студент, Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: О. І. Дем’янчук,

к.е.н, доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

 ПОЗИКОВИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА УПРАВЛІННЯ

 У статті проаналізовано сутність позикового капіталу, джерела формування та наведено основні його переваги та недоліки залучення підприємством. Розглянуто механізм управління позиковим капіталом підприємства на прикладі ПАТ «Житомирський маслозавод».

Ключові слова: позиковий капітал, залучений капітал, фінансовий та операційний леверидж, механізм управління.

 ЗАЕМНИЙ КАПИТАЛ ПРЕДПРИЯТИЯ: ЭКОНОМИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ И УПРАВЛЕНИЕ

 В статье проанализированы сущность заемного капитала, источники формирования и приведены основные его преимущества и недостатки привлечения предприятием. Рассмотрены механизм управления заемным капиталом предприятия на примере ПАО «Житомирский маслозавод».

Ключевые слова: заемный капитал, привлеченный капитал, финансовый и операционный леверидж, механизм управления.

 LOAN CAPITAL OF THE ENTERPRISE: ECONOMIC SURVEY AND MECHANISM OF MANAGEMENT

The article analyzes the essence of the loan capital, the source of formation and gives its main advantages and disadvantages of attracting. The mechanism of management of the loan capital of the enterprise is considered on an example PJSC “Zhytomyrsky maslozavod“.

Key words: loan capital, attracted capital, financial and operating leverage, management mechanism.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України фінансова діяльність багатьох підприємств тісно пов’язана із залученням позикових коштів, які дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, формування різноманітних цільових фондів, а в цілому  підвищити ринкову вартість суб’єкта господарювання.

Саме тому, досить актуальним є питання аналізу обсягів формування та управління рентабельністю позикового капіталу будь-яким підприємством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сутності поняття «позиковий капітал», переваги та недоліки залучення підприємством позикового капіталу, проблеми формування необхідного розміру висвітлено у низці робіт  вчених, зокрема: І.Ю. Єпіфанова, О.Я. Базілінська, І.О. Бланк, Г.І. Базецька, С.В. Мочерний, О.С. Стоянова, О.Р. Романенко, О.О. Сініцин, Ю.А. Чернецька, О.Є. Чорна та інші.

Проте, питання можливостей залучення позикового капіталу, його ефективності використання залишається актуальним завжди і потребує подальшого дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у оцінці ефективності управління позиковим капіталом на підприємстві та визначенні напрямів удосконалення. Завданнями дослідження є: розкриття сутності поняття «позиковий капітал», визначення доцільності його залучення на прикладі ПАТ «Житомирський маслозавод» та оцінці управління позиковим капіталом.

Виклад основного матеріалу. Будь-яке підприємство для підтримки господарської діяльності потребує залучення позикового капіталу, що безпосередньо пов’язано із недостатністю або відсутністю власних коштів.

Слід зазначити, що залучення позикового капіталу дозволяє не лише суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, але поряд із цим забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

Для початку розглянемо дефініції трактування сутності «позикового капіталу» (табл. 1).

Таблиця 1

Трактування сутності поняття «позиковий капітал»

*Джерело: побудовано автором на основі [1,2,5].

Проаналізувавши сутність поняття «позиковий капітал» необхідно зазначити, що цей вид капіталу залучається підприємством на принципах строковості, платності та поверненості.

Окрім цього, доцільно розглянути класифікацію позикового капіталу, який поділяється наступним чином (табл. 2).

Таблиця 2

Класифікація позикового капіталу підприємства

*Джерело: побудовано автором на основі [9].

Зазначимо, що із врахуванням вищенаведеної класифікації організовується управління залученими позиковими коштами, що здійснюється безпосередньо шляхом організації їх формування із різних джерел та у різних формах відповідно до потреб будь-якого підприємства.

Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які належать до погашення у передбачені строки.

Таким чином, залучення позикового капіталу має свої переваги та недоліки для підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Переваги та недоліки позикового капіталу підприємства

*Джерело: побудовано автором на основі [2].

Загалом залучення позикового капіталу будь-яким підприємством повинне бути обгрунтованим та відповідати фінансовій політиці такого суб’єкта господарювання, оскільки чим більша частка залученого капіталу, тим вищим є фінансовий ризик.

Таким чином, у своїй діяльності підприємства керуються розрахунком левериджу.

Загалом у фінансовій сфері поняття «леверидж» передбачає собою використання постійних операційних та постійних фінансових витрат з метою збільшення прибутковості підприємства.

Витрати поділяються на постійні операційні та постійні фінансові, і, відповідно, леверидж виокремлюють операційний та фінансовий.

Обидва типи левериджу включають як ризик банкрутства, так і мінливість отримання прибутку.

Так, операційний леверидж (operating leverage) утворюється за рахунок використання підприємством постійних операційних витрат, у той час як фінансовий леверидж (financial leverage) виникає у разі використання підприємством позичкових засобів фінансування [5].

Слід зазначити, що за рахунок новостворених короткострокових та довгострокових зобов’язань підприємство підвищує ефективність використання власного капіталу.

Розглянемо формулу ефективності використання фінансового левериджу [6]:

                                              ЕФЛ = (1- Спп)×(КВРа – СВК)× ,                                                   (1)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу;

Спп – ставка податку на прибуток;

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів, що визначається як відношення валового прибутку до середньої вартості активів;

СВК – середній розмір ставки відсотків за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу;

ЗК – середня сума залученого (позичкового) капіталу, що використовується підприємством;

ВК – середня сума власного капіталу підприємства.

Так, ефект фінансового левериджу може бути позитивним або негативним.

На ефект фінансового левериджу можуть впливати чинники, які поділяються на об’єктивні (підприємство не має впливу) та суб’єктивні ( підприємство має вплив) (рис. 2).

Рис. 2. Чинники впливу на ефект фінансового левериджу

*Джерело: побудовано автором на основі [7].

Отже, проаналізуємо ефект фінансового левериджу на прикладі вітчизняного підприємства ПАТ «Житомирський маслозавод» за 2015-2016 роки (табл. 3).

За даними таблиці можна побачити, що у 2015 та 2016 роках ефект фінансового левериджу виявився позитивним, а це свідчить, що додатковий прибуток, який забезпечує позиковий капітал більший за суму обслуговування (сплати відсотків) позикового капіталу. У 2016 році ефект фінансового левериджу зріс на 31,36 %, що свідчить про збільшення рентабельності власного капіталу.

Таким чином, досліджуваному підприємству ПАТ «Житомирський маслозавод» в таких умовах вигідно залучати позиковий капітал.

Висновки. Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що трактування сутності поняття «позиковий капітал» і надалі залишається актуальним питанням,

Таблиця 3

Динаміка ефекту фінансового левериджу ПАТ «Житомирський маслозавод» за 2015-2016 роки

*Джерело: побудовано автором на основі [4].

оскільки більшість вітчизняних підприємств мають обмежену кількість власних фінансових ресурсів. Загалом залучення позикового капіталу повинне бути обгрунтованим та відповідати фінансовій політиці такого суб’єкта господарювання, оскільки чим більша частка залученого капіталу, тим вищим є фінансовий ризик.

Саме тому, підприємства користуються розрахунком фінансового левериджу, який дає можливість визначити безпечні обсяги позикових коштів, розрахувати допустимі умови кредитування, а поряд із цим, зменшити податковий тягар підприємства.

Література:

1. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. пос. − 3-тє вид., випр. і доп. − К.: Знання, 2008. − 483 с.
2. Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент. 2-ге вид.: Підручник. − Київ: Центр учбової літератури, 2009. − 520 с.
3. Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємства: Підручник для студентів вищих закладів освіти. 2- ге видання виправлене і доповнене. − Львів: «Магнолія Плюс», 2006. − 367 с.
4. ПАТ «Житомирський маслозавод». Звітність підприємства. ─ [Електронний ресурс]. ─ Режим доступу: https://smida.gov.ua/db/participant/00182863
5. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник 3-тє вид., перероб. та доп. − К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.
6. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник . 4-те вид. − К.: Центр учбової літератури, 2009. − 312 с.
7. Сініцин О.О. Фінансовий леверидж в управлінні структурою капіталу / Ефективна економіка – 2014. – № 9. – С. 1–3.
8. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єкта господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. -554 с.
9. Філімоненко О.С. Фінанси підприємства: Навчальний посібник. − К.: Кондор, 2005. − 400 с.

В статье освещена суть заемного капитала, приведены показатели влияния заемного капитала на финансовое состояние предприятия. Представлены основные приемы анализа финансового состояния предприятия.
Ключевые слова: капитал предприятия, наемный капитал, финансовое состояние предприятия, рентабельность, кредит.

The article deals the nature of debt capital, shows indicators of the impact of debt capital on the financial state of the enterprise. Presented the basic techniques of financial analysis enterprise.
Key words: capital of the enterprise, debt capital, enterprise’s financial state, profitability , credit.

Постановка проблеми. Підприємство в умовах ринкової економіки не може діяти без залучення фінансового капіталу, яке є джерелом формування його майна. Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Під час залучення позикового капіталу підприємство повинно визначити свій фінансовий стан та оцінити, на скільки вплинуть позикові кошти на рентабельність підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню значення та особливостей позикового капіталу, а також оцінювання фінансового стану на підприємстві присвячено ряд праць таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як: Багров В.П., Баканов М.І., Богма О.С., Бойчик І.М., Бугай В.З., Єлейко Я.І., Івахненко В.М., Кандибко О.М., Коробова М.Я., Лапішко М.Л., Машлій Г.Б., Мних Є.В., Негашев Е.В., Подолянська В.О., Руденко Л.В., Савицька Г.В., Салига С.Я., Самовженко Т.С., Селезньова С.Н., Сторожук Т.М., Чупіс А.В., Шеремет А.Д., Яріш О.В. та інші.

Мета і завдання дослідження. Мета статті полягає у визначенні поняття «позиковий капітал», а також у виявленні впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
̶   розкрити сутність позикового капіталу підприємства;
̶   висвітлити види і форми позикового капіталу;
̶   визначити джерела формування позикового капіталу підприємства;
̶   оцінити показники впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства.

Виклад основного матеріалу. Будь-яке підприємство для своєї діяльності потребує залучення позикового капіталу, якщо відсутні власні кошти. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства. Їх використання дає можливість приросту рентабельності власного капіталу. Проте є і негативний вплив позикових коштів, а саме пониження рентабельності, ліквідності, ділової активності та погіршення фінансового стану підприємства в цілому.
Для початку визначимо сутність позикового капіталу та розглянемо види і форми цього капіталу.
Науковці трактують поняття «позиковий капітал» по-різному. За І.О. Бланком, позиковий капітал – це залучені для фінансування розвитку підприємства на основі повернення грошові кошти та інше майно, або кошти чи інші майнові цінності, що залучають для фінансування розвитку підприємства, на поворотній основі [4, с. 60].
А.М. Поддєрьогін зазначає, що позичковий капітал – це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, платності, поверненості [9, с. 229].
В.М. Матвєєва тлумачить позиковий капітал як капітал компанії, отриманий в результаті випуску нею облігацій [7, с. 67].
В економічному словнику доктора економічних наук, професора С.В. Мочерного йдеться про те, що позиковий капітал − це грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на певний термін у користування за здалегідь обумовлену плату у вигляді процента. Позиковий капітал є відокремленою формою промислового капіталу, він формується із тимчасово вільних коштів, які утворюються в процесі обороту продуктивного та торгового капіталу із трудових заощаджень населення та інших джерел [8, с. 256].
Позиковий капітал поділяється за такими ознаками (табл.1):

Таблиця 1

Класифікація позикового капіталу підприємства*

*Джерело: [9].

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку позиковий капітал поділяють на довгостроковий та поточний. Також до складу позикового капіталу відносять доходи майбутніх періодів.
У П(с)БО 11 «Зобов’язання» зазначено, що поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. А довгострокові зобов’язання – це всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями [2].
Так поділяє позиковий капітал і О.О. Терещенко. Під довгостроковими зобов’язаннями, на його думку, слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців. Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу [11].
Підприємства задля розширення своєї діяльності залучають такі основні види позик:
̶   банківський кредит – позиковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання;
̶   фінансовий лізинг – господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу;
̶   комерційний (товарний) кредит – це окремий вид комерційного кредиту, коли кредит надається у товарній формі, а погашається у грошовій з відстрочкою або розстрочкою платежу;
̶   облігаційні позики – це форма випуску облігацій підприємством на певних, заздалегідь застережених правових умовах.
Отож, для оцінки впливу позикового капіталу підприємства на фінансовий стан використовують ряд показників, а саме:
1. Показники фінансової стійкості (абсолютні та відносні).
Фінансова стійкість підприємства — це здатність суб’єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику [10, 572 с.]

Таблиця 2

Абсолютні та відносні показники фінансової стійкості*

*Джерело: [9].

2. Показники фінансового левериджу.
Ефект фінансового левериджу (ЕФЛ) – це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково генерується, на власний капітал при різній частці використання позичкових засобів.
Принциповий алгоритм розрахунку ЕФЛ наводиться І.О. Бланком [3, 360 с.]:

,                                    (1)

де СНП – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
КВРА – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ПС – середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;
ЗК – середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;
СК – середня сума власного капіталу підприємства.

3. Показники рентабельності підприємства:
• Коефіцієнт рентабельності активів:

                                                (2)

де ЧП – чистий прибуток, тис. грн;
А – сума активів, тис. грн.
• Коефіцієнт рентабельності власного капіталу:

                                                 (3)

де ЧП – чистий прибуток, тис. грн;
ВК – власний капітал підприємства, тис. грн.
• Коефіцієнт рентабельності операційної діяльності:

                                                  (4)

де ЧП – чистий прибуток, тис. грн;
ЧД – чистий дохід підприємства, тис. грн.

4. Показники оборотності:
• Коефіцієнт оборотності капіталу:

                                                    (5)

де Д – дохід (виручка) від реалізації продуктів, товарів і послуг, тис. грн;
Кс – середньорічний капітал підприємства, тис. грн.
• Тривалість обороту капіталу:

                                                    (6)

      • Коефіцієнт закріплення капіталу (коефіцієнт капіталомісткості):

                                                    (7)

де Д – дохід (виручка) від реалізації продуктів, товарів і послуг, тис. грн;
Кс – середньорічний капітал підприємства, тис. грн.

5. Показники ліквідності підприємства.
Ліквідність підприємства –– це мобільність підприємства, його можливість за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел оперативно знайти резерви платіжних засобів, необхідних для погашення боргів і постійно підтримувати рівновагу між обсягами і термінами перетворення активів у грошові кошти і обсягами і термінами погашення зобов’язань [6].
Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
За загальним правилом баланс вважається ліквідним, якщо: A1 ≥ П1, A2 ≥ П2, A3 ≥ П3, A4 ≤ П4 [1, 281].

Висновки. Залучення позикових коштів для фінансування діяльності підприємства має певний вплив на його фінансовий стан. Використання позикового капіталу можна досліджувати за допомогою показників ліквідності та фінансової стійкості. Для визначення ліквідності та фінансової стійкості використовують абсолютні та відносні показники, на основі яких формують висновки щодо фінансового стану підприємства. У процесі оцінки впливу позикового капіталу на фінансовий стан аналізують його ефективність використання. Одним із найважливіших інструментів при цьому може бути ефект фінансового левериджу, який відображає рівень прибутку або збитку, що додатково генерується на власний капітал при різній частці використання позикових засобів.

Література

1. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації [електронний ресурс]. / Міністерство фінансів України. – №49/121, 26.01.2001. – Режим доступу:    http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0121-01
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 “Зобов’язання” [електронний ресурс]. / Міністерство фінансів України. – № 20, 31.01.2000. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0085-00
3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебное пособие. / И.А. Бланк – К.: Ника-Центр, 2002. – 528 с.
4. Бланк И.А. Управление формированием капитала. / И.А. Бланк. – К.: Ника-Центр,  2000. – 512 с.
5. Ємельянов О.Ю. Оцінка економічної ефективності використання позикових коштів // Шляхи підвищення ефективності будівництва в умовах формування ринкових відносин. – Вип.4. К., 1999. – 111 с.
6. Кадерова Н.Н. Корпоративне финансы: учебное пособие / Н.Н. Кадерова. – Алматы – Экономика, 2008. – 376 с.
7. Матвеева В.М. Международный бухгалтерский учет. GAAP и IAS. Справочник бухгалтера от А до Я. / Матвеева В.М. – М.: “Дело и сервис”, 1998. – 192 с.
8. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія. / С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
9. Поддєрьогiн А.М. Фiнансовой менеджмент: пiдручник / А.М. Поддєрьогiн. – К.: КНЕУ, 2005. – 535с.
10. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. / Г.В. Савицька. – 2-вид., випр. І доп. – К.: Знання, 2005. – 662 с.
11. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. / О.О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.
12. Яремко І. Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій : монографія / І. Й. Яремко. – Л. : Каменяр, 2006. – 176 с.

Ключові слова: позиковий капітал, рентабельність підприємства, собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут.  

В статье обозначены положительные и отрицательные аспекты использования заемного капитала и указано оптимальные внутренние резервы повышения рентабельности предприятий путем реформирования объема затрат на каждом этапе формирования прибыли предприятия.

Ключевые слова: заемный капитал, рентабельность предприятия, себестоимость, административные расходы, расходы на сбыт.

The item outlines the positive and negative aspects of debt and noted the most optimal internal resources needed to increase profitability,  with help of reformation   of the costs of each stage of manufacturing process.

Key words: loan capital, profitability, costs, administrative costs, costs of sales.

Постановка проблеми.  Показник рентабельності позикового капіталу значною мірою залежить від структури капіталу, співвідношення власних та позикових коштів, оптимізація яких здійснюється  шляхом зміни обсягу витрат при формуванні прибутку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Незважаючи на багаточисленні дослідження даної теми  такими науковцями  як: Мішеніна Н.В., Байстрюченко Н.О., Школьник І.О., вищезазначена проблематика є актуальною та потребує дослідження.

Мета дослідження. Метою статті є розробка практичних рекомендацій, щодо підвищення рентабельності позикового капіталу та фінансової стійкості  на прикладі підприємств цукрової галузі.

Виклад основного матеріалу. Рентабельність та фінансова стійкість діють прямо пропорційно. Фінансова стійкість підприємства залежить від безлічі факторів у сфері використання позикових коштів, безпосередньо від ефективності позикового капіталу та рентабельності операційної діяльності. Залучення позикового капіталу має як негативні, так і позитивні аспекти впливу на діяльність підприємства. Позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси:

– збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання; – обсягів виробництва;

– моживість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Водночас у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

– складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких незалежних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

– необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших субєктів господарювання або застави. При цьому гарантії надаються , як правило, на платній основі;

– зниження норми прибутку активів, оскіьки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

– зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства [2]. Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю. З іншого боку дослідження проблеми нестійкого фінансового стану є не використання позикового капіталу, а нераціональне використання ресурсів, неефективна операційна діяльність, що призводить до збитковості підприємства.  Тобто негативні ефекти, що виникають при формуванні прибутку.

Вирізняють внутрішні та зовнішні чинники, що впливають на формування прибутку. До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно вплинути на величину прибутку. Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо. До поза виробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо [1] .

Визначальними чинниками є внутрішні, оскільки вони піддаються регулюванню та реформуванню. Саме диференціація їх обсягу та заплановане зменшення може слугувати потужним внутрішнім ресурсом для збільшення чистого прибутку.

Визначення внутрішніх резервів здійснюється з допомогою аналізу частки витрат, що впливають на кожній зі стадій формування прибутку. На стадії валового прибутку найбільший обсяг припадає на собівартість продукції.  При формуванні операційного прибутку – на адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати, прибутку до оподаткування – фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати, чистого прибутку – податок на прибуток.

На прикладі кризового підприємства ПАТ «Хмельницького цукрового заводу» та  фінансово стійкого ПАТ «Красилівського цукрового заводу» розглянемо вплив зміни  вищезазначених факторів на рентабельність позикового капіталу. Відповідно першому характерна збитковість ще при формуванні операційного прибутку, у діяльності наступного на тому ж самому етапі спостерігається найбільший розрив між показниками рентабельності. Таким чином, саме витрати цього етапу будуть використовуватись як внутрішній резерв, шляхом зменшення.  Відповідно до зображених даних на рис.1 необхідно зменшити адміністративні витрати, так як вони стабільно зростають.

Здійснивши  прогноз наслідків за умови зменшення адміністративних витрат  на 50 %  та собівартості на 20 % для збільшення показника рентабельності позикового капіталу зявляються наступні тенденції: на ПАТ «Хмельницький цукровий завод» протягом 2010 року всі показники є позитивними рентабельність позикового капіталу на стадії чистого прибутку складає 1,07 %, що на 2,94 в. п. більше ніж без здійснення вищезазначених змін у витратах, протягом 2011 року ситуація теж покращилась, показник рентабельності  позикового капіталу відносно чистого прибутку збільшився на 0,93 в.п., протягом 2012 року – на 0,75 в.п.; на ПАТ «Красилівський цукровий завод» ситуація має значну позитивну тенденцію обсяг  валового прибутку  у 2012 році збільшився у 2,65 разів, чистий прибуток – збільшився у 3,79 разів. Показники рентабельності позикового капіталу за здійснення таких заходів сягають достатньо високого рівня, а саме при формуванні чистого прибутку збільшився на 28,01 в. п.

Висновки. Отже, для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку. Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання необхідно групувати за такими ознаками: зміна обсягу виробництва, зміна залишків нереалізованої продукції, зміна частки прибутку в оптовій ціні, зміна обсягу операційних витрат.

Література:

1. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз субєктів господарювання, Київ – КНЕУ- 2001 р.

2. Лондар С.Л. Фінанси ,  Київ – 2009- 330с.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз літературних джерел свідчить про великий інтерес вчених до цього питання. Так, питанню оптимізації структури капіталу присвячено праці таких вчених, як І.А. Бланк, Т.В. Головко, В.О. Подольська, С.В. Сагова, Г.В. Савицька, І.Й. Яремко, О.В. Яріш та ін. Усі вони акцентують увагу на оптимальному співвідношенні між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства.

 Метою статті є визначення ролі оптимізації структури капіталу в системі управління капіталом, формування основних завдань і етапів оптимізації структури капіталу, удосконалення методики оптимізації структури капіталу підприємства.

 Виклад основного матеріалу. На сьогодні не має єдиного універсального методу оптимізації структури капіталу, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом.

 На думку І.О. Бланка, оптимальна структура капіталу становить таке співвідношення використання власних і позикових коштів за умови якого забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [1, 213].

 В.О. Подольська та О.В. Яріш вважають, що оптимізація структури капіталу «таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства» [3, 355].

 Таким чином, оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

 Мета управління структурою капіталу – мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

 Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу:

• формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;
• забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.

 Звичайно, оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

 Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

 Аналіз економічної літератури свідчить, що більшість авторів виділяють три методи оптимізації структури капіталу:

 – оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності. Цей метод ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу) при різній структурі капіталу. Остання виражається через такий показник, як ефект фінансового важеля;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Метод ґрунтується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу і, таким чином, пошуку найбільш реальної ринкової вартості підприємства;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Він пов’язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових активів підприємства: необоротних активів, оборотних активів (з розбиттям їх на постійну і змінну частини).

 Метод оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності передбачає використання механізму фінансового левериджу. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, “фінансовий леверидж – це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій”.

 Також сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

 При цьому для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовують таку формулу:

 ЕФЛ =(1 – Спп)*(Квра – Св)*(ВК/ПК),

 де Спп – ставка податку на прибуток;

 Квра – коефіцієнт валової рентабельності активів, %;

 Св – ставка відсотка за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу, %;

 ЗК – середня сума залученого капіталу;

 ВК – середня сума власного капіталу.

 Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, що використовує позикові кошти, виплачує відсотки за кредит і тим самим збільшує постійні витрати і, отже, зменшує прибуток і рентабельність. Нарощування фінансових витрат за позиковими коштами супроводжується збільшенням сили важеля і зростанням підприємницького ризику. Фінансовий важіль дозволяє визначити безпечний обсяг позикових коштів, розраховувати допустимі умови кредитування і, отже, має велике значення в забезпеченні фінансової стійкості господарюючого суб’єкта.

 Широта практичного застосування механізму фінансового левериджу також обумовлюється тим, що цей показник можна розрахувати не тільки в цілому, за всім обсягом позикового капіталу, але і в розрізі кожного з його джерел (короткостроковим і довгостроковим кредитам і т.п.).

 Необхідно відзначити, що західні економісти вважають оптимальним його значення на рівні 30-50% [5, с. 156]. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той же час при значенні більше 50% – у підприємства підвищуються фінансові ризики.

 Для ПАТ «Автомобiльна Компанiя «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки було притаманне те, що ефект фінансового важеля набував як додатнього, так і від’ємного значень (табл. 3.1).

 Таблиця 3.1

Динаміка ефекту фінансового важеля ПАТ «Автомобiльна Компанiя «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки

У 2008 році даний показник становив 6,5%, це означає, що  рентабельність власного капіталу збільшиться на 6,5 відсотків за рахунок залучення позикових коштів. Дане значення показника є нормальним для вітчизняних підприємств, хоча далеко не дотягує до нормативного європейського у 30-50%.

 У 2009 році ефект фінансового важеля набув від’ємного значення і склав -13,6%, тому подальше залучення позикового капіталу призведу до ще більшого скорочення рентабельності власного капіталу. Від’ємне значення показника було зумовлене тим, що  коефіцієнт валової рентабельності активів також досяг від’ємного значення і був меншим за ставки відсотка за кредит.

 У 2010 році ефект фінансового важеля також набував від’ємного значення і складав -5,2%. Від’ємне значення показника було зумовлене тим, що  коефіцієнт валової рентабельності активів не був вищим за ставку відсотка за кредит.

 Отже, ми бачимо, що підприємству для покращення ситуації потрібно збільшувати значення коефіцієнта валової рентабельності активів, це можна зробити після впровадження заходів щодо нарощення обсягів валового прибутку, та скорочення валюти балансу.

 Розглянемо наступний метод, а саме метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Процес оптимізації за допомогою цього методу заснований на попередній оцінці вартості власного та позикового капіталу за різних умов його залучення та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

 І нарешті, розглянемо останній з перелічених методів − метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод передбачає процес диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. В економічній літературі виокремлюють три підходи до фінансування груп активів створеного підприємства, подані на рисунку 3.1.

 Рис. 3.1. Підходи до фінансування активів створеного підприємства.

 При цьому КПК − короткостроковий позиковий капітал; ДПК – довгостроковий позиковий капітал; ВК – власний капітал. Залежно від поглядів засновників створеного підприємства обирається варіант фінансування активів. Цей метод, на нашу думку, дозволяє врахувати особливості кожного підприємства та погляди засновників.

 Отож, для ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» за 2008-2010 роки спочатку визначимо на основі минулих п’яти років системну і змінну складові оборотних активів (табл. 3.2).

 Таблиця 3.2

 Динаміка оборотних активів ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» за 2006-2010 роки, тис. грн.

Отже, системна складова – це мінімальне значення обсягів оборотних активів і тому вона складає 1376905 тис. грн. Змінна складова варіювалась кожного року, оскільки вона відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас.

 Рис. 3.2. Статичне подання агресивного підходу фінансування активів у 2008 році

 Згідно рисунку 3.2 ми визначили, що ситуація на підприємстві у 2008 році характеризувалася перевищенням поточних позикових коштів над змінною частиною оборотних активів. За рахунок поточних позик було профінансовано близько 8,3% системної частини оборотних активів. В даному випадку можна говорити про агресивний підхід, коли необоротні активи і лише частина мінімального рівня оборотних активів покривається за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу. Всі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня оборотних активів покриваються за рахунок короткострокових позик. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

 Рис. 3.3. Статичне подання агресивного підходу фінансування активів у 2009 році

 З рисунка 3.3, ми бачимо, що у 2009 році  ситуація була аналогічною: за рахунок поточних позикових коштів формувались повністю змінна частина оборотних активів майже половина системної частини оборотних коштів.

 Рис. 3.4. Статичне подання консервативного підходу фінансування активів у 2010 році

 Як видно з рисунка 3.4 для фінансування оборотних коштів у 2010 році було характерним застосування консервативного підходу. При цьому необоротні активи, системна частка оборотних активів та частина сезонних потреб фінансуються за допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансується лише частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

 Отже, залежно від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної економіки), поміркований підхід, або навіть консервативний, буде ефективнішим.

 Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Оптимізацію структури капіталу вітчизняних підприємств варто здійснювати за допомогою послідовного виконання деяких таких етапів:

 1. Проаналізувати склад капіталу в динаміці за періоди (квартали, роки) та тенденції зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

 2. Оцінити вплив основних факторів, що визначають структуру капіталу: галузеві особливості операційної діяльності, стадія життєвого циклу організації, кон’юнктура товарного ринку, кон’юнктура фінансового ринку, рівень рентабельності операційної діяльності, податковий тиск на компанію, ступінь концентрації акціонерного капіталу.

 3. Провести оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Необхідною умовою приросту рентабельності власного капіталу є перевищення рентабельності активів середньовідсоткової ставки кредиту. Оскільки коефіцієнт фінансового левериджу підсилює позитивну дію цього диференціала, його значення повинно бути максимальним, що досягається за рівного співвідношення власного та позикового капіталу.

 4. Здійснити оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Розрахунок середньозваженої вартості капіталу, тобто сумарного обсягу власного та позикового капіталу та витрат на їх обслуговування, дозволяє обрати таку пропорцію, за якої цей показник буде мінімальним, а розмір залученого капіталу досягне значення, за якого максимізуватиме ринкову вартість організації.

 5. Реалізувати оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Вибір одного з методів фінансування активів повинен враховувати рентабельність організації, її кредитний рейтинг, ліквідність та платоспроможність. Чим сильніша позиція організації за цими показниками, тим ризикованіший метод фінансування вона обирає.

 6. Визначити фінансову стратегію організації через формування відповідного показника цільової структури капіталу.  Побудова фінансової стратегії має ґрунтуватись на визначенні основних цілей на майбутнє та завдань щодо досягнення запланованих показників. Згідно з ними здійснюватиметься подальше формування цільової структури капіталу організації залученням фінансових коштів з відповідних джерел.

 Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

 Отже, дослідження поняття методики оптимізaції структури кaпітaлу дaло змогу зробити тaкі висновки:

 1. Оптимізaція структури кaпітaлу – це вaжливий етaп стрaтегічного aнaлізу кaпітaлу, який полягaє у визнaченні тaкого співвідношення між вaртістю, втіленою в кошти підприємствa, які йому нaлежaть і приносять прибуток, тa вaртістю, інвестовaною в грошові кошти, що зaлучaються нa основі їх повернення, зa якого досягaється мaксимaльнa ефективність діяльності підприємствa.

 2. У процесі оптимізaції структури кaпітaлу необхідно врaховувaти кінцевий результaт діяльності підприємствa, тобто фінaнсовий результaт від звичaйної діяльності до оподaткувaння.

 3. Оптимaльним співвідношенням між влaсним і позиковим кaпітaлом визнaчaється для кожного підприємствa індивідуaльно в зaлежності від його особливостей.

 4. Під чaс розрaхунку оптимaльного співвідношення влaсного тa позикового кaпітaлу необхідно врaховувaти не тільки вже відпрaцьовaні методи оптимізaції структури кaпітaлу, aле й покaзники резерву кaпітaлу, рентaбельності кaпітaлу підприємствa тa кредитоспроможності.

 Список використаної літератури

 1. Бланк, И. А. Управление формированием капитала / И. А. Бланк. – К.: Ника-Центр, 2000. – 512 с.

 2. Головко, Т. В. Стратегічний аналіз : навч.-метод. посіб. / Т. В. Головко, С. В. Сагова; за ред. М. В. Кужельного. – К. : КНЕУ, 2002. – 198 с.

 3. Подольська, В. О. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / В. О. Подольська, О.В. Яріш. – К. : Центр навч. л-ри, 2007. – 488 с.

 4. Крамаренко, Г. О. Фінансовий аналіз : підручник / Г.О. Крамаренко, О.Є. Чорна. – К. : Центр навч. л-ри, 2008. – 392 с.

 5. Наумова, Н. В. Эффективное управление капиталом и источниками его покрытия на промышленных предприятиях региона / Н. В. Наумова, Б. И. Герасимов, Л. В. Пархоменко. − Тамбов : ТГТУ, 2004. – 104 с.

 6. Яремко, І. Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій : монографія / І. Й. Яремко. – Л. : Каменяр, 2006. – 176 с.

 7. Давыдова, Г. В. Методика количественной оценки риска банкротства предприятий / Г. В. Давыдова, А. Ю. Беликов // Упр. риском. – 1999. – № 3.