Стаття присвячена дослідженню глобальних суспільних наслідків розвитку технологій на межі ҲҲ-ҲҲΙ століть. Будь-яка відповідальність по відношенню до природи похідна від відповідальності перед людством. В роботі аналізуються блага, одержувані людиною від навколишнього середовища та моральні зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Аналізується традиційний підхід християнської Церкви до питання влади людини над землею. Наголошується повага до всіх форм життя. Розглядаються екологічні цінності з позицій релігії. Охорона навколишнього середовища представлена в біблійному контексті.

Annotation: This article is devoted to the study of global social effects of developing technology on the border of ҲҲ-ҲҲΙ centuries. Any responsibility in relation to the nature is derived from responsibility to humanity. The article analyzes the benefits people get from the environment and our moral duties {to preserve nature} to the future generations. The Christian Church’s traditional approach to the issue of the human authority over the land is also analyzed in this article. The respect for all forms of life is emphasized. Environmental values are considered from the perspective of religion. Environmental protection is presented in the Biblical context.

Постановка проблеми. Технологія та прикладна наука вже третє століття здійснюють великий вплив на всі аспекти людського життя у всьому світі і вони будуть продовжувати створювати суттєві етичні проблеми. Як відомо, східні релігії завжди прагнули до гармонії з природою. Біблійна традиція також виховує турботу про землю. В християнській богословській думці завжди превалювала повага до всіх форм життя. В історії чимало християн захищало природу й поважне ставлення до неї. На сучасному етапі не спостерігається особливої активності християнської громадськості, направленої на захист екологічних цінностей. Проблема етики в епоху технологій потребує подальшого розгляду християнськими мислителями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

У XIII столітті св. Франциск висловлював глибоку любов до природного світу і почуття єдності з ним. Він бачив у природі живе ціле, і вважав усі істоти об’єктами Божої любові, що володіють через це власною значимістю. Людство для нього – частина більш широкої спільноти, де кожна істота має власну цілісність, яку треба поважати. Монах-єзуїт і палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден, який писав на початку епохи, коли в наше життя входили атомна енергія, комп’ютери та молекулярна біологія, дивився з надією на технологічне майбутнє. Він уявляв мережу єдиної свідомості, як глобальний шар, який він назвав «ноосферою». Сучасний дослідник Норріс Кларк вважає, що технологія допомагає нам здійснити і виразити себе, використовуючи Богом даний розум для перетворення світу. Найвидатнішим дослідником з даної проблематики є Ієн Барбур, котрому у травні 1999-го була вручена Темплтонівська премія за видатний внесок в області взаємин релігії та науки, праці якого отримали міжнародне визнання, а його книга “Етика в століття технологій” стала класичною працею в своїй галузі.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є здійснення аналізу етичних проблем, що пов’язані з розвитком технології, та з’ясування позиції біблійної етики стосовно поваги до всього живого та до природи взагалі.

Викладення основного матеріалу.

Причини актуалізації в суспільстві моральної проблематики

З часів промислової революції ХVІІІ століття прийнято вважати, що науково обгрунтована технологія повинна автоматично вести до прогресу і покращувати життя людей. Сучасна технологія дійсно збільшила виробництво їжі, поліпшила здоров’я людей, підвищила рівень життя і удосконалила системи комунікації. Але все очевиднішим стає збиток, який вона завдає людині та навколишньому середовищу, яке має для нас біологічне, економічне та естетичне значення. Завдаючи шкоду біосфері, ми в кінцевому рахунку шкодимо самим собі. Будь-яка відповідальність по відношенню до природи похідна від відповідальності перед людством ((Барт К. Церковная догматика. Т.1. – М.: ББИ, 2007.– 560 с.)).

На сьогодні зібрано достатньо даних про кореляцію між забрудненням повітря і захворюваннями дихальних шляхів. Забруднення води небезпечне для здоров’я, заважає відпочинку і загрожує водному життю, яке приносить користь людині. Доведено, що пестициди і отруйні відходи викликають рак і вражають нервову систему. Вибух космічного човника «Челленджер», аварія на Чорнобильській АЕС, розлив нафти в результаті аварії танкера «Ексон Вальдес», остання аварія в Мексиканській затоці, що сталася 22 квітня цього року, яку екологи вже назвали “нафтовим геноцидом”, бо ж вона поставила під загрозу зникнення цілого ряду видів, що мешкають в цьому регіоні. Російський еколог О. Яблоков вважає, що єдиний спосіб запобігти подібним катастрофам – “вкладати більше грошей в екологічну безпеку” ((Мексиканська затока – грандіозна аварія. – Режим доступу: http://www.vsenovosti.in.ua/news/razliv-nefti-v-meksikanskom-zalive-prodolzhaetsya)). Ці та багато інших технологічних катастроф нагадують нам, що великомасштабні системи не захищені від людських помилок і технічних збоїв. Однак, навіть нормальне функціонування сільськогосподарських і промислових систем саме по собі приносить шкоду, виснажуючи ресурси, забруднюючи повітря, воду і землю. Інтенсивне землеробство з використанням хімічних добрив і пестицидів підвищило продуктивність сільського господарства, але й призвело до забруднення води. У багатьох країнах отруйні хімічні відходи псують джерела питної води. Велика проблема з похованням відходів атомної енергетики. Спалюючи викопне паливо, людство викидає в атмосферу величезну кількість двоокису вуглецю, створюючи загрозу всесвітньої катастрофи через глобальне потепління клімату. Криза природних ресурсів і навколишнього середовища віддзеркалює погляди сучасних можновладців на природу і суспільство. Глобальних ресурсів достатньо для задоволення будь-якої потреби, але не будь-якої примхи. Тому можна стверджувати, що екологічні цінності потрібно відстоювати з етичної позиції.

У міру того, як зростає урбанізація, зростають і стреси технологічного суспільства. Багато хто знаходив в незайманій природі духовну значущість, яка виходить за рамка естетичних і моральних цінностей, тому так важливо зберігати островки незайманої природи, де вони ще залишилися. Торо, Мюір та їх послідовники вважали, що «спілкування з природою надихає і дає можливість побачити божественне в ній або за її межами» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)).

У новому тисячолітті можна чекати фантастичних досягнень науки і техніки, зміни у технології відбуватимуться з небувалою швидкістю. Молекулярна біологія зробить можливими нові види генетичного втручання в організми тварин, рослин і людини, а також будуть винайдені нові ефективні методи медичного лікування. Комп’ютери та цифрова передача даних відкриють нові можливості в бізнесі, освіті та засобах масової інформації. Технологія та прикладна наука вже третє століття здійснюють великий вплив на всі аспекти людського життя у всьому світі, і вони будуть продовжувати створювати суттєві етичні проблеми ((Білуха М. Т. Основи наукових досліджень / М. Т. Білуха. – К.: Вища школа, 1997. – 90 с.)). До етичних проблем, які виникають внаслідок розвитку технологій, зазвичай відносять проблему охорони навколишнього середовища та проблеми біоетики.

Яка технологія людству дійсно потрібна? Відповідь залежить від ціннісних пріоритетів і уявлень про життя. Величезний внесок в етику поваги до всього живого та до природи взагалі могла б внести біблійна традиція, оскільки вона передбачає створений Богом порядок. Біблійне спадщина закликає піклуватися про наслідки технологій як для людей, так і для навколишнього середовища. Здається, існують чотири головні причини, які можуть допомогти нам пояснити зростання суспільного неспокою.

Перша – зростання населення планети. Вже протягом багатьох століть люди усвідомлювали, що населення Землі збільшується. Але тільки після закінчення другої світової війни людство усвідомило, якими темпами зростає населення землі і змогло передбачити руйнівні наслідки демографічного вибуху. ООН передбачає, що до 2015 року населення планети досягне вісьми мільярдів ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Проблема країн Третього Світу – велика народжуваність, але ці діти засуджені до бідності та недоїдання. У Великобританії ж населення збільшується порівняно повільно, приблизно на 116 тисяч осіб на рік, але кожен новий англієць використовує в 30 разів більше викопного палива, ніж житель Бангладеш. Таким чином, для надання однакового впливу на навколишнє середовище знадобиться 3.39 мільйона жителів Бангладеш або лише трохи більше 100 тисяч жителів Великобританії ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Такі цифри вказують на контекст: проблема виникає не завдяки самому зростанню населення, тому що планета може вмістити ще дуже багато людей, але суть проблеми в тому, що людство не дружить з природою цієї планети. Багаті споживають занадто багато і марнують, в той час як бідні більше зайняті проблемою виживання, ніж довгостроковою турботою про планету. Серед християн існують різні думки щодо проблеми зростання населення і можливі варіанти вирішення цієї проблеми, але усі християнські течії одностайно закликають до позитивного бачення людського життя, при якому в людях вбачається притаманна їм цінність, як створених за образом і подобою Божою ((Барт К. Церковная догматика. Т.1. – М.: ББИ, 2007.– 560 с.)). Тому будь-яка дискусія з проблеми населення повинна починатися з утвердження гідності людського життя і прав кожної людини реалізувати в повній мірі свій потенціал.

Другою причиною занепокоєння служить виснаження природних ресурсів і втрата біологічного різноманіття. Ще в 1973 році Б. Ф. Шумахер висвітив цю проблему в своїй книзі «Незначне є прекрасним», що мала підзаголовок «Дослідження з економіки, як ніби-то люди що-небудь значили» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Його першим прикладом «природного капіталу» було викопне паливо: «Горючі корисні копалини не виробляється людиною і їх неможливо використовувати повторно. Якщо вони «закінчаться, вони закінчаться назавжди» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Його другий приклад – «жива природа» (планктон океану, флора землі, чисте повітря і т.д.), велика частина якої була зруйнована забрудненням: «Якщо ми розтратим все викопне паливо, ми поставимо під загрозу виживання людської цивілізації, – писав він, – але якщо ми розтратимо капітал, представлений живою природою, ми поставимо під загрозу саме життя» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Сучасні вчені стурбовані не просто проблемою вимирання окремих видів, а взагалі порушенням балансу екосистеми при їх зникненні.

Третя причина занепокоєння – утилізація відходів ((Губман Б.Л. Современная католическая философия: Человек и история. — М.: Академия, 1988. – 259 с.)). Швидкоростуче населення приносить все більше проблем з тим, як безпечно позбавлятися від небажаних побічних продуктів виробництва, різних обгорток, пакетів та інших відходів. Ясно те, що найкращим рішенням проблеми утилізації є «скорочення» кількості відходів.

Четверта основна причина занепокоєння – це пошкоджена атмосфера, що стала такою завдяки виснаженню озонового шару і глобальному потепління ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Обидва ці явища є результатами атмосферного забруднення.

Ось чотири основні причини занепокоєння: зростання населення, виснаження ресурсів і втрата біологічного різноманіття, усунення відходів та пошкодження атмосфери. Вони нерозривно пов’язані між собою і разом утворюють єдину «замкнену глобальну кризу». Цей вираз було використано в офіційному звіті Всесвітньої комісії ООН з питань захисту навколишнього середовища та розвитку за 1987 рік під назвою «Наше спільне майбутнє» ((Свобода совісті та віросповідань у контексті міжнародних й українських правових актів та релігійних документів. – К.: Наукова думка, 2006. – 156 с.)).

Технологія та прикладна наука будуть продовжувати створювати суттєві етичні проблеми, тому в питаннях поваги до природи та до всього живого логічно навернутись до біблійної позиції, оскільки вона передбачає створений Богом порядок. Біблійне спадщина закликає піклуватися про наслідки технологій і для людей, і для навколишнього середовища. Але прихильники натуралістичної етики вишукують всілякі приводи, щоб дискредитувати прихильників етики Об’явлення. Ієн Барбур, котрому у травні 1999-го була вручена Темплтонівська премія за видатний внесок в області взаємин релігії та науки, праці якого отримали міжнародне визнання, а його книга “Етика в століття технологій” стала класичною працею в своїй галузі, повідомляє цікавий факт: деякі «натуралісти» вважають, що біблійна ідея панування людини була головною причиною руйнівного ставлення до навколишнього середовища. Зокрема, Лінн Уайт прийшов до висновку, що на християнах «лежить величезна провина за екологічну кризу, оскільки воно було антропоцентричним і зверхньо ставилося до природи» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Стаття Уайта викликала два типи відгуків. Одні говорили, що, наприклад, ідеї античної Греції та Риму теж справили величезний вплив, бо ж Платон і Аристотель обгрунтовували розрив між людиною та іншими істотами тим, що людина наділена унікальними інтелектуальними здібностями. Аристотель вважав, що інші істоти позбавлені розумової діяльності, в якій люди більш за все схожі на Бога, і що тваринне й рослинне життя існують виключно заради людського життя ((Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. — К.:Мастер-класс, 1982. – 210 с.)). Цицерон, спираючись на вчення стоїків, доводив, що ми не зобов’язані щадити тварин, оскільки вони не мислять ((Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. — К.:Мастер-класс, 1982. – 210 с.)). Неоплатоніки вважали, що вічні форми лише недосконало втілюються у світі природи ((Губман Б.Л. Современная католическая философия: Человек и история. — М.: Академия, 1988. – 259 с.)). Для гностиків і манихеїв природа була «юдоллю зла, від якої хоче врятуватися душа людська» ((Губман Б.Л. Современная католическая философия: Человек и история. — М.: Академия, 1988. – 259 с.)). Звичайно, погляди греків і римлян були вкрай різноманітними; деякі пантеїсти вельми цінували світ природи. Але ті джерела, які особливо вплинули на ранню церкву, на середньовічну думку і на подальшу західну та східну традиції, судячи з усього, підкреслювали відмінності між людиною і природою ((Вепрук В. Догматичне богослів’я: навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 167 с.)).

Інші критики кажуть, що руйнування навколишнього середовища визначили, головним чином, більш пізні інститути, особливо – промисловий капіталізм, хоча можна сказати, що самі інститути почали складатися під впливом християнських ідей ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Більшість критиків вважають, що зміни в суспільстві визначаються в основному економічними силами, і що Уайт надмірно підкреслює роль ідей в історії і надто спрощує складне історичне явище.

Другий тип відгуків на статтю Уайта пов’язаний з твердженням, що біблійну тему панування людини неможливо використовувати для виправдання руйнівних дій, бо необхідно брати до уваги інші біблійні ідеї, які її обмежують або врівноважують. Спростувуємо ці твердження з позиції біблійної герменевтики – з перших розділів книги Буття людям наказано Творцем бути відповідальними зберігачами, обробляти сад і піклуватися про нього (Бут. 3:23) ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)).

Екологічні цінності з позицій релігії

Говорячи про етичну проблематику в контексті технологій, неможливо обминути релігію, як джерело екологічної етики. Як відомо, східні релігії завжди прагнули до гармонії з природою. Біблійна традиція також виховує турботу про землю, хоча християнство поклало кінець обожнюванню природи, дозволило керувати нею та використовувати її на благо людини. Норріс Кларк вважає, що технологія допомагає нам здійснити і виразити себе, використовуючи Богом даний розум для перетворення світу ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Монах-єзуїт і палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден, який писав на початку епохи, коли в наше життя входили атомна енергія, комп’ютери та молекулярна біологія, дивився з надією на технологічне майбутнє ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Він уявляв мережу єдиної свідомості, як глобальний шар, який він назвав «ноосферою». Також Пьєр Тейяр де Шарден позитивно ставився до євгеніки, до «штучного неожиття» і до перебудови людського організму за допомогою генетики. Він вважав, що знайшовши нову владу над спадковістю, ми зможемо замінити сліпі і грубі сили природного добору і «перехопити важелі», щоб самим визначати напрямок майбутньої еволюції. «Ми знайдемо повну владу над матерією, перебудовуючи саму тканину всесвіту», – вважав Тейяр, а також він сподівався, що настане час міжпланетних подорожей та об’єднання нашої планети з іншими цивілізаціями на основі інтелектуальної і культурної взаємодії ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Ця картина майбутнього, в якому технологія і духовний розвиток нерозривно пов’язані один з одним, надихає. Тейяр стверджував цінність життя та важливість людських зусиль у «землеустої», в якому людина співпрацює з Богом Творцем ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Твори Тейяра дають величну панораму історії від минулого до майбутнього, але в них не враховуються інституціональні структури економічної влади, які в наші дні контролюють технологічний розвиток. Тейяр рідко визнавав трагічну владу соціальної несправедливості. Він писав свої праці до того, як стали очевидними руйнівні впливи технології на навколишнє середовище. Коли він оглядався на минуле, він бачив людство невід’ємною частиною природного світу, яка пов’язана взаємною залежністю з усієї рештою життя. Коли він дивився в майбутнє, він передбачав, що через нашу технологію і нашу духовність ми будемо все більше відрізнятися від інших істот, людство вийде за межі залежності від органічного світу ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Хоча в кінцевому рахунку думка Тейяра теоцентрична і він говорить про порятунок всього космосу, багато з його образів антропоцентричні і мають на увазі, що у своєму духовному перетворенні, з допомогою технології, людський рід залишить інші форми життя позаду.

В християнській богословській думці завжди превалювала повага до всіх форм життя. Але свого часу гостро стояло питання: чи цінні інші істоти самі по собі, крім своєї корисності для людини? Арістотель, Фома Аквінський і Кант, як і більшість впливових західних філософів, стверджували, що у нас немає прямих моральних зобов’язань перед тваринами, тому що вони не здатні мислити ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Критерієм для чіткого поділу між людським і нелюдським і для обмеження тих, по відношенню до кого ми беремо на себе моральну відповідальність, була розумність ((Вепрук В. Догматичне богослів’я: навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 167 с.)). З іншого боку, деякі прихильники утилітарного підходу у XIX столітті навіть брали активну участь у русі за гуманне поводження з тваринами, хоча більшість наукової спільноти переконана, що експерименти на тваринах приносили і будуть приносити людству величезну користь. Позиція християнства з цього питання побудована на словах зі св. Письма: «І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу. Як зелену ярину Я віддав вам усе. Тільки м’яса з душею його, цебто з кров’ю його, не будете ви споживати» (Буття 9: 1-4) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Висновок досить простий – сам факт того, що Творець віддав на владу людини увесь тваринний світ, дав дозвіл використовувати тварин в своїх цілях і вживати в їжу, говорить сам за себе – людина має цю владу.

Ставлення до природи, виражене в Біблії, завжди було предметом розбіжностей. У першому розділі Буття є наказ «Плодіться і розмножуйтеся і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над звірами, і над птахами небесними, і над усякою худобою, і над всією землею, і над усякою твариною живою на землі» (Бут.1: 28) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Там говориться, що тільки людина створена «за образом і подобою Божою» [] і поставлена окремо від усіх інших форм життя. Більш того, у біблійній традиції природа десакралізована. Стародавні юдеї вірили що Бог виявляється насамперед у подіях історії. Іудейська традиція більше, ніж інші релігії старовини, підкреслювала трансцендентність Бога і особливу природу людини. Але тема ревного збереження і прославлення природи займає у Біблії чимале місце ((Вепрук В. Догматичне богослів’я: навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 167 с.)). Тему влади людини можна використовувати для виправдання руйнівних дій лише у тому випадку, якщо не брати до уваги інші ідеї, які її обмежують або врівноважують, але ж це не буде правильно з герменевтичної позиції. Людям наказано бути відповідальними зберігачами, які обробляють сад і піклуються про нього (Бут. 3:23) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Ніде в Біблії рід людський не володіє абсолютною, необмеженою владою, він відповідальний перед Богом. «Земля Господня» тому, що Господь її створив. Земля, в кінцевому рахунку, належить Богу, люди – лише опікуни або керівники, відповідальні за благополуччя довіреної землі і підзвітні в тому, як з нею поводяться. Таким чином, біблійний світогляд не анторопоцентричний і не біоцентричний, він більш за все теоцентричний.

З біблійної точки зору, створений світ цінний сам по собі, а не просто як знаряддя для досягнення людський цілей. У декількох псалмах, наприклад, у 18-му, 88-му і 103-му, говориться, що земля і різномаїття життя радують Бога незалежно від людини. Навіть в першому розділі Буття кожна форма життя названа хорошою, хоча людина ще не з’явилася ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). У заповіті, який дає Бог Ною, згадується «усе живе, із кожного тіла» (Буття 6:19) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)) і наказ людям жити у добрих стосунках з іншими істотами. Субота – день відпочинку не тільки для людей, але і для землі і для всіх створінь. Кожен сьомий рік поля повинні залишатися під паром – землю треба щадити, і вона обуриться, якщо з нею погано поводяться. У Божому творінні людське життя і природа стоять разом. Ідея творіння – це велика об’єднуюча основа, яка охоплює всі форми життя.

Ісус говорить про польові лілеї і про те, що Богу є діло до горобця. Не тільки людське життя – все життя наповнена цінністю. Святий Дух присутній і в природі, і в людському суспільстві. Крім того, у природи є своє місце в драмі спасіння, вона теж долучиться до вищої гармонії, яка описана в символічному баченні наближающогося Царства, коли «вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козенятком» (Іс. 11: 6). Апостол Павло пише, що «все створіння разом стогне і мучиться донині», але всьому живому знайдеться місце в остаточному звільненні (Рим. 8:22) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Хоча центральне місце в Біблії займає історія людства, світ природи не залишається без уваги.

Зауважимо, що існують також ясні біблійні обгрунтування зобов’язань перед майбутніми поколіннями. Біблія висловлює почуття спільності і в просторі, і в часі, Завіт від покоління до покоління «тобі і твоїм нащадкам на віки віків» ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). У біблійній історії виховувалось у людей сильне почуття приналежності до сім’ї і до тих, хто буде жити після них. І в юдаїзмі, і в християнстві присутнє вселенський бачення єдності людського роду, що охоплює також і майбутні покоління. Згідно з біблійними поглядами, управління світом, що довірене людині, вимагає враховувати майбутнє, оскільки Божий промисел його в себе включає ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Земля вважається спадком для майбутніх поколінь. Ця «довгострокова перспектива», обумовлена відчуттям історії і відповідальністю перед Богом, охоплює всі покоління. Дана позиція стверджує, що ми управляємо довіреними нашій опіці природними багатствами та іншим суспільним надбанням також і за майбутніх людей. І маємо проявляти турботу за ще не народжені покоління, на котрих ляжуть наслідки наших помилок. Коли люди вірять, що вся природа пронизана божественним, вони схильні поводитися з нею з великою повагою.

Охорона навколишнього середовища в біблійному контексті

Біблійний підхід до питання захисту навколишнього середовища починається з питання: «Кому належить Земля?». Першу відповідь богослови вбачають в словах Давида: «Господня земля і все, що на ній» (Псалмі 23:1) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Тлумачі Біблії стверджують, що Бог є Творцем Землі, і по праву створення – її Володарем ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Але це тільки частина відповіді, бо ця тема продовжується у Псалмі 113:24: «Небо – небо для Господа, а землю віддав синам людським» ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Повною відповіддю на поставлене питання буде наступне формулювання: земля належить Богу і людині: Богу, бо Він її створив, а людям, тому що Він її віддав людям. І звичайно ж, Він не віддав її людям, не зберігши за Собою ніякого права втручатися або контролювати те, що на ній відбувається. Він віддав її людям, щоб управління здійснювалося від Його імені. Наше володіння землею на правах оренди, а не на правах приватної власності. Ми тільки орендарі, Сам Бог залишається «землевласником» в самому прямому сенсі, «Господом усієї землі» ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)).

На сучасному етапі не спостерігається особливої активності християнської громадськості, направленої на захист екологічних цінностей. В історії, безумовно, чимало християн захищало природу, але вони завжди виявлялися в меншості. У VI столітті св. Бенедикт пропонував цікаву модель піклувального управління. Він проповідував шанобливе і дбайливе поводження з природою ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). У бенедиктинським монастирях працю поєднували з спогляданням та міркуванням. Бенедиктинці розвивали розумні методи сільського господарства, включаючи сівозміни та культивацію грунту, осушування болот, вони садили ліси по всій Європі і досягли великих успіхів у практичних технологіях. У XIII столітті св. Франциск висловлював глибоку любов до природного світу і почуття єдності з ним. Він бачив у природі живе ціле, і вважав усі істоти об’єктами Божої любові, що володіють через це власною значимістю. Людство для нього – частина більш широкої спільноти, і кожна істота має власну цілісність, яку треба поважати ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)).

Дуже суперечлива історія християнської думки в періоди середньовіччя і Реформації відображена в безлічі документів. Біблійні теми поєднувалися в ній з дуалістичним ідеями пізніх давньогрецьких мислителів. Біблійне богослов’я піддалося систематизації, але сильно змінилося під впливом філософських категорій, що використовувалися в католицькій, а пізніше – і в протестантській схоластиці. Хоча доктрина творіння гарантувала, що природний світ не буде залишатися без уваги богослов’я або етики, вона вважалася підпорядкованою доктрині спокутування. Більшість богословів вважали, що людство буде врятовано від природи, а не в природі або разом з природою. Тварний порядок занадто часто розглядали як сцену або фон для драми спокутування, а не як частину цієї драми. Тільки в останні десятиліття зроблені спроби римо-католицькими та протестантськими теологами розробити більш конструктивне богослов’я природи, а також біблійно обгрунтовану та екологічно грамотну природоохоронну етику. З герменевтичної позиції владу над землею та охорону навколишнього середовища, що описані в перших розділах книги Буття, можна сформулювати тезово ((Стотт Д. Новые проблемы современных христиан.– Черкассы: Смирна, – 2004. – 606 с.)).

Перша теза: Боже веління наповнювати землю і володіти нею, котре люди отримала при створенні «Плодіться і розмножуйтеся і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте…» (Бут.1: 28) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)), люди виконали. Спочатку цей процес йшов повільно, але в міру того як люди зростали в «володінні землею» від збирання плодів та оброблення землі вони дійшли до пізнання секретів природних сил, які Бог уклав при створенні світу: сила вогню і води, пізніше сила пари, вугілля, газу і нафти, а останнім часом урану, атома і могутньої мікросхеми. У всьому цьому: в кожному людському дослідженні, в кожному відкритті і винахід у галузі біології, хімії, фізики та інших сферах, у всіх шедеврах технології – люди виконували Божий наказ, практикували делеговану їм Богом владу над землею. Розробка інструментів та технологій, обробка землі, видобуток мінералів і палива, споруда гребель для вироблення гідроелектроенергії, використання атомної енергії – все це виконання першого Божого повеління. Бог розмістив на землі всі необхідні джерела їжі, води, енергії та тепла. Забезпечив людину усім необхідним для виготовлення одягу і взуття, а також житла. І дав людині право володіти землею.

Друга вихідна теза щодо панування людини над землею полягає в тому, що це управління спільне. Ніде в Біблії немає інформації про те, що рід людський володіє абсолютною, необмеженою владою. Практикуючи Богом дану владу, ми не створюємо природні процеси, а лише співпрацюємо з ними. З першого розділу Книги Буття витікає, що земля була родючої ще до того, як людині було наказано її наповнювати та володіти нею. Але Сам Бог принизив Себе до того, що Йому знадобилося співробітництво, тобто Йому потрібна людина, щоб управляти землею та обробляти її. Але ж з позиції біблійної герменевтики треба визнати, що панування людини над землею не принесло б ніякого плоду, якби Бог не створив землю здатною родити (1 Кор. 3:6-7) ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)). Істина полягає в тому, що люди досягли зрілості в технології, в управлінні та використанні природних ресурсів, і в цьому відношенні люди – пани землі, ким Бог і мав намір нас бачити і ким велів нам бути. Але ми також повністю залежні від промислу Божого, який дає сонячне тепло, дощ і врожайні сезони.

Третя теза стверджує, що панування людини над землею – це надані повноваження, це опікунське управління. Іншими словами, панування землею належить нам не по праву, а з милості Божої. Земля «належить» нам не тому, що ми її створили або володіємо нею, але тому, що її Творець довірив нам турботу про неї. «Земля Господня» ((Библия, Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Русское Библейское общество, США – Швеция, 1991)) тому, що Бог її створив. Згідно біблійних настанов людина відповідальна перед Богом, ми несемо перед Ним відповідальність за нашу опіку над землею. У нас немає права робити все, що нам заманеться з навколишнім середовищем: земля не належить нам, тому ми не маємо права розпоряджатися нею так, як нам заманеться. Опікунське управління передбачає відповідальність перед Богом та турботу про майбутні покоління. Земля, в кінцевому рахунку, належить Богу – ми лише опікуни або керівники, відповідальні за благополуччя довіреної нам землі і підзвітні в тому, як ми з нею поводимося.

Підводячи підсумок вищесказаному, ми стверджуємо, що біблійна традиція пропонує значні ресурси для екологічної етики. У християнській громаді етика охорони навколишнього середовища має висловлюватися з позиції біблійних та богословських ідей творення та опікунського управління. А в сфері публічних дебатів в плюралістичних суспільствах ці етичні переконання повинні виражатися мовою природоохоронних цінностей, які можуть підтримувати люди з різними філософськими та релігійними уподобаннями, хоча щодо кожної з цих цінностей існує чітко християнська точка зору. Взагалі тема екологічної етики може бути логічно з’єднана з історичною християнською проповіддю соціальної справедливості ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)). Турбота про землю і справедливість у суспільстві не є взаємовиключними цілями. Робоча група Всесвітньої Ради Церков для об’єднання соціальних та екологічних цінностей використовувала термін «екосправедлівість». Біолог Ч.Бірч, звертаючись до асамблеї Всесвітньої Ради Церков, досить влучно сказав: «Багаті повинні жити простіше, щоб бідні могли просто жити» ((Барбур И. Этика в век технологии. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, – 1998. – 380 с.)).

Автор даного дослідження вважає, що і наука, і філософія, і релігія можуть вносити власний важливий внесок у захист екологічних цінностей, хоча жодної з них окремо не достатньо. Створення переконливої християнської екологічної етики – важливе завдання для суспільств, в яких переважає християнська традиція. Євангельські заповіти допоможуть при застосуванні наукових здобутків нового тисячоліття піклуватися про людську гідність, соціальну справедливість і збереження навколишнього середовища.

З вищесказаного можемо зробити наступні висновки – сучасне суспільство, користуючись усіма благами цивілізації і розвитку технологій, зіткнулося з наступними проблемами і взаємопов’язаними цінностями:

Сучасні технології підвищили рівень життя, удосконалили систему комунікацій, але сприяли забрудненню повітря, води і землі, що становить загрозу харчуванню, здоров’ю та задоволенню естетичних потреб людей. Вплив технології починає позначатися навіть на стані океанів і глобальному кліматі. Щоб винайти компроміс між охороною навколишнього середовища, з одного боку, і змістовною працею, соціальною справедливістю та економічним розвитком – з іншого, розумно звернутися до біблійної спадщини, як до джерела божественної мудрості.

Екологія змушує нас віддавати собі звіт в кінцевій асиміляційній здатності нашої планети й у необхідності брати до уваги довгострокові наслідки. Як біблійний підхід, так і загальнолюдська ідея справедливості між поколіннями стверджують, що у нас є моральні зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Біблійна релігія володіє розширеною просторовою і тимчасовою перспективою, оскільки цілі Бога охоплюють минуле, сьогодення і майбутнє космосу.

Екологія дозволила нам більшою мірою усвідомити взаємозв’язок всієї тканини життя. Людські дії мають незаплановані і непрямі наслідки; багато екосистем крихкі і не захищені від великомасштабного втручання людини. У нас є моральні зобов’язання по відношенню до окремих людей та інших істот. Богослови вважають, що біблійна концепція піклувального управління створеним порядком виходить далеко за рамки його безпосередньої корисності для нас. Вони стверджують, що кожна істота є цінністю для самої себе, для інших істот і для Бога, але вважають, що не всі види істот однаково цінні, оскільки вони різко розрізняються за ступенем інтенсивності і складності свого досвіду.

Ці взаємопов’язані моральні цінності витікають з наступних герменевтичних біблійних позицій:

Людина отримала від свого Творця право і завдання «плодитися, розмножуватися і наповняти землю, оволодіти нею, і панувати нею» – людина користується даними повноваженнями;

Рід людський не володіє абсолютною, необмеженою владою, а практикує Богом дану владу, співпрацюючи з Ним;

Панування людини над землею – це лише надані повноваження. Земля, в кінцевому рахунку, належить Богу – ми лише опікуни і підзвітні Тому, Хто надав ці повноваження. Опікунське управління передбачає відповідальність перед Богом та турботу про майбутні покоління.

Науковий керівник:

Кралюк Петро Михайлович

Доктор філософських наук, професор, проректор НаУ ОА