Ключовi слова: самоставлення, тривожнiсть, юнацький вiк, самооцiнка.

В статье прослеживается взаимосвязь самоотношения в юношеском возрасте с разным уровнем тревожности. Также выяснение основных особенностей, структуры и строения самоотношения личности и выявления особенностей переживания тревожности в юношеском возрасте.

Ключевые слова: самоотношение, тревожность, юношеский возраст, самооценка.

The article deals with the correlation between self-attitude in adolescence and various levels of anxiety. It also finds out the main features, structure and the constitution of the self-attitude of the person and identifies the peculiarities of experiencing anxiety in adolescence.

Keywords: self-attitude, anxiety, adolescence, self-esteem.

Постановка проблеми. На сучасному етапi розвитку психологiчної науки проблема самоставлення людини є досить актуальною. Через свiдоме ставлення до себе, людина може реально впливати на хiд свого життя i життя iнших людей, розумно органiзовувати процес та передбачати життєвi подiї, їх результати. Вiд цього залежить подальший розвиток iндивiда. Але кожен етап життя людина переживає з вiдчуттям тривоги. Саме тривожнiсть лежить в основi багатьох психологiчних труднощiв. Сучасне українське суспiльство характеризується нестабiльнiстю як в економiчнiй сферi, так i в полiтичнiй, соцiальнiй. На ґрунтi цього у молодого поколiння значно пiдвищується рiвень тривожностi, який, на нашу думку, негативно впливає на самоставлення у юнацькому вiцi.   У зв’язку з чим тема нашого дослiдження є актуальною.

Аналiз робiт, присвячених вивченню ставлення людини до себе, дозволяє говорити про велику рiзноманiтнiсть використовуваних для опису його змiсту психологiчних категорiй. Можна назвати такi поняття як узагальнена самооцiнка, самоповага, самоприйняття, емоцiйно-цiннiсне ставлення до себе, власне самоставлення, самовпевненiсть, почуття власної гiдностi, аутосимпатiя, самоцiннiсть та iн. У вiтчизнянiй психологiї початком фундаментальних дослiджень феномену «самоставлення» стали дослiдження I. С. Кона [2], А. Н. Леонтьева [3], С. Л. Рубiнштейна [6], А. Г. Спiркiна [8], В. В. Столiна [9], С. Р. Пантєлєєва [5] та iн.

I. С. Кон вважає ставлення до себе глобальною самооцiнкою особистостi, яка виступає загальним знаменником, пiдсумковим вимiром «Я», яке виражає мiру прийняття себе, або – ставлення до себе, похiдне вiд сукупностi окремих самооцiнок. [2].

Як свiдчать дослiдження С. Р. Пантєлєєва, самоставлення – це безпосереднiй феноменологiчний вираз смислу «Я» для самого суб’єкта. На думку автора, воно складається iз емоцiйного переживання i оцiнки власної значимостi (смислу Я), яке має прояв у рiзних формах: «почуття усвiдомленостi Я», «самовпевненiсть», «самокерiвництво», «вiдображене самовiдношення», «самоцiннiсть» тощо. Самоставлення розумiється як смислове особистiсне утворення емоцiйно-цiннiсної властивостi [5].

Вагомий вплив на самоставлення людини має тривожнiсть. Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi особистостi. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, iнтрапсихiчна, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Аналiз психологiчної лiтератури дав змогу виокремили 3 групи чинникiв тривожностi: особистiснi, мотивацiйнi, адаптацiйнi.

Рамки даної статтi дозволяють проаналiзувати особистiснi чинники тривожностi. Останнi дослiдники пов’язують з: внутрiшнiм конфлiктом, в основi якого – невiрнi уявлення про власне «Я», неврiвноваженiстю мiж  рiзними елементами «Я-концепцiї», зниженням здатностi до самоусвiдомлення. Крiм того, емпiрично доведено, що тривожнiсть обумовлена конфлiктною будовою самооцiнки. На зв’язок тривожностi з уявленнями про майбутнє наголошували У. Макдаугал, Ч. Рiкрофт [4].

Пiсля того, як ми зробили попереднiй огляд наукової лiтератури, можемо говорити про недостатнє вивчення проблеми самоставлення юнакiв з рiзними показниками тривожностi.

Нас цiкавить юнацький вiк, оскiльки його головне протирiччя полягає у тому, що органiзм i навiть розумовi процеси сформованi майже так само, як у дорослої людини, бажання i прагнення також яскраво вираженi, однак, можливостi, якими володiє юнак, недостатнi для того, щоб здiйснити цi бажання i прагнення.  Таке зiткнення бажань, прагнень i обмежень створює внутрiшнiй конфлiкт, який може виступати джерелом тривожностi i переважно пов’язаний зi ставленням до себе, самооцiнкою, «Я-концепцiєю» [7].

Основнi проблеми цього вiку, як пошук смислу власного iснування, страх самотностi та незрозумiлостi, бажання особистого щастя, професiйне самовизначення, самоствердження у середовищi однолiткiв та соцiумi, досить часто супроводжуються тривожними настроями, якi за певних умов можуть трансформуватись в особистiсну тривожнiсть.

В цей перiод життя людина вирiшує, в якiй послiдовностi вона докладе свої здiбностi для реалiзацiї себе у працi та в життi. Юнiсть – надзвичайно важливий перiод у життi людини. Вступивши в юнiсть пiдлiтком, молода людина завершує цей перiод справжньою дорослiстю, коли вона дiйсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє мiсце серед людей, свою дiяльнiсть, свiй спосiб життя. Саме в юностi вiдбувається становлення людини як особистостi, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної iдентифiкацiї до iнших людей, перейняла вiд них соцiально значущi властивостi особистостi, здатнiсть до спiвпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самого себе i до природи [7].

Результати експериментального дослiдження. Виходячи з усього вищесказаного, мета нашого дослiдження полягає у виявленнi особливостей самоставлення студентiв з рiзним рiвнем тривожностi.

Завдання:

1. З’ясування основних особливостей будови самоставлення особистостi.
2. Виявлення особливостей переживання тривожностi в юнацькому вiцi.
3. Дослiдити, чи впливають рiзнi показники тривожностi на самоставлення юнака.

Дослiдження проводилося на базi Нацiонального унiверситету «Острозька академiя». В ньому брали участь студенти 3 – 4 курсiв рiзних факультетiв та спецiальностей. Тобто до уваги ми брали юнацький вiк, а саме вiд 18 до 20 рокiв. Вибiрка складає 40 чоловiк. Формували вибiрку стихiйно. Стать студентiв ми не брали до уваги. До проведення дослiдження респонденти поставилися вiдповiдально, та сумлiнно виконували завдання.

Вiдповiдно завданням ми використали наступнi методики: «Шкала тривоги i тривожностi» (Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна), тест-опитувальник самоставлення (В. В. Столiн, С. Р. Пантелєєв).

Дослiдження проходило у два етапи. На першому етапi дослiдження тривожностi була використана методика «Шкала тривоги i тривожностi   Ч. Д. Спiлбергера». Аналiзуючи результати, отриманi за опитувальником Спiлбергера на виявлення особистiсної та ситуативної тривожностi, ми виявили, що за шкалою «ситуативна тривожнiсть» в середньому переважає висока тривожнiсть – 45,3 бали, а за шкалою «особистiсна тривожнiсть» – 59,95.

Методика Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна дозволила зафiксувати наступнi результати за шкалою ситуативної тривожностi: 47,5% респондентiв мають високу ситуативну тривожнiсть; 52,5% респондентiв мають помiрну ситуативну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку ситуативну тривожнiсть.

Проаналiзувавши результати, якi висвiтленi за шкалою особистiсної тривожностi, ми отримали наступнi результати: 45% респондентiв мають високу особистiсну тривожнiсть; 55% респондентiв мають помiрну особистiсну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку особистiсну тривожнiсть.

На другому етапi нашого дослiдження ми використали тест-опитувальник самоставлення (В.В. Столiн, С.Р. Пантилеева). Середнє значення по кожнiй шкалi має такий вiдсотковий вигляд. За шкалою S ознака яскраво виражена – 85,65%; шкала I (самоповага) ознака виражена – 73,4%; шкала II (аутосимпатiя) ознака виражена – 69,4%; шкала III (очiкуване ставлення вiд iнших) ознака виражена – 62,8%; шкала IV (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 80,1%; шкала 1 (самовпевненiсть) ознака виражена – 69,7%; шкала 2 (вiдношення iнших) ознака виражена – 59,5%; шкала 3 (самоприйняття) ознака виражена – 73,5%; шкала 4 (самокерiвництво) ознака виражена – 72,1%; шкала 5 (самозвинувачення) ознака не виражена – 38,3%; шкала 6 (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 83,7%; шкала 7 (саморозумiння) ознака виражена – 72,6%.

Якщо узагальнити результати, можемо побачити, що у бiльшостi юнакiв переважає високий рiвень самоставлення (83,15% – яскраво виражена ознака, 69,13% – виражена ознака, 38,3% – не виражена ознака).

Надалi ми прослiдкуємо, як високий рiвень особистiсної тривожностi позначається на становленнi самоставлення юнака, його самооцiнцi, ставленнi до власного майбутнього. Важливим психологiчним процесом юнацького вiку є становлення стiйкого образу власної особистостi, власного «Я».  Самоставлення – вiдносно стiйка, частково усвiдомлювана система уявлень людини  про себе, на основi якої вона будує взаємовiдносини з iншим людьми, вiдношення до себе. Це – цiлiсний, хоча не позбавлений  внутрiшнiх протирiч образ власного Я, виступає як установка у ставленнi до самого себе.

Для того, щоб перевiрити зв’язок мiж самоставленням особистостi та рiвнями тривожностi, ми використали кореляцiйний аналiз з використанням коефiцiєнта кореляцiї Пiрсона. Обрахунки проводилися за допомогою програми SPSS. Результати кореляцiйного аналiзу представленi в таблицi 1.

Таблиця 1

 Зв’язок рiвня тривожностi та самоставлення юнакiв

^** Кореляцiя вагома на рiвнi 0,01 (2-сторон).

^*  Кореляцiя вагома на рiвнi 0,05 (2-сторон).

Мiж рiвнем особистiсної тривожностi та позитивного ставлення до iнших (r = 0,476; p = 0,01) iснує прямий кореляцiйний зв’язок. Високий рiвень особистiсної тривожностi зменшує  вiдчуття щастя та задоволеностi життям.

Крiм того, значущий прямий кореляцiйний зв’язок виявлено мiж рiвнем особистiсної тривожностi та самоцiкавiстю (r = 0,599; p = 0,05), самовпевненiстю (r = 0,608; p = 0,05), вiдношенням iнших (r = 0,472;    p = 0,01), самоприйняттям (r = 0,459; p = 0,01).

Такi фактори самоставлення, як самоповага (r = – 0,44), аутосимпатiя         (r = 0,158), самокерiвництво (r = 0,182), самозвинувачення (r = – 0,262), саморозумiння (r = 0,176) не є статистично значимими, тобто вони не корелюють з рiвнем тривожностi.

На думку Р. П. Грановської, занижена самооцiнка виявляється в постiйнiй тривожностi, страховi перед негативною думкою про себе, в загостренiй чутливостi до всього, що якось зачiпає особистiсть. Такi юнаки хворобливiше реагують на критику, смiх, осуд, болiсно сприймають невдачi у навчаннi. Внаслiдок цього багатьом з них властива сором’язливiсть, схильнiсть до психiчної iзоляцiї, вiдходу вiд дiйсностi у свiт мрiй. Це спонукає їх обмежувати контакти з iншими людьми [1].

Причиною тривожностi на психологiчному рiвнi може бути неадекватне сприйняття суб’єктом самого себе. Тривожнiсть обумовлена конфлiктною побудовою самооцiнки, коли одночасно актуалiзуються двi протилежнi тенденцiї – потреба оцiнити себе високо, з однiєї сторони, i почуття невпевненостi – з iншої. Особистостi, що вiдносяться до категорiї високо тривожних, схильнi сприймати загрозу своїй самооцiнцi та життєдiяльностi у широкому дiапазонi ситуацiй та реагувати явно вираженим станом тривожностi.

Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi людини. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Висновки. Юнаки з високим рiвнем особистiсної тривожностi характеризуються конфлiктним сприйняттям рiзних сторiн Я-концепцiї, зокрема, чим вищим є рiвень особистiсної тривожностi, тим негативнiше сприймається власна зовнiшнiсть та фiзична привабливiсть, а спiлкування не дає повною мiрою розкрити свiй внутрiшнiй свiт. Тривожна людина вiдчуває себе нещасливою та незадоволеною життям, невпевнена  у собi. Багато хто з юнакiв сумнiвається у наявностi власної iндивiдуальностi й сприймають себе як «копiю» iншої людини. Iз цього побоювання часто виникає неприйняття iснуючих соцiальних зразкiв. Самооцiнка високотривожних юнакiв часто занижена, а високий рiвень самоставлення можна пояснити дiєю захисних механiзмiв психiки. Майбутнє здається їм невизначеним та не чiтко сформованим.

Загалом, висока тривожнiсть деформує уявлення про себе, своє теперiшнє та майбутнє, заважає конструктивнiй взаємодiї з оточенням. У зв’язку з цим постає необхiднiсть пошуку шляхiв, форм та методiв спецiально органiзованої роботи з метою зниження високого рiвня особистiсної тривожностi юнакiв.

Виходячи зi всього вищесказаного, можна сказати, що самоставлення особистостi, а саме юнакiв, залежить вiд рiвня тривожностi. Високий рiвень самоставлення у тривожних юнакiв може виступати у ролi психологiчного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я» нерiдко спонукає людину перебiльшувати свої позитивнi якостi й зменшувати недолiки. В цьому випадку спрацьовує ефект «соцiальної бажаностi». Юнаки значно меншою мiрою (нiж пiдлiтки) схильнi ззовнi демонструвати те, що вiдбувається у їхньому внутрiшньому свiтi. Внутрiшньо юнаки вiрять у те, що вони гарнi, товариськi, позитивнi, проте, приписують зовнiшньому оточенню негативнi оцiнки їхньої особистостi. Це породжує конфлiкт мiж тим, «яким я себе бачу», i тим, «яким мене бачать iншi». Таким чином деформуючи уявлення про себе як про особистість.

Література

1. Грановская Р. Элементы практической психологи / Грановская Р. – Л.: Издательство Ленинградского университет, 2003. – 655 с
2. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. / Кон И. С. – М.: Изд-во политической литературы, 1984. – 333 с.
3. Леонтьев А. Н. Деятельность Сознание. Личность / Леонтьев А.Н. – М.: Политиздат, 1975.-304с.
4. Микляева А. В. Школьная тревожность: диагностика, профилактика, коррекция / А. Микляева, П. Румянцева – Спб.: Речь, 2006. – 248 с.
5. Пантелеев С. Р. Самоотношение как эмоционально оценочная система / Пантелеев С.Р. – М.: МГУ, 1991.- 202с.
6. Рубинштейн C. T. Самосознание личности и ее жизненный путь / Рубинштейн C. T. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – с. -132.
7. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /   О. В. Скрипченко., Л. В. Волинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
8. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание / А. Г. Спиркин. – М.: Политиздат,1972. – 303с.
9. Столин В. В. Тест опросник самоотношения / В. В. Столин, С. Р. Пантилеев. // Психодиагностические материалы по изучению личности школьника. – Минск, 1989. – с.87-94.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Проблема страхів давно піднімалась у науково-психологічній літературі, нею займалося багато вчених, психологів та філософів. Чимало досліджень розроблено в контексті вивчення соціальних страхів у молодшому шкільному та підлітковому віці (М. І. Буянов, В. А. Вінс, О. І. Захаров, А. М. Прихожан та ін.), але вивчення соціальних страхів в юнацькому віці залишається недостатнім. Хоча в цьому віковому періоді соціальна ситуація розвитку особистості є особливо важливою, адже відбувається процес прийняття та освоєння нової соціальної позиції – дорослої людини, самостійного члена суспільства, активного суб’єкту соціального процесу. Провідною діяльністю в юнацькому віці є навчально-професійна діяльність. Цей вид діяльності передбачає постійне перебування в ситуації соціальної взаємодії, адже навчальний процес проводиться у фіксованій групі студентів з використанням інтерактивних методів навчання. Від того, на скільки часто та інтенсивно студенти будуть переживати соціальні страхи, буде залежати мотивація досягнення у навчанні, а це в свою чергу буде впливати на їх успішність.

Актуальність дослідження. На сьогодні фактор успішності стає провідним в оцінці людини як суб’єкта соціальної взаємодії. Тому важливо визначити, на скільки тісним є зв’язок між соціальними страхами та мотивацією уникнення невдач у юнацькому віці. Адже мотивація уникнення невдач виключає прагнення досягати успіху, заважає цілеспрямовано рухатись до поставленої мети. А запорукою якісної підготовки кваліфікованих фахівців є саме успішне навчання студентів у ВНЗ.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Сучасні дослідження проблеми соціальних страхів зробили значний крок вперед. Дж. Боулбі, у своїх працях, широко розкрив причини саме юнацьких страхів. Багато часу присвятив проблемі страхів Речмен. Черясворт, запропонував перелік індикаторів страху. Дослідник О.Кондаш говорить про страх як страх перед випробуваннями. Ф.Перле визначає тривогу як розрив між тепер і «пізніше» або як «страх перед аудиторією».
У вітчизняній психології страх розглядають як сильне емоційне збудження (Н.В.Виноградова, І.Ю.Кулагіна); стан страху пов`язується з фрустрацією соціальних потреб людини (Л.Л.Гозман, Л.А.Грищенко, Н.В.Жутикова, Н.Д.Левитов); з властивостями особистості (В.М.Астапов, Б.С.Братусь, Ф.Є.Василюк, Ю.М.Забродін, Б.В.Зейгарник, В.Д.Менделевич, А.В.Петровський).
Багато вчених (В. Г. Асєєв, Г. О. Вартанян, В. К. Вілюнас, К. Ізард, О. М. Леонтьєв, М. Ш. Магомед-Емінов, А. Маслоу, О. П. Саннікова, Х. Хекхаузен, О. Я. Чебикін та ін.) вказують на дуже важливу роль, яку емоції, зокрема страх, відіграють в мотивації. Визначено, що одним з основних механізмів активізації мотивації досягнення є дуальна мотиваційно-емоційна оцінка ситуації (діада «радість-страх»). З одного боку, емоції розглядаються як складові мотиву, з іншого, самі емоції розглядаються як мотив. В кожному віковому періоді цей зв’язок набуває специфічних ознак.
Розробці цієї тематики присвячена значна кількість наукових робіт західних та вітчизняних вчених, проте в сучасній психологічній науці існує ще багато протиріч навколо цієї проблеми.
Метою статті є визначення взаємозв’язку мотивації уникнення невдач та соціальних страхів у осіб юнацького віку.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Важко знайти людину, яка б ніколи не відчувала страху. Страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Емоції страху виникають у відповідь на дію реальної або уявної небезпеки.
Незважаючи на своє негативне забарвлення, страх виконує різні функції в психічному житті людини. Як реакція на загрозу він дозволяє уникнути зустрічі з нею, граючи захисну адаптовану роль у системі психічної саморегуляції. Страх може виконувати певну соціалізаційну або навчальну роль у процесі формування особистості [6].
В даний час існують різні класифікації страхів. Згідно з однією з них, все різноманіття даних емоційних станів можна розділити на природні, соціальні та екзистенційні страхи. До першої групи належать страхи, які безпосередньо пов’язані із загрозою життя чи здоров’я людини, друга представляє острах і побоювання за зміну свого соціального статусу, третя група страхів пов’язана з глибинною сутністю людини і характерна для всіх людей незалежно від конкретних ситуацій [11].
Перейдемо до більш детального розгляду соціальних страхів.
Соціальні страхи – це умовні рефлекси, що набуваються нами при співіснуванні з іншими людьми. Вони є частиною того виховання, яке ми одержуємо від вчителів і батьків, і частиною тих правил і умов, якими просочене соціальне середовище.
Аналіз змісту, природи та особливостей прояву соціального страху дозволив встановити, що це психічне явище поєднує в собі ознаки як біологічного страху, так і тривоги. Соціальний страх визначають як відповідь на небезпеку, причому загрозливі об’єкти мають визначений характер, а спогад про небезпеку бере свій початок з минулого травматичного досвіду особистості [1].
Під соціальним страхом ми розуміємо емоцію, яка виникає у відповідь на «соціальну ситуацію загрози», переживається як очікування або передбачення небезпеки (невдачі, критики, втрати та ін.), при виконанні діяльності в певних умовах.
Особливо гостро питання соціального страху постає, коли мова йде про осіб юнацького віку. Це зумовлено тим, що в цьому віці на даному етапі психологічного розвитку в період вікової кризи відбувається зміна соціальних ролей, визначений рубіж, що найбільш актуальний для старшокласників. Виникає очікування змін у майбутньому (і не завжди позитивних, сприятливих, але і негативних, тривожних) тому, що юність це певний етап дозрівання і розвитку людини, що лежить між дитинством і дорослістю [8].
Юність − це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім’ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку – становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого “Я” [3].
На жаль, в юнацькому віці особа часто зустрічається з ситуаціями соціальних контактів, які можуть лякати її. Адже вона потрапляє в нове соціальне середовище (студентська група, колектив), а нове – завжди невідоме і викликає страх.
З поміж усієї сукупності соціальних страхів, які спостерігаються в осіб юнацького віку, виділяють вісім найголовніших різновидів, що утворюють чотири пари страхів. До них належать: страхи керівництва і підпорядкування, страхи успіхів і невдач, страхи близьких соціальних контактів та страхи оцінок [4].
Соціальні страхи безпосередньо пов’язані з унікальною здатністю людини до прогнозування і розгляду варіантів розгортання подій. Ситуація, варіанти розв’язку якої ми не можемо визначити точно, примушує нас придумувати їх самостійно. Все нове, несподіване і незвичайне, примушує нас побоюватися, бо наслідки невідомі. І якщо ситуація, результат якої неясний, виникає і турбує нас достатньо часто, на неї формується умовний рефлекс – страх [7].
Дослідження вітчизняної психології показують, що одним з основних механізмів активізації мотивації досягнення є дуальна мотиваційно-емоційна оцінка ситуації. Емоціям відводиться досить важлива роль у формуванні та актуалізації мотивації досягнення успіху та мотивації уникнення невдач. Особлива увага приділяється діаді «радість-страх» (В. К. Вілюнас).
За результатами аналізу літератури, в якій представлений віковий аспект проблеми (І. Р. Алтуніна, В. Г. Асєєв, О. С. Баликіна, І. С. Кон, Г. Крайг та ін ), з’ясовано, що в юнацькому віці розширюються межі емоційної та мотиваційної сфери особистості. Прояви емоцій стають більш різноманітними. Формуються механізми саморегуляції та психологічного захисту. Змінюється характер страхів [5]. Мотивація набуває чіткої ієрархічної структури.
Ситуації досягнення успіху сприяють зниженню соціальних страхів та закріпленню в рисах особистості мотивації досягнення успіху. Ситуації невдач сприяють закріпленню соціальних страхів, які, в свою чергу, будуть сприяти розвитку мотивації уникнення невдач (відносно стійке намагання людини уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми), та її закріпленню у рисах особистості [9].
При переважанні мотивації уникнення невдачі провідними факторами, що актуалізують її, є ситуативні фактори (несхвалення близьких людей і членів сім’ї; несхвалення з боку керівника/викладача; низьке матеріальне становище; невміння маніпулювати людьми; відсутність кар’єрного зростання; відсутність іміджу; негативні відносини в колективі/групі; відсутність суспільного визнання) [2]. В цілому перелічені фактори сприяють виникненню соціальних страхів.
Соціалізація особистості юнака у сфері діяльності пов’язана з розширенням можливостей освоєння нових видів діяльності, можливостями зростання, кваліфікації і професійної майстерності, освоєнням суміжних професій тощо [10]. Соціалізація страхів у сфері діяльності, таким чином, може бути пов’язана і зі звуженням таких можливостей, тобто особи юнацького віку серйозно побоюються, що вони не зможуть добре навчатися, чесно і продуктивно працювати й заробляти, підвищувати свій професіоналізм.
Таким чином, «напрошується» висновок, що соціальні страхи можуть бути причиною фіксації мотивації уникнення невдач або одним із показників, що свідчать про переважання цього виду мотиву.
Для того, щоб перевірити чи дійсно існує взаємозв’язок між соціальними страхами та мотивацією уникнення невдач в осіб юнацького віку, ми провели емпіричне дослідження на базі Національного університету «Острозька академія». Вибірку склали 75 студентів (по 15 студентів з кожного курсу навчання). Для збору даних ми використали комплекс психодіагностичного інструментарію, який складався з таких методик: Тест мотивації досягнення успіху та уникнення невдач А. Реана, Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС) та авторська Методика «Соціальні страхи».
Провівши психометричні заміри та обробивши отримані дані за допомогою методів математичної статистики, ми отримали такі результати:
1) зі всієї кількості осіб виявилося: 48% (36 осіб) – мотивованих на уникнення невдач, 33,3% (25 осіб) – мотивованих на досягнення успіху та 18,7% (14 осіб) – ті, які не мають яскраво вираженого мотиваційного полюсу;
2) найбільша кількість студентів мотивованих на уникнення невдач навчається на І курсі – 60% осіб, а з кожним наступним курсом ця кількість зменшується: ІІ курс – 53%, ІІІ курс – 46,6%, IV курс – 40% та V курс – 40% осіб;
3) мотивація уникнення невдач частіше спостерігається серед дівчат, ніж серед хлопців, незалежно від курсу навчання;
4) соціальні страхи є домінуючими над біологічними у студентів на всіх курсах навчання;
5) виявлено динаміку прояву соціальних страхів з I-ого по V-ий курс навчання студентів (тобто, страхи найбільше виражені на І-ому та ІІ-ому навчальних курсах, і становлять 61% та 62,4% відповідно, менше проявляються на ІІІ-ому та IV-ому курсах – 56,4% та 54,4%, – а на V-ому курсі вони знаходяться майже на одному рівні з біологічними страхами – 51,4%);
6) помічено, що дівчата на кожному курсі навчання інтенсивніше переживають соціальні страхи, ніж хлопці, причому, в 70% дівчат та 53,3% хлопців показник страху перевищує норму;
7) за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена було встановлено, що зв’язок між соціальними страхами та мотивацією уникнення невдач існує (тобто, схильність до мотивації досягнення успіху зменшує соціальні страхи, а схильність до мотивації уникнення невдач – підвищує).
Те, що на І курсі навчання у ВНЗ студенти частіше та інтенсивніше переживають соціальні страхи, ніж студенти-старшокурсники, зумовлено новою соціальною ситуацією (академічна група), новою соціальною роллю (студент), частковим розірванням контактів з батьками та друзями тощо. Відповідно було виявлено, що студенти молодших курсів більше орієнтовані на уникнення невдач у діяльності, ніж на досягнення успіху. Адже процес навчання у ВНЗ відрізняється від шкільного процесу, тому головним для них є адаптуватись так, щоб, в першу чергу, не зазнати провалу. Причому, дівчат більше мотивованих на уникнення невдач, ніж хлопців, тому інтенсивність прояву соціальних страхів у них вища. Це пояснюється тим, що для хлопців успішність в діяльності є більш важливим фактором при оцінці їх як особистості, ніж для дівчат. Тому вони, в основному, мають орієнтацію на досягнення успіху.
Отже, роблячи висновок, варто підкреслити, що в юнацькому віці соціальна ситуація розвитку особистості є особливо важливою, адже відбувається процес прийняття та освоєння нової соціальної позиції – дорослої людини, самостійного члена суспільства, активного суб’єкту соціального процесу. Тому в цей період найвища ймовірність виникнення та розвитку безлічі соціальних страхів, які здатні нанести велику шкоду як самим юнакам, так і їх майбутньому.
В перспективі хотілося б дослідити, як зміниться інтенсивність переживання соціальних страхів у студентів-випускників через 1-2 роки після закінчення ВНЗ.

ЛІТЕРАТУРА
1. Айке Дональд. Страх. Энциклопедия глубинной психологии / Дональд Айке. − М., 1998. – С. 520-532.
2. Буянова М. В. Социально-психологические факторы мотивации достижения: дис. кандидата психол. наук: 19.00.05 / Буянова Марианна Викторовна. – СПб., 2004. – 179 с.
3. Леви Владимир Львович. Приручение страха / Владимир Леви. – М.: Метафора, 2006. – ISBN 5-85407-004-9.
4. Лемещук В. Динаміка соціальних страхів сучасних юнаків (ч. 2) / В. Лемещук // Практична психологія та соціальна робота. – К., 2007. – С. 71 – 78.
5. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции / А.Н. Леонтьев – М., 1971. – С. 14.
6. Линдслей Д. Эмоции / Д. Линдслей // Экспериментальная психология; под редакцией С. С. Ственса. – М., 1999.
7. Овчарова Раиса Викторовна. Практическая психология образования [Текст] : учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. психологии / Р.В. Овчарова. – М. : Академия, 2003. – 447 с. – ISBN 5-7695-0899
8. Ольховецький С.М. Вплив страху на стосунки з товаришами, колегами та підлеглими у підлітковому та юнацькому віці / С. Ольховецький // Актуальні проблеми психології. Том I.: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум, 2003. – Ч.9. – С. 75-78.
9. Психологія особистості: Словник довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.
10. Райс Ф. Психологія підліткового і юнацького віку. – СПб.: Вид-во “Пітер”, 2000. – 510 с.
11. Щербатых Юрий Викторович. Избавиться от страха? Это просто! / Юрий Щербатых. – М.: Эксмо, 2006. – ISBN 417-6-127-26912-2.