Науковий керівник: Галецька Тетяна Іванівна,
к.е.н., доцент кафедри економічної теорії, менеджменту і маркетингу

Організація обліку власного капіталу підприємств: проблеми та шляхи їх вирішення

У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти організації обліку власного капіталу підприємства, наголошено на важливості його своєчасності та достовірності. Охарактеризовано структурні елементи власного капіталу. Висвітлено основні проблемні аспекти обліку власного капіталу та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: власний капітал, структурні елементи, резервний капітал, нормативне регулювання, євроінтеграція.

The organization of accounting of equity capital of enterprises: problems and directions for its improvement

The article deals with the theoretical and practical aspects of accounting of equity capital of enterprises, stressed the importance of its timeliness and reliability. Characterized structural elements of equity capital. Highlighted the main problems of accounting of equity capital and suggested solutions.

Keywords: equity capital, structural elements, reserve capital, normative regulation, European integration.

Постановка проблеми. Створення і поповнення визначеного розміру статутного капіталу є необхідною умовою реєстрації підприємства в органах державної влади та законності здійснення діяльності. У процесі функціонування власний капітал забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

На сучасному етапі більшість підприємств стикаються з необхідністю вдосконалення методології бухгалтерського обліку власного капіталу, що є потужною внутрішньою інформаційною базою та чинником, що впливає на прийняття управлінських рішень. Крім того, облік власного капіталу відіграє особливу роль у відносинах підприємства із зовнішніми кредиторами, адже він є основною складовою виз­на­чення рівня платоспроможності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми бухгалтерського обліку формування та зміни власного капіталу досліджуються в працях багатьох провідних вчених-економістів, таких як: М.Д. Алексеєнко, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф.Голов, Г.Г. Кірейцев, М.М. Мосійчук, О.І. Пилипенко, І.Р. Поліщук, М.С. Пушкар, Н.М. Ткаченко, В.В. Сопко. Проте проблеми організації обліку власного капіталу підприємств потребують більш детального вивчення та вирішення існуючих проблем.

Мета та завдання дослідження. Метоюдослідження є розкриття важливості раціональної та ефективної організації обліку власного капіталу, аналіз наявних проблем та визначення шляхів їх вирішення на основі узагальнення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Власний капітал є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансування, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ризику, забезпечення самостійності та влади організаторів бізнесу.

Мобілізований засновниками підприємства з різних джерел капітал, який належить їм на правах власності і яким вони наділяють підприємство (на правах власності або господарського відання) як юридичну особу, стає власним капіталом суб’єкта господарювання.

Згідно з НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» власний капітал – це різниця між активами і зобов’язаннями підприємства [7].

Правові засади організації документального оформлення обліку власного капіталу чітко регламентуються Законами України, постановами Кабінету Міністрів, наказами міністерств, відомств, державної податкової адміністрації.

Капітал і зобов’язання мають різне співвідношення на різних підприємствах. Чим більшою буде частка власного капіталу в активах підприємствах, тим вищою буде його незалежність. Власний капітал – це запорука здійснення діяльності, індикатор впливовості та незалежності власників підприємства.

За діючим Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», власний капітал включає такі структурні елементи:

• зареєстрований (пайовий) капітал;
• капітал у дооцінках;
• додатковий капітал;
• резервний капітал;
• нерозподілений прибуток (непокритий збиток);
• вилучений капітал;
• неоплачений капітал [7].

Характеристика кожного із елементів власного капіталу наведена у таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика структурних елементів власного капіталу підприємства

До власного капiталу прирiвнюється забезпечення таких витрат i платежiв, якi створюються за рахунок коштiв пiдприємства i служать гарантiєю покриття деяких його витрат:

         – забезпечення виплат персоналу (створення резерву);

         – іншi забезпечення (гарантiйний ремонт тощо);

         – цiльове фiнансування.

Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, підприємство з більшою ймовірністю може погасити свої зобов’язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівні є першочерговим завданням підприємства.

Основною метою організації обліку власного капіталу є підтримка системи фінансового менеджменту в рішеннях щодо його збереження та забезпечення ефективного контролю за формуванням джерел власних коштів.

Об’єктами організації обліку власного капіталу є первинний етап, поточний та узагальнюючий, а об’єктами кожного етапу є номенклатури, носії номенклатури, їх рух та забезпечення [6].

Важливим засобом контролю за правильним формуванням та використанням власного капіталу підприємства є суцільна й безперервна реєстрація в документах даних про всі господарські операції. Однак більшість операцій з обліку власного капіталу не має розроблених та затверджених форм первинної документації.

Первинними документами операцій з обліку власного капіталу є бухгалтерські довідки, що складаються у вільній формі. Загальні вимоги до первинних документів, облікових реєстрів та бухгалтерської звітності встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [9].

Для узагальнення інформації про власний капітал підприємства в обліку використовуються рахунки 4 класу «Власний капітал та забезпечення зобов’язань», а саме:

• 40 «Зареєстрований (пайовий) капітал»;
• 41 «Капітал у дооцінках»;
• 42 «Додатковий капітал»;
• 43 «Резервний капітал»;
• 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»;
• 45 «Вилучений капітал»;
• 46 «Неоплачений капітал» [4].

В умовах автоматизованої обробки інформація за кожним із зазначених рахунків та їх субрахунків фіксується в електронних регістрах, аналітичних таблицях, аналізах розрахунків.

Для обліку власного капіталу використовується Журнал № 7. Для обліку залученого капіталу у вигляді кредитів – Журнал № 2.

Типова кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу, що найчастіше використовується на підприємствах, наведена у таблиці 2.

Таблиця 2

Кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу підприємства

Джерело: розроблено автором на основі [4]

Інформація про капітал у фінансовій звітності знаходить відображення у Формі №1 «Баланс» (Звіт про фінансовий стан), Формі №4 «Звіт про власний капітал» та у Ф-5 «Примітки до річної фінансової звітності».

Саме правильна побудова  аналітичного та синтетичного обліку забезпечує отримання  достовірних даних про власний капітал, за допомогою яких підприємство може приймати ефективні управлінські рішення.

Проте, на сучасному етапі існує низка проблемних аспектів у веденні бухгалтерського обліку власного капіталу, які потребують вирішення.

Щодо розгляду власного капіталу через призму Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, то спеціального МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності), присвяченого питанням обліку та звітності при операціях з власним капіталом, немає, але деякі питання з цієї тематики розглядаються у Тлумаченнях, випущених Комітетом з тлумачень Міжнародної фінансової звітності — КТМФЗ 17 «Виплати негрошових активів власникам».

За МСФЗ статті власного капіталу підприємства у звітності повинні бути згрупованими, а за вітчизняним стандартами — деталізовані, що дає змогу чітко відображати складові власного капіталу у звітності.

Склад фінансової звітності за НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» майже повністю відповідає структурі фінансової звітності згідно з МСБО 1 «Подання фінансової звітності» [5]. Проте, враховуючи те, що в МСБО 1 не визначено чітко встановлених форм фінансової звітності і, для їх складання підприємства послуговуються формами визначеними НП(С)БО 1, виникають деякі суперечності.

На нашу думку, у Балансі (Звіт про фінансовий стан) недоцільно у складі зареєстрованого (пайового) капіталу показувати внески до незареєстрованого статутного капіталу, оскільки в разі відмови в його реєстрації внески будуть повернуті засновникам підприємства, без погодження з кредиторами.

Також ми вважаємо, що в цілях євроінтеграції та покращення співпраці із зарубіжними країнами, необхідно на державному рівні здійснити перехід до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, що полегшить роботу бухгалтерів підприємств і зробить фінансову звітність вітчизняних підприємств зрозумілішою та, відповідно, збільшить можливість залучення закордонних інвестицій.

До того ж, в умовах  трансформації ринкових процесів в економіці України все більш актуальним стає використання досвіду зарубіжних країн, зокрема і в обліку власного капіталу підприємства.

У міжнародній практиці структура власного капіталу не є стандартною і може містити різні елементи. Це визначається національними стандартами кожної держави і, зокрема, залежить від політики її розвитку та особливостей обліку. Склад власного капіталу в розрізі країн детальніше розглянуто у таблиці 3.

Таблиця 3

Особливості складу власного капіталу різних країн

Джерело: розроблено автором на основі [1, 11]

Бачимо, що у більшості зарубіжних країн до складових власного капіталу відносять статутний (акціонерний) капітал, резервний капітал, нерозподілені прибутки. Окрім того, при визначенні елементів власного капіталу у міжнародній практиці також можуть враховуватися рішеннях власників про створення різних фондових джерел (додаткового капіталу), напрямів розподілу прибутку, операцій із власними акціями.

Не менш важливою є класифікація власного капіталу, адже опираючись на неї формуються основні принципи його обліку. У нормативних документах чіткого розподілу власного капіталу на певні види немає, тому варто детальніше зупинитись на пропозиціях науковців щодо систематизації власного капіталу.

Також, буде  доречно у складі рахунку 43 «Резервний капітал» виділяти наступні субрахунки, а саме: субрахунок 431 «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та субрахунок 432 «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями» відповідно до цілей використання резервного капіталу. Особливо корисно це буде для підприємств акціонерного типу. Оскільки результати господарської діяльності не впливають на розмір дивідендів за привілейованими акціями, такий резерв слугувати певним захистом, адже саме з нього здійснюватимуться виплати у разі відсутності чи недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років. Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями в складі загального резервного капіталу доцільно створювати щорічно в розмірі суми дивідендів, які необхідно сплатити за цим видом акцій [12].

Залишається невирішеним питання щодо методики проведення аналізу операцій з власним капіталом та оцінки фінансового стану підприємства, адже в кожній країні наявні різні складові власного капіталу, існують різні підходи щодо застосування і нормативного значення коефіцієнтів автономії, фінансової залежності тощо. Це пов’язано з особливостями нормативного регулювання бухгалтерського обліку на національному та міжнародному рівні. З огляду на це, слід удосконалити методику проведення аналізу фінансового стану підприємства, врахувавши досвід зарубіжних країн та надбання українських вчених в цій галузі. Це забезпечить аналітиків та власників інформацією про структуру капіталу підприємства та дозволить спрогнозувати чи буде підприємство мати в наступному звітному періоді бажаний розмір прибутку та визначить резерви збільшення прибутку підприємства.

Висновки. Отже, власний капітал є одним з найістотніших та найважливіших елементів підприємства, оскільки є основою та гарантією організації бізнесу різних форм власності та організаційно-правових форм. Він є базою створення та розвитку підприємства. Для покращення бухгалтерського обліку загалом та обліку власного капіталу зокрема необхідно здійснювати перетворення не лише на рівні суб’єкта господарювання, а й на державному рівні переходити до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, врахувавши те, що МСБО 1 передбачає розкриття набагато ширшого кола інформації, ніж це передбачено вимогами НП(С)БО 1. В цілях забезпечення виплат дивідендів за привілейованими акціями запропоновано деталізацію рахунка 43 «Резервний капітал» субрахунками «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями».

Також, для удосконалення вітчизняного обліку власного капіталу підприємства доцільно враховувати закордонний досвід, при цьому поєднувати його із надбаннями українських вчених в цій галузі. Це дозволить підвищити якість обліку власного капіталу,  призведе до підвищення якості управління на самому підприємстві та надасть користувачам фінансової звітності додаткову інформацію для прийняття, стосовно цього підприємства, більш раціональних управлінських рішень.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька  Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Житомир: ПП «Рута», 2004. 544 с.
2. Волкова І. А. Фінансовий облік – 2: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.: Центр учбової літератури, 2009. 224 с.
3. Дергачова В.В., Скоробогатова Н.Є., Шик Л.М. Облік у зарубіжних країнах : навч. посіб. К.: НТУУ «КПІ», 2011. 257 с.
4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій : наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 за № 291. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99 (дата звернення: 24.04.2020).
5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929_013  (дата звернення: 24.04.2020).
6. Музиченко Т.О. Організація облікового процесу складових власного капіталу. Ефективна економіка. 2015. № 6. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4158  (дата звернення: 24.04.2020).
7. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1.  «Загальні вимоги до фінансової звітності» : URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13 (дата звернення: 24.04.2020).
8. Про господарські товариства : Закон України від 19.09.1991 № 1576-XII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1576-12  (дата звернення: 24.04.2020).
9. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності: Наказ Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433, зі змінами і доповненнями. URL: http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0433201-13/conv  (дата звернення: 24.04.2020).
10. Садовська І.Б., Божидарнік Т. В., Нагірська К. Є. Бухгалтерський облік  : навч. посібник. К. : «Центр учбової літератури», 2013. 688 с.   
11.  Кадацька А. М. Сутність власного капіталу підприємства. URL: http://repo.sau.sumy.ua/bitstream (дата звернення: 24.04.2020).
12. Бугай Н. О.  Власний капітал як складова фінансової системи підприємства: проблематика та шляхи її вирішення. Агросвіт. 2016. № 21. С. 19-25.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз літературних джерел свідчить про великий інтерес вчених до цього питання. Так, питанню оптимізації структури капіталу присвячено праці таких вчених, як І.А. Бланк, Т.В. Головко, В.О. Подольська, С.В. Сагова, Г.В. Савицька, І.Й. Яремко, О.В. Яріш та ін. Усі вони акцентують увагу на оптимальному співвідношенні між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства.

 Метою статті є визначення ролі оптимізації структури капіталу в системі управління капіталом, формування основних завдань і етапів оптимізації структури капіталу, удосконалення методики оптимізації структури капіталу підприємства.

 Виклад основного матеріалу. На сьогодні не має єдиного універсального методу оптимізації структури капіталу, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом.

 На думку І.О. Бланка, оптимальна структура капіталу становить таке співвідношення використання власних і позикових коштів за умови якого забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [1, 213].

 В.О. Подольська та О.В. Яріш вважають, що оптимізація структури капіталу «таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства» [3, 355].

 Таким чином, оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

 Мета управління структурою капіталу – мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

 Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу:

• формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;
• забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.

 Звичайно, оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

 Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

 Аналіз економічної літератури свідчить, що більшість авторів виділяють три методи оптимізації структури капіталу:

 – оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності. Цей метод ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу) при різній структурі капіталу. Остання виражається через такий показник, як ефект фінансового важеля;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Метод ґрунтується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу і, таким чином, пошуку найбільш реальної ринкової вартості підприємства;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Він пов’язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових активів підприємства: необоротних активів, оборотних активів (з розбиттям їх на постійну і змінну частини).

 Метод оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності передбачає використання механізму фінансового левериджу. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, “фінансовий леверидж – це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій”.

 Також сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

 При цьому для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовують таку формулу:

 ЕФЛ =(1 – Спп)*(Квра – Св)*(ВК/ПК),

 де Спп – ставка податку на прибуток;

 Квра – коефіцієнт валової рентабельності активів, %;

 Св – ставка відсотка за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу, %;

 ЗК – середня сума залученого капіталу;

 ВК – середня сума власного капіталу.

 Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, що використовує позикові кошти, виплачує відсотки за кредит і тим самим збільшує постійні витрати і, отже, зменшує прибуток і рентабельність. Нарощування фінансових витрат за позиковими коштами супроводжується збільшенням сили важеля і зростанням підприємницького ризику. Фінансовий важіль дозволяє визначити безпечний обсяг позикових коштів, розраховувати допустимі умови кредитування і, отже, має велике значення в забезпеченні фінансової стійкості господарюючого суб’єкта.

 Широта практичного застосування механізму фінансового левериджу також обумовлюється тим, що цей показник можна розрахувати не тільки в цілому, за всім обсягом позикового капіталу, але і в розрізі кожного з його джерел (короткостроковим і довгостроковим кредитам і т.п.).

 Необхідно відзначити, що західні економісти вважають оптимальним його значення на рівні 30-50% [5, с. 156]. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той же час при значенні більше 50% – у підприємства підвищуються фінансові ризики.

 Для ПАТ «Автомобiльна Компанiя «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки було притаманне те, що ефект фінансового важеля набував як додатнього, так і від’ємного значень (табл. 3.1).

 Таблиця 3.1

Динаміка ефекту фінансового важеля ПАТ «Автомобiльна Компанiя «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки

У 2008 році даний показник становив 6,5%, це означає, що  рентабельність власного капіталу збільшиться на 6,5 відсотків за рахунок залучення позикових коштів. Дане значення показника є нормальним для вітчизняних підприємств, хоча далеко не дотягує до нормативного європейського у 30-50%.

 У 2009 році ефект фінансового важеля набув від’ємного значення і склав -13,6%, тому подальше залучення позикового капіталу призведу до ще більшого скорочення рентабельності власного капіталу. Від’ємне значення показника було зумовлене тим, що  коефіцієнт валової рентабельності активів також досяг від’ємного значення і був меншим за ставки відсотка за кредит.

 У 2010 році ефект фінансового важеля також набував від’ємного значення і складав -5,2%. Від’ємне значення показника було зумовлене тим, що  коефіцієнт валової рентабельності активів не був вищим за ставку відсотка за кредит.

 Отже, ми бачимо, що підприємству для покращення ситуації потрібно збільшувати значення коефіцієнта валової рентабельності активів, це можна зробити після впровадження заходів щодо нарощення обсягів валового прибутку, та скорочення валюти балансу.

 Розглянемо наступний метод, а саме метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Процес оптимізації за допомогою цього методу заснований на попередній оцінці вартості власного та позикового капіталу за різних умов його залучення та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

 І нарешті, розглянемо останній з перелічених методів − метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод передбачає процес диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. В економічній літературі виокремлюють три підходи до фінансування груп активів створеного підприємства, подані на рисунку 3.1.

 Рис. 3.1. Підходи до фінансування активів створеного підприємства.

 При цьому КПК − короткостроковий позиковий капітал; ДПК – довгостроковий позиковий капітал; ВК – власний капітал. Залежно від поглядів засновників створеного підприємства обирається варіант фінансування активів. Цей метод, на нашу думку, дозволяє врахувати особливості кожного підприємства та погляди засновників.

 Отож, для ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки спочатку визначимо на основі минулих п’яти років системну і змінну складові оборотних активів (табл. 3.2).

 Таблиця 3.2

 Динаміка оборотних активів ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» за 2006-2010 роки, тис. грн.

Отже, системна складова – це мінімальне значення обсягів оборотних активів і тому вона складає 1376905 тис. грн. Змінна складова варіювалась кожного року, оскільки вона відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас.

 Рис. 3.2. Статичне подання агресивного підходу фінансування активів у 2008 році

 Згідно рисунку 3.2 ми визначили, що ситуація на підприємстві у 2008 році характеризувалася перевищенням поточних позикових коштів над змінною частиною оборотних активів. За рахунок поточних позик було профінансовано близько 8,3% системної частини оборотних активів. В даному випадку можна говорити про агресивний підхід, коли необоротні активи і лише частина мінімального рівня оборотних активів покривається за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу. Всі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня оборотних активів покриваються за рахунок короткострокових позик. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

 Рис. 3.3. Статичне подання агресивного підходу фінансування активів у 2009 році

 З рисунка 3.3, ми бачимо, що у 2009 році  ситуація була аналогічною: за рахунок поточних позикових коштів формувались повністю змінна частина оборотних активів майже половина системної частини оборотних коштів.

 Рис. 3.4. Статичне подання консервативного підходу фінансування активів у 2010 році

 Як видно з рисунка 3.4 для фінансування оборотних коштів у 2010 році було характерним застосування консервативного підходу. При цьому необоротні активи, системна частка оборотних активів та частина сезонних потреб фінансуються за допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансується лише частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

 Отже, залежно від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної економіки), поміркований підхід, або навіть консервативний, буде ефективнішим.

 Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Оптимізацію структури капіталу вітчизняних підприємств варто здійснювати за допомогою послідовного виконання деяких таких етапів:

 1. Проаналізувати склад капіталу в динаміці за періоди (квартали, роки) та тенденції зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

 2. Оцінити вплив основних факторів, що визначають структуру капіталу: галузеві особливості операційної діяльності, стадія життєвого циклу організації, кон’юнктура товарного ринку, кон’юнктура фінансового ринку, рівень рентабельності операційної діяльності, податковий тиск на компанію, ступінь концентрації акціонерного капіталу.

 3. Провести оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Необхідною умовою приросту рентабельності власного капіталу є перевищення рентабельності активів середньовідсоткової ставки кредиту. Оскільки коефіцієнт фінансового левериджу підсилює позитивну дію цього диференціала, його значення повинно бути максимальним, що досягається за рівного співвідношення власного та позикового капіталу.

 4. Здійснити оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Розрахунок середньозваженої вартості капіталу, тобто сумарного обсягу власного та позикового капіталу та витрат на їх обслуговування, дозволяє обрати таку пропорцію, за якої цей показник буде мінімальним, а розмір залученого капіталу досягне значення, за якого максимізуватиме ринкову вартість організації.

 5. Реалізувати оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Вибір одного з методів фінансування активів повинен враховувати рентабельність організації, її кредитний рейтинг, ліквідність та платоспроможність. Чим сильніша позиція організації за цими показниками, тим ризикованіший метод фінансування вона обирає.

 6. Визначити фінансову стратегію організації через формування відповідного показника цільової структури капіталу.  Побудова фінансової стратегії має ґрунтуватись на визначенні основних цілей на майбутнє та завдань щодо досягнення запланованих показників. Згідно з ними здійснюватиметься подальше формування цільової структури капіталу організації залученням фінансових коштів з відповідних джерел.

 Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

 Отже, дослідження поняття методики оптимізaції структури кaпітaлу дaло змогу зробити тaкі висновки:

 1. Оптимізaція структури кaпітaлу – це вaжливий етaп стрaтегічного aнaлізу кaпітaлу, який полягaє у визнaченні тaкого співвідношення між вaртістю, втіленою в кошти підприємствa, які йому нaлежaть і приносять прибуток, тa вaртістю, інвестовaною в грошові кошти, що зaлучaються нa основі їх повернення, зa якого досягaється мaксимaльнa ефективність діяльності підприємствa.

 2. У процесі оптимізaції структури кaпітaлу необхідно врaховувaти кінцевий результaт діяльності підприємствa, тобто фінaнсовий результaт від звичaйної діяльності до оподaткувaння.

 3. Оптимaльним співвідношенням між влaсним і позиковим кaпітaлом визнaчaється для кожного підприємствa індивідуaльно в зaлежності від його особливостей.

 4. Під чaс розрaхунку оптимaльного співвідношення влaсного тa позикового кaпітaлу необхідно врaховувaти не тільки вже відпрaцьовaні методи оптимізaції структури кaпітaлу, aле й покaзники резерву кaпітaлу, рентaбельності кaпітaлу підприємствa тa кредитоспроможності.

 Список використаної літератури

 1. Бланк, И. А. Управление формированием капитала / И. А. Бланк. – К.: Ника-Центр, 2000. – 512 с.

 2. Головко, Т. В. Стратегічний аналіз : навч.-метод. посіб. / Т. В. Головко, С. В. Сагова; за ред. М. В. Кужельного. – К. : КНЕУ, 2002. – 198 с.

 3. Подольська, В. О. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / В. О. Подольська, О.В. Яріш. – К. : Центр навч. л-ри, 2007. – 488 с.

 4. Крамаренко, Г. О. Фінансовий аналіз : підручник / Г.О. Крамаренко, О.Є. Чорна. – К. : Центр навч. л-ри, 2008. – 392 с.

 5. Наумова, Н. В. Эффективное управление капиталом и источниками его покрытия на промышленных предприятиях региона / Н. В. Наумова, Б. И. Герасимов, Л. В. Пархоменко. − Тамбов : ТГТУ, 2004. – 104 с.

 6. Яремко, І. Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій : монографія / І. Й. Яремко. – Л. : Каменяр, 2006. – 176 с.

 7. Давыдова, Г. В. Методика количественной оценки риска банкротства предприятий / Г. В. Давыдова, А. Ю. Беликов // Упр. риском. – 1999. – № 3.