Правове становище міського населення доби середньовіччя та ранньонового часу Волині, як і України загалом, у вітчизняній історичній науці вивчено недостатньо. Хоча були доволі цікаві доробки з історії окремих волинських міст, в яких можна простежити етапи становлення і розвитку прав та привілеїв, які закріплювалися за міським населенням. Зокрема, такі праці були опубліковані вченими О. Андріяшевим, П. Івановим, Л. Крушинським, П. Батюшковим, А. Заяцем, О. Барановичем, С. Іваницьким, А. Яковлєвим і ці роботи не втратили свого наукового значення й донині. Незважаючи на певні відомості, які зберіглися до нашого часу, слабовисвітленою залишається проблематика стосовно наділення правами міщан у малих містах, які в той період переважали на цих землях.
Необхідно підкреслити, що зростання ремесла і торгівлі наприкінці 70-тих роках XVI ст. сприяло розвитку міст на території Волині. Зміцнення старих і виникнення нових міст і містечок призвело до поглиблення майнового і класового розшарування у середовищі міського населення.
За своїм соціальним становищем мешканці міст Волині розподілялися на три категорії.
На вищому ступені соціальної градації знаходилися чисельно невеликі, але найбільш заможні купецько-лихварські і ремісничі верхівки, магістратські урядники. Придбавши землі залежних селян, а іноді і шляхетські права, вони утворили тонкий прошарок міського патриціату.
До другої категорії міського населення входили повноправні міщани: середні торговці, особи, які займалися різними промислами, майстри — хазяї майстерень і бюргерство.
Третю, найчисленнішу категорію міщан складали міські низи — плебс: дрібні торговці, незаможні ремісники і ті, що розорилися, підмайстри, учні, слуги, наймити, позацехові ремісники.
Загарбання українських земель Литвою і Польщею сприяло значному напливу до міст Волині іноземних колоністів польського, литовського, єврейського і німецького походження, які отримували від влади широкі політичні та соціально-економічні права і привілеї за рахунок обмеження прав корінного населення. Так, міщани українського походження обмежувалися у праві займатися торгівлею, окрім дрібної, для них був зачинений доступ у деякі ремісницькі цехи. Більшість українського міщанства на Волині мешкала за міськими стінами, у передмістях.
У другій половині XVI ст. у містах Волині швидкими темпами розвивалися ремесло і торгівля, що призводило до зростання середніх прошарків міського населення. Крупними ремісницькими центрами були Луцьк, Кременець, Ковель та ін.
Ремісники у містах Волині об’єднувалися у професійні корпорації — цехи. Цехові устави регулювали різні сторони внутрішнього життя цехів і поведінку їх членів. На чолі цеху стояв цехмейстер — старшина цеху, якого обирали з найбільш впливових майстрів. Цехові старшини керували справами цеху і розпоряджалися цеховим майном. Вони мали судові повноваження: судили членів цеху і підмайстрів за дрібні кримінальні злочини, а також здійснювали третейський суд. Найсуворішим покаранням було виключення з цеху, бо це дорівнювало втраті права на зайняття професією. Повноправними членами цехових об’єднань виступали тільки майстри — власники майстерень, у яких працювало по декілька підмайстрів і учнів.
Окрім цехових ремісників, у волинських містах була чимала група позацехових ремісників, тобто “партачів”. Цей соціальний прошарок міщан українських міст складали ремісники, які не могли увійти до цеху внаслідок відсутності коштів або сільські ремісники, які працювали в місті. З розвитком ремесла в містах Волині чисельність позацехових ремісників неухильно зростала головним чином за рахунок вихідців з села.
Правове становище міського населення залежало від майнового стану і роду занять міщанина та від категорії міста, в якому він мешкав. Виділяють наступні типи міст: королівські, приватновласницькі, самоврядні, церковні.
У найбільш тяжкому становищі знаходились мешканці приватновласницьких міст. Міщани, що займалися землеробством, платили чинш, розмір якого постійно зростав. Крім того, міщани міст, які були власністю світських та духовних феодалів, були зобов’язані виконувати на користь власника чисельні і важкі повинності: косити сіно, збирати хліб, возити дрова, а також сплачувати різного роду податки — в’їзні, весільну куницю та ін. Мешканці приватновласницьких міст не мали права без згоди міської адміністрації залишати місто чи переходити в інший стан.
Мешканці великокнязівських міст виконували загальнодержавні повинності, а також ті, що встановлювалися для них старостами і управителями: будували, ремонтували і підтримували у належному стані замкові споруди, забезпечували замкову і польову варту. Особливо тяжкою повинністю для мешканців великокнязівських і королівських міст був обов’язок давати у військо “вибранців” з усім необхідним для служби спорядженням. Наприклад, у другій половині XVIст. міста Дубно і Чудівно — 20, Острог, Коростень — по 10 «вибранців».
Слід зазначити, що правове становище міського населення зазнало впливу магдебурзького права, яке було запроваджене у багатьох містах України. Прагматизм і універсальність магдебурзького права, з одного боку, та духовна спорідненість українців з європейською культурою, з іншого, — об’єктивно сприяли швидкому поширенню та укоріненню його на Волині. Магдебурзьке право надавалося і державним містам, тобто адміністративним центрам, що не перебували у приватній власності: Луцьк, Ковель, Кременець, і приватним, які належали окремим представникам соціальної верхівки — шляхти та магнатів: Рівне, Дубно та ін.
Активним поширенням магдебурзького права в українських містах, максимально скористалися польські колоністи, яким воно надавалося без будь-яких застережень. Тоді як управління містами віддавалося полякам, українцям діставався лише невеликий квартал для помешкання. Самоврядування ж українського міщанства штучно обмежувалося різними заборонами, для українців запроваджувалися принизливі обмеження у міських правах (місця проживання); права займатися окремими ремеслами; обіймання посад у міському самоуправлінні, що проіснували аж до середини XVIII ст. Крім того, у більшості волинських міст польська влада дозволяла користуватися магдебурзьким правом лише католикам, а православне населення, тобто українське міщанство, істотно обмежувалося у правах на торгівлю та ремесло. Тож, міщани волинських міст, які користувалися самоврядуванням, хоча і були юридично незалежними, однак, виконували як загальнодержавні повинності і податки, так і ті, що встановлювалися міською адміністрацією. До останніх належали: утримання міської адміністрації і варти королівських військ, сплата грошових податків у міську скарбницю.
Отже, загалом правове становище міщан на Волині у 70-ті роки XVI ст. було надзвичайно складним через різноманітні заборони й обмеження політичного та культурного характеру. У таких умовах реальна міська влада зосереджувалася в руках некорінного населення. Це призвело до того, що у містах, які знаходилися на території Волині не було сформовано економічно сильної і політично впливової української міської верстви. Але незважаючи на це, важливим етапом утвердження прав міського населення було запровадження магдебурзького права в містах, яке заклало міцні підвалини для становлення місцевого самоврядування, а також сприяло швидкому розвитку правового становища міщан.

Список використаної літератури:
1) Історія держави і права : підручник. – У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренко. – Том 1. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 635 с.
2) Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ – першій половині ХVІІ століття / А. Заяць. – Львів : Ін-т істор. досліджень, 2003. – 206 с.
3) Заяць А. Класифікація та термінологія міських поселень Волині XVI – першої половини XVII ст. у світлі джерел // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. – Луцьк, 2003. – Ч.1. – С. 35-36.
4) Заяць А. Рецепція магдебурзького права на Волині до кінця ХV ст. // Осягнення історії : зб. наук. пр. на пошану проф. М. П. Ковальського. – Острог ; Нью-Йорк, 1999. – С. 272-277.
5) Кіселичник В. Про надання українським містам у ХІV–XVII ст. магдебурзького права // Право України. – 1996. – №9. – С.82-84.
6) Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII ст.) / Т.Д. Гошко. – Львів: Афіша, 2002. – 255 с.
7) Царенко О.М Економічна історія України і світу: Навчальний посібник./ О.М. Царенко, О.С. Захарчук – Суми: Університетська книга, 2000. – 310 с.