Месь (Фісянчук) Анна Миколаївна
студентка 4 курсу
спеціальності 033 Філософія
ОПП: Практична філософія. Консалтинг і коучинг.
Солідарність потрясенних: спільнотний вимір екзистенційної стійкості
В умовах колективних криз (війни, втрат, масових переміщень) поняття екзистенційної стійкості набуває особливої ваги. Коли звичний фундамент руйнується, а реальність втрачає визначеність, на перший план виходить не лише здатність індивіда адаптуватися, а й його зв’язок із іншими. Як писав Віктор Франкл – людина повинна не лише вижити, а й знайти сенс навіть у стражданні.
У цьому контексті екзистенційна стійкість постає не просто як внутрішній ресурс особистості, а як результат солідарності, взаємопідтримки та співбуття з тими, хто пережив подібні потрясіння. Саме ці «потрясенні» – люди, які пройшли через злам – формують спільноту, що здатна стати джерелом терапевтичного зцілення та нового способу буття.
Виживання чи адаптація? Кризові події активізують у нашій психіці глибинні механізми виживання. Навіть якщо подія не несе прямої загрози життю, шок «запускає старі нейронні схеми, відповідальні за мобілізацію» [1, с. 17]. Але тривале перебування в такому стані призводить до дезадаптації: людина втрачає здатність бути «тут і тепер», відчувати радість, будувати зовнішні зв’язки. Більше того, активізуються інстинкти прив’язаності до «своїх» і відторгнення «чужих», що може призводити до конфліктів та ще більшої соціальної ізоляції – саме тоді, коли єдність вкрай необхідна.
Непостійність як надія. Буддійська традиція наголошує, що однією з причин страждання є несталість задоволення. Саме в тому, що приємне минає, ми відчуваємо найбільший біль [1, с. 26]. Однак у цьому ж приховується надія: «непостійними є й негативні обставини, й болісні стани свідомості» [1, с. 27]. Усвідомлення цього відкриває шлях до внутрішньої трансформації.
Спільнота як терапевтичний простір. Люди, які зазнали сильних потрясінь, часто почуваються «на іншій хвилі», навіть серед близьких. Їм важко як бути наодинці, так і спілкуватися з тими, хто не розділяє їхнього досвіду [1, с. 31]. Це створює екзистенційний вакуум, який лише посилює тривогу та ізоляцію. Вихід із нього виявляється у зустрічі з Іншим, у спільності досвіду, у присутності.
Психологічні дослідження доводять, що підтримка з боку інших знижує рівень кортизолу й підвищує рівень окситоцину – гормону довіри, який «сприяє соціальному зв’язку та внутрішньому зціленню» [1, с. 31]. Проте важливо зважати на якість цієї комунікації, бо «у прагненні до спілкування ми маємо також подбати про те, щоб воно не спустошувало нас довгостроково» [1, с. 31].
Спільнота потрясенних: нова етика буття. Такі спільноти – це не просто психологічна підтримка. Це простори солідарності, де формується нова екзистенційна етика: увага, співчуття, утримання від зла та спільне проживання болю як ресурсу. У буддійському розумінні відновлення починається з «усвідомлення своїх думок і дій, а також їхнього впливу на інших» [1, с. 31]. Навіть негативні думки можуть ставати об’єктом прив’язаності, адже ми несвідомо «повторюємо сценарії болю, щоб зберегти ілюзію стабільності» [1, с. 27]. Спільнота, у цьому сенсі, може стати дзеркалом, яке дозволяє вийти з цього замкненого кола.
Екзистенційна стійкість як співприсутність. У ширшому розумінні солідарність потрясенних – це не просто моральна підтримка, а форма колективної екзистенційної практики. Це шлях, де кожен, хто пройшов через темряву, може стати джерелом світла для інших. Особливо важливою тут також постає феноменологія спільного болю. Травма перестає бути приватною, коли вона визнається й розділяється. Іноді найглибшою формою підтримки стає саме тиша, бо «мовчання стає формою мови, де вже не потребується переконання або доказ – тільки буття поруч» [1, с. 87].
Саме в такій тиші й народжуються спільноти потрясенних – не з ідеології, не з інституцій, а з екзистенційної тріщини, яка робить нас ближчими. Це співбуття – споріднене з буддійською практикою каруна (співстраждання), що не намагається «вилікувати», а наголошує на тому, що важливо просто бути поруч.
Висновки. Екзистенційна стійкість у своїй глибинній формі – це не лише внутрішня доблесть, а результат взаємної підтримки, спільного мовчання, погляду чи дотику. Це те, що не завжди можливо пояснити словами, але завжди можна відчути тілом. І саме з цієї тиші народжується справжнє співбуття – осолідарність потрясенних.
Список використаних джерел:
- Корнюшина О. 37 буддійських штук. Як пережити бентежні часи. Доповнене видання. Вид-во «Наш формат». Київ, 2023. 288 с.