Вплив письменників літугрупування “Бу-Ба-Бу” на розвиток українського літературного життя

Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розглянуті особливості творчості письменників-бубабістів Юрія Андруховича, Олександра Ірванця та Віктора Неборака, які вплинули на розвиток сучасної української літератури.

Письменники-вісімдесятники – це покоління освічених, ерудованих людей. Вони часто переосмислюють духовні цінності, підпорядковуючи їх світовим філософським концепціям. Їм притаманне мислення мистецькими асоціаціями, ремінісценціями, цитатами, використання цитації як діалогу. У цьому виявляється ставлення до мистецтва слова як до складової дійсності, що належить певній епосі, культурі, особистості. Тому дослідження їх творчості є актуальним науковим напрямком у сучасному українському літературознавстві.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. При підготовці роботи використані дослідження, присвячені актуальним проблемам сучасного вітчизняного літературного процесу (І. Андрусяк, Т. Гундорова, Н. Анісімова, Є. Баран, І. Бондар-Терещенко, Н. Зборовська, М. Ільницький, М. Рябчук та ін.), літературно-критичні розвідки щодо творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака (Н. Білоцерківець, В. Ґабор, І. Кручик, Л. Таран та ін.).

Літературна група “Бу-Ба-Бу”, незважаючи на понад двадцятирічну історію та значний внесок у літературний процес, ще й до сьогодні не стала предметом широкого наукового вивчення (дисертаційні дослідження В. Моренця, І. Старовойт, Н. Філоненко).

Мета статті – визначити місце й значення для вітчизняного літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ століть поетичного угруповання “Бу-Ба-Бу”, а згодом творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака як окремих письменників.

Виклад основного матеріалу. Стаття про сучасну українську літературу у Вікіпедії називає Андруховича – одним з провідних українських прозаїків і, зокрема, есеїстів, Ірванця – одним з найвідоміших українських драматургів, а Неборака одним з відомих українських поетів. Зазначено також, що вони – ініціатори чималої кількості публічних акцій, спрямованих на розвиток українського літературного процесу, на популяризацію української сучасної літератури в Україні та за її межами.

Наприкінці 80-х років минулого століття в українській літературі відбуваються переорієнтації світоглядного характеру, формується нова літературна ситуація, яскравим стилем якої стала карнавалізація. Одним із її проявів була ситуація так званої “нової котляревщини”, коли мова художньої літератури “повстає” проти літературної мови. Руйнування норм у даному випадку спричинене не невіглаством (адже більшість сучасних авторів мають досконалу філологічну освіту), а спробою нівелювати розрив між мовою літератури й українською літературною мовою. Окрім того, починає змінюватися і ставлення до літератури, розуміння її завдань і функцій, як з боку авторів, так і з боку літературозавців та критиків. Це сприяло перенесенню акцентів тематики й проблематики творів, найуживаніших їхніх образів і форм [7].

Відкритішою і демократичнішою стала літературна теорія і власне сама література, про що свідчить, зокрема, виникнення численних літугруповань, новаторська розробка традиційних тем й образів, розширення меж поетичного мовлення.

У цьому непростому контексті інтелектуального та соціально-політичного розвитку й постала творчість вісімдесятників, яка подекуди стала своєрідною антитезою до творчості класиків соцреалізму. Твори цих письменників важко обмежити рамками певного напрямку чи течії. Це, насамперед, новий тип світобачення, мислення, творчості, нова мова.

Одним з таких літоб’єднань стала група “Бу-Ба-Бу”, заснована 1985 року (хоча перша спільна книга бубабістів побачила світ лише через десять років). Своєю творчістю Юрій Андрухович, Олександр Ірванець та Віктор Неборак , спочатку як члени групи, а потім окремі автори, помітно вплинули на український літературний процес.

Вже перші публічні виступи “Бу-Ба-Бу” (найрезонантніші з них — у Київському театрі імені Івана Франка та у Львівському оперному театрі опери і балету під назвою “Крайслер Імперіал”) засвідчили, що діяльність групи є справді явищем у вітчизняному літературному процесі, за визначенням Т. Гундорової [4],“особливим культурним феноменом”.

На думку науковців, бубабісти активізували мову української поезії, звільнивши її від численних табу, розширили тематику й збагатили систему образів та жанрів, розгерметизували офіційну літературу, змінили імідж українського літератора, почали відроджувати зацікавлення літературою у різних категорій читачів.

Поетична група “Бу-Ба-Бу”, яку від самого початку діяльності критики сприймали як епатажну, стала яскравим виразником нових поглядів на літературу. Твори бубабістів , підкреслено екстравагантні., викликають в одних читачів захоплення, а в інших, навпаки, неприйняття. У цьому контексті творчість бубабістів варто розглядати не як руйнування традицій, а як їхнє оновлення, розвиток, введення в систему світових формостильових взаємодій. Автори ніколи не ставили перед собою патетичної мети — витворювання певного літературного канону. Вони насамперед прагнули бути почутими і прочитаними, писати так добре, як дозволяли їм їхні таланти. Кожен з них був не проти заробляти собі на життя літературною працею і мати при цьому висловлювати власну думку, а не надиктовану кимось. І довели, що це цілком можливо [7].

За словами Олександра Ірванця, “хоча сьогодні, з відстані років виглядає , що ми таки й справді домоглися дещо змінити в літературі, але тоді ми більше переймалися тим, щоб добре писати. Краще, ніж писали тоді інші, краще, ніж те, що можна було прочитати на сторінках тодішніх видань. Пізніше з’ясувалося, що ми таки справді створили новий…ні, не канон,…ми створили нові правила гри. Кажучи простіше, ми повернули гру в поезію. Хоча не тільки ми, вся генерація вісімдесятників трудилася над цим” [3].

Якщо ж говорити про кореляцію новаторство–традиційність, то у творчості бубабістів воно переходить у синтез. Так, Ю. Андрухович, О. Ірванець і В. Неборак відновили практику неофіційних поетичних вечорів із залученням інших видів мистецтва (музики, театру, живопису), завдяки відмові від будь-яких обмежень на тематичному, образному, мовному рівнях, розширили межі поетичного мовлення.

У літературу бубабісти прийшли як покоління письменників-урбаністів. Їхня поява обумовлена очевидною потребою створення саме міської літератури і за змістом, і за формою. Твори Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака не лише про місто, його мешканців та події, вони й написані мовою міста [6]. За ними прийшли інші цікаві письменники, для яких вони стали першовідкривачами багатьох тем і образів.

“По життю ми товаришували з “метафористами”, але були веселішими за них, – зауважував Юрій Андрухович. – Я думаю, лінія поділу пройшла між містом і селом. Ми були стовідсотково міськими” [3]. На думку В. Даниленка, сучасна українська література існує за горизонтальною моделлю, тобто роль столиці не є визначально важливою для успіху письменника , як це було раніше. Успіх бубабістів, які не є представниками столичного письменства, ще одне підтвердження тому.

Їхня творчість є безпосередньою емотивною реакцією на зовнішні чи внутрішні стимули, умови життя. Заглиблення в абстрактне минуле, міфи, перекази, легенди не робить їх відірваними від життєвих проблем, бо їх твори з чітко висловленою життєвою і громадянською позицією. Проте такі твори ні в якому разі не є поетичною програмою показового патріотизму. Це швидше поетичне осмислення всієї історії України, народу, літератури. На відміну від літераторів 60 – 70-х рр. у бубабістів панує спокійний розповідний тон, як правило, відсутній вплив конкретної історичної дійсності, закличних інтонацій.

Головним предметом зацікавленості для Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака є фрагменти щоденного життя – летючі моменти, незначні епізоди, позірні почування. Література бубабістів позбавлена високої “поетикальності” з одного боку та грандіозних історичних тем і постатей – з іншого. Вони не поривалися впливати на політичні процеси, проте політика, болючі проблеми сьогодення в них присутні, особливо в іронічних поезіях О. Ірванця, есе Ю.Андруховича, виступах на літературних подіях В. Неборака. Ліричні мініатюри, які також зустрічаються у творчості бубабістів, витончені і навіюють екзистенційні роздуми. Саме через все це творчі вечори цих авторів і були, і залишаються популярними серед молоді, хоча вони виступають перед публікою здебільшого вже не як представники літугрупування, а як окремі автори, широко відомі своїми творами.

У своїх творах автори нерідко змінюють і статус слова: втрачаючи звичну номінативну функцію, слово виступає і формою, і змістом поезії, її матерією. Особливості творів бубабістів, насамперед поетичних, виявляються у сміливому експериментуванні з мовними засобами. Це лексичні та семантичні авторські неологізми, звукові прийоми, метричні схеми, строфічна організація, ритміко-синтаксичні конструкції тощо. Поетичність текстів досягається часто не шляхом використання нових і несподіваних фігур (подекуди вони взагалі відсутні), а завдяки тону мовлення, лексичному матеріалові, синтаксису. Ліризм поезій О. Ірванця, Ю. Андруховича та В. Неборака, багатство епітетів і метафор, порівнянь та перифраз, тропіка цих поезій, яскрава й оригінальна, роблять тексти самобутніми й дозволяє безпомилково визначити їхнє авторство.

Творчість бубабістів переконує, що гарна лірика може бути персонажною, що найцікавішим персонажем часто є сам автор, що існує певна таїна перетікання поезії у життя того, хто намагається впіймати її записом , що людину цікаво сприймати як автономний світ, центр якого знаходиться у ній самій, а не назовні [3].

Мовний рівень їхніх творів разом з тим відзначається простотою лексики та поетичного мовлення. Авторська імітація суржику, залучення сучасної лексики, просторіч, вульгаризмів ілюструють мовну картину в сучасній Україні. З часом автори мало звертаються до словотворення, натомість активно використовують розмовний шар лексики, таким чином відтворюючи мовну картину сучасного українського суспільства.

Літературознавці також зазначають такий внесок бубабістів в українську літературу як урізноманітнення строфіки (від звичайних катренів до строфоїдів та сонетоїдів), риформування ритміки за допомогою апунктуації (відсутність розділових знаків, що, в свою чергу, залучає читачів до співпраці), активне використання прийомів постмодернізму (стилізація, ремінісценція, метафоричність) і неоавангардзму (бурлеск, епатажність) у поєднанні з традиціями народнопісенної творчості та української класики.

Як зауважив в одному інтерв”ю Олександр Ірванець: “ Після “Бу-Ба-Бу” в українській поезії стало можливим писати все, досяжність успіху залежить тільки від міри таланту. Ми зруйнували дуже багато шаблонів. Не те що ми вийшли, боролись, руками-ногами їх валяли – просто ми писали, не думаючи про те, що це „не можна”, і воно ставало „можна”.

На думку Анатолія Дністрового, заслуги цієї групи неможна не дооцінювати. Вони вражаючі, – вважає він, – якщо бодай поглянути на ті трансформації, котрі відбулися в художній мові, а також у манері поведінки письменників (йдеться про так звані авторські стратегії) [5]. Читачам цікаві ці яскраві, небуденні емоції – через проблеми, струси, катаклізми, колізії, – всього цього бубабістам якраз не бракує. Як і розвинутої уяви, багатої фантазії вкупі з високим рівнем освіченості та ерудиції.

Значною мірою завдячую бубабістам в українському суспільстві змінюється ставлення і до самого літературного процесу. Літературний процес, – акцентує письменник Андрій Курков, – це вже не тусовка поетів під дахом якої-небудь кав’ярні. Це постійне нагадування про себе, про літературу – насамперед читачам, для яких дуже важливим є особисте спілкування з письменником, можливість почути його невідредаговані думки.

Читач повинен звикнути до того, що може отримати книжку з рук автора, побувати на її презентації особисто, цьому сприяє й відсутність поділу літератури на “столичну” і “ провінційну”. Письменники, готові “зняти перед потенційними читачами капелюха і відрекомендуватися”, сприяють не лише популяризації власної літературної творчості, а й розвитку української літератури взагалі. І зараз бубабісти – найактивніші учасники різноманітних поетичних дійств, фестивалів, презентацій (Та ж Ранкова кава у “Купідоні”, “Гогольфест”, виступи на “Мистецькому Арсеналі” і Львівському книжковому форумі, читання поезій під музику і виконання пісень на власні слова, численні інтерв”ю з приводу найрізноманітніших аспектів життя).

“Хоче того письменник чи ні, – вважає Андрій Курков, але навіть коли його ніхто не бачить, він лишається персонажем культурного життя власної країни. І, як у будь-якому літературному творі, якщо він виведений активним персонажем, він урешті-решт перемагає”.

Дещо іншої думки про літпроцес і присутність у ньому творів деяких сучасних авторів, зокрема, й декого з “бубабістів”, літературознавець і критик Михайло Наєнко, який рефлексує з приводу “сучасного літературного процесу, для чогось втягнуто у проклятий постмодернізм.” Через це, мовляв, різко впали тиражі українських книг, відбулася комерціалізація книговидання, а найголовніша вада процесу – “немає впину поширенню витворів із ненормативом у лексиці, з відвертою порнографією у мотивах” [1].

А ось Петро Білоус вважає, що застосування до літератури поняття “літературний процес” зовсім недоречно, оскільки має штучний характер і не відповідає естетичній природі літератури. Отож, можна говорити про вплив на розвиток літератури, літературне життя. Що ж до поняття “літературний процес”, то це, на його думку, породження радянського літературознавства. Адже ще Б.-І. Антонич зазначав у роботі “Національне мистецтво”, що до літератури не варто застосовувати поняття “процес”, “розвиток”, це механічне перенесення з природничих наук [1].

Такі особливості творчості літугруповання “Бу-Ба-Бу”, як поєднання публічності та популярності аж до культовості, ритуальність, карнавальність, іронічність та самоіронічність, пародійність, синтетичність, патріотизм, урбанізм, єдність масовості й елітарності, демократичність, толерантність, дають підстави виокремлювати «бубабу» як окремий стиль у межах постмодерністського художнього методу.

Багато наших літературознавців (та й читачів) звикли думати, що успішні митці – це на Заході, а український літератор повинен страждати, випрошувати у держави окраєць хліба. Всі ж інші (серед них і бубабісти) – чужі для нашої літератури”. Чому чужі? Тому, що пропагують українську літературу у Європі? Тому, що є патріотами своєї країни? Тому, що прилучають до якісної української літератури молодь?

“Я переконаний, що найбільше зло, і українських літераторів, і їхньої потенційної публіки – депресивний синдром української літератури, оті плачі-голосіння за долею-волею, самокатування, – зауважив Віктор Неборак [3]. Отож, “Бу-Б-Бу” стало радикальним способом подолання депресії, антидепресантом і надихнуло на творчість молодих українських літераторів, багато з яких підтримують цю думку

“Інакшими бубабісти не будуть – переконаний Євген Баран, – вони мінятимуть маски, але ніколи не зрадять свого дітища. Інакше, це б означало зраду ідеалів своєї молодості” [2].

Творчість Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака має значний вплив на перебіг сучасного літературного життя в Україні, з їхніми іменами пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори бубабістів перекладені польською, англійською, німецькою, угорською, російською, фінською, шведською, іспанською, словацькою мовами.

Висновки. Аналіз доробку Ю. Андруховича, В. Неборака та О. Ірванця свідчить, що вони внесли значні зміни не лише в сучасну українську поезію, а й прозу, драматургію, перекладацьку діяльність, а група “Бу-Ба-Бу” стала прикладом для молодих талановитих авторів. Її діяльність сприяла демократизації літературного життя, що виявилося, зокрема, й у виникненні численних літературних угрупувань, викликала новий інтерес до сучасної літератури – і не лише у критиків та літературознавців, а й у читачів, насамперед, молоді. Отже, беззаперечний внесок літераторів групи “Бу-Ба-Бу” у вітчизняну літературу засвідчує їхню значимість і дозволяє розглядати як неординарне явище в українській літературі.

 Список використаних джерел та літератури

1. Білоус П. Літературний процес: міф чи реальність? [Текст] / П. Білоус // Українська літературна газета. – 2013. – 28 черв.

2 Бондар-Терещенко І. Сатира для бідних [Текст] / І. Бондар-Терещенко // Україна молода. – 2013. – 10 лют.

3. “Бу-БА-Бу” ( Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак) : Вибрані твори : Поезія, проза, есеїстка [Текст]. – Львів: Піраміда, 2008. – С. 392.

4. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн [Текст] / Т. Гундурова. – Київ: Критика, 2005. – С.77–95.

5. Дністровий А. Втрачений совок [Текст] / А. Дністровий // Книжковий клуб плюс. – 2007. – №12. – С. 38–39.

6. Клименко В. Бу-Ба-Бу. 20 років потому [Текст] / В. Клименко //Україна молода. –2005. – Ч. 56. – 31 бер.

7. Філоненко Н. Синтез масового й елітарного в поетичних творах групи “Бу-Ба-Бу” (На матеріалі збірки “Бу-Ба-Бу: Т.в.о./…/ри”) [Текст] / Н. Філоненко // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В. А. Зарва. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. – Вип. ХІV: Лінгвістика і літературознавство. – С. 137–143.

Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721