Яна Лопаткіна

ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПОПЕРЕДНІ ДАНІ ДО ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз християнської віри як особистісного, екзистенційного та духовного феномена. Християнська віра розглядається як інтегральний досвід людини, що поєднує внутрішні переконання, почуття, мотивацію, практики та життєву орієнтацію. У роботі систематизовано підходи як релігієзнавства, так і сучасної психології релігії, зокрема ідеї В. Франкла, К. Парґамента, Г. Ноуена, А. Бека та інших авторів, що дозволяє описати віру як динамічний процес, пов’язаний із пошуком сенсу, особистісним становленням і переживанням трансцендентного. В емпіричній частині подано результати первинного дослідження рівнів благополуччя, тривожності, сенсу життя та задоволеності життям у віруючих респондентів до реалізації запланованого формувального експерименту. Попередні дані продемонстрували наявність низки характерних особливостей психологічного функціонування християнських респондентів та окреслили перспективи подальшого дослідження. Підкреслено, що результати є попередніми, а наступні етапи дослідницької роботи передбачають практичне втручання у вигляді 30-денних духовних практик та подальше порівняння показників.

Ключові слова: християнська віра, духовність, психологічне благополуччя, тривожність, сенс життя, задоволеність життям, духовні практики.

Lopatkina Yana. Christian faith as a factor in the formation of psychological well-being: theoretical foundations and preliminary data for an experimental study

The article presents a comprehensive theoretical analysis of Christian faith as a personal, existential, and spiritual phenomenon. Christian faith is examined as an integral human experience that encompasses inner convictions, emotions, motivation, spiritual practices, and a general life orientation. The paper systematizes approaches from both religious studies and contemporary psychology of religion, including the ideas of V. Frankl, K. Pargament, H. Nouwen, A. Beck, and other scholars. This allows for the description of faith as a dynamic process related to meaning-making, personal development, and the experience of the transcendent.

The empirical section presents the results of an initial study assessing levels of psychological well-being, anxiety, life meaning, and life satisfaction among Christian respondents prior to the implementation of the planned formative experiment. Preliminary findings revealed a number of characteristic features of psychological functioning in Christian participants and outlined the prospects for further research. It is emphasized that the results are preliminary, and the next stages of the study will involve a practical intervention in the form of 30-day spiritual practices, followed by a comparison of indicators.

Keywords: Christian faith, spirituality, psychological well-being, anxiety, meaning of life, life satisfaction, spiritual practices.

Вступ Тема психологічного благополуччя у сучасному світі набуває особливої значущості, оскільки інтенсивність соціальних, економічних та політичних змін суттєво впливає на внутрішній стан людини. У цьому контексті християнська віра становить окремий об’єкт наукового інтересу. Християнство не лише пропонує систему поглядів на світ, людину й мораль, але й інтегрує регулярні духовні практики, які активно впливають на мислення, емоційну сферу, поведінку та міжособистісні відносини. Психологія поступово відходить від спрощених моделей і визнає, що релігійність та духовність є багатовимірними феноменами, які можуть відігравати важливу роль у формуванні внутрішньої рівноваги. Розуміння впливу віри на благополуччя ґрунтується на низці емпіричних даних. Проте особливої уваги потребує контекст української реальності, де духовність нерідко стає засобом виживання, знаходження сенсу й збереження внутрішньої стійкості. Це робить дослідження ролі християнської віри актуальним не тільки з теоретичного, а й з практичного погляду.

Метою статті є обґрунтування ролі християнської віри у формуванні психологічного благополуччя особистості та представлення первинних результатів емпіричного дослідження, проведеного для визначення базових психологічних характеристик респондентів перед початком формувального експерименту.

Виклад основного матеріалу.

Теоретичні засади ролі християнської віри у формуванні психологічного благополуччя

З психологічної точки зору віра має багатовимірну природу. В. Франкл розглядав релігійну віру як одну з форм реалізації «волі до смислу», тобто глибинної потреби людини знаходити значення у власному житті [4]. Віра дозволяє перетворювати життєві події на частину більш широкої історії, у якій страждання, радощі, випробування та взаємини постають у новій перспективі. Для Франкла віра – це не відмова від реальності, а її глибше проживання. К. Парґамент у своїх дослідженнях акцентує на тому, що віра виконує функцію орієнтирів [5]. Вона визначає, що людина вважає цінним, як вона приймає рішення, як інтерпретує труднощі та як будує стосунки. Віра дає змогу людині вибудувати цілісний наратив свого життя, у якому є місце для покликання, відповідальності, покаяння, надії та внутрішніх змін. У когнітивній психології (А. Бек) підкреслюється роль переконань у формуванні поведінки та емоційних реакцій [1]. Християнська віра містить у собі переконання про природу людини, цінність особистості, силу добра, можливість відновлення й прощення. Такі переконання впливають на самооцінку, рівень внутрішньої свободи, готовність до змін та здатність долати труднощі. Г. Ноуен описує віру як повернення до власного серця, де людина може почути голос любові [3]. Такий підхід відкриває новий аспект: віра не є втечею від реальності, навпаки, вона поглиблює її сприйняття. У моменти напруження, втрат або внутрішніх криз віра стає тим місцем, де людина може знову знайти себе. З духовної точки зору віра народжується з особистої зустрічі з Богом. У працях богословів і християнських мислителів підкреслюється її динамічність: віра розвивається, зазнає криз, зміцнюється через досвід, молитву, читання Святого Письма, життя у спільноті. Вона не є автоматизмом і не зводиться до ритуалу – це шлях, що триває протягом усього життя.

У сучасній психології релігійна віра розглядається як складний інтегрований феномен, який охоплює когнітивний, емоційний, поведінковий та екзистенційний виміри. Християнські переконання, що ґрунтуються на ідеях Божої любові, надії, прощення, провидіння, призначення та вищого сенсу, впливають на те, як особистість інтерпретує події, реагує на труднощі та будує свої життєві стратегії. Когнітивний аспект християнської віри пов’язаний з формуванням стійких способів мислення. Людина, яка вірить у присутність Божого контролю, у закономірність подій та можливість відновлення, частіше демонструє оптимістичний стиль пояснення ситуацій. Подібний стиль мислення має значення для психологічного благополуччя, оскільки зменшує ризик катастрофізації, формує надію та допомагає людині шукати сенс навіть у випробуваннях [2]. Емоційно-регулятивна дія віри проявляється в тому, що духовні практики (молитва, читання Святого Письма, піст) створюють простір для внутрішнього заспокоєння. Дослідження свідчать, що люди, які регулярно практикують духовні форми рефлексії, мають нижчі показники тривожності та депресивності, а також вищий рівень емоційної стабільності. Молитовні практики активізують префронтальні ділянки мозку, що відповідають за контроль над емоціями, тоді як стресові реакції зменшуються. Таким чином, духовні практики стають своєрідним інструментом психологічної саморегуляції. Поведінковий вимір проявляється через формування моральних звичок, ціннісних орієнтирів і конкретних форм поведінки. Християнська віра стимулює до відповідальності, самодисципліни, альтруїзму та чесності. Такі моделі поведінки сприяють зміцненню самоповаги та розвитку внутрішнього почуття цілісності, що позитивно впливає на благополуччя. Соціальний вимір особливо виражений у християнських спільнотах, де люди отримують підтримку, взаємодопомогу, емоційну близькість і співпереживання. Саме соціальна інтегрованість є одним із ключових компонентів психологічного благополуччя, а християнське середовище часто створює умови для розвитку глибоких зв’язків, позитивних стосунків та відчуття безпеки. Окремо варто підкреслити екзистенційний вимір християнської віри. За Віктором Франклом, переживання сенсу є центральним компонентом психологічного благополуччя. Християнська віра пропонує людині цілісну систему смислів, бачення особистісного призначення та впевненість у власній цінності. Це формує внутрішню стійкість, яка дозволяє долати страждання та зберігати відчуття мети.

Таким чином, духовність і релігійні переконання утворюють багаторівневу систему впливу на благополуччя, а сукупність когнітивних, емоційних та соціальних чинників створює умови для більшої психологічної стабільності.

Опис емпіричного дослідження та первинні результати

Для вивчення базового психологічного стану віруючих респондентів було організовано первинний етап емпіричного дослідження, який охопив 64 особи віком від 17 до 59 років. На рисунку 1.1 та 1.2 представлено час перебування учасників контрольної та експериментальної групи. Усі респонденти є християнами-протестантами зі стажем віри понад чотири роки. Дослідження проводилося у форматі до експериментального вимірювання з метою подальшого порівняння показників після реалізації формувальної програми.

 Рис.1.2 Час перебування у християнській вірі учасників експериментальної групи

Рис. 1.2 Час перебування у християнській вірі учасників контрольної групи

Було здійснено оцінювання рівня тривожності, задоволеності життям, психологічного благополуччя та сенсу життя за валідними методиками. Результати первинного тестування показали, що рівень як ситуативної, так і особистісної тривожності в обох групах перебуває на межі між середнім та підвищеним. Цей показник може бути зумовлений загальною напруженістю суспільного життя, стресовими факторми та воєнними умовами, які створюють постійний тиск на емоційну сферу. Рівень задоволеності життям виявився середнім у респондентів як експериментальної, так і контрольної групи. Попри виклики, учасники демонструють достатнє позитивне сприйняття власного життя, що частково може пояснюватися впливом духовних переконань, наявністю спільноти та практикою віри, яка часто сприяє підтримці настрою та знаходженню позитивних моментів у повсякденності. Аналіз психологічного благополуччя засвідчив середній рівень загального показника. Найвищі результати було зафіксовано за підшкалами «позитивні стосунки», «мета в житті» та «особистісне зростання». Це свідчить про те, що респонденти мають достатньо розвинені соціальні зв’язки, переживають наявність життєвого сенсу та мають мотивацію до розвитку. Ймовірно, на це впливають цінності та практики християнської віри, зокрема участь у церковних спільнотах і регулярний духовний саморозвиток. Найнижчі показники спостерігалися за компонентом «контроль над середовищем», що є типовим для умов зовнішньої нестабільності, коли людина не завжди має можливість впливати на ситуації, які відбуваються навколо неї. Подібний результат є очікуваним у кризові періоди, однак він також створює передумови для позитивної динаміки під час подальшого формувального експерименту.

Дослідження сенсу життя продемонструвало високі показники як наявності сенсу, так і його пошуку. Це підтверджує, що віруючі респонденти мають стійкі світоглядні переконання, які допомагають їм інтегрувати свій досвід і бачити перспективу розвитку. Наявність сенсу є одним із найважливіших індикаторів психологічного благополуччя, що узгоджується з теоретичними підходами екзистенційних дослідників.

Узагальнюючи первинні результати, можна зазначити, що респонденти демонструють поєднання внутрішніх ресурсів та зовнішніх викликів. З одного боку, вони мають високий рівень життєвого сенсу, розвинені позитивні стосунки та здатність до особистісного розвитку. З іншого боку, підвищений рівень тривожності та знижене відчуття контролю над обставинами відображають вплив сучасних умов і відкривають перспективу для підвищення психологічного благополуччя шляхом цілеспрямованих духовних практик.

Висновки. На основі теоретичного аналізу та первинних емпіричних даних можна стверджувати, що християнська віра є багатовимірним чинником психологічного благополуччя. Вона впливає на когнітивну сферу, знижує негативні емоційні реакції, формує здорову поведінкову мотивацію та підтримує людину через соціальну інтегрованість. Учасники дослідження виявили середній рівень психологічного благополуччя, водночас демонструючи високий рівень сенсу життя, позитивні стосунки та внутрішню готовність до розвитку. Підвищені показники тривожності відображають зовнішні умови, але водночас свідчать про можливість подальшого покращення через регулярні духовні практики.

Перспективи подальших досліджень. Представлені результати є попередніми і відображають лише базовий стан респондентів до проведення формувального експерименту. Наступним етапом дослідження стане практичне впровадження 30-денних духовних практик, які включатимуть молитву-екзамен, практику visio divina, молитву по псалму 69, а також окремі форми духовного посту та рефлексії. Після завершення експерименту відбудеться повторне вимірювання усіх показників, що дозволить оцінити динаміку змін і визначити ефективність духовних практик як засобу формування психологічного благополуччя.

Література:

1. Бек Дж. С. Когнітивно-поведінкова терапія: основи та практика / пер. з англ. Київ : Форс Україна, 2023. 424 с.
2. Бочковська О. С. Психологічні особливості християнської віри як ціннісного компонента світогляду. Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. 2017. № 4. С. 129–132.
3. Ноуен, Г., Крістенсен М. Дж., Лерд Р. Дж. Духовне формування: іти вслід за рухами Святого Духа / пер. з англ. Г. Лелів, А. Маслюх. Київ : Наш Формат, 2016. 211с.
4. Франкл, В. Людина в пошуках справжнього сенсу / пер. з англ. О. Замойської. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. 224 с.
5. Pargament K. I. Spiritually integrated psychotherapy: Understanding and addressing the sacred. 2nd ed. New York: Guilford Press, 2013. 472 p.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НА ТРИВОЖНІСТЬ СЕРЕД МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Стаття присвячена дослідженню впливу соціальної підтримки на рівень тривожності серед української молоді в умовах воєнного стану. На основі теоретичного аналізу розкрито природу тривожності як багатокомпонентного феномену та механізми буферного впливу соціальної підтримки на тривожні стани. Емпіричне дослідження охопило 78 молодих людей віком 15–35 років із використанням методик STAI (Ч. Спілбергер), BAI (А. Бек) та MSPSS (G. Zimet). Результати засвідчили, що підтримка з боку друзів демонструє найпотужніший захисний ефект, знижуючи показники ситуативної, особистісної та соматично-когнітивної тривожності (r = –0.35…–0.38, p < 0.01). Підтримка значущих інших має помірний вплив (r ≈ –0.29…–0.32, p < 0.05), тоді як сімейна підтримка не продемонструвала статистично значущих взаємозв’язків. Встановлено соціально-демографічні чинники, що модифікують рівень тривожності: жінки виявляють вищу тривожність, проживання з друзями асоціюється зі зниженням ситуативної тривоги, молоді батьки мають найвищі показники тривожності. Сформульовано науково обґрунтовані рекомендації щодо профілактики тривожності через розвиток горизонтальних соціальних зв’язків та створення підтримувальних молодіжних спільнот.

Ключові слова: тривожність, соціальна підтримка, молодь, профілактика, буферний ефект, дружні зв’язки, воєнний стан.

Hudziy Sofiia. The influence of social support on anxiety among youth.

The article examines the impact of social support on anxiety levels among Ukrainian youth under wartime conditions. Based on theoretical analysis, the nature of anxiety as a multidimensional phenomenon and the buffering mechanisms of social support are explored. The empirical study involved 78 young people aged 15–35 using STAI (C. Spielberger), BAI (A. Beck), and MSPSS (G. Zimet) instruments. Results demonstrated that support from friends exhibits the strongest protective effect, reducing state, trait, and somatic-cognitive anxiety (r = –0.35…–0.38, p < 0.01). Support from significant others shows moderate impact (r ≈ –0.29…–0.32, p < 0.05), while family support revealed no statistically significant associations. Socio-demographic factors modifying anxiety levels were identified: women display higher anxiety, living with friends associates with reduced state anxiety, and young parents show the highest anxiety levels. Evidence-based recommendations for anxiety prevention through development of horizontal social connections and supportive youth communities are formulated.

Keywords: anxiety, social support, youth, prevention, buffering effect, friendship bonds, wartime.

Постановка проблеми.

Проблема тривожності серед молоді набуває особливої актуальності в контексті сучасних соціально-психологічних реалій України. Воєнна загроза, руйнування звичного життєвого укладу, соціальна невизначеність та постійний інформаційний тиск суттєво впливають на психоемоційний стан молодих людей, створюючи умови для формування хронічних тривожних станів. Національні опитування останніх років підтверджують тенденцію до зростання рівня тривожності серед українців, особливо в молодіжному середовищі, що актуалізує необхідність пошуку ефективних механізмів її профілактики та подолання.

Соціальна підтримка розглядається сучасною психологічною наукою як один із найпотужніших захисних чинників проти стресу та тривоги. Вона являє собою комплекс емоційних, інформаційних та поведінкових ресурсів, які людина отримує від свого соціального оточення. Проте роль і ефективність різних джерел підтримки — родини, друзів, значущих інших — можуть істотно відрізнятися, особливо в екстремальних умовах війни та кризових подій. Саме тому дослідження специфіки впливу соціальної підтримки на тривожність молоді є надзвичайно важливим як у теоретичному, так і в практичному вимірі, оскільки дозволяє визначити найефективніші стратегії психологічної допомоги та профілактики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Теоретичні основи дослідження тривожності закладені в різних психологічних школах. З. Фрейд розглядав тривогу як реакцію на внутрішній конфлікт між інстинктивними потягами та моральними нормами, наголошуючи на її захисній функції. К. Хорні ввела поняття базальної тривоги, що виникає внаслідок відчуття незахищеності у міжособистісних стосунках. Г. Салліван підкреслював соціальну природу тривоги, бачачи її у порушенні відчуття безпеки в міжособистісних контактах. Е. Фромм тлумачив тривогу як соціально-історичне явище, що виникає на межі свободи та відповідальності особистості.

Ч. Спілбергер здійснив прорив у розумінні тривожності, розробивши диференційовану модель, що розмежовує ситуативну тривожність (STAI-S) — тимчасову емоційну реакцію на стресову ситуацію, та особистісну тривожність (STAI-T) — стійку індивідуальну схильність сприймати різноманітні ситуації як загрозливі. Його підхід створив методологічну основу для емпіричного вивчення тривожності та її динаміки.

Соціальна підтримка вивчається у контексті різних теоретичних моделей. У гуманістичній психології К. Роджерс наголошував на її ролі у формуванні відчуття прийняття й емоційної безпеки особистості. У транзакційній моделі стресу Р. Лазаруса та С. Фолкман підтримка розглядається як ключовий ресурс адаптації та когнітивної переоцінки стресових подій. Українські дослідники (Н. Кривоконь, О. Гаврилюк та ін.) підкреслюють важливість соціальних зв’язків для формування резилієнтності в умовах національних криз.

Мета і завдання дослідження.

Мета дослідження — визначити характер і силу впливу соціальної підтримки на рівень тривожності серед молоді та з’ясувати специфіку значущості різних джерел підтримки у профілактиці тривожних проявів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до розуміння тривожності та соціальної підтримки в психологічній науці.
2. Дослідити рівні ситуативної, особистісної та соматично-когнітивної тривожності серед молоді.
3. Оцінити рівень сприйманої соціальної підтримки з боку друзів, сім’ї та значущих інших.
4. Встановити кореляційні взаємозв’язки між показниками соціальної підтримки та рівнями тривожності.
5. Виявити соціально-демографічні чинники, що модифікують взаємозв’язок між соціальною підтримкою та тривожністю.
6. Розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо профілактики тривожності серед молоді.

Виклад основного матеріалу.

Сучасне розуміння тривожності визначає її як багатокомпонентний феномен, що поєднує емоційні, когнітивні та поведінкові складові. На відміну від страху, який є реакцією на конкретну загрозу, тривожність пов’язана з невизначеною або неконкретизованою небезпекою та може проявлятися як короткотривала емоційна і соматична реакція або як стійка особистісна характеристика. Узагальнення наукових джерел дозволило представити шестифазну модель розгортання тривожних станів — від початкового психічного дискомфорту через посилення емоційного напруження до потенційної дезорганізації поведінки, що є важливим для розуміння механізмів ескалації тривожності у молодіжному віці.

Теоретичний аналіз феномену соціальної підтримки дав змогу розглядати її як багатовимірний метаконструкт, що включає емоційну, інформаційну, інструментальну, оціночну, матеріальну та психологічну підтримку. Важливо зазначити, що саме суб’єктивне відчуття доступності та надійності підтримки має суттєвіший вплив на емоційний стан особистості, ніж її об’єктивна наявність. Ми виокремили чотири механізми профілактичного впливу підтримки: задоволення потреби у приналежності, можливість надавати підтримку іншим, емоційна значущість близьких стосунків та розвиток копінг-стратегій.

На основі критичного аналізу літератури було також виокремлено чотири основні механізми профілактичного впливу соціальної підтримки: задоволення базової потреби у приналежності до соціальної мережі; можливість надавати підтримку іншим, що підвищує самооцінку; емоційна значущість близьких стосунків як джерела ресурсів подолання; формування ефективних копінг-стратегій через соціальне навчання. При цьому для молодіжного віку характерна переорієнтація з вертикальних джерел підтримки (батьківська родина) на горизонтальні (однолітки, друзі), що зумовлено процесами автономізації та становлення особистісної ідентичності.

Емпіричне дослідження.

У дослідженні взяли участь 78 молодих людей віком 15–35 років (середній вік — 26 років). Для комплексної діагностики тривожності та соціальної підтримки використано валідовані психодіагностичні методики: шкалу ситуативної та особистісної тривожності STAI (Ч. Спілбергер у адаптації Ю. Ханіна), опитувальник тривоги Бека BAI (A. Beck) для оцінки соматично-когнітивних проявів тривожності, багатовимірну шкалу сприйманої соціальної підтримки MSPSS (G. Zimet та ін.), що дозволяє диференційовано оцінити підтримку з боку сім’ї, друзів та значущих інших. Статистичний аналіз включав описову статистику, кореляційний аналіз (коефіцієнт Пірсона), t-тести та однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) для виявлення соціально-демографічних чинників.

Показники тривожності у досліджуваній вибірці виявилися підвищеними, що відображає загальнонаціональну тенденцію зростання психологічного неблагополуччя в умовах воєнного стану. Середній рівень ситуативної тривожності за шкалою STAI-S становив 49,72 бала, що свідчить про високий рівень актуальної емоційної напруги та чутливість молоді до поточних загроз і невизначеності. Показник особистісної тривожності STAI-T виявився ще вищим — 51,63 бала, що вказує на хронізований характер тривоги, яка вже не залежить лише від конкретної ситуації, а формується як стійка особистісна тенденція до сприйняття світу як загрозливого.

Середній рівень соматично-когнітивної тривоги за опитувальником Бека становив 17,40 бала, що відповідає помірній інтенсивності симптомів. Це означає, що тривога молодих людей набуває не лише емоційного, а й фізіологічного вираження: м’язове напруження, утруднене дихання, прискорене серцебиття, труднощі концентрації уваги. Таке поєднання емоційних та соматичних проявів свідчить про комплексний характер тривожності та необхідність багатовимірного підходу до її профілактики.

Рівень сприйманої соціальної підтримки у вибірці загалом був високим, однак розподіленим нерівномірно між різними джерелами. Найвищі показники продемонструвала підтримка з боку друзів (М = 22,51 бала), що підтверджує ключову роль горизонтальних соціальних зв’язків для молодіжного віку. Друзі стають основним джерелом емоційної взаємності, доступності та практичної підтримки, особливо в умовах кризи, коли традиційні сімейні структури можуть бути роз’єднані або ослаблені.

Підтримка значущих інших (романтичних партнерів, наставників) також була високою (М = 21,56 бала), проте менш однорідною через варіативність та нестабільність таких стосунків у молодому віці. Найнижчий показник зафіксовано для сімейної підтримки (М = 20,79 бала), що може бути пов’язано з природною автономізацією молоді від батьківської родини, фізичною віддаленістю членів сім’ї або напруженими внутрішньосімейними стосунками в умовах воєнних реалій та економічних труднощів.

Кореляційний аналіз виявив чітку закономірність: підтримка з боку друзів є найпотужнішим буферним чинником проти тривожності. Вона статистично значущо негативно корелює з усіма видами тривожності: із ситуативною (r = –0,376, p < 0,01), особистісною (r = –0,351, p < 0,01) та соматично-когнітивною (r = –0,359, p < 0,01). Це означає, що молоді люди з ширшими та якіснішими дружніми мережами рідше переживають різкі емоційні коливання, мають нижчий базовий рівень тривоги та рідше стикаються з тілесними проявами тривожності.

Підтримка значущих інших також знижує рівень тривожності, але менш інтенсивно (r ≈ –0,287…–0,321, p < 0,05). Її вплив є помірним і залежить від стабільності та якості міжособистісних стосунків, які у молодому віці часто характеризуються непостійністю. Примітно, що підтримка сім’ї не продемонструвала статистично значущих зв’язків з жодним з показників тривожності (p > 0,05). Це відповідає закономірностям вікового розвитку та свідчить про зміну функціональності сімейних стосунків у кризових умовах, коли молодь природно переорієнтовується на зовнішні джерела підтримки.

Додатковий аналіз виявив низку соціально-демографічних особливостей, що модифікують рівень тривожності. Жінки демонстрували вищі показники тривожності за опитувальником Бека та шкалою особистісної тривожності, що узгоджується з даними міжнародних досліджень про гендерні відмінності у вразливості до тривожних розладів. Проживання з друзями або співмешканцями асоціювалося зі зниженням ситуативної тривоги (p < 0,05), що підтверджує позитивний ефект щоденної соціальної взаємодії та підтримки.

Натомість проживання з батьками або родичами пов’язувалося з підвищенням ситуативної тривожності, що може відображати як міжгенераційні конфлікти, так і додаткове навантаження від турботи про старших членів сім’ї. Особливо високі рівні тривожності виявлено у молодих батьків, що ймовірно пов’язано з підвищеною відповідальністю, економічним тиском та обмеженістю ресурсів підтримки через брак часу на соціальну активність.

Отримані результати узгоджуються з українськими та міжнародними дослідженнями психічного здоров’я молоді в кризових умовах та під час збройних конфліктів. Виявлена ключова роль дружньої підтримки відповідає даним дослідження Giordano та колег (2024), які показали, що участь у програмах взаємодопомоги підсилює психологічну стійкість молодих людей. Результати демонструють, що соціальна підтримка є одним із найважливіших чинників профілактики тривожності, однак її ефективність визначається передусім характером та джерелом стосунків: горизонтальні дружні зв’язки мають найбільш виражений психологічний захисний ефект.

Таким чином, ефективна профілактика тривожності повинна бути комплексною та багаторівневою, включаючи як індивідуальні інтервенції (психотерапію, консультування), так і групові форми роботи (тренінги, групи підтримки), а також системні зміни в освітніх закладах, на робочих місцях та на рівні громади, які забезпечать кращі умови для розвитку соціальних зв’язків молоді. Тому на основі проведеного теоретичного та емпіричного аналізу було сформульовано такі рекомендації щодо профілактики тривожних станів серед української молоді:

1. Психоедукація щодо ролі соціальної підтримки. Важливо інформувати молодь про науково доведений зв’язок між соціальною підтримкою та психологічним благополуччям. Поширення знань про захисну функцію соціальних зв’язків через тренінги, семінари, інформаційні кампанії у навчальних закладах, молодіжних центрах та соціальних мережах сприятиме усвідомленню молодими людьми значущості підтримувальних стосунків та мотивуватиме їх до активного розвитку соціальних мереж.
2. Розвиток навичок побудови та підтримання соціальних зв’язків. Надання молоді інструментів для формування якісних стосунків та розвитку компетентності у звертанні за допомогою є критично важливим. Це передбачає проведення тренінгів комунікативних навичок, емоційного інтелекту, асертивності, активного слухання та емпатії. Розвиток цих компетентностей дозволяє молоді ефективніше встановлювати та підтримувати підтримувальні стосунки, відкрито виражати свої потреби та надавати адекватну підтримку іншим.
3. Створення можливостей для соціальної взаємодії. Рекомендується створювати та підтримувати різноманітні простори для соціальної взаємодії молоді: молодіжні центри, спортивні секції, творчі студії, волонтерські організації, дискусійні клуби. Ці платформи забезпечують природні можливості для формування дружніх зв’язків та взаємної підтримки. В умовах війни особливої актуальності набувають онлайн-спільноти, які можуть допомогти отримати підтримку тим, хто був змушений змінити місце проживання і внаслідок цього втратив попередні соціальні зв’язки.
4. Посилення підтримки з боку друзів. Враховуючи виявлений найпотужніший захисний ефект дружньої підтримки, рекомендується розробка та впровадження спеціалізованих програм розвитку дружніх стосунків. Це можуть бути групові терапевтичні сесії, орієнтовані на зміцнення міжособистісних зв’язків, тренінги побудови довірчих стосунків, створення груп підтримки для молоді-переселенців, проведення сесій арт-терапії та інших групових активностей, що сприяють формуванню та поглибленню дружніх зв’язків.
5. Активізація підтримки від значущих інших. Розробка та впровадження психоедукаційних програм щодо побудови здорових романтичних стосунків, розвитку навичок конструктивної комунікації у парі, вирішення конфліктів, надання емоційної підтримки партнеру. Особлива увага має приділятися формуванню розуміння взаємної відповідальності за емоційне благополуччя у стосунках та розвитку навичок емоційної регуляції в контексті партнерських взаємин.
6. Робота з сімейною підтримкою. Хоча сімейна підтримка не продемонструвала статистично значущого впливу на зниження тривожності в молодіжній вибірці, для окремих молодих людей вона може залишатися важливим ресурсом. Рекомендується надання послуг сімейного консультування, програм підтримки батьківства, міжгенераційних тренінгів, що сприяють покращенню комунікації між поколіннями та адаптації сімейних стосунків до змін, пов’язаних з дорослішанням молодих членів родини.
7. Розвиток онлайн-програм підтримки. Створення та підтримка цифрових платформ для психологічної допомоги: чат-боти для психоедукації та первинної підтримки, онлайн-групи підтримки для різних категорій молоді, мобільні додатки для відстеження настрою та соціальних контактів, телемедичні платформи для індивідуального психологічного консультування. Ці інструменти особливо важливі в умовах війни, коли доступ до очної психологічної допомоги може бути обмеженим.

Впровадження запропонованих рекомендацій на індивідуальному, груповому та системному рівнях може сприяти істотному покращенню якості соціальних відносин молоді, підвищенню обізнаності про механізми надання та отримання соціальної підтримки. Комплексний підхід до профілактики, що поєднує розвиток особистих компетентностей з системними змінами в соціальному середовищі, має потенціал для значного зниження рівня тривожності серед української молоді та підвищення їхнього психологічного благополуччя в умовах тривалого стресу воєнного стану.

Висновки.

1. Соціальна підтримка є потужним буферним чинником профілактики тривожності серед молоді, причому її вплив диференціюється залежно від джерела: найефективнішою є підтримка з боку друзів.
2. Дружні зв’язки демонструють найсильніший негативний зв’язок з усіма видами тривожності (ситуативною, особистісною, соматично-когнітивною), що підтверджує ключову роль горизонтальних соціальних мереж у молодіжному віці.
3. Підтримка значущих інших має помірний захисний ефект, тоді як сімейна підтримка не виявила статистично значущих зв’язків з тривожністю, що відображає закономірності автономізації молоді.
4. Виявлено соціально-демографічні чинники ризику: жінки більш схильні до тривожності, молоді батьки мають найвищі показники, проживання з друзями знижує ситуативну тривогу.
5. Ефективна профілактика тривожності має бути комплексною та багаторівневою, включаючи психоедукацію, розвиток соціальних навичок, створення можливостей для взаємодії, цільові програми для груп ризику та системні зміни в освітніх та соціальних інституціях.
6. В умовах воєнного стану соціальна підтримка набуває особливої значущості як ресурс збереження психологічної стійкості, що обґрунтовує необхідність пріоритизації програм розвитку та зміцнення соціальних зв’язків молоді.

Література.

1. Бондаренко Н. Б. Сприйнята соціальна підтримка учасників груп самодопомоги, які мають проблеми психічного здоров’я: взаємозв’язок із соціально-статусними характеристиками. Психологія та психосоціальні інтервенції. Т. 2. С. 3–12. URL: http://ppsi.ukma.edu.ua/article/download/197562/197728/440492
2. Гаврилюк І. Особистісна тривожність як соціально-психологічна проблема. Вісник психології і соціальної психології. 2020. Вип. 6. С. 13–28. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/27729/1/-pdf.
3. Дослідження проєкту опитувань ЮНІСЕФ U-Report з організацією Teenergizer. 11 жовтня 2023 р. URL: https://usp-ltd.org/riven-tryvozhnosti-na-3-z-5-iakyj-mentalnyj-stan-molodi-v-ukraini-opytuvannia/.
4. Іванова Т. Тривога як психологічний феномен. Психологічний вісник. Вип. 6. С. 85–97.
5. Кривоконь Н. І. Соціально-психологічна підтримка як чинник подолання скрутних життєвих ситуацій. Проблеми сучасної психології. 2015. Вип. 29. С. 319–328. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Pspl_2015_29_30.pdf.
6. Мельник Ю. Б., Стаднік А. В. Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS) : методичний посібник. Харків : ХОГОКЗ, 2023. 12 с.
7. Національне опитування молоді в Україні «Українська молодь сьогодні – 2023» / Info Sapiens, IRI, IREX. 09 жовтня 2023 р. URL: https://usp-ltd.org/natsionalne-opytuvannia-molodi-v-ukraini-ukrainska-molod-sohodni-2023/.
8. Неведомська Є. О., Михайловська Т. О. Аналіз питання тривожності в психологічній науці: історія, види, особливості. Психологічний науковий журнал. 2024. Вип. 3, № 1. С. 147–151.
9. Психічне здоров’я та ставлення українців до психологічної допомоги під час війни: Третя хвиля дослідження / Gradus Research ; Всеукраїнська програма ментального здоров’я “Ти як?”. 2024. URL: https://gradus.app/uk/open-reports/mental-health-and-attitudes-ukrainians-towards-psychological-assistance-during-war/.
10. Роджерс К. Становлення особистості. Погляд на психотерапію / пер. з англ. Горбатька В. Київ : Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. 608 с.
11. Скакунова О., Дрозд О. В. Психологічні шляхи подолання тривожності у молоді в умовах війни. Габітус. 2024. № 61. С. 133–137. URL: https://doi.org/10.32782/2663-5208.2024.61.23.
12. Фромм Е. Втеча від свободи / пер. Яковлєва М. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. 288 с.
13. Шкала тривоги Бека (BAI). URL: https://i-cbt.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/Шкала-Тривоги-Бека.pdf (дата звернення: 07.09.2025).
14. Шкала тривоги Спілбергера (STAI). URL: https://mozok.ua/depressiya/testy/item/2703-shkala-trivogi-splbergera-STAI.
15. Ясточкіна І. А. Проблема тривоги та тривожності: соціальний аспект. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 2015. Т. 11, № 20. С. 197–203. URL: http://surl.li/qdwrgn (дата звернення: 05.11.2025).
16. Beck A. T., Epstein N., Brown G., Steer R. A. An inventory for measuring clinical anxiety: Psychometric properties. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 1988. Vol. 56, № 6. P. 893–897. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-006X.56.6.893.
17. Canty-Mitchell J., Zimet G. D. Psychometric properties of the Multidimensional Scale of Perceived Social Support in urban adolescents. American Journal of Community Psychology. 2000. Vol. 28, № 3. P. 391–400. DOI: https://doi.org/10.1023/A:1005109522457.
18. Giordano F., Lipscomb S., Jefferies P., Kwon K. A., Giammarchi M. Resilience processes among Ukrainian youth preparing to build resilience with peers during the Ukraine-Russia war. Frontiers in Psychology. 2024. Vol. 15. Article 1331886. DOI: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1331886.
19. Horney K. Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis. New York : W. W. Norton & Company, 1945. 256 p.
20. Spielberger C. D. Manual for the State–Trait Anxiety Inventory (Form Y). Palo Alto, CA : Consulting Psychologists Press, 1983.
21. Thoits P. A. Mechanisms linking social ties and support to physical and mental health. Journal of Health and Social Behavior. 2011. Vol. 52, № 2. P. 145–161. URL: https://www.jstor.org/stable/23033274.
22. Zimet G. D., Dahlem N. W., Zimet S. G., Farley G. K. MSPSS — Багатомірна шкала сприйняття соціальної підтримки : короткий довідник із користування / пер. з англ. Ніколаєвої Т. В. ; ТОВ «ЮЕЙ-ТЕСТ». Версія 1.0. 2025. URL: https://start.ua-test.com/pub/files/mspss-manual.pdf.

Ключові слова: тривожність, переживання занепокоєння, вплив, поведінка, особистість, стрес.

В статье раскрывается проблема тревожности как социально-психологическое явление. Психологические особенности переживания тревоги и влияние переживание беспокойства на поведение личности.

Ключевые слова: тревожность, переживание беспокойства, влияние, поведение, личность, стресс.

The article deals with the problem of anxiety as a social and psychological phenomenon. Psychological characteristics of feeling anxiety and anxiety influence at the behavior to the personality.

Key words: anxiety, fellings anxiety, influence, behavior, personality, stress.

Практично кожна людина переживає у своєму житті сильні стресові ситуації, які залишають у душі глибокі, а іноді й невиліковні рани. Особливо гостро це переживають діти і молодь.[1] Негаразди в навчальному закладі, сварки з однолітками, проблеми у статевих стосунках, сімейні конфлікти, нестача любові, батьківська та педагогічна жорстокість або просто непослідовність у системі покарань та винагород, матеріальні труднощі – це далеко не повний перелік обставин, які травмують психіку молодої людини.[6] Якщо це емоційно незахищений студент, то він на тлі пасивно-захисної реакції на них починає відставати в навчанні, постійно знаходиться в стані страху та тривоги, безвихіддя та апатії, знижується його загальна активність і погіршується здоров’я [5].

У сучасному розумінні, як свідчать психологічні словники, стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму й готує його до фізичної активності типу супротиву, боротьби, до втечі. Стрес як складний емоційний стан є результатом впливу багатьох чинників на особистість людини в будь-якому віці. Аналіз класифікацій стресів свідчить про те, що вони (стреси) є результатом впливу стресорів, відрізняються за змістом, силою, часом дії. До того ж одні й ті ж стресори викликають різну реакцію в різних людей, особливо дітей та молоді.[6]

У психологічній літературі досить часто зустрічається поняття тривожність. Тривожність – переживання емоційного дискомфорту, пов’язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям загрозливої небезпеки. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість. У вітчизняній психологічній літературі ця відмінність зафіксована відповідно в поняттях «тривога» і «тривожність». Останній термін, крім того, використовується і для позначення явища в цілому.

«Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, яке є емоційним станом. Стан характеризується суб’єктивними відчуттями напруги, неспокою, похмурих передчувань, а з погляду фізіології – активацією вегетативної нервової системи. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічним в часі» (Л. Анн). На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, заклопотаність, неспокій, нервозність, відчуття невизначеності, безсилля, незахищеності, невдачі, самота, неможливість ухвалити рішення.[1]

На фізіологічному рівні реакція тривожності виявляється в: посиленні серцебиття, почастішанні дихання, збільшенні хвилинного об’єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативного емоційного забарвлення.[7]

Проблему походження тривожності знаходимо в розробленому Л.І.Божович уявленні про те, що процес онтогенетичного розвитку особистості характеризується формуванням системних новоутворень психіки.

Особливістю таких новоутворень є те, що вони набувають спонукальної сили і характеризуються власною логікою розвитку. Як відомо, Л.І. Божович розглядала це питання на прикладі утворень, що забезпечують свідоме управління своєю поведінкою, а також планувала використовувати його стосовно вивчення вищих відчуттів.

Крім того, подібним чином дослідниця розглядає і якості особистості як систему, що включає стійкий мотив і закріплені, звичні форми його реалізації у поведінці та діяльності. Тривожність проходить той же шлях розвитку. Можна вважати, що наявність конфлікту у сфері «Я» веде до незадоволення потреб, напруженості, різноспрямованість яких і породжує стан тривоги.

Надалі відбувається закріплення цього стану, який, стаючи самостійним утворенням, набуває власної логіки розвитку. Володіючи достатньою спонукальною силою, тривога починає виконувати функції мотивації спілкування, спонуки до успіху і т. п., тобто займає місце провідних особистісних утворень.

Тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, що міститься в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). У цьому контексті тривожність тісно пов’язана з мотивацією до успіху.

Певний рівень тривожності – природна і обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності – це так звана корисна тривожність . Оцінка людиною свого стану у цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки та діяльності.

Особистості, що належать до категорії високо тривожних, схильні бачити в широкому діапазоні ситуацій загрозу для їх самооцінки і життєдіяльності. На такі ситуації вони реагують вираженим станом напруженості. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явища, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності особистості.

Сьогодні існує мало ґрунтовних досліджень про вплив тривожності на особистісний розвиток, хоча вперше його відзначив ще С. Кьєркєгор, який вважав тривожність основним чинником, що визначає історію людського життя. Пізніше ця точка зору розвивалася у філософських роботах екзистенціалістів і у психологічному плані – в психоаналітичних дослідженнях.

Сучасні уявлення про вплив тривожності на розвиток особистості базується в основному на даних клінічних досліджень, зокрема отриманих на матеріалі пограничних розладів.

Значні проблеми пов’язані зі співвідношенням понять «тривожність» («тривога») і «страх». Розмежування явищ тривоги і страху, закріплене у відповідних поняттях, відбулося лише на початку XIX століття і пов’язано з ім’ям С. Кьєркєгора, що послідовно розмежовував конкретний страх (Fureht) і невизначений, несвідомий страх – тугу (Angst). Донині все, що сьогодні належить до явищ тривоги і страху, описувалося і обговорювалося під загальним поняттям «страх».

Сьогодні найбільш поширена точка зору, що розглядає страх як реакцію на конкретну, визначену небезпеку, а тривожність – як переживання невизначеної, примарної загрози переважно уявного характеру. Згідно з іншою позицією, страху зазнає особистість при загрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живої істоти, людського організму, а тривожність – при загрозі соціальній, особистій, коли небезпека загрожує цінностям людини, потребам «Я», її уявленню про себе, відносинам з іншими людьми, становищу в суспільстві.

У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як те, що формується на його основі, часто в комбінації з іншими базовими емоціями, складніше емоційне утворення.[2]

Широкого поширення набуло в останні роки використання у психологічних дослідженнях диференційованого визначення двох видів тривожності: «тривожність характеру» і «ситуаційна тривожність».

За визначенням А.А. Петровської: «Тривожність – схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних розходжень. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб’єктивним проявом відхилення, неблагополуччя особистості» [7].

Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізненні ситуативної тривожності, пов’язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості та її оточення.

Н.Є.Аракєлов, у свою чергу, відзначає, що тривожність – це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів у певний момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провокованих при впливі на людину різними стресами.

Таким чином, визначенням «тривожності» у психології визначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживань, занепокоєння та неспокою, що мають негативне емоційне забарвлення [1].

Досить часто тривогу розглядають як форму адаптації при гострому чи хронічному стресі. З виникненням тривоги пов’язують також посилення поведінкової активності, зміну характеру поведінки або включення механізмів інтрапсихічної адаптації, причому зменшення інтенсивності тривоги сприймається як свідоцтво достатності та адекватності форм поведінки, що реалізується, та як відновлення раніше порушеної адаптації[4].

Однак тривога має особистісну обумовленість і за направленістю свого вияву може виконувати як охоронні, мобілізуючі, так і дезорганізуючі функції. У випадках, коли рівень тривоги неадекватний ситуації, відбувається перенапруження регуляторних механізмів, що, зазвичай, призводить до порушень поведінкової регуляції та поведінка людини не відповідає ситуації.

Тривожність інтрапсихічна, тобто обумовлена внутрішньо і пов’язана із зовнішніми об’єктами лише в тій мірі, у якій вони стимулюють внутрішні конфлікти. Зазвичай тривожність, на відміну від страху, є реакцією на уявну, невідому загрозу. В основі тривожності завжди лежать внутрішні конфлікти особи. Для тривожності також характерна пролонгованість, тобто їй властиве розтягуватися в часі, постійне повторювання або неперервність [1].

З точки зору фізіології, тривожність є реактивним станом. Вона викликає фізіологічні зміни, що готують організм до боротьби – відступу або опору. При тривожності збуджується серцево-судинна система, а діяльність травного тракту пригнічується. Кров з травного тракту «надсилається» до м’язової системи, тобто організм готується до активної діяльності. Тривожність виявляється на трьох рівнях: нейроендокринному (продукція адреналіну та епінефрину); психічному (невизначені побоювання); соматичному або моторно-вісцеральному (фізіологічні реакції різних систем організму на збільшення продукування епінефрину) [7].

Рівень вияву і характер фізіологічних показників у стані тривоги є суб’єктивним явищем, що залежить від особистісних особливостей індивіда. Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об’єктивно викликає неспокій, стурбованість індивіда. Цей стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Така тривожність не тільки є цілком нормальною, але і виконує свою позитивну роль. Вона виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають.

Другий вид – так звана особистісна тривожність. Вона може бути визначена як риса особистості, що виявляється у постійній схильності до переживань тривоги у різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, що об’єктивно не можуть викликати тривогу. Особистісна тривожність характеризується наявністю стану несвідомого страху, відчуттям невизначеної загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу та небезпечну. Людина, схильна до такого стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнений контакт із навколишнім світом. Оточення сприймається як вороже та загрозливе [5].

Роль тривоги в адаптаційному процесі може істотно змінюватися залежно від її інтенсивності та вимог, що ставляться до адаптаційних механізмів особистості.[4] Якщо розбіжності в системі «людина – середовище» не досягають значного ступеня та рівень тривоги не перевищує середніх значень, тоді на перший план виступає її мотиваційна мета. У цьому випадку тривога обумовлює активізацію цілеспрямованої поведінки. При вираженому порушенні збалансованості в системі «людина – середовище», коли відбувається перенапруження механізмів регуляції, тривога значно зростає, відображаючи формування стану емоційного стресу, який може набути хронічного характеру та знизити ефективність психічної адаптації. Тривога за інтенсивністю і тривалістю неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптивної поведінки, призводить до порушення поведінкової інтеграції, до виникнення вторинних (усвідомлених або неусвідомлюваних) виявів, які разом з тривогою визначають психічний стан суб’єкта. Таким чином, тривога  лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом.

Отже, тривожність – індивідуальна властивість особистості, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією. Важливо, що мова йде про психологічну загрозу, тобто таку, що має суб’єктивний характер і не проявляється як фізична небезпека. Такими ситуаціями можуть бути: деякі конфлікти, порівняння людиною себе з тими, хто має певну перевагу, змагання з такими людьми.  Якщо розглядати тривогу або тривожність як стан, переживання, або як більш-менш стійку особливість особистості, то несуттєво, наскільки вона адекватна ситуації. Переживання обґрунтованої тривоги не відрізняється від необґрунтованого переживання. Суб’єктивно ж стани рівні. Але об’єктивно різниця дуже велика. Переживання тривоги в об’єктивно тривожній для суб’єкта ситуації – це нормальна, адекватна реакція, що свідчить про нормальне адекватне сприйняття миру, гарній соціалізації й правильному формуванні особистості. Таке переживання не є показником тривожності суб’єкта. Переживання ж тривоги без достатніх підстав означає, що сприйняття світу є перекрученим, неадекватним. Адекватні відносини зі світом порушуються. У цьому випадку мова йде про тривожність як особливу властивість людини, особливий вид неадекватності. Тривожність людини може бути серйозною перешкодою на шляху до професійних досягнень і реалізації себе як особистості, але з іншого боку певна міра тривожності може бути мотивацією до досягнення успіху. Тривога лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом, та запускає психологічні захисні механізми особистості. Стрес як складний емоційний стан є результатом впливу багатьох чинників на особистість людини в будь-якому віці, особливо від них страждають діти, молодь та люди похилого віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. – М.: Академ. проект, 2002.
2. Андреева И.Н. Предпосылки развития эмоциональных отношений //Вопросы психологии. – 2007. – №5. – С.57-65.
3. Артюхова Т. Ю. Психологические механизмы коррекции состояния тревожности личности: дис. … канд. психол. наук: 19.00.01/ Т.Ю.Артюхова. – Новосибирск, 2000. – 197 c.
4. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопр. Психологи. – 1989. – № 1. – С. 73–75.
5. Бассин, Ф. В. Проблема психологической защиты / Ф. В. Бассин, М. К. Бурлакова, В. Н. Волков // Психологический журнал. – 1988. – № 3. – С. 30–41.
6. Безруких М.М. Проблемные дети. – М., 2000. – 308 с.
7. Березин, Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф. Б. Березин. – Л., 1988.

Ключові слова: тривожність, очікування, цінності, адаптація, психологічні характеристики, конфлікт.

Аннотация. В статье освещаются социально-психологические, педагогические детерминанты возникновения тревожности при взаимодействии коллектива. Приводятся результаты исследования особенностей проявления тревожности и раскрывается взаимосвязь между тревожностью и психолого-педагогическими факторами.

Ключевые слова: тревожность, ожидания, ценности, адаптация, психологические характеристики, конфликт.

Постановка проблеми. Найважливішу роль у розумінні того, як людина виконуватиме ту чи іншу діяльність, особливо у тому випадку, коли поряд з нею хтось ще займається тією ж самою справою, окрім мотиву досягнення відіграє тривожність.

Деструктивна тривожність у фахівця-початківця не тільки призводить до неефективного виконання власних професійних обов’язків, а і пришвидшує появу професійного вигорання.

При оцінці стану проблеми тривожності у психологічній науці вирізняється дві, на перший погляд, взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на нерозробленість і невизначеність, багатозначність і незрозумілість самого поняття «тривожність» як в наший країні, так і за кордоном . Зазначається, що під цим терміном часто розуміються достатньо різні за природою явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами всередині одного напряму, підкреслюється суб’єктивність використання цього терміна.

У вітчизняній психології дослідження цієї проблеми достатньо рідкісні і мають фрагментарний характер. Значною мірою це пов’язано, мабуть, з відомими соціальними причинами – умовами, що не заохочували аналізу явищ, які відображають сприйняття людиною навколишнього світу як загрозливого і нестабільного.

В останні десятиліття інтерес українських психологів до вивчення тривожності істотно посилився у зв’язку з різкими змінами життя суспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривогу і тривожність. Разом з тим необхідно зазначити, що і сьогодні час в нашій країні тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна тривожність тощо). Проблемам тривожності дорослого індивіда та впливу її рівня на результати його діяльності та поведінки в соціальних групах увага майже не приділяється. Окремих її аспектів дослідники торкаються при комплексному дослідженні в галузі менеджменту.

Мета статті – дослідити вплив рівня тривожності особистості на її поведінку у трудовому колективі.

Виклад основного матеріалу.

Проблема тривожності займає особливе місце в сучасному науковому знанні. З однієї сторони, це “центральна проблема сучасної цивілізації” (Р.Мей, 1950, Є.Єріксон, 1950), найважливіша характеристика нашого часу: їй надається значення основного “життєвого переживання сучасності” (Ф.Готвалд, В.Ховланд, 1992). Саме тривожність знаходиться в основі цілого ряду психологічних труднощів дитинства, в тому числі порушень розвитку та поведінки дитини і підлітка (наприклад, деліквентність та аддиктивна поведінка) [5].

Тривогу як емоційний стан і як ситуативну чи особистісну рису, яка виникає у процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчали Ю.А.Александровський, Ф.Д.Горбов, А.Б.Леонова, Я.Рейковський, К.О.Сантросян, Ю.Л.Ханін, Х.Хекхаузен. У деяких дослідженнях тривожність розглядається як реакція на соціальні впливи при певних індивідуальних психофізіологічних особливостях (Г.Айзенк, В.Р.Кисловська, М. Ландерс, Н.Є.Лисенко, Н.Д.Левітов, М.Махоні, В.С.Мерлін, Ч.Д.Спілбергер), а також як така, що може виникати при різних психосоматичних захворюваннях (В.М.Мясищев, Є.І.Соколов та ін.). Вплив самооцінки та рівня домагань на розвиток тривожності вивчали Л.В.Бороздіна, Н.І.Наєнко, А.М.Прихожан, О.Т.Соколова.

Вивчалися питання впливу на виникнення, розвиток і закріплення тривожності в реальних умовах спільної діяльності, які проявляються в міжособистісній, внутрішньогруповій та міжгруповій взаємодії (Г.С.Абрамова, 1995; М.І.Буянов, 1988; І.В.Дубровіна, 1991; C.Spilberger, 1985; Ю.Л.Ханін, 1991).

На думку А.М.Прихожан, тривога – це емоційний стан, а тривожність – емоційно-особистісне утворення, яке має когнітивний, емоційний і операційний аспекти. Згідно її точки зору, певний рівень тривожності в нормі властивий всім людям і є необхідним для оптимального пристосування людини до дійсності. Відповідно, тривожність може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер. Наявність тривожності як стійкого утворення – свідчення порушень в особистісному розвитку, що перешкоджає нормальному розвитку, діяльності, спілкуванню [5].

Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення [4]. Тривога – емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога і тривожність тісно пов’язані зі стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [8].

Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язаних з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру, які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втому, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан [1].

Ф.Б. Березін [3] відзначив, що стан тривоги (тривожності) – це емоційний стан, ряд емоційних станів, що закономірно змінюють один одного у міру зростання, і виділив шість рівнів стану тривоги.

1. Перший рівень – найменша інтенсивність тривоги. Виражається в переживаннях напруженості, настороженості, дискомфорту. Це відчуття не несе ознаки загрози, а служить сигналом швидкого настання більш виражених проявів тривоги. Даний рівень тривоги має найбільше адаптивне значення.
2. На другому рівні відчуття внутрішньої напруженості змінюють гіперостезичні реакції або ж вони приєднуються до нього. Раніше нейтральні стимули набувають значущості, а при посиленні – негативне емоційне забарвлення.
3. Третій рівень – власне тривога. Виявляється в переживанні невизначеної загрози, відчуття неясної небезпеки.
4. Четвертий рівень – страх. Виникає при наростанні тривоги і виявляється в опредмечуванні, конкретизації невизначеної небезпеки. При цьому об’єкт, з яким зв’язується страх, не обов’язково відображає реальну причину тривоги, дійсну загрозу.
5. П’ятий рівень – відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, яка виникає в результаті поступового наростання тривоги і виражається у відчутті жаху. При цьому дане переживання пов’язане не із змістом відчуття, а лише з наростанням тривоги. Подібне переживання може викликати невизначена, але дуже сильна тривога.
6. Найбільш важливий рівень – тривожно-боязливе збудження, яке виражається в потребі рухової розрядки, панічному пошуку допомоги. Дезорганізація поведінки і діяльності викликається тривогою, досягає при цьому свого максимуму.

Н.Є.Аракєлов, у свою чергу, відзначає, що тривожність – це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів у певний момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини [2]. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провокованих при впливі на людину різними стресами.

Тривожність як риса особистості пов’язана з генетично детермінованими властивостями функціонуючого мозку людини, що спричиняються постійно підвищеним почуттям емоційного порушення, емоцій тривоги.

У дослідженні рівня домагань у підлітків М.З. Неймарк виявила негативний емоційний стан у вигляді занепокоєння, страху, агресії, що було викликано незадоволенням їхніх претензій на успіх. Також емоційне неблагополуччя типу тривожності спостерігалося в осіб з високою самооцінкою. Вони претендували на те, щоб бути «найкращими» виконавцями, або займати найвище становище у колективі, тобто мали високі домагання в певних сферах, хоча дійсних можливостей для реалізації своїх домагань не мали.

Широкого поширення набуло в останні роки використання у психологічних дослідженнях диференційованого визначення двох видів тривожності: «тривожність характеру» і «ситуаційна тривожність».

Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізненні ситуативної тривожності, пов’язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості та її оточення.

Проблему впливу рівня тривожності особистості на її стосунки і статус у колективі було вивчено на базі дитячих садків в м. Славута: дитячий садок №6 «Золота рибка», дитячий садок №9 «Теремок» та дитячий садок №3 «Росинка».

Об’єктом дослідження проблеми тривожності було обрано трудовий колектив даний дитячих садків. Матеріал для аналізу було зібрано за допомогою психодіагностичних методик.

Психодіагностичне дослідження полягало у дослідженні рівня тривожності і рівня мотивації досягнення працівників дитячих садків. Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі було виявлено рівень тривожності за допомогою методики Спілбергера. Отримані результати ми можемо побачити на наступній діаграмі:

Рис. 2.1. Рівень тривожності

Так, за показниками ситуативної та особистісної тривожності у працівників було виявлено низького рівня ситуативної тривожності лише 2%, середнього рівня 64%, високої ситуативної тривожності 34%. Особистісної тривожності низького рівня не виявлено, середнього рівня виявлено 70%, високого рівня 26%, дуже високого 4%. Ці результати говорять, що в працівників трудового колективу виявлено значну кількість осіб, які були схильні до високих рівнів, як ситуативної та особистісної тривожності, а це говорить про невпевненість в собі, велике хвилювання особливо в ситуаціях екстремального стану.

Використовуючи методику Т. Лірі, ми також оцінювали типологію поведінки в процесі взаємодії.

Обробка отриманих відповідей показала, що у 18% досліджуваних                (9 осіб) переважаючим типом міжособистісних стосунків є “доброзичливий”, тобто ці люди люб’язні зі всіма, орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення, свідомо конформні. Мають розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільні.

В 15% досліджуваних (6 осіб) переважаючим типом міжособистісних стосунків є “егоїстичний” тип. Люди з переважанням такого типа міжособистісних стосунків прагнуть бути над всіма, вони обачливі, егоїстичні, самозакохані. Труднощі перекладає на оточуючих, а самі відносяться до них відчужено, хвалькуваті, самовдоволені, зарозумілі.

“Альтруїстичний” тип ставлення до людей є переважаючим у 15% (6 осіб) учасників дослідження. Такі люди гипервідповідальні, емоційне відношення до людей проявляють в співчутті, симпатії, турботі. Вміють підбадьорити і заспокоїти оточуючих себе людей, безкорисливі і чуйні.

У 11% педагогів (4 особи) переважаючим типом міжособистісних стосунків виявлений “авторитарний” тип, тобто в людині присутній дух наполегливості, деспотичності і владності у всіх видах групової діяльності, причому ці якості не заважають (швидше навпаки) їх володареві бути компетентним, успішним в справах, викликати пошану з боку колег.

“Підозрілий” тип переважає  в 11% педагогів (4 особи). Такі люди скритні, нетовариські, злопам’ятні, свій негативізм проявляють у вербальній агресії. Вони образливі, схильні до сумніву у всьому, постійно на всіх скаржаться, мало чим задоволені.

Переважаючим в 11% досліджуваних (4 особи) є “підпорядковуваний” тип ставлення, що характеризується як покірний, сором’язливий, покірливий, схильний підкорятися сильнішому без врахування ситуації.

“Залежний” тип виявлений як переважаючий тип міжособистісних стосунків в 11% учасників дослідження (4 учасники дослідження). Такі люди слухняні, боязливі, безпорадні, схильні до захоплення оточуючих, не вміють проявляти опір та залежні від думки інших людей.

У 8% (3 особи) – переважаючим виявлений “агресивний” тип міжособистісного ставлення до людей. Такі люди прямолінійні, відверті, вимогливі, дратівливі, різкі в оцінці інших, непримиренні. В той же час вони енегрічні, наполегливі і уперті.

Графічно, отримані результати можна представити в вигляді діаграми.

Рис. 2.2. Переважний тип міжособистісних відносин в колективі

На діаграмі чітко бачимо, що у 18 % працівників колективу переважним є доброзичливий тип відносин до людей. І лише у 8 % досліджуваних – агресивний тип відносин. Це дозволяє нам зробити висновок про те, що в цілому соціально-психологічний клімат у колективі сприятливий. В ньому переважно бадьорий, життєрадісний тон взаємовідносин між працівниками. Відносини будуються на принципах співробітництва, взаємної допомоги, доброзичливості. Також існують норми справедливого та шанобливого ставлення до всіх членів колективу. Члени колективу активні, енергійні, панує довіра та висока вимогливість один до одного.

Нам було досить важливо знати, як той чи інший соціальний працівник поведе себе у можливій конфліктній ситуації, чи існує загроза виникнення конфліктної ситуації, котрої соціальний працівник буде не в змозі вирішити, чи навпаки, опитуваний має досить високий рівень професійної та комунікативної компетенції, і виникнення подібних ситуацій не загрожуватиме вирішенню суті справи.

У зв’язку з цим було проаналізовано тип поведінки працівників у конфліктних ситуаціях (тест К.Томаса). За результатами дослідження, 17% опитаних виявили схильність у конфліктній ситуації до уникнення конфлікту (ігнорування). К.Томас зазначає, що це досить небезпечна стратегія, оскільки ігнорування конфлікту може призвести до його неконтрольованого продовження.

Така стратегія ефективна лише в тих випадках, коли джерело конфлікту та його наслідки настільки незначні, що ними можна знехтувати, або якщо конфлікт ніяким чином не впливає на вирішення основного питання.

20% опитаних виявляють схильність до пристосування у конфліктній ситуації. Це також не завжди ефективно і дозволяється лише в тих випадках, коли є бажання вирішити конфліктну ситуацію за будь-яку ціну, або якщо конфлікт та його результати не зачіпають нічиїх особистих інтересів, або ж якщо стає явною готовність однієї сторони піти на значні поступки.

30% опитаних виявили бажання до співробітництва у конфліктній ситуації, тобто до спроби знайти конструктивне рішення, враховуючи інтереси обох сторін. 30% опитаних здатні піти на компроміс в конфліктній ситуації, що свідчить про бажання вирішити конфліктну ситуацію шляхом поступок з обох боків. Лише 3% опитаних виявили схильність до конкуренції в конфліктній ситуації, що неприпустимо в роботі менеджерського складу, який покликаний вирішувати всі проблеми клієнта, намагаючись не нав’язувати свою точку зору, а зрозуміти клієнта, тобто будь-яким шляхом вирішити питання без створення конфліктної ситуації.

Загалом результати дослідження показали, що незважаючи на схильність деяких працівників до конфліктної поведінки, психологічний клімат у колективі в цілому позитивний. Проте було зосереджено особливу увагу на рівні тривожності молодих працівників з метою виявлення її впливу на реалізацію працівників у професійному та особистісному плані.

Висновки. Отже, тривожність людини може бути серйозною перешкодою на шляху до професійних досягнень і реалізації себе як особистості, але з іншого боку певна міра тривожності може бути мотивацією до досягнення успіху.

Виявлення інших психолого-педагогічних чинників тривожності у взаємодії в колективі може бути перспективою подальших досліджень у даному напрямку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Вереніч Н. Особливості тривожності сучасних підлітків /Н.Вереніч // Психолог. – 2004. – № 23-24 (119-120). – С. 41-43.

2. Киричук О.В. Основи психології: Електронний ресурс. – Режим доступу: http: //www. pidruchniki.ws/14360106/psihologiya/vchitel_uchen

3. Психологія спілкування : Навчальний посібник / М.Філоненко. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 224 c.

4. Психологічний словник / За ред. В. П. Зінченко, Б. Г. Мещерякова. – М.: Педагогіка – Прес, 1996. – 312 с.

5. Прихожан А.М. Психология тревожности / А.М.Прихожан. – СПб.: Питер, 2007. – 192 с.

6. Рыжов В.В. Духовно ориентированный диалог и диалогличности /В.В.Рыжов // Гуманизм и духовность в образовании. – Нижний Новгород: НГЛУ, 1999. – С. 65 – 66.

7. Салливан Г.С. Интерперсональная теория в психиатрии/ Г.С.Салливан. – Москва, Санкт-етербург, 1999. – 290 с.

8. Формування особистості школяра: психолого-педагогічні проблеми: зб. наукових праць. – К: Інститут психології, 2005. – 72 с.

9. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник / В.В.Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Ключовi слова: самоставлення, тривожнiсть, юнацький вiк, самооцiнка.

В статье прослеживается взаимосвязь самоотношения в юношеском возрасте с разным уровнем тревожности. Также выяснение основных особенностей, структуры и строения самоотношения личности и выявления особенностей переживания тревожности в юношеском возрасте.

Ключевые слова: самоотношение, тревожность, юношеский возраст, самооценка.

The article deals with the correlation between self-attitude in adolescence and various levels of anxiety. It also finds out the main features, structure and the constitution of the self-attitude of the person and identifies the peculiarities of experiencing anxiety in adolescence.

Keywords: self-attitude, anxiety, adolescence, self-esteem.

Постановка проблеми. На сучасному етапi розвитку психологiчної науки проблема самоставлення людини є досить актуальною. Через свiдоме ставлення до себе, людина може реально впливати на хiд свого життя i життя iнших людей, розумно органiзовувати процес та передбачати життєвi подiї, їх результати. Вiд цього залежить подальший розвиток iндивiда. Але кожен етап життя людина переживає з вiдчуттям тривоги. Саме тривожнiсть лежить в основi багатьох психологiчних труднощiв. Сучасне українське суспiльство характеризується нестабiльнiстю як в економiчнiй сферi, так i в полiтичнiй, соцiальнiй. На ґрунтi цього у молодого поколiння значно пiдвищується рiвень тривожностi, який, на нашу думку, негативно впливає на самоставлення у юнацькому вiцi.   У зв’язку з чим тема нашого дослiдження є актуальною.

Аналiз робiт, присвячених вивченню ставлення людини до себе, дозволяє говорити про велику рiзноманiтнiсть використовуваних для опису його змiсту психологiчних категорiй. Можна назвати такi поняття як узагальнена самооцiнка, самоповага, самоприйняття, емоцiйно-цiннiсне ставлення до себе, власне самоставлення, самовпевненiсть, почуття власної гiдностi, аутосимпатiя, самоцiннiсть та iн. У вiтчизнянiй психологiї початком фундаментальних дослiджень феномену «самоставлення» стали дослiдження I. С. Кона [2], А. Н. Леонтьева [3], С. Л. Рубiнштейна [6], А. Г. Спiркiна [8], В. В. Столiна [9], С. Р. Пантєлєєва [5] та iн.

I. С. Кон вважає ставлення до себе глобальною самооцiнкою особистостi, яка виступає загальним знаменником, пiдсумковим вимiром «Я», яке виражає мiру прийняття себе, або – ставлення до себе, похiдне вiд сукупностi окремих самооцiнок. [2].

Як свiдчать дослiдження С. Р. Пантєлєєва, самоставлення – це безпосереднiй феноменологiчний вираз смислу «Я» для самого суб’єкта. На думку автора, воно складається iз емоцiйного переживання i оцiнки власної значимостi (смислу Я), яке має прояв у рiзних формах: «почуття усвiдомленостi Я», «самовпевненiсть», «самокерiвництво», «вiдображене самовiдношення», «самоцiннiсть» тощо. Самоставлення розумiється як смислове особистiсне утворення емоцiйно-цiннiсної властивостi [5].

Вагомий вплив на самоставлення людини має тривожнiсть. Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi особистостi. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, iнтрапсихiчна, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Аналiз психологiчної лiтератури дав змогу виокремили 3 групи чинникiв тривожностi: особистiснi, мотивацiйнi, адаптацiйнi.

Рамки даної статтi дозволяють проаналiзувати особистiснi чинники тривожностi. Останнi дослiдники пов’язують з: внутрiшнiм конфлiктом, в основi якого – невiрнi уявлення про власне «Я», неврiвноваженiстю мiж  рiзними елементами «Я-концепцiї», зниженням здатностi до самоусвiдомлення. Крiм того, емпiрично доведено, що тривожнiсть обумовлена конфлiктною будовою самооцiнки. На зв’язок тривожностi з уявленнями про майбутнє наголошували У. Макдаугал, Ч. Рiкрофт [4].

Пiсля того, як ми зробили попереднiй огляд наукової лiтератури, можемо говорити про недостатнє вивчення проблеми самоставлення юнакiв з рiзними показниками тривожностi.

Нас цiкавить юнацький вiк, оскiльки його головне протирiччя полягає у тому, що органiзм i навiть розумовi процеси сформованi майже так само, як у дорослої людини, бажання i прагнення також яскраво вираженi, однак, можливостi, якими володiє юнак, недостатнi для того, щоб здiйснити цi бажання i прагнення.  Таке зiткнення бажань, прагнень i обмежень створює внутрiшнiй конфлiкт, який може виступати джерелом тривожностi i переважно пов’язаний зi ставленням до себе, самооцiнкою, «Я-концепцiєю» [7].

Основнi проблеми цього вiку, як пошук смислу власного iснування, страх самотностi та незрозумiлостi, бажання особистого щастя, професiйне самовизначення, самоствердження у середовищi однолiткiв та соцiумi, досить часто супроводжуються тривожними настроями, якi за певних умов можуть трансформуватись в особистiсну тривожнiсть.

В цей перiод життя людина вирiшує, в якiй послiдовностi вона докладе свої здiбностi для реалiзацiї себе у працi та в життi. Юнiсть – надзвичайно важливий перiод у життi людини. Вступивши в юнiсть пiдлiтком, молода людина завершує цей перiод справжньою дорослiстю, коли вона дiйсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє мiсце серед людей, свою дiяльнiсть, свiй спосiб життя. Саме в юностi вiдбувається становлення людини як особистостi, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної iдентифiкацiї до iнших людей, перейняла вiд них соцiально значущi властивостi особистостi, здатнiсть до спiвпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самого себе i до природи [7].

Результати експериментального дослiдження. Виходячи з усього вищесказаного, мета нашого дослiдження полягає у виявленнi особливостей самоставлення студентiв з рiзним рiвнем тривожностi.

Завдання:

1. З’ясування основних особливостей будови самоставлення особистостi.
2. Виявлення особливостей переживання тривожностi в юнацькому вiцi.
3. Дослiдити, чи впливають рiзнi показники тривожностi на самоставлення юнака.

Дослiдження проводилося на базi Нацiонального унiверситету «Острозька академiя». В ньому брали участь студенти 3 – 4 курсiв рiзних факультетiв та спецiальностей. Тобто до уваги ми брали юнацький вiк, а саме вiд 18 до 20 рокiв. Вибiрка складає 40 чоловiк. Формували вибiрку стихiйно. Стать студентiв ми не брали до уваги. До проведення дослiдження респонденти поставилися вiдповiдально, та сумлiнно виконували завдання.

Вiдповiдно завданням ми використали наступнi методики: «Шкала тривоги i тривожностi» (Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна), тест-опитувальник самоставлення (В. В. Столiн, С. Р. Пантелєєв).

Дослiдження проходило у два етапи. На першому етапi дослiдження тривожностi була використана методика «Шкала тривоги i тривожностi   Ч. Д. Спiлбергера». Аналiзуючи результати, отриманi за опитувальником Спiлбергера на виявлення особистiсної та ситуативної тривожностi, ми виявили, що за шкалою «ситуативна тривожнiсть» в середньому переважає висока тривожнiсть – 45,3 бали, а за шкалою «особистiсна тривожнiсть» – 59,95.

Методика Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна дозволила зафiксувати наступнi результати за шкалою ситуативної тривожностi: 47,5% респондентiв мають високу ситуативну тривожнiсть; 52,5% респондентiв мають помiрну ситуативну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку ситуативну тривожнiсть.

Проаналiзувавши результати, якi висвiтленi за шкалою особистiсної тривожностi, ми отримали наступнi результати: 45% респондентiв мають високу особистiсну тривожнiсть; 55% респондентiв мають помiрну особистiсну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку особистiсну тривожнiсть.

На другому етапi нашого дослiдження ми використали тест-опитувальник самоставлення (В.В. Столiн, С.Р. Пантилеева). Середнє значення по кожнiй шкалi має такий вiдсотковий вигляд. За шкалою S ознака яскраво виражена – 85,65%; шкала I (самоповага) ознака виражена – 73,4%; шкала II (аутосимпатiя) ознака виражена – 69,4%; шкала III (очiкуване ставлення вiд iнших) ознака виражена – 62,8%; шкала IV (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 80,1%; шкала 1 (самовпевненiсть) ознака виражена – 69,7%; шкала 2 (вiдношення iнших) ознака виражена – 59,5%; шкала 3 (самоприйняття) ознака виражена – 73,5%; шкала 4 (самокерiвництво) ознака виражена – 72,1%; шкала 5 (самозвинувачення) ознака не виражена – 38,3%; шкала 6 (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 83,7%; шкала 7 (саморозумiння) ознака виражена – 72,6%.

Якщо узагальнити результати, можемо побачити, що у бiльшостi юнакiв переважає високий рiвень самоставлення (83,15% – яскраво виражена ознака, 69,13% – виражена ознака, 38,3% – не виражена ознака).

Надалi ми прослiдкуємо, як високий рiвень особистiсної тривожностi позначається на становленнi самоставлення юнака, його самооцiнцi, ставленнi до власного майбутнього. Важливим психологiчним процесом юнацького вiку є становлення стiйкого образу власної особистостi, власного «Я».  Самоставлення – вiдносно стiйка, частково усвiдомлювана система уявлень людини  про себе, на основi якої вона будує взаємовiдносини з iншим людьми, вiдношення до себе. Це – цiлiсний, хоча не позбавлений  внутрiшнiх протирiч образ власного Я, виступає як установка у ставленнi до самого себе.

Для того, щоб перевiрити зв’язок мiж самоставленням особистостi та рiвнями тривожностi, ми використали кореляцiйний аналiз з використанням коефiцiєнта кореляцiї Пiрсона. Обрахунки проводилися за допомогою програми SPSS. Результати кореляцiйного аналiзу представленi в таблицi 1.

Таблиця 1

 Зв’язок рiвня тривожностi та самоставлення юнакiв

^** Кореляцiя вагома на рiвнi 0,01 (2-сторон).

^*  Кореляцiя вагома на рiвнi 0,05 (2-сторон).

Мiж рiвнем особистiсної тривожностi та позитивного ставлення до iнших (r = 0,476; p = 0,01) iснує прямий кореляцiйний зв’язок. Високий рiвень особистiсної тривожностi зменшує  вiдчуття щастя та задоволеностi життям.

Крiм того, значущий прямий кореляцiйний зв’язок виявлено мiж рiвнем особистiсної тривожностi та самоцiкавiстю (r = 0,599; p = 0,05), самовпевненiстю (r = 0,608; p = 0,05), вiдношенням iнших (r = 0,472;    p = 0,01), самоприйняттям (r = 0,459; p = 0,01).

Такi фактори самоставлення, як самоповага (r = – 0,44), аутосимпатiя         (r = 0,158), самокерiвництво (r = 0,182), самозвинувачення (r = – 0,262), саморозумiння (r = 0,176) не є статистично значимими, тобто вони не корелюють з рiвнем тривожностi.

На думку Р. П. Грановської, занижена самооцiнка виявляється в постiйнiй тривожностi, страховi перед негативною думкою про себе, в загостренiй чутливостi до всього, що якось зачiпає особистiсть. Такi юнаки хворобливiше реагують на критику, смiх, осуд, болiсно сприймають невдачi у навчаннi. Внаслiдок цього багатьом з них властива сором’язливiсть, схильнiсть до психiчної iзоляцiї, вiдходу вiд дiйсностi у свiт мрiй. Це спонукає їх обмежувати контакти з iншими людьми [1].

Причиною тривожностi на психологiчному рiвнi може бути неадекватне сприйняття суб’єктом самого себе. Тривожнiсть обумовлена конфлiктною побудовою самооцiнки, коли одночасно актуалiзуються двi протилежнi тенденцiї – потреба оцiнити себе високо, з однiєї сторони, i почуття невпевненостi – з iншої. Особистостi, що вiдносяться до категорiї високо тривожних, схильнi сприймати загрозу своїй самооцiнцi та життєдiяльностi у широкому дiапазонi ситуацiй та реагувати явно вираженим станом тривожностi.

Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi людини. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Висновки. Юнаки з високим рiвнем особистiсної тривожностi характеризуються конфлiктним сприйняттям рiзних сторiн Я-концепцiї, зокрема, чим вищим є рiвень особистiсної тривожностi, тим негативнiше сприймається власна зовнiшнiсть та фiзична привабливiсть, а спiлкування не дає повною мiрою розкрити свiй внутрiшнiй свiт. Тривожна людина вiдчуває себе нещасливою та незадоволеною життям, невпевнена  у собi. Багато хто з юнакiв сумнiвається у наявностi власної iндивiдуальностi й сприймають себе як «копiю» iншої людини. Iз цього побоювання часто виникає неприйняття iснуючих соцiальних зразкiв. Самооцiнка високотривожних юнакiв часто занижена, а високий рiвень самоставлення можна пояснити дiєю захисних механiзмiв психiки. Майбутнє здається їм невизначеним та не чiтко сформованим.

Загалом, висока тривожнiсть деформує уявлення про себе, своє теперiшнє та майбутнє, заважає конструктивнiй взаємодiї з оточенням. У зв’язку з цим постає необхiднiсть пошуку шляхiв, форм та методiв спецiально органiзованої роботи з метою зниження високого рiвня особистiсної тривожностi юнакiв.

Виходячи зi всього вищесказаного, можна сказати, що самоставлення особистостi, а саме юнакiв, залежить вiд рiвня тривожностi. Високий рiвень самоставлення у тривожних юнакiв може виступати у ролi психологiчного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я» нерiдко спонукає людину перебiльшувати свої позитивнi якостi й зменшувати недолiки. В цьому випадку спрацьовує ефект «соцiальної бажаностi». Юнаки значно меншою мiрою (нiж пiдлiтки) схильнi ззовнi демонструвати те, що вiдбувається у їхньому внутрiшньому свiтi. Внутрiшньо юнаки вiрять у те, що вони гарнi, товариськi, позитивнi, проте, приписують зовнiшньому оточенню негативнi оцiнки їхньої особистостi. Це породжує конфлiкт мiж тим, «яким я себе бачу», i тим, «яким мене бачать iншi». Таким чином деформуючи уявлення про себе як про особистість.

Література

1. Грановская Р. Элементы практической психологи / Грановская Р. – Л.: Издательство Ленинградского университет, 2003. – 655 с
2. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. / Кон И. С. – М.: Изд-во политической литературы, 1984. – 333 с.
3. Леонтьев А. Н. Деятельность Сознание. Личность / Леонтьев А.Н. – М.: Политиздат, 1975.-304с.
4. Микляева А. В. Школьная тревожность: диагностика, профилактика, коррекция / А. Микляева, П. Румянцева – Спб.: Речь, 2006. – 248 с.
5. Пантелеев С. Р. Самоотношение как эмоционально оценочная система / Пантелеев С.Р. – М.: МГУ, 1991.- 202с.
6. Рубинштейн C. T. Самосознание личности и ее жизненный путь / Рубинштейн C. T. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – с. -132.
7. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /   О. В. Скрипченко., Л. В. Волинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
8. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание / А. Г. Спиркин. – М.: Политиздат,1972. – 303с.
9. Столин В. В. Тест опросник самоотношения / В. В. Столин, С. Р. Пантилеев. // Психодиагностические материалы по изучению личности школьника. – Минск, 1989. – с.87-94.

Ключові слова: страх, тривожність, дитячі страхи, загострені страхи, невротичні страхи, соціалізація, адаптація, діти з вадами слуху.

Статья освещает психологические детерминанты, механизмы и закономерности возникновения и проявления страхов, у детей с нарушениями слуха младшего школьного возраста.

Ключевые слова: страх, тревожность, детские страхи, заостренные страхи, невротические страхи, социализация, адаптация, дети с недостатками слуха..

The article deals with the psychological determinants, mechanisms and patterns of emergence and manifestation of fears in children with hearing impairments of primary school age.

Keywords: fear, anxiety, childhood fears, exacerbated fears, neurotic fears, socialization, adaptation, children with hearing impairments.

Вступ

Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Однак ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і важко переживаються дитиною, говорять про нервову слабкість малюка, неправильну поведінку батьків, конфліктні відносини в сім’ї і вцілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин виникнення страхів, як зазначають психологи, лежать в області сімейних відносин, таких як потурання, непослідовність у вихованні, негативне або дуже вимогливе ставлення до дитини, яке породжує в неї тривогу і потім формує ворожість до світу. Психіка дитини з вадами слуху відрізняється загостреною сприйнятливістю, тендітністю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Тому невротизуюча тривога, а потім і страх з’являються в результаті тривалих і нерозв’язних переживань або гострих психічних потрясінь, часто на фоні болючої перенапруги нервових процесів, тому невротичні страхи вимагають особливої ​​уваги психологів, педагогів та батьків. Відповідно, при наявності таких страхів дитина стає скутою, напруженою. Її поведінка характеризується пасивністю, розвивається афективна замкнутість. У зв’язку з цим гостро постає питання ранньої діагностики невротичних страхів, зважаючи на їх досить широке розповсюдження серед дітей. У зв’язку з вищесказаним виникає необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми корекції дитячих страхів, зокрема пошук найбільш ефективних шляхів виявлення та подолання психічного неблагополуччя дитини [2].

Деякі аспекти емоційних проявів особистості, що так чи інакше пов’язані з виникненням страхів, досліджувалися у працях Л.Н.Аболіна, П.К.Анохіна, А.М.Ананьєва, Г.М.Бреслава, В.К.Вілюнаса, Б.І.Додонова, О.В.Запорожця, К.Ізарда, Є.П.Ільїна та ін.

Актуальність теми полягає в тому, що найбільш гостро проблема виникнення страхів постає у дітей з порушеннями слуху. Незалежно від віку та соціального становища, ці діти виховуються в основному в закритих спецалізованих освітніх установах (ясла, дитячі садки, школи-інтернати), тобто такий підхід до виховання і навчання глухих і слабочуючих дітей має вкрай негативні наслідки. Сім’я фактично відсторонена від процесу виховання. Діти протягом 4-16 років знаходяться поза домом, перебуваючи в рідній сім’ї тільки у вихідні дні або на канікулах. Відповідним чином формується і психологія людини з порушеннями слуху. Відірвана від родини, як від основного джерела розвитку та соціалізації, від навколишнього світу, від спілкування з суспільством, дитина виростає відчуженим прихильником замкнутого світу глухих, де панують свої, зрозумілі їй з дитинства закони, де існує особлива мова,  спілкування, де визначені правила поведінки та спосіб життя.

Є.М.Олександровська показала, що тільки у 56% дітей адекватна форма такої адаптації. Серед інших 30% – діти з нестійкою адаптацією, для яких характерна підвищена стомлюваність, захворюваність, порушення сну, схильність до страхів, 14% – діти з порушенням форм соціально-психологічної адаптації, яка виражається в низькому рівні, засвоєння навчальної програми, проблемах поведінки, труднощах у встановленні контактів з учителями і ровесниками.

Мета дослідження полягала у виявленні психологічних механізмів та закономірностей виникнення страхів у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку, визначення особливостей їх прояву, а також обґрунтуванні методів діагностики.

Завдання дослідження:

• визначити теоретичні підходи до вивчення феномена страхів та їх особливостей у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку;
• виявити особливості прояву шкільних страхів, що сприятиме корекції поведінки дитини, зниженню тревожності та підвищенню самооцінки.
• виявити найтиповіші види та прояви шкільних страхів;
• обґрунтувати систему роботи щодо розвитку умінь подолання страхів у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.

Об’єкт дослідження –  види страхів та їх прояв у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку. Предмет дослідження – психологічні детермінанти, механізми та закономірності виникнення та прояву страхів, у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.

Практична значущість дослідження полягає у використанні зібраного матеріалу для розроблення корекційно-розвиваючої програми профілактики виникнення і подолання страхів у дітей з вадами слуху.

Основна частина

Страх – психічний стан, що виникає на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну або уявну небезпеку. Страх має багато причин як суб’єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість і ін.), так і об’єктивного порядку (особливості ситуації, складність завдань, перешкоди і т. д.), виявляється як у окремих осіб, так і у груп, великих мас. Ступінь та форми його прояву різноманітні, але це – область перш за все індивідуальної психології. Існують різні форми страху: переляк, острах, афектний страх – найсильніший. Страх, що виникає із-за серйозного емоційного неблагополуччя, може мати крайні форми виразу (жах, емоційний шок, потрясіння), затяжний, важкий перебіг, повну відсутність контролю з боку свідомості, несприятлива дія на формування характеру, на відносини з тими, що оточують і пристосування до зовнішнього світу [4, с.65].

Наступним етапом нашого дослідження стало визначення рівня тривожності та типів страхів у дітей з вадами слуху.                                                    Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення почуття і страху і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тому, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає [12].   Після проведення другої методики ми виявили, що низький рівень тривожності простежується у 5 дівчаток і 6 хлопчиків, середній рівень тривожності у 7 дівчаток і 9 хлопчиків і високий рівень тривожності у 2 дівчаток і 3 хлопчиків.   Наступний тест, розроблений Р.Тэммлом, М.Дорки, і В.Амен, дозволяє виявити страхи, до яких схильна дитина. Всі дані були категоризовані та об’єднані в групи. Ми виявили, що діти найбільш схильні до страху темноти, замкнутого простору, та агресивних проявів з боку батьків та незнайомих людей, що може бути тісно пов’язаним з страхом бути покинутим, на другому місці страх стихій, батьків, як об’єкта загрози, оскільки вада слухового аналізатора утруднює реагування на подразник який викликає страх, а також знижує реакційний фон. При цьому у більшості випадків діти частіше називають вогонь як об’єкт страху. На третьому місці страх транспортних засобів, крові, тварин, запізнення та кошмарів. Ми припускаємо, що це пояснюється впливом соціального оточення інтернатного типу та невираженої агресії. На четвертому місці  страх лікаря. Інші види страхів для даної категорії дітей є слабо вираженими [2], [6]. Щоб виявити причини страху  в ситуації оцінювання, використовується  попереднє інтерв’ювання та методика «Зображення страху». У кожної дитини запитується про причини їх страху і пропонує варіанти відповідей, з яких необхідно вибрати один : А) дитину насварять батьки або вихователі; Б) над ними сміятимуться однокласники;       В) він сам чекає від себе кращих результатів.  Результати тестування групи учнів 1класу показали, що найбільш гостра проблема критики з боку батьків(5 чоловік з 8 вибрали варіант А), три дитини побоюються кепкувань однокласників, учні 2 класу отримали такі самі результати (7 чоловік з 8 вибрали варіант А) тільки 1 учень з групи боявся почуття незадоволення від своїх результатів. Учні 3 і 4 класу (6 чоловік з 8 (3 клас), та 5 чоловік з 8 (4 клас )вибрали варіант А). Але основною відмінністю було саме наголошування на тому, що частіше сварити їх будуть вихователі ніж батьки. Останньою у дослідженні використовувалась методика, що передбачала малювання страхів [5]. Психологічний зміст цієї методики пов’язаний з тим, що в процесі малювання об’єкт страху все менш і менш стає застиглим психічним утворенням. Він свідомо піддається маніпуляції і творчо перетворюється. Інтерес, що виявляється при малюванні, поступово гасить емоцію страху, заміняючи її зосередженням і творчим задоволенням від виконаного завдання. Процес зображення страхів допомагав дитині познайомитися зі своїм страхом, зрозуміти його. Після того, як малювання закінчувалось, з дітьми проводилася бесіда, в ході якої ми намагалися з’ясувати, що або хто намальований? Як воно лякає дитину? Що є найстрашнішим, а що навпаки? Чому саме це лякає дитину? [10].  Після проведення заключного етапу нашого дослідження ми виявили, що найчастіше зображувалися такі види страхів: у 9 чоловік (28,2%) – це зображення змій різної довжини і забарвлення; монстрів зображували 5 чоловік (15,6%), примар і привидів 7 дітей (21,8%) ніч і темряву 11 дітей (34,4%).

Отже, за отриманими даними діагностичного аналізу, дитячі страхи тісно пов’язані зі страхами нападу бандитів, захворювання і смерті батьків, темряви, казкових персонажів, чудовиськ, невидимок, скелетів, страшних снів, тварин, павуків, змій (страх тварин), машин, поїздів, літаків (страх транспорту), бурі, урагану, повені, землетруси (страх стихії), коли дуже високо, коли дуже глибоко, перебувати в тісній, маленькій кімнаті, приміщенні, води, вогню, пожежі, війни, великих площ, лікарів, крові, уколів, болю , несподіваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне, спізнитися до школи, бути покараними, не виправдати чиїсь очікування. Ведучий страх в дітей з вадами слуху – це страх «бути не тим», про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, тобто школа, однолітки, сім’я. Конкретними формами страху «бути не тим» є страхи зробити не те, не так, як слід, як потрібно. Це свідчить про наростаючу соціальну активність, про зміцненні почуття відповідальності, обов’язку, тобто про те, що об’єднано в понятті «совість», як центральне психологічне утворення даного віку. Переживання своєї невідповідності вимогам і очікуванням оточуючих у глухих дітей  – також різновид відчуття провини за те , що ти не такі як інші в соціальному контексті. Велика кількість страхів молодших школярів з вадами слуху притаманна й сфері навчальної діяльності та соціальних контактів.

Висновок

Отже, особливість страхів дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку, на нашу думку, полягає в тому, що на одному рівні існують вигадані страхи (вампіри, темрява, привиди, жахи), тимчасові (тварини, комахи, змії) та невигадані, серйозні (страх невідповідності, самотності, знехтування, відповідальності тощо). Слід сказати про тріаду страхів, типових для молодшого шкільного віку : самотності, темряви, замкнутого простору. Всі ці групи страхів мають безпосередній прояв у когнітивній та поведінковій сфері дитини: дитина  боїться залишатися сама  в кімнаті, там повинно горіти світло, двері напіввідкриті. В даному випадку і за наявності інтернатних умов проживання та навчання обмежена дитина замикається в собі, у неї формуються комплекси страхів та фобій, які деструктивно впливають на формування особистості дитини з вадами слуху. Саме тому профілактика страхів полягає, передусім, у вихованні таких якостей, як оптимізм, упевненість в собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй належить знати за віком, про реальні небезпеки і загрози, і відноситися до цього адекватно. Існуючі способи зниження і контролю страху ґрунтуються, передусім, на теорії навчання. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний здійснювати патогенний вплив на розвиток різних сфер особистості дитини та мати дезадаптивні наслідки.

Література:

1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2002 год.
2. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс.- СПб.: Питер, 2001.- 278с
3. Гозман Л.Я., Алёшина Ю.Е., Социально-психологические исследования семьи: проблемы и перспективы // Психологический журнал. – 1991. – №4 – с.84-92.
4. Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. Психологическая коррекция страха медицинских процедур у детей дошкольного возраста (от 3 до 5 лет) с помощью куклотерапии // Современная семья: проблемы и перспективы – 1994. – 114 с.
5. Данилина Т.А., Зедгенидзе В.Я., Стёпина Н.М. В мире детских эмоций: пособие для практических работников ДОУ.- М.: Айрис-пресс, 2004. – 160 с.
6. Жигарькова О. Время тревожных детей // Психологическая газета.- 2001.- №11.- с.6-7.
7. Ковалев В.В.  Психиатрия детского возраста:  Руководство для врачей:  изд.2-е перераб. и доп.  – М.: Медецина, 1995. – 560с., ил
8. Основи психології та педагогіки. Психологія : лабораторний практикум / Л. А. Мацко, М. Д. Прищак, Т. В. Первушина. – Вінниця : ВНТУ, 2011. – 139 с.
9. Панфилова М.А. Страхи в домиках. Диагностика страхов у детей и подростков // Школьный психолог.- 1999.- №8.- с.10-12.
10.  Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога.- М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.- 384с.\
11.  Снегирёва Т. Детские рисунки глазами психолога // Обруч.- 1996.- №5.- с.5-6.
12.  Щербатых Ю.  Психология страха:  популярная энциклопедия