In this article attempts to describe principal features of media coverage of anti-missile defense and nuclear armament are analyzed. The major priorities, ideas and concealed intentions of leading American mass-media are discovered. Supposed perspectives of foreign policy of the country are presented as scripts in this paper.

Суспільство впродовж своєї історії винайшло лише три основних способи впливу на людину – примус, маніпуляцію та співробітництво. У контексті дослідження сфери зовнішньої політики та можливостей застосування різноманітних технологій впливу вказані методи досить часто використовуються на міжнародній арені. Не є винятком такі світові лідери як Росія та США, які здійснюють безпосередній вплив на процес висвітлення їхньої діяльності провідними ЗМІ.

Аналіз останніх досліджень. Так як проблематика медійного висвітлення є надзвичайно широкою, підходи, погляди та різні аспекти надзвичайно активно вивчаються науковцями. На сьогодні представлено багато праць та статей, які присвячені саме специфіці висвітлення ЗМІ важливих суспільних питань зокрема. Серед науковців та дослідників, які вивчали цю проблему, а також розглядали її різні аспекти, слід відзначити таких вітчизняних та зарубіжних фахівців як Доценко [1], Засєкіна [2], Мангейм [3], Ньюман [4] та Юськів [5]. Але зараз дуже важко виділити вітчизняних чи зарубіжних дослідників, які б конкретно займалися питанням інформаційного висвітлення питання протиракетної оборони та ядерного озброєння розвинених країн. Тому за доцільне вважаю продовжувати дослідження цієї тематики, адже вона є надзвичайно перспективною та актуальною у наш час.

Метою статті є інтерпретація характерних рис медійного висвітлення питання протиракетної оборони та ядерного озброєння США. Однак в першу чергу потрібно виявити і проаналізувати певні патерни, закономірності і залежності провідних американських ЗМІ. Це дасть змогу розкрити приховану мету, справжні наміри та головну ідею поданої інформації, що у свою чергу дозволить краще зрозуміти особливості зовнішньої політики Сполучених Штатів.

Виклад основного матеріалу. Для дослідження особливостей медійного висвітлення проблеми протиракетної оборони та ядерного озброєння було використано контент-аналіз. Крім того, здійснювався фреймовий аналіз як допоміжний і взаємодоповнюючий метод вивчення тексту, який не лише дозволяв виявити певні патерни, закономірності і залежності у статті, але й представляв цілу картину, давав загальне уявлення про повідомлення , при цьому розкриваючи приховану мету автора, його справжні наміри та головну ідею поданої інформації.

Процедура здійснення контент та фреймового аналізів здійснювався за наступним планом:

1) детальне вивчення статті (уважне перечитування, ознайомлення із автором та часто використовуваними техніками та особливостями написання текстів, дослідження інших його статей);

2) виділення ключових тем або категорій досліджуваної статті (наприклад, політика, суспільство, релігія, економіка, спорт, бізнес, освіта, тощо);

3) вибір основних одиниць аналізу та їх групування у поточні категорії, фрейми  (зазвичай це слова, які виражені іменниками, прикметниками);

4) визначення коефіцієнту частотності одиниці аналізу у межах фрейму (частка кількості використання кожного поняття від загальної кількості понять, що належать до цієї категорії);

5) аналіз дослідження показника частотності понять у межах визначеного фрейму дає змогу визначити прототипи – слова із найвищим коефіцієнтом повторюваності ;

6) на основі детермінованих прототипів створюється сценарій – це структура, на основі якої визначається загальний ракурс думок, уявлень та інтенцій автора тексту;

7) для більш деталізованого аналізу прихованих мотивів чи намірів автора досліджуваної статті здійснюється конструювання скрипту, який представлений структурою Передподія-Подія-Постподія, тобто це основна причина, суб’єкт, проблема – дія чи процес – очікування, наслідок, результат досліджуваного повідомлення [2, с. 78-86].

Для аналізу було відібрано дві статті провідних газет Сполучених Штатів («The New York Times», «The Washington Post»), а також промову Бараки Обами із офіційного сайту Білого Дому. Моніторинг вищезазначених джерел масової інформації здійснювався із січня по квітень 2013 року включно.

Першою піддавалася вивченню стаття «The Kremlin’s World» щоденної американської газети «The New York Times» [6]. У процесі дослідження враховувалися такі одиниці аналізу як іменники, прикметники, що володіють сильним емоційним забарвленням, та дієслова.

Основними фреймами аналізу було визначено 6 наступних категорій: «країни», «озброєння», «процеси», «влада», «взаємодія» та «часові і просторові поняття». За результатами групування слів було досліджено, що класифікатор «країни» містить 73 слів, «озброєння» – 29; «процеси» – 37; «влада» – 79; «взаємодія» – 55; «часові і просторові поняття» – 14 слів. Після чого підраховувалася кількість слів у виділених категоріях. Для тих, що найчастіше повторювалися, виділявся коефіцієнт їх частотності.

Слова, які повторюються найбільшу кількість разів, утворюють прототипи для кожного фрейму. Так, найчастотнішими поняттями категорії «країни» є Russia, U.S., U.N., neighbors; для «озброєння» – defense, nuclear, arms, warn; для «процеси» – protect, reveal, improve; для «влада» – foreign policy, Putin, Moscow; для «взаємодія» – Doctrine, Concept, link; для «часові і просторові поняття» – future, years, reality відповідно.

Відібрані слова у кожному фреймі дають можливість побудувати сценарій досліджуваної статті, тобто демонструють основні пріоритети та головну ідею тексту, яку хоче донести автор.

Для того, щоб правильно і максимально об’єктивно сконструювати скрипт газетної статті, потрібно відібрати із прототипів ті мовні одиниці, які часто використовуються, містять значну частку дієслівності і розміщуються у ланцюзі Передподія-Подія-Постподія:

Russia-defense/nuclear-future

На основі зробленого аналізу можна спробувати здійснити інтерпретацію отриманих результатів. Автор статті вбачає, що майбутнє США залежить безпосередньо від Росії, її зовнішнього курсу розвитку, а також державної політики у сфері протиракетної оборони та ядерного озброєння. Не останню роль у моделюванні цієї ситуації відіграє політика Америки, а саме орієнтація на власний захист.

Наступною аналізувалася досить впливова ділова газета «The Washington post», а саме її стаття «Obama reaches out to a repressive Putin» [7]. Розподіл основних мовних одиниць аналізу представлений наступним чином: фрейм «країни» містить 21 слово, «озброєння» – 43; «процеси» – 29; «влада» – 53; «взаємодія» – 19; «часові і просторові поняття» – 14 слів.

У категорії «країни» найчастіше вживалися такі поняття як Russia (10 повторів), U.S. (9 повторів), тобто основні фігуранти статті; у класифікаторі «озброєння» – nuclear (6 повторів), campaign, demonstrations, weapons; у фреймі «процеси» – reduction, charged, movement; у категорії «влада» – Putin (10 повторів), Obama (6 повторів), president, regime; у класифікаторі «взаємодія» – agreement, initiative, reach out, regard; у часових і просторових поняттях – middle, way, context, status quo.

Із розглянутого сценарію можна помітити деяку закономірність – часте вживання слів «Росія», «Путін» та «США», «Обама». Майже однакове представлення одиниць аналізу говорить про рівність країн-партнерів та їх лідерів. Цієї маніпуляцією автор статті хоче зосередити увагу на ключових персонажах повідомлення, підсилити їхню важливість, авторитетність і впливовість. Цікаво те, що провідну роль тут відіграє російська сторона. Крім того, переважаючою тематикою статті «Obama reaches out to a repressive Putin» є озброєння та влада. Скриптом обраної статті є:

Russia-agreement/initiative-way

Як висновок, США намагається налагодити вигідну взаємодію із Росією шляхом прояву власної ініціативи та спільного узгодження найбільш болючих і критичних питань, а саме питання ядерного озброєння та розгорнення кампаній із протиракетної оборони. На думку вищого керівництва Сполучених Штатів налагодження діалогу із Президентом Російської Федерації є єдиним можливим способом вирішення цієї дилеми.

Доволі цікавою для дослідження є Ізраїльська промова Бараки Обами, яка була виголошена 2013 року [8]. Цей закордонний візит американського президента є одним із останніх його виступів, що має пряме відношення до зовнішньої політики держави, реалізації основних пріоритетів США.

У своїй промові Барак Обама найчастіше апелює до категорії «взаємодія»: слово peace вживається 26 разів; слово rights – 12; слово friendship – 10; promise – 6 разів. Крім того, дуже часто президент звертається до фрейму «країни»: поняття Israel згадується 82 рази; поняття people – 45; поняття world – 29; поняття Palestinians – 21 раз. У промові також присутні такі словосполучення, свого роду штучні кліше – Israeli people (3), Israel’s rights (4), Jewish people (9), global economy.

Також було досліджено кількість вживання мовної конструкції We та I. Перша одиниця була використана 40 разів, а друга – 64 рази. Цей незначний аспект свідчить про те, що Барак Обама як офіційний керівник США усвідомлює свою важливу роль і бере на себе одноосібну відповідальність за представлення інтересів свого народу. Проте він очікує, що громадяни Америки також братимуть колективну участь у творенні історії своєї країни. Тому на основі вищесказаного був побудований скрипт, представлений наступними поняттями:

Israel-security-peace

Крім того, Обама звертає увагу на такі країни і наддержавні об’єднання як Болгарія, Ефіопія, Радянський Союз, Сирія, Іран, Південна Африка, Близьким Схід, США та ООН. Цим самим президент хотів продемонструвати готовність до налагодження комунікації, відкритість, повагу, високий рівень співпраці Америки з іншими державами. Можна припустити, що у такий спосіб була здійснена спроба переконати на несвідомому рівні правління та зокрема жителів Ізраїлю у тому, що США керується принципами демократичності, ліберальності, рівності прав, що вона може стати вигідним союзником і захисником у разі виникнення нових непорозумінь із іншими країнами, зокрема із Іраном.

Підтвердженням цього припущення є результати здійсненого контент та фреймового аналізів, які вираженні у відсотковому відношенні: 27% слів із категорії «країни»; 17% слів із категорії «процеси»; по 16% слів фреймів «влада» і «взаємодія». Більш менш рівномірний розподіл мовних одиниць свідчить про високий рівень ефективності і впливу цих статей на свідомість читачів, а також це є показником того, що маніпуляція здійснюється більш завуальовано.

Висновки. Отже, проаналізувавши провідні друковані видання та Інтернет-джерела Сполучених Штатів Америки можна побачити і ще раз переконатися у достовірності і незмінності зовнішньополітичних пріоритетів країни. Барак Обама, будучи вдруге президентом, логічно продовжує свій політичний курс на глибоку інтеграцію із країнами Тихоокеанського та Азіатського регіонів. Особливе місце у цій стратегії посідає «перезавантаження» відносин із Росією та забезпечення глобального миру шляхом згорнення власної системи ПРО, інших країн, а також утилізації ядерної зброї, активних боєголовок та установок.

 Список використаних джерел та літератури

 1. Дoцeнкo, E.Л. Пcиxoлoгия мaнипуляции: фeнoмeны и мexaнизмы [Текст] / E.Л. Дoцeнкo. – CПб. : Peчь, 2004. – 304 c.

2. Зacєкiнa, Л.В. Пcиxoлiнгвicтичнa дiaгнocтикa [Текст] : навч. посіб. / Л.В. Зacєкiнa, C.В. Зacєкiн. – Луцьк. Вeжa, 2008. – 188 c.

3. Мангейм, Д. Политология. Методы исследования [Текст] / Д. Мангейм, Р. Рич. – М., 1997. – 209 с.

4. Ньюман, Л. Неопросные методы исследования [Текст] / Л. Ньюман // Социологические исследования. – 1998. – № 6. – С. 119–129.

5. Юськів, Б. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід [Текст] / Б. Юськів. – Рівне.: Перспектива, 2006. – 203 с.

6. Cohen, A. The Kremlin’s World [Electronic resource] / A. Cohen // The New York Times. – [1998?]. – Mode of access : http://www.nytimes.com/2013/04/06/opinion/global/the-kremlins-world.html?pagewanted=all. – Title from the screen.

7. Obama reaches out to a repressive Putin [Electronic resource] // The Washington Post. – [1996?]. – Mode of access : http://www.washingtonpost.com/opinions/obama-reaches-out-to-a-repressive-putin/2013/02/15/c734c71e-761e-11e2-aa12-e6cf1d31106b_story.html. – Title from the screen.

8. Text: Obama’s Speech in Cairo [Electronic resource] // The New York Times. – [1998?]. – Mode of access : http://www.nytimes.com/2009/06/04/us/politics/04obama.text.html?pagewanted=all&_r=0. – Title from the screen.

]]> https://naub.oa.edu.ua/frejmovyj-ta-kontent-analizy-internet-dzherel-i-drukovanyh-zmi-ssha/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/poshuk-variantiv-vyrishennya-iranskoho-yadernoho-pytannya-na-suchasnomu-etapi/ https://naub.oa.edu.ua/poshuk-variantiv-vyrishennya-iranskoho-yadernoho-pytannya-na-suchasnomu-etapi/#respond Thu, 24 May 2012 06:34:35 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=5749  

У статті розглянуто основні шляхи врегулювання ядерного питання Ірану протягом 2002 – 2011 рр. Встановлено, що спроби пошуку компромісу між Іраном, з одного боку, та країнами-членами ЄС і США, з іншого, здійснювались у форматах переговорів, МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН. Досліджується вплив міжнародної політики санкцій на розвиток ядерної програми Ірану та еволюцію переговорних позицій сторін. Проаналізовано технічний потенціал країни у галузі атомної енергетики.

Ключові слова: Додатковий протокол, збагачення урану, МАГАТЕ,  Рада Безпеки ООН, ядерна зброя, ядерна програма

В статье рассмотрены основные пути урегулирования ядерного вопроса Ирана на протяжении 2002 – 2011 гг. Установлено, что попытки поиска компромисса между Ираном, с одной стороны, и странами-членами ЕС и США, с другой, осуществлялись в форматах переговоров, МАГАТЕ и Совета Безопасности ООН. Исследуется влияние международной политики санкций на развития ядерной программы Ирана и эволюцию переговорных позиций сторон. Проанализирован технический потенциал государства в области атомной энергетики.

Ключевые слова: Дополнительный протокол, МАГАТЕ, обогащение урана, Совет Безопасности ООН, ядерное оружие,  ядерная программа.

The article considers the main ways of addressing the Iranian nuclear issue during 2002- 2011. It has been found that attempts to find a compromise between Iran, on the one hand, and EU member states and the USA, on the other hand, carried out in the format of negotiations, the IAEA and UN Security Council. It has been studied how international sanctions policy affects the Iranian nuclear program development and evolution of the negotiating positions of the parties. The technical potential of the country in the field of atomic energy has also been analyzed.

Key words: Additional Protocol, IAEA, nuclear program, nuclear weapon, UN Security Council, uranium enrichment

Однією з найскладніших проблем сучасних міжнародних відносин, що викликає занепокоєння світового співтовариства та є потенційним джерелом напруженості у регіоні Близького та Середнього Сходу є ядерна програма Ірану. Її основною метою, за словами офіційних посадовців країни, є розвиток атомної енергетики у мирних цілях для задоволення зростаючих господарських потреб Ісламської республіки. Відповідне право Іран має як учасник Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі–ДНЯЗ), підписаного 1 липня 1968 р. Однак європейські держави та США, спираючись на дані Міжнародного агентства з атомної енергії (далі– МАГАТЕ) як основного органу контролю за режимом нерозповсюдження, ставлять під сумнів мирний характер програми й наголошують на прихованих задумах тегеранського керівництва створити атомну бомбу. Діючий режим міжнародних санкцій проти Ісламської Республіки Іран (далі– ІРІ) та непримиренність позицій обох сторін значно ускладнюють переговори, які потенційно можуть відкрити шлях до вирішення ядерного питання країни політико-дипломатичними засобами та збільшують шанси на розгортання військового сценарію за участю США та Ізраїлю. Зважаючи на це, тема статті є актуальною.

Різні аспекти теми зачіпали у своїх дослідженнях російські та зарубіжні вчені. У роботі використано публікації переважно російських авторів, у яких здійснено аналіз переговорного процесу з приводу іранського ядерного врегулювання (А. Пікаєв, А. Калядін, В. Сажин). Джерельна база включає доповіді Генерального директора МАГАТЕ та резолюції Ради Безпеки ООН №1696, 1737, 1747, 1803, 1929, на які зверталась основна увага.

Мета статті – розглянути спроби врегулювання іранського ядерного питання протягом 2002 – 2011 рр. Основні завдання: охарактеризувати зусилля євротрійки з пошуку компромісу з іранською владою, проаналізувати ефективність форматів МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН у врегулювання ядерного питання, визначити вплив політики санкцій на розвиток ядерної програми.

 На початку ХХІ ст. іранська ядерна програма постає у центрі уваги світового співтовариства. Побоювання західних країн можливими намірами тегеранського керівництва виготовити атомну зброю зумовлює активізацію дипломатії на цьому напрямку. До переговорного процесу з клерикальною владою ІРІ активно залучаються провідні західноєвропейські держави – Великобританія, Франція та Федеративна Республіка Німеччина.

Після опублікування у серпні 2002 р. зроблених з космосу знімків іранської території, на яких було видно ядерні об’єкти країни, у лідерів країн-членів ЄС з’явився сумнів у мирному характері ядерної програми ІРІ. Стало очевидним, що Іран, порушуючи угоду про гарантії з МАГАТЕ від 1974 р., здійснював незадекларовану діяльність у відповідній сфері. Зі свого боку, Тегеран погоджувався співпрацювати з МАГАТЕ та приєднався до Додаткового протоколу до угоди про гарантії, згідно з яким інспектори Агентства отримали можливість здійснювати перевірки на ядерних об’єктах держави. Наприкінці 2003 р. розпочалися неформальні контакти між представниками Ірану, з одного боку, та представниками трьох західноєвропейських держав (так звана ,,євротрійка” у складі Великобританії, Франції та Німеччини), з іншого. Вони завершилися підписанням 15 листопада 2004 р. Паризької угоди [6, 67-68]. Відповідно до даного документу, Іран, на добровільній основі, брав на себе зобов’язання призупинити збагачення урану та радіохімічне напрацювання плутонію з відпрацьованого ядерного палива. Інспектори МАГАТЕ отримували доступ до ядерних об’єктів в Ісфагані та Натанзі для здійснення перевірок [14].

У березні 2005 р. держсекретар США Кондоліза Райс пообіцяла сприяти вступу Ірану до Світової організації торгівлі (СОТ) та зняти ембарго на постачання запчастин до цивільних літаків американського виробництва, якщо Тегеран повністю відмовиться від збагачення урану. Натомість, у травні 2005 р. влада ІРІ запропонувала свій варіант врегулювання проблеми (так званий ,,чотирьохетапний план”). Згідно з ним, Іран отримував право здійснювати конверсію урану на підприємстві в Ісфагані та установку 3 тис. центрифуг для збагачення урану в Натанзі. Було гарантовано постійну присутність інспекторів МАГАТЕ на обох ядерних об’єктах. За ці поступки влада Ісламської Республіки отримувала надійні гарантії на постачання країнами-членами ЄС легводневого реактора для АЕС, реакторного палива як альтернативи власному виробництву, забезпечення більшого доступу на ринки ЄС для іранських товарів. Проте дипломати ,,євротрійки” відхилили іранську ініціативу, що безперечно негативно позначилося на подальшому ході переговорів. 8 серпня 2005 р. ісламське керівництво оголошує про припинення одностороннього мораторію на збагачення урану. У відповідь, ЄС заявляє про підтримку ідеї перенесення ядерного питання до Ради Безпеки ООН (далі–РБ ООН) [6, 69-72].  

Після провалу місії ,,євротрійки” обговорення  ядерного питання Ірану стало здійснюватися у форматі Ради Керуючих МАГАТЕ. Від цього часу Рада Керуючих періодично приймає спеціальні резолюції, що стосуються перевірки виконання Іраном зобов’язань відповідно до ДНЯЗ та Угоди про гарантії з МАГАТЕ. Реагуючи на відновлення ІРІ робіт із збагачення урану, керівний орган Агентства видає 24 вересня 2005 р. резолюцію, за якою закликає Іран: здійснити заходи транспарентності, тобто забезпечити доступ працівникам МАГАТЕ до осіб, документації, пов’язаної з набуттям обладнання подвійного призначення, спеціалізованих підприємств і місць проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт; призупинити збагачення урану; переглянути позицію щодо будівництва дослідницького реактора на важкій воді; ратифікувати Додатковий протокол до Угоди про гарантії, а також повернутися до переговорного процесу [2]. 3 січня 2006 р. влада Ірану повідомила про відновлення науково-дослідницьких робіт у рамках програми використання ядерної енергії в мирних цілях, про початок збагачення урану на каскаді із 164 центрифуг підприємства в Натанзі та досягнення рівня у 3,6%. [3].

23 грудня 2006 р. РБ ООН прийняла резолюцію №1737, в якій вимагає від Ірану призупинити діяльність, пов’язану зі збагаченням і переробкою, а також будівництво дослідницького реактора на важкій воді. На додачу до цього, резолюція вперше накладає санкції на Ісламську Республіку. Усі держави світу мають утриматися від постачання, продажу чи передачі предметів, матеріалів, обладнання, товарів і технологій, які могли б сприяти Ірану в розвитку його ядерної програми та систем доставки ядерної зброї. Заборонялося надавати країні технічну, професійну, фінансову допомогу, вкладати інвестиції у ядерний сектор [7].

  24 березня 2007 р. РБ ООН приймає наступну резолюцію №1747, яка накладає обмеження на співпрацю з Тегераном у військово-технічній сфері. За умови виконання положень резолюції №1747 РБ ООН готова зняти санкції з країни, надавати підтримку у будівництві в Ірані нових реакторів на легкій воді у рамках спільних міжнародних проектів, погоджується призупинити обговорення ядерного питання у форматі Ради Безпеки ООН після відновлення переговорів [8]. Отже, резолюція №1747, крім санкцій, містить конструктивні пропозиції щодо співпраці з Тегераном та забезпечення ширшого доступу країни на ринки ЄС та США.

   3 березня 2008 р. РБ ООН приймає резолюцію №1803, яка в цілому повторює зміст попередніх резолюцій, проте одночасно закликає держави утриматися від прийняття нових зобов’язань відносно державної фінансової підтримки торгівлі з Іраном, включаючи надання експортних кредитів, гарантій чи страхування своїм громадянам, які займаються торгівлею з ІРІ; обмежити контакти з банками ,,Меллі” та ,,Садерат”; здійснювати огляди в аеропортах або морських портах вантажів, що перевозяться до Ірану чи з нього [9]. Санкції, які запроваджуються згідно з резолюцією РБ ООН №1803 мають обмежений характер, оскільки не стосуються будівництва АЕС в Бушері та допомоги, яку надає МАГАТЕ владі ІРІ в ядерній галузі. На виконання положень резолюції ісламському керівництву держави було відведено 90 днів. Всупереч цьому, у квітні 2008 р. іранські вчені почали випробування нових центрифуг та встановлення 6.000 додаткових центрифуг на підприємстві в Натанзі. На думку О. Калядіна, Іран проводить лінію на затягування переговорів для нарощування потенціалу збагачення урану [1, 51-53].

  21 вересня 2009 р. у листі до МАГАТЕ Іран повідомив про будівництво нової експериментальної установки зі збагачення урану у Фордо (поблизу міста Кум). 26 – 27 жовтня 2009 р. Агентство здійснило перевірки на даній установці й з’ясувало, що у цьому місці буде споруджено 16 каскадів з 3.000 центрифуг [4].

17 травня 2010 р. у Тегерані відбулись переговори між Іраном, Туреччиною та Бразилією, за результатами яких ісламське керівництво погодилося збагачувати уран до 3,5%; на території Туреччини обміняти його на уран, збагачений до 20% з метою використання в тегеранському дослідницькому реакторі. Однак незабаром міністр закордонних справ ІРІ    М. Моттакі заявив, що країна не відмовиться від програми збагачення урану на своїй території [12].   

 Продовження будівництва ядерного об’єкту в Кумі та здатність Ірану збагачувати уран до 20% стали основними передумовами до прийняття              9 червня 2010 р. нової резолюції РБ ООН №1929.  Резолюція №1929 накладає санкції на суднобудівельну компанію держави ,,Ісламік Репаблік оф Іран Шиппінг Лайнз”. Не дозволяється відкривати нові відділення, філіали чи представництва іранських банків, створення спільних підприємств. У даному документі міститься запит до Генерального секретаря ООН утворити Групу експертів у складі восьми чоловік під керівництвом Комітету РБ ООН для моніторингу виконання Тегераном положень резолюції [10]. Підтримали резолюцію всі постійні члени РБ ООН, непостійні члени Туреччина та Бразилія висловилися проти, а Ліван утримався. Реагуючи на прийняття резолюції №1929, М. Моттакі заявив, що Іран не обмежить діяльність у сфері ядерної енергетики та назвав дане рішення ,,черговою поразкою Заходу”[11].

21 – 22 січня 2011 р. у Стамбулі відкрились переговори у форматі ,,Іран – група 5+1”. Тегеран висунув попередню умову визнання його права на збагачення урану та готовність країн ,,шістки” відмовитися від санкцій. На думку Генрі Баркі, провідного спеціаліста з Центру Карнегі (Carnegieendowmentforinternationalpeace), січневі переговори у Стамбулі були із самого початку приречені на невдачу. Іран намагався виграти час, група ,,5+1” досягти згоди між собою в питанні проведення спільної узгодженої політики на іранському напрямі. Західні держави не збиралися відмовлятися від санкцій і конкретно нічого не запропонували взамін [13].

У доповіді Генерального директора МАГАТЕ Юкіо Амано від                 9 листопада 2011 р. наводиться докладний аналіз інформації, яка підтверджує здійснення Іраном діяльності у напрямі розробки ядерного вибухового пристрою. Дана інформація включає в себе: документацію про дослідження, закупівлі, закордонні подорожі громадян, фінансову звітність, документацію про медичні заходи та заходи в області безпеки, що стосуються методів виготовлення компонентів вибухових речовин. Натомість, звіти, які надавала іранська сторона, були неточними та неповними, мали суперечливий характер. Наприкінці 80-х рр. було створено структури та механізми реалізації ядерної програми під загальним керівництвом навчально-дослідницького інституту оборонної промисловості. Управління програмою здійснював Центр фізичних досліджень. Після ліквідації Центру таємна діяльність у ядерній сфері здійснювалась у рамках плану ,,Амад” на чолі з Мохсеном Фахрізаде. Основна робота проводилась у напрямі конструювання бойової частини ракети ,,Шахаб-3”. Від таємної мережі ядерних постачальників Іран отримав документи, в яких описуються технології центрифужного збагачення та процеси конверсії з’єднань урану у металічний уран і виробництво напівсфер. За даними Агентства, на території військового комплексу в Парчині всередині однієї з будівель Іран побудував циліндричний об’єкт і великий земляний вал під ним, що може використовуватися для проведення випробувань ядерних вибухових пристроїв масою до 70 кг [5].Таким чином, інформація, яка міститься в доповіді, вказує на здійснення Тегераном активної                            незадекларованої діяльності в напрямі виготовлення ядерних вибухових пристроїв протягом 1987 – 2002 рр. Однак точними даними на підтвердження військової складової ядерної програми Ірану останніх років МАГАТЕ не володіє.

Висновок Агентства від 9 листопада 2011 р. призвів до нового витка міжнародної напруженості. 22 листопада США, Великобританія та Канада прийняли новий пакет санкцій, за якими розривалися всі фінансові зв’язки з Центральним банком Ірану та заморожувалися його активи у зазначених країнах. Це були найжорсткіші санкції порівняно з попередніми. На додачу до цього, адміністрація Обами запровадила нові обмеження на постачання товарів, послуг і технологій до іранського нафтового сектору [15].

Таким чином, спроби врегулювання іранського ядерного питання у першому десятиріччі ХХІ ст. поступово еволюціонували від переговорів, завдяки яким можна досягти компромісу на взаємовигідній основі, через механізм МАГАТЕ, де обговорювалися чутливі аспекти ядерної діяльності Ірану кінця ХХ ст., до формату Ради Безпеки ООН, яка запровадила режим міжнародних санкцій проти ІРІ. Політика односторонніх дій з боку групи ,,5+1” ускладнює ситуацію навколо ядерної програми та унеможливлює пошук рішення дипломатичними засобами. Необхідно докласти максимум зусиль для відновлення довіри між учасниками переговорного процесу та залучити більшу кількість посередників, яких визнавали як західні держави, так і Іран.

Джерела та література

1.      Калядин А. Ядерный вызов Ирана в ракурсе Совета Безопасности [Текст]ООН / А. Калядин // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №12. – С. 51 – 57

2.     Осуществление соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран: резолюция, принятая 24 сентября 2005 года [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2005/Russian/gov2005-77_rus.pdf. – Название с экрана

3.     Осуществление Соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директораот 28 апреля 2006 г.[Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2006/Russian/gov2006-27_rus.pdf. – Название с экрана

4.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций 1737 (2006), 1747 (2007), 1803 (2008) и 1835 (2008) Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 16 ноября 2009 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа:  http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2009/Russian/gov2009-74_rus.pdf. – Название с экрана

5.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 9 ноября 2011 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2011/Russian/gov2011-65_rus.pdf. – Название с экрана

6.     Пикаев А. Иранский ядерный пазл[Текст] / А. Пикаев // Международная жизнь. – 2008. – №11. – С. 67 – 83

7.     Резолюция №1737 (2006), принятая Советом Безопасности на его 5612-м заседании 23 декабря 2006 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2006/res1737.htm. – Название с экрана

8.     Резолюция №1747 (2007), принятая Советом Безопасности на его 5647-м заседании 24 марта 2007 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2007/res1747.htm. – Название с экрана

9.     Резолюция 1803 (2008), принятая Советом Безопасности на его 5848-м заседании 3 марта 2008 г.[Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа:  http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2008/res1803.htm. – Название с экрана

10. Резолюция №1929 (2010), принятая Советом Безопасности на его 6335-м заседании 9 июня 2010 г. . [Электронный ресурс]   / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/RES/1929%20(2010). – Название с экрана

11. Саруханян С. Иран и санкции [Электронный ресурс] /                           С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4929&sphrase_id=12792. – Название с экрана

12. Саруханян С. Развитие вокруг ядерной программы Ирана [Электронный ресурс] / С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4904. – Название с экрана

13. Barkey H. What’s Turkey’s role in the second round of Iran talks [Electronic resource] / H. Barkey; Carnegie endowment for international peace. – Mode of access: http://carnegieendowment.org/2011/01/09/what-s-turkey-s-role-in-second-round-of-iran-talks/2arx. – Title from the screen

14. Communication dated 26 November 2004 received from the Permanent Representatives of France, Germany, the Islamic Republic of Iran and the United Kingdom concerning the agreement signed in Paris on 15 November 2004 [Electronic resource] / IAEA; Information Circular. – Mode of access: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/2004/infcirc637.pdf. – Title from the screen

15. Dyer G., Blitz J. US, UK and Canada impose new Iran sanctions [Electronic resource] / G. Dyer, J. Blitz; Financial Times. – Mode of access: http://www.ft.com/intl/cms/s/0/df43b59e-145f-11e1-8367-00144feabdc0.html#axzz1me14JLzW. – Title from the screen