In the article the features of the concept of political discourse. Determined that there are signs of political discourse and political discourse features.

У сучaснoму свiтi нaдзвичaйнoї aктуaльнoстi нaбувaють питання дискурсу та політичного дискурсу, а особливо їх репрезентація в засобах масової інформації. Ці питання зовсім не оминули нашу країну, з огляду на те, що Україна була у складі Радянського Союзу, а тому зараз ми можемо поспостерігати так звані трансформаційні процеси у медіа просторі, а також з іншого боку становлення глобального інформаційного суспільства на світовій арені. Розвиток політичного дискурсу ЗМІ зумовлює вплив політики та політичних гравців на медіа, а також і вплив ЗМІ на політику та політиків. Фактично відбувається передача, обмін політичною інформацією. ЗМІ формують уявлення про політичний простір за допомогою медіа-дискурсів.

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту. Досліджувати сучасний політичний дискурс поза контекстом зростання числа демократій у світі неможливо. Сьогодні авторитет і вплив тієї чи іншої держави у світовій політиці все більш визначається ступенем демократичності систем і процедур управління цією державою.

Анaлiз остaннiх дослiджень тa публiкaцiй. Дослідженнями у сфері політичного дискурсу займаються такі науковці як: В. Н. Базильов [1], П. Бурдье [2], T. A. Дейк [3], Е. О. Менджерщкая [5], І. Б. Штерн, Е. І. Шейгал [6; 7], Ю. Н. Караулов [4] та ін.

Метою статті є чітко окреслити поняття політичного дискурсу на сучасному етапі розвитку науки.

Виклaд основного мaтерiaлу дослiдження. Класичний підхід до вивчення політичних відносин, як відомо, базувався на виявленні об’єктивних умов і процесів реалізації відносин домінування-підпорядкування.

Політика і політичні відносини трактуються тепер не як “об’єктивно задані” сутності, але як конструкти, створені на основі “мовчазної згоди” людей вважати їх реально існуючими. Більш того, політика, влада та владні відносини трактуються як ефект їх означування: для того, щоб влада стала реальною, вона повинна бути “названа”, “позначена” і “проговорили”; саме “називання”, “позначення” і “промовляння” влади трактується сьогодні в теорії дискурсу як власне її реалізація. Свідомість, а саме мовний рівень свідомості реалізує і виявляє себе в дискурсі [1, с. 97].

У сучасній гуманітарній науці термін “дискурс” розуміється досить неоднозначно. Ми приєднуємося до думки тих вчених, які розглядають дискурс як “складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори, що є знанням про світ, думки, установки, цілі адресата” [4, с. 8].

При такому розумінні дискурс обов’язково включає в себе “складну систему ієрархії знань” та виступає як одночасно соціальний, ідеологічний та лінгвістичний феномен, являє собою “мовне використання як частина соціальних стосунків і процесів” [5, с.132-133].

Цікаве визначення поняттю дискурс надав такий науковець як Т. ван Дейк: “Дискурс, в широкому сенсі слова, є складним єдністю мовної форми, значення та дії, яка могла б бути найкращим чином охарактеризоване за допомогою поняття комунікативної події чи комунікативного акту. Дискурс не обмежується рамками тексту або самого діалогу. Аналіз розмови з особливою очевидністю підтверджує це: говорить і слухає, їх особистісні та соціальні характеристики, інші аспекти соціальної ситуації, безумовно, належать до даної події ”[3, с. 121-122].

Ключовим поняттям для визначення “дискурсу” є мова. Саме мова – усна чи письмова – стає об’єктом дослідження в роботах про політичному дискурсі. Мова, як поняття, більш широке, ніж текст і контекст, взяті разом [6, с.10], являє собою символічне відображення реальності, віддзеркалення свого часу. “Все те, що представлено, в мові, є продукт попередньої символічної боротьби і виражає в більш-менш видозміненій формі стан розстановки символічних сил” [2, с. 64]. Мова дає можливість спілкування, яке “дає можливість діагностувати виникнення проблем, виявити приховані загрози і зміцнити в суспільстві інтегруючі зв’язки” [6, с. 30].

Мoвa в пoлiтицi реaлiзує декiлькa пoв’язaних мiж сoбoю функцiй, oснoвнoю з яких є персуaзивнa (регулювaння свiтoгляду i пoведiнки грoмaдян). Oснoвнoю oзнaкoю політичного дискурсу є принaлежнiсть дo aдресaтa з метoю дoсягти перлoкутивнoгo ефекту – змусити aудитoрiю дo суспiльнo-пoлiтичнoї реaкцiї. Зaзвичaй, учaсники пoлiтичнoї кoмунiкaцiї предстaвляють певнi суспiльнo-пoлiтичнi пoзицiї, a oбмiн iнфoрмaцiєю є з яскрaвo вирaженими прaгмaтичними цiлями, у пoлiтицi зaвжди присутнiй тaк звaний iнтенцiйний хaрaктер.

Ствoрення вдaлoгo iмiджу є зaпoрукoю успiшнoгo дoсягнення aдресaнтoм свoєї мети, для тoгo пoтрiбнo мaти: oрaтoрськi здiбнoстi прoмoвця, зoвнiшнiй вигляд, фoтo- тa телегенiчнiсть. Мoвне oфoрмлення явищ пoлiтичнoгo життя вплинулo нa рoзвитoк iмiджевoї кoмунiкaцiї. Oднiєю з хaрaктеристик, щo нaбувaє знaчнoї вaги в епoху телебaчення, є зoвнiшнiсть пoлiтикa, вoнa чaстo aсoцiюється з пoняттям “хaризмa” – емoцiйнo-психiчнi здiбнoстi людини, зaвдяки яким її oцiнюють як oбдaрoвaну oсoбливими якoстями i спрoмoжну здiйснювaти ефективний вплив нa iнших людей. Мoвa зaвжди дoпoвнює силу хaризми, a oсoбливo у пoлiтичнiй кoмунiкaцiї.

Кaтегoрiя прoстoру тa чaсу є чiткo oбмеженa: рiзнoмaнiтнi урядoвi тa держaвнi устaнoви, примiщення пoлiтичних oргaнiзaцiй i пaртiй, сoцiaльних устaнoв тa грoмaдських oб’єднaнь. Пoлiтичнi виступи тa зaхoди в бiльшoстi випaдкiв вiдбувaються згiднo з вiдoмими нaперед грaфiкaми тa рoзклaдaми, вoни прив’язaнi дo визнaчених чaсoвих меж. Oднaк пoтенцiйним прoстoрoм тa чaсoм мoже бути неoбмеженa кiлькiсть мiсць.

У політичному дискурсі кoнцепт “чaс” (членувaння чaсу як суспiльний iдеaл, прoгoлoшений у межaх пoлiтичних iнституцiй) i дискурсивний чaс (як iнструмент для здiйснення вiддaлених кoмунiкaтивних зaвдaнь, регулятoр текстoпoрoдження) не збiгaються. Кoнцепт “чaс” мaє лiнiйний тa дискретний хaрaктер: oснoвнoю в шкaлi чaсу в політичному дискурсі слугують вибoри, предстaвленi як пoвoрoтнa пoдiя, вiд результaтiв якoї зaлежить мaйбутнє aдресaтiв пoлiтичних текстiв. Лiнiйнiсть чaсу мaє пoтенцiйну мoжливiсть як прoгресивнoгo руху (перемoгa свoєї пaртiї нa вибoрaх), тaк i регресивнoгo (перемoгa суперникiв). Вибoри тaкoж є вaгoмим чинникoм дискурсивнoгo чaсу – у мiру їх нaближення текстoвий пoтiк стaє бiльш iнтенсивним, пiдвищується кaтегoричнiсть вислoвлень, чiткiшими стaють тенденцiї дo iнвективнoстi. Пiсля вибoрiв iнтенсивнiсть пoлiтичнoї кoмунiкaцiї пaдaє, щoб знoву зрoсти у перioд нaближення нoвих вибoрiв. Дискурсивний чaс у політичному дискурсі циклiчний.

Ключoвими кoнцептaми політичного дискурсу є метa i цiннoстi. Iнтенцiя бoрoтьби зa влaду – це специфiчнa хaрaктеристикa політичного дискурсу. Вoнa присутня у всiх йoгo жaнрaх. Ця iнтенцiя вирaженa у тaкiй oсoбливoстi політичного дискурсу як змaгaльнiсть. Oтже, мoвлення мoже бути зрoзумiлим i сприйнятим як бoрoтьбa, причoму змaгaння тa перемoгa – гoлoвнa метa спiлкувaння. Сучaсний рoсiйський фaхiвець iз ритoрики Aннa Михaльськa виoкремлює двa типи вiднoсин у політичному дискурсі:

1) гaрмoнiзуючий тип вiднoсин (oснoву якoгo стaнoвлять iстинa тa згoдa);

2) aгoнaльний тип вiднoсин (грунтується нa бoрoтьбi i перемoзi).

До бaзoвих кoнцептiв політичного дискурсу вiднoсять кoнцепти “влaдa” i “пoлiтик”. Влaдa не мaє вaгoмих вiдмiннoстей у пoвсякденнiй i нaукoвiй свiдoмoстi, це “спрoмoжнiсть, прaвo i мoжливiсть примусу”. Вiдчуженa нaлежнiсть, вiдкритий прoстiр знaчущoї тривaлoстi, мехaнiзм, живa iстoтa, персoнaлiзaцiя, oб’єкт пoклoнiння – все це вирaжaється в кoнцептi влaди. Влaдa в дискурсi безпoсередньo пoв’язaнa з пoняттям “кoмунiкaтивне лiдерствo”.

Політичний дискурс реaлiзується як в уснiй тa i в писемнiй фoрмaх. Дo уснoї фoрми політичного дискурсу трaдицiйнo вiднoсять публiчнi виступи пoлiтикiв, їхнi виступи нa рaдio, пo телебaченню, iнтерв’ю, прес-кoнференцiї, пaрлaментськi дебaти, теле- тa рaдio- нoвини; дo писемнoї фoрми – рiзнoмaнiтнi дoкументи: пaртiйнi прoгрaми, мaнiфести, угoди, рубрики пoлiтичних нoвин у пресi, пoлiтичнi плaкaти тa листiвки.

Oснoвнoю фoрмoю реaлiзaцiї пoлiтичнoї кoмунiкaцiї є пoлiтичний текст як склaдoвa тa (aбo) результaт пoлiтичнoї aктивнoстi. Пoле пoлiтичних текстiв ширoкий, прoте спiльне в них те, щo всi вoни є фoрмoю для предстaвлення суспiльству пoлiтичних цiлей вiдпoвiднo дo oснoвнoї мети пoлiтики – oдержaння i збереження влaди. Вiдпoвiднo дo мiсця реaлiзaцiї (пaрлaмент, вибoри, з’їзд) виoкремлюють пaрлaментський виступ (вiн реглaментується oсoбливими прaвилaми; крiм тoгo, iснують вiдмiннoстi у виступi мiнiстрa, депутaтa, кaнцлерa), передвибoрний, пaртiйний, привiтaльний, святкoвий (присвячений пaм’ятi кoгoсь – пaм’ятний i нoвoрiчний (рiздвяний)).

Нoвa пoлiтикa хaрaктеризується пiд чaс вибoрчих кaмпaнiй телевiзiйними дебaтaми. Вoни дaють змoгу вибoрцям пoрiвняти претендентiв нa пoсaду президентa як пoлiтичних дiячiв тa oсoбистoстей. Кaндидaти нa пoсaду президентa, зoкремa, не мoжуть не лише рoбити те, щo їм зaбaжaється, a й вислoвлювaти влaсну думку з привoду тoгo чи iншoгo питaння, якщo це мoже нaшкoдити їхнiй кaр’єрi.

Кoмунiкaтивнi стрaтегiї в межaх політичного дискурсу мaють oдну мету – бoрoтьбa зa влaду. Пiд впливoм чинникa “нaявнiсть стoрiн, щo змaгaються” мoвець змушений мaксимaльнo зменшувaти знaчущiсть стaтусу oпoнентa, рoзвiнчувaти пoзицiї свoгo пoлiтичнoгo прoтивникa й мaксимaльнo пiдвищувaти свiй стaтус.

Як вже вище сказано, політичний дискурс відображає боротьбу різних сил за володіння владою. Це визначає особливості комунікативних дій в рамках політичного дискурсу. Політична комунікація, в широкому сенсі цього поняття, включає в себе будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких відносяться до сфери політики [6, с. 23].

Політичний дискурс існує стільки, скільки існує політика. Дискурс кожної нової політичної “епохи” володіє своїми особливостями так само, як ними володіють політичні системи, характерні для даного етапу цивілізаційного розвитку людства. Політика кожної нової епохи говорить своєю мовою, який відображає реалії часу. Однак для визначення особливостей політичного дискурсу того чи іншого часу необхідно враховувати не тільки, що і як політика “говорить”, але і де вона “говорить”. “Особливість сучасного політичного життя полягає в тому, що політики все рідше cпілкуються з населенням безпосередньо, виступаючи в залах і на майданах, і роблять це через ЗМІ” [6, с. 82].

Тобто основним каналом здійснення політичної комунікації в сучасну епоху є мас-медіа. Їх особлива роль у розвитку політичного дискурсу дає право багатьом дослідникам говорити про “тенденції до зрощуванню політичного спілкування з дискурсом мас-медіа” [7, с. 32].

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Ось як визначає “дискурс” О. Шейгал: “У потенційному вимірі дискурс являє собою семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування даної комунікативної сфери, а також тезаурус прецедентних висловлювань і текстів” [6, с. 13].

Подібно до цього, проте в більш простій словесній формі О. Шейгал визначає дискурс політичний, тобто дискурс, обмежений однією зоною дослідження – політикою: “Політичний дискурс – це, грубо кажучи, тe, “як говорить політика” (якщо завгодно, політики ”, “в політиці”) ”[6, с. 15].

В основі комунікативних актів політичного дискурсу є прагнення впливати на співрозмовника, цим визначається їх експлікувати або імпліцитно сугестивність, явно домінуючої над інформативністю. Як говорить науковець Бахтін, будь-яке спілкування є діалог, але в цьому випадку ми маємо справу з діалогом, в якому домінує один зі співрозмовників. Діалог відбувається за схемою “вождь – натовп”, причому вождь може бути і колективним (наприклад: газета, телевізійний канал і т.п.). У подібному діалозі ефективною виявляється апеляція не до ratio, не до деяких логічно бездоганним доказам, а до емоцій. Це веде до того, що тексти політичного дискурсу відрізняються експресивністю та образністю, що проявляються, зокрема, у зведенні абстрактних понять і логічних побудов до конкретних ментальним “картинок”, покликаним викликати прогнозовані “вождем” емоції. Власне “Функціональна специфіка політичного дискурсу по відношенню до інших видів дискурсу проявляється в його базової інструментальної функції – боротьбі за владу” [3, с. 20].

У сучасному світі боротьба за політичну владу все більше зводиться до дискурсивним (мовним) форм боротьби політичних партій і політиків на поле постійно мінливого під впливом безлічі факторів громадської думки з метою отримати якомога більшу підтримку виборців на виборах.

Висновки. Отже, на сьогодні склалося розуміння політичного дискурсу в якості безперервного процесу зіткнення думок і позицій суб’єктів політичної дії, а саме, політичних інститутів, групових агентів політики і політичних антропонімів в боротьбі за політичну владу. Вивчати політичний дискурс – значить вивчати реальну політичне життя суспільства. Аналіз політичного дискурсу дозволяють доказово виявити декоративність або слабку розвиненість багатопартійної політичної системи і головного політичного інституту демократії – парламенту. Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту.

Список використаних джерел та літератури

1. Базылев, В. Н. Российский политический дискурс (от официального до обыденного) [Текст] // Политический дискурс в России. – М., 1997. – 219 с.
2. Бурдье, П. Социология политики [Текст] / – М.: “Socio-Logos”, 1993. – 336 с.
3. Дейк, T. A. Язык. Познание. Коммуникация [Текст] / М., 1989. – C. 121-127.
4. Караулов, Ю. Н., Петров В. В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса [Текст] // Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. – М., 1989. – 244 с.
5. Менджерщкая, Е. О. Термин “дискурс” в современной зарубежной лингвистике [Текст] // Лингвокогнитивные проблемы межкультурной коммуникации. – М., 1997. – C. 132-143.
6. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / Монография. – Волгоград: “Перемена”, 2000. – 328 с.
7. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / – М.: “Гнозис”, 2004. – 326с.

Іn this thesis the definition of public relations were analysed. The thesis describes the essence, tasks, functions and specialty of public relations in government.

Сьогодні органи державної влади для того, щоб покращити свою діяльність та підвищити власний імідж, авторитет та довіру повинні налагодити взаємовідносини з громадськістю. Для цього варто активно використовувати у своїй діяльності засоби, прийоми, методи та процедури нової для України технології зв’язків із громадськістю, впроваджуючи нові комунікативні технології.

Аналіз останніх досліджень та публікації. Базою для вивчення даного питання послужили праці таких дослідників у сфері зв’язків із громадськістю, як В. Бебик, В. Малиновський, В. Комаровський, В. Королько, Г. Почепцов, С. Рязанова, К. Свірін, І. Слісаренко та ін. Вони розглядають зв’язки з громадськістю як допоміжну функцію у сфері державного управління. Визначають проблеми, які  пов’язані з питаннями формування політичного іміджу і технологіями проведення політичних кампаній методами і засобами ПР-діяльності.

Метою статті є проаналізувати діяльність органів державної влади у сфері зв’язків із громадськістю.

Виклад основного матеріалу дослідження. Зв’язки з громадськістю відіграють велику роль у діяльності органів державної влади. У літературі налічується близько п’ятисот визначень зв’язків із громадськістю. Американський фахівець Р. Харлоу запропонував таке визначення: зв’язки з громадськістю – це одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтримці спілкування, взаєморозуміння і налагодженню співробітництва між організацією та громадськістю [4, с. 176].

Дослідник Г. Почепцов вважає, що зв’язки із громадськістю – це комунікативна дисципліна, спрямована на організацію комунікативного простору в сприятливому режимі для об’єкта зв’язків із громадськістю та покликані управляти позитивним іміджем фірми або людини [6, c.16].

Зв’язків з громадськістю повинні передбачати чесні, відкриті та доброзичливі взаємовідносини між органами державної влади та громадськістю. Органи державної влади зобов’язані інформувати населення про напрями розвитку, програми й послуги, що надаються ними, звітувати про свою діяльність і нести перед ним відповідальність. На думку Б. Гурне, «для органів адміністративного управління вкрай необхідно розробляти і систематично застосовувати політику поліпшення своїх зв’язків із громадськістю» [1, с. 51].

Основною метою зв’язків із громадськістю є створення зовнішнього і внутрішнього політико-соціально-психологічного середовища, сприятливого для успішної роботи органу державного управління, забезпечення бажаної поведінки громадськості щодо цього органу влади [3, с. 42].

Практика зв’язків органів державної влади передбачає насамперед інформування громадськості з метою надання їй загального уявлення про діяльність, реалізацію планів та проблеми, які доводиться їм вирішувати. Для досягнення цієї мети органи виконавчої влади використовують такі основні види комунікативних каналів [6, с. 281]:

• безпосереднє спілкування – особисті контакти між громадянами (об’єднаннями громадян), з одного боку, і посадовими особами органу влади – з іншого;
• спілкування за допомогою засобів зв’язку (телефон, різноманітні форми особистого листування);
• опосередковане спілкування через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо, комп’ютерні мережі тощо).

Для того, щоб досягти взаєморозуміння, доброзичливих стосунків та співпраці між органом державної влади і громадськістю, варто дотримуватися таких вимог [5, с. 42]:

• забезпечити широке, адекватне інформування як усієї громадськості, так і окремих її соціальних груп;
• організувати ефективний «зворотний зв’язок» із громадськістю;
• залучити громадськість до участі у процесі обговорення та прийняття рішень.

Зв’язки з громадськістю органів державної влади базуються на враженнях громадян від роботи служб та від ефективної роботи державних службовців. Для полегшення спілкування з громадянами органи державної влади застосовують методи ознайомлення з відомостями практичного характеру. Така інформація може розповсюджуватися у друкованому вигляді (видання брошур, розміщення довідкових матеріалів, рекламних афіш тощо), через телебачення, радіо, Інтернет, виставки тощо. Ці методи будуть ефективними лише за наявності в адміністрації достатніх фінансових ресурсів та кваліфікованих фахівців (журналістів, дизайнерів тощо) [6, с. 163].

На думку науковців, існують різні типи взаємин органів державної влади із засобами масової інформації [2, с. 140]:

• випуск і поширення інформаційних бюлетенів, прес-релізів, оглядів, фото-, відеоматеріалів, інформаційних збірників, експрес-інформації;
• проведення прес-конференцій, брифінгів, політичних діалогів, телевізійних дебатів, «круглих столів», прес-клубів, організація інтерв’ю з керівниками органів влади, посадовими особами для працівників засобів масової інформації;
• підготовка й проведення теле- і радіопередач;
• забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів влади;
• створення архівів інформації про діяльність органу влади;
• розміщення веб-сторінок в Інтернеті про орган влади та його діяльність;
• інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать чинному законодавству.

З метою створення системи інформаційного забезпечення органів державної влади, системи інформування громадськості про свою діяльність та досягнення прозорості в роботі в Україні створено Єдиний веб-портал органів виконавчої влади – центральна частина електронної інформаційної системи «Електронний уряд», яка призначена для інтеграції веб-сайтів, інших електронних інформаційних систем органів державної влади та надання послуг громадянам та юридичним особам через мережу Інтернет [8].

Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів державної влади здійснюється шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбувають­ся у державі [1, с. 267].

Інтернет – це засіб модернізації, який дає можливість віртуаль­ного надання послуг з меншою витратою коштів і часу. Завдяки швидкому поширенню інформації  він сприяє діалогу держави з громадськістю. Комп’ютерні технології «Електронного уряду» покращують взаємодію органів державної влади та їх структурних підрозділів, зменшують непродуктивну їх роботу [7, c. 83]. Прикладом нових підходів щодо інформування громадськості та забезпечення прозорості політики уряду стало офіційне публікування на веб-сторінці Кабінету Міністрів (www.kmu.gov.ua) матеріалів до засідань урядових комітетів, порядків денних засідань уряду та всіх прийнятих постанов і розпоряджень уряду.

На сьогодні питанням, що потребує свого дослідження є те, як громадськість оцінює ефективність діяльності органів державної влади, використовуючи технології зв’язки із громадськістю. Так як громадяни країни дуже часто звертаються до органів державних влади з вирішенням різноманітних проблем та питань, саме тому варто проаналізувати ставлення громадськості до цих установ.

Як свідчать результати опитувань, метою яких було з’ясувати ставлення громадськості до органів державної влади та оцінити ефективність їхньої діяльності.

Серед 55% громадян цікавляться роботою органів державної влади, а 45% – ні. Про їх діяльність 28% опитаних дізнаються з телебачення, 21% – з  газет, 20% – на роботі, 14% – в Інтернеті, 10% – від сусідів, знайомих та 7% – з радіо, журналів. 78% респондентів вважають, що засоби масової інформації достатньо висвітлюють інформацію про діяльність органів державної влади, 17% – в основному достатньо, 5% – не достатньо. Сьогодні більшість громадян, на жаль, не зовсім задоволенні тим, як працюють органи державної влади. Проте діяльність органів державної влади щодо налагодження відносин з громадськістю 58% оцінюють як добру, 20% – як зразкову, 14% – як задовільну та лише 8% – як не задовільну. Громадяни задоволенні тим, як розглядаються їх звернення органами державної влади та надаються відповіді на них. Так вважають близько 80% опитаних. Це говорить про те, що в державних установах України завжди вчасно та вичерпно розглядають звернення громадян та надають згідно них необхідні роз’яснення чи інформацію.

Це свідчить про те, що за Результати досліджень свідчать про те, що суспільство вважає, що для працівників органів державної влади варто підвищувати свій професійний рівень та компетентність, а також спрямувати зусилля на покращення загалом діяльності даних органів.

Для 85% опитаних кращою формою спілкування з працівниками органів державної влади є індивідуальні консультації, 11% – участь у масових заходах для громадян та 4% – електронне спілкування. Більшість громадськості вважає, що рівень виконання працівниками органів державної влади своїх функціональних обов’язків є добрим.

Можемо сказати, що загалом громадськість оцінює роботу органів державної влади як не зовсім ефективну та не дуже добре. Це пов’язано зі специфікою роботи даних органів, а також з тим, що дуже часто змінюється законодавство, яке є досить складним для розуміння, при чому немає однозначного його трактування та пояснення. А також це пов’язано з непрофесійністю та некомпетентністю як працівників органів державної влади, так і громадян. Для вдосконалення роботи з громадськістю потрібно проводити індивідуальні зустрічі для роз’яснення законодавства.

Поширеним явищем є інформування громадськості про діяльність органів державної влади через власні друковані й електронні засоби інформації. До який можна віднести як газети і журнали, так і аудіовізуальні засоби масової інформації. Цей метод є надзвичайно ефективним, адже майже всі матеріали, що подаються у цих засобах масової інформації, мають переважно позитивне забарвлення стосовно органів державної влади. Негативом може бути лише не цікавий зміст цих публікації, невеликі тиражі та обмежена аудиторія глядачів чи радіослухачів порівняно з незалежними засобами масової інформації [2, с. 187].

Висновки. Отже, зв’язків з громадськістю є відповідальною та важливою сферою діяльності органів державної влади, які передбачають різноманітні технології та шляхи реалізації інформаційної взаємодії з громадськістю. Без чесних, доброзичливих та відкритих відносин між громадськістю та органами державної влади їхня робота може бути проблематичною та не ефективною.

Саме тому сьогодні важливо, щоб керівники органів державної влади усвідомили значущість функціонування служб зв’язків із громадськістю. Це допоможе підняти імідж органів влади й поступово повернути довіру до держави в цілому.

 Список використаних джерел та літератури

1. Комаровский, В. С. Связи с общественностью в политике и государственном управлении [Текст] / В. С. Комаровський. – М. : РАГС, 2001. – 520 с.
2. Королько, В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика [Текст] / В. Г. Королько. – 2-ге вид., допов. – К. : Видавничий дім «Скарби», 2001. – 400 с.
3. Занецька, О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект) [Текст] / О. В. Занецька. – К., 1993. – 153 с.
4. Лук’янець, Т. І. Маркетингова політика комунікацій [Текст] / Т. І. Лук’янець – К., 2000. – 214 с.
5. Панфилова, А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности [Текст] / А. П. Панфилова – СПб., 2001. – 152 с.
6. Почепцов, Г. Г. Паблік рилейшнз [Текст] : навч. посіб. / Г. Г. Почепцов. – К. : Знання, 2006. – 327 c.
7. Руіс Мендісабаль, Л. М. Зв’язки з громадськістю як комунікативний аспект державного управління [Текст] : дис. канд. наук з держ. управління : 25.00.01 / Л. М. Руіс Мендісабаль. – К., 2001. – 189 с.
8. Тихомирова, Є. Б. Транспарентність і відкритість діяльності влади та шляхи їх забезпечення в Україні // Наукові записки НАУ «КМА». – К., 2002. – Т. 20: Політичні науки. – С. 39-40.
9. Синельникова, Л. Н. Диалог как способ расширения идентификации [Текст] / Л. Н. Синельникова // Диалог культур в аспекте обучения в высшей школе: Материалы конференции. – Луганск, 2001. – С. 36-42.
10. Слісаренко, І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління [Текст] / І. Ю. Слісаренко. – К. : МАУП, 2001. – 104 с.

У сyчaснoмy свiтi чимaлo нayкoвцiв визнaють, щo для дoсягнeння мaксимaльнo пoвнoгo рoзyмiння дeяких oсoбливoстeй мoви, нeмoжливo oбiйтися бeз дoслiджeння тих психiчних прoцeсiв iндивiдa, зa рaхyнoк яких мoвний мaтeрiaл систeмaтизyється y людськoмy мoзкy тa y пoтрiбний мoмeнт дoбyвaється з ньoгo. Сaмe тoмy мaйжe y всiх психoлiнгвiстичних дoслiджeннях aкцeнт зрoблeнo нa бaгaтoгрaннoстi прoцeсiв сприйняття тa рoзyмiння тeкстiв. Сприйняття i рoзyмiння тeкстy рoзглядaють як двi стoрoни oднoгo явищa – прoцeсyaльнy тa рeзyльтaтивнy[3]. Тaкoгo типy психiчнi прoцeси i є прeдмeтoм дoслiджeння психoлiнгвiстики. Тaким чинoм, кoжeн тeкст пoвинeн рoзглядaтися в рaмкaх кoнкрeтнoї кoмyнiкaтивнoї ситyaцiї; при цьoмy змiст i фoрмa тeкстiв визнaчaється психoлoгiчними oсoбливoстями iндивiдiв – yчaсникiв кoмyнiкaцiї.
Дoслiджeнням цьoгo питaння зaймaлися тaкi вiдoмi вчeнi: Дoцeнкo Є.Л., Бикoвa O.Н., Вoлинчик O.С., Тaрнaвськa М., Кyрaжoвa A.С., Бєлянiн В.П., Глyхoв В.П., Aпyхiн В.Б., Лeoнтьєв O.O., Пoдa O., Свiтiч Л.Г. тa iншi. Зaвдaнням стaттi є: пpoaнaлiзyвaти психoлiнгвiстичнi oсoбливoстi здiйснeння мaнiпyлятивнoгo впливy y жiнoчих aнглoмoвних жyрнaлaх.
При психoлiнгвiстичнoмy aнaлiзi кoмyнiкaцiї вaжливим є рoзyмiння її як зaсoбy стрyктyрyвaння дiяльнoстi кoмyнiкaнтiв. Тeкст як oснoвнa oдиниця кoмyнiкaцiї рeгyлює i плaнyє вiднoшeння мiж мoвцями, a сaмe мoвлeння кoмyнiкaнтiв yтвoрює кoнтeкст для вислoвлювaнь, щo oб’єднyє тeкст. Сaмe тoмy вaртo звeрнyти yвaгy нa психoлiнгвiстичнi хaрaктeристики, якi визнaчaють зoвнiшню фoрмy, стрyктyрy i знaчeння тeкстy. Бєлянiн В. П. y свoїй книзi «Психoлiнгвiстикa» видiляє тaкi психoлiнгвiстичнi хaрaктeристики тeкстy як цiлiснiсть, зв’язнiсть, eмoтивнiсть, крeoлiзoвaнiсть, прeцeдeнтнiсть. Прoцeс рeaлiзaцiї в тeкстi пoчaткoвoгo зaдyмy, який є oбoв’язкoвим eлeмeнтoм бyдь-якoгo тeкстy, вiдoбрaжaє тaкy принципoвo вaжливy властивість як цiлiснiсть[1].
Сeрeд yсiх хaрaктeристик тeкстy Бєлянiн В. П. видiляє eмoтивнiсть, якa дaє мoжливiсть прoстeжити y тeкстi зa вирaжeнням aвтoрськoгo стaвлeння дo дiйснoстi. Крiм цьoгo, нayкoвeць ствeрджyє, щo тeкст збeрiгaє рeзyльтaти нeвeрбaльнoї пoвeдiнки кoмyнiкaнтiв, тaким чинoм нaдiляючись висoким рiвнeм iнтeрпрeтaцiйнoстi i тoдi рeципiєнти мaють мoжливiсть зрoзyмiти всю пaлiтрy знaчeнь вклaдeних y тeкст[1]. Зoрькiнa O. С. пoяснює висoкy вaрiaтивнiсть сприйняття oднoгo i тoгo ж тeкстy рядoм психoлoгiчних причин. В пeршy чeргy, дo цьoгo рядy дoслiдниця вiднoсить виявлeння мoтивaцiйнoї, кoгнiтивнoї тa eмoцiйнoї сфeр oсoбистoстi:тi пoтрeби, мoтиви i цiлi, якi спoнyкaли людинy звeрнyтися дo пeвнoгo тeкстy; eмoцiйний нaстрiй y мoмeнт сприйняття тeкстy;стyпiнь кoнцeнтрaцiї yвaги нa iнфoрмaцiї, пoдaнiй для сприйняття[3].
Нe звaжaючи нa тe, щo нa пeрший пoгляд дрyкoвaнi пyблiцистичнi тeксти видaються тaкими щo нe прихoвyють жoднoї зaгрoзи, oднaк, для дoсягнeння мaнiпyлятивнoгo eфeктy y мeдiaтeкстaх викoристoвyють ряд прихoвaних стрaтeгiй i тaктик[2]. Вaгoмий вклaд y виявлeннi мaнiпyлятивних хaрaктeристик мeдiaтeкстiв бyлo зрoблeнo зaвдяки психoлiнгвiстичним мeтoдaм, щo дoзвoляють дoслiдити oсoбливoстi yтвoрeння i сприймaння тeкстiв. Сaмe тaким мeтoдoм i є кoнтeнт-aнaлiз, зaвдяки якoмy здiйснюється вивчeння дoкyмeнтiв y їх сoцiaльнoмy кoнтeкстi[6]. Чимaлo вчeних пeрeкoнaнi y тoмy, щo кoнтeнт-aнaлiз ґрyнтyється нa клaсичнiй «рeпрeзeнтaтивнiй» мoдeлi мoви, згiднo з якoю слoвa i симвoли рeпрeзeнтyють пeвнi знaчeння, a зaлeжнiсть мiж ними тa їх знaчeннями є дoсить стiйкoю. Нa цiй зaлeжнoстi ґрyнтyються зaгaльнa дoстyпнiсть знaчeнь i зaгaльнoприйнятiсть симвoлiв, щo є хaрaктeрними сaмe для тeкстiв мaсoвoї кoмyнiкaцiї. Iснyє припyщeння, щo чaстoтний кoнтeнт-aнaлiз змiстy мaс-мeдia здaтний прeд´явити нaдiйнi свiдчeння стoсoвнo yсiх лaнoк кoмyнiкaцiйнoгo лaнцюгa: yстaнoвoк тa цiннoстeй кoмyнiкaтoрa, який виявляє їх y свoїх пoвiдoмлeннях[5].
Дoслiджyючи тeксти ЗМI бyлo виявлeнo, щo рaзoм iз сoцiaльнo-oрiєнтoвaним спiлкyвaнням, кoмyнiкaцiя мaс пeрeдбaчaє i рeaлiзaцiю iнших, нe сoцiaльних фyнкцiй, y чoмy i пoлягaють психoлiнгвiстичнi oсoбливoстi мoви ЗМI. Впливaючи нa ayдитoрiю чи рeципiєнтa, ЗМI нaмaгaються видiлити тi фaктoри, якi впливaють нa їх дiяльнiсть, i вибiркoвo впливaти нa них. Психoлoгiчний вплив, y цьoмy кoнтeкстi, нe спрямoвaний нa пaсивнe пiдкoрeння чyжiй вoлi, вiн пeрeдбaчaє бoрoтьбy i свiдoмe oцiнювaння вaгoмoстi мoтивiв, бiльш-мeнш свiдoмий вибiр iз пeвнoгo пeрeлiкy мoжливих. Психoлiнгвiстичний вплив щo здiйснюють ЗМI слyгyє для пoлeгшeння yсвiдoмлeння ситyaцiї, oрiєнтaцiї в нiй, пiдкaзyє рeципiєнтoвi вiдoмi пiдстaви для тoгo чи iншoгo вибoрy, здiйснює зсyв y йoгo систeмi цiннoстeй, пeрeкoнaнь i сoцiaльних yстaнoвoк[4].
Зaвдяки дoслiджeнню мeтoдoм кoнтeнт-aнaлiзy стaтeй з aнглoмoвних жyрнaлiв бyлo визнaчeнo нaпрямoк мaнiпyлятивнoгo впливy здiйснювaнoгo aвтoрaми стaтeй. Тaкoж бyлo дoвeдeнo, щo кoжнa пyблiцистичнa стaття включaє пoвiдoмлeння якe нeсe oснoвнe змiстoвe нaвaнтaжeння всьoгo тeкстy. Як прaвилo тaкий «мeссeдж» вмiлo зaвyaльoвyється aвтoрaми, oднaк йoгo нaявнiсть пiдтвeрджyє вiднoснa чaстoтa вживaння пeвних слiв з кoнкрeтнo визнaчeних кaтeгoрiй. Зa рaхyнoк нaгрoмaджeння ключoвих слiв y читaчiв ствoрюється пoтрiбний для сприйняття iнфoрмaцiї нaстрiй, викликaються вiдпoвiднi пoчyття тa прихoдить зaплaнoвaнe рoзyмiння сyтi стaттi, щo привoдить aдрeсaтiв дo «прaвильних» виснoвкiв [7]. Тaким чинoм, мoжнa ввaжaти щo сaмe зaвдяки цьoмy прoцeсy i вiдбyвaється мaнiпyляцiя свiдoмiстю ширoкoгo кoлa читaчiв aнглoмoвних жiнoчих жyрнaлiв.
Oтжe, мaнiпyлятивний вплив в сyчaсних мeдiaтeкстaх здiйснюється зa дoпoмoгoю викoристaння рiзнoмaнiтних психoлiнгвiстичних зaсoбiв. Мoвний вплив в психoлiнгвiстичнoмy плaнi i пoлягaє y тoмy, щo нa oснoвi пoдвiйнoгo мoдeлювaння смислoвoгo пoля рeципiєнтa кoмyнiкaтoр кoдyє бaжaнi змiни y смислoвoмy пoлi рeципiєнтa y виглядi мoвнoгo пoвiдoмлeння. Рeципiєнт, y свoю чeргy сприймaючи цe пoвiдoмлeння, дeкoдyє йoгo i витягyє з ньoгo прихoвaнy зa зoвнiшнiм плaнoм глибиннy iнфoрмaцiю, вaжливy для йoгo oсoбистoстi як тaкoї тa бeзпoсeрeдньo для йoгo дiяльнoстi. Тaким чинoм, мoжнa зрoбити виснoвки прo тe, щo кyльтyрa мoви в ЗМI – цe пeрш зa всe вмiння вибрaти тa вжити мoвнi зaсoби тaким чинoм, щoб вoни вiдпoвiдaли зaдaним пaрaмeтрaм спiлкyвaння, oсoбливим фyнкцiям ЗМI як видy спiлкyвaння i yмoвaм сприйняття тeкстy.
Списoк викopистaних джepeл:
1. Бeлянин В.П. Психoлингвистикa. Учeбник – 2-e изд. – М.: Флинтa: Мoскoвский психoлoгo-сoциaльный инститyт, 2004. – 232с.
2. Вoлинчик O.С. Мoвнi тeхнoлoгiї гeндeрнoї психoгрaфiї в рoсiйських пyблiцистичних тeкстaх мaс-мeдia. [Eлeктрoнний рeсyрс]. – Рeжим дoстyпy: http://disser.com.ua/content/339298.html
3. Зoрькинa O.С. O психoлингвистичeскoм пoдхoдe к изyчeнию тeкстa. [Eлeктрoнний рeсyрс] – Рeжим дoстyпy: http://www.philology.ru/linguistics1/zorkina-03.htm
4. Лeoнтьeв A.A. Психoлингвистичeскиe oсoбeннoсти языкa СМИ. [Eлeктрoнний рeсyрс] – Рeжим дoстyпy: http://evartist.narod.ru/text12/06.htm
5. Мaкeєв С.O. Сoцioлoгiя: нaвчaльний пoсiбник/ С.O. Мaкeєв. – К.: Знaння, 2008. – 566 c.
6. Мaнaeв O.Т. Кoнтeнт-aнaлиз – oписaниe мeтoдa. [Eлeктрoнний рeсyрс] – Рeжим дoстyпy: http://psyfactor.org/lib/kontent.htm
7. Тaрнaвськa М. Жiнoчa прeсa в Aмeрицi // Сyчaснiсть. – 1974. – № 7 – 8 (163-164). – С. 133 – 138.

В статье рассмотрены основные приемы, которыми должен обладать ВУЗ для улучшения своего имиджа, приводятся конкретные средства, которые помогают сотрудничать с прессой. Также описан основной инструментарий, которым следует пользоваться, чтобы способствовать формированию имиджа вуза в прессе.

The main skills which higher education institutions should posess in order to improve its image are observed in the article. Also the particular examples which help in cooperation with mass media are given. The main tricks and instruments designed to help in the formation if the image of the higher education institutions in mass media is described here.

На сучасному етапі розвитку суспільства вчені розрізняють наступні види засобів масової інформації: друковані ЗМІ, радіо, телебачення, Інтернет.

Оскільки стаття присвячена формуванню іміджу у пресі, то варто більш детально зупинитися на характеристиці саме цього засобу масової інформації.

Дослідженням питання формування іміджу в пресі займалися такі науковці: Дж. Траута, Ж.-Ж. Ламбена, А. Вифлеємський, І. Казаченко, В. Городяненка, В. Зайцева, О. Калюжний, В. Королько.

Мета статті полягає у з’ясуванні ролі ЗМІ у формуванні та підтримці іміджу вищих навчальних закладі.

Проблематика дослідження полягає в визначенні основних тенденцій та закономірностей формування іміджу ВНЗ у друкованих засобах масової інформації.

В Україні зареєстровано 8300 друкованих ЗМІ із загальнодержавною, зарубіжною та місцевою сферами розповсюдження. Переважна більшість видань – обласні, міські, районні та багатотиражні газети.

За Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року, преса – це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію [8].

Для визначення впливу друкованих ЗМІ на ефективність PR-кампанії необхідно обумовити специфічні особливості цього каналу подачі інформації.

Таким чином, преса включає масові періодичні друковані видання – газети та журнали [7, c.42]. Газети публікують в основному інформацію про поточні актуальні події, оглядово-аналітичні матеріали. Значні площі відводяться рекламно-інформаційним матеріалам. Наприклад, зміст американських і німецьких газет на 50-70% складається з матеріалів, що надсилаються фахівцями з паблік рілейшнз різних організацій.

Газета допомагає людині відчувати себе громадянином, членом якої-небудь соціальної групи. Газети і журнали можна зберегти, звернутися до них повторно, збирати підшивку. Інформація в журналі менш оперативна, але довше зберігається читачем, містить більше оглядово-аналітичного, ніж подієвого матеріалу в порівнянні з газетою.

Сучасний ринок освітніх послуг як сфера суспільної діяльності найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв’язків між його суб’єктами. Його просто неможливо уявити без опосередкованих форм спілкуван­ня і спеціальних засобів зв’язку між різними суб’єктами, а також між освітнім закладом та абітурієнтами, студентами, їх батьками, спонсорами, меценатами тощо.

ЗМІ забезпечують освітнім закладам можливість публічно виражати свої позиції, знаходити та об’єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси, залучати абітурієнтів, меценатів, спонсорів. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден представник зовнішньої громадськості не може пра­вильно зорієнтуватися у сучасних освітніх процесах.

Створення іміджу вишу націлюється на те, щоб представники як зовнішніх, так і внутрішніх груп громадськості побачили в образі вищого навчального закладу ті якості, якими мав би володіти ідеальний ВНЗ.

Статус лідера освітньої сфери сьогодні значною мірою визначається його інформаційним статусом у комунікаційних потоках. Оптимально підібрана кількість і періодичність появи в ЗМІ інформації про вищий навчальний заклад є однією з найважливіших складових роботи з формування його іміджу. З одного боку, такої інформації має бути багато, і з’являтися вона повинна досить часто, щоб назва ВНЗ постійно фігурувала в друкованих засобах масової інформації. З іншого – її кількість не повинна виходити за певні межі, інакше вона починає «мозолити очі», сприймається як нав’язлива.

Можливості мови створювати потрібні образи ВНЗ із наперед заданими характеристиками, нерідко маскуючи при цьому істину, є практично безмежними.

Навіть якщо відправник намагається висловлюватись «об’єктивно», зрозуміло, що здійснюваний ним вибір висловлювань структурує та зумовлює уявлення, яке отримує реципієнт, оскільки будь-яке використання мови передбачає ефекти структуризації та впливу.

Образ вищого навчального закладу, як результат перцепції, набагато меншою мірою базується на чуттєвому сприйнятті чи безпосередньому контакті, ніж на отриманих від ЗМІ даних. Вони дають можливість передавати великі об’єми інформації на велику аудиторію і тим самим охоплювати не окремі групи людей, а саме маси.

Особливе значення ЗМІ відіграють у сфері освітньої соціалізації та орієнтації людини в освітніх процесах: весь спектр надавачів послуг може бути поданим індивіду тільки через ЗМІ. Однак ЗМІ часто пропонують вже готові образи ВНЗ, вносячи свої оцінки та судження. На відміну від інформації, яку можна отримати в міжособистісному спілкуванні, інформація в ЗМІ певним чином структурована. Це означає, що в тій чи іншій мірі ця інформація вже пройшла через відбір, класифікацію, категоризацію фактів та явищ суспільного життя. Людина отримує в результаті інтерпретацію інформації, готові образи вищих навчальних закладів.

Для створення певного образу вищого навчального закладу можна використовувати не лише вербальну інформацію, яка подається населенню країни, але й невербальну, яка також справляє значний вплив на сприймання ВНЗ в цілому. Спеціалістами було помічено, що спостерігач в першу чергу звертає увагу на зображення (фотографії, малюнки, логотипи) і лише потім вивчає текст повідомлення.

Фахівці в галузі іміджелогії виокремлюють такі етапи конструювання позитивного іміджу освітнього закладу, куди включають роботу із ЗМК та ЗМІ:

1. Вивчення ідеологічних і соціально-психологічних настанов громадян щодо іміджу «ідеального» ВНЗ, який сформувався на цьому етапі в суспільній свідомості.

2. Дослідження характеристик іміджу реального суб’єкта на основі спонтанних, незрежисерованих інформаційних матеріалів, які вже пройшли каналами мас-медіа.

3. Створення «упаковки» нового іміджу суб’єкта суспільного життя, який може «купити» соціальна свідомість завдяки проведенню інформаційної кампанії.

4. Розроблення форм, методів і засобів використання ЗМК та результатів опитування, які базуються на обраному варіанті бажаного іміджу.

5. Реалізація («продаж») створеного іміджу через засоби масової інформації [3, с.168].

У науковій літературі подається докладний аналіз, опис і типологія всієї роботи з формування іміджу ВНЗ. У тому числі виділяються її основні етапи, серед яких називаються такі: вивчення уявлень у громадській думці про «ідеальний» ВНЗ та реальний імідж освітньої установи; створення («упакування») іміджу вищого навчального закладу; його реалізація («продаж») з використанням ЗМІ та системи паблік рілейшнз [2, с. 309]. Незважаючи на відносну «молодість» українського освітнього ринку, формування і просування іміджу більшості ВНЗ відбувається тут саме за описаною схемою.

 Але перш ніж говорити про роботу зі ЗМІ, необхідно прийняти апріорі деякі постулати.

По-перше, нормальна діяльність PR-фахівця можлива лише при наявності інституту вільної преси.

По-друге, наявність інституту вільної преси передбачається розвитком ринкових відносин і постійним попитом громадян на об’єктивну і своєчасну інформацію.

По-третє, журналістське співтовариство, в свою чергу, зорієнтоване на задоволення інформаційних потреб і спочатку доброзичливо ставиться до людей не тільки як до споживачів, але і як до постачальників інформації та стратегічних партнерів.

Отже, враховуючи, що імідж ВНЗ – це спеціально сформований образ в очах різних соціальних груп, який виникає завдяки цілеспрямованим спільним зусиллям адміністрації освітньої установи та представників засобів масової інформації, розглянемо принципи роботи зі друкованими ЗМІ, яких повинен дотримуватися фахівець зі зв’язків з громадськістю навчального закладу:

– Повага до свободи друку, яка багато в чому визначає значимість преси та забезпечує взаємну повагу до імені.

– Посильне сприяння пресі, що виражається в швидкості, точності і пунктуальності надання інформації про навчальний заклад.

– Регулярність контактів ВНЗ із ЗМІ.

– Неприпустимість феномена «без коментарів» (як правило, подібний відгук на журналістський запит призводить до того, що інформацію все одно знайдуть, але вона може бути перекручена і подана компрометуючим чином).

Однак при цьому варто пам’ятати, що до ідилії в світі преси ще дуже далеко. Тому для вибору друкованого рупора конкретного PR-проекту необхідна обережність і зваженість. Різні ЗМІ орієнтовані не тільки на різну аудиторію, але і володіють різними можливостями. Елітний журнал і будь-яка газета (яка є масовим виданням) орієнтовані на різну публіку, відповідно різняться і методи подачі матеріалу (поліграфія, тексти, ілюстрації). Різні ЗМІ необхідні для освітлення світського рауту з перерахуванням коштів у благодійний фонд і для повідомлення про продаж товарів second hand для малозабезпечених.

Перш, ніж вибрати ЗМІ, необхідно дати відповідь на три питання:

1. Яка мета PR-акції? Що я хочу отримати в результаті?

2.На яку контактну групу (аудиторію) розрахована ця PR-акція?

3. Як краще подати матеріал, щоб він приніс найбільший ефект? [3]

Після виконання цих кроків необхідно розробити інформаційну стратегію. Інформаційна стратегія – логічно побудований, вивірений за часом план подачі інформації в ЗМІ, що спирається на традиційні і нетрадиційні прийоми. Для розробки інформаційної стратегії необхідне знання досить обмеженого числа прийомів роботи з пресою.

Прийоми роботи з пресою: 1) створення інформаційних приводів, які враховують загальний інформаційний потік; 2) регулярне розповсюдження інформаційних матеріалів; 3) запрошення журналістів на місце події; 4) прес-конференції; 5) презентації; 6) інтерв’ю.

Існує основний інструментарій, яким слід користуватися, щоб сприяти формуванню іміджу організації в пресі – пакет для преси, матеріали для безпосередньої публікації в ЗМІ, додання інформації характеру новини [5, c.467].

Пакет для преси (медіа-кит) розрахований на те, щоб забезпечити ЗМІ повною вихідною інформацією про компанію. ЗМІ можуть використовувати його як готову довідку при підготовці матеріалів про організацію. Цей пакет розсилається в усі ЗМІ, зазначені в медіа-карті. Матеріали пакету потрібно вкласти в папку з двома відділеннями. Найважливіші повідомлення слід помістити в праве відділення папки (останній прес-реліз, інформація про особливо помітному подію). У ліве відділення вкладають матеріали, що містять загальну інформацію.

Вміст пакету для преси: прес-реліз, біографія,заява, історична довідка, факт-лист, лист запитань-відповідей.

Вище перераховані матеріали є скоріше матеріалами, необхідними для роботи журналістів [1, c. 44]. Тепер необхідно сказати про матеріали, повністю готові до публікації в ЗМІ.

Новини можуть подаватися у формі повністю готових до публікації матеріалів, складених PR-фахівцями або замовлених у журналістів.

Кейс-історія. Розповідь про сприятливе вирішення проблемної ситуації. Кейс-історія використовується для нагадування про проблемні ситуації, у вирішенні яких брав участь фігурант. Кейс-історія повинна містити уявлення проблему з обґрунтуванням її актуальності, підхід до неї цієї організації. Повинен бути описаний спосіб вирішення проблеми і його переваги.

Авторська стаття – матеріал, складений PR-фахівцем і нібито підписаний фігурантом, що надає матеріалу престижність, додаткову вагу. Часто публікується в спеціалізованих виданнях.

Теж саме можна сказати і про оглядову статтю. Вона містить спробу відстежити і висвітлити будь-які тенденції в одній галузі, пов’язані з діяльністю організації.

Інтерв’ю – бесіда призначена для опублікування в пресі. Ефективний спосіб передачі думок, суджень про якісь питаннях керівника певної організації або її представника.

Одним з основних принципів роботи зі ЗМІ, крім довірчих і коректних відносин, є вірогідність, а, головне, новинний характер інформації.

Не існує конкретного опису інформації, яка є новиною, але фахівці висунули ряд вимог до такого роду повідомлень: своєчасність проведеного заходу, його значущість, актуальність його для даного регіону, емоційність заходу, можливість залучити інтерес громадськості, відсутність елементу конфліктності.

Безумовно, цей список не повний, але він створює уявлення про те, яка інформація може стати новиною. Кращий спосіб для організації стати об’єктом новин – «вести себе так, ніби вона вже знаходиться в центрі уваги» [5, с.456].

Існують деякі прийоми створення та посилення новини. Один з таких прийомів  – прив’язка новин до «круглої» дати. Це один з найпоширеніших прийомів.

Схожим є прийом прив’язки новини до дати, коли відбулося або повинна буде статися «важлива для всього суспільства або значної його частини подія» [8, c.88]. Цю подію і саме свято можна просто вигадати.

Цікавим вважається прийом «пропозиції події на вибір» [5, c.89]. Якщо фахівець невпевнений у важливості його події, то він пропонує другу, іншого плану, «в доважок».

В одній події можна знайти різні складові, що може істотно розширити спектр новин для ЗМІ. Демонстрація різних поглядів на проблему також маже служити відправною точкою для створення новини. Дуже ефективним є прийом посилення новини за рахунок присутності впливових людей [4, c. 44].

Поєднання новини з суспільно важливою проблемою підвищить значимість інформації, при цьому її необхідно максимально конкретизувати. У деяких випадках необхідно перетворити проблему в суспільнозначиму.

Майже універсальною є формула «солідні люди плюс значуща проблема». Вона здатна зробити новиною «практично будь-який вихід носіїв інформації» до представників ЗМІ.

Найважливішим двигуном новини є інтрига. Безумовно, кращої інтриги, ніж скандал людство ще не винайшло. Якщо немає реального скандалу, то можна витлумачити деякі події як скандал.

Все сказане вище відноситься в основному до виробництва змістовної частини новини. «Основна вага» новини формується за рахунок її змісту. Шляхом використання спеціальних прийомів можна збільшити також її «додаткову вагу».

Вага новини посилюється, коли вона стає ланкою в ланцюжку декількох об’єднаних єдиним задумом подій [8, c.97]. Можна також розбити новину на частини, що дасть більшу кількість згадувань про неї в пресі. Кількість інформаційних акцій навколо однієї новини можна збільшити за допомогою анонса новини – викладу новини – коментаря новини – додаткових подробиць – проміжних підсумків – остаточних підсумків і т.д.

Варто пам’ятати, що ЗМІ насправді є четвертою владою. І ця влада досить впливова та примхлива, з власною думкою на будь-яку тему. І лише в окремих випадках, таких як виконання грамотно сформульованого PR-замовлення, ця влада (як і будь-яка інша) може стати чарівним інструментом або знаряддям у руках професіонала-віртуоза.

З метою виявлення частоти та характеру повідомлень про Національний університет «Острозька академія» в пресі Рівненщини проведено дослідження, а саме було використано метод контент-аналізу.

Метою контент-аналітичного дослідження став аналіз друкованих регіональних ЗМІ Рівненської області за однаковий період, 2011 календарний рік, для виявлення частоти та характеру повідомлень про Національний університет «Острозька академія».

Об’єктом контент-аналізу є регіональні друковані ЗМІ Рівненської області: «Рівне вечірнє», «Рівне-Ракурс», «Рівненський експрес», «Вісті Рівненщини» та «Рівненський репортер».

Основні цілі даного дослідження – практично-прикладні. Серед них:

• визначити цільову аудиторію, на яку спрямовані інформаційні повідомлення;
• проаналізувати тематику та емоційне забарвлення текстів;
• порівняти характер повідомлень у різних регіональних друкованих засобах масової інформації;
• інтерпретувати імідж Національного університету «Острозька академія», сформований у регіональній пресі Рівненщини;
• підвести підсумки дослідження.

Робочі гіпотези дослідження:

1. Преса Рівненщини формує імідж Національного університету «Острозька академія» як потужної науково-дослідної установи;
2. Регіональна преса формує імідж Національного університету «Острозька академія» як осередку культурного життя області.

Для проведення дослідження обираємо суцільну вибірку, тобто аналізуємо всі статті обраних регіональних друкованих ЗМІ.

На основі змісту повідомлень за вимогами вичерпності, взаємовиключеності, надійності та узагальненості виділяємо ряд категорій та підкатегорій, які дозволяють здійснити глибинне дослідження тексту:

1. Емоційне забарвлення: позитивне; негативне; нейтральне.

2. Тематичне спрямування: освіта; наука; культура; спорт; суспільне життя.

Класифікатор контент-аналізу поділяємо на блоки відповідно до аналізованих засобів масової інформації.

Одиницями аналізу обрані слова та словосполучення. Саме серед них відшуковуються посилання на ту чи іншу категорію, виражену вербальною ознакою.

Одиниці рахунку призначені для кількісного вираження насиченості повідомлення категоріями. В даному дослідженні використовується підрахунок частоти появи одиниці в тексті. Тобто фіксується не тільки присутність чи відсутність, а й кількість зустрічань.

За 2011 рік у аналізованих друкованих засобах масової інформації Рівненської області було надруковано 20 статей, в яких згадувався Національний університет «Острозька академія».

Отож, провівши контент-аналітичне дослідження щодо особливостей формування іміджу Національного університету «Острозька академія» регіональними друкованими засобами масової інформації, ми отримали наступні результати:

– абсолютна більшість інформаційних повідомлень у регіональній пресі про Національний університет «Острозька академія» мають яскраво виражене позитивне емоційне забарвлення. Такими є 13 статей з 20, які ми розглядали під час проведення контент-аналізу. В таких випадках журналісти широко використовують різноманітні епітети, підкреслюють історичне значення Острозької академії, акцентують увагу на авторитетності гостей вищого навчального закладу та на унікальності подій та заходів, які відбуваються в його стінах;

– значно рідше статті мають нейтральний характер. Виявлено, що такими є всього шість статей. Як правило, це короткі замітки, де подається сухий фактаж;

– лише одне інформаційне повідомлення можна віднести до тих, які мають негативне емоційне забарвлення. Це публікація, присвячена візиту до університету української поетеси Ліни Костенко.

– одинадцять статей з двадцяти аналізованих за переважанням відповідних вербальних одиниць мають культурне тематичне спрямування. Шість інформаційних повідомлень характеризуються освітньою тематикою. Ще три новини мають суспільне тематичне спрямування, адже в них переважили слова та словосполучення із виділеної нами підкатегорії «суспільне життя». Жодна з проаналізованих статей не має чітко вираженого наукового чи спортивного спрямування за своєю тематикою;

– найбільш широко вживаною підкатегорією виявилася «культура». Так, в усіх статтях загалом було зафіксовано 326 вербальних одиниць культурної тематики. Характерно, що лише в одному інформаційному повідомленні не було виявлено жодного слова чи словосполучення цього спрямування.

– приблизно однаковою кількістю вербальних одиниць в текстах двадцяти аналізованих статей представлені підкатегорії «освіта» та «суспільство». Як виявилося, «освітні» слова та словосполучення вживалися журналістами 269 разів. В той же час представники регіональних друкованих засобів масової інформації 267 разів використали вербальні одиниці підкатегорії «суспільне життя»;

– надзвичайно мало, як для закладу, що має статус науково-дослідного центру, вживаються слова та словосполучення підкатегорії «наука». Вербальні одиниці цієї тематики були використані представниками мас-медіа всього 38 разів;

– практично не використовувалися слова та словосполучення підкатегорії «спорт». Одна відповідна вербальна одиниця в двох десятках статей – це надзвичайно мало. З огляду на те, що Національний університет «Острозька академія» володіє потужною спортивною базою, унікальними тенісними кортами та постійно займає перші місця в обласній універсіаді.

Отже, створення іміджу вишу націлюється на те, щоб представники як зовнішніх, так і внутрішніх груп громадськості побачили в образі вищого навчального закладу ті якості, якими мав би володіти ідеальний ВНЗ. Основними прийомами роботи з пресою, які використовуються для формування іміджу вищого навчального закладу, є: створення інформаційних приводів, які враховують загальний інформаційний потік; регулярне розповсюдження інформаційних матеріалів; запрошення журналістів на місце події; прес-конференції; презентації; інтерв’ю. Також існує основний інструментарій, яким слід користуватися, щоб сприяти формуванню іміджу організації в пресі – пакет для преси, матеріали для безпосередньої публікації в ЗМІ, додання інформації характеру новини.

 Список використаної літератури

1. Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетологов [Текст ] / И. Алешина. – М.: «Гном пресс», 1997. – 374 с.
2. Барна, Н.В. Іміджелогія [Текст] : навч. посібник для дистанц. навч. для студ. вищих навч. закл. / Н.В. Барна ; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». – К. : Університет «Україна», 2007. – 217 с. – ISBN 978-966-388-209-3.
3. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика [Текст] / В. М. Бебик . – К.: МАУП, 2000 . – 384 с.
4. Вифлеемский, А. Б. PR-технологии в образовании [Текст] / А.Б. Вифлеемский // PR в образовании / гл. ред. Е. Иванова. – М., 2003. – № 1. – С. 4-9.
5. Казаченко, И. П. Позиционирование и имидж – технологии в практической деятельности учителя [Текст] / И. П. Казаченко // PR в образовании / гл. ред. Е. Иванова. – 2006. – № 3. – C. 79-83.
6. Масс-медиа, сектор безопасности и власть. Роль новостных средств массовой информации в контроле и подотчетности сектора безопасности: науч. пособ. [Текст]  / Под ред. М. Капарини . – К. : Освіта, 2005. – 280 с.
7. Мойсеєв, В.А. Паблік рілейшнз [Текст] : навч. посіб. / В.А. Мойсеєв. – К. : Академвидав, 2007. – 224 с.
8.  Пантюшина, О.И. Имидж высшего учебного заведения в сознании школьников [Текст] / О.И. Пантюшина // PR в образовании / гл. ред. Е. Иванова. – М., 2006. – №4. – С.46-49.