Особистісна ідентичність дітей, які пережили травму сирітства: психологічні чинники та шляхи підтримки

У статті розкрито психологічні особливості формування особистісної ідентичності дітей, які пережили травму сирітства. Представлено теоретичний аналіз ключових підходів до розуміння ідентичності (Е. Еріксон, Дж. Марсія, І. Карабаєва, Н. Чепелєва, W. Doise), висвітлено специфіку становлення Я-концепції дітей, позбавлених батьківського піклування. Описано результати емпіричного дослідження (n = 60), проведеного серед дітей віком 7–13 років, що виховуються в інтернатних закладах. Показано, що більшість дітей мають низький рівень самооцінки (83,3% у віці 7–10 років та 56,7% у віці 11–13 років) та схильні до дифузних і передчасних статусів ідентичності. Виявлено, що ключовими чинниками порушення розвитку ідентичності є відсутність стабільних прив’язаностей, дефіцит прийняття, недостатня емоційна підтримка та пережиті психотравмівні події. Обґрунтовано доцільність використання комплексних психолого-педагогічних програм, спрямованих на розвиток самооцінки, формування позитивного образу «Я» та зміцнення почуття суб’єктності у дітей-сиріт.

Ключові слова: особистісна ідентичність, сирітство, самооцінка, травма, Я-концепція, діти-сироти, Марсія, Еріксон.

Tetiana Cherniuk. PERSONAL IDENTITY OF CHILDREN WHO HAVE EXPERIENCED THE TRAUMA OF ORPHANHOOD:

PSYCHOLOGICAL FACTORS AND PATHWAYS OF SUPPORT

The article examines the psychological characteristics of personal identity formation in children who have experienced the trauma of orphanhood. A theoretical analysis of key approaches to understanding identity (E. Erikson, J. Marcia, I. Karabaieva, N. Chepelieva, W. Doise) is presented, with emphasis on the specific features of self-concept development in children deprived of parental care. The results of an empirical study (n = 60) conducted among children aged 7–13 living in institutional settings are described. The findings

show that most children demonstrate low levels of self-esteem (83.3% among children aged 7–10 and 56.7% among children aged 11–13) and are inclined toward diffuse and foreclosed identity statuses. Key factors disrupting identity development include the absence of stable attachments, lack of acceptance, insufficient emotional support, and exposure to psychological trauma. The article substantiates the necessity of implementing comprehensive psychological and educational programs aimed at enhancing self-esteem, fostering a positive self-image, and strengthening the sense of agency in children who have lost parental care.

Keywords: personal identity, orphanhood, self-esteem, trauma, self-concept, children deprived of parental care, Marcia, Erikson.

Вступ. Кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування, зростає під впливом соціально-економічних, воєнних та політичних чинників. Досвід сирітства є одним із найглибших стресових факторів розвитку, який суттєво впливає на емоційну сферу, соціалізацію та формування основних структур особистості. Втрата стабільних прив’язаностей, перебування в умовах інституційного догляду та переживання ранніх психотравм створюють ризики фрагментарності особистісної ідентичності та її уповільненого або патологічного розвитку.

Особистісна ідентичність — центральне новоутворення розвитку, що забезпечує внутрішню цілісність, відчуття тяглості «Я» та здатність до самовизначення. Для дітей, які зазнали втрати батьків, формування ідентичності ускладнюється низкою чинників: порушенням базової довіри, депривацією турботи, дефіцитом безумовного прийняття, розривами у життєвих наративах та обмеженим досвідом соціальної взаємодії.

З огляду на це, дослідження особливостей формування особистісної ідентичності дітей, які пережили травму сирітства, має значний теоретичний та практичний потенціал для розробки ефективних програм підтримки.

Теоретичні засади формування особистісної ідентичності дітей, що пережили травму сирітства. Поняття особистісної ідентичності.

Проблематика ідентичності є однією з найважливіших у сучасній психології. Е. Еріксон визначав ідентичність як динамічну структуру, що

інтегрує минулий досвід, теперішні уявлення та майбутні прагнення особистості. Саме в підлітковому віці ідентичність стає центральним новоутворенням, однак її формування починається значно раніше — через досвід прив’язаності та базової довіри.

І. Карабаєва, Н. Чепелєва та інші дослідники виділяють різні рівні ідентичності: ідентичність особи, особиста ідентичність та особистісна ідентичність. Остання пов’язана з глибинною здатністю людини усвідомлювати свою унікальність, відмінність від інших та суб’єктність у житті.

У моделі Дж. Марсії процес формування ідентичності розглядається через чотири статуси:

• досягнута,
• мораторій,
• передчасна,
• дифузна.

У дітей-сиріт найчастіше зустрічаються дифузна та передчасна ідентичності через відсутність простору для самовизначення та впливу травматичного досвіду.

Специфіка формування ідентичності у дітей. Становлення ідентичності залежить від: сімейних взаємин і досвіду прив’язаності; когнітивного розвитку; самооцінки; ставлення значущих дорослих; соціальних умов та культурного контексту.

Позитивний досвід прийняття формує стабільне та цілісне відчуття власного «Я». Натомість негативні оцінки, критика, відсутність емоційного зв’язку можуть призводити до формування нестабільної, фрагментарної або зовнішньо залежної самооцінки.

Травма сирітства як чинник порушення розвитку ідентичності. Травма сирітства охоплює: втрату значущих прив’язаностей; емоційну депривацію; дефіцит індивідуальної уваги; зміну соціального середовища; досвід відторгнення, покинутості та небезпеки.

Дослідження свідчать, що діти-сироти частіше демонструють: емоційну нестабільність, труднощі у вираженні почуттів, занижену самооцінку, уникання близькості, недовіру до дорослих, труднощі у прийнятті рішень та баченні майбутнього. Таким чином, травматичний досвід гальмує формування цілісного та стійкого образу «Я».

Емпіричне дослідження особистісної ідентичності дітей, що пережили травму сирітства. Організація та методи дослідження

У дослідженні взяли участь 60 дітей-сиріт віком 7–13 років, що виховуються в інтернатному закладі. Використано три методики:

1. Шкала самооцінки М. Розенберга — для визначення рівня самооцінки.
2. Методика «Хто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд) — для аналізу Я-концепції та ціннісних орієнтацій.
3. Методика Дж. Марсії — для визначення статусу ідентичності. Результати дослідження:
4. Рівень самооцінки

Результати показали критичний рівень заниженої самооцінки:

Вікова група

Низька Середня Висока

7–10 років 83,33 %

11–13 років 56,67 %

16,67% 0% 43,33% 0%

Дані свідчать про глибокі труднощі в самоприйнятті та формуванні позитивного ставлення до себе.

2. Образ «Я» за методикою «Хто Я?»

У більшості дітей відповіді були: короткими, фрагментарними, описовими (зовнішність, роль «учень», «дитина інтернату», мало ціннісних характеристик, часті згадки про страхи та невпевненість. Це свідчить про слабке усвідомлення власних рис та низьку здатність до рефлексії.

3. Статуси ідентичності

Найбільш поширеними виявилися:

• дифузна ідентичність — відсутність визначеності;
• передчасна — прийняття чужих рішень (найчастіше позиція: «я такий, як кажуть»).

Досягнута ідентичність практично не зустрічалася.

Обговорення результатів

Високий відсоток дітей із низькою самооцінкою та дифузним статусом ідентичності узгоджується з попередніми дослідженнями щодо психологічних наслідків сирітства. Втрата базової довіри, недостатність прийняття, досвід травми впливають на здатність дітей формувати стабільний образ «Я», відчувати свою цінність, бачити життєві перспективи.

Ідентичність дітей-сиріт визначають такі ключові риси:

• фрагментарність;
• залежність від зовнішніх оцінок;
• низька автономність;
• труднощі у прийнятті рішень;
• емоційна вразливість;
• схильність до негативного самосприйняття.

Це ще раз підкреслює необхідність спеціально організованих психокорекційних програм.

Психологічні шляхи підтримки формування ідентичності дітей-сиріт

1. Формування базової довіри та безпеки. Дитина не здатна будувати ідентичність без досвіду надійних стосунків.
2. Розвиток самооцінки й самоприйняття. Ефективні методи: ресурсно-орієнтовані інтервенції; вправи на розвиток позитивного образу «Я»; ціннісно-смислова робота.
3. Емоційна грамотність. Робота з емоціями знижує ризик соматизації та внутрішнього хаосу.
4. Підтримка автономії та суб’єктності. Через: прийняття рішень; формування особистих цілей; підтримку індивідуальності.
5. Соціальна інтеграція. Створення досвіду успіху в соціальних групах зміцнює позитивну ідентичність.

Висновки. Дітям, які пережили травму сирітства, властиві значні труднощі у становленні особистісної ідентичності, що проявляються у низькій самооцінці, фрагментарному образі «Я», недовірі до дорослих, труднощах у визначенні життєвих цілей та соціальній дезадаптації.

Емпіричне дослідження підтверджує, що: травма сирітства суттєво порушує процес формування ідентичності; значна частина дітей має дифузний або передчасний статус ідентичності; критично низька самооцінка є системною проблемою.

Розробка та впровадження комплексних програм психологічної підтримки є необхідною умовою забезпечення гармонійного розвитку дітей-сиріт, їх соціальної адаптації та формування стабільної, зрілої ідентичності.

Список використаних джерел

1. Еріксон, Е. (1996). Дитинство і суспільство. Київ: Основи.
2. Марсія, Дж. (1980). Identity in adolescence. In J. Adelson (Ed.), Handbook of Adolescent Psychology (pp. 159–187). New York: Wiley.
3. Бернс, Р. (1986). Развитие Я-концепции и воспитание. Москва: Прогресс.
4. Карабаєва, І. (2011). Ідентичність особистості як психологічний феномен. Психологія і суспільство, 4, 89–97.
5. Чепелєва, Н. (2002). Ідентичність особистості: структура та механізми формування. Наукові студії із соціальної та політичної психології, 9, 147–157.
6. Doise, W. (1999). Social representations in personal identity. International Journal of Psychology, 34(3), 229–238.
7. Прихожан, А. (2007). Психологія сирітства: розвиток, труднощі, допомога. Москва: Изд-во МГУ.
8. Bowlby, J. (1982). Attachment and loss. Vol. 1: Attachment. New York: Basic Books.
9. Коржова, Е. Ю. (2010). Психологічні особливості розвитку самооцінки дітей, позбавлених батьківського піклування. Практична психологія та соціальна робота, 7, 34–38.

ГЕНДЕРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЖІНОК-УЧАСНИЦЬ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

У статті проаналізовано феномен гендерної ідентичності жінок-учасниць війни в Україні як результат глибоких психологічних і соціокультурних трансформацій, спричинених воєнними подіями. На основі теоретичних положень та емпіричного дослідження з’ясовано особливості формування нового образу жінки в умовах військового досвіду. Представлено порівняльний аналіз гендерних рис, ціннісних орієнтацій, гендерних установок і показників Я-концепції серед жінок, які брали участь у воєнних заходах, та цивільних жінок. Виявлено, що участь у війні сприяє зростанню маскулінності, андрогінності, автономії, емоційної адаптивності та моральної інтегрованості, формуючи психологічно стійкий і водночас чутливий тип гендерної ідентичності. Обґрунтовано, що війна виступає каталізатором формування нового жіночого образу, у якому поєднуються активність, відповідальність, емпатія та здатність до лідерства.

Ключові слова: гендерна ідентичність, війна, андрогінність, Я-концепція, ціннісні орієнтації, гендерні установки, соціальні трансформації.

Sobko Illia. Gender Identity of Women Participants in the War in Ukraine as a Psychological Phenomenon of Social Transformations.

The article examines the gender identity of women participating in the war in Ukraine as a psychological phenomenon emerging from profound social transformations. Drawing on theoretical frameworks and empirical data, the study identifies key features of the new female identity shaped by war experience. A comparative analysis of gender traits, value orientations, gender attitudes, and self-concept indicators among women involved in military-related activities and civilian women is presented. The findings demonstrate that participation in war increases masculinity, androgyny, autonomy, emotional adaptability, and moral integrity, forming a psychologically resilient yet sensitive type of gender identity. It is argued that war acts as a catalyst for constructing a new image of a woman who integrates strength, responsibility, empathy, and leadership capacity.

Keywords: gender identity, war, androgyny, self-concept, value orientations, gender attitudes, social transformation.

Постановка проблеми. Повномасштабна війна в Україні створила умови безпрецедентних соціальних змін, що радикально трансформують систему гендерних ролей і уявлень про жіночність. Жінки в сучасному українському суспільстві дедалі частіше стають не лише символами опори та турботи, але й активними суб’єктами бойових, волонтерських та медичних процесів. Така участь змінює традиційні моделі гендерної поведінки, актуалізує питання переосмислення власного «Я» та формування нового жіночого образу в умовах екстремальної реальності.

Попри значну кількість соціологічних і культурологічних досліджень війни, психологічні механізми трансформації гендерної ідентичності жінок залишаються недостатньо вивченими. Особливо актуальним є аналіз того, як бойовий або волонтерський досвід впливає на структуру Я-концепції, систему цінностей, гендерні установки та прояви андрогінності, які можуть виступати адаптивними механізмами у кризових умовах.

Мета статті Теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити гендерну ідентичність жінок-учасниць війни в Україні як психологічний феномен соціальних трансформацій, визначити особливості формування нового жіночого образу та чинники, що його зумовлюють.

Виклад основного матеріалу. Гендерна ідентичність у період війни набуває особливої пластичності, що проявляється у зміні гендерних рис, установок, ціннісних орієнтацій і характеристик Я-концепції. Емпіричне дослідження, проведене серед жінок, які мають досвід участі у воєнних або волонтерських діях, та жінок без такого досвіду, засвідчило виразні відмінності у структурі їх гендерної ідентичності. Жінки-учасниці війни продемонстрували вищий рівень маскулінності, зокрема таких рис, як рішучість, впевненість, наполегливість і здатність брати відповідальність у складних ситуаціях. Водночас рівень фемінності у них залишався високим, що свідчить не про витіснення традиційних жіночих рис, а про інтеграцію маскулінних і фемінних характеристик. Таким чином, участь у воєнних подіях формує домінування андрогінної моделі, яка забезпечує гнучкість поведінки та підвищує психологічну стійкість.

Гендерні установки жінок-учасниць війни відзначаються більшою егалітарністю і меншою схильністю до традиційних стереотипів щодо жіночих і чоловічих ролей. Контакт із реаліями війни сприяє усвідомленню того, що ефективність і відповідальність не є рисами, притаманними лише одній статі, а успішне виконання завдань залежить від здатності швидко приймати рішення та адаптуватися до змін. Цивільні жінки, навпаки, демонструють більш традиційні погляди, що виявляється у більшій залежності від соціальних норм та очікувань щодо гендерної поведінки.

Зміни у характеристиках Я-концепції також є істотними. У жінок-учасниць війни виявлено вищий рівень автономії, що свідчить про здатність діяти самостійно, приймати відповідальні рішення та зберігати внутрішню цілісність у кризових обставинах. Показник емоційної адаптації засвідчує високий рівень здатності регулювати власні емоційні стани, що є необхідним ресурсом психологічної стійкості у ситуаціях постійної небезпеки. Важливою характеристикою є також доброчесність та моральна інтегрованість, які формують відчуття внутрішньої опори та визначають конструктивні способи взаємодії з оточенням.

Ціннісні орієнтації жінок, які брали участь у воєнних подіях, вирізняються підвищеною значущістю доброзичливості, універсалізму, самостійності та досягнення. Такі цінності відображають готовність до співпраці, відповідальність за інших, прагнення до реалізації власного потенціалу та розвиток альтруїстичної мотивації. Одночасно знижується значущість традиції та безпеки, що може пояснюватися необхідністю функціонувати в умовах нестабільності та швидко реагувати на зовнішні загрози. Сполучення цих характеристик засвідчує формування цілісного образу жінки, здатної інтегрувати особистісну силу, емоційну стійкість і соціальну чутливість.

Узагальнення емпіричних даних дає змогу виокремити кілька ключових психологічних особливостей сучасного образу жінки-учасниці війни. Це поєднання моральної стійкості та активної субʼєктності; здатність до автономних рішень при збереженні високого рівня емпатії; виражені риси андрогінності як адаптивний механізм; домінування соціально значущих цінностей, спрямованих на підтримку інших і власну самореалізацію. Така структура гендерної ідентичності засвідчує зміни, що виходять за межі індивідуального рівня, і відображає ширші процеси переосмислення ролі жінки у сучасному українському суспільстві.

Висновки.

1. Війна виступає потужним чинником трансформації гендерної ідентичності жінок, сприяючи формуванню нового інтегративного жіночого образу.
2. У жінок-учасниць війни зростають показники маскулінності, андрогінності, автономії та емоційної адаптації, що забезпечує психологічну стійкість у кризових умовах.
3. Гендерні установки стають більш егалітарними, а традиційні стереотипи втрачають функціональність у контексті воєнних реалій.
4. Я-концепція жінок вирізняється зрілістю, моральною інтегрованістю та здатністю до самостійного прийняття рішень.
5. Ціннісні орієнтації учасниць війни базуються на доброзичливості, універсалізмі та самостійності, що формує основу соціально відповідального жіночого образу.

Література:

1. Беспалько А. О., Сафін О. Д. Відновлення особистісних копінг-ресурсів комбатантів на етапі психологічної декомпресії. Актуальні дослідження в сучасній вітчизняній екстремальній та кризовій психології: монографія. Том II. НУЦЗУ. Харків: ФОП ПановА.М., 2022. С. 193–224.
2. Глебова, Н., Глинська Л., Демчук, O. Особливості самореалізації української жінки в умовах воєнного стану.Українознавчий альманах, 2024. 34. С. 51–58.
3. Зливков В.Л., Лукомська С.О. Психологічні аспекти організації системи реабілітації військових, що повернулися із зони АТО. Теоретичні і прикладні проблеми психології :збірник наукових праць. 2015. № 4 (38). С. 177–184.
4. Кікінежді О. М. Гендерна ідентичність особистості: когнітивна парадигма.Наукові записки Національного університету Острозька академія. Психологія і педагогіка. 2013, вип. 22. С. 51–56.
5. Копилова, Н. О. Гендерна ідентичність у соціокультурному контексті сучасності: трансформація сприйняття «чоловічого» та «жіночого» в культурі. Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences.2017. 20. С. 120–127.
6. Левандовська М.Б. Криза гендерної ідентичності як психологічний феномен. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2007. No 3. С. 320-327.
7. Рак, Т. С. Гендерні особливості розвитку особистості у ЗСУ. Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя (НДУ імені Миколи Гоголя)., 2020.141с.
8. Сліпушко Г. М.Особливості гендерних стереотипів особистості жінки-військовослужбовця в умовах антитерористичної операції й операції об’єднаних сил. Психологічний часопис. 2019. No 3. С. 153-167.

В ході роботи ми емпірично дослідили вплив Я-концепції та ціннісних орієнтацій на стиль життєдіяльності студентів. Для досягнення мети, нами були підібрані необхідні методики для дослідження, в розділі наведено детальний опис методів, процедуру проведення та опис результатів дослідження.
Ключові слова: Я-концепція, ціннісні орієнтації, класифікація, самореалізація, самооцінка, кореляційний зв’язок.
Пoстaнoвкa прoблeми. Динаміка цінностей сучасного суспільства надзвичайно мінлива. Вона перебуває під впливом як суспільних факторів, так і особистісних задатків. Це пов’язано не тільки із зміною статусу і ролі вчителя, а й з ціннісними орієнтирами учнів. Водночас школярі мріють про емоційне тепло і психологічну інтимність. Хоча з іншого боку вчитель також розраховує на розуміння, повагу, слухняність.
Тобто на першому плані цього взаємозв’язку — психологічні людські якості. Вони утворюють ціннісне ядро стосунків: взаєморозуміння, позитивну емоційність, доброзичливість, взаємоповагу тощо. Фундаментом творення світогляду молодої людини є соціальні цінності. Це — узагальнені уявлення про мету і норми поведінки. Вони втілюють історичний досвід і концентрують сутність культури окремого етносу та всього людства [6]. Такі орієнтири існують у свідомості кожної людини. З ними учні зіставляють свої дії, а також визначають соціокультурні типи відносин стосовно конкретних обставин у певній соціальній групі, колективі.
Aнaлiз oстaннiх дoслiджeнь i публiкaцiй. Однією з перших робіт, присвячених проблемі цінностей, була праця В.П.Тутаринова «Про цінності життя і культури» (Л., 1960). Вчений визначив цінності як явища (або сторони, властивості явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям історично конкретного суспільства чи класу в якості дійсності, цілі чи ідеалу. У.Томас і Ф. Занецький розглядали цінності як природний об’єкт, який в дійсності набуває соціального значення і є об’єктом діяльності [7].
Е.Шпрангер створив класифікацію цінностей. В.П .Тугаринов поділяв цінності на матеріальні, соціально-політичні та духовні. Г.С. Бубнова у своїх дослідженнях виявила 11 цінностей, властивих більшою чи меншою мірою всім досліджуваним (від 14 до 45 років, вибірка – 620 респондентів) : 1) приємне проведення часу, задоволення, відпочинок ; 2) високе матеріальне становище; 3) пошук і насолодження прекрасним; 4) допомога і милосердя до інших людей; 5) любов; 6) пізнання нового у світі, природі, людині; 7) високий соціальний статус; 8) визнання і повага людей; 9) висока соціальна активність для досягнення позитивних змін у суспільстві; 10) здоров’я ; 11) спілкування [5].
Поняття я-концепції виникло у 1950р. в руслі гуманістичної психології (феноменалістичної), представники якої (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.), на відміну від біхевіористів і фрейдистів, прагнули до розгляду цілісного людського Я і його особистісного самовизначення мікросоціуму. Значний вплив на встановлення цього поняття здійснили також такі вчені як: Ч. Кулі, Дж. Мід і Е. Еріксон. Однак перші теоретичні розробки в області я-концепції належать У. Дженсон, що розділив глобальне, особистісне Я (Self) на взаємодіюче Я-усвідомлююче (І) і Я-як об’єкт (Ме) [3].
Пoстaнoвкa зaвдaння. Метою роботи є теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити вплив Я-концепції та ціннісних орієнтацій на стиль життєдіяльності студентів.
Виклaд oснoвнoгo мaтeрiaлу. Виходячи з теоретичного аналізу літератури ми визначили, що цінність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія, який підрозділяється на етичну й естетичну аксіологію. Сучасні емпіричні дослідження людських цінностей охоплює теорія цінності.
Цінності — це також соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо. Зміст цінностей обумовлений культурними досягненнями суспільства [5].
Потреби в цінностях спрямовують дії й почуття людини. Звичайно, існує розрив між тим, що люди вважають своїми цінностями, які ними керують, але ними не усвідомлюються.
Неусвідомлювані цінності, які безпосередньо визначають людську поведінку, виникають у соціальній системі бюрократичного, індустріального суспільства: власність, споживання, соціальний стан, розваги, збуджуючі відчуття тощо.
Розрізняють такі функцій цінностей [6]:
•вони є орієнтиром життя людини;
•вони необхідні для підтримання соціального порядку, виступають як механізм соціального контролю;
•цінності втілюються у поведінці і беруть участь в нормо утворенні.
Едуард Шпрангер, європейський психолог, у книзі «Типи людей» виділяв такі шість типів ціннісних орієнтацій :
•Теоретичні: характеризуються переважаючим інтересом до пошуку істини і емпіричним, критичним, раціональним, «інтелектуальним» підходом до життя.
•Економічні: основний акцент робиться на корисних і практичних цінностях; найбільш близький переважаючий стереотип – «середній американський бізнесмен».
•Естетичні: найвищою цінністю вважаються стиль і гармонія, кожне явище оцінюється і сприймається з точки зору його витонченості, симетрії чи відповідності ситуації.
•Соціальні: любов до людей.
•Політичні: основний інтерес викликають проблеми особистої влади, впливу та популярності, ці проблеми не обов’язково обмежені сферою політики.
•Релігійні: містичне на лаштування, що визначається єдністю усього, що сприймається і прагненням усвідомити космос як ціле.
Сучасні психологічні дослідження структури та класифікації цінностей базуються на дослідженнях М. Рокича. Він виділив дві категорії духовних цінностей : базові та інструментальні [7]:
1) базові, термінальні, стабільні, (цінності – цілі , або кінцевий, очікуваний стан існування), наприклад, рівність ;
2) інструментальні (цінності – засоби, або бажаний модус поведінки ) (властивості особистості, здібності), які допомагають або заважають досягненню мети : наприклад, витримка, тверда воля, чесність, освіченість, працездатність, акуратність.
Зміни ціннісних орієнтацій особистості пов’язані з процесом її самореалізації. В процесі самореалізації здібності людини не тільки об’єктивуються, але і розвиваються, збагачується її інтелект, розширюється кругозір, набувають нові практичні знання і вміння. Все це може послужити об’єктивною основою зміни ціннісних орієнтацій особистості.
Період ранньої юності є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, що здійснює вплив на становлення характеру та особистості в цілому. Також формування ціннісних орієнтацій юнацького віку тісно пов’язане з самооцінкою, уявленнями індивіда про власну цінність, виробленням «Я-концепції», яку К.Роджерс трактував як складну, структуровану картину, яка існує в свідомості індивіда і містить як власне «Я», так і відносини, позитивні і негативні цінності, пов’язані зі ставленням до себе [4].
Я-концепція описується як динамічна система, уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб’єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів. Я-концепція містить такі структурні елементи: когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий.
Також, я-концепція описується з точки зору змісту і характеру уявлень про себе, важкості і диференціації цих уявлень, їх суб’єктивного значення для особистості, а також внутрішньої цінності і послідовності, згідності, стійкості в часі. Ми визначили, що однією з найважливіших функцій я-концепції являється забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості в її поведінці [2].
Метою емпіричного дослідження було визначення впливу Я-концепції та ціннісних орієнтацій на стиль життєдіяльності студентів. Для досягнення мети ми обрали наступні методики: методика «Семантичний диференціал», тест «Знаходження кількісного виразу рівня самооцінки» (за С. А. Будассі), методика «Ціннісні орієнтації» (М. Рокича), анкета «Соціометрія».
Наша вибірка складалася з 30 респондентів, віком 17-22 роки. Дослідження проводило на базі Національного університету «Острозька академія».
В ході обробки даних ми з’ясували, що більшоті досліджуваних притаманна адекватна самооцінка (53,3%), що пояснюється віковими особливостями даної вибірки.
Також було визначено, що термінологічними цінностями студентів є впевненість в собі, свобода, наявність хороших друзів та кохання, тобто духовна та фізіологічна близькість з людиною. Щодо інструментальних цінностей, то для студентів важливими є життєрадісність, почуття гумору, незалежність, вони прагнуть бути відповідальними та відчувати обов’язок.
Наступним нашим завданням булo з’ясувати чи iснує кoрeляцiйний зв’язoк мiж даними дoслiджeння. Для oбрахунку даних ми викoристали кoeфiцiєнт Пiрсoна. Oцiнивши oтриманe нами eмпiричнe значeння кoeфiцiєнта Пiрсoна, щo сягає показника 0,459, пoрiвнявши йoгo з вiдпoвiдним критичним значeнням для заданoгo рiвня значимoстi i з таблицi критичних значeнь кoeфiцiєнта кoрeляцiї Пiрсoна, можна стверджувати, що існує середня позитивна кореляція між рівнем самооцінки, цінностями та стилем життєдіяльності досліджуваних.
Виснoвки тa пeрспeктиви пoдaльшoгo рoзвитку. На сьогоднішній день в психологічній літературі висвітлено різні погляди на питання я-концепції.
Я-концепцію часто визначають як сукупність установок, спрямованих на себе, і тоді за аналогією з атетюдом виділяють в ній три структурних елемента:
– когнітивний – «образ Я» (характеризує вміст уявлень про себе);
– емоційно-цінносний, афективний (відображає відношення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості, діяльності і т. д. і проявляється в системі самооцінок);
– поведінковий (характеризує проявлення перших двох в поведінці).
Я-концепція відрізняє складне, рівневу будову, яку по різному розуміють різні автори.
Ми визначили, що ціннісні орієнтації – одне з найважливіших утворень у структурі свідомості і самосвідомості людини, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань. Ціннісні орієнтації відмежовують суттєве, важливе для окремої людини від несуттєвого.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Атватер И, Даффи К. Г.: Я-концепция и личностный рост.//Псих. для жизни. – М., 2003р., ст. 177 – 184;
2. Бoришeвський М.І. Психoлoгiчнi мeханiзми рoзвитку особистості / М.І. Боришевський // Пeдагoгiка i психoлoгiя, 1999 — № 3 — С. 26-33.
3. Берн Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р.Берн. – M., 1986.
4. Гуменюк О. Є.: Психологія Я-концепції: Навч. посіб. – Тернопіль: Економічна думка, 2004р., ст. 310;
5. Скок М. А. Ціннісні орієнтації особистості сучасного студента //Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка. Вісник ЧДПУ. – Чернігів, 2002. – Вип. 11: Серія: Психологічні науки. – С. 128-132.
6. Омельченко Ж. О. Формування загальнолюдських цінностей як мети виховання в працях видатних мислителів // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 3. – С. 188-193.
7. Первин Л., Джон О.: Психология личности: Теортия и исследования./ Пер. с англ. М. С. Жамкочьян под ред. В. С. Магуна. – М.: Аспект Пресс, 2001р., ст. 201 – 208;