Анотація. У статті виокремлено основні проблеми фінансування системи охорони здоров’я та проаналізований досвід проведення реформ раніше у цій сфері. Досліджені завдання, мета, особливості проведення реформи фінансування на основі затвердженого Кабінетом Міністрів України Розпорядження «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я».
Ключові слова: фінансування системи охорони здоров’я, охорона здоров’я, реформа.
Постановка проблеми. Згідно із статтею 12 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”: охорона здоров’я – один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.
Однак поки що показники здоров’я населення держави і показники надання медичної допомоги та роботи закладів охорони здоров’я є одними з найнижчих в Європейському регіоні. Існуюча система фінансування охорони здоров’я не забезпечує результативного захисту населення від фінансових ризиків, пов’язаних із необхідністю оплати медичних послуг у разі захворювання та не сприяє ефективному використанню ресурсів системи. Тому потреба національної системи охорони здоров’я у реорганізації, зміні стратегії фінансування сьогодні вже ні у кого не викликає сумніву.
Стан дослідження. Над дослідженням концепцій реформування фінансування систем хорони здоров’я в Україні працювали В. Д. Попкова, В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, Г. С. Ковальчук, М. В. Шевченко, М. О. Шипуліна та ін.
Метою статті є виявлення проблемних аспектів розвитку системи охорони здоров’я, обґрунтування основних напрямків і принципів реформи фінансування системи охорони здоров’я в Україні.
Завдання:
1) Визначити недоліки сучасної системи охорони здоров’я;
2) Проаналізувати концепцію реформування фінансування системи охорони здоров’я.
Виклад основного матеріалу. За визначенням Світового банку та Всесвітньої організації охорони здоров’я, здоров’я населення – це один із найважливіших факторів розвитку економіки будь-якої країни та благополуччя населеннях [6; 7 с.].
Тому питання охорони здоров’я, а саме ефективного правового забезпечення та дієвості механізму охорони здоров’я є актуальними завжди, і особливо зараз поряд з гострою потребою збереження та розвитку української нації.
Як свідчить аналіз вітчизняних міжнародних експертів провідною проблемою української охорони здоров’я, є невідповідність діючої в Україні старої радянської моделі охорони здоров’я, призначеної для функціонування в умовах планової економіки, сучасним реаліям [3; 83 с.].
Недоліки існуючої в Україні моделі охорони здоров’я передусім проявляються в:
• зосередженості на вирішенні потреб галузі, а не на задоволенні медичних потреб населення;
• неефективності структури системи, що призводить до деформованості структури медичних послуг та неефективності використання наявних ресурсів охорони здоров’я;
• недостатності обсягів фінансування з громадських джерел, що зумовлює порушення принципів справедливості та солідарності.
В Україні за роки незалежності неодноразово здійснювались спроби реформування сфери охорони здоров’я як загалом, так і окремих її напрямків. Однак ці спроби виявились мало в чому успішними через:
• відсутність чітко позначених цілей;
• відсутність комплексності перетворень;
• постійний перегляд стратегії реформ;
• відсутність чіткої політики, яка забезпечує виконання прийнятих рішень;
• ігнорування науково доведених або перевірених практикою підходів, форм та методів перетворень;
• істотний вплив на прийняття рішень лобістських груп;
• низькі темпи реалізації;
• непослідовність та суперечливість дій [1; 5-23 с.].
Лише нещодавно в 2016 році Урядом здійснено комплексний підхід до реформування сфери охорони здоров’я. Відповідно до цільових показників на 2016 р., що визначені в Плані пріоритетних дій Уряду на 2016 рік було передбачено створення нормативної бази, яка запровадить гарантований державою універсальний пакет медичних послуг, автономізацію закладів охорони здоров’я [4].
Отож на підставі цього Плану Кабінетом Міністрів України була схвалена Концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я і тим самим покладений початок реформі у сфері охорони здоров’я.
Метою реформи фінансування системи охорони здоров’я є створення та запровадження нової моделі фінансування, яка передбачає чіткі та прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, кращий фінансовий захист громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних коштів та скорочення неформальних платежів, створення стимулів до поліпшення якості надання медичної допомоги населенню державними і комунальними закладами охорони здоров’я.
Нова модель фінансування системи охорони здоров’я має базуватися на таких принципах:
• фінансового захисту;
• універсальності покриття та справедливості доступу до медичної допомоги;
• прозорості і підзвітності;
• ефективності;
• вільного вибору;
• конкуренції постачальників;
• передбачуваності обсягу коштів на медичні послуги у державному бюджеті;
• субсидіарністі тощо.
Завдання реформи вбачаються у:
• впровадженні державного гарантованого пакета медичної допомоги;
• утворенні єдиного національного замовника медичних послуг;
• створенні нових можливостей для здійснення місцевою владою повноважень у сфері охорони здоров’я;
• автономізації постачальників медичної допомоги;
• запровадженні принципу “гроші ходять за пацієнтом”;
• розбудові сучасної системи управління медичною інформацією.
Впровадження державного гарантованого пакета медичної допомоги може бути здійснене шляхом формування державного гарантованого пакета медичної допомоги, який поширюватиметься на всіх громадян України та включатиме:
• первинну медичну допомогу;
• екстрену медичну допомогу (у тому числі у стаціонарі);
• основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря загальної практики – сімейного лікаря;
• основні види стаціонарної медичної допомоги за направленням лікаря загальної практики – сімейного лікаря чи лікаря-спеціаліста, включаючи лікарські засоби для стаціонарної та екстреної медичної допомоги, вартість яких відшкодовуватиметься через встановлений державою механізм оплати відповідних видів медичної допомоги;
• амбулаторні рецептурні лікарські засоби, які внесені до національного переліку основних лікарських засобів та вартість яких відшкодовуватиметься через механізм реімбурсації.
Для вирішення другого завдання пропонується утворення окремого центрального органу виконавчої влади. Діяльність цього органу спрямовуватиметься і координуватиметься Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров’я. Для забезпечення відповідності діяльності єдиного національного замовника медичних послуг інтересам громадян як користувачів його послуг при зазначеному центральному органі виконавчої влади буде утворено Раду пацієнтського контролю [5].
Запровадження нової моделі фінансування системи охорони здоров’я передбачає збереження повноважень органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я і створення можливостей для їх повноцінного виконання завдань. Кабінетом Міністрів України буде визначено чіткий, обмежений перелік послуг державного гарантованого пакета медичної допомоги, надання яких буде повністю забезпечуватися за рахунок коштів державного бюджету.
Унаслідок автономізації постачальників медичної допомоги на зміну командно-адміністративній моделі відносин між такими суб’єктами має прийти контрактна модель взаємовідносин, в межах якої такі відносини регулюватимуться договорами стратегічної закупівлі медичної допомоги (медичних послуг) з чітко визначеними параметрами фінансування та результату.
За рахунок запровадження принципу “гроші ходять за пацієнтом” основою нової моделі фінансування системи охорон здоров’я має стати перехід від фінансування постатейних кошторисів державних та комунальних закладів охорони здоров’я до оплати результатів діяльності цих закладів як автономних суб’єктів господарської діяльності, тобто до оплати фактично наданої ними пацієнтам медичної допомоги [5].
Розбудова сучасної системи управління медичною інформацією повинна відбуватися шляхом запровадження моделі активних (стратегічних) закупівель медичних послуг, яке неможливе без постійного використання даних про медичні і економічні параметри надання послуг на рівні закладу, а також про медичну історію окремих пацієнтів.
Реалізація Концепції відбуватиметься у три етапи: підготовчий етап (2017 рік), етап впровадження (2018-2019 роки) та етап інтеграції (2020 рік) [5].
Метою підготовчого етапу (2017 рік) є закладення правових та інституційних основ для нової системи фінансування охорони здоров’я, запровадження нової моделі фінансування первинної медичної допомоги та початок впорядкування мережі закладів, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу через створення госпітальних округів.
Мета етапу впровадження (середньострокового етапу) вбачається у введенні в дію державного гарантованого пакета медичної допомоги на всіх рівнях медичної допомоги та започаткування його фінансування через єдиного національного замовника медичних послуг.
Мета етапу інтеграції передбачає налагодження повноцінного функціонування нової системи фінансування охорони здоров’я в масштабі всієї країни.
Однак успіх і темп реформування галузі охорони здоров’я завжди залежить насамперед від заінтересованості й узгодженості дій органів влади усіх рівнів, а також підготовленості та мотивації керівників органів і закладів охорони здоров’я.
Висновки. Отже, загалом існуюча нині система охорони здоров’я в Україні характеризується низкою таких найгостріших проблем: недоліки механізмів державного фінансування медичної сфери, організаційні прорахунки, пасивна кадрова політика, зниження якості медичних послуг, недосконалість законодавства, що регламентує діяльність системи охорони здоров’я тощо.
Для усунення недоліків і проблем в українській системі охорони здоров’я активно впроваджується реформа фінансування системи охорони здоров’я, що яка закріплена у Розпорядженні Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я. У Розпорядженні чітко визначені мета і завдання реформи, проблеми існуючої системи та шляхи їх розв’язання¬, а також строки впровадження та інтеграції таких змін.
Отож в основі реформи фінансування системи охорони здоров‘я лежать впровадження інноваційних технологій фінансування та раніше невідомих для системи принципів, що мають докорінно змінити модель фінансування, побудову й організацію системи загалом в Україні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лехан В. М., Слабкий Г. О., Шевченко М. В. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: Український вимір. / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко // Україна. Здоров’я нації. – 2010. – № 13. – С. 5-23.
2. Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’я в Україні: [спільний звіт] / за заг. ред. В. М. Лехан, В. М. Рудого. – К.: Вид-во Раєвського, 2005. – 168 с.
3. Попкова В. Д., Шипуліна М. О., Ковальчук Г. С. Проблеми фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я в Україні / В. Д. Попкова, М. О. Шипуліна, Г. С. Ковальчук // Економічний простір. – 2009. – № 24. – С. 83-89. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Ekpr/2009_24/popkova.pdf.
4. Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік : Розпорядження Кабінету Міністрів України 27 травня 2016 р. / Офіційний вісник України. – 2016. – 26 червня. – С. 249. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/418-2016-%D1%80/paran9#n9.
5. Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. // Офіційний вісник України. – 2017. – 6 січня. – С. 175. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1013-2016-%D1%80.
6. Устінов О. Реформування охорони здоров’я: стратегія, тактика, ризики / О. Устінов // Укр. Мед. Часопис. – 2010. – № 5 (79). – С. 7-9. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.umj.com.ua/wp/wp-content/uploads/2010/10/reforma.pdf?upload=.