Вступ
Упродовж історії людства питання забезпечення безпеки завжди посідало одне з провідних місць у системі міжнародних відносин. Проблематика міжнародної безпеки на початку ХХІ століття знову виходить на передній план, що обумовлено зростанням нестабільності у світі, появою нових викликів і загроз, які мають глобальний характер. У сучасних умовах тероризм, кіберзагрози, регіональні конфлікти, екологічні катастрофи істотно змінюють уявлення про безпеку й ставлять перед міжнародною спільнотою питання про пошук нових механізмів її гарантування.
Аналіз історичного розвитку системи міжнародної безпеки є необхідною передумовою для розуміння сучасних тенденцій і процесів, що визначають архітектуру глобального світу. Дослідження трансформацій механізмів безпеки дозволяє не лише виявити причини виникнення кризових ситуацій у минулому, а й визначити ефективні моделі реагування на нові виклики. У цьому контексті особливої ваги набуває вивчення періоду від початку ХХ століття — часу глибоких політичних потрясінь і світових війн — до сучасності, що характеризується багатополярністю та посиленням ролі недержавних акторів у питаннях безпеки [1, с.176].
Наукове осмислення етапів становлення і розвитку міжнародної системи безпеки дозволяє простежити закономірності змін у глобальній політичній структурі, визначити роль інституційних механізмів, таких як Ліга Націй, Організація Об’єднаних Націй, НАТО та інші. Важливим завданням є також з’ясування впливу великих геополітичних подій, зокрема Першої та Другої світових воєн, холодної війни, процесів деколонізації та глобалізації на еволюцію концепцій безпеки.
З огляду на зазначене, дане дослідження спрямоване на комплексний аналіз розвитку системи міжнародної безпеки впродовж ХХ – початку ХХІ ст., виявлення основних тенденцій, суперечностей та особливостей формування сучасної архітектури глобальної безпеки. Результати дослідження мають не лише теоретичне, але й практичне значення для розроблення ефективних стратегій запобігання конфліктам і забезпечення стабільності у світі [2, с.76].
Обґрунтування актуальності проблеми
Проблематика міжнародної безпеки в сучасних умовах набуває особливої актуальності у зв’язку з ускладненням глобальної політичної ситуації, зростанням кількості регіональних конфліктів, загроз тероризму, кібербезпеки та екологічних катастроф. Історичний аналіз розвитку системи міжнародної безпеки дозволяє не лише краще зрозуміти сучасні тенденції, але й передбачити можливі сценарії подальшого розвитку світової політики. Усвідомлення еволюції міжнародної безпеки впродовж XX – початку XXI ст. є необхідною умовою для формування ефективних моделей реагування на сучасні виклики. В умовах глибоких трансформацій глобальної архітектури безпеки критичне осмислення історичного досвіду є важливою передумовою для ухвалення стратегічних рішень як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Стан наукової розробки проблеми. Проблема розвитку системи міжнародної безпеки була предметом досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Значний внесок у теоретичне осмислення зробили такі автори, як Г. Моргентау, К. Дойч, Х. Булл, С. Хантінгтон, З. Бжезинський. Українські дослідники, зокрема О. Мацієвський, В. Манжола, В. Смолянюк, розглядали міжнародну безпеку через призму геополітичних змін і трансформацій після холодної війни. Натомість спостерігається певний брак робіт, які системно досліджували б еволюцію механізмів міжнародної безпеки у контексті довготривалого історичного процесу, що об’єднує як період міжвоєнної доби, так і сучасний етап. Це зумовлює потребу комплексного аналізу розвитку міжнародної безпеки, її основних моделей, механізмів та інституцій від початку ХХ століття до сьогодення [3, с.88].
Мета і завдання статті. Метою статті є дослідження історичного розвитку системи міжнародної безпеки у ХХ – на початку ХХІ ст., виявлення основних тенденцій, моделей та механізмів, а також окреслення впливу цих процесів на сучасний стан глобальної безпеки.
Завданнями є:
1.Проаналізувати основні етапи становлення системи міжнародної безпеки;
2.Визначити ключові інституційні та договірно-правові механізми безпеки;
3.Охарактеризувати зміни у підходах до забезпечення безпеки в контексті глобальних трансформацій;
4.З’ясувати чинники, які визначають сучасні виклики міжнародній безпеці.
Виклад основного матеріалу
На початку ХХ століття міжнародна безпека базувалася на принципі балансу сил, що передбачав утримання стабільності шляхом стримування однієї держави іншою через створення союзів. Однак Перша світова війна продемонструвала вразливість цієї системи. Спроба створити Лігу Націй стала першим масштабним проектом колективної безпеки, однак організація виявилася неспроможною ефективно реагувати на агресію.
Після Другої світової війни було створено ООН, яка стала основним глобальним інститутом безпеки. Новий підхід полягав у запровадженні принципу колективної відповідальності, а структура Ради Безпеки забезпечувала участь провідних держав у прийнятті ключових рішень. Проте розгортання холодної війни зумовило поділ світу на два військово-політичні блоки, що обмежувало функціонування механізмів глобальної безпеки.
Період холодної війни характеризувався гонкою озброєнь, розвитком концепції ядерного стримування та укладанням численних договорів про контроль над озброєннями, таких як Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968). Водночас розгортання регіональних конфліктів у Азії, Африці та Латинській Америці свідчило про нерівномірність розподілу безпеки у глобальному масштабі [4, с.98].
Закінчення холодної війни спричинило розпад біполярної системи. У 1990-х роках виникла ідея «нового світового порядку», де основну роль у підтриманні безпеки відігравали міжнародні організації. ООН активізувала свою діяльність у сфері миротворчих операцій, а НАТО розширило свою місію поза межі традиційної колективної оборони, зокрема у Боснії та Косово. Проте на початку XXI століття виникли нові загрози: тероризм, кібератаки, гібридні війни, які вимагали переосмислення традиційних механізмів безпеки [5, с.162].
Аналіз отриманих результатів свідчить, що міжнародна безпека еволюціонувала від концепції балансу сил до багатофакторної, багаторівневої системи, де поряд із державами вагому роль відіграють міжнародні організації, недержавні актори та транснаціональні корпорації. Проте загрози залишаються серйозними: регіональні конфлікти, зміна клімату, економічна нерівність, технологічні ризики створюють передумови для нових криз [6, с.120].
Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку
Таким чином, історичний розвиток системи міжнародної безпеки в XX – на початку XXI ст. демонструє складний і суперечливий шлях становлення глобальних механізмів підтримання миру. Незважаючи на значні досягнення, жодна модель не забезпечила абсолютної безпеки, оскільки політичні, економічні й соціальні процеси постійно змінюють параметри міжнародної взаємодії. Перспективи подальших досліджень у цій сфері пов’язані з аналізом нових форм безпеки у кіберпросторі, ролі штучного інтелекту, змінами у концепціях гуманітарного втручання та відповідальності за захист. Вивчення механізмів регіональної безпеки та інтеграції зусиль глобальних і локальних акторів набуває особливої важливості для забезпечення стійкості міжнародної системи в умовах невизначеності.

Література
1. Моргентау Г. Політика серед націй: боротьба за владу і мир. — К. : Основи, 2001. — 563 с.
2. Булл Г. Анархічне суспільство: дослідження порядку в світовій політиці. — Л. : Літопис, 2005. — 412 с.
3. Смолянюк В. Л. Міжнародна безпека: навч. посіб. — К. : НАДУ, 2010. — 288 с.
4. Мацієвський О. В. Світова політика і міжнародні відносини: історія та сучасність. — К. : Знання, 2012. — 478 с.
5. Бжезінський З. Велика шахівниця: панування Америки та його геостратегічні імперативи. — К. : Основи, 2000. — 237 с.
6. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій і переосмислення світового порядку. — К. : Либідь, 2003. — 320 с.