О. П. Павонська,

студентка групи МЖур-2 гуманітарного факультету

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, старший викладач

Годунок З. В.

У статті досліджено питання драматизації на телебаченні як способу маніпуляції аудиторією; проаналізовано зразки новин і досліджено їх щодо реалізації ознак драматизації.

Ключові слова: драматизація, маніпуляція, новина.

The article examines the problem of the TV releases’ dramatizing as a way of manipulating the audience. The article also analyzes the samples of the newsreleases and investigates them for the presence of signs of excessive dramatization. 

Keywords: dramatization, manipulation, news.

В статье исследован вопрос драматизации на телевидении как способ манипуляции аудиторией. Также в статье проанализированы примеры новостей на предмет присутствия признаков драматизации.

Ключевые слова: драматизация, манипуляция, новость.

Стан опрацювання проблеми. У сучасному світі людину оточує безліч джерел різноманітної інформації. Реципієнт має вибір, куди за інформацією йому йти. Телебачення – одне з таких джерел. І якщо раніше воно  було найдоступнішим джерелом інформації, то сучасний медійний контент перекочував до інтернету. Виробники телевізійних продуктів, зокрема й новинних, відчули неабияку конкуренцію. Саме тому вони почали активно застосовувати драматизацію, аби маніпулювати увагою глядача. Часто в гонитві за рейтингами інформація втрачає достовірність та практичну цінність.

Класична журналістика досліджувалась такими науковцями, як З. Вайшенберг, В. Здоровега та інші. Так, В. Здоровега у праці  «Теорія і методика журналістської творчості» розглянув характеристику жанрів у контексті загальної діяльності журналіста та його професіоналізму. З. Вайшенберг у праці «Новинна журналістика» досліджував питання гібридності жанрів, що набуває актуальності в добу активного переходу ЗМІ з паперових в електронні. Проблеми маніпуляції у ЗМІ стали об’єктом дослідження таких науковців: Г. Почепцов, Г. Шиллер та ін.

Актуальність дослідження. Попри значний інтерес до проблем маніпуляції у ЗМІ, проблема драматизації новин на телебаченні розглянута вперше.

Вона є вкрай актуальною, адже кожен зі споживачів інформації може стати жертвою обману чи неправильного потрактування й, відповідно, сприйняття фактів. Драматизація не дає реципієнту медійного продукту об’єктивно оцінити факти.

Метою нашої статті є дослідити явища драматизації новини з метою маніпуляції аудиторією. Це допоможе більш критично підходити до сприйняття інформації, яку подають у новинах, аналізувати її й відділяти зайві емоції від чистих фактів.

Основна частина. Маніпулятивні технології завжди застосовувались на українському телебаченні. Способів маніпуляції існує безліч. Гра на емоціях та враженнях – один із них. Поняття драматизму функціює у сфері театральній та літературній. На перший погляд, до журналістики воно взагалі не має жодного стосунку. Але сьогодні драматизм – один із невід’ємних складників новини на телебаченні. Якщо уважно вслухатися в підводки до новин – вони рясніють художніми засобами, яких, за всіма писаними й неписаними правилами журналістики, там узагалі не повинно бути.

Драматизм  (від грец. драма — дія) — естетична категорія, що відображає й узагальнює протиріччя і конфлікти людського життя, взаємини людини з навколишнім суспільним і природним середовищем. Найбільш повним і концентрованим проявом драматизму є драматичний конфлікт як специфічно естетична форма вираження життєвих протиріч, форма відтворення гострого зіткнення протилежних людських вчинків, ідей, прагнень, пристрастей [1, c. 130] (виділення наше – О. П.).

Драматизація – це процес відображення якої-небудь події у драматичній формі з використанням певних засобів (як мовних, так і позамовних) із метою посилення напруженості, драматизму твору.

Інтерес до негативної інформації завжди сильніший, ніж до позитивної. Ключ до розуміння цієї проблеми варто шукати в історії еволюції людини. У боротьбі за виживання негативні чинники набагато важливіші за позитивні. Одна з властивостей мозку полягає в тому, що він реагує на негатив моментально. Раніше загрозу становили дикі тварини чи природні катаклізми. Разом із людиною еволюціонували й небезпеки, які загрожують її життю чи здоров’ю. Саме тому людина на підсвідомому рівні має потребу в негативній інформації, аби начебто бути готовій до загроз [2, c. 36]. У контексті суспільно-політичної ситуації в Україні однією з найбільших сучасних загроз є війна.

Сьогодні війна вийшла за межі фізичного простору та використання вогнепальної зброї. До широкого вжитку потрапив термін «інформаційна війна». Наразі він у всіх на вустах. Але вперше термін «психологічна війна» (синонімічний до терміну «інформаційна війна») у 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, який аналізував першу світову війну. Згодом його перейняли американці. Сучасний термін «інформаційна війна» може використовуватися взагалі за відсутності навіть натяку на бойові дії. Психологічні війни (інформаційні) є комунікативними технологіями, що спрямовані на внесення змін у поведінку індивіда за допомогою модифікації його моделі світу, що здійснюється шляхом унесення змін в інформаційні потоки [3, c. 89]. Такими потоками є, зокрема, інформація, яку надають ЗМІ.

Сьогодні свою дозу негативу люди отримують значною мірою саме з новин на телебаченні. Традиційно сюжети на ТБ сприймаються краще, аніж друковані чи аудіальні матеріали. Картинка – це начебто уже реальний факт, який подано споживачеві, – візуальні факти видаються більш реалістичними і сприймаються як правда, навіть якщо матеріал сфабриковано.

Війна на сході України мала донедавна назву АТО. Матеріали (ми обрали сюжети за період найбільшої активності журналістів на тлі проведення АТО (2015-2016 рр.) Саме у цей час сюжети за цією темою займали левову частку ефіру. Саме матеріали про АТО найчастіше ставали «жертвами» драматизації з метою маніпуляції. З одного боку, за допомогою гіперболізації фактів автори новин хочуть привернути увагу до гострих тем. Але етичні кодекси й норми журналістики не допускають такого. Жоден споживач інформації не повинен бути обманутим.

22.10.2016 Телевізійна служба новин випустила до ефіру 21 сюжет. 6 сюжетів були позитивного характеру, 12 – негативного, та 3 – нейтрального. У відсотковому співвідношенні це 29%, 57 % та 14 %, відповідно. Найбільшу частку все-таки займають новини негативного характеру. В одній із підводок ведуча вжила таку фразу: «Терористи на Донбасі геть знахабніли». Це є оціночне судження. Таке висловлювання не має власне інформаційної цінності, натомість підсилює негативний ефект від сприйняття сюжету. Реципієнт утрачає змогу самостійно аналізувати сюжет, зробити власні висновки.

Українські телевізійники зловживають драматизацією у поданні новин, аби максимально заволодіти увагою глядача. 

Наприклад, одна з підводок новини за 22.10.2016 на ТСН звучить так: «Як українцям доводиться воювати з ворогом на відстані кулеметного пострілу. Вони змушені вгризатися в землю під Дебальцевим. Серед всіяної осколками землі, заритих у асфальт мін та одягу ще зі свіжою кров’ю українські захисники вішають прапори визвольної боротьби та відкривають таємницю, що доводиться робити дива, поки магія та чудеса не заборонені Мінськими домовленостями» [4].

Повідомлення переповнене художніми засобами, використання яких недопустиме в інформаційних жанрах. Немає жодного «чистого» факту. Із цього повідомлення ми не можемо отримати відповідь на класичні питання «що?», «де?», «коли?».

Тему сюжету визначити важко. Спочатку розповідається про облаштування позицій (із загальними планами місцевості). Також була названа конкретна географічна назва – «під Дебальцевим». Згодом мова заходить про бліндажі. Потім журналістка розповідає про наслідки збройних атак ворога. Завершується сюжет розповіддю про позивні вояків та історії їх виникнення. Сюжет разом із підводкою триває 2 хвилини 56 секунд. Об’єктивно, таку кількість підтем важко вмістити в настільки короткий сюжет, який до того ж, подано у вигляді новинного повідомлення.

Увага на географії місцевості була загострена не дарма. У контексті подій на сході з’явилась ще одна вагома проблема – необачне висвітлення журналістами географії розміщень військових об’єктів. Формально це стосується заборони висвітлення військових та державних таємниць.

«Я вважаю, що зараз журналістам варто взагалі заборонити відвідини військових об’єктів у зоні проведення АТО. Насправді, місцевість легко впізнати всього за кількома кадрами. Також легко вирахувати точне місцеперебування ворожих військ. Неодноразово траплялось так, що всього за півгодини після виходу сюжету до ефіру, позиції українських вояків нещадно обстрілювались»,  – заявляє український військовий зі стажем, чиє ім’я було приховано з етичних міркувань.

З одного боку, матеріал покликаний вкотре привернути увагу до проблеми війни в Україні. З іншого – він не має жодної інформативної цінності, лише нагнітає емоції та нервує глядачів. Чи взагалі має матеріал право на існування, чи він просто засмічує ефір?

У сюжетах ТСН не одноразово були помічені одні й ті ж кадри за темою АТО в різних матеріалах. Тобто можемо припустити, що журналістами були відзняті нарізки зі зброєю, військовими, бойовими діями тощо. У разі нестачі репортажного матеріалу, до сюжету додають кадри, які насправді не стосуються висвітлених подій. Глядач сприймає текст і зображення цілісно, як одну подію.

Для порівняння, було розглянуто підводку телевізійного сюжету «Євроньюз  Україна» за подібною темою: «Виконання мінських угод, що спрямовані на припинення конфлікту на сході України, пробуксовує в багатьох моментах, проте найскладніша ситуація – довкола обміну військовополоненими. Українська влада та проросійські сепаратисти повсякчас називають різну кількість бранців» [5].

Із підводки ми дізнаємось про проблему. У другому зразку нема художніх засобів. Інформація подана сухо та стисло, як того вимагає стилістика жанру.

Хоча варто звернути увагу на те, що в цьому зразку вжито слова «пробуксовує», «найскладніша», «українська влада» та «проросійські сепаратисти». Поняття «сепаратисти» апріорі ототожнене з прикметником «проросійські». Це також є маніпуляцією, але на рівні усталеного стереотипу. Слова «пробуксовує» та «найскладніша» підсилюють ефект сказаного. Але, тим не менше, підводка не походить на літературний твір, як у зразку з ТСН.

Ще одним матеріалом аналізу став сюжет із програми «Факти тижня» на ICTV за 16.10.16.

«Розведення військ, перемир’я – все це лише слова для наших військових. Цього тижня на фронті жодного дня не пройшло без обстрілів. Бойовики передислоковують свою техніку, підганяють російське озброєння до лінії розмежування. Прибувають і російські військові. Найтривожніший напрямок зараз – це підступи до Маріуполя. Практично цілодобово під обстрілами Широкіно та Водяне. Там цього тижня побував наш Веніамін Трубачов. Репортаж з лінії вогню» [6].

Для порівняння було розглянуто репортаж за схожою темою. У цьому випадку дозволено вживання літературних засобів: це виправдано особливостями жанру. Хоча ні підводка, ні сюжет не були перевантажені ними. Але телеведуча все-таки інтонаційно виділяла слова «російське» та «російські», маніпулюючи за допомогою вищезгаданих стереотипів.

Із погляду стилістики – претензій немає. Проте в аналізованому зразку є одна особливість – ефекту надмірної драматизації було досягнуто за допомогою музики! Упродовж усього сюжету на фоні з’являлась динамічна музика, яка підсилювала ефект від слів і картинки. Зазвичай глядач не надає значенню таким нюансам, але вони безпосередньо на нього впливають; хоча, по суті, журналістський сюжет не потребує музичного супроводу як такого, «драматична» музика стала ще одним методом маніпуляції.

Із точки зору етичних норм журналіста, вводити в оману свого глядача (зумисно чи випадково) – це злочин. Проте за порушення етичних норм журналіст не несе жодної юридичної відповідальності. Усі закони, що стосуються інформації чи діяльності журналіста, здебільшого направлені на захист журналіста. У них немає майже нічого, що б конкретно стосувалось відповідальності журналіста перед аудиторію за обман чи маніпуляцію.

У роз’ясненні до «журналістських» законів від 04.10.2011 є кілька не зовсім конкретних положень про відповідальність журналіста перед аудиторією. Роз’яснення має промовисту назву «Правові засади діяльності журналіста в Україні».

У документі зазначено: «Умислом журналіста  та/або  службової  особи засобу  масової  інформації є таке їх/її ставлення до  поширення  інформації,  коли
журналіст   та/або   службова   особа  засобу  масової  інформації  усвідомлювали недостовірність  інформації   та   передбачали   її  суспільно небезпечні наслідки».

Чи можна обман глядача вважати суспільно небезпечним наслідком? Це питання наразі риторичне. Навіть якщо журналіст учинив умисел й усвідомлював, що він подає недостовірну інформацію, він усе одно не несе жодної юридичної відповідальності за обман.

Далі в роз’ясненні сказано : «Журналіст та/або  засіб  масової  інформації звільняються від відповідальності  за  поширення  інформації,  що   не   відповідає дійсності,  якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку» [7].

Зважаючи на наведений фрагмент, журналіст звільняється від відповідальності, яку він і так не ніс. До того ж, як можна встановити, що журналіст діяв «добросовісно» та «здійснив» перевірку?

У теорії журналістики існує негласне правило двох джерел. Тобто формально інформацію можна вважати біль-менш достовірною, якщо журналіст її отримав мінімум із двох незалежних джерел. Але в роз’ясненні просто зазначено «здійснив перевірку», а про кількість джерел уточнень нема. Тому, зважаючи на наведений документ, перевірка інформації за допомогою одного джерела – теж перевірка. І знову ж таки, недобросовісні журналісти уникають відповідальності перед аудиторією.

Висновки. Проблема драматизації новин на вітчизняному телебачення ще не досліджувалась, але зважаючи на проаналізовані зразки підводок, вона існує. У добу інформаційної війни правдиві та якісні новини – ознака демократії та справедливості. Як доводить історія, чим більше ЗМІ маніпулювали соціумом, тим більш тоталітарним був політичний устрій у країні.

У новинах на телебаченні конфлікт реалізується, зокрема, на рівні слова. Необхідно не просто чути, а й аналізувати почуте. Маніпуляція здійснюється за допомогою емоційно забарвлених слів, художніх засобів, усталених стереотипів чи навіть музичного супроводу. Це і є складники драматизації як способу маніпуляції.

Та чи не найбільшою вадою усієї медійної системи є те, що недобросовісних журналістів практично не можливо притягнути до юридичної відповідальності за зумисний обман аудиторії чи маніпуляцію нею. Закони України справді всебічно захищають журналістів, проте глядацька аудиторія залишається незахищеною перед екранами власних телевізорів, тим паче, коли це конче необхідно в умовах жорстокої інформаційної війни.

Література:

1. Фролова І. Т. Філософський словник. Москва, 1991. 255 с.
2. Хадсон Р., Мендіус Р. Мозок і щастя. Загадки сучасної нейропсихології.  Москва :  Ексмо, 2011. 270 с.
3. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2015. 498 с.
4. ТСН : Як українцям доводиться воювати з ворогом на відстані кулеметного пострілу. 2016. URL : https://www.youtube.com/watch?v=ytJtJAT_gO8&list=PL1neMztLSbMNO9RYaNZq_2MmPPBgMBdHk&index=3.
5. Euronews : Військовополонені на сході України – головна дилемма Мінських угод. 2016. URL : https://www.youtube.com/watch?v=B_3vxII7PtA.
6. Зеленые человечки под Мариуполем. Будет ли полномасштабная война? Факты недели 16.10. 2016. URL : https://www.youtube.com/watch?v=GefuG-QS7HY&index=4&list=PLHSSC6VzRB5LKYnVolYpP8KCpFe1jb6qM.
7. Правові засади діяльності журналістів в Україні. 2011. URL : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0062323-11.