Шляхи вдосконалення механізму поповнення дохідної бази місцевих бюджетів України

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розглянуто основні способи поповнення дохідної бази місцевих бюджетів України; роль місцевих податків та зборів у забезпеченні підвищення їх ресурсного потенціалу та на основі прогнозу надходжень від місцевих податків та зборів та ВВП на 2013-2015 роки було визначено значення місцевих податків та зборів у фінансовій системі держави.

Ключові слова: місцеві бюджети, дохідна база, місцеві податки і збори, ресурсний потенціал.

 Постановка проблеми. Одна з головних функцій держави полягає в забезпеченні стабільних доходів всіх рівнів бюджетів. В Україні, як бачимо, гостро постає проблема формування дохідної бази доходів місцевих бюджетів, браку фінансових ресурсів для органів місцевої влади та нестабільності їх дохідних джерел.

Актуальність дослідження полягає в пошуку оптимальної структури доходів місцевих бюджетів та резервів зростання їх дохідної бази для забезпечення їх фінансової незалежності та зростання розвитку регіонів країни, що загалом вплине на розвиток України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанню вдосконалення механізму поповнення дохідної частини місцевих бюджетів України приділяється значна увага. Дану проблему висвітлено в працях вітчизняних та зарубіжних економістів та науковців: Ш Бланкарта, О. Василика, М. Кульчицького, Т. Грицюка, Ц. Огнята, Н. Здерка та ін. Резервам збільшення дохідної частини місцевих бюджетів присвячено праці В. Прохорової, А. Серженка та ін.

Мета дослідження. Метою дослідження є визначення основних напрямів забезпечення дохідності місцевих бюджетів України на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб місцеві бюджети стали основою фінансової самостійності місцевої влади, потрібно здійснити ряд заходів.

У першу чергу необхідно чітко розподілити компетенції між органами центральної влади, регіонального та місцевого самоврядування і поступово переходити до децентралізації державних фінансів. На державному рівні повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов’язані із забезпеченням загальнодержавних потреб. Фінансові проблеми місцевого рівня ефективніше вирішують місцеві органи влади за рахунок коштів власних бюджетів.

Удосконалення розподілу повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також розподілу джерел бюджетних надходжень має здійснюватись у напрямі заохочення місцевих органів влади до збільшення надходжень у бюджет та посилення відповідальності місцевих органів за наповнення та використання ресурсів місцевих бюджетів.

Потрібно змінити співвідношення між окремими групами надходжень. Власні та закріплені доходи повинні, як підтверджує досвід ринкових країн, становити не менше, ніж 2/3 сукупних надходжень до місцевих бюджетів [8].

Джерела податкових надходжень необхідно розподілити між центральною і місцевою владою в адекватності виконання ними функцій, що повинно знайти своє відображення в законодавстві про місцеве самоврядування. Також потрібно надати органам місцевого самоврядування можливість самостійно встановлювати перелік місцевих податків і зборів та їх ставки.

Першим кроком до зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів в Україні стало прийняття в 2001 році першого Бюджетного кодексу, яким було врегульовано на довгостроковій основі розмежування доходів та видатків бюджетів всіх рівнів, склад закріплених та власних доходів місцевих бюджетів, організацію міжбюджетного трансфертування на базі формульного розрахунку обсягу.

Однак, вже у новому Бюджетному кодексі визначено заходи і щодо досягнення фінансової незалежності місцевих бюджетів. До них відносяться: передача додаткових джерел доходів; упорядкування окремих видатків; розширення переліку джерел бюджету розвитку; стимулювання місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування до збільшення дохідної бази у вигляді додаткової дотації, яка утворюється від перевиконання розрахункового обсягу доходів, що зараховуються до державного бюджету, на даній території.

Передбачено вагоме зростання фінансового ресурсу місцевих бюджетів за рахунок як передачі окремих доходів державного бюджету, так і розширення джерел доходів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів [10], а саме:

–  передачі до доходів місцевих бюджетів окремих джерел доходів державного бюджету: плати за ліцензії та сертифікати, державну реєстрацію (6 видів); 50% плати за спеціальне водокористування, користування надрами, лісокористування; частини податку на прибуток (до бюджету розвитку); 50% надходжень податку на прибуток та акцизного збору понад річні розрахункові обсяги;

–  віднесення до доходів, що не враховуються при визначення обсягів міжбюджетних трансфертів (власних) у повному обсязі: плати за землю, надходжень від адміністративних штрафів, надходжень від єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва (до бюджету розвитку), плати за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, надходжень від фіксованого податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, запровадження податку на нерухомість;

–  збільшення з 20 % до 50 % нормативу зарахування до бюджетів (міст, сіл, селищ) збору за забруднення навколишнього природного середовища; грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

–  розширення переліку       джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів за рахунок: частини податку на прибуток, єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва (до бюджетів місцевого самоврядування).

Виконання вищезазначених заходів дозволить зменшити залежність місцевих бюджетів від трансфертів з державного бюджету та підвищити інвестиційну спроможність територій. Таким чином, завдяки впровадженню нововведень Бюджетного кодексу вже в 2011 році було досягнуто збільшення ресурсної бази місцевих бюджетів в 3,6 рази у порівнянні з минулим роком, що забезпечило можливість економічного зростання регіонів та гарантій виконання органами місцевої влади своїх соціальних зобов’язань.

Розвиток сучасних трансформаційних процесів, пов’язаних зі становленням в Україні ринкової моделі господарювання, загострює необхідність пошуку перспективних напрямів посилення фіскального значення серед джерел формування доходів місцевих бюджетів саме місцевих податків.

До певного часу в Україні взагалі не було чіткої законодавчої визначеності стосовно місцевих податків і зборів. За попереднім законодавством в Україні було місцевих податки (податок на рекламу та комунальний податок) і 12 зборів. Проте нормами Податкового кодексу України скасовано майже всі види місцевих податків і зборів і запроваджено замість них два нових податки (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та єдиний податок, який раніше входив до системи загальнодержавних податків) та три збори (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір).

У 2011-2012  роках вдалося досягнути виконання запланованого обсягу доходів загального фонду місцевих бюджетів за рахунок двох основних бюджетоутворюючих податків: податку на доходи фізичних осіб та плати за землю. Причиною збільшення надходжень можна вважати введення прогресивної шкали оподаткування з податку на доходи фізичних осіб в частині запровадження ставки податку в розмірі 17 %, якщо база оподаткування, тобто заробітна плата перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року та визначена з урахуванням норм Податкового кодексу України, яким передбачено її зменшення з метою оподаткування на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ст. 167 ) [3].

Збільшення надходжень від плати за землю також можна пояснити підвищенням податкових ставок за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, та за рахунок щорічної індексації нормативної грошової оцінки земель, за наявності такої (ст. 275, ст. 289 ).

У зв’язку з введенням до системи оподаткування екологічного податку замість раніше існуючого збору за забруднення навколишнього природного надходження до Зведеного бюджету України суттєво збільшилися. Це пов’язано із розширенням кола платників податків і віднесення до їх складу громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива, тобто користуються автомобілями (п. 240.2 ст. 240 ) [3].

Але, незважаючи на те, що у структурі податкових надходжень до зведеного бюджету України превалюють такі податки, як податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, екологічний податок і ресурсні платежі, необхідно посилювати роль місцевих податків та зборів. Так, у більшості розвинутих країн місцеві податки становлять близько 30 % усіх податкових надходжень до зведених бюджетів, зокрема в Японії – 35 %, у Великобританії – 37 %, в Німеччині – 46 %, у США – 66 % , тоді як в Україні найвищий показник сягнув лише 7,04 % у 2011 році У попередні роки він ще менший.

Отже, проаналізуємо динаміку зміни основних податків місцевих бюджетів та їх частку у структурі доходів. Досить суттєві зміни відбулися у динаміці частки податкових надходжень, податку на доходи фізичних осіб та місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів.

Так, у 2011 році значно зросла частка податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів і становила 63,9 %, що характерно і для частки місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів, яка значно зросла у 2011 році та складала 1,4 %, а найбільшого свого значення досягла у 2012 році, склавши 2,4 %. Цілком протилежна динаміка була характерна для частки податку на доходи фізичних осіб у доходах місцевих бюджетів, що зменшилася з 33,1 % у 2009 році до 27,1 % у 2012 році.

Запровадження нових видів податків і зборів не дали змоги суттєво збільшити податкові надходження. Серед основних проблем, що зашкоджують зміцненню фінансовою основи місцевих бюджетів, можна виділити: колізії у формуванні суб’єктного складу платників податків і зборів, відсутність чітко сформованої бази оподаткування, велика кількість податкових пільг, відсутність чітко сформованого механізму справляння та складність адміністрування окремих видів податків і зборів тощо.

Дослідження зарубіжного досвіду показали, що необхідно приділити увагу пошуку інших джерел бюджетних надходжень, зокрема податкових. І на сьогодні одним з таких джерел міг би стати податок на нерухоме майно, порядок справляння якого встановлено нормами Податкового кодексу України.

Варто зазначити, що цей податок має багато позитивних моментів, він досить простий та прозорий в адмініструванні; є відносно фіксованим у короткостроковій перспективі, що може забезпечити стабільні надходження до бюджету. Оподаткування нерухомості сприятиме кращому оцінюванню власних активів підприємствами та приведе до перерозподілу фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що на сьогодні є надзвичайно важливим для української економіки, зважаючи на непрозорий і часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації. Крім того, розмір податку на нерухомість та порядок його стягнення можуть суттєво впливати на цінову політику суб’єктів ринку нерухомості через збільшення витрат власників чи орендарів на утримання нерухомості. Встановлюючи відповідні ставки оподаткування, органи влади впливають на сфери діяльності, що пов’язані з використанням та будівництвом нерухомого майна, стимулюючи розвиток того чи іншого сектору ринку нерухомості.

Податок на нерухомість успішно застосовується в багатьох країнах світу, що пояснюється багатьма причинами:

1)  світовий досвід показує: при використанні аргументованого підходу податок на нерухомість є вагомою статтею дохідної частини місцевих бюджетів. Він забезпечує до 95 % надходжень до місцевих бюджетів у Нідерландах, 81 % – у Канаді, 52 % – у Франції, від 10 до 70 % – у США. За даними Світового банку, податок на нерухомість у країнах з економікою, що розвивається, становить від 40 до 80 % платежів до місцевих бюджетів [5];

2)  завжди можна чітко визначити об’єкт оподаткування, тому що він має постійне місцезнаходження, його легко виявити та ідентифікувати. Об’єктом виступають земля, будівлі та споруди. Об’єкт оподаткування має певну стабільність, що сприяє тривалості існування податку та забезпечує безперешкодний доступ до нього фіскальних органів;

3)  досить легко встановити платника податку, яким є власник нерухомості або його орендар (якщо це передбачено законодавством);

4)  податок на нерухомість виконує не тільки фіскальну функцію, а й допомагає вирішувати ряд соціальних проблем, тобто скасовувати соціальну нерівність, перекладаючи зобов’язання зі сплати на більш заможних платників. У країнах з ринковою економікою він виконує роль податку із заможних завдяки розвинутій системі пільг соціально незахищеним верствам населення.

Але запропонований механізм справляння цього податку на території України потребує суттєвого вдосконалення. Некоректним та дискримінаційним є підхід до встановлення ставок залежно від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством станом на 1 січня звітного року. По-перше, при визначенні об’єкта оподаткування та розміру ставки податку в Податковому кодексі України зовсім не враховується стан самої будівлі, її місце розташування, історична цінність та інші фактори, які б суттєво впливали на розмір оціночної вартості будівлі, яку необхідно використовувати як базу оподаткування. Такий підхід був би більш раціональним і соціально справедливим, оскільки податковий тягар було б перекладено на більш заможних громадян, що мають у володінні житло значно вищої якості. Норми Податкового кодексу України свідчать про щорічне збільшення розміру податку у зв’язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати, економічно обґрунтовано було б запровадження механізму щорічної індексації вартості об’єкта оподаткування з урахуванням індексу інфляції за поточний рік, що б збільшило податкову базу та розмір суми податку, що перераховується до територіальних громад. Було б раціонально внести зміни до Податкового кодексу України, в якому запровадити ставку податку залежно від оціночної вартості будівлі, де передбачено визначити як базу оподаткування оціночну вартість будівлі.

Незрозумілим залишається порядок сплати плати за землю, адже виникає ситуація внутрішнього подвійного оподаткування земельної ділянки, на якій знаходиться об’єкт нерухомості, що не має законодавчого відображення. Тому необхідно внести зміни щодо порядку розмежування оподаткування будівлі та земельної ділянки і справляння плати за землю лише з тієї земельної ділянки, на якій немає об’єкта житлової нерухомості, що є об’єктом оподаткування з податку на нерухоме майно.

Стосовно перспективи збільшення надходжень від інших місцевих податків і зборів, зокрема єдиного податку, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, можна зазначити, що вони не здатні суттєво поповнити місцеві бюджети. Так, платниками єдиного податку є лише особи, що здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам, встановленим Главою 1 Розділу XIV Податкового кодексу України. Платниками туристичного збору є фізичні особи (незалежно від резидентського статусу), які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, де діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують послуги з тимчасового проживання [3].

Платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання, які отримують в установленому законодавством порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності, як: торгівля в пунктах продажу товарів, а також валютними цінностями в пунктах обміну іноземної валюти; діяльність з надання платних побутових послуг; діяльність у сфері розваг [3].

Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують і провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках [3]

Проте, якщо всі вищевказані місцеві податки та збори успішно справляються на території адміністративних одиниць, то дискусії з приводу справляння цього збору досі тривають.

Тобто суб’єктний склад платників цих податків і зборів свідчить про вибірковість їх справляння, тоді як зобов’язання зі справляння податку на нерухоме майно можливо встановити практично для всіх фізичних та юридичних осіб, як це на сьогодні передбачено податковим законодавством багатьох країн світу та СНД.

Таким чином, на сьогодні єдиним і найбільш дієвим засобом збільшення фінансової основи місцевого самоврядування є посилення ролі місцевих податків, зокрема податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Так, вже у 2012 році, обсяги надходжень від даного податку були хоч і незначними, однак і вони  сприяли підвищенню ролі місцевих податків та зборів у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.

Для відображення зростання ролі місцевих податків та зборів у забезпеченні самостійності та стабільності місцевих бюджетів та значення останніх у фінансовій системі держави, було спрогнозовано обсяги надходжень від місцевих податків та зборів та обсяги ВВП на 2013-2015 роки.

На основі спрогнозованих значень надходжень місцевих податків і зборів та ВВП, варто визначити їх значення у фінансовій системі України.

Так, починаючи з 2012 року, коли у складі місцевих податків та зборів значну частку займав єдиний податок, а також з появою надходжень від податку на нерухоме майно, частка місцевих податків та зборів у ВВП характеризувалась зростанням, причому вже до 2015 року, питома вага місцевих податків та зборів у ВВП складатиме 0,52 %, що свідчить про підвищення ролі останніх у фінансовій системі держави.

Такі тенденції свідчать про необхідність підвищення ролі місцевих податків та зборів у формуванні ресурсної бази місцевих бюджетів, встановлення більш вигідних умов справляння єдиного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також місцевих зборів.

Висновки. Таким чином, до основних елементів механізму поповнення ресурсної бази місцевих бюджетів варто віднести наступні. В першу чергу, варто внести зміни щодо бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наступним кроком у забезпеченні ефективного формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів має стати відміна пільг при сплаті плати за землю. Ще одним важливим моментом що стосується поповнення ресурсної бази місцевих бюджетів має стати повернення такого місцевого збору, як ринковий збір.

Ефективним джерелом зміцнення ресурсного потенціалу місцевих бюджетів України є місцеві податки та збори. Саме тому одним із пріоритетних напрямів щодо формування ресурсної бази місцевих бюджетів має стати підвищення самостійності місцевих бюджетів шляхом зростання ролі місцевих податків та зборів у структурі їх доходів. Отже, проблема зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів на сьогодні вирішується шляхом забезпечення «достатнім» обсягом доходів.

 

Список використаних джерел

 

  1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 р. (зі змінами та доповненнями).  [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.rada.gov.ua
  2. Бюджетний кодекс України № 2456-VI від 08.07.2010 (зі змінами та доповненнями). [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.rada.gov.ua
  3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями). [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.rada.gov.ua
  4. Андрейченко О. Нові підходи до формування дохідної бази місцевих бюджетів // Економіст. – 2008.- № 11. – С. 38 – 40
  5. Дем’янчук О.І. «Аналіз фіскального потенціалу місцевих бюджетів України у контексті прийняття Податкового кодексу» / Дем’янчук О.І. – Вісник Національний університет державної податкової служби України – № 4 – 2011 р. –С.45-51.
  6. Іваненко В. Місце та роль місцевих податків і зборів у забезпеченні місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2005. – №4. – С. 32-34
  7. Кулай А. В. Актуальні проблеми фінансового  забезпечення місцевого самоврядування в Україні. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/nvvnu/ekonomika/2010_20/R5/Kulaj.pdf
  8. Музика О.А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством: Монографія. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ /2011_34/statti/4_2.htm
  9. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. / кол. авторів [заг. редакція, М. Я Азарова]. – К. : Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010. – 157 с.
  10. Швець В. Про принципи удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні // Економіка України, 2005, №3. – С. 32 – 41

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь