Ключові слова: вимоги, правова культура, цінності, норми, моральні засади, інформація, юрист, особа, клієнт, взаємовідносини.

В статье раскрывается и высвечивается значение соціально психологических и этических факторов в профессии юриста. Осуществляется классификация требований, какими должен владеть юрист.

Ключевые слова: требования, правовая культура, ценности, нормы, моральные принципы, информация, юрист, лицо, клиент, взаимоотношения.

The article exposes and highlights the importance of socio-psychological and ethical factors in the legal profession. The classification requirements, which should have a lawyer.

Keywords: requirements, legal culture, values​​, norms, moral principles, information, a lawyer, a person customer relationships.

Правова культура суспільства загалом – це різновид суспільної культури, що відображає високий рівень правосвідомості й законності, досконалості законодавства і юридичної практики, охоплює всі цінності, створені людьми в галузі права. Власне кажучи, це сукупність позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки, юридичної техніки і практики. Правова культура окремої особистості – це позитивна правосвідомість, розуміння принципів права, повага до права, впевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання власних прав і обов’язків та їх виконання. Це позитивна правосвідомість у її виявленні у правомірній поведінці[1].

Професія юриста потребує від особи, яка бажає займатися юридичною діяльністю значну кількість різного роду вимог:

• правова культура;
• професійна культура;
• етична культура юриста;
• професійні вимоги (глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, наявність системи базових юридичних знань, наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, наявність юридичних спеціалізованих знань, наявність навичок організаторської роботи, володіння навичками юридичного діалогу, точного та неухильного, свідомого виконання вимог юристом чинного законодавства, дотримуватись принципу конфіденційності ).
• психологічні вимоги (потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат).
• соціально-психологічні вимоги (висока відповідальність,комуні-

кативні дії, високі організаторські здібності і т.д.).

В правовій культурі юриста розрізняють окремі структурні елементи, серед яких виділяють правову свідомість, що формується на ґрунті правової ідеології та правової психології. Слід підкреслити, що таке структурування феномену правової культури особи – результат глибокого науково-теоретичного пізнання, хоча в реальному житті всі названі компоненти одночасно співіснують у просторі та часі. Лише завдяки їх гармонійному розвитку та «співпраці» культурний рівень особи може виявитися на належному рівні[2].

Враховуючи те, що представники юридичної професії є носіями культурних цінностей у сфері права, можна з певністю сказати, що водночас вони є і суб’єктами реалізації відповідних функцій. Своїми діями, рішеннями, манерою поведінки в цілому юристи у взаємовідносинах з клієнтами впроваджують у площину реального життя не просто культуру, а цілу низку правових цінностей, що перебувають під охороною права: життя людини, її честь, гідність, недоторканність, свободу, справедливість тощо. Таким чином, для представників правничої професії наявність високого рівня правової культури є обов’язковим елементом та необхідною умовою якісного виконання професійного обов’язку у взаємовідносинах з клієнтами. Щодо таких понять, як професійна та правова культура, то вони за обсягом співвідносяться як ціле та частка, але така частка, яка відіграє ключову роль стосовно інших (моральна, політична, психологічна культура тощо).

У зв’язку з цим серед вимог, які ставлять до юристів у взаємовідносинах з клієнтами, визначають такі: глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, що набула відображення у законі; наявність системи базових юридичних знань, що закладають основи правового світогляду та правового мислення (філософські, історико-теоретичні, методологічні); наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, які дають можливість орієнтуватися в межах тієї чи іншої сфери здійснення юридичної практики; наявність юридичних спеціалізованих знань, що дають змогу виконувати ті чи інші процедури, дії, тощо, розумітися у функціональному призначенні того чи іншого учасника юридичного процесу; наявність навичок організаторської роботи у забезпеченні діяльності трудового колективу правової установи, навичок особистої підготовки документів юридичного змісту, надання їм оцінки з погляду істинності та значення у вирішенні юридичної справи; володіння навичками юридичного діалогу в спілкуванні з іншими суб’єктами юридичної діяльності або особами, що мають до неї опосередковане (непрофесійне) відношення[3].

Однією з важливих вимог до юриста у взаємовідносинах з клієнтами є вимога точного та неухильного, свідомого виконання юристом чинного законодавства. У культурно-правовому аспекті представник юридичної професії у свідомості клієнтів повинен залишатися еталоном правової поведінки.

Говорячи про вимоги до юриста-практика у взаємовідносинах з клієнтом, варто звернути особливу увагу на соціально-психологічні та морально-етичні аспекти юридичної діяльності. Психологічна структура юридичної діяльності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат.

Так, терміном «потреба» зазвичай позначають три феномени:

а) об’єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їхнє життя і розвиток; б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійсності і власних обов’язків; в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як організму чи особистості[4].

Потреби – це вихідне спонукання до діяльності, джерело активності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них виділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному житті, спілкуванні, творчості тощо.

Мотиви – це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (інтерес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив виступає як безпосередня спонукальна сила, що суб’єктивно переживається, як безпосередня причина його діяльності[5].

Мета (ціль) – передбачуваний результат діяльності, спрямованої на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи іншу потребу. Мета – своєрідний образ бажаного результату, який визначає характер і спосіб дій людини. Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви, являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридичного працівника[6].

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають змогу здійснювати ті чи інші конкретні дії (до засобів належать способи, методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов’язаних дій. Дія – це частина діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на простіші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія – це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета досягається шляхом розв’язання задачі, яка і є суттю окремої дії[7].

Важливо зазначити, що діяльність юриста не є простою сумою перелічених вище елементів дій. На практиці співвідношення дій в структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її виконання відбувається об’єднання і розділення дій на окремі операції, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними способами, методами, заходами, що визначається індивідуально-психологічними особливостями особистості юриста, його професійною кваліфікацією, минулим досвідом. Звичайно, способи, методи, заходи дій юриста будь-якої спеціальності прямо пов’язані з тими знаннями, навиками і вміннями, які він отримує в стінах вищого навчального закладу[8].

Можна також зазначити окремі соціально-психологічні особливості роботи юриста. Насамперед слід підкреслити, що юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов’язок застосовувати владу від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридичних працівників розвивається «професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій»[9]. З психологічного погляду складність розв’язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало його мислення.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, свідками та іншими особами. Комунікативні дії включають різні види контактів: бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення; директивна взаємодія, пов’язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб; переговори з різними категоріями людей; колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації; спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо[10].

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вимагає високих організаторських здібностей. Для багатьох юридичних професій характерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організація власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами[11].

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних рисах невідомий. Працівник – спеціаліст виробничої сфери завжди має образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.[12]. Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психологічного й соціально-психологічного характеру, тому знання основ загальної і соціальної психології по праву вважається передумовою глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень юридичної психології .

Правові норми та норми моралі регулюють  відносини між людьми. Мораль (лат. мoralis – повчальний[13]) – система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством[14]. Мораль визначають також як норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість[15].

На думку В. Сокуренка, мораль – це певні правила соціальної поведінки людини. Тому коли мова йде про мораль, здебільшого мають на увазі моральні норми як складові частини соціальних норм[16]. Вченням про мораль як одну з форм суспільної свідомості займається етика [від лат. ethica, гр. êthos звичай, характер[17]. Етичні норми – це правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо, тобто відповідно до моральних уявлень[18]. На відміну від законів етичні норми передбачають не юридичну відповідальність за їх порушення, а моральний осуд. Така форма покарання тільки з першого погляду може здаватися дуже легкою. У багатьох випадках моральний осуд оточуючих діє на порушника набагато дієвіше, ніж заходи державного примусу.

Етичні норми набагато давніші, аніж закони. Вони виникли ще в період родового поділу суспільства, у той час як правові норми з’явилися тільки з появою держави.  Р. С. Мартинюк підкреслює, що «правові норми виникають і діють поряд з моральними, релігійними і політичними нормами в суспільстві персоноцентричного типу, де свобода в ході історичного розвитку суспільства стає вищою цінністю. Це означає, що утвердження принципу панування права, як нормативно вираженої свободи, передбачає законодавче визнання, закріплення і захист всіх юридично значущих аспектів свободи особи як духовної особистості, як вільного, незалежного і автономного суб’єкта у всіх сферах суспільного життя (правовій, моральній, естетичній, духовній тощо)»[19].

Поділ культури на професійну, етичну та інші складові досить умовний, тому що пов’язаний із тими завданнями, які стоять перед дослідником. По суті, професійна культура за змістом може збігатися з будь-яким із названих вище компонентів. Так, професійна культура політичного діяча збігається з поняттям політичної культури, а професійна культура юриста – з поняттям правової культури. При цьому слід зазначити, що невід’ємним компонентом будь-якої професійної культури є етична культура.

Отже, на підставі зазначеного вище можна дійти висновку, що етична культура юриста – це один із аспектів загальної культури особи, яка характеризується системою моральних цінностей, що формуються протягом усього життя особи і є головним чинником у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву діяльності юристів у взаємовідносинах з клієнтами. Особливо слід підкреслити важливе значення моральної культури в умовах кризового стану сучасного суспільства. За таких обставин зростає необхідність залучення до юридичної практики найбільш вихованих у моральном аспекті, надійних та стійких духом працівників. Це зумовлено тим, що в стані реформування українського суспільства значні надії покладаються саме на юристів, на відданих своїй справі фахівців, які вміють поступитися особистим інтересом заради загального блага.

Не менш важливим за попередньо описані професійні якості юриста є його здатність дотримуватись принципу конфіденційності. Дотримання принципу конфіденційності інформації є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між юристом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Принцип конфіденційності інформації є визначальним у відносинах «юрист-клієнт». За Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ[20] конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011[21] конфіденційна інформація – інформація з обмеженим доступом, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб приватного права і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов; а таємна інформація – це інформація з обмеженим доступом, яка у порядку визначеному законом визнана державною або іншою передбаченою законом таємницею, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочину, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинувачень у протиправних діях, пов’язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Конфіденційність певної інформації може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі. Принцип забезпечення юристом конфіденційності інформації про клієнта закріплений законодавчо. Так, закон захищає обов’язок юриста зберігати конфіденційність відносин «юрист-клієнт», тому він може бути примушений розголосити конфіденційність інформації лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).

Згідно ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-XII[22] адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно ст. 9 Правил адвокатської етики[23] розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити такі умови зберігання фдокументів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Юристи також повинні зберігати комерційну таємницю, якою відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України[24] є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ[25]. Банківська таємниця – відомості, що не підлягають розголошенню. До них належать відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних операцій.

Розголошення конфіденційної інформації, що суперечить інтересам клієнта, на власний розсуд юриста можливе у випадках, наприклад, коли юрист дізнається, що клієнт має намір скоїти дії, які за характером є злочинними, можуть призвести до смерті або тяжкого тілесного ушкодження іншої людини, щоб запобігти таким наслідкам. При цьому юристу важливо дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей злочинний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення, та розголосити конфіденційну інформацію лише в межах, необхідних для попередження злочину. Розголошення конфіденційної інформації можливе у разі, коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті юриста у протиправних діях клієнта або будь-якої іншої неналежної поведінки юриста, пов’язаної з представництвом клієнта. Тоді юрист може реагувати у такий спосіб, який вважає доцільним, щоб обґрунтувати захист самого себе, не чекаючи на початок судового процесу або розгляд звинувачення у такій співучасті. Захист юристом самого себе можливий шляхом подання заперечень щодо позову безпосередньо третій стороні, яка зробила таку заяву.

Отже, аналізуючи вищевикладений матеріал стає зрозумілим, що соціально-психологічні та етичні фактори відіграють одну з основних ролей в повсякденній діяльності юриста-практика. Юрист повсякденно вступає у взаємовідносини з клієнтами та іншими особами, що зобов’язує його володіти значною кількістю вмінь, навичок, знань і манер. Особа-юрист потребує постійного розвитку і удосконалення для ефективного виконання покладених на неї завдань.

Список використаних джерел:

1.    Бабкіна О.В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навчальний посібник / О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2004. – С. 121.[1] Береза С.В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С.В. Береза // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2005. – Вип. 28. – 354с.

2.    Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – 252с.

3.    Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій / І.В. Бризгалов. – [3-є вид., доп.]. – К.: МАУП, 2003. – 102с.

4.    Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2005. – 198с.

5.    Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – [2-е вид., перероб.]. – К.: Знання, 2006. – 384с.

6.    Загальна теорія держави і права: Підручник / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.]; за заг. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 542с.

7.    Коновалова В.О. Правова психологія: Навчальний посібник / В.О. Коновалова. – Х.: Основа, 1996. – 204с.

8.    Мартинюк Р.С. Філософія права / Р.С. Мартинюк. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2002. – 15с.

9.    Мостовая И.М. Юридическая психология / И.М. Мостовая. – К.: ВІРА-Р, 1998. – 342с.

10.  Правила адвокатської етики. Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. Протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VI // Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18-24 листопада.

11.   Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 149

12.  Закон України «Про доступ до публічної інформації» /Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314

13.  Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

14. Самолюк В.В. Основи правознавства: Навчальний посібник / В.В. Самолюк, А.О. Філіп’єв. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2006. – 152с.

15. Словарь иностранных слов / [А.Я. Абрамович, Г.А. Афанасьева, Г.П. Барсанов и др.]; под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. – [12-е изд., стереотип.]. – М.: Русский язык, 1985. – 980с.

16. Сокуренко В.В. Право. Мораль. Культура / В.В. Сокуренко // Правознавство / [В.С. Кульчицький, В.Т. Нор, В.В. Луць та ін.]; за ред. М.І. Настюка. – [2-е вид.]. – Львів: Світ, 1995. – 212с.

17. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебное пособие / Ю.В. Чуфаровский. – М.: Право и Закон, 1998. – 378с.

18. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 156.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст.1308.

Ключові слова: інтерв’ювання, юрист, опитування, клієнт, професійні якості, правова культура, елемент, представництво

В статье раскрывается и высвечивается психолого практические особенности действий юриста при проведении интервью с клиентом. Коротко освещены, какими качествами должен быть наделен юрист и как он должен совершать свои действия в отношении клиента

Ключевые слова: интервьюирование, юрист, опрос, клиент, профессиональные качества, правовая культура, элемент, представительство

The article exposes and highlights the psychological and practical features action lawyer during the interview with the client. Brief highlights what qualities should beendowed with a lawyer and he has to perform their actions on the client

Key words: interviewing, lawyer, survey, client, professional quality, legal culture, element, representation

Формування в Україні правової держави і громадянського суспільства, які за своєю сутністю мають правовий характер та ґрунтуються на праві, зумовило підвищення ролі та значення як, власне, права, так і безпосередньо  професійності юристів. Попри те, що кількість юристів – випускників численних вищих навчальних закладів в державі надто велика, часто доводиться чути про недоліки в їх професійній підготовці, неналежність юридичного обслуговування, низький рівень психологічної та моральної культури правознавців тощо. Однією з причин таких проблем є те, що сучасні вищі навчальні заклади, готуючи випускників за системою класичної радянської юридичної освіти, мало уваги приділяють практичним аспектам взаємовідносин юристів з клієнтами у приватній юридичній практиці: вдосконаленню їх комунікативних навичок, вмінню налагодити контакт з клієнтом, встановити довірчі стосунки. Однак незаперечним залишається той факт, що після отримання диплома юриста єдиним способом здобуття досвіду для вчорашніх є метод спроб та помилок. Як правило, цей метод один з найбільш дієвих, проте в даному випадку від помилок юриста залежить не лише його власна репутація, але і людські долі. Тому очевидно, що зазначені аспекти слід досліджувати та застосовувати результати таких досліджень при підготовці юриста перш, ніж він чи вона розпочне практикування.

Зважаючи на те, що спектр професійних якосетй, необхідних в роботі юриста є надто широким та багатогранним, в рамках одного дослідження неможливо провести грунтовний аналіз усіх таких якостей. Тому предметом  даної статті є встановлення певного алгоритму дій юриста під час зокрема проведення інтерв’ювання клієнта. Попри те, що цьому питанню в науковій літературі вже приділено досить багато уваги, на практиці все ще залишається багато прогалин та недоопрацювань, що призводять до погіршення взаємовідносин юристів та клієнтів, зниження ефективності вирішення юридичних проблем та якості надання правової допомоги в цілому.

Інтерв’ювання клієнта полягає у проведенні з ним бесіди, метою якої є отримання інформації, що цікавить юриста. При цьому іноді поняття «інтерв’ювання» замінюють терміном «опитування», який має аналогічне з ним значення[1]. Предметом інтерв’ювання є відомості, що мають значення для вирішення проблем клієнта. Очевидно, що кожна справа має свій предмет опитування, який не існує як готова модель і кожного разу визначається юристом залежно від її особливостей. Загалом можна сказати, що в предмет опитування входить лише інформація про юридичні факти, які зумовлюють виникнення правовідношення та впливають на його перебіг[2].

Всю інформацію, отриману в процесі спілкування з клієнтом за зв’язком із предметом опитування, можна поділити на предметну, додатково-предметну та непредметну. Предметна інформація безпосередньо окреслює коло важливих юридичних фактів, які мають значення для справи і, відповідно, має найбільшу цінність. Додатково-предметна інформація хоча і не входить у предмет опитування, проте дає змогу належним чином оцінити достовірність отриманої предметної інформації, а також є джерелом відомостей про самого клієнта. Так, у категорію додатково-предметної інформації входитиме інформація про ставлення опитуваного до обставин справи, інформація про особу опитуваного та інших зацікавлених суб’єктів. Непредметна інформація не має відношення до справи, а відтак – і жодної цінності[3].

На початку роботи над справою поділ інформації за зв’язком з предметом опитування проводити важко, оскільки невідомою є ще сама правова проблема. Однак чим швидше і точніше така проблема буде визначена, тим швидше відбудеться збір інформації та її опрацювання.

Юридичне інтерв’ю не має чітко встановленої структури. Тому юрист на власний розсуд намагається якнайефективніше використовувати та самостійно планувати наявний у нього час. При цьому кожне опитування для досягнення загальної мети – отримання інформації у справі – має реалізувати цілу низку завдань поточного характеру. Чітке усвідомлення системи таких завдань, дасть йому змогу належно організувати і саму бесіду, залежно від конкретної ситуації.

Стадії процесу опитування клієнтів виділяють наступні: 1) підготовка до опитування клієнта; 2) власне опитування; 3) узагальнення отриманої інформації; 4) завершення опитування[4].

Перша стадія – підготовка до опитування – має на меті забезпечити умови для належного проведення опитування і загалом включає: а) дії щодо організації робочого місця юриста; б) дії щодо встановлення комунікативного та емоційного контакту з клієнтом.

Найперше потрібно правильно організувати робоче місце, аби розмістити співрозмовників так, щоб кожен з них відчував себе максимально зручно та невимушено. Оскільки юристу доведеться вести записи, він змушений буде сидіти за столом, що об’єктивно надаватиме ситуації ознак формалізму. Для взаємного комфорту під час спілкування юриста та клієнта важливою є також відстань між ними, через що вона має бути достатньою для підтримання хорошого зорового, слухового та емоційного контакту. Проте якісь конкретні поради тут давати важко, оскільки кожен має з’ясувати це питання для себе самостійно.

До зустрічі з клієнтом також потрібно підготувати засоби фіксування отриманої інформації, адже без оперативного нотування відповідей клієнта та свідчень   під час опитування не обійтись – так як після того як клієнт піде, інформація повідомлена ним, може бути спотвореня чи перекручена, також це може призвести до упущення важливих даних даних, цифр тощо, а в більшості справ фабулу можна буде вивести лише на основі зроблених нотаток, тому юрист не може покладатись лише на власну пам’ять.

Наступним важливим елементом опитування клієнта є налагодження емоційного контакту з опитуваним, адже встановлення dovirchux відносин між юристом та клієнтом має ключове значення. Оскільки особа, яка ніколи не зверталась за юридичною допомогою, зазвичай почуває себе досить скуто, з недовірою ставиться до юриста, це у свою чергу, може мати стримуючий вплив на подальшу роботу. З моменту першого контакту між юристом та особою, яку він опитує, формується взаємне враження, яке у подальшому може змінюватись, проте вже з самого початку суттєво впливатиме на ефективність співпраці.

Найперше, як тільки клієнт зайшов у приміщення, варто одразу представитись і запитати його ім’я. Після цього доречним буде запропонувати людині присісти на стілець. А також, присівши самому, перевести розмову у фазу неформального спілкування. Як вже зазначалось дуже важливо відразу налагодити контакт з опитуваним, а тому слід випередити його і одразу дати відповідь на питання, які найперше хвилюють цю людину.

Обумовлення вартості послуг важливе у будь-якому випадку, незалежно від того, чи послуги надаються платно, чи безоплатно. Причому про це бажано повідомити клієнта одразу. Стосовно ж визначення конкретної суми плати поспішати не варто, відклавши узгодження цього питання до кінця інтерв’ювання. У всякому разі доцільно спочатку вислухати людину, навіть коли вона не зможе заплатити за консультацію. На це юрист не витратить багато часу, але, з одного боку, – залишите про себе враження людини чуйної і не байдужої, а з іншого, лише так можна оцінити з більшою вірогідністю вартість послуг, що будуть надаватися.

Питання довіри юристу включає в себе, як мінімум, два аспекти: чи збереже він у таємниці все, що йому буде повідомлено і чи зробить він все, що від нього залежить, для вирішення проблеми клієнта. Надзвичайно великий кредит довіри викликає також репутація юриста.

Друга стадія – власне опитування – включає в себе: а) вільну розповідь клієнтом обставин справи; б) постановку юристом запитань. Її мета – отримання від опитуваного максимальної кількості інформації відповідно до предмета опитування. Вільний виклад подій надає юристові можливість одержати різноманітну інформацію про особу клієнта, що може виявитись важливим при виборі моделі поведінки з конкретною людиною, а також дасть змогу зорієнтуватись у предметі опитування. Однак потрібно пам’ятати про те, що вільна розповідь клієнта рідко буває повною.

Під час опитування клієнта можлива ситуація, коли юрист не може одразу визначити правовий аспект проблеми. Тоді варто ставити клієнтові питання типу «Скажіть, будь ласка, чим я можу Вам допомогти в такій ситуації?», адже допоки не з’ясований предмет опитування, воно буде проходити досить в аморфній формі. При цьому можна втратити багато часу на з’ясування деталей, які не мають жодного стосунку до проблеми[5].

Важливо не відволікатись на постійну писанину, а занотувати лише важливі факти з розповіді клієнта, в деяких випадках без таких нотаток не обійтись. Для отримання більш детальної інформації. Після розповіді клієнта юрист може поставити йому певні уточнюючі питання. За допомогою цих питань, юрист може з’ясувати предмет опитування, обставини, які на його думку можуть бути відомі особі, яку опитують, також юрист може ставити уточнюючі запитання або ж контрольні питання для перевірки раніше повідомлених даних.

Після закінчення інтерв’ювання юрист повинен: 1) з метою демонстрації своєї достатньої компетенції дати загальну характеристику проблеми, вказавши строк надання остаточної консультації; 2) узгодити порядок, розмір та строки оплати послуг, які будуть надані; 3) подати список документів, які має принести клієнт; 4) призначити час наступної зустрічі.

Інколи з певних причин інтерв’ювання не може бути доведене до кінця. Як мінімум існує дві причини які можуть призвести о такої ситуації. Неможливіть надати клієнтом всю необхідну інформацію є однією з причин призупинення опитування. В такому випадку юрист роз’яснює, про яку саме інформацію йдеться, яким чином та з яких джерел він може її отримати. Також По-друге, опитування може бути припинене через неготовність юриста продовжувати інтерв’ю. Якщо юрист не є конмпетентний у даному питанні він можу порадити іншого фахівця або ж перенести зустріч щоб підготувати дане питання. Після закінчення визначення організаційних аспектів подальшої роботи над справою юрист прощається з клієнтом.

Після успішно завершеного опитування юрист може перецти до представництва клієнт. Представляючи клієнта, юрист повинен надавати безпристрасну консультацію з правових питань, приймати незалежне професійне рішення щодо вирішення юридичної справи. Крім того, клієнт у разі виникнення незрозумілих для нього питань щодо реалізації його прав та обов’язків має право на юридичну допомогу з боку юристів, тобто на обґрунтовану, відверту та незалежну професійну консультацію з правових питань, що передбачає оцінку ситуації, в якій перебуває клієнт, правових підстав та правомірних варіантів і альтернатив її вирішення, надання її у прийнятній для клієнта формі, враховуючи й неприємні для останнього обставини.

За часів СРСР юридичною консультацією була установа, що надавала юридичну допомогу населенню, створювалась президією колегії адвокатів. Місцезнаходження та чисельність працюючих у юридичній консультації визначалось президією колегії адвокатів за погодженням з Міністерством юстиції союзної республіки, автономної республіки, відділом юстиції виконкому місцевої Ради народних депутатів. У своїй діяльності юридична консультація була підзвітна президії колегії адвокатів[6].

На даний час юридична допомога – це сукупність заходів із надання правових послуг юридичним та фізичним особам. Має на меті правильну їх юридичну орієнтацію у різноманітних правових ситуаціях[7].

Консультування, як і будь-яка складна діяльність, не є однорідним, у зв’язку з чим, аби при підготовці до консультування та його проведенні були враховані усі особливості, важливо знати види консультування.

За часом проведення можна виділити: консультування, що відбувається одразу ж після опитування; консультування, призначене на інший день. Консультування, що відбувається одразу ж після опитування, є логічним продовженням останнього і можливе за таких умов: а) справа достатньо проста і передбачає разову консультацію; б) юрист стикався з подібними справами неодноразово; в) юрист отримав усі відомості, необхідні для надання консультації.

За перспективою співпраці розрізняють: разове консультування, серію консультацій. Разове консультування має місце, коли проблеми клієнта можна вирішити протягом однієї зустрічі з юристом. Як правило, це справи, у яких клієнт прийшов за порадою чи інформацією щодо особливостей правового регулювання тих чи інших відносин. Таким чином, разове консультування особливо вимогливе до критеріїв повноти та достовірності поданої інформації.

Серія консультацій передбачає консультування клієнта протягом кількох поточних зустрічей. Таке консультування застосовується у випадку представництва інтересів клієнта в суді чи інших державних органах. Особливістю даного виду консультування є те, що, по-перше, воно складається з багатьох окремих консультацій; по-друге, жодна консультація не ставить на меті повне вирішення проблеми клієнта; по-третє, кожна консультація має свою проміжну мету. Серія консультацій – особливо складний вид консультування, у зв’язку з чим варто навести приклад її організації.

За формою надання консультації можна виділити: усне консультування, письмове консультування. Усне консультування є кращою формою правового інформування громадян, оскільки дає змогу одразу узгодити найоптимальніший для клієнта варіант вирішення його справи. Крім того, за реакцією клієнта юрист може оцінити, чи досягла консультація мети, і оперативно зреагувати на ситуацію. Особливо актуальним це може бути тоді, коли під час опитування не до кінця були з’ясовані цілі клієнта або коли він змінив свої попередні цілі.

З іншого боку, якщо людина з певних причин не може особисто зустрітися з юристом, то саме письмове консультування може допомогти у такому випадку. Така консультація може допомогти засудженим до позбавлення волі, інвалідам та іншим. Такий вид інтерв’ювання не є досконалим, та все рівно застосовується юристами.

Як правило, консультацію з правових питань надає юрист на прохання клієнта, але у випадках, коли у юриста, котрий представляє інтереси клієнта, є підстави вважати, що клієнт має намір здійснити або йому пропонується здійснити поведінку, яка може призвести до суттєвих несприятливих для нього наслідків, юрист може надавати консультацію в інтересах клієнта з власної ініціативи[8].

Таким чином привертає увагу те, що необхідність консультації з правових питань виникає саме тоді, коли є суперечності чи непорозуміння між висновками різних фахівців, тому юрист повинен враховувати такі рекомендації, аналізувати їх, надавати свої поради з урахуванням їх. Отже, надаючи консультацію з правових питань, юрист повинен враховувати не тільки правові, а й інші моральні, економічні, соціальні й політичні фактори, що можуть бути важливими для становища клієнта.

Роблячи підсумки варто зазначити, що серед професійних якостей юриста повинеі включати не лише такий невід’ємний елемент правової культури, як глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог, – але й достатні психологчні знання та навики. Володіючи певними знаннями в галузі психології, юрист має можливість краще пізнати психологічні особливості особистості клієнта, властивості й специфіку його поведінки, спілкування тощо. А це, в свою чергу, значно підвищує ефективність праці юриста. Збереження професійної таємниці є характерною властивістю юридичної практичної діяльності, зокрема у випадках охорони конфіденційної інформації щодо суб’єктів, інтереси яких представляє чи захищає юрист. Таким чином, в роботі підкреслено важливість правильно розвивати взаємовідносин «юрист – клієнт» у приватній юридичній практиці і зокрема – початкової стадії таких взаємовідносин – знайомтсва з клієнтом та вміння правильно виявити юридичну суть питання, з яким клієнт власне звертається за правовою допомогою та цілі, яких клієнт бажає досягнути.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – [2-е вид., перероб.]. – К.: Знання, 2006. – 395 с.

2.Дуткевич Т.В. Практична психологія до спеціальності / Т. В. Дуткевич. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 256 с.

3.Короткий юридичний словник / Н.М. Хуторян, І.В. Зуб, Д.А. Єринов. – К.: Політвидав України, 1989. – 345 с.

4.Мельниченко Р.Г. Право на юридическую помощь: конституционные аспекты: Монография / Р.Г. Мельниченко. – Волгоград: Изд-во ВАГС, 2003. – 200 с.

5.Самолюк В.В. Юридична практика: основи ефективного консультування: Навчально-методичний посібник / В.В. Самолюк. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2005. – С. 10.

6.Словник юридичних термінів: Навчальний посібник / [укл. В.П. Марчук]. – К.: МАУП, 2003. – 312 с.

7.Соціологія: Підручник / [В.Г. Городяненко, В.В. Васильєв, О.В. Гілюн та ін.]; за ред. В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 540.