Дрюк Анастасія Олександрівна,

студентка 2 курсу другого (магістерського) рівня ОП “Українська філологія: літературні та мовнокомунікативні студії”

Науковий керівник:

Столяр Зоя Володимирівна,

завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання НаУОА,

кандидат педагогічних наук

 

 

У статті окреслено основні ідіостильові особливості промов Вʼячеслава Чорновола. Досліджено лексичні та синтаксичні аспекти політичних промов, які становлять інтерес як для мовознавців, так і для дослідників політичної риторики, оскільки висвітлюють питання індивідуального мовного стилю. Дослідження висвітлює результати проведеного аналізу ідіостилю політика, розглянуто його вміння використовувати емоційно насичену лексику та риторичні прийоми задля створення глибокого зв’язку із громадськістю.

Ключові слова: мовна експресія, мовні звороти, ідіостиль, емоційний тон, політичний контекст.

 

Driuk A.O.

IDIOMATIC FEATURES OF VYACHESLAV CHORNOVIL’S SPEECHES: LEXICAL AND SYNTACTIC ASPECTS

The article outlines the main idiomatic features of Vyacheslav Chornovil’s speeches. The lexical and syntactic aspects of political speeches are studied, which are of interest to both linguists and researchers of political rhetoric, as they highlight the issue of individual language style. The study highlights the results of the analysis of the politician’s idiom, examines his ability to use emotionally charged vocabulary and rhetorical techniques to create a deep connection with the public.

Keywords: linguistic expression, speech patterns, idiom, emotional tone, political context.

 

Постановка проблеми та актуальність дослідження. Публічні промови й інтерв’ю політиків, зокрема президентів, міністрів, очільників урядів, є предметом інтересу науковців із різних сфер науки, адже виступи посадовців завжди відіграють значущу роль не тільки в зовнішніх відносинах держави, а й у її внутрішній політиці. Пропоноване дослідження має значення для мовознавців і дослідників політичної риторики, оскільки розкриває питання індивідуального мовного стилю В.Чорновола, публічна діяльність якого відіграла значну роль у політичній комунікації України ХХ ст. Аналіз ідіостилю дає змогу краще зрозуміти, як В’ячеслав Чорновіл у своїх промовах використовував мовні засоби для висвітлення питань національних цінностей, патріотичних ідей і соціальних проблем в історії України.

Дослідженням порушеної проблематики займалися Л. Нагорна, Н. Шевчук та Г. П. Грайса. Л. Нагорна у монографії «Політична мова і мовна політика» досліджує, як політична лінгвістика формує нову субдисципліну, аналізуючи взаємозв’язок між мовою та політикою і функції мови у формуванні суспільної свідомості [4]. М. Бірвіш зосереджується на проблемах політичної мови та мовної політики, підкреслюючи, як мовні конструкції впливають на політичні процеси та формують ідентичності, а також важливість мовної політики для національної свідомості. Значення висловлювань визначається не лише словами, але й намірами мовця та контекстом, що дозволяє політикам використовувати двозначності для прихованого вираження своїх намірів. Концепція індиферентності Г. П. Грайса вказує на те, що політичні висловлювання часто потребують контекстуального розуміння та знань про політичні події [7].

Мета статті – дослідити й проаналізувати ідіостильові особливості політичних промов В’ячеслава Чорновола, зокрема використані в них лексичні й синтаксичні засоби.

Виклад основного матеріалу. Протягом усіх років незалежності України лунають різні промови політичної еліти; деякі з них спрямовані на те, щоб об’єднати народ, наголосити на важливості патріотизму та духовного єднання нації, а інші – навпаки, скеровані на роз’єднання нації, зростання невдоволення та розколу.

Мотивів для проголошення таких різних промов у політиків може бути багато, проте важливими є індивідуальність політиків, їхні моральні принципи, національно-культурна ідентичність, цінності та світоглядні переконання, а також ставлення до громадян. Важливим аспектом є відповідність ідіостилю нормам професійного мовлення. Коректність, точність, стилістична однорідність і адаптивність до авдиторії є ключовими критеріями, які формують якість комунікації. Професійні мовці повинні дотримуватися прийнятих стандартів у своїй галузі, аби забезпечити ефективне спілкування та досягнення своїх комунікативних цілей [4].

Зокрема, промови В’ячеслава Чорновола є прикладом того, як мовлення і застосування мови можуть стати втіленням високих моральних стандартів та патріотичних переконань. Насамперед варто зазначити, що політик був уособленням найкращих людських чеснот, цінностей, прикладом для наслідування, образом, із яким може асоціюватися образ українця як у самій Україні, так і за її межами [5, с. 41–42].

Його життєвий досвід був чималим: роки навчання в Києві сформували громадянську позицію політика, його праця та взаємовідносини з національною інтелігенцією Галичини відточили грані його характеру, а ГУЛАГ – загартував як борця та політика [1]. Унікальність постаті цього політика полягає в поєднанні практично несумісних характеристик: В.Чорновол був моральним авторитетом, творчою особистістю, фаховим політиком, який міг жертвувати власними політичними інтересами заради розвитку української держави [5, с. 10].

За словами С. Ковалів, В’ячеслав Чорновіл мав надзвичайно потужний інтелект і високий рівень освіти, був від природи красномовним. У зв’язку з тим, що він займався громадською діяльністю, літературною критикою, публіцистикою, був лідером українського національно-демократичного визвольного руху та мав величезний політичний досвід, на думку дослідниці, у В. Чорновола не було труднощів публічної комунікації з виборцями. Він не читав заздалегідь написані тексти, не користувався послугами спічрайтерів, але кожен із виступів цього харизматичного політика можна вважати зразком ораторської майстерності [2, с. 22].

Аналізуючи ідіостиль В’ячеслава Чорновола, варто зазначити, що у його промовах певною мірою наявна імпровізація, однак водночас вони стислі й добре структуровані, із чітко окресленою громадянською позицією та аргументами. З контексту цих промов можна простежити, що основними принципами подальшого розвитку нашої держави політик вважав об’єднання нації задля формування держави, утвердження національної свідомості громадян, відкрите громадянське суспільство, пропагування демократичних цінностей тощо.

В’ячеслав Чорновіл володів винятковою здатністю переконувати, використовуючи емоційно насичену лексику та обґрунтовані аргументи, що підсилювало його позицію та риторику. Вірність власним принципам лише зміцнювала його вплив і харизму як лідера. Сильний голос В. Чорновола був одним із найголовніших інструментів його ораторського мистецтва. Потужне та виразне мовлення привертало увагу слухачів, закарбовувалось у їхній пам’яті, роблячи виступи надзвичайно ефективними та запам’ятовуваними [2, с. 22].

Проаналізовано три виступи В. Чорновола: перший – як кандидата на посаду голови Львівської обласної ради 12 квітня 1990 року; другий та третій – під час першої сесії Верховної Ради 27 червня та 5 липня 1990 року. На основі аналізованих текстів можемо встановити, що політичний діяч активно використовував лексику, що пов’язана з національно-визвольним рухом, українською ідентичністю та свободою [6]. Його промови насичені такими лексемами, як «свобода», «незалежність», «нація», «народ», «Україна», що підкреслювало його глибоку любов до Батьківщини та віру в майбутнє держави. Аналіз частоти використання цих термінів підтверджує рішучість В. Чорновола у відстоюванні національних цінностей. Слово «свобода» автор вживає тричі, що свідчить про його центральне місце у риториці Чорновола, адже це поняття є основою для розвитку демократичного суспільства. Термін «незалежність» трапляється двічі, акцентуючи необхідність здобуття державної самостійності мирними та демократичними засобами. Зокрема, слово «народ» політик уживає вісім разів, що підкреслює його акцент на народовладді та важливості залучення громадян до політичного життя, наголошуючи на тому, що українське суспільство має бути головним суб’єктом політики. Слово «Україна» фіксуємо тричі, що свідчить про глибоку прив’язаність до рідної землі та прагнення до її процвітання. Також характерною ознакою виступів політика є такі терміни, як «демократія», «права людини», «свобода слова»; вони часто були використані в контексті його виступів проти радянської влади [3, с. 82].

Крім того, для аналізованих промов характерне широке вживання різноманітних лексико-стилістичних засобів, зокрема метафор, епітетів, порівнянь, метонімії, іронії, алегорії. Одним із улюблених лексичних прийомів, які В’ячеслав Чорновіл часто використовував у своїх промовах, була метафора. Завдяки їй він міг ефективно пояснювати складні політичні ідеї широкій аудиторії,  формувати свій політичний імідж. Метафори допомагали створювати асоціації у слухачів, роблячи політичну інформацію більш доступною та зрозумілою. Наприклад, «…щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» – метафора, висвітлює жорстокість імперської політики росії щодо України, водночас відображає символіку двоголового орла – державного герба московитів. Цей символ традиційно асоціюється з агресивністю та прагненням до контролю над іншими народами. Таким чином, метафора акцентує увагу на загрозі національній ідентичності України, що підкреслює актуальність риторики Чорновола в контексті боротьби за незалежність. «Він був вимушеним носієм цієї імперської ідеї. Йому вносили це в гени» – метафора, яку використовує політик для того, щоб схарактеризувати російський народ та наголосити на його вроджених рисах; «Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду» – за допомогою цього метафоричного вислову В. Чорновіл наголошує на тому, що найбільшою карою для людини є її власне сумління, коли вона вчиняє неправильно або несправедливо. Така метафора підкреслює важливість чесності й правди в житті кожної людини та суспільства загалом, акцентуючи увагу на моральній відповідальності.

Окрім метафор, В. Чорновіл активно використовував у промовах епітети для того, щоб актуалізувати світоглядно-ціннісні орієнтири для виборців та спонукати їх звернути увагу на конкретні моменти. Наприклад, «зловісна двоголова тінь російського імперіалізму» – епітети в цьому вислові передають образ небезпеки та загрози, яку становить російська колоніальна експансія для України та інших народів. На нашу думку, прикметник зловісна підкреслює щось темне, небезпечне, що несе страх і загрозу, викликає тривогу або наближення небезпеки, а прикметник двоголова означує російський герб – двоголового орла, який уособлює російську державність; «суспільна злагода, а не затята ворожнеча» – епітети, які підкреслюють важливість гармонії та взаєморозуміння замість конфліктів і ворожнечі. В. Чорновіл протиставляє злагоду ворожнечі, наголошуючи, що справжній прогрес і розвиток можливі тільки тоді, коли сторони досягають взаєморозуміння та співпраці, а також закликає до припинення конфліктів і ворожнечі в суспільстві та заміни їх на конструктивний діалог і взаємоповагу.

Також В. Чорновіл активно послуговувався у промовах порівняннями, які є ефективним засобом переконання громадськості. Наприклад, у реченні «Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу», порівняння «…як фенікс з попелу» у контексті опису української нації наголошує на її здатності відроджуватися і бути стійкою, попри численні випробування й трагедії.

Політик В’ячеслав Чорновіл активно використовував риторичні запитання, щоб залучити увагу слухачів і підсилити свої аргументи. Наприклад, у фразі «Хіба може хто-небудь заборонити людині висловлювати свою думку?». Він спонукає аудиторію замислитися над важливістю свободи слова, акцентуючи на її незаперечності. Інше запитання – «Чи може нова влада діяти без підтримки суспільства?» – підкреслює необхідність співпраці між громадою та владою.

Ці риторичні запитання не лише залучають слухачів, а й посилюють аргументацію промовця, роблячи його висловлювання більш переконливими. Вони спонукають слухачів до дій на підтримку змін, підкреслюючи важливість активної участі громадян у політичному процесі.

Щодо синтаксичних аспектів промов В’ячеслава Чорновола, варто зауважити, що часто фіксуємо складні синтаксичні конструкції, які віддзеркалюють глибину думки політика та його політичну аналітичність. Така особливість дозволяє йому висловлювати складні ідеї в одному реченні, поєднуючи декілька елементів: «… Якщо буде обрано курс національно-державницький, то відпаде і окремішність Галичини і певна осібність її політичної лінії – залишиться географічний термін та ще, може, назва федеральної землі при можливому майбутньому федеративному устрої незалежної Української держави».

«У Росії, як і в решти посткомуністичних країн, майже відсутнє громадянське суспільство, себто структури, незалежні від держави й здатні змусити її до дотримання хоча б власних правил гри». Це речення висвітлює, як відсутність громадянського суспільства підриває демократичні засади і веде до збереження наявного статус-кво, оскільки громадяни починають вважати, що їхні спроби внести зміни не матимуть успіху. У результаті, дефіцит громадянського суспільства не лише ускладнює захист прав і свобод, але й стримує розвиток політичної свідомості, що веде до загального занепаду суспільних інститутів. Крім того, складна вставна конструкція у цьому реченні демонструє стильову особливість промов В’ячеслава Чорновола, який неодноразово використовує риторичні прийоми для підсилення своєї аргументації. Його мова відзначається не лише логічною структурованістю, але й умінням доступно донести складні політичні ідеї до широкої аудиторії.

Зокрема, політик активно використовував риторичні звертання, щоб залучити слухачів до роздумів і надати промовам більшої переконливості: «Дорогі мої львів’яни! Дорогі наші земляки!». Також для підсилення аргументів В. Чорновіл використовував паралелізм, коли декілька речень починаються чи будуються схожим чином, та градацію, яка додає промовам динаміки, підводячи слухачів до кульмінаційного висновку: «…Галичина – не сама за себе, Галичина – не сама по собі, Галичина сьогодні – остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права і не будемо цього робити».

В’ячеслав Чорновіл як видатний політик і оратор став символом українського національно-визвольного руху, використовуючи свою промову для формування національної свідомості та об’єднання народу.

Отже, у висновку необхідно зазначити: ідіостиль промов В’ячеслава Чорновола характеризується активним використанням лексики, яка пов’язана з національно-визвольним рухом, українською свободою й ідентичністю та  стилістичних засобів, зокрема метафор, епітетів, порівнянь тощо. Промови політика поєднують у собі багатий лексичний склад і синтаксичну гнучкість, які дали йому можливість одночасно передавати емоційну насиченість і політичну чіткість, звертаючись як до розуму, так і до серця реципієнтів.

 

Література:

1. Влащук М. Попередження Чорновола. Український інтерес. URL: https://uain.press/articles/poperedzhennya-chornovola-1239588 (дата звернення: 20.10.2024).
2. Ковалів С. В. Лексико-стилістичний аналіз політичних промов В’ячеслава Чорновола. Закарпатські філологічні студії / редкол.: І. М. Зимомря (голов. ред.), М. М. Палінчак, Ю. М. Бідзіля та ін. Ужгород: Видавничий дім «Гельветика», 2023. Вип. 31. С. 19–25.
3. Коваленко А. Ф. Харизма В’ячеслава Чорновола як чинник публіцистичної комунікації (за матеріалами збірки публіцистики «Пульс української незалежності: Колонка редактора»). Діалог: медіастудії. 2014. №18–19. С. 80–91.
4. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. Київ : Світогляд, 2005. 315 с. URL: http://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/archive/31/3.pdf (дата звернення: 24.11.2024).
5. Чорноволівські читання. Візія майбутнього України: Матеріали ІІІ і ІV наукових конференцій, присвячених 80-й річниці з дня народження В’ячеслава Чорновола (Київ, 24 грудня 2016, 24 грудня 2017 р.) / упоряд. В.Ф. Деревінського. Київ; Тернопіль: «Бескиди», 2018. 212 с.
6. Чорновіл В. В’ячеслав Чорновіл / ред.: А. Пашко, М. Коцюбинська. Київ : Смолоскип, 2011. Т. 7. 1079 с. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Chornovil_Viacheslav/Tvory_v_desiaty_tomakh_Tom_07/ (дата звернення: 01.11.2024).
7. Allott N. Paul Grice – reasoning and pragmatics. ReaserchGate. 2005. P.217–230.URL:https://www.researchgate.net/publication/240941851_Paul_Grice_reasoning_and_pragmatics (date of access: 24.10.2024).