ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЙНОЇ НАУКИ У ЛИСТАХ ЛЕВА БИКОВСЬКОГО ДО ЛЮБОМИРА ВИНАРА

Сучасна материкова історіографія протягом останніх кількох років приділяє все більше уваги розвиткові науки у діаспорі. Такий інтерес є цілком закономірним і дозволяє розглядати український історіографічний процес цілісно. Джерельна база таких досліджень, на жаль, в силу різних причин переважно залишається малодоступною для материкового історика. При цьому в українських архівах за межами України зберігається величезний масив джерел до вивчення різних аспектів інтелектуального життя української діаспори ((Дашкевич, Я. Українські збірки в Нью-Йорку // Пам’ять століть. – 2001. – №2. – С.134-136.)).

Зокрема, важливі джерела до вивчення історії української історичної науки в діаспорі містить архів Українського Історичного Товариства в м. Кенті (США). Серед інших матеріалів тут зберігаються офіційні документи УІТ, значний обсяг листування відомих українських вчених, серед яких – історики Олександер Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко, Дмитро Дорошенко, о. Іриней Назарко, археологи Ярослав Пастернак, Петро Курінний, письменниця Докія Гуменна, літературознавці Юрій Лавріненко, Петро Одарченко та багато інших. Серед епістолярію зберігаються також листи відомого українського бібліографа і книгознавця, дійсного члена Української Вільної Академії Наук і одного із членів-засновників Українського Історичного Товариства Лева Биковського.

Ім’я Лева Юстимовича Биковського (1895 – 1992), як і багатьох наукових діячів діаспори, досить відоме сьогодні за межами України, лише відносно недавно повернулося на батьківщину. Хронологія цього повернення виглядає таким чином: 1995 року на рідній вченому Звенигородщині було заплановано заходи з нагоди відзначення 100-річчя від дня його народження, які передбачали оформлення тематичної експозиції у Звенигородському краєзнавчому музеї, проведення вечора пам’яті, присвяченого Л. Биковському в його рідному селі Вільховець, проведення в бібліотеках Черкаської області читань, присвячених популяризації його творчої спадщини тощо ((Додаток №2 до постанови Колегії управління культури від 5 жовтня 1995 р. №11/3. (Архів УІТ в м. Кенті, США)). В травні 1995 р. Національною парламентською бібліотекою та Комісією з історії науки й техніки Наукового Товариства ім. Шевченка було проведено наукові читання, присвячені Л. Биковському ((У читаннях взяли участь Н. Казакова, С. Білокінь, Ф. Погребенник та ін.)). Подібні читання були проведені у жовтні того ж року Інститутом української книги (( Наукові читання Інституту української книги, присвячені 100-річчю з дня народження Л. Биковського // Бібл.-бібліогр. класифікації та інформаційно-пошукові системи: Тези доп. міжнар. наук. конф., 10-12 жовтня 1995 р. – К., 1995. – С.96-107. У читаннях взяли участь П. Тронько, П. Голобуцький, Б. Грановський, Т. Ківшар, Н. Ольховик та ін.)). У 1996 р. Національною парламентською бібліотекою України в серії “Видатні діячі української книги” було видано біо-бібліографічний покажчик “Левко Устимович Биковський (1895 – 1992)” ((Левко Устимович Биковський (1895 – 1992). Біо-бібліографічний покажчик / Укладач Н. Казакова. – Київ, 1996. – 46 с.)). У червні того ж року у Вільховці на честь дослідника було встановлено пам’ятний знак ((Хоменко, В., Ольховий, Я. У Вільховці відкрито пам’ятний знак Л. Биковському // Шевченків край. Громадсько-політична газета Звенигородщини. – №49 (9609). – 19 червня 1996.)). Крім того, Українським Історичним Товариством та Національною парламентською бібліотекою України було укладено “Проект дослідження книгознавчої, бібліотекознавчої та бібліографічної діяльності Л. Биковського в Україні” ((Проект дослідження книгознавчої, бібліотекознавчої та бібліографічної діяльності Л. Биковського в Україні. – Архів УІТ. – Ф. “Л. Биковський”.)).

У 1997 р. спільними зусиллями Українського Історичного Товариства, Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Комісії бібліографії і інформатики Міжнародної Асоціації Україністів було перевидано авторський покажчик друкованих і рукописних праць науковця “У службах українській книжці” ((Биковський, Лев. У службах українській книжці. / Упорядники Л. Винар та Я. Ісаєвич. – Львів–Нью-Йорк, 1997. – 327 с.)), вперше виданий у 1972 р. у Денвері ((Биковський, Л. У службах українській книжці: Біо-бібліографія. – Денвер: Український Бібліологічний Інститут, 1972. – 275 с.)) та доповнений за 1972 – 1980 рр. ((Биковський, Л. У службах українській книжці. Біо-бібліографія. Частина друга за 1972 – 1980 роки. – Денвер: Український Бібліологічний Інститут, 1981. – 245 с.)). Того ж року відомий український джерелознавець М. Ковальський опублікував статтю про теоретичні і практичні здобутки Лева Биковського у галузях бібліотекознавства і книгознавства ((Ковальський, М.П. Теоретичні та практичні здобутки в галузях бібліотекознавства та книгознавства<span> </span>видатного українського бібліолога Лева Биковського (1895 – 1992) // Наукові записки: Острозька академія. – Острог, 1997. – Т.1. – С.52-56.)). В цілому ж дослідження, присвячені Л. Биковському, сьогодні не є численними (( Див. Казакова, Н.В. Український книгознавець Л. Биковський – кореспондент Українського наукового інституту книгознавства // Історія бібліотечної справи в Україні. Зб. наук. праць. – К., 1995. – Вип.1. – С.67-73; Винар, Л. Лев Юстимович Биковський // Український історик. – 1993. – Т.ХХХ. – Ч.1-4. – С.200-205; Винар, Л. Лев Биковський: життя і діяльність (1895 – 1992) (Біографічний нарис) // Биковський, Л. У службах – Львів – Нью-Йорк, 1997. – С.11-36.)). На жаль, дотепер не перевидано спомини бібліолога “Від Привороття до Трапезунду” (Мюнхен – Денвер, 1969) та “Книгарні – Бібліотеки – Академія” (Мюнхен – Денвер, 1971), а також дослідження з українсько-єврейських відносин, присвячене відомому політичному і освітньому діячеві Соломонові Ґольдельману (Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1980) (( Биковський, Л. Від Привороття до Трапезунду. Спомини (1895 – 1918). – Мюнхен – Денвер, 1969. – 135 с.; Биковський, Л. Книгарні – Бібліотеки – Академія. Спомини (1918 – 1922). – Мюнхен – Денвер, 1971. – 153 с.; Solomon I. Goldelman: A portrait of a politician and educator, 1885 – 1974. – 98 p.)), вперше видані Українським Історичним Товариством.

Лев Биковський народився 10 квітня (ст. ст.) 1895 року у родині Юстима та Ганни Биковських у с. Вільхівка на Звенигородщині. Навчався у Київській Реальній школі, Комерційній школі у Звенигородці. По закінченні школи зі срібною медаллю вчився у Політехнічному, згодом – Лісовому інститутах у Петербурзі. В цей час Лев Биковський стає активним діячем українського національно-культурного руху, цікавиться українською книжковою справою ((Лотоцький, О. Сторінки минулого. – Варшава, 1933. – Ч.2. – С.102.)). Під час Першої світової війни він служив при “воєнно-дорожному відділі Міністерства внутрішніх справ”, пізніше – на Закавказькому російсько-турецькому фронті. Перебуваючи у Трапезунді, він заснував українську книгарню видавничого товариства “Друкар”, опублікував перші публіцистичні статті.

Під час українських Визвольних змагань Л. Биковський працював у Міністерстві закордонних справ УНР, за часів гетьманату займався організацією українських видавництв і друкарень, з 1919 р. працював у Національній бібліотеці в Києві.

У жовтні 1921 р. Лев Биковський виїхав до Польщі, де навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського університету, закінчив курси бібліотекознавства Варшавської Публічної бібліотеки. Після переїзду в 1922 р. до Чехословаччини навчався на економічно-кооперативному факультеті Української Господарської Академії, який закінчив у 1927 році з дипломом інженера-економіста. Весь час свого навчання Л. Биковський займався редакторською і видавничою справою, співпрацював у Українському науковому Інституті Книгознавства. На формування вченого-бібліолога великий вплив мав відомий чеський теоретик-бібліограф Владислав Ян Живний, під керівництвом якого Лев Биковський працював у Чехословацькому бібліографічному інституті та Національній бібліотеці в Празі і займався теоретичною бібліологією ((Migoń, Krysztof, Księgoznawstwo ukraińskie w dwudziestoleciu międzywojennym // Studia o książce. – T.1. – Wroclaw, 197. – S.27.)). По поверненні до Варшави Лев Биковський працював у Варшавській публічній бібліотеці, яку очолив у 1942 р., викладав у заснованій ним у 1929 р. Бібліотекарській школі.

В цей час Лев Биковський був обраний членом Бібліографічної комісії НТШ у Львові. У 30-х роках став співзасновником Українського Чорноморського Інституту ((Про наукові установи в еміграції див. Wynar, L. Ukrainian Scholarship in Exile: The DP Period, 1945 – 1952. – Kent, Ohio, 1989. – 72 p.; Биковський, Л. Українські науково-дослідчі інститути (1940 – 1952) // Нові дні. – Квітень, 1953. – С.15-18.<span> </span>Про Чорноморський Інститут також див.: Биковський, Л. Український Чорноморський Інститут // Визвольний шлях. – Жовтень, 1957. – Кн. 10/46 (120). – С. 1125-1136; Листопад, 1957. – Кн. 11/47 (121). – С.1255-1265. Окремим виданням: Биковський Л. Український Чорноморський Інститут. – Мюнхен: Український Технічно-Господарський Інститут, 1970. – 168 с.)) у Варшаві, в якому став секретарем. Пізніше став у витоків Українського Суходолового та Українського Океанічного Інститутів    ((Про теоретичні засади діяльності Інститутів див.: Биковський Л. Україна над океаном. – Одеса, 1945. – 19 с.; ІІ-ге вид. – Одеса – Владивосток, 1946, 16 с.; ІІІ-є вид. – Франкфурт, 1946. – 25 с.)).

Після Варшавського повстання 1944 р. виїхав з родиною до Німеччини, а в 1948 р. – до Америки. В Німеччині спільно з В. Дубровським і В. Державіним відновив видання “Чорноморського збірника”, діяльність Українського Суходолового і Українського Океанічного Інститутів, у 1945 р. започаткував видання українського циклостилевого часопису “Короткі Вісті”. Після заснування Української Вільної Академії Наук очолив її Книгознавчу комісію. Але, як і пізніше більшість мешканців таборів для переміщених осіб, у червні 1948 р. переїхав до Сполучених Штатів Америки.

З 1948 по 1954 р. Лев Биковський мешкав у Нью-Йорку, а від 1954 р. – в Денвері (Колорадо). В Нью-Йорку він включився у наукове життя – став членом управи заснованої 1950 р. Української Вільної Академії Наук у США, засновником Чорноморської комісії Академії, засновником (разом із Іваном Світом) Інституту Зеленої України. Переїхавши до Денверу, він заснував “Денверську групу Української Вільної Академії Наук у США”, де став секретарем. Багато уваги дослідник приділяв збиранню джерельних матеріалів про українське еміграційне життя в Америці, писав і стимулював інших до написання спогадів.

У 60-х роках Лев Биковський став одним із засновників Українського Бібліологічного Інституту (спільно з Л. Винарем), підтримав ідею створення україномовного історичного журналу “Український Історик” та Українського Історичного Товариства, де пізніше активно співпрацював майже до самої смерті. Крім УІТ, Л. Биковський співпрацював з УВАН у Нью-Йорку, Українським Технічно-Господарським Інститутом, Інститутом Дослідів Волині (Вінніпег) та ін., друкував свої праці в журналах “Український Історик”, “Визвольний шлях”, “Літопис Волині”, “Наукові записки УТГІ” та ін. виданнях в різних країнах. У 1971 р. Лев Биковський отримав вчений ступінь доцента з ділянки книгознавства, наданий професорською радою Економічного факультету УТГІ. Помер вчений у січні 1992 р.

Лева Биковського і відомого українського історика та організатора наукового життя Любомира Винара довгі роки об’єднували дружні відносини і багато спільних наукових проектів. Як вже згадувалося, вони у 1961 р. заснували і очолили Український Бібліологічний Інститут. Лев Биковський, безумовно підтримавши ідею створення українського історичного журналу на чужині і, пізніше, Українського Історичного Товариства, став членом-засновником і ентузіастом УІТ, активно співпрацював у журналі “Український Історик”. Любомир Винар був редактором багатьох книг бібліолога. Пізніше Л. Биковський згадував про свою співпрацю з редактором “Українського Історика” і секретарем, а згодом, головою УІТ: “Назагал підстави і види нашої співпраці усталювалися під час побачень та в нашому листуванні. У своїх науково-організаційних мандрівках д-р Л. Винар завжди знайшов час відвідати мене в Денвері. Ці відвідини часто перетворювалися у справжні довірочні конференції, присвячені різним питанням наукового життя, історії і бібліографії. Обширне листування наше продовжувало і доповнювало їх” (( Биковський Л. Наша співпраця: риски до портрета Л. Винара (З нагоди ювілею історика) // На службі Кліо. Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльности. – Київ – Нью-Йорк – Торонто – Париж – Львів, 2000. – С.63.)).

Листи Лева Биковського до Любомира Винара ((Любомир Роман Винар (нар. 2 січня 1932 р.) – відомий український історик і бібліограф, засновник і багаторічний редактор журналу “Український Історик”, ініціатор і багаторічний голова (від 1980 р.) Українського Історичного Товариства. З 1951 р. – в США. Голова Історичної секції УВАН у США, президент Світової Наукової Ради СКУ. Автор численних праць з історії української козаччини та історіографії. Голова Історичної секції УВАН у США, президент Світової Наукової Ради СКУ.)), які тут публікуємо, написані у 1963 та 1964 р., хоча в цілому масив листування між ними представлений а архіві Українського Історичного Товариства кількома десятиліттями. Листування саме цих років стало об’єктом уваги тому, що це був час становлення журналу “Український Історик”, який редагував Л. Винар, і початків формування Українського Історичного Товариства, яке пізніше об’єднало багатьох українських вчених.

Листи надруковано на машинці на папері формату А-4, кожен підписаний автором, є рукописні вставки. В тексті збережені авторські підкреслення. Рукописні вставки подано курсивом. Друкуємо листи зі збереженням правопису автора, виправляючи лише безсумнівні помилки.

№1

Жовтень 28, 1963

Денвер, Колорадо

До: Вп. Пана Л. Винара,

філ. д-ра в Боулдері, Колорадо

Високоповажаний Пане Докторе!

Дякую за ласкаву відповідь і згоду виголосити доповідь на чергових сходинах Денв. групи УВАН дня 16 листопада 1963, в суботу о год. 6-ій веч. Сьогодні замовив залю на цей день в Публ. Бібліотеці.

Тема доповіді: “Максим Перебийніс – трибун української черні”, що Ви її вибрали, з циклю Ваших студій над укр. козаччиною, є вельми цікавою і напевне стягне більшу авдиторію, тим більше, що дещо з цього вже було друковане з Вашої руки в квартальнику “ОВИД”, Чикаго. Тепер, маючи до диспозиції цілий вечір, Ви зможете ширше розгорнути цю тему…

Безперечно, що виставка Ваших творів підчас засідання буде окрасою засідання і дуже прошу принести їх якнайбільше!

В зв’язку з вищеподаним я від сьогодні почав виготовляти запрошення на засідання, для контролі дозволю собі і Вам надіслати.

Так, в своєму часі я читав в пресі про збори “ЗАРЕВА” (( “Зарево” – студентсько-академічна організація національного солідаризму, заснована в Мюнхені в 1949 році. Діяла в 1950-их і в ранніх 60-их роках ХХ ст. До неї входили Марко Антонович, Аркадій Жуковський, Богдан Винар, Любомир Винар, Микола Плав’юк та ін. Видавався інформаційний бюлетень “Листок дружби” і журнал “Розбудова держави”.)) і доручення Вам редагувати “Історичний Збірник” ((“Історичний збірник” – йдеться про запланований з початком 60-их років збірник наукових праць Української Вільної Академії Наук. Не був виданий. Головним редактором був І. Лисяк-Рудницький.)). Тепер виявляється, що то буде квартальник. Щиро Вам бажаю щоб Ви були щасливіші в цих справах за Вашого брата – дра Богдана Винара ((Богдан Винар (нар. 1926 р.) – відомий економіст і бібліограф, член-засновник “Зарева”, д. член УВАН, НТШ та УІТ, редагував журнал “Розбудова держави” в 1950 роках. З 1950 р в США. Автор праць з історії української економіки, бібліотечних наук, співробітник ЕУ. Співпрацював в Денвері з Левом Биковським.)) в його редагуванні “Розбудови держави” ((“Розбудова держави” – квартальний журнал “Зарева”, кілька чисел було видавано з 1949 р. циклостилем у Мюнхені, з 1951 р. – друкувався як журнал у Монреалі, в 1954 р. – у Клівленді, 1955 – 1957 рр. – в Денвері. В 1949 – 1953 рр. редагував М. Антонович, 1954 – 1957 рр. – Б. Винар.)) з доручення тогож “ЗАРЕВА”! І так само як я охоче брав уділ в його намірах, так само охоче візьму уділ і в Ваших піприняттях в цьому напрямі.

Я можу дати Вам статтю п. з. “До проблематики життєпису Юрія Липи” розміром біля 10 сторін. Він був вбитий десь 2 серпня 1944, отже потрібуєте той матеріял для третього числа за 1964 рік в пошану 20-ліття з дня смерти. Я таку статтю виготовлю Вам заздалегідь. Вона буде оперта не тільки на моїх особистих споминах але на біля 25 джерелах, поданих в кінці статті.

Незалежно від того я маю дещо матеріялу приготовленого для 2-го Збірника – Литовського, який вже не вийшов. З того матеріялу можу частину дати Вам до відділу “З Архіву”: 1. Свідоцтво, що його видав міністр Ів. Огієнко Ю. Липі до вступу до Познанського університету, 2. Лист пок. Іл. Косенка з Парижа про перебування Ю. Липи в Парижі і арешт його за крадіжку книжки в книгарні. 3. Витяг з листа до мене дра В. Безушка про Липів за час їх перебування в Яворові. Було би добре щоби Ви, буваючи в Денвері, знайшли час відвідати мене вдома і на місці оглянути ці матеріяли, тоді я переписав би їх на машині в вигляді пристосованому для друку.

Незалежно від того, як вже було говорено, я маю для Вас томи 1-4 “Зошитів Гісторичних” польських із Парижа, про які можете написати відповідну замітку, тоді може вони надсилатимуть Вам ці публікації задармо?

З огляду на вищезгадане варто було би умістити і бібліографічну замітку про Збірник: ЮРІЙ ЛИПА (1900 – 1944). кн. І, Женева (Майнц Кастель) 1947.

Незалежно від того в міжчасі я почав складати свій життєпис. З того написав вже п’ять розділів від 1895 до 1918 року: 1. По лісничівках Звенигородщині (вислано до друку до “Визв. шляху”. (1895 – 1905)*. 2. Звенигородська Комерційна Школа (1905 – 1912), після доповідження цього матеріялу може бути друкований. 3. В Петрограді (1912 – 1915), після доповідження може бути друкований. 4. На Північному фронті (1915 (16)), вислано до друку в “ОВИДІ”. 5. Українці в Трапезунті у ХХ-му ст. (1917 (18)) ((Пізніше було опубліковано у споминах “Книгарні – Бібліотеки – Академія.)). Доповідалося, вислано до друку в “Визв. Шляху”.

Після опублікованих згаданих п’яти розділів в ріжних часописях приступлю до написання другого циклю п. н. “Київська доба” (1918 – 1921), що становитиме “другий” том моїх споминів. Рівно ж за пів року буде готова моя розвідка “Українці в Денвері, історичний нарис”.

Після Вашої доповіді слідуюче засідання відбудеться наприкінці січня або на початку лютого. Доповідатиме пані Марія Галун-Бльох на тему “Укр. етнограф Губенко в американській літературі. Літ.-істор. нарис. Наступне засідання – в квітні – травні 1964 я займу своєю доповіддю. Чимало з доповіджених на наших засіданнях матеріялів зможете використати в своєму квартальнику**.

Ваш Л. Биковський

№2

Серпень 20, 1964

Денвер, Колорадо

До: Хвальної Редакції

Укр. Історика

в Боулдері

Високоповажаний Пане Редакторе!

Вернувши з поїздки до Нью Йорку й Вашинґтону до Денверу маю честь зголоситися до дальшої співпраці.

З розмов з редактором “Історичного збірника” УВАН ((редактором Історичного збірника УВАН – йдеться про І. Лисяка-Рудницького.)) і членами Управи відніс враження що видання першого збірника є ще музикою дальших днів: ще не усталений зміст, ще не зібрані кошти і внутрішні протиріччя…

Тому було прикро, що я не зміг взяти зі собою певну кількість примірників УІ про який знають на Сході ЗДА і питають про нього.

У зв’язку з цим дозволяю собі спитати як стоїть справа видання чергового подвійного УІ за 1964 рік і як стоїть справа відбитки з нього моєї статті про Юрія Липу?

Я був Вам надіслав виправлену статтю-рецензію на працю проф. С. Ґольдельмана (( Соломон Ґольдельман (1885 – 1974) – громадський діяч, соціолог-економіст, член Центральної Ради, за Директорії – секретар праці і в.о. секретаря в справах національних меншостей, пізніше – товариш мін. торгу й пром-сти, згодом – тов. мін. праці. З 1920 р. – на еміграції. З 1922 р. – доцент, з 1925 р. – професор Української Господарської Академії в Подєбрадах, згодом – УТГІ. З 1939 р. – в Палестині. Викладав у Л. Биковського.)) “Автономія…” для слідуючого числа, отже яка її доля?

В справі рецензії на Щоденник п. М. Шаповала ((Микита Шаповал (1882 – 1932) – відомий політично-громадський діяч, публіцист, соціолог і письменник, член Центральної Ради, уряду В. Винниченка, Директорії. Видавець і співредактор журналу “Українська хата” (1909 – 1914). З 1919 р. – на еміграції – в Будапешті, згодом – у Празі. Автор численних публіцистичних праць і спогадів.)), тт. 1-2, Нью Йорк 1958 я розмовляв в Нью Йорку з інж. Олексою Козловським, який був близький до тогочасних подій і знає всі скорочення прізвищ в цьому творі. Він відповів, що охоче напише того роду рецензію до УІ, якщо редакція звернеться до нього у цій справі. Тому подаю Вам його адресу. Пишучи до нього в цій справі звольте покликатися на мене, це йому нагадає нашу розмову і приспішить справу, тому що я не можу написати того роду еляборат…

Перебуваючи в Нью Йорку і Вашинґтоні я розмовляв з різними особами. Зокрема добродій А. Трачук, кол. редактор “Крем’янецького Вістника” зголосив до УІ розвідку “Укр. преса за німецької окупації в 1941 – 1944 рр.” історично-бібліографічного характеру. Цю розвідку він нині викінчує, має її реферувати на засіданні Бібліологічної Секції УВАН в Нью Йорку і після того перешле Вам через мене. Він має різні непорозуміння з УВАН, особистого характеру, і бажає друкуватися поза цією установою. Він має велику збірку архівних матеріялів, відозв, летючок, часописів і т.п. матеріялів зі згаданих часів.

Проф. Микола Чубатий (( Микола Чубатий (1889 – 1975) – відомий історик української церкви і права, дійсний член НТШ. Вивчав теологію, історію і право у Львівському та Віденському університетах, професор Львівського таємного Українського Університету (1920 – 1923), Греко-Католицької Богословської Семінарії, згодом – Академії (1927 – 1938), УВУ та Українського Католицького Університету (з 1963). З 1939 р. – в США, засновник і перший голова НТШ в Америці. Автор багатьох досліджень з історії церкви та права. Член-засновник УІТ.)), якого я зустрів в книгарні Сурмача, повідомив мене, що в Римі стараннями Митрополита Сліпого (( Сліпий Йосиф (1892 – 1984) – видатний діяч Української Католицької Церкви, Верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький. Доктор богослов’я, проф. догматики, пізніше – ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові (Греко-католицької Богословської академії), організатор Богословського наукового Товариства, засновник та редактор квартальника “Богословія” (з 1923 р.), з 1931 р. – заступник голови Українського Католицького Союзу. Неодноразово був засуджений радянською владою і відбув 18 років у засланні в таборах Сибіру та Мордовії. Звільнений з таборів за клопотанням папи римського, 1963 р. переїхав до Риму. )) засновується Український Католицький Університет для всіх віровизнань, праці якого мають бути оперті на архівах Ватиканської Бібліотеки, він є запрошений, між іншим на викладача, і можливо невдовзі переїде з Нью Йорку до Риму…

Інж. Ю. Сластіон (( Юрій Сластіон (1903 – дату смерті встановити не вдалося) – архітектор, маляр і композитор, народився у Миргороді, з 1949 р. – в США. Автор живописних, музичних творів, наукових статей.)) виготовив розвідку “Про церкву Мазепи в Суботові”, історично-мистецького характеру, буде її доповідати на одному із засідань Денв. Групи УВАН і після того має намір друкувати її в “Новому Літописі”, Вінніпеґ. Було би добре щоби Ви, перебуваючи випадково, в Денвері зазнайомились з цим матеріялом і може перетягли його на сторінки УІ?…

З розмов з різними особами маю можливість подати для відділу: Над чим працюють українські науковці слідуючи відомости:

Аркадій Трачук виготовив для друку такі розвідки: 1. Українська преса за часів німецької окупації України в 1941 – 1944 рр. історично-бібліографічного характеру. 2. Робітнича справа на Україні в 1941 – 1944 рр. 3. Укр. с. господарство в 1941 – 1944 рр. 4. Бібліографія розпоряджень та оголошень виданих жидівськими громадами на Україні і німцями в 1941 – 1944 рр. (між іншим ця тема була зголошена на УВАН-і в Нью Йорку, яка перелякалась і відкинула цей виклад, у той же час жидівські наукові кола вельми зацікавились тим і побиваються за цими матеріялами, але власник їх і автор вважає що вони мають бути оголошені передовсім на сторінках укр. наук. видань!).

Микола Чубатий працює над монументальною розвідкою – “Історія християнства в Україні”, що має обіймати три томи. Том І-й вже друкується в Мюнхені, Німеччина, том ІІ-й виготовляється. Публікація вийде в серії: “Ukrainian Catholique University Press, Roma”.

Петро Одарченко ((Петро Одарченко (нар. 1903 р.) – відомий український літературознавець, мовознавець і фольклорист. Закінчив Ніжинський педагогічний інститут. Неодноразово був на засланні в Сибіру, в Казахстані. В кінці Другої світової війни емігрував до Німеччини, де викладав у Православній Богословській академії. З 1950 р. – в США. Дійсний член УВАН і УІТ.)) працює над: 1. Продовженням монографії про Л. Українку, 2. Над поширенням своєї щойно виданої розвідки про “Світову славу Шевченка”, Чикаго 1964, 8, 55 ст. Вид. Укр. Публ.-Наук. Інституту.

Антон Лук’яненко, Англія, працює над дослідами лікування язви шлунка без операції з успішним вислідом. Позатим продовжує розпочаті його пок. дружиною Марією Лукіяненко “Старогрецькі міти” (в місячнику “Визвольний шлях”) і розпочав списувати свої спогади.

Левко Чикаленко  ((Лев Чикаленко (1888 – 1965) – відомий громадсько-політичний діяч і археолог, дійсний член НТШ (з 1932 р.) і УВАН (з 1945). З 1920 р. – на еміграції в Польщі, Чехословаччині, Франції, Німеччині. З 1948 р. – в США. Автор багатьох праць з археології.)) працює над спогадами з доби перебування в Польщі і поглиблює розвідку про “українців” на о. Сахалині (айносів), яку має виголосити на засіданні Денверської Групи УВАН.

Василь Іванис  ((Василь Іванис (1888 – 1974) – інженер-технолог і економіст. Після Визвольних змагань перебував на еміграції в Чехо-Словаччині, Польщі, Німеччині. З 1948 р. – в Канаді. Викладав в Українській Господарській Академії, УТГІ. Автор праць з хімії, економіки, історії.)) викінчив і нині друкує п’ятий том своїх мемуарів п. з. “Стежками життя”.

Докія Гуменна ((Докія Гуменна (1904 – дату смерті встановити не вдалося) – письменниця, належала до спілки “Плуг”, авторки  багатьох літературних творів. З 1951 р. – на еміграції в США.)) приготовляє для друку окремою книжкою свою розвідку “Родинний альбом”, що закінчується публікуватись на сторінках “Нових днів” (Торонто), видання має вийти фотографічним способом з ілюстраціями. Одночасно має готову для друку свою чергову книжку п. з. “Благослови Мати”.

Українська Вільна Академія Наук у США, з осідком у Нью Йорку, друкує Х-й том своїх англомовних “Анналів”, в яких поруч розвідок буде вміщений показник змісту й осіб за перших 10 томів.

Ігор Соневицький ((Ігор Соневицький (нар. 1926) – композитор, музикознавець і диригент, вчився у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові, Музичній академії у Відні, Державній музичній академії у Мюнхені. З 1950 р. – в США, викладав в Українському Музичному Інституті в Нью-Йорку (очолював у 1959 – 1960 рр.), диригент хору “Думка”. Автор багатьох музичних та наукових творів. Дійсний чл. УВАН і НТШ.)) виготовив для друку монографію про “Артема Веделя”, укр. духового композитора (1767 – 1806), яка невдовзі має вийти в серії видань УВАН у США.

Закінчуючи ці відомості і маючи надію побачитися особисто лишаюся з глибокою пошаною і привітом – Л. Биковський.

№3

Вересень 9, 1964

Денвер, Колорадо

До Хвальної Редакції

Укр. Історика

в Боулдері, Колорадо

Високоповажаний Пане Редакторе

Маю шану повідомити, що:

Залучую при сьому чек на 15 дол. за продані 15 примірників УІ. Варто мені підкинути ще 5 прим. для дальшого розпродажу.

Добродій Юрій Мошинський, з Денверу, передплатник УІ не отримав до цього часу чч. 2-3, за 1964 рік. Реклямував – тому я йому віддав свій примірник, котрий при нагоді прошу ласкаво мені звернути. Додаю до цього нову адресу Мошинського.

“Українські фонди в Слов’янській Бібліотеці” – так зветься праця молодого науковця д-ра Ореста Зілинського, що вийшла (у 1964 році?) в Празі, в Чехословаччині. Український відділ у тій бібліотеці нараховує 21 000 томів. Міжними є навіть першодруки І. Федоровича. Тексти основної статті – огляду подані в укр. і чеській мовах (“Свобода”, ч.167, 1964).

3. УВАН у США, Нью-Йорк, закінчує друк 10-го Річника Шевченко (останній з цієї серії), з 30 – 40 ілюстраціями. Присвячений – “Пам’ятникам Шевченкові” (історичний огляд).

Вже пройшли третю коректу всі матеріяли Х-го тому англомовних АНННАЛІВ УВАН у США, сподіваються, що на початку жовтня 1964 року цей том побачить світ…

Ред. Іван Світ ((Іван Світ (1897 – 1981(?) – український громадський діяч, журналіст і дослідник українського життя на Далекому Сході, з 1951 р. перебував в Америці. Був редактором і співредактором газет “Діло” (1932 – 1937), “Свобода” (1953 – 1989). Автор праць з історії українсько-японських відносин, персоналійних досліджень. Член УВАН, УІТ, співробітник журналу “Український Історик”.)), з дружиною, в першій половині вересня 1964 виїхав з Сіятлю Ваш. до Нью Йорку, Н.Й. В зв’язку з цим пише більшого розміру статтю-спогади п.з. “Два роки на Далекому Заході ЗДА”. Має в пляні розвідку про українсько-ніппонські  ((Так в тексті. Має бути “японські”.)) взаємовідносини на Далекому Сході, 1918 – 1945 рр.” розм. біля 100 – 120 ст. В травні-серпні 1964 Іван Світ мав у Сіятлі спеціяльну працю для проф. Ом. Пріцака ((Омелян Пріцак (н. 1919) – відомий український тюркознавець, ініціатор створення і багатолітній керівник кафедр українознавства у Гарвардському університеті (США). Автор праць з тюркології, історії України. Дійсний член УВАН і НТШ.)), який в липні 1964 виїхав з Сіятлю до Гарвардського унів. на постійне, а саме помагав йому в приготовленні рукописів для друку на спеціяльній машині – текстів у туркестанських мовах та казахській. Праця буде продовжуватися впродовж зіми 1964/1965 рр. Іван Світ також співпрацював з В. Несторовичем (( Володимир Несторович (1895 – 1980) – економіст, публіцист і педагог. Редагував видання “Торговля і промисл” (1934 – 1939), “Наш контакт” (1954 – 1959), з 1959 р. був співредактором “Нашого світу” в Нью-Йорку. Помер в Детройті.)) (допомагав йому в редагуванні його СПОГАДІВ. Вони є вже в друку в Чикаго, на його власні кошти!…). Іван Світ співпрацював також з Г. Костюком ((Григорій Костюк (псевдо – Подоляк) (1902 – 2002) – літературознавець і критик, на еміграції – голова об’єднання письменників “Слово” (Нью-Йорк).)) у матеріялах про ОЛЕСЯ ДОСВІТНЬОГО ((Олесь Досвітній – (1891 – рік смерті невідомий) – укр. письменник родом із Слобожанщини, соратник М. Хвильового. У 1930-х рр. був засланий і помер на засланні.)) , який був проїздом на Далекий Схід… його подорожні враження та коментарі й інші світлини будуть видрукувані у черговому збірнику СЛОВО, ч. 3 в Нью Йорку, що є в підготові до друку.

УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ФУНДАЦІЯ, з осідком у Онтаріо, Каліф. допомогова установа, виплатила укр. кільт. організаціям в 1963 році запомог в розмірі 235 дол. За 1964 рік буде виплачено у наступному 1965 році після чергової конвенції Фундації. Увага: Гадаю, що Укр. Історикові варто звернутися до Фундації за допомогою, для цього додаю адресу. Прохання писати в укр. мові….

Галина Журба ((Галина Журба (1988 – 1979) – укр. письменниця родом із Поділля, авторка багатьох літературних праць. Перебувала на еміграції в США, померла у Філадельфії.)) має, в своїх шпаргалах, СПОГАД про “Польське Повстання проти німців”, що був написаний в два роки після повстання.

Наразі це було би все…

З привітом Л. Биковський

Залишити відповідь