Ключові слова: засоби масової інформації, суб’єкт інформаційних відносин, засоби комунікації, цензура , юридична особа.

Нині, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання все більше визначають характер життя суспільства, питання про незалежність ЗМІ, про ступінь свободи ЗМІ від суспільства, власників та держави набувають особливого значення. Цим і обумовлена актуальність досліджуваної теми.

Метою дослідження є проаналізувати гарантії незалежності аудіовізуальних засобів масової інформації як інститутів громадянського суспільства.

Науково-теоретичною базою запропонованого дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів. На особливу увагу заслуговують праці: Д. В. Андреєв, О. А. Вознесенська, Н. М. Ільченко, О. В. Каплій, Т.А. Костецька, Г. М. Красноступ, І. В. Людвик, В. Н. Монахов, В. В. Московцева, Т. М. Слінько, Ю. С. Шемшеченко та ін.

Як відомо, основними принципами правового статусу ЗМІ в Україні є принципи відкритості, прозорості, незалежності та неупередженості. Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється, а телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм. Також не допускається невмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігій них об’єднань, їхніх посадових осіб, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій.

Разом з тим незалежність ЗМІ часто піддається викликам. Як зазначає А. Яковець у праці «Телевізійна журналістика», серед засобів масової інформації традиційно переплітаються інтереси і дії трьох партнерів: держави, приватних корпорацій і громадян. Власники ЗМІ, чиї інтереси визначають редакційну політику і реально впливають на зміст повідомлень – окреслюють до якого виду можна віднести конкретний ЗМІ: державних, приватних, громадських [1; с. 131].

Досліджуючи тему втручання органів влади в діяльність масмедіа, англійський дослідник Дж. Кін виокремив п’ять «ідеальних типів» сучасної державної цензури, притаманної країнам західної демократії:

– обмеження дії масмедіа (створення несприятливого правового поля для діяльності ЗМІ);

– утаємничення (обмеження доступу ЗМІ до інформації, якою володіють суб’єкти владних повноважень);

– дефактуалізація (викривлення, упередженість інформації про події, рішення органів влади тощо);

– рекламування держави (використання коштів державного бюджету для рекламування фактичної діяльності державних органів);

– корпоративність (монополізм – пасивність або потурання держави щодо процесів монополізації сфери масової інформації) [2; с. 76].

Усі вони сигналізують про тенденцію до урізноманітнення кількості варіантів прямого й опосередкованого впливу різних владних структур на ЗМІ. При цьому на сьогодні дедалі більшої актуальності набуває твердження, що сучасна державна політика трансформується в державну «інфополітику» повсякденних комунікаційних «вбросів», спротиву або солідарності індивідуумів і соціальних груп навколо владного центру.

У результаті здійснення цієї інформаційної політики владне утвердження сучасної реальності відбувається, за твердженням Ж. Бодрійяра, як результат «третьої революції» європейської історії – революції інформації. Синтез трьох релевантних факторів сучасної епохи: інформації, комунікації – механізмів її поширення (сприйняття) та знання [3; с. 15].

Водночас навіть держави, які вважаються демократичними, не беруть на себе сміливість відмовитися від своїх ексклюзивних прав щодо визначення критеріїв «державних і суспільних інтересів», принципів «національної безпеки», «суспільної моралі», що перетворює державну інформаційну політику на інструмент сучасної цензури, нові форми втручання держави у процеси формування й вираження громадської думки [4; с. 5].

Як точно зазначає Монро Прайс, часто проголошена, але рідко застосована основна теза про основну функцію інституту ЗМІ – еволюційного фактора розвитку суспільної системи, який повинен мати імунітет від прямого втручання органів влади. Зважаючи на той факт, що суспільні мовники організовуються урядами, важко звільнитися від «сильної руки» держави. Творчим, по суті, неможливим «архітектурним» викликом стає створення структур, у яких рівень незалежності відповідав би рівню підзвітності.

Функції незалежності полягають у сприянні й підтриманні формування «суспільності», яка є найбільш суттєвим аспектом. Ця суспільність, за своїм визначенням, повинна якомога менше залежати від влади урядів та економіки. У такому сенсі ЗМІ слугують як простір установлення точок зору, щоб впливати на рішення держави [5; с. 45].

Як зазначає Д. В. Андреєв, ще донедавна аксіомою вважалося твердження, що незалежні ЗМІ – це ключовий елемент демократичної системи, де вони відіграють життєво важливу роль, сприяють підвищенню рівня взаємодії влади та громадян у підтриманні двосторонніх контактів [4; с. 6]. Відповідно до поданої гіпотези, ЗМІ функціонують як «ретранслятор інформації», який є зв’язувальною ланкою між суспільством і владою. Водночас ЗМІ тісно пов’язані з політичною системою та економічною сферою, вони відіграють подвійну роль – формування громадської думки, а також репрезентації інформаційних посилів своїх власників.

Як зазначалося, аудіовізуальні ЗМІ, як суб’єкти господарювання, можуть здійснювати свою діяльність лише у формі юридичної особи. Правова природа юридичної особи полягає в тому, що вона є суб’єктом права, який в цивільному обороті діє незалежно від своїх засновників, але в межах встановлених ними цілей [6; с. 9]. Відповідно до частин 3, 5 статті 57 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», власник аудіовізуального ЗМІ не має права втручатися у творчу діяльність ЗМІ. На практиці він реалізовує своє керування ЗМІ через своїх представників у редакційній раді, половина складу якої призначається ним, що відповідає гарантії свободи діяльності аудіовізуального ЗМІ. Якби аудіовізуальні ЗМІ створювалися шляхом реєстрації фізичної особи-підприємця, забезпечити гарантії свободи діяльності цього ЗМІ було б практично не можливо. Усі рішення приймалися б одноосібно, ЗМІ знаходилося б у залежності від свого засновника – фізичної особи-підприємця  [7; с. 112].

Водночас незалежність ЗМІ не означає їх повну безконтрольність. Законодавство більшості країн світу внормовує державний контроль за діяльністю ЗМІ. Він здійснюється у вигляді безпосереднього чи опосередкованого державного управління, а також за допомогою спеціалізованих органів державної влади. Безпосереднє управління ЗМІ з боку держави допускається, якщо такі ЗМІ не є юридичною особою і утримуються за рахунок державного бюджету. Опосередковане ж управління ЗМІ, як правило, здійснюється через публічні корпорації, які отримують від держави відповідну ліцензію, умови і час дії якої жорстко регламентуються державою [8; с. 163]. Разом з тим ми погоджуємося з думкою І.В. Людвик, що найбільш оптимальним видом контролю за ЗМІ в демократичних країнах, включаючи Україну, повинен визнаватись судовий контроль [9; с. 115].

Цікаво також зазначити, що значна кількість досліджень західних учених присвячена взаємозв’язку політики та мас-медіа в постсоціалістичних країнах Європи. Наприклад, відомий західний медіа-дослідник Дж. Довнінг у своїх працях охарактеризував історію взаємовідносин ЗМІ та правлячих еліт у Радянському Союзі та в соціалістичних країнах Центрально-Східної Європи, а пізніше проаналізував аналогічні процеси під час демократичних трансформацій. У результаті досліджень автор підсумував, що соціалістичні традиції відносин мас-медіа та правлячих еліт усе ж таки превалюють у перехідних суспільствах Європи. На його думку, розмежування діяльності ЗМІ та влади займе певний час у країнах регіону і взагалі видається можливим тільки разом із появою та підсиленням ролі громадянського суспільства у регіоні.

На переконання П. О’Ніла, державна власність на медіа або державний контроль над ЗМІ не відповідає стандартам незалежності в моделях вільної преси, а постсоціалістична правляча еліта намагалася підпорядковувати ЗМІ своїм бажанням, тому що не звикла до толерантності і вільного висловлювання думок [10; с. 1-7]. А. Мілтон також спеціалізувався на аналізі медіа-трансформацій у постсоціалістичних країнах Європи, особливо на взаємовідносинах медіа та політики. Так, порівнявши країни Центрально-Східної Європи, науковець зробив висновок про те, що вплив правлячої еліти на діяльність медіа в регіоні буде зберігатися й надалі через зацікавленість політиків у контролі над мас-медіа [11; с. 154]. Крім того, у дослідженні, присвяченому впливам на медіа в Польщі під назвою «Польща: контроль над медіа в ім’я Бога та країни», він говорив про контроль над мас-медіа з боку правлячої еліти та римо-католицької церкви, що є особливістю впливів на ЗМІ в Польщі [12; с. 56].

Спеціаліст із демократизації медіа-систем країн Центрально-Східної Європи С. Сплічал акцентував увагу на економічних аспектах трансформації мас-медіа. Він уважав помилковою думку про те, що приватна власність на ЗМІ і вільний ринок можуть бути єдиною альтернативою демократичних перетворень медіа-систем Європи тому, що саморегулювання ринкової економіки не може забезпечити плюралізм інформації в демократичному суспільстві. Крім того, дослідник стверджував, що ідеальний тип «вільного ринку» в реальному житті не існує через процес концентрації капіталів і централізації на медіа-ринку. Однією з головних проблем приватизації ЗМІ в Центрально-Східній Європі, на думку С. Сплічала, є нестача капіталу, необхідного для ефективної, а не номінальної приватизації. Б. Конерт та П. Кемпбелл зазначили, що роль держави у сучасному суспільстві полягає у створенні структури, в якій медіа-ринок може діяти відповідно до ринкових механізмів. Практично це також означає приватизацію державних монопольних компаній.

Проте з цією тезою можна не погодитись. Зокрема, як наголошено в концепції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, європейський досвід розвитку телерадіоінформаційної сфери значною мірою збігається з національним розвитком державних (суспільних) телеканалів, таких як Бі-Бі-Сі, «Дойче Веле», інших європейських каналів, які контролюються громадськістю, опікується суспільство шляхом бюджетного фінансування та шляхом сплати щомісячних абонентських внесків власне громадянами країни [13; с. 12]. Зазначене є актуальним в нинішніх умовах, коли держави активно застосовують засоби саме інформаційної війни, що значною мірою шкодить інтересам держави. Особливо гостро це стосується й України.

Разом з тим практика діяльності ЗМІ свідчить, що в нашому суспільстві в реальному житті існує цензура (відкрита й прихована), спрямована не на захист основних державних інтересів, а на захист інтересів та іміджу окремих політичних сил та можновладців. І особливо це виявляється в галузі телебачення та радіомовлення, де виконавчою владою нерідко підтримуються односторонні програми [14; с. 118]. На це звертається увага і в Постанові Верховної Ради «Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади по забезпеченню свободи слова, задоволенню інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні» від 16 лютого 1999 року [15] Згідно з п. 9 Постанови Генеральної прокуратури у порядку нагляду необхідно перевіряти факти відмови в публікації матеріалів, теле- і радіовиступах особам, яким це право надано законодавством, проаналізувати стан дотримання вимог статті 15 Конституції України про заборону цензури та вжити відповідні заходи. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються ЗМІ, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Отже, чинне в Україні законодавство проголошує незалежність ЗМІ загалом та аудіовізуальних ЗМІ в тому числі. Разом з тим з огляду на реалії нашої держави така незалежність попри нормативне закріплення гарантій діяльності ЗМІ часто піддається сумніву.

Список використаних джерел:

1. Яковець А. Телевізійна журналістика: теорія і практика: підручник / А. Яковець. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 131.
2. Кін Дж. Масмедіа і демократія / Дж. Кин; пер. з англ. О. Ериценко. – К.: К.І.С., 1999. – С. 76.
3. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального / Ж. Бодрийар; пер. с фран. Н.В. Суслова. – Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2000. – С. 15.
4. Андреєв Д. В. Проблема дуалізму засобів масової інформації в забезпеченні масових комунікацій / Д.В. Андреєв // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2015. – № 15. – Т. 1. – С. 5.
5. Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: право, общество и национальная идентичность / М. Прайс / пер. С. Аникеева. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 45.
6. Андреєв Д. В. Проблема дуалізму засобів масової інформації в забезпеченні масових комунікацій / Д.В. Андреєв // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2015. – № 15. – Т. 1. – С. 6.
7. Кравчук В. М. Соціально-правова природа юридичної особи: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / В. М. Кравчук. – Л., 2000. – C. 9.
8. Вознесенська О. А. Створення аудіовізуального ЗМІ як суб’єкта господарювання / О.А. / Вознесенська / Часопис Київського університету права. – 2011. – №3. – С. 112.
9. Конституционное право России: учеб. для студ. / под ред. А. С. Прудникова, В. И. Авсеенко. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – С. 163.
10. Людвик І.В. Конституційно-правовий статус ЗМІ: поняття, структура та юридичні ознаки / І. В. Людвик // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. – № 1. – С. 115.
11. O’Neil P. H. Introduction: Media Reform and Democratization in Eastern Europe // Post-Communism and the Media in Eastern Europe / ed. by P. H. O’Neil. – London: Frank Cass & Co. ltd., 1997. – P. 1-7.
12. Milton A. Poland: Media Control in the Name of God and Country / A. Milton // Milton A. The Rational Politician: Exploiting the Media in New Democracies / A. Milton. – Aldershot: Ashgate, 2000. – P. 153-173.
13. Monks E. Broadcasters Should be Required to Air a Variety of Opposing Views / E. Monks // Mass Media: Opposing Viewpoints / ed. by D. William]. – NY: Greenhaven Press, 2005. – P. 54-63.
14. Konert B. Building Blocks for the Information Society / Konert B. and Campbell P. // Media in Europe. The Yearbook of the European Institute for the Media 1998 / ed. J. Langham-Brown. – Dusseldorf: European Institute for the Media, 1998. – P. 45-52.
15. Головчук О. Регіональне телебачення України: автореф. дис. … канд. наук. із соціальних комунікацій: 21.00.06 / О. Головчук. – Київ, 2008. – С. 12.
16. Слінько Т. М. Правовий статус і перспективи розвитку друкованих та аудіовізуальних засобів масововї інформації в Україні / Т. М. Слінько, О. Г. Кушніренко // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: зб. наук, ст. – X.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1999. – С. 118.
17. Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади по забезпеченню свободи слова, задоволенню інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 16. – Ст. 99.

An article is devoted to the research of the influence of censorship on the professional activity of English and Ukrainian periodicals’ representatives.

Актуальність теми визначається загальним спрямуванням сучасної науки та встановленням особливостей мовної й мовленнєвої поведінки людини взагалі, та її гендерних особливостей, відображених в різних типах дискурсу. Розбіжності у мисленні представників різних статей та національностей, що відображається й у їх науковій діяльності є нагальним питанням у сучасному соціумі. Відповідно, мовлення людей є віддзеркаленням того,що вони породжують, у нашому випадку – публіцистичні тексти, які постійно контролюються цензурою.
Предметом дослідження є особливості та відмінності комунікативної поведінки чоловіків і жінок різних національностей, відображені на сторінках мас-медіа та вплив цензури на діяльність представників ЗМІ а об’єктом – статті чоловіків та жінок у сучасних журналах та газетах.
Метою дослідження є виявлення й систематизація особливостей впливу цензури на комунікативну поведінку чоловіків і жінок у ситуаціях неформального міжгендерного спілкування, представлених в сучасних англомовних та україномовних журналах та газетах.
У статті застосовано такий метод дослідження як контент-аналіз, а також методи контекстуального, компонентного, кількісного та статистичного аналізу, що дають змогу аналізувати лексично-стилістичні особливості писемного мовлення чоловіків та жінок
Aмepикaнcькi дocлiдники George Gerbner and Percy H. Tannenbaum poзглядaють тepмiн «цeнзуpa» як нaбip oбмeжeнь, якими кopиcтуєтьcя нapoд [2]. Aлe ключoвим в цьoму cлoвi є визнaчeння – caмooбмeжeння. Цe caмooбмeжeння жуpнaлicтiв, пиcьмeнникiв, peдaктopiв aбo iншиx пpaцiвникiв пpecи, зaвдaнням якиx є увaжнo дocлiдити «виxiдний пpoдукт», виxoдячи з нaцioнaльниx, мopaльниx, peлiгiйниx ocoбливocтeй. A цe cпpичиняє тaк звaну «мopaльну xвopoбу». Вчeнi, дocлiджуючи цю пpoблeму, пpoвeли eкcпepимeнт, щo cклaдaвcя з тpьox фaз – в Нью Йopку, Чикaгo тa Лoc Aнджeлeci, здiйcнили кoнтeнт – aнaлiз у вcix мac мeдia, дocлiджувaли фaйли тa дoкумeнти, cтeжaчи зa пpoцecoм нaпиcaння тa oпублiкувaння cтaтeй, звepтaючи ocoбливу увaгу нa пpoцec «пiдбиpaння пpaвильнoї iнфopмaцiї» [2].
Згiднo з нeзaлeжниx виcлoвiв aмepикaнcькиx жуpнaлicтiв, oпублiкoвaниx в вiдoмoму пepioдичнoму видaннi “ San FranZiskGo”, цeнзуpa є нeгaтивним явищeм, ocкiльки є oбмeжeнням iндивiдуaльниx думок.
Paзoм з тим, в iншиx пepioдичниx видaнняx з’являютьcя cтaттi, пpo вaжливicть тa пepeвaги цeнзуpи в ЗМI. Тaк, Ashwini Ambekar зaпeвняє, щo cупepeчки щoдo цeнзуpи в мac мeдia нiкoли нe пpипинятьcя. Пoшиpeння iнфopмaцiї чepeз ЗМI є нeгaйним, тoму мoжe мaти дaлeкocяжнi наслідки
Нами було проаналізовано періодичні видання “ San FranZiskGo” за 2011 рік. В xoдi eкcпepимeнту, cepeд мaтepiaлiв нe булo виявлeнo жoдниx iмeн чи нaзв opгaнiзaцiй, лишe публiчнi зaпиcи, якi нiкoли i нiщo нe iдeнтифiкувaли. Тoбтo, пpoвoдитьcя уникнeння кoнкpeтики, дaєтьcя лишe 30% oтpимaнoї iнфopмaцiї. Cтpax пepeд уpядoм, нa думку вчeниx, є гoлoвнoю пpичинoю icнувaння цензури [1].
Виявлено, що poбoтa пpecи бeз цeнзуpи тa жopcткoгo кoнтpoлю нeмoжливa [3]. Нa думку влacникa New York Times, пoтpiбeн cвiй влacний cтиль тa жopcткий вiдбip уciєї зiбpaнoї iнфopмaцiї. “Cutting out the “flabby or redundant prose in longer pieces” the reduction would make for a better paper”, – зaпeвняє Sulzberg.
Oтжe, ЗМI вiдiгpaють вaжливу poль в життi cуcпiльcтвa, тoму нaд ними здiйcнюють жopcткий кoнтpoль. Вчeнi дocлiджують цeнзуpу в мac мeдia, пpoвoдячи eкcпepимeнти, oпитувaння жуpнaлicтiв тa aнaлiз їx влacниx iнтepв’ю. Зa дaними циx дocлiджeнь, булo виявлeнo, щo бiльшicть пpaцiвникiв ЗМI здiйcнюють caмoкoнтpoль, виxoдячи з влacниx eтичниx пepeкoнaнь тa кepуючиcь пoтpeбaми cпoживaчiв. Oднaк, дeякi пpaцiвники ЗМI тa вчeнi, щo дocлiджувaли цe питaння cпpиймaють цeнзуpу як утиcк їx «cвoбoди cлoвa».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Coкoлoв A. В. Пoнятиe o coциaльнoй кoмунникaции. Oбыдeнoe и нaучнoe пoнимaниe кoмунникaции / Coкoлoв A. В. Oбщaя тeopия coциaльнoй кoмунникaции: Учeб. Пocoбиe. – CПб. : Миxaйлoв, 2002. – 460 c.
2. Coates J. Women, Men and Language: A Sociolinguistic Account of Sex Differences in Language. – NY: Longman, 1986. – 323 p.
3. Helga Kotthoff,Ruth Wodak .Communicating. Gender in context, 1994. – 45-56 c.