Ключові слова: Україна, Турецька республіка, двостороння співпраця, науково-технічна галузь, оборонно-промисловий комплекс.

SCIENTIFIC AND TECHNICAL COOPERATION BETWEEN UKRAINE AND THE REPUBLIC OF TURKEY

The article is devoted to analisis of process of formation and development of scientific and technical cooperation in relations between Ukraine and the Republic of Turkey, which is not the main category for both of countries, but play an important role in international cooperation. Also there is the description of the main problem of partnership between Ukraine and Turkey in scientific and technical aspect and perspective of cooperation.

Keywords: Ukraine, the Republic of Turkey, scientific and technical cooperation, partnership, forward-looking aspects, foreign-policy vectors.

Актуальність. На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин Україна і Туреччина набувають статусу вагомих регіональних гравців та розширюють географію своїх зовнішньополітичних інтересів. Орієнтуючись на європейські цінності, обидві країни розвиваються в одному напрямку. Саме тому можна простежити поглиблення двостороннього партнерства між Україною та Туреччиною у політичній, економічній, науковій, технічній, гуманітарній та ін. сферах.

Науково-технічна співпраця між двома державами має характер ситуативного союзу, який є залежним від внутрішньополітичних настроїв обох країн. На початкових етапах міжнародної взаємодії науково-технічна галузь визначалась форматом рамкових угод, які поступово почали переходити у міжурядові проекти. Українсько-російський конфлікт сприяв посиленню українсько-турецького партнерства, яке, першою чергою, торкнулось оборонно-промислової галузі, що вплинуло на міжнародне зближення в науково-технічній співпраці. Хоча науково-технічне співробітництво не вважається найбільш пріоритетним напрямком партнерських відносин України та Турецької Республіки, створюються механізми для активного розвитку цієї галузі, що робить цей напрямок двосторонньої співпраці актуальним для обох держав.

Стан наукової розробки. Науково-технічна співпраця України та Туреччини не ставала об’єктом спеціального наукового дослідження. Цей напрямок міжнародного співробітництва висвітлювався авторами як складова комплексного аналізу партнерських відносин.

Варто виділити статтю Т. Лахманюк «Україна і Турецька республіка: шляхи співробітництва» [12], у якій автор дала детальну характеристику науково-технічної галузі, провела аналіз її розвитку і визначила основні напрямки міжнародної співпраці. Науково-технічний напрямок висвітлюється як складова зовнішньополітичних стратегій України та Туреччини у статті Н. Крук «Українсько-турецькі відносини в зовнішньополітичній стратегії України та Туреччини» [11]. Зв’язок оборонно-промислового напрямку з науково-технічною галуззю описав С.В. Корсунський у своїй праці «Українсько-турецькі відносини: минуле, сьогодення, завтра…» [9]. Характеристика науково-технічної галузі, її взаємодія з іншими напрямками міжнародної співпраці та перспективи визначені у аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень «Стан та перспективи українсько-турецьких відносин» [21].

Розгляд обраної теми вимагає опрацювання широкого спектру джерел. Під час дослідження було використано комплекс міжнародних документів, хронологічні межі яких охоплюють 1998-2018 рр. Серед них: «Угода між Міністерством України у справах науки і технологій та Науковою та Технічною дослідною радою Турецької республіки (ТЮБІТАК) про створення Міжнародного науково-освітнього центру високих технологій» 1998 р. [22], що ознаменувала початок українсько-турецького міжнародного співробітництва в науково-технічній галузі; «Угода про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях» 2007 р. [24], після якої почало відбуватися поглиблення співробітництва в авіакосмічній галузі; «Угода між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі науки та технологій» у 2008 р. [23], яка стала першою урядовою угодою у науково-технічній галузі, що означало перехід на новий рівень міжнародної співпраці; «Імплементаційний план військового співробітництва» 2016 р. [7], результатом якого стала поглиблена співпраця України та Турецької Республіки в оборонно-промисловій галузі.

Метою статті є поетапне дослідження українсько-турецького співробітництва в галузі науки та техніки.

Завдання:

1.      Проаналізувати еволюцію розвитку українсько-турецьких відносин у науково-технічній галузі.

2.      Визначити найбільш пріоритетні аспекти науково-технічного співробітництва України та Туреччини.

3.      Охарактеризувати основні проблеми і перспективи науково-технічної галузі в українсько-турецькій співпраці.

Виклад основного матеріалу. Визнання Турецькою Республікою незалежності України ознаменувало початок партнерських відносин у різних галузях та на різних рівнях. Науково-технічна галузь на початковому рівні розвитку двосторонніх відносин залишалася в стороні без надання їй пріоритетності. Це можна пояснити поступовим входженням України, як держави, у світову спільноту та її бажання встановити партнерські відносини з більшістю країн. Основна тенденція українсько-турецьких відносин у науково-технічній галузі – посилення або послаблення міжнародної співпраці відповідно до зміни зовнішньополітичних векторів на певних періодах свого політичного розвитку.

Одними із перших документів на міжвідомчому рівні була «Угода між Міністерством України у справах науки і технологій та Науковою та Технічною дослідною радою Турецької республіки (ТЮБІТАК) про створення Міжнародного науково-освітнього центру високих технологій» у 1998 р. [22] Цей документ визначив пріоритетні напрямки українсько-турецької співпраці в науково-технічній галузі, механізми проведення заходів, а також схеми фінансування спільних науково-дослідних проектів. Цей документ створив потрібну договірно-правову базу для подальшого розвитку співробітництва. Воно почалося із взаємодії вищих навчальних закладів в межах рамкової угоди про співробітництво. Перший етап організації українсько-турецьких відносин поклав фундамент співпраці між університетами, вплинув на створення перших міжнародних проектів з власним бюджетом. Сторонами був створений Міжнародний науково-освітній центр високих технологій на базі Турецько-Української Спільної наукової лабораторії, який розташовувався на території Турецької Республіки у Науково-дослідному центрі Мармара.

Нормативно-правову базу співпраці в цій галузі доповнила «Угода між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі науки та технологій» у 2008 р. [23] Цій угоді передувала підписана раніше рамкова «Угода про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях» у 2007 р. [24] Тому підписання міжурядової угоди у 2008 р. мало структуровану базу із попередніх угод та протоколів. Хоча цей період українсько-турецької співпраці ще досі залежав від політичної невизначеності України щодо власних векторів зовнішньої політики. Цим можна пояснити те, що співробітництво України та Турецької республіки у науково-технічній галузі було неповним і торкалось лише загальних аспектів без будь-якого поглиблення в галузі із наявними прописаними механізмами.

З 2010 р. відбувається поступове поглиблення партнерських відносин формату Україна-Туреччина у науково-технічній галузі. На це вплинуло налагодження політичного діалогу, що дало змогу обом державам переглянути концепцію розвитку, як двостороннього так і регіонального співробітництва. Співпраця у галузі науки та техніки набуває важливого значення. На цьому етапі розвитку науково-технічних відносин на перше місце виходить розробка основних механізмів співробітництва, а саме підготовка концептуальних документів, забезпечення діяльності спільних науково-дослідних структур, здійснення обмінів та виконання спільних досліджень.

В рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), членами якої є і Україна, і Туреччина, виконувались проекти в таких напрямках: сейсмологія, захист навколишнього природного середовища, біорізноманіття Чорного моря, екологічно чиста енергетика, моніторинг та очищення води [20]. Спільні міжнародні робочі групи проводили геологічні та геофізичні дослідження Чорного моря з отриманням практичних результатів у галузі вивчення грязьового і газового вулканізму в Азовсько-Чорноморському регіоні в аспекті екологічних проблем та проблем безпеки міжнародного мореплавства, підводних транспортних систем.

Результатом політичних зустрічей 2016-2017 рр. стало створення спільної робочої групи з координації стратегічних проектів (СРГ). В рамках роботи цієї робочої групи визначалися головні напрямки українсько-турецької співпраці – авіація та космос, наземні системи, флот та кораблебудування, спеціальна техніка та приладобудування. Саме спільна робоча група контролює бюджет та розробляє стратегічні проекти.

Сьогодні стан українсько-турецьких відносин у науково-технічній галузі характеризується активною співпрацею, зокрема в оборонно-промисловому та авіакосмічному напрямках.

З початком розгортанням військових дій на Сході України, Туреччина почала займати одну з перших сходинок у зовнішньополітичних пріоритетах України, а, отже, це означало двостороннє зближення співробітництва в усіх галузях.

Підтримка Туреччини дала змогу розраховувати на міжнародну взаємодію в оборонній галузі. Зокрема, у 2016 р. між Україною та Туреччиною було підписано «Імплементаційний план військового співробітництва» [7], який фактично визначив механізми проведення політики двох держав у оборонно-технічній сфері до 2020 р. Цей документ дозволяє військовим підрозділам і України, і Туреччини співпрацювати, зокрема у напрямку освіти та підготовки військ, консультативно-дорадчої допомоги та розробки військової техніки. Також проходить процес обміну досвідом в оборонно-промисловій сфері – модернізація турецької броньованої техніки українськими системами захисту та динамічної броні, їх оснащення українськими силовими агрегатами українського виробництва[15]. 14 березня 2017 р. прем’єр міністр України В. Гройсман підписав меморандум про взаєморозуміння з турецькою стороною про використання технологій українського танкового двигуна 6ТД-3 для доопрацювання турецького танку «Алтай» [30].

Щодо авіакосмічної галузі, 26 березня 2015 р. Україна і Туреччина домовилися про багатомільярдну космічну програму. Про це було повідомлено в прес-службі концерну «Укроборонпром». Згідно з повідомленням підприємства ракетно-космічної галузі України можуть взяти участь у створенні турецького національного ракетного комплексу. Крім того, сторони домовились про спільну розробку та виробництво турбореактивних та інших авіаційних двигунів та обговорили можливість створення спільного підприємства «ЗМКБ «Прогрес» ім. О. Івченка» з Turkish Engine Industries [25].

Хоча в українсько-турецькому діалозі простежується позитивна динаміка, активному розвитку науково-технічної співпраці перешкоджає наявність окремих проблем.

По-перше, варто наголосити, що партнерські відносини України та Турецької республіки – союз скоріше ситуативний, ніж стратегічний. Періоди співробітництва мають пряму залежність від внутрішньополітичного вектору влади, який змінює зовнішньополітичний. Тому сторони не мають впевненості у реалізації підписаних домовленостей, і це впливає на результат.

По-друге, більшість уже підписаних угод мають характер рамкових, що фактично надає науково-технічній галузі статусу не найбільш перспективного напрямку міжнародної співпраці.

По-третє, протягом усього часу науково-турецького співробітництва України та Туреччини не було створено потрібного формату роботи, механізмів реалізації та контролю за втіленням рішень.

Рішення Сьомого засідання Українсько-Турецької Спільної групи стратегічного планування дозволили ознайомитись з найбільш перспективними напрямками співпраці, а також показали, що уряди обох держав зацікавлені в розвитку науково-технічної галузі. Підписані домовленості демонструють активну співпрацю до 2020 року, що говорить про поглиблення партнерських відносин саме у цьому напрямку співробітництва.

Щодо перспектив міжнародних відносин України та Туреччини в науково-технічному напрямку, беручи до уваги останні події, можна виділити наступні:

• розширення науково-технічної співпраці в оборонно-промисловій галузі;
• зміна характеру міжнародного співробітництва з формату рамкових угод на міжурядові;
• активний розвиток авіакосмічної та оборонно-промислової галузі між двома країнами.

Висновки. На сучасному етапі українсько-турецькі відносини у науково-технічній галузі мають характер ситуативного союзу, який залежить від внутрішньополітичних настроїв обох країн. Науково-технічне співробітництво, що поки не є найбільш пріоритетним напрямком міжнародного партнерства, має перспективи в зовнішньополітичних планах і України, і Туреччини. Українсько-турецька співпраця у науково-технічній галузі, яка розпочалась ще у 1998 р. з рамкової угоди переросла в урядові проекти вже у 2008 р. Важливими подіями, які вплинули на розвиток партнерських відносин України та Туреччини стали воєнні дії на Сході України. Відбувається поглиблення співпраці в оборонно-промисловому напрямку. Також ще однією перспективною галуззю обрано авіакосмічну. Хоча науково-технічний напрямок не є найбільш пріоритетним в українсько-турецькій співпраці, відбуваються процеси, які в майбутньому можуть зробити його перспективним для обох держав.

Джерела та література

1. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Економічна складова геополітичних інтересів України у відносинах з країнами Середнього Сходу: Туреччиною, Іраном, Афганістаном – Вип. 31. – Ч.ІІ – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2002. – С.27-28.
2. Глави зовнішньополітичних відомств України і Туреччини окреслили двосторонній порядок денний на 2019 – 2020 роки. [Електронний ресурс] // Міністерство закордонних справ України. – Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/70261-glavi-zovnishnyopolitichnih-vidomstv-ukrajini-i-turechchini-okreslili-dvostoronnij-poryadok-dennij-na-2019-2020-roki
3.  Головко С.В., Медюк Ю. Р. Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980 – 2000. / С. В. Головко, Ю.Р. Медюк. – К.: Либідь, 2001. – С. 325-330.
4. Долгов І. Не лише Чорне море єднає нас: Посольству України в Туреччині 10 років: минуле, сьогодення, майбутнє. [Електронний ресурс] / І. Долгов. – Режим доступу до ресурсу: https://www.pltimes.uct.kiev.ua/ua20031/DOLGOVUA.HTM
5. Жангожа Р. Турецький вектор геополітичної орієнтації України / Р. Жангожа Україна-Туреччина: Безпека та співробітництво в Чорноморському регіоні: Матеріали міжнародної конференції, Київ, 10-11 квітня 2000 р. Фонд Фрідріха Берта. – К., 2000. – С. 33-36.
6. Засідання українсько-турецької спільної групи стратегічного планування [Електронний ресурс] // ИзбирКом – Режим доступу до ресурсу: https://izbirkom.org.ua/anounces/anonsy-21/2019/zasidannia-ukrayinsko-turetskoyi-spilnoyi-grupi-strategichnogo-planuvannia/
7. Збройні Сили України й Турецької Республіки підписали Імплементаційний план військового співробітництва до 2020 року [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України. – Режим доступу до ресурсу: https://www/mil.gov.ua/news/2016/05/17/zbrojni-sili-ukraini-j-tureczkoi-respubliki-pidpisali-implementaczijnij-plan-vijskovogo-spivrobitnicztva-do-2020-roku–/
8. Корицкий А. Турция: новый президент, новый парламент, новое правительство [Текст] / А. Корицкий // Азия и Африка сегодня. – 2007. – № 11. – C. 3-10.
9. Корсунський С.В Українсько-турецькі відносини: минуле, сьогодення, завтра… [Електронний ресурс] // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – Режим доступу до ресурсу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvdau_2011_17_6
10. Країни Європи [Електронний ресурс] // Міністерство закордонних справ України. – Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/bilateral-cooperation/european-countries
11. Крук Н.І. Українсько-турецькі відносини в зовнішньополітичній стратегії України та Туреччини [Електронний ресурс] / Н.І. Крук // Актуальні проблеми політики. – Режим доступу до ресурсу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/appol_2013_50_12
12. Лахманюк Т. Україна І Турецька Республіка: шляхи співробітництва [Електронний ресурс] // Т. Лахманюк. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://journals/uran.ua/index.php/2225-3165/article/view/97941
13. Матвійчук Я. Між Європою та Азією. Пріоритети зовнішньої політики України в геополітичного розвитку / Я. Матвійчук // Політика і час. – 2002. – № 3. – С. 73-83.
14. Наукове та науково-технічне співробітництво із закордонними організаціями [Електронний ресурс] // Національний університет «Одеська юридична академія». – Режим доступу до ресурсу: http://onua.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=704%3A2011-04-26-13-37-50&catid=114%3A—-2010-&lang=ru
15. Науково-технічне співробітництво між Україною та Туреччиною [Електронний ресурс] // Україна у Туреччині. – Режим доступу до ресурсу: https://turkey.mfa.gov.ua/ua/ukraine-tr/science
16. Побережний В. Туреччина у зовнішній політиці України / В. Побережний // Нова політика. – 2001. – № 3. – С. 28-33.
17. Силіна Т. Абдулла Гюль: Туреччина підтримує приєднання України до плану дій щодо …: [Електронний ресурс] // Т. Силіна – Режим доступу: https://www.zn.kiev.ua/nn/show/505/47305.30
18. Співробітництво між Україною та Туреччиною у сфері науки і технологій (2003 – 2009 рр.) [Електронний ресурс] // Державна підтримка українського експорту. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/torg_econ_vidn/tur/4273.html
19. Стан співробітництва України в рамках ОЧЕС [Електронний ресурс] // Міністерство закордонних справ України. – Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-oranizations/obsec
20. «Стан та перспективи українсько-турецьких відносин ». Аналітична записка. – [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень. – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/articles/472/
21. Угода між Міністерством України у справах науки і технологій та Науковою та Технічною дослідною радою Турецької республіки (ТЮБІТАК) про створення Міжнародного науково-освітнього центру високих технологій [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua.laws/show/792_088
22. Угода між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузях військової підготовки, технологій та науки [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua.laws/show/792_064
23. Угода про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua.laws/show/792_025
24. Україна і Туреччина почнуть спільні проекти в космічній, авіаційній та бронетанковій галузях [Електронний ресурс] // Уніан. – Режим доступу до ресурсу: https://www.unian.ua/politics/1068030-ukraijna-i-turechchina-pochut-spilni-proektiv-kosmichniy-aviatsiyniy-ta-bronetankovoji-galuzyah.html
25. Україна й Туреччина розширюють двостороннє науково-технічне співробітництво [Електронний ресурс] // Національна академія наук України. – Режим доступу до ресурсу: http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news/Pages/View.aspx?MessageID=1890
26. Українсько-турецькі відносини [Електронний ресурс] // МЗС Турецької Республіки. – Режим доступу: https://www.mfa.gov.tr/MFA/ForeignPolicy/Regions/EasternEurope/Ukraine/Ukraine_Political.htm
27. Українсько-турецькі відносини на сучасному етапі [Електронний ресурс] // Diplomba. – Режим доступу до ресурсу: http://diplomba.ru/work/36941
28. Фортов В. Глобальна енергетична безпека: проблеми і шляхи розв’язання / В. Фортов // Вісник НАНУ. – 2007. – № 8. – С. 40-50.
29. Шишкіна В. Всупереч традиційному погляду. Історико-політичні підстави українсько-турецького партнерства / В. Шишкіна // Політика і час. – 2005. – № 5. – С. 84-94.
30. Turkey-Ukraine defense industry ties are booming [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – Режим доступу до ресурсу: https://www.al-monitor.com/pulse/originals/2017/05/turkey-ukraine-cooperation-defense-booming.html

Анотація: в статті аналізується політичний вимір двосторонніх відносин України та Німеччини на сучасному етапі. Висвітлено еволюцію українсько-німецької співпраці, зокрема роль ФРН у врегулюванні російсько-українського конфлікту. Увага приділяється особливостям співпраці двох держав щодо підписання «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС», а також проблемам та перспективам українсько-німецьких відносин.

Ключові слова: Україна, ФРН, політичний діалог, російська агресія, «Угода про асоціацію між Україною та ЄС», «Північний потік-2».

Anastasia Shevchuk

POLITICAL DIMENSION OF UKRAINIAN-GERMAN RELATIONS AT THE BEGINNING OF XXI CENTURY.

Annotation: the article analyzes the political dimension of bilateral relations between Ukraine and Germany nowadays. The evolution of Ukrainian-German cooperation and, in particular, the role of the Federal Republic of Germany in resolving the Russian-Ukrainian conflict, is highlighted. Special attention is paid to the peculiarities of cooperation between two states regarding the signing of the «Ukraine–European Union Association Agreement», as well as the problems and prospects of the Ukrainian-German relations.

Key words: Ukraine, Federal Republic of Germany, political dialogue, Russian aggression, «Ukraine–European Union Association Agreement», «Nord Stream 2».

Актуальність теми. З часу здобуття Україною незалежності та до подій 2014 р. українсько-німецькі відносини носили здебільшого нейтральний характер. Україна найбільшу перевагу надавала відносинам з РФ, а співпраця з європейськими країнами відбувалася у фарватері російської зовнішньої політики. Майдан та подальші події розвернули зовнішньо-політичний курс України з проросійського на європейський. Для України Німеччина є дружнім партнером, який одним з перших виступив за визнання вторгнення Росії в Крим незаконним та ведення санкцій щодо РФ. Федеративна Республіка надає найбільшу, після США, допомогу Україні. Підтримка Німеччини означає для України готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективною державою, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському безпековому просторі.

Метою наукової роботи є дослідження політичного виміру двосторонніх відносин України та ФРН на початку ХХІ ст., його проблеми та перспективи.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

–        проаналізувати зміну підходу ФРН щодо України після подій 2014 р., її участь у врегулюванні російсько-українського конфлікту;

–        дослідити участь ФРН у підписанні «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС»;

–        розглянути особливості будівництва «Північного потоку-2», та наслідки для України;

–        з’ясувати перспективи подальшого розвитку українсько-німецьких політичних відносин.

Стан наукової розробки. Окреслену проблему вивчає як українська, так і зарубіжна історіографія, зокрема серед українських варто виділити наукові праці: Р. Кривонос у монографії «Німеччина у структурі європейської співпраці» [6, 73-75] аналізує особливості українсько-німецьких відносин з часу здобуття Україною незалежності до 2000 р. Ю. Радковець у статті «ФРН – стабілізуючий чинник та рушійна сила у становленні і розвитку європейської демократичної України» [24] досліджує роль ФРН у перемозі демократичних сил в Україні, а також розглядає методи, якими керувалась Німеччина задля тиску на Росію. А. Кудряченко у статті «Україна-Німеччина: вектор співдії» [8, 149-157] проводить паралель між політикою урядів України та Німеччини, аналізує спільне та відмінне між ними. Його ж праця «Між двома полюсами: деякі питання взаємовідносин України, Польщі, Росії і Німеччини» [7, 14-19] присвячена взаємодії, спільній політиці та її наслідкам для кожної із зазначених країн.

Серед зарубіжних науковців варто виділити спільну працю А. Хунко, К. Бухгольц, С. Дауделен, О. С. Новий та Т. Пфлюгер. В статті «Kleine Anfrage der Abgeordneten und der Fraktion. Assoziierungsabkommen zwischen der Ukraine und der Europaischen Union» [34] протиставляється офіційна позиція А. Меркель позиціям бізнес-еліти ФРН, зацікавлених у торговельно-економічних відносинах із Росією, розглядається тиск на канцлера з приводу українського питання. М. Людер у своїй роботі «Merkel: Russland soll wieder unser Partner warden» [36] описує та аналізує подвійну позицію Німеччини щодо російсько-українського конфлікту. С. Фурса в статті «Северный поток-2: опасность проекта для Украины недооценили» [19] розглядає найактуальнішу тему на сьогодні, з’ясовує перспективи проекту для України, Росії та Європи.

Розгляд обраної теми вимагає огляду широкого спектру джерел. Під час дослідження було використано комплекс міжнародних документів, хронологічні межі яких охоплюють період 1993 – 2019 рр. Серед них: Спільна декларація про основи відносин між Україною і ФРН (1993) [20], Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки (1993) [2]. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС та їх державами-членами (1994) [23], Документи мінських домовленостей (Мінськ-1, 2014 р., Мінськ-2, 2015 р.) [15], «Weissbuch» («Біла книга») з оборонних питань 2016 р. [41] та ін.

Виклад матеріалу. Німеччина на сьогодні є одним з важливих закордонних партнерів України. ФРН однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, Посол ФРН у Києві Хенеке фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим Послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу Посольство України в Бонні [6].

Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами також став 1993 р., коли було укладено «Спільну декларацію про основи відносин між Україною та ФРН» [20] та «Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки» [2]. Вони створили політико-правову платформу співробітництва обох країн.

Під час другого візиту Г. Коля до України (1996 р.) підписано «Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні» [22]. ФРН брала активну участь у підготовці і підписанні «Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС», 1994 р. [23] та «Хартії про особливе партнерство із НАТО», 1997 р. [25]. За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено «Спільну стратегію Союзу» щодо України, де було окреслено шляхи партнерства з Україною [21]. 22 грудня 1999 р. прем’єр-міністром України був призначений В. Ющенко, що німецька сторона сприйняла як позитивний сигнал, який свідчив про готовність України йти курсом реформ та демократії. Під впливом цих сподівань і розвивались українсько-німецькі відносини впродовж всього 2000 р.

Протягом 2000-2003 рр. основними темами, що стояли на порядку денному українсько-німецьких відносин були: реформування української економіки (зокрема надання Україні в рамках законодавства ЄС статусу країни з ринковою економікою), зовнішня політика двох країн (в цей час Україна була непостійним членом РБ ООН, а німецькі дипломати докладали зусиль щодо формування спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС), співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, питання екології та енергетики, військового співробітництва [16]. Фактично з початку 2000 р. після приходу до влади в Росії В. Путіна суттєво змінились параметри взаємодії в трикутнику Україна – Росія – Німеччина. Новий російський президент швидко встановив особисті дружні відносини з Г. Шредером. Вже в серпні 2000 р. була активізована дискусія щодо проблем транспортування російського газу до Європи територією України [5].

Впродовж першої половини 2001 р. негативним чинником двосторонніх відносин залишався «касетний скандал». На цьому фоні суттєво уповільнився українсько-німецький політичний діалог. Водночас внутрішньополітична криза в Україні, яка стала проявом започаткування тривалого періоду суспільної стабілізації після періоду часто непослідовних реформ, не могла стати приводом для її ізоляції від європейських справ. Німецька сторона вже традиційно наголошувала, що «європейські двері для України відкриті, але від України залежить наскільки широко вони будуть відкриті» [10, 237-238]. При цьому Україна ще мала визначитись, чи йти їй до об’єднаної Європи разом із Росією. Німецькі аналітики знову заговорили про традиційну політику врахування, насамперед, інтересів Москви, при чому, як з боку Києва, так і Берліна.

З 2004 по 2008 рр. Україну з робочими візитами відвідала А. Меркель, з пропозиціями покращення економічного співробітництва держав. Під час відвідування Німеччини (21 липня 2008 р.) Президента В. Ющенка та Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко було обговорено питання подальшого розвитку відносин «Україна-НАТО» та «Україна-ЄС». 15 лютого 2011 р. відбулася зустріч Прем’єр-міністра України М. Азарова з Федеральним канцлером А. Меркель у Братиславі в рамках Саміту в форматі «Вишеградська група + Україна, ФРН, Австрія». На зустрічі було підписано звернення до Білорусії з закликом дотримуватися прав людини. Україна звернення не підписала [11]. Отже, як бачимо, українсько-німецькі відносини до 2014 р. не були достатньо динамічними.

Українські події 2014 р. сколихнули світ, викликавши жорстку та негативну реакцію, щодо російського втручання, провідних країн світу, як на національному рівні, так і в рамках міжнародних організацій, у т. ч. ООН, ОБСЄ, ЄС та НАТО. Одну з провідних ролей у здійсненні Європейським Союзом тиску на Росію відігравала ФРН. У своєму виступі в Бундестазі А. Меркель чітко та однозначно звинуватила Росію у провокуванні конфлікту в Україні та порушенні територіальної цілісності української держави, а також дестабілізації обстановки на всьому європейському континенті [24]. З цього часу українсько-німецькі відносини розпочинають свій стрімкий розвиток.

З початком російсько-українського конфлікту в порядок денний ФРН включається безпековий формат. 31 січня – 2 лютого 2014 р. відбулася 50-та щорічна конференція з питань безпеки у Мюнхені на якій Німеччина прийняла рішення щодо розширення участі у військових операціях за кордоном. Намагаючись сприяти владнанню протистояння на українській території, спричиненого політичною кризою, А. Меркель 17 лютого 2014 р. у Берліні провела зустріч з лідерами української опозиції В. Кличком та А. Яценюком, обговоривши з ними шляхи врегулювання ситуації. 6 березня 2014 р. на засіданні Європейської Ради канцлер ФРН підтримала рішення про запровадження трьох рівнів санкцій щодо Російської Федерації, спричиненого анексією Криму. Перш за все, було оголошено про перенесення саміту «Великої сімки» до Брюсселю замість проведення запланованого саміту «Великої вісімки» в Сочі і призупинення лібералізації візового режиму між Євросоюзом та Росією. Третій рівень передбачав застосування економічних санкцій. Унаслідок цього уряд А. Меркель опинився під потужним тиском бізнес-еліт ФРН, зацікавлених у торговельно-економічних відносинах із Росією. Тому паралельно з підписанням «Угоди з ЄС», німецькі високопосадовці не припиняли докладати зусиль, з метою врегулювання російсько-українського конфлікту [34]. Так, 22-23 березня 2014 р. міністр закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр здійснив візит у Донецьк, де обговорив варіанти мирного розв’язання протистояння.

Ситуація, що склалася в Україні, спричинила охолодження відносин між Німеччиною та Росією. Натомість, українська влада в цей час намагалася заручитися підтримкою Німеччини, щоб змусити Росію виконувати досягнуті домовленості. Зокрема, це стосувалося положень Женевської угоди від 17 квітня 2014 р., спрямованої на деескалацію конфлікту. Під час переговорів у Відні 6 травня 2014 р. в. о. міністра закордонних справ України А. Дещиця з міністром закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєром піднімалися питання щодо покарання Російської Федерації за порушення умов угоди. Бойові дії на Сході України перебували в центрі обговорення під час зустрічі федерального канцлера А. Меркель і Президента Франції Ф. Олланда 10 травня 2014 р. Декілька днів по тому, 13 травня 2014 р. до Києва прибув міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєр, який виступив посередником у переговорах з проросійськими сепаратистами, намагаючись примусити їх скласти зброю. Крім того, ФРН взяла на себе організацію переговорів про долю газових боргів Києва перед Москвою, які пройшли в Берліні 26 травня 2014 р. між представниками Росії, ЄС та України. Тоді розмова зайшла у «глухий кут». Це свідчить про вичікувальну позицію Німеччини та її спроби вирішити проблеми без ризику для себе. Згодом, 30 травня 2014 р. у Берліні відбулися також переговори між канцлером А. Меркель та прем’єр-міністром України А. Яценюком щодо ціни на газ для України [18].

Переговори у «нормандському форматі» відбулись у Мінську 5 вересня 2014 р. За їх підсумками було підписано угоду про двостороннє припинення вогню, звільнення всіх заручників, покращення гуманітарної ситуації на Сході України, відведення збройних формувань [12]. Чергове засідання міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки» в рамках Мінських угод відбулося 21 січня 2015 р. у Берліні. Незважаючи на це, ситуація на Донбасі продовжувала загострюватися. Умови відновлення мирного процесу на Сході України також обговорювалися 6 лютого 2015 р. у Києві під час візиту А. Меркель та Ф. Олланда. 7 лютого 2015 р. А. Меркель, виступаючи на 51-ій Мюнхенській конференції з безпеки, наголосила, що прагне «безпеки в Європі разом з Росією, а не проти Росії. Вона повинна зробити внесок для розв’язання української кризи. Росія продемонструвала неповагу не тільки до територіальної цілісності і суверенності України, але і до основ міжнародного права. Не можна допустити нового поділу Європи. Водночас федеральний уряд виключав ідею постачання зброї Україні. Розв’язати конфлікт на Сході України воєнним шляхом неможливо, у регіоні надто багато зброї. Таким чином, необхідно здійснити дипломатичні кроки для реалізації Мінських домовленостей» [35].

12 лютого 2015 р. в Мінську за участю ФРН, Франції, України та Росії відбулися 17-годинні переговори. У результаті «Мінська-2» затверджено комплекс заходів, спрямованих на виконання минулорічних вересневих Мінських домовленостей, та прийнято спільну декларацію на підтримку цих заходів [15]. Усупереч неодноразовим порушенням бойовиками режиму припинення вогню, запровадження якого планувалося з 15 лютого, А. Меркель продовжувала наполягати на виконанні Мінських домовленостей. Однак, ескалація російсько-українського конфлікту, зокрема бої за Дебальцево (17.01.2015 р. – 20.02.2015 р.), підтвердила поразку Мінська-2.

У врегулюванні конфлікту на Сході України уряд ФРН дотримується «подвійної стратегії»: не виключаючи запровадження нових санкцій щодо Росії, наголошує на необхідності продовжувати діалог: «Німецький уряд, європейський уряд, Німеччина та Франція спільно не припиняють прикладати зусилля здійснити все можливе для того, щоб Україна могла розвиватися власним шляхом, зберегла територіальну цілісність, але також ми зробимо все для того, щоб мати підстави повторювати: ми хочемо, щоб Росія стала нашим партнером, ми хочемо робити це разом з Росією, а не проти Росії», – заявила А. Меркель, виступаючи 18 лютого 2015 р. на партійному з’їзді ХДС [36]. Представники федерального уряду все більше схилялися до думки, що найкращим сценарієм розвитку подій може стати заморожування конфлікту на Сході України за прикладом Придністров’я. Це свідчить про тиск на А. Меркель проросійських політиків та німецьких підприємців орієнтованих на торговельно-економічні взаємини з Росією.

6 березня 2015 р. відбулися переговори «нормандської четвірки» в Берліні. Центральними темами обговорень стали відведення важких озброєнь зі Сходу України та реалізація Мінських домовленостей. У контексті врегулювання конфлікту на Сході України відбувався активний обмін візитами між Україною та ФРН на рівні міністрів закордонних справ. Зокрема 13 квітня 2015 р. у Берліні відбулася зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України. Невдовзі, 14-15 квітня 2015 р., у Любеку міністри закордонних справ країн «Великої сімки» (Німеччини, Франції, Італії, Великої Британії, Канади, США, Японії) оголосили про підтримку зусиль Німеччини і Франції щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

6 жовтня 2015 р. Київ відвідала делегація бундестагу ФРН, яку очолював голова німецько-української міжпарламентської групи, член комітету в закордонних справах Бундестагу К.-Г. Вельманн. Напередодні фракція ХДС/ХСС оприлюднила документ під назвою «За активну європейську політику щодо України», зміст якого переконливо свідчить про підтримку України з боку німецької правлячої партії [32]. Анексія Криму та агресія на Донбасі, сприяли перегляду підходів ФРН до відносин з українською стороною. Програми основних політичних сил до виборів до Бундестагу, що відбулися 24 вересня 2017 р., містять згадки про врегулювання «української кризи» [33], засудження агресивних дій РФ [28] та участь Німеччини у «нормандському форматі». Виключення становлять документи партій «Ліві» [28] та «Альтернатива для Німеччини» [37], позиція яких перегукується з позицією Кремля.

Ще одним свідченням змін зовнішньої політики щодо України є визнання Німеччиною Росії викликом для власної безпеки в новій редакції «Білої книги» з оборонних питань 2016 р. [41] Таким чином, попри той факт, що «українське питання» не було чітко визначене в системі зовнішньої політики ФРН, Німеччина взяла курс на підтримку України в умовах російської агресії [30].

Ще одним аспектом відносин між Україною та Німеччиною стала допомога останньої у залученні нашої держави до ЄС. Упродовж 2009-2013 рр. головною справою України та ЄС залишалося питання підготовки до підписання «Угоди про асоціацію». Німецькі високопосадовці наголошували на завданнях, виконання яких не тільки проголошувалося необхідною умовою підписання документа, але й вважалося важливішим, ніж офіційне приєднання до ЄС. Німеччина зі свого боку намагалася координувати цей процес та, навіть, стала активним адвокатом України у ЄС. Наприклад, 10 жовтня 2013 р. німецько-український форум очолив експерт із східноєвропейських досліджень Р. Лінднер. В інтерв’ю виданню «Голос України» він наголосив на своєму намірі «одночасно агітувати за підписання «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» і апелювати до українського уряду щодо вирішення тих проблем, які ще існують» [17,20]. На тому етапі Україні не обіцяли навіть віддаленої перспективи вступу до Євросоюзу. Адже після того, як 1 липня 2013 р. 28-м членом Євросоюзу стала Хорватія, було накладено мораторій на подальше розширення спільноти щонайменше до 2025 р. Таке рішення цілком узгоджувалося з позицією ХДС/ХСС щодо необхідності періоду консолідації Європейського Союзу та обмеженості його можливостей у прийнятті нових членів.

Упродовж 29-30 вересня 2011 р. у процесі робочого візиту Президента України В. Януковича до Польщі для участі в саміті «Ініціативи Європейського Союзу «Східне партнерство» відбулась зустріч з А. Меркель, а 15 листопада 2011 р. – під час робочого візиту президента В. Януковича до Польщі – зустріч із Федеральним президентом ФРН К. Вульфом, на яких гострою темою постало ув’язнення Ю. Тимошенко [4].

Ще 5 березня 2011 р. В. Путін запропонував Україні вступити до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном, а вже 7 квітня заступник генерального директора Генерального директорату «Європейська політика сусідства» Єврокомісії Хюг Мінгареллі, виступаючи на засіданні Комітету з питань закордонних справ Європарламенту, повідомив про неможливість для України одночасного вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном і створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Європейським Союзом [3]. Україна не змогла зробити чіткий вибір між Європою та Росією. 28-29 листопада 2013 року на Саміті глав держав у Вільнюсі В. Янукович не підписав «Угоду про асоціацію» між Україною та Євросоюзом [26], що викликало бурхливі негативні реакції Заходу та України, додавши ще більших масштабів Євромайдану.

Німеччина стала основним учасником підписання та ратифікації «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» [14]. Для німецької сторони цей процес становив інтерес, оскільки дозволив зміцнити вплив ЄС в Східній Європі й наростити обсяги економічної співпраці з Україною. У своєму виступі в Бундестазі, у липні 2015 р., заступниця голови Верховної Ради України О. Сироїд, закцентувала увагу німецьких парламентарів на тому, що події на Донбасі є не лише українською кризою, а справжньою війною проти цивілізованого світу, яка відбувається на східному кордоні України [13].

ФРН відіграє вагому роль в підтриманні на рівні ЄС санкційного режиму проти Росії, запровадженого Євроспільнотою у зв’язку з агресією проти України. Гостроти цьому додають економічні втрати, понесені після запровадження санкцій. Останні завдали економіці ФРН збитків у близько 15,1 млрд. євро з 2014 по 2018 рр. [38]. Водночас, на переконання А. Меркель, санкції є свідченням «нормативної сили» ЄС [42]. Також німецька сторона підтримала поглиблення зв’язків України з НАТО та створення трастових фондів з допомоги Україні під час саміту в Уельсі у вересні 2014 р., а також рішення щодо надання Україні «Комплексного пакету допомоги» з реформування сектору оборони, погодженого на саміті у Варшаві в липні 2016 р.

На сьогодні однією з найактуальніших тем є також будівництво «Північного потоку-2». Ще у 2005 р., після приходу до влади, А. Меркель сприяла розвитку німецько-російських торговельно-економічних відносин і реалізації проекту «Північний потік» по дні Балтійського моря, що зачіпало українські інтереси. Взагалі, в період українсько-російських «газових воєн» 2005-2006 рр. Німеччина не бажала ускладнювати відносини з «Газпромом», хоча й агітувала Росію приєднатися до Європейської енергетичної хартії, яка мала покінчити з монополією на європейському енергетичному ринку [1].

Прокладення «Північного потоку-2» вже розпочате, а на 2020 р. запланований початок експлуатації. Так як він буде пролягати в обхід, Україна може втратити не лише 3 млрд доларів, які зараз щорічно отримує від транзиту газу через свою територію, але й геополітичний важіль впливу. «Частина газу перейде до Турецького потоку, інша до Північного потоку», – заявив представник НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв [19]. Будівництво цього газопроводу різко засудили США, а в Єврокомісії заявили, що він: «Порушує принципи прозорості, недискримінації та рівного доступу. Україна ж, своєю чергою, продовжує бути надійним партнером і транзитером газу» [29]. Не зважаючи на це, Німеччина, Фінляндія і Швеція видали всі дозвольні документи на будівництво і експлуатацію газопроводу. Проти будівництва виступили Польща, країни Балтії, Україна, Молдова, США і Данія. «Поява Nord Stream 2 матиме катастрофічні наслідки для енергетичної безпеки Європейського Союзу і збільшить залежність ЄС від російського «Газпрому», який вже поставляє близько третини обсягів газу в ЄС» – повідомив міністр закордонних справ України П. Клімкін [40]. У відповідь на це Міністр закордонних справ Німеччини Х. Майко заявила: «Це проект, який управляється кількома європейськими компаніями. І позиція Німеччини залишається чіткою: питання європейської енергетичної політики необхідно вирішувати в Європі, а не в США. Ми хочемо побудувати нашу енергетичну безпеку на широких засадах. І ми працюватимемо над тим, щоб існуючий транзит газу через Україну не був перекритий у майбутньому» [27].

З огляду на сучасний характер українсько-німецьких відносин, можна виокремити декілька перспектив їх подальшого розвитку:

•         Так як ключовим пріоритетом на сьогодні є безпека, її гарантування буде однією з цілей спільної політики. Незважаючи на те, що конфлікт на Донбасі часто характеризують як «заморожений», він являє собою загрозу як для України, так і для європейської безпеки. З огляду на це, важливою є підтримка ФРН інтересів України в НАТО та ЄС і участь ФРН у розробці нових дипломатичних форматів щодо подолання конфлікту.

•         Однією з проблем політики «Східного партнерства» є брак нових стимулів для реформ в «асоційованих» державах, зокрема, перспективи членства. Така ситуація стає на заваді просуванню прав людини, демократії та верховенства права в Україні. Отже, поряд із політичною підтримкою асоціації, Німеччина має експериментувати з секторним співробітництвом як інструментом підтримки трансформації в Україні.

•         В найближчий час українсько-німецькі відносини і надалі виступатимуть у ролі «вчителя та учня». Можливо це переросте у формат «Веймарського трикутника». Свого часу цей трикутник Франції, Німеччини і Польщі суттєво допоміг полякам наблизитися до Євросоюзу. Новостворений Weimarer Quadrat – де новим кутом стала б Україна, був би вигідним усій Європі – створивши фактично «пояс безпеки» – від Атлантики до Чорного моря.

•         Покращити енергоефективність, за допомогою внесення змін до Податкового та Митного кодексів та відновлення пільг для підприємств [9].

Отже, вдосконалення відносин Україна-Німеччина та політики розвитку ФРН в Україні потребує як дотримання існуючих пріоритетів (безпека, імплементація «Угоди про Асоціацію», підтримка бізнесу), так і створення нових. Як висновок можна зазначити, що ФРН бере активну участь не лише у врегулюванні російсько-українського конфлікту, а й в просуванні України до ЄС. Німеччина забезпечує величезний фінансовий внесок для подолання конфлікту та стабілізації економічного становища України. Вона є одним з найважливіших партнерів для України на сьогодні, і підтримання стабільних дипломатичних відносин з нею є в пріоритеті для нашої держави.

Джерела та література

1. Газ без визы [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://rg.ru/2011/11/08/potok-site.html
2. Договір між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_010
3. ЕС предостерег Украину от Таможенного союза с Россией [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ru.reuters.com/article/topNews/idRUMSE91603920130207
4. Канцлер Німеччини А. Меркель під час саміту “Східного партнерства” 29-30 вересня у Варшаві зустрінеться з В. Януковичем [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://dt.ua/POLITICS/merkel_u_varshavi_pogovorit_z_yanukovichem_pro_timoshenko.
5. Консорциум по строительству газопровода в обход Украины продолжает роботу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу:https://zn.ua/ECONOMICS/konsortsium_po_stroitelstvu_gazoprovoda_v_obhod_ukrainy_prodolzhaet_rabotu.html
6. Кривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія / Р. А. Кривонос – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – С. 73-75.
7. Кудряченко А. Між двома полюсами: деякі питання взаємовідносин України, Польщі, Росії і Німеччини / А. Кудряченко // Політика і час. – 1993. – №3. – С. 14-19.
8. Кудряченко А. Україна – Німеччина: вектор співдії / А. Кудряченко // Віче. – 1993. – №7. – С. 149-157.
9. Курс на енергоефективність: “три Е” українсько-німецьких відносин [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/03/29/7079605/
10. Мартинов А. Ю. Українсько – німецькі відносини на межі ХХІ століття : попередні підсумки і перспективи / А. Ю. Мартинов. – Київ, 2002. – С. 237-238.
11. Меркель: Вышеградская четверка – идеальный пример перехода от диктатуры к демократии [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dw.com/ru/меркель-вышеградская-четверка.
12. Мінський протокол “побачив світ” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ukr.segodnya.ua/politics/minskiy-protokol-uvidel-svet-550951.html
13. Німецьку столицю з робочим візитом відвідала Віце-спікер ВРУ Оксана Сироїд [Елекронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://munich.mfa.gov.ua/ua/news/embassy-news/33870-nimecyku-stolicyu-z-robochim-vizitom-vidvidala-vice-spiker-vru-oksana-sirojid
14. Німеччина депонувала ратифікаційні грамоти щодо угод про асоціацію між ЄС та Грузією, Україною і Молдовою [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.day.kiev.ua/uk/news/240715-nimechchyna-deponuvala-ratyfikaciynu-gramotupro-asociaciyu-ukrayiny-z-yes
15. Повний текст документів, ухвалених на переговорах в Мінську [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://tyzhden.ua/Politics/129751
16. Політичні відносини між Україною та Німеччиною [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://germany.mfa.gov.ua/ua/ukraine-de/diplomacy
17. Райнер Лінднер: “Ми активно агітуватимемо за підписання угоди про асоціацію” // Голос України. – 10 жовтня 2013. – №189 (5689). – С. 20.
18. Рейсовим літаком Яценюк полетів на зустріч з європейськими посадовцями [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://tsn.ua/video/video-novini/reysovim-litakom-yacenyuk-poletiv-na-zustrich-z-yevropeyskimi posadovcyami.html
19. Северный поток-2: опасность проекта для Украины недооценили [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://politeka.net/news/economics/731217-severnyj-potok-2-opasnost-proekta-dlja-ukrainy
20. Спільна декларація про основи відносин між Україною і ФРН [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_012
21. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_492
22. Угода між Україною і ФРН про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_002
23. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_012
24. ФРН – стабілізуючий чинник та рушійна сила у становленні і розвитку європейської демократичної України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://bintel.com.ua/uk/article/frg-stabilizirujushhij-faktor-i-dvizhushhaja-sila-2/
25. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_002
26. Янукович провалив саміт у Вільнюсі [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.pravda.com.ua/news/2013/11/29/7003507/
27. “Arms control is pure realpolitik” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.auswaertigesamt.de/en/newsroom/news/maas-funke/2186272
28. Die Zukunft fur die wir kampfen. Langfassung des Wahlprogramms zur Bundestagswahl 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dielinke.de/fileadmin/download/wahlen2017/wahlprogramm2017/die_linke_wahlprogramm_2017.pdf
29. European Commission “Nord Stream II” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-18-1285_en.htm
30. Federal Republic of Germany will continuee to support Ukraine on its European path [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/en/news-feeds/foreign-offices-news/65679-frn-prodovzhuvatime-pidtrimku-ukrajini-na-jevropejsykomu-shlyahuderzhavnij
31. Freie Wahl, grosse Qual Orangener Pyrrhussieg in der Ukraine? [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.zeitschrift-osteuropa.de/hefte/2006/5/freie-wahl-grosse-qual
32. Fur eine aktive Europaische Ukraine-politik. CDU CSU. Fraktion im deutschen Bundestag. 30. September 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cducsu.de/en/download/file/fid/47345
33. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland geandert am 23. Dezember 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.btg-bestellservice.de/pdf/1006 0000.pdf
34. Kleine Anfrage der Abgeordneten Dr. Alexander S. Neu… und der Fraktion. Assoziierungsabkommen zwischen der Ukraine und der Europaischen Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dip21.bundestag.de/dip21/btd/18/010/1801083.pdf
35. Merkel A. Rede von Bundeskanzlerin Angela Merkel anlasslich der 51 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.bundesregierung.de/Conten t/DE/Rede/2015/02/2015-02-07-merkelsicherheitskonferenz.html
36. Merkel: Russland soll wieder unser Partner warden [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://europaobjektiv.com/ nachrichten/nachrichten_703.html
37. Programm fur Deutschland. Wahlprogramm der Alternative fur Deutschland fur die Wahl zum Deutschen Bundestag am 24. September 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.afd.de/wpcontent/uploads/sites/111/2017/06/2017-06-01_AfD Bundestagswahlprogramm_Onlinefassung.pdf
38. Russland-Sanktionen kosteten die EU-Lander 30 Milliarden Euro [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.wifo.ac.at/jart/prj3/wifo/resources/person_dokument/person_dokument.jart?publikationsid=60666&mime_type=application/pdf
39. Steinmeier setzt auf Verhandlungen mit Russland [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.handelsblatt.com/politik/ international/ukraine-konfliktsteinmeier-setzt-auf-verhandlungen-mit- russland/11459016.html
40. Ukraine gas firm says Russians delaying gas talks as they spur work on Nord Stream II [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.reuters.com/article/russia-ukraine-gas/ukraine-gas-firm-says-russians-delaying-gas-talks-as-they-spur-work-on-nord-stream-2-idUSL8N1ZL32Z
41. Weissbuch 2016 zur Sicherheitspolitik und zur Zukunft der Bundeswehr [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.bmvg.de/resource/blob/13708/015be272f8c0098f1537a491676bfc31/weissbuch2016-barrierefrei-data.pdf
42. We`ll lift Russia sanctions when east Ukraine is peaceful – Merkel [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-russia-germany-merkel/well-lift-russia-sanctions-when-east-ukraine-is-peaceful-merkel-idUSKCN1BJ25N