Соціально-побутові аспекти адаптації переселених українців із Польщі у Волинську область УРСР (1944-1946рр.)

У статті розглядається переселення українців із Польщі у Волинську область УРСР протягом 1944-1946рр. Наголошується на основних аспектах депортації  та проблемах, які виникли у переселенців.

Ключові слова: переселення, адаптація, угода, українці

The article is about Ukrainian resettlement of Poland in the Volyn region USSR during 1944-1946. Article emphasized on the main aspects and deportation issues that have arisen in persons.
Key words: migration, adaptation, deal, Ukrainian.

В статье рассматривается переселение украинцев из Польши в Волынскую область УССР в  1944-1946 гг. Отмечаются основные аспекты депортации и проблемы, которые возникли у переселенцев.

Ключевые слова: переселение, адаптация, соглашение, украинцы

Міждержавне переміщення українців і поляків прикордоння започаткувала угода «Про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території України», укладена між УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) 9 вересня 1944р. у місті Любліні.

Міграційний рух українців, депортованих із Польщі, у Волинській області мав три особливості. По-перше, він відбувся одночасно безпосередньо з Польщі, із південно-східних і частково західних областей України, а також у середині області. При цьому перша категорія переселенців прибувала в організованому (плановому) порядку, а інші здебільшого мігрували самовільно. По-друге, плани їх розселення узгоджувалися з часом виселення польських громадян та кількістю житлових будинків, які останні мали звільнити. Волинську область на перших порах не розглядали як місцевість для переселення українців з Польщі. Передбачалося це лише за третім і четвертим планами. По-третє, кількість переселенців, які мали оселятися на Волині, коригували щонайменше чотири рази. Причин тому було декілька: стратегічна та господарська доцільність, масовий та зворотній рух на Волинь переселенців із Польщі, раніше розселених у південно-східних та інших областях УРСР, примусове виселення поляків із західних областей тощо[1].

Масові перевезення населення в обох напрямках розпочалися ще в умовах війни з нацистською Німеччиною, коли можливості використання транспортних засобів у цивільних цілях були обмеженими[2].

На початковому етапі це було добровільне переселення, відповідно, бажаючих переселятися було небагато. Через невелику кількість добровольців на евакуацію спостерігалися повільні темпи переселення і це викликало невдоволення серед польської влади. Для прискорення депортації українського населення вона здійснила низку заходів: почала закривати українські школи, учителів, які отримали дипломи в часи німецької окупації, не брали на роботу в місцевостях, де були створені початкові польські школи, організація аналогічних українських шкіл не дозволялася[3]. Ці дії призвели до збільшення кількості виселених.

Для організації прийому та контролю за розміщенням українців, які мали переселитися з Польщі на територію Волинської області, 13 жовтня 1944р. було організовано Відділ розселення українського населення, що складався із 6 осіб. Його очолив Володимир Маєвський. На основі евакуаційних листів українцям із-за Бугу надавалося направлення до конкретного населеного пункту. Як випливає з архівних матеріалів у Ківерцівському та Ковельському районах погано була організована робота по підготовці прийому переселенців.[4] На початку переселення на території Волинської області  було 2240 вільних будинків, з них 2076 залишили поляки. Значна частина цих будинків знаходилася у прикордонній зоні.

В особливо поганих побутових умовах опинилися «самовільні» переселенці у Волинській області[5]. Адже для них житла та господарських приміщень не передбачалося. Потрібно було жити здебільшого в аварійних приміщеннях.

Справа була менш складною доти, доки не почався масовий наплив переселенців, які до того перебували у східних областях[6].

На територію Волині на 10 липня 1945р. прибуло  2500 родин, із яких лише для 438 надали житло у брусових будинках, 1105 отримали польські хати, 762 були розміщені «в порядку уплотнєнія». Наділення житлом відбувалося по-різному: в одних районах поселяли у брусові будинки (Любомльському, Сенькевичівському); у різні будинки (Ківерцівському, Луцькому); були й такі, що в польські будинки не поселяли (Вербський, Голобський). Найбільша кількість родин прибула у Рожищанський район –776, а найменше – у Сенькевичевський – 4[7].

Відповідно до інструкції про реалізацію згаданої угоди між урядом УРСР і ПКНВ, українцям, яких мали переселити з території Польщі, передбачалося повернути «залишене евакуйованими рухоме і нерухоме майно», виділити їм «на новому місці озими посіви…», ділянки землі в розмірах не менш фактичного землекористування до евакуації, проте не більше 15 га на одне господарство. Безземельним селянам, за їх бажанням, надали наділи землі на загальних підставах у Волинській області до 10 га на одне господарство[8].

На 1 жовтня 1945р. 3071 родина була наділена 17533 га землі, з яких 2205 родин отримали 4379 га озимого посіву. Найбільшу кількість землі отримали переселенці, розміщені у таких районах як Рожищанський, Ківерцівський, Теременський та м. Володимир-Волинський[9].

Інструкція до Угоди від 9 вересня передбачала також розрахунки з переселенцями за майно, посіви, худобу тощо. На 1 жовтня 1945р. було видано компенсації у кількості 8000крб., а вже 15 вересня 1946р. 7683 родин отримали 29837,32 га землі, а 2968 – 930 га присадибної землі[10].

Відповідно до постанови від 26 вересня 1945р., на Волинську область видано було 700 кг мила, 3000 коробок сірників, 3200 кг солі, 5000 кг гасу.

Відповідно до третьої статті Угоди між УРСР та ПКНВ від 9 вересня 1944 р., для швидшого господарського облаштування переселенців передбачалося видання грошових позик « на одне господарське влаштування та інші потреби в розмірі 5 000 крб. на одне господарство з поверненням протягом 5 років ».[11] Для Волинської області   станом на 1. 09. 1945р. потрібно було 15 585 кредитів, асигновано згідно плану – 8000, використано кредитів 1761[12].

Виконавчий комітет Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 6 березня 1945р. постановив, що кредит надавався переселенцям у розмірі не більше 5 тис. крб. на одну родину, терміном на 5 років, з нарахуванням 3% річних. Перший внесок оплачувався через рік після його отримання. Останній надавався на будівництво та ремонт житлових приміщень, купівлю тварин і господарських закладів. Він надавався за списками, затвердженими райвиконкомами. У них вказували прізвище, ім’я, по-батькові голови господарства, адресу місця проживання, на які заходи береться кредит із указанням суми на кожний захід. Ці списки надавалися у відповідний філіал банку в міру надходжень заяв від переселенців, бажаючих отримати кредит[13]. Враховуючи важливість його отримання, цю інформацію було вміщено в обласній газеті «Радянська Волинь»[14].

Допомога у вигляді кредитів надавалася на: а) кредитування колгоспів по розвитку тваринництва й інші заходи; б) переселенські потреби; в) організацію та розширення другорядних господарств при закладах і організаціях; г) колгоспникам на відновлення господарства; д) на відновлення і будівництво житлових приміщень; е) кредитування інвалідів Другої світової війни, які були членами колгоспу; ж) бідним селянським родинам на будівництво, купівлю тварин і сільськогосподарського інвентаря.

З метою соціальної адаптації переселенців із Польщі до умов життя в УРСР і згідно з Угодою від 9 вересня, вони на два роки звільнялися від усіх державних сільсько господарських поставок, грошових податків і платежів. Правда, влада на місцях не завжди дотримувалася цього.[15].

Уже після припинення евакуації у липні 1946р. серед переселенців налічувалося понад 182 тис. осіб похилого, тобто пенсійного віку[16]. Їм пенсія повинна була нараховуватися залежно від середньої заробітної плати.

Попри матеріальні труднощі, умови праці і нові «радянські порядки», яких зазнали переселенці після депортації їх до УРСР, найбільш гнітючою думкою була думка, що вони тут чужі[17]. «… на такий моральний стан переселенців впливало, зокрема, ставлення до них місцевого населення…», – зазначила Н. Данилиха[18].

Найгострішою проблемою побутового облаштування евакуйованих з Польщі українців було забезпечення їх житлом. Вона вирішувалася кількома шляхами: підселення до місцевого населення; заохочення індивідуального житлового будівництва засобами кредитування, відпуск будівельних матеріалів за пільговими цінами; поселення у будівлі, що потребували значного ремонту;  передача у користування з наступним оформленням прав власності будинків, які вивільняли польські родини, котрі евакуйовувалися до Польщі.

Розв’язування житлового питання ускладнювалося кількома причинами:

кількість прибулих українців чисельно перевищувало поляків, яких переселяли на територію Польщі. Найбільше це відчувалося в південних районах Волині; небажання поляків виїжджати з надією припинення евакуації; захопленням місцевим населенням житлового фонду, який був покинутий поляками; прибуття 1946 р. великої кількості втікачів зі східних областей.

Переселені на територію Волинської області зіткнулися також із  дефіцитом одягу, продуктів першої необхідності, засобів особистої гігієни тощо.

Отже, депортація українців із Польщі у Волинську область здійснювалася відповідно Угоди від 9 вересня 1944р. Переселені українці із Польщі зіткнулися із масою соціально-побутових аспектів адаптації на нових місцях.

Джерела та література:

1. Буцко О. Истории украинско-польского переселення 1944-1946 гг./ О. Буцко //Матеріали міжнародної конференції «Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність». – К.: Інститут історії НАН України, 1995. – С. 241-245.
2. Данилиха Н. Соціально-побутова адаптація українців із Польщі в УРСР у 1944-1950-х роках (на матеріалах західних областей України) : дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2007. — 204 с.
3. Данилиха Н. Проблема забезпечення житловими і господарськими приміщеннями українців із Польщі в УРСР у 1944−1950-х рр./Н. Данилиха//Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2007 – Вип. 2. – С. 104-125.
4. Депортації: Західні землі України: кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади: У трьох томах/ Відп. ред. Ю. Сливка – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – Т. 1(1939 – 1945 рр.). – 749 с.
5. Депортації: Західні землі України: кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади: У трьох томах/ Відп. ред. Ю. Сливка – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – Т. 2(1946 – 1947 рр.). – 539 с.
6. Державний архів Волинської області, ф. Р-919 Управління праці зайнятості населення Волинської області державної адміністрації,  оп.1, спр. 2 Переписка с райисполкомами о приеме, жилищном и трудовом устройстве переселенцев из Польши (1.1.45-5.12.45), 211 арк.
7. Макарчук В. Міжнародно-правове визнання державного кордону між Україною і Польщею (1939-1945рр.). Монографія. / В. Макарчук – К: Атіка, 2004. – 348 с.
8. Макарчук С. Розміщення та побутове влаштування переселенців з Польщі в Україні у 1944-1947рр./ С. Макарчук// Збірник кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип.3. – С.176-189.
9. Пронь Т. Міждержавне переміщення етнічного населення українсько-польського прикордоння на території Волинської області(1944-1946рр.)/ Т. Пронь //Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2012. – Вип. 5. – 92-102 с.
10. Радянська Волинь. – 1944. – 15 вересня. – №106(481)
11. Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. / В. Сергійчук– Тернопіль: книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1997. – 440 с.

 

 

 

 

 

[1]Пронь Т. Міждержавне преміщення етнічного населення українсько-польського прикордоння натериторії Волинської області(1944-1946рр.)/ Т. Пронь //Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2012 – Вип. 5. – С. 92.

[2]Макарчук В. Міжнародно-правове визнання державного кордону між Україною і Польщею (1939-1945рр.). Монографія./ В. Макарчук – К: Атіка, 2004. – С. 197.

[3]Сергійчук В. Трагедія українців Польщі/ В. Сергійчук. – Тернопіль: книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1997. – С. 111.

[4]Державний архів Волинської області (далі – ДАВО), ф. 919, оп. 1, спр. 2, арк. 10.

[5]Данилиха Н. Проблема забезпечення житловими і господарськими приміщеннями українців із Польщі в УРСР у 1944−1950-х рр./Н. Данилиха//Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2007 – Вип. 2. – С. 114.

[6]Макарчук С. Розміщення та побутове влаштування переселенців з Польщі в Україні у 1944-1947рр./ С. Макарчук// Збірник кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип.3. – С.178.

[7]ДАВО, ф. Р-919, оп. 1, спр. 2, арк. 37.

[8]Депортації: Західні землі України: кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах/ Відп. ред. Ю. Сливка – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – Т. 1(1939 – 1945 рр.). – С. 297-298, 302.

[9]ДАВО, ф. Р-919, оп. 1, спр. 2, арк. 86.

[10]Там само, арк. 53.

[11] Депортації: Західні землі України: к. 30-х – п. 50-х рр.. Документи, матеріали, спогади. Т.1 – С. 287 .

[12] Сергійчук В.Вказ. праця,. – С.169.

[13] ДАВО, ф. Р-919, оп. 1, спр. 2. арк.13.

[14] «Радянська Волинь». – 1944. – 15 вересня. – № 106(481).

[15] Депортації: Західні землі України: кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах/ Відп. ред. Ю. Сливка – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – Т. 1(1939 – 1945 рр.). – С. 288.

[16] Депортації: Західні землі України: кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах/ Відп. ред. Ю. Сливка – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – Т. 2(1939 – 1945 рр.). – С. 176, 178.

[17] Буцко О. К истории украинско-польского переселення 1944-1946 гг./ О. Буцко//Матеріали міжнародної конференції «Україна  у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність». – К:Інститут сторії НАН України, 1995. – С. 245.

[18] Данилиха Н. Соціально-побутова адаптація українців із Польщі в УРСР у 1944-1950-х роках (на матеріалах західних областей України) / Н. Данилиха: дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2007. — С. 165.