Гуда А. О.

студентка 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Близняк О. А.

кандидат політичних наук, старший викладач

ВИСВІТЛЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ У МІЖНАРОДНИХ ЗМІ

У статті проаналізовано різноманітні закордонні медійні матеріали та визначено особливості висвітлення російського вторгнення в Україну 2022 року в іноземних медіа. Досліджено, що матеріали про війну були найоперативніше представлені на телебаченні та радіо, у соціальних мережах, у друкованих ЗМІ частіше оприлюднювалися аналітичні матеріали, актуальність яких через неоперативне подання не зменшується. Розглянуто основні теми публікацій у західних та вітчизняних ЗМІ, зокрема повідомлення про початок широкомасштабної війни, втрати військової техніки з боку ворога, санкції західних країн проти РФ, про організацію коридорів для евакуації мирних громадян, новини та аналітичні матеріали про термінові зустрічі.

Ключові слова: ЗМІ, преса, соцмережі, новини, медіа, російсько-українська війна, повномасштабне вторгнення, Україна, Росія.

Мабуть доречно додати ці ключові слова? Додайте їх і в англомовний варіант анотації.

Huda A. O.

COVERAGE OF THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR IN THE INTERNATIONAL MEDIA

The article analyzes various foreign media materials. It was researched that materials about the war were presented most promptly on television and radio, in social networks, and analytical materials were published more often in print media, the relevance of which does not decrease due to non-operative presentation. The main topics of publications in the Western and domestic mass media are considered, in particular reports about the beginning of a large-scale war, losses of military equipment by the enemy, sanctions of Western countries against the Russian Federation, about the organization of corridors for the evacuation of civilians, news and analytical materials about urgent meetings.

Keywords: media, press, social networks, news, media, Russian-Ukrainian war, full-scale invasion, Ukraine, Russia.

24 лютого 2022 р. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, ознаменувавши початок найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни. Паралельно з бойовими діями, країна-агресор активізувала гібридні методи ведення війни (інформаційні війни: поширення дезінформації та фейків, використання цифрових технологій, тролів та ботів тощо). Великі інформаційні організації по всьому світу направили журналістів в Україну, щоб висвітлювати масштаби руйнувань та жертв у населених пунктах, які сильно постраждали від рук окупанта-агресора містах у телемовних, цифрових і друкованих ЗМІ.

Темі висвітлення війни у міжнародних засобах масової інформації науковці приділяють велику увагу, серед них: Верстюк І., Бойко О, Жугай В. Й. та ін. Однак, не всі аспекти цього проблемного питання знайшли відображення у працях дослідників, а тема продовжує зберігати свою актуальність та значущість.

Мета дослідження полягає у формулюванні актуальних для міжнародних ЗМІ тез для комунікації в контексті російсько-української війни.

Завданнями статті є:

• охарактеризувати висвітлення російсько-української війни в західних ЗМІ на прикладі використання російських наративів;

• проаналізувати ефективність наявних проукраїнських тез у міжнародних новинах, трансльованих офіційними представниками України.

Авторитетні англомовні медіа – газети, журнали, інтернет-сайти – приділяють величезну увагу війні Росії проти України з першого її дня. Їхню реакцію розуміти важливо, адже саме це інформаційне середовище найчастіше формує параметри, в межах якої діє західна дипломатія – ЄС, Британія, США, НАТО, G7 та інші структури, від яких залежать обсяги підтримки та допомоги для України. Реакція в міжнародних ЗМІ на війну часом бувала дуже різною – від закликів припинити її будь-якою ціною до розмови про те, якою має бути відбудова повоєнної України.

На початку російського вторгнення в Україну провідним наративом у Західних ЗМІ стала «путінська війна»: мовляв, наказ про вторгнення віддав В.Путін особисто і лише він повинен нести за це відповідальність. Хоча зараз фраза «війна Путіна» все ще вживається у заголовках, західні медіа більше не заперечують, що росіяни підтримують війну проти України. Щоправда, деякі ЗМІ вважають росіян жертвами пропаганди і закликають не вдаватися до русофобії у культурі чи освіти [2].

Ключовими питаннями, навколо яких точиться дискусія в англомовних медіа є:

• коли та як варто припинити війну в Україні?

• як довго ще продовжуватиметься війна?

• чи наступ української армії є провокуванням подальшої агресії від Володимира Путіна?

• як змінити енергетичну систему Європи після того, як прийнято рішення фактично відмовитися від російської енергетичної сировини?

• Які програми західної допомоги для України під час війни є ефективним та виправданими, а які лише відволікають увагу? [3]

Висвітлення світовими ЗМІ вторгнення російської армії не залишає питань наскільки криваву й незаконну війну розв’язала Росія проти України. Визнаючи російські медіа частиною кремлівської машини, західні ЗМІ все ж вважають за необхідне перевіряти інформацію, яку поширюють росіяни. Так, наприклад, сталося з подіями у Бучі. Після того, як російська влада заявила, що мешканці містечка загинули після відходу російських військ, The New York Times опублікувала докази з супутникових знімків, які доводили, що тіла вбитих лежали у Бучі, коли там ще були росіяни. Безперечно, важливо спростовувати російські фейки, але західні ЗМІ, здається, не до кінця усвідомили, що для російської пропаганди факти не мають значення. Їм можна показати скільки завгодно спростувань, але вони лише вигадають наступні аргументи на користь своєї брехні. Так, до речі, сталося у цьому випадку. Росіяни одразу ж заявили, що знімки сфабриковані Пентагоном [2].

В міжнародному інформаційному просторі дедалі більше починають транслюватися меседжі про негативні наслідки російської війни проти України для економіки, енергетичної та фінансової сфер, забезпечення продовольством в різних регіонах світу. Наприклад, Асоціація виробників Нігерії MAN заявила, що продовження війни матиме негативні наслідки для всіх секторів економіки країни, якщо її не зупинити. Або інший приклад: з посиланням на оцінки ООН ЗМІ Ірану пишуть, що українська війна спричиняє продовольчу та енергетичну кризу на Близькому Сході та в Африці.

Закордонні ЗМІ дедалі більше пишуть про реальні проблеми Російської Федерації та її лідерів. Зокрема, протягом досліджуваного періоду в ЗМІ Хорватії вийшов матеріал, що психічне здоров’я Путіна погане й через це існує цілком реальна загроза застосування ядерної зброї. Не залишилася без уваги в закордонних ЗМІ кібератака проти російських медіа, коли хакери «увірвалися» в анонс понеділкової телепрограми провідних російських телеканалів і виклали на табло інформацію про те, що «на руках у влади кров тисяч українців та їхніх дітей» [4].

Британська ділова щоденна газета “Financial Times” [19] має свого кореспондента в Україні, а тому досить швидко реагує на всі ключові події війни. З початку війни на основній сторінці сайту щоденно присутній бодай один матеріал, що стосується України.

Британський тижневик “The Economist” [17] довго тримав новини щодо війни в Україні на обкладинці, але з часом зменшив пріоритетність цієї теми, фокусуючись на розвитку міжнародних подій. Підхід “The Economist” до висвітлення війни можна назвати “об’єктивістським”. Тут немає емоцій, сентиментів, самий лише холодний розрахунок.

Для інформаційного середовища США, саме ділова газета “Wall Street Journal” [15] є, мабуть, найактивнішим дзеркалом війни Росії проти України. Репортери видання постійно здійснюють поїздки до зон бойових дій, звідки роблять свої репортажі. Щоразу, як Україна зіштовхується з браком зброї, “WSJ”, як правило, виступає з підтримкою ідеї нових постачань зброї та боєприпасів для потреб ЗСУ [3].

Водночас є світові медіа, де й без прямого впливу РФ журналістська етика й об’єктивність почала шкутильгати. Найяскравішим прикладом поширення російських повідомлень сумнівної якості у провідних медіа – це, безперечно, британське агентство Reuters. До прикладу, 30 травня 2022 року був опублікований матеріал під назвою «Промосковська Херсонщина починає експортувати зерно в Росію – TASS, де вони спираються на інформацію кремлівської новинної агенції TASS, навіть не приховуючи цього. У день масових бомбардувань 10 жовтня 2022 року. Reuters опублікували новину під назвою «Червоний хрест призупиняє роботу в Україні через причини безпеки», хоча Міжнародний Червоний Хрест не покинув Україну. [11]

Серед іноземних медіа, які прямо чи опосередковано підіграють країні-агресорці, є й такі, чия репутація, здавалося б, бездоганна. Наприклад, одне з найстаріших і найшанованіших американських видань The New York Times. Від початку повномасштабного вторгнення позиція та контент NYT обурювали багатьох українців. Приміром, народжена в Росії журналістка Яна Длугі очолює щоденну розсилку видання, випускаючи її під назвою «Брифінг з російсько-української війни». У її матеріалах можна побачити спекуляції про дипломатичне вирішення війни та фрази на кшталт «серед українців розповзається відчуття покори» [9]. Також у них є опублікована стаття під назвою «Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова». Де американські журналісти піддали сумнівам перемогу України та закликали Захід здатися [16].

Отже, проаналізувавши публікації в окремих міжнародних ЗМІ, можна дійти до висновку, що ключовою особливістю висвітлення російської агресії за кордоном є рівноцінне використання понять «війна», «конфлікт», «вторгнення», «криза», «агресія». Повномасштабне російське вторгнення в Україну протягом перших місяців сприймалося за кордоном та висвітлювалось у їхніх ЗМІ як чергова закономірна фаза ескалації російсько-українського конфлікту, що триває з 2014 року. За цей час сформувалися дві базові протилежні системи поглядів на сутністю війни, які можна чітко відстежити у проукраїнському та проросійському характері публікацій іноземних ЗМІ. Такі інформаційні джерела як: “Financial Times”, “The Economist” та інші поширюють проукраїнську позицію. Серед західних публікацій, які цілковито підтримують Росію, на жаль, є найпопулярніше видання The New York Times. Однак, варто зазначати, що велику роль відіграє журналіст та те, яку позицію займає він. Тому, сьогодні важливо чітко розуміти де правда, а де вигадка, навіть у міжнародних ЗМІ.

Джерела та література

1. Бойко О. Українську поезію «змітають із прилавків», – що писали про Україну в іноземних ЗМІ. ЧИТОМО, 2022. URL:https://chytomo.com/ukrainsku-poeziiu-zmitaiut-iz-prylavkiv-shcho-pysaly-pro-ukrainu-v-inozemnykh-zmi/ (дата звернення: 07.04.2023).

2. Буцко Д. Чого західні медіа не розуміють про російсько-українську війну? Детектор медіа, 2022. URL:https://detector.media/infospace/article/198697/2022-04-28-chogo-zakhidni-media-ne-rozumiyut-pro-rosiysko-ukrainsku-viynu/ (дата звернення: 07.04.2023).

3. Верстюк І. Як міжнародні медіа висвітлюють війну в Україні – огляд основних західних ЗМІ. Obozrevatel, 2022. URL:https://war.obozrevatel.com/ukr/yak-mizhnarodni-media-visvitlyuyut-vijnu-v-ukraini-oglyad-osnovnih-zahidnih-zmi.htm (дата звернення: 09.04.2023).

4. Війна в Україні у фокусі закордонних мас-медіа. Арміяinform, 2022. URL:https://armyinform.com.ua/2022/05/11/vijna-v-ukrayini-u-fokusi-zakordonnyh-mas-media/ (дата звернення: 05.04.2023).

5. Жугай В. Й. Висвітлення російсько-української війни 2022 року у ЗМІ. URL:http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/20038/87.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 07.04.2023).

6. «О, Господи – це справді сталося» та шпигунська історія: що пишуть західні ЗМІ про Україну. 24Канал, 2023. URL:https://24tv.ua/shho-zahidni-zmi-pishut-pro-viynu-ukrayini-naygolovnishi-temi_n2263694/amp (дата звернення: 05.04.2023).

7. Пів року війни в Україні: що пише світова преса про російське вторгнення в нашу країну. 20хвилин, 2022. URL:https://te.20minut.ua/Podii/pivroku-viyni-v-ukrayini-scho-pishe-svitova-presa-pro-rosiyske-vtorgne-11648791.html (дата звернення: 07.04.2023).

8. Хмельницька В. Росія залишає міста в руїнах, бо зазнає невдач: що пишуть провідні іноземні ЗМІ про війну в Україні. ТСН, 2022. URL:https://tsn.ua/exclusive/viyna-v-ukrayini-2012473.html (дата звернення: 03.04.2023).

9. Як іноземні ЗМІ допомагають Росії. Ukrainer, 2022. URL:https://ukrainer.net/inozemni-zmi/ (дата звернення: 03.04.2023).

10. Eddy K., Fletcher R. Perceptions of media coverage of the war in Ukraine. Reuters Institute, 2022. URL:https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2022/perceptions-media-coverage-war-Ukraine (дата звернення: 05.04.2023).

11. Farge E. Escalation of violence in Ukraine disrupts aid work. Reuters, 2022. URL:https://www.reuters.com/world/europe/red-cross-pauses-ukraine-operations-security-reasons-2022-10-10/ (дата звернення: 07.04.2023)

12. Lukashenko says Belarus intercepted attempted missile strikes by Ukraine. Reuters, 2022. URL:https://www.reuters.com/world/europe/lukashenko-says-belarus-intercepted-attempted-missile-strikes-by-ukraine-belta-2022-07-02/ (дата звернення: 06.04.2023).

13. Rodgers J. Ukraine war 12 months on: the role of Russian media in reporting – and justifying – the conflict. The conversation, 2023. URL:https://theconversation.com/ukraine-war-12-months-on-the-role-of-the-russian-media-in-reporting-and-justifying-the-conflict-199820 (дата звернення: 06.04.2023).

14. Russia-Ukraine war live: US sanctions over 120 people and entities supporting Russia’s invasion – as it happened. The Guardian, 2023. URL:https://www.theguardian.com/world/live/2023/apr/12/russia-ukraine-war-live-russia-risks-becoming-economic-colony-of-china-as-isolation-deepens-says-cia-director (дата звернення: 05.04.2023).

15. The Wall Street Journal. URL:https://www.wsj.com/ (дата звернення: 05.04.2023).

16. The War in Ukraine Is Getting Complicated, and America Isn’t Ready. The New York Times, 2022. URL:https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/america-ukraine-war-support.html (дата звернення: 09.04.2023)

17. Ukraine at war. The Economist. URL:https://www.economist.com/ukraine-crisis

18. War in Ukraine, Center for Prevention Action. Global Conflict Tracker, 2023. URL:https://www.cfr.org/global-conflict-tracker/conflict/conflict-ukraine (дата звернення: 04.04.2023).

19. War in Ukraine, Financial Times. URL:https://www.ft.com/war-in-ukraine (дата звернення: 05.04.2023).

20. War in Ukraine, The Washington Post. URL:https://www.washingtonpost.com/world/ukraine-russia/ (дата звернення: 09.04.2023)

Ключові слова: мова ворожнечі, ЗМІ, збройний конфлікт.

Проблема використання hate speech, або мови ворожнечі, в українському інформаційному просторі набуває все більшої актуальності з огляду на агресивні дії Російської Федерації стосовно України з березня 2014 року, коли було анексовано Крим. Проявом та водночас наслідком такої політики РФ стали суттєві зрушення у комунікативному середовищі України, стимулювання появи нових смислових конструкцій та консцієнтальних форм, що є відображенням прояву гібридних методів ведення сучасних воєн. Тому буде актуально дослідити використання мови ворожнечі у текстах засобів масової інформації на конкретному прикладі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема використання мови ворожнечі в сучасному світі відображена в роботах І. Дзялошинського, який дає визначення поняттю мови ворожнечі, а також розглядає соціальні, культурні та професіональні фактори використання мови ворожнечі та подає класифікацію мови ворожнечі [2].

А. Верховський також розглядає поняття мови ворожнечі в мережі Інтернет, а також проводив моніторинг засобів масової інформації щодо використання мови ворожнечі [3].

Анн Вебер – фахівець із захисту прав людини, підготувала посібник з проблематики мови ворожнечі, де також надає визначення цьому поняттю та розглядає конкретні приклади мови ворожнечі та відповідальність за них з погляду Європейського Суду [1].

Метою статті є визначення поняття «мови ворожнечі» та простежити особливості використання у ЗМІ на прикладі висвітлення збройного конфлікту на Донбасі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «мова ворожнечі», або «мова ненависті», прийшло до нас із західної соціології. У США і в Європі в 1950-х роках соціологи стали приходити до висновку, що для підтримки стабільного балансу в суспільстві необхідно постійно здійснювати моніторинг мови політиків, ЗМІ та суспільно-відкритих каналів на предмет виявлення агресивності. Цей напрямок соціального регулювання безпосередньо залежало від успіхів соціопсихотерапії, яка працювала з питаннями зв’язку між рівнем особистої тривожності, розгальмованістю мови і соціальної агресивності. Цю «мову» (скоріше, мовну поведінку і етикет) став розглядатися як щось вкрай небезпечне і небажане.

Незважаючи на поширення такого феномену як «мова ворожнечі» у багатьох сферах публічного та приватного життя людини, та велику кількість дискусій про можливість чи неможливість її законодавчого регулювання та заборони, – сьогодні досі не існує єдиного загального визначення того, що саме розуміється під терміном «мова ворожнечі»

Словосполучення «мова ворожнечі» активно використовується останнім часом як аналог англійського терміна «hate speech». Мається на увазі вирази, що дають негативну оцінку всіх представників певної соціальної групи, об’єднаної за ознакою статі, раси, мови, етнічного походження, релігійної приналежності і тому подібного.

Hate speech – це поняття, яке на українську мову перекладається двома способами: або «мова ворожнечі», або «риторика ненависті». Специфіка цих перекладів в тому, що їх зробили лінгвісти. Наприклад, «риторика ворожнечі» – це термін саме лінгвістичний за своїми підставами, і лінгвісти, які займаються цією проблематикою, шукають ті риторичні фігури, тропи, елементи художньої мови або мовної агресії, які перетворюють будь-яке висловлювання в hate speech. Коли ми говоримо про переклад «мови ворожнечі», ми згадуємо про ті коментарі, які залишають сучасні фахівці в області медіакомунікацій. У російському контексті дуже часто звучать слова про те, що «мова ворожнечі» – це ті висловлювання, які засновані на релігійному чи національному нетерпимості і провокують як мінімум неприязнь.

Мова ворожнечі – це будь-які вислови, контекст чи візуальне зображення, що призводить до створення або ж поглиблення вже існуючої ворожнечі між відмінними за певними ознаками групами суспільства [8].

Інтернет-портали в сфері протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні зазначають, що мова ворожнечі (або «hate speech») в широкому розумінні – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у здійсненні їх права. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи [6]. В межах українського конфлікту це групи відмінні найчастіше за територіальним походженням, політичними та соціальними поглядами.

Згідно з оцінкою незалежних громадських організацій, які здійснюють моніторинг інформаційного простору, практика використання мови ворожнечі суб’єктами вітчизняної інформаційної сфер залишається доволі низькою. Так, за підсумками контент-аналізу, здійсненого у серпні 2015 р. експертами об’єднання «Центр контент-аналізу», встановлено, що рівень використання «мови ворожнечі» в українських ЗМІ не є високим (1,7 % від кількості повідомлень на тему Донбасу, Криму та Росії). Мова ворожнечі переважно використовується у повідомленнях щодо агресії Російської Федерації та значно менше – для оцінки дій донбаських сепаратистів. Наявна також тенденція зниження використання мови ворожнечі у вітчизняному інформаційному просторі [5].

Ще в 2001 році була розроблена методологія аналізу ЗМІ (в першу чергу – газетних публікацій), в якій, крім досить жорсткої класифікації некоректних висловлювань за видами і ступенем їх жорсткості, багато уваги приділялося відношенню самого автора до тих чи інших інтолерантним заявам. Адже найчастіше журналіст виступає лише як ретранслятор висловлювань співрозмовника. Він не може викинути з інтерв’ю з політиком міркування останнього, але він може це прокоментувати.

Однак практика показує, що основне авторство некоректних висловлювань належить все ж журналістам. Їх внесок в нашу «скарбничку» мови ворожнечі за п’ять років коливається в діапазоні від 40 до 61% всього обсягу даних. Аналіз цих даних дозволяє виділити найбільш типові помилки, яких журналісти часом просто не помічають. Про це говориться в одному з розділів підручника з конфліктології для журналістів [7].

Для подолання проблеми неправильного збирання та висвітлення інформації експертами Мережі етичної журналістики (Ethical Journalism Network) на основі міжнародних стандартів було розроблено текст, що дає змогу оцінити контекст журналістської мови за п’ятьма критеріями [4]:

• статус мовця: коли мовою ненависті говорять непублічні люди, це може бути проігноровано;
• поширеність мови: приватна розмова не може завдати такої шкоди, як поширення мови ненависті в медіа мейнстримі;
• цілі мови: хто може стати жертвами такої мови;
• зміст і форма мови: журналіст повинен запитати себе, чи не є ця мова небезпечною;
• економічна, соціальна і політична ситуація: якщо вона напружена, то слід уникати посилення напруженості, можна згадати про зміст промови, але без прямих цитат з неї.

У США Інститут журналістики імені Роберта Мейнарда (The Maynard Institute for Journalism Education) радить журналістам перевіряти власні репортажі на коректне висвітлення п’яти тривалих факторів, які впливають на життя та соціальне напруження: раси, класу, гендеру, покоління та географії. Розглядаючи кожен з них під час створення складних репортажів, журналісти можуть чіткіше побачити проблеми і навчитися коректніше виконувати власну роботу. До Кодексу принципів Міжнародної федерації журналістів у 1986 році включено статтю: «Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, яку пропагують ЗМІ, і робити все можливе, аби уникнути трансляції такої дискримінації, що ґрунтується, серед іншого, на ознаках раси, статі, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження» [9].

Для простежування мови ворожнечі у вітчизняних ЗМІ нами було обрано дві українських газети: тижневика «День» та «Газета по-українськи». А саме п’ятничні випуски, тобто, підсумки подій за тиждень. Аналіз проводиться за останній квартал 2016 року, тобто жовтень, листопад та грудень. Аналізу підлягають статті, які висвітлюють російсько-український збройний конфлікт на Донбасі. Аналізувались заголовки та тексти статей на використання «мови ворожнечі».

Аналізуючи статті, опубліковані газетою «День», можна зробити деякі висновки. Було проаналізовано дванадцять п’ятничних випусків. У статтях переважно не особливо відображається «мова ворожнечі» щодо збройного конфлікту на Донбасі. Журналісти подають інформацію, в більшості, як цитати інших людей. Лише в окремих випадках можна спостерігати думку журналістів та їх слова. В більшості «мова ворожнечі» є середньою, але зустрічають і деякі жорсткі, особливо у цитатах росіян. У статті «Потужність і убогість пропаганди…» знову говориться про російську пропаганду на території України. Тут названо Арсенія Павлова, більш відомого як «Моторола» – російським «псом війни», це також є жорстким проявом «мови ворожнечі». Крім того, далі у статті його ще названо «рудобородим шукачем кривавих пригод» та «маргіналом».

У статті «Війна стає тлом для певної історії» розповідається про фотографа, який знімає на передовій. Також тут він дає інтерв’ю, де вживає слова ворожнечі, які принижують людину за етнічними чи професійними ознаками. Вживає такі слова, як «сєпари» та «аватари».

Переглянувши п’ятничні випуски «Газети по-українськи», було віднайдено лише два приклади застосування «мови ворожнечі». У статті «Бойовики передали двох полонених жінок» розповідається про те, що з полону було обміняно двох жінок, одна з яких ніби то закохалася в чоловіка з окупованої території. Запросив до себе, але вирішив позбутися, звинуватив у пособництві «укропам». Це слово є виразом «мови ворожнечі», яке часто вживають російські військові.

Також для дослідження було обрано інформаційний портал «Кореспондент.net». Переглядаючи статті на інформаційному порталі у стрічці новин, не часто можна зустріти вираження «мови ворожнечі», але якщо переглянути статті, які розміщені на блогах «Кореспондент.net», то можна знайти багато цікавого.

Наприклад, У одній із статей «Безлер спрогнозував війну між ДНР і ЛНР» було процитовано одного із лідерів російських військових, який «мовою ворожнечі» виражає своє ставлення до ватажка ДНР О. Захарченка. Крім того у цій же статті міститься скріншот із соціальної мережі, де О. Захарченка ще називають «чучелом», «пустоголовою істотою», «керівником бананової республіки» та «головним клоуном». У статті «Зачем Кремлю Захарченко, Плотницкий, Савченко?» можна знайти вислів, який говорить про те, що Савченко – це представник бойовиків у парламенті.

Можна говорити про те, що використання мови ворожнечі у висвітленні інформації на «Кореспондент.net» про події на Донбасі все ж мають місце. Але особливістю цього порталу є те, що він містить блоги, на яких використання мови ворожнечі в рази більше, ніж на самому інформаційному порталі, де подається фактично лише інформація у вигляді короткого повідомлення без емоційних складових. Але все ж звертаючи увагу на дослідження, які були проведені у 2015 році щодо використання «мови ворожнечі», де «Кореспондент.net» був у лідерах, можна помітити значне скорочення.

Висновки. Загалом, порівнюючи використання мови ворожнечі у газетах та на інформаційному порталі можна говорити про те, що українські журналісти певною мірою дотримуються своїх стандартів та переважно уникають використання мови ворожнечі. При згадці про російських військових на території України, зазвичай фігурують слова «сепаратисти», «бойовики» та «окупанти», що можна назвати нормальним визначенням. Хоч зустрічаються і інші, більш сильніші словечка, але вони притаманні в більшості цитатам російських бойовиків про українських військових та український народ загалом: «бандерівці», «укропи» та інші.

Якщо говорити про репрезентацію Російської Федерації, то тут українські журналісти вживають слова «агресор», «окупант». Якщо говорити про “ДНР” та “ЛНР”, то тут вживаються слова «днрівці» та «малороси», хоч ті люди, які там живуть так само залишаються українцями.

Список використаних джерел та літератури

1. Вебер, Анн. Навчальний посібник з проблематики «мови ненависті» [Текст] / [пер. з англ. Східно-Європейського Інституту Розвитку; за заг. ред. Павліченка О. М.] – К.: Тютюкін, 2010. – 96 с.

2. Дзялошинский И. М. Образы вражды в российских СМИ: социальные, культурные, профессиональные факторы [Текст] // Российские СМИ: как создается образ врага. Статьи разных лет. — М.: Московское бюро по правам человека, «Academia», 2007. — 168 с.

3. Язык вражды против общества: (сб. статей) [Текст] / сост.: А. Верховский. – М.: Центр «Сова», 2007. – 259 с.

4. Ethical Journalism Network [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ethicaljournalismnetwork.org/resources/publications/hate-speech. – Назва з екрану.

5. Дослідження «Практика використання «мови ворожнечі» (hate speech) українськими ЗМІ» [Електронний ресурс] // osvita.mediasapiens. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/doslidzhennya_praktika_vikoristannya_movi_vorozhnechi_hat. – Назва з екрану.

6. Мова ворожнечі – нові прояви та наслідки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/mova_vorozhnechi_novi_proyavi_ta_naslidki/. – Назва з екрану.

7. Прикладная конфликтология для журналистов [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.evartist.narod.ru/text19/056.htm. – Название с экрана.

8. Феномен hate speech [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://postnauka.ru/video/68876. – Назва з екрану.

9. Кодекс професійної етики українського журналіста [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki. – Назва з екрану.

Частиною культури ділового спілкування є створення привабливого іміджу. Без цього не варто розраховувати на гідну репутацію в суспільстві. Поняття «імідж» міцно увійшло в наш побут, воно вживається як в розмовній мові так і в пресі. Проте нерідко зустрічаються ділові люди, політичні діячі та спортсмени, які не надають значення своєму іміджу або відводять цьому другорядну роль. В наш час медійні люди просто зобов’язані дбати про свій імідж, адже від цього залежить їхня подальша кар’єра.
Що ж стосується іміджу футболістів, то для нас це явище відносно нове, оскільки в Європі, дослідники почали зустрічатися з цим значно раніше. Футбол вже давно переріс із звичайних змагань у комерційну гру президентів, де одним із правил є візуальна привабливість, як окремих гравців так і команди в цілому. Тому питання дослідження впливу іміджу футболіста на його кар’єру є дуже актуальним в наш час.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогоднішній день проблема іміджу футболістів є малодослідженою. В більшості випадків з’ясуванням цього питання займалися зарубіжні науковці. Ось наприклад, в наукових роботах Е. Позднишева було детально проаналізовано імідж і його значення для спорту. Також він описав основні фактори, які впливають на імідж спортсмена та визначив роль ЗМІ у створенні іміджу як однієї персони, так і цілого футбольного клубу. Дослідженням проблеми особистісного (іміджевого) PR займалися Г.Г. Почепцов у своїй роботі «Пaблик рилейшнз для прoфессиoнaлoв» та И.П. Яковлев «Паблик Рилейшнз в организациях». Вони виділили основні інструментарії іміджелогії та дослідили зв’язок психології з іміджем знаменитих персон.
До вітчизняних науковців, які займалися цією проблемою можна віднести О. Садовник. До основних її праць належить «Персональний імідж спортсменів», «Значення та особливості формування іміджу у спорті» та ін. В цих роботах вона досліджує конкретно імідж спортсменів та вплив цього іміджу на їхнє повсякденне життя.
Мета статті: визначити характер впливу іміджу футболіста на його спортивну кар’єру.
Виклад основного матеріалу дослідження. У науці поняття «імідж» було введено тільки на початку 60-х років ХХ століття. Імідж походить від латинського слова imago – образ, яке пов’язане з іншою лексемою – imitari, тобто імітувати. Інші дослідники стверджують, що термін «імідж» має англомовні корені і найбільш часто вживається для визначення того образу, який конструюється або створюється з метою викликати бажані зміни у свідомості та поведінці людей, надати на них певний соціально-психологічний вплив. Тлумачний словник Вебстера дає наступне визначення цього поняття: «імідж» – штучна імітація або подання зовнішньої форми певного об’єкта, особливо особистості. Він є штучним уявленням про людину або товар, який створюється пропагандою, рекламою з метою формування в масовій свідомості певного ставлення до об’єкта [2].
Імідж – це штучно сконструйований за певними правилами і зі спеціальними цілями образ (політика, партії, бізнесмена, спортсмена, фірми, спортивної команди, установи, керівника і т.д.) [2]. Також імідж – це образ, який цілеспрямовано формується і надає емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, реклами і т.д. [2]. До основних типів іміджу яким притаманний функціональний підхід належать: дзеркальний, поточний, бажаний, особистісний, корпоративний, множинний, негативний.
Відповідно, імідж спортсмена – це образ, який цілеспрямовано (або стихійно) формується і надає емоційно-психологічний вплив на різні соціальні групи, пов’язані зі спортом [1]. Під іміджем футболіста слід розуміти уявний образ гравця його манер поведінки, фізичних кондицій та його популярності в очах футбольної спільноти.
Сьогодні на формування іміджу футболіста впливає безліч факторів, але якщо їх проаналізувати, то схема виявиться дуже простою. На початку своєї кар’єри спортсмен «заробляє собі ім’я», створює свій імідж, працює на нього. Після того як він показав якісь видатні, серйозні результати, імідж починає працювати на нього, дозволяючи укладати йому більш вигідні контракти і заробляти гроші на рекламі [39, с. 20].
Всі ці фактори можна розділити на 3 групи:
– фактори, які залежать від майстерності футболіста (вони визначаються його талантом, зусиллями на тренуваннях, самовіддачею в грі, силою волі, бажанням перемогти, що, безумовно, відбивається на його спортивних результатах. У футболі, наприклад, це кількість голів, результативних передач, відбори м’яча, виграні єдиноборства та інші);
– фактори, які не залежать від майстерності футболіста (вони складаються з факторів, пов’язаних з культурою поведінки та факторів, пов’язаних з його соціальним статусом. До факторів, пов’язаних з соціальним статусом, відносять вроджені (раса, вік, стать, національність, антропометричні дані) і набуті (освіта, статус в сім’ї, громадська діяльність). Фактори, які не залежать від майстерності спортсмена, формуються ЗМІ, тренерами, гравцями команд, конкурентами та зусиллями самого футболіста);
– фактори, які частково залежні від майстерності футболіста (до них відносять поведінку гравця протягом гри, після гри, травми, допінг, наркотики, алкоголь, клуб, ліга, зйомки в рекламах та спілкування зі ЗМІ).
Дані фактори можуть як позитивно так і негативно впливати на імідж футболіста. До позитивних факторів впливу можна віднести: високі спортивні результати, участь у міжнародних турнірах, високий рівень інтелекту та культурного розвитку, приваблива зовнішність, вміння спілкуватися з журналістами, відкритість до вболівальників, участь у благодійних акціях.
Факторами, що впливають на формування негативного іміджу футболіста є: негативні риси характеру, погане виховання, прийом заборонених фармацевтичних препаратів, шкідливі звички, недисциплінованість, відсутність витримки, снобізм (претензії на вишукано-витончений смак), непунктуальність, зарозумілість, систематичне порушення морально-етичних норм поведінки і законів, «зіркова хвороба» та інші [3].
Науковець Е. Позднишев у своїй науковій праці «Імідж спортсмена» провів своєрідне іміджеве дослідження. У ході досліджень ці фактори умовно були розбиті на чотири групи: 1. Результати діяльності; 2. Взаємовідносини; 3. Інтелект; 4. Зовнішність.
Аналіз результатів проведеного опитування Е. Позднишевим серед різних футбольних груп показав такі результати:
у групі чинників «Результати діяльності» дуже важливими факторами були визнані:
• спортивні досягнення – 59% опитаних;
• участь у міжнародних змаганнях – 59% опитаних;
• участь у комерційній діяльності (реклама) – 35% опитаних;
• спортивний характер – 35% опитаних.
У групі чинників «Взаємовідносини» дуже важливими факторами були визнані:
• вміння спілкуватися з представниками ЗМІ – 65% опитаних;
• культура поведінки – 47% опитаних;
• вміння спілкуватися з вболівальниками – 35% опитаних;
• комунікабельність – 35% опитаних.
У групі чинників «Інтелект» дуже важливими факторами були визнані:
• загальна культура – 41% опитаних;
• інтелект – 29% опитаних;
У групі чинників «Зовнішність» дуже важливими факторами були визнані:
• зовнішні дані (фігура, обличчя) – 29%;
• вміння одягатися – 29%;
В цілому домінуючими чинниками формування позитивного іміджу футболіста були визнані:
– вміння спілкуватися з представниками ЗМІ – 65% опитаних;
– спортивні досягнення – 59% опитаних;
– участь у міжнародних змаганнях – 59% опитаних;
– культура поведінки – 47% опитаних;
– загальна культура – 41%;
Аналіз відповідей щодо факторів, які впливають на формування негативного іміджу футболіста показав такі результати:
– Недисциплінованість – 82% опитаних;
– Систематичне порушення морально-етичних норм поведінки і законів – 76% опитаних;
– Агресивність – 76% опитаних;
– «Зіркова хвороба» – 76% опитаних;
– Зарозумілість – 53% опитаних;
– Амбітність – 47% опитаних[2, с.99].
Всі ці фактори безпосередньо пов’язані з діяльністю ЗМІ, в першу чергу з телебаченням, радіо і періодичною пресою. Ці інформаційні канали впливають на маси людей через такі фізіологічні процеси, як зір і слух. Зір і слух в свою чергу формують комплекси відповідних відчуттів і сприймань, які в подальшому реалізуються як уявлення. Тому з точки зору психології можна сказати, що імідж – це система уявлень та образів того чи іншого гравця в очах суспільства. Однозначно, що імідж в футболі представляє з себе складний феномен, що складається з комплексу чинників, серед яких одне з найважливіших місць займають соціально-психологічні.
У нових соціально-економічних умовах, діяльність з формування іміджу футболіста набуває особливої значущості, як у сфері заохочення людей різного віку до занять спортом, так і в цілях отримання максимального прибутку. Таким чином, формування іміджу неможливо без урахування його соціально-психологічних основ.
На питання про те, чим відрізняється сьогодні формування іміджу футболістів в нашій країні і за кордоном, А. Баркалов відповів, що в Україні зараз лише окремі футболісти займаються розробкою свого іміджу. В інших країнах цьому питанню приділяють серйозну увагу більшість футболістів. Але, на його погляд, це справа часу, в недалекому майбутньому як самі спортсмени, так і їхні тренери зрозуміють всю важливість і необхідність того, що називають створенням іміджу.
Отже, результати дослідження показують, що для формування позитивного іміджу в першу чергу потрібно вміти спілкуватися та гарно себе поводити з представника ЗМІ, оскільки саме завдяки мас-медіа вболівальники отримують ту необхідну порцію інформації про свого кумира, яку потребують. І саме завдяки журналістам футболіст формує свій імідж, адже вони слугують так званим інформаційним каналом між гравцем та суспільством. Також для формування іміджу дуже важливо демонструвати хороші спортивні досягнення та регулярні виступи в престижних міжнародних змаганнях (Ліга Чемпіонів, Ліга Європи, Чемпіонати Європи та світу). Ну і звісно потрібно пам’ятати про культуру поведінки та рівень освіти, адже від цих критеріїв залежить думка суспільства про рівень знань та виховання футболіста.
Висновки. Отже, ми визначили характер впливу іміджу футболіста на його спортивну кар’єру. Якщо враховувати все вище сказане, то можна зробити висновок, що імідж є невід’ємною складовою в спортивній кар’єрі футболістів і має вагомий вплив на їхнє футбольне та особисте життя. Формування іміджу футболіста може відбуватися за допомогою дії цілого комплексу різноманітних чинників: спортивних результатів, участі у міжнародних змаганнях, річного доходу гравця, участі у благодійній діяльності, участі у комерційній діяльності, менталітету, спортивного характеру, культури поведінки, уміння спілкуватися з представниками ЗМІ, вміння спілкуватися з вболівальниками, комунікабельність, етична і адекватна реакція на провокаційні питання, позитивні відносини з тренером, позитивні відносини з партнерами по команді, позитивні відносини з суддями, позитивні відносини зі спортивними менеджерами, позитивні відносини з допоміжними працівниками, загальна культура, інтелект, освіта, наукова діяльність, володіння іноземними мовами, професійні знання (спортивна фізіологія, спортивна психологія та ін.), зовнішні дані, вміння одягатися та інші. Всі ці чинники так чи інакше впливають на формування іміджу гравця.
Але попри всі фактори, все одно в кінцевому рахунку, імідж футболіста залежить від досягнутих ним результатів. Чим вище результати, тим вище його рейтинг, тим більше уваги надає йому суспільство, тим популярнішим стає його імідж.

Список використаних джерел та літератури

1. Барна, Н. В. Іміджелогія [Текст]: навч. посіб. для дистанційного навчання / Н. В. Барна; за наук. ред. В. М. Бебика. – К.: Університет Україна, 2008. – 217 с.
2. Позднышев, Е. В. Имидж спортсмена: Паблик рилейшнз в спорте [Текст]: научно-методическое издание. Часть 1. / Е. В. Позднышев. – К.: ЧПП 2003. – 106 с.
3. Позднышев, Е. В. Имидж спортсмена: Паблик рилейшнз в спорте [Текст]: научно-методическое издание. Часть 2./ Е. В. Позднышев. – К.: ЧПП 2003. – 144 с.
4. Пoчепцoв, Г. Г. Пaблик рилейшнз для прoфессиoнaлoв [Текст]: науч. изд. / Г. Г. Пoчепцoв. – М.: Рефл-бук, К.: Вaклер, 2005. – 624 с.
5. Яковлев, И. П. Паблик Рилейшнз в организациях [Текст]: науч. пособ. / И. П. Яковлев. – СПб.: «Петрополис», 1995. – 148 с.
6. Дорощук, О. В. Формування іміджу футбольного клубу в Україні (на прикладі ФК «Шахтар») [Електронний ресурс] / О. В. Дорощук. – Режим доступу: https://naub.oa.edu.ua/2014/formuvannya-imidzhu-futbolnoho-klubu-v-ukrajini-na-prykladi-fk-shahtar/ – Назва з екрану. (дата доступу 10.05.15).

На сьогоднішній день соціальні медіа відіграють велику роль в житті кожного суспільства, адже є своєрідним генератором інформації. Водночас ЗМІ також здійснюють продукування нової інформації. Така діяльність часто спрямована на невизначені кола людей. Проте, з розвитком новітніх медіа, стали використовуватися маніпулятивні прийоми впливу на свідомість індивідів. З цією метою застосовуються різноманітні технології прихованого тиску на емоційну складову масової свідомості, відбувається упрaвління поведінкою людей шляхoм нaв’язувaння їм ідей, устaнoвoк, мoтивів, стереoтипів пoведінки, вигідних суб’єкту впливу. Тому проблема мaніпуляції масовою свідoмостю соціальними медіа потребує більш детального дослідження, що дасть змогу уникнути негативного впливу на громадську думку.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогоднішній день існує значна частина робіт, присвячених проблемі впливу маніпуляцій на свідомість людей. Зокрема цьому питанню присвячені праці таких науковців, як Варій М. Й., Голодникова Ю. А., Завгородня Л. В., Нестеряк Ю. М., Соколов А. В., Шерман О. М. Серед зарубіжних дослідників варто виокремити роботи таких дослідників як Горттам Дж., Мугхал М., Пауль В., Сінгх П., Шерковин Ю. та ін.
Зокрема в праці Варія М. Й. «Специфічні форми і методи впливу на електорат» висвітлено основні приховані механізми впливу на масову свідомість за допомогою ЗМІ в політичній сфері. Завгородня Л. В. в книзі «Стереотипи породження та сприймання журналістського твору» більш конкретніше на матеріалі газетних текстів висвітлила процеси формування стереотипів в цільової аудиторії читачів. В роботі Нестеряка Ю. М. «Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика» автор здійснив порівняльну характеристику європейських та українських ЗМІ у сфері підтримки та просування інформації державою. В працях зарубіжних науковців теоретичні аспекти дослідження даної проблематики більш чіткіше висвітлені. Зокрема, в роботі Горттама Дж. «Мас-медіа» висвітлено суть і характер маніпулятивних прийомів впливу на масову свідомість людей за допомогою ЗМІ, окремо розглянуто роль соціальних медіа в даному аспекті.
Метою статті є вивчення особливостей маніпулятивного впливу соціальних медіа на свідомість людей та наслідки такого впливу.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Засоби масової інформації стали головним інструментом для поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. ЗМІ фактично, в значній мірі, стали контролювати інформаційне середовище. Пропускаючи потоки інформації через свої фільтри, ЗМІ виділяють окремі елементи із загальної маси соціальних явищ і надають їм особливої уваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, в наш час майже не впливає на розвиток суспільства. Таким чином, сучасна людина не може ухилитися від впливу ЗМІ. Такий вплив передбачає використання різноманітних прихованих маніпулятивних технологій.
Мaніпулювaння – це спoсіб психoлoгічнoгo впливу, спрямoвaний нa зміну нaпряму aктивнoсті aудитoрії, її ідей, думoк, пoглядів тoщo, який зaлишaється непoміченим [2]. Мaніпуляції мoжуть зaстoсoвувaтись дo текстів, виступів, aудіo-, відеo-, фoтoмaтеріaлів.
Виділяють три рівні мaніпулювaння:
1) пoсилення існуючих у свідoмoсті людей пoтрібних мaніпулятoру ідей, устaнoвoк, мoтивів, ціннoстей, нoрм;
2) чaсткoві, мaлі зміни пoглядів нa ті чи інші пoдії, прoцеси, фaкти, щo тaкoж впливaє нa емoційне і прaктичне стaвлення електoрaту дo кoнкретнoгo явищa;
3) дoкoріннa, кaрдинaльнa змінa життєвих устaнoвoк шляхoм пoширення серед вибoрців сенсaційних, дрaмaтичних, нaдзвичaйнo вaжливих для них пoвідoмлень.[1, c. 51]
ЗМІ мaють спрaву з інфoрмaцією, і сaме кoнтрoль зa інфoрмaцією дaє змoгу мaніпулювaти мaсoвoю свідoмістю, ствoрювaти у ній мoдель вигіднoї суб’єкту впливу дійснoсті тa вирішувaти, які прoблеми нa сьoгoдні є нaйбільш aктуaльними. Штучнo прoдукується тaке явище, як медіa-свідoмість (тoбтo свідoмість, зaснoвaнa нa хибних ціннoстях, мaніпулятивних інтерпретaціях, пoдвійній мoрaлі), кoли реaльність, прoпoнoвaнa ЗМІ, відрізняється від дійснoї. Грoмaдськa думкa через медіa-свідoмість знaчнo спoтвoрюється.
Зa дoпoмoгoю ЗМІ, інфoрмaцію мoжнa (спoсoби мaніпуляції):
• спoтвoрити зa дoпoмoгoю непoвнoї, oднoстoрoнньoї пoдaчі; тaк звaний фрaгментaрний спoсіб пoширення інфoрмaції: мaсив інфoрмaції пoдрібнюють нa менші мaсиви тa кoли інфoрмaція пoдaється єдиним неoпрaцьoвaним пoтoкoм, щo не дoзвoляє пересічнoму індивіду сфoрмувaти цілісну кaртину пoдій;
• відредaгувaти, дoдaвши влaсні дoмисли і кoментaрі (знaчнa чaстинa спoтвoрень у пoдaчі інфoрмaції спричиняється індивідуaльнo-психoлoгічними oсoбливoстями пoширювaчів інфoрмaції, oсoбистими пoлітичними симпaтіями);
• інтерпретувaти у вигіднoму світлі;
• прoстo прихoвaти, рaзoм з тим, aкцентуючи увaгу нa oкремих стoрoнaх пoдії, зaмoвчуючи інші, щo ствoрює дoдaткoву мoжливість мaніпулювaти aудитoрією;
• ствoрити «інфoрмaційний шум», тoбтo зниження сприйняття фaктів зa рaхунoк пoдaчі тaкoї кількoсті нoвин, зa якoї стaє немoжливим їхнє сoртувaння;
• oперaтивнo пoдaти нaвіть неперевірену інфoрмaцію, щo є певним мaніпулятивним прийoмoм тa відпoвіднo дo «зaкoну випередження», будь-яке перше пoвідoмлення прo пoдію спрaвляє знaчнo сильніший вплив нa aудитoрію, ніж нaступні;
• пoширювaти певний пoгляд нa інфoрмaцію як її єдинo вірний вaріaнт. Зa рaхунoк цьoгo ствoрювaтиметься ілюзoрний ефект підтримки трaнсльoвaнoї ЗМІ ідеї більшістю, який призведе дo небaжaння індивідa відкритo вислoвлювaтись під стрaхoм суспільних сaнкцій, якщo йoгo тoчкa зoру не схoжa нa пoгляди більшoсті. Щo більш чaстo це пoвідoмлення пoвтoрювaтиметься в ЗМІ, тим більше зрoстaтиме небaжaння людини публічнo гoвoрити – мoдель спірaлі мoвчaння [1, с. 50-52].
У більшoсті випaдків сaме від прaвильнoгo вибoру спрямувaння тa aкцентів інфoрмaційнoгo пoвідoмлення, a тaкoж кoмунікaційних кaнaлів, які викoристoвуються для йoгo пoширення, зaлежить, нa скільки зміст цьoгo пoвідoмлення буде сприйнятий йoгo кінцевими спoживaчaми тa зaдoвoльнятиме їх пoтреби [2].
Інфoрмaція, якa передaється зaсoбaми мaсoвoї кoмунікaції, oб’єктивнo впливaє нa людей. Якщo рaніше групa, спільність людей зa дoпoмoгoю сoціaлізaції і передaчі культурних трaдицій передaвaли і стереoтипи, тo з рoзвиткoм кoмунікaцій вже не пoтрібнo ніяких пoсередників для трaнсляції стереoтипів у сoціумі. Пріoритетним у рoзвитку мaс-медіa стaє сaме ствoрення стереoтипів, щo дoзвoляє здійснювaти їх трaнсляції.
Мoжнa виділити двa oснoвні нaпрями у вивченні стереoтипу в мaсoвих кoмунікaціях – прaгмaтичний тa сoціaльнo-критичний. Прaгмaтичний нaпрям вивчaє стереoтип як спoсіб збільшення ефекту для мaсoвoгo й ідеoлoгічнoгo впливу, це мoже бути прoпaгaндa, реклaмa і тaк дaлі. Сoціaльнo-критичний – як прoдукцію зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції, в рoзрізі прoблем культури.
Мaс-медіa привчaють людину мислити стереoтипaми і знижують інтелектуaльний рівень пoвідoмлень тaк, щo вoни перетвoрилися нa інструмент oтупіння. Цьoму пoслужив гoлoвний метoд зaкріплення пoтрібних стереoтипів у свідoмoсті – пoвтoрення. Тaке пoвтoрення фoрмує у людини перекoнaність – «це не прoстo інфoрмaційний вплив. Він фoрмує цілкoм певні стереoтипи і через них думки і пoгляди. У пoдібних випaдкaх тaке перекoнaння-стереoтип пoзбaвленo гнoсеoлoгічнoї oснoви. Під впливoм збуджувaних емoцій і aфектів неістинне і нaвіть aбсурдне мoже здaвaтися прaвильним, вoнo, будучи недoкaзoвим лoгічнo через oб’єктивну непрaвильність при інфoрмaційнoму впливі пoдібнoгo рoду інфoрмaції, стaє суб’єктивнo прийнятним» [3, с. 167].
Іншим метoдoм, який сприяє фoрмувaнню стереoтипів, є міфoтвoрчість (грец. «mythos» – віддaння, oпoвідь), якa відігрaє велику рoль у технoлoгії ствoрення і підтримки міфів. Вoни мaють сильну дію нa свідoмість, oбрaз, в якoму симвoл-стереoтип пoєднується з aрхетипaми-симвoлaми, щo відклaлися в кoлективнoму несвідoмoму [4, с. 33], oскільки він спoлучений з міфoм.
Будучи через різні кaнaли впрoвaджені у свідoмість людини, міфи існують в ньoму зберігaючи віднoсну незaлежність від знaнь, пoчерпнутих з влaснoгo дoсвіду, a тoму і мaють знaчну стійкість.
В oснoві мехaнізму міфoлoгізaції як фундaменту ствoрення і зaкріплення стереoтипів лежaть підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій, дoкументів (якщo гoвoрити прo негaтивну стoрoну).
Вплив стереoтипів і устaнoвoк пoсилює пoширеність стрaтегії дoбудoвувaння кoмунікaтивнoї ситуaції aбo oбрaзу пaртнерa з oгляду нa присутність елементів aнoнімнoсті тa відсутнoсті невербaльнoгo спілкувaння у мережі Інтернет, щo пoтенційнo мoже підвищити рівень мaніпулятивнoсті кoмунікaтивнoгo прoцесу в цілoму [5, с. 41-43]. Ввaжaється, щo якщo aудитoрія зa свoєю прирoдoю і склaдoм гетерoгеннa, тo редукція зумoвлює рoзуміння тієї інфoрмaції, якa пoдaється спoживaчеві. У тoй же чaс спрoщення є неoбхідним кoмунікaтoрoві через oбмеження в чaсі і прoстoрі під чaс передaчі інфoрмaції aдресaтoві. Фoрмується пoгляд (oсoбливo пoпулярний був у 60-х рр. ХХ ст.) нa стереoтип як неoбхідний елемент фoрмул, зaвдяки яким будуються твoри мaсoвoї культури стереoтип виникaє й існує як свoєрідний генерaтoр, як зaзнaчaє O.М. Шермaн, щo визнaчaє стереoтип (oб’єкт стереoтипізaції, метa), – зa пoтребoю ввoдить oб’єкт стереoтипізaції – aктуaлізує неoбхідну пoдію/aбo ствoрює її шляхoм викoристaння певних зaсoбів – передaє інфoрмaцію / інтерпретaцію пoдії – тим aбo іншим спoсoбoм дій aбo іншoї aудитoрії – з метoю введення стереoтипу у свідoмість aудитoрії [6, с. 52-59].
Пoтенціaл мaніпулятивнoсті дискурсу сoціaльних медіa зумoвлений безпoсередньo йoгo висoкoю експресивністю. Ця рисa пoв’язaнa з oднoгo бoку, із індивідуaлізoвaністю сoціaльних медіa, щo пoкликaні дaти мoжливість кoристувaчaм ствoрити влaсне предстaвництвo у віртуaльній реaльнoсті, стaти кoмунікaтoрoм для певнoї aудитoрії, a тaкoж зaдoвoльнити свoї пoтреби у сaмoреaлізaції тa сaмoвирaженні. Рaзoм з тим експресивність хaрaктеризуються тaкoж принципoвoю суб’єктивністю пoдaчі мaтеріaлів тa персoнaлізaцією зa рaхунoк фoрмувaння в текстaх oсoбистіснoї пoзиції aвтoрa [7, с. 5-7]. З іншoгo бoку, відкритість для впливів знaчним чинoм визнaчaється візуaльністю і нaвіть видoвищністю сoціaльних медіa.
Вoднoчaс фaхівці у сфері мaсoвих кoмунікaцій зa результaтaми aнaлізу читaння, кoментувaння і пoсилaнь нa публікaції у сoціaльних медіa стверджують, щo фoрмувaння інфoрмaційнoгo середoвищa кoжнoгo учaсникa визнaчaється фенoменoм егoкaстингу, кoли людинa свідoмo чи несвідoмo дoбирaє сaме ті джерелa інфoрмaції (людей, медіa), які пoділяють aбo прoпaгують близькі тa кoмфoртні для неї ціннoсті aбo пoгляди. Тaким чинoм, утвoрюється свoєрідні зaхисні кoкoни, «кaмери відлуння», в яких кoристувaчі сaмoстійнo групуються в невеликі кoлективи зі схoжими пoглядaми, щo умoжливлює перебувaння людини в зoні інфoрмaційнoгo тa емoційнoгo кoмфoрту. Прoбити тaкий інфoрмaційний зaхисний егoкaстинг мaють змoгу лише медіa з висoким рівнем персoнaлізaції тa aдaптивнoсті aбo ж сильний чи неoднoрaзoвий «зрив шaблoну» – кoли реaлії життя різкo кoнтрaстують із кaртинoю, ствoрювaнoю в групі [8, с. 6].
Інтернет є oдним з різнoвидів зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції, який являє сoбoю склaдний бaгaтoкoмпoнентний прoцес. Системa Інтернет склaдaється з технічнoї тa сoціaльнoї підсистем тa віртуaльнoї інфoрмaційнoї реaльнoсті. В силу склaднoсті дaнoї системи, Інтернет є oднією з нaйефективніших з-пoміж інших зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції. Oснoвними функціями Інтернету є інфoрмaційнa, кoмунікaтивнa, вихoвнa, сoціaльнoї aдaптaції тa oрієнтaції, сoціaльнoї ідентифікaції, відтвoрення певнoгo емoційнo-психoлoгічнoгo тoнусу, рекреaтивнa тa упрaвлінськa, серед яких oстaння є нaскрізнoю – нaйбільш склaднoю тa інтегрoвaнoю. Функції Інтернету тіснo пoв’язaні з пoведінкoвo-регулятивними oсoбливoстями психoлoгії мaс. В рaмкaх сoціoлoгічнoгo знaння існує чимaлo кoнцепцій мaсoвoї кoмунікaції, серед яких: пaрaдигми «тoтaльнoгo» впливу, «пaрaдигми ефектів» мaс-медіa, «теoрії oбмежених ефектів» мaсoвoї кoмунікaції, пaрaдигму «двoступеневoї мoделі кoмунікaції, фенoменoлoгічнa теoрія A. Шюцa, теoрія кoмунікaції Ж. Бoдрійярa (пoбудoвaнa нa кoнцепті симулякру). Дaні кoнцепції є підґрунтям теoретикo-метoдoлoгічнoгo aнaлізу фенoмену Інтернет. Для oб’єктивнoгo aнaлізу oсoбливoстей Інтернет-кoмунікaції у фoрмувaнні грoмaдськoї думки вищезaзнaчені кoнцепції неoбхіднo зaстoсoвувaти в кoмплексі. Це дoзвoлить виявляти мaніпулятивний вплив сoціaльних медіa, який виявляється у нaступних фoрмaх: пoвтoрення, міфoтвoрчoсті, підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій тa дoкументів (які в пoдaльшoму фoрмують ряд стереoтипів тa устaнoвoк).
Виходячи з теоретичного огляду по цій проблемі, можна зробити такі висновки: Зaсоби мaсoвoї інформації зa дoпoмoгoю мaніпулятивнoгo впливу фoрмують медіa-свідoмість, якa змінює грoмaдську думку. Такий вплив передбачає використання різноманітних технологій прихованого тиску на свідомість людей. Мaніпулятивний вплив сoціaльних медіa реaлізується через зaстoсувaння системи пoвтoрення, міфoтвoрчoсті, підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій тa дoкументів в прoцесі фoрмувaння стереoтипів тa устaнoвoк.

Список використаних джерел та літератури

1. Нестеряк Ю. М. Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика [Текст] / Ю. М. Нестеряк // Вісник Київського національного університету. Журналістика. – 2002. – № 10. – С. 50–52.
2. Варій М. Й. Специфічні форми і методи впливу на електорат // Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: навч.посіб. – Київ. – Ельга, Ніка-Центр. – 2003 : [Електронний ресурс]. − Режим доступу: www.URL: http://dere.com.ua/library/variy/vybir_technology.shtml.
3. Шерман О. М. Політичний стереотип: місце у політичному процесі та технології формуання засобами масової інформації: монографія / О. М. Шерман // Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. – Л. : Сполом, 2008. – 228 c.
4. Gorttam, J. Mass media 96/97 [Text] / J. Gorttam. – 3ed. – Guilford: Brown and Benchmark, 1996. – 240 p.
5. Завгородня Л. В. Стереотипи породження та сприймання журналістського твору (на матеріалі газетних текстів) [Текст] : дис. на здоб. наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. : 10.01.08 Черкаський державний технологічний університет / Л. В. Завгородня. – Черкаси. – 2003. – 191 с.
6. Шерковин Ю. А. Психологические проблемы массовых информационных процессов [Текст] / Ю. А. Шерковин. – М. : Мысль, 1973. – 215 с.
7. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособие [Текст] / А. В. Соколов. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. – 461 с.
8. Голодникова Ю. А. Национально-культурные стереотипы в украинской телевизионной рекламе [Текст] / Ю. А. Голодникова // Культура народов Причерноморья. – 2005. – N 69. – С. 5-7.

На сьогодні найбільш використовуваними напрямками та методами маніпулятивних інформаційних технологій РФ відповідно до України були (та і залишаються надалі): поступове зниження світового іміджу України метою якого є послаблення геополітичної значущості; дозування та викривлення інформаційного потоку, що має на маті спричинення дестабілізації ситуації в державі та впровадження власної політики «керованого хаосу»; створення та впровадження власних стереотипів меншовартості та вторинності українського народу, а також відповідна руйнація відчуття народу і нації; переважання російської мови, культурних аспектів та традицій для встановлення самоідентифікації при паралельному відображення української мови та культури.
В основному інформаційний потік російських інтернет-ЗМІ часто застосовує методи «дозованої» інформації, дезінформацію з паралельним спотворенням перебігу подій, відображення міксу подій, фактів та суб’єктивних думок та припущень в їхньому контексті, відбір подій (який слугує лише користі Росії), інформаційний рефреймінг, подання інформаційних повідомлень типу «без коментарів» після попереднього налаштовування об’єкта, що поглинає інформацію, заборонені міжнародним законодавством технології «25 кадру» та часткове перебільшення та замовчування дійсного перебігу подій та реального відображення фактів [2].
За допомогою певних лінгвістичних прийомів російські журналісти намагаються так впливати на психіку населення, щоби пізніше індивіди думали, що вони самостійно дійшли до певного висновку на основі власного життєвого досвіду та поінформованості. Також використовуються прийоми мовного впливу – це прийоми які пов’язані із свідомим та цілеспрямованим застосуванням тих чи інших особливостей конструювання та застосування мовних виразів. Є велика кількість засобів, пов’язаних із значенням мовного виразу, які застосовуються із метою подання інформації, щодо висвітлення реальної події у відповідному світлі, яке є вигідним для російських інтернет-ЗМІ [3].
Для дестабілізації українського суспільства російські інтернет-ЗМІ активно грають на проблемах реалізації гуманітарних прав російської етнічної та російськомовної спільнот в Україні. Російські інтернет-ЗМІ дискредитували політичний курс України на європейську інтеграцію, підтримували та посилювали антизахідні та антинатівські стереотипи, сформовані ще за радянських часів, роздмухували поодинокі випадки ксенофобських провокацій, послідовно компрометували державну політику щодо відновлення історичної пам’яті та справедливості. Росіяни навперебій почали жахати своїх громадян і світову спільноту тим, що в Україні почався хаос, розпад та деградація держави. Певним чином цьому «підігрують» замовні виступи, публікації деяких вітчизняних політтехнологів, політичних і медійних персон, які фактично стали агентами кремлівської або прокремлівської пропаганди, а нерідко є безпосередньо задіяними у провокативних діях [1].
Отже, застосування російськими інтернет-ЗМІ інформації як зброї проти України має значну історію, а в умовах розвитку інформаційного суспільства має значну силу і виступає як першочерговий засіб, який здатен впливати і на велику аудиторію і здатен впливати на тих, які формулюють стратегічні рішення. Більша частина методів та форм інформаційного тиску старі як світ, а отже й широко відомі, тим не менше перед їх силою не здатне встояти жодне суспільство. Сучасні інформаційні технології дають можливість запускати в оббіг потрібну Росії інформацію начебто як позицію і думки пересічних громадян, розповсюджувати її як для внутрішньої громадськості, так і для світового співтовариства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мерзлюк Ю. Б. Кримський конфлікт: російсько-український інформаційний простір [Електронний ресурс] / Ю. Б. Мерзлюк. Режим доступу : http://kgimv.nau.edu.ua/images/Konferentsiya.pdf. – Назва з екрану.
2. Присяжнюк Д. М. Застосування маніпулятивних технологій з боку Росії в ЗМІ України (на прикладі Криму) [Електронний ресурс] / Д. М. Присяжнюк. Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/1108/23 – Назва з екрану.
3. Хоменко, І. В. Еристика [Електронний ресурс] / І. В. Хоменко. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15660212/ritorika/priyomi_vplivu_superechkah. – Назва з екрану.

У цьому досліджені експертне опитування було використане з метою з’ясувати особливості Етичного кодексу журналіста, дізнатися які норми кодексу порушують журналісти суспільно-політичних видань, охарактеризувати ґрунтовність навчальних дисциплін з вивчення етичних норм. В опитуванні взяли участь 25 експертів – викладачі, медіа-експерти, редактори видань, журналісти. Серед них приблизно однакова кількість працює у сфері журналістики до 5 років, від 5 до 10 років та більше 10 років.
На питання «Чи вважаєте Ви Кодекс етики українського журналіста основним документом, який регулює діяльність журналістів?» відповіді розподілили практично порівну [3]. Одні погоджуються, вказуючи, що це основні норми, які допомагають журналістам орієнтуватися у своїй професійній діяльності. Інші ж категорично не погоджуються, обґрунтовуючи це тим, що основними є закони України, а Кодекс етики є лише одним із фактичних документів, який може регулювати норми поведінки у галузі та впливати на контент підготованих матеріалів. Зважаючи на те, що він не має високої юридичної сили, чимало представників ЗМІ не вважають за потрібне ним керуватися. Натомість важливо дотримуватися норм Цивільно-процесуального кодексу, Трудового кодексу, знати норми юридичної відповідальності у роботі із різнотипною інформацією (наприклад, із елементами державної таємниці, таємниці суду та слідства і т. д.).
У цьому випадку, напевно, ніхто не зможе вказати однозначну правильну відповідь, адже положення Кодексу етики тісно перегукуються із нормами законодавства. Тому відповідь на це питання залежать від рівня морально-етичного виховання або ж відчуття правової відповідальності журналіста.
Далі було з’ясовано, що 64 % експертів повністю погоджуються з усіма пунктами Етичного кодексу журналіста [3]. Решта ж – 36% – частково погоджуються, стверджуючи, що журналіст є «уособленням скромності», а інколи треба додавати трохи «наглості». Також зауважують, що амбіції для хорошого журналіста потрібні, головне – знати міру і не маніпулювати інформацією, щоб не завдати шкоду іншим, бо шкодить не речовина, а доза.
Експерти запропонували додати до кодексу положення про гендерну паритетність, неприпустимість мовної ворожнечі, а також звернути увагу на сучасні виклики маркетингу і додати норми, які б стосувалися конкретно рекламних та PR статей.
Цікавим виявився той факт, що самі експерти не завжди дотримуються норм етичного кодексу. Причини на те такі: тиск влади та «місцевих кланів», незнання повністю усіх норм кодексу на початках професійної діяльності, відсутність належного часу для підготовки матеріалу, заангажованість через тиск керівництва, виникнення конфліктів інтересів, які змушують порушувати норми.
Експерти зазначили, що вони найчастіше надають перевагу таким суспільно-політичним виданням: «Українська правда» (23), «Дзеркало тижня» (13), «День» (8), «Новое время» (3), «Телекритика» (4), «Експрес» (2), «ОГО» (2). Такий вибір зумовлений наступними факторами: якісна аналітика; ґрунтовність новин; повнота представленої тематики; цікаві автори; довіра до авторитету видань; об’єктивність.
На питання «Як часто Ви спостерігали порушення норм Етичного кодексу журналіста у суспільно-політичних виданнях?» відповіді експертів розподілились так: завжди – 20 %, часто – 28 %, дуже рідко – 32%, ніколи – 20%. Респонденти зазначають, що порушення найчастіше трапляються у регіональних медіа, до прикладу в «ОГО» та «Takeinfo.net» – рівненські видання. Але і в решті також зафіксовані такі випадки, оскільки вони приватні. До прикладу, експерти спостерігали порушення в таких загальнонаціональних інтернет-виданнях як «Обозреватель» та «УНІАН». А найбільше порушень можна помітити під час виборчих кампаній.
На думку експертів, порушення норм кодексу зумовлено такими факторами: матеріальною вигодою (8); незнанням кодексу (5); юним віком журналістів і браком досвіду (5); неуважністю керівництва до таких деталей (3); заангажованістю ЗМІ (3); особистими переконаннями (1).
Найчастіше експерти помічали недотримання таких норм Кодексу:
1. Журналіст не може вдаватися до некоректних, протизаконних способів отримання інформації;
2. Журналіст не може отримувати хабар за поширення недостовірної або брехливої інформації;
3. Журналіст має уникати образ з приводу расових, національних, релігійних поглядів людей, протистояти екстремізму;
4. Журналіст у професійній діяльності не піддається тискові владних структур.
Крім порушень норм кодексу, експерти також відзначають часті порушення стандартів журналістської діяльності, а саме недотримання балансу думок і точок зору. Адже питання не можна повністю розкрити, якщо не представлено думки усіх сторін, у тому числі незацікавлених.
На питання «Чи є, на Вашу думку, доцільним Кодекс етики журналіста, оскільки його положення практично повністю дублюють законодавчі норми?» експерти відповіли позитивно, обґрунтовуючи це тим, що це більш спеціалізовані та конкретизовані правила, і вони часто застосовуються у тих ситуаціях, коли законодавство неналежно випрацюване або відповідні органи не притягують до відповідальності ті чи інші ЗМІ.
Наступний блок питань стосувався наявності у навчальних програмах вишів на спеціальності «Журналістика» дисциплін з вивчення етичних норм та їх ґрунтовності. Усі експерти однозначно відповіли, що такі навчальні курси є. Оскільки метою нашого дослідження є надання практичних рекомендацій щодо навчальних курсів з журналістської етики конкретно в НаУОА, то важливо було дізнатися про такі курси саме тут. Конкретно у навчальній програмі спеціальності «Журналістика» в Острозькій академії є курс «Журналістська етика». Крім того, є окремі блоки, присвячені питанням Етичного кодексу у курсах «Проблематика ЗМІ», «Журналістське дослідження». У межах цих курсів студенти детально вивчають положення Етичного кодексу, аналізують випадки його порушення, можливі шляхи виходу зі спірних ситуацій.
Цікавила думка експертів щодо того, що можна змінити чи додати до навчальних дисциплін з вивчення етичних кодексів у сфері журналістики для зменшення випадків їх порушень у подальшій професійній діяльності. В основному, експерти зазначають, що необхідно додати більшу кількість годин на вивчення цих курсів, зокрема для практики. Також важливо розглядати конкретні кейси і запрошувати журналістів-практиків, які би ділились власним досвідом.
Отже, було проведено експертне опитування, у результаті якого було з’ясовано особливості Етичного кодексу журналіста, виокремлено норми кодексу, які найчастіше порушують журналісти суспільно-політичних видань, охарактеризовано ґрунтовність навчальних дисциплін з вивчення етичних норм.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Іванов, В. Журналістська етика [Текст] : підруч.для студ. ВНЗ / В. Іванов, В. Середюк. – К. : Вища школа, 2006. – 231 с.
2. Іванов, В. Практикум із журналістськї етики [Текст] : навч. посіб. / В. Іванов, С. Штурхецький. – К. : Видавець О. Зень, 2012. – 320 с.
3. Кодекс етики українського журналіста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cje.org.ua/documents/47/. – Назва з екрану.
4. Комісія з журналістської етики: офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cje.org.ua/. – Нзава з екрану.
5. Толстих. Н. Експертні опитування [Електронний ресурс] / Н. Толстих. – Режим доступу: http://i-soc.com.ua/school/Tolstyh_Expert.pdf. – Назва з екрану.

На розгляді у Верховній раді України зараз стоїть питання про роздержавлення друкованих ЗМІ. Основними аргументами за є те, що державні ЗМІ – пережиток радянського минулого і фінансування їх з бюджету є недоцільним, адже це означає їх підпорядкованість та залежність від владних структур.
Порівнюючи розвиток регіональних ЗМІ в такій країні як Білорусь, з українськими, можна сказати, що в Білорусі тенденція тяжіє до домінування регіональної та місцевої преси в певних районах країни. Держава всіляко сприяє у розвитку цього виду видань. Однак, районна преса не завжди може забезпечити належне інформування громадян. Такі видання, зазвичай акцентують увагу на місцевих питаннях, та недостатньо уваги приділяють загальнодержавним та міжнародним проблемам. Інформування такого виду веде до фрагментації країни на інформаційному рівні [5].
У Рівному та області поширені 48 друкованих видань. Серед яких 19 державних регіональних видань. Всього передплатний тираж видань складає 149 744 примірників [4].
Більшість видань зменшили свій передплатний тираж, деякі видання знизили тираж більш як на 50%. Зниження тиражу в регіональних виданнях не таке високе, як у загальнообласних. У деяких регіональних видань тираж навіть зріс. На це є маса факторів, основними причинами зменшення кількості передплатників є зниження купівлеспроможності населення та наявність альтернативи в Інтернеті. Зростання тиражу регіональних видань пояснюється відсутністю альтернатив на регіональному рівні.
Серед регіональних видань найбільший тираж мають «Сарненські новини» – 10 219 примірників. Це пояснюється віддаленістю регіону від обласного центру, порівняно високою купівлеспроможністю високою населеністю регіону.
Найменший тираж мають регіональні газети «Радивилів–Post» (м. Радивилів) – 195 примірників та «Клеванський тракт» – 342. Малий тираж першого пояснюється наявністю ще однієї регіональної альтернативи – «Прапор перемоги» з тиражем 1729 примірників. Хоча, навіть в сукупності тираж регіональних видань є одним з найменших. Малий тираж наступного видання – «Клеванський тракт» пояснюється тим, що газета поширюється не в межах району, а лише кількох сіл. Найбільше передплатників у с. Зоря та с. Клевань.
Для детального розуміння особливостей функціонування українських регіональних друкованих ЗМІ проаналізуємо видання «Надслучанський вісник», яке є регіональним виданням державного фінансування. Газета виходить двічі на тиждень, тиражем 7 300 примірників і є регіональним виданням та повинна охоплювати всю вікову категорію, так як альтернатив на регіональному рівні їй немає. Специфікою такого виду газети є висвітлення подій в районі, на який вона поширюється.
Основні рубрики: «офіційно», «у нас в районі», «долі людські», «події», «з офіційних джерел», «вітання», «реклама», «співчуття». Видання виходить чорно-білому кольорі. Раз в тиждень титульні сторінки кольорові. Кількість сторінок – 8. Аналіз проводився без врахування рекламного тексту, та тексту оголошень.
Результати проведеного конвент-аналізу. Загальна кількість слів – 13102, унікальні слова – 5792. Найчастіше з семантично-наповнених слів повторяється «час» – 36. Слова «життя» та «Україна» по 28 разів, наступним словами є «безробіття» та «допомога» по 20 разів.
Найпоширеніші слова «час», «Україна» та «життя» відображають теперішню суспільно-політичну ситуацію в державі. Такі слова як «безробіття» та «допомога» можуть свідчити про проблему безробіття в тому регіоні, на який виходить дана газета.
Варто зауважити, що у тексті переважають семантично-розмиті слова, такі як: «про», «від», «або» та ін. Така розмитість слів свідчить про важкість сприйняття тексту та його розмитість. Стиль написання повідомлень тяжіє до літературного, а не публіцистичного. Всі рекламні тексти позначені, окрім текстів поданих адміністрацією та радою. Ці повідомлення подаються як інформативні.
Середня довжина речень складає 12 слів. Це занадто високий показник для періодичного видання, яке виходить на широку аудиторію. Так як нормою є від 6 до 9 слів. Тексти-оголошення взяті в рамку та виділені жирним шрифтом. Частина оголошень кольорові.
Кількість реклами – 30 % від загальної площі. Присутні ілюстрації тексту – переважно фото з подій. Газета, в цілому відображає життя регіону за певний період. Так, як співвласником є районна рада та адміністрація, то є звіти цих структур та інформація, надана ними. Причому, ця інформація подана на першій шпальті газети.
Електронний варіант газети відсутній. На офіційному сайті газети інформація не оновлюється довгий час, тобто, можна сказати, що він не функціонує. Це є недоліком як для самого видання, так і для читачів. Видання себе не рекламує і не представляє у інтернет-просторі, а читачі не бачать анонсу і фактично не бачать про що буде номер газети.
Отже, регіональна преса в Рівненській області характеризується тим, що в більшості випадків вона є державною. Це свідчить про її залежність від владних структур. Відсутні також аналоги такій пресі на регіональному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про авторське право і суміжні права [Текст]: закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII (із змінами) / Верховна Рада України. – К., 2012.
2. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів [Текст] : Закон України 23.09.1997 № 540/97-ВР / Верховна Рада України. – К., 1997.
3. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Текст] : Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII (із змінами) / Верховна Рада України. – К., 1992.
4. Інститут масової інформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://imi.org.ua/. – Назва з екрану.
5. Чоповський, Д. Журналістські стандарти: нормативна довідка [Електронний ресурс] / Д. Чоповський. – Режим доступу: http://imi.org.ua/journalist_monitoring/32371-jurnalistski-standarti-normativna-dovidka.html. – Назва з екрану.

Україна в ХХІ столітті – це країна, яка, не зважаючи на перешкоди, спричинені світовою кризою, має шанс динамічного розвитку усіх галузей державного господарства та включення до світового співтовариства. Рушійною силою і виконавцем суспільного життя в країні є населення, чиє життя завжди має найвищу цінність. Для покращення життя людей однією з основних умов вважають орієнтацію на сталий розвиток. Згідно з матеріалами Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти свої власні потреби [3, с. 25].
Орієнтація на сталий розвиток суспільства була б неможливою без участі громади. Залучення суспільства відбувається через соціальну мобілізацію населення. У найширшому значенні соціальна мобілізація означає організацію людей, які проживають на одній території з специфічними цілями, які можуть носити релігійний, соціальний, економічний, екологічний, політичний, культурний чи інший характер [1, с. 181].
Місцеві засоби масової інформації не мають значного впливу на молоде покоління. Однією із проблем місцевих засобів масової інформації є низький рівень довіри споживачів інформації. Низький ступінь впливу ЗМІ на молодь може бути зумовлений і незадоволенням якістю інформації. Для того щоб виправити цей недолік, потрібно, щоб споживачі були задоволені якістю медійних матеріалів. Досягти цього можна завдяки подачі правдивих матеріалів у ЗМІ. Важливо також, щоб інформація, яку подають мас-медіа, була об’єктивна, емоційно нейтральна та ненав’язлива. Не менш значимим фактором підвищення задоволення якістю інформації, на нашу думку, є обмеження впливу на зміст повідомлень зацікавлених у його викривленні осіб.
Регіональні засоби масової інформації ще не є ефективним способом соціальної мобілізації, оскільки вони не можуть забезпечити потужний вплив на молоде покоління. Отож, на основі вище зазначеного ми пропонуємо такі альтернативні шляхи інформування молоді для забезпечення результативного впливу на їх соціальну мобілізацію: фотожурналістика, проведення тренінгів, лекцій, а також проведення масових заходів (концертів ,спортивних змагань, автопробігів тощо).
У вирі швидкоплинного життя сучасна молодь прагне отримувати релевантну, якісну та достовірну інформацію, яка не потребувала б значних зусиль для її отримування і запам’ятовування. Саме фотознімки здатні швидко повідомляти про важливі події в країні чи регіоні. Фотографія є активним елементом комунікаційної сфери суспільства. Вона завжди привертає увагу потенційного читача скоріше, ніж сам текст. Дослідник О. Колосов виділяє три основні характеристики професійної фотографії: документальність, достовірність, інформативність [4].
Ще один альтернативний спосіб впливу на соціальну мобілізацію молоді – проведення тренінгів та лекцій про сталий розвиток та проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкування, яке відкриває перед групою безліч варіантів розвитку та розв’язання проблеми, заради якої вона зібралася. Як правило, учасники в захваті від таких методів, тому що ці вони роблять процес пізнання цікавим і не обтяжливим [2]. Метою таких занять може бути інформування та набуття учасниками тренінгу (молодими громадами) нових професійних навичок та вмінь, які можуть знадобитись під час вирішення певних проблем регіону, опанування нових технологій, пошук ефективних шляхів розв’язання поставлених проблем завдяки об’єднанню в тренінговій роботі різних спеціалістів, представників різних відомств, які впливають на розв’язання цих проблем, активізація громад для вирішення актуальних проблем.
Не менш дієвими каналами впливу на соціальну мобілізацію молоді можуть бути тематичні масові заходи, наприклад, концерти, спортивні змагання, автопробіги тощо. Метою такого способу інформування громад є формування естетичних смаків, а також залучення до світу прекрасного. Вони також сприяють соціалізації особистості. Залучення молоді до організації та безпосереднього проведення масових заходів допомагає їм згуртуватись навколо конкретного завдання. Підготовка того чи іншого заходу дає змогу проявити ініціативу, самостійність, а також розвивати чи вдосконалювати навички роботи у колективі, що є дуже важливим фактором соціальної мобілізації молоді.
Отже, регіональні мас-медіа не є ефективним засобом мобілізації молодих громад, оскільки ЗМІ не мають значного впливу на них. Альтернативні способи інформування молоді є запорукою результативного впливу на них. На наш погляд, такими засобами є фотожурналістика, оскільки фотозображення дає нам миттєву інформацію про події та є активним елементом комунікаційної сфери суспільства, проведення тренінгів та лекцій про соціальну мобілізацію, сталий розвиток з метою активізації членів молодіжних громад для вирішення актуальних регіональних проблем, а також організація тематичних масових заходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Місцевий розвиток за участі громади [Текст] : моногр. У 2 т. Т. 1. Теоретичні основи сталого місцевого розвитку, орієнтованого на громаду / за ред. Ю. М. Петрушенка. – Суми : Університетська книга, 2013. – 352 с.
2. Основні положення щодо проведення тренінгів [Електронний ресурс] // Освіта.ua. – Режим доступу : http://osvita.ua/school/method/technol/598/. – Назва з екрану.
3. Садовенко, А. Сталий розвиток суспільства [Текст] : навч. посіб. / А. Садовенко, В. Середа, Т. Тимочко та ін. – 2 вид. – К : [б. м.]. 2011. – 392 с.
4. Фотожурналістика як новий вид інформування суспільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://knowledge.allbest.ru-/journalism/3c0b65625a3ac69b4d43a89521306c27_0.html. – Назва з екрану.

Імідж держави постійно змінюється під впливом засобів масової інформації, як вітчизняний, так і закордонних. При тому, що імідж країни на сьогодні виступає тим ресурсом та потенціалом, що впливає на зовнішньополітичні та економічні відносини з іншими державами, на ставлення міжнародної спільноти до держави, розвиток туристичного сектору, просування брендів та товару на міждержавних ринках, він є особливо важливий на усіх етапах розвитку України як європейської держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням специфіки формування іміджу займалися у своїх працях російські дослідники Е. Галумов, Ю. Кашлев, Н. Хачатуров та американські науковці С. Ангольт, Х. Дейл, С. Джонсон, Н. Сноу, Ф. Котлер та ін. В Україні наукові розробки з даної тематики є фрагментарними, більше публіцистичними, присвячені здебільшого прикладним аспектам, серед українських дослідників слід виділити С. Балюк, Є. Тихомирову, О. Щурко та ін.

Мета статті – дослідити зміну іміджу України в центральних друкованих засобах масової інформації Росії в період президентства В. Януковича.

Виклад основного матеріалу. При дослідженні проблеми іміджу науковці використовують якісні дослідження проблеми, при цьому не враховуючи кількісних характеристик складних понять. Метод контент-аналізу дає змогу виявити частоту вживання слів, символів у тексті з допомогою кількісного аналізу та зафіксувати мовні інтонації з розумінням цінності змісту повідомлення з допомогою якісного аналізу.

Метою нашого контент-аналізу є дослідження друкованих засобів масової інформації протягом двох періодів часу (крайніх точок) для того, щоб проаналізувати еволюції іміджу України в російському суспільстві.

Для того, щоб досягти мети нашого дослідження було поставлено наступні завдання:

1. Відібрати необхідні для дослідження друковані ЗМІ Росії;
2. Виявити наявність інформації про Україну, її обсяг і розташування у виданнях.
3. Визначити у якому аспекті – позитивному чи негативному – здебільшого висвітлююються події в Україні.
4. З’ ясувати відношення до діяльності України як держави, специфіку прикладів, що наводяться в публікаціях.
5. Виявити характеристику України як держави за матеріалами публікацій.
6. Прослідкувати динаміку зміни іміджу України на сторінках друкованих ЗМІ.

Об’єктом дослідження є щоденні друковані засоби масової інформації Росії загальнодержавного рівня

Предметом дослідження є характер оцінки іміджу України російськими засобами масової інформації.

Для проведення дослідження сформулювали такі категорії аналізу як:

• тип газети (територіальне охоплення газети);
• сфера (тематика статей у газеті);
• значущість теми (визначення головної та другорядної теми);
• згадуваність;
• відносини з Україною (стосунки, які має досліджуваний об’ єкт з Україною, як це висвітлено у тексті і під яким ракурсом);
• конкретність (про що саме йдеться у статті);
• час (коли саме відбувалась якась подія, або коли висвітлювалась інформація).

Одиниці аналізу – мовні одиниці в окремих статтях, що стосуються досліджуваної теми і відповідають характеру інформації та способи її оцінки авторами статей. Одиниці рахунку – кількість категорій та одиниць аналізу в текстах ЗМІ, які часто зустрічаються і задовольняють одиницям аналізу.

Якщо говорити про пресу Російської Федерації, то в засобах масової інформації постійно висвітлюються питання, що торкаються України, особливо, що стосуються політики та економіки нашої держави. Так, у 2010 році тема України у російських ЗМІ висвітлювалася:

– 599 раз у «Российская газета»;

– 469 раз у «Независимая газета».

Наступну кількість статей було видано у 2013 році:

– 625 раз у «Российская газета»;

– 498 разу газеті «Независимая газета».

Варто відмітити тенденцію росту тематичних статей по відношенню до України. Зростання відбулося на 0,2 %.

Рис. 1. Кількість статей, що стосуються української тематики, у газетах «Российская газета» та «Независимая газета» за 2010 та 2013 роки

Росія завжди цікавилася Україною. Будь-який новинний привід стає темою для написання статті або інформаційного повідомлення. Обов’язково подається експертна оцінка тієї чи іншої події.

Переглянувши графік, де вказується кількість згадувань про Україну, то побачимо, що основну частку займає тип жанру – стаття: 56 % – у 2010 році та 58 % із загальної частки повідомлень у 2013 році. Порівняно з 2010 роком у 2013 відбулося зменшення фрагментарних статей за участю України на 11 %.

Рис. 2. Кількість згадувань української теми у російських ЗМІ за 2010 та 2013 роки

Повідомлення розміщуються стало, тенденції до зменшення не має. З однієї сторони ми цікаві сусіднім державам, однак тональність повідомлень залишає бажати кращого. Основним семантичним навантаженням матеріалів є співпраця України та Росії, газове питання та про європейський напрямок політики України. Дестабілізуючим фактором є тональність повідомлень: частково або повністю негативна. Відповідно смислове навантаження статті автоматично переходить на уявлення про Україну.

Україна постає як бідна пострадянська держава, яка проїдає успадковані від СССР залишки економіки. «Крупная страна с тяжелыми социально-экономическими проблемами, сокращающимся населением, очень высоким уровнем коррупции и перекошенными политическими институтами – считать ее завидным трофеем как-то язык не поворачивается. В эпоху, когда Европа была главным театром всех возможных действий, Украина действительно занимала ключевое положение и в географическом, и в культурно-политическом смысле. За нее сражались, чтобы утвердиться в качестве великой державы. Но сейчас приз победителю немалая головная боль и незначительные стратегические преимущества, просто эта часть мира уже стала периферийной…» – розповідає «Российская газета» [3].

На рахунок інформаційних повідомлень основною темою висвітлення залишається політика, на другому місці – економіка. На графіку чітко видно ріст у 2013 порівняно з 2010 роком: з 42 % до 52 % стосовно політичної сфери, та з 25 % до 28 %, що стосується економіки. Також відбулося зменшення висвітлень тем культури (з 22% у 2010 році до 10 % у 2013), та навпаки збільшення по відношенню до спорту (з 7 % у 2010 до 11 % у 2013). Дану динаміку можна повязати з тим, що спортивні події та культурно – науковий розвиток держави освітлюються лише в період великих спортивних змагань (таких як Чемпіонат світу з футболу, Олімпіади), або приурочені до певних культурних подій чи візитів. Висвітлення тематики соціальної сфери впродовж досліджуваного часу не змінилося.

Рис. 3. Тематика статей, в яких було посилання на Україну, у газетах ««Российская газета» та «Независимая газета» за 2010 та 2013 роки

Щодо тональності повідомлень, то ситуація у досліджуваний період склалася наступним чином.

Рис. 4. Тональність повідомлень, які містили посилання на Україну, у газетах ««Независимая газета» та «Российская газета» за 2010 та 2013 рр.

Кількість статей, що не стосуються економічного та політичного життя України, (спорт, культура тощо) порівняно з 2010 у 2013 зменшилася. Також чітко простежується різке збільшення статей негативного характеру у 2013 році. Ріст становить 28 %. Різкий спад, що стосується позитивної та нейтральної тематики, відбувається у 2013 році. На 26 % відбулося зменшення статей нейтрального характеру, та на 47 % повідомлень з позитивним змістом. Це свідчить про цілеспрямоване формування негативного образу України, яку веде російська влада по відношенню до України.

Дана динаміка прослідковується і при деталізації тональності повідомлень. Щодо політичної тематики повідомлень картина наступна: різке збільшення статей негативного характеру та зменшення повідомлень позитивного змісту у 2013 році.

Рис. 5. Тональність повідомлень з політичної тематики, які містили посилання на Україну, у газетах ««Российская газета» та «Независимая газета» за 2010 та 2013 роки

Щодо висвітлення економічної тематики, спочатку переглянемо таблицю:

Рис. 6. Тональність повідомлень на економічну тематику, які містили посилання на Україну, у газетах ««Российская газета» та «Независимая газета» за 2010 та 2013 роки

Знову не можливо не помітити збільшення негативних статей у 2013 р. та зменшення позитивно та нейтрально налаштованих порівняно з 2010 р.

Висновки. Отже, для порівняння іміджу України було взято хронологічні межі президентства В. Януковича (2010–2013 рр.). Порівняно з 2010 р. у 2013 у друкованих ЗМІ зросла кількість повідомлень, що стосуються України. Дестабілізуючим фактором є тональність повідомлень: частково або повністю негативна. Відповідно смислове навантаження статті автоматично переходить на уявлення про Україну. Щодо змісту інформаційних повідомлень, то основною темою висвітлення залишається політика, на другому місці – економіка. Проте тональність висвітлення, зокрема політики України, порівняно з 2010 у 2013 р. погіршилася: різке збільшення статей негативного характеру та зменшення повідомлень позитивного змісту у 2013 році. Тональність тем, що стосуються економіки, у 2013 р. порівняно з 2010 р. змінилася в гіршу сторону: збільшення статей негативного характеру та зменшення позитивно та нейтрально налаштованих. Різкий перехід від домінуючих нейтральних повідомлень у 2010 році та наступаючий характер інформації негативного відтінку у 2013 році звертає на себе увагу. Це пов’язано зі сталим розповсюдженням інформації про переддефолтний стан України, величезний державний борг нашої держави та проблеми щодо поставок та оплати за газ.

 Список використаних джерел та літератури

1. Іванов, В. Ф. Формалізовані методи вивчення мас-медіа [Електронний ресурс]: електрон. текст. дані/ В. Ф. Іванов – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283, вільний. – (Дата звернення: 15.03.2014). – Назва з екрану.
2. Независимая газета [Електронний ресурс]: електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.ng.ru/, вільний. – Назва з екрану.
3. Российская газета [Електронний ресурс]: електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.rg.ru/, вільний. – Назва з екрану.

Ключові слова: Інтернет-видання, Іслам, Інтернет, мультимедійність, кіберпростір, Інтернет-журналістика.

The article reviews and investigates the phenomenon of Muslim online media in Ukrainian cyberspace. It was analyzed the quality and also it was defined an aim of their functioning and it was investigated the main areas and forms of Muslim online media’s work.

Key words: Online media, Islam, Internet, multimedia, cyberspace, Internet journalism.

На сьогодні в Інтернеті нараховується досить значна кількість видань: як суто електронних, так і веб-версій друкованих. Не є винятком і конфесійні газети та журнали, які намагаються закріпитися в мережі, оскільки це дає змогу розширити можливості взаємодії та комунікації з вірянами, поширювати інформацію, що стосується життя конфесії або питань віри, та збільшувати свою аудиторію. Хоча мережеві видання ще залишаються досить молодими медіа, вони поступово зміцнюють свої позиції, саме тому дослідження цього явища мають неабияку цінність.

Донедавна Інтернет не міг розглядатися в якості загальнодоступного ЗМІ проте, нині Інтернет-журналістика стала важливою складовою частиною інформаційної індустрії в Україні, а Інтернет-ЗМІ для українських користувачів – впливовим джерелом інформації.

Цієї теми торкалися в широкому спектрі своїх досліджень взаємозв’язку релігії та Інтернету  такі українські науковці, як Бегей О. І., Перун М., Саган О., Щедрін А. Т.

Нехристиянський Інтернет в Україні займає меншу ланку в інформаційному просторі ніж християнський, проте з огляду на тенденцію поширення нетрадиційних та новітніх релігій, їхня представленість в Інтернеті також є важливою для дослідження. До того ж, мережеві ЗМІ нехристиянських релігій в Україні також перебувають в процесі вдосконалення, саме тому в цій статті буде розглянуто в загальному представлення нетрадиційних релігій в українському кіберпросторі, проаналізовано ставлення цих релігій до Інтернету та досліджено структуру їхніх Інтернет-ЗМІ.

На початку окреслимо специфіку дослідження нехристиянських релігій в Інтернеті, яка відрізняється від дослідження християнського Інтернету. Це пояснюється тим, що представлення нетрадиційних релігій в Інтернеті не є таким розвиненим та популяризованим в Україні. Дуже рідко можна натрапити на справжнє Інтернет-видання, тобто онлайн журнал чи газету, в більшості випадків це є інформаційні веб-сторінки, саме тому опис мережевих ЗМІ нехристиянських релігій включатиме не тільки Інтернет-видання, а й іншого виду веб-сайти, які окремо будуть розглянуті в наступних підрозділах. До того ж, сюди будуть включені мережеві ЗМІ не тільки українською мовою, а й російською, якщо цей ресурс використовується українцями та висвітлює інформація яка може бути ними використана.

В загальному в українському кіберпросторі за даними різних сайтів та каталогів існує близько 250 нехристистиянських веб-ресурсів [15], якими користуються українські громадяни. Переважно веб-сторінки є українською та російською мовами, проте присутні й інші мови. Лише 40 ресурсів є суто українськими [10]. Проте не варто цілком довіряти цим даним, бо багато каталогів та рейтингів не включають усі веб-ресурси, тому ймовірно що число ресурсів є більшим.

В цій статті детально буде розглянуто явище мусульманських Інтернет-ЗМІ. Загалом, ставлення мусульман до такого явища як Інтернет та інших засобів масової інформації є позитивним. Аргументом цього є слова Пророка Мухаммада, які часто говорять мусульмани: «Якщо ти щось робиш, то роби це дуже добре». Саме тому, коли мусульманин за щось береться, він зобов’язаний використовувати все найбільш корисне та досконале, щоби зробити цю справу успішною [14]. Тому обов’язок мусульман, а особливо тих, хто стоїть на чолі громад та організацій, удосконалювати постійно навчальну, проповідницьку освітню та комунікативну діяльність яка стосується ісламу, а в наш час найкориснішим винаходом людства для цього є Інтернет. Мусульмани розуміють, що в сучасних умовах саме він дозволяє підвищити якість та ефективність просвітницької роботи та те, що це хороший засіб поширення слова Аллаха. Розуміючи всі небезпеки, які чекають на віруючого в Інтернеті, мусульмани не закликають триматися осторонь новітніх технологій, в свою чергу їхнім єдиним закликом є бути моральним в будь-якій ситуації та до кінця.

Те, що мусульмани активно використовують можливості Інтернету та постійно йдуть шляхом вдосконалення є факт існування такого проекту як «Фонд розвитку ісламського Інтернету» – недержавний Інтернет-холдинг, метою якого є внесок у розвиток ісламського Інтернету, тобто усіх веб-ресурсів, які присвячені Ісламу та мусульманам. Фонд організовує діяльність співтовариства мусульманських веб-фахівців, проводить конкурси мусульманських сайтів, займається прикладними дослідженнями, організовує роботу біржі праці для спеціалістів-мусульман, збирає і поширює інформацію про мусульманський Інтернет-простір, сприяє появі нових ісламських сайтів та Інтернет-сервісів [14]. Фонд є важливим тому, що він об’єднує не тільки мусульман в Росії, а й за кордоном, об’єднуючи таким чином усіх мусульман країн СНД, в тому числі й Україну. Цікавим також є той факт, що «Фонд розвитку ісламського Інтернету» є незалежним об’єднанням, учасники якого підтримують функціонування та розвивають мусульманський Інтернет за власний рахунок. Створення такого проекту вносить велику частку в розвиток ісламського Інтернету.

Робота Фонду здійснюється за такими напрямками:

1. Організація співтовариства мусульманських it –фахівців (для цього було створено два майданчики: розділ на сайті Муслімнета і група в соціальній мережі «Вконтакте». За допомогою цих об’єднань мусульманські it-фахівці мають можливість познайомитись, обговорювати різні теми. Таким чином акумулюється та поширюється база технічних знань).
2. Просування послуг мусульманських it –фахівців (на сайті діє енциклопедія для самостійного пошуку відповідного фахівця).
3. Конкус Muslimnet Awards.
4. Проведення досліджень (проводяться дослідження двох видів: фундаментальні та динамічні. Результати досліджень публікуються на сайті і в групі «Вконтакте», таким чином кожен бажаючий може використовувати їх для своїх цілей).
5. Розробка сайтів та сервісів (на основі акумульованих знань Фонд розробляє і випускає мусульманські сервіси) [14].

В Україні мусульмани не мають комерційних видавництв, завдяки яким могли б поширювати літературу, книги та інформацію, більшість з них поширюється безкоштовно, або ж публікується в електронному варіанті [16]. Це означає, що Інтернет відіграє велику роль як в освітній, так і в інформаційній діяльності мусульман в Україні, будучи одним з найголовніших каналів поширення.

Більша частина мусульманської літератури в Україні видається безпосередньо мусульманськими організаціями, представляючи, в першу чергу, саме їх погляд. В такому випадку друкована та електронна література стає частиною інформаційної політики духовних управлінь, відіграючи важливу роль не стільки в науковому та освітньому плані, скільки в формуванні позитивного образу конкретних громад [16].

Проте з іншого боку мусульмани стараються бути об’єктивними в своїй інформаційній роботі. Проблема об’єктивності журналіста і будь-якого іншого фахівця, що має справу з читачем або суспільством в цілому, полягає в наявності або відсутності чесності і неупередженого викладу тієї чи іншої інформації. З хадисів Пророка випливає, що мусульманин може бути жадібним, він може бути боягузом, але він не може бути брехуном [12]. Це означає, що мусульманські ЗМІ, в тому числі електронні, стараються висвітлювати інформацію правдиво та неупереджено.

Розглянемо детальніше мусульманські веб-ресурси та мережеві ЗМІ. Одним із джерел було взято дані з веб-каталогу Релігійно-інформаційної служби RISU, а також інші електронні каталоги як: «Мета» та «Яндекс» каталоги, до того ж сюди враховуються сайти, які були знайдені через пошукові системи.

За даними «Яндекс» каталогу мусульмани володіють 44 веб-ресурсами [15], проте більшість з них не є українськими. Зосередимось на веб-сторінках, які є українськими, а саме:

• Сайт «Іслам для всіх» – www.islam.com.ua
• Іслам в Україні – http://islam.in.ua
• Релігія Іслам – http://www.islamreligion.com
• Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» –  www.arraid.org 
• Духовне управління мусульман України – www.islamyat.org
• Офіційний сайт мусульман Херсонської області – http://islam.kherson.ua
• Духовне управління мусульман України «УММА» –  http://umma.in.ua
• Блог ДУМУ «УММА» – http://ummainua.wordpress.com
• Духовне управління мусульман Криму – http://qirimmuftiyat.org.ua
• Інформаційний портал «UMMA inform» – http://umma.ua [13].

Розпочнемо детальний опис мусульманських веб-ресурсів з тих, які не належать певним громадам або організаціям, а об’єднують всіх мусульман України. Найпопулярнішим з них є інформаційний ресурс «Іслам для всіх»  (www.islam.com.ua). Основною метою сайту, як говорять самі засновники, є показати єдиний та живий Іслам, який йде в ногу з розвитком людства, не відстаючи ні в якій сфері [3]. Ресурс прагне стати своєрідним довідником, які стосуються більшої частини питань, які пов’язані з Ісламом, його вченням, культурою та суспільством. «Іслам для всіх» – це російськомовний веб-ресурс як для мусульман, так і не мусульман. Сайт був створений за сприяння Всеукраїнській асоціації громадських організацій «Альраїд».

Основні принципи роботи сайту «Іслам для всіх»:

• багатогранність змісту сайту: уявлення загального та часткового образів  Ісламу в інформаційних і сервісних матеріалах ;
• зважений підхід: позиція «золотої середини Ісламу», відхід від екстремізму та недбалих  та необгрунтованих думок ;
• об’єктивне опрацювання інформації: прагнення до наукової точності, відмова від суб’єктивності та забобонів;
• моральний підхід: уникати наклепу чи похвали окремих осіб, груп або держав, будь-якої пропаганди та провокацій;
• естетичний підхід: турбота про те, щоб весь зміст веб-ресурсу був відображений професійно та приємно для користувачів [3].

З огляду на основні засади роботи веб-ресурсу зрозуміло, що сайт створений на дуже високому рівні та охоплює широке поле інформаційної, мультимедійної, освітньої та інших видів роботи. Головними розділами сайту є: «Головне», включає підрозділи: «Актуально», «Знайомтесь: Іслам», «Іслам сьогодні», «Сім’я», «Іслам в моєм у житті», розділ  «Новини», розділ «Медіа», який включає такі підрозділи: «Відео», «Аудіо», «Книги», «Мотиватори», «Фотогалерея», а також розділи «Фатви» та «Сервіс» [7]. Сайт відповідає сучасним характеристикам веб-ресурсу таким як, гіпертекстуальність, мультимедійність та інтерактивність. Також на сайті можна відразу перейти на сторінку quran.org.ua, де в онлайновому режимі можна читати Коран [9].

Наступним веб-ресурсом є «Іслам в Україні» – інформаційно-аналітичний проект, який розповідає про життя мусульман в Україні. Був створений у 2008 році. Сайт можна переглядати трьома мовами: українською, російською та англійською. Специфіка веб-ресурсу в тому, що це суто інформаційний сайт. На підтвердження цього перечислимо основні рубрики ресурсу: «Новини в країні», «Новини в світі», «Аналітика», «Українські ЗМІ про Іслам», «Культура», «Історія», «Іслам без кордонів»  та «Наукові роботи» [6]. Активна робота в інформаційній діяльності сайту підтверджується тим фактом, що «Іслам в Україні» має свої сторінки та групи в соціальних мережах, таких як: «Facebook» та «Вконтакте».

Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» також має потужний Інтернет-ресурс в українській Мережі – www.arraid.org. На сайті є можливість користуватися чотирма мовами: українською, російською, англійською та арабською. Взагалі сайт є дуже потужним та вміщує різні аспекти діяльності Асоціації, проте, що цікавим є для цього дослідження є те, що на сайті є такі рубрики як: «ЗМІ про нас», де зібрані статті з інших сайтів про мусульман, «Наші видання», де в режимі онлайн можна переглядати електронну версію газети «Арраїд», та «Наші книги» [1] .

Детальніше про газету «Арраїд». На сайті зберігаються усі номери цього видання, тому в будь-який момент з його змістом можна ознайомитись в електронному вигляді. Це є специфіка більшості журналів та газет нехристиянських релігій, тобто поширеним є явище перегляду друкованих видань в елекронному форматі, проте вони не являються електронними аналогами друкованих видань, а тим більше власне Інтернет-виданнями. Газета публікується російською мовою та розповідає про життя мусульман в Україні, Європі та Азії.

Офіційний сайт Духовного управління мусульман України – www.islamyat.org  також займає значну нішу в мусульманському Інтернеті. Веб-ресурс постійно знаходиться в інформаційному оновленні. Сайт можна переглядати лише російською мовою. Він поділяються на велику кількість рубрик та підрубрик. Розглянемо детальніше те, що є цінним для дослідження. Окрім різноманітних новин, які висвітлюються на сайті, можна в елекронному вигляді переглядати газету «Мінарет», яку видає ДУМУ та дитячий журнал «Світлячок», є також посилання на Ісламський університет та Ісламську бібліотеку [11].

Газета «Мінарет» почала свою роботу в 1994 році, з того часу було видано 70 номерів газети, з деякими з них можна ознайомитись в бібліотеці офіційного сайту ДУМУ. На сторінках газети основна увага приділяється знанням про Іслам, якими повинен володіти кожен мусульманин. Сказано, що найпочесніші і найголовніші знання для мусульманина це знання про Творця та Його Пророка, тому в газеті «Мінарет» опубліковані уривки з книг ісламських теологів. З газети читач може дізнатися про правила дотримання ісламських ритуалів, дізнатися про історію, культуру, традиції та звичаї ісламських країн і народів. Також в газеті розповідається про традиційну ісламську медицину, східну кухню, та багато іншої інформації, яка може зацікавити як мусульман так і не мусульман [2].

Духовне управління мусульман України «УММА» – http://umma.in.ua є потужним інформаційним ресурсом ДУМУ «УММА» та єдиним веб-ресурсом, який можна переглядати лише українською мовою. Включає в себе такі розділи: «Новини», «Проповіді», «Статті», «УММА», «Релігія», «Медіа», «Зв’язок», «ЗМІ про нас», «Архів» [4]. Інтерфес сайту дуже приємний, є також посилання на групи в соціальних мережах. На сайті можна в електронному вигляді читати газету «УММА», єдину мусульманську газету в Україні, яка видається українською мовою. Онлайн перегляд є дуже зручним для використання.

Останнім значним інформаційним ресурсом, який буде розглянуто в цьому підрозділі є Інформаційний портал «UMMA inform» –  http://umma.ua, створений з метою роз’яснення та формування позитивного образу та громадської думки про іслам в Україні і в світі. Портал мусульман «UMMA inform» ставить перед собою завдання максимально правдиво і актуально висвітлювати події в ісламських країнах, доносити до читача достовірну інформацію. На сайті можна знайти багато корисних розділів на тему Іслам в Україні та в світі, а саме: «Новини», «Статті», «Інтерв’ю», «Дайджести», «Публікації» та «Фото». На сайті є також декілька унікальних розділів. Серед них цікавий розділ «Про життя громад», де ведуться авторські репортажі з різних мусульманських країн. Не менш цікавими розділами є «Історія ісламу», в якому читачі можуть знайти зовсім нові деталі в історичній хронології мусульман і прочитати науково-популярні статті, а також авторський розділ редакції – «Персональні конференції», де можна прочитати різні відповіді на питання про іслам [5].

Проаналізувавши представленість мусульман та їхніх організацій в українському Інтернеті, можна відмітити певні специфічні ознаки та тенденції їхньої роботи. Зважаючи на кількість та якість веб-ресурсів мусульман, які мають усі притаманні ознаки нових медіа, варто зазначити, що ісламський Інтернет розвивається та старається йти в ногу з часом у добу інформаційного суспільства, при цьому не заперечуючи новітніх технологій, а навпаки активно їх використовуючи. Підтвердженням того, мусульмани йдуть шляхом розвитку та вдосконалення є створення «Фонду розвитку ісламського Інтернету».

Щодо Інтернет-видань мусульман в Україні, то специфікою їхнього функціонування є те, що більшість газет та журналів є доступними на офіційних сайтах громад та організацій. Це означає, що є поширеним явище перегляду друкованих видань в електронному форматі, проте вони не являються електронними аналогами друкованих видань, а тим більше власне Інтернет-виданнями. Переважна більшість мусульманських веб-ресурсів доступні  російською мовою, або вони мають варіанти декількох мов, в тому числі українську. Це обумовлено регіональними особливостями (самі «ісламські» регіони України, тобто східні та південні – російськомовні). Лише одне видання – однойменна газета ДУМУ «Умма» – виходить у світ виключно українською мовою.

Список використаної літератури

1. Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arraid.org/ru
2. Газета «Минарет» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.islamyat.org/gazeta-minaret/
3.  Добро пожаловать на наш сайт «Ислам для всех!» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.com.ua/about
4. Духовне управління мусульман України «УММА» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://umma.in.ua
5. Інформаційний портал «UMMA inform» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://umma.ua/uk/
6. Іслам в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.in.ua
7. Іслам для всіх [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.com.ua
8. Ислам и Интернет – Сегодня исламский мир стоит на пороге появления в Шариате новых адабов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naturalworld.ru/article_islam-i-internet-segodnya-islamskiy-mir-stoit-na-poroge.htm
9.  Коран для всіх [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://quran.org.ua
10. «Мета» каталог [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://dir.meta.ua/country/religion-and-spirituality/
11.  Офіційний сайт Духовного управління мусульман України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.islamyat.org
12.  Проблема объективности мусульманских электронных СМИ  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam-today.ru/obsestvo/problema_obektivnosti_musulmanskix_elektronnyx_smi/
13. Релігійний веб-каталог / Релігійно-інформаційна служба в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/resourses/webcatalog/intro_catalog
14.  Фонд развития исламского Интернета [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.muslimnet.ru
15.  «Яндекс» каталог [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yaca.yandex.ua/yca/cat/Society/Religion/
16. Якубович М. Мусульманское книгоиздательство в Украине: современные тенденции  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islamsng.com/authors/myakubovich/4517