Мокляк Микола Миколайович

слухач другого магістерського рівня освіти

спеціальності «Національна безпека»,

Національного університету «Острозька академія»

e-mail: mykola.mokliak@oa.edu.ua

 

МЕРЕЖЕЦЕНТРИЧНА ВІЙНА ЯК НОВА ПАРАДИГМА ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

 

This article examines how warfare’s core essence, as a tool for asserting political will and reallocating social roles, remains constant despite evolving forms. It highlights modern conflicts’ shift towards network-centric interactions, driven by society’s transition to an information economy. The concept of Network-Centric Warfare (NCW), developed by figures like Cebrowski and Garstka, is presented as a revolutionary approach that integrates information technologies to create highly connected and situationally aware combat networks. NCW aims to achieve information superiority, accelerate decision-making, and boost combat effectiveness by transforming traditional hierarchies into flexible, adaptive structures. The article acknowledges criticisms but emphasizes NCW’s significant impact on global military thought and its practical application, including in the Ukrainian army, while stressing the need for a comprehensive approach beyond technology alone for true combat effectiveness.

 

Історичний аналіз засвідчує, що війна, попри еволюцію форм та засобів її ведення, не зазнала принципових змін у своїй внутрішній сутності. Незалежно від багатоманіття теоретичних підходів до її походження, вона залишається інструментом боротьби за перерозподіл і переосмислення соціальних ролей у контексті динамічного розвитку суспільства. Її головна функція — виявлення та утвердження домінантної політичної або стратегічної волі через збройне протистояння. Важливим аспектом є примус опонента до прийняття нової ролі — альтернативної чи допоміжної — відповідно до зміненої конфігурації владних відносин, що встановлюються внаслідок війни [3]. Отже, війна слугує механізмом структурної перебудови соціального порядку, що супроводжується трансформацією суб’єктності учасників збройного конфлікту.

Сучасна війна дедалі більше переходить у формат мережевих взаємодій. У той час як цивільне суспільство вже здійснило перехід від автоматизації та масштабного виробництва індустріальної доби до інформаційної економіки, заснованої на цифрових обчисленнях і комунікаціях, збройні конфлікти також трансформуються відповідно до логіки цієї епохи. Новітня військова парадигма ґрунтується на безперервному обміні інформацією, високому рівні ситуаційної обізнаності та децентралізованих, але взаємопов’язаних системах розвідки, управління та контролю. Завдяки розгалуженим мережам бойові підрозділи здатні оперативно обмінюватися критично важливою інформацією в умовах географічної розосередженості, асиметричних загроз та стрімких змін обстановки.

Широке поширення інформаційних ресурсів надає можливість навіть фізично розосередженим бойовим одиницям здійснювати самосинхронізовані дії в динамічному середовищі. У таких умовах зростає швидкість прийняття рішень, а накази командування оперативно поширюються та виконуються для досягнення оперативної переваги. Інформаційна перевага, в свою чергу, сьогодні набула такого ж значення, як перевага в повітрі ще кілька десятиліть тому. Відповіддю на цю трансформацію стала концепція мережецентричної війни (network-centric warfare, NCW), яка запропонувала новий підхід до ведення збройної боротьби в умовах інформаційної епохи [2].

Концепція “мережецентричної війни”, яка часто розглядається як теоретична основа для розуміння так званих війн шостого покоління, являє собою революційний підхід до ведення бойових дій, що ґрунтується на інтеграції інформаційних технологій для створення високо інтегрованої та ситуаційно обізнаної бойової мережі. Ця концепція передбачає трансформацію збройних сил із традиційних ієрархічних структур на гнучкі та адаптивні мережеві утворення, здатні досягати інформаційної переваги, підвищувати швидкість прийняття рішень та значно збільшувати бойову ефективність [4].

Джерела концепції “мережецентричної війни” сягають кінця XX століття та пов’язані з розвитком теорії інформаційної війни та усвідомленням зростаючої ролі інформації у військових конфліктах. “Мережецентрична війна” розглядається як нова концепція ведення війн, ця концепція була розроблена Управлінням Реформування Збройних Сил США під керівництвом віце-адмірала Артура Себровскі [2, С. 103-116]. Саме Артур Себровскі разом з Джоном Гарстка були одними з перших теоретиків, які заклали основи NCW, вони у своїх працях наголошували на необхідності переходу від платформо-центричної до мережецентричної моделі ведення бойових дій для досягнення якісно нового рівня бойової спроможності [6].

Мережецентричні трансформації були зумовлені глибинними змінами в американському суспільстві. Ці зміни були наслідком взаємопов’язаної коеволюції економіки, інформаційних технологій та бізнес-процесів, які виділяють три ключові теми:

• перехід від орієнтацій на окремі платформи до мережевих структур;
• зміна сприйняття акторів: від незалежних одиниць до елементів єдиної, постійно адаптованої системи;
• вирішальне значення стратегічного вибору щодо адаптації або виживання в умовах динамічної зміни обстановки.

Розробники цієї концепції також вважають, що мережецентричний підхід до ведення бойових дій дозволяє відійти від виснажливих війн на користь швидшої та ефективнішої збройної боротьби. Для такої боротьби характерні висока швидкість управління та принцип самосинхронізації, що означає здатність військової структури самоорганізовуватися “знизу”, без очікування вказівок “згори”. [2].

Суть концепції “мережецентричної війни” полягає у створенні комплексної інформаційної мережі, яка об’єднує всі елементи бойової системи – від окремого солдата до вищого командного складу, сенсори, зброю та платформи. Завдяки безперервному обміну інформацією в режимі реального часу, учасники бойових дій отримують повніше та оперативніше розуміння бойової обстановки (ситуаційної обізнаності), що дозволяє їм приймати більш обґрунтовані та швидкі рішення, координувати свої дії та ефективніше вражати противника.

 

 

Отже основними принципами “мережецентричної війни” є:

Інтеграція інформаційних систем передбачає формування єдиної мережі, яка об’єднує всі компоненти бойової системи.

Ситуаційна обізнаність: забезпечення всіх учасників бойових дій повною та актуальною інформацією про бойову обстановку.

Самосинхронізація: здатність децентралізованих бойових одиниць координувати свої дії на основі спільного розуміння ситуації без прямого централізованого управління.

Швидкість прийняття рішень: скорочення циклу прийняття рішень (OODA – Observe, Orient, Decide, Act) завдяки швидкому обміну інформацією та підвищеній ситуаційній обізнаності.

Підвищення бойової ефективності: досягнення якісно нового рівня бойової спроможності шляхом інтеграції інформації, швидкості прийняття рішень та самосинхронізації [5].

Як сказано раніше, концепція “мережецентричної війни” розглядається як основа для розуміння війн шостого покоління, які, на відміну від попередніх поколінь, характеризуються домінуванням інформаційного простору, високою швидкістю розгортання подій. У війнах шостого покоління інформаційна перевага стає ключовим фактором досягнення перемоги, а здатність швидко обробляти інформацію, приймати рішення та координувати дії в умовах невизначеності є вирішальною [7].

Впровадження концепції “мережецентричної війни” вимагає значних змін в організаційній структурі збройних сил, системі управління, технологічному забезпеченні та підготовці особового складу. Необхідна інтеграція різнорідних інформаційних систем, забезпечення їхньої сумісності та захищеності від кіберзагроз. Крім того, вимагається розвиток нових навичок у військовослужбовців, пов’язаних з ефективним використанням інформаційних технологій та прийняттям рішень в умовах інформаційної перевантаженості [1].

Однією з ключових ознак сучасного бою стало інтегроване та синхронізоване застосування різнорідних засобів — від ударного і розвідувального озброєння до засобів радіоелектронної боротьби, зв’язку та нетрадиційної зброї — по всій глибині бойових порядків противника. Особлива увага приділяється протидії його автоматизованим системам управління військами та іншим складовим інформаційної сфери. Такі умови висувають вимоги до негайного впровадження мережецентричних систем управління як основного елементу оперативного, прихованого й ефективного управління в режимі реального часу — відповідно до швидкоплинних змін обстановки у зоні бойових дій [8].

Критики концепції “мережецентричної війни” вказують на її технологічний детермінізм та недооцінку людського фактора. Вони стверджують, що надмірна залежність від інформаційних мереж може зробити збройні сили вразливими до кібератак, а втрата зв’язку може призвести до паралічу управління. Крім того, швидкість прийняття рішень не завжди гарантує їхню якість, особливо в умовах неповної або недостовірної інформації.

Попри інертність сприйняття, концепція “мережецентричної війни” мала значний вплив на розвиток військової думки та практику будівництва збройних сил у багатьох країнах світу. Ідеї інтеграції інформаційних технологій, підвищення ситуаційної обізнаності та децентралізації управління продовжують залишатися актуальними в умовах сучасних військових конфліктів, де інформаційна перевага відіграє дедалі важливішу роль [10].

Яскравим прикладом упровадження елементів мережецентричності у Збройних Силах України в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації, що розпочалась 24 лютого 2022 року, стало застосування мобільних груп чисельністю 3–5 осіб для ведення аеророзвідки за допомогою малогабаритних безпілотних літальних апаратів. Високу ефективність також продемонстрували мобільні підрозділи протидії бронетехніці та колісним засобам противника, озброєні протитанковими ракетними комплексами, зокрема «Стугна-П», «Корсар», FGM-148 Javelin, NLAW тощо. Такі групи широко застосовувались у різних компонентах оборонного сектора — від регулярних підрозділів ЗСУ до військ територіальної оборони, прикордонних формувань та Національної гвардії, — що дало змогу суттєво підвищити боєздатність як у тактичному вимірі, так і у реалізації стратегічних завдань [9].

Упровадження мережево-центричних систем бойового управління в Збройних Силах України охоплює усі складові оборонного сектору, однак найбільш активно такі технології впроваджуються у зоні проведення операції Об’єднаних сил (ООС). З огляду на те, що Російська Федерація також здійснює перехід до подібних технологій, визначальним чинником переваги на полі бою стають обсяги наявних ресурсів і технічного забезпечення. Застосування мережево-центричних рішень дозволяє командирам в реальному часі здійснювати взаємодію та обмін оперативно важливою інформацією через захищені цифрові канали зв’язку.. Навіть за умови активного впливу з боку противника на засоби зв’язку, сучасні мережі забезпечують можливість передавання даних через альтернативні захищені комунікаційні канали. Це суттєво підвищує ефективність командування, зменшує час на ухвалення рішень та дозволяє діяти більш скоординовано в умовах високої динаміки бойових дій.

Приклад такої системи управлінні та ведення бою можна було спостерігати в Сирії, під час першого зіткнення США з росіянами у ХХІ столітті. Тоді загинуло приблизно 200 найманців із ПВК Вагнера. Командир групи спецпризначенців США завдяки сучасним технологіям мав всю інформацію про противника і знав про нього більше, ніж сам противник про себе. Крім того, міг одночасно на полі бою керувати і коригувати авіацію й артилерію, тобто зовсім іншим родом військ, давати вказівки, повністю керувати боєм і практично знищити потужне угруповання, яке кількісно було набагато більшим [10].

Українська армія поступово вивчає і переймає ці сучасні методи ведення бою, щоб теж так керувати. У нас вже є камери, до яких командири мають доступ, є новітні засоби зв’язку, контрбатарейні радари, є можливість оперативного зв’язку та спеціальна військова мережа. Тобто це вже зовсім нові засоби та підходи, яких ще 10 чи 5 років тому у нас не було. Перевага сучасної війни полягає в інформаційній синергії: завдяки широкому залученню інформаційних ресурсів та мереж мережецентричних систем управління бойові одиниці можуть виступати як взаємопов’язані системи, здатні діяти автономно, проте координовано. Це значно підвищує їхню бойову ефективність, а тому дослідження впливу функціонування мережецентричних систем управління на їхню спроможність до виконання завдань за призначенням залишається актуальним у контексті трансформації сучасного характеру збройної боротьби [8].

Водночас мережецентричність не слід розглядати як універсальний засіб розв’язання всіх проблем оборонного сектору. Ефективність бойових дій потребує комплексного підходу, що включає переосмислення парадигм військового управління, створення уніфікованих автоматизованих систем управління, розвиток сучасних розвідувальних засобів для наповнення інформаційних мереж, а також забезпечення достатньої кількості високоточної зброї, для якої ця інформація має прикладне значення. Без системного вирішення цих завдань окремі ініціативи ризикують залишитися неефективними й обернутися марною витратою ресурсів. Сучасний характер збройних конфліктів зумовлює необхідність принципово нового підходу до організації та застосування Збройних Сил. Їх основою мають стати високотехнологічні, мобільні модулі управління, що включають міжродові та міжвидові багатофункціональні тактичні бойові групи. Такі формування повинні бути здатні до одночасного виконання бойових завдань у різних сферах, включно з інформаційним середовищем.

 

Список використаних джерел:

 

1. Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” від 5 липня 2017 року № 2163-VIII. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2163-viii (дата звернення: 11.05.2025).
2. Cebrowski A. K., Garstka J. J. Network-centric warfare: Its origin and future // Proceedings of the U.S. Naval Institute. – 1998. – Vol. 124, No. 1. – P. 103-116.
3. Clausewitz C. On war. Princeton : Princeton University Press, 1989. 732 p.2
4. O’Neil C. Weapons of Math Destruction: How Big Data Increases Inequality and Threatens Democracy. — New York : Crown, 2016. — 259 p.
5. Алєксєєв О. О. Мережево-центрична війна як концепція ведення бойових дій у XXI столітті // Вісник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. – 2019. – № 2(49). – С. 35-48.
6. Альбертс Д. С., Гарстка Дж. П. Розуміння інформаційної епохи: війна, злочинність та суспільство. – Вашингтон: DOD Command and Control Research Program, 2002. – 312 c.
7. Король О. Г. Війни шостого покоління: теоретичні засади та особливості прояву // Стратегічні пріоритети. – 2020. – № 4(58). – С. 98-111.
8. Кучеренко, Ю., Носик, А., Камак, Д., & Возний, О. (2024). Мережецентрична система управління і її вплив на бойові можливості міжвидового угруповання// Випробування та сертифікація, (1(3), 52-58.
9. Попов М. О., Нос І. А., Попова Н. О., Губарєва О. П. Тенденції розвитку та застосування мережецентричної системи керування підрозділами у сучасних конфліктах. Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил. 2022. № 3 (73). C. 21-25.
10. https://tsn.ua/blogi/themes/o_voine/merezhevo-centrichna-viyna-maybutnye-ukrayinskoyi-armiyi-1258350.html
11. Національний координаційний центр кібербезпеки. Концепція мережево-центричної війни та її актуальність. Режим доступу: https://www.facОБЕok.com/ncsccUA/?locale=uk_UA (дата звернення: 10.05.2025)