This  article deals with the problem offounding and development of the sale contractin civil law in Ukraine during the cossack-hetman state.  In the scope of analysis are historical transformation and regulation of the definition, features and basic elements of sale contract in the legislation of this period.

Ключові слова: договір купівлі-продажу, козацько-гетьманська держава, «Права, за якими судиться малоросійський народ», ознаки договору купівлі-продажу, сторони договору купівлі-продажу, предмет договору купівлі-продажу, ціна, форма договору купівлі-продажу.

Постановка проблеми: В сучасних умовах зростає роль договору купівлі-продажу як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин. Вінє одним з основних видів зобов’язань з передачі майна у власність або в інше речове право. Тому актуальнимиє знання історії становлення та розвитку договору купівлі-продажу. Значний інтерес викликає період козацько-гетьманської держави, оскільки саме тоді відбувається стрімкий розвиток економіки та товорно-грошових відносин, що й дало багату юридичну практику щодо відносин з приводу укладення, зміни, розірвання, визначення сторін та істотних умов договору купівлі-продажу. У процесі розвитку відбувався природний відбір правових норм про купівлю-продаж. Випадкові положення з часом відсівалися, поступаючись місцем більш обгрунтованим і якісним, підвищуючи рівень юридичної техніки. Ознайомлення з цією технікою дуже повчальне і має практичне значення для сучасного юриста. Володіння юридичною технікою необхідне для правильного формулювання правових категорій і проблем, для законодавчої роботи, правильного розуміння, тлумачення і застосування законів.

У науковій літературі проблемі розвитку інституту купівлі-продажу присвяченні праці Завидова Б. Д., Иоффе О. С., Кульчицького В., Кобилецького М., Павлова А., Бойка І. Однак комплексного дослідження питання історичного розвитку договору купівлі-продажу в період козацько-гетьманської держави у вітчизняній літературі не проводилося та досі залишається не висвітленим.

У роки визвольної війни і з початком Руїни, у зв’язку з ліквідацією польського законодавства, головним джерелом козацького права був правовий звичай, запозичений у запорожців та унормоване на його підставі гетьманами і полковниками звичаєве право.

Джерелом адміністративного, цивільного, військового, фінансового, земельного, трудового права було гетьманське законодавство: універсали (укази), рескрипти (постанови), ординанси (накази), листи (вказівки), ордери (розпорядження), інструкції, декрети. З кінця XVII століття поширюються норми російського законодавства (укази царів, приказів, колегій тощо). Діяли норми магдебурзького права, пристосованого до українських умов, а також майже в повному обсязі використовувався Литовський статут 1588 року.

Так в на початку 1650 року був розроблений і погоджений проект договору Війська Запорозького з Оттоманською Портою (Туреччиною) про торгівлю. В цьому проекті було вказано, що це договір між турецьким цісарем і Військом Запорізьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі. В даному договорі про купівлю-продаж зазначалося, що «… цісар його милість турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст, островів, по Білому (Середземному) морю до всіх своїх держав, островів та інших портів, і до портів чужоземних володарів і християнських держав, а також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати…» та «… цісар й. м. дозволяє козацькому війську … купувати будинки під склади по містах і портах цісаря й. м. турецького…» [5, c.140]. Проте, через поширене несприйняття «бусурманів» (мусульман) серед українців і козацької старшини, зокрема, на раді якої проект договору розглядався, ця угода так і лишилася не реалізованою.

У другій половині XVIII століття неодноразово робляться спроби кодифікацій українського права. Внаслідок діяльності кодифікаційних комісій з’явилися «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 pоку), «Процес краткий приказний» (1734 pоку), «Суд і розправа в правах малоросійських» (1750 року) та «Екстракт малоросійських прав».

Та саме договірне право Гетьманщини найбільш повно врегульоване у визначному джерелі українського права 1743 року під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».Воно регулювало відносини з приводу порядку укладення, зміни і розірвання договору, визначало умови його дійсності тощо.

У праві України другої половини XVII—XVIII століття існувала добре розроблена система договорів. Вона обслуговувала зростаючі товарно-грошові відносини. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна, договори об­міну, позики та оренди майна[6,  с.152].

Договірне право Гетьманщини в житті феодального суспільства мало важливе значення для свого часу, оскільки за допомогою договорів забезпечувалося здійснення особистих і майнових відносин феодалів. З розвитком економіки, товарно-грошових відносин у Гетьманщині зростали роль і значення договорів. Особливо це спостерігалося в першій половині XVIII століття. Розвинена приватна власність, різноманітні майнові відносини давали дуже багату юридичну практику, яку слід було врегулювати в нормативному порядку. На підставі багатьох джерел права, які діяли в Гетьманщині, укладачі «Прав, за якими судиться малоросійський народ» виробили високорозвинуте договірне право, яке широко застосовувалося в Гетьманщині, а ряд його елементів використовується і тепер [1, с.98].

Аналізуючи норми «Прав, за якими судиться малоросійський народ» можна дійти висновку, що договір купівлі-продажу – це  договір, згідно з яким одна сторона – продавець – бере на себе зобов’язання передати іншій особі – покупцеві – певну річ у власність, а покупець зобов’язується прийняти куплену річ і заплатити за неї домовлену ціну.

Що ж до основних ознак даного договору, то варто зазначити, що договір купівлі-продажу, як і більшість договорів в цей період, був двостороннім. Двосторонність полягає в тому, що кожна із сторін володіла правами і обов’язками одночасно: продавець мав право отримати домовлену ціну за товар, але зобов’язаний передати річ покупцю, який зі свого боку мав право отримати товар, але зобов’язаний сплатити покупну ціну продавцеві.

Він був оплатним, тому що продавець за передачу товару одержував зустрічне видання у вигляді оплати.

 Також в «Правах, за якими судиться малоросійський народ», виходячи з аналізу норм, можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу в той період був консенсуальним, оскільки вважався укладеним з моменту досягнення згоди за істотними умовами договору

Іншими важливими ознаками договору купівлі-продажу було те, що цейдоговір міг виникнути тільки з волі сторін і породжував певні права і обов’язки: «За наявності волі сторін, спрямованої на його укладення» – воля  виявлялася у їх згоді прийняти на себе певні обов’язки згідно з договором тазаконність договору, тобто визначення правомірності змісту договору, що укладався між сторонами: «Договір не повинен суперечити чинним законам і народним звичаям» [4, с.208].

Сторонами договору купівлі-продажу були продавець та покупець. Продавцем могла виступати особа, яка була власником майна, а покупцем інша дієздатна особа, тому важливою умовою для укладення даного договору була дієздатність сторін.

Необхідна була здатність до волевиявлення, а її в Гетьманщині мали не всі. Істотно обмежувалися в цій здатності «невільні люди», що становили нижній стан і були безправними. Дієздатності не мали неповнолітні, психічно хворі, недорозвинуті, німі, сліпі. Волевиявлення було можливе тільки з боку вищого привілейованого стану «вільних людей», які користувалися повною правоздатністю і дієздатністю та багатьма привілеями [1, с.99].

Суттєвими елементами договору були товар і ціна.

Предметом купівлі-продажу, тобто товаром, могли бути будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту Гетьманщини [1, с.99].

Наприклад, у XVIII століттіправо власності на землю в Правобережній Украї­ні належало виключно феодалам. Тільки вони могли вільно розпо­ряджатися землею. Тривалий час зберігався майорат – система успадкування, коли нерухоме майно переходило неподільним до старшого в роді або до старшого з синів померлого. Майоратні маєтки вилучалися з ци­вільного обороту [6, с.152], тому вони не могли бути предметом договору купівлі-продажу в ті часи.

Поширеними були договори купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна.

 Також в цей період основну увагу цивільно-правове регулювання приділяло праву власності на землю.З другої половини XVII століття в Україні почався процес перероз­поділу землі. Одним  із  джерелправа власності на землю була купівля-продаж землі. Так земля почала виступала одним із найпоширеніших предметів договору купівлі-продажу в ті часи.

Під час купівлі-продажу обов’язковим елементом договору також була ціна, тобто певна домовлена між продавцем та покупцем грошова сума за переданий товар.

Особлива увага за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» приділялася формі договору та порядку його укладання.

Виходячи з аналізу норм «Прав, за якими судиться малоросійський народ» форма договору могла бути як усною, так і письмовою.

У якості правових гарантій виконання договірних зобов’язань використовувались: укладення договорів при свідках, письмова форма договору, письмові посвідчення укладення договорів, записи в актових книгах тощо [3, с.102].

 Так торгові операції з рухомим та нерухомим май­ном передбачали обов’язкову присутність свідків [2, с.110].

Для договору купівлі-продажу нерухомостей «Права, за якими судиться малоросійський народ» встановлювали обов’язкову письмову форму та його запис в урядові книги. Продавець передусім повинен був сам написати і підписати купчу, яку потім слід було затвердити підписами «запрошених на то людей добрих, двох або трьох віри достойної, жильців тутешніх», причому вони повинні бути присутні під час продажу. В разі неписьменності продавця і свідків вони повинні знайти таких осіб, які могли б за них розписатися. Після підписання купчої продавець повинен був «оголосити лист» про продаж майна «в присутності урядових персон», а ті, переконавшись у тому, що продане майно було власністю продавця і не є предметом спору, повинні купчую («лист») вписати в міські книги «слово в слово» і дати витяг, скріплений печаткою й підписами «урядових персон»[1, с.99].

Явка та реєстрація запису до урядових (судових) книг письмових договорів, таких як і договір купівлі-продажу нерухомості мало важливе значення.

При записі приватних договорів уряд перевіряв їх форму, правоздатність і дієздатність учасників договору та його зміст, внаслідок чого записані до урядових книг договори набували значення нотаріальних актів. При цьому сила посвідчення автентичності договору переносилась з оригіналу на офіційний витяг договору з урядової актової книги. Договори, неподані до запису, вважались за домашні і не мали повної доказової сили [1, с.99].

Також «Права, за якими судиться малоросійський народ» зазначали, що обов’язок щось дати або виконати, зроблений на словах, жартома або в п’яному стані, не мав законної сили, якщо не був підтверджений письмово [4, с.209].

Особливі умови стосувалися операцій, що пов’язувалися з при­дбанням земельної власності. Купівля-продаж земельної ділянки вважалася здій­сненою лише після підтвердження угоди універсалом гетьмана чи указом царя [2, с.110].

Отже, підсумовуючи все вище зазначене, можна зробити висновок, що в праві України другої половини XVII—XVIII століття існувала добре розроблена система договорів, яка обслуговувала зростаючі товарно-грошові відносини. Серед найпоширеніших договорів того часу був договір купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона – продавець – бере на себе зобов’язання передати іншій особі – покупцеві – певну річ у власність, а покупець зобов’язується прийняти куплену річ і заплатити за неї домовлену ціну. Купівля-продаж в цей період була двостороння, оплатна та консенсуальна. Сторонами договору виступали продавець та покупець, хоча не кожна верства населення була наділена відповідною дієздатністю, щоб бути одним із учасників договору купівлі-продажу. Так «невільне населення» було істотно обмежене у правах, а іноді і зовсім безправне. Таким чином в цей період ще зберігалася соціальна нерівність, яка залишилася з минулих років. Істотними елементами договору були товар і ціна. Товаром, могли бути будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту Гетьманщини. Особлива увага приділялася купівлі-продажу землі. За «Правами, за якими судиться малоросійський народ» форма договору могла бути як усною, так і письмовою. Встановився особливий порядок укладання договорів купівлі-продажу нерухомості.

Список використаних джерел

1.                          Бойко І. Договірне право Гетьманщини  за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року / І. Бойко // Право України. – 1998. – № 5. – С. 98-100.

2.         Захарченко П.П. Історія держави та права України / П. П. Захарченко. — К.: Університет «Україна», 2005. — 208 с.

3.                          Іванов В. М. Історія держави і права України / В. М. Іванов. – К.: МАУП, 2002. – 264 с.

4.                          Права, за якими сидиться малоросійський народ // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 200-215.

5.                          Проект договору Війська Запорозького з Оттоманською Портою (Туреччиною) про торгівлю // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 140-142.

6.                          Тацій В. Я. Історія держави і права України. У 2-х томах. Т.1. В. Я. Тацій,А. Й. Рогожин, В. Д.Гончаренко. – К.: Видавничий дім, 2003. – 644 с.

This  article deals with the problem of development of the sale contract in the civil relations in the Russian Empire. In the scope of analysis are features of the regulation of sale contract in the Russian legislation of  XVIII – beg. XX c. In the scope of research is the development of the definition, features and basic elements of sale contract in this period.

Ключові слова: договір купівлі-продажу, ознаки договору купівлі-продажу, елементи договору купівлі-продажу,  сторони договору купівлі-продажу, предмет договору купівлі-продажу, ціна, форма договору купівлі-продажу, купча кріпосна, запродаж.

Постановка проблеми: Практика доводить, що досвід історичного минулого будь-якого явища, події чи процесу допомагає отримати знання, які сприяють кращому розумінню передумов їхнього виникнення, дають змогу більш точно та об’єктивно інтерпретувати сучасні тенденції та прогнозувати майбутній його розвиток. Дослідження історичного розвитку договору купівлі-продажу в різних країнах, зокрема і в Росії дає можливість більш чітко відрегулювати дані відносини на основі історичного світового досвіду. Період існування Російської імперії є визначним моментом в розвитку договірних відносин загалом, та договору купівлі-продажу зокрема. Договір купівлі-продажу в Російській імперії набуває стрімкого розвитку. Чітка регламентація даного договору в Зводі Законів Російської імперії дозволяє виділити його поняття, ознаки та основні елементи. Багато науковців того часу досліджували проблеми розвитку договору купівлі-продажу в законодавстві Російської імперії. Основні положення Зводу Законів про договір купівлі-продажу застосовувались в наступних кодифікованих актах Російської держави.

Проблематиці та різним аспектам розвитку договору купівлі-продажу загалом та в часи Російської імперії зокрема присвячені праці Шершневича Г. Ф., Меєра Д. И., Брагинского М. И., Витрянского В. В., Завидова Б. Д., Ровного В. В. Однак питання історичної генези цього явища аналізується побічно і досі залишається невисвітленим.

Російська імперія виникла на початку XVIII ст. Єдиним джерелом права на той час остаточно визнаний закон, який за своїм змістом в більшості був протилежним праву минулих періодів розвитку Російської держави і мав характер в повній мірі реформаторський [1, с.599].  Основним офіційним збірником в тематичному порядку діючих законодавчих актів Російської імперії був Звід Законів Російської імперії, перше видання якого припадає на 1832 рік.  Даний збірник зібрав в собі попередні джерела права, які регулювали договірні відносини в Російській імперії на протязі всього її існування. Глава 2 тому 10 даного акту безпосередньо присвячена регулюванню договору купівлі-продажу.

Аналізуючи російську цивілістику XVIII – поч. XIX ст., варто зазначити, що навколо дослідження такого поняття як договір купівлі-продажу у науковців того періоду виникало багато суперечок. Так, зокрема щодо визнання продажу і купівлі договором і тим більше двостороннім договором. Д. І. Меєр визнавав купівлю-продаж по російському законодавству двостороннім договором, тоді як   К. П. Побєдоносцев стверджував, що купівля-продаж не договір, а дія, якою одна сторона передає другій річ за визначену ціну.

Приводом до такого висновку слугує, насамперед розміщення в Зводі законів купівлі-продажу не в розділі про договори, а в розділі 3: «Про порядок обопільного придбання прав на власність міною та купівлею». Однак визнанню купівлі-продажу актом перенесення права власності перешкоджає згода сторін, яка лежить в основі купівлі-продажу і яка не виділяється в окремі відносини, а зливається. [7, с.317].  І саме присутність такої обопільної згоди при передачі права власності на річ підтверджує належність купівлі-продажу до договорів.

Цікаво відмітити, що Звід Законів Російської імперії не говорить про договір купівлі-продажу як єдине ціле, а про купівлю і продаж окремо. Скоріш за все це пояснюється тим, що законодавець у формулюванні даного зобов’язання виходив з точки зору кожної із сторін. Адже для продавця вся угода представляється продажем, так званим обміном товару на гроші, а для покупця угода визначається у вигляді купівлі, тобто обміну грошей на товар. Однак єдність угоди в цій двоякості ніяк не порушується, оскільки в цілому, два вищевказаних юридичних акти в поєднанні становлять один цивільно-правовий договір – купівлю-продаж.

Відповідно до глави 2 Тому 10 Зводу Законів Російської імперії договором купівлі-продажу вважався договір, за яким продавець зобов’язується передати рухоме чи нерухоме майно у власність покупця («покупщика») за обумовлену грошову суму [2, с.303]. Щодо двостороннього характеру договору купівлі-продажу, то хоча із визначення, закріпленого законодавчо, витікає що в той період він розглядався як односторонній договір, за яким одна сторона зобов’язується заплатити іншій визначену суму грошей за придбану у власність річ.  Однак практика застосування законодавства показує, що все ж таки це був двосторонній договір, за яким з однієї сторони стоїть продавець, що зобов’язується передати річ, а з іншої покупець, який зобов’язаний заплатити ціну.

Договір купівлі-продажу в цивільному законодавстві Російської імперії представляється єдиним, незважаючи на те, що зустрічаються різноманітні види даного договору. Так, законодавство розрізняє купівлю-продаж нерухомого та рухомого майна, а також купівлю-продаж приватну (по вільній ціні) та купівлю-продаж на публічних торгах. Якщо дослідити поняття купівлі-продажу нерухомого майна то даний договір має свої особливості лише відносно форми укладення та виконання договору: визначена обов’язкова письмова форма з укладенням купчої кріпосної, про яку йтиметься далі у статті; встановлені особливі формальності для придбання права на передачу майна, вимагаються при цьому пожертвування на користь казни. При цьому саме значення договору купівлі-продажу нерухомого майна таке ж як і рухомого майна. Продаж з публічного торгу має ту особливість, що розраховує на змагання між особами, які бажають купити майно, що продається, заради чого такий продаж і здійснюється публічно [3, c.575]. Однак після того як виявиться підходящий покупець, який згодиться на умови договору купівлі-продажу з ним і укладається такий договір. Ще однією особливістю публічного торгу є те, що в багатьох випадках держава продає майно приватної особи. Наприклад, особі пред’являється санкція, внаслідок якої її майно підлягає продажу з публічного торгу. Але в цьому випадку держава є законним представником даної особи, тобто виступає від її імені.

Отже, всі різновиди договору купівлі-продажу, які були відомі дореволюційному законодавству Російської держави хоча і мають певні особливості в укладенні та виконанні, однак в цілому складають єдиний договір купівлі-продажу.

Варто також зазначити, що відповідно до ст. 1510, т. X, ч. І Зводу Законів Російської імперії договір купівлі-продажу, зокрема рухомого майна є реальним: передача від продавця до покупця проданого рухомого майна здійснюється за допомогою реального вручення покупцю самого майна в його розпорядження [4, c.129]. Ще однією необхідною умовою договору купівлі-продажу, як і будь-якого іншого договору є взаємна згода сторін відносно всіх істотних умов угоди. Без такої згоди договір не може бути укладений. Однак інколи вільна згода сторін підлягає з боку закону деякому тиску. В Російській імперії це мало місце при викупі родових маєтків (ст. 1367, Т. X Ч. 1 Зводу Законів), при відчуженні експропрійованих дільниць (ст.690 Т. X Ч. 1 Зводу Законів: не дозволялось самоуправство, а отже і здійснення всякого роду договорів без дозволу держави з даним майном), при продажі частки у спільній власності (продаж лише за згодою інших співвласників ст. 548 Т. X Ч. 1 Зводу Законів).

Форма договору купівлі-продажу залежала від речі, яка продається: рухома чи нерухома. Для купівлі-продажу рухомих речей закон не встановлює письмової форми, отже усної згоди достатньо для сили договору, а його існування може бути доведено показаннями свідків. Щодо нерухомості, то відповідно до ст. 1417. Т. X, Р. 1. Зводу законів продаж всього нерухомого майна відбувається за допомогою купчих кріпосних. Даний документ укладається в нотаріальному порядку і перетворюється в акт кріпосний через затвердження його Старшим Нотаріусом – ст. 1420 Зводу Законів. Відповідно до ст. 1425 купча кріпосна містить в собі 2 види умов: істотні та довільні. Зміст істотних умов: 1) сторони договору; 2) дані про нерухомість та її законне володіння; 3) відсутність заборон на дану нерухомість; 4) ціна. У довільних умовах може зазначатись так звана «очистка» майна. Це так зване повідомлення продавця про те, що майно попередньо нікому не було продано чи закладено. Крім цього в довільних умовах могли зазначатись відомості про платежі мита, гербового збору, про боргові переводи та платежі з продавця на покупця, та інші умови.

Сторонами договору купівлі продажу в Російській імперій були продавець та покупець. Аналізуючи Звід Законів, слід зазначити,що продавати майно могли всі ті, яким розпорядження та відчуження визначеним майном не заборонено законом. Отже, з цього випливає що особа повинна не лише бути законним власником майна, що продається, а й суб’єктом відчуження, за відсутності даних умов договір визнається недійсним. Наприклад, на майно накладена заборона або арешт: воно вже не може бути продано, адже зміст заборони в тому і заключається, що власник майна позбавляється права на його відчуження. Від покупця вимагається здатність до придбання права власності на куплене майно. Закон передбачає недійсною купівлю-продаж малолітніми та неповнолітніми особами без згоди їх опікунів чи піклувальників. Недійсними визнаються також договори укладені особами божевільними та марнотратами, якщо їх майно перебуває під опікою. Крім цього до 1721 року і після 1782 року селяни, міщани і купці не могли купляти заселені села. Це право належало лише дворянам. [5, c.149] Передбачалась також купівля-продаж за довіреністю, яка в законному порядку укладена між власником майна та особою, що представлятиме інтереси такого власника.

Щодо прав та обов’язків сторін, то продавець зобов’язаний піклуватися, щоб покупець отримав куплену річ. Покупець зобов’язаний передати продавцю право власності на продажну ціну. Крім того продавець відповідає перед покупцем, якщо внаслідок недостачі у власне переданому йому праві, він буде позбавлений права володіння переданою йому річчю. Продавець повинен доставити річ тої якості та кількості, якої він обіцяв, чи якої покупець міг по обставинам  справи очікувати. Право відмовитись від договору купівлі-продажу може бути обумовлено лише за взаємною згодою [6, c.469-470].

Істотними умовами договору купівлі-продажу були предмет та ціна. Щодо предмета договору купівлі-продажу, то ним могло бути як рухоме так і нерухоме майно. Майно повинне належати продавцю на праві власності. Якщо продавець не є власником даного майна і не має права розпоряджатися ним то такий договір є недійсним.

Недійсними визнаються договори купівлі-продажу майна, яке перебуває у користуванні, утриманні чи тимчасовому і пожиттєвому володінні, і на яке право власності має інша особа [4, c.132]. Недійсною є також продаж майна суспільного, коли воно належить місту чи селу на правах користування.

Продавати можна лише майно, вільне, яке не знаходиться під забороною чи арештом. Винятками є: 1) Якщо майно знаходиться під забороною за позовом чи санкцією, то продаж його дозволяється у разі, якщо буде внесена вся сума позову чи стягнення, або ж передано майно рівне попередньому, за умови, що дане майно вільне від заборон. 2) Якщо майно перебуває у забороні під заставою в кредитних установах, то продаж дозволяється за правилами кредитних положень. 3) Якщо заборона накладена для забезпечення певного доходу, який власник майна зобов’язаний вносити на користь державних чи суспільних установ, то продаж дозволяється коли таке майно замінене постійним і рівним доходом з наявного капіталу [4, c.132].

Також варто зазначити, що купівля-продаж передбачає наявність речі, а тому не може бути продана річ, яка не існує, наприклад, майбутній урожай. Однак на практиці такі угоди були досить частими, коли продається урожай на декілька років вперед. Крім цього такі угоди були визнанні купівлею-продажем.

Визнавши з однієї сторони, що договір купівлі-продажу укладається не інакше, як на річ визначену і при цьому ту, яка вже перебуває у власності продавця, а не ту, яка може надійти до нього певним чином згодом (кас. реш. 1870, № 1381), судова практика допускає з іншої сторони продаж майбутньої речі, наприклад, майбутнього урожаю. Як доказ такої угоди наводиться наступне  міркування: та обставина що продані продукти на той момент не існували, не може бути перепоною до визнання договору купівлею-продажем, так як продавцю, власнику землі, належить право і на її продукти. (кас. реш. 1880, № 94). При цьому, однак, упускається з уваги, що право власності на неіснуючу річ немислимо, що із права власності на землю не можна виводити право власності на плоди, які ще не з’явились [7, c.318]. Тому, так звана купівля-продаж урожаю у дійсності буде запродажем – іншими договірними відносинами, які передбачають перехід права власності на майбутню річ. Правила укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна зазначені вище.

Щодо іншої істотної умови договору – ціни, то відповідно до законодавства Російської імперії ціна повинна бути визначена Російською монетою. Ціна при продажі рухомого майна є вільною і визначається згодою між продавцем і покупцем. Щодо нерухомого майна, то тут ціна, яка визначається в купчій кріпосній, повинна бути визначена з урахуванням правил, викладених у Статутах про Мито 1861, 1903 року. Якщо одночасно продається два чи більше маєтки, які знаходяться в різних губерніях, то ціна в купчій має бути зазначена щодо кожного з них окремо. Якщо в купчій не буде зазначено ціни договору, або такою купчою на покупця будуть переведені борги продавця, без зазначення точної ціни маєтку такі купчі кріпосні визнаються недійсними. Ціна може бути визначена як єдина сума коштів, так і періодичні платежі. Гроші складають істотну умову купівлі-продажу. Відсутність їх перетворює договір купівлі-продажу в міну. Вимога, щоб ціна відповідала дійсній вартості речі, яка дійшла з римського права, російському законодавству невідома. Однак були і винятки, так за законом 1892 року, якщо особа, яка займається закупівлею хліба у селян, придбала за неспіврозмірно низькою ціною хліб, снопи чи зерно, скориставшись завідомо тяжким положенням продавців, то він зобов’язується доплатити останнім різницю між заплаченою сумою і ціною хліба [7, c. 318].

За недотримання істотних умов договору сторони підлягали відповідальності. Так, за купівлю-продаж, яка укладена всупереч законним заборонам, окрім її недійсності, винних необхідно піддавати кримінальним стягненням [4, c.134]. За продаж чужих речей, продавець підлягає кримінальному суду. Майно повертається його законним власникам, а покупець наділяється правом вимагати свої гроші у продавця, або посадових осіб, які дозволили укласти такий договір, наприклад нотаріус у випадку продажу нерухомого майна. Якщо договір купівлі-продажу на одне і те ж нерухоме майно буде укладений продавцем щодо двох різних покупців, то майно буде закріплене за ти з них, у якого купча кріпосна укладена раніше. На користь іншого покупця, з продавця стягується ціна, яка йому заплачена разом із шкодою понесеною таким покупцем.

На основі вищесказаного можна зробити висновок, що основними джерелами права на той час були закони, об’єднані в один кодифікований акт – Звід Законів Російської імперії. Під договором купівлі-продажу вважався договір, за яким продавець зобов’язується передати рухоме чи нерухоме майно у власність покупця («покупщика») за обумовлену грошову суму. Існувало декілька різновидів даного договору, які хоча і мали свої особливості, але в цілому підпадали під загальні ознаки договору купівлі-продажу. Даний договір є двосторонній, реальний щодо рухомих речей, і укладається за взаємною згодою сторін. Форма договору – змішана. Купівля-продаж рухомих речей укладався в усній формі, його достовірність могли підтвердити свідки. Щодо нерухомих речей, то договір укладався, шляхом підписання сторонами купчих кріпосних, та засвідченням даного факту у нотаріуса. Сторонами у договорі купівлі продажу були продавець і покупець. Не були учасниками договірних відносин малолітні, неповнолітні (без згоди батьків), божевільні, а також марнотрати. Істотними умовами договору купівлі-продажу виступали предмет та ціна. За порушення законодавства у даній сфері наступала майнова та кримінальна відповідальність.

Список використаних джерел

1. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов,  – Петроград: Издание книгопродавца Н. Я. Оглоблина, 1915. – 699 с.
2. Гражданское Уложение в 3-ех томах. / Под ред. А. Л. Саатчиан. – СПб, 1910. – Т. – 2. – 1215 с.
3. Мэер Д. И. Русское гражданское право в 2-х ч. Классика русской цивилистики  / Д. И. Мэер. – М.: Статут, 2003. – 831 с.
4. Свод законов гражданских. Свод Законов Российской империи в 16-ти т. / Под ред. И. Д. Мордухай-Болтовского – М.: Изданіе, 1900 С. – Т. 10. Ч.1. – 384 с.
5. Титов Ю. П. История государства и права России / Ю. П. Титов. – М.: ТК Велби, Проспект, 2003. – 544с.
6. Тютрюмов И. М.  Законы гражданские с разьяснениями Правительствующего Сената и коментариями руских юристов. Классика российской цивилистики / И. М. Тютрюмов. – М.: Статут, 2004.  – 571 с. 7. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершневич. – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.