ПОЗИЦІЯ УГОРЩИНИ ЩОДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ (1991-2024 РОКИ)

Анотація. Стаття присвячена аналізу українсько-угорських відносин в контексті євроінтеграційного процесу України. В роботі розглядаються основні виклики, що стоять перед двосторонніми відносинами між Україною та Угорщиною, зокрема в рамках європейської інтеграції, а також перспективи розвитку співпраці в умовах сучасних політичних і економічних реалій. Особливу увагу приділено питанням, пов’язаним з впливом зовнішньополітичної ситуації на взаємодію двох країн, а також ролі Угорщини у підтримці європейських прагнень України. 

Ключові слова: українсько-угорські відносини, євроінтеграція, європейська політика, зовнішня політика, співпраця, двосторонні відносини, стратегічне партнерство, Угорщина, Україна, європейський шлях.

Вступ. Україна та Угорщина, як сусідні держави Центрально-Східної Європи, мають спільну історію та геополітичні інтереси, що створює підґрунтя для співпраці в рамках європейської інтеграції. Після здобуття Україною незалежності в 1991 році обидві країни встановили дипломатичні відносини, прагнучи до розвитку партнерства в політичній, економічній та культурній сферах. Угорщина, ставши членом Європейського Союзу в 2004 році, підтримувала євроінтеграційні прагнення України, надаючи протягом років експертну та технічну допомогу в адаптації українського законодавства до європейських стандартів.  

З 1991 року відносини між Україною та Угорщиною пройшли шлях від дружнього співробітництва та підтримки до періодів напруженості, зумовленої, зокрема, питаннями прав національних меншин. Попри ці виклики, обидві країни прагнули знаходити компроміси та підтримувати добросусідські відносини.

Метою дослідження є аналіз українсько-угорських відносин в контексті євроінтеграційного процесу України, визначення основних викликів і можливостей для подальшої співпраці між двома країнами, а також вивчення впливу європейської інтеграції на політичні, економічні та соціальні аспекти двосторонніх відносин. Дослідження спрямоване на виявлення перспектив розвитку співпраці, а також на визначення ролі Угорщини у підтримці євроінтеграційних прагнень України.

Відносини між Україною та Угорщиною завжди мали складний і неоднозначний характер, обумовлений історичними, культурними та політичними чинниками, розуміння яких важливе для розуміння підґрунтя становлення позиції Угорщини щодо євроінтеграції України.

Так, на початку ХХІ століття відносини між Києвом та Будапештом розвивалися досить стабільно. Угорщина була однією з перших країн, які ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, активно підтримувала проєкти прикордонного співробітництва та сприяла обміну досвідом у сфері реформування державного управління. Однак, із середини 2010-х років почали з’являтися перші ознаки напруженості, які згодом переросли у дипломатичні суперечки [1].

Серед ключових проблем у взаєминах між країнами постало питання мовної політики, а саме забезпечення прав угорської національної меншини, що проживає на Закарпатті. У 2017 році Верховна Рада України ухвалила зміни до Закону України «Про освіту». Нововведення обмежували викладання мовами національних меншин після початкової школи, передбачаючи перехід на викладання українською мовою. Це викликало незадоволення з боку Угорщини, оскільки значна угорська меншина проживає в Закарпатті, і вони побоюються, що новий закон обмежує їхні права на освіту рідною мовою. Це призвело до блокування Угорщиною засідань комісії Україна-НАТО, що серйозно вплинуло на безпекову співпрацю між двома країнами [7]. 

Попри те, що у 2023 році Україна внесла певні зміни до законодавства, зокрема щодо можливостей використання угорської мови в освіті [15], питання залишається відкритим.

Окрім мовного питання, ще одним важливим викликом стала енергетична політика. Угорщина традиційно має тісні зв’язки з Росією в енергетичній сфері та активно виступала за отримання російського газу в обхід України. У 2021 році Будапешт підписав довгострокову угоду з «Газпромом», що дозволяє отримувати газ в обхід території України [16]. Це спричинило гостру реакцію Києва, оскільки угода послаблює роль України як транзитної країни і завдає економічних збитків. Крім того, Угорщина отримала російські інвестиції в енергетичний сектор, зокрема в розширення АЕС «Пакш» за підтримки Росатому, що викликало критику з боку Європейського Союзу та США [8]. Водночас, Угорщина намагається диверсифікувати енергетичні джерела, укладаючи угоди з іншими країнами, такими як Румунія, для постачання газу без участі Росії [9].

Таким чином відносини Угорщини та України перебувають у кризі ще з часу ухвалення українського освітнього закону у вересні 2017 року, який в Будапешті оцінили як наступ на права угорської нацменшини на Закарпатті.

Пік протистояння між країнами припав на 2017-2018 роки, але й надалі відносини суттєво не поліпшилися – Україна неодноразово забороняла в’їзд угорським політикам, а Угорщина продовжувала постачання газу з Росії в обхід України [22].

Повномасштабна російсько-українська війна стала новим етапом у взаємній критиці, адже Угорщина періодично блокує застосування деяких санкції проти Росії [5, с. 737]. Така позиція контрастує із загальним курсом ЄС на підтримку України та створює додаткові труднощі у взаєминах між двома країнами.

Угорщина відкрито зберігає економічні зв’язки з Москвою та утримується від постачання зброї Україні, що додає напруженості не лише у її відносинах з Україною, а й у відносинах з НАТО та ЄС [18]. У вересні 2024 року міністри закордонних справ України та Угорщини провели «відверті переговори, обговорюючи розбіжності, що виникли внаслідок російського вторгнення в Україну [6], зокрема й питання, що стосується транзиту російської нафти територією України до Угорщини.

Отримання дешевої нафти з Росії вже стало частиною внутрішньої політики Орбана [22], однак Україна, зі свого боку, зупинила транзит нафти від російського «Лукойлу» в червні 2024 року на нафтопереробні заводи в Угорщині та Словаччині, що змусило угорську компанію MOL переглянути умови поставок через Білорусь та Україну [6]. Незважаючи на ці обмеження, загальний транзит російської нафти через Україну не був повністю припинений та Україна має чинний контракт з російською компанією «Транснєфть» на транзит нафти до 2030 року. Україна втратить близько 0,5% ВВП від розірвання транзитного контракту і ризикує підірвати свою стратегічну роль як енергетичного партнера Європи. За транзит газу ми отримували близько $800 млн на рік, а за транзит нафти – $200 млн. [28]. У свою чергу експерти зазначають, що без російської нафти Угорщині загрожує паливна криза, але у такий спосіб Україна намагається придушити ключове джерело прибутків для військового бюджету Кремля [27]. За 12 років при владі Орбан інтегрував російський гібридний вплив в поняття угорський національний інтерес і це означає насамперед дешевий російський газ і нафта і залежність від них [22].

Європейський Союз відіграє ключову роль у пошуку компромісів між Україною та Угорщиною. Брюссель неодноразово намагався стати посередником у переговорах щодо мовного законодавства, закликаючи Київ і Будапешт до діалогу [4, с. 654]. У 2020 році Венеціанська комісія оприлюднила рекомендації щодо Закону України «Про освіту», закликавши враховувати інтереси національних меншин. Хоча Україна здійснила певні зміни в законодавстві, це не повною мірою задовольнило угорську сторону. 

Позитивно вплинуло на українсько-угорські відносини, зокрема у аспекті мовного питання в Україні, прийняття Верховною Радою України у 2023 році закону, який, серед іншого, передбачає можливість використання мов національних меншин, які є офіційними мовами Європейського Союзу, в освітньому процесі поряд з державною мовою [15]. Реакція Угорщини на цей закон була неоднозначною. Угорський уряд відзначив готовність України враховувати рекомендації міжнародних організацій щодо захисту прав національних меншин, що сприяло покращенню двосторонніх відносин між країнами та зменшенню напруженості, пов’язаної з мовним питанням в освіті [17]. Але у той же час держсекретар Міністерства закордонних справ Угорщини Тамаш Менцер заявив, що, на його думку, ухвалене рішення «далеке від відновлення прав 2015 року» та наголосив на необхідності ретельної оцінки та контролю за його реалізацією [19]. ​

Водночас група послів держав-членів Європейського Союзу, відвідавши Закарпаття, відзначила позитивне сприйняття нового законодавства місцевою владою та лідерами національних меншин у Береговому. Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова назвала цю поїздку «продуктивною та обнадійливою», підкресливши важливість цього сигналу напередодні засідання Європейської ради [20].

Європейська комісія продовжує наполягати на тому, що всі країни-кандидати мають відповідати європейським стандартам, включаючи зобов’язання щодо захисту меншин. Це означає, що питання угорської громади на Закарпатті залишається однією з умов для подальшого просування України в євроінтеграційному процесі.

21 червня 2024 року Рада Європейського Союзу ухвалила переговорні рамки для початку перемовин про вступ України та Молдови до ЄС [24]. 

Угорщина – одна з небагатьох країн Європейського союзу, яка вже довгий час блокує вступ України до ЄС. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан неодноразово заявляв про необхідність проведення національних консультацій перед тим, як Угорщина підтримає вступ України в ЄС. Він висловлює побоювання, що це може вплинути на економіку країни та створити додаткове навантаження на європейський ринок праці. Зокрема, Орбан зазначав, що Україна є великою країною зі значним сільськогосподарським потенціалом, що може стати викликом для фермерів у країнах-членах ЄС, включаючи Угорщину [9]. Крім того, офіційний Будапешт часто висловлює критику щодо рівня корупції в Україні, використовуючи це як один із аргументів проти прискореного вступу.  У лютому 2025 року Орбан заявив, що Угорщина буде вирішальним фактором у питанні членства України в ЄС, підкресливши, що без згоди Угорщини це не відбудеться. У березні 2025 року Орбан оголосив про намір провести в Угорщині референдум щодо підтримки вступу України до ЄС, аргументуючи це необхідністю врахування думки громадян у такому важливому питанні. Він підкреслив, що не бажає, щоб рішення ухвалювалося без участі народу [7]. 

Відповідні заяви та ініціативи свідчать про обережний підхід Угорщини до питання євроінтеграції України, зосереджуючи увагу на потенційних економічних та соціальних наслідках для країни та ЄС загалом.

Вплив внутрішньої політики Угорщини на її ставлення до України є ще одним значним фактором. Орбан та його партія «Фідес» дотримуються політики, спрямованої на посилення національного суверенітету, що часто вступає у протиріччя з позицією Брюсселя щодо санкцій проти Росії та підтримки України. Крім того, угорська внутрішня риторика містить елементи проросійської пропаганди, що формує негативне ставлення до України серед частини угорського суспільства. Водночас, Будапешт намагається зберігати баланс у відносинах, щоб не допустити серйозного погіршення контактів з Києвом, особливо у контексті європейської інтеграції [7]. У цьому контексті позитивним сигналом стало звернення угорських громад Закарпаття до уряду Віктора Орбана з проханням підтримати переговори про вступ України до ЄС, що свідчить про готовність до діалогу з Києвом [10].

Таким чином, відносини між Україною та Угорщиною залишаються напруженими через низку факторів, серед яких питання прав національних меншин, європейська інтеграція України, енергетична співпраця з Росією та вплив внутрішньої політики Угорщини. Вирішення цих питань вимагає подальшого діалогу та компромісів з обох сторін [10].

Офіційна позиція Угорщини щодо вступу України в ЄС залишається неоднозначною. З одного боку, Будапешт підтримав надання Україні статусу кандидата, з іншого – висловлює сумніви щодо швидкості цього процесу, апелюючи до необхідності захисту прав угорської меншини в Україні. Водночас інші країни-члени ЄС, зокрема Польща та Литва, активно виступають за прискорення інтеграції України [11].

Тож Україна хоч й здійснила значні кроки для приведення свого законодавства у відповідність до європейських стандартів щодо національних меншин, реакція угорської сторони свідчить про наявність певних застережень та необхідність подальшого діалогу для досягнення взаєморозуміння та згоди.

Також одним з механізмів сприяння ЄС у вирішенні конфліктних питань між Україною та Угорщиною є тристоронні консультації за участі України, Угорщини та представників Європейської комісії. Ще одним важливим механізмом є програми фінансування спільних проєктів на Закарпатті, що реалізуються за підтримки ЄС. Це включає фінансування освітніх і культурних програм, що сприяють інтеграції угорської громади в українське суспільство без втрати їхньої національної ідентичності [21].

Крім того, важливим інструментом є політичний тиск з боку Брюсселя. Угорщина, як країна-член ЄС, залежить від фінансування з боку Євросоюзу, що дає Брюсселю можливість впливати на позицію Будапешта щодо України. Наприклад, у 2023 році ЄС тимчасово заморозив частину фінансування для Угорщини через її проблеми з верховенством права, що стало додатковим важелем впливу на політику Орбана [12].

Незважаючи на певну позитивну динаміку у відносинах України та Угорщини, зокрема 2 липня 2024 року під час зустрічі Президента України Володимира Зеленського та прем’єра Угорщини Віктора Орбана у Києві політики домовилися працювати над глобальною угодою, яка враховуватиме всі аспекти співпраці двох країн [25], але 25 березня 2025 року глава МЗС Угорщини Петер Сійярто заявив, що Угорщина обіцяє блокувати прогрес зі вступом України в ЄС доки угорцям Закарпаття не повернуть «відібрані в 2015 році права», наголошуючи, що це неприпустимо, абсолютно суперечить спільним європейським правилам і цінностям та поки ця сумна ситуація зберігається, прогресу щодо переговорів про вступ України до ЄС не може бути [26].

Таким чином, питання щодо євроінтеграції України залишається невизначеним, адже невідомо, чи знайде ЄС шляхи подолання позиції Угорщини у питанні України, або ж чи зміниться позиція Угорщини щодо українських євроінтеграційних процесів та яким чином ситуація між країнами буде вирішуватися надалі. 

Загалом, якщо прибрати фактор війни, у подоланні кризи в українсько-угорських відносинах немає нічого надскладного, зауважує директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський. За його словами, раніше Будапешт мав напружені відносини з іншими сусідами – Румунією, Словаччиною та Сербією, але з усіма врешті було знайдено порозуміння [23]. Для налагодження відносин між країнами мають бути комплексні рішення, адже це глибока криза, яка триває десятиліття. Але ключовий фактор – це російська агресія, яка змінює всю реальність та ускладнює Києву та Будапешту завдання помиритися.

Водночас кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський вважає, що радикальні зрушення в українсько-угорських відносинах можуть відбутися лише «після зміни влади в Угорщині на більш помірковану, ліберальну та проєвропейську» [23]. 

Отже, перспектива налагодження взаємовідносин між Україною та Угорщиною залишається реалістичною. Діалог на високому рівні, міжнародне посередництво та співпраця в межах ЄС можуть допомогти подолати конфліктні питання. 

Одним із перспективних напрямів є розширення транскордонного співробітництва у сфері економіки, інфраструктури та екології. Наприклад, у рамках програми ENI CBC реалізуються спільні проєкти з модернізації прикордонної інфраструктури, розбудови доріг та посилення культурних зв’язків [3].

Також важливим інструментом нормалізації відносин можуть стати міжпарламентські комісії, які сприятимуть відкритому обговоренню проблемних питань. Київ неодноразово пропонував Будапешту створення спільних робочих груп для моніторингу стану угорської громади в Україні, але поки що ця ініціатива реалізується повільно [2].

Висновки. Відносини між Україною та Угорщиною зазнали певних випробувань у минулому через політичні та культурні розбіжності. Однак існують реальні можливості для їх покращення, зокрема через спільні інтереси в регіональній стабільності та економічному розвитку [13]. Обидві країни можуть скористатися своїм географічним положенням для розвитку транскордонної співпраці та зміцнення економічних зв’язків. Важливим кроком у цьому напрямку є активізація діалогу на високому рівні та створення спільних робочих груп для вирішення актуальних питань.

Дипломатія відіграє ключову роль у врегулюванні суперечностей між державами. Регулярні консультації на рівні міністерств закордонних справ, а також залучення міжнародних організацій для медіації можуть сприяти зниженню напруженості. Використання «м’якої сили» через засоби публічної дипломатії сприятиме формуванню позитивного іміджу держави та налагодженню нових політичних контактів [14]. Спільні культурні та освітні проекти можуть служити платформою для зміцнення взаєморозуміння між народами.

Економічна співпраця є фундаментом для зміцнення двосторонніх відносин. Розвиток інфраструктурних проектів, спільних підприємств та інвестиційних програм може суттєво покращити економічні показники обох країн. Культурна співпраця, включаючи обміни в галузі мистецтва, освіти та науки, сприятиме поглибленню взаєморозуміння та поваги між народами. Співпраця між органами влади та організаціями громадянського суспільства є стратегічно важливим завданням для розбудови демократії та ефективного врядування. 

Громадянське суспільство відіграє важливу роль у формуванні зовнішньої політики та зміцненні міждержавних відносин. Співпраця між неурядовими організаціями, академічними установами та бізнес-спільнотами може стати каталізатором позитивних змін. Міжнародні конференції, форуми та спільні дослідницькі проекти сприяють обміну досвідом та кращими практиками. Важливим є пошук нових партнерів та розширення мережі контактів для реалізації спільних ініціатив. 

Відносини між Україною та Угорщиною відзначаються низкою викликів, серед яких найбільш значущими є питання національних прав угорців на Закарпатті та мовна політика. Угорщина активно підтримує права національних меншин, що інколи спричиняє політичні суперечності з Україною, де питання автономії та мовних прав є дуже чутливими. Крім того, обидві країни мають спільні інтереси в енергетичній безпеці, однак відмінні підходи до реалізації енергетичних проектів створюють додаткові труднощі у співпраці.

На геополітичному рівні, Угорщина не завжди співпрацює з Україною в усіх питаннях, зокрема через певну схильність до підтримки більш проросійських ініціатив у ЄС, що не відповідає інтересам України, яка прагне євроінтеграції. Це також ускладнює розвиток двосторонніх відносин та створює напруженість у контексті зовнішньої політики.

Незважаючи на це, існують можливості для конструктивного діалогу між країнами. Враховуючи важливість стратегічних інтересів, зокрема у сфері енергетики та безпеки, обидві країни можуть знайти спільну мову для вирішення деяких суперечностей. Важливим аспектом може стати поглиблення співпраці в рамках Європейського Союзу, де Україна, незважаючи на труднощі, продовжує рухатися в напрямку євроінтеграції. Угорщина, хоча і має певні сумніви щодо деяких аспектів європейської політики, все ж може зіграти роль важливого партнера України в її євроінтеграційному процесі, зокрема через підтримку в питаннях транскордонного співробітництва та забезпечення прав національних меншин.

Прогноз щодо подальшої євроінтеграції України передбачає поступовий прогрес, однак шлях до повноправного членства в ЄС буде нелегким і вимагатиме значних реформ, особливо в економічній та правовій сферах. Угорщина може стати важливим посередником у цьому процесі, але її підтримка залежатиме від вирішення існуючих політичних і національних розбіжностей.

Список використаних джерел

1. Лукашенко А. В. Українсько-угорські відносини в контексті євроатлантичної інтеграції України. Наукові записки студентів та аспірантів. URL: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/8274/1/18.pdf
2. Голош М. Українсько-угорські відносини новітньої доби та їх вплив на європейську інтеграцію. Збірник наукових праць. URL: https://www.uzhnu.edu.ua/en/infocentre/get/19957
3. Сучасна гуманітарна політика Угорщини: виклики для України. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/suchasna-gumanitarna-politika-ugorschini-vikliki-dlya-ukraini
4. Тодоров І. Українсько-угорські відносини у вимірі євроатлантичних прагнень України. Українська дипломатія: історія, теорія, практика. URL: https://ud.gdip.com.ua/wp-content/uploads/2020/12/59.pdf
5. Стоян Є.О Є., Артеменко К., Пишенкова О. Санкційна відповідь ЄС на повномасштабну війну в Україні (політико-правовий аспект). Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 4. С. 735–738. URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-4/178
6. Hungary and Ukraine ministers hold ‘frank’ talks amid Russia strains. Reuters, 2024, 30 вересня. URL: https://www.reuters.com/world/europe/hungary-ukraine-ministers-hold-frank-talks-amid-russia-strains-2024-09-30/
7. AP News. Hungary’s Orban says Ukraine’s EU membership bid must be approved by Hungarians, 2024. URL: https://apnews.com/article/d06e7c4c00437cf5fb0c7fe0ccd4a556
8. Угорщина дала Росії добро на розширення АЕС «Пакш». URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/08/26/7145618/
9. Huffington Post. Los vecinos de Ucrania firman un acuerdo histórico sobre el gas ruso, 2024. URL: https://www.huffingtonpost.es/global/los-vecinos-ucrania-firman-acuerdo-historico-gas-ruso.html
10. Zaxid.net. Угорські громади Закарпаття попросили Орбана підтримати вступ України в ЄС. URL: https://zaxid.net/ugorski_gromadi_zakarpattya_poprosili_orbana_pidtrimati_vstup_ukrayini_v_yes_n1576194
11. AP News. Орбан проведе консультації щодо членства України в ЄС. URL: https://apnews.com/article/d06e7c4c00437cf5fb0c7fe0ccd4a556
12. BBC Україна. ЄС заморозив фінансування для Угорщини через проблеми з верховенством права. URL: https://bbc.com/ukraine/news/2024
13. Державна служба етнополітики та свободи совісті України. Вплив війни, шляхи партнерства та виклики: експерти обговорили українсько-угорські відносини на круглому столі. URL: https://dess.gov.ua/vplyv-viyny-shliakhy-partnerstva-ta-vyklyky-eksperty-obhovoryly-ukrainsko-uhorski-vidnosyny-na-kruhlomu-stoli/
14. Центр Формування Політики. Україна та Угорщина: перспективи та виклики добросусідських відносин. URL: https://www.cpm.org.ua/post/ukraine-hungary-partnership
15. Про внесення змін до деяких законів України щодо врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів стосовно прав національних меншин (спільнот) в окремих сферах : Закон України від 08.12.2023 № 3504-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/3504-20 (дата звернення: 24.03.2025)
16. «Слово і діло». Газ в обхід України: в чому суть нового українсько-угорського конфлікту. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/09/28/stattja/polityka/haz-obxid-ukrayiny-chomu-sut-novoho-ukrayinsko-uhorskoho-konfliktu
17. BBC News. Україна пішла на поступки Угорщині у мові та освіті. Навіщо і як змінили закони про нацменшини. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c72vl7zrrr8o
18. LB.ua. Угорщина не підтримує санкції ЄС проти Росії у сфері енергетики.URL:https://lb.ua/world/2022/03/21/510525_ugorshchina_pidtrimuie_sanktsii_ies.html?utm_source=chatgpt.com
19. Факти. В Угорщині заявили, що незадоволені законом України про розширення прав нацменшин. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20231209-v-ugorshhyni-zayavyly-shho-nezadovoleni-zakonom-ukrayiny-pro-rozshyrennya-prav-naczmenshyn/?utm_source=chatgpt.com
20. Європейська правда. Посли ЄС на Закарпатті дізнались, що угорська громада думає про закон про нацменшини. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/12/11/7175374/
21. Карпатський об’єктив. Закарпатці спільно з румунськими та угорськими освітянами розпочали проєкт з інклюзивної освіти. URL: https://life.ko.net.ua/?p=178845&utm_source=chatgpt.com
22. BBC News. Чому в Угорщини така політика щодо України і чи можна її змінити. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-62472746
23. Заборона. Світлана Гудкова. Завдання із 12 зірочками: як примирити Україну з Угорщиною Орбана, яка має амбіції, але обмежені можливості URL: https://zaborona.com/yak-prymyryty-ukrayinu-z-ugorshhynoyu-orbana-yaka-maye-ambicziyi-ale-obmezheni/
24. Відносини Україна — Європейський Союз. (2025, березня 6). Вікіпедія.URL:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%E2%80%94_%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7
25. Слово і діло. Україна та Угорщина можуть підписати новий договір про двосторонні відносини. URL: https://www.slovoidilo.ua/2024/07/02/novyna/polityka/ukrayina-ta-uhorshhyna-mozhut-pidpysaty-novyj-dohovir-pro-dvostoronni-vidnosyny
26. Європейська правда. Сійярто: Угорщина не зніме вето на вступ України в ЄС через права угорців Закарпаття. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/03/23/7207808/
27. Укрінформ. Угорщині без російської нафти загрожує паливна криза – Politico. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3887298-ugorsini-bez-rosijskoi-nafti-zagrozue-palivna-kriza-politico.html
28. НафтоРинок. Стали відомі подробиці законопроєкту Порошенка про заборону транзиту нафти і газу. URL: https://www.nefterynok.info/novosti/stali-vdom-podrobic-zakonoproktu-poroshenka-pro-zaboronu-tranzitu-nafti–gazu?utm_source=chatgpt.com

Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/amerykanskyj-vektor-zovnishnoyi-pol/ https://naub.oa.edu.ua/amerykanskyj-vektor-zovnishnoyi-pol/#respond Wed, 03 Jun 2015 06:58:09 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=16958 Олена Абрамчук

Науковий керівник – канд. іст. наук, доц. Рудько С.О.,

Національний університет «Острозька академія»

Американський вектор зовнішньої політики Гордона Брауна

Анотація

В даній статті розглянуто Американську політику Великобританії в період прем’єрства Г.Брауна, та її вплив на «особливі» відносини між Великобританією та США.

Summary

The article is devoted to the analysis of the British politics towards the USA during the time of Braun’s administration, and its influence on the special relationship between Great Britain and The USA.

Аннотация

В данной статье рассмотрено Американскую политику Великобритании в период премьерства Г.Брауна, и ее влияние на «особые» отношения между Великобританией и США.

Ослаблення позицій Гордона Брауна відбилися на характері проведеної ним зовнішньої політики. У 2008 році відбувся другий за рахунком візит прем’єра до США. Основним предметом обговорення під час поїздки Брауна до США стали глобальна криза кредитних ринків і його вплив на економіку планети в цілому і Великобританії зокрема. 16 квітня 2008 року Браун зустрівся з мером Нью-Йорка Майклом Блумбергом, а потім обговорив економічні проблеми з провідними фінансистами Уолл-стріт.

Вранці 17 квітня 2008 року в британському посольстві у Вашингтоні Гордон Браун зустрівся з трьома основними кандидатами на перемогу у президентських виборах в США  ̶ демократами Бараком Обамою і Хілларі Клінтон та республіканцем Джоном Маккейном. Британський прем’єр старався показати, що у Сполученого Королівства немає переваг щодо учасників виборчої кампанії.

По завершенні цих зустрічей Браун заявив, що зможе продуктивно працювати з будь-яким з нинішніх фаворитів президентських перегонів. «Переговоривши з усіма трьома кандидатами, я прийшов до абсолютної переконаності в тому, що особливі відносини між нашими країнами міцні, надійні і ми цінуємо кожного кандидата»,  ̶  підкреслив британський прем’єр.

Звичайно ж лейбористові Брауну, який представляє лівоцентристський спектр британської політики, традиційно легше знайти спільну мову з кандидатами від Демократичної партії США. Однак, як заявив посол Сполучених Штатів у Великобританії Роберт Таттл, зустріч Брауна з Маккейном також пройшла «відмінно», хоча головний кандидат республіканців раніше висловлював стурбованість у зв’язку з планами Лондона знизити активність своєї військової присутності в іракській провінції Басра.

По завершенні зустрічей з учасниками президентської гонки Гордон Браун відправився в Білий дім. Порядок денний його переговорів з Дж. Бушем включали проблеми зміцнення безпеки і демократії в Афганістані та Іраку, посилення міжнародного тиску на Іран для того, щоб не дозволити йому створити ядерну зброю. Мова також йшла про нарощування зусиль по боротьбі з міжнародним тероризмом, про шляхи подолання світової фінансової кризи. Буш і Браун обмінялися думками із таких питань, як подальша боротьба з бідністю і хворобами на планеті, зміна клімату, просування режиму вільної торгівлі в усіх країнах.

Після зустрічі з Брауном Дж. Буш висловив упевненість, що, хто б не став наступним президентом США, він збереже міцні відносини з Великобританією  ̶  давнім союзником Америки. Відповідаючи на запитання журналістів, Буш відкинув припущення про те, що його особисті відносини з Брауном складуться гірше, ніж з його попередником Тоні Блером. «У нас прекрасні відносини»,  ̶  сказав він на спільній прес-конференції з Брауном. «Я впевнений, що майбутній президент США збереже ці особливі відносини»,  ̶  додав Буш. Потім, перейшовши до міждержавних відносин, господар Білого дому зауважив, що вони спираються на спільну історію та цінності. У ході спільної прес-конференцію вони не скупилися на компліменти на адресу один одного. Браун, наприклад, заявив, що світова спільнота в «величезному боргу» перед Бушем за його лідерство в боротьбі з тероризмом.

Обговоривши ряд міжнародних проблем, Буш і Браун підтвердили «загальну рішучість боротися з тероризмом». США вважають, що сьогодні центральний фронт в цій боротьбі пролягає в Іраку. Обидва лідери констатували досягнення там значного прогресу. Причому, як стверджував президент США, ситуація в Іраку поліпшується не тільки в плані безпеки, але також на економічному і політичному фронті. Президент США знову попередив, що відхід американських військ з Іраку загрожує зміцненням позицій «Аль-Каїди» і новою хвилею насильства і терору. Поразка в Іраку додасть хоробрості Ірану, а також направить невірний сигнал американським союзникам, які покладаються на підтримку США.

Під час переговорів американський і британський лідери зійшлися на думці, що Іран не повинен мати у своєму розпорядженні можливості для створення ядерної зброї. Гордон Браун зазначив, що предметом обговорення була проблематика саме «посилення режиму санкцій проти Ірану». «Іран продовжує кидати виклик міжнародному співтовариству,  ̶  заявив британський прем’єр  ̶  Ми впевнені в тому, що необхідно посилити режим санкцій і домогтися, щоб ці санкції ефективно виконувалися». Браун повідомив, що в найближчі дні «буде говорити зі своїми європейськими колегами про те, як ми могли б просунутися вперед з цих питань». «Ми хочемо поширити  санкції на інвестиції в сфері скрапленого природного газу»,  ̶  додав він.

Тим не менш, Буш як і раніше вірить, що іранську ядерну проблему можна врегулювати дипломатичним шляхом. Він підтвердив, що США не заперечують проти наявності цивільної ядерної програми в Ірані і підтримують пропозицію Росії, що передбачає поставки збагаченого урану для АЕС в Бушері.

На цій прес-конференції Браун підтвердив, що США і Великобританія домовилися працювати разом в ім’я світової економічної стабільності і зростання. Він сказав, що Лондон і Вашингтон мають намір зберігати «активний підхід» в питаннях бюджетної та грошово-кредитної політики, спрямованої на прискорення економічного зростання в двох країнах. Того ж вони чекають від своїх партнерів по «великій вісімці». Браун також висловився за якнайшвидше виконання рекомендацій щодо підвищення транспарентності фінансової системи і поліпшення управління ризиками, які були прийняті фінансистами провідного клубу світових держав на нещодавній нараді у Вашингтоні. Браун додав, що вони з Бушем підтвердили на зустрічі свою готовність спільно добиватися швидкого завершення Дохійського раунду глобальних торгових переговорів під егідою Всесвітньої торгової організації.

Крім того Браун висловив упевненість, що для вирішення гострих продовольчих проблем, що викликають заворушення в ряді країн світу, «треба діяти невідкладно», але при цьому «мати план, розрахований на довгострокову перспективу». Він повідомив, що «в найближчі дні» проведе в Лондоні нараду з даного питання, в якій, зокрема, візьме участь керівництво Продовольчої програми ООН. Британський прем’єр підтвердив, що в число проблем, що вимагають розгляду, входить і питання про використання біопалива. Адже, як відомо, багато фахівців вважають, що виробництво такого палива в ряді країн, включаючи США, неприпустимо в умовах браку продовольства на планеті. Тому Браун зазначив, що в його країні можуть бути скасовані деякі субсидії на виробництво біопалива.

Гордон Браун завершив свій візит до США 18 квітня виступом у Президентській бібліотеці імені Джона Кеннеді в Бостоні. Там він виголосив промову із зовнішньополітичної проблематики, в якій заявив про необхідність «реформування міжнародної архітектури та будівництва дійсно глобального співтовариства» та зміни цілей і завдань діяльності провідних міжнародних інститутів. На думку глави британського уряду, ООН повинна бути більш ефективною структурою в справі як запобігання, так і вирішення міжнародних конфліктів. Браун також висловив думку, що МВФ необхідно функціонувати як «система раннього попередження про небезпеку» для світової економіки, таких, як тодішня криза кредитних ринків. А Світовому Банку Великобританії варто переорієнтувати акценти у своїй роботі на екологічний напрям, який би сприяв боротьбі з кліматичними змінами.

Британський прем’єр також висловив думку, що більший вплив на діяльність МВФ, СБ, а також «великої вісімки» повинні надавати такі країни, які розвиваються, як Китай, Індія, ПАР і Бразилія.

Браун також виступив за підтримку створення сильної трансатлантичної осі. На його думку, у відносинах між США та європейськими країнами наступає «новий світанок». «Я вважаю, що всі європейські лідери можуть співпрацювати з Америкою для того, щоб викувати більш міцні трансатлантичні зв’язки»,  ̶  зазначив британський прем’єр.

Отже, з самого початку свого прем’єрства, незважаючи на очікування багатьох британців, Гордон Браун чітко і недвозначно підкреслив, що Вашингтон залишається найважливішим двостороннім партнером для зовнішньої політики Лондона. При цьому відносини двох країн перейшли на більш ділову площину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Капитонова Н.К. Кто Вы, мистер Браун? [Электронный ресурс] / Н.К. Капитонова. – Режим доступу: http://www.mgimo.ru/files/26317/26317.pdf .- Название с экрана.
2. Капитонова Н.К. Некоторые аспекты внешней политики правительства Г. Брауна [Электронный ресурс] / Н. К. Капитонова. – Режим доступу: http://www.ieras.ru/pub/bulleten/250.doc . – Название с экрана.
3. Каспрук В.
4.  Гордон Браун: «прорыв» в США [Электронный ресурс] / В. Каспрук . – Режим доступа: http://www.vovremya.info/?art=1186047875  . – Название с экрана.
5. Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період : навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. – 412 с.
6. Федоров К.  К вопросу о внешнеполитическом курсе Великобритании в период премьерства Гордона Брауна  [Электронный ресурс] / К. Федоров. – Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/k-voprosu-o-vneshnepoliticheskom-kurse-velikobritanii-v-period-premierstva-gordona-brauna  . – Название с экрана.

Стаття присвячена співпраці України та Республіки Казахстан у політичній та економічній сферах. Розглянуто та проаналізовано основні проблеми  двостороннього співробітництва та перспективи подальшого розвитку відносин між країнами.

Ключові слова: Україна, Республіка Казахстан, зовнішня політика, партнерство, енергетика, економічний фактор.

Аннотация

Статья посвящена сотрудничеству Украины и Республики Казахстан в политической и экономической сферах. Рассмотрены и проанализированы основные проблемы двустороннего сотрудничества и перспективы дальнейшего развития отношений между странами.

Ключевые слова: Украина, Республика Казахстан, внешняя политика, партнерство, энергетика, экономический фактор.

Annotation

The article is devoted to the cooperation between Ukraine and the Republic of Kazakhstan in political and economic spheres. The main problems of bilateral cooperation and prospect of further development of relations between countries are сonsidered and analyzed.

Key words: Ukraine, Kazakhstan, foreign policy, partnership, energy, economic factor.

Розпад СРСР призвів до появи нових незалежних держав, яким довелося заново налагоджувати зовнішньополітичні зв’язки, формувати систему національної безпеки, створювати нове законодавство. До таких країн належали і Україна та Казахстан.

Процес формування зовнішньої політики України пов’язаний передусім із її національними інтересами та потребами. Однією з найменш розвинених сфер в Україні є енергетика. Це змушує нашу державу шукати джерела енергоресурсів в інших країнах. Таким чином, енергетичний фактор є основною причиною зацікавленості України в країнах Центральної Азії, а особливо в лідері регіону – Республіці Казахстан.

Відносини України та Казахстану сформувались задовго до розпаду СРСР і тому, мають значну історичну основу. Після здобуття незалежності, країни почали заново створювати законодавчу базу двосторонніх відносин. На сьогодні між Україною та Казахстаном укладено понад 170 документів про співробітництво, в обох країнах функціонують посольства, ведеться активний політичний діалог на різних рівнях.

Республіка Казахстан визнала Україну 23 грудня 1991 р. З моменту встановлення дипломатичних відносин між країнами 23 липня 1992 р., була створена широка нормативно-правова база. Слід зауважити, що  процес її формування  можна умовно поділити два етапи. Перший етап тривав з моменту набуття країнами незалежності до початку ХХІ ст. У цей період були закладені основи співпраці між країнами, підписані перші основні документи двостороннього співробітництва. Серед них варто виділити Договір про дружбу і співробітництво між країнами та спільну Декларацію «Сучасний світ: виклики та небезпеки», які були підписані 20 січня 1994 р. У цих документах описані принципи за якими країни зобов’язувались співпрацювати. Другий етап формування нормативно-правової бази можна віднести на період із поч. ХХІ ст. до сьогодні. В цей час укладались договори переважно економічного характеру або ж поновлювались раніше укладені угоди. Серед документів укладених в цей період варто виділити «Дорожні карти», підписані в 2005, 2007, 2010 та 2013 роках. Термін дії таких документів складав 1 рік, і в них було описано завдання двосторонніх відносин України та Казахстану на певний період.             У налагодженні політичного діалогу також можна виділити кілька етапів, які визначались активізацією чи спадом двосторонніх контактів. Так, 1991 – 1994 рр. відбувалося становлення відносин, 1994 – 2004 рр. – їх активізація, 2005 – 2009 рр. – поступовий спад активності контактів, 2010 – 2014 рр. – відновлення інтенсифікації діалогу.

Україна та Республіка Казахстан є насамперед пріоритетними економічними партнерами. Основними цілями і завданнями зовнішньої політики України в економічних відносинах з Казахстаном є активізація зусиль у створенні нової системи транспортних комунікацій та пошук альтернативних джерел енергопостачання для України. Важливе значення має також розвиток рівноправних торгових взаємин та економічного співробітництва з Казахстаном в умовах модернізації економічних систем. Основним предметом зацікавлення Республікою Казахстан в економічному співробітництві з Україною є диверсифікація шляхів постачання енергоресурсів до країн Європи через територію України. Отже, можна зазначити, що паливно-енергетичний комплекс є основною сферою економічного співробітництва України та Казахстану.

До інших важливих галузей співпраці належать інвестиційна, торгово-економічна та науково-технічна галузі. Щодо останньої, то тут варто виділити напрям, за яким науково-технічна співпраця між країнами здійснюється найактивніше, а саме, галузь освоєння космічного простору. У цій сфері існує багато спільних проектів, які успішно реалізовуються. Також важливими напрямками двостороннього співробітництва є машино- та літакобудування, транспортна галузь. Всі ці сфери співробітництва мають хорошу перспективу подальшого розвитку.

Українсько-казахстанські відносини характеризуються стабільністю, перспективністю і тенденцією до розширення. Проте існують певні обставини, які гальмують розвиток співробітництва між країнами. Серед них слід виділити: економічну нестабільність в країнах, світову економічну кризу, розбіжності у векторах зовнішньої політики, вплив третіх держав. Із розпадом СРСР, на перший план у зовнішній політиці України стала європейська та євроатлантична інтеграція тому, впродовж багатьох років центрально-азійський напрям зовнішньої політики України був позбавлений належної уваги. Це стало однією з причин гальмування розвитку двосторонніх відносин України та Казахстану наприкінці ХХ ст. На початку ХХІ ст. основною проблемою у відносинах між країнами було те, що з кожною зміною влади, змінювався і напрям зовнішньої політики. Таким чином, Казахстан часто залишався поза пріоритетами України, що негативно впливало на розвиток відносин між країнами. Одним з прикладів погіршення відносин між країнами є те, що у лютому 2010 р. Казахстан припинив транспортування нафти територією України. Також, важливою проблемою завжди залишалась надмірне втручання Росії у двостороннє співробітництво країн.

Говорячи про реакцію Республіки Казахстан на події в Україні в цiлому, слід зазначити, що уряд країни дотримується скоріше нейтральної позиції. Так, після проведення в Криму 16 березня 2014 р. референдуму, МЗС Республіки Казахстан виступив із заявою, в якій говорилося, що в Казахстані сприйняли референдум, як вільне волевиявлення населення. Всі інші заяви мали загальний характер та не містили жодного осуду чи підтримки. Позиція країни була обережною і максимально віддаленою. Така позиція може пояснюватися тим, що у Центральній Азії, а особливо в Республіці Казахстан, побоюються, що кримський сценарій може повторитися і там.

Все ж, зважаючи на рівень політичної та економічної співпраці України та Республіки Казахстан слід зробити висновок, що відносини між країнами є стабільними та динамічними. Найбільш перспективними галузями співпраці є транспортна, інвестиційна, науково-технічна та енергетична галузі. Між Україною та Казахстаном існує масштабна нормативно-правова база, функціонують посольства, розвивається політичний діалог. Тому, країнам варто і надалі зберігати таку тенденцію.

Список використаних джерел та літератури

1. Дорошко М. С. Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД [Електронний ресурс] / М. С. Дорошко – Режим доступу до ресурсу: http://westudents.com.ua/knigi/359-geopoltichne-seredovische-ta-geopoltichna-orntatsya-kran-snd-doroshko-ms.html.

2. Казахстан відмовився від нафтової «Дружби» з Україною [Електронний ресурс]. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://ua.comments.ua/money/122302-Kazahstan_vidmovivsya_vid.html.

3. Криза в Україні: реакція країн Центральної Азії [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2014/08/140806_central_asia_ukraine_yg.

4. Кучик О. С. Зовнішня політика України [Електронний ресурс] / О.С. Кучик. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://westudents.com.ua/glavy/51543-133-rozbudova-zovnshnopoltichno-slujbi-derjavi.html.

5. Малик Я. Й. Україна у міжнародних відносинах XX століття / Я. Й. Малик. – Львів: Світ, 2004. – 468 с.

6. Мхитарян Н. Можливості розширення співпраці з Казахстаном в контексті енергетичних та економічних інтересів України [Електронний ресурс] / Н. Мхитарян – Режим доступу до ресурсу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli2009/17.htm.

7. Мхитарян Н. Стратегічні завдання українсько-казахстанського співробітництва [Електронний ресурс] / Н. Мхитарян – Режим доступу до ресурсу: http://old.niss.gov.ua/monitor/may/15.htm.

8. Султанов Б.К. Казахстан в современном мире: реалии и перспективы. / С.К. Кушкумбаев, М.А. Абишева, А.А. Морозов. – Алматы, 2008. – С.348

Статтю присвячено впливу українського питання на розвиток двосторонніх американсько-російських відносин. Розглянуто українську кризу та реакцію обох сторін на неї, анексію Криму та вторгнення російських військ на територію України. Звернуто увагу на наслідки, що мали такі неправомірні дії РФ. Проаналізовано перспективи двостороннього співробітництва на майбутнє.

Ключові слова: США, Росія, зовнішня політика, український чинник, двосторонні відносини

Annotation

This paper is dedicated to the influence of the Ukrainian matter regarding the bilateral US-Russian relations. Ukrainian crisis and the reaction of both parties to it, the annexation of the Crimea and the invasion of Russian troops on the territory of Ukraine are depicted. Attention is to the consequences that had such misconduct actions of Russia.  The prospects of bilateral cooperation in the future are analyzed.

Keywords: USA, Russia, foreign policy, Ukrainian factor, bilateral relations

ВСТУП

Актуальність теми. США та РФ – є впливовими акторами на міжнародній арені і відносини між ними багато в чому визначають міжнародну політику, зокрема у сфері безпеки.

Із широкого кола питань, інтереси США і РФ збігаються, в тому числі з питань нерозповсюдження зброї масового знищення, боротьбі з тероризмом, запобігання економічному та політичному підйому Китаю, розв’язання численних конфліктів на Близькому Сході. Проте у багатьох аспектах відносини між країнами є напруженими. Зокрема з питань поширення впливу Росії на країни СНД, російсько-грузинська війна 2008 р., порушення в Росії прав людини тощо.

Із 2008 р. дві країни, незважаючи на протиріччя, намагалися покращити та поглибити співробітництво, проте здійснивши низку успішних акцій, російсько-американські відносини знову зайшли в глухий кут. Особливого погіршення відносини зазнали у зв’язку з українською кризою. Росія порушила міжнародні норми, анексувавши Крим та ввівши свої війська на схід України. Такі дії вимагали міжнародного втручання, що і було здійснено у формі санкцій. Український чинник значно вплинув на американсько-російські відносини, настільки напруженими вони не були ще з часів холодної війни.

Метою наукової роботи є визначити та проаналізувати український чинник в російсько-американських відносинах

Об’єктом дослідження є двосторонні відносини США та РФ.

Предметом – український чинник у цих відносинах.

Методологічною основою роботи є використання загальнонаукових і спеціальних методів, для вивчення тенденцій розвитку двосторонньої співпраці США та РФ. Зокрема, було застосовано системний підхід, метод аналізу і синтезу, діалектичний, геополітичний, історико-описовий.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що запропонована наукова робота може бути використана під час комплексного вивчення двосторонніх відносин США та РФ, дослідження зовнішньополітичної діяльності України під впливом політики глобальних лідерів на міжнародній арені. Окрім того, вказана робота може бути корисною для теоретичного вивчення впливу регіональних конфліктів на події світового масштабу.

Стан наукової розробки теми. Обрана тема є дослідженою у працях багатьох сучасних дослідників. Зміну динаміки російсько-американських відносин після завершення холодної війни досліджував О. Ірхін та  О. Кондратенко. Аналіз зовнішньої політики США за адміністрації Б. Обами та зміну підходів щодо співробітництва з РФ розглянуто в працях В. Шамрєвої, Н. Унікрішнана та У. Пурушозамана. Політику «перезавантаження» та зміну у зв’язку з нею американсько-російсько відносин досліджено у публікаціях Д. Суслова, Г. Мернікова, В. Орлик. Проте недостатньо уваги у працях дослідників приділено саме питанню України у цих відносинах та впливу відносин США та Росії на її розвиток.

Основу джерельної бази дослідження складає низка важливих документів, що визначають концептуальні засади та теоретичні аспекти зовнішньої політики США та РФ, зокрема, Воєнна доктрина РФ 2010 р., Концепція зовнішньої політики РФ 2013 р., заяви МЗС США щодо зовнішньої політики країни та української кризи, декларація НАТО щодо ситуації в Україні.

ОСНОВНА ЧАСТИНА. На кінець 2008 р. американсько-російські відносини були на найнижчому рівні з часів холодної війни. Б. Обама, ставши президентом, проявив ініціативу щодо покращення діалогу з РФ і виступив з пропозицією «нормалізації» відносин. Нова політика отримала назву «перезавантаження». США відмовились від певних політичних кроків попередньої адміністрації, зокрема вони припинили активно підтримувати членство України і Грузії в НАТО, відмовились від планів Буша розмістити протиракетні установки США в Центральній Європі. Натомість головний акцент зробили на спільних інтересах, до яких належали скорочення СНО, політика в Ірані і Афганістані.

На початку «перезавантаження» мало успіхи – у 2009 р. між США і РФ було підписано угоду про транзит озброєння до Афганістану через територію РФ. Після тривалих переговорів США та РФ 8 квітня 2010 р. у Празі підписали договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Також РФ підтримала санкції РБ ООН проти Ірану, введені в червні 2010 р.[12]

Проте, в рамках реалізації курсу на «перезавантаження», відбувається виразне падіння інтересу адміністрації Б. Обами до подій у країнах СНД. У результаті цього США ніяк не реагують на воєнну доктрину Росії 2010 р., у якій НАТО виступає головним ворогом Росії, проголошується курс на підтримання російської мови на пострадянському просторі та є заклики на подальшу консолідацію перебування Чорноморського флоту РФ в Криму, Україна [2]. Така політика США створює для РФ сприятливі умови для реалізації пріоритетного зовнішньополітичного завдання – перетворення країн СНД на виключно російську сферу впливу. До чого і приступає РФ, фокусуючи свою головну увагу на Україні.

Уже в 2010 р. між Україною і РФ була підписана угода про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму до 2042 р., яка була надзвичайно вигідна для Росії, проте не надавала ніяких переваг Україні. А в 2011 р. РФ офіційно запропонувала Україні приєднатись до Митного Союзу Росії, Білорусі та Казахстану, і активно тиснула на неї, побоюючись що Україна відмовиться від вступу в Митний союз і на противагу йому обере ЄС і тоді РФ надовго втратить тут сферу впливу. США у цей період особливо не цікавляться Україною. Вони не розглядають її, як геополітичну противагу домінуванню РФ на пострадянському просторі. Після проголошення у 2010 р. Україною її «позаблоковості» практично знімають з порядку денного питання її вступу в НАТО. Такий прагматизм у зовнішній політиці Обами, фактично створює  міжнародне середовище, яке не залишає країнам СНД, і зокрема Україні, реальних зовнішніх чинників забезпечення свого суверенітету й територіальної цілісності.

Як наслідок такої послідовної політики РФ, та ігнорування США, у 2014 р. відбувається безперешкодне втручання РФ в Україну та анексія Криму. Події в Україні остаточно підтверджують провал політики «перезавантаження» і можливе повернення до реалій холодної війни.

США і РФ активно спостерігали за громадянською революцією в Україні взимку 2013-2014 рр. США засуджували агресивні дії української влади та вимагали демократичних перетворень в країні. У той час як РФ навпаки, схвалювала відмову України від підписання угоди про асоціацію та стверджувала, що акції протесту є оплаченими США і не виражають поглядів населення України.

Події на міжнародній арені кардинально змінюються у березні 2014 р., коли Росія анексує Крим, проводячи на його території нелегітимний референдум. США засуджують такі дії РФ, називаючи їх явним нехтуванням українського суверенітету і територіальної цілісності, що є порушенням міжнародного права. США разом з більшістю країн ЄС у цей період, погрожують РФ економічними санкціями, а також усуненням з G8, якщо вони не виведуть свої війська з окупованого Криму. РФ не реагує на заклики світової спільноти і незважаючи на те, що в березні починаються вводитись перші санкції, вона переходить до нового етапу військової агресії щодо України.

Вже з квітня 2014 р. ситуація на сході України перетворюється на повномасштабний військовий конфлікт за участі російської армії. У зв’язку з таким становищем ЄС та США починають вводити санкції проти РФ. Спочатку вони стосувались в основному обмеження в’їзду певним громадянам РФ на територію ЄС і США і замороження активів російських громадян. Згодом під дію санкцій також потрапили компанії російського військово-промислового комплексу та нафтогазового і фінансового сектору [14]. Санкції постійно доповнюються і розширюються і наносять велику економічну шкоду РФ.

США неодноразово заявляли, що їхньою метою не є покарати РФ, а навпаки дати їй стимул і можливість вирішити всі питання дипломатичним шляхом. У свою чергу РФ не визнавала присутність своїх військ на території України, і заявляла, що політика уряду США передусім шкодить їм самим, адже санкції мають ефект бумерангу. Крім того, РФ стверджувала, що це саме США розпалюють братовбивчу війну на сході України, адже мають там свої економічні інтереси. За даними російської влади американці прагнуть поширити на європейському ринку свій сланцевий газ, послабивши на ньому позиції РФ. Відповідно допомогти їм у цьому може Україна, де розташовані значні поклади сланцевого газу. Як докази, були навіть представлені карти територій бойових дій на сході України, які співпадали з місцем знаходження покладів. США визнали ці звинувачення безпідставними.

У червні 2014 р. відносини між США і РФ знову загострились, після того як був відмінений саміт «Великої вісімки», який мав пройти в Сочі. Держави-учасниці, заявили, що вони прийняли рішення призупинити членство РФ, у зв’язку з подіями в Україні. Це змусило РФ шукати інші важелі впливу на міжнародну політику. Зокрема, вона звернула увагу на співпрацю в рамках БРІКС. Особливо РФ активізує співпрацю з Китаєм, який використовує свої відносини з РФ, як вагому противагу США, і найближчим часом не збирається це припиняти. У 2014 р. країни підписали декілька взаємовигідних газових угод.

Ситуація в Україні набула нових масштабів 17 липня 2014 р., коли на сході поруч з російським кордоном був збитий малайзійський літак з 298 пасажирами на борту. Згодом було встановлено, що таких ракет в наявності української армії немає і, що вона була випущена з району, контрольованого проросійськими сепаратистами. Уся міжнародні спільнота була шокована цією трагедією. Офіційні представники США заявили, що на думку США, сеператасти не могли збити літак без участі РФ, а тому саме на ній лежить відповідальність за це. РФ звинувачення відкинула, згідно її версії літак збили українські військові.

Події в Україні спричинили серйозні наслідки також і для політичного діалогу між США і РФ. НАТО заморозили усі «цивільні та військові взаємодії» з РФ, після анексії Криму. Як вже згадувалось РФ втратила своє місце в G8. Влада США і Канади скасували спільні військові навчання з РФ, які мали відбутися на Алясці осінню 2014 р. РФ також не братиме участі в саміті з ядерної безпеки, що має відбутися 2016 р. в Чикаго.

США стверджують, що не має військового вирішення цієї кризи, а тому політичний діалог можна відновити, а санкції зняти, якщо РФ піде на співпрацю. Однак для цього РФ має виконати Мінські домовленості про перемир’я та припинити військові дії на сході України. Так як вона поки цього не робить, конфлікт залишається невирішеним, список санкцій постійно поповнюється і співпраця з США на усіх рівнях зазнає невдач.

Українське питання значно вплинуло на формування відносин США та РФ в рамках НАТО. Авторитет НАТО тепер під питанням, особливо його здатність захищати і реагувати на загрози безпеці. Країни колишнього соціалістичного табору є особливо вразливими до агресивних дій Росії, а тому вони активно підтримують плани НАТО та США, щодо покращення безпекової політики в регіоні [11]. Застереження викликає, наприклад, викрадення російськими спецслужбами у вересні 2014 р. естонського розвідника. Москва пізніше стверджувала, що це був шпигун. Ці події ознаменували новий тривожний поворот у відносинах РФ з НАТО, особливо тому, що це, сталося на території Естонії та відбулося два дні, після того, як президент США Б. Обама підкреслив в Таллінні, співпрацю США і Естонії в рамках НАТО. Є усі підстави вважати, що Росія бажає поширити свій вплив і на Балтійські країни, які колись були в складі СРСР.

Відносини між США і РФ внаслідок конфлікту в Україні явно погіршились, і тепер знаходяться не на стадії «перезавантаження», а скоріше в стадії «глухого кута». Одна з небагатьох сфер, в якій Росія і США, на даному етапі, мають спільні інтереси – це запобігання проникненню угруповання «Ісламської держави» в інші регіони. Угода між двома країнами про обмін розвідувальними даними щодо ісламістів у Сирії та Іраку є першою ознакою відлиги у відносинах між Росією та США.

ВИСНОВКИ

Отже, політика «перезавантаження» стала одним із способів стабілізації та покращення відносин США та РФ, дозволивши зняти на певний період з порядку денного найбільш нагальні проблемні питання. Проте здійснивши низку успішних кроків для нормалізації відносин, погляди політичних еліт обох країн кардинально розійшлись у зв’язку з українською кризою.

Український чинник вагомо вплинув на відносини, погіршивши їх політичну та передусім економічну складову. Закривши, в певному сенсі, очі на події в Грузії в 2008 р., США не змогли ніяк не прореагувати на явну агресію проти України з боку РФ у 2014 р. Відтак, реакцією Заходу на неправомірні дії РФ було виключення її з G8 та накладення на неї санкції. Усе це змусило її шукати нові важелі співпраці, в результаті чого, зокрема, інтенсифікувались відносини з Китаєм, що є надзвичайно невигідним для США. Крім того у США тепер виникла нова проблема – РФ починає заявляти про бажання поширити свій вплив і на інші пострадянські держави, зокрема країни Балтії. Ці держави є членами НАТО і у разі конфлікту США змушені будуть безпосередньо втрутитись.

Таким чином, нині можна констатувати про явне охолодження відносин між США та Росією, і на даному етапі жодна з них не розглядає покращення та поглиблення двосторонніх відносин як пріоритет зовнішньої політики. На відносин РФ-США дедалі сильніше впливають зовнішні чинники і тому можна зробити висновок, що у зв’язку з кардинально відмінними позиціями держав щодо різних подій на міжнародній арені, відносини між ними і надалі будуть суперечливими, а досягнення будь-яких компромісів складним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Американський маршрут [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/svitovi-diskusiyi/amerikanskiy-marshrut
2. Военная доктрина Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.kremlin.ru/ref_notes/461
3. Концепция внешней политики Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mid.ru/brpnsf/0/6D84DDEDEDBF7DA644257B160051BF7F
4. Основні моменти формування російсько-американських відносин у постбіполярний період [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/article/view/2948
5. Перспективи відносин США з Росією – покращення чи подальше погіршення? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainian.voanews.com/content/us-russia-relations/2478389.html
6. A Long History of Mistrust[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://perspectives.carnegie.org/us-russia/long-history-mistrust/
7. Diverging Visions of Partnership[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://perspectives.carnegie.org/us-russia/diverging-visions-partnership/
8. How Russia Sees the Ukraine Crisis [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nationalinterest.org/feature/how-russia-sees-the-ukraine-crisis-11461
9. Obama’s Foreign Policy  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.huffingtonpost.com/vicky-kelberer/obamas-foreign-policy_b_5504939.html
10. The Devolving U.S.-Russia Relationship [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.defenseone.com/threats/2014/08/devolving-us-russia-relationship/91217/
11. The Ukraine crisis and NATO-Russia relations [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/docu/review/2014/Russia-Ukraine-Nato-crisis/Ukraine-crisis-NATO-Russia-relations/EN/index.htm
12. U.S.-Russia Relations: “Reset” Fact Sheet [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/the-press-office/us-russia-relations-reset-fact-sheet
13. S.-Russian Relations: First Year of the Obama Administration [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.state.gov/p/eur/rls/rm/2010/140850.htm
14. Wales Summit Declaration [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm
15. Why the Ukraine Crisis Is the West’s Fault [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/articles/141769/john-j-mearsheimer/why-the-ukraine-crisis-is-the-wests-fault

Відтак, з деякими країнами СНД станом на 2013 рік товарообіг суттєво знизився (наприклад з Казахстаном – 27,2%, Білоруссю – 25%, РФ – 25%, Вірменією – 23%, Туркменістаном – 24%, Таджикистаном – 17,8%), що пояснюється поступовою адаптацією митного законодавства ЗВТ (невідповідність законодавства призводить до зниження товарообігу). Проте, з такими, як Киргизстан (24%), Азербайджан (15,5%), Молдова (7%) рівень товарообігу збільшився, в силу збереження свого митного законодавства, не ставлячи додаткових бар’єрів для зовнішньої торгівлі з Україною. Згідно з Планом заходів щодо реалізації першого етапу Стратегії економічного розвитку СНД до 2020 р. Україна не є учасником усіх комплексів взаємодії між державами-членами співдружності (зокрема, розробка і реалізація національних програм структурних змін економік держав СНД в цілях мінімізації наслідків світової кризи, Концепція міжрегіонального і прикордонного співробітництва тощо) [3].

Варто відзначити, що у 2011 році Україна разом з Білоруссю, Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Молдовою, Росією, Таджикистаном (станом на 1 січня 2014 договір не ратифікований [4]) підписала Договір про зону вільної торгівлі, що передбачає єдині тарифи, єдину податкову політику, регулювання транзиту товарів, скасування кількісних обмежень у взаємній торгівлі, що дозволить лібералізувати торгівлю в рамках СНД, однак Україною із 92 необхідних документів на сьогоднішній день узгоджено лише 39. Проте, стосунки з Російською Федерацією залишаються найбільш проблемними, підписання ЗВТ з СНД не припинило українсько-російських торговельних воєн.

За повідомленнями експерта Національного інституту стратегічних досліджень при президентові України Ірини Клименко, останнім часом торговельні відносини між Україною та Росією ставали заручниками політичних відносин [5]. Економічним важелем впливу Російської Федерації на Україну, стало застосування обмежувальних заходів щодо трубної, кондитерської продукції, порцелянових виробів [2].

Внесення Росією більш жорстких коректив у свою енергетичну політику на пострадянському просторі і превалювання орієнтирів інших пострадянських республік на зовнішні енергетичні джерела, їх наміри щодо створення субрегіональних систем співробітництва у цій сфері (спільна ініціатива України, Білорусі та Азербайджану щодо взаємної кооперації у контексті транспортування каспійських енергоносіїв на європейський ринок) дозволяють зробити висновок про нечіткі перспективи діяльності СНД.

Підсумовуючи усе вищезазначене та беручи до уваги плюси і мінуси участі України у СНД, постає питання доцільності перебування нашої держави у цій структурі, адже Україна неодноразово скаржилась на неефективність Співдружності та на необхідність оплати членських внесків біля одного мільйона доларів (з огляду на економічну ситуацію в країні). Україна в СНД – необхідність участі чи тягар для економіки?

Список використаних джерел та літератури:

1. Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами за 2013 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. – Назва з екрану.
2. ЗМІ: Росія може виключити Україну із зони вільної торгівлі в рамках СНД [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/society/834414-zmi-rosiya-moje-viklyuchiti-ukrajinu-iz-zoni-vilnoji-torgivli-v-ramkah-snd.html. – Назва з екрану.
3. Нормативно-правовая база СНГ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.e-cis.info/index.php?id=706. – Назва з екрану.
4. СНД – МЗС України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations/cis. – Назва з екрану.
5. Угода про зону вільної торгівлі в рамках СНД не закриває Україні дорогу в ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.interfax.com.ua/news/general/112795.html . – Назва з екрану.

Сьогодні у державах регіону триває процес здійснення політичних та економічних реформ, які стимулюються Європейським Союзом та спрямовані на досягнення головної зовнішньополітичної мети західнобалканських держав – членство в ЄС. Метою даної статті є спрогнозувати, яким чином розвиватимуться відносини ЄС з державами Західних Балкан у середньостроковій перспективі.
Вивченням даного питання займається низка вчених. Зокрема, німецький дослідник Х.Крамер вивчав проблеми та виклики, які постають перед ЄС у контексті відносин з балканськими державами. Перспективам європейської інтеграції Західних Балкан присвячені роботи російської дослідниці Ю. Кудряшової, а також українського політичного аналітика В. Каспрука. Все ж дана тема потребує додаткового вивчення.

У 2013 році до ЄС приєднала Хорватія, ставши першою з держав регіону. Незважаючи на кризу процес розширення ЄС не зупинився. Звичайно він вповільнився, проте приєднання Хорватії свідчить про те, що ЄС і надалі готовий розширювати свої кордони. Хорватія стала країною, яка приєдналася до ЄС маючи недавній досвід війни і великомасштабного насильства на етнічному ґрунті. Рішення прийняти Хорватію до ЄС є швидше політичним, спрямоване на посилення стабільності у регіоні Балкан. Крім того, вступ до ЄС для цієї держави означав не лише здійснення реформ, а й зміну політичної культури. Це перетворення не було б можливим без процесу розширення ЄС.
Опоненти розширення наводять свої аргументи, прагнучи довести малоймовірність приєднання до ЄС нових членів навіть у середньостроковій перспективі. Стверджуючи, що на сьогодні економічні проблеми та занадто велика кількість країн-членів роблять не доцільною політику розширення. Все ж держави регіону Західних Балкан зберігають значні шанси приєднатися до ЄС у наступному десятилітті.
Європейську інтеграцію гальмують не лише внутрішні проблеми у ЄС, а й неспроможність Західних Балкан повноцінно вирішувати наявні труднощі. Німецький дослідник Хайц Крамер вважає, що для політики ЄС в регіоні характерна так звана «стабілізаційна дилема». На його думку наймеш стабільні держави у регіоні (якщо брати до уваги ефективність роботи державних інституцій у напрямку демократизації та здійснення реформ у економічній сфері) отримують від ЄС недостатню допомогу, що гальмує їх розвиток. Крім того, дослідник зауважує, що на сьогодні ЄС не виробив дієвих механізмів збереження стабільної ситуації у регіоні у випадку загострень внутрішніх протиріч у західнобалканських державах. Також механізми співпраці ЄС з державами регіону мають базуватися на балансі двох компонентів: стабільності та процвітанні. Існує суттєва взаємозалежність між політичною стабільністю та економічним розвитком. Перше є передумовою другого і навпаки[5]. Якщо ЄС не зможе належним чином поєднувати економічну та політичну співпрацю з державами регіону, то його позиції у регіоні послабляться.
Малоймовірним є вирішення етнічних протиріч у Боснії та Герцеговині, які найбільше гальмують розвиток конструктивних відносин цієї держави з ЄС. БіГ одна з країн, яка чи не найбільше постраждала від дезінтеграційних процесів у регіоні. Потрібні конституційні зміни для усунення дискримінації за етнічною ознакою. У березні 2009 році до конституції вперше були внесені зміни, а в грудні Європейський суд з прав людини визнав такими, що порушують Європейську конвенцію з захисту прав і свобод людини положення конституції про те, що тільки етнічні боснійці, серби і хорватами можуть бути членами президії країни і верхньої палати парламенту. ЄС запропонував БіГ здійснити наступні поправки до конституції: реформування державних структур з метою відповідності Європейській конвенції про права і основні свободи людини, створення потужного однопалатного законодавчого органу і потужнішу Раду Міністрів на чолі з прем’єр-міністром; надати державній владі брати на себе відповідальність і приймати на себе зобов’язання в процесі вступу до ЄС.
Для внесення поправок до конституції необхідно співробітництво боснійських сербів з мусульманами і хорватами. У дійсності тільки перспектива вступу до ЄС дозволить БіГ остаточно відмовитися від політики, яка веде до роздробленості і закритості, і прийняти нову модель економічного і соціального розвитку, засновану на інтеграції та відкритості. Тому вступ до ЄС життєво необхідний для БіГ як єдина можливість підконтрольного еволюційного розвитку [3].
На даний час головною зовнішньополітичною метою БіГ є стати офіційним кандидатом на членство в ЄС до кінця 2014 року. Спеціальний представник ЄС у БіГ Петер Соренсен вважає, що основною перешкодою на шляху ЄС для цієї країни є складна система управління, тому конституційна реформа необхідна, щоб БіГ стала функціональною державою [1].
Триває діалог між ЄС та Албанією. У 2008 році Європейська рада схвалила перелік короткострокових та середньострокових пріоритетів розвитку діалогу з Албанією, а саме:
сприяння конструктивному діалогу між політичними партіями та підвищення зацікавленості сторін у здійсненні реформ;
реалізація рекомендацій ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини на виборах, зокрема шляхом поліпшення списків виборців та внесення змін до Виборчого кодексу у відповідності з рекомендаціям Венеціанської комісії;
Все ж Європейському Союзу не вдається ефективно впливати на політичну ситуацію та виборчий процес у Албанії, що показали вибори 2009 року. Влада не змогла на належному рівні організувати волевиявлення громадян і внутрішня політична криза вкотре стала перепоною на шляху до євроінтеграції. Поряд з неспроможністю налагодити ефективну роботу парламенту у Албанії існують й інші проблеми, зокрема: дотримання громадянських прав, свобода засобів масової інформації, не сформованість інститутів громадянського суспільства, наявність корупції та організованої злочинності.
У 2009 році Албанія досягла однієї з двох зовнішньополітичних цілей, а саме приєдналася до НАТО. Наступним етапом має бути приєднання до ЄС. Угода про стабілізацію та асоціацію між ЄС та Албанією вступила в силу у 2009 році. ЄС офіційно прийняв заяву на членство в листопаді 2009 року. На відміну від Македонії, Чорногорії та Сербії, Албанія, а також Боснія і Герцеговина, не були в змозі завершити процес лібералізації візового режиму в 2009 році, оскільки не виконали всіх вимог. Крім того, Албанія занурилася в політичну кризу, яка є найтривалішою після падіння комуністичного режиму, що завдає значної шкоди національним інтересам. Європейська комісія попереджала, що ця криза і корупційні проблеми можуть уповільнити процес інтеграції Албанії. Таким чином, сьогодні зарано говорити про перспективи завершення процесу європейської інтеграції Албанії у середньостроковій перспективі, оскільки країна не спроможна виконати завдань поставлених перед нею європейськими партнерами і вкотре підтверджується імідж Албанії як нестабільної країни. Відсутність сильної влади у парламенті блокує прийняття законів необхідних для зближення з ЄС.
Зовнішньополітичне майбутнє Албанії залежить від спроможності її політичних еліт налагодити ефективний діалог, який буде основним і дієвим механізмом вирішення внутрішніх проблем. Держава має надолужити багато втрачено часу шляхом здійснення динамічних реформ. Стосунки з Косово мають бути збалансованими, а також варто розвивати відносини з іншими державами регіону. Албанія має виконати вимоги і рекомендації міжнародного демократичного співтовариства.
Шанси Албанії на вступ до ЄС є досить низькими, оскільки соціально-економічна ситуація в країні одна з найбільш нестабільніших в Європі. Разом з тим серйозну політичну підтримку їй надає Італія. Албанія для Італії виступає постачальником енергетичних ресурсів, дефіцит яких відчуває Рим, тому він активізує співпрацю з Тіраною і є її провідним торговим партнером. В Італії проживає значна кількість албанських мігрантів, які зумовлюють особливу увагу Італії до цієї західнобалканської держави.
Найбільші шанси серед західнобалканських держав на членство в ЄС має Чорногорія. Ця невелика за розмірами та кількістю населення країна є інвестиційно привабливою для європейських партнерів та зуміла створити сприятливі умови для розвитку економіки порівняно з іншими державами регіону.
Серед населення та політиків Чорногорії не має одностайної позиції стосовно євроінтеграції. Одна частина вважає, що вступ до ЄС позитивно вплине на економіку держави та сприятиме підвищенню рівня життя у державі. Інша частина населення занепокоєна тим, що ЄС регламентуватиме занадто багато аспектів внутрішнього життя Чорногорії і таким чином обмежуватиме політичний та економічний суверенітет держави. На сьогодні актуальним є питання здійснення судової реформи, оскільки без поступу у цій сфері подальші трансформації у державі не будуть ефективними.
Євроінтеграційні перспективи суттєво впливають на внутрішньополітичні процеси у Македонії стабілізуючи ситуацію та стимулюючи представників різних етнічних груп до пошуку взаєморозуміння. Все ж, навряд чи Греція змінить свою позицію щодо неприйняття назви Македонія, а для КЮРМ додаткові поступки для південного сусіда у цьому питанні означатимуть поразку.
КЮРМ отримала статус кандидата в ЄС як і Хорватія у 2004 році, проте не зуміла за дев’ять років досягти мети. На думку Міністра Македонії Нікола Попоскі сьогодні у державі спостерігається падіння довіри громадян до ЄС, оскільки на їх думку Македонія занадто довго очікує на новий етап у євроінтеграції. Н. Попоскі вважає, що Македонія технічно може приєднатися до євро дуже швидко, добре інтегруватися в рамках внутрішнього ринку і практично виконала Маастрихтські критерії. Македонський урядовець занепокоєний «втомою від розширення» ЄС, у зв’язку з численними внутрішніми проблемами держав-членів, а також вирішення проблем, які залишаються після приєднання нових держав. Міністр вважає, що це є додатковим поштовхом докласти зусиль у напрямку розширення так як з історичної точки зору хвилі розширення часто проходять в період кризи [4].
Сербія сподівається розпочати переговори про вступ до ЄС у 2014 році. На сьогодні на динаміку діалогу між ЄС та Сербією суттєво впливає внутрішньополітична ситуація, яскравим елементом якої є сербський націоналізм. Він включає в себе дві основні концепції. Консервативні націоналісти виражають яскраві антизахідні настрої і наполягають на встановленні тісного союзу з Росією для того, щоб уникнути вестернізації у будь-якому вигляді, так як, на їхню думку, вона призведе до втрати сербською нацією своєї культурної самобутності і традицій. З іншого боку, помірковані політичні сили виступають за більш збалансований підхід. Всі сербські націоналісти підтримують ідею «Великої Сербії». Консерватори допускають використання будь-яких засобів для її досягнення, в тому числі війни, помірковані націоналісти пропонують, щоб Сербія чекала відповідних міжнародних обставин. Ідея «Великої Сербії» передбачає включення всіх територій в регіоні, де етнічні серби становлять більшість або проживають у значній кількості. Ідея добре прижилася у Боснії, де сербська меншина прагне згодом об’єднатися з Сербією.
Проте, можливий підйом етнічного націоналізму в західній частині Балкан малоймовірно переросте у війну таку масштабну як у 90-их роках ХХ століття. На сьогодні держави не мають потужної військової сили, яка була в Югославії. Тим не менш, можливість збройного конфлікту нижчої інтенсивності не може бути повністю виключена. Більш ймовірними є внутрішньодержавні громадянські війни в одній або декількох країнах регіону, ніж звичайна війна між двома або декількома державами регіону. Це пов’язано з двома факторами. По-перше, існує ціла низка злочинних організацій, які добре озброєні нелегальною зброєю. Інший фактор пов’язаний із загальними несприятливими соціально-економічними умовами, які ймовірно в майбутньому лише погіршаться. У поєднанні з відносно слабкими і корумпованими державними інститутами, ці фактори можуть стати вибухонебезпечною сумішшю [6].
Український політолог Віктор Каспрук вважає, що Сербія може розраховувати на приєднання до ЄС не раніше 2022 року. Оскільки країна має багато невирішених проблем, які перешкоджають інтенсифікації інтеграційного процесу. Основними перешкодами є наявність корупції та неефективна економіка. Ці проблеми взаємопов’язані, оскільки непрозорість у процесі прийняття рішень призводить до росту тіньової економіки, що робить Сербію неконкурентоспроможною на європейському ринку. Крім того високий рівень корупції зумовлює недовіру іноземних інвесторів до цієї країни як потенційного поля для ведення бізнесу.
Експерт прогнозує, що переговори триватимуть від шести до восьми років, а потім знадобиться ще два роки на ратифікацію. У процесі переговорів необхідно буде узгодити питання, щодо реформування судової системи, трудових відносин та взаємин роботодавців і працівників, функціонування фінансової системи і фінансового ринку в системі економічних відносин. Необхідно буде також вирішувати проблему високого рівня корупції, стабілізації обмінного курсу сербського динара, питання інфляції та бюджетного дефіциту. Не менш важливим є приєднання до загальних принципів Євросоюзу: громадянських прав, прав людини, інтегрованого єдиного ринку і можливості ведення бізнесу, мобільності для кожної окремо взятої людини і надання їй права працювати у будь-якому місці Євросоюзу [6].
На сьогодні найбільшим досягненням ЄС у відносинах з Сербією є участь у досягненні домовленостей з косівськими албанцями. Незважаючи на те, що у Сербії угода про нормалізацію відносин з самопроголошеною державою трактуються по різному. Самі по собі вони є важливим кроком на шляху до незалежності Косово та зменшення етнічної напруженості у регіоні.
У разі провалу євроінтеграції держав Західних Балкан на думку сербського аналітика Мілана Марінковича можливим є зміцнення зв’язків між країнами регіону. Така інтеграція може оформитись у вигляді формування Митного союзу. З іншого боку, замість поліпшення відносин в західній частині Балканського півострова, потенційна втрата європейської перспективи, швидше за все, призведе до нової хвилі протиріч у всьому регіоні. На сьогодні основна увага прикута до Косово, проте не варто недооцінювати конфліктний потенціал Сербії та Боснії і Герцеговини [6].
Єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле вважає, що Західні Балкани рухаються у правильному напрямку: «Прогрес на Західних Балканах був вражаючим у 2013 році. Хорватія стала 28-м членом ЄС 1 липня. Переговори з Чорногорією просуваються добре і в червні ми розпочали переговори про вступ з Сербією. Ми також ведемо переговори щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію з Косово. У поєднанні з приєднанням Хорватії, це посилає чіткий сигнал всьому регіоні: якщо у вас є мужність і прихильність, Європейський союз здатний реагувати» [7]. Подібні заяви свідчать про наявність євроінтеграційних перспектив у західнобалканських держав, проте на відносини між ЄС та Західними впливає низка факторів, які гальмують інтеграційний процес.
Незважаючи на нечіткі перспективи євроінтеграції ЄС залишається головним партнером Західних Балкан у економічній сфері. У цьому напрямку вже є багато досягнень, оскільки більшість нормативно-правових актів прийнятих у регіоні задля покращення економічної ситуації відповідають вимогам ЄС. Останні десять років з ЄС надходили значні інвестиції до регіону, держави Союзу мали значний вплив на фінансову сферу Західних Балкан. Такий рівень взаємозв’язків тривалий час позитивно впливав на економіку регіону, проте зробив його і уразливим від фінансово-економічних криз у ЄС.
У середньостроковій перспективі економіки ЄС почнуть виходити з кризи і тоді держави регіону Західних Балкан очікуватимуть на підтримку. Існує необхідність зміни механізму надання фінансової допомоги державам регіону. На сьогодні Західні Балкани не мають власних ресурсів для втілення великих інфраструктурних проектів, а також для інвестування в людські ресурси, тому потребують допомоги міжнародної спільноти. Таким чином ЄС разом з іншими міжнародними організаціями можуть зробити значний внесок у економічний розвиток регіону. З іншого боку західнобалканським державам не варто розраховувати лише на підтримку ззовні, необхідно розвивати регіональні проекти у різних сферах: наука, новітні технології, транспорт, енергетика. Створені на основі таких проектів регіональні компанії матимуть змогу краще конкурувати на ринку ЄС, порівняно з невеликими національними компаніями [8].
Важливим напрямком політики ЄС у найближче десятиліття залишатиметься демократизація регіону, оскільки у цій сфері поки що не досягнуто бажаного результату. Основним завданням ЄС є сприяння налагодження діалогу між політичними елітами, суспільством і засобами масової інформації. Для досягнення поставленої мети ЄС прагне інтенсифікувати роботу з організаціями, які представляють громадянське суспільство на Західних Балканах. Європейські аналітики Роса Балфур та Коріна Стратулат вважають, що демократизація Західних Балкан – це найбільша інвестиція, яку ЄС може вкласти у цей регіон [8].
Отже, держави Західних Балкан продовжують декларувати європейську інтеграцію як основний пріоритет зовнішньої політики. Приєднання Хорватії свідчить про реальну можливість долучення до Європейського Союзу шляхом виконання вимог поставлених європейськими інституціями та досягнення відповідних економічних та соціальних критеріїв. Решта держав регіону також прагнуть реалізувати свої зовнішньополітична амбіції.
У середньостроковій перспективі основні напрямки співпраці ЄС з регіоном Західних Балкан залишатимуться незмінними. Перш за все, ЄС та Західні Балкани прагнуть спільними зусиллями відносити позитивні тенденції у економічному розвитку Європи. Важливим напрямком двосторонніх відносин залишатиметься стабілізація внутрішньополітичної ситуації у регіоні, демократизація держав Західних Балкан та сприяння формуванню громадянського суспільства, яке має вплив на політичні еліти. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією, захист прав національних меншин та реформа судової системи вимагають наполегливої роботи законодавчих та виконавчих органів держав Західних Балкан у свою чергу ЄС продовжуватиме здійснювати моніторинг та консультування держав регіону задля вирішення проблем у цих сферах.

Список використаних джерел та літератури
1.Босния и Герцеговина в 2014 году может стать кандидатом в члены ЕС [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://korrespondent.net/world/1357087-bosniya-i-gercegovina-v-2014-godu-mozhet-stat-kandidatom-v-chleny-es. – Заглавие с экрана.
2.Каспрук В. Сербію чекають у Євросоюзі не раніше 2022 року? [Електронний ресурс] / B. Каспрук. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/85166
3.Кудряшова Ю. Перспективы вступления в ЕС балканских государств [Электронный ресурс] / Ю. Кудряшова. – Режим доступа: http://www.geopolitics.ru/2012/10/perspektivy-vstupleniya-v-es-balkanskix-gosudarstv/. – Заглавие с экрана.
4.Article about EU-Macedonia relations, published in The Parliament magazine, 30.04.2012. [Electronic resource]. – Mode of access: http://mfa.gov.mk/?q=node/1038&language=en-gb#sthash.ooFvtOU9.dpuf. – Заголовок з екрану
5. Kramer H. The European union in the western Balkans: another step towards European integration [Electronic resource] / H. Kramer. – Mode of access: http://sam.gov.tr/wp-content/uploads/2012/01/Heinz-Kramer.pdf. – Title from the screen.
6.Marinkovic M. Perspectives for the Western Balkans in light of the ongoing European crisis [Electronic resource] / M. Marinkovic. – Mode of access: http://www.opendemocracy.net/milan-marinkovic/perspectives-for-western-balkans-in-light-of-ongoing-european-crisis. – Title from the screen
7.Ready to join? Perspectives on further EU enlargement and what it means for transatlantic business [Electronic resource]. – Mode of access:http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-13-735_en.htm. – Title from the screen
8.The European future of the Western Balkans Thessaloniki@10 (2003-2013) edited by E. Prifti. – European Union Institute for Security Studies, 2013. – 150 p. . – Title from the screen.

In this article attempts to describe principal features of media coverage of anti-missile defense and nuclear armament are analyzed. The major priorities, ideas and concealed intentions of leading American mass-media are discovered. Supposed perspectives of foreign policy of the country are presented as scripts in this paper.

Суспільство впродовж своєї історії винайшло лише три основних способи впливу на людину – примус, маніпуляцію та співробітництво. У контексті дослідження сфери зовнішньої політики та можливостей застосування різноманітних технологій впливу вказані методи досить часто використовуються на міжнародній арені. Не є винятком такі світові лідери як Росія та США, які здійснюють безпосередній вплив на процес висвітлення їхньої діяльності провідними ЗМІ.

Аналіз останніх досліджень. Так як проблематика медійного висвітлення є надзвичайно широкою, підходи, погляди та різні аспекти надзвичайно активно вивчаються науковцями. На сьогодні представлено багато праць та статей, які присвячені саме специфіці висвітлення ЗМІ важливих суспільних питань зокрема. Серед науковців та дослідників, які вивчали цю проблему, а також розглядали її різні аспекти, слід відзначити таких вітчизняних та зарубіжних фахівців як Доценко [1], Засєкіна [2], Мангейм [3], Ньюман [4] та Юськів [5]. Але зараз дуже важко виділити вітчизняних чи зарубіжних дослідників, які б конкретно займалися питанням інформаційного висвітлення питання протиракетної оборони та ядерного озброєння розвинених країн. Тому за доцільне вважаю продовжувати дослідження цієї тематики, адже вона є надзвичайно перспективною та актуальною у наш час.

Метою статті є інтерпретація характерних рис медійного висвітлення питання протиракетної оборони та ядерного озброєння США. Однак в першу чергу потрібно виявити і проаналізувати певні патерни, закономірності і залежності провідних американських ЗМІ. Це дасть змогу розкрити приховану мету, справжні наміри та головну ідею поданої інформації, що у свою чергу дозволить краще зрозуміти особливості зовнішньої політики Сполучених Штатів.

Виклад основного матеріалу. Для дослідження особливостей медійного висвітлення проблеми протиракетної оборони та ядерного озброєння було використано контент-аналіз. Крім того, здійснювався фреймовий аналіз як допоміжний і взаємодоповнюючий метод вивчення тексту, який не лише дозволяв виявити певні патерни, закономірності і залежності у статті, але й представляв цілу картину, давав загальне уявлення про повідомлення , при цьому розкриваючи приховану мету автора, його справжні наміри та головну ідею поданої інформації.

Процедура здійснення контент та фреймового аналізів здійснювався за наступним планом:

1) детальне вивчення статті (уважне перечитування, ознайомлення із автором та часто використовуваними техніками та особливостями написання текстів, дослідження інших його статей);

2) виділення ключових тем або категорій досліджуваної статті (наприклад, політика, суспільство, релігія, економіка, спорт, бізнес, освіта, тощо);

3) вибір основних одиниць аналізу та їх групування у поточні категорії, фрейми  (зазвичай це слова, які виражені іменниками, прикметниками);

4) визначення коефіцієнту частотності одиниці аналізу у межах фрейму (частка кількості використання кожного поняття від загальної кількості понять, що належать до цієї категорії);

5) аналіз дослідження показника частотності понять у межах визначеного фрейму дає змогу визначити прототипи – слова із найвищим коефіцієнтом повторюваності ;

6) на основі детермінованих прототипів створюється сценарій – це структура, на основі якої визначається загальний ракурс думок, уявлень та інтенцій автора тексту;

7) для більш деталізованого аналізу прихованих мотивів чи намірів автора досліджуваної статті здійснюється конструювання скрипту, який представлений структурою Передподія-Подія-Постподія, тобто це основна причина, суб’єкт, проблема – дія чи процес – очікування, наслідок, результат досліджуваного повідомлення [2, с. 78-86].

Для аналізу було відібрано дві статті провідних газет Сполучених Штатів («The New York Times», «The Washington Post»), а також промову Бараки Обами із офіційного сайту Білого Дому. Моніторинг вищезазначених джерел масової інформації здійснювався із січня по квітень 2013 року включно.

Першою піддавалася вивченню стаття «The Kremlin’s World» щоденної американської газети «The New York Times» [6]. У процесі дослідження враховувалися такі одиниці аналізу як іменники, прикметники, що володіють сильним емоційним забарвленням, та дієслова.

Основними фреймами аналізу було визначено 6 наступних категорій: «країни», «озброєння», «процеси», «влада», «взаємодія» та «часові і просторові поняття». За результатами групування слів було досліджено, що класифікатор «країни» містить 73 слів, «озброєння» – 29; «процеси» – 37; «влада» – 79; «взаємодія» – 55; «часові і просторові поняття» – 14 слів. Після чого підраховувалася кількість слів у виділених категоріях. Для тих, що найчастіше повторювалися, виділявся коефіцієнт їх частотності.

Слова, які повторюються найбільшу кількість разів, утворюють прототипи для кожного фрейму. Так, найчастотнішими поняттями категорії «країни» є Russia, U.S., U.N., neighbors; для «озброєння» – defense, nuclear, arms, warn; для «процеси» – protect, reveal, improve; для «влада» – foreign policy, Putin, Moscow; для «взаємодія» – Doctrine, Concept, link; для «часові і просторові поняття» – future, years, reality відповідно.

Відібрані слова у кожному фреймі дають можливість побудувати сценарій досліджуваної статті, тобто демонструють основні пріоритети та головну ідею тексту, яку хоче донести автор.

Для того, щоб правильно і максимально об’єктивно сконструювати скрипт газетної статті, потрібно відібрати із прототипів ті мовні одиниці, які часто використовуються, містять значну частку дієслівності і розміщуються у ланцюзі Передподія-Подія-Постподія:

Russia-defense/nuclear-future

На основі зробленого аналізу можна спробувати здійснити інтерпретацію отриманих результатів. Автор статті вбачає, що майбутнє США залежить безпосередньо від Росії, її зовнішнього курсу розвитку, а також державної політики у сфері протиракетної оборони та ядерного озброєння. Не останню роль у моделюванні цієї ситуації відіграє політика Америки, а саме орієнтація на власний захист.

Наступною аналізувалася досить впливова ділова газета «The Washington post», а саме її стаття «Obama reaches out to a repressive Putin» [7]. Розподіл основних мовних одиниць аналізу представлений наступним чином: фрейм «країни» містить 21 слово, «озброєння» – 43; «процеси» – 29; «влада» – 53; «взаємодія» – 19; «часові і просторові поняття» – 14 слів.

У категорії «країни» найчастіше вживалися такі поняття як Russia (10 повторів), U.S. (9 повторів), тобто основні фігуранти статті; у класифікаторі «озброєння» – nuclear (6 повторів), campaign, demonstrations, weapons; у фреймі «процеси» – reduction, charged, movement; у категорії «влада» – Putin (10 повторів), Obama (6 повторів), president, regime; у класифікаторі «взаємодія» – agreement, initiative, reach out, regard; у часових і просторових поняттях – middle, way, context, status quo.

Із розглянутого сценарію можна помітити деяку закономірність – часте вживання слів «Росія», «Путін» та «США», «Обама». Майже однакове представлення одиниць аналізу говорить про рівність країн-партнерів та їх лідерів. Цієї маніпуляцією автор статті хоче зосередити увагу на ключових персонажах повідомлення, підсилити їхню важливість, авторитетність і впливовість. Цікаво те, що провідну роль тут відіграє російська сторона. Крім того, переважаючою тематикою статті «Obama reaches out to a repressive Putin» є озброєння та влада. Скриптом обраної статті є:

Russia-agreement/initiative-way

Як висновок, США намагається налагодити вигідну взаємодію із Росією шляхом прояву власної ініціативи та спільного узгодження найбільш болючих і критичних питань, а саме питання ядерного озброєння та розгорнення кампаній із протиракетної оборони. На думку вищого керівництва Сполучених Штатів налагодження діалогу із Президентом Російської Федерації є єдиним можливим способом вирішення цієї дилеми.

Доволі цікавою для дослідження є Ізраїльська промова Бараки Обами, яка була виголошена 2013 року [8]. Цей закордонний візит американського президента є одним із останніх його виступів, що має пряме відношення до зовнішньої політики держави, реалізації основних пріоритетів США.

У своїй промові Барак Обама найчастіше апелює до категорії «взаємодія»: слово peace вживається 26 разів; слово rights – 12; слово friendship – 10; promise – 6 разів. Крім того, дуже часто президент звертається до фрейму «країни»: поняття Israel згадується 82 рази; поняття people – 45; поняття world – 29; поняття Palestinians – 21 раз. У промові також присутні такі словосполучення, свого роду штучні кліше – Israeli people (3), Israel’s rights (4), Jewish people (9), global economy.

Також було досліджено кількість вживання мовної конструкції We та I. Перша одиниця була використана 40 разів, а друга – 64 рази. Цей незначний аспект свідчить про те, що Барак Обама як офіційний керівник США усвідомлює свою важливу роль і бере на себе одноосібну відповідальність за представлення інтересів свого народу. Проте він очікує, що громадяни Америки також братимуть колективну участь у творенні історії своєї країни. Тому на основі вищесказаного був побудований скрипт, представлений наступними поняттями:

Israel-security-peace

Крім того, Обама звертає увагу на такі країни і наддержавні об’єднання як Болгарія, Ефіопія, Радянський Союз, Сирія, Іран, Південна Африка, Близьким Схід, США та ООН. Цим самим президент хотів продемонструвати готовність до налагодження комунікації, відкритість, повагу, високий рівень співпраці Америки з іншими державами. Можна припустити, що у такий спосіб була здійснена спроба переконати на несвідомому рівні правління та зокрема жителів Ізраїлю у тому, що США керується принципами демократичності, ліберальності, рівності прав, що вона може стати вигідним союзником і захисником у разі виникнення нових непорозумінь із іншими країнами, зокрема із Іраном.

Підтвердженням цього припущення є результати здійсненого контент та фреймового аналізів, які вираженні у відсотковому відношенні: 27% слів із категорії «країни»; 17% слів із категорії «процеси»; по 16% слів фреймів «влада» і «взаємодія». Більш менш рівномірний розподіл мовних одиниць свідчить про високий рівень ефективності і впливу цих статей на свідомість читачів, а також це є показником того, що маніпуляція здійснюється більш завуальовано.

Висновки. Отже, проаналізувавши провідні друковані видання та Інтернет-джерела Сполучених Штатів Америки можна побачити і ще раз переконатися у достовірності і незмінності зовнішньополітичних пріоритетів країни. Барак Обама, будучи вдруге президентом, логічно продовжує свій політичний курс на глибоку інтеграцію із країнами Тихоокеанського та Азіатського регіонів. Особливе місце у цій стратегії посідає «перезавантаження» відносин із Росією та забезпечення глобального миру шляхом згорнення власної системи ПРО, інших країн, а також утилізації ядерної зброї, активних боєголовок та установок.

 Список використаних джерел та літератури

 1. Дoцeнкo, E.Л. Пcиxoлoгия мaнипуляции: фeнoмeны и мexaнизмы [Текст] / E.Л. Дoцeнкo. – CПб. : Peчь, 2004. – 304 c.

2. Зacєкiнa, Л.В. Пcиxoлiнгвicтичнa дiaгнocтикa [Текст] : навч. посіб. / Л.В. Зacєкiнa, C.В. Зacєкiн. – Луцьк. Вeжa, 2008. – 188 c.

3. Мангейм, Д. Политология. Методы исследования [Текст] / Д. Мангейм, Р. Рич. – М., 1997. – 209 с.

4. Ньюман, Л. Неопросные методы исследования [Текст] / Л. Ньюман // Социологические исследования. – 1998. – № 6. – С. 119–129.

5. Юськів, Б. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід [Текст] / Б. Юськів. – Рівне.: Перспектива, 2006. – 203 с.

6. Cohen, A. The Kremlin’s World [Electronic resource] / A. Cohen // The New York Times. – [1998?]. – Mode of access : http://www.nytimes.com/2013/04/06/opinion/global/the-kremlins-world.html?pagewanted=all. – Title from the screen.

7. Obama reaches out to a repressive Putin [Electronic resource] // The Washington Post. – [1996?]. – Mode of access : http://www.washingtonpost.com/opinions/obama-reaches-out-to-a-repressive-putin/2013/02/15/c734c71e-761e-11e2-aa12-e6cf1d31106b_story.html. – Title from the screen.

8. Text: Obama’s Speech in Cairo [Electronic resource] // The New York Times. – [1998?]. – Mode of access : http://www.nytimes.com/2009/06/04/us/politics/04obama.text.html?pagewanted=all&_r=0. – Title from the screen.

]]> https://naub.oa.edu.ua/frejmovyj-ta-kontent-analizy-internet-dzherel-i-drukovanyh-zmi-ssha/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/osnovni-priorytety-zovnishnopolitychnoho-kursu-baraka-obamy-pytannya-protyraketnoji-oborony/ https://naub.oa.edu.ua/osnovni-priorytety-zovnishnopolitychnoho-kursu-baraka-obamy-pytannya-protyraketnoji-oborony/#respond Sun, 12 May 2013 15:49:27 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=8815 Сьогодні не піддається сумніву той факт, що могутність і великий авторитет США відіграє важливу роль на міжнародній політичній арені, а країна здійснює переважаючий вплив на світові трансформаційні процеси і події.

Однак втримати лідерство і ключові позиції серед інших розвинених держав іноді буває вкрай важко і проблематично. Останнім часом прослідковується тенденція різкого послаблення американського впливу в окремих сферах діяльності і регіонах. Причиною такого явища стали ряд кризових ситуацій у світовій економіці (у тому числі неодноразові загрози виникнення дефолту у країні), а також деякі світові конфлікти, які негативно позначилися на іміджі країни і зовнішній політиці.

У політичній сфері це віднайшло відображення у 2008 році, коли на пост президента США прийшов представник від Демократичної партії Барак Обама. Його програмні зовнішньополітичні позиції були менш радикальними, ніж у республіканського кандидата Джона Маккейна [1].

Згідно із інформацією, яка розташована на офіційному сайті Білого Дому, ключовим моментом зовнішньої політики США є бажання президента просувати національну безпеку країни, використовуючи всі елементи американської потужності, в тому числі силу головних цінностей свого народу [5].

З цією метою у травні 2010 року Державний Департамент на чолі із державним секретарем США ухвалив документ «Стратегія національної безпеки», у якому детально розписується стратегічний підхід щодо задоволення чотирьох національних інтересів країни:

1) Безпека: гарантія безпеки США, її громадян, союзників і партнерів.

2) Процвітання: побудова сильної, інноваційної і конкурентоспроможної американської економіки у межах відкритої міжнародної економічної системи, яка дасть змогу реалізувати можливості та процвітання країни.

3) Цінності: повага і поширення загальнолюдських цінностей в країні і в усьому світі.

4) Міжнародний порядок: забезпечення стабільного міжнародного устрою, запропонованого керівництвом США, який сприятиме миру,безпеці і можливості вирішення глобальних проблем шляхом тіснішої співпраці [6].

Зрозуміло, що після закінчення Холодної війни, ризик ядерного нападу значно зріс, а зусилля колишніх президентів щодо стримування цих небезпек були зосереджені на глобальний режим нерозповсюдження, який виявився неефективним [2]. Саме тому головним пріоритетом американської влади було визначено згортання виробництва і припинення поширення ядерної зброї у світі. Успіх залежить від широкого консенсусу та узгоджених дій країн. У свою чергу США зобов’язується виконувати наступні завдання:

1) Переслідування ідеї «світ без ядерної зброї». США зобов’язується будувати співпрацю із Росією та іншими державами, щоб збільшити довіру міжнародної громадськості до себе і контролювати відповідальність інших країн за власні дії. Поки існує ядерна зброя, Америка повинна підтримувати безпечний, надійний і ефективний ядерний арсенал одночасно для стримування потенційних ворогів, а також запевнити своїх союзників і партнерів із безпеки розраховувати на виконання Сполученими Штатами власних зобов’язань.

Першими кроками у реалізації цього завдання має бути ратифікація нової угоди СНО (Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь) із Росією, щоб істотно обмежити поширення ядерних боєголовок і стратегічних засобів їх доставки, при цьому забезпечуючи режим комплексного моніторингу. Наразі Америка схильна використовувати у стратегії національної безпеки підхід зниження ролі ядерної зброї. Крім того, країна буде домагатися ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань [7].

2) Зміцнення режиму ядерного нерозповсюдження. Основними операціями у цьому напрямку мають стати: країни із ядерною зброєю будуть рухатися в бік роззброєння; країни без ядерної зброї взагалі відмовляються від цієї власності. Крім того, слід розвивати нові основи для співпраці у сфері ядерної безпеки. Тому члени Глобального партнерства з ядерної енергії домовилися про те, що до країн, які не будуть виконувати свої зобов’язання, будуть застосовуватися жорсткі санкції.

3) Забезпечити вільний вибір Ірану та Північній Кореї. США переслідують ідею перетворення Корейського півострову на зону, вільної від ядерної зброї. Що ж стосується Ірану, то правління цієї країни повинно виконувати міжнародні зобов’язання щодо своєї ядерної програми. Якщо ці країни ігноруватимуть виконання завдань, до них будуть застосовуватися жорсткі міри, на меті яких буде часткова або повна ізоляція.

4) Безпека експлуатації ядерної зброї та матеріалів. Це завдання було ухвалене на Глобальному саміті із ядерної безпеки у 2010 році, а його реалізація має бути виконана до кінця 2013. Засобами ймовірно стане налагодження нових партнерських відносин, використання практик бухгалтерського обліку, розробка всесвітньої ініціативи щодо боротьби із актами ядерного тероризму, запровадження новітніх технологій захисту інформації. Таким чином планується, що кількість випадків крадіжок ядерної зброї чи незаконної торгівлі цими технологіями значно зменшиться.

5) Підтримка концепції мирного використання ядерної енергії. У зв’язку із широким використанням багатьма країнами ядерної енергетики, виникає нагальна необхідність розвивати цю інфраструктуру, а також впевнитися у її безпечності. Щоб попередити загрози та потенційно негативні наслідки, Сполучені Штати будуть організовувати навчання операторів, створювати спеціальні регулюючі органи, які всіляко сприятимуть фізичній безпеці і запобігатимуть виникненню терористичних актів та технічних катастроф на виробництві [6].

Список використаних джерел та літератури

1. Бєлоусова, Н.Б. Концептуальні засади стратегії інформаційної безпеки США за адміністрації Барака Обами [Електронний ресурс] / Н.Б. Бєлоусова // VuzLib.com. – [2010?]. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/2632/74/. – Назва з екрану.
2. Зовнішня політика США: втрачені ілюзії [Електронний ресурс] // Міжнародні новини – Еuronews. – [1993?]. – Режим доступу : http://ua.euronews.com/2012/10/30/foreign-policy-complicated/. – Назва з екрану.
3. Лиддел-Гарт, Б.Г. Стратегия непрямых действий [Электронный ресурс] / Б.Г. Лиддел-Гарт // Библиотека научной и пропагандистской литературы. – [2003?]. – Режим доступа : http://www.skmrf.ru/library/library_files/liddel.htm. – Название с экрана.
4. Наджос, А. Американські друковані ЗМІ і найбільші промислові корпорації: публічна співпраця або прихована підтримка [Текст] / А. Наджос // Актуальні питання масової комунікації. – К., 2000. – Вип.1 – С. 28-30.
5. Foreign Policy [Electronic resource] // The White House. – [2001?]. – Mode of access : http://www.whitehouse.gov/issues/foreign-policy. – Title from the screen.
6. National Security Strategy [Electronic resource] // The White House. – [2001?]. – Mode of access : http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_security_strategy.pdf. – Title from the screen.
7. Seoul Communiquе [Electronic resource] // 2012 Seoul Nuclear Security Summit. – [2012?]. – Mode of access : http://www.thenuclearsecuritysummit.org/userfiles/Seoul%20Communique_FINAL.pdf. – Title from the screen.

Висвітлюється процес становлення та розвитку зовнішньої політики Республіки Польща, щодо країн Східної Європи та напрямки її діяльності у рамках формування східної політики ЄС. Доводиться, що після вступу до ЄС, Польща веде активну політику, бере участь у різних заходах спрямованих на розвиток східної політики виступаючи її ініціатором.

Summary

It explains the process of formation and development of Poland Republic foreign policy concerning Eastern European Countries and its areas of activities in the bounds of formation of European Union Eastern policy. It is demonstrated that after the entering to the European Union, Poland leads the active policy, takes part in different events aimed at the development of Eastern policy being its initiator.

Аннотация

Отображаеться процесс становления и развития внешней политики Республики Польша, в отношении стран Восточной Европы и направления ее деятельности в рамках формирования восточной политики ЕС. Доказывается, что после вступления в ЕС, Польша ведет активную политику, принимает участие в различных мероприятиях направленных на развитие восточной политики выступая ее инициатором.

Країни Східної Європи займають вагоме місце у політиці Республіки Польща. Тому Польща прагне бути активним ініціатором східної політики Європейського Союзу. Ідея створення Східного виміру вперше була запропонована тодішнім міністром закордонних справ Польщі Б. Геремеком у його промові на відкритті переговорів щодо приєднання Польщі до ЄС. У червні 2001 році цю ідею було підтверджено в ініціативі міністра закордонних справ Польщі В. Цімошевича . Третя спроба започаткування Східного виміру відбулася у лютому 2003 року, за рік до приєднання Польщі до ЄС. Наступник Б. Геремека, міністр закордонних справ Польщі В. Чімошевич повторно вніс пропозицію щодо Східного виміру у “неофіційному документі з пропозиціями Польщі щодо політики стосовно нових східних сусідів після розширення ЄС”. Цей документ підтвердив попередні пропозиції щодо розвитку східної політики Європейського Союзу. Він закликав розширити існуючі межі через надання допомоги і більш тісного співробітництва з сусідніми країнами. У неофіційному документі йдеться про те, що новий Східний вимір щодо – України, Білорусі, Молдови і Росії має базуватися на спільних цінностях та інтересах, тобто це індивідуальний розвиток відносин з кожною із зацікавлених країн. Проте, спроба Польщі встановити регіональне лідерство провалилася через відсутність інтересу з боку країн-членів ЄС до розширення на схід. Така позиція виявляла те, що погляди та переваги країни, яка готується до вступу, не мали такої легітимності, як позиції повноцінних членів ЄС. Пропозиція Польщі не знайшла необхідної підтримки, оскільки країни-члени ЄС не виявили ні політичної волі, ні інтересу. Натомість, ЄС запровадив нову політику для своїх сусідів “Європейська політика сусідства”, яка була започаткована у 2004 році і складається із численних форм регіонального співробітництва. Це спільні дії, які сприяли поглибленню двосторонніх і багатосторонніх відносин між Європейським Союзом та його сусідами. Республіка Польща, у свою чергу, налагодила добрі відносини з її сусідами на сході. Входячи у Європейський Союз у 2004 році, вона вже не мала міжнародно-правових чи прикордонних проблем, а також тих, які пов’язані з етнічними меншинами. Тісну співпрацю було налагоджено з іншими кандидатами на вступ до ЄС – державами Балтії та Вишеградської групи. На думку польської влади, всі ініціативи ЄС, націлені на держави СНД, які мають на меті сприяти виробленню східної політики Союзу, повинні бути погоджені із новими членами ЄС. Польща зацікавлена брати участь у таких консультаціях. Перший час після вступу до ЄС Польща орієнтувалася на формування скоординованої зовнішньої політики усього Союзу. Передбачалося, що стратегію і тактику її східного напрямку буде формулювати саме Варшава як “головний спеціаліст в ЄС по Сходу”. Однак незабаром виявилося, що ні великі гравці Євросоюзу, ні сам Брюссель не мають наміру керуватися у своїх відносинах з Росією “польської опцією”. Політичний істеблішмент Польщі розколовся в своїх думках на два табори: з точки зору одних, завданням Польщі є все ж таки переконати інші країни ЄС у правильності власного бачення політики на пострадянському просторі, відстояти свою “спеціалізацію в ЄС”. На цих позиціях стояв А.Кваснєвський, на них же стоїть одна з двох найпопулярніших партій країни – ліберальна “Громадянська платформа”. “Ми хочемо спільно формувати східну політику ЄС, – підкреслює екс-президент, – ділитися нашим досвідом у контактах зі Сходом, пропонувати стратегію, конкретні рішення…. Уміле з’єднання наших ролей в ЄС і на Сході – це рецепт сильної Польщі в сильній Європі!”. Як добре сформулював М. Лентовський (в 1995-2002 роках директор закордонного мовлення Польського радіо), польська “східна політика повинна бути за формою європейською, а за змістом Ягеллонською”. Ініціатива “Східне партнерство” є останньою за часом формою співробітництва, яка здійснюється в рамках ЄПС. Вона спрямована на більш тісну інтеграцію ЄС з такими країнами Східної Європи, як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Україна. Ініціатива про співпрацю із зазначеними країнами вперше була офіційно представлена Польщею та Швецією на засіданні Європейської Ради 26 травня 2008 року. Польська дипломатія зауважила, що ЄС посилює відносини із Середземноморським та Північним регіонами, але не докладає зусиль до колективної та дієвої співпраці з країнами Східної Європи. З огляду на це, польська дипломатія переконала Швецію підтримати ідею започаткування нового виміру співпраці із Східним регіоном. План нового співробітництва був схвалений ЄС і прийнятий Єврокомісією до реалізації. Ініціатива мала на меті посилення зв’язків з вказаними сусідами ЄС і в подальшому включення деяких з цих країн до складу Євросоюзу. Наголошувалося, що така ініціатива буде противагою французькій ініціативі стосовно розвитку Середземноморського союзу, яка була представлена президентом Франції Н. Саркозі. Прийняття Євросоюзом польсько-шведської ініціативи “Східного партнерства” демонструє визнання Брюсселем компетентності Польщі у питаннях східної політики, заявив глава польського МЗС Р. Сікорський: “Поряд зі Швецією, ми виступили за просування ініціативи “Східного парнерства”, яка за рішенням ЄС була перетворена в загальноєвропейський проект”, – сказав міністр на засіданні Сейму: “Це показує силу польської дипломатії, що базується на реальних проектах і раціональних доказах, а також підтверджує той факт, що компетентність Польщі в питаннях східної політики користується визнання у рамках ЄС”, – зазначив Сікорський. Відповідно до спільної польсько-шведської точки зору, посилення співробітництва в рамках Південного виміру генеруватиме гостру необхідність збалансувати такі дії спрямованістю співпраці й на Східний вимір. Підписання спільної декларації про “Східне партнерство” у Празі 7 травня 2009 року главами держав і урядів країн Європейського Союзу – з одного боку, і шістьма країнами Східної Європи – з іншого боку, було важливою подією. Їй передувало підписання спеціальної Декларації про створення “Східного партнерства” всіма лідерами держав та урядів Європейського Союзу під час саміту Європейської Ради в Брюсселі 20 березня 2009 року. Були окреслені цінності стратегічного значення, на яких ґрунтуватиметься подальший розвиток відносин зі східними сусідніми країнами: стабілізація в регіоні, ефективне управління та економічний ріст. Рада висловила серйозну зацікавленість у поглибленні та зміцненні відносин із Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною. “Східне партнерство” повинно дати імпульс значному поступу політики ЄС щодо своїх східних партнерів у рамках Європейської політики сусідства, а також посиленню економічної та політичної інтеграції. Знову було відзначено, що ця ініціатива є доповненням інших ініціатив і за жодних обставин не замінює їх. У цій Декларації можна знайти правила, які стосуються двостороннього та багатостороннього співробітництва (про них ішлося в попередній Комунікації від грудня 2008 року). Наголошувалося, що до цього об’єднання можуть вступити інші суб’єкти міжнародних відносин, як-от: міжнародні організації, парламенти, окремі міністерства, неурядові організації, фінансові установи та представники приватного сектору. Прийняття такої Декларації і підготовка першого в історії саміту Європейського партнерства, де Спільна декларація мала бути підписана зацікавленими сторонами, є важливим моментом для Польщі, тому що вперше, після досить тривалого періоду, польська дипломатія просунула надзвичайно важливу міжнародну ініціативу. Від формування ідеї до її втілення минуло приблизно 10 місяців (травень 2008 року-березень 2009 року). При підписанні Декларації виникло дуже важливе спірне питання лібералізації візової політики. Старі члени ЄС хотіли тільки пообіцяти спростити візовий режим. Тим не менше, Польща вимагала скасування візових обмежень. На жаль, така позиція була негативно сприйнята, і в Декларації затверджена та записана тільки фраза “лібералізація візового режиму”. У другій половині 2009 року Швеція очолила Європейську Раду і разом із Польщею впроваджувала цю ініціативу впродовж пів року. Власне, це стало одним із пріоритетів Швеції під час її головування. Характерним є те, що Польща завжди надавала великого значення розвитку відносин із деякими країнами Східної Європи, а саме з Україною і Грузією. Україна є важливим партнером для Польщі з багатьох причин. Чимало провідних польських політиків підтримали різні події в Україні, наприклад, позитивно поставилися до політичних змін в Україні, які були названі “помаранчевою революцією”. Польська сторона підтримує прагнення України інтегруватися до ЄС та НАТО, також ретельно моніторила перебіг президентських виборів в Україні у січні 2010 року. Що стосується Грузії, то Польща стоїть рішуче на її боці в російсько-грузинському військовому конфлікті. Тому не дивно, що РП виступає за більш тісну інституціональну співпрацю ЄС з Україною і Грузією. Напередодні саміту Україна-ЄС, який відбувся 22 листопада 2010 року, з боку польського та шведського міністрів закордонних справ пролунала заява про можливий перегляд політики Східного Партнерства, з тим, аби врешті оживити її й зробити реально працюючою. Проте й досі не зрозуміло, якою є стратегія переформатування й чи дійсно це потрібно Європі. Ідея Польщі та Швеції у 2008 році – політики Сусідства та Партнерства стала спробою 1) встановити тісні контакти з країнами, які намагаються вирватись із орбіти впливу Москви з метою розповсюдження європейської моделі розвитку, заснованої на демократичних цінностях; 2) попередити та вирішити конфлікти (зокрема конфлікт Грузії та РФ, а також Нагірно-Карабахський конфлікт) [9]. Головна проблема полягає в тому, що далі ініціатива дещо невизначені (принаймні для самих її учасників). Попри відсутність чітких обіцянок з боку ЄС для більшості країн-учасниць Східне Партнерство розцінюється 1) як перший крок на шляху до євроінтеграції; 2) можливість скасування візового режиму. У той час як для Європи, регіоналізм є одним із методів вирішення конфліктних ситуацій. У 2011 році президентство в Європейському Союзі отримали Угорщина та Польща. Саме тому більшість експертів передбачаюли, що цей рік стане роком перезавантаження політики Східного партнерства, підтвердженням чому стали заяви, висловлені польським та шведським міністрами закордонних справ стосовно перегляду політики Східного партнерства. Одним із головних звинувачень на адресу політики Східного партнерства було те, що в рамках одного підходу намагаються об’єднати різні країни. Такі обурення не раз мали місце у висловлюваннях голови Комітету з питань євроінтеграції ВРУ Б. Тарасюка, і заступника міністра закордонних справ Азербайджану А. Азімова. Адже якщо подивитись на даний регіон, то очевидно, що він не є гомогенним. По-перше, географічно він поділений на дві частини: перша об’єднує країни, що мають спільний кордон з Європейським Союзом: Білорусь, Україна, Молдова; друга – об’єднує держави, що знаходяться на Південному Кавказі: Азербайджан, Вірменія, Грузія. Наступним критерієм поділу є політичний режим: перша група – країни з авторитарною формою правління (Азербайджан, Білорусь, Вірменія) та частково демократичні (Грузія, Молдова, Україна). Якщо, наприклад, порівнювати процес прийняття до Європейського Союзу Польщі та ряду інших країн, то спочатку приймалось політичне рішення, незважаючи на стан готовності країни, а потім ЄС допомагав у вступі. У випадку ж з країнами Східного партнерства все відбувається навпаки: спочатку ставлять умови, а потім вже будуть приймати рішення. Власне, це досить несправедливо, і може свідчити в черговий раз лише про те, що ЄС побоюється реакції Росії на будь-які активні кроки з боку Європейського Союзу. Від президентства Угорщини та Польщі чекали вирішення сусідських проблем. Угорщина сподівалась, що в цей період до Союзу вступить Хорватія, а Польща в свою чергу, що їй вдасться вирішити візові проблеми з Україною та Молдовою, й надати другого дихання Східному партнерству. Для цього Польщі потрібно було вирішити кілька основних завдань. Лише у випадку їх успішності можна буде говорити про подальше функціонування політики СП. По-перше, потрібно було запропонувати нову ідеологію розвитку СП, оскільки очевидно, що в рамках існуючої досить складно було розвивати будь-які партнерські відносини. Адже ще перед головуванням, спостерігалась втрата привабливості Східного партнерства в очах країн-учасниць. Як виявилось, у нинішньому форматі СП занадто слабкий проект у порівнянні із впливом Росії на країни пострадянського простору. По-друге, вирішення питання формату співпраці ЄС з Росією теж мало місце. Одним із пріоритетів під час свого президентства Польща вважала налагодження співпраці з Росією. Зважаючи на те, що Росія вкрай болюче сприймає будь-яке налагоджування контактів між Європою та країнами пострадянського табору, для Польщі найскладнішим тут було знайти точку рівноваги, яка би змогла влаштувати всіх учасників цього тандему. По-третє, і можливо найскладніше із поставлених завдань – це досягнення згоди з боку країн ЄС на збільшення фінансування для СП. Для прийняття такого рішення потрібен консенсус, досягнення якого останнім часом було все складнішим. Варто пам’ятати, що за нинішніх умов Європейський Союз функціонує вже дещо інакше. Після підписання Лісабонської угоди право формування міжнародної політики зосереджено в одних руках – верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики. Тому Польщі хоч і намагалась докладати максимум зусиль для того, аби проштовхнути свої ідеї, проте не всі вони до кінця були здійснені. Реалізація цієї програми-мінімум була ускладнена і тим, що на період президентства Польщі в Європейському Союзі припали вибори до Парламенту. Безперечно Польщі довелось розриватись між вирішенням внутрішніх та зовнішніх проблем. 2011 рік став для Республіки Польщі вкрай серйозним випробуванням, а для країн Східної Європи роком відповідей. Отже, Східна політика Польщі, яка існувала задовго до проекту “Східне партнерство” позпочалась ще наприкінці 90-тих років ХХ століття. Проте, РП ще не могла активно проводити її, адже не була повноправним членом Європейської спільноти. Таким чином, 2004 рік став не тільки роком започаткування Європейским Союзом ЄПС, а й включення у цей процес уже безпосереднього її нового члена – Республіки Польща. Остання робила поступові кроки до розвитку співпраці з країнами Східної Європи.

Список використаних джерел та літератури:

1. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі/Б. Геремек //Політ. думка. -1998. – N 1. – С. 62-76.

2. Кульчинський В. Роль східного напряму в геополітичній стратегії Польщі / В. Кульчинський //Економ. Часопис. – 2001. – N 2.- С. 10.

3. Неменський О. Б. Современный этап польской восточной политики [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.perspectivy.info/oykumena/europe sovremennyiy_etap_polskoiy_vostochnoiy_politiki_2007-8-19-42-51.htm

4. Сидорук Т.В. Роль Польщі у формуванні східної політики Європейського Союзу / Т.В. Сидорук// Сучасна українська політика. – К. : Вид-во „Центр соціальних комунікацій”, 2011. – Вип. 22. – С. 340-347.

5. Швагуляк – Шостак О. Польський вектор Європи/ О. Швагуляк – Шостак //Галицькі контракти: Діловий тижневик. – Київ, 2004. – № 14. – С. 30-31.