Ключові слова: імідж, ВНЗ, імідж ВНЗ.

Постановка проблеми. Сьогодні в системі освіти важливим та недослідженим елементом є імідж ВНЗ. Актуальним є питання його правильного формування та дослідження його сутності. Оскільки кожний ВНЗ намагається отримати хороше місце на ринку освітніх послуг, то вдається до пошуку нових способів формування іміджу, постійно звертаючи увагу на кожний елемент його структури окремо. Саме тому виникає необхідність детальнішого дослідження поняття «імідж ВНЗ», так і його процесу формування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень на тему іміджу ВНЗ є досить багато. Серед них можна виокремити таких науковців, як А. Гусєва, Т. Демчук, Л. Забродська, Н. Іванова, Ю. Карпенко, Ю. Москаль та ін. Зазначені науковців, у своїх працях пишуть про імідж та його формування, а також розглядають шляхи формування позитивного іміджу.

Мета статті: визначити сутність поняття «імідж ВНЗ», розглянути його структуру та дослідити основні етапи формування іміджу ВНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «імідж ВНЗ» не є новим у сучасній науці. Більшість науковців, аналізуючи це поняття мають на увазі образ, який сформований в уяві громадськості по відношенню до діяльності того чи іншого вищого навчального закладу.

Науковець І. Лазаренко вважає, що імідж освітньої установи являє собою не «набір випадкових компонентів, а струнку систему взаємозалежних якостей, інтегративну сукупність характеристик» [1]. Т. Піскунова розглядає імідж загальноосвітнього закладу як «емоційно забарвлений образ, що володіє цілеспрямовано заданими характеристиками і покликаний чинити психологічний вплив певної спрямованості на конкретні групи соціального оточення загальноосвітнього закладу» [2]. Т. Туркот вважає, що загальний імідж вищого навчального закладу є складною сумою різних чинників, основними з яких постає особистий імідж кожного науково-педагогічного і педагогічного працівника [3].

На нашу думку, імідж ВНЗ – це сукупність позитивних або негативних уявлень певних осіб про освітню установу, які формуються за допомогою пабліситі, пропаганди чи реклами. Для детальнішого дослідження сутності іміджу ВНЗ потрібно описати його структуру. Відповідно, вона складається із таких елементів:

1) якість освіти;

2) імідж керівника;

3) стиль ВНЗ;

4) зовнішня атрибутика навчального закладу;

5) ціна на освітні послуги;

6) рівень психологічного та фізичного комфорту учасників навчального процесу ;

7) образ персоналу;

8) участь ВНЗ у громадській діяльності;

9) згадуваність у ЗМІ.

Проаналізуємо детальніше кожен з них.

1) Якість освіти. Цей елемент структури іміджу є одним із найважливіших. Оскільки громадськість потребує якісну освіту. Якщо певний вищий навчальний заклад регіону надає неякісні освітні послуги, то це може повністю зруйнувати імідж закладу. Для того, щоб створити в громадськості уявлення про те, що освіта в тому чи іншому ВНЗ є якісною, створюють рекламу, у якій самі повідомляють про це. Особливо це можна спостерігати під час вступної кампанії. Тобто, самі заклади формують, так би мовити частинку іміджу через ЗМІ. Проте, така діяльність надає малий результат, тому що громадськість уже давно до цього звикла і реакція на повідомлення такого виду змінилася. Найкращим показником якісної освіти є результати роботи студентів. Саме тому, найкращий шлях для створення позитивного іміджу щодо якості освіти – це надання якісних освітніх послуг.

2) Керівник ВНЗ. Імідж керівника ВНЗ включає в себе уявлення про наміри, мотиви, здібності, ціннісні орієнтації і психологічні характеристики, на основі сприйняття відкритих для спостереження характеристик, таких як соціально-демографічна приналежність, зовнішність, вербальна і невербальна поведінка, вчинки, хобі. Не менш важливим є зовнішній вигляд керівника. Діловий стиль одягу формує у аудиторії відчуття стабільності, респектабельності та надійності. Тобто, всі вище зазначені характеристики формують імідж керівника, а це в свою чергу впливає на імідж ВНЗ.

Якість освіти, імідж, стиль, зовнішня атрибутика – це все певним чином залежить від керівника вищого навчального закладу. Якщо він ставить перед своїми працівниками вимоги щоб освіта була якісною і контролює постійно цей процес, то звичайно отримує позитивні результати. Теж саме можна сказати і про стиль та зовнішню атрибутику. Якщо керівник дійсно постійно працює над цим, то в результаті отримує хороший імідж закладу, куди хочуть іти навчатися студенти, оскільки освіта є якісною, куди мають бажання вкладати кошти меценати та спонсори. Тобто, якщо керівник працює на благо свого ВНЗ, а також залучає до цього своїх працівників і вміло керує діяльністю закладу, то отримує позитивний імідж як результат такої діяльності.

3) Стиль ВНЗ. Під стилем вузу можна розуміти сукупність усіх методів, прийомів, дій, які використовує навчальний заклад у своїй діяльності. Кожний вищий навчальний заклад намагається все більше і більше знаходити нові методи і підходи у своїй діяльності. Для того щоб бути конкурентоспроможним на ринку освітніх послуг необхідно шукати шляхи налагодження роботи, яка принесе конкретні позитивні результати. Коли діяльність певного вузу відрізняється від діяльності інших ВНЗ і до того ж є ефективною, то це забезпечує залучення все більшої аудиторії.

4) Атрибутика навчального закладу. На візуальний імідж ВНЗ впливає яскрава атрибутика. До неї належить прапор, гімн, емблема, тощо. Не менш важливим є робота власного web-сайту, де можна побачити всі елементи атрибутики теж. Оскільки, ми живемо в час стрімкого розвитку Інтернет технологій і більшість аудиторії переглядає інформацію про певний заклад саме тут, то надання якомога більше позитивної інформації (традиції, історія) є обов’язковою умовою отримання позитивного іміджу та залучення нової аудиторії. Гарно оформлена і показана зовнішня атрибутика ВНЗ показує, що цей вуз є особливим, не таким як інші і якщо вдається це донести до аудиторії, тоді можна збільшити кількість аудиторії, а також через Інтернет та ЗМІ сформувати імідж.

5) Ціна на освітні послуги. До цього елементу входять плата за освітні й додаткові послуги, інтелектуальні зусилля, конкурентний прийом, місце розташування, терміни навчання. Якщо певний ВНЗ встановлює вищі ціни на освітні послуги ніж інші, то це означає, що цей вуз має хороший імідж. Проте, якщо у регіоні буде вищий навчальний заклад із однаковими цінами, споживач може обрати інший вуз, якщо якість освіти буде там краща. Проте, за певної ціни навчальний заклад може пропонувати ще додаткові можливості та переваги порівняно з іншими, що в свою чергу теж дозволяє покращити імідж і залучити споживачів.

6) Рівень психологічного та фізичного комфорту учасників навчального процесу. «Психологічний комфорт – це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану індивіда до навколишніх умов існування» [9]. Кожний вищий навчальний заклад прагне, щоб споживачі освітніх послуг почували себе комфортно на психологічному рівні. Проте, не кожному це вдається, або ж не кожний докладає достатньо зусиль для цього. Якщо споживачі будуть почуватися комфортно через доброзичливе ставлення, розуміння та підтримку збоку ВНЗ, то будуть мати бажання все більше охочих отримувати освітні послуги саме у тому чи іншому навчальному закладі. Якщо ж на, то руйнується імідж і зменшується аудиторія.

Що стосується фізичного комфорту, то сюди входять забезпеченість навчальним закладом умовами для навчання та проживання (умови проживання в гуртожитках, наявність сучасно обладнаних аудиторій, наявність місць для харчування і ін.). У свою чергу психологічний комфорт пов’язаний із фізичним. Це полягає в тому, що якщо споживач отримує усі необхідні умови отримання освіти та проживання, то відповідно і психологічно буде почуватися комфортно. Коли споживачі будуть почуватися комфортно психологічно і фізично, тоді імідж буде формуватися з позитивної сторони.

7) Образ персоналу. Образ персоналу – це образ, що розкриває найбільш характерні для нього риси. До них відносяться: компетентність, культура, соціально-демографічний профіль, особливості способу життя і поведінки. Всі зазначені риси, хоча і на перший погляд не дуже значні, проте певним чином формують образ персоналу, який у свою чергу формує імідж навчального закладу. Саме такі риси є найбільш помітними для зовнішньої аудиторії. Це формує у їхній уяві позитивне або негативне ставлення до ВНЗ.

8) Участь ВНЗ у громадській діяльності. Громадська робота навчального закладу залежить певним чином від студентів та персоналу: їхніх інтересів, здібностей, наявного досвіду. Ця складова іміджу ВНЗ має великий вплив на його формування. Проводячи диспути, конференції, зустрічі та ін. навчальні заклади намагаються показати через ЗМІ та на яву, що вони відіграють значну роль у громадській діяльності. Особливо, коли відбуваються зустрічі із відомими особами, для навчального закладу це є хорошим поштовхом для покращення іміджу. Такими діями ВНЗ намагаються залучити до себе прихильників, а також поширюючи інформацію через різні засоби масової інформації створюються хороші умови для формування позитивного іміджу ВНЗ. Також під час такої діяльності, в уяві аудиторії формується той образ навчального закладу, який сприяє залученню до себе споживачів освітніх послуг.

9) Згадуваність у ЗМІ. Кожний вищий навчальний заклад прагне бути відомим для широкого загалу. Тому постійно намагається показати свою діяльність у ЗМІ свою. Проте, іноді поширена інформація може служити не на благо навчального закладу, а на навпаки руйнує репутацію. До цієї інформації належать ситуації, у яких ВНЗ не може вміло скерувати і отримує небажані наслідки. Такі події є досить приємними для конкурентів, завдяки чому вони можуть покращити свій імідж зруйнувавши імідж іншого вищого навчального закладу.

Варто зазначити, що кожний елемент структури іміджу є важливим у його формуванні, оскільки всі вони взаємопов’язані між собою. Проте, кожний вищий навчальний заклад акцентує більше увагу на тому, який, як вважає, найбільше цього потребує.

Існує чимало концепцій структури іміджу, проте, майже всі вони, певною мірою схожі між собою. Кожний науковець, що вивчає структурованість іміджу, має індивідуальну думку щодо формування іміджу, а також відбувається стрімкий розвиток усіх систем, з’являються нові вимоги, відповідно і структура дещо змінюється.

Формування іміджу є досить важливим для кожного ВНЗ. Це пов’язано з боротьбою за його існуванням. І для того, щоб її виграти необхідно добре попрацювати над своїм іміджем. Деякі вищі навчальні заклади навіть створюють певні відділи, які працюють над цим питанням. І, відповідно вони отримують перевагу над іншими.

Формування іміджу ВНЗ − це процес, під час якого формується певний спроектований образ на основі ресурсів, якими володіє навчальний заклад. Цей процес має такі етапи:

1. Визначення цілей іміджу ВНЗ. На першому етапі здійснюється збір інформації, про те яким є і має бути імідж навчального закладу в кінцевому результаті.
2. Аналіз аудиторії, відносно якої формується імідж. Для цього етапу є характерним визначення різних типів аудиторій (найактивніша, малоактивна, пасивна). В результаті цього можна легше у подальшому визначити, який вплив необхідно здійснювати на той чи інший тип аудиторії.
3. Створення списку бажаних характеристик, спрямованих на іміджеву аудиторію – визначення якостей, які ВНЗ прагне реалізувати в громадськості.
4. Порівняння існуючих та бажаних якостей іміджевої аудиторії. Це здійснюється для того, щоб визначити над якими характеристиками необхідно працювати більше, а які уже сформовані.
5. Вибір способів та засобів представлення ВНЗ. Цей етап є одним із найважливіших, оскільки від правильно вибраних засобів та способів самопрезентації, залежить майбутній імідж. Обрані правильно дозволять сформувати позитивний та міцний імідж.
6. Реалізація поставлених цілей у формуванні іміджу ВНЗ. Для цього етапу є характерним реалізація усіх вищезазначених етапів формування іміджу вищого навчального закладу. Саме цей період є найбільш важливим і потребує найбільшого контролю [10].

Чітко продуманий і проаналізований кожний етап у кінцевому результаті забезпечить для ВНЗ позитивний імідж, який дозволить отримати більший вплив на існуючу аудиторію та отримати ще більше прихильників, це в свою чергу дасть можливість бути стійкими серед конкурентів на освітньому ринку.

Висновки. На сьогодні поняття «імідж ВНЗ» є досить поширеним в теоретичній та практичній системі знань. Становлення іміджу ВНЗ відіграє надзвичайно важливу роль у його ефективній діяльності. Імідж освітнього закладу формується, як результат сприйняття нами зовнішнього вигляду, діяльності, якості освіти, образі працівників та керівника, а також можливостях адміністрації ВНЗ. До складових іміджу вищого навчального закладу входять: уявлення про якість освіти, керівника, про стиль ВНЗ, зовнішню атрибутику, ціну на освітні послуги, рівень психологічного та фізичного комфорту, образ персоналу, участь ВНЗ у громадській діяльності, згадуваність у засобах масової інформації. Працюючи над кожною складовою, освітній заклад отримує позитивний імідж, а це дозволяє залучити споживачів освітніх послуг та збільшити аудиторію.

Список використаних джерел та літератури

1. Лазаренко, І. Р. Формування іміджу освітнього закладу як управлінська інновація / І. Р. Лазаренко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.inter-pedagogika.ru/. – Назва з екрану.

2. Пискунов, М. С. Имидж образовательного учреждения: структура и механизмы формирования // Мониторинг и стандарты в образовании. – 1999. – № 5. – С. 45.

3. Туркот, Т. І. Педагогіка вищої школи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/50562-mdj-navchalnogo-zakladu-struktura-ta-shlyahi-formuvannya.html. – Назва з екрану.

4. Иванова, Н. А. Имидж как составляющая маркетинговой коммуникационной политики вуза [Текст] / Н. А. Иванова, Н. В. Бутримова // Молодой ученый. – 2015. – №11.1. – С. 6-9.

5. Гусева, А. В. Имидж вуза в современных условиях [Электронный ресурс] / Режим доступу: httр: //www.rusnаukа.соm/ 38_NIЕK_2014/ Есоnоmiсs /6_182228.dос.htm. – Назва з екрану.

6. Демчук, Т. П. Напрямки вивчення іміджу викладача вищої школи [Електронний ресурс] / Режим доступу: httр://www.gооglе.соm.uа/url?sа=t&rсt=j&q=&еsrс=s&sоurсе=wеb&сd=1&vеd=0аhUKЕwjN84Ssz9zMАhUG2ywKHZdLDgQQFggаMАА&url=httр%3А%2F%2Firbis-nbuv.gоv.uа%2Fсgi. – Назва з екрану.

7. Забродська, Л. Результативність професійної діяльності науково-педагогічних працівників як умова розвитку імідж-фактору [Електронний ресурс] / Л. Забродська. – Режим доступу: httр://wеbсасhе.gооglеusеrсоntеnt.соm/sеаrсh?q=сасhе:G77nVZlDССQJ:irbis-nbuv.gоv.uа/сgi. – Назва з екрану.

8. Карпенко, Ю. П. Імідж вищого навчального закладу: основні складові та проблеми формування [Електронний ресурс] / Ю. П. Карпенко. – Режим доступу: httр://wеbсасhе.gооglеusеrсоntеnt.соm/sеаrсh?q=сасhе:l6R. – Назва з екрану.

9. Москаль, Ю. Економіко-психологічні аспекти формування позитивного іміджу економічного університету в регіоні [Електронний ресурс] / Ю. Москаль. – Режим доступу: httр:// wеbсасhе.gооglеusеrсоntеnt.соm/ sеаrсh?q=сасhе:ОрTKWсb3qрwJ:www.nbuv.gоv.uа/оld_jrn/sос_gum/Рsis/2011_3/mskl.рdf+&сd=4&hl=uk&сt=сlnk&gl=uа. – Назва з екрану.

10. Психологічний комфорт – запорука психологічного розвитку дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/dnz7sumypopeluska/specialisti/storinka-prakticnogo-psihologa/psihologicnij-komfort—zaporuka-povnocinnogo-rozvitku-ditini. – Назва з екрану.

11. Психологія масових комунікацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stud.com.ua/36629/psihologiya/etapi_formuvannya_imidzhu. – Назва з екрану.

Л. М. Глушок,

Хмельницька гуманітарно–педагогічна академія

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ

КУРСУ «ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПЕРЕКЛАДУ»

У статті розглядаються такі форми організації навчання у процесі вивчення курсу  «Теорія та практика перекладу» (не за перекладацькими спеціальностями) в педагогічних ВНЗ, зокрема різні типи лекцій (проблемні, інтерактивні, інструктивні, бінарні, презентації, конференції, візуалізації, консультації, бесіди, дискусії, лекції із заздалегідь запланованими помилками; семінари (семінари-практикуми, семінари-дискусії, Семінар-дослідження); консультації; індивідуальні заняття; самостійна робота. Висвітлюються особливості застосування активних методів навчання (інтерактивне спілкування, проблемно-рефлексивний полілог, позиційна дискусія, евристична бесіда, діалог Сократа, моделювання педагогічних ситуацій, метод проектів, метод інтерв’ю, коментування та оцінка (самооцінка) дій учасників, метод «круглого столу», майстер-клас, ділові ігри, тренінги), подаються вимоги до організації самостійної роботи,  види поточного та підсумкового контролю.

Ключові слова: лекції, семінари, практичні заняття, метод проблемних дискусій, ігровий метод, ділова гра, метод проектів, ВНЗ, «Теорія та практика перекладу».

В статье рассматриваются такие формы организации обучения в процессе изучения курса «Теория и практика перевода» (не за переводческими специальностями) в педагогических ВУЗах, а в частности разные типы лекций (проблемные, инструктивные, бинарные, презентации, конференции, визуализации, консультации, беседы, дискуссии, лекции с запланированными ошибками); семинары (семинары-практикумы, семинары-дискуссии, семинары-исследования); консультации; индивидуальные занятия; самостоятельная работа. Раскрываются особенности использования активных методов обучения (интерактивное общение, проблемно-рефлексивный полилог, позиционная дискуссия, эвристическая беседа, диалог Сократа, моделирование педагогических ситуаций, метод проектов, мастер-класс, деловые игры, тренинги).

Ключевые слова: лекции, семинары, практические занятия, метод проблемных дискуссий, игровой метод, деловая игра, метод проектов, ВУЗ, «Теория и практика перевода».

The article deals with the forms of organization of teaching process while learning “Theory and Practice of Translation” (not on translation specialties) in higher pedagogical educational institutions, particularly various types of lectures (problem, interactive, instructive, binary, presentations, conference, visualization, discussion, conversation, lectures with planned mistakes), seminars (workshops, discussions, research), tutorials, one-to-one tuitions, self-study. Peculiarities of use of active teaching methods have been considered (interactive communication, problem and reflexive polylogue, position discussion, project method, interview, commenting and assessment, round table discussion, master classes, role-playing professional simulation, training).

Key words: lecture, seminar, workshop, method of problem discussion, game, professional simulation, project method, higher educational institution, “Theory and Practice of Translation”.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Сучасна система вищої освіти України у зв’язку з її інтеграцією в європейський освітній простір потребує змін, зокрема в підготовці висококваліфікованих фахівців, здатних реалізовувати освітні стандарти, впроваджувати новітні ефективні педагогічні технології. Отже, зростають суспільні вимоги до фахової підготовки педагогічних кадрів, що зумовлює зміни в структурі, змісті, формах і технологіях навчання, створенні гнучких навчальних планів і програм. У цьому контексті посилюється відповідальність ВНЗ за якість вищої освіти, її відповідність світовим стандартам і рекомендаціям.

Аналіз актуальних досліджень, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Застосування активних форм i методів організації навчально-пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі загальновизнано одним із перспективних напрямів удосконалення практичної підготовки фахівців до педагогічної діяльності (А. Алексюк, В. Бондар, А.Лiненко, О. Мороз, О. Пєхота, О. Савченко, В. Семиченко, С. Сисоєва, М.Фіцула, Л. Хомич, Л. Шапошнiкова, В. Якунiн). Вагомий вклад у дослідження нових підходів до навчання іноземних мов, зокрема у вищій школі, здійснили вітчизняні вчені С.Ю. Ніколаєва, О.Б. Тарнопольський, Л.М. Черноватий.

Варіативні форми організації навчальних занять (лекція, семінар, практичне, лабораторне заняття) досліджували К. Баханов, А. Булда, В.Власов, П. Мороз, О. Пометун, В. Сотниченко, Т. Чубукова та ін. Основні переваги та недоліки семінарських занять досліджували С. Вітвицька, А.Кузьмінський, З. Курлянд, В.Ординський, М. Фіцула, В. Лозова, Л.Каніщенко та ін.

Підвищення ефективності процесу навчання іноземної мови у вищій школі вимагає подальшого удосконалення усього комплексу організаційних форм навчання як основних (лекцій, семінарів, практичних занять), так і допоміжних (позааудиторні заходи, наукові товариства, олімпіади, конкурси). Сучасна вища школа потребує застосування нових підходів з метою удосконалення іншомовної професійної підготовки майбутніх фахівців, проте зазначена проблема недостатньо висвітлена в сучасній науковій літературі.

Мета статті. Мета даної статті полягає у висвітленні форм навчальних занять із застосуванням сучасних педагогічних технологій у процесі вивчення курсу «Теорія та практика перекладу» (не за перекладацькими спеціальностями) в педагогічних ВНЗ.

Виклад основного матеріалу. Вихідні концептуальні положення щодо змісту й організації педагогічної освіти ґрунтуються на основних засадах таких документів: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.), Національна рамка кваліфікацій (2011 р.), Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 рр. (2011), Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (2011), а також «Біла книга національної освіти України» (2009 р.).

У психолого-педагогічній науці загальні питання професійної підготовки майбутніх педагогів висвітлювалися в працях А. Алексюка, В. Андрущенка, І. Беха , С. Гончаренка, С. Гуревича, І. Зязюна, А. Коломієць, В. Кременя, В. Кузя, Н. Ничкало , І. Підласого, О. Пєхоти , В. Радула, О. Савченко , В. Сластьоніна, В. Шахова, М. Ярмаченка та ін.

Важливими є дослідження, що реалізуються під керівництвом В. Андрущенка, які концентруються на модернізації української освіти в контексті вимог Болонського процесу, зокрема стратегії розвитку вищої педагогічної освіти та підготовки вчителя в умовах демократичних і ринкових перетворень, глобалізації та становленні інформаційного суспільства; трансформації гуманітарної освіти [1, с. 6 −12].

З огляду на те, що якість освіти – основна умова для довіри, відповідальності, мобільності й сумісності в європейському просторі, В. Кремень зазначає: «Якість підготовки фахівців залежить від якості підготовки випускників середньої загальноосвітньої школи та справедливості системи конкурсного зарахування на навчання; сучасності й актуальності запропонованих програм навчання, наявності чітких стандартів вищої освіти; якості науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення навчального-виховного процесу; застосування сучасних технологій навчання й методик організації навчального процесу; науково-педагогічного рівня викладачів, рівня їхніх знань, принциповості й вимогливості; ефективності системи контролю якості організації підготовки фахівців» [ 3, с. 17−30].

ВНЗ України на сучасному етапі розробляють нові підходи до надання можливостей отримати певний освітній ступінь різним категоріям студентів. Більшість закладів пропонують заочне або дистанційне навчання, змінюють умови вступу, використовують різні форми заохочення, створюють програми підготовки, орієнтовані на студента (student-centered courses), які вимагають різних форм навчання.

Навчальний процес у ВНЗ здійснюється в таких формах організації навчання: навчальні заняття, виконання індивідуальних дослідницьких завдань, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи (тести, екзамени, комплексні контрольні роботи). Форма організації навчання − це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студента [4]. Основними видами навчальних занять є лекції, семінари, практикуми, лабораторні, індивідуальні та групові консультації [5].

Важливу роль у процесі навчання у ВНЗ відіграє організація взаємодії між студентами та викладачами: це виконання в тісній співпраці різноманітних письмових завдань, творчих робіт, проведення консультацій та семінарів. Обов’язкові навчальні години – лекції, семінари та практикуми – проводяться згідно з розкладом, якого повинні дотримуватись усі студенти. Від студента вимагається активна участь у дискусіях, експериментах, практичних заняттях, роботі з документами, індивідуальній і груповій дослідницькій роботі та інших видах діяльності.

Переважною формою навчальних занять залишається лекція (lecture), під час якої студенти отримують теоретичні та концептуальні знання. Зазначимо виявлені нами вимоги до проведення лекцій: встановлення реальних цілей, індуктивний стиль викладання (teaching inductively), зв’язок з аудиторією, власна компетентність та заохочення студентської, чіткість, логічність, метафоричність, гумор, не зловживання термінологією, розуміння студентів, технічне забезпечення. Ефективність та доцільність лекцій простежується тоді, коли викладач хоче надати необхідну інформацію за короткий проміжок часу (до 12 друкованих сторінок). Студенти можуть працювати з електронними версіями ключових положень лекції та робити власні доповнення в ході роботи.

Різні типи лекцій проводяться професорами та доцентами ВНЗ для однієї або більше академічних груп, а також провідними науковцями, запрошеними для читання лекцій. За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій: проблемні, інтерактивні, інструктивні, бінарні, лекції-«прес-конференції», презентації, конференції, візуалізації, консультації, бесіди, дискусії, лекції із заздалегідь запланованими помилками, аналізом конкретних ситуацій. Найефективнішими, на наш погляд, є інтерактивні, проблемні лекції, лекції із запланованими помилками, під час яких студенти мають бути уважними, помітити помилки і назвати їх в кінці лекції. Залежно від підготовленості студентів такі лекції плануються з тем «Особливості перекладу текстів різних жанрів», «Перекладацькі трансформації», «Рівні еквівалентності у перекладі» тощо.

В ХГПА лекційні та семінарські заняття в основному передбачають активне засвоєння матеріалу під час обговорення найважливіших суперечливих проблем та дискусій, до яких спонукає лектор курсу, використовуючи метод проблемних дискусій. За словником, дискусія − широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання [2, с. 223]. Пошук істини йде шляхом вільного обміну думками, що дозволяє кожному учаснику дискусії критично оцінювати як свій погляд, так і погляд опонентів на порушену проблему. Студенти вчаться логічно мислити, аргументувати висунуті положення, тактовно спростовувати опонента, не нав’язуючи свої думки. На лекційних заняттях часто використовується прийом «сократівського діалогу або бесіди» (Socratic method або debate), за допомогою якого з’ясовується істина шляхом полеміки. Лектор за допомогою запитань підводить студентів до потрібних висновків, раніше для них не відомих.

Семінари (seminars, workshops) – це обов’язкові навчальні заняття, на яких викладач організовує обговорення студентами визначених тем. Семінарські заняття проводяться у формі бесіди, доповідей, дискусій, виконання групових завдань тощо. Студентам, зазвичай, пропонується список навчальної літератури та електронних джерел, який вони повинні вчасно опрацювати, щоб активно брати участь у дискусіях, виконувати практичні завдання, розуміти матеріал наступних лекцій.

На семінарських заняттях викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Оцінюються реферати, виступи, активність у дискусіях. На сучасному етапі найбільш поширеними формами організації дискусій є «круглий стіл» − обмін думками; засідання експертної групи; форум, симпозіум; дебати тощо. Широко використовуються такі методи: дидактичні, ділові, рольові ігри; метод драматизації. Для активізації попередніх знань застосовується прийом «карти думок» (mind map) – відомий як «павутина», де ідеї та думки організовуються у вигляді схеми навколо ключового поняття. «Мозковий штурм» (brainstorming) – ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень у процесі спільного висловлення думок, який дає можливість за короткий час висловитись великій кількості студентів, що є передумовою вироблення найбільш розумного рішення.

Семінар-дискусія (наприклад, «Machine translation», «Pragmatic adaptation») відбувається у формі діалогічного спілкування викладач – студент, викладач – група студентів, студент – студенти, під час якого формується практичний досвід обговорення та розв’язання теоретичних проблем. За допомогою активних дебатів та обговорень (argument, debate) формуються навички професійної полеміки та відбувається закріплення навчального матеріалу. Дебати можуть проводитися у формі командної, рольової гри, суть якої полягає в тому, що обрані команди аргументовано доводять тезу, запропоновану до обговорення, а інші — заперечують її. Викладач виступає у ролі судді [7].

Семінар-дослідження передбачає підготовку й заслуховування доповідей студентів із запланованої навчальною програмою (syllabus) тематики: «Ukrainian translatology and prominent representatives»  тощо.

На семінарських заняттях відбувається формування таких навичок: ведення перемовин (Negotiation), управління дискусією (Leadership), усного спілкування (Oral communication), прийняття відповідальності за власні висловлювання (Taking responsibility), обмін досвідом (Sharing knowledge), розподілу та планування часу (Time management), ведення дискусії та дебатів (Developing an argument), співпраці (Collaborating), знаходження компромісу (Dealing with conflicting opinions), застосування додаткових засобів та наочності (Producing and using visual aids) [7].

У процесі навчання студенти активно використовують підручники, посібники, енциклопедії, словники та інші джерела інформації. Користуються популярністю серед студентів електронні та онлайн  словники та програми для перекладу. На факультеті є інформаційно-методичний центр «Lingua» (Teaching/Technology Learning Centre). Викладачі й студенти мають постійний доступ до методичного забезпечення (kits, books, DVDs), можуть отримати підтримку й консультацію, доступ до онлайн ресурсів, навчальних програм та сучасного обладнання.

Консультації проводяться для групи студентів. Студенти можуть отримувати  консультації електронною поштою, за допомогою Skype-зв’язку, локальної інформаційної мережі тощо.

Практичне заняття − це форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Мета практичного заняття − поглиблювати, поширювати та деталізувати знання, виробляти навички професійної діяльності, розвивати наукове мислення та мовлення, перевіряти знання студентів, мати засіб оперативного зворотного зв’язку. Практичні заняття, як правило, проводяться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи і ґрунтуються на попередньо підготовленому методичному матеріалі – тестах, наборі завдань різної складності для різних типів перекладу та їхнього аналізу, завдання для редагування та реферування текстів, уривки відео-та аудіо текстів для перекладів, завдання для рольових професійних ігор [5]. Оцінки за виконання завдань враховуються при виставленні підсумкової оцінки з «Теорії та практики перекладу».

Індивідуальні заняття (Individual tuition) проводяться з окремими студентами з метою підвищення їхнього рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента [5]. Індивідуальні завдання з передбачають написання рефератів, курсових та дипломних робіт і виконуються студентами самостійно. З метою пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їхнього практичного застосування студентам проводяться консультації як індивідуальні, так і для всієї групи.

Самостійна робота (self–directed study) – це основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових занять. Навчальний час, відведений для самостійних робіт, регламентується навчальним планом і повинен становити не менше однієї третьої та не більше двох третіх загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5]. Зміст самостійних робіт визначається робочою програмою дисциплін та методичними вказівками викладача. Матеріали для самостійних робіт передбачають можливість проведення самоконтролю з боку студента, пропонується відповідна основна та допоміжна література. Самостійна робота виконується в бібліотеці, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, домашніх умовах. Завдання, що отримують майбутні вчителі англійської мови протягом семестру, містять у собі великий обсяг теоретичного матеріалу, який потрібно опрацювати самостійно (assigned readings), зробити переклад, проаналізувати та співставити перекладені тексти, виконати реферування текстів, написати звіт чи есе, або створити груповий проект. Засвоєний самостійно матеріал обов’язково виноситься на підсумковий контроль.

У професійно-педагогічній підготовці майбутніх вчителів англійської мови використовуються сучасні педагогічні технології вищої школи: рейтингова оцінка знань, проектування, робота в мікрогрупах, захисти групових проектів, створення ситуацій успіху та ін. У курсі вивчення професійно спрямованих дисциплін викладачі використовують такі активні методи навчання, як інтерактивне спілкування, проблемно-рефлексивний полілог, позиційна дискусія, евристична бесіда, діалог Сократа, моделювання педагогічних ситуацій, метод проектів, метод інтерв’ю, коментування та оцінка (або самооцінка) дій учасників, метод «круглого столу», майстер-клас, ділові ігри, тренінги тощо. Зазначимо, що на сьогоднішній день серед вітчизняних науковців відсутні єдині підходи до визначення поняття «педагогічна технологія» та класифікації наявних технологій. Зокрема, Г. Селевко зазначає, що педагогічна технологія – це частина педагогічної науки, яка вивчає і розробляє мету, зміст і методи навчання [6].

Контрольні заходи включають поточний та підсумковий контроль. Поточний контроль здійснюється, як уже зазначалось, під час проведення практичних та семінарських занять і виявляє якість виконання конкретних видів завдань: тестів, перекладів текстів, творів, фільмів, аудіо записів; аналізів перекладених текстів; редагування та анотування текстів для перекладу. Підсумковий контроль здійснюється з метою оцінки результатів навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або окремих його етапах [5]. По закінченню курсу «Теорія та практика перекладу» студенти складають семестровий іспит, питання з дисципліни вносяться до комплексного державного екзамену.

Висновки. Отже, інтерактивні методи навчання сприяють реформуванню процесу навчання, передбачаючи виконання частини функцій навчання самими студентами, створюють сприятливі умови для активного набуття знань майбутніми фахівцями, котрі повинні бути готовими до професійної діяльності в умовах реальності, що змінюється. Викладачам сьогодні важливо постійно вдосконалювати власні знання про методи навчання іноземних мов, впроваджувати у власну викладацьку практику новітні освітні технології, йти в ногу з часом.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: у пошуках перспективи / В. Андрущенко // Філософія освіти. – 2006. – № 1. – С. 6–12.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
3. Кремень В. Г. Людиноцентризм в освіті: сучасний напрям розвитку духовності нації / В. Г. Кремень // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 2. – С. 17–30.
4. Педагогика профессионального образования / под ред. В. А. Сластенина. – М. : Академия, 2004. – 368 с.
5. Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах [Електронний ресурс] : Положення М-ва освіти і науки України від 2.06.93. – Режим доступу : http://minagro.gov.ua/page/?4943.
6. Селевко Г. К. Альтернативные педагогические технологии / Герман Константинович Селевко. – М. : НИИ школьных технологий, 2005. – 224 с. – (Серия: Энциклопедия образовательных технологий).
7. Collaborative learning. Monash University. eEducation [Electronic resource] – Access mode : http://www.monash.edu/eeducation/ academic/simplepens.html.