Marуna Yakуmchuk
Ostroh, Ukraine

GEOPOLITICAL FACTOR IN THE COOPERATION BETWEEN THE EU AND IRAN IN THE ENERGY SECTOR

The article analyzes the external factors affecting the EU and IRI relations in the energy sector: geopolitical situation, the neighbors, the international situation. The attention is focused on a player in international relations and discussed their stance on Iran’s nuclear program, sanctions. Also singled out the interests of the leaders on the European continent and in the Middle East.
Key words: energy, geopolitics, nuclear program, USA, Turkey, Russia, China.

Марина Якимчук
Острог, Украина

ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЙ ФАКТОР В СОТРУДНИЧЕСТВЕ ЕС И ИРАНА В ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

В статье проанализированы внешние факторы которие влияют на отношения ЕС и ИРИ в энергетической сфере: геополитическое положение, соседи, международная ситуация. Акцентировано внимание на влиятельных субъектах международных отношений и рассмотрены их позиции к ядерной программе Ирана и санкциям. Кроме того выделены интересы государств-лидеров на европейском континенте и в регионе Ближнего Востока.
Ключевые слова: энергетика, геополитика, ядерная программа, США, Турция, РФ, Китай.

Процеси глобалізації та інтеграції спричинили тісне переплетення економік держав не тільки одного регіону, а активізували співробітництво між державами різних регіонів. Причиною розширенню векторів співпраці можна визначити наявність ресурсів та їх ефективна реалізація. Енергетичні ресурси завжди відіграють важливу роль у визначенні партнерів та союзників, однак політичні фактори коригують зовнішню політику. Тому, формуючи національну політику, керівництво держави зважає на політику сусідів, інших партнерів та конкурентів. Такий самий фактор враховують, коли дві держави налагоджують діалог чи розпочинають співпрацю в певній сфері.
Зважаючи на той факт, що досліджувана тема досить актуальна і багато держав зацікавленні в розвитку подій, адже це без посередньо стосується їхньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вивченням теми займалися, відомі інформаційні агентства Reuters, The Huffington Post, The Wall Street Journal та іранський Al-Monitor, Інститут Сходознавства РАН Росії, та Турецька Енергетична Фундація, американський науково-дослідний інститут Global Energy Center. Аналітична база обраної теми є досить потужна. Вивчаючи питання, не акцентували увагу на багатосторонньому співробітництві, тобто розглядали лише двосторонній або трьохсторонній формат відносин, що може подати деформовану картину геополітичної ситуації в регіоні.
Метою дослідження є визначити вплив світових енергетичних лідерів на співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній сфері. Реалізація мети сприятиме розв’язанню наступному завданню: проаналізувати як внутрішні реінтеграційні процеси в ЄС вплинуть на відносини з Іраном, а також нова формула співпраці з США, Туреччиною, РФ та Китаєм коригує білатеральні відносини ЄС та ІРІ
Зважаючи на географічне положення Ірану, яке дозволяє йому співпрацювати з багатьма державами, а енергетичний потенціал збільшує кількість торговельних партнерів та суперників. Зокрема, у відносинах ЄС та Ірану можна виокремити два блока держав. Перший прозахідний блок: ЄС, США, Туреччина, другий: Росія, Китай. Проте не можна їх так кардинально розділяти, необхідно враховувати і той аспект, що навіть, не зважаючи на конфлікт в Україні, санкції, конфлікт на Близькому Сході, ЄС імпортує по над 50% російських енергоносіїв, є одним із найбільших торговельних партнерів. США в свою чергу визначає Китай та Росію найбільшими партнерами. Але ця умовна лінія допоможе краще зрозуміти інтереси кожного суб’єкта в регіоні і як вони впливають на відносини ЄС та ІРІ. Крім того, зважаючи на нові тенденції в ЄС – Брексіт та якою буде нова політика ЄС.
США від початку становлення відносин ЄС та ІРІ відгравали роль наставника, який намагався контролювати співпрацю. Саме через ЄС, а точніше Велику Британію, США зайшли на енергетичний ринок Ірану і намагалися там контролювати політику ІРІ. Важливим фактором є те, що США не зовсім вигідно, щоб Іран був потужною енергетичною державою, адже на таке місце претендують самі Штати. Запитання залишається як зміниться політика США-ЄС-Іран, зважаючи на те, що головний лобіст Америки вийшов з ЄС. Крім того, з обрання нового президента в США, позиція держави стала різкішою щодо Близького Сходу [9]. Після зняття санкцій, Обама та Руханні підписали договір, однак нинішній президент розкритикував його і зазначив, що «це найжахливіша угода, яку навіть соромно обговорювати». І згодом 3 лютого 2017 р. накладає санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній причетних до розробки і випробувань балістичних ракет. На що населення Ірану відреагували бурхливо і знову з’явилися гасла «смерть Америці». Однак, за цим інцидентом не можна зрозуміти, якими ж насправді є відносини США та Ірану і як вони вплинуть на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ. Адже, зовнішньополітичний курс нової адміністрації США ще остаточно не сформований і буде залежати від співвідношення внутрішньополітичних сил в Америці, можливості знаходження балансу між інтересами основних політичних партій США, а також від перспективи згладжування суперечностей всередині самих цих партій. Тому на пряме запитання чи розірве президент Д. Трамп ядерну угоду, він відповів: «Почекаємо, подивимося» [1].
Сам ЄС не зовсім підтримує позицію США щодо спільного всеохоплюючого плану дій щодо ядерної програми. Іран також за офіційними заявами не збирається розривати угоду. Тобто позиція ЄС та ІРІ відрізняється від офіційної риторики Америки [11]. Після зняття санкцій Іран відновив співробітництво не тільки із західним світом, але почав налагоджувати відносини з державами-сусідами. Відбулися візити до Саудівської Аравії, Лівану та Кувейту, головною метою яких було налагодження відносин. Зі своєї сторони США також приділяють значну увагу взаємодії з країнами Затоки і обговорюють можливість створення в близькосхідному регіоні військового союзу на противагу Ірану. Крім того, Вашингтон розпочав переговори з Саудівською Аравією, ОАЕ, Єгиптом і Йорданією, що може свідчити про початок суперництва Ірану та США [3]. Тобто позиція США щодо співпраці ЄС та Ірану залишається незрозумілою, а питання подальших відносин відкритим, оскільки відсутня чітка концепція співробітництва з ЄС, Іраном та державами близькосхідного регіону.
На відносини ЄС та ІРІ безумовно вплине вихід Великобританії з союзу. Зважаючи на той факт, що ВБ лобіювала інтереси США в ЄС. Під час розробки ядерної програми Ірану, до резолюцій РБ ООН, Велика Британія закликала держав-членів спільноти і саму спільноту приєднатися до санкцій слідом за США. Проте, така політика мала вплив частково. В Ірані ж переконані, що Брексіт позитивно вплине на відносини. Впевнені, що Брексіт може закласти підґрунтя для глибшої співпраці в сфері безпеки Брюссель-Тегеран. В останні місяці Іран намагається позиціонувати себе як союзника Заходу в боротьбі з Ісламською державою (ISIS). Однак, офіційна риторика Німеччини дещо інша. Зокрема, для поглиблення відносин не тільки в енергетичній сфері, необхідно узгодити ще багато питань політичного характеру. Таким чином, ЄС без Великобританії сприятиме нормалізації економічних відносин між Європою та Іраном, але ЄС все одно залишатиметься на сторожі [5].
Також необхідно розглянути, які ж відносини будуть між ВБ та ІРІ. Хоча Велика Британія займала кардинальну позицію щодо дій Ірану, проте саме вона чи не найбільше співпрацювала в сфері енергетики, враховуючи історичне минуле. Думки аналітиків розділилися. Одні вважають, що відносини суттєво не зміняться, інші ж навпаки мають надію на покращення кооперації між Лондоном та Тегераном. Євроскептики зазначають, що відносини між Іраном та ВБ можуть набрати нових обертів, адже Брюссель не буде диктувати свої правила. Офіційні особи ВБ та ІРІ заявляють, що співробітництво не зміниться, зокрема через три причини. Перша, історична ворожнеча, підтримка опозиції під час Ісламської Революції. Друга, ВБ активно співпрацює з іншими державами Близького Сходу: Саудівською Аравією та ОАЕ, і не стане змінювати їх на нестабільний Іран. Третя причина це відносини з США, які ще більше зміцняться зважаючи на нову політику Трампа та Мей. Вихід Великобританії з ЄС не занадто змінить співпрацю двох суб’єктів. Адже є причини як до погіршення так і до покращення тенденцій у співробітництві [10].
Важливим гравцем у регіоні та у відносинах між ЄС та ІРІ є Туреччина, яка на відміну від інших держав не має на меті перетворити Іран на свою сферу впливу і контролювати потік енергоносіїв в регіоні, адже, Туреччина не на стільки могутня. Ця держава у відносинах між ЄС та ІРІ є своєрідним посередником. Довгий час першочерговим пріоритетом Туреччини була інтеграція до ЄС, тому співпраця із Європою була дуже тісна. ЄС залишався в п’ятірці найбільших торгівельних партнерів Туреччини. Однак, географічне положення змушувало брати участь в Близькосхідній політиці. Також потреба в ресурсах та енергоносіях посилила співпрацю з Іраком та Іраном. Незважаючи на високе торгівельне сальдо з Іраном, першу позицію в експорті нафти займав все таки Ірак. Тоді Туреччина стає мостом між ЄС та Близьким Сходом. Прикладом цього є той факт, щоб зменшити енергозалежність від Росії, ЄС за підтримки США ініціювали будівництво газопроводів транзитером яких виступає Туреччина. З’явилася навіть ідея, що може вона зайняти таку ж роль між ЄС та Іраном як Україна між ЄС та Росією. Навіть по при на санкції, Туреччина все таки залишилася основним транзитером енергоносії з Близького Сходу до Іранy [8].
До того ж, декілька раундів переговорів щодо припинення ядерної програми Ірану відбувалися в Стамбулі. Ядерна програма та загострення ситуації в Україні спричини переговори між ЄС, Росією та Туреччиною про початок будівництва Турецького потоку та поставки газу з РФ до ЄС через Туреччину. Однак через загострення відносин з РФ, проект був призупинений. До того ж нещодавно розпочали переговори ЄС-Туреччина-Азербайджан-Туркменістан щодо закупівлі туркменського газу з 2019 р. [4]. Є можливості розробки газових родовищ на території Ірану і Туреччина готова виступити транзитером, однак ЄС не готовий фінансувати та розпочинати настільки тісну співпрацю. Тому це питання залишається відкритим. А на його відповідь вплине поведінка інших більш впливових акторів.
Розглядаючи геополітичний аспект відносин Ірану та ЄС потрібно також акцентувати увагу на ролі Росії. Адже саме РФ виграє чи не найбільше від послаблення співробітництва ІРІ та ЄС. По-перше, Російська Федерація займає перше місце у світі по запасам газу та входить до п’ятірки найбільших держав-експортерів нафти. Тому накладення санкцій на Іран, відкрило для Росії шлях до європейського ринку і дало можливість закріпитися як монопольний постачальник нафти та газу.
По-друге, РФ досить швидко налагодили відносини з Іраном після накладання санкцій. І почали інвестувати в енергетичну сферу тоді, коли майже всі держави призупинили співробітництво, тобто залучившись підтримкою Ірану, почали збільшувати свою роль в регіоні. Попри санкції зі сторони США та ЄС, в 2010 році Москва та Тегеран підписали дорожню карту про співпрацю в нафтогазовій сфері, фактичну нічим необмежену. Програма розрахована на 20 років і передбачає видобуток, переробку сировини та залучення інноваційних технологій. У 2013 р. затвердили «Дорожню карту перспективних проектів в сфері нафти, газу та нафтохімії. Навіть, незважаючи на той факт, що Росія була прихильницею посилення санкцій проти ядерної програми Ірану і брала активну участь в переговорах щодо зменшення ядерного потенціалу ІРІ, в 2014 р. одразу після чергового невдалого женевського етапу переговорів ініціювала підписання договору на бартерні поставки нафти. Але через занепокоєння міжнародної спільноти реалізувати задумане не вдалося [2].
По-третє, Росія створює новий формат співпраці Росія-Іран-Китай, і найбільше уваги приділяють саме транспортуванні енерговуглеводнів. Проте РФ через свої гегемоністичні переконання зіпсувала відносини з ЄС що в свою чергу стало однією з причин зняття санкцій з Ірану. І саму в цей момент Росія втратила двох основних торговельних партнерів. Іран та ЄС відновили співробітництво. А формат Росія-Іран-Китай також під питанням, адже Китай та Іран вирішили виключити Росію. Можна стверджувати, що на сьогодні Росія програла геополітичну гру, але ЄС вже не допустить тієї ж помилки, що раніше – монопольний постачальник, тому в Росії все ще є шанс [6].
Китай, як і Росія, в іншому блоці держав, які виступають на противагу США та ЄС. І головною метою Китаю в регіоні – не допустити лідерство західних держав, знизити їхній вплив на енергетику Ірану. За допомогою партнерів, зокрема Росії, цього вдалося досягнути. Хоча Китай виступав за підтримку резолюції ООН та санкції проти ІРІ, однак, сам продовжував співпрацювати. Під час санкційного періоду достатньо потужно закріпився на іранському енергетичному ринку, незважаючи на ініціацію нових санкцій. Станом на 2012 рік, коли ЄС фактично повністю призупинив імпорт нафти та газу, частка іранської нафти зросла до 10 %. Можна припусти, що в певній мірі така позиція світової спільноти до ядерної проблеми Ірану була навмисно спровокована, щоб змусити західні держави покинути Близькосхідний регіон. Вже після зняття санкцій, співробітництво посилилися у декілька разів. За 2015-2016 рр. було проведено декілька зустрічей та підписано договорів про збільшення поставки вуглеводнів [7]. Попри певні проблеми з поставкою енергоносіїв, співпраця Китаю та Ірану посилюється, що безумовно негативно впливає на європейський енергетичний ринок та на двосторонні відносини ІРІ та ЄС. Адже після зняття санкцій Іран не поспішає відновлювати відносини з державами, які повністю припинили співробітництво. Набагато вигідніше підтримувати зв’язок з партнерами, з якими налагоджений постійний надійний діалог.
Крім держав-лідерів, безумовно на двосторонні відносини ЄС та ІРІ впливають й інші зовнішньо-політичні події та актори. Зокрема, війна в Сирії, терористичні угрупування по-всьому регіоні Близького сходу. Також до держав, які в певній мірі трансформують енергетичну політику ІРІ та ЄС, можна віднести Індію, яку Іран розглядає як стратегічного партнера; Азербайджан, Грузію, Туркменістан, які потенційно можуть стати, як партнерами, так і конкурентами Ірану в енергетичній сфері. До того ж не зрозуміло, яку стратегію співпраці виберуть країни Перської затоки: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та Ірак. Ці і низка інших чинників можуть кардинально змінити співпрацю ЄС та ІРІ не тільки в енергетичній сфері.
Проаналізувавши геополітичний фактор у двосторонніх відносинах ЄС та Ірану, та визначивши головних суб’єктів міжнародних відносин, які впливають на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній галузі, можна зробити висновок, що енергетична політика на Близькосхідному регіоні залежить не тільки від потенційних партнерів, а від інших держав. Зокрема, необхідно зазначити, що чи не головну роль у відносинах ЄС та ІРІ відграють США, які будь-якими способами намагаються впливати на Іран та енергетичну політику. Досить важко передбачити якою ж буде позиція США в регіоні, оскільки станом на початок 2017 р. від новообраного президента не пролунало чіткої стратегії щодо цього регіону чи навіть до ЄС. ЄС ж з обережністю відновлює співпрацю з такою ж обережністю долучається і ЄС. Низка інших держав, які зацікавленні в енергетичному потенціалі Ірану не змінюють своєї стратегії в регіоні. Але сам Іран відновлює ядерну політику, що насторожує усю міжнародну спільноту. Робить це Іран досить у невдалий чай, коли в ЄС і так не бракує проблем і він втрачає постачальників сировини. Геополітичний фактор у двосторонніх відносинах відіграє суттєву роль, який може змінити розстановку сил на міжнародній арені і змінити значення Ірану в енергетичній політиці не тільки ЄС.
Розглянувши геополітичний аспект співробітництва, варто зазначити, що подальшою перспективою дослідження може бути вивчення впливу на білатеральні відносини ЄС та Ірану, який здійснять інші регіональні актори. Тобто визначити як вплине зовнішня політика держав Близького сходу та Закавказзя на відносини ЄС та ІРІ.

Список використаних джерел та літератури:
1. Обострение американо-иранских отношений: что дальше? [Електронний ресурс] // Российский совет по международным делам. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=8733#top-content.
2. Российско-иранские отношения. Проблемы и перспективы [Електронний ресурс] // Институт востоковедения РАН. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: rossijsko-iranskie-otnosheniyam2015.pdf.
3. ABI-HABIB М. U.S., Middle East Allies Explore Arab Military Coalition [Електронний ресурс] / М. ABI-HABIB // The Wall Street Journal. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wsj.com/articles/u-s-middle-east-allies-explore-arab-military-coalition-1487154600.
4. Gurt M. European Union sees supplies of natural gas from Turkmenistan by 2019 [Електронний ресурс] / Marat Gurut // Reuters. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uk.reuters. com/article/uk-turkmenistan-gas-europe-exclusive-idUKKBN0NN0FI20150502
5. How Brexit Will Impact Iran [Електронний ресурс] // The Huffington Post. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.huffingtonpost.com/entry/how-brexit-will-impact-iran_us_57732fe8e4b0d24f8fb514cf#comments.
6. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
7. Tanchum M. A Post-Sanctions Iran and the Eurasian Energy Architecture Challenges and Opportunities for the Euro-Atlantic Community [Електронний ресурс] / Micha’el Tanchum // Atlantic Council GLOBAL ENERGY CENTER Atlantic Council and DINU PATRICIU EURASIA CENTER. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://espas.eu/orbis/sites/default/files/generated/document/en/Iran_Energy_Architecture_web_0925.pdf.
8. ÜNAL S. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] / Serhan ÜNAL // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
9. United States and European Union Ease Trade Sanctions Against Iran Pursuant to Nuclear Agreement [Електронний ресурс] // McDermott Will & Emery. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.mwe.com/en/thought-leadership/publications/2016/01/united.
10. Why Iran shouldn’t get too excited about Brexit Read more: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html#ixzz4XMii60WA [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/contents/articles/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html.
11. With greetings from Trump, Pence says U.S. committed to Europe [Електронний ресурс] // Reuters News Agency. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-germany-security-usa-idUSKBN15X06Q.

Інформаційні війни стали реаліями сьогодення, а інформаційно-пропагандистські операції застосовуються у мирний час без застосування військового тиску. Інформаційна війна США проти Ірану в контексті ядерної програми наглядний цьому доказ. В рамках інформаційного тиску США на Ісламська Республіка Іран (ІРІ) було виконано основні завдання інформаційно-психологічної війни, які визначені у Доктрині Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій, в контексті яких було досліджено способи та методи досягнення інформаційного протиборства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням загальної картини інформаційного протиборства США проти Ірану займались: Вартаян Є.Г., Гриняєв С.Н, Федорова І.Є., Шевченко Л.Є. та ін. Аналізу реалізації інформаційно-пропагандистських операцій здійснено раніше не було. Дослідження базується на аналізі офіційних документів США з ядерного питання, які є у вільному доступі в мережі Інтернет та електронних засобах масової інформації. Серед офіційних джерел, які використовувались як база дослідження, варто відмітити Доктрину Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій, економічні та політичні Санкції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй відносно Ісламської Республіки Іран № 1696, 1737, 1747, 1803 і 1835.

Мета статті: висвітлити інформаційно-пропагандистські операції США проти Ірану в контексті ядерної програми країни як наглядний приклад ведення ефективного інформаційного протиборства в мирний час.

Виклад основного матеріалу. Сучасні інформаційні системи, засоби масової комунікації як глобального, так і регіонального рівнів творять концептуально новий вид реальності. Це реальність 4-го виміру – віртуального, який чим далі, тим більше набирає усіх ознак, притаманних повсякденній реальності. Він дозволяє людям контактувати один з одним, навчатися, працювати, здійснювати покупки, відпочивати, подорожувати, та ще безліч інших речей, і все це – навіть не виходячи з дому. Усі ці та багато інших можливостей, першочерговим призначенням яких було задоволення потреб конкретного громадянина-споживача, поступово зміщуються у державну сферу. Так виникають електронні уряди, електронна комерція, автоматизовані системи управління тощо. Однак разом з цим виникають і абсолютно нові типи загроз як державам, так і окремим їх громадянам. Ці загрози безпосередньо пов’язані з вразливістю як національних, так і глобальної, інформаційних інфраструктур та інформації як такої [1, с. 9]. Концепція мережно-центричного протиборства поєднує в собі елементи інформаційно-психологічного протистояння, вироблені до її появи. Доктрина Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій наступним чином визначає головні завдання спільних психологічних операцій під час бойових дій [4].

Завдання, які прописані в Доктрині, були взяті як критерії для дослідження інформаційно-пропагандистських операцій США проти Ірану. Далі подано результати дослідження офіційних джерел Сполучених Штатів, які наявні у вільному доступі в мережі Інтернет інформації, яка була подана в електронних засобах масової інформації (як українських, так і закордонних) за 01.2002–12.2013 роки на предмет відповідності завдань психологічної війни, які визначені у Доктриною Об’єднаного комітету навчальних штабів Сполучених Штатів Америки.

1. Пояснення політичного курсу, цілей та мотивів США. Різке нарощування тиску з боку США відносно Ірану відбулось 2002 року, коли Вашингтон публічно представив космічні знімки об’єктів для збагачення ураном на іранській території, що свідчило про порушення Ісласмька Республіка Іран (ІРІ) угоди про гарантії МАГАТЕ від 1974 року і здійснення ним широкомасштабної не задекларованої діяльності в ядерній області. Також американський уряд у своєму зверненні акцентував увагу на тому, що робота із збагачення ураном може бути використана як для атомних електростанцій, так і для виготовлення ядерної зброї [9].

Ключову роль виступали доповіді, інтерв’ю чиновників США, які постійно акцентували увагу на загрозі виготовлення ядерних боєголовок, яка становить небезпеку для всього світу, таким чином така позиція похитувала довіру до мирної реалізації ядерної програми Іраном та дало змогу без додаткових пояснень ввести нові санкції.

2. Вплив на громадську думку або забезпечення політичного тиску на підтримку або спротив військовій операції. Це завдання інформаційної війни реалізується через надання доказів того, що Іран насправді займається виготовленням ядерної зброї. Але очевидних та прямих доказів США для світового співтовариства не надали, але сумнів все ж таки посіяли. Питання іранської програми постійно постає у зверненнях до президентів США до конгресу. Наприклад, щорічне звернення Дж. Буша молодшого до конгресу 1 лютого 2006 року, в якому він назвав ІРІ, країною, яка несе загрозу нерозповсюдженню ЗМУ [11], а Стратегія національної безпеки США [5] від 1 березня того ж року наголошує на продовженні проактивних зусиль щодо зміцнення режиму нерозповсюдження. У 2006 році була розроблена головою РНБ Кондолізою Райс Концепція посиленого тиску на Іран, яка чітко окреслила наміри США щодо Ірану та намітила план нарощення санкцій проти ІРІ. Для підтвердження правильності курсу ізоляції Ірану Сполучені Штати надавали неодноразово інформацію про те, що ІРІ підтримують як фінансово, так постачання зброї терористичним «Хезболла», «Хамас» та іншим [2].

3. Вплив на розробку ворогом стратегії і тактики. Після ісламської революції 1979 року США не підтримувало дипломатичних чи консульських відносин, отже переговорів на рівні високо посадовців не відбувалось аж до 2013 року, коли до влади прийшов президент Х. Роухані. І з того часу Сполучені Штати нарощувати тиск на ІРІ. А з 2002 року США мали суттєві підстави для посилення економічних санкцій та політичного тиску, і з року в рік вони тільки посилювали їх. Про такі наміри представники США одноразово заявляли. Наприклад, 2012 року заступник міністра фінансів Д. Коен заявив, що Іран знаходиться під тиском санкцій, він буде посилюватися доти, поки Тегеран відмовлятиметься розв’язати обґрунтовані побоювання з приводу ядерної програми.

4. Посилення економічних та інших несилових форм санкцій проти ворога. З перших років правління духівництва загострилися також відносини ІРІ із  США. Головною причиною було те, що Сполучені Штати надавали підтримку шаху, якого багато хто вважав «ворогом іранського народу». Після захоплення американського посольства в Тегерані іранськими радикалами,  США  розпочали проводити політику, спрямовану на підрив політичного режиму, що встановився після повалення монархії в Ірані. У межах заходів економічної війни були заморожені іранські авуари в американських банках. Потім була введена заборона на експорт до Іран високих технологій. При цьому американське керівництво продовжувало закуповувати у великих кількостях іранську нафту. Антиіранська кампанія в США особливо посилилася в середині 90-х років ХХ століття. Приводом цього стала заява ізраїльського уряду про те, що  Іран знаходиться на межі одержання ядерного компоненту для зброї масового знищення, і про рішення Росії поставити іранцям двох атомних реакторів. Зусилля Сполучених Штатів спрямовані на  те, щоб політичними та економічними акціями домогтися повної ізоляції ІРІ у світі, не досягли бажаних результатів [3].

У травні 1995 року було одностороннє введено повне ембарго на торгівлю з Іраном. Зазначеними заходами Сполучені Штати не обмежилися. У серпні 1996 року президент Б. Клінтон підписав білль сенатора Альфонса д’Амато, відповідно до якого іноземні компанії, які надають Ірану інвестиції більш ніж на 40 млн доларів, повинні піддаватися економічним санкціям. Слід зазначити, що відповідні заходи економічної війни доповнювалися спрямованими спеціальними інформаційними акціям.

Санкції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (РБ ООН) № 1696, 1737, 1747, 1803 і 1835 [7, 8, 9, 10], спрямовані проти провідних осіб і компаній країни, залучених до створення її ядерної програми, фактично не виконали свого головного призначення. Іран категорично відмовляється припинити збагачення урану і роботи над ракетною програмою країни і таким чином виконати основні вимоги ООН.

Американська політика санкцій щодо Ірану не зазнала кардинальних змін за всю тридцятилітню історію існування проблеми. Кожна нова адміністрація, яка приходила до влади у Сполучених Штатах, уточнювала та розширювала положення документів, прийнятих її попередниками, послаблюючи або, навпаки, посилюючи дискримінаційну політику щодо ІРІ.

5. Послаблення довіри до ворожого керівництва. Американський уряд неодноразово звинувачував М. Ахмінеджада в активізації ядерної програми, яка посилювала небезпеку отримання Іраном ядерної зброї. А також його звинувачували у підтримці терористичних угрупувань на території Іраку (за даними телеканалу «24»).

6. Зниження морального стану та боєздатності ворожих бійців. Починаючи з 2005 р. США перейшли на новий етап політики перетворення Ірану на свою маріонетку шляхом роздування проблеми захисту прав людини і громадянина, побудови демократичного суспільства в Ірані. В бік Ірану неодноразово лунали звинувачення у порушенні прав людини, надмірній авторитарності влади й ісламській радикалізації основ повсякденного життя іранського суспільства. Аналітиками у Вашингтоні Іран був включений до так званого Клубу диктаторів проти кольорових революцій. Цей термін використовується американським урядом для характеристики держав недемократичного табору, які потребують експорту демократії зі США.

Поруч з цим розпочалося розгортання пропаганди в Ірані, спрямованої на активізацію народних мас й створення умов для виникнення акцій протесту проти офіційного курсу влади. Найбільш дієвою дана політика США виявилася під час президентських виборів

12 червня 2009 р. в Ірані, коли тисячі людей вийшли на вулиці, висловлюючи своє непогодження з отриманими результатами голосування (другий раз поспіль перемогу одержав прихильник політики антиамериканізму М. Ахмадініжад). Акції протесту проти непрозорих виборів в Ірані були організовані в США та ряді країн, що знаходяться в зоні їхнього впливу. Зокрема, в Нью-Йорку процесія з колишніх іранських політв’язнів та емігрантів розтягнулася від Таймс-сквера до будівлі штаб-квартири ООН.

Нестабільність всередині країни могла бути використана американською владою для введення військ в Іран задля підтримки демократії та недопущення розвитку терористичного режиму, який, на їхню думку, уособлював Ахмадініжад. Подібні рішучі дії відразу ослабляли потенціал Ірану й нейтралізовували небезпеку по відношенню до Ізраїлю – головного союзника США на Близькому Сході. Однак розвинути ситуацію політичної нестабільності та боротьби на підтримку народного антиурядового фронту не вдалося. Баталії всередині Ірану втихомирилася, а влада новообраного президента була визнана всіма офіційними колами країни.

7. Збільшення психологічного впливу військової могутності США та/або багатонаціональних сил. На даний час військові спостерігачі розглядають три основні сценарії бойових дій США проти Ірану: перший – превентивний короткотривалий (тиждень або трохи довше) ракетно-бомбовий удар по інфраструктурі ядерного комплексу країни та критично важливих об’єктах військових сил (пункти управління військовими аеропортами, військово-морські бази, артилерійські та ракетні позиції, місця дислокації військ і т.п.); другий (як продовження першого) – військова операція із застосуванням авіації і ракет типу і значення, у ході якої будуть піддаватися знищенню не тільки об’єкти ядерного комплексу та військових сил, а також пункти державного управління, громадянська і промислова інфраструктури; третій – повітряно-наземна операція, яка має на меті, окрім вирішення завдань повітряних операцій, захоплення частини території і важливих стратегічних об’єктів країни. Завдання операцій визначається наступне: знищення інфраструктури ядерного комплексу і максимальне скорочення іранських військових сил, які можуть нанести удар по групі військ США в затоці, і блокування Ормузької затоки. При цьому першими цілями ударів можуть бути 14 ядерних об’єктів, а друга група цілей – ракетні та авіаційні бази, підприємства іранського захисного промислового комплексу, який виробляє ракетну зброю і складові до неї, кількість яких складає близько шістдесяти.

У 2010 році Д. Петрус – голова Центрального управління командування збройними силами США, підтвердив інформацію про готовність застосувати військові сили з метою нерозповсюдження ядерної зброї, на випадок, якщо зусилля дипломатів та економічні санкції не матимуть ефекту (за даними «ТСН»).

За опитуванням соціологічної служби «Іпсос», яке було організовано агентством «Рейтер»: більшість громадян США підтримує нанесення військового удару по ІРІ у разі, якщо підтвердиться інформація про виготовлення ядерної зброї (за даними інформаційного агентства «Iran.ru»).

8. Сприяння проведенню заходів по військовій дезінформації та забезпечення оперативної безпеки. США не проводило військових операцій з використання зброї на території Ірану під приводом недопущення розповсюдження ядерної зброї, хоча постійно уряд Сполучених Штатів постійно акцентує увагу на повній готовності до вторгнення на територію Ірану. Цю ж інформацію підтверджують союзники американського уряду – Ізраїль і Туреччина. Наприклад, 2013 року посол США в Ізраїлі Д. Шапіро заявив, що збройні сили США готові у будь-який момент нанести військовий удар по Ірану.

Неодноразово виступаючи з заявами про те, що США готові воювати з Іраном, представники американської адміністрації постійно роблять страхаючі оговори: наприклад, якщо будуть вичерпані всі можливості вирішити проблему іранської ядерної програми дипломатичним шляхом, план воєнної кампанії США проти Ірану буде активований. Сигналом для початку американських бомбардувань може бути будь-яке підтвердження того, що Тегерану вдалось створити ядерну зброю. Крім того військова кампанія проти Ірану може початися і тому випадку, якщо появляться вагомі докази підтримки іракських бойовиків, в тому числі поставка їх зброї.

В іранських засобах масової інформації повідомляється, що Іран в цілому став самодостатнім у виробництві зброї, оволодівши випуск самих різних її видів. Постійно нагадуючи, що військова доктрина Ірану є сугубо захисною і ядерну зброю він створювати не збирається, державні і духовні лідери країни одночасно попереджують потенційних агресорів про постійну готовність іранського народу і його військових сил захистити свою країну і нанести руйнівний удар по противнику в будь-якій точці світу. Іранське керівництво висунуло також ряд попереджень світовому співтовариству. Найбільш значне з них – можлива заборона на транзит через Ормузьку протоку, яка поєднує Персидську затоку з Індійським океаном і забезпечує 25% світових поставок нафти, а також перегляд Іраном нафтових контактів з тими країнами, які підтримають санкції проти нього [6].

Висновки. Інформаційно-пропагандиські операції США були виконані в рамках завдань інформаційно-психологічної війни, які визначаються у Доктрині Об’єднаного Комітету начальників штабів США. Їхнє виконання заключається: поясненні курсу та мотивів США, впливі на громадську думку або забезпечення політичного тиску, впливі на розробку ворогом стратегії і тактики, посиленні економічних та інших не силових форм санкцій, послабленні довіри до ворожого керівництва, зниженні морального стану боєздатності ворожих бійців, збільшенні психологічного впливу військової могутності США, сприянні проведення заходів по військовій дезінформації. Загалом можна зазначити, що інформаційна кампанія США проти Ірану має вплив на всі сфери діяльності країни як внутрішні, так і зовнішні, що в свою чергу завдає фінансових збитків для країни та послаблює її становище на міжнародному ринку.

Список використаних джерел та літератури

1. Гриняев, С. Американские эксперты об эскалации информационной войны в Интернете [Текст] / С. Гриняев // Зарубежное военное обозрение. – 2002. – №2. – C. 9–13.

2. Яковин, И. Смайлик в чалме [Электронный ресурс] / И.Яковин. – 2013. – Режим доступа: http://lenta.ru/articles/2013/10/22/negotiations/. – Загол. с экрана (24.03.2014).

3. Burns, A. Twitter Free Iran: an Evaluation of Twitter’s Role in Public Diplomacy and Information Operations in Iran’s 2009 Election Crisis [Еlectronic resource] / A.Burns, B.Elthan // Record of the Communications Policy & Research Forum 2009. – Mode of access: http://ww.networkinsight.org/verve/_resources/ CPRF_2009_papers.pdf#page=322. – Title from the screen (07.04.2014).

4. Joint Doctrine for Information Operations Joint Pub 3-13 [Еlectronic resource] // Joint Chiefs of Staff. – 2006. – Mode of access: http://www.iwar.org.uk/iwar/resources/doctrine/jp-3-13.pdf. – Title from the screen (27.04.2014).

5. National Security Strategy of the United States [Еlectronic resource] / The White House president J. Bush. – 2006. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov/nsc/nss/2006. – Title from the screen (27.04.2014).

6. Pletka D. America vs. Iran. The Competition for the Future of the Middle East [Еlectronic resource] / D. Pletka, F.W. Kagan // American Enterprise Institute. – 2014. – Mode of access: http://www.aei.org/files/2014/01/10/-america-vs-iran_11525745456.pdf. – Title from the screen (17.04.2014).

7. Resolution 1696 (2006) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.un.org/News/Press/docs/2006/sc8792.doc.htm. – Title from the screen (07.04.2014).

8. Resolution 1737 (2006) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain?docid =45c30c6f0. – Title from the screen (07.04.2014).

9. Resolution 1803 (2008) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.iaea.org/newscenter/focus/iaeairan/unsc_res1803-2008.pdf. – Title from the screen (07.04.2014).

10. Resolution 18325 (2008) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.un.org/News/Press/docs/2008/sc9459.doc.htm. – Title from the screen (07.04.2014).

11. U.S. State of The Union – Iran Excerpt [Еlectronic resource]. – Mode of access: http://www.freerepublic.com/focus/f–news/1569789/posts. – Title from the screen (27.04.2014).

У статті розглянуто основні шляхи врегулювання ядерного питання Ірану протягом 2002 – 2011 рр. Встановлено, що спроби пошуку компромісу між Іраном, з одного боку, та країнами-членами ЄС і США, з іншого, здійснювались у форматах переговорів, МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН. Досліджується вплив міжнародної політики санкцій на розвиток ядерної програми Ірану та еволюцію переговорних позицій сторін. Проаналізовано технічний потенціал країни у галузі атомної енергетики.

Ключові слова: Додатковий протокол, збагачення урану, МАГАТЕ,  Рада Безпеки ООН, ядерна зброя, ядерна програма

В статье рассмотрены основные пути урегулирования ядерного вопроса Ирана на протяжении 2002 – 2011 гг. Установлено, что попытки поиска компромисса между Ираном, с одной стороны, и странами-членами ЕС и США, с другой, осуществлялись в форматах переговоров, МАГАТЕ и Совета Безопасности ООН. Исследуется влияние международной политики санкций на развития ядерной программы Ирана и эволюцию переговорных позиций сторон. Проанализирован технический потенциал государства в области атомной энергетики.

Ключевые слова: Дополнительный протокол, МАГАТЕ, обогащение урана, Совет Безопасности ООН, ядерное оружие,  ядерная программа.

The article considers the main ways of addressing the Iranian nuclear issue during 2002- 2011. It has been found that attempts to find a compromise between Iran, on the one hand, and EU member states and the USA, on the other hand, carried out in the format of negotiations, the IAEA and UN Security Council. It has been studied how international sanctions policy affects the Iranian nuclear program development and evolution of the negotiating positions of the parties. The technical potential of the country in the field of atomic energy has also been analyzed.

Key words: Additional Protocol, IAEA, nuclear program, nuclear weapon, UN Security Council, uranium enrichment

Однією з найскладніших проблем сучасних міжнародних відносин, що викликає занепокоєння світового співтовариства та є потенційним джерелом напруженості у регіоні Близького та Середнього Сходу є ядерна програма Ірану. Її основною метою, за словами офіційних посадовців країни, є розвиток атомної енергетики у мирних цілях для задоволення зростаючих господарських потреб Ісламської республіки. Відповідне право Іран має як учасник Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі–ДНЯЗ), підписаного 1 липня 1968 р. Однак європейські держави та США, спираючись на дані Міжнародного агентства з атомної енергії (далі– МАГАТЕ) як основного органу контролю за режимом нерозповсюдження, ставлять під сумнів мирний характер програми й наголошують на прихованих задумах тегеранського керівництва створити атомну бомбу. Діючий режим міжнародних санкцій проти Ісламської Республіки Іран (далі– ІРІ) та непримиренність позицій обох сторін значно ускладнюють переговори, які потенційно можуть відкрити шлях до вирішення ядерного питання країни політико-дипломатичними засобами та збільшують шанси на розгортання військового сценарію за участю США та Ізраїлю. Зважаючи на це, тема статті є актуальною.

Різні аспекти теми зачіпали у своїх дослідженнях російські та зарубіжні вчені. У роботі використано публікації переважно російських авторів, у яких здійснено аналіз переговорного процесу з приводу іранського ядерного врегулювання (А. Пікаєв, А. Калядін, В. Сажин). Джерельна база включає доповіді Генерального директора МАГАТЕ та резолюції Ради Безпеки ООН №1696, 1737, 1747, 1803, 1929, на які зверталась основна увага.

Мета статті – розглянути спроби врегулювання іранського ядерного питання протягом 2002 – 2011 рр. Основні завдання: охарактеризувати зусилля євротрійки з пошуку компромісу з іранською владою, проаналізувати ефективність форматів МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН у врегулювання ядерного питання, визначити вплив політики санкцій на розвиток ядерної програми.

 На початку ХХІ ст. іранська ядерна програма постає у центрі уваги світового співтовариства. Побоювання західних країн можливими намірами тегеранського керівництва виготовити атомну зброю зумовлює активізацію дипломатії на цьому напрямку. До переговорного процесу з клерикальною владою ІРІ активно залучаються провідні західноєвропейські держави – Великобританія, Франція та Федеративна Республіка Німеччина.

Після опублікування у серпні 2002 р. зроблених з космосу знімків іранської території, на яких було видно ядерні об’єкти країни, у лідерів країн-членів ЄС з’явився сумнів у мирному характері ядерної програми ІРІ. Стало очевидним, що Іран, порушуючи угоду про гарантії з МАГАТЕ від 1974 р., здійснював незадекларовану діяльність у відповідній сфері. Зі свого боку, Тегеран погоджувався співпрацювати з МАГАТЕ та приєднався до Додаткового протоколу до угоди про гарантії, згідно з яким інспектори Агентства отримали можливість здійснювати перевірки на ядерних об’єктах держави. Наприкінці 2003 р. розпочалися неформальні контакти між представниками Ірану, з одного боку, та представниками трьох західноєвропейських держав (так звана ,,євротрійка” у складі Великобританії, Франції та Німеччини), з іншого. Вони завершилися підписанням 15 листопада 2004 р. Паризької угоди [6, 67-68]. Відповідно до даного документу, Іран, на добровільній основі, брав на себе зобов’язання призупинити збагачення урану та радіохімічне напрацювання плутонію з відпрацьованого ядерного палива. Інспектори МАГАТЕ отримували доступ до ядерних об’єктів в Ісфагані та Натанзі для здійснення перевірок [14].

У березні 2005 р. держсекретар США Кондоліза Райс пообіцяла сприяти вступу Ірану до Світової організації торгівлі (СОТ) та зняти ембарго на постачання запчастин до цивільних літаків американського виробництва, якщо Тегеран повністю відмовиться від збагачення урану. Натомість, у травні 2005 р. влада ІРІ запропонувала свій варіант врегулювання проблеми (так званий ,,чотирьохетапний план”). Згідно з ним, Іран отримував право здійснювати конверсію урану на підприємстві в Ісфагані та установку 3 тис. центрифуг для збагачення урану в Натанзі. Було гарантовано постійну присутність інспекторів МАГАТЕ на обох ядерних об’єктах. За ці поступки влада Ісламської Республіки отримувала надійні гарантії на постачання країнами-членами ЄС легводневого реактора для АЕС, реакторного палива як альтернативи власному виробництву, забезпечення більшого доступу на ринки ЄС для іранських товарів. Проте дипломати ,,євротрійки” відхилили іранську ініціативу, що безперечно негативно позначилося на подальшому ході переговорів. 8 серпня 2005 р. ісламське керівництво оголошує про припинення одностороннього мораторію на збагачення урану. У відповідь, ЄС заявляє про підтримку ідеї перенесення ядерного питання до Ради Безпеки ООН (далі–РБ ООН) [6, 69-72].  

Після провалу місії ,,євротрійки” обговорення  ядерного питання Ірану стало здійснюватися у форматі Ради Керуючих МАГАТЕ. Від цього часу Рада Керуючих періодично приймає спеціальні резолюції, що стосуються перевірки виконання Іраном зобов’язань відповідно до ДНЯЗ та Угоди про гарантії з МАГАТЕ. Реагуючи на відновлення ІРІ робіт із збагачення урану, керівний орган Агентства видає 24 вересня 2005 р. резолюцію, за якою закликає Іран: здійснити заходи транспарентності, тобто забезпечити доступ працівникам МАГАТЕ до осіб, документації, пов’язаної з набуттям обладнання подвійного призначення, спеціалізованих підприємств і місць проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт; призупинити збагачення урану; переглянути позицію щодо будівництва дослідницького реактора на важкій воді; ратифікувати Додатковий протокол до Угоди про гарантії, а також повернутися до переговорного процесу [2]. 3 січня 2006 р. влада Ірану повідомила про відновлення науково-дослідницьких робіт у рамках програми використання ядерної енергії в мирних цілях, про початок збагачення урану на каскаді із 164 центрифуг підприємства в Натанзі та досягнення рівня у 3,6%. [3].

23 грудня 2006 р. РБ ООН прийняла резолюцію №1737, в якій вимагає від Ірану призупинити діяльність, пов’язану зі збагаченням і переробкою, а також будівництво дослідницького реактора на важкій воді. На додачу до цього, резолюція вперше накладає санкції на Ісламську Республіку. Усі держави світу мають утриматися від постачання, продажу чи передачі предметів, матеріалів, обладнання, товарів і технологій, які могли б сприяти Ірану в розвитку його ядерної програми та систем доставки ядерної зброї. Заборонялося надавати країні технічну, професійну, фінансову допомогу, вкладати інвестиції у ядерний сектор [7].

  24 березня 2007 р. РБ ООН приймає наступну резолюцію №1747, яка накладає обмеження на співпрацю з Тегераном у військово-технічній сфері. За умови виконання положень резолюції №1747 РБ ООН готова зняти санкції з країни, надавати підтримку у будівництві в Ірані нових реакторів на легкій воді у рамках спільних міжнародних проектів, погоджується призупинити обговорення ядерного питання у форматі Ради Безпеки ООН після відновлення переговорів [8]. Отже, резолюція №1747, крім санкцій, містить конструктивні пропозиції щодо співпраці з Тегераном та забезпечення ширшого доступу країни на ринки ЄС та США.

   3 березня 2008 р. РБ ООН приймає резолюцію №1803, яка в цілому повторює зміст попередніх резолюцій, проте одночасно закликає держави утриматися від прийняття нових зобов’язань відносно державної фінансової підтримки торгівлі з Іраном, включаючи надання експортних кредитів, гарантій чи страхування своїм громадянам, які займаються торгівлею з ІРІ; обмежити контакти з банками ,,Меллі” та ,,Садерат”; здійснювати огляди в аеропортах або морських портах вантажів, що перевозяться до Ірану чи з нього [9]. Санкції, які запроваджуються згідно з резолюцією РБ ООН №1803 мають обмежений характер, оскільки не стосуються будівництва АЕС в Бушері та допомоги, яку надає МАГАТЕ владі ІРІ в ядерній галузі. На виконання положень резолюції ісламському керівництву держави було відведено 90 днів. Всупереч цьому, у квітні 2008 р. іранські вчені почали випробування нових центрифуг та встановлення 6.000 додаткових центрифуг на підприємстві в Натанзі. На думку О. Калядіна, Іран проводить лінію на затягування переговорів для нарощування потенціалу збагачення урану [1, 51-53].

  21 вересня 2009 р. у листі до МАГАТЕ Іран повідомив про будівництво нової експериментальної установки зі збагачення урану у Фордо (поблизу міста Кум). 26 – 27 жовтня 2009 р. Агентство здійснило перевірки на даній установці й з’ясувало, що у цьому місці буде споруджено 16 каскадів з 3.000 центрифуг [4].

17 травня 2010 р. у Тегерані відбулись переговори між Іраном, Туреччиною та Бразилією, за результатами яких ісламське керівництво погодилося збагачувати уран до 3,5%; на території Туреччини обміняти його на уран, збагачений до 20% з метою використання в тегеранському дослідницькому реакторі. Однак незабаром міністр закордонних справ ІРІ    М. Моттакі заявив, що країна не відмовиться від програми збагачення урану на своїй території [12].   

 Продовження будівництва ядерного об’єкту в Кумі та здатність Ірану збагачувати уран до 20% стали основними передумовами до прийняття              9 червня 2010 р. нової резолюції РБ ООН №1929.  Резолюція №1929 накладає санкції на суднобудівельну компанію держави ,,Ісламік Репаблік оф Іран Шиппінг Лайнз”. Не дозволяється відкривати нові відділення, філіали чи представництва іранських банків, створення спільних підприємств. У даному документі міститься запит до Генерального секретаря ООН утворити Групу експертів у складі восьми чоловік під керівництвом Комітету РБ ООН для моніторингу виконання Тегераном положень резолюції [10]. Підтримали резолюцію всі постійні члени РБ ООН, непостійні члени Туреччина та Бразилія висловилися проти, а Ліван утримався. Реагуючи на прийняття резолюції №1929, М. Моттакі заявив, що Іран не обмежить діяльність у сфері ядерної енергетики та назвав дане рішення ,,черговою поразкою Заходу”[11].

21 – 22 січня 2011 р. у Стамбулі відкрились переговори у форматі ,,Іран – група 5+1”. Тегеран висунув попередню умову визнання його права на збагачення урану та готовність країн ,,шістки” відмовитися від санкцій. На думку Генрі Баркі, провідного спеціаліста з Центру Карнегі (Carnegieendowmentforinternationalpeace), січневі переговори у Стамбулі були із самого початку приречені на невдачу. Іран намагався виграти час, група ,,5+1” досягти згоди між собою в питанні проведення спільної узгодженої політики на іранському напрямі. Західні держави не збиралися відмовлятися від санкцій і конкретно нічого не запропонували взамін [13].

У доповіді Генерального директора МАГАТЕ Юкіо Амано від                 9 листопада 2011 р. наводиться докладний аналіз інформації, яка підтверджує здійснення Іраном діяльності у напрямі розробки ядерного вибухового пристрою. Дана інформація включає в себе: документацію про дослідження, закупівлі, закордонні подорожі громадян, фінансову звітність, документацію про медичні заходи та заходи в області безпеки, що стосуються методів виготовлення компонентів вибухових речовин. Натомість, звіти, які надавала іранська сторона, були неточними та неповними, мали суперечливий характер. Наприкінці 80-х рр. було створено структури та механізми реалізації ядерної програми під загальним керівництвом навчально-дослідницького інституту оборонної промисловості. Управління програмою здійснював Центр фізичних досліджень. Після ліквідації Центру таємна діяльність у ядерній сфері здійснювалась у рамках плану ,,Амад” на чолі з Мохсеном Фахрізаде. Основна робота проводилась у напрямі конструювання бойової частини ракети ,,Шахаб-3”. Від таємної мережі ядерних постачальників Іран отримав документи, в яких описуються технології центрифужного збагачення та процеси конверсії з’єднань урану у металічний уран і виробництво напівсфер. За даними Агентства, на території військового комплексу в Парчині всередині однієї з будівель Іран побудував циліндричний об’єкт і великий земляний вал під ним, що може використовуватися для проведення випробувань ядерних вибухових пристроїв масою до 70 кг [5].Таким чином, інформація, яка міститься в доповіді, вказує на здійснення Тегераном активної                            незадекларованої діяльності в напрямі виготовлення ядерних вибухових пристроїв протягом 1987 – 2002 рр. Однак точними даними на підтвердження військової складової ядерної програми Ірану останніх років МАГАТЕ не володіє.

Висновок Агентства від 9 листопада 2011 р. призвів до нового витка міжнародної напруженості. 22 листопада США, Великобританія та Канада прийняли новий пакет санкцій, за якими розривалися всі фінансові зв’язки з Центральним банком Ірану та заморожувалися його активи у зазначених країнах. Це були найжорсткіші санкції порівняно з попередніми. На додачу до цього, адміністрація Обами запровадила нові обмеження на постачання товарів, послуг і технологій до іранського нафтового сектору [15].

Таким чином, спроби врегулювання іранського ядерного питання у першому десятиріччі ХХІ ст. поступово еволюціонували від переговорів, завдяки яким можна досягти компромісу на взаємовигідній основі, через механізм МАГАТЕ, де обговорювалися чутливі аспекти ядерної діяльності Ірану кінця ХХ ст., до формату Ради Безпеки ООН, яка запровадила режим міжнародних санкцій проти ІРІ. Політика односторонніх дій з боку групи ,,5+1” ускладнює ситуацію навколо ядерної програми та унеможливлює пошук рішення дипломатичними засобами. Необхідно докласти максимум зусиль для відновлення довіри між учасниками переговорного процесу та залучити більшу кількість посередників, яких визнавали як західні держави, так і Іран.

Джерела та література

1.      Калядин А. Ядерный вызов Ирана в ракурсе Совета Безопасности [Текст]ООН / А. Калядин // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №12. – С. 51 – 57

2.     Осуществление соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран: резолюция, принятая 24 сентября 2005 года [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2005/Russian/gov2005-77_rus.pdf. – Название с экрана

3.     Осуществление Соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директораот 28 апреля 2006 г.[Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2006/Russian/gov2006-27_rus.pdf. – Название с экрана

4.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций 1737 (2006), 1747 (2007), 1803 (2008) и 1835 (2008) Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 16 ноября 2009 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа:  http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2009/Russian/gov2009-74_rus.pdf. – Название с экрана

5.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 9 ноября 2011 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2011/Russian/gov2011-65_rus.pdf. – Название с экрана

6.     Пикаев А. Иранский ядерный пазл[Текст] / А. Пикаев // Международная жизнь. – 2008. – №11. – С. 67 – 83

7.     Резолюция №1737 (2006), принятая Советом Безопасности на его 5612-м заседании 23 декабря 2006 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2006/res1737.htm. – Название с экрана

8.     Резолюция №1747 (2007), принятая Советом Безопасности на его 5647-м заседании 24 марта 2007 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2007/res1747.htm. – Название с экрана

9.     Резолюция 1803 (2008), принятая Советом Безопасности на его 5848-м заседании 3 марта 2008 г.[Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа:  http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2008/res1803.htm. – Название с экрана

10. Резолюция №1929 (2010), принятая Советом Безопасности на его 6335-м заседании 9 июня 2010 г. . [Электронный ресурс]   / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/RES/1929%20(2010). – Название с экрана

11. Саруханян С. Иран и санкции [Электронный ресурс] /                           С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4929&sphrase_id=12792. – Название с экрана

12. Саруханян С. Развитие вокруг ядерной программы Ирана [Электронный ресурс] / С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4904. – Название с экрана

13. Barkey H. What’s Turkey’s role in the second round of Iran talks [Electronic resource] / H. Barkey; Carnegie endowment for international peace. – Mode of access: http://carnegieendowment.org/2011/01/09/what-s-turkey-s-role-in-second-round-of-iran-talks/2arx. – Title from the screen

14. Communication dated 26 November 2004 received from the Permanent Representatives of France, Germany, the Islamic Republic of Iran and the United Kingdom concerning the agreement signed in Paris on 15 November 2004 [Electronic resource] / IAEA; Information Circular. – Mode of access: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/2004/infcirc637.pdf. – Title from the screen

15. Dyer G., Blitz J. US, UK and Canada impose new Iran sanctions [Electronic resource] / G. Dyer, J. Blitz; Financial Times. – Mode of access: http://www.ft.com/intl/cms/s/0/df43b59e-145f-11e1-8367-00144feabdc0.html#axzz1me14JLzW. – Title from the screen