Ключові слова: нігілізм, феномен, сенс життя, європейська філософія, цінності, декаданс.

 The article deals with the phenomenon of “nihilism” in European philosophical thought XVIII-XX centuries. Was made an attempt to characterize the notion of “nihilism”, to analyze the philosophies, labor thinkers who consider this phenomenon, and determine its impact on the understanding of the meaning of human life issues.

Key words: nihilism phenomenon, meaning of life, European philosophy, values, decadence.

Явище нігілізму в історичному розвитку європейської філософської думки є своєрідним, оскільки внесло кардинально інші критерії в ціннісно-орієнтаційний рівень сприйняття процесів та явищ суспільства, тих, які проявляються на особистісному рівні. Звертаючись до етимології слова «нігілізм», бачимо, що походить воно від латинського «nihil» і в своїй суті означає заперечення всіх норм, принципів, законів. Як стверджує німецький мислитель, філософ Вернер Краус, численні форми прояву нігілізму виходять з двох відмінних позицій: активної, войовничої, екстравертної та пасивної, байдужої, інтравертної. У реальному житті ми стикааємося не з абсолютним нігілізмом, а з відносними формами його вияву. Наприклад самогубство є за певних обставин абсолютним нігілізмом. Він поділяє нігілізм на деонтологізуючий – той, що змушений обирати між світом, який сприймається почуттями на користь того, який тільки мислиться, та деідеалізуючий – той, що заперечує світ, який мислиться на користь безпосередньо даної нам дійсності  [2].

Проте існує не лише філософський підхід до розуміння поняття нігілізму. Психологічні дисципліни теж мають власні трактування поняття нігілізму, проте вже із іншого ракурсу. В теорії психоаналізу, наприклад, нігілізм – заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. Еріх Фромм запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту. Він вважав, що центральною проблемою людини є внутрішньо властиве людському існуванню протиріччя між буттям «кинутої в світ мимо своєї волі людини» і тим, що вона виходить за межі природи завдяки здатності усвідомлювати себе, інших, минуле і майбутнє. Е. Фромм стверджував, що розвиток людини, її особистості відбувається в рамках формування двох основних тенденцій: прагнення волі і прагнення до відчуження. Розвиток людини йде шляхом збільшення «волі», але не кожна людина може адекватно скористатися цим шляхом, викликаючи ряд негативних психічних переживань і станів, і це приводить її до відчуження.  Власне, в результаті людина втрачає своє «Я». Виникає захисний механізм «втеча від волі». Йому ж характерні мазохістські і садистські тенденції, деструктивізм, прагнення людини зруйнувати навколишній світ.

Поняття нігілізм також аналізується австрійським психологом, учнем Зігмунда Фройда Вільгельмом Райхом. Він писав про те, що тілесні характеристики  (стриманість і напруженість) і такі особливості, як постійна посмішка, зверхня, іронічна і зухвала поведінка – це все залишки дуже сильних захисних механізмів в минулому, які відокремилися від своїх вихідних ситуацій і перетворилися на постійні риси характеру. Вони проявляються як «невроз характеру», однією з причин якого і є дія захисного механізму – нігілізму. «Невроз характеру»  – це тип неврозу, під час якого захисний конфлікт виражається в окремих рисах характеру, способах поведінки, тобто в патологічній організації особистості в цілому.

Важливо зазначити, що нігілізм мав важливе місце і у працях німецького мислителя Фрідріха Гайнріха Якобі, котрого можна вважати родоначальником даного терміну. Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігілізмом – різні вчення. Філософія нігілізму – це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Це поняття має стати повноцінною основою життя людини, створити для неї умови задоволення та вседостатку. Тому, воно має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття. Цю теорію підтримував також і німецький мислитель, прибічник анархо-індивідуалізму Макс Штирнер. Він вказував на те, що щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь-яких вказівок на які-небудь граничні основи людського існування. Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скептицизмі, а також в агностицизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обґрунтування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знаннями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі  [3, с. 165].

Не менш важливе значення у характеристиці нігілістичної філософії, формуванні філософської позиції нігілізму, мають філософські погляди німецького мислителя, представника класичної філософії, Фрідріха Ніцше. В своїх працях філософ намагався показати власну позицію нігілізму, при цьому він відштовхувався від поняття істини. Зокрема, Фрідріх Ніцше говорив: «Якщо істина, тобто істинне і дійсне, виводиться і зводиться, в якийсь самосущий світ, то це суще виступає як щось таке, для чого повинно підкоритися все людське життя. Істинне є саме по собі належне і бажане. Людське життя тільки тоді на щось годиться, тільки тоді визначена істинними чеснотами, коли ці останні тільки до того спрямовані і тільки тому сприяють, щоб здійснити бажане і належне, слідувати за ними і так підпорядкувати себе ідеальному».  Поряд із тлумаченням поняття істинності та істини, мислитель зважає ще на місце людини, як основи, фактора, що є носієм нігілістичних позицій. «Людина, – писав мислитель, – котра відрікається перед ідеалами і дуже прагне їх виконати, є доброчесною, придатною для суспільного життя»  [5]. Така людина має можливість створювати і хороші суспільні умови, формувати навколо себе приємну ауру спілкування та відносин із людьми, а головне – така людина ніколи не буде пустою у своєму житті, оскільки має власну життєву позицію і бажання її втілювати.

Поряд із поняттям ідеалу та суб’єкта людини, котрі використовуються в розумінні мислителем суті нігілізму та співвідношення із ним питання сенсу життя, є питання моралі. Мораль розуміється як вчення про відносини панування, при них, в свою чергу, виникає «феномен життя». Фрідріх Ніцше, зокрема, писав: «Я розумію під мораллю систему оцінок, що стикаються з умовами життєдіяльності тієї чи іншої людини. З одного боку, мораль означає у формальному, найбільш широкому сенсі будь-яку систему оцінок і відносин панування [5, с. 301]. Мораль тут розуміється настільки широко, що і нові оцінки теж можуть бути названі «моральними», лише тому, що ними встановлюються умови життєдіяльності. По-друге, однак, і як правило мораль означає, за Ніцше, систему тих оцінок, які включають в себе вступ безумовних верховних цінностей у собі в сенсі платонізму і християнства. Мораль є мораль так званої «хорошої людини», яка живе з протилежності і всередині протилежності до «зла» і не «по той бік добра». Оскільки метафізика Ф. Ніцше стоїть «по той бік добра і зла», намагаючись перш за все виробити і зайняти цю позицію як принципову і основоположну, Ніцше вправі можна назвати так званим «імморалістом»  [6].

«Добра людина» цієї «моралі» є, мисляча метафізично, та людина, яка нічого не підозрює про походження цінностей, яким вона підпорядковує себе як безумовним ідеалам. Це не походження цінностей тримає людину в стороні від будь-якого експліцитного осмислення походження цінностей: а саме те, що вони встановлені самою волею до влади умов її власного бажання і суспільної автономності. «Наївність» людини в побудові життєвих орієнтирів рівнозначна з «психологічною невинністю». Це означає те, що волю до влади, котра є в людині постійною, вона виносить у собі як варіант реабілітації перед життєвими труднощами. Людині психологічно комфортно виносити в собі бажання влади, оскільки це комфортно психологічно. Такі очікування нівелюють всі невдачі і поразки людини, забезпечують її стабільність у житті, якої вона не може віднайти у питаннях власного сенсу життя. «Це все ще та сама гіперболічна наївність людини, вводити самого себе як зміст і міру цінностей, оскільки лиш через призму власного буття можна забезпечити хоча б часткове виведення формули життя. Ніщо інше не дає нам відповіді на це питання, або, і це абсолютно можливо, її і немає взагалі» – саме так висловився Фрідріх Ніцше, трактуючи тяжіння до пошуків людиною сенсу власного буття  [4, с. 201].

Ще однією і важливою ланкою у виведенні пошуків сенсу життя є виведення співвідношень у поняттях «нігілізм» та «декаданс», чого не намагалися зробити філософи до того часу, або ж цієї епохи. Ніцше перетворює французьке слово «decadence»  (занепад, розкладання) у філософську категорію. Цей «декаданс» для нього не просто розкладання, але і, перш за все, виродження, виснаження духовних сил. З точки зору теорії волі до влади, декаданс – це постійне ослаблення, не зростання, а згортання сили і могутності. Причому для мислителя декаданс, як усякий занепад, старіння, відмирання, відпадання окремих частин, абсолютно закономірний. «Поява декадансу так само необхідно, як і будь-який поступальний рух у житті, не в нашій владі усунути його… З чим потрібно всіма силами боротися, так це з занесенням зарази в організм, а декаданс завжди знайде своє місце в людському житті».

В епоху декадансу діячі культури є, переважно, декадентами, окрім Наполеона. Ніцше наділяє титулом декадента майже всіх представників культури XIX століття. Не мине ця доля і колишніх його наставників – Ріхарда Вагнера і Артура Шопенгауера. Фрідріх Ніцше зумів створити власну позицію та вплив на філософію ХХ ст. Мислитель зневажає ідеали християнства, насамперед за те, що вони є породженням «стадної» моралі, моралі слабких. Власне християнство для Ніцше – це і є вид декадансу. Точно так він заперечує і ідеали соціалізму, оскільки не бачить в них нічого і вважає їх продовженням, модифікацією християнських ідеалів – ідеалів тиранії слабких і пригноблених над сильними і творчими особистостями. Час життя Ніцше – є час занепаду, розкладу, і знову ж таки – декадансу. «Найбільш загальна ознака сучасної епохи: неймовірний спад гідності людини в її власних очах». Ця епоха породжує соціалістичні вчення, які філософ відносить до пасивного нігілізму  [1].

«Соціалізм, – пише Ніцше, – як до кінця продумана тиранія найдурніших, тобто поверхневих, заздрісних, на три чверті акторів, – дійсно є кінцевим висновком з «сучасних» ідей і їх прихованого анархізму». Анархізм тут, мабуть, треба розуміти не як конкретне політичне вчення, а саме як символ пасивного нігілізму. «У вченні соціалізму погано захована» воля до заперечення життя» – подібні навчання могли вигадати тільки люди-невдахи і неправильно сформоване суспільство»[7].

Декаданс є основна характеристика нашої епохи. Саме в осмисленні поняття декадансу можна знайти ті перешкоди, котрі зустрічає людина на нинішньому етапі розвитку суспільства та, як наслідок, розвитку філософії. Сформовані мислителем і наслідки декадансу, котрі є співзвучними із тими наслідками, які викладені в позиціях нігілізму. Серед них такі суспільні проблеми, як гріховність перед суспільством, хворобливість людини, злочинність, християнські норми целібату, котрі ведуть до зниження народжуваності та збочень. Внаслідок – це істерія, ослаблення волі. І менші частинки, складові цього ослаблення – це алкоголізм, песимізм, анархізм, розпуста, також і духовне зледеніння, те, яке знищує всю людську сутність.

Отже, основна позиція нігілізму у філософії зазначеного періоду диктує те, що людина не може знати визначальних чинників свого життя, тому вона має прагнути відмовитися від будь-якого осмислення його і жити бездумно. На основі осмислення цих особливостей, а також  особливостей декадансу, Фрідріх Ніцше об’єднує їх розуміння з власного погляду. Але співвідношення понять нігілізм і декаданс – не просто співвідношення частини і цілого, або ж співвідношень, залежних одна від одної.. Ніцше висуває положення про активну і пасивному форму нігілізму, виходячи з якого нігілізм може мати двояке значення: нігілізм як знак підвищеної потужності духу – активний нігілізм, та нігілізм як падіння і регрес сили духу – пасивний нігілізм. Ці всі моменти показують лише те, що життя для людини  не має сенсу, воно лиш протікає, як лінійне утворення, без зупинок для усвідомлення людиною того, що воно має сенс. Саме тому, вказуючи на той спектр думок, які виникали на тлі цих філософських настроїв і загалом нігілістичної філософії, особливо в контексті сенсу життя людини, варто сказати, що це питання є концептуально важливим. Воно потребує чіткої диференціації та всебічної характеристики, як таке, що пояснює сенс людського життя з протилежного, «негативного», «нігілістичного» боку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Виктор Франкл Человек в поисках смысла. –  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ru/DPEOPLE/frankl.txt
2. Дубровский Д. И. Смысл смерти и достоинство личности/ Д. Дубровский // Философские науки. – 1990. – № 5. – С. 14–16
3. Зеленкова І. Л. Проблема сенсу життя: Досвід релігієзнавчого дослідження / І. Зеленкова. – Мінськ, 1993. – 525 с.
4. Ніцше Ф. Повне зібрання творів. – Том 4. Так мовив Заратустра. – Львів: Астролябія, 2010. – 384 с.
5. Пристинська Г. Я. Самість людини в західній філософії  (XVI-XVII ст.) / Г. Пристинська // Мультиверсум. Философский альманах. – 2001. – №21. – С.42–49.
6. Харченко О. – Нігілізм та ніцшеанство. –  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14550112/religiyeznavstvo/indiferentizm.html
7.  Шелег А. – Моральний нігілізм Ніцше – знищення сенсу життя. –  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://nihilismnicshe.filos23 /184jo.html

Ключові слова: тривожність, очікування, цінності, адаптація, психологічні характеристики, конфлікт.

Аннотация. В статье освещаются социально-психологические, педагогические детерминанты возникновения тревожности при взаимодействии коллектива. Приводятся результаты исследования особенностей проявления тревожности и раскрывается взаимосвязь между тревожностью и психолого-педагогическими факторами.

Ключевые слова: тревожность, ожидания, ценности, адаптация, психологические характеристики, конфликт.

Постановка проблеми. Найважливішу роль у розумінні того, як людина виконуватиме ту чи іншу діяльність, особливо у тому випадку, коли поряд з нею хтось ще займається тією ж самою справою, окрім мотиву досягнення відіграє тривожність.

Деструктивна тривожність у фахівця-початківця не тільки призводить до неефективного виконання власних професійних обов’язків, а і пришвидшує появу професійного вигорання.

При оцінці стану проблеми тривожності у психологічній науці вирізняється дві, на перший погляд, взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на нерозробленість і невизначеність, багатозначність і незрозумілість самого поняття «тривожність» як в наший країні, так і за кордоном . Зазначається, що під цим терміном часто розуміються достатньо різні за природою явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами всередині одного напряму, підкреслюється суб’єктивність використання цього терміна.

У вітчизняній психології дослідження цієї проблеми достатньо рідкісні і мають фрагментарний характер. Значною мірою це пов’язано, мабуть, з відомими соціальними причинами – умовами, що не заохочували аналізу явищ, які відображають сприйняття людиною навколишнього світу як загрозливого і нестабільного.

В останні десятиліття інтерес українських психологів до вивчення тривожності істотно посилився у зв’язку з різкими змінами життя суспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривогу і тривожність. Разом з тим необхідно зазначити, що і сьогодні час в нашій країні тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна тривожність тощо). Проблемам тривожності дорослого індивіда та впливу її рівня на результати його діяльності та поведінки в соціальних групах увага майже не приділяється. Окремих її аспектів дослідники торкаються при комплексному дослідженні в галузі менеджменту.

Мета статті – дослідити вплив рівня тривожності особистості на її поведінку у трудовому колективі.

Виклад основного матеріалу.

Проблема тривожності займає особливе місце в сучасному науковому знанні. З однієї сторони, це “центральна проблема сучасної цивілізації” (Р.Мей, 1950, Є.Єріксон, 1950), найважливіша характеристика нашого часу: їй надається значення основного “життєвого переживання сучасності” (Ф.Готвалд, В.Ховланд, 1992). Саме тривожність знаходиться в основі цілого ряду психологічних труднощів дитинства, в тому числі порушень розвитку та поведінки дитини і підлітка (наприклад, деліквентність та аддиктивна поведінка) [5].

Тривогу як емоційний стан і як ситуативну чи особистісну рису, яка виникає у процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчали Ю.А.Александровський, Ф.Д.Горбов, А.Б.Леонова, Я.Рейковський, К.О.Сантросян, Ю.Л.Ханін, Х.Хекхаузен. У деяких дослідженнях тривожність розглядається як реакція на соціальні впливи при певних індивідуальних психофізіологічних особливостях (Г.Айзенк, В.Р.Кисловська, М. Ландерс, Н.Є.Лисенко, Н.Д.Левітов, М.Махоні, В.С.Мерлін, Ч.Д.Спілбергер), а також як така, що може виникати при різних психосоматичних захворюваннях (В.М.Мясищев, Є.І.Соколов та ін.). Вплив самооцінки та рівня домагань на розвиток тривожності вивчали Л.В.Бороздіна, Н.І.Наєнко, А.М.Прихожан, О.Т.Соколова.

Вивчалися питання впливу на виникнення, розвиток і закріплення тривожності в реальних умовах спільної діяльності, які проявляються в міжособистісній, внутрішньогруповій та міжгруповій взаємодії (Г.С.Абрамова, 1995; М.І.Буянов, 1988; І.В.Дубровіна, 1991; C.Spilberger, 1985; Ю.Л.Ханін, 1991).

На думку А.М.Прихожан, тривога – це емоційний стан, а тривожність – емоційно-особистісне утворення, яке має когнітивний, емоційний і операційний аспекти. Згідно її точки зору, певний рівень тривожності в нормі властивий всім людям і є необхідним для оптимального пристосування людини до дійсності. Відповідно, тривожність може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер. Наявність тривожності як стійкого утворення – свідчення порушень в особистісному розвитку, що перешкоджає нормальному розвитку, діяльності, спілкуванню [5].

Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення [4]. Тривога – емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога і тривожність тісно пов’язані зі стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [8].

Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язаних з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру, які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втому, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан [1].

Ф.Б. Березін [3] відзначив, що стан тривоги (тривожності) – це емоційний стан, ряд емоційних станів, що закономірно змінюють один одного у міру зростання, і виділив шість рівнів стану тривоги.

1. Перший рівень – найменша інтенсивність тривоги. Виражається в переживаннях напруженості, настороженості, дискомфорту. Це відчуття не несе ознаки загрози, а служить сигналом швидкого настання більш виражених проявів тривоги. Даний рівень тривоги має найбільше адаптивне значення.
2. На другому рівні відчуття внутрішньої напруженості змінюють гіперостезичні реакції або ж вони приєднуються до нього. Раніше нейтральні стимули набувають значущості, а при посиленні – негативне емоційне забарвлення.
3. Третій рівень – власне тривога. Виявляється в переживанні невизначеної загрози, відчуття неясної небезпеки.
4. Четвертий рівень – страх. Виникає при наростанні тривоги і виявляється в опредмечуванні, конкретизації невизначеної небезпеки. При цьому об’єкт, з яким зв’язується страх, не обов’язково відображає реальну причину тривоги, дійсну загрозу.
5. П’ятий рівень – відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, яка виникає в результаті поступового наростання тривоги і виражається у відчутті жаху. При цьому дане переживання пов’язане не із змістом відчуття, а лише з наростанням тривоги. Подібне переживання може викликати невизначена, але дуже сильна тривога.
6. Найбільш важливий рівень – тривожно-боязливе збудження, яке виражається в потребі рухової розрядки, панічному пошуку допомоги. Дезорганізація поведінки і діяльності викликається тривогою, досягає при цьому свого максимуму.

Н.Є.Аракєлов, у свою чергу, відзначає, що тривожність – це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів у певний момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини [2]. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провокованих при впливі на людину різними стресами.

Тривожність як риса особистості пов’язана з генетично детермінованими властивостями функціонуючого мозку людини, що спричиняються постійно підвищеним почуттям емоційного порушення, емоцій тривоги.

У дослідженні рівня домагань у підлітків М.З. Неймарк виявила негативний емоційний стан у вигляді занепокоєння, страху, агресії, що було викликано незадоволенням їхніх претензій на успіх. Також емоційне неблагополуччя типу тривожності спостерігалося в осіб з високою самооцінкою. Вони претендували на те, щоб бути «найкращими» виконавцями, або займати найвище становище у колективі, тобто мали високі домагання в певних сферах, хоча дійсних можливостей для реалізації своїх домагань не мали.

Широкого поширення набуло в останні роки використання у психологічних дослідженнях диференційованого визначення двох видів тривожності: «тривожність характеру» і «ситуаційна тривожність».

Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізненні ситуативної тривожності, пов’язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості та її оточення.

Проблему впливу рівня тривожності особистості на її стосунки і статус у колективі було вивчено на базі дитячих садків в м. Славута: дитячий садок №6 «Золота рибка», дитячий садок №9 «Теремок» та дитячий садок №3 «Росинка».

Об’єктом дослідження проблеми тривожності було обрано трудовий колектив даний дитячих садків. Матеріал для аналізу було зібрано за допомогою психодіагностичних методик.

Психодіагностичне дослідження полягало у дослідженні рівня тривожності і рівня мотивації досягнення працівників дитячих садків. Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі було виявлено рівень тривожності за допомогою методики Спілбергера. Отримані результати ми можемо побачити на наступній діаграмі:

Рис. 2.1. Рівень тривожності

Так, за показниками ситуативної та особистісної тривожності у працівників було виявлено низького рівня ситуативної тривожності лише 2%, середнього рівня 64%, високої ситуативної тривожності 34%. Особистісної тривожності низького рівня не виявлено, середнього рівня виявлено 70%, високого рівня 26%, дуже високого 4%. Ці результати говорять, що в працівників трудового колективу виявлено значну кількість осіб, які були схильні до високих рівнів, як ситуативної та особистісної тривожності, а це говорить про невпевненість в собі, велике хвилювання особливо в ситуаціях екстремального стану.

Використовуючи методику Т. Лірі, ми також оцінювали типологію поведінки в процесі взаємодії.

Обробка отриманих відповідей показала, що у 18% досліджуваних                (9 осіб) переважаючим типом міжособистісних стосунків є “доброзичливий”, тобто ці люди люб’язні зі всіма, орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення, свідомо конформні. Мають розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільні.

В 15% досліджуваних (6 осіб) переважаючим типом міжособистісних стосунків є “егоїстичний” тип. Люди з переважанням такого типа міжособистісних стосунків прагнуть бути над всіма, вони обачливі, егоїстичні, самозакохані. Труднощі перекладає на оточуючих, а самі відносяться до них відчужено, хвалькуваті, самовдоволені, зарозумілі.

“Альтруїстичний” тип ставлення до людей є переважаючим у 15% (6 осіб) учасників дослідження. Такі люди гипервідповідальні, емоційне відношення до людей проявляють в співчутті, симпатії, турботі. Вміють підбадьорити і заспокоїти оточуючих себе людей, безкорисливі і чуйні.

У 11% педагогів (4 особи) переважаючим типом міжособистісних стосунків виявлений “авторитарний” тип, тобто в людині присутній дух наполегливості, деспотичності і владності у всіх видах групової діяльності, причому ці якості не заважають (швидше навпаки) їх володареві бути компетентним, успішним в справах, викликати пошану з боку колег.

“Підозрілий” тип переважає  в 11% педагогів (4 особи). Такі люди скритні, нетовариські, злопам’ятні, свій негативізм проявляють у вербальній агресії. Вони образливі, схильні до сумніву у всьому, постійно на всіх скаржаться, мало чим задоволені.

Переважаючим в 11% досліджуваних (4 особи) є “підпорядковуваний” тип ставлення, що характеризується як покірний, сором’язливий, покірливий, схильний підкорятися сильнішому без врахування ситуації.

“Залежний” тип виявлений як переважаючий тип міжособистісних стосунків в 11% учасників дослідження (4 учасники дослідження). Такі люди слухняні, боязливі, безпорадні, схильні до захоплення оточуючих, не вміють проявляти опір та залежні від думки інших людей.

У 8% (3 особи) – переважаючим виявлений “агресивний” тип міжособистісного ставлення до людей. Такі люди прямолінійні, відверті, вимогливі, дратівливі, різкі в оцінці інших, непримиренні. В той же час вони енегрічні, наполегливі і уперті.

Графічно, отримані результати можна представити в вигляді діаграми.

Рис. 2.2. Переважний тип міжособистісних відносин в колективі

На діаграмі чітко бачимо, що у 18 % працівників колективу переважним є доброзичливий тип відносин до людей. І лише у 8 % досліджуваних – агресивний тип відносин. Це дозволяє нам зробити висновок про те, що в цілому соціально-психологічний клімат у колективі сприятливий. В ньому переважно бадьорий, життєрадісний тон взаємовідносин між працівниками. Відносини будуються на принципах співробітництва, взаємної допомоги, доброзичливості. Також існують норми справедливого та шанобливого ставлення до всіх членів колективу. Члени колективу активні, енергійні, панує довіра та висока вимогливість один до одного.

Нам було досить важливо знати, як той чи інший соціальний працівник поведе себе у можливій конфліктній ситуації, чи існує загроза виникнення конфліктної ситуації, котрої соціальний працівник буде не в змозі вирішити, чи навпаки, опитуваний має досить високий рівень професійної та комунікативної компетенції, і виникнення подібних ситуацій не загрожуватиме вирішенню суті справи.

У зв’язку з цим було проаналізовано тип поведінки працівників у конфліктних ситуаціях (тест К.Томаса). За результатами дослідження, 17% опитаних виявили схильність у конфліктній ситуації до уникнення конфлікту (ігнорування). К.Томас зазначає, що це досить небезпечна стратегія, оскільки ігнорування конфлікту може призвести до його неконтрольованого продовження.

Така стратегія ефективна лише в тих випадках, коли джерело конфлікту та його наслідки настільки незначні, що ними можна знехтувати, або якщо конфлікт ніяким чином не впливає на вирішення основного питання.

20% опитаних виявляють схильність до пристосування у конфліктній ситуації. Це також не завжди ефективно і дозволяється лише в тих випадках, коли є бажання вирішити конфліктну ситуацію за будь-яку ціну, або якщо конфлікт та його результати не зачіпають нічиїх особистих інтересів, або ж якщо стає явною готовність однієї сторони піти на значні поступки.

30% опитаних виявили бажання до співробітництва у конфліктній ситуації, тобто до спроби знайти конструктивне рішення, враховуючи інтереси обох сторін. 30% опитаних здатні піти на компроміс в конфліктній ситуації, що свідчить про бажання вирішити конфліктну ситуацію шляхом поступок з обох боків. Лише 3% опитаних виявили схильність до конкуренції в конфліктній ситуації, що неприпустимо в роботі менеджерського складу, який покликаний вирішувати всі проблеми клієнта, намагаючись не нав’язувати свою точку зору, а зрозуміти клієнта, тобто будь-яким шляхом вирішити питання без створення конфліктної ситуації.

Загалом результати дослідження показали, що незважаючи на схильність деяких працівників до конфліктної поведінки, психологічний клімат у колективі в цілому позитивний. Проте було зосереджено особливу увагу на рівні тривожності молодих працівників з метою виявлення її впливу на реалізацію працівників у професійному та особистісному плані.

Висновки. Отже, тривожність людини може бути серйозною перешкодою на шляху до професійних досягнень і реалізації себе як особистості, але з іншого боку певна міра тривожності може бути мотивацією до досягнення успіху.

Виявлення інших психолого-педагогічних чинників тривожності у взаємодії в колективі може бути перспективою подальших досліджень у даному напрямку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Вереніч Н. Особливості тривожності сучасних підлітків /Н.Вереніч // Психолог. – 2004. – № 23-24 (119-120). – С. 41-43.

2. Киричук О.В. Основи психології: Електронний ресурс. – Режим доступу: http: //www. pidruchniki.ws/14360106/psihologiya/vchitel_uchen

3. Психологія спілкування : Навчальний посібник / М.Філоненко. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 224 c.

4. Психологічний словник / За ред. В. П. Зінченко, Б. Г. Мещерякова. – М.: Педагогіка – Прес, 1996. – 312 с.

5. Прихожан А.М. Психология тревожности / А.М.Прихожан. – СПб.: Питер, 2007. – 192 с.

6. Рыжов В.В. Духовно ориентированный диалог и диалогличности /В.В.Рыжов // Гуманизм и духовность в образовании. – Нижний Новгород: НГЛУ, 1999. – С. 65 – 66.

7. Салливан Г.С. Интерперсональная теория в психиатрии/ Г.С.Салливан. – Москва, Санкт-етербург, 1999. – 290 с.

8. Формування особистості школяра: психолого-педагогічні проблеми: зб. наукових праць. – К: Інститут психології, 2005. – 72 с.

9. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник / В.В.Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Дослідники зазначають, що юнацький вік сензитивний для утворення ціннісної орієнтації як стійкої особистісної властивості, що впливає на становлення картини світу юнаків, зокрема в процесі розвитку автономності. Автономна особистість формується тоді, коли вона здатна не заперечувати природні прояви залежності, а керувати ними за допомогою особистісних установок, тобто здійснювати вибір. В період юності система ціннісних орієнтацій перебуває ще на стадії формування, і гостро постає проблема автономності особистості.
Дослідженням ціннісних орієнтацій студентської молоді займались Н. Є. Бондар, А. А. Козлов, З. В. Сікевич, В.Т. Лісовський, К. А. Нечаєва, І. А. Райгородська, Н. І. Стрелянова, Є. А. Подольська, А. М. Мордовець, І. Г. Попова.
Наукова новизна. В роботі виокремлені основні цінності, що мають значення у виборі цілей в процесі автономності в юнацькому віці та визначено вибір стратегії цілей в автономних і залежних осіб.
Предмет дослідження: ціннісні орієнтації та особливості вибору цілей в процесі розвитку автономності особистості.
Мета дослідження: виявити й емпірично обґрунтувати, які ціннісні орієнтації є основою вибору життєвих цілей в юнацькому віці.
Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, що закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань. Ціннісні орієнтації відокремлюють значуще, суттєве для певної людини від несуттєвого. Наявність життєвих цінностей у свідомості людини залежить як від вікового етапу, на якому знаходиться індивід, новоутворень цього періоду, так і рівня розвитку суспільства загалом. [8].
Формування ціннісних орієнтацій сприяє процесу розвитку особистості в цілому. Як один з елементів структури особистості, вони відіграють вирішальну роль в регуляції поведінки, формуванні світогляду, переконань, виборі життєвого шляху, особливо на етапі становлення професійно трудової діяльності в юнацькому віці. Саме завдяки цінностям особистість відчуває себе цілісно в оточуючому її світі. Оскільки ціннісні орієнтації знаходяться в основі вибору життєвих цінностей людини, то їх знання допомагає з’ясувати причини її вчинків і дій. [7].
Ціннісні орієнтації визначають спрямованість суб’єкта на реалізацію певних відношень, які відповідають даній ціннісності, спрямованість на певну діяльність; зміст уявлення про своє «Я», що відповідає спрямованості; виділення у свідомості певного предметно-діяльнісного змісту і його провідну роль в формуванні самосвідомості особистості. [12].
Ціннісні орієнтації особистості виконують функції регуляції поведінки і визначення її мети, зв’язують в єдине ціле особистість і соціальне середовище. На кожній стадії розвитку особистості вибір переважаючого механізму формування ціннісної системи визначається складним комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішні психологічні чинники і чинники зовнішнього соціального середовища визначають особливості розвитку системи ціннісних орієнтацій, взаємодіючи між собою при здійсненні тієї або іншої діяльності.
Цінністю, з одного боку, вважаються норми та принципи, які є ідеалом суспільної життєдіяльності та поділяються всіма членами суспільства або їх переважною більшістю. З іншого — цінністю можуть вважатися бажані та значущі для окремої особистості норми, принципи та цілі. [2].
Поняття «орієнтація» означає спрямованість, напрям розвитку. У нашому випадку йдеться про спрямованість особистості на якісь мети, вибір людиною життєвих пріоритетів. Треба зазначити, що, на думку науковців, які досліджують проблему формування ціннісних орієнтацій особистості та їхньої реалізації у життєвій та професійній діяльності, наголошують на помилковості ототожнення ціннісних орієнтацій людини з цінностями та нормами, що існують у суспільстві. [5].
Ціннісні орієнтації у своїй єдності з потребами, інтересами, життєвими цілями, установками утворюють цілісну структуру особистісних якостей, серед яких, на думку А.Г.Здравомислова, ціннісні орієнтації особистості є своєрідною “віссю свідомості”. Всі інші компоненти даної структури знаходяться в залежності від неї [11].
В юнацькому віці перед молодою особою постає необхідність самовизначення, здійснення вибору свого життєвого шляху як найважливішої життєвої значущості.
У студентському віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій перебуває ще на стадії формування. У цьому віці певною мірою сформована ієрархія життєвих цілей, однак молода людина ще недостатньо володіє мистецтвом їх досягнення, а це може уповільнювати процес опанування соціально ціннісної поведінки. В період юності гостро постає проблема автономності.
Автономність визначають як певну соціально-психологічну якість, що дозволяє людині діяти незалежно від внутрішніх і зовнішніх установок, демонструючи здатність до самостійності, а автономія визначається як потреба в прояві цієї якості.
Саме в юнацькому віці постає необхідність вибору цілей та свого життєвого шляху, що є досить важливим на даному етапі розвитку особистості. Ціннісні орієнтації полягають у виборі чи відкиданні певних життєвих сенсів, та готовність, чи неготовність вести себе у відповідності з ними. Вони визначають загальну спрямованість інтересам та прагненням особистості, вибудовують ієрархію індивідуального вибору у будь-якій сфері, формують цільову й мотиваційну програму поведінки. [10].
Автономність особистості проявляється насамперед у самостійній діяльності. Прояви автономії в юнацькому віці (до 18, 20–22 років) полягають в удосконаленні пошуків смислу життя та системи цінностей. Тому ми зосередимо увагу на аналізі ролі ціннісних орієнтацій у виборі цілей на етапі розвитку автономності особистості. [9].
Для того, щоб перевірити які ціннісні орієнтації є основою вибору цілей в процесі розвитку автономності особистості в юнацькому віці, ми провели емпіричне дослідження на базі Національного університету «Острозька академія». Вибірку склали 75 студентів. Для збору даних ми використали комплекс психодіагностичного інструментарію, який складався з таких методик: адаптована версія тесту «Ціль у житті» Джеймса Крамба і Леонарда Махоліка, морфологічний тест життєвих цінностей МТЖЦ В.Ф. Сопова та Л.В. Карпушина (на основі вдосконалення методики І. Г. Сеніна), діагностика стратегії досягнення цілі та методика «Виявлення стилю саморегуляції діяльності Г.С. Пригіна.
Провівши заміри та обробивши отримані дані за допомогою методів математичної статистики, ми отримали такі результати:
1) серед групи досліджуваних найвищу позицію серед термінальних цінностей займає творчість – 14,8. Наймеш значимою для респондентів виявилось здоров’я – 3,7;
2) в юнаків серед інструментальних цінностей найбільш виражені непримиримість до недоліків – 13,5; ефективність у справах – 12,1; раціоналізм – 11,1, а найнижчу позицію займає життєрадісність – 6,5;
3) в ході дослідження смисло-життєвих цінностей найбільшого значення набуває локус контролю-життя, або керованість життям – (31,4). Остання позиція в розподілі ціннісних орієнтацій належить локусу – Я (21,8);
4) серед дослідження домінуючих життєвих сфер респондентів найбільших значень набуває сфера «фізичної активності» – 49,71494; найнижчі показники займає професійне життя – 46,26666667. В досліджуваних домінує така духовно-моральна цінність (визначена за МТЖЦ) як розвиток себе – 10,89444;
5) у виявленні стилю саморегуляції діяльності серед досліджуваних переважають автономні особи – 42 %, всі інші респонденти – це або залежні або ті, про яких певного висновку винести можна (так би мовити невизначений стиль регуляції).
Ми провели факторний аналіз дослідження ролі ціннісних орієнтацій в процесі вибору цілей особистості і визначили, що ключовими у виборі життєвих цілей в юнацькому віці є «творчість», «непримиримість до недоліків», «ефективність у справах» та «раціоналізм».
1) У зв’язку стилю регуляції діяльності та вираженості смисло-життєвих орієнтацій група досліджуваних з вираженим рівнем автономності отримала найвищі показники порівняно із залежними групами за такими параметрами СЖО як: цілі (33,1053), процес (34,5263) та результат (27,2105). Локус контролю – Я, та локус контролю – життя майже не відрізняються;
2) група з найнижчим рівнем автономності (залежні) отримала найнижчі показники за результативністю (17,7333);
3) в респондентів, в яких виражений автономний стиль регуляції діяльністю, найбільший зв’язок помітний з категорією «розвиток себе» – 44,2727 (в залежних – 36,125); «духовне задоволення» – 43,5455 (в залежних – 33,625); «власний престиж» – 39,4545 (в залежних – 34,125) та «матеріальне становище» – 37,4545 (в залежних – 30);
4) в респондентів, з вираженим автономним стилем регуляції діяльністю, найбільший зв’язок прослідковується з категорією «професійне життя» – 49,3636, натомість в залежних – 40,6250.
5) в респондентів, з вираженим автономним стилем регуляції діяльністю, найбільший зв’язок прослідковується з активно-ригідною стратегією (35,2000), на другій позиції – активно-пластична стратегія (30,6333). В юнаків із залежним стилем регуляції діяльністю переважає пасивна стратегія (21,2000).
Таким чином, найвищу позицію серед термінальних цінностей займає творчість. Серед інструментальних цінностей найбільш виражені непримиримість до недоліків. Серед смисло-життєвих цінностей домінує локус контролю-життя, а також така духовно-моральна цінність як розвиток себе.
Група досліджуваних з вираженим рівнем автономності отримала найвищі показники за такими параметрами як: цілі (33,1053), процес (34,5263) та результат (27,2105), найбільший зв’язок помітний з категорією «розвиток себе» – 44,2727 (в залежних – 36,125); «духовне задоволення» – 43,5455 (в залежних – 33,625), а найбільший зв’язок прослідковується з категорією «професійне життя» – 49,3636. Залежні студенти отримали найнижчі показники за результативністю (17,7333).
В автономних студентів домінуючою є активно-ригідна стратегія (35,2000), а в юнаків із залежним стилем регуляції діяльністю переважає пасивна стратегія (21,2000).
Такі цінності як «творчість», «непримиримість до недоліків», «ефективність у справах» та «раціоналізм» є ключовими у виборі життєвих цілей в юнацькому віці.

Список використаних джерел:
1. Алексеева В. Г. Ценностные ориентации личности и проблемы их формирования / В. Г. Алексеева// Сов. педагогика. – 1981. – № 8. – С. 61 – 69.
2. Асеев В. Г. Формирование личности и структурный уровень мотивов / В.Г. Асеев // Проблемы личности: Материалы симпозиума. – М.: Наука, 1969. — С. 334.
3. Афанасьева И. Г. Социальные ценностные ориентации личности/ И.Г. Афанасьева. – М.: Политиздат, 1986. – 159 с.
4. Будинайте Г.Л. Личностные ценности и личностные предпочтения субъекта/ Г. Л. Будинайте, Т.В. Корнилова // Вопросы психологии . – 1993. – No 3. – С. 99–105.
5. Бутківська Т. В. Проблема цінностей у соціалізації особистості //Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За ред. О. В. Сухомлинської. –К.: АПНУ, 1997. – С. 27 -31.
6. Волков А.М. Деятельность: структура и регуляция. Психологический анализ/ Микадзе Ю.В., Солнцева Г. Н. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 216 с.
7. Волочков А. А. Ценностная направленность личности как выражение смыслообразующей активности / А.А. Волочков // Психол. журнал. – 2004. – Т. 25, № 2. – С. 17 – 26.
8. Дуб В.Г. Ціннісні орієнтації як детермінанта соціалізації особистості. / В.Г. Дуб // Збірник наукових праць. Психологічні науки. – 2011. – № 8. – С. 99–104.
9. Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности / А.Г. Здравомыслов – М.: Политиздат, 1986. – 224 с.
10. Личность и ее ценностные ориентации / Под ред. В.А.Ядова и др. // Информ. бюллетень ИКСИ АН СССР. – М.,1969. – Вып.1. – № 4(19). – 17 ос. – Вып.2. – № 25(40). – 123 с.
11. Молчанов С. В. Особенности ценностных ориентаций личности в подростковом и юношеском возрастах / С. В. Молчанов // Психологическая наука и образование. – 2005. – № 3. – С. 16–25.18стор.
12. Kluckhohn,F.R.Variations in value orientations/ F.R.Kluckhohn, F.L.Strodtbeck. – Evanston, IL : Row, Peterson, .1961. –P.5–48.

Ключові слова: вимоги, правова культура, цінності, норми, моральні засади, інформація, юрист, особа, клієнт, взаємовідносини.

В статье раскрывается и высвечивается значение соціально психологических и этических факторов в профессии юриста. Осуществляется классификация требований, какими должен владеть юрист.

Ключевые слова: требования, правовая культура, ценности, нормы, моральные принципы, информация, юрист, лицо, клиент, взаимоотношения.

The article exposes and highlights the importance of socio-psychological and ethical factors in the legal profession. The classification requirements, which should have a lawyer.

Keywords: requirements, legal culture, values​​, norms, moral principles, information, a lawyer, a person customer relationships.

Правова культура суспільства загалом – це різновид суспільної культури, що відображає високий рівень правосвідомості й законності, досконалості законодавства і юридичної практики, охоплює всі цінності, створені людьми в галузі права. Власне кажучи, це сукупність позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки, юридичної техніки і практики. Правова культура окремої особистості – це позитивна правосвідомість, розуміння принципів права, повага до права, впевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання власних прав і обов’язків та їх виконання. Це позитивна правосвідомість у її виявленні у правомірній поведінці[1].

Професія юриста потребує від особи, яка бажає займатися юридичною діяльністю значну кількість різного роду вимог:

• правова культура;
• професійна культура;
• етична культура юриста;
• професійні вимоги (глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, наявність системи базових юридичних знань, наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, наявність юридичних спеціалізованих знань, наявність навичок організаторської роботи, володіння навичками юридичного діалогу, точного та неухильного, свідомого виконання вимог юристом чинного законодавства, дотримуватись принципу конфіденційності ).
• психологічні вимоги (потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат).
• соціально-психологічні вимоги (висока відповідальність,комуні-

кативні дії, високі організаторські здібності і т.д.).

В правовій культурі юриста розрізняють окремі структурні елементи, серед яких виділяють правову свідомість, що формується на ґрунті правової ідеології та правової психології. Слід підкреслити, що таке структурування феномену правової культури особи – результат глибокого науково-теоретичного пізнання, хоча в реальному житті всі названі компоненти одночасно співіснують у просторі та часі. Лише завдяки їх гармонійному розвитку та «співпраці» культурний рівень особи може виявитися на належному рівні[2].

Враховуючи те, що представники юридичної професії є носіями культурних цінностей у сфері права, можна з певністю сказати, що водночас вони є і суб’єктами реалізації відповідних функцій. Своїми діями, рішеннями, манерою поведінки в цілому юристи у взаємовідносинах з клієнтами впроваджують у площину реального життя не просто культуру, а цілу низку правових цінностей, що перебувають під охороною права: життя людини, її честь, гідність, недоторканність, свободу, справедливість тощо. Таким чином, для представників правничої професії наявність високого рівня правової культури є обов’язковим елементом та необхідною умовою якісного виконання професійного обов’язку у взаємовідносинах з клієнтами. Щодо таких понять, як професійна та правова культура, то вони за обсягом співвідносяться як ціле та частка, але така частка, яка відіграє ключову роль стосовно інших (моральна, політична, психологічна культура тощо).

У зв’язку з цим серед вимог, які ставлять до юристів у взаємовідносинах з клієнтами, визначають такі: глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, що набула відображення у законі; наявність системи базових юридичних знань, що закладають основи правового світогляду та правового мислення (філософські, історико-теоретичні, методологічні); наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, які дають можливість орієнтуватися в межах тієї чи іншої сфери здійснення юридичної практики; наявність юридичних спеціалізованих знань, що дають змогу виконувати ті чи інші процедури, дії, тощо, розумітися у функціональному призначенні того чи іншого учасника юридичного процесу; наявність навичок організаторської роботи у забезпеченні діяльності трудового колективу правової установи, навичок особистої підготовки документів юридичного змісту, надання їм оцінки з погляду істинності та значення у вирішенні юридичної справи; володіння навичками юридичного діалогу в спілкуванні з іншими суб’єктами юридичної діяльності або особами, що мають до неї опосередковане (непрофесійне) відношення[3].

Однією з важливих вимог до юриста у взаємовідносинах з клієнтами є вимога точного та неухильного, свідомого виконання юристом чинного законодавства. У культурно-правовому аспекті представник юридичної професії у свідомості клієнтів повинен залишатися еталоном правової поведінки.

Говорячи про вимоги до юриста-практика у взаємовідносинах з клієнтом, варто звернути особливу увагу на соціально-психологічні та морально-етичні аспекти юридичної діяльності. Психологічна структура юридичної діяльності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат.

Так, терміном «потреба» зазвичай позначають три феномени:

а) об’єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їхнє життя і розвиток; б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійсності і власних обов’язків; в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як організму чи особистості[4].

Потреби – це вихідне спонукання до діяльності, джерело активності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них виділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному житті, спілкуванні, творчості тощо.

Мотиви – це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (інтерес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив виступає як безпосередня спонукальна сила, що суб’єктивно переживається, як безпосередня причина його діяльності[5].

Мета (ціль) – передбачуваний результат діяльності, спрямованої на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи іншу потребу. Мета – своєрідний образ бажаного результату, який визначає характер і спосіб дій людини. Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви, являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридичного працівника[6].

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають змогу здійснювати ті чи інші конкретні дії (до засобів належать способи, методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов’язаних дій. Дія – це частина діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на простіші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія – це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета досягається шляхом розв’язання задачі, яка і є суттю окремої дії[7].

Важливо зазначити, що діяльність юриста не є простою сумою перелічених вище елементів дій. На практиці співвідношення дій в структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її виконання відбувається об’єднання і розділення дій на окремі операції, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними способами, методами, заходами, що визначається індивідуально-психологічними особливостями особистості юриста, його професійною кваліфікацією, минулим досвідом. Звичайно, способи, методи, заходи дій юриста будь-якої спеціальності прямо пов’язані з тими знаннями, навиками і вміннями, які він отримує в стінах вищого навчального закладу[8].

Можна також зазначити окремі соціально-психологічні особливості роботи юриста. Насамперед слід підкреслити, що юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов’язок застосовувати владу від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридичних працівників розвивається «професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій»[9]. З психологічного погляду складність розв’язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало його мислення.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, свідками та іншими особами. Комунікативні дії включають різні види контактів: бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення; директивна взаємодія, пов’язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб; переговори з різними категоріями людей; колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації; спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо[10].

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вимагає високих організаторських здібностей. Для багатьох юридичних професій характерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організація власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами[11].

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних рисах невідомий. Працівник – спеціаліст виробничої сфери завжди має образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.[12]. Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психологічного й соціально-психологічного характеру, тому знання основ загальної і соціальної психології по праву вважається передумовою глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень юридичної психології .

Правові норми та норми моралі регулюють  відносини між людьми. Мораль (лат. мoralis – повчальний[13]) – система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством[14]. Мораль визначають також як норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість[15].

На думку В. Сокуренка, мораль – це певні правила соціальної поведінки людини. Тому коли мова йде про мораль, здебільшого мають на увазі моральні норми як складові частини соціальних норм[16]. Вченням про мораль як одну з форм суспільної свідомості займається етика [від лат. ethica, гр. êthos звичай, характер[17]. Етичні норми – це правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо, тобто відповідно до моральних уявлень[18]. На відміну від законів етичні норми передбачають не юридичну відповідальність за їх порушення, а моральний осуд. Така форма покарання тільки з першого погляду може здаватися дуже легкою. У багатьох випадках моральний осуд оточуючих діє на порушника набагато дієвіше, ніж заходи державного примусу.

Етичні норми набагато давніші, аніж закони. Вони виникли ще в період родового поділу суспільства, у той час як правові норми з’явилися тільки з появою держави.  Р. С. Мартинюк підкреслює, що «правові норми виникають і діють поряд з моральними, релігійними і політичними нормами в суспільстві персоноцентричного типу, де свобода в ході історичного розвитку суспільства стає вищою цінністю. Це означає, що утвердження принципу панування права, як нормативно вираженої свободи, передбачає законодавче визнання, закріплення і захист всіх юридично значущих аспектів свободи особи як духовної особистості, як вільного, незалежного і автономного суб’єкта у всіх сферах суспільного життя (правовій, моральній, естетичній, духовній тощо)»[19].

Поділ культури на професійну, етичну та інші складові досить умовний, тому що пов’язаний із тими завданнями, які стоять перед дослідником. По суті, професійна культура за змістом може збігатися з будь-яким із названих вище компонентів. Так, професійна культура політичного діяча збігається з поняттям політичної культури, а професійна культура юриста – з поняттям правової культури. При цьому слід зазначити, що невід’ємним компонентом будь-якої професійної культури є етична культура.

Отже, на підставі зазначеного вище можна дійти висновку, що етична культура юриста – це один із аспектів загальної культури особи, яка характеризується системою моральних цінностей, що формуються протягом усього життя особи і є головним чинником у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву діяльності юристів у взаємовідносинах з клієнтами. Особливо слід підкреслити важливе значення моральної культури в умовах кризового стану сучасного суспільства. За таких обставин зростає необхідність залучення до юридичної практики найбільш вихованих у моральном аспекті, надійних та стійких духом працівників. Це зумовлено тим, що в стані реформування українського суспільства значні надії покладаються саме на юристів, на відданих своїй справі фахівців, які вміють поступитися особистим інтересом заради загального блага.

Не менш важливим за попередньо описані професійні якості юриста є його здатність дотримуватись принципу конфіденційності. Дотримання принципу конфіденційності інформації є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між юристом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Принцип конфіденційності інформації є визначальним у відносинах «юрист-клієнт». За Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ[20] конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011[21] конфіденційна інформація – інформація з обмеженим доступом, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб приватного права і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов; а таємна інформація – це інформація з обмеженим доступом, яка у порядку визначеному законом визнана державною або іншою передбаченою законом таємницею, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочину, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинувачень у протиправних діях, пов’язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Конфіденційність певної інформації може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі. Принцип забезпечення юристом конфіденційності інформації про клієнта закріплений законодавчо. Так, закон захищає обов’язок юриста зберігати конфіденційність відносин «юрист-клієнт», тому він може бути примушений розголосити конфіденційність інформації лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).

Згідно ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-XII[22] адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно ст. 9 Правил адвокатської етики[23] розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити такі умови зберігання фдокументів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Юристи також повинні зберігати комерційну таємницю, якою відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України[24] є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ[25]. Банківська таємниця – відомості, що не підлягають розголошенню. До них належать відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних операцій.

Розголошення конфіденційної інформації, що суперечить інтересам клієнта, на власний розсуд юриста можливе у випадках, наприклад, коли юрист дізнається, що клієнт має намір скоїти дії, які за характером є злочинними, можуть призвести до смерті або тяжкого тілесного ушкодження іншої людини, щоб запобігти таким наслідкам. При цьому юристу важливо дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей злочинний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення, та розголосити конфіденційну інформацію лише в межах, необхідних для попередження злочину. Розголошення конфіденційної інформації можливе у разі, коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті юриста у протиправних діях клієнта або будь-якої іншої неналежної поведінки юриста, пов’язаної з представництвом клієнта. Тоді юрист може реагувати у такий спосіб, який вважає доцільним, щоб обґрунтувати захист самого себе, не чекаючи на початок судового процесу або розгляд звинувачення у такій співучасті. Захист юристом самого себе можливий шляхом подання заперечень щодо позову безпосередньо третій стороні, яка зробила таку заяву.

Отже, аналізуючи вищевикладений матеріал стає зрозумілим, що соціально-психологічні та етичні фактори відіграють одну з основних ролей в повсякденній діяльності юриста-практика. Юрист повсякденно вступає у взаємовідносини з клієнтами та іншими особами, що зобов’язує його володіти значною кількістю вмінь, навичок, знань і манер. Особа-юрист потребує постійного розвитку і удосконалення для ефективного виконання покладених на неї завдань.

Список використаних джерел:

1.    Бабкіна О.В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навчальний посібник / О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2004. – С. 121.[1] Береза С.В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С.В. Береза // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2005. – Вип. 28. – 354с.

2.    Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – 252с.

3.    Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій / І.В. Бризгалов. – [3-є вид., доп.]. – К.: МАУП, 2003. – 102с.

4.    Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2005. – 198с.

5.    Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – [2-е вид., перероб.]. – К.: Знання, 2006. – 384с.

6.    Загальна теорія держави і права: Підручник / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.]; за заг. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 542с.

7.    Коновалова В.О. Правова психологія: Навчальний посібник / В.О. Коновалова. – Х.: Основа, 1996. – 204с.

8.    Мартинюк Р.С. Філософія права / Р.С. Мартинюк. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2002. – 15с.

9.    Мостовая И.М. Юридическая психология / И.М. Мостовая. – К.: ВІРА-Р, 1998. – 342с.

10.  Правила адвокатської етики. Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. Протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VI // Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18-24 листопада.

11.   Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 149

12.  Закон України «Про доступ до публічної інформації» /Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314

13.  Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

14. Самолюк В.В. Основи правознавства: Навчальний посібник / В.В. Самолюк, А.О. Філіп’єв. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2006. – 152с.

15. Словарь иностранных слов / [А.Я. Абрамович, Г.А. Афанасьева, Г.П. Барсанов и др.]; под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. – [12-е изд., стереотип.]. – М.: Русский язык, 1985. – 980с.

16. Сокуренко В.В. Право. Мораль. Культура / В.В. Сокуренко // Правознавство / [В.С. Кульчицький, В.Т. Нор, В.В. Луць та ін.]; за ред. М.І. Настюка. – [2-е вид.]. – Львів: Світ, 1995. – 212с.

17. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебное пособие / Ю.В. Чуфаровский. – М.: Право и Закон, 1998. – 378с.

18. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 156.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст.1308.

Суспільство здійснює винятково важкі, багато в чому суперечливі, але історично неминучі і необоротні зміни. Дуже важливі ці зміни для організації, яка складає основу світу менеджеpів, що фоpмують її культуpу. Порівнюючи організації, можна стверджувати, що вони відрізняються за атмосфеpою, методами виконання pоботи, ступенями активності, індивідуальними цілями – і всі ці фактоpи залежать від істоpії оpганізації, її тpадицій, положення, технології виробництва. Організаційна культура з базовими цінностями організації – це цемент, що скріплює внутрішні сили організації. Сьогодні бізнес у світі став орієнтованим не лише на прибуток, а гроші як самоціль перестали розглядатися лідерами ринку. Керівники почали говорити про зміни у світі через зніми у бізнесі, змінилося ставлення працівників до роботи і очікування від неї, а компанії об’єднують не лише спільні цілі і можливість заробітку, але й спільні переконання і цінності [5, c. 14].

Сьогодні питання цінностей організаційної культуpи, і особливо цінностей у великих оpганізаціях, усе більше привертає увагу теоpетиків і дослідників. Підвищений рівень конкуренції, індивідуальна гнучкість, прихід нових поколінь спонукали бізнес шукати шляхи втримання персоналу заради збільшення прибутків. Інвестиції у розробку нових продуктів, оновлення виробництва, проведення стратегічних сесій – дрібниці, у порівнянні з тим скільки компанії витрачають на утримання персоналу [6, c. 128].

На сьогоднішній день, коли розвиток особистості пов’язаний із розвитком компанії, соціальні практики невідривні від стратегій, а управління ресурсами переплелося із натхненням і спільним баченням – побудова бізнес систем набрала іншого забарвлення. Сьогодні цінності стають основою бізнесу [7, c. 120].

Актуальність теми. У сучасній теорії управління концепція організаційної культури набула статусу одного з найактуальніших і найперспективніших напрямів, одночасно виступаючи передумовою реалізації новітніх управлінських практик. Маловивченими, однак, залишаються питання, пов’язані зі специфікою цінностей організації, які за кордоном вже активно працюють на благо не лише організації, але й суспільства загалом. Сьогодні в менеджменті велика увага приділяється категорії «цінності організації». Сучасний менеджмент визначає цілі організації вторинними по відношенню до певної системи цінностей організаційної культури, за якою і визначається конкретна мета організації. Акцент управління при цьому переноситься із спонукання на мотивацію, від якої залежить ефективність стимулюючої активності при переплетенні інтересів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, на формування свідомості, своєї визначальної особливості і навіть певної соціальної місії [3, c. 211].

Компанії «L’Oréal» та «The Body Shop» мають доволі продумані сформовані цінності. Проте, це ще не означає, що вже існуючі їхні цінності будуть діяти постійно і беззаперечно. Сучасний бізнес та технології постійно розвиваються, жорстка конкуренція вимагає чіткої диференціації. Надзвичайно нестабільні економічні умови вимагають складних рішень. У таких стійких умовах невизначеності і складного вибору і людині, і бізнесу, потрібні чіткі орієнтири – цінності, за якими повинен звірятися власний курс [4, c. 13].

Прибуткові компанії на зразок «L’Oréal» та «The Body Shop» сьогодні можуть стати стурбованими тим, що в у зв’язку з їх швидким ростом можуть виникнути серйозні труднощі в управлінні компанією в майбутньому. Бізнес-технології, які застосовуються в компанії, можуть перестати відповідати її розмірам і становищу на ринку. Компанія в таких умовах відчуває потребу в перетвореннях. Кінцевою метою такого перетворення в контексті ідеології стає створення такої організаційної культури на основі нових цінностей, яка забезпечувала б компанії лідируюче положення на ринку.

Безсумніву, такі фактори сприяють активізації теоретичних і практичних досліджень цінностей організаційної культури. Для того, щоб визначити рівень конкурентоспроможності та ефективності функціонування організаційних культур компаній «L’Oréal» та «The Body Shop» потрібно здійснити аналіз цінностей компаній-конкурентів.

Предмет дослідження: цінності компаній-конкурентів «L’Oréal» та «The Body Shop» як найважливіша складова організаційної культури у контексті забезпечення конкуреноспроможності на ринку.

Наукова новизна: вперше було здійснено порівняльний аналіз цінностей двох компаній-конкурентів «The Body Shop» та «L’Oréal» шляхом проведення контент-аналізу текстів, що містять висловлювання чи відомості про цінності організацій. Проведене дослідження дозволяє якісно здійснити об’єктивний та систематичний опис, класифікацію вираженої та прихованої інформації текстів, шляхом підрахунку частоти присутності в текстах слів або висловлювань, які групуються в тематичні категорії. Для проведення дослідження із сайтів компаній було взято тексти про цінності організацій.

Об’єктом контент-аналізу є цінності компаній-конкурентів «The Body Shop» та «L’Oréal».

Предмет – специфіка контексту, визначення семантичної дифузності тексту та встановлення рівня впливу текстів на конкурентоспроможність та ефективність роботи досліджуваних компаній.

Мета – на основі аналізу змісту текстів виявити співвідношення тем, цінностей, категорій в матеріалах про цінності компаній-конкурентів «The Body Shop» та «L’Oréal».

Основні цілі та завдання є практично-прикладними. Серед них:

– визначити цільову аудиторію (на яку цільову аудиторію спрямовані тексти про цінності);

– встановити тематичні, категоріальні, ціннісні акценти у формуванні образу компаній-конкурентів у виголошених ними цінностях;

– сформулювати концептуальні поняття/теми, згадувані в контексті цінностей, зафіксувати їх питому вагу;

– визначити основні прийоми дифузності тексту;

– інтерпретувати одержані дані відповідно до мети дослідження;

– встановити рівень впливу текстів на конкурентоспроможність досліджуваних компаній;

– довести чи спростувати робочу гіпотезу.

Робоча гіпотеза: компанія «L’Oréal» завдяки її цінностям має більшу конкурентоспроможність на ринку, ніж компанія «The Body Shop».

Конкурентоспроможність вимірюється наявністю конкурентних переваг, які є фактором чи комбінацією факторів, що роблять діяльність організації більш успішною у порівнянні з конкурентами і не можуть бути легко повторені конкурентами. Існують джерела конкурентних переваг, що включають організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час, новаторство та творчість [1, с. 302].

Ключові фактори успіху для двох аналізованих компаній-конкурентів «The Body Shop» та «L’Oréal», як і для будь-яких компаній, базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні компанії; рівні персоналу тощо. Кожний із цих ключових факторів може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі. Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об’єктів досліджень – компаній-конкурентів «The Body Shop» та «L’Oréal».

Обрані для аналізу матеріали про цінності компаній охоплюють увагу великої частини потенційних споживачів, які відвідують сайти компаній, а також персонал компаній-конкурентів та їхніх партнерів, постачальників, дистриб’юторів. Звичайно, така аудиторія є різною за віковою ознакою та інтересами, потребами, поглядами та вимогами.

1. Спочатку для проведення контент-аналізу варто виділити фонову інформацію, що супроводжує тексти цінностей: автори текстів потенційно зацікавлені особи у поданні матеріалу дієвим способом, що вплине на розуміння читачем основоположних принципів діяльності компаній.

2. Сформулюємо провідні теми/категорії та лексичні одиниці з текстів, що належать до цих категорій. Одиницями аналізу були обрані слова, серед яких відшукуються посилання на ту чи іншу категорію, виражену вербальною ознакою. На основі текстів цінностей компаній-конкурентів було виділено ряд спільних категорій з підкатегоріями. Для формування категорій були використані такі вимоги: вичерпність, надійність, взаємовиключеність, узагальненість.

Можна виділити базові теми-категорії «економіка», «навколишнє середовище», «якість роботи компанії», «соціальна сфера», «бізнес-співпраця», «світ».

Текст цінностей компанії «L’Oréal» є більш ґрунтовний стосовно можливості виділення категорій, підкатегорій та слів, що ці підкатегорії характеризують. У порівнянні з цінностями компанії «L’Oréal» цінності компанії «The Body Shop» містять менше інформації про розвиток організації (орієнтації на майбутнє), мало інформації про постачальників та партнерів. Проте, в текстах однаковою мірою відбувається фокусування на захисті навколишнього середовища та соціальній підтримці. Можна стверджувати, що цінності компанії «The Body Shop» розієнтовані на вужчу цільову аудиторію, ніж та, яка є в компанії-конкурента.

Компанія «L’Oréal» на однаково важливому рівні розглядає цінності провадження бізнесу та цінності зорієнтовані на соціальну сферу, навколишнє середовище. Велику увагу компанія «L’Oréal» надає цінностям, що стосуються партнерів, постачальників, акціонерів, дистриб’юторів. Це дуже важливо для процвітання бізнесу і для міцного, стійкого та стабільно зростаючого позиціонування на ринку. Чим сильніший бізнес, тим відповідно більше у компанії з’являється можливостей здійснювати суспільно-корисні справи та приділяти значну увагу захисту природи.

Якщо звертатися до аналізу підкатегорії «організаційна робота» у класифікаторі контент-аналізу цінностей компанії «L’Oréal», то можна спостерігати, що керівництво компанії надзвичайно цінує своїх працівників. Також значна увага приділяється їх самореалізації. В такій компанії працівники відчувають свою значущість та захищеність. Відповідно підвищується ефективність роботи. Отже, цінності компанії «L’Oréal» є більш широкоаспектними та продуманими в плані охоплення інтересів цільової аудиторії – споживачів, потенційних споживачів, працівників компанії, партнерів по бізнесу. У цінностях компанії «L’Oréal» чітко прослідковується орієнтація на прогресивне майбутнє, ніж у цінностях компанії «The Body Shop».

У цінностях компанії «The Body Shop» мало згадується про вигоду від бізнесу, проте особливої уваги заслуговує своєрідне ставлення до споживачів та бачення компанією поняття краси. Краса відображається у простому вмінні бути природнім, бути самим собою. Таке бачення додає оригінальності компанії «The Body Shop». До підкатегорії «захист планети» у «The Body Shop» входить значна кількість лексичних одиниць, що характеризують цю сферу, наприклад, «натуральний», «тестування», «заборона», «піддані небезпеці», «страждання», «захищати», «оновлення», «тропічні ліси», «баланс», «планета», «зелений», «пластик». Отже, ключовими підкатегоріями для тексту компанії «The Body Shop» є «ставлення до споживачів», «соціальне сприяння» та «захист планети». В жодному з цих двох аналізованих текстів не згадується про конкурентів – це є маркером небажання авторів текстів явно показувати їх читачеві [10].

Шляхом математичного підрахунку визначено загальну кількість лексичних одиниць аналізу для подальшої інтерпретації виявлених числових закономірностей. Обидва тексти є структурованими, мають логічну послідовність викладу. Використовуються переважно прості зрозумілі речення. Логічна зв’язність забезпечена завдяки наявності сполучників та використання прийменників. Автори намагалися уникати повторів і тому використовували синоніми та займенники замість деяких іменників, це особливою мірою виражається у тексті компанії «L’Oréal».

Виділивши категорії та зробивши математичні підрахунки, я можу визначити, що поданий матеріал має досить високий ступінь семантичної дифузності тексту. Багато прихованої інформації у текстах виявляється через наявні, відсутні мовні одиниці та їх кількість. Це, перш за все, можна прослідкувати через те, що:

1. У двох аналізованих текстах кількість іменників значно перевищує кількість дієслів. Особливо це виявляється у тексті цінностей компанії «L’Oréal», де кількість іменників (263) більше, ніж вдвічі перевищує кількість дієслів (111). Цей прийом називається конверсія. Автор тексту навмисно використовує конверсію, замінюючи дієслова іменниками (наприклад, співпраця, розширення, використання, підтримка). Прийом використовується для того, щоб людина відключила раціональне мислення і почала сприймати всю прочитану інформацію підсвідомо, тобто некритично, адже відомо, що дієслова примушують людський мозок працювати швидше, а іменники навпаки призупиняють процес мислення. У тексті цінностей компанії «The Body Shop» також кількість іменників (169) перевищує кількість дієслів (106), але це відображено значно меншою мірою. У тексті компанії «L’Oréal» спостерігається велика кількість згадувань назви компанії (20 разів), що сприяє підвищенню запам’ятовуваності та впізнаваності компанії. Такого не можемо сказати про текст компанії «The Body Shop» – назва повторюється лише 2 рази.

2. Текст цінностей компанії «L’Oréal» є більш структурованим, він поділяється на підпункти: «Довіра та взаємна вигода», «Розвиток, що постійно підтримується», «Інновації», «Якість», «Логістика», «Цінності бізнесу», «Цінності працівника», «Цінності відповідального громадянина». Матеріали компанії «The Body Shop» мають такі розділи «Що таке «дух краси»?», «Проти тестування на тваринах. Для захисту тварин», «Підтримка місцевої торгівлі», «Захист планети», «Бізнес заснований на розумінні нашої красивої планети», «Захист прав людини» [9].

Два тексти мають малу кількість дієслів та прикметників, у порівнянні з кількістю іменників, що свідчить про атемпоральне відношення тексту, тобто у поданому матеріалі відсутні заклики, активна дія, будь-який процес.

У тексті цінностей компанії «The Body Shop» 58 прийменників, а у тексті компанії «L’Oréal» – 103. Прийменники є носіями процедурної інформації, тобто вони нам допомагають інтерпретувати подані тексти. Таку ж саму функцію виконують і сполучники, відповідно кількість сполучників (66) більша у тексті компанії «L’Oréal», ніж в тексті компанії «The Body Shop» (44).

Компанія «The Body Shop» у своїх цінностях відстоює більш м’яку та гнучку позицію. Ключовими змістовними підкатегоріями цінностей є «соціальне сприяння», «ставлення до споживачів» та «захист планети», що свідчить про прагнення захищати планету і людство. Компанія вважає таку діяльність єдиним шляхом провадження свого бізнесу. Цінності компанії «The Body Shop» є більш емоційно забарвлені (звертаючи увагу на те, як поетично подається розуміння краси компанією та як виголошується місія компанії – багато епітетів, порівнянь, метафор, вставних конструкцій). Спосіб подання цінностей компанії «L’Oréal» вимагає більшого залучення логічного мислення, когнітивної роботи.

У кожному тексті спостерігається позитивна оцінка власної діяльності двох компаній, що супроводжується обґрунтуванням. Змістова інформація у тексті цінностей компанії «L’Oréal» полягає у розумінні компанією встановлених пунктів тексту як строго визначених, тому подаються більш конкретні, лаконічні твердження та орієнтири на майбутній розвиток. Можна виділити змістово-підтекстову інформацію, яка свідчить про здатність компанії «L’Oréal» чітко продумувати свою діяльність на декілька кроків вперед. Компанія «L’Oréal» цілком відповідає динамізму життя, йде в ногу з часом, що неодмінно цінується у сучасних жорстких ринкових умовах. Постійне повторення у тексті цінностей компанії «L’Oréal» таких характеристик людських взаємин як довіра, повага, чесність, прозорість, порядність свідчить про високий рівень етичності, любові та серйозного ставлення до клієнтів та ведення бізнесу.

Організаційна культура аналізованих компаній є ефективною, адже вона вказує на те, що в компаніях є спільні цінності і «модельна» етика, що працює на всіх рівнях. Це свідчить про лідерство та відповідність цілям. Цінності компаній «L’Oréal» та «The Body Shop» є свідченням того, що компанії відчувають відповідальність перед суспільством – очікування суспільства вимірюються і використовуються для ініціації удосконалень. Аналізовані компанії «L’Oréal» та «The Body Shop» мають виражені ознаки конкурентної сили, що формуються їхніми цінностями:

– компанії володіють технологічною та інноваційною перевагою;

– мають творчий та готовий до перемін менеджмент;

– займають становище лідера на ринку;

– існує стратегія лідера чи відмінна стратегія;

– зростаюча кількість споживачів та покращення відношення споживачів до фірми та її продуктів;

– компанії схоплюють тенденції на рику;

– мають сильно диференційовані товари;

– рівень прибутку вищий, ніж в середньому на ринку [8, с. 234].

Компанії з допомогою своїх цінностей показують, що вони концентрують свою увагу на споживачах, адже задоволення потреб споживачів виступає рушійною силою бізнесу. Питання, пов’язані з лояльністю споживачів, вивчаються, вимірюються і використовуються для удосконалення. Компанії «L’Oréal» та «The Body Shop» є досить конкурентоспроможними, адже вони проводять постійне навчання, інновації та вдосконалення, що широко розповсюджені та інтегровані у загальну систему функціонування компаній.

Порівнюючи цінності компаній «L’Oréal» та «The Body Shop» можна дійти висновку, що компанія «L’Oréal» прагне бути більш, ніж економічно розвиненою компанією, а також хоче служити особливою моделлю і соціальних проблемах та бути максимально корисною для довкілля. Компанія береться за нові соціально відповідальні ініціативи, щоб підтримувати у розвиток у всьому. Фокусування відбувається на постійному удосконаленні якості товару, що досягається систематичним впровадженням інновацій та відкриттям все нових науково-дослідних центрах у багатьох куточках світу. «L’Oréal» надає великого значення етичності по відношенні до людей, з яким має справу по бізнесу: працівники, постачальники, акціонери, партнери. Всі ці чинники впливають на встановлення довіри зі сторони споживачів. Кожна компанія має свою стійку сформовану філософію, яка є стрижнем бізнес діяльності. У цінностях компанії «The Body Shop» також вказується про орієнтацію компанії на дотримання етичних принципів, на захист довкілля, соціальні проекти, відмову тестування на тваринах. Проте у цінностях компанії «L’Oréal», додатково до таких самих цінностей як у «The Body Shop», великий акцент робиться на інноваційності та особливій повазі до людей, котрі допомагають провадити бізнес та цілковитому їм сприянні. Цінності компанії «L’Oréal» є більш деталізованими та усесторонніми, котрі зачіпають всі важливі сфери суспільного функціонування.

Цінності обох компаній є спільними стосовно таких сфер як соціальна активність, якість продуктів, захист довкілля, інноваційність. Припустимо, що ми розуміємо конкурентоспроможність компаній в таких двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо [1, с. 109].

До вказаного аспекту сміливо можна віднести беззаперечну конкурентну перевагу «The Body Shop» – виробництво продуктів з натуральних інгредієнтів. Хоча так само можна віднести сюди й продукцію «L’Oréal» як надзвичайно інноваційну, науково удосконалену (поєднання якості та безпеки), яка через такі характеристики теж може максимально задовольняти потреби споживачів. До того ж, компанія «L’Oréal» має таку важливу конкурентну перевагу як фокусування на відмінності людей та бажанні задовольнити потреби кожної окремої людини, що визначається компанією як формула успіху бізнесу компанії. Обидві компанії строго слідкують за тим, чи відповідає процес виробництва та якість продуктів міжнародним стандартам. Також, можемо спостерігати, що ареол поширення збуту товарів «L’Oréal» більший, ніж в «The Body Shop». Можемо це прослідкувати на прикладі України.

Тоді розглянемо другий аспект конкурентоспроможності:

2) конкурентоспроможність компанії – це рівень її компетенції відносно інших компаній-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також її окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту, навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо [1, с. 110].

Якщо уважно розглядати цінності аналізованих компаній, то можна прослідкувати, що компанія «L’Oréal» є сильнішою (конкурентоспроможнішою) компанією в тому розумінні, що вона має цінності, що спрямовані на розвиток бізнесу – відповідно відвоювання більш сильнішої конкурентної позиції на ринку. Компанія «L’Oréal» надзвичайно багато уваги приділяє розвитку та добробуту своїх працівників, їхньому професійному зростанню, а також надзвичайно акцентує свою увагу на підтриманні взаємовигідних відкритих стосунків зі своїми партнерами по бізнесу та на важливості правильної та ефективної організації виробництва. Про це дуже мало говориться в цінностях компанії «The Body Shop». Цінності «The Body Shop» переважно спрямовані на задоволення потреб споживачів і мало зачіпають інтереси тих людей від яких теж, без сумніву, великою мірою залежить розвиток бізнесу.

Отже, робочу гіпотезу про те, що компанія «L’Oréal» завдяки її цінностям має більшу конкурентоспроможність на ринку, ніж компанія «The Body Shop» можна вважати підтвердженою. Результати контент-аналізу вказують на те, що цінності компанії «L’Oréal» є більш ефективним засобом впливу на цільову аудиторію, а отже свідчать про вищий рівень конкурентоспроможності на ринку.

Список використаних джерел та літератури

1. Акопова, Е.С. Мировая экономика и международные отношения [Текст] / Е.С. Акопова. – Ростов-на-Дону: Принт, 2001. – 321 с.
2. Армстронг, М. Практика управления человеческими ресурсами [Текст] / М. Армстронг, перекл. с англ. под ред. С.К. Мордвина. – СПб.: Питер, 2007. – 832 с.
3. Вудкок, М., Френсис, Д. Раскрепощенный менеджер [Текст] / М. Вудкок, Д. Фресис. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 305 с.
4. Герчикова, И.Н. Менеджмент [Текст] / И.Н. Герчикова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2002. – 685 с.
5. Соколова, Л.В. Організаційно-економічне забезпечення адаптації підприємств до невизначеності бізнес-середовища [Текст] : автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.06.01 / Л.В. Соколова; Ін-т економіки пром-сті, НАН України. – Донецьк, 2006. – 32 с.
6. Фуллер, Д. Управляй или подчиняйся. Проверенная техника эффективного менеджмента [Текст] / Д. Фуллер. – М.: Бизнес-информ, 2002. – 243 с.
7. Цуладзе, А. Большая манипулятивная игра [Текст] / А. Цуладзе. – М.: Алгоритм, 2000. – 340 с.
8. Щёкин, Г.В. Управление бизнесом: Экспресс-курс для деловых людей [Текст] / Г.В. Щёкин. – 4-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2004. – 232 с.
9. Ethics. The L’ORÉAL spirit [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.loreal.com/_en/_ww/html/our-company/the-code-of-business-ethics.aspx. – Last access: 2010. – Title from the screen.
10. Our values [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.the body shop-usa.com/beauty/values/. – Last access: 2009. – Title from the screen.

Перелік ключових слів: цінності, конкурентоспроможність, бізнес, ефективність роботи, компанія, організаційна культура, конкуренти, управління, ринок, конкурентна перевага, споживачі, партнери, розвиток, перcонал.

Науковий керівник: Батіщева Ольга Сергіївна