Ключові слова: телеведучий, журналіст, телебачення, голос, зовнішність, кадр, ефір.

В научной статье идет речь о работе телеведущего на украинском телевидении и его социокоммуникативные функции в современных реалиях. Рассматриваются функции телеведущего в разных жанрах телепередач, в частности аналлизируется работа телеведущего в развлекательной телепередачи, выпусках новостей, ток-шоу и тому подобное. Отмечается, какие именно коммуникативные функции выполняет телеведущий, как обеспечивается его социальная связь с реципиентом. Также в статье исследовано, как именно телеведущий должен готовиться к эфиру, какой внешностью должен обладать, и какой голос обеспечит идеальную работу телеведущего на украинском телевидении.

Ключевые слова: телеведущий, журналист, телевидение, голос, внешность, кадр, эфир.

In the scientific article we are talking about the work of the TV presenter on Ukrainian television and its socio-communicative functions in modern realities. The functions of the TV presenter are analyzed in different TV programs. In particular, the work of the TV presenter in the entertainment television, news release, talk shows, etc. is analyzed. It is noted which communicative functions the TV presenter performs, how his social connection with the recipient is ensured. Also, the article explores how a TV presenter should prepare for the ether, what should be the appearance, and what voice will provide the ideal work of the TV presenter on Ukrainian television.

Keywords: TV presenter, journalist, television, voice, appearance, frame, broadcast.

Засоби масової інформації, зокрема телебачення, розвиваються надзвичайно швидко. Разом з ними удосконалюються та розвиваються працівники ЗМІ. Зважаючи на те, що телебачення дозволяє не тільки дізнатися про щось, а й побачити картинку події та почути звук, робота телеведучого постійно потребує вдосконалення та опанування нових можливостей, як особистих, так і професійних.

Сьогодні телеведучий присутній практично у всіх телепрограмах: випуски новин, аналітична передача, розважальна передача, гумористичне шоу, соціальна програма тощо. Для кожного з цих жанрів існує своя специфіка роботи телеведучого, в кожному окремому проекті ведучий виконує іншу комунікативну роль. Знання особливостей роботи телеведучого та його соціокомунікативних функцій дозволить краще орієнтуватися у цій професії та сприятиме у підготовці нових фахівців.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що за допомогою вивчення і узагальнення роботи телеведучих ми спробуємо визначити основні комунікативні функції, якими повинен володіти сучасний телеведучий. Визнаючи безсумнівний внесок у розгляд проблеми таких вчених як Яковець А., Цвик В., Борецький Р., Кузнецов Г., Юрковський А. та інших, слід зазначити, що тема розкрита недостатньо. Більшість праць вищезгаданих науковців розкривають специфіку роботи тележурналіста та телебачення в цілому. Тож слід зазначити, що низка положень, запропонована науковою спільнотою, не достатньо розроблена. Тому своїм дослідженням ми прагнемо доповнити ряд напрацювань вчених та узагальнити роботу телеведучих у різноманітних програмах.

Серед проблем специфіки роботи та комунікативних функцій ведучого, які розглядаються науковцями, варто виділити кілька невирішених. Зокрема, варто приділити більшу увагу визначенню комунікативних функцій ведучого у різноманітних жанрах телепередач на сучасному українському телебаченні.

Завдання:
1) знайти й узагальнити різницю між телеведучим, шоуменом та тележурналістом, вказати особливості роботи кожного з них;
2) узагальнити здібності, якими повинен володіти телеведучий;
3) виокремити професійні та особисті якості, які необхідні для роботи телеведучого;
4) охарактеризувати функції роботи телеведучого на українському телебаченні;
5) визначити сучасний стан, перспективи та орієнтацію сучасного телеведучого.

Загальне поняття «телеведучий» поєднує в собі кілька різновидів роботи на телебаченні. Сьогодні ведучий –це не лише диктор новин, це ще й шоу-мен, модератор, інтерв’юер, коментатор, оглядач тощо. Головне завдання кожного з них – не просто озвучувати інформацію, а, в першу чергу, розуміти її суть.

Інтерв’юер повинен вміти правильно і влучно ставити запитання. Головне завдання коментатора – мати тяму у якійсь з подій для того, щоб коментувати глядачам усе, що відбувається. Оглядач готує проблемні огляди, порівняльні аналізи поточних подій. Шоумен – людина, яка створює шоу, розважає публіку. Часто його ототожнюють з поняттям «ведучий». Але ведучий, на відміну від шоумена, може вести не лише розважальні програми. Ведучими також називають людей, які є модераторами політичних, соціальних чи культурних заходів. Прикладом такого телеведучого можна вважати Савіка Шустера у програмі «Шустер лайв». Проте сам Савік Шустер назвав себе шоуменом в ефірі «Громадського ТБ» від 30 листопада 2013 року [10].

Що поєднує телеведучого, шоумена, коментатора, оглядача, репортера та інтерв’юера на телебаченні? Основні критерії для відбору працівників на ці посади – зовнішність і голос. Працівники телебачення повинні приваблювати аудиторію, а не відлякувати її. Спочатку професія ведучого полягала у відтворенні заздалегідь написаного тексту. У наш час телеведучі наділені більшою волею поведінки у кадрі. Одне з основних завдань ведучого – вміти адаптуватися до будь-якої події та людини. Часом люди, з якими приходиться співпрацювати відрізняються від тих, до яких ми звикли. Телеведучий, особливо той, який працює у прямому ефірі, зобов’язаний вміти пристосовуватися до різних типів людей, до їх висловлювань, місцевості, в якій знімають програму.

Відомо, що така журналістська професія, як телеведучий, була апробована в телевізійному ефірі ще у 20-х роках минулого століття, тобто з моменту виникнення телебачення. Телебачення пройшло довгий процес еволюції, а разом з ним змінювалася і професія ведучого телевізійних програм. Вона вбирала у себе все більше позитивних сторін і все більше позбавлялося недоліків. У середині 70-х років функції і роль ведучого кардинально змінилися. Це був переломний момент для усієї телеіндустрії в цілому. Саме тоді телебаченню був необхідний абсолютно новий формат телеперсонажів. Цікаво, що телебачення тих часів потребувало не просто озвучувачів готових текстів, а революційно нових особистостей. Яскравих, сміливих, амбіціозних, цілеспрямованих, чий інтелектуальний та творчий потенціал дозволив би створювати телевізійний продукт якісно та швидко. Так, наприклад, Р. Копилова вважає, що акумулюючи здобутки класичної дикторсько-акторської школи та майстерності телевізійного красномовства, а також традиції екранної публіцистики, що синтезувала літературно-мистецькі, художньо-документальні ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповідача в процесі телевізійної комунікації, постав новий тип комунікатора, що ввібрав у себе риси та ознаки, притаманні різним професіям. [2]

Властиво, що постать телевізійного ведучого була і залишається найбільш привабливим і спокусливим матеріалом для вивчення, аналізу та жвавого обговорення в професійному середовищі, у телевізійній критиці, у теорії тележурналістки. На підтвердження цієї тези свідчить якісний та кількісний рівень публікацій у виданнях для медіафахівців, наукових збірниках і часописах, а також неприхований інтерес до майбутньої професії студентів-журналістів, які охоче беруться досліджувати у своїх наукових роботах різні аспекти екранної діяльності телеведучих. Досліджуючи протягом останніх п’ятнадцяти років специфіку екранної творчої діяльності тележурналіста, автори цих досліджень користувалися класичними науковими методами, необхідними для детального вивчення цього питання: порівняльно-історичним, конкретно-типологічним, соціологічним, суцільного моніторингу електронних мас-медіа, контент-аналізу, аудіального (звукового) аналізу телевізійних матеріалів і телепрограм, візуального (зорового) аналізу телевізійного зображення, а також методами спостереження та інтерв’ю. Комплексне поєднання вище перелічених методів сприяє якісному відображенню закономірностей функціонування тележурналістики як професії та виду творчості.

В. Гоян у своїй статті про творчість телевізійного ведучого зазначає, що до розгляду специфіки функціонування цілого спектру тележурналістських професій зверталося багато дослідників. Праці минулого і практика сучасного телебачення має певні розбіжності, але на сьогоднішній день можна виділити ряд наукових досліджень, які стали справжньою класикою в теорії тележурналістики, а саме: «Очерки теории телевидения» Е.Г. Багірова, «Телевидение и мы» В.С. Саппака, «Об искусстве телевидения» О.Я. Юровського, «Диктор телевидения» Льюїса Бруса, «Под знаком ТВ» В.М. Вільчека та ін. Серед інших українських і закордонних учених, які вивчали та досліджували проблеми екранної діяльності телевізійного журналіста, варто зазначити науковий доробок Т.В. Щербатюк, Ю.Г. Шаповала, В.В. Гоян, В.В. Бугрима, Г.В. Кузнецова, С.О. Муратова, М.I. Скуленка, Л.С. Гуревича, Н. Фрольцовоїта ін., теоретико-методичні розробки, наукові праці та публікації яких є актуальними і сьогодні, оскільки містять чіткі рекомендації, вимоги, своєрідні “стандарти” щодо професійної діяльності журналіста-телевізійника, зокрема ведучого телепрограм [4]

Достеменно відомо, що носії цієї професії використовують у своїй роботі цілий спектр різноманітних комунікативних стратегій. У словнику Т. Жеребіло поняттю «комунікативна стратегія» дається таке визначення: сукупність запланованих мовцем заздалегідь і реалізованих в ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети [6].

У процесі спілкування, вербального або письмового, кожна людина намагається досягти максимального результату та ефективності. Мовна репрезентація комунікації зумовлена комунікативною спрямованістю, соціально-рольовою належністю, психологічними чинниками. Лексичне наповнення, синтаксичні структури, послідовність фраз та ін. можуть обиратися не усвідомлено або ж детально продумуватися учасниками комунікації, залежно від того, які поставлені перед ними мета та завдання. Найчастіше головну роль у досягненні ефективності повідомлення відіграють його суб’єктивні компоненти, експліцитно або імпліцитно виражені у висловленні.

Створюючи певний текст, телеведучий, у першу чергу, думає про необхідний йому результат, про ефективність повідомлення і, відповідно, про те, які підходи йому необхідно обрати для того щоб, отримати цей результат. Варіантом реалізації комунікативної поведінки є мовленнєві стратегії і тактики. Саме тому ми детальніше розглянемо проблематику комунікативних стратегій ведучого.

Призначення комунікативно-мовленнєвого акту в житті суспільства, в житті людини, етика спілкування, умови його ефективності давно привертають увагу науковців. Цій проблемі присвячені наукові праці А. Загнітко, І. Данилюка, Л. Зубенко, В. Нємцова та ін.
Під комунікативною стратегією, яку повинен використовувати ведучий у своїй роботі, Є. Клюєв розуміє сукупність запланованих мовцем дій і реалізованих у ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Уявлення про спосіб об’єднання цих теоретичних ходів у єдине ціле (комунікативну стратегію) називається комунікативною інтенцією, що і є рушійною силою комунікативної стратегії.
Різні стратегії охоплюють усю сферу побудови процесу комунікації та спрямовуються на досягнення певних результатів. «У загальному смислі мовленнєва стратегія включає в себе планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних умов спілкування та особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану. Іншими словами, мовленнєва стратегія являє собою комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети».

Отже, якщо комунікативну стратегію ведучого розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення певної комунікативної задачі телеведучого, то комунікативною тактикою необхідно вважати одну або кілька дій (комунікативних ходів), які сприяють реалізації стратегії. Проте реалізація комунікативного завдання безпосередньо залежить від комунікативної компетентності адресанта, а саме телеведучого. Можна сміливо стверджувати, що комунікативна компетентність, об’єктивність та оперативність в оцінці інформації, інформованість і професійна компетентність, «відчуття часу» й уміння бачити перспективу подій, що розвиваються, уміння володіти своїми емоціями, підвищена увага, чудова пам’ять на все, що стосується іншого тощо – це певні особистісно-професійні якості телеведучого, що відіграють чималу роль на шляху до реалізації комунікативних тактик і стратегій.

Комунікативні тактики і стратегії телеведучого змінюються в залежності від жанру. Жанр на телебаченні можна визначити як сформований тип відображення реальної дійсності, що володіє рядом відносно стійких ознак, використовуваний з метою класифікації творчих продуктів і може грати роль підказки для аудиторії.

Так, наприклад, ведучий інформаційної програми (випуск новин) вже не стільки вводить глядачів у світ інформації, скільки привносить цей світ в їх сприйняття як виражену потребу передати власну спрямованість і обізнаність у подіях. Його роль набуває статусу особи зі «значенням», а його ім’я має викликати у телеглядача відчуття довіри. Він не просто цікаво і з виразом читає текст новин, він за допомогою інтонації та міміки привертає увагу телеглядача до події. Зрозуміло, що жанрові рамки випуску новин не дозволяють йому повноцінно проявити свою індивідуальність, примушуючи прагнути до того враження, яке виробляє інформація. Однак рольова поведінка в кадрі, як ніколи раніше, суб’єктивує ведучого.

Аналітична програма є має деякі відмінності від інформаційної. Аналітична програма – щотижневий, щомісячний або щоденний коментар подій, які мають значення для аудиторії і відкрито об’єктивне їх трактування. Її функція – формування суспільної думки. Саме тому ведучий аналітичної телепрограми має складати про себе враження людини, якій охоче довіряють. Кожне його слово – це ретельно досліджена і оброблена інформація, яку він подає у рамках свого стилю. До речі, свій стиль телеведучий виробляє і підганяє під потреби аудиторії, яка переглядає його телевізійну програму.

Розважальна програма взагалі виходить за рамки класичного уявлення про телепередачу. Це зовсім інший формат, а отже і ведучий має працювати у рамках такого формату. Зазвичай, такий ведучий є втіленням оптимізму. Його основна задача: розважати аудиторію, а для цього він використовує багато методів, які виробляються з огляду на потреби глядачів. Телеведучим цього жанру у кадрі дозволяється невимушена поведінка, жартівливий тон тощо. Він має виглядати природньо і навіть коли виступає перед багатомільйонною аудиторією, викликати у кожної людини враження затишної атмосфери, наче професійна діяльність телеведучого є не більш, ніж звичайна дружня бесіда.

Одна з найважливіших соціокомунікативних функцій телеведучого – тримати постійний зв’язок з реципієнтом. Для цього варто попередньо готуватися до ефіру. Потрібно добре вивчити тему обговорення, ознайомитися з біографією та діяльністю людей, з якими доведеться співпрацювати. Це дозволить покращити регулювання розмови, ведучий знатиме, коли потрібно зупинити учасників та в який бік направити розмову далі. Важливо, щоб розмова не перетворилася у балаган чи не звузилась до якогось профілю. Журналіста-телеведучого часто порівнюють з хімічним каталізатором. Немає нього – реакція не відбудеться, хоча безпосередньої участі в ньому він не бере.

Робота ж у розважальній програмі передусім передбачає вміння журналіста «тримати» аудиторію. Просто практики журналіста не вистачить. Адже інтерв’ювати одну чи дві людини – це одне, а спілкуватися з величезною аудиторією – зовсім інше. Телеведучий повинен зрозуміти характер, настрої та думки публіки. Тут важливе вміння маніпулювати, керувати думками людей. Важливу роль відіграє вираз обличчя, посмішка, тембр голосу, паузи, жестикуляція та, навіть, одяг і зачіска.

Серед численних комунікативних функцій телебачення величезне значення має рекреативна функція – здатність до ефективної емоційної організації відпочинку. Останніми десятиліттями саме реалізації цієї функції телевізійного мовлення надається найбільше ефірного часу.

При цьому власники телевізійних каналів враховують не тільки об’єктивні потреби телевізійної аудиторії, але й пов’язані з ними обсяги рекламного мовлення, що, знову ж таки, підштовхує телебачення на подальший кількісний і якісний розвиток розважальних програм мовлення.

Цей процес викликає до життя вдосконалення традиційних і створення нових телевізійних форм, здатних зосереджувати навколо себе постійну увагу телеглядачів.

Телеведучий повинен багато працювати над своїм голосом. Кожна людина від народження має свій, унікальний голос. Голос та манера говорити несуть для уважного слухача первинну інформацію про мовця. Голос людини може змінити мікрофон. Апаратура зазвичай посилює його, і, за умови правильного використання, телеведучий може домогтися безперечного звучання голосу. Проте використання апаратури також має свої мінуси. Наприклад, звук може бути нерозбірливим, деформується тембр голосу, окремі звуки збільшують свою об’ємність, можлива хаотичність звучання. У таких випадках насамперед треба дещо сповільнити темп мовлення, пам’ятати, що мікрофон надто чутливий до шумів. Мусить бути особливо чітка артикуляція, треба знайти свій природний тон.

Успішність виконання роботи телеведучого забезпечать добре розвинуті такі здібності, як дикція та артикуляція, комунікативні здібності (уміння встановлювати контакти, вести бесіду), здатність утримувати увагу глядачів і слухачів, наявність сильного голосу (значку роль відіграє темп і тембр голосу), високий рівень розвитку словесно-логічної пам’яті, здатність контролювати свої емоції, здатність до імпровізації. Також важливо володіти деякими особистими якостями. Наприклад, у пригоді стануть фотогенічність (наявність зовнішніх даних, сприятливих для відтворення на екрані), розкутість, ерудованість, спритність, доброзичливість, привітливість, кмітливість. Варто також звернути увагу на якості, які перешкоджають роботі телеведучого. Це дефекти мови. Явні зовнішні дефекти, скутість, погана пам’ять, нетовариськість.

Таким чином можна вважати, що професія телеведучого є не менш складною та затребуваною на вітчизняному телебаченні, ніж професія тележурналіста. Виокремлюючи соціокомуніткативні функції ведучого, також варто брати до уваги різницю між шоуменом та ведучим, хоча ці два види діяльності є досить спорідненими. Основний акцент у відборі на роботу телеведучого падає на зовнішність та голос. Зовнішній вигляд людини у кадрі повинен приваблювати телеглядача, так як телеведучий є своєрідним «обличчям» програми, і цей фактор безпосередньо впливає на комунікацію та зв’язок з телеглядачем. Голос ведучого відіграє не менш важливу роль. Від повинен бути приємним, гнучким та милозвучним. Важливу роль відіграють особисті якості. Телеведучий повинен вміти «тримати» аудиторію. Розкутість, відсутність страху перед камерою, комунікабельність, відкритість, легкість у спілкуванні та вміння знаходити контакт з будь-ким – основні особисті якості, які мусять бути присутніми в людини, яка вирішила пов’язати своє життя з телебаченням. Також ведучий повинен дотримуватись етичного кодексу, слідкувати за своїми висловлюваннями, мімікою, жестами для того, щоб не образити учасників програми.

Важливим елементом є попередня підготовка до проекту та обізнаність у темі, яку висвітлюють.

Таким чином, ролі та комунікативним функціям телеведучого присвячений цілий переклік теоретичних досліджень. Серед них «Начерки теорії телебачення» Е.Г. Багірова, «Телебаченні і ми» В.С. Саппака, «Про мистецтво телебачення» О.Я. Юровського, «Диктор телебачення» Льюїса Бруса, «Під знаком ТБ» В.М. Вільчека. Дослідники ролі телеведучого у своїх роботах відзначали певний набір комунікативних стратегій, які застосовує телеведучий, а також певні жанрові особливості цих стратегій.

Список використаної літератури:
1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура українськоїмови: [навч. посібн.] / Н. Д. Бабич. – Л., 2003.
2. Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). / К. Вакуленко. — К., 1974.
3. Ваніна, О. Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів [Текст] / Ваніна О. // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. – Львів, 2002.
4. Гоян В. В. Телебачення в наукових працях українських учених (за матеріалами дисертацій 1980 – 2016 рр.) / В. В. Гоян, А. І. Іщенко // Держава та регіони. Серія : Соціальні комунікації. – 2016. – № 4. – С. 51-56. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drsk_2016_4_10
5. Домбругов Р. Розповіді про телебачення [Текст] / Р. Домбругов. — К., 1971.
6. Жеребило Т.В. Словарь лингвистических терминов [Текст] / Т.В. Жеребило. — К., 2016
7. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення [Текст] / М. Індюков. — К., 1965.
8. Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана [Текст] / М. Канюка, В. Каштанов. — К., 1963.
9. Косач Ю. Проблеми сучасного українського документального фільму [Текст] / Ю. Косач. — К., 1974
10. Офіційний сайт Громадського телебачення [Електронний ресурс].– Режим доступу: hromadske.tv. – Назва з екрану.
11. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі [Текст] / М. Пащин. — К., 1957.
12. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальнеінтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К. : Вид.центр «Просвіта», 2001. – 204 с.

In this article consider psychological characteristics of effective communication influence of television news on audience. Empirical research was conducted and provided methodical reference regarding problems of the use effective communication influence as a form of psychological influence.

Основна роль ведучих полягає в тому, щоб  сприяти хороше враження у публіки, адже вони як представники багатьох лідерів переважно серед народу, мають втілювати свої інтереси, володіти такими рисами, які здатні виявити загальну позитивну характеристику телеведучого. Ці особливості стають основою для подальшого ефективного комунікаційного впливу телеведучого не певну цільову аудиторію. В загальному актуальність статті обумовлена необхідністю вдосконалення підготовки професійних телеведучих в межах питань пов’язаних з вміннями та навичками ефективно впливати на глядачів за допомогою комунікаційних засобів як частини психологічного впливу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Науковці Дж. Брайант і С. Томпсон в своїй книзі «Основы воздействия СМИ» аналізують феномен впливу ЗМІ на масову аудиторію і наукові дослідження даного явища. В. Ф. Петренко в праці «Основы психосемантики» описує методи експериментальної психосемантики; викладаються результати досліджень категоріальних структур індивідуальної та масової свідомості; описується поняття «ефективного комунікаційного впливу» його види та характеристики. У науковій статті Т. Шальман «Телеведучий і аудиторія телепрограми: взаємодія і взаємовплив» розглянуто аспекти взаємовпливу та взаємодії аудиторії і телеведучого та його вплив на формування в аудиторії певних думок та переконань.

Метою статті є вивчення психологічних особливостей ефективного комунікаційного впливу на цільову аудиторію за допомогою телевізійних новин.

Виклад основного матеріалу. Новина як жанр ЗМІ являється історично складеним універсальним фактором представлення інформації про оточуючу нас дійсність. Новини являються основним інструментом, який пов’язує різноманітні комунікаційні  системи в єдину світову систему масових комунікацій. Теленовини – частина переданих телевізійною системою матеріалів, що містять відображені через передавальний канал відомості про актуальні, суспільно значущі події, факти і процеси нашого життя [5, c.77].

Комунікативна поведінка людей опосередкована великою кількістю соціальних і психологічних факторів. При перегляді будь-яких телевізійних новин чи програм реакція телеглядача буде залежати від його особистих характеристик, соціального становища, психологічного стану і т. д. Вплив ЗМІ на аудиторію доречний лише в тому випадку, коли індивід споживає медіа інформацію [1, c. 147].

Для визначення поняття «ефективного комунікаційного впливу» варто ознайомитись із  проблематикою комунікаційного впливу.  Комунікаційний вплив, в загальному розумінні слова – вплив на індивідуальну чи колективну свідомість і поведінку, здійснюваний різноманітними мовними засобами, іншими словами – з допомогою повідомлень на природній мові. Інколи під поняттям  комунікаційного впливу приписують використання повідомлень, збудованих засобами так званих паралінгвістичних семіотичних систем, до яких відносяться, перш всього, жести, міміка і пози; естетичні коди словесної творчості; а також у випадку письмової комунікації засоби графічного оформлення тексту (метаграфеміка) [4].

Під ефектом комунікативного впливу може розумітися безпосередня зміна поведінки суб’єкта впливу або його емоціонального стану, а також його знань просвіт, відношення до тих чи інших подій, зміна внутрішніх переконань та думок. Комунікативний  вплив може бути:

• монологічним як форма впливу на іншу людину або групу людей
• діалогічним як форма спонукання до спілкування важливого іншого – носія знань, цінностей, деякої унікальної картини світу і можливостей перебудови не тільки свідомості іншої людини, але й власного усвідомлення.

Текст може впливати на різні рівні людської свідомості, здійснюючи різні форми зміни образу світу людини. В межах психосемантичної моделі свідомості можна виділити три форми таких змін, розуміючи, що в реальному  процесі мовного впливу вони існують єдино, але відрізняються степенем їх вираженості. Виділяють 3 види ефективного комунікативного впливу:

1. перший тип комунікативного впливу
2. другий тип комунікативного впливу
3. третій тип комунікативного впливу [6, c.273].

Фактично, комунікаційний вплив означає не тільки вплив на свідомість людей за допомогою усного мовлення, але й оціночне ставлення до оповідача, що виражається емоційно. Ці два фактори тісно взаємодіють між собою та допомагають встановити певне ставлення до тієї чи іншої людини за допомогою  стереотипів, асоціацій та оціночних суджень.

При дослідженні  впливу новин на аудиторію варто встановити кількість інформації, яку люди дізнаються із новин, фактори, що сприяють або перешкоджають їм в цьому, і врешті-решт, який ефект виникає в людей в результаті сприйняття певної новини. Основний акцент варто поставити на враження, яке отримують люди після ознайомлення із новиною.

Психологічний вплив на аудиторію телебачення може здійснюватися в сфері знань  (інформування, навчання), в сфері навичок та вмінь тієї чи іншої діяльності (навчання, наприклад іноземної мови), в сфері власне діяльності в її реальному здійсненні (навіювання, переконання; мова йде про повідомлення безпосередньо використовуваної інформації типу погоди на завтра), в сфері мотивів і потреб, установок, ціннісних орієнтацій (переконання) і т. д. [3, с.156].

Властивістю телевізійної комунікації є часова та просторова розірваність партнерів по спілкуванню, безпосередня «зустріч» суб’єктів не відбувається (окрім прямого ефіру), ключовою ланкою контакту стає телевізійне повідомлення. Воно залучає аудиторію до комунікації, що відбувається вже в іншому часі та просторі. Телевізійне повідомлення завжди містить інформацію, за якою телеглядач реконструює образ телекомунікатора. Водночас і телекомунікатор, зазвичай, має узагальнений образ своєї аудиторії, інакше повідомлення буде безадресним [8, с. 263].

Для дослідження застосування особливостей ефективного комунікативного впливу телевізійних новин на аудиторію був вибраний телевізійний канал «Інтер», а його об’єктами стали ведучі щоденного випуску телевізійних новин – Анастасія Даугулє та Володимир Андрієвський. Підгрунттям вибору саме телеканалу «Інтер» стали показники телеканалів за 26 листопада по 2 грудня. Ці дані надані Індустріальним Телевізійним Комітетом (професійне галузеве обєднання провідних телеканалів та медійних агенцій, що представляє інтереси телевізійної галузі України), і розміщені в інтернет-ресурсі «Телекритика». За цими даними телеканал «Інтер» є лідером переглядів серед населення України віком від 18 років [7].

У дослідженні був заснований метод семантичного диференціалу який запропонував Ч. Осгуд. Процедура семантичного диференціалу зводиться до оцінки стимулів (ними можуть бути поняття, образи, дії, ситуації й інші об’єкти) за біполярними шкалами. Популярність методу зумовлена тим, що він дозволяє провести непряму експертну оцінку різних об’єктів і явищ, визначити приховане ставлення до них, структури неусвідомлюваних змістів, виявити особливості категоріального аналізу [2, c.419].

Вибіркою дослідження стали студенти Національного університету «Острозька академія». Ним було запропоновано випуски телевізійних новин із участю А. Даугулє та В. Андрієвського. Учасники дослідження повинні були переглянути новини і проаналізувати текст новини і телеведучого цієї новини за шкалам від -3 до 3 (наприклад, -3 не цікаво, а 3 цікаво) за різними критеріями, які були відібрані окремо для повідомлення та ведучого.

Отже, за результатами дослідження можна  сказати те, що Анастасія Даугулє та Володимир Андрієвський телеведучі телеканалу «Інтер» мають доволі високі оцінки за факторами: оцінка (загальна привабливість), сила особистості, компетентність, емоційність та соціальний статус. Відповідно до них трохи нижчі, проте теж добрі оцінки отримали характеристики змісту новини за факторами: оцінка, сила, активність, зрозумілість викладу та ступінь спеціалізації тексту.

В загальному, результати досліджень мають такий вигляд:

1. Характеристики телеведучого як особистості, включаючи зовнішній вигляд, манери і освіченість впливають на сприйняттями  змісту повідомлень;
2. Аудиторія оцінює телеведучого, і відповідно зміст повідомлення відповідно до своїх суб’єктивних думок, таких як переконання, стереотипи, настанови і т. д.
3. Характеристики телеведучого мають більші показники (1,74 і 1,75), ніж показники характеристик змісту новини (1,28 і 1,52), очевидно телеведучі викликають більшу довіру до глядачів, ніж самі новини, які вони представляють.
4. В загальному результати досліджень виявилися доволі високими, про що свідчать показники: для характеристики змісту новини більші за 1,28, а для характеристики телеведучого більше 1,74. Ці результати є високими, враховуючи те, що вони оцінювалися по шкалі від -3 до 3.

На основі результатів дослідження, що стосується психологічних особливостей ефективного комунікаційного впливу телевізійних новин на аудиторію можна надати низку рекомендацій, які б значно покращили процес передачі інформаційного повідомлення чітко визначеній аудиторії:

1.  Важливо пам’ятати про структуру повідомлення, а саме враховувати об’єм, форму інформації, яка має передаватися публіці. В даному питання важливо охопити загальні особистісні характеристики глядачів.
2. Наявність потрібної та вагомої інформації, адже більшість телеканалів заповнюють інформаційний простір повідомленнями, які не несуть для людей ніякої цінності.
3. Для того, щоб передане повідомлення було максимально ефективним, варто пам’ятати про такі умови, як оригінальність, доступність повідомлення, цінність та значимість для аудиторії повідомлених відомостей, відповідність їх потребам і інтересам глядача.
4. Чим якісніше ведучий подасть новину аудиторії, тим більше аудиторія оцінить та найкраще сприйме її, враховуючи безпосередню роль самого ведучого.

В телевізійних новинах глядач скоріш всього зверне увагу на зображення, аніж на текст повідомлення. Це можна пояснити тим, що візуальні образи більш підпорядковуються маніпулятивному впливу на аудиторію, оскільки вони являють собою інформацію естетичного плану. Проте аудиторії важче розуміються аудіальні потоки інформації, тим більше відповідні ним закони логіки, такі як послідовність, аргументація, осмислений контекст. Фактично, будь-якому телеглядачу легше запам’ятати візуальну інформацію, ніж аудіальну. А в телевізійних новинах, у яких поєднується візуально-аудіальний спосіб передачі інформації, люди більшу увагу звертають на зорові образи, картинки, які частіше всього являються відображенням реального життя.

Висновки. Сучасні комунікаційні технології зобов’язані своїм впливом на масову аудиторію візуальним образам телебачення. Образ телевізійних новин розгортається на екрані у вигляді символів, що презентативно виглядають. Ці символи не свідчать про достовірну чи неправдиву інформацію, проте являються основним джерелом інформації про події в навколишньому середовищі. Вплив на публіку здійснюється на підсвідомому рівні, проте його причинами стає багато факторів, зокрема зовнішній вигляд телеведучого, який формує перше враження, його комунікативні здібності, які визначають привабливість переданого повідомлення і т. д.

 Список використаних джерел та літератури

1. Брайант, Дж. Основы воздействия СМИ [Текст]/ Дж. Брайант, С. Томпсон.- М.: Издательський дом «Вильяме», 2004. – 432 ст
2. Варій, М. Й. Загальна психологія [Текст] : навч. посібник / М. Й. Варій. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c.
3. Леонтьев, А. А. Психология общения: учебное пособие [Текст] / А. А. Леонтьев. – М. : Смысл, 2007. – 368 с.
4. Паршин, П. Речевое воздействие  [Електронний ресурс] / П. Паршин. – Режим доступа : http://files.school-collection.edu.ru/dlrstore/4be4c290-3db5-c4ef-05a5-6aac5078c5b3/1009689A.htm. – Оглавление с экрана.
5. Пенчук І. Л. Телевізійна журналістика [Текст] : метод. матеріали до вивчення курсу для студентів спеціальності журналістика / І. Л. Пенчук. – Запоріжжя, 2004. – 164 с.
6. Петренко, В. Ф. Основы психосемантики [Текст] / В. Ф. Петренко. – СПб, 2005. – 408 с. : ил. – (Серия «Мастера психологии»).
7. Середні показники телеканалів за 26 листопада – 2 грудня [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://www.telekritika.ua/ratings/2012-12-03/77170. – Заголовок з екрану.
8. Татенко, В. О. Соціально-психологічні механізми впливу людини на людину [Електронний ресурс] / В. О. Татенко. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=15&c=84. – Заголовок з екрану.

This article is about speech analysis leading public and private channels. There are proposed options to improve speech situation in the air.
Keywords: media, culture, broadcasting on television, presenter, rule, analysis.

Для більшості українців телебачення – це незмінне джерело інформації, до якого вони звертаються чи не щодень, і яке має величезний уплив на формування їхнього мовлення, смаків, світогляду. Прикрий той факт, що у переважної більшості телевізійних ораторів відсутні практичні навички культури і техніки мовлення, що негативно впливає на розвиток української літературної мови.
Ця тема є досить актуальною сьогодні, оскільки зростає конкуренція, українські телеканали хочуть вирізнитися, вийти на якісніший рівень, аніж був кілька років тому. Разом з тим постійно вдосконалюється, змінюється техніка ефірного мовлення.
Мета нашого дослідження – проаналізувати основні порушення мовних норм на провідних державному та приватному телеканалах.
Поставлена мета передбачає виконання таких завдань, як: опрацювання літератури та відеоматеріалів, виявлення основних мовних порушень, надання практичних рекомендацій.
Об’єктом даної роботи є культура мовлення на українському телебаченні.
Предмет – окремі україномовні телепередачі та телеканали. Наукове дослідження базується на спостереженнях за мовленням у програмах новин на «УТ-1» та «1+1».
Проблема мовлення на телебаченні мало досліджувана, що визначає новизну цієї роботі. Подальше дослідження специфіки ефірного мовлення сприятиме підвищенню загального рівня культури усного спілкування не лише представників ЗМІ, а й тієї категорії слухачів і телеглядачів, які зацікавлені новинами в Україні та світі. А це – абсолютна більшість.
Питання культури мовлення досліджували О. Сербенська, Т. Гриценко, О. Пономарів, В. Русанівський, С. Єрмоленко, які у навчальних посібниках орієнтують читача на вибір правильного слововживання, засвоєння граматичних, лексичних норм, порушують проблеми культури мови, яка є важливою в ефірному мовленні. Особливості ефірного мовлення розглядали також Н. Нікітіна, Є. Вокальчук, Ю. Єлісовенко, Н. Романюк, О. Штурнак, О. Білянська, О. Ваніна та інші.
Сьогодні телебачення – найпотужніший інструмент пропаганди. Як засвідчують соціологічні дослідження, рівень довіри до ЗМІ високий та стабільний. Так, згідно з даними Інституту соціології НАН України, індекс довіри за п’ятибальною шкалою коливається в межах трьох. Вищим ступенем довіри серед громадських інститутів користується лише церква [4].
Особливої уваги заслуговує мовлення телеведучих, які не лише інформують населення з допомогою засобів мови, а й неабияк упливать на мовні норми (вимову, мелодику), словниковий запас глядачів. І такі діяння телеефіру часто результативніші, ніж шкільна наука. І досить прикрий той факт, що тележурналісти порушують елементарні правила вимови звуків, звукосполучень, граматичні та лексичні норми, неправильно наголошують слова, також їм часто бракує ораторської майстерності. Вони, мабуть, забувають, що від них залежить імідж та популярність не тільки конкретної програми, а й телеканалу загалом.
Але ситуація не така вже й безнадійна: у кількадесятковому потоці телеканалів все ж таки можна виділити декілька гідних уваги, а головне – з позитивним коефіцієнтом вдосконалення. Сюди належать «СТБ», «ІНТЕР», «5 КАНАЛ», «ТВі», «ІСТV», «УТ-1», «1+1» і т.п. Наразі, проаналізуємо мовлення телеведучих останніх двох, як найпопулярніших державного та приватного каналів відповідно.
На сьогодні Перший Національний – єдиний в Україні телевізійний канал, який забезпечує трансляцію на 97% території держави. Його програми орієнтовані на всі соціальні верстви населення. Серед пріоритетних напрямів каналу – інформаційно-публіцистичне, науково-популярне, культурологічне, розважальне та спортивне мовлення [9].
“1+1” – загальнонацiональний україномовний телеканал, один із лідерів вiтчизняного телевиробництва та найулюбленiших телеканалiв українських глядачів, який завдяки легкій та простій манері поведінки ведучих завоював чималу аудиторію. Також ТСН різноманітністю та змістом повідомлень неабияк відрізняється від новин на інших телеканалах. Працівники ТСН уміло завойовують довіру та симпатію глядачів. Але, можливо, максимальна простота та енергійність і породжують немалу кількість помилок у мовленні ведучих та кореспондентів ТСН та інших програм.
Аналіз фактичного матеріалу свідчить про наявність в усному мовленні ведучих не катастрофічної кількості помилок, з-поміж яких найчастішими є такі: неправильне наголошування слів, неправомірна вимова звуків та ін. Значно рідше порушуються лексичні та граматичні норми. Розглянемо це на конкретних прикладах.
Щодо орфоепічних норм, які регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів, то найчастіше спостерігаємо неправильну вимову звуків у ненаголошеній позиції:
– перехід [о] в [у]: Долає до роботи близько дв[у]хсот кілометрів (Любов Марченко, «УТ-1»); Співпрацювати із с[у]юзом (Марина Кухар, «1+1»); Мати-з[у]зуля (Лідія Таран, «1+1»);
– надмірне наближення [е] до [и]: На перетворення ч[и]кає територія (Сергій Никифоров, «УТ-1»); Ч[и]кайте наступного року (Максим Сухенко, «1+1»); Парадоксальний ан[и]гдот (Лідія Таран, «1+1»);
– наближення [и] до [і]: Усе перетвориться на к[і]ївський парк; На логотипі слово «олімпійськ[і]й») (Сергій Никифоров, «УТ-1»); Його зустріли у Ват[і]кані (Світлана Леонтьєва, «УТ-1»); Збудували так[і]й завод; Вона прилетіла до К[і]єва (Марія Васильєва, «1+1»);
– наближення [е] до [і]: Він не зміг к[і]рувати (Олена Фроляк, «ІСТ\/»); Знайшли кошти на від[і]ореєстратор (Азад Сафаров, «5 КАНАЛ»);
– наближення [о] до [а]: Понад с[а]р[а]ка фастфудів (Сергій Никифоров, «УТ-1»); Він з[а]бов’язаний заплатити (Марічка Падалко, «1+1»);
– наближення [е] до [йе]: Я[к’е] ухвалили на засіданні (Наталія Мосейчук, «1+1»).
Також спостерігалося оглушення дзвінкого щ та одзвінчення приголосного г, де він мав би оглушуватися:
– не знаю, шо ти розказуєш (Ольга Петрів, «5 КАНАЛ»);
– їй вдалося легко поспілкуватися (Марія Васильєа, «1+1»).
Часом помітне ненормоване пом’якшення твердих приголосних:
– Незадовго до того відвідали Харьків, на щястя жертв не було (Лідія Таран, «1+1»);
Чималою проблемою для мовців є правильне наголошування слів. Це зумовлено елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських слів, а, можливо, і через те, що попри цілковиту сформованість акцентуаційна норма в українській мові є найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Телеведучі та репортери не є винятками, оскільки їхнє мовлення також часто-густо рясніє неправильно наголошеними словами.
Це і неправильне наголошування іменників:
– гості куштували коропі́в; Тернопільські кухарі́ влаштували майстер-клас; Вони чекали на го́стей; Коли читали запи́ски (Любов Марченко, «УТ-1»); Спонсорських гроше́й вистачило, Вірші́ Франка (Євген Павленко, «УТ-1»); Поселили до гуртжи́тків; Але госте́й не зустріли (Наталія Мосейчук, «1+1»); Та аеропОрти були заповнені (Олена Мацюцька, «1+1»); Та часу́ бракувало (Марічка Паделко, «1+1»); У мережі́ про них часто пліткують; Їх обдаровують вірша́ми (Соломія Вітвіцька, «1+1»);
прикметників:
– виїхав на зу́стрічну смугу (Світлана Павук, «1+1»);
дієслів:
– більше не пове́рнеться (Юлія Бориско, «1+1»); ми бе́ремо приклад (Лідія Таран, «1+1»);
прислівників:
– вони поїхали разо́м (Микола Гудкович, «1+1»);
займенників:
– запросили для цьо́го заходу сусідів) (Любов Марченко, «УТ-1»);
числівників:
– прибуло сімде́сят ветеранів (Лідія Таран, «1+1»);
сполучників:
– а́ле з оголошень в Інтернеті відомо (Любов Марченко, «УТ-1») а́ле гостей не зустріли (Наталія Мосейчук, «1+1»).
Із граматичними нормами на вітчизняному мовленні теж не все ідеально, адже далеко не всі правильно вживають граматичні форми слів, усталено будують словосполученя, речення.
Найчастіше ведучі та кореспонденти помиляються під час утворення відмінків:
– Родовий відмінок: Вони повернулися з Білорусії (Марина Кухар, «УТ-1»), хоча граматично правильна форма – Білорусі; Отримали документи з Ізраїля (Ольга Василевська, «1+1»), проте правильно – Ізраїлю; Хотіли його забрати з морга (Наталя Мосейчук, «1+1»);
– Знахідний відмінок: масово вирубували зелені ліса (Лідія Таран, «1+1»);
– Орудний відмінок: згідно опитування (замість згідно з опитуванням) (Лідія Таран, «1+1»);
– Кличний відмінок: Маша, вітаю! (Наталя Мосейчук, «1+1»); Вітаю, студія (Олена Мацюцька, «1+1»); Настуня-заєчка (Лідія Таран, «1+1»);
Також помітні помилки в узгодженні частин мови, роду, числа або відмінка:
– за результатами було підписано (Марія Васильєва, «1+1»), хоча більш нормативно було б – згідно з результатами;
– застосувати навичок ніде (Микола Гудкович, «1+1»).
Лексичні норми української мови також не є досконало нормованими і відзначаються значною рухливістю. Найчастіше це зумовлено впливом інших мов, зокрема російської. Часто вживаються слова з невідповідними значеннями, також зустрічаються кальки:
– завинити, замість заборгувати: Споживачі завинили 100 тисяч гривень (Любов Марченко, «УТ-1»);
– підтримати, замість уподобати, обрати: Підтримав бабцю з-поміж інших проектів (Юлія Галушка, «УТ-1»);
– лісоруби зупинилися на смереці (Любов Марченко, «УТ-1»);
– готується дати прес-конференцію (Ольга Василевська, «1+1»);
– атракціон не проходив перевірок безпеки (Алла Мазур, «1+1»);
– чи можна задати питання? (Лідія Таран, «1+1»);
– бачисо юнака, що зображений (Лідія Таран, «1+1»);
– нещодавно відвідав Турцію (Лідія Таран, «1+1»).
Також у деяких ведучих дуже невиразне та нечітке мовлення. Зокрема Іванна Найда («УТ-1») дуже швидко читає текст, не вимовляючи до кінця деякі слова і ковтаючи окремі звуки, внаслідок чого втрачається зміст інформації. Така ж проблема у мовленні Юлії Галушки («УТ-1»), часом ковтає склади і Лідія Таран з «1+1» (тре буде надати довідку). У ведучого «УТ-1» Олеся Терещенка спостерігається невисокий рівень володіння ораторською майстерністю, відчутна меланхолійність, а також відсутність емоційності. Тому для гармонійності та досконалості телеведучого знання культури мовлення та дотримання норм – замало. Потрібно ще й пропускати крізь себе інформацію, аби вона відображалася на емоціях, міміці, жестикуляції. Адже довіра глядача є надзвичайно важливою, що неабияк впливає на загальний рейтинг передачі та каналу вцілому.
Результати дослідження засвідчили, що мовлення на телебаченні не катастрофічне, проте все ж залишає бажати кращого. Порушення літературних норм було зафіксовано під час аналізу кожного з відеосюжетів. Варто зауважити, що дослідженням було охоплено одні з провідних телеканалів України, про мовлення на менш популярних – годі й говорити.
Система підготовки журналістів телебачення потребує вдосконалення – такий вердикт сучасному телемовленню. Навчальні курси, орієнтовані на практичне оволодіння культурою мови, зокрема орфоепією, технікою усного мовлення, ораторським мистецтвом, повинні займати передову позицію під час підготовки «зірок екрану». Постійна праця над собою: вдосконалення артикуляційної бази, дикції, задля чіткої та виразної вимови звуків, складів, слів, вироблення чіткої інтонації – ще один крок до вдосконалення мовлення. Культура мовлення – невід’ємна ознака інтелігентної людини, з якою себе часто ідентифікують працівники ЗМІ. Тому аналіз граматичних, лексичних, фразеологічних, фонетичних, стилістичних, орфографічних помилок, робота над їх усуненням та фільтрацією свого мовлення – це професійний обов’язок та ключ до успіху кожного, хто називає себе журналістом.

Література:
1. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле – і радіожурналістів / Ваніна О. // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. Львів, 2002.
2. Єлісовенко Ю. П. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці// Стиль і текст. – 2001. – ВИП. 2. – С.168-175.
3. Єрмоленко С. Культура мови на щодень. / Є. Єрмоленко. – К. : Довір, 2000. – 157 с.
4. Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація // Дивослово. – 2004. – № 12. – С. 2-7, с. 2.
5. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 2001. – 240 с.
6. Сербенська О. А. Актуальне інтерв`ю з мовознавцем / О. А. Сербенська, М. Волощак. – К. : Просвіта, 2001. – 294 с.
7. Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник. – Київ: Наук. думка, 1973. – 724 с.
8. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) / Штурнак О. // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. Львів, 2003.
9. http://1tv.com.ua/uk/videо
10. http://tsn.ua/video/video-novini

The article is focused on the main factors of providing of positive image of anchorman are considered on domestic television, and also investigational problem of creation of image of television anchorman, his accordance of genre, and to the subject. Attention is accented on abilities correctly to stick to, to conduct a dialog, appropriately to get dressed.

Українське телебачення йде непростим шляхом становлення у нових соціально-політичних і ринкових умовах. Поряд з позитивними змінами залишаються ще рудименти меншовартості, утиски свободи слова, заангажованість журналістів – ті явища, які безпосередньо впливають на імідж телебачення.

Україні потрібне прогресивне і якісне національне телебачення. Для досягнення цієї мети слід багато зробити в технічному, організаційному та творчому аспектах. І водночас треба створювати позитивний імідж українського телебачення – не провінційного, вторинного, а справжнього мистецького явища європейського рівня, здатного відображати складні реалії державостановлення та загалом сучасного світу. Електронні засоби масової інформації, зокрема й телебачення, є впливовою силою в будь-якій розвинутій країні, хоча вплив телебачення на суспільство трактується далеко не однозначно. Через те власники телебачення у країнах Заходу приділяють велику увагу створенню позитивного іміджу своїх телевізійних каналів та телеведучих.

Дослідження іміджу телебачення загалом, а також іміджу окремих каналів, телепрограм та їхніх ведучих, створення науково обґрунтованої методики телевізійного іміджмейкерства є вельми актуальним, особливо в сенсі поліпшення фахової підготовки професійних тележурналістів і назрілої потреби удосконалення сучасного українського телебачення.

Дослідженням питань формування та функціонування іміджу телеведучих займалися такі науковці як:  Барна Н., Гнатенко К., Загурський Я., Маргалик В., Поберезнякова О., Шепель В.

Мета дослідження полягає у виробленні теоретико-методичних засад телевізійного іміджмейкерства з урахуванням особливостей українського телебачення; визначенні шляхів поліпшення іміджу вітчизняного телеведучого.

Телеаудиторія – це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.

Як відомо, телебачення сьогодні має такі особливості: багатоканальність, використання різноманітних засобів телевізійного спілкування, жанрова різноманітність програм, можливість творчого виявлення найрізноманітніших проектів, наявність великої кількості виразних засобів та можливість їх втілення [7, с. 41]. Проте успіх у глядачів тієї чи іншої програми завойовує особистість телеведучого.

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення – одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти такими рисами, котрі визначають його самобутній і цікавий імідж. Щоправда, якості, які визначають імідж, – це не штучно нав’язаний схематичний ряд, який часом невміло роблять на деяких українських телеканалах (білозуба посмішка, ефектний, завчений жест, правильні, але написані іншою рукою, речення тощо). Згідно з іміджологією, в основі створення іміджу телеведучого має лежати метод саморозкриття індивіда в межах усталених суспільних відносин і його вміння адаптуватися до реальності [2].

Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голостощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, адже за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Згідно з думкою більшості сучасних дослідників, імідж телеведучого – це природний елемент ринкового телевиробництва, яке своєю сутністю створення іміджу первісно спрямоване на естетико-етичне формування особистості [8, с. 27]. І як частина виробництва він має давати економічну вигоду. Як наслідок – завдання телеіміджу приваблювати глядача: бути яскравим, цікавим, залишатися у пам’яті. Що більше імідж передачі приваблює аудиторію, то більше прибутку отримує телекомпанія. Відповідність до запитів аудиторії  є одним з найголовніших завдань телевізійного іміджу.

Крім того, образ тележурналіста – це певний комунікативний код, який він використовує  для спілкування з глядачем, а індивідуальність, неповторність цього коду визначається поєднанням художніх засобів, які підсилюють і формують оригінальність обраного іміджу. Отже оцінюючи телевізійний імідж слід насамперед  звертатися до його образно-виражальних засобів.

Ефективність телевізійного спілкування з масовою аудиторією визначається особистим іміджем ведучого, створення якого відбувається в кількох напрямках:

1. Зовнішній вигляд людини або її портретні характеристики включають:

–      фізичні дані (зріст, фігура);

–      костюм (одяг, взуття, аксесуари);

–      зачіску й манікюр;

–      манеру поведінки й мовлення;

–      жести й пози;

–      погляд і міміку;

–      особливості голосу;

–      запах від людини.

2. Соціально-рольові характеристики:

–      репутація (громадська думка про людину, що побудована на історії її життя, особистих досягненнях та заслугах);

–      амплуа (виконувана соціальна роль);

–      легенда (історія життя людини, подана в іміджі);

–      місія (соціально важливі цілі, корисність для суспільства).

3. Іміджева символіка:

–      ім’я;

–      особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка);

–      особиста атрибутика (повторювані деталі й ознаки зовнішнього вигляду);

–      соціальні символи або символи соціального престижу (гроші, становище в суспільстві, професія, займана посада, марка автомобіля, обраний вид спорту).

4. Індивідуально-особистісні властивості:

–      професійно важливі якості;

–      домінуючі індивідуальні характеристики;

–      стиль взаємовідносин з людьми;

–      пропаговані ідеї;

–      цінності.

Ми бачимо, що в цій схемі представлені властивості та ознаки, які можуть усвідомлюватися нами, як більш очевидніші (зовнішні) та глибші – смислотворчі.

Створення іміджу телеведучого розпочинається з пошуків власного стилю, який підкреслить його «родзинку» і в той же час зробить передачу цікавою. Ведучий через одяг представляє своє «Я» і те повідомлення, яке він хоче виказати. Психологами доведено, що перше враження формується за дуже короткий термін – 10 секунд. А понад 50% того, що запам’ятовують люди,– це результат невербальної комунікації: мова тіла, експресія обличчя.

«Зачіска, поза, одяг – ключі до розуміння повідомлень. І лише 10% запам’ятовується з того, що говориться» [5, с. 215]. Оскільки задача телебачення полягає у передачі максимуму візуальної та вербальної інформації (співвідношення у відсотках – 69 до 31), імідж ведучого повинен сприяти поєднанню «внутрішніх ритмів передачі» із «стилістичною картиною». Це може забезпечити концептуальна проробка образу за допомогою спеціаліста – іміджмейкера.

Ведучі – люди публічні, такі, що їх впізнають у громадських місцях, транспорті, на вулиці. Тому важливо враховувати соціально-психологічні механізми формування іміджу для них. «Людина може примусити свій одяг говорити те, що вона хоче сказати» – стверджує Д.Уоллес [5, с. 219]. Або те, що від неї хочуть почути. Існує певний стереотип, який виділяє сьогодні молоду, талановиту, енергійну, сучасну за своїми життєвими принципами телеведучу – це оригінальність, нестандартність мислення, особливість світосприйняття, еклектичність, бажання «бути не як усі».

Проблема іміджмейкерства на Українському телебаченні загалом визначається не надто високим іміджем деяких телеведучих. На жаль, українські телевізійні продюсери не вважають за потрібне глибоко досліджувати й творити якісний телевізійний імідж і готувати молодих професійних кадрів, оскільки набагато простіше взяти в програму поп-зірку, або актрису, яка вже «розкручена» іміджмейкерами і на неї не треба витрачати багато часу та зусиль. У результаті маємо неякісні програми з неграмотними, але відомими ведучими. Така тенденція набула константного характеру в українському телепросторі, де якість поступилася місцем високим рейтингам.

Для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного «Я» ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо.

Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати.

На жаль, українські теле-іміджмейкери працюють переважно із зовнішністю телеведучих, а відображенню їх внутрішньої сутності приділяється недостатня увага. А тим часом сучасний телеведучий має бути людиною з ясним розумом, щедрою уявою, вмінням імпровізувати, нестандартно мислити, жваво реагувати на довколишні події [1, с. 71]. Загалом для розкриття іміджевих проблем українських телезірок доцільним буде звернення до преси, адже газетні журналісти є основними інформаторами й критиками телебачення.

На питання, яким же має бути диктор, телеведучий, американський автор Брюс Льюіс відповідає: «Окрім фізичних даних – хорошої зовнішності, приємного голосу і правильної вимови – диктору-журналістові потрібні:

– різностороння світа;

– знання життя і людей;

– розум і винахідливість;

– почуття гумору;

– терпіння;

– уява;

– ентузіазм;

– скромність, що будується на вірі в себе;

– здатність працювати в колективі» [6, с. 82].

До цих характеристик (а вони стосуються тільки внутрішньої сутності людини) слід додати ще кілька важливих чинників: досконале знання мови, якою інформуєш; чітко відпрацьована дикція; правильно поставлений голос [9, с. 67].

В українському телеефірі, зокрема в інформаційному, не надто багато артистичних телеведучих. Вони чомусь усі однаково красиві, стильні, здебільшого зі смаком вдягнуті, з ідеальною дикцією, зі вдалою манерою подачі інформації, але лише одиниці вирізняються, вхопили і вдало використали артистичну «родзинку».

На наше глибоке переконання, кожен телеведучий обов’язково мусить бути артистом, але тут головне пам’ятати про різну роль, яку виконує артист на сцені і телеведучий з екрану. Якщо актор намагається зачепити всі найпотаємніші струни вашої душі, коли хоче почути ваш сміх чи побачити на обличчі глядача сльозу, телеведучий мусить бути надзвичайно обережним, користуючись своїм артистичним хистом. Це варто робити з ювелірною майстерністю – зважено, тонко і філігранно. Свою роль телеведучий мусить грати бездоганно, а ще краще – не грати, а співпереживати героям своїх програм.

Неабияку роль у створенні позитивного іміджу телеведучого відіграє його стабільність, себто неупередженість і незмінність позиції. Телеведучий може стати ланкою між різними суспільними силами, кожна з яких певною мірою намагається перетягнути його на свій бік. У деяких випадках журналіст не витримує й залишає програму під тиском чи йде з телебачення, або стає повністю заангажованим і втрачає своє обличчя. На відміну від енергетики та емоційності, стабільність як стресостійкість можна натренувати чи виробити. У психології є поняття саморегуляції, якої неодмінно має дотримуватися журналіст, інакше його праця буде чергуватися з емоційними зривами, що сприяють тиску, шантажу, погрозам, а це може звести нанівець набутий імідж, а в гіршому разі призвести й до трагічних наслідків, які вже стали непоодинокими в українських ЗМІ, – загибелі журналістів. Щоб адекватно реагувати на екстремальні ситуації, слід використовувати всі ресурси психіки. В одних ситуаціях треба виявити стійкість, твердість, надійність, в інших – легкість, у ще інших – рухливість, миттєвість реакції, натиск, енергію, пристрасть [4, с. 124].

Особистість тележурналіста, зокрема ведучого, має бути насамперед контактна, приязна, колективістська, здатна пристосуватися до свою творчого середовища й знайти своє місце в цілій сукупності особистостей довкола, власне, також іміджів. Для досягнення успіху необхідний, з одного боку, розумний, притаманний особистості ведучого, а з другого – жаданий для глядачів середній знаменник усіх потреб, щось на кшталт «золотої середини».

Зі сказаного випливають головні складові іміджу тележурналіста, зокрема телеведучого, а отже, і самого каналу чи передачі. Насамперед – це органічність, себто природність і такт у поводженні, аби жоден глядач не засумнівався в правдивості й щирості ведучого. Важливою також є доступність, тобто це має бути зрозумілість, життєва переконливість. Наступна риса – психологічність або глибина проникнення в те чи інше явище. Досвідчені телеведучі доводять, що, по суті, до правди життя зводиться і сенс органічності образу, і глибоке проникнення в життя та людські долі. Але психологічність – це ще й така висока мистецька грань, як асоціативність, недомовленість, коли у словах телеведучого вловлюватиметься інтрига, подвійне дно, що збуджує цікавість, а отже, і стійку прихильність у глядача.

Значну роль у формуванні позитивного іміджу тележурналіста, як уже зазначалося, відіграють динамічність, стислість, лаконічність. В’ялість, що передається глядачеві, нудьга – найголовніші вороги іміджу. Натомість яскрава, динамічна манера ведучих вкупі з динамікою кадрів, грою експресивних кольорів лаштунків, тла і заставок, калейдоскопом живих, не запозичених з іноземних каналів кадрів, з репортажами власних кореспондентів на місцях подій – усе це створює стійкий позитивний імідж каналу.

Формуючи імідж те­леведучого, важливо робити акцент на вер­бальні або невербальні комунікативні особли­вості, враховувати жанр програми (ток-шоу, до­кументальний, інформаційний, огляд, репор­таж тощо). Можливо, це буде блок програм, які об’єднуватимуться за певною тематикою та спрямуванням. Визначивши жанр і спрямування програми чи блоку, важливо врахувати характер ауди­торії (вік, освіта, соціальний та майновий стан, стать) та час виходу програми в ефір.

Іміджмейкер повинен зважати на антропосоціологічні та дизайнерські аспекти. За нашими спостереженнями, у кадрі інформаційної прог­рами мають найкращий візуальний імідж чоло­віки й жінки стрункої статури віком 25-45 років, з пропорційними рисами немасивного обличчя. Ці критерії диктує специфіка відео-зйомки, оскільки камера має особливість роби­ти постаті огрядними, а обличчя масивнішими, аніж це є насправді.

Колірна гама вбрання телеведучого повинна органічно вписуватися в оформлення студії й відповідати інформаційній специфіці. Важливо уникати різких контрастних поєднань, як, наприклад, червоний піджак на блакитному тлі, оскільки це дратуватиме глядача [3, с. 26].

Таким чином, процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.

Список використаної літератури

1. Барна Н. В. Іміджелогія : навч. посібник для дистанційного навчання /  Н. В. Барна ; за наук. ред. В. М. Бобика. – К. : Університет «Україна», 2007. –  217 с.
2. Гнатенко К. Ведучі як дзеркала телеканалів [Електронний ресурс] / Костя Гнатенко // Телекритика. – 2007. – 07 верес. – Режим доступу до журн. : http://www.telekritika.ua/mediacontinent/authorcolumn/hnatenko/2007-09-07/33729
3. Гоян В.В. Колористика та зображальна естетика телевізійної програми: методичні рекомендації. – Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 32 с.
4. Засурский Я.Н. Телерадиоэфир: История и современность / Я.Н. Засурский. – М. : АспектПресс, 2005. – 239 с.
5. Килошенко М.И. Психология моды: Учеб. Пособие для вузов/ М.И. Килошенко. –  2-е изд., испр. – М.: Издательство Оникс, 2006. – 320 с.
6. Маргалик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці / В. Маргалик // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т. 11. – С. 70–84.
7. Поберезнякова О. Телебачення взаємодії: Інтерактивне поле спілкування / О. Поберезнякова. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 162 с.
8. Сербенська О.А., Бабенко В.В. Основи телетворчості: Практикум. – Львів: ПАІС, 2007. – 112 с.
9. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям / В.М. Шепель. – М. : ЮНИТИ, 2002. – 238 с.