Організація місцевих органів влади на Ярунщині у липні – серпні 1941 р.

У статті проаналізовано вплив ОУН (б) на Ярунщині у липні – серпні 1941 року. Висвітлено діяльність Ярунської управи. Простежено організацію на місцях Української допоміжної поліції.

Ключові слова : ОУН, націоналісти, Ярунщина, похідні групи, окупація, арешти.

В статье проанализировано влияние ОУН (б) на Ярунщине в июле – августе 1941 года. Освещена деятельность Яруньской управы. Прослежена организация на местах Украинской вспомогательной полиции.

Ключевые слова : ОУН, националисты, Ярунщина, походные группы, оккупация, аресты.

The article explains the extension of OUN (b) influence in the Yarunskiy region in the July – September 1941. The activity of Yarunskiy region administration is analyzed. Organization the local Ukrainian auxiliary police is retraced.

Key words : OUN, nationalists, the Yarunskiy region, the marching groups (troops), occupation, arrests.

Вивчення регіональних аспектів національно-визвольного руху під проводом ОУН продовжує залишатися актуальним завданням для науковців. Водночас, до цього часу не досліджена її діяльність на Ярунщині у перші місяці німецько-радянської війни. Окремі аспекти теми частково розглядалися у працях І. Дідуха [9], В.Жилюк [10] та І. Ковальчука [11].

Спираючись на архівні та опубліковані матеріали, автор здійснив спробу простежити участь ОУН в організації місцевих органів влади на Ярунщині у липні – серпні 1941 р.

Після нападу Німеччини на СРСР українські націоналісти приступили до реалізації своїх програмних положень. Однак, для того, аби створити в нових умовах Українську державу, спочатку потрібно було проникнути на землі Наддніпрянщини та ідеологічно й практично їх опанувати. Одним із перших теренів, які почали освоювати похідні групи обох ОУН, виявилася Житомирщина.

На Житомирщину першими прибули очільники банде­рівської похідної групи «Північ» : М. Климишин, В. Кук, У. Самчук, Я. Старух та інші, які просува­лися із Рівного у напрямку Києва й потрапили до Житомира 10 липня 1941 р. У місті вони перебували до опівдня 11 липня. За цей короткий період бандерівці розпочали укомплекту­вання української міліції та організували обласне управління, першим головою якого став Іван Луцюк, вчитель за фахом [11, с. 27].

Діючи в складних умовах окупації, похідні групи ОУН провели значну пропагандистську та організаційну роботу. Як наслідок – у Житомирі постала обласна та міська управи, в районах – районна та сільські управи. У другій половині серпня вже працювало 7 районних управ : Коростищівська, Попільняньська, Андрущівська, Троянівська, Чуднівська, Мархвелівська, Житомирська [10, с. 36]. На терені Новоград-Волинщини було створено три районі управи : Ярунська, Городницька, Звягельська (Новоград-Волинська). Останню очолив у серпні Володимир Фрайт («Батько»). Він же виконував обов’язки провідника Звягельської округи ОУН [2, арк. 34]. У свою чергу, на чолі Городницької управи був Іван Грунтас [2, арк. 12].

Учасник Похідних груп ОУН (б) «Північ»[1] Павло Палюшинський («Мирон», «Старий») у липні почав керувати Ярунською управою [16, с. 171]. З невідомих нам причин близько 22 – 24 липня перший голова управи покинув Ярунь. Його місце заступив звягельчанин Алексійчук, про що свідчать документи [7, арк. 10]. До її складу, окрім останнього також увійшли Микола Марценюк («Еней»), Степан Кузьмин, Іван Онишкевич, а також два націоналісти із Холму – «Медвідь» та Василь Кичук [2, арк. 14], а культурно-освітнім референтом при управі був бандерівець Терещук [7, арк. 10]. С. Кузьмин згадував : «Всюди, куди б ми не приходили, від імені Тимчасової управи, яка повстала у Львові 30 червня 1941 року, проголошували незалежність України, організовували адміністрацію, у першу чергу поліцію і шкільництво».

Саме в розбудові шкільництва Ярунська управа досягла найбільших результатів, про що зокрема свідчать спогади С. Кузьмина : «У Ярунському районі ми організували вчительський курс з участю 72 – х учителів. Інспектором був Микола Марценюк, родом з Сокальщини. Історію України, літературу викладали галичани, решту предметів – місцеві […] З того курсу ми розвели організаційну мережу на весь район» [12].

У липні 1941 р. Ярунська районна управа повідомляла : «Культурно-освітній відділ районного управління просить довести до відома українську молодь про таке. В Яруні відкри­вається гімназія (середня школа), навчання в якій буде безкош­товним. Умови прийняття до гімназії такі : до першого класу при­ймаються ті, хто закінчив 4-й клас початкової або середньої школи; до другого приймаються ті, хто закінчив 5-й клас середньої школи, до третього класу приймаються ті, хто закінчив 7-й клас; до п’ятого приймаються ті, хто закінчив 8-й клас; до шос­того приймаються ті, хто закінчив 9-й клас, до сьомого при­ймаються ті, хто закінчив 10-й клас середньої школи» [7, арк. 27]. У наказі від 26 липня наголошувалося : «До відома всіх вчителів та осіб, що закінчили 8, 9, 10, класів. Вказані особи повинні з’явитися до 28 цього липня у відділ культурно-освітній (народної освіти) для проходження реєстрації. Вчителі повинні проводити облік дітей шкільного віку; вони подають відомості про придатність шкільного приміщення та про інвентар школи; коли останній розібраний, то повернути через міліцію. У серпні відбудеться курс для перепідготовки вчителів» [5, арк. 1]. Очевидно, бажаючих вступити на курси було недостатньо. Тому 28 липня з’явився аналогічний наказ, однак тепер вимагалося, щоб ті, хто бажає вчителювати, прибули до Яруня 5 серпня [8, арк. 10].

Управа, крім того, вимагала від сільрад, аби шкільні приміщення були звільнені від їх тимчасових мешканців [7, арк. 24] та відремонтовані до 20 серпня. Кожен вчитель зобов’язувався надіслати списки школярів не пізніше 8 серпня, для обліку шкільництва на терені Ярунщини [7, арк. 16]. Піклуючись про благополуччя школярів взимку, районна управа наказала з 24 серпня почати збір деревини для опалення приміщень з настанням холодної погоди [6, арк. 33].

Значна увага приділялася регламентації життя населення в умовах німецької окупації. У першу чергу, вимагалося від кожної сільради ліквідувати наслідки недавніх військових дій. Зокрема, наказувалося негайно поховати тіла загиблих осіб, почати від 26 липня ремонт зруйнованих комунікацій [7, арк. 3, 9]. Бажаючи організувати збір деревини, управа 26 липня оголосила, що «всі ліси та розташовані серед них поля, сіножаті і все майно – недоторкана власність Української Самостійної Держави» і заборонила самовільне нищення лісового масиву без відповідного наказу під загрозою «найсуворішої кари воєнного часу» [5, арк. 10]. Своєю чергою, розпорядження від 31 липня і 4 серпня зобов’язували голів сільрад провести перевірку всіх господарств на наявність дров, які потрібно було обліковути [7, арк. 12, 17]. Наголошувала на тому, аби в обов’язковому порядку прибрати і прикрасити квітами могили «українських воїнів, які загинули в 1917 – 1921 рр., а також українців, розстріляних чи замучених червоною Москвою». Попри це вказувалося, щоб «на могилах німецьких вояків не бракувати квітів» [5, арк. 5].

Згідно наказу Ярунського районного управління від 18 липня 1941 р., відбувалися зібрання мешканців сіл, на якому повідомлялося про зміну влади та нову організацію громадського управління. Зазвичай, порядок зборів був таким : 1) читка «Відозви до українського народу»; 2) вибори членів сільради; 3) створення сільської міліції. У «Відозви до українського народу» зазначалося, що «загальні збори приєднуються до наказу і зобов’язуються допомагати ОУН у налаго­дженні порядку на селі».

Того ж дня місцеву владу організували жителі сс. Хижівка (Хижавка), Юрківщина, Вірівка. 20 липня влада була організована у сс. Дідовичі, Груд, Жолобне. 21 липня сільські ради з’явилися у сс. Закриниччя, Гірки (Гурки), Майстрова Воля. Наступного дня мешканці с. Карпилівка обрали сільраду ; 23 липня були обрані голови сільрад сс. Дуплинки та Колоніє-Красилівка. Загальні збори сс. Великі Молодьків, Курмань відбулися 24 липня, на яких селяни домовилися про формування сільради. Влада у с. Кіровка була організована 31 липня [4, арк. 2, 9,10, 12, 14 – 19, 21 – 23, 28, 31 та зв.].

Таблиця 1.

Утворення сільрад та «Української допоміжної поліції» у селах Ярунської управи*

*Складено автором за : [4].

Таким чином, протягом другої половини липня 1941 р. під керівництвом Ярунського проводу ОУН (б) сформувалися місцеві органи влади у більшості сіл зазначеного терену.

Під проводом націоналістів на Ярунщині також створювалися підрозділи Української допоміжної поліції, які перебували майже в кожному селі. Поліція виконувала розпорядження керівників обласних і районних управлінь; у її лавах запроваджувалася дисципліна; у селах на 10 дворів встановлювався один вартовий, який підпорядковувався соцькому сільському старості, а також інспектору районної та обласної поліції [1, арк. 4]. У зв’язку з утворенням вказаних загонів було оголошено про набір осіб віком від 18 до 40 років [8, арк. 169]. Передбачалася платня : одружені поліцаї отримували на день 1,70 райхсмарки (далі – РМ)[2], неодружені – 1 РМ (тобто перші одержували в місяць близько 52 РМ = 650 крб., а другі – близько 30 РМ = 375 крб.), а також безкоштовне харчування. Відзначалося, що ті, які вступлять у поліцію, перебуватимуть на державному утриманні [8, арк. 98]. Слід зазначити, що особи, які працювали в охоронній поліції (шуцманшафт, «шума») отримували, незважаючи на сімейний стан, 480 крб., тобто 38,4 РМ [3, арк. 17]. Таким чином, винятково з економічних обставин, аби утримати сім’ю в умовах окупації, вигідніше було обрати шлях співробітництва з окупантами в Українській допоміжній поліції, ніж в охоронних підрозділах Вермахту. Тому не дивно, що чисельність українських поліцаїв у селах Ярунської управи була досить висока у перші місяці німецько-радянської війни (див. Таблиця 1).

Місцеві жителі до діяльності оунівців ста­вилося прихильно, хоча часто в документах похідних груп вказувалося на їхню пасивність, страх, зневіру в можливість побудувати незалежну державу [17, с. 223].

Очевидно, що провідникам самостійницького руху необхідно було врахувати ту обставину, що з часів завершення Української національної революції і до початку німецько-радянської війни на східноукраїнських землях виросло нове покоління людей, які були прихильні до своєї Батьківщини в цілому, не усвідомлюючи справжнього характеру радянської системи. Та й, напевно, в умовах страхітливої війни населення підрадянських територій більше цікавило, як вижити в даній ситуації, аніж підтримка ефемерних, зовсім їм незнайомих ідеалів національної боротьби.

Коли ж стало очевидно, що бандерівці не відмовляться від оголо­шеної незалежності, військові чиновники зробили спробу сформувати місцеві органи української адміністрації без участі бандерівців як політично заангажованих осіб [15, с. 133]. Тому 5 серпня 1941 р. командування 17 – ї армії видало наказ про затримання всіх «українських політичних агітаторів», а особливо «мандрівних пропагандистів з Групи Бандери». Відповідно до наказу, членів похідних груп ОУН(б) на схід від Збруча мали затримувати і передавати військовій розвідці для майбутньої відправки в Галичину [14, с. 423]. Описуючи ці арешти, член Ярунської управи Микола Мартинюк згадував : «Здається, під кінець липня чи на початку серпня 1941 р. німецька влада провела масові арешти. […] Бажаючи якось формально влаштуватись, делегація членів Похідних Груп зголосилася у військового коменданта міста та запропонувала зорганізувати уряд […]. Комендант погодився на те і сказав, щоб наступного дня о восьмій годині ранку всі вони прибули до нього на нараду. Коли вони появились в комендатурі, їх оточила військова жандармерія і за­явила, що вони заарештовані і будуть відправлені в Західну Україну. Всіх їх посадили у вантажні авта і повезли в напрямі Корця – Рівного – Львова. Пильнували їх не дуже сумлінно, так що по дорозі майже всі заарештовані повтікали. Того ж самого дня фельджандармерія (чи гестапо) заарештувало членів міліції під закидом, що нібито хтось спробував украсти рушницю із станиці. Заарештовано тоді також коменданта станиці Клиновича (місцевий), Войтовича і ще двох членів Похідних Груп. Усіх їх планували розстріляти разом із кількома сотнями жидів. Усіх їх привели на призначене місце і розпочали розстрілювання […]» [13, с. 13 – 14].

Члени Ярунського районного управління С. Кузьмин і М. Мартинюк були арештовані і запроторені до Звягельської в’язниці, проте через деякий час їм вдалося вийти на волю [9, с. 134]. С. Кузьмин описував це так : «Мене і декількох товаришів арештували. Але начальник в’язниці був «наш чоловік». Провідати нас прийшов Іван Климів – Легенда. Він організував опікунство над нами. На другий день мені повідомляють, що маю передачу. Її принесла наречена начальника в’язниці, а через тиждень з його допомогою нас звільнили» [12].

Отже, з початку німецької окупації за ініціативою емісарів бандерівських похідних груп утворилися Ярунська управа, у діяльності якої можна виділити принаймні п’ять головних напрямків : формування організаційних структур, розбудова українських місцевих органів влади, регламентація життя в умовах німецької окупації, відродження шкільництва, створення підрозділів Української допоміжної поліції. Це дозволило учасникам похідних груп, переважно вихідцям із Західної України, заручитися підтримкою частини місцевого населення, яке залучалося до адміністративної і громадської роботи.

Проте, відносно вільна діяльність адміністративних структур на Ярунщині протривала неповних 20 днів і була безжально розчавлена німецьким окупаційним режимом.

Джерела та література :

1. Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО), ф.п-1376, оп.1, од.зб.1а, 6 арк.
2. ДАЖО, ф.р-1151, оп.1, од.зб.2, 179 арк.
3. ДАЖО, ф.р-1162, оп.1, од.зб.2, 82 арк.
4. ДАЖО, ф.р-1293, оп.1, од.зб.1, 32 арк.
5. ДАЖО, ф.р-1294, оп.1, од.зб.2, 90 арк.
6. ДАЖО, ф.р-1294, оп.1, од.зб.3, 48 арк.
7. ДАЖО, ф.р-1297, оп.1, од.зб.1, 129 арк.
8. ДАЖО, ф.р-1440, оп.1, од.зб.1, 186 арк.
9. Дідух В. Ярунщина з середини 16 до середини 20 ст. / В. Дідух. – Тернопіль :  Медобори, 2011. – 148 с.
10.  Жилюк В. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині 1941 – 1955 рр. Монографія / В. Жилюк. – Рівне : Волинські обереги, 2008. – 308 с.
11. Ковальчук І. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року / І. Ковальчук, С. Стельникович. – Житомир : Рута, 2011. – 186 с.
12. Кузьмин С. Моє життя та боротьба. Розповідь-спогад автора / С. Кузьмин. – Львів : [б.в.], 2003. – 26 с.
13. Мартинюк М. Спогади з підпілля / [за ред. Н.Олійник]. – Лондон : УВС, 2000. – 64 с.
14. ОУН в 1941 році. Документи. В 2-х ч. – Ч. 2 / [ упоряд. О. Веселова, О Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук; відп. ред. С. Кульчицький]. – К. : Інститут історії України НАН України, 2006. – 617 с.
15. Патриляк І. «Встань і борись ! Слухай і вір…» : українське націоналістичне підпілля та повстанській рух (1939 – 1960 рр.) : Монографія / Центр досліджень визвольного руху / І. Патриляк. – Львів : Часопис, 2012. – 592 с.
16. Сокальщина. Книга пам’яті України 1914 – 1990 / [ ред. кол. : І. Бережницький,  О. Солодяк та ін. ]. – Львів : Край, 2010. – 530 с.
17. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів // [ під заг. ред. Я. Дашкевича, В. Кук ]. – Львів ; К. : Літературна агенція Піраміда, 2001. – 556 с.