У статті визначено поняття «журналістське розслідування» з погляду різних сучасних науковців, а також конкретизація методів і принципів проведення журналістського розслідування. Здійснено спробу аналізу проведення журналістського розслідування на прикладі сучасної української телепередачі «Ключовий момент». Запропоновано основні якості, яким повинен відповідати журналіст-розслідувач, та перераховано варіанти телепередач, в яких використання розслідування має мінімальні суспільно-позитивні результати.
The concept of «journalism’s investigation» from the point of view of different modern scientists and the concretization of methods and principles of journalism’s investigation, are defined in the article. An attempt to analyze the journalism’s investigation on the example of the modern Ukrainian TV program «Key point» is made. The basic qualities, which the journalist-investigator has to comply, were offered. The options of TV programs, in which the using of investigations has minimal social-positive results, were listed.
Розслідування – це найскладніший журналістський жанр, який грає на всіх регістрах сприйняття: на аналітичному і на емоційному. Він об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрета, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Завдання розслідування – захопити читача унікальною заплутаною ситуацією, а потім пояснити, що ж насправді криється за нею.
Жанр журналістського розслідування припускає всебічне і докладне дослідження якоїсь мало вивченої, закритої або ретельно приховуваної теми, в процесі роботи над якою доводиться долати небажання певних структур надати інформацію, що цікавить журналіста.
Визначити сутність розслідування важко, адже у журналістській діяльності досить часто проводилося ототожнення таких методів збору інформації, як журналістське дослідження та журналістське розслідування. Розслідування є одним із видів дослідження, а тому на відміну від останнього, має чітко визначений та узаконений характер проведення. Цей метод все частіше використовується для отримання інформації, яка з певних причин приховується від соціуму та безпосередньо журналістів. Тому дослідження журналістського розслідування як методу збору інформації є особливо актуальним на сьогодні.
Також варто зазначити, що ключове поняття «журналістське розслідування» в українській бібліографічній системі фактично відсутнє. Є дослідженим поняття «журналістика» та «розслідування», а глибоких розвідок «журналістського розслідування» немає. Тому в питанні формулювання поняття довелося удатися до зарубіжних джерел.
У книзі «Журналістські розслідування» Джон Уіллмен роз’яснює: «Краще визначення журналістського розслідування дав колишній редактор-розповсюджувач газети «Ньюсдей» Роберт Грін: «Це журналістський матеріал, заснований, як правило, на власній роботі і ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи або організації хотіли б залишити в таємниці. Існують такі три основні елементи: журналіст проводить розслідування, яке не проводив хтось інший; тема матеріалу достатньо важлива для читача або телеглядача; інші намагаються приховати зачеплені в розслідуванні факти від громадськості». Тому, даючи самостійне поняття журналістському розслідуванню, ми можемо говорити про нього, як про своєрідний підсумок певної діяльності журналіста, в якому він:
а) першопроходець;
б) тема вибрана актуальна;
в) матеріал пов’язаний з таємницею (захованням);
г) зібрані факти піддані журналістом дослідженню (reseach).
Коли якісь складові «випадають» (наприклад, відсутні коментарі звинуваченої сторони, опущені деякі факти або є тенденційність у викладі), журналістське розслідування втрачає всякий сенс.
Журналістське розслідування, як метод збору інформації, безпосередньо в Україні є вивченим недостатньою мірою, і в практичній діяльності його використання не є поширеним, адже його вивчають лише вільні журналісти та Інститут журналістики Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Хоча з огляду на сучасну ситуацію в країні воно активно впроваджується в діяльність журналістів. Тому наукова новизна полягає в більш глибокому досліджені, аналізі та систематизації компонентів журналістського розслідування адже, журналістське розслідування є чи не найпрестижнішим із журналістських жанрів.
Отже, основним предметом дослідження даної статті виступає, журналістське розслідування, як один із перспективних методів збору інформації в соціумі, а також принципи та методи за допомогою яких безпосередньо реалізується розслідування журналістами.
Для того, щоб максимально глибоко проаналізувати поняття «журналістського дослідження» варто більш конкретно зосередити увагу на специфіці його визначення в різних наукових джерелах. Відомий видавець 20-го століття Іванов В. Ф. іронізував, що новини – це те, що дехто не хоче, щоб воно було опубліковане; все інше – реклама [14]. Його визначення чітко окреслює те, що в журналістиці цінується найбільше – відкриття. Ім’я здобуває собі той журналіст, який йде далі звичайного інформування. Він прагне оприлюднити важливі факти, які приховуються від суспільства, і таким чином загострити увагу громадян на випадках зловживання владою та порушення законів [5, с. 164]. Нерідко журналісти з подібною активною позицією наражаються на небезпеку з боку тих, хто прагне приховати інформацію. І лише той, хто не відступить у цій боротьбі за правду, може заслужити справжньої журналістської слави та визнання. Тобто, той, хто стане справжнім журналістом-розслідувачем.
Англійський дослідник Девід Спарк вважає, що загалом журналістика поділяється на три рівні:
– Загальній рівень – репортер просто повідомляє про певний факт чи подію та передає слова, які там звучали.
– Спеціалізований рівень – журналіст намагається пояснити чи інтерпретувати подію або чиїсь вислови.
– Розслідувальний рівень – журналіст прагне здобути свідчення того, про що говорить [6, c. 137].
Очевидно, що виходячи з такого розподілу, розслідування є проявом високої або навіть найвищої журналістської майстерності. Термін «журналістське розслідування» застосовується для визначення як методу роботи, так і окремого журналістського жанру. Разом з тим, як уже зазначалось вище, єдиного та загальноприйнятного визначення журналістського розслідування не існує.
Деякі журналісти розглядають розслідування як метод збору інформації, заснований на роботі з численними джерелами, ретельному її аналізі, порівнянні, пошуку протиріч та прихованої інформації з метою оприлюднення відомостей, що становлять суспільний інтерес. Паралельно існує точка зору, що розслідувальна журналістика є ґрунтовним та викривальним висвітленням в інтересах суспільства. Є такі, хто взагалі називає концепцію розслідувальної журналістики міфом – мовляв, насправді це справжня професійна журналістика, якою вона мала б бути [14].
Існує також думка, що журналістське розслідування – це загалом матеріали про кримінал, корупцію, зловживання владою, судові засідання. Проте більшість «медійників» журналістське розслідування визначають як вид журналістики, результатом якої є матеріал, що відповідає таким трьом характеристикам:
Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua
– ґрунтується на власній оригінальній роботі журналіста, а не інших людей;
– оприлюднює факти, які намагаються приховати від громадськості і які свідчать про порушення її прав;
– вказує на проблеми, які є суттєвими для суспільства, узагальнюючи при цьому отриману інформацію, а не обмежуючись висвітленням окремого інциденту [15].
Кожна з цих трьох характеристик є обов’язковою ознакою розслідування. Адже якщо матеріал викриває дії, наприклад, корупціонерів, але ґрунтується на словах інших розслідувачів (наприклад, представників правоохоронних структур), то він не є розслідуванням. Так само не належить до цього жанру матеріал, в якому автор робить власні, нові для громадськості висновки з приводу вивчених ним суспільних проблем, якщо немає осіб чи організацій, які б воліли перешкодити публікації. У цьому випадку йдеться скоріше про журналістське дослідження, а не розслідування.
Варто також зазначити визначення яке дає європейська школа розслідувальної журналістики. Дік Ван Ейк, автор книги «Розслідувальна журналістика в Європі» пише: «Розслідувальна журналістика – журналістика критична та всеохоплююча. «Критична» означає, що журналіст не просто подає новини, які вже існують, а й ті, які б не виникли без його роботи або втручання. Подібне стається, коли репортер знаходить нові факти, а також коли відома інформація трактується і викладається по-новому. «Всеохоплююча» означає, що журналістом були докладені суттєві зусилля – як у кількісному вимірі (час, витрачений на розслідування, використовування численних джерел тощо), так і в якісному (чітке формулювання питань, нові підходи тощо) [15]». Звертаючись до цього визначення, можна виділити три види розслідувальної журналістики, які можуть частково перетинатися:
– Розслідування скандалів. Відслідковування порушення законів, зазіхань на права організацій або приватних осіб.
– Дослідження функцій та ліній поведінки уряду, компаній та інших організацій.
– Опис основних соціальних, економічних, політичних та культурних тенденцій, що дозволяє спостерігати зміни в суспільстві» [15].
Незалежно безпосередньо від видів розслідувальної журналістики та конкретного предмету, що досліджується, для ефективної реалізації розслідування варто враховувати ряд принципів, які є вагомими в роботі будь-якого журналіста, що зосереджує свою діяльність у даному напрямку:
– не порушувати права особистої власності і не забувати про власну безпеку;
– факти, які довелося дізнатися повідомляти людям без перебільшень, тому що побачивши найменшу неточність люди втратять довіру до всього матеріалу;
– чутки та плітки – основа для подальшої роботи журналіста, але ніяк не джерело для публікації;
– журналістське розслідування не повинне вступати в конфлікт з законом;
– журналіст повинен максимально повно повідомляти правду, зменшивши при цьому шкоду, яку вона може причинити іншим людям;
– внесіть в процес журналістського розслідування людей з різними думками та переконаннями і тоді відкриється новий погляд на те що відбувається;
– кожному журналісту потрібно вести досьє куди він буде підшивати всі документи, копії, вирізки, зберігати відео- та аудіозаписи – це буде його підстраховкою.
Після ознайомлення із основними принципа варто також зауважити, що будь-який журналіст може займатися розслідуванням. На думку Стіва Вейнберга (автора «Довідника репортера», найпопулярнішої серед американських журналістів книги по журналістським розслідуванням), для цього потрібна допитливість, бажання боротися з несправедливістю й скептицизм, що йдуть поряд із цинізмом або нігілізмом [9, с. 215]. Але варто також пам’ятати, що основними знаряддями кожного репортера в першу чергу є люди як джерела інформації; різного роду документи й уміння працювати з ними; уміло проведене інтерв’ю, а також висока мораль і почуття соціальної відповідальності.
Щодо практичного застосування, то поняття «журналістське розслідування» можна також розглядати в двох аспектах: як жанр та як метод.
Для комплеского аналізу з-поміж матеріалів у пресі, онлайнових медіа, радіо та телебачення, було обрано телевізійну програму, оскільки саме цей вид охоплює найбільшу глядацьку аудиторію, має найбільший резонанс і, відповідно, вплив на аудиторію та на випадки, про які йде мова. Журналістське розслідування як жанр, або ж класичне журналістське розслідування, представлене на телебаченні такими програмами, як: «Кримінал» (телеканал «Інтер»), «Подвійний доказ», «Без табу» («1+1») та багатьма іншими [5, с. 91]. Програма «Ключовий момент» визначається як розважальна програма. Основне її завдання – допомогти людям, що, як правило, загубили одне одного, подолати певний психологічний бар’єр. Проте без елементів журналістського розслідування передача обійтися аж ніяк не може. Тому в даному контексті доцільно розглянути журналістське розслідування саме як метод, а не як жанр.
Журналістське розслідування, як метод включає в себе цілу низку супроводжуючих методів, зокрема:
– використання неперевірених джерел (пліток, прикладів) (ці джерела слід використовувати досить обережно. Так чи інакше, спілкуючись з живою людиною, редактор не застрахований від неперевіреної інформації. Адже герой висловлює свою суб’єктивну позицію, часто посилається на сторонніх людей, які говорили про імовірне місце перебування запрошеного, висловлює свої припущення щодо поведінки та позиції запрошеного тощо [13]. Ця інформація, з одного боку, допомагає редактору зрозуміти суть проблеми, а сценаристові побудувати драматургію. Суб’єктивні думки героя можуть слугувати для підсилення емоційного фону програми. Однак, з іншого боку, сліпо довіряючи чуткам, враженням героя, редактор може потрапити в пастку, яка дасть про себе знати вже на знімальному майданчику. Як приклад, запрошений заперечуватиме цю інформацію. Відтак редактор, як і вся знімальна група, враховуючи ведучу, може опинитися у смішному становищі);
– переписка (часто до редакції разом із листом героя приходить і лист із останньою перепискою героя та запрошеного. Такий документ є запорукою того, що на майданчику можна буде уникнути неприємних казусів, коли або герой, або запрошений заперечуватимуть інформацію, яка міститься в переписці. До того ж, переписка допомагає редактору більш об’єктивно проаналізувати проблему та її причини);
– свідоцтво очевидців (інтерв’ю з героєм, його родичами, сусідами, сільською радою тощо);
– пряме спостереження (проявляється безпосередньо у спілкуванні з героєм, а пізніше (після вручення) із запрошеним. За допомогою цього методу можна простежити характер людини, а відтак спрогнозувати, як поводитиме вона себе на знімальному майданчику);
– інтерв’ю і бесіда (цей метод є провідним у підготовці історії, він є основою будь-якої історії та програми в цілому);
– експеримент (цей метод залишається поза редакторською роботою. Адже моделювати ситуацію береться сценарист. У сценарії має бути зазначено, що має робити ведуча, якими словами звертатися до героїв у випадку, якщо запрошений відмовиться говорити з героєм, або навпаки. Основний експеримент полягає в прогнозі, як поведуть себе герої, знаходячись по різні боки стіни. Цей метод реалізовується безпосередньо під час зйомок) [14].
Використання журналістського розслідування як методу в процесі підготовки передачі «Ключовий момент» доцільно продемонструвати на прикладі історії «Лист із прокльоном» [11, c. 204].
Суть історії зводиться до того, що одна сестра не спілкувалася з іншою через так званий «конфлікт у листах». З самого дитинства сестри не ладнали одна з одною. Суперечки виникали через увагу батьків, хлопців, успіхів у навчанні тощо. В дорослому житті, як не дивно, боротьба між сестрами не припинилась. Шість років тому вона досягла свого апогею. Молодша сестра написала старшій: «Я не хочу вважати тебе своєю сестрою». На що старша відповіла: «Бажаю, щоб твоя дитина народилася мертвою» (у той момент молодша сестра була вагітною). Відтак до редакції «Ключового моменту» надійшов лист від Наталії Петрівни Шашчук. В листі жінка просить знайти свою сестру та висловлює бажання попросити у неї пробачення, аби, нарешті, «закопати сокиру війни».
Названа історія була відфільмована 24 квітня 2004 року. Сестри помирилися. Одвічний конфлікт між рідними людьми вичерпався.
Аналізуючи проведення журналістського розслідування можна виділити такі етапи підготовки історії «Лист із прокльоном» [13]:
– лист або телефонний дзвінок (основне джерело інформації. З нього й починається історія або не починається). Отримавши листа або поспілкувавшись з людиною по телефону, редактор має визначити наявність проблеми, тобто чи відповідає потенційна історія формату програми. Якщо так, редактор робить наступний крок: уточнює інформацію у героя (людини, що звернулася до передачі), аби визначити глибинність проблеми. Він збирає якомога більше цікавих деталей, встановлює хронологію подій, дані про героя та запрошеного (кого шукає, з ким хоче помиритися герой);
– паспортний стіл, довідкова служба, міліція (усі ці установи необхідні для того, щоб знайти людину та перевірити, чи точно вона проживає за даною адресою);
– сусіди, міліція (завдяки ним можна пересвідчитися, чи дійсно людина, яку розшукав редактор, є тією, яку шукає герой);
– новинна служба (приїздить за адресою запрошеного, передає запрошення на програму та ставить запитання, які підготував редактор, аби зайвий раз переконатись у тому, що запрошена людина є саме тією, яку шукає запрошений).
Також варто зазначити, що безпосередньо в історії «Лист із прокльоном» використовувалися саме такі методи збору інформації із вище зазначених, як [9, c. 97] :
– інтерв’ю (молодша сестра говорила, що в усьому винна старша. Для того щоб уникнути однобічного звинувачення, редактор ставив уточнюючі запитання. Відтак дійшов висновку, що в конфлікті винні обидві сестри. Старша заздрила молодшій через те, що її більше любили батьки, що вона краще навчалась. Молодша сестра (героїня) завдяки запитанням редактора згадала, що й сама заздрила сестрі через те, що та була вродливіша. Таким чином, за допомогою методу інтерв’ю, бесіди та опитування редактор уникнув недостовірної інформації);
– опитування (зокрема це стосується запитань для запрошеної, що подані у вигляді анкети, а насправді допомагають уточнити необхідну інформацію);
– спостереження (дію даного методу могли спостерігати як ведуча з своїми колегами так і всі телеглядачі та глядачі присутні в студії, тому що зустріч двох сестер відбувалася під їхніми поглядами та в умовах створених програмою «Ключовий момент»);
– експеримент ( у сценарії було зазначено, що має робити ведуча та якими словами звертатися до героїв у випадку, якщо запрошена сестра відмовиться говорити з своєю сестрою, яка прагнула до зустрічі. Основний експеримент полягає в прогнозі, як поведуть себе дві рідні сестри, знаходячись по різні боки стіни) [8, c. 247].
Отже, ретельне та ефективне проведення журналістського розслідування у історії «Лист із прокльоном» реалізоване завдяки чіткому дотриманню етапів проведення розслідування та виділення методів аналізу інформації в ситуативному контексті.
На сьогодні в сфері українського телебачення журналістське розслідування не використовується на повну силу. Серед усіх українських телепрограм, в наслідок оприлюднення яких або нічого не ставалося, або відбувалося щось негативне, можна виокремити програми:
– про корупцію на маленькому рівні (бабуся, яка дала хабар судді);
– про зловживання посадових осіб, якщо його не можна довести документально (наприклад, міліція побила хлопця) – коли йде команда «згори» щодо підтасовки фактів;
– про розслідування гучних злочинів, яке стоїть на місці (як правило, такі програми не рухають слідство) чи яке проведене органами сумлінно (як правило, такі програми корисні лише для слідчих, які розслідують – бо слугують їм для підвищення чи для покращення авторитету серед звичайних людей);
– про погані розслідування дрібних та просто одиночних справ, зокрема замовні вбивства (депутатів, бізнесменів);
– про окремі явища і схеми, які існують в країні та які неможливо змінити в силу їхньої масштабності і того, що всі живуть за подібними схемами на різних рівнях (наприклад, розпродаж землі столичними чиновниками, незаконна забудова, хабарництво великого масштабу, контрабанда тощо);
– так звані «історії про історії» (які знімаються вже постфактум і не можуть ні на що вплинути) Прикладом є історія «Лист із прокльоном», адже результатом проведеного журналістського розслідування є позитивна зміна стосунків між сестрами, що не має особливого впливу на соціум в цілому [14].
На сьогодні журналістське розслідування є одним з найпопулярніших жанрів журналістики. Проте попри те, що цей жанр є одним з найдорожчих, найрейтинговіших, таких, що потребує від журналіста постійного наражання на небезпеку та майже усього його часу, робота над ним не є достатньо оплачуваною навіть у західних країнах, не кажучи вже про Україну, де він тільки починає набувати популярності. Окрім того, українські журналісти позбавлені й морального задоволення від проведеної роботи, оскільки після виходу більшості програм нічого не змінюється в тих ситуаціях, про які йшлось у розслідуванні.
Дослідження журналістських розслідувань є одним із перспективних напрямків науково-практичної діяльності у майбутньому. Актуальними для подальших досліджень доцільно виділити такі теми:
– роль журналістського розслідування в світовому інформаційному просторі;
– специфіка та відмінності в діяльності журналістів та журналістів-розслідувачів;
– можливості узаконення журналістського розслідування, як своєрідної форми втручання в особисте життя.
Список використаних джерел та літератури
1. Конституція України [текст]: Закон України, 28 черв.1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про інформацію [текст]: Закон України, 2 жовт. 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
3. Про захист інформації в автоматизованих системах [текст]: Закон України, 5 лип. 1994 р. // ВВР. – 1994.– № 31. – Ст. 286.
4. Про національну програму інформатизації [текст]: Закон України, 4 лют. 1998 р. // Уряд. кур’єр.– 1998.–12 берез.
5. Іванов В.Ф. Журналістська етика [текст]: підр. / В.Ф. Іванов, В.Є. Сердюк. – К.:Вища шк., 2006. – 255 с.
6. Матвієнко О.В. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти [текст]: підр. / О.В. Матвієнко. – К.:КНУКіМ, 2003. – 240 с.
7. Мельник Г.С. Методы журналистики [текст]: учеб. пос. / Г.С. Мельник, М.Н. Ким. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2006. – 272 с.
8. Мурікан Ж. Журналістське розслідування [текст] :учеб. пос. / Ж. Мурікан. – К.: ІМІ, 2003. – 178 с.
Новак М.Д. Інформаційне забезпечення менеджменту [текст]: навч. посіб. / М.Д. Новак, С.Л. Макаренко, П.В. Луцький .—К: КНГа, 2007. – 462 с.
9. Станько А.И. Журналистские расследования [текст]: учеб. пос. / А.И. Станько. – Ростов н/Д., 1997. – 365 с.
10. Халер М. Пошук і збір інформації [текст]: навч. посіб. / за заг. ред. В.Ф. Іванова, А. Коль. –К.: Акад. Укр. Преси, Ц-тр Вільної Преси, 2006. – 215 с.
11. Шаповал С.В. Загальна соціологія [текст]: підр. / за заг.ред. О.П. Юзонко. –К.: Укр. Ц-тр Духов. Культ., 1996. – 386 с.
12. Шаповал С.В. Менеджмент якості [текст]: підр./ С.В. Шаповал – К.: Знання, 2006. – 417 с.
13. Віртуальна бібліотека навчальних матеріалів з журналістики [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://evartist.narod.ru/journ.htm. – Заголовок з екрану.
14. Investigative Journalism [електронний ресурс]: посіб. з розслідувальної журналістики – Режим доступу: http://hussainmansoor.wordpress.com/ investigative-journalism/. – Заголовок з екрану.
15. The Center for Investigative Reporting = Центр розслідувальної журналістики [електронний ресурс] / Офіційний сайт. – Режим доступу: http://centerforinvestigativereporting.org. – Заголовок з екрану.
Науковий керівник:
Шершньова Олена Володимирівна
Викладач
Факультет політико-інформаційного менеджменту
Документно-інформаційне забезпечення управління