Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/efektyvnist-derzhavnoji-polityky-u-sferi-zovnishnoekonomichnoji-diyalnosti-ukrajiny/ https://naub.oa.edu.ua/efektyvnist-derzhavnoji-polityky-u-sferi-zovnishnoekonomichnoji-diyalnosti-ukrajiny/#respond Tue, 06 May 2014 17:07:03 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=12950  У статті досліджуються основні аспекти ефективності зовнішньої торгівлі, інвестиційної діяльності та боргової політики. Розглянуто напрями вдосконалення державної політики зовнішньоекономічної діяльності країни, як складової стратегії розвитку економіки держави.

Ключові слова: зовнішньоекономічна діяльність, державна політика, експорт, інвестиції, борг, торгівля, ефективність.

В статье исследуются основные аспекты эффективности внешней торговли, инвестиционной деятельности и долговой политики. Рассмотрены направления совершенствования государственной политики внешнеэкономической деятельности страны, как составляющей стратегии развития экономики государства.

Ключевые слова: внешнеэкономическая деятельность, государственная политика, экспорт, инвестиции, долг, торговля, эффективность.

The article examines the main aspects of the effectiveness of foreign trade, investment and debt policies. We consider the improvement of public policy areas of foreign economic activity, as part of the strategy of national economic development.

Keywords: External Relations, Public Policy, export, investment, debt, trade efficiency.

Постановка проблеми. Становлення ринкової економіки та поглиблення глобалізаційних процесів у світі створило сприятливі умови розвитку національної економіки в межах міжнародного поділу праці. Важливим є питання пошуку нових ринків збуту вітчизняної продукції, залучення інвестиційних та кредитних ресурсів, регулювання міграційних потоків та інше. Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність країни є невід’ємною частиною її економіки, що реалізується через ефективну систему державного регулювання. Все це зумовлює необхідність розробки оптимальної державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни та її окремих складових висвітлюються в наукових працях І. Бланка, Б. Губського, М. Дудченка, К. Зулласа, В. Лагутіна, Д. Лук’ яненко, Ю. Макогона, О. Кисельова, В. Левківського, А. Мороза, Л. Омелянович, А. Пересади, А. Поручника, М. Савлука, В. Савченка та ін. У них відображено сутність зовнішньоекономічної діяльності та проблеми, причини їх виникнення, вплив на економіку країни.  Увага надається пошуку напрямів реалізації можливостей країни на зовнішньому ринку та удосконаленню управління економікою. Проте, враховуючи велику кількість запропонованих методів, неоднозначність їх трактування та відсутність єдиного підходу до вирішення питання, існує реальна потреба в оцінці ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України та напрямів її вдосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне узагальнення питань проведення державної політки у сфері зовнішньоекономічної діяльності України, що сприятиме розвитку країни. Для досягнення мети необхідно здійснити її аналіз, проаналізувати ефективність, виявити проблеми, визначити напрями її вдосконалення.

Виклад основного матеріалу.  Сучасний розвиток світового господарства характеризується поглибленням і зміцненням міжнародних зв’язків. Економічні відносини країн стають все більш вагомими у житті та економіці окремих держав. Притаманне це й Україні, як невід’ємній складовій світової економіки. У нашій країні цей процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та наростанням суперечностей. Загострення світових проблем зумовлює підвищення уваги до державної політики та методів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності країни.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється державою у ході реалізації нею зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Проведення такої політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній сфері в цілому, зокрема стосовно груп країн і окремих країн, а також вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі буде досягнуто [2].

Необхідність здійснення зовнішньоекономічної діяльності зумовлює підвищений інтерес до аналізу ефективності державного механізму її регулювання. Держава, на основі тих фінансових ресурсів, якими вона оперує, здійснює зовнішню торгівлю, інвестиційну діяльність та боргову політику.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами державні адміністративні органи визначають ключові спрямування в плануванні та структурній переорієнтації економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаційної економіки, скорочення зовнішнього дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів і енергоресурсів.

В економічній літературі існує кілька підходів до реалізації політики держави на зовнішньому ринку, які виражено в теоріях зовнішньоекономічної політки. Зокрема, протекціонізм передбачає злагоджений механізм грошової та податкової політки у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.  Лібералізм спрямований на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі, тобто сприяє поширенню вільної конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками. Кожна із цих теорій має свої переваги та недоліки і може частково застосовуватись за певних умов ринку та відповідно до позиції держави.

Важливим кроком назустріч інтеграції до світового господарства був вступ у 2008 році України до СОТ, в рамках реалізації політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни. Зараз Україна стоїть на шляху можливого утворення зони вільної торгівлі із Європейським Союзом, не простих відносин із Митним Союзом, що вимагає важливих стратегічних рішень у зовнішньоекономічній політиці та обрання подальшого вектору розвитку. Для цього необхідно проаналізувати ефективність такої діяльності, наслідки входу на зовнішній ринок  та доцільність обраного напрямку.

Одним із основних критеріїв ефективності державної політики  у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни є зростання національного доходу держави за рахунок збільшення частки вітчизняної експортної продукції, зменшення частки імпорту, нарощування інвестицій, контрольований обсяг зовнішнього боргу та виправдана фіскальна політика [1].

Аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на основі платіжного балансу та сукупності показників, серед яких, експортна та імпортна квота, коефіцієнт покриття імпорту експортом, зовнішньоторговельна квота та інші. Такий підхід до дослідження зовнішньоекономічної діяльності країни дозволяє дати комплексну оцінку її стану та розвитку, виявити тенденції та фактори впливу, розробити стратегічні напрямки підвищення її ефективності.

Основні показники ефективності державної політики зовнішньоекономічної діяльності України наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Динаміка показників ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної

діяльності України протягом 2010-2012 років

Як бачимо із табл. 1, відношення сальдо поточного рахунку до ВВП протягом усього аналізованого періоду було від’ємним. Причиною цього є негативне значення поточного рахунку, що свідчить про відплив великого обсягу фінансових ресурсів із національної економіки.

Експортна квота, що складала у 2012 році 50,9% від ВВП, вказує на низьку частку доходів від зовнішньоекономічної діяльності в економіці країни, особливо в порівнянні з розвиненими країнами світу. Показник імпортної квоти свідчить про значну відкритість українського ринку іноземним постачальникам. У 2012 році імпортна квота становила 59,3% від ВВП. Вона перевищувала експортну, що є свідченням невиконання поставлених завдань у зовнішньоекономічній політиці держави [6].

Тенденція переважання імпорту над експортом щороку погіршується не на користь вітчизняного виробництва, що означає рух фінансових ресурсів за межі держави. Показник зовнішньоторговельної квоти, з одного боку, позитивно характеризує країну, вказуючи на значну відкритість економіки і готовність провадити ефективну зовнішньоекономічну діяльність. Проте, слід враховувати таку закономірність: за майже однакового рівня розвитку продуктивних сил відкритість економіки тим більша, чим менший економічний потенціал країни [1]. Тобто, наразі Україна залежить від імпортної продукції. Показник відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП можна оцінити позитивно, адже частка іноземного капіталу, що надходить із-за кордону, є досить значною.

Обсяг валового зовнішнього боргу України (135,05 млрд. дол. США у 2012 році) та його відношення до ВВП (76,6%) досягло критичного рівня. Саме через такий великий борг Україна входить до групи країн із підвищеною ризиковістю інвестування та вкладення капіталів [6]. Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг також є негативним.

Ще одним показником ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності є відношення надходжень від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції до ВВП. Воно складає майже 1%, що в державних масштабах є  абсолютно мізерним.

Отже, можна зробити висновок, що завдання поставлені державою відносно зовнішньоекономічної діяльності належним чином не виконуються, а їх методи є неефективними.

Наразі можна виокремити наступні негативні аспекти зовнішньоекономічної політики держави:

–     істотне переважання імпорту над експортом;

–     обмеженість ринків збуту експортної продукції;

–     сировинна спрямованість вітчизняного експорту;

–     відносно невисока конкурентоспроможність українських товарів;

–     низький інвестиційний потенціал країни;

–     високий рівень валового зовнішнього боргу;

–     неефективна податкова політика та митно-тарифне регулювання та інші.

З врахуванням зазначеного, зусилля  держави  у зовнішньоекономічній сфері повинні бути зосередженні саме на виправленні негативних явищ та впровадженні ефективних засобів сприяння економічного розвитку [2].

Державна економічна політика України поки більше орієнтована на внутрішній ринок, від чого реалізація стратегій на зовнішньому ринку недостатньо ефективна. Підвищення експортного потенціалу країни є одним із пріоритетних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Воно передбачає підйом  усього національного господарства на більш високий рівень, створення конкурентоспроможної економіки [1].

Важливим фактором і одним із засобів державного регулювання, що сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, розширенню експорту країни є система економічного стимулювання. Вона в значній мірі впливає на нарощування виробництва й експорту продукції, залучення іноземних інвестицій, передової науки і технології, раціоналізації товарної і географічної структури експорту та імпорту.

Значного вдосконалення потребує податкова політика та митно-тарифне регулювання в Україні, оскільки наразі вони не виконують свою функцію. Перебудови вимагає сам механізм справляння мита, економічно обґрунтовані ставки та рівні допустимих квот. Фіскальна політка держави повинна в першу чергу захищати національних виробників та отримувати фінансові вигоди від діяльності іноземних.

Система заходів ефективної державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності може реалізуватись за певної сукупності методів стимулювання експорту, покращення інвестиційного клімату та ефективної політики управління зовнішнім боргом і податками.

Висновки. Ефективна державна політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності України – основа реалізації інтересів держави на зовнішньому ринку та пріоритетний напрям розвитку економіки країни вцілому. Основними елементам вдосконалення державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України повинні стати:

–     забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу України;

–  формування довгострокових конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників;

–     збільшення обсягів експорту товарів та послуг, поряд із максимально можливим задоволенням потреб внутрішнього ринку (скорочення імпорту);

–     завоювання нових ринків збуту та освоєння сучасних технологічних рівнів модернізації виробництва;

–     вдосконалення механізму митно-тарифного регулювання;

–     підтримання експортерів засобами фінансово-кредитної, податкової і страхової системи;

–     забезпечення додаткових надходжень коштів для  розвитку  національної  економіки, шляхом підвищення її інвестиційної привабливості та створенням гнучкої системи залучення іноземного інвестиційного капіталу;

–     скорочення валового зовнішнього боргу та створення сприятливої внутрішньої фінансової ситуації для обмеження зовнішнього кредитування національної економіки та інші.

Отже, створення ефективної системи напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності України повинно стати комплексною державною задачею на всіх рівнях та охоплювати усі галузі національної економіки.

 Література

1. Васюренко В.О. Теоретичні засади сутності та змісту фінансового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. — № 1(10). — 2011. — С. 75—79.

2. Кисельова О.М., Білич Ю.В. Проблеми зовнішньоекономічної діяльності в Україні та шляхи їх вирішення // Митна безпека. Серія «Економіка». – 2010. – №2. – С. 88-94.

3. Мельник А.Ф. Національна економіка. – К.: Знання. – 2011. – 477с.

4. Савченко В. Ф. Стратегічні напрямки зовнішньоекономічної діяльності держави на сучасному етапі // Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2009. – № 2(3). – С. 31-45.

5. Хомутенко Л. І. Фінансові аспекти стимулювання зовнішньоекономічної діяльності // Українська академія банківської справи. – 2009.

6. Національний банк України. Платіжний баланс України за 2010, 2011, 2012 роки: – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua