Корнієнко Олег Олександрович
студент групи ЗМІНБ-61 спеціальності «Національна безпека (за окремими сферами забезпечення і видами діяльності)»
Науковий керівник: Матвійчук Марія Анатоліївна, доктор філософії у галузі права, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін ім. В. Попелюшка
КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЯК ВИД ЗЛОЧИНУ ПРОТИ
ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ : ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ
Стаття присвячена аналізу розгляду судами справа про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111-1 КК України. Автором шляхом моніторингу даних Єдиного державного реєстру судових рішень за відповідним пошуковим контекстом здійснено вивчення судових рішень у справах про злочини проти основ національної безпеки, зокрема щодо судової практики постановлення рішень (вироків) за вчинення колабораційної діяльності, ухвалених з часу запровадження норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за такі дії.
За результатами аналітичного дослідження диференційовано сфери застосування даної норми закону про кримінальну відповідальність та винесення судами відповідних рішень. Проаналізовано причини застосування судами, як правило, спрощеного порядку здійснення провадження, у тому числі щодо обсягу дослідження доказів, ухвалення на їх основі рішень про міру покарання, затвердження угод про визнання винуватості. Висловлено авторську тезу про причини такого стану справ. Викладено аргументи щодо наявності проблемних питань, пов’язаних із правовим забезпеченням кримінально-правової охорони дій, які у своїй сукупності утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 КК України, а також проблематику практичного застосування цієї норми.
Ключові слова: судова практика, вирок, злочини проти основ національної безпеки, Єдиний державний реєстр судових рішень, фінансування, матеріальне забезпечення, мета, насильницька зміна чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України.
COLLABORATIVE ACTIVITY AS A CRIME AGAINST NATIONAL SECURITY FUNDAMENTALS : PRACTICAL ASPECT
The article is devoted to the analysis of court consideration of criminal offences under Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine. The author, by monitoring the data of the Unified State Register of Court Decisions, has studied court decisions in cases of offences against the foundations of national security by the relevant search context, in particular, regarding the judicial practice of rendering decisions (verdicts) for committing collaboration activities, adopted since the introduction of the norm that provides for criminal liability for such actions.
According to the results of the analytical study of the differentiated sphere of application of this provision of the law on criminal liability and the relevant decisions made by the courts.- The reasons for the courts to apply, as a rule, a simplified procedure for completing proceedings, including the scope of evidence examination, making decisions on the punishment based on them, and approving plea agreements, are analysed.- The author’s thesis is expressed the author’s thesis on the reasons for this state of affairs. Arguments are presented regarding the existence of problematic issues related to the legal provision of criminal law protection of fights, which in their aggregate form the corpus delicti of a criminal offence under Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine, as well as the problems of practical application of this provision.
Keywords: judicial practice, verdict, crimes against the foundations of national security, Unified State Register of court decisions, financing, material support, purpose, forced change or overthrow of the constitutional order, seizure of state power, changes in the borders of the territory or state border of Ukraine
Постановка проблеми. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» встановлено механізм кримінальної відповідальності для осіб, які співпрацюють з державою-агресором, та обмежено їхній доступ до посад, пов’язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування. У той же час, не дивлячись на зазначені законодавчі зміни, відсутність чіткого визначення та розмежування кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, як передбаченою статтею 111-1 Кримінального кодексу України, так і за іншими статтями, призвела до перетину складів злочинів та неможливості вироблення єдиного судового підходу. Вивчення судової практики із розгляду кримінальних проваджень зазначеної категорії свідчить про ефективність застосування судами та органами досудового слідства положень статті 111-1 КК України.
Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми. Дослідження проблемних питань кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України, приділено увагу у працях
Н.О. Антонюк, М.С. Бондаренко, К.Ю. Гончаренка, О.В. Зайцевої,
О.О. Кравчука, В.Н. Кубальського, В.В. Кузнецова, Р.О. Мовчана,
Л.В. Мошняги, Є.О. Письменського, М.А. Рубащенко, М.В. Сийплокі та ін. Водночас більшість вказаних робіт цих науковців виконані в контексті складу вказаного кримінального правопорушення та містять висновки щодо необхідності удосконалення положень закону України про кримінальну відповідальність у цій сфері. Отже, сучасна юридична наука не містить достатніх аналітичних досліджень із розгляду судами справ про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111-1 КК України [1].
Метою статті є аналіз судової практики у справах про злочини проти основ національної безпеки. Зокрема, дослідженню підлягають судові рішення (вироки), постановлені з часу введення в країні воєнного стану, винесені за результатами розгляду справ про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1 КК України.
Виклад основного матеріалу. 03.03.2022 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» з метою встановлення справедливого покарання для осіб, які співпрацюють з державою-агресором, а також обмеження доступу таких осіб до посад, пов’язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування Кримінальний кодекс України доповнено статтею 111-1 «Колабораційна діяльність» [2].
З моменту внесення змін колабораційна діяльність (ст. 111-1) стала най розповсюдженим правопорушенням серед злочинів проти основ національної безпеки, які були скеровані до суду для розгляду (3035).
Однак, не дивлячись, що з моменту доповнення Кримінального кодексу України вказаною статтею 111-1 пройшло понад два роки органами досудового розслідування до цього часу не вироблено однієї практики розмежування складу злочину «колабораційна діяльність» з іншими складами, передбаченими Кримінальним кодексом України, як наслідок, неточність формулювання складів злочинів передбачених статтею 111-1 КК призвело до їх перетину з іншими складами злочинів, а саме: державна зрада, пособництво державі-агресору, виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, пропаганда війни.
Так, вироком Дружківського міського суду Донецької області визнано винним громадянина Л. у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначено йому покарання у вигляді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
Зокрема встановлено, що громадянин Л. з 28.02.2022 по 12.10.2023 знаходячись на тимчасово окупованій території Донецької області, перебуваючи у складі НЗФ терористичної організації «ДНР» перейшов на бік ворога, та вчиняв умисні дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Також, призначено покарання у виді дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна [3].
Вироком Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської визнав громадянина П. винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 7 ст. 111-1 КК України, за добровільну участь останнього у період з 05.07.2023 по 17.08.2023 в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора, а саме у «8 роті 123 ОМСБр військової частини нм лнр».
Окрім цього, призначено покарання, у виді дванадцяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у військовій сфері та правоохоронних органах строком на п`ятнадцять років з конфіскацією всього належного йому майна [4].
Вироком Київський районний суд міста Харкова громадянина Б. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України, а саме за участь у період часу з 07 квітня 2017 року по вересень 2022 року у складі 1-ї окремої мотострілецької Слов`янської бригади т. зв. «ДНР», забезпечував реалізацію цілей та завдань її силового блоку, а також брав участь в окупаційних діях в смт. Великий Бурлук, Куп`янського району, Харківської області.
Також, судом призначено покарання у виді дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що є власністю засудженого [5].
Аналізуючи всі три вироки слід дійти до висновку, що одне й те саме діяння, а саме участь у незаконному збройному формуванні т.зв. «ЛНР» та «ДНР» було кваліфіковано судами по різному, як за статтею 111 та статтею 258-3, так і за ст. 111-1 КК України.
Також, мають місце випадки кваліфікації одного правопорушення відразу за двома статтями, як за ст. 111, так і за ст. 111-1 Кримінального кодексу України.
Зокрема, під час розгляду Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області справи № 344/884/24 встановлено, що громадянин України М., діючи з прямим умислом, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту (з 24.02.2022 до 23.10.2022) на території Луганської та Харківської областей на підставі наказів військового командування збройних сил російської федерації у межах загального плану захоплення території України, в складі незаконного збройного формування, надаючи іноземній державі допомогу у здійсненні підривної діяльності проти України, перебуваючи на посаді «заступника командира взводу» у складі т. зв. «10-ї окремої артилерійської бригади ЛНР», з закріпленою за ним зброєю (АК 74 калібру 5,45 мм) та боєкомплектом у кількості 4 магазинів по 30 патронів, загальна кількість патронів 120 штук, керуючись статутами зс рф та т. зв. «нм ЛНР», виконував обов`язки «заступника командира взводу» в різних видах бою та формах його забезпечення, а саме брав участь в стрілецьких боях, а також забезпечував безпеку контрольних пропускних пунктів, перевірку документів мешканців населених пунктів, які захоплені зс рф під час повномасштабного вторгнення, на предмет виявлення військовослужбовців Збройних Сил України.
Не дивлячись, що період вчинення М. дій кваліфікованих за ч. 7
ст. 111-1 КК України повністю охоплені під час кваліфікації його дій за ч. 2
ст. 111 КК України, 12.03.2024 судом визнано М. винним у вчинені кримінальних правопорушень за обома статтями [6].
Окрім того, аналізуючи рішення судів щодо визнання осіб винними у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 статті 111-1 Кримінального кодексу України, свідчить про те, що судами до засуджених осіб за вказані кримінальні правопорушення призначають виключно покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що, на нашу думку, не відповідає положенням Загальної частини Кримінального кодексу України.
Визначений законодавцем даний вид покарання як безальтернативне основне покарання у санкціях частин 1 та 2 статті 111-1 Кримінального кодексу України робить його застосування до осіб, для яких вчинення відповідних кримінальних правопорушень не було пов’язане з їхньою діяльністю або посадою (наприклад, водій автомобіля, який скоює публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора), бездієвим так, як для вказаних осіб воно взагалі не несе будь-яких наслідків та не спонукає засуджених до щирого каяття за вчинене кримінальне правопорушення.
Однак, варто зазначити, що вказані злочини є злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, тобто посягають на основоположні принципи побудови суспільства, а тому не зважаючи на міру кримінального покарання передбаченого санкцією статті, за своєю суттю є більш тяжким злочином ніж будь-який інший злочин, за який передбачено таке ж покарання у будь-якій іншій сфері правовідносин.
Окрім того, військова агресія російської федерації триває до цього часу, а тому призначення мінімального покарання, яке узгоджене сторонами кримінального провадження, без встановлення усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, системного аналізу особи обвинуваченого та умов, що спонукали до вчинення цього злочину, не може відповідати інтересам суспільства.
Окрему категорію справ становлять рішення про затвердження угод про визнання винуватості з неправильною кваліфікацією дій за статтею 111-1 Кримінального кодексу України, що, імовірно, саме і спонукало особу до укладення «угоди» з майбутнім визначенням незначного покарання.
Наприклад, вироком Лебединський районний суд Сумської області затверджено угоду про визнання громадянкою С. винуватості у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.
У той же час, встановлено, що остання надавала матеріальні ресурси в розпорядження військовослужбовцям окупаційних військ рф, а саме готувала їжу, прала їм одяг, та надавала вказівки місцевим мешканцям с. Боромля, які доглядали за худобою в господарстві, розміщеному поряд, щоб останні різали баранів, з яких вона готувала військовим зс рф їжу, також тушки баранів безкоштовно передавала іншим військовослужбовцям зс рф, що дає змогу зробити висновок, що особа вчиняла активні дії, які полягали саме в збиранні та акумулюванні таких ресурсів, а тому діяння мало бути кваліфіковане за статті 111-2 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої, на що обвинувачена явно б не погодилася [7].
Окрему категорію справ становлять рішення судів щодо направлення кримінального провадження для визначення підсудності. Зокрема, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації судами прийнято 360 вказаних рішення, з яких 127 під час розгляду кримінальних проваджень, передбачених ст. 111-1 Кримінального кодексу України.
Аналіз судових рішень вказує саме на неоднакове трактування судами та органами досудового розслідувань вимог ст. 619 Кримінального процесуального кодексу України щодо можливості під час дії воєнного стану обвинувальні акти розглядати судам, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування.
Так, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.10.2023 постановлено направити обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22022230000000358, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.09.2022, про обвинувачення громадянина К. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, до Закарпатського апеляційного суду для вирішення питання про звернення до Касаційного кримінального суду Верховного Суду з поданням про направляння кримінального провадження за підсудністю.
Зокрема, із обвинувального акта судом встановлено, що громадянин К. обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке було вчинено на території с. Тарасівка Скадовського району Херсонської області.
Таким чином, інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено за межами юрисдикції суду, на розгляд якого надійшов обвинувальний акт, оскільки таке було вчинено в межах територіальної юрисдикції Скадовського районного суду Херсонської області.
У той же час, прокурор у підготовчому судовому засіданні вказав, що обвинувальний акт направлений до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із дотриманням правил підсудності, визначеної ч. 9 ст. 615 КПК України, оскільки досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводилося Управлінням Служби безпеки України в Закарпатській області [8].
Таку позицію суду можливо пояснити лише тим, що вказана категорія кримінальних проваджень не розглядалася раніше цим судом, а також не однозначною позицією Верховного Суду з даного питання.
Зокрема, у вказаній справі колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду не встановила підстав для задоволення подання Закарпатського апеляційного суду та направлення зазначеного вище кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів , а тому 19.03.2024 Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області призначив справу до розгляду [9].
У той же час, в аналогічній за суттю справі колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла до висновку, що інкриміновані кримінальні правопорушення були вчиненні в межах територіальної юрисдикції Херсонського міського суду Херсонської області, підсудність якого відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52 змінена на Малиновський районний суд м. Одеси то саме цей суд, має здійснювати розгляд кримінального провадження, а не суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування [10].
Висновки. Аналізом розгляду судами кримінальних проваджень, передбачених ст. 111-1 КК України, встановлено що судами розглянуто 1213 справ, у 1058 постановлено вироки, з яких 169 за результатами затвердження угод про визнання винуватості.
Лише у 148 вироках судами під час розгляду справ вказаної категорії призначено особам основне покарання у виді позбавлення волі, що становить лише 21% від загальної кількості вироків, які набули законної сили. 70% становлять вироки у яких основним покаранням призначено позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, який призначений (488 осіб), і лише у 118 випадках судами застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Нечіткі формулювання складів злочинів, передбачених статтею
111-1 КК України призводить до їх перетину з іншими складами злочинів та ускладнює кваліфікацію, а також до застосування до засуджених осіб покарань, які не співвідносяться із тяжкістю вчиненого правопорушення, а тому не можуть бути достатніми для виправлення особи, у зв’язку з чим потребує більш чіткого законодавчого регулювання.
Список використаних джерел та літератури:
1. Кримінальний кодекс України: від 05.04.2001 № 2341-III: станом на 21.04.2024/ ВР України URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 03.03.2022 № 2108-IX : станом на 06.04.2024/ ВР України URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#Text
3. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 14.03.2024 у справі № 229/7387/23. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117647479
4. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.03.2024 у справі № 185/12394/23.
Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117614918
5. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 12.03.2024 у справі № 953/3842/23. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117600540
6. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.03.2024 у справі № 344/884/24. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117549897
7. Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06.09.2022 у справі № 588/672/22. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106096380
8. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.10.2023 у справі № 308/14712/23. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114250823
9. Рішення колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 308/14712/23. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115308704
10. Рішення колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 490/1223/23. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109747695