У статті досліджено аспекти вивчення ідіолекту Ольги Кобилянської на прикладі епістолярної спадщини.
Ключові слова: індивідуально-авторський стиль, стильова манера, ідіолект, соціолект, ідіостиль.
In the article has been researched the aspects of the study idiolect Olga Kobylianska on the pages epistolary heritage.
Key words: individual author’s style, the style manner, idiolect, sociolect, idiostyle.
Проблема авторського (чи індивідуального) стилю є важливою для кожного дослідника. Адже «індивідуальний почерк» автора виявляється в манері вибірковості, перевазі певних лексичних, морфологічних, синтаксичних, фонетичних засобів, які стають базою формування ідіолекту. Насамперед, слід чітко усвідомлювати, що ідіостиль письменника ширший за його ідіолект. Ідіостиль уважають ширшим на підставі того, що він є «одночасно і стилем мови, і стилем мовлення, який диференціюється на основі структурних або конструктивних протиставлень та співвідношень між системами вираження» [1, с. 5 – 8].
Досліджуючи ідіолект, слід враховувати його хронологічні межі. Кожна людина з часом може більшою чи меншою мірою змінити свої мовні звички, і письменниця не є винятком. До того ж мовлення Ольги Кобилянської могло варіюватись від одного твору до іншого, враховуючи зміну територіальної приналежності чи зміни оточення, що певним чином вплинуло на манеру спілкування під час листування. Проте це не значить, що ідіолект – щось нестабільне та невизначене. Він формується на основі мови територіальної групи (в межах національної мови). Тобто діалектна основа ідіолекту зберігається, а перебудовуватись можуть лише окремі ланки системи мовленнєвих засобів мовця.
Мета статті – дослідити особливості вивчення ідіолекту Ольги Кобилянської в епістолярних текстах.
Аспекти вивчення ідіолекту письменниці і досі викликають чимало розбіжностей серед науковців. Ідіолект – сімейна мова як різновид соціолекту. Відомо, що в родині письменниці активно вживалися неоднорідно три мови: українська, німецька та польська. Спілкування українською мовою пропагував батько, Юліан Кобилянський, польською мовою говорила матір, Марія Кобилянська-Вернер, німецька ж мова увійшла до активного вжитку в родині з часу навчання братів Ольги в навчальних закладах, які були німецькомовними. Тому лінгвістичний вибір письменниці був дуже символічним і амбівалентним, що зумовлює вживання мовних засобів в епістолярії. Ця системність індивідуального мовного стилю ґрунтується на взаємозв’язку і взаємозалежності мови і мислення, на когнітивному характері мови. Письменниця не тільки використовує мовні засоби, а й витворює у своїй уяві і в уяві читачів індивідуальні образи. Ідіостиль Ольги Кобилянської на тлі загальнонаціональної мови відображає індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх.
В. І. Волошук зазначає: «Якщо схематично зобразити послідовність від загальної мови до індивідуальних її проявів у мовленні, то схема матиме такий вигляд: мова – діалект (більша за говір мовленнєва територіальна єдність) – паралельно є соціалект (соціальна група людей, що вживають професійну лексику), говір (структурно наближені ідіолекти для певної територіальної групи), ідіолект (індивідуальне мовлення конкретного носія мови)» [1, с. 5 – 8].
Вагомий внесок у дослідження ідіолекту Ольги Кобилянської зробили мовознавці Н. Шовгун, Л. Ставицька, О. Огуй, В. Труба, Д. Поцепня, Н. Макарова, О. Палінська та ін.
Дослідники констатують, що ідіолект письменниці – це сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують стилістично-естетичну функцію й вирізняють мову епістолярію Кобилянської з-поміж інших. Так, з лексичного погляду в епістолярних текстах Ольги Кобилянської передусім привертає увагу використання письменницею іншомовних слів та виразів, наприклад: «Не беріть се за фразу, та й будьте gut», «Се не zachcianka (забаганка) з моєї сторони, о се я Вас поважно прошу».
Поняття «ідіолекту» насамперед застосовують до стилю майстра слова. Талановита Ольга Кобилянська виробляє «свою окрему мову», має свої характерні вислови, звороти, будову мовних кліше, свої улюблені звертання, лексику та ін.
С. Т. Золян зазначає, що «аспекти вивчення ідіолекту Ольги Кобилянської на прикладі епістолярної спадщини можуть бути описані як система пов’язаних між собою домінант і їх функційних сфер. Під домінантою розуміють фактор тексту і характеристику стилю, що змінює звичайні функційні відношення між елементами й одиницями тексту епістолярію» [2, с. 165 – 167].
Оскільки матеріали, представлені в епістолярних текстах з урахуванням усіх нюансів слововжитку, проаналізувати і представити дуже важко, то саме домінантний аналіз ідіолекту є найбільш показовим та організованим: достатньо схарактеризувати найоригінальніші мовні прийоми Ольги Кобилянської як адресанта.
Особливості ідіолекту Ольги Кобилянської в аспекті мовних кодів німецька/українська, німецька/польська, українська/польська на матеріалі епістолярної спадщини письменниці досліджені не повною мірою .
Репрезентатором екстралінгвального фону творчості письменниці постає авторський текст. П. Ю. Гриценко зазначає, що «пізнання ідіолекту здійснюється шляхом аналізу насамперед текстів, у яких реалізована мовна діяльність ідіолекту, та моделювання мовного довкілля, яке мало вплив на досліджуване індивідуальне мовлення та формування рис тексту» [4, с. 152 – 155].
Характеристика особливостей ідіолекту Ольги Кобилянської, віддзеркаленого в епістолярній спадщині, враховує морфемний, граматичний, лексичний, стилістичний рівні, виявляє генетичні першовитоки мовного реалізму письменниці. Уживання неоднорідно трьох мов вдома, що спричинило перемикання мовних кодів; діалектне мовлення мешканців містечок, міст, околиць, де проживала письменниця (Чернівці, Димка, Болехів, Кімполунг), свідчить про національно-мовну самоідентифікацію Ольги Кобилянської в мовознавстві та літературознавстві. Особистий душевний бiль письменниці представлений не лише в приватному листуванні Ольги Кобилянської, він став тим життєвим матеріалом, який ліг і в основу її творів. Вона писала вірші, створювала новели. Поступово фантазії переростали в романтичні повісті, а далі сюжети приходили вже з самого життя, яке вирувало навколо Ольги Кобилянської.
Мовно-національно-культурна самоідентифікація як фундаментальна основа письменницького самовираження відображає розкол особистісного «Я» авторки не лише в психологічно-особистісному аспекті, а й в аспекті мовознавчому.
Питання боротьби за українську мову посідало важливе місце в родині Кобилянських: «В нас вдома мала перевагу українська мова, з іншого – тяглість родової традиції, навчання польське та німецьке, брак україномовної книги..» [4, с. 155 – 159].
Епістолярій О. Кобилянської належить до автодокументальних жанрів письма, що дають широкомасштабну характеристику. Дослідники стверджують, що основними ознаками спадщини є щирість, сповідальність, свобода самовираження, неадресованість і непризначеність для публічного сприйняття; наповненість інтимними фактами, переживаннями, почуттями.
Дослідники, що вивчали проблему побутування німецької мови в Україні, загалом аналітично опрацьовували фонетичну, морфологічну та синтаксичну інтерференцію, якої зазнала німецька мова під впливом української. За даними спостережень О. Огуя, в основі 14% буковинських діалектизмів початку XX ст. була німецька мова [5, с. 28 – 30]. Вплив німецької мови позначився і на синтаксичній будові епістолярних текстів О.Кобилянської : «Будьте «gut» і поправте мову і я вправді писала те відразу по-руськи, але що тепер пишу рідно по-руськи, то пишу ще гірше, як звичайно» (Лист від 18 жовтня 1895 р. до Михайла Коцюбинського, с. 316); «Вона єсть вже готова, але хтіла би-м, щоб покорегували ще мову, бо, як писала-м Вам вже давніше ласкавий пане, es ist mein wunder Punkt, що не володію як слід руською мовою» (Лист від 22 жовтня 1913 р. до Микити Шаповала, с. 501).
Дослідження проблеми побутування німецької мови в Україні засвідчує опрацювання лексичної, морфологічної, синтаксичної інтерференцій, яких зазнала німецька мова під впливом української. Загалом можна стверджувати, що для ідіолекту Ольги Кобилянської властиве більшою мірою перемикання українсько-німецького мовного коду, аніж їх змішування.
Матеріали епістолярної спадщини Ольги Кобилянської свідчать, що дуже складним для письменниці був процес опанування мовою, а саме буквальне подолання «ворожості» рідно-чужої мови, що перебувала в контексті білінгвізму: «Мені так трудно висловитися по-руськи, здає мені ся, що ніколи не буду уміти» (Лист від 29 вересня 1898 р. до Михайла Коцюбинського, с.597). Письменниця неодноразово стверджує, що їй складно на перших порах освоїти, «приручити» мову, яка не слухає ні руки, що пише, ні свідомості, яка диктує : «По-українськи» не йшло мені писання скоро, а зостановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку рвалося якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись» (Лист від 15 травня 1898 р. до Олександра Барвінського, с. 123).
Епістолярна спадщина має перевагу над усіма іншими текстами, адже під час листування автор виявляє свою індивідуальність, мовну зокрема, демонструє відкритість та щирість, яка впливає на добір мовних засобів, що й стає засобом безпосереднього вираження почуттів, істинності мовної культури та засвідчує реальний стан володіння мовою. Основна частина листа базується відповідно до адресного алгоритму, який передбачає обов’язкову транспозицію, переведення однієї форми в іншу, а саме: живомовної усної безпосередньої комунікації у текстову писемну. Вибір мови, історії, культури – основа ідіолекту та «себе-само вибір» [6, с. 86 – 91]. Епістолярна спадщина письменниці, виявляючи свідчення письменницького саморозвитку, манеру писання, самоідентифікування, створюють іманентний образ репрезентаторки.
Література:
- Волошук В. І. Індивідуальний авторський стиль, ідіолект, ідіостиль: питання термінології / В. І. Волошук // Науково-методичний журнал. Філологія. Мовознавство / ред. Н. П. Матвєєва [та ін.]. – Миколаїв .: МДГУ ім. П. Могили. – 2008. – № 79. – С. 5 – 8.
- Ґрещук В. В. Лінгвістичний аспект листування / В. В. Ґрещук. – Івано-Франківськ: Плай. – 1996.– С. 165 – 173.
- Криворучко К. І. «Я до послідного свого віддиху буду працювати для свого народу…» Листи Ольги Кобилянської у фондах ЦДАВО України / К. І. Криворучко // Архіви України. – 2013. – № 5. – С. 146 – 166.
- Мазоха Г. С. Теоретичні аспекти дослідження письменницького епістолярію / Г. С. Мазоха // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2013. – № 2(1). – С. 152 – 161.
- Огуй О. Д. Лексична інтерференція української та німецької мов на Буковині початку XX ст.: ступінь інтерферованості / О. Д. Огуй // Проблеми зіставної семантики. – К.: Вид. центр КНЛУ. – 2003. – С. 28 – 33.
- Журавльова Н. М. Культура мовлення епістолярної спадщини Ольги Кобилянської / Н. М. Журавльова // Мовний етикет української епістолярії: навч. посіб. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2002. – С. 86 – 104.