студентка 2 курсу другого (магістерського) рівня ОП “Українська філологія: літературні та мовнокомунікативні студії”

Науковий керівник:

Столяр Зоя Володимирівна,

завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання НаУОА,

кандидат педагогічних наук

ВЕРБАЛЬНІ МАРКЕРИ МАНІПУЛЯТИВНИХ СТРАТЕГІЙ У ПРОМОВАХ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО

У статті досліджено вербальні маркери маніпулятивних стратегій, використаних у публічних промовах Володимира Зеленського. Проаналізовано риторичні прийоми, лексичні засоби та структурні елементи мовлення, що сприяють впливу на суспільну свідомість, формуванню громадської думки та підтримки. Простежено, як Володимир Зеленський за допомогою своєї риторики поєднує емоційність, неформальність і прагматичність, котра забезпечила йому ефективний вплив та взаємодіють з авдиторією. 

Ключові слова: вербальні маркери, маніпулятивні стратегії, політичний дискурс. 

VERBAL MARKERS OF MANIPULATIVE STRATEGIES IN VOLODYMYR ZELENSKYY’S SPEECHES

The article studies the verbal markers of manipulative strategies used in public speeches by Volodymyr Zelenskyy. It analyzes the rhetorical techniques, lexical means and structural elements of speech that contribute to influencing public consciousness, shaping public opinion and support. It is traced how Volodymyr Zelenskyy combines emotionality, informality and pragmatism in his rhetoric, which ensured his effective influence and interaction with the audience. 

Keywords: verbal markers, manipulative strategies, political discourse.

Постановка проблеми. У сучасному світі політична риторика є важливим інструментом впливу на суспільну свідомість, формуванням громадської думки та мобілізації підтримки. Політики почали частіше використовувати маніпулятивні стратегії у досягненні своїх цілей, зокрема за допомогою ретельно дібраних вербальних маркерів. Попри те, що увага до дослідження дискурсивних особливостей публічних виступів зростає, недостатньо дослідженим залишається питання виявлення конкретних мовних засобів, які є інструментами маніпуляції. Особливої актуальности ця проблема набуває в контексті політичної діяльности Володимира Зеленського, чия риторика поєднує елементи емоційности та прагматичности. Вивчення маніпулятивних стратегій у його промовах дозволяє не лише глибше розуміти вміння переконати, але й усвідомити, як йому вдається створювати ефект довіри  авдиторії. 

Мета статті – дослідити вербальні маркери маніпулятивних стратегій, які використовує у своїх промовах президент Володимир Зеленський.

Виклад основного матеріалу. Мова в сучасному політичному дискурсі є не лише засобом комунікації, а й потужним важелем впливу на суспільну свідомість. За допомогою використання маніпулятивних стратегій політики мають можливість формувати суспільну думку, підтримувати свій імідж та досягати прагматичних цілей. Підтвердження цьому знаходимо у наукових працях багатьох українських науковців, зокрема у М.Лящука, М.Кочерган, О.Селіванової, А.Коваль та ін.

Джерельна база дослідження засвідчує, що маніпулятивні стратегії в сучасному політичному дискурсі мають характерні вербальні маркери. Як показує аналіз текстів публічних виступів, ці маркери мають свій прояв у стилістичних та синтаксичних структурних елементах мовлення. 

Одним із яскравих прикладів є публічні виступи Президента України Володимира Зеленського, які відзначаються не лише унікальною риторичною побудовою, а й багатошаровістю мовних засобів. 

За словами О. Лящука,маніпулятивна стратегія в політичному дискурсі – це цілеспрямоване використання мовних засобів із метою впливу на свідомість і поведінку авдиторії, що здійснюється через приховане навʼязування певних ідей, цінностей або рішень [8]. Серед основних маніпулятивних технік дослідники виділяють апеляцію до емоцій, створення позитивних чи негативних образів, узагальнення та використання символічної мови [6]. 

За словами О. Селіванової, вербальні маркери – це словесні засоби, які слугують сигналами певних структурних, семантичних або прагматичних характеристик мовлення, позначаючи комунікативні інтенції мовця [9]. Вони є ключовими елементами в тексті, що характеризують особливості авторського задуму або стилістичного висловлювання. Натомість М. Кочерган зазначає, що вербальні маркери – це лінгвістичні одиниці, які акцентують увагу на важливих аспектах повідомлення, допомагаючи виділити основні ідеї чи спрямувати сприйняття слухача в заданому напрямку [7]. У політичному дискурсі вони виконують функцію впливу на свідомість авдиторії, спрямованого на досягнення  політичних цілей.

Риторичний стиль Володимира Зеленського у промовах у період із 2019 по 2024 рік поєднує неформальність, емоційність та простоту викладу. Наприклад, у своїх промовах він часто використовує метафори, які створюють яскраві образи: “Ми будуємо велику стіну проти корупції”, “Крок за кроком ми прокладаємо шлях до кращого майбутнього”, “Я такий самий, як і ви. Я розумію, чим живе кожен українець”[3]. По-перше, в такий спосіб він показує свою єдність із народом, використовуючи займенник “ми”. По-друге, використання метафор підсилює надію народу на те, що реформи в країні будуть суттєвими та доцільними. Синтаксично промови Зеленського складаються переважно із коротких, енергійних речень,  що підсилюють емоційне враження. Зокрема, речення на кшталт “Ми зможемо. Ми повинні. Ми зробимо це разом!”[3] створюють ефект упевнености та рішучости. У лексичному аспекті В.Зеленський активно використовує слова-маркери, які мають позитивне або негативне забарвлення залежно від контексту. Наприклад, у виступах часто фіксуємо такі слова, як “мир”, “справедливість”, “майбутнє” (позитивні маркери) або “корупція”, “ворог”, “хаос” (негативні маркери). Очевидно, що Володимир Зеленський у своїх промовах використовує широкий спектр лексичних прийомів, спрямованих на те, щоб викликати у слухачів почуття розуміння, довіри. Також він ставить чіткий акцент  на важливих соціально-політичних питаннях, тому його риторика містить метафори, повтори і прості, але дієві конструкції [4].

В. Зеленський часто використовує антонімічні пари, щоб підсилити контраст між бажаним і небажаним: “Ми обираємо не страх, а свободу. Не війну, а мир. Не хаос, а порядок”. Ці антонімічні протиставлення допомагають чітко окреслити позицію та акцентувати увагу на виборі авдиторії. Пізніше політик запитує, “Чи можемо ми здатися? Чи можемо ми опустити руки? Чи можемо ми втратити нашу свободу? Ні. Ніколи. Із кожним днем ми лише сильніші” [2]. Наявність риторичних запитань у поєднанні з повторенням ключових слів створюють сильний емоційний вплив. Це справді змушує задуматись та проаналізувати свою громадянську позицію. За допомогою повторення таких слів, як “можемо” та “ні”,  спостерігаємо рішучість і безсумнівність сказаного. На нашу думку, використання таких словосполучень підкреслює символічне значення образу прапора як символу єдности та патріотизму.

У  своїх промовах В. Зеленський часто використовує слова, які акцентують увагу на спільних цінностях українського народу: “єдність”, “сила”, “гідність”. Це допомагає створити відчуття причетности до великої мети: “Ми разом, ми сильні, і ніхто не зможе зламати нашу єдність!”[3]. У цьому звертанні ми бачимо, що президент апелює до почуття національної згуртованости, солідарности та спільної сили українців у боротьбі за свої права та свободу. Цей заклик має три ключові аспекти: єдність українського народу, за допомогою якої народ може спільно долати виклики, незалежно від політичних поглядів. Сила в згуртованості, котра здатна протидіяти зовнішнім та внутрішнім загрозам, зокрема військовій агресії, економічним труднощам чи політичному тиску. 

В аналізованих промовах та виступах Володимира Зеленського прослідковано використання маніпулятивної стратегії. Кандидат у президенти України у своїй передвиборчій промові у 2019 році говорить:“Чи міг я колись уявити, що я, простий хлопець з Кривого Рогу, буду боротися за крісло президента проти людини, яку ми впевнено і беззаперечно обрали президентом України в 2014 році. Що найцікавіше, я сам був за пана Порошенка. Але я помилився. Ми помилилися” [1]. У першому реченні слова “простий хлопець з народу” визначаємо як маркер ідентифікації з авдиторією, який створює образ людини “з народу”, близької до виборців. Наступне словосполучення “ми впевнено і беззаперечно обрали” підкреслює минулу єдність людей у підтримці його опонента. У цьому контексті воно виконує роль посилення контрасту між минулими діями авдиторії та їх переосмисленням. Потім Володимир Зеленський підсилює свою щирість, стверджуючи, що “я сам був за пана Порошенка. Але я помилився. Ми помилилися” і демонструє, що він, як і інші виборці-однодумці, зробив “помилку”. Використання цього вербального маркера створює ефект довіри та спільного досвіду, а займенник “ми” формує колективну відповідальність і водночас відкриває можливість для змін.

У своїй промові до народу [10] Володимир Олександрович теж використовував численні вербальні маркери, які спрямовані на емоційний та раціональний вплив слухачів. Важливу роль відіграє вживання поляризації: протиставлення України та її союзників як “захисників” і росії як агресора. Речення “Путін – єдиний винуватець цієї війни та єдиний, хто у війну вірить” підсилює негативний образ ворога, тоді як акцент на єдності, наприклад, “партнери – з нами пліч-о-пліч”, консолідують слухачів навколо спільної мети. Це створює чітку опозицію між “своїми” і “чужими”, що допомагає мобілізувати авдиторію до активних дій. Значну частину промови займає емоційна апеляція. Згадки про атаки на “звичайні цивільні об’єкти” та небезпеку зброї проти цивільних викликають співчуття і обурення. У той же час акцент на зусиллях рятувальників і ремонтних бригад, які працюють, попри всі ризики, пробуджує гордість і впевненість у стійкості. Фраза “Нам усім потрібна стійкість, щоб усе це пройти” сприяє підвищенню морального духу та запобіганню паніці. Для більшого переконання президент апелює до авторитетів: “Сьогодні був із доповіддю міністр енергетики України Галущенко” або “Вчора я пояснював ситуацію в розмові з Генеральним секретарем НАТО”. Такі висловлювання підвищують довіру і формують у слухачів відчуття компетентности та продуманости дій влади. 

У цій промові Володимир Зеленський використовує таке ж риторичне перебільшення для того, щоб підкреслити масштаби загрози: “До тисяч ракет, які вже били по Україні, Путін, очевидно, хоче додати ще тисячі”.Такі висловлювання створюють відчуття серйозности ситуації та необхідности діяти рішуче. Заклики до дії, як-от “Зараз треба посилити позиції – позиції України, позиції партнерів”, допомагають мобілізувати слухачів, викликаючи відчуття відповідальности за спільну справу. Президент також намагається дати народу віру в можливість справедливої перемоги, досягненої спільними зусиллями, говорячи: “Справжній мир потрібен – мир завдяки силі”. Це формує у слухачів віру в можливість справедливої перемоги, досягнутої через спільні зусилля.. Свою промову В. Зеленський завершує словами: “Ми зацікавлені в мирі. Ми та всі наші партнери”, таким чином підкреслюючи взаємну підтримку між Україною та її союзниками, створивши відчуття надійного тилу.

Висновки. Отже, проаналізувавши публічні виступи Володимира Зеленського із 2019 по 2024 рік, можемо засвідчити, що він досить ефективно використовує вербальні маркери як частини маніпулятивних стратегій. Завдяки метафорам та емоційно забарвленій лексиці, президент досягає впливу на емоційну й когнітивну сфери своєї аудиторії. Такі мовні засоби посприяли створенню позитивного іміджу політика, формуванню суспільної єдности та підтримки його ініціатив. Усе це дозволило Володимиру Олександровичу ефективно повпливати на емоції слухачів та реалізувати поставлені цілі, формуючи вигідний політичний контекст. 

Література

1. Дебати Зеленського та Порошенка: повний текст виступів та відповідей кандидатів. URL: https://tsn.ua/politika/debati-zelenskogo-ta-poroshenka-povniy-tekst-vistupiv-ta-vidpovidey-kandidativ-1332675.html (дата звернення: 19.04.2021).

2. Виступ Президента України Володимира Зеленського на загальних дебатах 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. URL: https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-volodimira-zelenskogo-na-zagalnih-63889 (дата звернення: 27.09.2020).

3. Інавгураційна промова Президента України Володимира Зеленського. URL: https://www.president.gov.ua/news/inavguracijna-promova-prezidenta-ukrayini-volodimira-zelensk-55489. (дата звернення: 20.05.2023).
4. Грабовська О. А. Політична риторика: теорія та практика. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. С. 91-93.
5. Дьяків І. Я. Мовні стратегії в політичному дискурсі. Київ: Видавничий дім “Академія”, 2013. С. 88-91.
6. Клочко В. А. Функціонування мовних маркерів у публічному дискурсі. Харків: Вид-во ХДАК, 2010. С. 104 -110. 
7. Кочерган М. П. Основи лінгвістики: структура і функції мови. Львів: Видавництво Львівського університету, 2012. С. 79 – 83.
8. Лящук М. О. Маніпулятивний вплив у політичному дискурсі: знакові та символічні аспекти. Київ: Наукова думка, 2010. С. 125 – 133. 
9. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Харків: Фоліо, 2008. 711 с.
10. На будь-який російський шантаж треба жорстко реагувати – так, як Путін на це заслуговує. URL: https://www.president.gov.ua/news/na-bud-yakij-rosijskij-shantazh-treba-zhorstko-reaguvati-tak-94705 (дата звернення: 28.11.2024). 

ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ВПЛИВУ
В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
У статті досліджено трактування поняття “маніпуляція” в сучасних лінгвістичних студіях, проаналізовано вплив вербальних маркерів маніпулятивних стратегій на слухачів в українському політичному дискурсі, висвітлено особливості та роль маніпулятивних стратегій у мовленні політиків, зокрема Володимира Зеленського та Петра Порошенка.
За результатами дослідження виявлено, що політичні діячі активно використовують вербальні засоби впливу для того, щоб спрямувати їх на авдиторію з метою маніпулювання думками більшости та із бажанням створити свій політичний імідж.
Ключові слова: вербальні маркери, засоби впливу, політичний дискурс, стратегія, вербальна маніпуляція.

Maria R. Hryn
VERBAL MEANS OF INFLUENCE IN POLITICAL DISCOURSE
The article examines the interpretation of the concept of manipulation in modern linguistic research. It analyzes the influence of verbal markers of manipulative strategies in Ukrainian political discourse. Also, the article highlights the peculiarities and role of manipulative strategies within the speech of politicians, in particular, Volodymyr Zelenskyy and Petro Poroshenko.
The study has revealed that politicians are actively using verbal means of influence to direct them towards the audience in order to manipulate the opinions of the majority and to create their political image.
Keywords: verbal markers, means of influence, political discourse, strategy, verbal manipulation.

Постановка проблеми. Значимість політичної комунікації в сучасному суспільстві постійно зростає. Це пов’язано з інтенсифікацією глобалізаційних процесів, міжнародного співробітництва та розвитку політичних технологій. Щораз більша роль засобів масової інформації, гострота проблеми маніпулятивного потенціалу мовлення сприяють підвищенню уваги суспільства до теорії та практики використання спеціальних засобів, що сприяють реалізації основних функцій політичного дискурсу. Маніпуляція є важливим важелем у повсякденному житті суспільства, де система державного управління, конфлікти інтересів, відносини представників влади є найпоширенішими явищами сучасности. Маніпулятивні методи розвиваються на свідомому та контрольованому рівні для максимально ефективного подальшого застосування в політичному дискурсі. Саме тому вважаємо за доцільне детально розглянути вербальні маркери маніпулятивних стратегій у сучасному українському політичному дискурсі.
Мета статті – дослідити вербальні засоби впливу маніпулятивних стратегій, які використовують у своїх промовах політики В.Зеленський та П.Порошенко.
Виклад основного матеріалу. Мовні засоби впливу та маніпуляції є ключовим елементом політичного дискурсу, де політики використовують мову для передачі своїх поглядів, ідей та переконань, обміну досвідом та для агітації потенційних виборців. Мовні стратегії політиків підтримують спрямованість на маніпулювання, вплив на адресата, аргументацію та спонукання до прийняття конкретних рішень, важливих для виконання політичних цілей. Це форма управління свідомістю та поведінкою людей. Ця тема є предметом дослідження багатьох українських науковців, зокрема І.Голубовської, Л.Новикової, О.Тараненко, С.Зелінського, Т. Ван Дейка та ін.
У своїх працях вони досліджували способи маніпуляції та розглядали їх крізь призму використання лінгвістичних засобів у політичному дискурсі України та зосереджували свою увагу на застосуванні емоційно забарвленої лексики, метафор та інших стилістичних прийомів. І.Голубовська зазначає, що політичний дискурс стає інструментом маніпуляції тоді, коли мовець починає використовувати ідеологічно марковані слова, здатні формувати уявлення авдиторії про реальність [7].
Маніпулювання в політичному дискурсі означає навмисний вплив на думку або поведінку громади за допомогою прихованих прийомів, спрямованих на зміну поглядів, без свідомої згоди чи обізнаности. Провідний дослідник дискурсу Т.В.Дейк визначає маніпуляцію як когнітивний контроль над реципієнтом крізь призму дискурсу, який змінює реальність, змушуючи людей діяти проти власних інтересів[11].
Серед стратегій прямого мовного впливу можна виділити дві основні категорії: перша – це пряме переконання, яке включає пошук вагомих аргументів та побудову доказів; друга – це коригування потреб і мотивів. До останньої категорії відносять такі прийоми, як націлювання, компроміс, підвищення вимог (збільшення тиску), попереджувальна аргументація (відвертаючи ініціативу), порівняння та зіставлення (створення умов для обґрунтованого вибору), позитивна фрустрація, використання позитивних та негативних прикладів тощо [13, с. 68].
Під час розгляду класифікації вербальних засобів маніпулювання в політичному дискурсі особливу увагу варто на дослідження Т. Ван Дейка. Він вказує, що маніпулювання є когнітивним явищем і виділяє такі види маніпулювання свідомістю:
1. Маніпулювання короткостроковою пам’яттю, якого досягають за допомогою мовних та текстових характеристик, таких як назви, слогани, заголовки; вербальне маніпулювання, спрямоване на акцентування уваги на нерелевантній інформації, що призводить до часткового або неповного розуміння [11, с. 100].
2. Епізодичне маніпулювання, яке впливає на епізодичну пам’ять, тобто на спогади про конкретні комунікативні ситуації; маніпулятор формує в об’єкта певну ментальну модель, що викликає власні переживання та емоції.
3. Маніпулювання соціальною когніцією, яке впливає на ідеологічні погляди, моральні норми та цінності (соціальні репрезентації); цей вид маніпулювання можна реалізувати за допомогою стратегій узагальнення та використання знань. [11, с. 103]
Нав’язана реальність, яку створює маніпулятор, складається з трьох основних компонентів [9, с. 36]:
1. “Я – свій” – позитивне відображення маніпулятора в уявленні реципієнта, яке створюється в межах когнітивного сприйняття.
2. “Свої цінності” або когнітивні переваги, які відтворюються через вплив на сприйняття оточення.
3. “Спільний ворог” – ідентифікований руйнівник цінностей або загроза, яка ставить під сумнів наявні переконання. Таке вербальне маніпулювання базується на вже наявних упередженнях, стереотипах, переконаннях тощо.
С. Зелінський висуває такі стратегії маніпулювання свідомістю [8, с. 95]:
– принцип первинності: вплив на сприйняття первинної інформації як на істину;
– “очевидці”: передача інформації від “свідків” подій, які вважають цю інформацію особистим сприйняттям;
– створення образу ворога: формування уявлення про штучну загрозу, яка, здається, виникає від загального ворога;
– зміщення акцентів: акцентування уваги на інформації, що вигідна маніпулятору;
– використання “лідерів думки”: спрямування на думку авторитетних осіб у суспільстві;
– переорієнтація уваги: відволікання уваги для замаскування інформації, навіть негативної;
– емоційне впливання: маніпуляція почуттями, щоб приглушити розум;
– збільшення проблем: надмірне розгортання неіснуючих проблем для відволікання від суттєвих;
– “інформаційний штурм”: засипання великою кількістю непотрібної інформації, за якою ховається істина;
– буденна розповідь: подання негативної інформації у звичайному тоні, щоб зменшити її вплив.
Також С. Бордунов аналізує методи маніпулювання з дискурсивно-комунікативної перспективи та виокремлює основні техніки маніпулювання в промовах політиків: використання ключових слів, риторичні фігури, повтори, тропи, саундбайтинг (створення яскравих фраз, які виражають зміст певного фрагмента тексту або цілого тексту), створення спрощених та недостовірних абстрактних образів для ілюстрації тез, нумерація та повторення звукових повідомлень [5, с. 121].
Дослідники розділяють засоби маніпулювання на три групи: фонетична, лексична та граматична. Ці засоби є важливим інструментом впливу на авдиторію, адже за допомогою їх політики можуть не лише висловлювати свої ідеї, а й формувати необхідне емоційне сприйняття, підтримку чи супротив. Особливої уваги заслуговують основні фонетичні, лексичні, граматичні засоби маніпулювання, які використовують у своїх промовах В.Зеленський та П.Порошенко.
Фонетичні засоби маніпулювання — це прийоми, які впливають на аудиторію через звукові особливості мовлення, такі як інтонація, ритм, паузи, мелодійність, алітерація, асонанс тощо. Вони сприяють створенню емоційного забарвлення промови та впливають на її сприйняття слухачами.
Дослідниця Т. Шляхова наголошує, що інтонація є ключовим засобом фонетичного маніпулювання, адже за допомогою інтонування політичний діяч може визначити емоційний фон промови і скерувати увагу слухачів на потрібні аспекти висловлювання [16].
У промовах П.Порошенко часто використовує урочисті інтонації для акцентування державницької позиції. Наприклад, під час звернення на День Незалежності він уповільнював темп, щоб підкреслити ключові моменти:“Наша армія сильна. Наш дух незламний. Наша нація — єдина.”
За словами Н. Колодій, ритмізація промов робить їх більш доступними для сприйняття, адже ритмічна організація тексту, особливо у поєднанні з повторюваними звуковими елементами, посилює його впливовий потенціал [10]. Алітерація (повторення однакових приголосних звуків) і асонанс (повторення голосних звуків) створюють фонетичну гармонію, яка сприяє запам’ятовуванню повідомлень. Наприклад, А. І. Гордієнко стверджує, що використання анафори впливає на емоційне сприйняття аудиторією [7]. В. Зеленський часто використовує ці прийоми для створення ефекту легкості та невимушеності: “Ми маємо мир. Ми маємо мрію. Ми маємо мету.” [1].
Змінюючи темп і гучність, оратор може регулювати рівень залучення слухачів. Це підкреслював ще Арістотель у своїй “Риториці”, наголошуючи на важливості правильного балансування темпу мовлення для переконливости [5]. Зеленський використовує динамічну зміну темпу і гучности, часто переходячи від серйозності і швидкого темпу до “повільної” іронії. Це фіксуємо у зверненнях В. Зеленського до міжнародної аудиторії, де політик використовує павзи для створення драматичного ефекту: “Ви можете дати нам зброю. Або можете спостерігати… як гине наша країна” [1].
Фонетичні засоби маніпулювання у промовах політиків допомагають створювати потрібний емоційний фон, впливати на пам’ять слухачів і формувати їхнє ставлення до подій або особистостей. Петро Порошенко тяжіє до урочистості та пафосу, тоді як Володимир Зеленський використовує більш динамічний, інтерактивний стиль. Обидва політики ефективно застосовують фонетичні засоби для досягнення своїх цілей, але їхні підходи різняться залежно від авдиторії та контексту.
Лексика є основним засобом формування змісту та емоційного тла висловлювання. Політики часто використовують певні слова та вирази, які мають маніпулятивний характер, оскільки це уможливлює зміну сприйняття певних явищ.
Володимир Зеленський часто використовує просту, розмовну лексику, яка робить його промови більш наближеними до слухачів. Його висловлювання часто містять елементи гумору, іронії, а також неологізми (наприклад, “треба припинити договірняки у стінах цього парламенту”), він прагне створити імідж “людини з народу” з метою підсилення емоційного звʼязку із виборцями. У своїх промовах він намагається поєднати офіційні терміни із простими, емоційно забарвленими словами, наприклад: “ми закінчимо війну”, “ми маємо стати єдиними”. Навіть використання займенника “ми” підкреслює його бажання бути єдиним цілим із народом. У зверненні на тему війни В. Зеленський теж використовує просту, але досить емоційно потужну риторику: “Ми повинні вибороти мир для України… Це не може бути предметом жодних перемовин” [3].
Петро Порошенко віддає перевагу офіційній та інституційній лексиці з висловлюваннями, котрі мають чітку структуру. Його промови апелюють менше до емоцій і більше до логіки та фактів. У його промовах домінує політична та економічна термінологія (суверенітет, реформи, агресор, євроінтеграція). Він майже не використовує розмовної лексики, натомість робить акцент на державницькій риториці. Петро Олексійович використовує патріотичні звернення для піднесення національного духу, спрямовуючи їх на мобілізацію та виклик почуття обовʼязку: “Наш шлях – до Європи. Ми повертаємося до європейської родини, яка завжди була нашим домом” [2]. Таким чином більшість промов спрямована на обʼєднання слухачів навколо його політичної позиції.
Також варто розглянути важливість використання засобів маніпулювання на граматичному рівні, що складаються з певних граматичних форм або конструкцій.
Дієслова теперішнього часу використовують із метою актуалізувати інформацію, тобто в такий спосіб окреслити слухачам тему та межі того, про що йтиметься в промові. У своєму виступі під час звернення до Верховної Ради 1 грудня 2021 року Володимир Зеленський сказав: “Сьогодні ми боремося за Україну, яка буде вільною, сильною і незалежною” [3]. Дієслова у цій цитаті акцентують увагу на теперішньому моменті та спрямованості в майбутнє, підкреслюючи актуальність дій. Для того щоб виразити своє ставлення до можливості, бажаності, необхідності тої чи тої події, використовують дієслова умовного способу. Під час виголошення однієї з промов Петро Олексійович говорить: Якби ми не почали реформи, Україна б залишилась в ізоляції”. Використання умовного способу у цьому випадку підкреслює важливість дій для досягнення змін [4].
Отже, використання дієслів теперішнього часу важливе в тому випадку, коли політичний діяч хоче створити відчуття безпосередності та наблизитись до авдиторії, а дієслова умовного способу частіше задіяні в тому випадку, коли промовець хоче уникнути надмірної конкретики чи висвітлити гіпотетичні сценарії.
До важливих засобів маніпулювання на граматичному рівні відомі дослідник Р. Якобсон відносить риторичні запитання та паралельні конструкції [17]. Володимир Зеленський активно використовує риторичні запитання, щоб привернути увагу авдиторії, змушує її задуматись під впливом емоційної напруги. У своїй промові під час звернення до народу 2021 року сказав: “Чи можемо ми мовчати, коли наші люди гинуть заради чужих інтересів?” [1]. У такий спосіб президент намагається підкреслити важливість діяти рішуче і реагувати швидко. Проте, щоб додати динамічності в мовлення, варто використовувати паралельні конструкції, за допомогою яких можна привернути увагу авдиторії, сфокусувати слухачів на деталях висловлювання. Використання цих конструкцій більш притаманне Петру Порошенку, адже він постійно намагається довести важливість своєї риторики щодо боротьби за суверенітет та незалежність України. У своїй промові в день Незалежності він говорить: “Ми не здамося. Ми не відступимо. Ми не будемо шукати компромісів із нашою свободою”[14]. Тут використання паралельних конструкцій підкреслює рішучість і прагнення до непохитності своєї позиції в питанні відстоювання своїх національних інтересів.
Висновки. Вербальні засоби в політичному дискурсі є ключовим інструментом впливу на аудиторію формування громадської думки та досягнення політичних цілей. Аналізуючи вербальні стратегії, можна стверджувати, що політики активно використовують великий спектр мовних прийомів, серед яких домінують: метафори, риторичні запитання, емоційно забарвлена лексика, повтори та паралельні конструкції. Вони дозволяють створювати емоційний фон, встановлювати контакт із аудиторією та маніпулювати її увагою.
Дослідження доводять, що вербальні засоби служать як для мобілізації електорату, так і для дискредитації опонентів. Наприклад, використання розмовної лексики робить промови доступнішими для широкої авдиторії, а стилістично витончені конструкції підкреслюють авторитет і компетентність оратора. На граматичному рівні наявні форми умовного способу, пасивних конструкцій та дієслів теперішнього часу посилює маніпулятивний ефект, спрямований на актуалізацію певних ідей або уникнення відповідальності.
Зокрема, українські політики, такі як Петро Порошенко і Володимир Зеленський, демонструють різні стилі мовлення: перший тяжіє до офіційної риторики з акцентом на національну ідею, тоді як другий активно застосовує гумор, метафори та неформальний тон, що створює ефект близькості до народу. Висока ефективність цих засобів підтверджує, що політичний дискурс залишається потужним інструментом впливу, значення якого зростає у сучасному інформаційному середовищі.
Таким чином, вербальні засоби в політичному мовленні є не лише механізмом комунікації, а й засобом формування політичної реальності, завдяки чому вони становлять значний інтерес для подальших лінгвістичних і соціальних досліджень.

Література
Без паніки, з вірою в Україну та мир – Президент Володимир Зеленський. Офіційне інтернет-представництво Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/videos/bez-paniki-z-viroyu-v-ukrayinu-ta-mir-prezident-volodimir-ze-1981 (дата звернення: 19.01.2022).
Виступ Петра Порошенка з нагоди Дня Незалежності України. Повний текст. Тиждень.ua. URL: https://tyzhden.ua/vystup-poroshenka-z-nahody-dnia-nezalezhnosti-ukrainy-povnyj-tekst/ (дата звернення: 24.07.2017).
Виступ Президента Володимира Зеленського у Верховній Раді зі щорічним Посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України. Офіційне інтернет-представництво Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-volodimira-zelenskogo-u-verhovnij-radi-zi-71805 (дата звернення: 1.11.2021).
Промова Петра Порошенка: Ми заклали міцну основу незалежності і нам вдасться її захистити. Офіційне інтернет-представництво Європейська Солідарність URL: https://eurosolidarity.org/2019/08/24/promova-petra-poroshenka-my-zaklaly-mi
Арістотель. Риторика. – Переклад українською: Харків: Фоліо, 2011. 320 с.
Голубовська І. А. Маніпуляція у сучасному політичному дискурсі: лінгвістичний аспект. Київ: Наукова думка, 2012. 254 с.
Гордієнко А.І. Звукова гармонія і її функції в медіа-текстах. Харків: ХНУ, 2016. 230 с.
Євланова О. О. Місце феномена маніпуляції в політичному дискурсі. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Філологія. 2021. Вип. 88: Пошуково-тематична поліфонія сучасного мовознавства. С. 93–97.
Зливков В. Л., Лукомська С. О., Котух О. В. Шлях до перемог і звершень. Путівник із психології повсякденного спілкування [методичні рекомендації; електронне видання] / за ред. В. Л. Зливкова. Київ: Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2018. 126 с.
Колодій Н.В. Роль ритмічної організації тексту в політичній комунікації. Львів: ЛНУ, 2015. 115 с.
Нарушевич-Васильєва О., Чаєнкова О. Стратегії непрямого комунікативного впливу в заголовках комерційної реклами. Філологічні науки. 2019. № 30. С. 99–103. URL: https://doi.org/10.33989/2524-2490.2019.30.188777.
Новикова Л. Г. Мовна картина світу у політичному дискурсі України. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2017. 312 с.
Погонець В. В. Особливості англомовного військового дискурсу. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2019. № 39. Т. 2. Одеса: Міжнародний гуманітарний університет. С. 67–70.
Промова Петра Порошенка: «Ми заклали міцний фундамент для сильної європейської України». Офіційний сайт партії «Європейська Солідарність». URL: https://eurosolidarity.org/2019/08/24/promova-petra-poroshenka-my-zaklaly-mi/ (дата звернення: 26.11.2024).
Чік Л. Засоби мовного маніпулювання у сучасних ЗМІ. Київ: Літературний процес:методологія, імена, тенденції. Філологічні науки, 2015. С. 121–123.
Шляхова Т.В. Фонетичні засоби впливу у риториці політичного дискурсу. Київ: Видавництво КНУ, 2018. 210 с.
Якобсон Р. Заключне слово: Лінгвістика і поетика. Збірник: Style in Language, ред. Томас А. Себеок, MIT Press, 1956. с. 55–82.