У статті міститься аналіз особливостей визначення структури дистанційно-трудових правовідносин. Автор визначив особливості суб’єкта, об’єкта та змісту правових відносин у сфері дистанційної зайнятості працівників.
Ключові слова: структура правовідносин, дистанційна зайнятість, дистанційно-трудові правовідносини, суб’єкт правовідносин, об’єкт правовідносин, зміст правовідносин.
Тhe article contains analysis features remotely determine the structure and labor relations. The author has identified features of subject, object and content of legal relations in the field of remote employment.
Постановка проблеми: нині в умовах формування та розвитку нестандартних форм зайнятості особливої уваги набувають правовідносини у сфері дистанційної зайнятості, які виступають, перш за все, мотиватором продуктивності праці. Слід констатувати, що на ринку праці нашої держави дистанційно-трудові правовідносини набули значного поширення, кількість дистанційних працівників постійно зростає. Все частіше на ринку праці з’являються вакансії для дистанційних працівників у сфері ІТ, маркетингу, страхування, аудиторської та бухгалтерської діяльності, журналістики та ін. В контексті здійснення державної соціальної політики важливим є те, що за специфіки дистанційних правовідносин, дистанційними працівниками можуть виступати люди з обмеженими фізичними властивостями – інваліди.
Варто відзначити, що поширення правовідносин у сфері дистанційної зайнятості працівників здійснюється з 80-х років ХХ століття. Проте, до сьогодні наука юриспруденції чітко не визначає суб’єктів, об’єкт, зміст та інші складові елементи структури дистанційно-трудових правовідносин.
Аналіз останніх досліджень та публікацій: питання структури правових відносин у сфері дистанційної зайнятості працівників як інституту трудового права з часу здобуття Україною незалежності було предметом дослідження великої кількості видатних вчених у сфері трудового права, що зробили вагомий внесок у дослідженні даного питання. Теоретичні основи формування та розвитку правовідносин у сфері дистанційної зайнятості працівників закладені у працях відомих вітчизняних вчених, серед яких варто відзначити М. Г. Бєляєву, П. В. Бізюкова, О. В. Волкову, В. І. Герасимчука, О. А. Грішнова, В. М. Данюка, Б. М. Данилишина, М. І. Карліна, О. І. Кисельову, А. М. Колота, В. П. Кохана, І. І. Моторну, В. А. Савченко, Я. В. Свічкарьову, М. В. Семикіна та ін. Серед зарубіжних вчених, які досліджували інститут дистанційної зайнятості працівника, слід виділити Хьюз Урсулу, Пратт Джоан, Ноя Нормана, Курланда Ненсі, В. М. Глушкова, Н. Н. Моісєєва, А. В. Соколова, В. М. Костакова, В. Л. Іноземцева тощо. Незважаючи на вагомий доробок вітчизняних та іноземних науковців, структура правових відносин у сфері дистанційної зайнятості працівників залишається практично недослідженою юридичною категорією.
Система правових відносин відображається через свою структуру. Доктрина юриспруденції по різному визначає поняття структури правовідносин. Зокрема, О. Ф. Скакун під даним юридичним терміном розуміє основні елементи правовідносин (суб’єктів) і доцільний спосіб зв’язку між ними на підставі суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів [1, с. 453].
В свою чергу, О. С. Іоффе серед елементів будь-яких правовідносин називав суб’єкт, об’єкт, правомочності та обов’язки [2, с. 43]. Пізніше вказаний вище дослідник разом із М. Д. Шаргородським уточнив, що склад правовідносин утворюють суб’єкти, між якими відбуваються правовідносини, зміст, а також об’єкти, на які вони спрямовані [3, с. 201]. Тобто науковці виокремлювали три складові елементи у структурі правовідносин – суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин. При цьому зміст правовідносин, на їх думку, становлять правомочності та обов’язки суб’єкта, спрямовані на об’єкт. Ми поділяємо думку вищевказаних науковців щодо виокремлення саме таких трьох складових елементів структури правовідносин, як суб’єкт, об’єкт та зміст.
Більше детально розглянемо окремі елементи структури правових відносин у сфері дистанційної зайнятості. Першим елементом структури правових відносин є суб’єктний склад. Суб’єкти правовідносин – це індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин – носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків [4, с. 381]. Основними (базовими) суб’єктами дистанційної зайнятості виступають роботодавець (наймач) та працівник. Зазвичай, взаємодія даних суб’єктів здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, які підтримують робочий контакт.
Для прикладу можна навести здійснення роботи фахівцями ІТ сфери, які є, зазвичай, найбільш розвиненими в контексті реалізації дистанційної зайнятості. Як свідчить практика, вони активно використовують територіальний поділ виробничого процесу, за яким головний офіс компанії перебуває у економічно розвиненій державі (оскільки там продаж їхнього продукту є найбільш вигідним). В той час персонал, який здійснює безпосереднє виробництво програмного продукту (програмного забезпечення) живе і здійснює свою трудову діяльність у країнах, де вартість трудових ресурсів є суттєво нижчої, ніж в розвинених державах світу.
Також серед суб’єктів, які активно користуються дистанційною формою здійснення праці, окрім представників ІТ сфери, варто виділити осіб, які створюють об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, такими особами є художники, дизайнери, письменники, тощо [5, с 470]. Крім цього, не вимагає стаціонарного робочого місця трудова діяльність фахівців медіа-ринку, наприклад, у сфері маркетингу, інформаційних технологій, консалтингу, рекламної діяльності та інше.
На практиці, здійснювати трудову діяльність дистанційно також можуть будь-які працівники, праця яких безпосередньо пов’язана із матеріальними об’єктами (наприклад, інструментами), результатом якої, зазвичай, також на кінцевому етапі виступають матеріальні об’єкти. Як зазначалося вище, зараз телеробота особливо популярна серед тих категорій громадян, які з об’єктивних причин не можуть або не бажають працювати на умовах повної зайнятості. Це студенти, жінки, інваліди, особи, які доглядають за хворим членом сім’ї тощо [6, с. 83].
Досліджуючи суб’єктний склад правових відносин у сфері дистанційної зайнятості також слід відзначити позитивні психологічні моменти при взаємодії роботодавців та працівників. Зокрема, як свідчить практика, дистанційна робота стимулює зростання довірчих і чесних відносин між працівником наймачем, оскільки за такої роботи відбувається мінімізація контролю із сторони роботодавця. І це надає позитивний вплив на працівника. Робітник розпочинає повною мірою усвідомлювати свою відповідальність, адже його робота полягає не у відвідуванні офісу на певний час, а реальному виконанні конкретної праці. Знижується до мінімуму можливість конфліктів працівника і наймача, що також сприяє продуктивності праці [7].
Наступним складовим елементом правовідносин у сфері дистанційної праці є об’єкт. Об’єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб’єктів. Оскільки об’єкти правовідношення слугують джерелом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб’єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідношення [8, с. 83]. Ми погоджуємося з твердженням П. М. Рабіновича про те, що об’єкт правовідносин визначає конкретну цінність таких відносин, оскільки саме для досягнення певного результату, яким є об’єкт правових відносин, суб’єкти вступають у правовідносини.
Слід відзначити, що у доктринальних джерелах юриспруденції досить мала увага звернена визначенню та дослідженню об’єкта правових відносин у сфері дистанційної зайнятості. Можна констатувати, що конкретний об’єкт дистанційно-трудових правовідносин залежить від того, на основі якого юридичного факту виникають дані відносини. Тобто, в разі виникнення дистанційної зайнятості на основі цивільно-правового договору такими об’єктами можуть виступати матеріальні об’єкти, які утворюються в результаті здійснення дистанційної роботи (наприклад, різного роду брошури, документи бухгалтерської звітності та обліку), а також продукти духовної та інтелектуальної творчості (наукові праці, музичні твори тощо).
Крім цього, авторське бачення даного питання є таким, що об’єктом правовідносин у сфері дистанційної зайнятості також виступає сама послуга чи виконувана робота дистанційного працівника. Визначаючи послугу/ виконувану роботу об’єктом правових відносин у сфері дистанційної праці, можна гарантувати захист трудових прав працівника згідно чинного законодавства.
Натомість, у випадку укладення трудового договору із дистанційним працівником, об’єктом правовідносин у сфері дистанційної зайнятості, на наш погляд, виступає конституційне право на працю (передбачене ст. 43 Контитуції України), яке включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку працівник вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також об’єктом дистанційно-трудових відносин, які виникають на підставі трудового договору, є трудова діяльність фізичної особи, яка виражається у продуктивній та/ або творчій праці, що трансформується у блага матеріального (наприклад, грошова винагорода) і нематеріального характеру (зокрема, отримання соціального статусу).
На наш погляд, враховуючи специфіку дистанційно-трудових правовідносин, особливим об’єктом правових відносин у сфері дистанційної зайнятості виступає право інтелектуальної власності (також в разі цивільно-правового регулювання дистанційної праці). Зокрема, якщо за договором підряду передбачено створення дистанційним працівником продукту інтелектуальної творчості (наприклад, музичного твору, раціоналізаторської пропозиції тощо), первинним об’єктом даних правовідносин виступає безпосередньо сам продукт інтелектуальної творчості, а вторинним об’єктом – право інтелектуальної власності на продукт.
Окрім суб’єктів та об’єктів, до структури правових відносин у сфері дистанційної зайнятості також входить такий складовий елемент, як зміст правовідносин. Теорія права по різному визначає поняття змісту правових відносин. Так, український науковець О. Ф. Скакун під змістом правовідносин розуміє суб’єктивні права, обов’язки, повноваження, відповідальність суб’єктів правовідносин, а також структуру змісту − спосіб взаємозв’язку, що виникає на підставі суб’єктивних прав, обов’язків, повноважень, відповідальності [1, с. 455]. На думку автора, повноваження та відповідальність не є складовими елементами структури правових відносин з огляду на наступне.
Загальновизнаним в доктрині юриспруденції є розуміння поняття повноваження як обов’язку реалізувати конкретне суб’єктивне право. Такий обов’язок наявний у особливих правовідносинах (зокрема, при реалізації своєї компетенції органами державної влади та ін.). Тому передбачати повноваження як структурний елемент змісту усіх без виключення правовідносин недоцільно. В свою чергу відповідальність, точніше можливість нести відповідальність є такою обов’язковою ознакою суб’єкта правовідносин, як деліктоздатність (тобто, встановлена законодавством можливість учасника правових відносин нести юридичну відповідальність за порушення ним законодавства, умов договору, прав та обов’язків). Відтак, на авторський погляд, відповідальність не є елементом змісту правових відносин.
Змістом правових відносин у сфері дистанційної зайнятості працівника є взаємозв’язок суб’єктивного права та юридичного обов’язку суб’єктів вказаних правовідносин. Зокрема, суб’єктивному праву працівника на оплату праці відповідає юридичний обов’язок роботодавця здійснити таку оплату. В свою чергу, суб’єктивному праву роботодавця отримати вчасно та у відповідній якості результати виконаних робіт за трудовим договором, відповідає юридичний обов’язок працівника виконати передбачені договором роботи в строк та в належному стані.
Враховуючи, що трудове законодавство України передбачає лише один вид дистанційної зайнятості (надомна праця), слід відзначити, що суб’єктивне переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому надається:
− жінкам, що мають дітей віком до п’ятнадцяти років;
− інвалідам і пенсіонерам (незалежно від віку і розміру пенсії), особам із зниженою працездатністю, яким рекомендована праця в надомних умовах;
− особам, що доглядають за інвалідами або за членами сімей, які тривалий час хворіють і потребують постійного догляду;
− особам, зайнятим на роботах із сезонним характером виробництва (в міжсезонний період), а також тим, які навчаються в стаціонарних навчальних закладах;
− особам, які через об’єктивні обставини не можуть бути зайняті безпосередньо в певній місцевості [9].
Зміст правовідносин у сфері дистанційної зайнятості працівника має особливий характер, оскільки роботодавець не може відповідати за безпеку праці працівника, якщо той працює вдома, а не на території роботодавця. Крім цього, у разі трудових правовідносин ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження результату виконаної роботи несе роботодавець, працівник не позбавляється заробітної плати і несе матеріальну відповідальність лише у разі його провини. Натомість, при дистанційній роботі за цивільно-правовим договором підряду ризик псування результату до його передачі замовникові (наприклад, зникнення файлів або оброблювальних баз даних в результатів пошкодження їх комп’ютерним вірусом) лежить на виконавцю [10, с. 679]. Якщо замовник не отримав необхідний результат, то він його не повинен оплачувати.
На думку автора, під змістом правовідносин у сфері дистанційної зайнятості слід розуміти взаємопов’язане та двостороннє суб’єктивне право та юридичний обов’язок суб’єктів дистанційної праці, які зазвичай виникають, змінюються та припиняються та основі трудового договору або цивільно-правової угоди підряду.
Отже, структура дистанційно-трудових правовідносин включає в себе елементний склад правових відносин, а також правові зв’язки між ними, тобто безпосередньо відносини між суб’єктами. Основними елементами вказаних правовідносин є суб’єкти, об’єкти та зміст.
Зазвичай, суб’єктний склад дистанційно-трудових правовідносин складається із роботодавця (наймача) та працівника. Враховуючи специфіку правових відносин, що реалізуються при дистанційній зайнятості, взаємодія вищевказаних суб’єктів здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, які підтримують робочий контакт. Тому базовою вимогою до всіх працівників дистанційно-трудових правовідносин є навички користування сучасними інноваційними технологіями.
На наш погляд, об’єкт правових відносин у сфері дистанційної зайнятості залежить від конкретного юридичного факту, на підставі якого виникають дистанційно-трудові правовідносини. Зокрема, в разі цивільно-правового регулювання вказаних правовідносин об’єктом виступає результат (зазвичай у матеріальному виразі), на досягнення якого спрямовані дистанційно-трудові правові відносини. Крім цього, на наш погляд, також об’єктом дистанційних правовідносин може виступати право інтелектуальної власності.
В свою чергу, у випадку, якщо дистанційні правовідносини виникають на підставі трудового договору, об’єктом таких правових відносин виступає право на працю, а також трудова діяльність, яка трансформується в певні матеріальні та нематеріальні блага.
Зміст правовідносин у сфері дистанційної зайнятості слід визначати як взаємопов’язане та двостороннє суб’єктивне право та юридичний обов’язок суб’єктів дистанційної праці, які зазвичай виникають, змінюються та припиняються та основі трудового договору або цивільно-правової угоди підряду.

Список використаних джерел та літератури:
1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. − Харків: Консум, 2001. – 656 с.
2. Иоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву /О.С. Иоффе. – Ленинград: ЛГУ. – 1949. – 144 с.
3. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М.: Госюриздат. – 1961. – 381 с.
4. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави та права: Підручник. – К.: Кондор, 2005. − 609 с.
5. Саєнко Ю. О. Поєднання загального і спеціального у правовому регулюванні робочого часу окремих категорій працівників // Ю. О. Саєнко // Актуальні проблеми права: теорія і практика. – № 26, 2013. – С. 468-474.
6. Кохан В. П. Нестандартна зайнятість в Україні: виклики часу / В.П. Кохан // Актуальні питання інноваційного розвитку: Науково-практичний журнал. – Х.: ФІНН, 2012. – № 3. – С. 79-84.
7. Нові форми трудових відносин: надомна праця та дистанційна зайнятість [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bukvar.su/menedzhment/page,2,116102-Novye-formy-trudovyh-otnosheniiy-nadomnyiy-trud-i-distancionnaya-zanyatost.html.
8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. − К.: Атіка, − 2001. − 176 с.
9. Про затвердження Положення про умови праці надомників: Постанова Державного комітету СРСР з праці й соціальних питань Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81.
10. Цесарський Ф. А. До проблеми укладення трудових договорів в умовах дистанційної зайнятості / Ф. А. Цесарський // Актуальні проблеми держави і права. − 2011. − Вип. 62. − С. 677-682.