ФАКТОРИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

У статті проаналізовано ключові фактори життєстійкості особистості, що формують психологічний захист та сприяють збереженню психічного здоров’я в умовах тривалого воєнного стресу. Розглянуто психологічні, фізіологічні, соціальні, фінансові, культурно-духовні, професійні та інформаційні чинники, що впливають на адаптацію особистості до екстремальних умов. На основі аналізу сучасних досліджень та українського контексту війни визначено, що саме комбінація та взаємодія цих факторів формує “захисну сітку” життєстійкості, що дозволяє не лише виживати, але й розвиватися в умовах кризи. Особливу увагу приділено когнітивній гнучкості, соціальній підтримці та цифровим ресурсам як сучасним інструментам підвищення стійкості.

Ключові слова: життєстійкість, психічне здоров’я, війна, стрес, адаптація, фактори життєстійкості, психологічна стійкість, український контекст.

FACTORS OF RESILIENCE AND THEIR IMPACT ON MENTAL HEALTH IN WARTIME CONDITIONS

The article analyzes the key factors of personality resilience that form psychological protection and contribute to the preservation of mental health under conditions of prolonged wartime stress. Psychological, physiological, social, financial, cultural-spiritual, professional, and informational factors influencing the adaptation of the individual to extreme conditions are considered. Based on the analysis of modern research and the Ukrainian war context, it is determined that it is the combination and interaction of these factors that forms a “protective net” of resilience, which allows not only to survive but also to develop in crisis conditions. Special attention is paid to cognitive flexibility, social support, and digital resources as modern tools for increasing stability.

Keywords: resilience, mental health, war, stress, adaptation, resilience factors, psychological stability, Ukrainian context.

Вступ
        Війна в Україні поставила перед суспільством та кожною особою виклики, що виходять за межі звичайного досвіду. Тривалий стрес, загроза життю, втрати, невизначеність та руйнування звичного укладу формують умови для виникнення широкого спектру психічних порушень — від гострих стресових реакцій до посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та емоційного вигорання. Однак дослідження останніх років свідчать, що навіть у найбільш екстремальних умовах значна частина населення демонструє вражаючу здатність до адаптації та збереження психічної рівноваги. Ця здатність розглядається в психології через концепцію життєстійкості (resilience) — комплексної особистісної якості, що дозволяє не просто витримувати стреси, але й перетворювати їх на джерело особистісного зростання.

Метою статті є систематизація та аналіз ключових факторів життєстійкості, що впливають на психічне здоров’я особистості в умовах війни, з урахуванням сучасних українських реалій та міждисциплінарних наукових підходів.

Виклад основного матеріалу

1. Психологічні фактори: основа внутрішнього ресурсу. На першому рівні розташовуються внутрішньо-психологічні чинники, що формують когнітивну та емоційну основу стійкості.

• Когнітивна гнучкість — здатність переосмислювати травматичні події, знаходити в них сенс та перспективу. Дослідження показують, що переосмислення досвіду з позиції “Я — не жертва, а борець” знижує ризик розвитку ПТСР на 40–60% [3]. Для українців таким переосмисленням часто стає ідея захисту рідних, волонтерська діяльність або прагнення відбудувати країну.
• Сенс життя та ціннісні орієнтації. Наявність чіткої мети, навіть у найскладніших обставинах (наприклад, “вижити заради дітей”, “допомагати іншим”), виступає потужним захисним чинником від розпаду особистості та клінічної депресії [2].
• Емоційна саморегуляція. Умови війни постійно породжують інтенсивні емоції — страх, гнів, смуток. Володіння техніками усвідомлення та регуляції емоцій (наприклад, техніки “заземлення”, дихальні вправи) дозволяє запобігти емоційному вигоранню та панічним атакам [6].

2. Фізіологічні та біологічні фактори: тіло як опора психіки. Психічна стійкість має міцну біологічну основу, на яку можна впливати через поведінкові стратегії.

• Якість сну. Порушення сну — один з ключових факторів розвитку психічних розладів. Регулярний відпочинок, гігієна сну, використання релаксаційних технік суттєво підвищують стресостійкість [6].
• Фізична активність. Навіть помірні навантаження (ходьба, вправи) знижують рівень кортизолу — гормону стресу — на 25–30%, сприяючи відновленню нейронних структур гіпокампа, відповідального за пам’ять та емоції [4].
• Харчування та мікробіом. Збалансоване харчування та підтримка здоров’я кишкового мікробіому впливають на вироблення серотоніну, безпосередньо впливаючи на настрій та рівень тривоги [4].

3. Соціальні фактори: сила зв’язків та спільнот. Людина — істота соціальна, і в умовах катастрофи соціальна підтримка стає лікувальним фактором.

• Підтримка родини та друзів. Наявність надійних, довірливих стосунків, де можна поділитися переживаннями, є найпотужнішим буфером проти стресу. Дослідження засвідчують, що 70% людей, які подолали глибокий стрес, вказували на родину як на ключовий ресурс [5].
• Групи взаємодопомоги та спільноти. Участь у волонтерських рухах, громадських ініціативах, психологічних групах підтримки не лише надає практичну допомогу, але й відновлює відчуття спільності, значущості та контролю над ситуацією [1].

4. Фінансові та матеріальні фактори: основа безпеки. Економічна нестабільність посилює психологічну вразливість.

• Доступ до доходу та ресурсів. Наявність будь-якого джерела заробітку, навіть мінімального, значно знижує рівень тривоги (до 35%), оскільки дає відчуття стабільності та можливість планувати найближче майбутнє [1].
• “Подушка безпеки” — навіть невеликі заощадження роблять людину психологічно стійкішою до вимушених змін, таких як переїзд чи втрата роботи [3].

5. Культурно-духовні фактори: ідентичність та трансценденція. Український досвід війни наочно демонструє, що культурна та духовна сфера є потужним джерелом сили.

• Зв’язок з традиціями та ідентичністю. Активне звернення до національних символів, історії, народної творчості зміцнює відчуття приналежності до спільноти, що витримує, та знижує рівень депресивних станів.
• Духовні практики. Віра, молитва, медитація для багатьох стають способом знайти внутрішній спокій, сенс у стражданні та емоційну опору.

6. Професійні та організаційні фактори: реалізація та стабільність. Можливість працювати та реалізовувати себе навіть в умовах війни має терапевтичний ефект.

• Професійна реалізація. Робота дає не лише дохід, але й структуру дня, соціальні контакти, відчуття компетентності та корисності [2].
• Підтримка на робочому місці. Компанії, що впроваджують програми психологічної допомоги для співробітників, гнучкий графік, підтримують корпоративний дух, значно знижують рівень професійного вигорання [1].

7. Інформаційні фактори: виклики та ресурси цифрової ери. Інформаційне середовище під час війни може як травмувати, так і лікувати.

• Контроль інформаційного споживання. Обмеження часу, витраченого на перегляд новин, вибір перевірених джерел допомагають знизити рівень тривоги та запобігти інформаційній паніці.
• Цифрові ресурси підтримки. Онлайн-консультації з психологів, мобільні додатки для медитації, онлайн-спільноти взаємодопомоги стали сучасним та доступним інструментом формування життєстійкості, зменшуючи рівень панічних атак та відчуття самотності.

Взаємодія факторів та формування “захисної сітки”. Важливо розуміти, що жоден з факторів окремо не може забезпечити повноцінну життєстійкість. Найвищу ефективність демонструє їх синергія та взаємодія. Наприклад, військовий (соціальний фактор — підтримка побратимів), який має чітке розуміння мети служби (психологічний фактор), регулярно займається спортом (фізіологічний фактор) та отримує психологічну допомогу онлайн (інформаційний фактор), має набагато вищі шанси зберегти психічне здоров’я, ніж той, хто позбавлений цієї “захисної сітки”.

Висновки

1. Життєстійкість особистості в умовах війни є комплексним, багаторівневим конструктом, що формується під впливом семи взаємопов’язаних груп факторів: психологічних, фізіологічних, соціальних, фінансових, культурно-духовних, професійних та інформаційних.
2. Найпотужнішими предикторами збереження психічного здоров’я є когнітивна гнучкість (здатність до переосмислення досвіду) та стабільна соціальна підтримка. Саме вони складають ядро особистісної стійкості.
3. Сучасні умови висувають на перший план нові, цифрові фактори життєстійкості, що можуть як посилювати стрес (інформаційне перевантаження), так і слугувати потужним інструментом психологічної самодопомоги та соціальної кохезії.
4. Для ефективної психологічної допомоги в умовах війни необхідно переходити від симптом-орієнтованого підходу до системного розвитку життєстійкості, що передбачає одночасну роботу на різних рівнях (від навчання технік саморегуляції до сприяння створенню спільнот та забезпеченню базових потреб).

Таким чином, життєстійкість у воєнний час — це не про відсутність страждання, а про здатність витримувати його завдяки комплексній “екології ресурсів”, що включає внутрішні сили особистості, міцні соціальні зв’язки, стабільні умови життя та сучасні інструменти психологічної підтримки. Розуміння цієї багатовимірності є ключем до розробки ефективних програм відновлення психічного здоров’я нації.

Література:

1. Кокун О. М. Психічне здоров’я в умовах тривалого стресу: дані з фронту та тилу. Київ, 2023. 240 с.
2. Maddi S. R., Khoshaba D. M. Resilience at Work: How to Succeed No Matter What Life Throws at You. New York: AMACOM, 2005. 256 p.
3. Hobfoll S. E. Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist. 1989. Vol. 44. No. 3. P. 513–524.
4. Southwick S. M., Charney D. S. Resilience: The Science of Mastering Life’s Greatest Challenges. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press, 2018. 464 p.
5. Предко В. В. Соціальна підтримка як чинник психологічної адаптації переселенців. Проблеми сучасної психології. 2022. Вип. 45. С. 150–167.
6. Van der Kolk B. A. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. New York: Viking, 2014. 464 p.

Полтко Ірина Ігорівна

ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ЧИННИК ПСИХОСОМАТИЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЛЮДЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ

У статті розкрито роль життєстійкості як чинника психосоматичного благополуччя людей, що проживають у реаліях війни. Окреслено вплив хронічного стресу на тілесні реакції й адаптаційні механізми, описано значення суб’єктивного контролю, тілесної чутливості та смислової інтеграції досвіду для збереження психологічної рівноваги. Представлено емпіричні дані,

отримані серед цивільного населення України (n = 100), які підтверджують статистично значущий зв’язок між життєстійкістю та соматичними скаргами (r  = 0.206; p < 0.05)

Обґрунтовано доцільність застосування інтегративних психотерапевтичних підходів, спрямованих на стабілізацію тілесної,  когнітивної та смислової регуляції. Наголошено на перспективності розвитку програм підтримки, що підсилюють життєстійкість як компонент суспільного відновлення.

Ключові слова: життєстійкість, психосоматичне здоров’я, війна,  хронічний стрес, інтервенції відновлення

Iryna Poltko. HARDINESS AS A FACTOR OF PSYCHOSOMATIC WELL BEING OF PEOPLE IN WAR CONDITIONS

This article examines the role of hardiness as a crucial factor in maintaining  psychosomatic well-being during wartime. It highlights the impact of chronic stress  on bodily reactions and regulatory mechanisms, addressing the importance of  perceived control, interoceptive awareness, and meaning-making in sustaining  psychological balance under long-term adversity. Empirical findings based on a  sample of 100 civilians in Ukraine demonstrate a statistically significant association  between hardiness and somatic symptoms (r = 0.206; p < 0.05)

The study supports the effectiveness of integrative therapeutic interventions  aimed at strengthening physiological stabilization, cognitive restructuring, and  existential resilience. The results emphasize the need for psychosocial programs that  enhance hardiness as a part of national recovery in war conditions.

Keywords: hardiness, psychosomatic health, war, chronic stress, integrative  interventions, resilience

Вступ. Війна в Україні спричинила глибокі та тривалі зміни у психічному й соматичному функціонуванні населення. Постійний вплив загрози,

невизначеність, втрата звичного укладу життя, вимушене переміщення та соціальна ізоляція створюють хронічний стрес, який поступово виснажує адаптаційні механізми організму. У таких умовах тіло нерідко стає провідним носієм психотравматичного досвіду: виникають порушення сну, больові синдроми, соматичні скарги, проблеми з диханням, розлади шлунково кишкового тракту. Психосоматичні прояви є не лише наслідком фізіологічного виснаження, а й способом вираження емоцій, що не завжди знаходять вербальне оформлення.

Одним із ключових ресурсів, що зберігає людині здатність залишатися функціональною у воєнних реаліях, є життєстійкість (hardiness). Вона відображає внутрішню силу й здатність протистояти руйнівній дії стресу,  зберігаючи при цьому відчуття контролю, сенсу та включеності в життя.  Життєстійкість виконує роль буфера між психічними переживаннями та соматичними реакціями, знижуючи ризик соматизації травматичного досвіду.  Саме тому аналіз цього явища стає надзвичайно важливим для розробки сучасних програм психологічної підтримки населення в умовах війни.

Метою статті є розкрити роль життєстійкості як чинника психосоматичного благополуччя та обґрунтувати важливість інтегративних інтервенцій, спрямованих на її розвиток.

Теоретичні засади життєстійкості у контексті психосоматичного здоров’я. Концепція життєстійкості сформувалася в межах позитивної психології та психотерапії, наголошуючи на активному способі взаємодії з труднощами. Особистість, яка має високий рівень життєстійкості, сприймає стрес не як катастрофу, а як потенційний виклик, що може призвести до зростання. У контексті війни це означає здатність знаходити сенс у виживанні,  розпізнавати те, що залишається в зоні впливу, та продовжувати жити, а не лише виживати.

З погляду психофізіології життєстійкість пов’язана з більш гнучким функціонуванням автономної нервової системи. Люди з високим її рівнем мають кращий тонус блукаючого нерва, що сприяє швидшому переходу з режиму загрози у стан відновлення. Вони точніше розпізнають тілесні сигнали,  зберігають доступ до раціонального мислення навіть за умов небезпеки й не допускають надмірної катастрофізації. Такий стан нервової системи знижує ризик соматичних розладів, у тому числі психогенних болей, функціональних проблем травлення, психосоматичних кардіальних реакцій.

Таким чином, життєстійкість є інтегрованою характеристикою, що поєднує когнітивні, емоційні, тілесні та смислові ресурси. Її наявність створює основу для збереження психосоматичної рівноваги під час війни.

Емпіричний аналіз взаємозв’язку життєстійкості та соматичних скарг. Емпіричне дослідження було проведено у вибірці зі ста цивільних осіб України у 2025 році. Респонденти проходили опитування, яке включало шкалу життєстійкості, інструменти оцінки рівня стресу, локусу контролю та індекс соматичних симптомів. Середні показники життєстійкості складали 63,91 бала,

соматичних скарг — 10,12, а рівень життєвого стресу — 221,32 бала.

Рис. 1. Рівень життєстійкості у групах з різним типом локусу контролю

Аналіз кореляційних зв’язків виявив статистично значущу залежність між життєстійкістю та соматичними скаргами (r = 0.206; p < 0.05). Цей результат може свідчити про те, що особи з високою життєстійкістю мають вищу тілесну усвідомленість, тобто краще помічають стан свого організму. Проте, попри чутливість до тілесних змін, така людина рідше інтерпретує симптоми як загрозливі, що знижує рівень тривоги й запобігає соматизації.

Додатково було виявлено тенденцію до більшої стійкості серед респондентів з внутрішнім локусом контролю, хоча достовірних відмінностей у рівні соматичних симптомів між групами не знайдено. Це підтверджує значення суб’єктивного відчуття впливу на власне життя як фактора адаптації.

Отже, здатність довіряти своєму тілу, помічати його сигнали без паніки та зберігати психологічний контроль зменшує ймовірність психосоматичної дезінтеграції.

Шляхи розвитку життєстійкост. Оскільки життєстійкість не є сталою й незмінною рисою особистості, її можна цілеспрямовано розвивати, формуючи нові способи реагування на стресові ситуації та зміцнюючи внутрішні адаптаційні ресурси. Найбільш ефективними в умовах війни є підходи, що враховують цілісність людини й спрямовані на одночасну роботу з тілом,

мисленням, емоціями та смислами. У межах авторської моделі «Чотири опори відновлення» реалізується поетапний підхід до стабілізації цих вимірів. Тілесна опора забезпечує психофізіологічне врівноваження через дихальні та інтероцептивні техніки, що знижують рівень напруги й повертають відчуття безпеки. Когнітивна опора спрямована на усвідомлення власних реакцій і трансформацію деструктивних переконань, які підсилюють тривогу та соматизацію. Емоційна опора підтримує здатність розпізнавати й проживати почуття, не витісняючи їх у тіло, що сприяє зменшенню вираженості психосоматичних симптомів. Нарешті, духовно-смислова опора допомагає людині знаходити точки внутрішньої опори, відновлювати віру в майбутнє та інтегрувати травматичний досвід без втрати особистісної цілісності.

Узгоджена робота цих чотирьох рівнів створює умови для стійкішої адаптації та формує психологічні механізми, які послаблюють вплив хронічного стресу на тіло. Такий підхід спрямований не лише на зменшення інтенсивності соматичних проявів, але й на відновлення здатності людини діяти, робити вибір, залишатися включеною в життя попри воєнну реальність. Розвиток життєстійкості таким чином стає процесом повернення собі власної суб’єктності, що є одним із центральних чинників психосоматичного благополуччя в умовах війни.

Висновки. Життєстійкість є одним і з ключ ови х чинників психосоматичного благополуччя населення в умовах війни. Вона дає людині змогу зберігати внутрішню опору, контролювати власні реакції, розуміти тіло та продовжувати рух уперед попри загрози. Отримані емпіричні результати демонструють, що розвиток життєстійкості пов’язаний із зменшенням ризику соматизації, а також підтверджують доцільність інтегративних підходів у психологічній допомозі.

Подальші дослідження можуть бути спрямовані на аналіз динаміки життєстійкості під впливом психологічних програм, адаптацію технік для різних соціальних груп, а також включення у протоколи підтримки родин військовослужбовців і людей, що пережили окупацію. Розвиток життєстійкості на індивідуальному та суспільному рівнях є важливою умовою не лише для подолання наслідків війни, а й для формування здорового майбутнього українського суспільства.

Література:

1. An Integrative, Holistic Treatment Approach for Veterans with Chronic Traumatic Brain Injury and Associated Comorbidities. Frontiers in Psychiatry. 2025.
2. Comparing Psychiatric Routine Care and Integrative Psychiatry. Journal of Psychiatric Research. 2023.
3. Evolving Psychotherapeutic Approaches for PTSD. Frontiers in Behavioral Neuroscience. 2025.
4. Touch: An Integrative Review of a Somatosensory Approach. Complementary Therapies in Clinical Practice. 2022. V. 48. 101564.
5. Advanced Integrative Therapy: Origins, Research, Theory. OASIS Library, UNLV. 2023.
6. Global Approaches to Supporting Mental Health and Well-Being. Counselling and Psychotherapy Research (Wiley). 2025.
7. Maddi S. R. Hardiness as the basis for resilience. New York: Springer, 2013.
8. Нікіфоров О. Г., Мягких І. С. Психосоматичні розлади у контексті стресу війни: сучасні підходи до допомоги. Психологія і суспільство, 2023, № 3. С. 45–58.
9. Титаренко Т. М. Життєстійкість особистості: шляхи становлення. Київ : Либідь, 2019.
10. Полтко І. І. Цілісний підхід до відновлення психосоматичного здоров’я людей в умовах війни: дух, душа, тіло. Збірник наукових праць. 2025.