Ключові слова: валютний ринок, відповідальність банків, заходи впливу

Постановка проблеми:  Формування валютної системи є невід’ємною складовою економіки будь-якої держави. Для того щоб бути учасником міжнародних торгових операцій необхідно сформувати такий валютний ринок, який сприяв би розширенню грошових відносин між багатьма країнами. Для України, яка є учасником євроінтеграційних процесів, формування ефективного валютного регулювання та стабілізація валютного курсу є пріоритетними напрямками. Актуальною і невирішеною проблемою залишається вибір оптимального валютного курсу для нашої країни, який би зміг забезпечити правильне функціонування національної валютної системи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченню теоретичних та практичних аспектів функціонування валютних ринків присвячено наукові праці відомих зарубіжних учених: Дж. Вільямсона, Дж. М. Кейнса, Р. Манделла, П. Самуельсона, М. Фрідмана та ін. Проблеми валютної системи і валютного ринку висвітлені у працях таких вітчизняних  вчених, як Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, О. П. Гетманець, Д. О. Гетманцев, І. Б. Заверуха, Ж. В. Завальна, А. Й. Іванський, Л. М. Касьяненко, М. П. Кучерявенко та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість наукових праць, що стосуються валютного ринку, досі невирішеними є основні проблеми, що заважають його нормальному функціонуванню та не прийнято ефективне валютне законодавство.

Метою статті є визначення особливостей відповідальності суб’єктів валютного ринку України, дослідження його проблем та перспектив розвитку.

Виклад основного матеріалу. У ряді нормативно-правових актів передбачено відповідальність банків за порушення валютного законодавства. Так, порушення встановлених правил проведення валютних операцій є підставою для притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. Санкції за порушення валютного законодавства передбачені у п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; ст. 2 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»; розділом 2 Положення про валютний контроль.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що до повноважень НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належать також застосовування заходів відповідальності щодо банків та юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Відповідно до п. 3.3. «Положення про валютний контроль», підставою для застосування Національним банком санкцій можуть бути:

• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками Національного банку;
• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю;
• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю;
• інші матеріали, які свідчать про факти порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв’язку.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв’язку валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів (у тому числі копіями електронних документів на паперових носіях), що підтверджують факт порушення, надсилаються до Національного банку.

У разі відсутності в комплекті матеріалів, що надходять до Національного банку, документів (у тому числі копій електронних документів на паперових носіях), які підтверджують факт порушення, уповноважені працівники Національного банку зобов’язані здійснити додаткову перевірку отриманої інформації. [1]

Перевірки банків щодо дотримання вимог валютного законодавства України здійснюють уповноважені працівники Національного банку України, департаментом інспекційних перевірок банків та департаментом банківського нагляду Національного банку України, та уповноваженими органами відповідно до статті 30 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (яким є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку). Крім того, у банках можуть проводитися документальні ревізії, що призначаються компетентними органами для збирання доказів за кримінальними, адміністративними, цивільними та іншими справами щодо порушень валютного законодавства України. Перевірки дотримання валютного законодавства здійснюються з метою дотримання банками валютного законодавства України, включно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Як зазначає Р. Михайлюк, заходи впливу до банків є протекційні та превентивні. Превентивні заходи спрямовуються на обмеження доступу до банківської діяльності (ліцензування, обмеження сфер діяльності банків), на недопущення ймовірних негативних наслідків того чи іншого процесу. До цих заходів належать: встановлення лімітів щодо проведення деяких банківських операцій з метою обмеження необґрунтованих ризиків, вимоги до розміру та структури власного капіталу банку, до ліквідності тощо. Дія цих заходів реалізується шляхом встановлення нормативів, дотримання яких банками є позитивним щодо підтримання їх фінансової стійкості. Протекційні (захисні) заходи встановлюються для захисту від наявної загрозливої ситуації для банку, яка може спричинити банкрутство. До них належать: створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування банками резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями, рефінансування банків. [11]

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України валютного законодавства до них може бути застосований такий захід спливу, як позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме в ст. 16 встановлено відповідальність за порушення валютного законодавства. Що стосується саме банків, то за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, встановлений штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення. За невиконання уповноваженими банками обов’язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету (уповноважені банки зобов’язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів), а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку обов’язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету (національний оператор поштового зв’язку, який отримав від Національного банку України генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, здійснює контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.), застосовується позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України.[8]

Очевидно, що заходи впливу встановлені декретом є неефективним та застарілими, тому існує необхідність посилення заходів впливу на банки за порушення валютного законодавства згідно з потребами нинішньої ситуації.

Положенням про застосування заходів впливу Національним банком України, затвердженим постановою НБУ від 17.08.2012 №346, встановлені заходи впливу, що застосовуються до банків на підставі перевірок дотримання банками валютного законодавства [виїзні та невиїзні (камеральні) перевірки].

Відповідно до цього Положення за порушення економічних нормативів та лімітів валютної позиції застосовуються різні заходи впливу, а саме:

• письмове застереження;
• укладення письмової угоди з банком;
• обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій;
• накладання штрафів.

Положенням про валютний контроль (п. 2.) передбачено, що невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів, крім позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій, може накладатися штраф у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій може каратися або позбавленням генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою таку відповідальність:

• порушення порядку інформування – накладення штрафу в розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• порушення строків інформування, яке не перевищує 10 днів, – накладення штрафу в розмірі 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний день порушення;
• порушення строків інформування, яке становить від 11 до 30 днів, – накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• порушення строків інформування, яке становить понад 30 днів, – накладення штрафу в розмірі 3 відсотків від суми (вартості) валютної операції, про яку уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов’язаний був поінформувати відповідний державний орган, але не менше 60 і не більше 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі притягнення уповноваженого банку до відповідальності за порушення вимог пункту 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи) розмір одного штрафу не може перевищувати одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовують винятково на підставі постанови Правління НБУ.

Постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, яка складається за формою згідно з додатком 2 Положення, підписується однією зі службових осіб, та надсилається територіальними управліннями НБУ порушникові, який упродовж п’яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. У разі несплати порушником штрафу в зазначений термін він підлягає стягненню в судовому порядку. Позовна заява про стягнення суми штрафу подається до місцевого господарського суду за місцезнаходженням порушника впродовж 10 днів по завершенні терміну для добровільної сплати штрафу.

Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку. Відповідачем у цьому разі виступає Національний банк України. Проте оскарження постанови не припиняє її виконання.

Щодо порядку застосування санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ, то він регламентується розділом 3 «Положення про валютний контроль». Це Положення визначає уповноважений орган, що застосовує ці санкції, ним є Національний банк України. Відповідно до п. 3.2 «Положення про валютний контроль» у разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків, інших фінансових установ або національного оператора поштового зв’язку складають протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов’язки) банку, іншої фінансової установи або національного оператора поштового зв’язку чи їх відокремленого структурного підрозділу, що перевірявся (перевірялася). На кожний випадок порушення складають окремий протокол, до якого можуть додаватись інші документи, які свідчать про факти порушень. Допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться, якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства. Уповноважені працівники Національного банку після складання протоколу зобов’язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають і приймають рішення про застосування санкцій:

до 10 тис. доларів США – начальники територіальних управлінь Національного банку України;

до 50 тис. доларів США – директор Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України;

до 100 тис. доларів США – Голова Національного банку України та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовуються виключно на підставі постанови Правління Національного банку України. Така постанова надсилається поштою з повідомленням про вручення порушнику, який протягом п’яти робочих днів після її отримання повинен перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.[8, с. 59-63]

Наступним, на що б хотілося звернути увагу, це думка Кравченко Л.М. стосовно фінансового аспекту відповідальності банків за порушення валютного законодавства. Вона зазначає у своїй роботі, що штрафи за порушення банками валютного законодавства направляються не до Фондів гарантування вкладів фізичних осіб, а до Державного бюджету України, що тягне за собою, деклароване, а не дійсне забезпечення інтересів вкладників цих банків. А потрібно, щоб існувала певна збалансованість захисту економічних інтересів сторін цих правовідносин. [10]

Варто зазначити, що оптимальним впорядкуванням валютного законодавства є єдина кодифікація шляхом підготовки Валютного кодексу України.

Прийняття Валютного кодексу України, покликаного регулювати весь спектр суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення валютного регулювання, на разі не є доцільним, оскільки очевидно, що ситуація в країні перебуває в стані постійної динаміки, у розвинутих же зарубіжних країнах валютні обмеження поступово були скасовані. Проте в найближче десятиліття в Україні навряд чи можна буде так ставити питання. Найбільш доцільним з позицій юридичної техніки є розробка та прийняття блоку законів або підзаконних актів України, які доповнюють цей Закон з метою регулювання встановлення, введення, виконання і контролю за виконанням окремих валютних обмежень.

Враховуючи вище викладене, слід зробити висновок, що порушення валютного законодавства банками є негативним явищем для економіки країни, а тому держава повинна постійно вдосконалювати систему валютного контролю та чітко регламентувати всі питання відповідальності за порушення валютного законодавства. Так, деякі науковці пропонують направляються штрафи за порушення банками валютного законодавства не до Державного бюджету України, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що забезпечить дійсне, а не деклароване гарантування інтересів вкладників цих банків.

Також, щодо розвитку законодавства у сфері заходів впливу до банків, то варто зазначити, що враховуючи нинішню ситуацію на банківському ринку необхідним є посилення відповідальності, в тому числі шляхом встановлення кримінальної відповідальності, керівників банків, власників істотної участі та інших пов’язаних осіб за діяльність, що призводить до неплатоспроможності банків та подальше очищення банківської системи від фінансових установ, які є неплатоспроможними, здійснюють відмивання грошей та не дотримуються вимог законодавства.

Валютне законодавство на сучасному етапі містить суперечності, об’єктивно зумовлені тим, що воно досі перебуває на стадії формування і не має чітко вираженої системи побудови валютних норм у чинному законодавстві України, яка є можливою тільки в разі наявності блоку законів України, конкретизованих відповідними підзаконними нормативно правовими актами органів спеціальної компетенції.

Відтак, виникає безперечна необхідність удосконалення валютного законодавства України з метою його систематизації. Ця мета може бути досягнута формуванням ряду законодавчих актів України, що охоплюють своєю дією всі основні аспекти сучасного валютного регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Положення про валютний контроль : постанова Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49// Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – Ст. 41.
2. Про затвердження деяких нормативно-правових актів: Постанова Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281// Офіційний вісник України. – 2005. – №35. – Ст. 122.
3. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України: Постанова правління Національного банку України від 30.05.2007 №200// Офіційний вісник України. – 2007. – №46. – Ст. 81.
4. Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України: Постанова Правління Національного банку України від 07.06.2016 року №342// Офіційний вісник України. – 2016. – №53. – Ст. 133.
5. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: постанова Правління Національного банку України від 17.08.2012 р. № 346 // Офіційний вісник України. – 2012. – №72. – Ст. 21.
6. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу: постанова Правління Національного банку України від 26.06.2015 р. № 417// Офіційний вісник України. – 2015. – №62. – Ст. 146.
7. Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України : постанова Правління Національного банку України від 21.09.2007 р. № 338// Офіційний вісник України. – 2007. – №82. – Ст. 35.
8. Боришкевич О. В. Валютне регулювання та контроль : навч. посіб. / О. В. Боришкевич [та ін.]; заг. ред. О. В. Боришкевич ; Київський національний економічний ун–т ім. Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2008. – 400 с.
9. Джавага А. В. Напрями вдосконалення чинного законодавства України про валютне регулювання та контроль / А. В. Джавага // Держава та регіони. Серія Право. – 2013. – № 3. – С. 36–40.
10. Кравченко Л.М. Валютний контроль: правова природа та місце в системі державного контролю / Л. Кравченко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 105–108.
11. Михайлюк Р.В. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення фінансово-кредитного механізму /Р.В. Михайлюк//Вісник ТНЕУ. – 2011. – №3. – С. 31-40

Ключові слова: письмова угода, НБУ, банк-порушник, заходи впливу.     

Закон України «Про банки і банківську діяльність» у ст. 73 наводить приклад ще одного виду договірних актів у законодавстві, що має особливий характер та правову природу, а саме – угода між НБУ та банком. Причому, з другої сторони постає не просто банк і предметом договору не є будь-які міжбанківські операції, мається на увазі, банк-порушник й така угода застосовується як засіб впливу з боку НБУ. Відтак, можливість укладення такої угоди закріплена у п.3 цієї ж статті: «укладення  письмової  угоди  з  банком,  за  якою банк чи визначена  угодою  особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень,   поліпшення   фінансового   стану   банку,   підвищення  ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо».[1]

Закон, окрім такої опції заходу впливу, передбачає ще дванадцять, починаючи від мінімального – письмового застереження, і до найбільш критичного – відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Важливо також звернути увагу на підстави для вжиття будь-якого з «покарань», перелік яких є вичерпним та вказується у цій же ст. 73:

I.       у  разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону (ЗУ «Про банки і банківську діяльність»),   банківського  законодавства,  нормативно-правових  актів Національного  банку  України, його вимог, встановлених відповідно до  статті  66  цього Закону;               II.       здійснення ризикової діяльності, яка  загрожує  інтересам  вкладників  чи  інших  кредиторів банку;             III.       застосування  іноземними  державами або міждержавними об’єднаннями або  міжнародними  організаціями  санкцій  до  банків чи власників істотної   участі   у  банках,  що  становлять  загрозу  інтересам вкладників   чи   інших   кредиторів   банку  та/або  стабільності банківської системи.[1]

Основні засади укладання письмової угоди детальніше визначені в Постанові Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 (в редакції 19.01.2015) “Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства”.
Змістом цієї угоди є умови, що повинні поліпшити ситуацію, зобов’язують банк-порушник в обумовлені строки усунути виявлені порушення, привести діяльність банку у відповідність до вимог законодавства даного інституту тощо. Звідси й випливає перша притаманна цій угоді риса, що мала б носити радше погоджувальний характер, проте швидше виявляє наявність методу владних приписів. Ще на етапі обговорення умов головним спрямовуючим чинником виступає НБУ, хоч і зазначається, що першопочатком, а отже, ініціатором, виступає сам банк, який власне розробив прийнятний план заходів  та звернувся до НБУ з проектом письмової угоди щодо усунення порушень.  Надалі НБУ має право погодитися чи ні з таким проектом, розглянувши його протягом 15 днів, впевнившись в обґрунтованості, доцільності й ефективності запропонованих дій. Отже, досягнення згоди відбувається з переважанням зауважень НБУ, який виходить не з власного інтересу, а все ж з публічного, тому волевиявлення сторін, що притаманне письмовій угоді, наявне, але з певними «відступами».

Відмінністю цієї письмової угоди від інших є також те, що банку, в результаті її підписання, наділяється колом обов’язків, а НБУ закріплює за собою право, яке одночасно вважається обов’язком, контролювати хід виконання взятих банком на себе зобов’язань. Перелік таких зобов’язань не є довільним, і навіть у цьому питанні банк суттєво обмежений, адже в Постанові приведено варіанти виходу з кризової чи незадовільної ситуації. Разом з тим, таку чітку й визначену позицію НБУ не можна назвати авторитарною, це в основному зумовлено лише потребою контролю за банком-порушником, що є цілком природно і справедливо.

Досить спірним у такому випадку буде питання про природу цього акту – чи є він правозастосовним. Однозначно важко відповісти, але аналіз Розділу 2 Постанови №346 свідчить про наявність обставин, у разі, коли письмова угода набуває властивостей правозастосовного акту, а саме, коли укладається не з ініціативи банку. Згідно з абз. 2 п. 3.7 Глави 3 Розділу ІІ цієї Постанови вказується на наступне: «якщо банк не ініціював укладення письмової угоди з метою усунення виявлених у його діяльності порушень, то Національний банк надсилає до цього банку лист з вимогою, у якому зазначаються строк подання проекту письмової угоди до Національного банку, а також за потреби перелік заходів, які банк зобов’язаний уключити до письмової угоди».[2] У такому випадку угода перестає бути актом обопільного волевиявлення, а рішення НБУ з переліком конкретних приписів банку є індивідуальним актом, за яким вводиться захід впливу за порушення банківського законодавства.

У Постанові щодо письмової угоди визначено в однаковій мірі право вносити зміни та пропозиції як банком, так і НБУ, можливість дострокового припинення угоди, що говорить про двосторонню обумовленість і зацікавленість виконання зобов’язання в обох сторін.

Отже, можемо зробити висновок, що договір, який укладається у сфері банківського права й стосується НБУ та банку, має спектр специфічних відмінностей, адже така угода може виступати як 1) договірний акт НБУ, якщо ініціювання укласти її виходить від банку; та як 2) примусовий захід впливу, у тому випадку, якщо НБУ виявив значні порушення в діяльності банку і за власним рішенням постановив про необхідність укладання письмової угоди та умови цієї угоди;  у такому випадку рішення НБУ набуває характеру індивідуального (адміністративного) акту.

Література:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 04.07.2014 №1587// Верховна рада України.
2. Постанова Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 (в редакції 19.01.2015) «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».