Науковий керівник:
Новоселецький Олександр Миколайович
кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіко-математичного моделювання
та інформаційних технологій

Стаття присвячена дослідженню впливу основних факторів на економічне зростання в Україні, а також побудові емпіричної моделі, за якою визначатиметься вплив факторів на результат. Було визначено, що економічне зростання в Україні залежить від кінцевого споживання домогосподарств, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту, а саме від їхнього приросту до попереднього року. Була побудована регресійна модель впливу даних факторів на темпи зростання реального ВВП України, зроблені відповідні висновки.

Ключові слова: економічне зростання, ВВП, споживання, інвестиції, чистий експорт, витрати, виробництво.

The article is devoted to the study of the main factors influencing economic growth in Ukraine, as well as the construction of an empirical model, that will determine the influence of factors influencing the result. It was determined that economic growth in Ukraine depends on household final consumption, gross private investment, public procurement and net exports, namely on their growth over the previous year. A regression model of the influence of these factors on the growth rate of Ukraine’s real GDP was built, the corresponding conclusions were made.

Key words: economic growth, GDP, consumption, investment, net exports, costs, production.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Національна економіка розвивається нерівномірно, тому у випадку, коли вона переживає зростання і падіння економічної активності, кажуть про циклічність розвитку. Ці зміни стосуються зростання основних макроекономічних показників. Економічне зростання пов’язують з фазою підйому економічного циклу, що означає поступальний рух економіки, її прогрес і розвиток. Економічне зростання входить в цільову функцію макроекономічної політики. Досягнення економічного зростання є пріоритетом при проведенні будь-якої форми політики держави (кредитно-грошової, бюджетно-податкової, структурної, інвестиційної тощо). Економічне зростання означає не короткочасне збільшення реального обсягу національного виробництва, а його довгострокові тенденції і якісне вдосконалення. Він свідчить про позитивну динаміку розвитку економіки. Зважаючи на важливість економічного зростання для економіки будь-якої країни, постає проблема правильного моделювання даного процесу. Виникає потреба виокремити основні фактори, які впливають на економічне зростання, та побудувати модель, яка б характеризувала фактори, які впливають на економічне зростання України.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Оцінку факторів, які впливають на економічне зростання, здійснювали в своїх працях такі вчені, як Гуляєв Г. Ю. [6], Ковальов В. В. [1], Макконел К. [2], Статівка Н. В. [4], Хаєцька О. П. [5], та інші. Вченими було досліджено основні групи показників, які впливають на економічне зростання країн, було обґрунтовано напрям впливу даних факторів, проте досі не було створено емпіричну модель, яка б характеризувала силу впливу факторів на темпи економічного зростання країни, зокрема, визначала б числові параметри впливу кожного факторного показника на результативну ознаку.

Метою цієї статті є визначення основних факторів та оцінка їх впливу на економічне зростання в Україні методами економіко-математичного моделювання.

Виклад основного матеріалу. Економічне зростання служить матеріальною основою підвищення рівня і якості життя населення, тобто кінцевою метою економічного зростання є споживання. У міжнародній практиці економічне зростання використовується в якості найважливішого показника розвитку національної економіки. Існують неоднозначні і часом протилежні погляди на природу економічного зростання. Існують прихильники і противники швидкого економічного зростання.

Відповідно до класифікації К. Р. Макконела та С. Л. Брю, «економічне зростання обумовлене шістьма блоками факторів. Чотири блоки складаються з факторів, що визначають фізичну здатність економіки до зростання – це фактори пропозиції (кількість і якість природних і трудових ресурсів, обсяг капітальних благ і технологій). Наявність цих факторів є необхідною, але недостатньою умовою для збільшення обсягів виробництва. До п’ятого і шостого блоків входять фактор попиту і фактор ефективності, метою яких є забезпечення ефективного розподілу ресурсів, здатного максимально задовольнити потреби суспільства» [2, с. 473].

Серед аргументів проти високих темпів економічного зростання можна виділити:

• високі темпи зростання не призводять до швидкого зростання добробуту всіх верств населення;
• високі темпи зростання пов’язані зі зростанням екологічних проблем;
• прагнення до зростання виробництва і споживання призводить до погіршення особистісних характеристик населення [6, с. 24].

Аргументами прихильників швидкого економічного зростання є:

• зростання макроекономічних показників, які характеризують обсяг виробництва, дозволяє спрямувати більше коштів на соціальні програми і вирішення екологічних проблем;
• люди психологічно орієнтовані на поліпшення свого матеріального становища, що змушує їх працювати більше для особистого блага.

З огляду на обидві групи аргументів, зазначимо, що без економічного зростання національне господарство нормально розвиватися не може, але його максимально високі темпи не є самоціллю. Економічне зростання має свою альтернативну вартість. Витрачання економічних ресурсів для забезпечення економічного зростання має бути оптимальним [6, с. 26].

Головна мета економічного зростання – підвищення матеріального добробуту населення – має кілька складових [6, с. 27]:

• збільшення середніх доходів на душу населення можна досягти лише при збільшенні зростання ВВП на душу населення;
• підтримка принципу соціальної справедливості по відношенню до зайнятих і безробітних в процесі економічного розвитку;
• отримання соціального ефекту шляхом збільшення вільного часу в процесі економічного розвитку;
• підвищення якості та зростання різноманітності випущеної продукції та послуг в процесі економічного зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники. Прямими вважаються фактори, які роблять зростання фізично можливим. У цю групу входять фактори, що безпосередньо визначають динаміку виробництва і сукупної пропозиції: збільшення чисельності та підвищення якості трудових ресурсів; зростання обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; вдосконалення технології і організації виробництва; підвищення кількості та якості природних ресурсів, які залучаються в господарський оборот; підвищення рівня розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві, рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Непрямі фактори – це умови, що дозволяють реалізувати наявні у суспільства можливості до економічного зростання. Такі умови створюються факторами попиту і розподілу: зниженням ступеня монополізації ринків; податковим кліматом в економіці; розширенням можливості отримання кредитів; ростом споживчих, інвестиційних та державних витрат; розширенням експортних поставок; можливостями перерозподілу виробничих ресурсів в економіці; діючою системою розподілу доходів та ін. Якщо зміни непрямих факторів відбуваються в зворотному напрямку (збільшується ступінь монополізації ринків, зростають податки тощо), то економічне зростання буде стримуватися [6, с. 28].

Різке подорожчання виробничих ресурсів після лібералізації цін в Україні стало однією з причин, що стимулюють промислові підприємства до зниження реальних обсягів виробництва і зайнятості. Фактори класифікуються, наприклад, в залежності від кінцевих цілей дослідження і тому вони будуть носити умовний характер. Не виключено, що один і той самий фактор може бути присутнім в двох або декількох групах класифікації. Фактори економічного зростання можуть поділятися за різними класифікаційними ознаками на основні та другорядні; екстенсивні, інтенсивні і інноваційні; структурні, організаційні та управлінські; економічні, політичні та соціальні; об’єктивні і суб’єктивні; наукові, технічні та ресурсні; постійні і змінні; попиту і пропозиції, розподілу тощо.

Фактори попиту визначають можливість реалізації зростаючого обсягу виробництва. До числа найважливіших з них можна віднести такі фактори попиту, як зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експорту внаслідок освоєння нових ринків збуту або підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світових ринках [1, с. 49].

До факторів розподілу, що здійснюють вплив на економічне зростання, відносяться фактично сформована структура розподілу виробничих ресурсів по галузям, підприємствам та регіонам країни, а також діючий в суспільстві порядок розподілу доходів між суб’єктами господарської діяльності. Ці фактори впливають як на здатність економічної системи до зростання, так і на її ефективність. Відповідно до виділення типів економічного зростання прямі фактори росту поділяються на дві основні групи: екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних чинників економічного зростання відносять зростання кількості використовуваних економічних ресурсів. До інтенсивних факторів відносять підвищення якості використовуваних ресурсів (робочої сили і підприємницьких здібностей, речового капіталу, природних ресурсів); вдосконалення методів використання ресурсів (вдосконалення технологій, поліпшення організації та управління виробництвом) [1, с. 50].

Основне протиріччя економічного зростання полягає в тому, що зростання частки випуску, що йде на споживання, скорочує можливості накопичення, що забезпечує майбутнє споживання, в свою чергу, надмірне зростання частки накопичення заважає поточному задоволенню потреб аж до падіння рівня і якості життя. Вирішення цієї суперечності здійснюється шляхом досягнення найбільш оптимальних пропорцій між цими частинами єдиного цілого. У будь-якому випадку, найоптимальніше їх співвідношення не усуває ця суперечність в силу присутності необхідності одночасної реалізації того чи іншого процесу, які прагнуть втілити в життя [6, с. 46].

Згідно з методом кінцевого використання, ВВП визначається як сума таких компонентів: витрати на кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. ВВП, підрахований за видатками, являє собою суму витрат усіх макроекономічних агентів, оскільки в даному випадку враховується, хто виступив кінцевим споживачем вироблених в економіці товарів і послуг, хто витратив кошти на їх купівлю. При підрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати домогосподарств (споживчі витрати), витрати фірм (інвестиційні витрати), витрати держави (державні закупівлі товарів і послуг) і витрати іноземного сектору (витрати на чистий експорт) [4, с. 25].

Для моделювання економічного зростання України були обрані саме ці фактори, які впливають на результат (темпи зростання реального ВВП). В табл. 1 наведена динаміка даних показників.

Таблиця 1

Динаміка темпів зростання реального ВВП, витрат на споживання, державних закупівель,  валових інвестиційних витрат та чистого експорту в Україні за 1999-2019 рр.

Можна побачити, що споживчі витрати становлять найбільшу частку ВВП України (майже 116 млрд. доларів США). При цьому, чистий експорт є від’ємним, тобто, імпорт перевищує експорт, через це загальна сума ВВП України знижується. Державні закупівлі також займають суттєву частку в загальній сумі ВВП, і дорівнюють майже 31 млрд. доларів США станом на 2019 р. Проте, це більш ніж на 10 млрд. доларів більше, ніж сума валових приватних інвестицій. Це є негативним, оскільки присутній ефект витіснення валових інвестицій приватними. Така ситуація призводить до зниження ефекту від інвестування.

Для того, щоб проаналізувати, як саме впливають дані фактори, слід перевести абсолютні показники у відсоткові показники динаміки. Тобто, слід розрахувати приріст показників за кожним роком. Значення показників динаміки наведені на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка темпів зростання реального ВВП та темпів приросту компонентів ВВП в доларах США, % до попереднього року [3]

Можна побачити, що з 2003 до 2007 року валові інвестиції демонстрували доволі суттєве зростання, це було основним каталізатором зростання ВВП. Проте, після кризи 2008-2009 рр. темпи приросту інвестиційних витрат є нестабільними і частіше від’ємними, що свідчить про високі ризики для бізнесу, що, як наслідок, спричиняє низькі темпи економічного зростання.

Для дослідження впливу даних факторів на темп зростання ВВП України була обрана чотирифакторна модель кореляційно-регресійного аналізу. Результативною ознакою приймається темп зростання реального ВВП України (у), факторні ознаки – приріст чистого експорту у % до попереднього року (x₁), приріст споживання домогосподарств у % до попереднього року (x₂), приріст державних закупівель у % до попереднього року (x₃), приріст валових інвестицій у % до попереднього року (x₄).

Здійснюючи розрахунки були визначені параметри регресії даної моделі та отримане рівняння регресії.

y=0,1288+1,903x1-0,123x2+0,232x3-0,094x4          (1)

Зі збільшенням приросту чистого експорту на 1% до попереднього року темп зростання реального ВВП зросте на 1,903%, зі збільшенням споживання домогосподарств на 1%, темп зростання реального ВВП знизиться на 0,123%, зі збільшенням державних закупівель на 1% темп зростання реального ВВП збільшиться на 0,232%, зі збільшенням валових інвестицій на 1% темп зростання ВВП знизиться на 0,094%. При нульових темпах зростання даних компонентів темп зростання реального ВВП буде дорівнювати 0,1288%. Також варто перевірити коефіцієнти кореляції, вплив факторних ознак на результативну ознаку окремо (табл. 2).

Таблиця 2

Коефіцієнти кореляції впливу факторних ознак на результативну ознаку

Можна побачити, що приріст валових інвестицій здійснює найбільший вплив на темпи зростання реального ВВП України. Дещо слабший вплив здійснює приріст споживчих витрат домогосподарств, далі за ступенем впливу йде приріст державних закупівель. Найменше впливає на темп зростання реального ВВП приріст чистого експорту. Варто також відзначити, що якщо будувати чотири окремі моделі впливу кожного показника на темп зростання реального ВВП України, то вплив буде у всіх факторів прямим. Це підтверджує теоретичну гіпотезу про вплив кожного з факторів на результат.

Отримані значення коефіцієнта детермінації свідчать, щодані фактори впливають на темп зростання реального ВВП України на 78,72%, решта 21,28% – сила впливу інших факторів. За критерієм Фішера, модель є адекватною, оскільки фактичне значення, яке дорівнює 13,48, перевищує табличне значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів (3,06). Це свідчить про те, що модель може застосовуватися для того, щоб моделювати темпи зростання реального ВВП України. За критерієм Стьюдента, дані фактори також є значущими, оскільки фактичні значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів перевищують табличне значення 2,602. Фактичне значення t-критерію для фактору приросту чистого експорту становить 3,012, для приросту споживчих витрат домогосподарств – 5,21, для приросту державних закупівель – 4,68, для приросту валових інвестицій – 5,42.

Висновки. Економічне зростання – важливий макроекономічний показник, який оцінюється, головним чином, зростанням реального ВВП країни.  Отримані результати дослідженян показали залежність темпів росту ВВП від споживчих витрат, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту. Врахування впливу цих чинників варто враховувати при розробці заходів стимулювання національної економіки.

Література

1. Ковальов В. В. Фактори економічного зростання. Ефективна економіка. 2010. №3. С. 47-55.
2. Макконелл К. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина I. Макроекономіка: пер. з англ. / Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю Львів: Просвіта, 2003. 564 с.
3. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/imf/arhiv/nr/nr2016_2020_u.htm (дата звернення: 12.02.2021).
4. Статівка Н. В. Чинники впливу на якість економічного зростання України. Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. 2013. №1. С. 24-28.
5. Хаєцька О. П. Особливості економічного зростання в Україні та світі. Ефективна економіка. 2019. № 10. С. 78-85.
6. Экономический рост: факторы эффективного развития: монография / Под общ. ред. Г. Ю. Гуляева. Пенза: МЦНС «Наука и Просвещение», 2017. 110 с.
7. World Economic Situation and Prospects 2018. The United Nations World Tourism Organization (UNWTO) also contributed to the report [Electronic source] – The mode of access: https://www.un.org/development/desa/dpad/wp-content/uploads/sites/45/publication/WESP2018_Full_Web-1.pdf (the date of access: 12.02.2021).

Ключові слова: відповідач, позивач, розшук,оголошення у пресі, суд, цивільно – процесуальний кодекс, витрати, відшкодування.

Данная статья посвящена проблемам вызова и розыска ответчика в гражданском процессе после изменений гражданского законодательства от 07. 07. 2010г.

Ключевые слова: ответчик, истец, розыск, объявления в прессе, суд, гражданско – процессуальный кодекс, расходы, возмещение.

This article deals with problems call and detention of the defendant in civil proceedings after changes to the civil law of 07. 07. 2010

Key words: defendant, plaintiff, wanted, announcements in the press, court, civil – Procedure Code, the costs of compensation.

Відповідач – це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого пред’явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовить. Відповідач з’являється в процесі другим. Його основне завдання заперечення проти позову. Відповідач – особа, яка залучається судом до відповіді за заявленою вимогою[1].

На практиці виникають випадки, коли залучення відповідача судом до процесу стає проблемним або навіть неможливим, так як особа, яка викликається в судове засідання як відповідач не завжди проживає за місцем своєї реєстрації або й взагалі може її не мати. У таких випадках суд повинен застосувати розшук відповідача. Це складна процедура, що проводиться судом із залученням органів внутрішніх справ. Відповідно до змін законодавства, розшуку передує процедура оголошення у пресі про виклик відповідача.

Актуальність дослідження даного питання постала після прийняття 7 липня 2010р. Верховною Радою України Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Відповідно до даного закону відбулися і зміни в Цивільному процесуальному кодексі України[2]. Дані нововведення поряд з питаннями підсудності, подачі доказів, прав сторін та повноважень представників торкнулися і питання про виклик сторін до суду. Це викликало чималу кількість дискусій у юридичних колах. Слід звернути свою увагу саме на процедуру оголошення про виклик відповідача у пресі та на процедуру його розшуку.

Відповідно до ст. 78 Цивільно–процесуального кодексу, якщо місцеперебування відповідача в справах  за  позовами про  стягнення  аліментів  або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної  особи, невідоме,  суд  ухвалою  оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таке вирішення даних категорій справ зумовлено їх особливою соціальною цінністю.

Згідно ч.3 ст. 122 ЦПК у  разі  якщо  відповідачем  у  позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична
особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше  двох  днів  з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. У разі якщо отримана  судом  інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання  (перебування) фізичної особи,  суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

При надходженні позовної заяви суд повинен встановити місце проживання відповідача, якщо особа не перебуває на обліку в органах реєстрації актів цивільного стану, і якщо воно відоме, але не збігається з місцем реєстрації, то суд не вправі оголосити розшук відповідача. На даному етапі виклик відповідача здійснюється через оголошення у пресі. Відповідно до п.9 ч.2 ст. 74 ЦПК відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. Дана процедура є досить важливою, тому що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Згідно п.6 ч.3 ст. 79 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать: витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик  відповідача. Тут постає одна з основних проблем, адже законодавством чітко не закріплено на кого покладаються дані витрати: на суд чи позивача. Все ж, виходячи із практики можна дійти висновку, що вся тяганина і витрати у зв’язку з вирішенням даного питання лягає на плечі позивача, тому що позивач це особа, яка найбільше зацікавлена в найшвидшому розгляді справи[3]. Також виникає питання доцільності таких витрат, адже у більшості випадків особа-відповідач, яка не з’являється до суду, просто намагається уникнути відповідальності. Оголошення у пресі – це лише перша процесуальна сходинка без якої неможливий подальший рух справи. Абсурдно виглядає ситуація, коли позивач заздалегідь знає про наміри відповідача переховуватися, звертається до суду і повинен нести необґрунтовані витрати, знаючи, про результат вчиненої дії.

Проблемним є і саме опублікування у пресі, адже відповідно до чинної Постанови КМУ від 28 грудня 2011року № 1343 «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2012 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме», опублікування може здійснюватися у ЗМІ місцевої дії, за останнім місцем проживання відповідача, яка визначена для кожної області у вищезазначеній постанові. Проте, як правило, на практиці застосовується лише один варіант оголошення, а саме – у друкованому ЗМІ загальнодержавного значення – «Урядовий кур’єр». Як правило судді, дають вказівки позивачу, опубліковувати оголошення саме в цьому виданні, мотивуючи це тим, що відповідач на даний момент може перебувати у будь-якій частині України[4]. Виконання таких вказівок не є обов’язковим, але це може прямо-пропорційно вплинути на подальший розгляд і результат справи. Відповідно, вартість опублікування в державному ЗМІ значно вища, ніж у місцевому[5]. Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК суд покладає судові витрати на сторону на користь якої прийнято рішення, але у випадку відсутності відповідача залишається відкритим питання завершення судового процесу і повернення витрачених коштів.

Аналізуючи вищезазначений матеріал, ч.3 ст. 122 ЦПК варто доповнити, вказавши, що у випадку, коли отримана судом інформація про місце реєстрації особи не дає можливості виявити місцезнаходження такої особи, слід оголосити її розшук. В іншому випадку здійснювати оплату за рахунок держави, внісши відповідні зміни в законодавство і перекласти вирішення даного питання на суд. Також можна зобов’язати місцеві ЗМІ опубліковувати оголошення такого типу безкоштовно, але з винної сторони стягувати кошти по загальним тарифам опублікування. Друковані ЗМІ в свою чергу, в кінці року отримували б дотації від держави, наприклад, на половину нижчі, ніж вартість опублікування. Інша частина коштів поповнила б державну казну.

Тепер варто перейти до самого розшуку і пов’язаних з цим витрат. Органи внутрішніх справ здійснюють розшук відповідно до Порядку розшуку боржника – фізичної особи, затвердженого наказом МВС України від 27.08.2008р. № 408. Відповідно до даного Порядку розшук здійснюється територіальними підрозділами служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб[6].

Розшук відповідача здійснюється за наступною схемою:

• протягом 10 діб заводиться розшукова справа;
• виноситься постанова про державний розшук;
• складаються інші документи передбачені в п. 2.2 Порядку;
• складається план першочергових заходів строком на 1 місяць;
• після спливу місяця приймається план подальших заходів;
• відповідно до Наказу МВС від 05.01.2005р. №3[7] – здійснюється  оцінка розшукової роботи;
• сума витрат по проведенню розшукових дій обчислюється відповідно до Постанови КМУ від 01.02.1995р. №78[8] – (її розмір встановлюється до 5 мін.зар.плат).

Згідно п.3.3 Порядку, витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком боржника стягуються з нього за ухвалою суду. Відповідно до чинного ЦПК питання стягнення коштів з боржника може здійснюватися в порядку наказного провадження. У відповідності до п.2 ч.1 ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

Пункт. 3.3 Порядку суперечить ЦПК, тому що для повернення витрачених коштів ОВС мають звернутися до суду для видачі судового наказу, тобто мають ініціювати наказне провадження. Відповідно, для цього ОВС подають заяву, на загальних підставах сплачують судовий збір та інші судові витрати. Ця процедура, здається, не дуже вдалою, адже витрачаються державні кошти. Логічніше було б звільнити ОВС від сплати судових витрат по даному типу справ. Відповідно до статті 82 ЦПК Органи внутрішніх справ можуть подати заяву про відстрочення сплати судового збору, але це теж займає час як суддів так і представників ОВС.

Отже, аналізуючи вищевикладене потрібно зазначити, що процедура розшуку відповідача є досить складною, витратною та не дуже ефективною, і створює лише певну процесуальну тяганину. Оголошення у пресі про виклик відповідача є лише процесуальною формальністю, а не дієвим інструментом. Ця процедура потребує удосконалення або повного виключення. Частина 3 ст. 122 ЦПК варто доповнити, вказавши, що у випадку, коли отримана судом інформація про місце реєстрації особи не дає можливості виявити місцезнаходження такої особи, слід оголосити її розшук. В іншому випадку здійснювати оплату за рахунок держави, внісши відповідні зміни в законодавство і перекласти вирішення даного питання на суд. Також потребує покращення і процедура повернення коштів витрачених Органами внутрішніх справ на розшук відповідача, адже ОВС повинні сплачувати ще й судовий збір та інші судові витрати за подання заяви. ОВС потрібно звільнити від сплати даних коштів.

Аналізуючи вищевикладений матеріал, не дивлячись на новели і розвиток цивільно – процесуального законодавства воно і надалі потребує удосконалення, систематизації і дослідження, для виявлення недоліків і шляхів їх подолання.

Список використаних джерел:

1.                Навроцька Ю. Процесуальна форма інформування через пресу в цивільному судочинстві/Ю. Навроцька // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. – 2011 – №53 – С. 211 – 217.

2.                наказ МВС України від 05.01.2005 № 3 «Про затвердження Інструкції з організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення особи невпізнаних трупів».- http://document.ua/nakaz-mvs-ukrayini-vid-05.01.2005-E284-3-pro-zatverdzhennja–srrsdoc-srh2000203295.html

3.                Оголошення у пресі про виклик відповідача. Правовий коментар – New! : [Електронний.ресурс].–.режим.доступу: http://karpovpartners.com/obyavlenie-v-prese-o-vizove-otvetchika.php

4.                Постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» // Урядовий кур’єр. —1995. — № 20

5.                Самолюк В., Зінчук Д. Цивільний процес.Загальна частина. / В. Самолюк, Д. Зінчук. – Національний університет «Острозька академія»:Острог, 2012. –  149с.

6.                Сапейко Л.В. Розшук відповідача в цивільному процесі та компенсація витрат на його проведення /Л.В. Сапейко// Форум права.- 2011 – №3 – С.687 – 691.

7.                Цивiльний прoцeсуaльний кoдeкс Укрaїни / Вiдoмoстi Вeрхoвнoї Рaди Укрaїни (ВВР), 2004, №40-41, 42.