Ключові слова: туризм, податки, збори, ставка туристичного збору.

Annotation: The article examines the taxation of tourism in Ukraine and the basic problems of taxation tourism.

Key words: tourism, taxes, fees, tourist tax rate.

Світовий досвід прогресивного господарювання надає туризму перше місце серед інших галузей економіки за обсягами експорту товарів та послуг. За даними Всесвітньої туристичної організації, у понад 40 державах світу туризм став основним джерелом наповнення бюджету, а у 70 країнах – однією з трьох основних статей. За останні десятиліття кількість туристів у світі неухильно зростала і досягла третини населення земної кулі. За прогнозами фахівців, ХХІ століття буде століттям туризму, і до цього потрібно відповідно готуватися [1].

Проблематикою даної теми займалося багато вчених, серед них: А. Веткина, В. Вишневський, В. Вітлинський, Ю. Іванов, П. Мельник, Г. Старостенко.

Вивчаючи тему туристичного збору ми ставимо за мету дослідити оподаткування туристичного бізнесу в Україні.

Ставляться завдання проаналізувати сучасне оподаткування туризму, порівняти оподаткування туристичної галузі в інших країнах, визначити основні проблеми, які існують в даній сфері.

Економічний аналіз класифікує податки, що застосовуються в туризмі таким чином: загальні податки, спеціальні виправдані податки і спеціальні необґрунтовані податки. Ці три групи визначаються в такий спосіб:

– загальні податки визначають як такі, що відносяться до галузей економіки взагалі, вони застосовуються не тільки до сфери туризму; більшість податків у туризмі підлягають під цю категорію.

– спеціальні виправдані податки – це ті податки, які мають відношення тільки     до промисловості туризму, але які можуть бути виправдані на підставах відновлення вартості.

– спеціальні необґрунтовані податки – це ті податки, які мають певне відношення до промисловості туризму, але, які не мають за своєю суттю природу відновлення вартості, і – тому представляють необґрунтований податок на туристичну промисловість [2].

Всесвітня організація туризму, яка сприяє розвитку туризму як важливої галузі економіки держав, так ідентифікувала сорок різних типів податків, що відносяться до туристичного сектору в розвинених країнах і в країнах, що розвиваються. Із цих податків, 15 покладаються на підприємства туристичної галузі (таблиця 1) [3].

Податки, які сплачує туристичний бізнес

Інші 30 податків безпосередньо підлягають оплаті туристами.

Україна володіє потужним туристичним потенціалом, але туризм ще не зайняв одного з провідних місць в господарському комплексі.

Для визначення перспектив розвитку туризму в тому чи іншому районі необхідно мати оцінку відповідності матеріально-технічної бази іноземного туризму величині туристичних ресурсів, а також попиту на даний туристичний продукт. При цьому дуже важливо уникати переоцінки туристичних ресурсів. Так, пам’ятка старовини може мати певний інтерес для даного району, але в міжнародному масштабі, в порівнянні з цінністю інших архітектурних пам’яток, вона може не привернути великої кількості іноземних туристів, тому крупні капіталовкладення у створення матеріально-технічної бази туризму в даному регіоні будуть малоефективні. Також необхідно враховувати попит, викликаний туристичною модою, наприклад, прогулянки пішки або верхи на конях та ін. [4].

Україна має відповідне законодавство яке регулює діяльність туристичної сфери, проте воно є малоефективним, тому що існує ряд проблем пов’язаних із фінансуванням.

Система оподаткування в Україні – це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, що справляються в установленому порядку. Податковий кодекс України визначає, що туристичний збір входить до місцевих податків та зборів. Платниками такого збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язання залишити місце перебування в зазначений строк [5 ст. 268. 2. 1.].

На сьогодні ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору (вартість усього періоду проживання з врахуванням податку на додану вартість). Справляння цього збору здійснюється податковими агентами, ними можуть бути: адміністрація готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих, санаторно-курортні заклади, квартирно-посередницькі організації тощо. Це становить одну з основних проблем, тому що переважна більшість туристів зупиняються не в готелях, а в приватному секторі, а тому організувати збір з туристів доволі складно. Проте до цього залучаються  комунальні підприємства, маклери, агенти, які збирають ці кошти, але і тут є проблема, бо отримання таких коштів з туристів практично неможливо. Повноцінне адміністрування ефективне буде тоді, коли весь туристичний комплекс буде детінізований.

Міністерство соціальної політики України пропонує скасувати туристичний збір, вважаючи його малоефективним. Так на сьогодні користь від туристичного збору є малою, проте необхідною. Якщо внести деякі зміни та удосконалити його, то тоді зростуть надходження до бюджетів  міст [6].

Міста в Україні не хочуть відмовлятися від можливості заробити на туристах, бо ці кошти допомагають розвивати туристичну інфраструктуру. У законодавстві варто було б передбачити, що ті кошти, які надходять від туристів повинні використовуватися на вдосконалення туристичної галузі, тобто безпосередньо надходити до місцевих бюджетів, а не йти у державний фонд.

Міністерство фінансів України у 2012 році запропонувало внести зміни до Податкового кодексу України, про збільшення ставки туристичного збору та зміну умов його сплати.  Вже з 2013 року пропонували прив’язати ставку туристичного збору до мінімальної заробітної плати та встановити її в залежності від «зірковості» готелів – від 0,5 до 4 % мінімальної заробітної плати за кожен день проживання.

Якщо порівнювати з іншими країнами, в яких добре розвинута туристична галузь, то саме туризм поповнює місцеві скарбниці. За оцінками Всесвітньої організації туризму, туристичні країни одержують приблизно 10-25 % від загального податкового доходу за рахунок туристичного сектору. У деяких маленьких країнах, що спеціалізуються на туризмі, таких як Багами, більш ніж 50 % урядового доходу отримано від туристичного сектору. Чистий дохід туризму на Мальдивах складає 40 % урядового доходу. У Маврикії приблизно 12-15 % податкового доходу отримано безпосередньо і опосередковано за рахунок сектора туризму [3].
Позитивними тенденціями розвитку туристичної сфери України є:

1.      Збільшення кількості внутрішніх, в’їздних та виїздних туристів;

2.      Надходження платежів до бюджету;

3.      Збільшення зайнятих у туристичній сфері.

Проблемами (недоліками) функціонування сфери туризму в Україні є:

1.      Незадовільний рівень розвитку туристичної інфраструктури;

2.      Низька конкурентоспроможність туристичних продуктів та послуг;

3.    Обмеженість державного фінансування та маркетингового супроводу туристичної сфери;

4.      Нестабільність законодавства;

5.      Слабка інтегрованість у європейську систему сфери послуг [7].

Україна є одним зі світових лідерів з міжнародного туризму – за даними Всесвітньої організації туризму, Україна посідає сьоме місце за кількістю відвідувань щороку. Таким чином, туристична галузь має надзвичайно важливе значення для економіки нашої держави, а розвиток цієї сфери суспільного життя повинен стати одним із пріоритетних завдань на найближче майбутнє [8].

Отже, Україна має всі передумови для швидкого й успішного розвитку туризму, як іноземного, так і внутрішнього. Проте на заваді цьому стоять певні проблеми, що тривалий час лишаються невирішеними та, відповідно, гальмують розвиток цієї сфери економіки, спонукаючи туристів частіше обирати іноземні місця відпочинку замість тих, що розміщені на території України.

Україна потребує реформування туристичної галузі та залучення додаткових коштів, ми вважаємо, що потрібно: проведення необхідної рекламної та агітуючи роботи по зацікавленню української діаспори, як потенційних інвесторів у вкладанні коштів в український туризм; введення новітніх технологій у цій галузі, створення великої кількості туристичних WEBSITE; створення туристичних центрів; проведення зарубіжних рекламних компаній для потенційних іноземних туристів.

Щоб покращити туристичний збір в Україні, перш за все, треба змінити туристичну нормативно-правову базу, щоб чітко гарантувалася безпека та впевненість туристів у захисті їх прав, а також сприяння більшої прибутковості до місцевих бюджетів.

1. Всесвітня туристична організація. – Режим доступу: http://www.world-tourism.org
2. Econtech Pty Ltd. Analysis of the Taxes and Assistance Impacting the Tourism Industry // National Tourism Alliance. – 2003. – March. – P. 1-26 // www.econtech.com.au/ – назва з екрану.
3. Gooroochurn N., Sinclair T. The Welfare Effects of Tourism Taxation // Christel DeHaan Tourism and Travel Research Institute. – 2003. – February. – P. 1-37 // www.nottingham.ac.uk/ttri – назва з екрану.
4.   Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія / Н. В. Фоменко. –  К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 312 с.
5. Податковий кодекс України від 02.12. 2010 р. // Відомості Верховної Ради. – 2010 р. – № 2755-VI.
6. Режим доступу:

http://ipress.ua/articles/u_mist_hochut_zabraty_zarobitok_z_turystiv_11033.html – назва з екрану.

1. Кластерна модель туризму: польський досвід і можливості його використання в Україні [Електронний ресурс] / Ю. В. Міщенко // Всеукраїнська Федерація роботодавців в сфері туризму в Україні. – Режим доступу: http://www.frtu.org.ua/content/view/4244/65/lang, Ukrainian
2. Режим доступу: http://www.marshruty.in.ua/index.php/rozvytok-turyzmu-v-ukraini.php – назва з екрану.

Ключові слова: податки, збори, доходи бюджету, податок на доходи фізичних осіб.

В статье определена сущность налогов, проанализирована роль налогов в формировании бюджетов зарубежных стран и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: налоги, сборы, доходы бюджета, налог на доходы физических лиц.

The article explains the purpose of taxes and analyzes the role of taxes in shaping the budgets in foreign countries and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: taxes, fees, budget revenues, the tax on personal income.

Податкові надходження завжди посідали чинне місце у процесі формування бюджету. Така роль податків та зборів зумовлена в більшості історично і сформувалась у вигляді плати за те чи інше благо. Існування ефективної податкової системи є передумовою державної забезпеченості коштами, які в подальшому спрямовуються на оплату праці державним службовцям, виконання соціальних програм, гарантування соціальних виплат, тобто забезпечення необхідних умов для покращення життя населення. Таким чином, тема дослідження є актуальною та потребує подальшого вивчення.

Дослідженню теми податків присвячено чимало праць як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі. Так, дослідженням податкової політики та шляхів інтеграції податкової служби України до європейського правового простору займався П.Герасименко, О.Долгий, роль податку на додану вартість було розглянуто в працях С.Кирпи.

Однак, у вітчизняній літературі відсутня оцінка ролі податків, як джерела формування Державного бюджету України, в контексті досвіду зарубіжних країн щодо даного питання.

Метою дослідження є виявлення особливостей формування Державного бюджету України та зарубіжних країн за рахунок податкових надходжень на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Для будь-якої держави з ринковою економікою податки є своєрідним важелем регулювання та попередження негативних тенденцій в економіці. Податки є своєрідним механізмом, що забезпечує взаємозв’язок між загальнодержавними інтересами та інтересами окремих суб’єктів господарювання. Саме податки визначають характер взаємовідносин між підприємцями та підприємствами усіх форм власності з державним та місцевим бюджетами, з банківськими установами, державними органами виконавчої влади тощо.[1]

Крім того саме за рахунок податкових надходжень формується значна частка дохідної частини бюджету України, яка згідно Бюджетного кодексу України [2] визначається як податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Роль податків підсилилась тривалими процесами приватизації державного майна.

Податковий кодекс [3] визначає, що податок – це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.

Хоча податки є не єдиним джерелом надходжень до бюджету, крім них законодавство виділяє ще збори, неподаткові надходження, благодійні, добровільні внески, саме податки визначають стабільність у надходженнях до бюджету, яка є необхідною для формування планів бюджету на наступні роки та прогнозування можливих змін. Крім того, роль податків, як джерела доходів Державного бюджету, може визначати політику формування таких доходів. Так, податкові надходження можуть слугувати основним джерелом доходів до Державного бюджету, таким чином забезпечуючи стабільну дохідну базу, адже податки, на відміну від позик, поверненню не підлягають. Існує інший підхід до визначення податків в системі джерел поповнення Державного бюджету, згідно якого існує чітке обмеження щодо використання податків, як джерела доходів Державного бюджету, поряд із залученням позик. Безсумнівно, з точки зору органів державної влади, основним завданням яких є поповнення Державного бюджету, перший підхід є більш привабливим, але слід враховувати також вплив такої політики на діяльність суб’єктів господарювання, що будуть приймати таке податкове навантаження.

Важливо виокремлювати поняття податку та збору, адже згідно Податкового кодексу [3], збір – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Тобто, податок за своєю суттю є безумовним платежем, який сплачується обов’язково в порядку та особами визначеними податковим кодексом, крім того податок не вимагає наявності у платника спеціальної вигоди.

Згідно Податкового кодексу [3] податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Так до загальнодержавних податків належать ті, які встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, тоді як місцеві податки встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, що визначаються Податковим кодексом, рішенням сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідної територіальної громади.

Крім того деякі науковці виділяють види податків за ознакою суб’єкта оподаткування: прямі та непрямі.[4] Згідно цієї класифікації прямими є податки, що стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ, тоді як непрямі податки включаються в ціну товарів, послуг.

Що стосується функцій податків, то однією із найважливіших є фіскальна функція, відповідно до якої податки виконують своє основне призначення, а саме формують та насичують дохідну частину бюджету. Не менш важливою є регулююча функція, що є своєрідним інструментом регулювання виробництва, споживання. Стимулююча функція податку формує орієнтири для розвитку виробництва та діяльності, тут важливим моментом є застосування механізму пільг. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. Ця функція дає змогу оцінити раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку безпосередньо. [5]

Здійснення вищезазначених функцій забезпечується за рахунок принципів, що закладені в поняття податку та закріплені у Податковому кодексі [3], серед таких принципів варто виділити:

• загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана, згідно податкового кодексу  сплачувати податки, встановлені податковим кодексом;
• презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
• фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
• соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
• економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
• нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
• стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
• рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

Чинні підходи до політики оподаткування не забезпечують адекватного здійснення фіскальної, регуляторної, розподільчої, стимулюючої та контрольної функцій податків. Державний бюджет регулярно відчуває дефіцит коштів. Податкові надходження до скарбниці не відзначаються стабільністю. У суспільстві спостерігається дуже великий рівень диференціації за доходами населення. Податки не стимулюють розвитку економіки, а радше заганяють її в тінь.

Нажаль, в Україні, як і в більшості країн світу, податки для населення є основною причиною негараздів, погіршення життя. Хоча, звернувши увагу на податкові навантаження різних країн світу, варто відзначити, що України не характеризується надто високими податковими ставками в порівнянні із Швецією, Данією, Францією, Італією. Тобто з огляду на це, варто відзначити, що податкове навантаження не є показником життєвого рівня та добробуту населення, великі обсяги коштів, що викачуються із населення та акумулюються на державних рахунках не завжди є запорукою соціальної забезпеченості. Причиною таких незвичних тенденцій є порівняно малий обсяг фізичного споживання домогосподарств, тобто низький показник доходу на душу населення. Саме недостатність забезпечення виробничого потенціалу в Україні не дає змогу спрямувати акумульовані кошти у потрібному для населення руслі, а саме на соціальні заходи. Саме тому, в Україні є доречним реформування системи податків не у бік поповнення бюджету, а у бік збільшення доходів громадян.

Особливу увагу серед податків в Україні слід приділити, податку на доходи фізичних осіб. Цей податок займає чільне місце не лише в податковій системі України, а й у світі, а саме для більшості розвинених країн податок на доходи фізичних осіб є свого роду гарантом фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку. Тоді як в Україні це основне джерело поповнення бюджету, а не стимулювання зростання доходів громадян.

Крім, того серед розвинених країн є звичним використання прогресивної шкали оподаткування, згідно якої основним критерієм встановлення податкових ставок є співвідношення між найбільш багатими та найбільш бідними верствами населення. Такий підхід забезпечує соціальну справедливість серед населення, перерозподіл коштів від багатших до бідніших і в цілому сприяє покращенню загального рівня життя в країні.

Прикладами такої диференціації податкових ставок може слугувати досвід Австралії, в якій існує п’ять ставок оподаткування, які варіюються залежно від рівня доходу.

В Канаді не оподатковуються доходи розміром до 10382 доларів.

Ставки податку в США поділяються на шість рівнів та залежать від сімейного статусу особи. Так для одружених громадян податкове навантаження подвоюється.

В Китаї звільняються від оподаткування найбідніші верстви населення та мешканці сільської місцевості.

В цілому з огляду на вищесказане в Україні є безумовний потенціал до становлення повноцінної системи оподаткування, що буде спрямована на забезпечення соціального добробуту для населення, в разі використання надбань зарубіжних країн.

Таким чином, оцінивши досвід зарубіжних країн в сфері податкових надходжень до бюджету, варто відзначити, що для України застосування такого досвіду є необхідним, але реалізація потребує подальшого правового регулювання у сфері податків, адже роль такого джерела поповнення Державного бюджету України є досить значною, більше того саме податкові надходження формують основну частину доходів бюджетів, тобто ефективна податкова система забезпечує в цілому можливості держави щодо формування необхідного обсягу коштів для реалізації соціальних програм, підвищення життєвого рівня населення, підтримання національного бізнесу. Вдале використання дієвих заходів щодо податкового регулювання, на базі зарубіжного досвіду, дозволить сформувати необхідні передумови для прозорості господарської діяльності, що наразі знаходиться в тіні, зрівняння податкового навантаження серед населення із різним рівнем доходу та в цілому для забезпечення добробуту в Україні.

Література:

1. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. — К.: Кондор, 2009. — 400 с.
2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. – Назва з екрана.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. – Назва з екрана.
4. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. –К.: Т-во «Знання», КОО, 2003.-302с.
5. Фінансове право. Конспект лекцій / Віхров О.П., Ніщимна С.О. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2002. – 280 с.