Гринь Марія Романівна,
студентка 2 курсу другого (магістерського) рівня ОП “Українська філологія: літературні та мовнокомунікативні студії”
Науковий керівник:
Столяр Зоя Володимирівна,
завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання НаУОА,
кандидат педагогічних наук

ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ВПЛИВУ
В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
У статті досліджено трактування поняття “маніпуляція” в сучасних лінгвістичних студіях, проаналізовано вплив вербальних маркерів маніпулятивних стратегій на слухачів в українському політичному дискурсі, висвітлено особливості та роль маніпулятивних стратегій у мовленні політиків, зокрема Володимира Зеленського та Петра Порошенка.
За результатами дослідження виявлено, що політичні діячі активно використовують вербальні засоби впливу для того, щоб спрямувати їх на авдиторію з метою маніпулювання думками більшости та із бажанням створити свій політичний імідж.
Ключові слова: вербальні маркери, засоби впливу, політичний дискурс, стратегія, вербальна маніпуляція.

Maria R. Hryn
VERBAL MEANS OF INFLUENCE IN POLITICAL DISCOURSE
The article examines the interpretation of the concept of manipulation in modern linguistic research. It analyzes the influence of verbal markers of manipulative strategies in Ukrainian political discourse. Also, the article highlights the peculiarities and role of manipulative strategies within the speech of politicians, in particular, Volodymyr Zelenskyy and Petro Poroshenko.
The study has revealed that politicians are actively using verbal means of influence to direct them towards the audience in order to manipulate the opinions of the majority and to create their political image.
Keywords: verbal markers, means of influence, political discourse, strategy, verbal manipulation.

Постановка проблеми. Значимість політичної комунікації в сучасному суспільстві постійно зростає. Це пов’язано з інтенсифікацією глобалізаційних процесів, міжнародного співробітництва та розвитку політичних технологій. Щораз більша роль засобів масової інформації, гострота проблеми маніпулятивного потенціалу мовлення сприяють підвищенню уваги суспільства до теорії та практики використання спеціальних засобів, що сприяють реалізації основних функцій політичного дискурсу. Маніпуляція є важливим важелем у повсякденному житті суспільства, де система державного управління, конфлікти інтересів, відносини представників влади є найпоширенішими явищами сучасности. Маніпулятивні методи розвиваються на свідомому та контрольованому рівні для максимально ефективного подальшого застосування в політичному дискурсі. Саме тому вважаємо за доцільне детально розглянути вербальні маркери маніпулятивних стратегій у сучасному українському політичному дискурсі.
Мета статті – дослідити вербальні засоби впливу маніпулятивних стратегій, які використовують у своїх промовах політики В.Зеленський та П.Порошенко.
Виклад основного матеріалу. Мовні засоби впливу та маніпуляції є ключовим елементом політичного дискурсу, де політики використовують мову для передачі своїх поглядів, ідей та переконань, обміну досвідом та для агітації потенційних виборців. Мовні стратегії політиків підтримують спрямованість на маніпулювання, вплив на адресата, аргументацію та спонукання до прийняття конкретних рішень, важливих для виконання політичних цілей. Це форма управління свідомістю та поведінкою людей. Ця тема є предметом дослідження багатьох українських науковців, зокрема І.Голубовської, Л.Новикової, О.Тараненко, С.Зелінського, Т. Ван Дейка та ін.
У своїх працях вони досліджували способи маніпуляції та розглядали їх крізь призму використання лінгвістичних засобів у політичному дискурсі України та зосереджували свою увагу на застосуванні емоційно забарвленої лексики, метафор та інших стилістичних прийомів. І.Голубовська зазначає, що політичний дискурс стає інструментом маніпуляції тоді, коли мовець починає використовувати ідеологічно марковані слова, здатні формувати уявлення авдиторії про реальність [7].
Маніпулювання в політичному дискурсі означає навмисний вплив на думку або поведінку громади за допомогою прихованих прийомів, спрямованих на зміну поглядів, без свідомої згоди чи обізнаности. Провідний дослідник дискурсу Т.В.Дейк визначає маніпуляцію як когнітивний контроль над реципієнтом крізь призму дискурсу, який змінює реальність, змушуючи людей діяти проти власних інтересів[11].
Серед стратегій прямого мовного впливу можна виділити дві основні категорії: перша – це пряме переконання, яке включає пошук вагомих аргументів та побудову доказів; друга – це коригування потреб і мотивів. До останньої категорії відносять такі прийоми, як націлювання, компроміс, підвищення вимог (збільшення тиску), попереджувальна аргументація (відвертаючи ініціативу), порівняння та зіставлення (створення умов для обґрунтованого вибору), позитивна фрустрація, використання позитивних та негативних прикладів тощо [13, с. 68].
Під час розгляду класифікації вербальних засобів маніпулювання в політичному дискурсі особливу увагу варто на дослідження Т. Ван Дейка. Він вказує, що маніпулювання є когнітивним явищем і виділяє такі види маніпулювання свідомістю:
1. Маніпулювання короткостроковою пам’яттю, якого досягають за допомогою мовних та текстових характеристик, таких як назви, слогани, заголовки; вербальне маніпулювання, спрямоване на акцентування уваги на нерелевантній інформації, що призводить до часткового або неповного розуміння [11, с. 100].
2. Епізодичне маніпулювання, яке впливає на епізодичну пам’ять, тобто на спогади про конкретні комунікативні ситуації; маніпулятор формує в об’єкта певну ментальну модель, що викликає власні переживання та емоції.
3. Маніпулювання соціальною когніцією, яке впливає на ідеологічні погляди, моральні норми та цінності (соціальні репрезентації); цей вид маніпулювання можна реалізувати за допомогою стратегій узагальнення та використання знань. [11, с. 103]
Нав’язана реальність, яку створює маніпулятор, складається з трьох основних компонентів [9, с. 36]:
1. “Я – свій” – позитивне відображення маніпулятора в уявленні реципієнта, яке створюється в межах когнітивного сприйняття.
2. “Свої цінності” або когнітивні переваги, які відтворюються через вплив на сприйняття оточення.
3. “Спільний ворог” – ідентифікований руйнівник цінностей або загроза, яка ставить під сумнів наявні переконання. Таке вербальне маніпулювання базується на вже наявних упередженнях, стереотипах, переконаннях тощо.
С. Зелінський висуває такі стратегії маніпулювання свідомістю [8, с. 95]:
– принцип первинності: вплив на сприйняття первинної інформації як на істину;
– “очевидці”: передача інформації від “свідків” подій, які вважають цю інформацію особистим сприйняттям;
– створення образу ворога: формування уявлення про штучну загрозу, яка, здається, виникає від загального ворога;
– зміщення акцентів: акцентування уваги на інформації, що вигідна маніпулятору;
– використання “лідерів думки”: спрямування на думку авторитетних осіб у суспільстві;
– переорієнтація уваги: відволікання уваги для замаскування інформації, навіть негативної;
– емоційне впливання: маніпуляція почуттями, щоб приглушити розум;
– збільшення проблем: надмірне розгортання неіснуючих проблем для відволікання від суттєвих;
– “інформаційний штурм”: засипання великою кількістю непотрібної інформації, за якою ховається істина;
– буденна розповідь: подання негативної інформації у звичайному тоні, щоб зменшити її вплив.
Також С. Бордунов аналізує методи маніпулювання з дискурсивно-комунікативної перспективи та виокремлює основні техніки маніпулювання в промовах політиків: використання ключових слів, риторичні фігури, повтори, тропи, саундбайтинг (створення яскравих фраз, які виражають зміст певного фрагмента тексту або цілого тексту), створення спрощених та недостовірних абстрактних образів для ілюстрації тез, нумерація та повторення звукових повідомлень [5, с. 121].
Дослідники розділяють засоби маніпулювання на три групи: фонетична, лексична та граматична. Ці засоби є важливим інструментом впливу на авдиторію, адже за допомогою їх політики можуть не лише висловлювати свої ідеї, а й формувати необхідне емоційне сприйняття, підтримку чи супротив. Особливої уваги заслуговують основні фонетичні, лексичні, граматичні засоби маніпулювання, які використовують у своїх промовах В.Зеленський та П.Порошенко.
Фонетичні засоби маніпулювання — це прийоми, які впливають на аудиторію через звукові особливості мовлення, такі як інтонація, ритм, паузи, мелодійність, алітерація, асонанс тощо. Вони сприяють створенню емоційного забарвлення промови та впливають на її сприйняття слухачами.
Дослідниця Т. Шляхова наголошує, що інтонація є ключовим засобом фонетичного маніпулювання, адже за допомогою інтонування політичний діяч може визначити емоційний фон промови і скерувати увагу слухачів на потрібні аспекти висловлювання [16].
У промовах П.Порошенко часто використовує урочисті інтонації для акцентування державницької позиції. Наприклад, під час звернення на День Незалежності він уповільнював темп, щоб підкреслити ключові моменти:“Наша армія сильна. Наш дух незламний. Наша нація — єдина.”
За словами Н. Колодій, ритмізація промов робить їх більш доступними для сприйняття, адже ритмічна організація тексту, особливо у поєднанні з повторюваними звуковими елементами, посилює його впливовий потенціал [10]. Алітерація (повторення однакових приголосних звуків) і асонанс (повторення голосних звуків) створюють фонетичну гармонію, яка сприяє запам’ятовуванню повідомлень. Наприклад, А. І. Гордієнко стверджує, що використання анафори впливає на емоційне сприйняття аудиторією [7]. В. Зеленський часто використовує ці прийоми для створення ефекту легкості та невимушеності: “Ми маємо мир. Ми маємо мрію. Ми маємо мету.” [1].
Змінюючи темп і гучність, оратор може регулювати рівень залучення слухачів. Це підкреслював ще Арістотель у своїй “Риториці”, наголошуючи на важливості правильного балансування темпу мовлення для переконливости [5]. Зеленський використовує динамічну зміну темпу і гучности, часто переходячи від серйозності і швидкого темпу до “повільної” іронії. Це фіксуємо у зверненнях В. Зеленського до міжнародної аудиторії, де політик використовує павзи для створення драматичного ефекту: “Ви можете дати нам зброю. Або можете спостерігати… як гине наша країна” [1].
Фонетичні засоби маніпулювання у промовах політиків допомагають створювати потрібний емоційний фон, впливати на пам’ять слухачів і формувати їхнє ставлення до подій або особистостей. Петро Порошенко тяжіє до урочистості та пафосу, тоді як Володимир Зеленський використовує більш динамічний, інтерактивний стиль. Обидва політики ефективно застосовують фонетичні засоби для досягнення своїх цілей, але їхні підходи різняться залежно від авдиторії та контексту.
Лексика є основним засобом формування змісту та емоційного тла висловлювання. Політики часто використовують певні слова та вирази, які мають маніпулятивний характер, оскільки це уможливлює зміну сприйняття певних явищ.
Володимир Зеленський часто використовує просту, розмовну лексику, яка робить його промови більш наближеними до слухачів. Його висловлювання часто містять елементи гумору, іронії, а також неологізми (наприклад, “треба припинити договірняки у стінах цього парламенту”), він прагне створити імідж “людини з народу” з метою підсилення емоційного звʼязку із виборцями. У своїх промовах він намагається поєднати офіційні терміни із простими, емоційно забарвленими словами, наприклад: “ми закінчимо війну”, “ми маємо стати єдиними”. Навіть використання займенника “ми” підкреслює його бажання бути єдиним цілим із народом. У зверненні на тему війни В. Зеленський теж використовує просту, але досить емоційно потужну риторику: “Ми повинні вибороти мир для України… Це не може бути предметом жодних перемовин” [3].
Петро Порошенко віддає перевагу офіційній та інституційній лексиці з висловлюваннями, котрі мають чітку структуру. Його промови апелюють менше до емоцій і більше до логіки та фактів. У його промовах домінує політична та економічна термінологія (суверенітет, реформи, агресор, євроінтеграція). Він майже не використовує розмовної лексики, натомість робить акцент на державницькій риториці. Петро Олексійович використовує патріотичні звернення для піднесення національного духу, спрямовуючи їх на мобілізацію та виклик почуття обовʼязку: “Наш шлях – до Європи. Ми повертаємося до європейської родини, яка завжди була нашим домом” [2]. Таким чином більшість промов спрямована на обʼєднання слухачів навколо його політичної позиції.
Також варто розглянути важливість використання засобів маніпулювання на граматичному рівні, що складаються з певних граматичних форм або конструкцій.
Дієслова теперішнього часу використовують із метою актуалізувати інформацію, тобто в такий спосіб окреслити слухачам тему та межі того, про що йтиметься в промові. У своєму виступі під час звернення до Верховної Ради 1 грудня 2021 року Володимир Зеленський сказав: “Сьогодні ми боремося за Україну, яка буде вільною, сильною і незалежною” [3]. Дієслова у цій цитаті акцентують увагу на теперішньому моменті та спрямованості в майбутнє, підкреслюючи актуальність дій. Для того щоб виразити своє ставлення до можливості, бажаності, необхідності тої чи тої події, використовують дієслова умовного способу. Під час виголошення однієї з промов Петро Олексійович говорить: Якби ми не почали реформи, Україна б залишилась в ізоляції”. Використання умовного способу у цьому випадку підкреслює важливість дій для досягнення змін [4].
Отже, використання дієслів теперішнього часу важливе в тому випадку, коли політичний діяч хоче створити відчуття безпосередності та наблизитись до авдиторії, а дієслова умовного способу частіше задіяні в тому випадку, коли промовець хоче уникнути надмірної конкретики чи висвітлити гіпотетичні сценарії.
До важливих засобів маніпулювання на граматичному рівні відомі дослідник Р. Якобсон відносить риторичні запитання та паралельні конструкції [17]. Володимир Зеленський активно використовує риторичні запитання, щоб привернути увагу авдиторії, змушує її задуматись під впливом емоційної напруги. У своїй промові під час звернення до народу 2021 року сказав: “Чи можемо ми мовчати, коли наші люди гинуть заради чужих інтересів?” [1]. У такий спосіб президент намагається підкреслити важливість діяти рішуче і реагувати швидко. Проте, щоб додати динамічності в мовлення, варто використовувати паралельні конструкції, за допомогою яких можна привернути увагу авдиторії, сфокусувати слухачів на деталях висловлювання. Використання цих конструкцій більш притаманне Петру Порошенку, адже він постійно намагається довести важливість своєї риторики щодо боротьби за суверенітет та незалежність України. У своїй промові в день Незалежності він говорить: “Ми не здамося. Ми не відступимо. Ми не будемо шукати компромісів із нашою свободою”[14]. Тут використання паралельних конструкцій підкреслює рішучість і прагнення до непохитності своєї позиції в питанні відстоювання своїх національних інтересів.
Висновки. Вербальні засоби в політичному дискурсі є ключовим інструментом впливу на аудиторію формування громадської думки та досягнення політичних цілей. Аналізуючи вербальні стратегії, можна стверджувати, що політики активно використовують великий спектр мовних прийомів, серед яких домінують: метафори, риторичні запитання, емоційно забарвлена лексика, повтори та паралельні конструкції. Вони дозволяють створювати емоційний фон, встановлювати контакт із аудиторією та маніпулювати її увагою.
Дослідження доводять, що вербальні засоби служать як для мобілізації електорату, так і для дискредитації опонентів. Наприклад, використання розмовної лексики робить промови доступнішими для широкої авдиторії, а стилістично витончені конструкції підкреслюють авторитет і компетентність оратора. На граматичному рівні наявні форми умовного способу, пасивних конструкцій та дієслів теперішнього часу посилює маніпулятивний ефект, спрямований на актуалізацію певних ідей або уникнення відповідальності.
Зокрема, українські політики, такі як Петро Порошенко і Володимир Зеленський, демонструють різні стилі мовлення: перший тяжіє до офіційної риторики з акцентом на національну ідею, тоді як другий активно застосовує гумор, метафори та неформальний тон, що створює ефект близькості до народу. Висока ефективність цих засобів підтверджує, що політичний дискурс залишається потужним інструментом впливу, значення якого зростає у сучасному інформаційному середовищі.
Таким чином, вербальні засоби в політичному мовленні є не лише механізмом комунікації, а й засобом формування політичної реальності, завдяки чому вони становлять значний інтерес для подальших лінгвістичних і соціальних досліджень.

Література
Без паніки, з вірою в Україну та мир – Президент Володимир Зеленський. Офіційне інтернет-представництво Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/videos/bez-paniki-z-viroyu-v-ukrayinu-ta-mir-prezident-volodimir-ze-1981 (дата звернення: 19.01.2022).
Виступ Петра Порошенка з нагоди Дня Незалежності України. Повний текст. Тиждень.ua. URL: https://tyzhden.ua/vystup-poroshenka-z-nahody-dnia-nezalezhnosti-ukrainy-povnyj-tekst/ (дата звернення: 24.07.2017).
Виступ Президента Володимира Зеленського у Верховній Раді зі щорічним Посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України. Офіційне інтернет-представництво Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-volodimira-zelenskogo-u-verhovnij-radi-zi-71805 (дата звернення: 1.11.2021).
Промова Петра Порошенка: Ми заклали міцну основу незалежності і нам вдасться її захистити. Офіційне інтернет-представництво Європейська Солідарність URL: https://eurosolidarity.org/2019/08/24/promova-petra-poroshenka-my-zaklaly-mi
Арістотель. Риторика. – Переклад українською: Харків: Фоліо, 2011. 320 с.
Голубовська І. А. Маніпуляція у сучасному політичному дискурсі: лінгвістичний аспект. Київ: Наукова думка, 2012. 254 с.
Гордієнко А.І. Звукова гармонія і її функції в медіа-текстах. Харків: ХНУ, 2016. 230 с.
Євланова О. О. Місце феномена маніпуляції в політичному дискурсі. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Філологія. 2021. Вип. 88: Пошуково-тематична поліфонія сучасного мовознавства. С. 93–97.
Зливков В. Л., Лукомська С. О., Котух О. В. Шлях до перемог і звершень. Путівник із психології повсякденного спілкування [методичні рекомендації; електронне видання] / за ред. В. Л. Зливкова. Київ: Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2018. 126 с.
Колодій Н.В. Роль ритмічної організації тексту в політичній комунікації. Львів: ЛНУ, 2015. 115 с.
Нарушевич-Васильєва О., Чаєнкова О. Стратегії непрямого комунікативного впливу в заголовках комерційної реклами. Філологічні науки. 2019. № 30. С. 99–103. URL: https://doi.org/10.33989/2524-2490.2019.30.188777.
Новикова Л. Г. Мовна картина світу у політичному дискурсі України. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2017. 312 с.
Погонець В. В. Особливості англомовного військового дискурсу. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2019. № 39. Т. 2. Одеса: Міжнародний гуманітарний університет. С. 67–70.
Промова Петра Порошенка: «Ми заклали міцний фундамент для сильної європейської України». Офіційний сайт партії «Європейська Солідарність». URL: https://eurosolidarity.org/2019/08/24/promova-petra-poroshenka-my-zaklaly-mi/ (дата звернення: 26.11.2024).
Чік Л. Засоби мовного маніпулювання у сучасних ЗМІ. Київ: Літературний процес:методологія, імена, тенденції. Філологічні науки, 2015. С. 121–123.
Шляхова Т.В. Фонетичні засоби впливу у риториці політичного дискурсу. Київ: Видавництво КНУ, 2018. 210 с.
Якобсон Р. Заключне слово: Лінгвістика і поетика. Збірник: Style in Language, ред. Томас А. Себеок, MIT Press, 1956. с. 55–82.