Ключові слова: Сотеріологія, Детермінізм, Передвизначення, Синергія, Теологія, Григорій Нісский, Іван Золотоустого і Оріген.

Эта статья рассматривает учение о спасении человечества в трудах трех важнейших личностей периода ранней церкви – Григория Нисского, Иоанна Златоуста и Оригена. Труды которых сильно повлияли на формирование теологии восточной церкви. Следует отметить, что все три писателя придерживаются синергии, в большинстве случаев резко критикуя идею предопределения.

Ключевые слова: Сотериология, Детерминизм, Предопределение, Синергия, Теология, Григорий Нисский, Иоанн Златоуст и Ориген.

This article examines the doctrine of salvation of mankind in the works of three prominent individuals of the early church period, in particular: Gregory of Nyssa, John Chrysostom and Origen. They have considerable influence on the formation of Theology of the Eastern Church. It is worthy to note that they keep to synergism in most cases, sharply criticizing predestination.

Key words: Soteriology, Determinism, Predestination, Synergism, Theology, Gregory of Nyssa, John Chrysostom and Origen.

Актуальність проблеми полягає в тому, що частково, про передвизначення у роботах виділених в цій статті отців церкви говорить Іван Меєндорф. Досить ґрунтовно описує тему цієї статті К. Прохоров у своїй роботі «Тайна предопределения». Не обходить стороною проблему передвизначення і Хусто Л. Гонсалез у своїй книзі «История Христианства».

Новизною роботи є те, що хоча сотеріологія отців церкви розглядається в кожному підручнику з Патристики, але дуже мало критиків розглядають наявність елементів ідеї передвизначення в роботах отців церкви які розглядаються в цій статті.

Метою роботи є спроба дослідити ставлення до ідеї передвизначення Григорія Ніського, Івана Золотоустого і Орігена і місце передвизначення в їхній теології спасіння.

Для того, щоб зрозуміти теологію передвизначення східних отців церкви не обов’язково їх всіх розглядати, тому що їхнє ставлення до цього питання було схожим. Скоріше всього, причиною цього є вплив Олександрійської школи і спільне географічне положення – східна частина імперії. Отже, так само як вчення Августина стало еталоном католицизму, Східна церква орієнтувалась на вчення Великих Каппадокійців (з яких, в цій роботі, розглядається Григорій Ніський) та Івана Золотустого. Не менш важливою особою в східній теології є Оріген, і хоча його традиційно не відносять до отців церкви, його праці зіграли таку ж роль як і Каппадокійців.

Ставлення Орігена до вчення про передвизначення найкраще висвітлено в роботі «Про початки». Свої аргументи він починає як істинний філософ на основі «руху», одного з трьох філософських понять (Рух, Час і Простір). Він говорить, що рух може мати дві причини – внутрішню і зовнішню. Зовнішні причини характерні неживим предметам (каміння, колоди і т. д.), внутрішні – живим (тварини, дерева або навіть вогонь чи джерела). Людину він, звісно, відносить до останніх і ускладнює її позицію ще й тим, що вона цей рух, або потяг до чогось, може оцінювати, оцінювати як тягу до доброго чи до злого. Оріген говорить, що подразники, які нас тягнуть є зовнішніми, тому над ними ми влади не маємо. Не можливо змусити ці подразники не спокушати нас, але справа вибору, піддатися їм чи спрямувати наш рух в іншому напрямку, це, як каже Оріген, «справа нічого іншого як притаманного нам розуму» і впевнено стверджує, «це полягає вирішити нам» [4,с.174]. Оріген стверджує, що несправедливо вважати, що якісь зовнішні чинники людина не в змозі побороти. Але якщо хтось так і думає, то Оріген радить йому спостерігати за собою, тому що «у час виникнення будь-якого бажання нічого не відбувається, перш ніж не буде дано дозвіл душі, перш ніж лукавій думці не буде даний дозвіл розуму» [4,с.174], який наче суддя вирішує, чому статись, а про що потрібно забути. Оріген виводить виключно філософський погляд, говорячи, що не коректно порівнювати людей з камінням чи колодами, причина руху яких приходить з зовні. Така позиція приймається тільки для того, щоб відкинути волю вибору і зняти з людини відповідальність за її вчинки. Також не варто нашу гріховність відносити до нестримності тіла, оскільки, як влучно відзначає Оріген, є багато тих, які жили нестримано і гріховно, але змінили свій спосіб життя через проповідь і науку, ставши морально стійкими, і навпаки, із достойних людей перетворювались на нікчем. Тобто, є люди, які змогли змінитись, змінити свій спосіб життя кардинально.

«Вести хороше життя – це наш обов’язок, і Бог вимагає цього від нас не так, ніби це залежить від Нього чи від когось іншого, або, як думають деякі, від долі, але вимагає наших справ» [7]. Ісая говорить: «Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати. А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце!» (Іс.1:19-20). І Михей: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Мих. 6:8), а також Повтор. 30:15, Пс. 80:14-15, Мф. 5:39, а ще «Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові» (Мт. 5:22), «А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5.28). У всіх цих місцях, за словами Орігена, видно, що відповідальність за вчинки покладається на людей.

Розглянемо як Оріген пояснює місця які підтверджують передвизначення. Наприклад, в історія про фараона Бог, згідно Писання, зробив його запеклим, внаслідок чого останній довго не відпускав Ізраїля і Бог міг виявити свою велич у десяти карах, які були наслані на Єгипет. Отже, чи земної природи був фараон? Скоріше всього, що не небесної! Якщо ж він був земний за природою, «то можна сказати, що людина, земна за природою, і так не підкоряється Богу; а якщо вона не покірна, то для чого робити ще більш запеклим її серце, і це ж не один, а багато разів? Тому, скоріше всього, можна було переконати його, і він, вражений чудесами і знаменами, міг зовсім зм’якнути, тому що він не був земним; але оскільки він був непокірним, то Бог користується ним, для того, щоб виявити свою велич для спасіння багатьох, і саме заради цього зробив запеклим його серце» [7]. Також Оріген звертає увагу на важливість враховування всіх атрибутів Бога. Як можна водночас говорити, що Бог зробив запеклим його серце, і продовжувати стверджувати, що Бог благий і праведний, навіть якщо брати до уваги тільки праведність. Як праведний Бог може залишатися ще й справедливим, якщо Він через запеклість приговорює фараона до духовної смерті, хоча Сам і зробив його запеклим.

У своєму катехізисі, Григорій Ніський, перед тим, як розглянути поняття спасіння, чітко, акцентує на тому, що не було достатньою мірою враховано Августином – балансу всіх атрибутів Бога у ставленні до спасіння. Григорій Ніський запевняє, що в «побудуванні спасіння» (сам термін багато вже говорить про його позицію) повинні проявлятися всі сторони Божої Особистості. А «могутність, відділена від справедливості і премудрості, не є доброю і потрібною тому, що така могутність насильницька і безжалісна. Так само можна сказати і про зворотнє: якщо мудрість вийде з рамок справедливого, або якщо справедливе не буде разом з могутнім і добрим, то таке поєднання краще назвати недоліком» [3, с.168]. 21 розділ свого катехізису Ніський так і назвав – «людина вільно ухилилась від благ». Він говорить, що однією з ознак нашої схожості з образом і подобою Божою є наш вільний вибір. І навіть більше того, наша постійна мінливість, «тому що, хто починає своє буття через мінливість, той не може не бути мінливим, тому що сам перехід від небуття до буття і є певною зміною, в якій не вчинене Божою силою переходить в реальність» [3, с.172].

До речі, не можна не помітити мови, якою він висловлюється. У своїх творах він в разів 10 менше використовує біблійних цитат, але набагато більше використовує складні філософські терміни. Як пишуть про нього критики: «писати злагоджено він не вмів: стиль у нього був важкий, багатослівний і нескладний. Але яка глибина в його роботах! Яке тонке розуміння істин Христових!» [1, с.130].

За думкою Августина, Христос прийшов у той час, коли передбачив, що саме в той час будуть жити люди, передвизначені для спасіння. Григорій Ніський згоджується, що Христос прийшов саме в той час, коли це було потрібно, але не згідно передвизначення, а відповідно Божого спостереження, тому що до того часу гріх не проявив себе повною мірою, «не виявився ще гріх розбещених при Ної, не з’явилася ще жорстока хвороба содомського беззаконня, ні богоборство єгиптян… ані всього іншого що згадується в історії… коли корінь зла багатообразно проріс у людських вчинках» [3, с.222]. І тільки після того, як сукупність всіх цих чинників під загальною егідою «гріховної хвороби» вразила єство людства, прийшов «Всезагальний Лікар», який міг повністю вилікувати хворобу, тому що знав, що вона більше не набуде нових форм. Прийшов, щоб його ліки могли вилікувати одразу всі прояви гріховної хвороби і не залишилось ні однієї поза Його увагою.

Якщо віра це благо, запитує Ніський, то чому всі не увірували, чому не зник гріх після приходу Христа? І на це питання дає помірну синергічну (взаємодія людини з Богом) відповідь. Він говорить, що це залежить від людей, а не від Бога. «Тому що Власник влади над всесвітом через велику честь, якою він наділив людину, дав чомусь бути і в нашій владі і над цим кожен єдиний пан. І це не рабська діяльність, а самоусвідомлююча, яка полягає у вільному мисленні» [3, с.226]. Але з іншого боку, продовжуючи дискутувати сам з собою Кападокієць каже: «Якби Бог захотів, Він би силою привів всіх до себе». І сам собі відповідає: «В такому випадку де похвала? Де свобода? Для чого взагалі був даний розум людині, якщо за нього все буде вирішувати інші?… Тому що хто матиме право осуджувати нестриманого, або хвалити праведного, якщо у всякого буде готова одна відповідь: «З всього, що трапляється з нами, ніщо не в нашій волі, але людська діяльність над могутнім чином приводиться до того, що до вподоби Власнику» [3, с.232]. Підсумовуючи, можна сказати, що позиція Ніського відображена в двох коротких виразах, які відзначає І. Меєндорф. Бог, у Григорія Ніського, «не хоче зла, не хоче смерті» людини через гріх, а «людина – сама причина всіх своїх страждань» [5, с.199].

Зазвичай, в критичній літературі, разом з Великими Кападокійцями, розглядається Іван Золотоуст. Людина надзвичайних ораторських здібностей і твердої волі, у своїх роботах він притримується думки, що людина має волю вибору, Бог керується не передвизначеням, а передбаченням, і діти помирають скоріше через передбачення їхньої гріховності в майбутньому житті. Золотоуст ставить читачам риторичне питання: «якщо Бог із таким довготерпінням дозволяє жити тим, які все життя роблять зло, то тим більше не допустив би смерті тих дітей, про яких передбачив би, що вони зроблять щось велике» [6]. Зрештою він цитує Мат. 10:22 «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого», підтверджуючи думку про те, що все, що діється на цій Землі, і смерть новонароджених теж, відомо Богу. І якщо навіть щось сталось дуже нам неприємне, то тільки тому, що Бог піклується про нас і знає, що для нас краще. Зверніть увагу, з точки зору Августинівського передбачення, Бог, хоча й любить нас, але не рахується з нами, а виконує те, що вважає за потрібне. Золотоуст вважає, що Бог, знаючи наперед, що для нас краще, корегує наше життя згідно зі своєю волею. Різниця між цими поняттями, як завжди, полягає в тому, по скільки відсотків ми розділяємо на людську свободу волі і на Божий план. Золотоуст впевнений в значимості людської свободи волі, він вважає, що вона нам дарована для того, щоб, розуміючи добро і зло, ми могли вибрати добро і «не відчути геєни, але отримати Царство». «Отже, чим ми зможемо виправдатися, якщо після того, як стільки вже було зроблено для нашого спасіння, самі все це зробимо не корисним і через своєю ліниву безвідповідальність втратимо спасіння. Тому, прошу, пильнуймо, щоб ми не робили так, як інші, але кожен день нам потрібно перевіряти своє життя і дивитися, де ми згрішили і що зробили доброго, виправляючи наші гріхи, щоб нам отримати милість і бути до вподоби Богу, і отримати Царства Небесного» [6]. Знову ж таки, вираз «отримати чи не втратити Царство Небесне» характерний для багатьох робіт Івана Золотоуста, що саме по собі має нам говорити про його синергічні погляди.

Іван Золотоуст як справжній проповідник, проти того, щоб ми виправдовували свої гріхи з позиції впливу на нас перворідного гріха. «Багато хто говорить», каже Іван, «моя природа змушує мене робити гріх; я люблю Христа, але природа спричиняє в мені необхідність грішити. Якщо б ти справді грішив через змушення, проти власної волі, для тебе було б ще помилування. Але якщо ти падаєш через ліниву безвідповідальність, то не може бути тобі ніяких поблажок» [6]. Більше того, він наполягає на тому людська природа більш придатна до добра, тому що гріх сам по собі неприємний для людини і щоб його зробити нам потрібно перебороти самого себе. В доказ він приводить приклад вбивство: нам неприємно вбивати, і треба себе перебороти, щоб застромити комусь в шию ножа. «Для добра ми від природи маємо насіння; гріхи ж суперечать нашій природі; тому, якщо вони панують над нами, то це ніщо інше, як ознака нашої безпечності» [6]. Немає ні одного гріха, який би виходив із необхідності, але всі вони виходять від зловживань нашим вільним вибором. «Бог не так створив природу, щоб була необхідність грішити; якщо б це було так, тоді не було б покарання» [6]. І навіть більше того, він говорить: те, що ми робимо по необхідності (йдеться про гріхи), те Бог прощає, тому що він «людинолюбний». Можливо, хтось скаже, що красти, наприклад, змушує бідність, тому це необхідність. Золотоуст заперечує: Бідність змушує працювати, а не красти. Тому той, хто робить останнє, не має виправдання.

В посланні до Римлян (5:12) написано: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» він пояснює смерть, як причину гріха. Бо всі згрішили через те, що прийшла смерть. «Таким чином, у вченні св. Івана Золотоуста результатом перворідного гріха є спадкова смертність, яка, в свою чергу народжує гріх. Гріх і смерть взаємопороджують одне одного, утворюючи замкнуте коло, в якому людина була до приходу Христа» [5, с.228]. Тобто Іван Золотоуст акцентує на смертності і говорить, що немовлят потрібно хрестити не тому, що вони грішні, а тому, що вони смертні. А проблема смертності в тому, що через неї люди ніби перебувають у стані вічної, міжусобної війни один з одним, і саме це протистояння і є головним гріхом. Тому первородний гріх набирає в Золотоуст не всеохоплююче, а скоріше соціальне забарвлення, в якому він також віддає людині приписує певну роль її гріховності.

Іван Золотоуст у своїх «Бесідах на послання до Римлян», підсумовуючи думку ранніх отців, говорить про передвизначення, яке базується на передбаченні Богом людей, і не залишає останніх без свободи: «Спасіння покликаних звершено не одним покликанням, але й передбаченням, покликання ж не було насильницьке чи примусове. Отож, всі були покликані, але не всі прислухалися» [8]. Золотоуст написав книгу «Про долю і Провидіння», у якій рішуче відстоює свободу волі проти язичників: «Бог сказав, «якщо хочете» і «якщо не хочете», роблячи нас господарями добра і гріха, і роблячи їх залежними від нашого мислення. А що говорить той, тобто диявол? Те, що змінити визначене долею, неможливо, хочемо ми цього, чи ні… Доля говорить: якщо ми не хочемо, а нам буде дано, то в будь-якому випадку спасемося» [8]. Прохоров автор цієї статті з неприхованим сарказмом відзначає, що те, що тут критикує Золотоуст як позицію язичників, досить сильно схоже на майбутню позицію Августина і ряду реформаторів. Узагальнюючи, можна сказати, що Золотоуст не надає первородному гріху значення основної причини нашої гріховності, хоча й згоджується з його великою руйнівною силою. Він постійно акцентує на здібності людини до змін і необхідності, особистих духовних потуг для освячення. Для нього навіть малі гріхи – це нечистота і бруд. Погані слова, прокляття, брехня – усе це, на його думку, не малі, а навіть великі гріхи, «настільки великі, що відбирають у нас Царство Небесне» [5, с.228].

Характеризуючи позицію кожного з них, можна помітити більш філософський характер робіт Орігена і Григорія Ніського та більш риторичний, промовницький зміст робіт Івана Золотоуст, що спричинено родом діяльності кожного з них і особливостями характеру. Для Золотоуст, важливий практичний вимір цього вчення, в його роботах важливу роль відіграє слово «треба», треба освячуватись, треба відповідати за свої вчинки. Якщо ж говорить про роботи Орігена і Григорія Ніського, то головне слово в їхніх роботах «чому». Але кожен з них, наголошує на важливості волі людини в процесі спасіння власної душі і кожен з них, висуває свої аргументи проти передвизначення Божого, як про можливий сценарій розвитку людства, звертаючи очі до Бога, який рахується з думкою своїх творінь.

ЛІТЕРАТУРА

1. Генке В. Древняя церковь. – СПб.: Из-во Христианского Библейского Братства св. апостола Павла, 2006. – 162c.
2. Гонсалез Л. Хусто. История Христианства. СПб.: Библия для всех, 2001.- 477c.
3. Григорий Нисский. Большое огласительное слово. – К.: ПРОЛОГ, 2003. – 136c.
4. История средневековой философии. Хрестоматия. В 2Т. Т.1 – Под ред. Г.Я Миненкова. – Минск: ЕГУ, 2002. – 503c.
5. Меендорф И. Введение в святоотеческое богословие. – Минск: Лучи Софии, 2001- 360с.
6. Наставления в Христианской жизни. Извлечения из творений Златоуста. http://www.krotov.info/library/08_z/zlatoust/02_02_00.htm (доступно 18.03.2010)
7. Ориген. О Началах. http://www.sedmitza.ru/text/599289.html (доступно 18.03.2010)
8. Прохоров К. Тайна предопределения. http://hpsy.ru/public/x2091.htm(доступно 12.11.2009)
9. Холл Дж. Стюарт. Учение и жизнь ранней церкви. Новосибирск: Посох, 2000 – 324с.
10. Христианская Мудрость. Под ред. В.В. Лавський. М.: АЛЕТЕЯ, 1999. – 292с.
11. J. Woodbridge. Great Leader of the Christian Church. Chicago: MOODY PRESS, 1988

Ключові слова: Сотеріологія, Детермінізм, Передвизначення, Синергія, Теологія, Августин, Пелагій

Эта статья рассматривает две роботы Аврелия Августина Гиппонского: «К Пелагию» и «О предопределении святых» где он развивает свою теологию спасения, и многими местами писания доказывает бесспорность в спасении предопределения Божьего. Он считает что все что произошло и произойдет на Земле предопределено Богом. В том числе имена людей предназначенных для спасения и имена предназначенных к смерти и аду.

Ключевые слова: Сотериология, Детерминизм, Предопределение, Синергия, Теология, Августин, Пелагий

This article examines two works by the author Aurelius Augustine of Hippo: “To Pelagius” and “About the predestination of Saints” in which he develops his theology of salvation. He uses many scriptural verses to prove the perfection of God’s salvation in. In his opinion everything that has happened and will happen on Earth is predestined, including the names of people meant for salvation and the names of those that are destined to death and hell.

Key words: Soteriology, Determinism, Predestination, Synergism, Theology, Augustine, Pelagius.

В сучасній літературі проблема сотеріології Августина активно розробляється, передвизначення Августина описує, зокрема, Іван Меєндорф. Є також ціла низка робіт російських авторів про вчення Августина, насамперед за редакцією Р.В Світлової і В.Л. Селівестрової. Цікаві дослідження на цю тему біографа Августина Тронт Берг Ериксена.

Варто визнати, оскільки Августин був ледь не батьком передвизначення в християнстві. Завжди, коли торкались його робіт, обговорювали також і передвизначення, але рідко виділяли цю його теорію окремо від всіх інших його ідей, що здійснено в даній роботі.

Метою роботи, є спроба висвітлення сутності ідеї передвизначення Августина, показати її вплив на формування богослов’я спасіння в роботах теологів пізніх часів.

Розглядаючи позицію Августина про передвизначення, варто дослідити, принаймні, дві його роботи, які не є єдиними, але в них Августин ґрунтовно торкається передвизначення. Перша з них – «Проти Пелагія», в центрі якої стоїть ідея передвизначення через різні погляди на це питання Августина і його опонента. Інша – «Про передвизначення святих», про яку засвідчують, як про вияв найбільш радикальних поглядів Августина з цього питання, адже вона була написана наприкінці його діяльності, а відповідно дискусія між Августином і пелагіанами тоді досягла «вищої точки розжарення».

«В сутності, дискусія між Августином і Пелагієм зводиться до протиставлення волі і благодаті. Пелагій стверджував, що гріх ховається в волі. Августин же, наслідуючи позицію апостола Павла, наполягав на тому, що часто ми робимо те, чого не хочемо робити, або навпаки, бажаємо те, чого не в силі зробити, а відповідно воля і вчинки не пов’язані одне з одним – ми грішимо всупереч власній волі» ((Ериксен Тронт Берг. Августин: беспокойное сердце. – М.: Прогрес-Традиция, 2003. – 384c.)). Оскільки Пелагій запевняв, що наші вчинки є результатом нашого вибору, він також вважав, що наше єство першопочатково є нейтральним, йому не притаманне ні добро, ні зло, а грішним він стає тільки після досягнення певної зрілості віку, коли персона, розуміючи, що робить неправильно, все ж наважується на цей гріх. Августин акцентував на першочерговості первородного гріха, який власне і є головною причиною відокремлення від Бога, незалежно від того, чи встигла вже людина свідомо зробити якийсь гріх, чи ні. Саме тому в своїх працях Августин приділяє багато уваги доведенню необхідності хрещення немовлят, оскільки вони, в силу перворідного гріха, ще нічого не зробивши, є грішниками. «Пелагіани вірили, що благодать допомагає людині здійснювати добрі наміри, які вона приймає завдяки своїй свободі волі. Власне, сама воля і є благодаттю, без якої люди безпомічні. Августин вважав, що цього недостатньо. Життєвий досвід переконував його в тому, що можна щиро бажати, але всі зусилля будуть марні, поки благодать Божа не звільнить від плоті. Якщо для праведності достатньо доброї волі, навіщо молитися про навернення невіруючих або єретиків» ((Холл Дж. Стюарт. Учение и жизнь ранней церкви. Новосибирск: Посох, 2000 – 324с.)). Парадоксальним є те, що з діаметрально протилежними претензіями підходять сучасні армініани до кальвіністів, зрештою августинців. Вони запитують: «Для чого молитись за невіруючих чи єретиків, якщо Бог наперед визначив тих, які спасуться, і тих, які підуть в пекло». Але повернемося до Пелагія і Августина: попри те, що позиція першого була так категорично не сприйнята другим, «на ранній стадії у вченні Августина було багато спільного із вченням про свободу волі Пелагія, яке Августин тоді так різко відкинув…» У ранньому трактаті «Про свободу вибору» він пише, що свобода вибору – дар Божий, а «зло в світі пояснюється саме волею вибору» ((Меендорф Иоанн. Введение в святоотеческое богословие. – Минск: Лучи Софии, 2001 – 360c.)). Роздумуючи про взаємопов’язаність гріха і вільного вибору людини в роботі «Про істинну релігію», Августин говорить: «Гріх робиться добровільно. А оскільки гріх – факт незаперечний, то незаперечним, здається мені, потрібно вважати й те, що душі володіють вільним вибором, тому що найкращими служителями Бог визначив тих, хто служили Йому без примусу. А цього не могло б бути, якби це було недобровільно, чи за необхідністю» ((Бл. Августин. Енхиридион, или о вере, надежде и любви. К.: УЦИММ-ПРЕСС-ИСА, 1996. – 411c.)).

Августин починає свою аргументацію з того, що навіть віра, яка є в людині, дана Богом, чим намагається довести, що людина, яка не призначена для спасіння, навіть не повірить у Христа. В Фил. 1:29 написано: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього». Українською сказано не достатньо чітко, щоб правильно зрозуміти те, що має на увазі Августин. Вираз «Вчинено вам за Христа добродійство» краще було б перекласти як «дано вам», оскільки в оригіналі, замість «вчинено вам добродійство», просто написано слово «χαριζομαι», що справді краще перекласти як «дано», або «даровано». Відповідно до чого Августин наголошує: «Апостол показує, що і те і інше», тобто і вірити і страждати «є нічим іншим як даром Божим, оскільки і те, й інше даровано. Апостол не говорить: «Повніше і досконаліше вірувати в Нього», – але: «вірувати в Нього», і не сказав, що сам він отримав милість, щоб бути більше вірним, але просто, щоб бути вірним (1Кор.7:25), тому що знав, що не було такого, щоб він спочатку дав початки своєї віри, а потім Бог її зростив; але що він був зроблений вірним Тим, Хто і зробив його апостолом» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Слідом за цим він цитує 1Кор.4:7 «Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?», маючи на увазі, що віру ми також взяли від Бога, хоча 1Кор.3:18-19 досить чітко дає нам зрозуміти, що тут не про віру йдеться, а про чванливість якоюсь особливою мудрістю, яку деякі з членів коринфської церкви, як їм здавалось мали, але Августин знову вдається до певного узагальнення, кажучи, що людській «природі належить здібність мати віру, але чи належить їй сама віра?», і продовжує: «бо віра не в усіх» (2Сол.3:2), хоча можливість мати віру належить всім. Апостол не говорить: «Що ти можеш мати, чого б ти не взяв, щоб ти зміг це мати?», але каже: «Що ти маєш, чого б ти не взяв?», тому те, що людина може мати віру, так як може мати і любов, належить його природі; але мати віру, як і мати любов, належить благодаті вірних» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Таким чином, Августин, протиставляючи можливість і факт, має на увазі, що в ми можемо мати віру, але фактично отримуємо її тільки тоді, коли Богом це було передбачено. «Не тому, що вірити чи не вірити не належить волі людини, але тому, що у вибраних воля готується Господом» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )).

Далі варто розглянути, як погляд Августина на питання передвизначення взагалі. Одне з перших місць, яке він розглядає, це Рим. 9,13 «як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів». Характеризуючи це місце писання, Августин резюмує: «отже, Бог вибрав не справи кожного в передбаченні того, які він сам дасть зробити; але вибрав віру в передбаченні, що того, кому належить повірити в Нього, вибрав Він Сам» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )) А потім звертає увагу ще на Малахії 1:3. Тобто участь людини в його позиції зводиться до мінімуму, особливо така крайня позиція проявлялася в останні роки його служіння. Як пише Стюарт Холл: «З кожним роком він все більше розчаровувався в людській природі, бачачи безплідність проповіді про любов до Бога. Його песимізм привів до написання «Сповіді», а також став основною причиною дискусії з Пелагієм» ((Холл Дж. Стюарт. Учение и жизнь ранней церкви. Новосибирск: Посох, 2000 – 324с.)). В цей період Августин у всьому намагається принизити роль людини. Так він наголошує на 1 Кор. 1:12, 27-31, де Павло говорить: «Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!» Августин каже, що Павло ні про що не турбувався, як тільки про те, щоб людське було принижено, а Боже було піднято, звертаючи нашу увагу на сам Дух писання, який повністю звернений на те, щоб віддати всю хвалу Господу. «Тому що я, бувши ніким, думав, що буду кимось», пише Августин, «говорив до себе: вчиню себе розумним і став безглуздим. Я думав, що мудросердий, але обманувся; і тепер бачу, що це дар Твій, без якого ми нічого не зможемо зробити: позаяк Ти Господи не збережеш місто , то даремно не спить сторожа» ((Августин. Цветы благодатной жизни. – СПб.: Библия для всех, 1997. – 192c.)).

Також, Августин розвиває момент, який пізніше став класичним для кальвіністів, – не вибрані не можуть прийти до Христа, чи повірити. «Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня» (Рим.11:7,8). Згідно з його позицією, в одних воля готується до того, щоб вони прийняли спасіння, а в інших – ні. Перше відбувається за Божим милосердям, друге – за Божим судом. «Милосердя для вибраних, які отримали праведність Божу; а суд для позосталих, які були засліплені», але тут він робить досить важливу обмовку, «проте і перші повірили тому, що хотіли; і другі не повірили тому, що не бажали цього» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). А протиріччя між біблійним «Бог дав їм духа засипання» і його власним «не повірили тому, що не бажали цього» Августин пояснює класичним «недосліджені дороги Його!» (Рим 11:33), а позиція Павла про те, що «хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим.2:4) «має на увазі всіх передбачених, бо серед них є люди всіх родів. Таким чином, Августин справді відкидає, що Бог бажає, щоб всі люди спаслися. Більше того… така позиція його приводить до вчення про «подвійне» передвизначення… про категорію людей призначену на вічні муки» ((Августин: Pro et contra. Светлова Р.В, Селивестрова В.Л. – СПб.: РХГИ, 2002.)).

Пояснюючи 1Кор. 16:8,9: «А в Ефесі пробуду я до П’ятидесятниці, бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…», теолог його поєднує з Мат.13:11 «вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано», в тому плані, що дано тим людям, хто призначений для спасіння, тобто багато хто слухає й приймає, а не дано для тих багатьох, які є противниками, тому що яким іншими чином «відчиняються двері для слова, якщо не тим, що відкривається розум того, хто слухає, щоб він повірив, а повіривши, прийняв те, що проповідується, як те, що відноситься до побудови рятівного вчення?» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Десь подібно Августин тлумачить Ів.6:45 «І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене». Кажучи, що немає того, хто б навчився від Отця і не прийшов до Нього, тому що якщо кожен, хто почув і навчився приходить, то, відповідно, всякий, який не прийшов, не почув і не навчився від Отця. І випереджуючи заперечення прихильників необмеженого вибрання, про те, що слово «всякий» дає шанс для всіх прийти і навчитись, що може означати, що тут говориться про людський вибір, він пояснює це місце на основі історії про вчителя граматики, який вчить граматики усіх в місті. Августин говорить, що це не означає, що всі в місті навчаються граматики, але означає, що всі, хто навчаються граматики, вивчають її в нього. «Так само правильно говоримо, що Бог всіх навчає прийти до Христа, — не тому, що всі приходять, а тому, що ніхто не приходить інакше» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). І «вибраність» тих, яких Бог навчає, він знову пояснює категоричним Рим. 9,18-23 про посудини для гніву і посудини для милосердя, на яких повинна з’явитись слава Божа.

Характеризуючи людство, Августин справедливо відзначає, що є ті люди яким, так і не було проповідуване Євангеліє, тому ці люди не чули звістки про Христа і не могли відреагувати правильно, вони не винні і тому не заслуговують на пекло. Августин це пояснює тим, що в плані спасіння це нічого не міняє, тому що Богом вони були передбачені як невірні, саме передбачені. А «Христос там і тоді захотів з’явитися людям і проповідувати їм, де і коли знав, будуть жити ті люди, які були вибрані в Ньому до створення світу», тобто «Бог через передвизначення передбачає те, що сам збирається зробити» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Важливо зрозуміти що за Августином, в будь-якому передвизначення передувало передбаченню. На думку Августина, навіть сам Ісус Христос був наперед визначений Богом для тієї місії, яку він здійснив на цій Землі. «Дайте мені відповідь» із запалом запитує Августин, «звідки ця людина заслужила бути сином Божим, прийнятим як співвічне Отцю Слово в єдність особи? Який хороший вчинок цьому передував? Що він перед тим зробив? В що повірив? Що просив, щоб досягнути такої невимовної переваги?» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )) Хоча з біблійних доказів цієї позиції він виставляє тільки Рим.1:4, де сказано, що Ісус був «передвизначений Сином Божим в силі, за Духом святині», але слово «передвизначений» подає, мабуть, тільки Вульгата, якою користувався Августин, тому що ні сучасні українські, ні російські, ні англійські переклади не вживають цього значення в вірші, а скоріше «об’явлений», так як це написано і в українському перекладі.

В Волі Божій є абсолютно все. «Грішити або знаходитись під владою злих людей, жити згідно своєї злої волі, робити одне чи інше – все це у владі Божій, який розділяє темряву і впорядковує її, так що навіть, якщо щось роблять проти волі Божої, не діється нічого, окрім виконання Його Волі» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Це Він говорить, посилаючись, наприклад, на Дії 4:27,28: «Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося», маючи на увазі, що Ісус розп’ятий був згідно з тим, що «рука Божа й воля Його наперед встановили були». Як він говорить у своїх роздумах: «Бажати – це належить мені, а що зробити, я того не контролюю. Я не можу хотіти доброго якщо Ти того не захочеш; і що хочу, не можу, якщо твоя могутність не підкріпить мене, і що можу, того інколи не хочу, якщо не буде на те Твоєї волі, як на небі так і на землі, і чого хочу і можу, того не розумію, якщо твоя премудрість мене не просвітить. Тож нехай буде в нас воля Твоя!» ((Августин. Цветы благодатной жизни. – СПб.: Библия для всех, 1997. – 192c.))

А вибраними стають не ті, хто увірували, але ті, які вибираються, щоб увірувати, адже «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (Ів. 15:16). Тому що «не вони вибрали Його, щоб Він вибрав їх, а Він вибрав їх, щоб вони вибрали Його» ((Аврелий Августин. О предопределении святых //www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009) )). Цитуючи Єф. 1:3,4 «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові», він висуває справді вагомі аргументів в підтримку передвизначення, головний з яких закладений у 4-му вірші. Ці аргументи постають як відповідь пелагіанам, і говорять, що Бог передбачив, хто буде святим і непорочним, і через передбачення вибрав їх наперед. На це Августин логічно відзначає, що в Єф1:4 не написано «вибрав у Ньому Він нас перше закладення світу, знаючи, що будемо перед Ним ми святі й непорочні, у любові», але написано «вибрав у Ньому Він нас перше закладення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові». Тобто, тут мається на увазі не Боже знання, а Божа ціль для людей, не тому, що ми збиралися такими бути, але для того, щоб ми такими були.

Найцікавіше, що згідно Августина все перевизначене робиться «з тією ціллю, яка в свою чергу не має цілі», тому Августин не шукає причини, для нього головна причина – це Божий суверенітет і Його всемогутність, які, в свою чергу є для будь-кого з християн чи теологів аргументами доста вагомими, проте в них відображається тільки цих два атрибути Бога із усіх тих, які ми бачимо в Бозі з Біблії. В них не вистачає таких атрибутів, як любов, милосердя, справедливість. Позиція Августина безкомпромісна і різка, в ній відбувається постійне поєднання контрастів, ніби він відточував її як меч для боротьби. Його біограф Еріксен говорить: «Марнославство ритора – досить відчутна рушійна сила, яка вимагала від нього знаходити незрівнянні формулювання своїх думок» ((Меендорф Иоанн. Введение в святоотеческое богословие. – Минск: Лучи Софии, 2001 – 360c.)). А один із православних письменників ієромонах Серафим (Роуз) називає вчення Августина про передвизначення найбільшим заблудженням, в яке впав Гіппонський Єпископ. Як Серафим пояснює це його «досадне перебільшення»: «Інтелектуалізований погляд Августина на передвизначення, як він сам відзначив, часто ставав причиною помилкових поглядів відносно благодаті і волі вибору в мисленні деяких його слухачів». Більше того, Серафим зауважує, що й сам Августин розумів всю «несправедливість» свого погляду, коли в одній із своїх робіт «Про дар постійності» пише: «І все ж цю доктрину неможна проповідувати прихожанам в такому вигляді, тому що невченій більшості, або людям тугодумним частково видасться ніби сама ця проповідь про неї протирічить сама собі» ((Августин: Pro et contra. Светлова Р.В, Селивестрова В.Л. – СПб.: РХГИ, 2002.))

Проте навіть найменш прискіпливий погляд на вчення Августина виявить, що воно аргументоване на писанні, чітке, зрозуміле і обґрунтоване. Августин вважає, що все, що ми маємо, є нічим іншим, як дарунок від Бога. Він нам подарував життя, Він привів до гріха, Він дав закон Мойсея, а згодом і послав на Землю Свого Сина і саме він дає віру, закликаючи людей повірити в Його жертву, і тим самим мати спасіння. В позиції Августина не залишається місяця для волі вибору людини і навіть, якщо він не називає людей маріонетками в руках Бога, як це зроблять пізніше кальвіністи, але його позиція натякає на такий розвиток подій і думки.