ilona.mostova@oa.edu.ua

Мостова Ілона Ігорівна,

магістрантка,

Національний університет «Острозька академія»,

науковий керівник

канд. пед. наук З. В. Столяр

Анотація

У статті проаналізовано взаємозв’язок між телевізійним дискурсом та процесами формування культуромовної національної ідентичності в контексті українського суспільства у час повномасштабної російсько-української війни. Дослідження спрямоване на вивчення ролі телевізійного дискурсу у формуванні національної ідентичності українців та розумінні його впливу на культурні процеси в Україні. В процесі роботи використано методи моніторингу, аналізу, синтезу (для визначення особливостей телевізійного контенту); спостереження, опису та оцінювання (для визначення рівня впливу телевізійного контенту на реакцію глядачів щодо сучасних культуромовних питань); узагальнення (для формування висновків за результатами, отриманими щодо кожного з досліджених векторів).

Ключові слова:  мова, телебачення, дискурс, національна ідентичність, медіавплив, соцопитування.

Summary

The purpose of the scientific article is to analyze the relationship between television discourse and the processes of cultural-linguistic national identity formation in the context of Ukrainian society. The study is based on the analysis of the relevance of television. The issue of changes on television after the start of the full-scale Russian-Ukrainian war was raised. The article is aimed at studying the role of television discourse in the formation of national identity and understanding its impact on cultural processes in Ukraine. In the process of work, the following methods were used: monitoring, analysis, synthesis (to determine the features of television content that interacts with cultural and linguistic features); observation, description and evaluation (to determine the level of influence of television content on viewers’ reactions to modern cultural and linguistic issues); generalization (to form conclusions based on the results obtained for each of the investigated vectors).

Keywords: language, television, discourse, national identity, media influence, social survey.

Постановка проблеми. Сучасне українське телебачення як потужний інструмент слугує не лише для передачі інформації, але й відіграє роль у формуванні національної самосвідомості та культурної ідентичності. Тим паче, коли Україна, країна з багатошаровою та багатогранною культурною спадщиною, проживає соціокультурні зміни, телевізійний дискурс став одним із суттєвих аспектів цього процесу. Тому варто дослідити, наскільки телебачення сприяє чи заважає розбудові єдності та створенню національного ідентитету в сучасному українському суспільстві в умовах війни.

Аналіз досліджень та публікацій. Різні аспекти телевізійного дискурсу, зокрема культуромовний аспект, вивчали такі науковці, як Г. Денискіна, Е. Мамонтова., Н. Лютянська, В. Ральська, І. Фенг, Р. Кіт Сойєр, О. Хоцур, Г. Штромаєр.

Мета статті – проаналізувати вплив медійної мови та контенту новин на формування громадської думки; дослідити важливість телебачення в процесі популяризації державної мови та визначити його важливість для сучасного суспільства; проаналізувати реакції глядачів на телевізійний контент та, зокрема, їхні думки щодо питання державної мови в телевізійному етері.

Виклад основного матеріалу. Телебачення має важливе значення у формуванні культуромовної ідентичності, будучи агентом, який впливає на мовлення та цінності глядачів. Науковець І. Фенг у своїй праці «Історія масової комунікації» зазначає: «Телебачення є дешевим і готовим до споживання. Не потребує навичок чи освіти для перегляду, тому є популярним серед нижчих верств населення» [3], тому можемо зробити висновок, що авдиторія етеру є пасивною.

У масовій комунікації медіавпливів уникнути просто неможливо. Праця науковця Г. Штромаєра «Політика і мас-медіа» пояснює, що «вплив – це процес і результат дій телебачення, що змінює поведінку, наміри й уявлення авдиторії. Інформаційно-психологічний вплив – це вплив на свідомість особи й населення з метою внесення змін у їх поведінку та світогляд» [11]. Отож, за своєю суттю етер – чільний масмедійний засіб, який охоплює різноманітні сфери життя. До того ж, науковець Г. Штромаєр акцентує: «Багато людей задовольняють свою незначну потребу в політичній інформації завдяки телевізійному вечірньому випуску новин, який транслюється перед фільмом чи розважальною програмою, і наголошує, що «для них ці передачі є єдиним мостом у світ політики» [11].

Медійна мова впливає на свідомість реципієнта, саме це зауважує багато дослідників. У підручнику «Теорія медіалінгвістики», який уклали Л. Шевченко та Д. Сизонов, знаходимо тлумачення цього поняття: «Медійна мова – лінгвістичні та стильові особливості мови, яка функціонує у сфері масової інформації» [10]. Якраз це мусить спонукати медіа до відповідального змістового наповнення телепрограм та до відповідного мовностилістичного оформлення.

Тому важливим є той факт, що з розвитком комунікаційних технологій етер використовують і в суперечливих темах, збройних конфліктах та задля пропаганди. Як приклад, під час російсько-української війни з 2014 року медіапростір став майданчиком для розпалювання політичного та мілітарного, мовного та культурного конфліктів.

Науковиця Г. Яворська у своїй праці стверджує, що «конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних загроз»  [12, с. 45].

Саме ця проблема загострилася під час боротьби за українську Україну, й  потрібно було якнайшвидше позбуватися наївних сподівань на зменшення напруження в суспільстві, адже через екрани телевізорів до лютого 2022 року мільйонам людей насаджували російські ідеї та мову, стверджували про меншовартісний статус української. Збройна агресія росії відчутно змінила медіаландшафт України. Роль об’єктивного інформування громадян, популяризація української мови та культури, протидія інформаційним війнам, підвищення медіаграмотності значно зросли.

П. Казарін у своїй книзі «Дикий Захід Східної Європи» акцентує на тому, що «Україна лишається «телевізійною» країною, в якій більшість отримує інформацію з телеекрану, а тому цей тип медіа й далі лишається ключовим для масової свідомості» [5, с. 183–184]. Тому задля формування свідомого та освіченого суспільства важливо, аби українське телебачення було якісним. «До того ж українська авдиторія зараховує отримання інформації до категорії «розваг» та «соціалізації», хоча насправді це історія про безпеку», – зауважує публіцист [5, с.183–184].

Задля підтвердження наведених вище тез та аналізу ситуації впродовж серпня–жовтня 2023 року ми провели анкетування в соціальних мережах «Інстаграм» і «Фейсбук» серед 300 респондентів різного віку. Таким чином нам вдалося з’ясувати, що 56% опитуваних продовжують споживати телевізійний контент (див. рис. 1).

Рис. 1. Рівень споживання телевізійного контенту серед реципієнтів

Нині на теренах українського телебачення транслюють проєкт «Єдиний телемарафон», запроваджений на початку великої війни на таких каналах: «1+1», «ICTV», «Суспільне», «Інтер», «СТБ», «РАДА», «УНІАН», «К2», «ZOOM». Також триває розквіт розважальних каналів «Новий», «ТЕТ», «БІГУДІ», «М1», «ПЛЮСПЛЮС».

Від 24 лютого 2022 українці значною мірою покладалися на телемарафон  «Єдині новини» та телеграм-канали. За результатами опитування нині телебачення радше використовують для перегляду розважальних телепрограм, а  телемарафон «Єдині новини» користується попитом лише серед 22% респондентів (див. рис. 2).

Рис. 2. Результати опитування щодо кількості глядачів Єдиного телемарафону

Не можна заперечувати той факт, що сучасна молодь не є прихильником телевізора. Для того щоб знайти будь-яку інформацію та новини, використовують твітер, телеграм або ютуб, а для того щоб задовольнити естетичну та розважальну потребу, – споживають контент із інстаграму та тіктоку. Здається, що телебачення не має прямого впливу на молодь, але телевізійні програми потужно ширяться в цих соціальних мережах.

Новини телемарафону «Єдині новини» активно публікують у телеграм-каналах. Такі популярні телевізійні програми, як «Я люблю Україну», «СуперМама» та «Хто зверху» споживають не з телебачення, а з ютуба. На фрагменти цих програм без додаткових зусиль натрапляємо і в інстаграмі, і в тіктоці. Сьогодні телевізійні канали мають свої сторінки на різних платформах. Наприклад, телеканал «Новий канал» у соціальній мережі «Інстаграм» «novy_channel» має 953 тисячі читачів; телеканал СТБ на платформі «Ютуб» має 5,44 млн підписників, а телеканал ТЕТ на своїй сторінці в тіктоці має 280 тисяч слідкувачів.

Підтвердженням відомостей є й наше соціологічне опитування, яке засвідчило, що 65% респондентам до вподоби телевізійні розважальні програми, серіали та шоу (див. рис. 3).

Рис. 3 Результати опитування щодо споживання телевізійного розважального контенту

Варто зазначити, що за результатами опитування, телевізійні програми охоплюють 92% респондентів саме на інтернет-платформах. Отже, телебачення поєднує широке охоплення й безкінечну кількість ресурсів.

Телеетер часто виконує функцію освітнього інструменту, розширюючи знання про історію, традиції та мову. Можна зробити висновок, що питання мовлення етеру справді актуальне. Українська мова на українському телебаченні сприяє формуванню ідентичності суспільства. Популяризація державної мови в телевізійному просторі сприяє зміцненню мовної ідентичності та підтримує мовний патріотизм; українська мова є носієм культурних цінностей; дитячі програми, навчальні передачі та мовні проєкти сприяють формуванню мовної ідентичності серед молоді; програми, що присвячені літературі та мовній спадщині, сприяють збереженню багатства та різноманітності української культури; телепередачі, що транслюють українську автентичність, зокрема через мовлення, сприяють збереженню та розвитку унікальної ідентичності; популяризація української мови слугує захистом від зовнішніх впливів, сприяє самостійності та незалежності країни. Дібрані матеріали повинні суворо оформлювати відповідно до мовних норм, адже телепрограми, безперечно, виконують функцію зразка для реципієнтів і, таким чином, сприяють піднесенню культури мовлення в країні.

Підтвердженням зазначеній тезі слугує проведене анкетування: 63% респондентів уважають, що журналісти, ведучі та учасники телепередач обов’язково повинні мовити українською літературною мовою (див.рис. 4).

Рис. 4 Результати опитування щодо мовлення всіх учасників етеру

До початку великої війни мовне питання відносно ігнорували, телепрограми  виходили двомовні та рідше повністю українськомовні. Нині телевізійний етер цілком українськомовний, але часто натрапляємо на помилки граматичного, стилістичного, особливо фонетичного й акцентуаційного аспекту як в мовленні запрошених гостей, так і мовленні самих ведучих. Журналісти нерідко нехтують стандартом доступності, зловживають англізмами, професійними термінами та жаргонізмами,  не поцікавившись, чи є українські відповідники. Під час перегляду новинних випусків виникає думка про те, що вони спеціально використовують новомодні/запозичені слова, аби не втратити глядача, але насправді це часто відлякує їхню цільову авдиторію та ніяк не допомагає формувати свідоме, освічене суспільство. Під час перегляду розважальних проєктів натрапляємо на те, що учасники шоу часто некомпетентні щодо базових питань, регулярно порушують акцентуаційні норми, їхнє мовлення нерідко наповнене скалькованими з російської мови лексемами.  Тому творцям таких шоу варто ретельніше добирати кандидатури учасників. Адже якщо відомі особистості України не володіють базовими знаннями з української мови й культури мовлення, то висвітлення таких ситуацій в позитивному світлі матиме негативний вплив на молодь та громадянську самосвідомість.

Висновки. Отже, телевізійні новини та розважальний контент все ще користуються попитом серед українського суспільства, але найчастіше споживають такий контент на інтернет-платформах, наприклад, на ютубі, у телеграмі, твітері, інстаграмі, тіктоці, а рідше – безпосередньо з телебачення. Телевізійний етер є платформою для популяризації та захисту української мови та культурних цінностей. Авторитетні програми часто впливають на формування позитивного ставлення до власної мови та сприяють її розумінню в глобальному контексті.

Телебачення як вагомий масмедійний засіб активно формує культуромовну ідентичність українців. Його вплив охоплює різноманітні платформи. Широке охоплення авдиторії телепередачами на різні теми сприяє створенню спільного культурного контексту, сприяючи єднанню громадян навколо загальних цінностей та ідей.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Hotsur, O. (2022). Особливості функціонування медіаринку України в умовах війни (лютий-вересень 2022 року). Communications and Communicative Technologies, (22), P. 47–53.                                                                               URL: https://doi.org/https://doi.org/10.15421/292205.
2. Sawyer, R. K.. A discourse on discourse: An archaeological history of an intellectual concept. Cultural Studies, 16(3): 2002. P. 433–456. URL: https://doi.org/10.1080/09502380210128324
3. Fang I. E. A History of Mass Communication. Six Information Revolutions. Newton, USA: Butterworth-Heinemann, 1997. 154 p. URL: https://www.etcases.com/media/clnews/1424770573187093886.pdf
4. Francesca R. Dillman Carpentier. Agenda Setting and Priming Effects Based on Information Presentation: Revisiting Accessibility as a Mechanism Explaining Agenda Setting and Priming, Mass Communication and Society, 17:4, 2014. P. 531–552.
5. Казарін П. В. «Дикий Захід Східної Європи»: пер. з рос. Михайла Бриника. Харків:Віват, 2022. 320 с.
6. Мамонтова Е. В. Публічна аналітика як феномен медіа-дискурсу російсько-української війни. Актуальні проблеми політики. Національний університет «Одеська юридична академія», 2023. Вип. 71. С. 136–143.
7. Лютянська Н. І. Мас-медійний дискурс: типологічні та структурно-організаційні особливості. Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки, 2014. Книга 2. С. 136–141.
8. Ральська В. Телебачення як засіб маніпуляції масовою свідомістю (на прикладі українських теленовин). Науковий блог. URL: https://naub.oa.edu.ua/2010/telebachennya-yak-zasibmanipulyatsiji-masovoyu-svidomistyu-na-prykladi-ukrajinskyh-telenovyn/ (дата звернення: 05.01.2023).
9. Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Національний інститут стратегічних досліджень. К.: НІСД, 2017. 50 с.

URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

1. Теорія медіалінгвістики: підручник / за ред. Л. І. Шевченко. Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2021. 214с.
2. Штромаєр Герд. Політика і мас-медіа. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 303 с.
3. Яворська Г. В. Гібридна війна як диструктивний конструкт. / Стратегічні пріорітети. № 4 (41), 2016. URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

Ключові слова: телеведучий, журналіст, телебачення, голос, зовнішність, кадр, ефір.

В научной статье идет речь о работе телеведущего на украинском телевидении и его социокоммуникативные функции в современных реалиях. Рассматриваются функции телеведущего в разных жанрах телепередач, в частности аналлизируется работа телеведущего в развлекательной телепередачи, выпусках новостей, ток-шоу и тому подобное. Отмечается, какие именно коммуникативные функции выполняет телеведущий, как обеспечивается его социальная связь с реципиентом. Также в статье исследовано, как именно телеведущий должен готовиться к эфиру, какой внешностью должен обладать, и какой голос обеспечит идеальную работу телеведущего на украинском телевидении.

Ключевые слова: телеведущий, журналист, телевидение, голос, внешность, кадр, эфир.

In the scientific article we are talking about the work of the TV presenter on Ukrainian television and its socio-communicative functions in modern realities. The functions of the TV presenter are analyzed in different TV programs. In particular, the work of the TV presenter in the entertainment television, news release, talk shows, etc. is analyzed. It is noted which communicative functions the TV presenter performs, how his social connection with the recipient is ensured. Also, the article explores how a TV presenter should prepare for the ether, what should be the appearance, and what voice will provide the ideal work of the TV presenter on Ukrainian television.

Keywords: TV presenter, journalist, television, voice, appearance, frame, broadcast.

Засоби масової інформації, зокрема телебачення, розвиваються надзвичайно швидко. Разом з ними удосконалюються та розвиваються працівники ЗМІ. Зважаючи на те, що телебачення дозволяє не тільки дізнатися про щось, а й побачити картинку події та почути звук, робота телеведучого постійно потребує вдосконалення та опанування нових можливостей, як особистих, так і професійних.

Сьогодні телеведучий присутній практично у всіх телепрограмах: випуски новин, аналітична передача, розважальна передача, гумористичне шоу, соціальна програма тощо. Для кожного з цих жанрів існує своя специфіка роботи телеведучого, в кожному окремому проекті ведучий виконує іншу комунікативну роль. Знання особливостей роботи телеведучого та його соціокомунікативних функцій дозволить краще орієнтуватися у цій професії та сприятиме у підготовці нових фахівців.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що за допомогою вивчення і узагальнення роботи телеведучих ми спробуємо визначити основні комунікативні функції, якими повинен володіти сучасний телеведучий. Визнаючи безсумнівний внесок у розгляд проблеми таких вчених як Яковець А., Цвик В., Борецький Р., Кузнецов Г., Юрковський А. та інших, слід зазначити, що тема розкрита недостатньо. Більшість праць вищезгаданих науковців розкривають специфіку роботи тележурналіста та телебачення в цілому. Тож слід зазначити, що низка положень, запропонована науковою спільнотою, не достатньо розроблена. Тому своїм дослідженням ми прагнемо доповнити ряд напрацювань вчених та узагальнити роботу телеведучих у різноманітних програмах.

Серед проблем специфіки роботи та комунікативних функцій ведучого, які розглядаються науковцями, варто виділити кілька невирішених. Зокрема, варто приділити більшу увагу визначенню комунікативних функцій ведучого у різноманітних жанрах телепередач на сучасному українському телебаченні.

Завдання:
1) знайти й узагальнити різницю між телеведучим, шоуменом та тележурналістом, вказати особливості роботи кожного з них;
2) узагальнити здібності, якими повинен володіти телеведучий;
3) виокремити професійні та особисті якості, які необхідні для роботи телеведучого;
4) охарактеризувати функції роботи телеведучого на українському телебаченні;
5) визначити сучасний стан, перспективи та орієнтацію сучасного телеведучого.

Загальне поняття «телеведучий» поєднує в собі кілька різновидів роботи на телебаченні. Сьогодні ведучий –це не лише диктор новин, це ще й шоу-мен, модератор, інтерв’юер, коментатор, оглядач тощо. Головне завдання кожного з них – не просто озвучувати інформацію, а, в першу чергу, розуміти її суть.

Інтерв’юер повинен вміти правильно і влучно ставити запитання. Головне завдання коментатора – мати тяму у якійсь з подій для того, щоб коментувати глядачам усе, що відбувається. Оглядач готує проблемні огляди, порівняльні аналізи поточних подій. Шоумен – людина, яка створює шоу, розважає публіку. Часто його ототожнюють з поняттям «ведучий». Але ведучий, на відміну від шоумена, може вести не лише розважальні програми. Ведучими також називають людей, які є модераторами політичних, соціальних чи культурних заходів. Прикладом такого телеведучого можна вважати Савіка Шустера у програмі «Шустер лайв». Проте сам Савік Шустер назвав себе шоуменом в ефірі «Громадського ТБ» від 30 листопада 2013 року [10].

Що поєднує телеведучого, шоумена, коментатора, оглядача, репортера та інтерв’юера на телебаченні? Основні критерії для відбору працівників на ці посади – зовнішність і голос. Працівники телебачення повинні приваблювати аудиторію, а не відлякувати її. Спочатку професія ведучого полягала у відтворенні заздалегідь написаного тексту. У наш час телеведучі наділені більшою волею поведінки у кадрі. Одне з основних завдань ведучого – вміти адаптуватися до будь-якої події та людини. Часом люди, з якими приходиться співпрацювати відрізняються від тих, до яких ми звикли. Телеведучий, особливо той, який працює у прямому ефірі, зобов’язаний вміти пристосовуватися до різних типів людей, до їх висловлювань, місцевості, в якій знімають програму.

Відомо, що така журналістська професія, як телеведучий, була апробована в телевізійному ефірі ще у 20-х роках минулого століття, тобто з моменту виникнення телебачення. Телебачення пройшло довгий процес еволюції, а разом з ним змінювалася і професія ведучого телевізійних програм. Вона вбирала у себе все більше позитивних сторін і все більше позбавлялося недоліків. У середині 70-х років функції і роль ведучого кардинально змінилися. Це був переломний момент для усієї телеіндустрії в цілому. Саме тоді телебаченню був необхідний абсолютно новий формат телеперсонажів. Цікаво, що телебачення тих часів потребувало не просто озвучувачів готових текстів, а революційно нових особистостей. Яскравих, сміливих, амбіціозних, цілеспрямованих, чий інтелектуальний та творчий потенціал дозволив би створювати телевізійний продукт якісно та швидко. Так, наприклад, Р. Копилова вважає, що акумулюючи здобутки класичної дикторсько-акторської школи та майстерності телевізійного красномовства, а також традиції екранної публіцистики, що синтезувала літературно-мистецькі, художньо-документальні ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповідача в процесі телевізійної комунікації, постав новий тип комунікатора, що ввібрав у себе риси та ознаки, притаманні різним професіям. [2]

Властиво, що постать телевізійного ведучого була і залишається найбільш привабливим і спокусливим матеріалом для вивчення, аналізу та жвавого обговорення в професійному середовищі, у телевізійній критиці, у теорії тележурналістки. На підтвердження цієї тези свідчить якісний та кількісний рівень публікацій у виданнях для медіафахівців, наукових збірниках і часописах, а також неприхований інтерес до майбутньої професії студентів-журналістів, які охоче беруться досліджувати у своїх наукових роботах різні аспекти екранної діяльності телеведучих. Досліджуючи протягом останніх п’ятнадцяти років специфіку екранної творчої діяльності тележурналіста, автори цих досліджень користувалися класичними науковими методами, необхідними для детального вивчення цього питання: порівняльно-історичним, конкретно-типологічним, соціологічним, суцільного моніторингу електронних мас-медіа, контент-аналізу, аудіального (звукового) аналізу телевізійних матеріалів і телепрограм, візуального (зорового) аналізу телевізійного зображення, а також методами спостереження та інтерв’ю. Комплексне поєднання вище перелічених методів сприяє якісному відображенню закономірностей функціонування тележурналістики як професії та виду творчості.

В. Гоян у своїй статті про творчість телевізійного ведучого зазначає, що до розгляду специфіки функціонування цілого спектру тележурналістських професій зверталося багато дослідників. Праці минулого і практика сучасного телебачення має певні розбіжності, але на сьогоднішній день можна виділити ряд наукових досліджень, які стали справжньою класикою в теорії тележурналістики, а саме: «Очерки теории телевидения» Е.Г. Багірова, «Телевидение и мы» В.С. Саппака, «Об искусстве телевидения» О.Я. Юровського, «Диктор телевидения» Льюїса Бруса, «Под знаком ТВ» В.М. Вільчека та ін. Серед інших українських і закордонних учених, які вивчали та досліджували проблеми екранної діяльності телевізійного журналіста, варто зазначити науковий доробок Т.В. Щербатюк, Ю.Г. Шаповала, В.В. Гоян, В.В. Бугрима, Г.В. Кузнецова, С.О. Муратова, М.I. Скуленка, Л.С. Гуревича, Н. Фрольцовоїта ін., теоретико-методичні розробки, наукові праці та публікації яких є актуальними і сьогодні, оскільки містять чіткі рекомендації, вимоги, своєрідні “стандарти” щодо професійної діяльності журналіста-телевізійника, зокрема ведучого телепрограм [4]

Достеменно відомо, що носії цієї професії використовують у своїй роботі цілий спектр різноманітних комунікативних стратегій. У словнику Т. Жеребіло поняттю «комунікативна стратегія» дається таке визначення: сукупність запланованих мовцем заздалегідь і реалізованих в ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети [6].

У процесі спілкування, вербального або письмового, кожна людина намагається досягти максимального результату та ефективності. Мовна репрезентація комунікації зумовлена комунікативною спрямованістю, соціально-рольовою належністю, психологічними чинниками. Лексичне наповнення, синтаксичні структури, послідовність фраз та ін. можуть обиратися не усвідомлено або ж детально продумуватися учасниками комунікації, залежно від того, які поставлені перед ними мета та завдання. Найчастіше головну роль у досягненні ефективності повідомлення відіграють його суб’єктивні компоненти, експліцитно або імпліцитно виражені у висловленні.

Створюючи певний текст, телеведучий, у першу чергу, думає про необхідний йому результат, про ефективність повідомлення і, відповідно, про те, які підходи йому необхідно обрати для того щоб, отримати цей результат. Варіантом реалізації комунікативної поведінки є мовленнєві стратегії і тактики. Саме тому ми детальніше розглянемо проблематику комунікативних стратегій ведучого.

Призначення комунікативно-мовленнєвого акту в житті суспільства, в житті людини, етика спілкування, умови його ефективності давно привертають увагу науковців. Цій проблемі присвячені наукові праці А. Загнітко, І. Данилюка, Л. Зубенко, В. Нємцова та ін.
Під комунікативною стратегією, яку повинен використовувати ведучий у своїй роботі, Є. Клюєв розуміє сукупність запланованих мовцем дій і реалізованих у ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Уявлення про спосіб об’єднання цих теоретичних ходів у єдине ціле (комунікативну стратегію) називається комунікативною інтенцією, що і є рушійною силою комунікативної стратегії.
Різні стратегії охоплюють усю сферу побудови процесу комунікації та спрямовуються на досягнення певних результатів. «У загальному смислі мовленнєва стратегія включає в себе планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних умов спілкування та особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану. Іншими словами, мовленнєва стратегія являє собою комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети».

Отже, якщо комунікативну стратегію ведучого розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення певної комунікативної задачі телеведучого, то комунікативною тактикою необхідно вважати одну або кілька дій (комунікативних ходів), які сприяють реалізації стратегії. Проте реалізація комунікативного завдання безпосередньо залежить від комунікативної компетентності адресанта, а саме телеведучого. Можна сміливо стверджувати, що комунікативна компетентність, об’єктивність та оперативність в оцінці інформації, інформованість і професійна компетентність, «відчуття часу» й уміння бачити перспективу подій, що розвиваються, уміння володіти своїми емоціями, підвищена увага, чудова пам’ять на все, що стосується іншого тощо – це певні особистісно-професійні якості телеведучого, що відіграють чималу роль на шляху до реалізації комунікативних тактик і стратегій.

Комунікативні тактики і стратегії телеведучого змінюються в залежності від жанру. Жанр на телебаченні можна визначити як сформований тип відображення реальної дійсності, що володіє рядом відносно стійких ознак, використовуваний з метою класифікації творчих продуктів і може грати роль підказки для аудиторії.

Так, наприклад, ведучий інформаційної програми (випуск новин) вже не стільки вводить глядачів у світ інформації, скільки привносить цей світ в їх сприйняття як виражену потребу передати власну спрямованість і обізнаність у подіях. Його роль набуває статусу особи зі «значенням», а його ім’я має викликати у телеглядача відчуття довіри. Він не просто цікаво і з виразом читає текст новин, він за допомогою інтонації та міміки привертає увагу телеглядача до події. Зрозуміло, що жанрові рамки випуску новин не дозволяють йому повноцінно проявити свою індивідуальність, примушуючи прагнути до того враження, яке виробляє інформація. Однак рольова поведінка в кадрі, як ніколи раніше, суб’єктивує ведучого.

Аналітична програма є має деякі відмінності від інформаційної. Аналітична програма – щотижневий, щомісячний або щоденний коментар подій, які мають значення для аудиторії і відкрито об’єктивне їх трактування. Її функція – формування суспільної думки. Саме тому ведучий аналітичної телепрограми має складати про себе враження людини, якій охоче довіряють. Кожне його слово – це ретельно досліджена і оброблена інформація, яку він подає у рамках свого стилю. До речі, свій стиль телеведучий виробляє і підганяє під потреби аудиторії, яка переглядає його телевізійну програму.

Розважальна програма взагалі виходить за рамки класичного уявлення про телепередачу. Це зовсім інший формат, а отже і ведучий має працювати у рамках такого формату. Зазвичай, такий ведучий є втіленням оптимізму. Його основна задача: розважати аудиторію, а для цього він використовує багато методів, які виробляються з огляду на потреби глядачів. Телеведучим цього жанру у кадрі дозволяється невимушена поведінка, жартівливий тон тощо. Він має виглядати природньо і навіть коли виступає перед багатомільйонною аудиторією, викликати у кожної людини враження затишної атмосфери, наче професійна діяльність телеведучого є не більш, ніж звичайна дружня бесіда.

Одна з найважливіших соціокомунікативних функцій телеведучого – тримати постійний зв’язок з реципієнтом. Для цього варто попередньо готуватися до ефіру. Потрібно добре вивчити тему обговорення, ознайомитися з біографією та діяльністю людей, з якими доведеться співпрацювати. Це дозволить покращити регулювання розмови, ведучий знатиме, коли потрібно зупинити учасників та в який бік направити розмову далі. Важливо, щоб розмова не перетворилася у балаган чи не звузилась до якогось профілю. Журналіста-телеведучого часто порівнюють з хімічним каталізатором. Немає нього – реакція не відбудеться, хоча безпосередньої участі в ньому він не бере.

Робота ж у розважальній програмі передусім передбачає вміння журналіста «тримати» аудиторію. Просто практики журналіста не вистачить. Адже інтерв’ювати одну чи дві людини – це одне, а спілкуватися з величезною аудиторією – зовсім інше. Телеведучий повинен зрозуміти характер, настрої та думки публіки. Тут важливе вміння маніпулювати, керувати думками людей. Важливу роль відіграє вираз обличчя, посмішка, тембр голосу, паузи, жестикуляція та, навіть, одяг і зачіска.

Серед численних комунікативних функцій телебачення величезне значення має рекреативна функція – здатність до ефективної емоційної організації відпочинку. Останніми десятиліттями саме реалізації цієї функції телевізійного мовлення надається найбільше ефірного часу.

При цьому власники телевізійних каналів враховують не тільки об’єктивні потреби телевізійної аудиторії, але й пов’язані з ними обсяги рекламного мовлення, що, знову ж таки, підштовхує телебачення на подальший кількісний і якісний розвиток розважальних програм мовлення.

Цей процес викликає до життя вдосконалення традиційних і створення нових телевізійних форм, здатних зосереджувати навколо себе постійну увагу телеглядачів.

Телеведучий повинен багато працювати над своїм голосом. Кожна людина від народження має свій, унікальний голос. Голос та манера говорити несуть для уважного слухача первинну інформацію про мовця. Голос людини може змінити мікрофон. Апаратура зазвичай посилює його, і, за умови правильного використання, телеведучий може домогтися безперечного звучання голосу. Проте використання апаратури також має свої мінуси. Наприклад, звук може бути нерозбірливим, деформується тембр голосу, окремі звуки збільшують свою об’ємність, можлива хаотичність звучання. У таких випадках насамперед треба дещо сповільнити темп мовлення, пам’ятати, що мікрофон надто чутливий до шумів. Мусить бути особливо чітка артикуляція, треба знайти свій природний тон.

Успішність виконання роботи телеведучого забезпечать добре розвинуті такі здібності, як дикція та артикуляція, комунікативні здібності (уміння встановлювати контакти, вести бесіду), здатність утримувати увагу глядачів і слухачів, наявність сильного голосу (значку роль відіграє темп і тембр голосу), високий рівень розвитку словесно-логічної пам’яті, здатність контролювати свої емоції, здатність до імпровізації. Також важливо володіти деякими особистими якостями. Наприклад, у пригоді стануть фотогенічність (наявність зовнішніх даних, сприятливих для відтворення на екрані), розкутість, ерудованість, спритність, доброзичливість, привітливість, кмітливість. Варто також звернути увагу на якості, які перешкоджають роботі телеведучого. Це дефекти мови. Явні зовнішні дефекти, скутість, погана пам’ять, нетовариськість.

Таким чином можна вважати, що професія телеведучого є не менш складною та затребуваною на вітчизняному телебаченні, ніж професія тележурналіста. Виокремлюючи соціокомуніткативні функції ведучого, також варто брати до уваги різницю між шоуменом та ведучим, хоча ці два види діяльності є досить спорідненими. Основний акцент у відборі на роботу телеведучого падає на зовнішність та голос. Зовнішній вигляд людини у кадрі повинен приваблювати телеглядача, так як телеведучий є своєрідним «обличчям» програми, і цей фактор безпосередньо впливає на комунікацію та зв’язок з телеглядачем. Голос ведучого відіграє не менш важливу роль. Від повинен бути приємним, гнучким та милозвучним. Важливу роль відіграють особисті якості. Телеведучий повинен вміти «тримати» аудиторію. Розкутість, відсутність страху перед камерою, комунікабельність, відкритість, легкість у спілкуванні та вміння знаходити контакт з будь-ким – основні особисті якості, які мусять бути присутніми в людини, яка вирішила пов’язати своє життя з телебаченням. Також ведучий повинен дотримуватись етичного кодексу, слідкувати за своїми висловлюваннями, мімікою, жестами для того, щоб не образити учасників програми.

Важливим елементом є попередня підготовка до проекту та обізнаність у темі, яку висвітлюють.

Таким чином, ролі та комунікативним функціям телеведучого присвячений цілий переклік теоретичних досліджень. Серед них «Начерки теорії телебачення» Е.Г. Багірова, «Телебаченні і ми» В.С. Саппака, «Про мистецтво телебачення» О.Я. Юровського, «Диктор телебачення» Льюїса Бруса, «Під знаком ТБ» В.М. Вільчека. Дослідники ролі телеведучого у своїх роботах відзначали певний набір комунікативних стратегій, які застосовує телеведучий, а також певні жанрові особливості цих стратегій.

Список використаної літератури:
1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура українськоїмови: [навч. посібн.] / Н. Д. Бабич. – Л., 2003.
2. Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). / К. Вакуленко. — К., 1974.
3. Ваніна, О. Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів [Текст] / Ваніна О. // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. – Львів, 2002.
4. Гоян В. В. Телебачення в наукових працях українських учених (за матеріалами дисертацій 1980 – 2016 рр.) / В. В. Гоян, А. І. Іщенко // Держава та регіони. Серія : Соціальні комунікації. – 2016. – № 4. – С. 51-56. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drsk_2016_4_10
5. Домбругов Р. Розповіді про телебачення [Текст] / Р. Домбругов. — К., 1971.
6. Жеребило Т.В. Словарь лингвистических терминов [Текст] / Т.В. Жеребило. — К., 2016
7. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення [Текст] / М. Індюков. — К., 1965.
8. Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана [Текст] / М. Канюка, В. Каштанов. — К., 1963.
9. Косач Ю. Проблеми сучасного українського документального фільму [Текст] / Ю. Косач. — К., 1974
10. Офіційний сайт Громадського телебачення [Електронний ресурс].– Режим доступу: hromadske.tv. – Назва з екрану.
11. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі [Текст] / М. Пащин. — К., 1957.
12. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальнеінтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К. : Вид.центр «Просвіта», 2001. – 204 с.

Ключові слова: телебачення, канал, ефір, програма.

Життя сучасної людини неможливо уявити без телебачення, яке відкрило нову епоху в історії людства та стало найважливішим поштовхом для виникнення масової культури, естради й відео мистецтва і навіть пересічних творів літератури. Серед усіх інших засобів інформації воно є найлегшим для сприйняття людиною. Сьогодні телебачення часто використовують як інструмент впливу на громадську свідомість, як засіб насадження певних політичних переконань, як елемент пропаганди. Сучасна людина не може уявити свого життя без цього засобу масової комунікації. Завдяки йому світ став персоніфікованим, люди почали отримувати конкретну інформацію про те, що, де і як відбувається, незалежно від графічного розташування та  відстані від об’єкту події. Людина стає «дистанційним» свідком подій, що відбуваються, вникає в їх історію та процес.

Що ж передувало виникненню та розвитку найпопулярнішого з усіх видів засобу масової інформації? Саме це питання ми вирішили дослідити та охарактеризувати, визначивши найважливіші ступені розвитку українського телебачення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здійснювалося це дослідження з використанням теоретико-методологічних напрацювань в галузі телебачення таких дослідників як: О. Баєв, А. Вартанов, Р. Домбругов, М. Ільченко, І. Каноненко, І. Мащенко, В. Саппак, В. Штанько, О. Юровський та ін.

Зокрема, у статті Баєва О.О. «Публічно-приватні відносини на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України» яскраво описано шляхи покращення регулювання публічно-приватних відносин на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України, як основоположного питання розвитку інформаційного суспільства. У посібнику Домбругова Р.М. «Розповіді про телебачення» описано історію виникнення телебачення в Україні, процес його розвитку і становлення. У посібнику одного з фундаторів Українського телебачення, члена Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення Мащенко І.Г. «Українське телебачення: штрихи до портрета» яскраво відображено «родовід Українського телебачення». Охарактеризовано сьогоднішні реалії українського телеефіру, відображено майбутні перспективи провідних телевізійних каналів нашої держави.

Метою статті є висвітлення історії та розвитку українського телевізійного простору.

Виклад основного матеріалу дослідження. Історію виникнення та становлення українського телебачення можна поділити на три етапи: довоєнний – з 1939 року, з 1951 по 1991 рік та з 1991 року по сьогодення.

Перша офіційна спроба прямого ефіру на Україні відбулася 1 лютого 1939 року. У зовсім крихітній київській студії проходила перша зйомка, присвячена Григорію Орджонікідзе. Тривалість трансляції – 40 хвилин. Передачі велися з мініатюрної студії, яка знаходилась у будівлі Українського радіокомітету. У газеті «Правда» було встановлено інше число – 10 лютого, але викладач Інституту журналістики Національного університету ім. Т. Шевченка Тамара Щербатюк встановила дату 1 лютого. Доказом цьому – архівні документи [3].

Після звільнення від нацистської окупації одним з перших у Києві підводився з руїн Хрещатик. Тоді велику увагу звернули на ефірне слово. Через півроку після закінчення війни було прийнято урядову постанову «Про заходи щодо розвитку телебачення». Відтак будівництво Київського телецентру почалося в 1949 році [5].

Друге народження українського телебачення відбулося 6 листопада 1951 року. Причиною такої довгої перерви стала Друга світова війна. Природньо, що фільм був патріотичним під назвою «Велика заграва» (Київський телецентр), адже це був період післявоєнного відродження України. Наступного дня (7 листопада) Київський телецентр транслював урочистості на честь 34-ї річниці Жовтневої революції [6]. А вже навесні 1952 року українці мали змогу побачили концерти відомих українських співаків Київського оперного театру імені Тараса Шевченка. Будівництво телецентру на Хрещатику відбувалося досить швидко і у 1953 році його було завершено.

У 1956 році розпочалася трансляція регулярних програм [11]. До цього часу мовлення відбувалося двічі на день. Транслювались документальні та художні фільми. До 1960-х років мовлення відбувалося лише у прямому ефірі.

Звичайно, телебачення 60-х-70-х років минулого століття не зрівняти з сучасним цифровим. Та й порівнювати його не варто. На той час воно було досить простим. Існувало всього три телевізійних канали в метровому діапазоні (перший та другий канал Центрального Телебачення СРСР і один канал українського телебачення). Згодом, на початку 80-х років, розпочав транслювання ще один канал – Навчальна програма Центрального телебачення СРСР, який був у ефірі лише чотири години у день.

Телебачення 60-х-70-х років минулого століття характеризується своєю простотою і стабільністю. Адже в той період транслювалося лише три канали. Передачі були досить прогнозовані. Можна було навіть не переглядати телепрограму. Усі знали, що о 21.00 годині програма «Время», після якої новини спорту і прогноз погоди. Потім художній або документальний фільм. Щонеділі зранку транслювалась передача для дітлахів «Будильник», після неї – «Ранкова пошта». Всі з нетерпінням чекали на цю передачу, адже вона була розважального характеру, можна було почути і побачити відомих артистів. Після «Ранкової пошти» транслювалась передача «Служу Советскому Союзу». Ці передачі не змінювали день і час свого ефіру багато років поспіль.

У зв’язку зі швидким розвитком техніки та, зокрема, технологій у всіх сферах життєдіяльності людини вже до кінця 80-х років виникла необхідність впровадження нових нетрадиційних для того часу інноваційних рішень в галузі технологій. Мається на увазі кабельне телебачення. Вперше будівництво так званої системи кабельного телебачення (СКТ) в Києві було розпочато ВАТ «Київтелемонтаж» наприкінці 80-х років минулого століття на новому житловому масиві Троєщина. Використовуючи обладнання з Білорусії, воно забезпечило прийом і ретрансляцію 18 місцевих та супутникових програм, що для того часу було небувалою подією. Для СРСР того часу це був унікальний досвід. Один із засновників українського кабельного телебачення – Євген Михайлович Скоріков ще тоді зауважив, що за кабельним телебаченням майбутнє.

Починаючи з 1988 року, в Україні активно розвивається супутникове телебачення. Старт був даний у 1994 році, коли з’явився «Слов’янський канал». Задум народився разом з фестивалем «Оксамитовий сезон» [5]. Проект був комплексним, організатори хотіли використати фестиваль в якості міжнародного центру з розробки стратегії розвитку каналу, і як основне джерело наповнення ефіру. У проект було вкладено багато сил і грошей. Підйом на супутник виявився дорогим задоволенням, плюс до того – на «Слов’янському» концептуально була відсутня реклама. Канал протримався в ефірі лише півроку, з грудня 1994 року по травень 1995-го, щодня по 9 годин. «Слов’янський канал» транслювався у 44 країнах.

Комерційне телебачення саме в Україні почало зароджуватися з 1989 року. Цій події передувала перебудова Горбачова. Люди могли не тільки займатися бізнесом, а й створювати і володіти засобами масової інформації.

Так склалось історично, що початок 90-х років характеризувався домінуванням у вітчизняному телевізійному просторі передусім російськомовних телепрограм, хоча Україна вже у 1991 році здобула незалежність. Почергово з російським, однак вдвічі менше за обсягом, на одному каналі транслювали свої програми УТ-2 і УТ-3. Російські телепрограми мали значну перевагу над українськими, так як вирізнялися  високою професійною майстерністю їх працівників, мали добротну технічну базу (зокрема, доступ до супутників зв’язку, імпортне відеомонтажне й знімальне обладнання). Окрім того, внутрішня структура російських каналів, особливо РТР, була набагато мобільнішою. Українське телебачення можна назвати дітищем російського телебачення. Адже в період створення і розвитку українського телепростору все «калькувалося» з Росії. Якщо перший єфір в Україні відбувся у 1939 році, то в Росії вже у 1931 році транслювалися регулярні передачі, які проводилися через радіостанцію МГСПС, що працювала на хвилі 379 метрів (зображення) і 720 метрів (звук). Виробництво перших телевізорів теж розпочалося спершу в Росії, це був 1932 рік. Згодом телевізори були завезені до України.

Першими незалежними мовними компаніями були студія «САТУРН» і компанія «ТОНІС». Телекомпанія «ТОНІС» була заснована 31 жовтня 1988 в Миколаєві, і на момент заснування мала статус всесоюзної. Із самого початку вела мовлення як канал кабельного телебачення. За час свого існування «ТОНІС» став ініціатором створення десятків незалежних телекомпаній в країнах колишнього СРСР. У 1991 році компанія переїхала до Києва. Тоді і з’явився на світ канал під назвою «Тет-а-тет» в середині січня 1992 року [6].

У цьому ж році свою історію розпочав телеканал ІCTV та УТ-2 (сьогодні 1+1). Студія “1+1” позиціонувала і донині позиціонує себе як “родинний канал”, який сповідує цінності відповідного порядку. Новий день починається “Сніданком з “1+1”, вечір – із чергового телесеріалу, після перегляду якого можна дізнатися про останні новини, подивитися фільм, «побувати» на ток-шоу (“Табу”, “Я сама”, “П’ятий кут”), опісля того – ще один фільм, новини та одна з передач „журнального” формату й жанру: “Проти ночі”, “Термінал”, “Монологи”, “Нічна розмова з жінкою”, “Про спорт” тощо). “Один плюс один” – це “Я і мій телевізор”, який ніби стає ще одним членом родини, долучається до  родинного кола, у сам ритм щоденного сімейного життя, у його традиції та цінності.

Черговою сходинкою для українського телебачення став вихід 2 червня 1997 року телеканалу СТБ в Києві. Канал став результатом реалізації спільного проекту Міжнародного Медіа Центру «Інтерньюз», студії телевізійного дизайну та комп’ютерної графіки «IDEA», студії професійного звуку «GERA». СТБ був концептуально новим і прогресивним для глядача того часу.

24 квітня 1998 року з’явився перший український музичний канал – OTV, наступного року – Перший національний телеканал України – УТ-1. У 2000 році український телеглядач побачив Новий канал.

Станом на 1999 рік до структури національного телерадіомовлення України входило 25 державних регіональних телерадіокомпаній, Національна та близько 300 недержавних теле- і радіокомпаній, Концерн радіомовлення, радіозв’язку, телебачення (РРТ), які забезпечували доставку сигналу (25 регіональних телепередавальних центрів), і кілька центрів потужного радіомовлення, а також студія “Укртелефільм”.

18 жовтня 2002 року з’явився Інтер + – міжнародна версія телеканалу Інтер. З 13 січня 2003 року телеканал почав цілодобове мовлення. 16 грудня в тестовому режимі в Києві почав свою роботу музичний телеканал М1. 22 січня 2002 на супутнику з’явився перший регіональний телеканал. Ним виявився НБМ з Чернівців. З 1-го вересня 2003 року перейменований у 5 канал [6].

Висновки. Як можна побачити, українське телебачення пройшло важкий період становлення, розвитку та зазнало низки перетворень. Друга світова війна внесла свої негативні корективи, що сприяло так званому «застою» становлення телебачення у державі. Починаючи з довоєнного періоду свого існування, воно пройшло багатоступінчастий шлях самовдосконалення. Другий етап розвитку українського телебачення (1956 рік) можна назвати першою сходинкою його відродження і разом повноцінного розвитку. Тоді розпочалася трансляція регулярних програм. До 1956 року мовлення у прямому ефірі відбувалося двічі на день.

Сьогоднішній український телепростір вражає своєю різноманітністю. На вибір глядача – сотні каналів супутникового телебачення з різних куточків світу. Існують канали, де цілодобово транслюються лише новини спорту або музики, або новини з «гарячих» подій світу, або наукові дослідження, або подорожі тощо.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрющенко М. Іміджеві імперативи українського телебачення [Текст]: монографія / М. Андрющенко. – К.: Щек, 2008. – 215 с.

2. Баєв О.О. Публічно-приватні відносини на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України / О.О. Баєв // Правова інформатика. – 2009. – № 1(21). – С. 60-63.

3. Домбругов Р.  Розповіді про телебачення [Текст] / Р. Домбругов. – К., 1971. – 176 с.

4. Ільченко М. Ю. Проблеми розвитку телекомунікацій в Україні / М. Ю. Ільченко // Вісті академії інженерних наук України. – 1994. – № 1. – С. 5-17.

5. Кононенко І. Історія українського телебачення [Електронний ресурс] / І. Кононенко. – Режим доступу: drpsklibr.at.ua/publ/istorija_telebachennja_i_radiomovlennja/istorija_ukrajinskogo_telebachennja/2-1-0-2. – Назва з екрану.

6. Коротка історія українського телебачення. Події і дати [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tv-remont.info/publ/6-1-0-211. – Назва з екрану.

7. Мащенко І. Українське телебачення: штрихи до портрета [Текст] / І. Мащенко. – К. : Ай-Пі-Київ, 1995. – 294 с.

8. Саппак В. С. Телевидение и мы: 4 беседы / В. С. Саппак – 3-е изд. – М. : Искусство, 1988. – 167 с.

9. Штанько В. І. Інформаційні технології та проблеми трансформації сучасної культури / В. І. Штанько // Культура України : зб. наук. пр. – – Вип. 10. – С. 19-29.

10. Юровский О.  Телевидение – поиски и решения [Текст] / О. Юровский. – М., 1975. – 213 с.

11. З історії українського телебачення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=86641&cat_id=33898. – Назва з екрану.

Основними функціями українського телерадіомовлення є: комунікативна, розважальна та інформаційна. Український телепростір далекий від ідеалу, але з року в рік можна прослідкувати тенденцію до підвищення соціального рівня та вдосконалення. І розважальні телепередачі стали основою цього. Саме такий вид телепередач є чи не найпопулярнішим на українському телебаченні. Прикладом для наслідування став світовий досвід, але при цьому наші телевізійники змогли віднайти родзинку у кожній з них, запропонувати щось таке, що властиве суто українцям.
Тому ми вирішили дослідити види розважальних програм та охарактеризувати окремі розважальні проекти телеканалу СТБ, визначити «родзинку» розважальних шоу-програм для українського глядача, провести аналіз логотипів як елементів реклами у розважальних шоу на СТБ.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження здійснювалося з використанням теоретико-методологічних напрацювань в галузі телебачення таких дослідників як: В. Агеєв, В. Гоян, О. Зирін, Д. Тейлор та ін. Зокрема, у науковій роботі В. Гоян «Кольористика та зображальна естетика телевізійних програм: світовий досвід» описано метод створення на телебаченні концепції програми або окремого телевізійного твору. У дослідженні В. Агеєва «Семіотика» розкрито нові науково-практичні напрями семіотики, використання знаків та кольорів у рекламі. Автор О. Зирін у посібнику «Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану» висвітлив актуальні аспекти на ниві телебачення як культурного і суспільного феномену, передусім, у контексті процесів масової комунікації. У науковій роботі «Волшебство по расчету. Алгебра рекламы» Д. Тейлор розповідає про комунікаційні ідеї для реклами, методи їх впливу на споживача.
Метою статті є дослідження її видів та характеристика розважальних проектів телеканалу СТБ.
Виклад основного матеріалу дослідження. Канал СТБ – це загальнонаціональний український телеканал, що входить до медіахолдингу StarLightMedia. Заснований у 1997 році. Істотною відмінністю телеканалу є те, що він використовує правила Харківського правопису, що не завжди схвалює громадськість. Корпорація «Інтерньюз нетворк» (США) та ЗАТ «Міжнародний медіа центр» є засновниками каналу. Слоган СТБ – «Можливо все» [18].
СТБ – найдинамічніший український телеканал, з 2004 року він виріс в 2,5 рази і за рейтингами, і за проектами, і за числом співробітників. Сьогодні канал займає лідируюче місце за розміром аудиторії, при чому працює в компанії близько 2000 чоловік. Щорічний приріст числа працюючих на каналі людей становить приблизно 25% [18]. Саме на СТБ – найбільше власне виробництво серед українських телеканалів. На телеканалі транслюються різного формату програми, які можна поділити на дві категорії: інформаційні, соціальні і пізнавальні програми, а також розважальні програми. До першої когорти відносяться такі програми: «Вікна-Новини», «Один за всіх», «У пошуках істини», «Детектор брехні», «Паралельний світ», «Містичні історії», «Документальний детектив» та інші. Розважальні програми є візитною картою каналу, тому їх значно більше, а саме це: «Все буде добре», «Україна має талант», «Хата на тата», «Х-фактор», «Танцюють всі!», «Куб», «Кулінарна династія», «Слідство ведуть екстрасенси», «Битва екстрасенсів», «Неймовірна правда про зірок», «Зіркове життя», «МастерШеф», «Караоке на майдані», «Фермер шукає дружину», «Моя правда», «ВусоЛапоХвіст» та інші. Окремо серед розважальних проектів можна виділити такі реаліті-шоу: «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Врятуйте нашу сім’ю», «Холостяк», «Правила життя», «Вагітна у 16», «Доньки-матері», «Зважені та щасливі» [15].
За допомогою моніторингу охарактеризуймо особливості розважальних проектів на СТБ. Ми використали цей метод, адже з його допомогою можна здійснити спостереження за досліджуваним об’єктом, на основі чого здійснити оцінку, аналіз та порівняння одержаних результатів для виявлення певних тенденцій, закономірностей, динаміки об’єкта.
«Х-фактор». Цей проект є аналогом британського – «The X Factor», за мету ставить пошук і розвиток талановитих співаків. Це музичне талант-шоу базується на публічних прослуховуваннях. Кастинги проходять у 6-и найбільших містах України – Києві, Харкові, Львові, Одесі, Донецьку та Дніпропетровську. Вперше шоу вийшло в ефір у вересні 2010 року і вже через 2 місяці завдяки Х-фактору сайт телеканалу увійшов до топ-25 українських сайтів [22].
Особливістю цього співочого шоу є те, що конкурсанти виконують композиції виключно наживо, інколи у супроводі живого оркестру. Часто виступи супроводжуються хореографічними постановками. Після виступу судді зазвичай коментують побачене і почуте, водночас присутня критика. Частіше за все суддя захищає свого учасника від критики суддів-колег. Але траплялися і такі випадки, коли суддя сам критикує свого конкурсанта. Правильним є підбір суддів, оскільки це на перший погляд зовсім різні люди, але кожен з них професіонал своєї справи.
Варто також відзначити рекламну кампанію Х-фактора. Проглядаючи її упродовж усіх сезонів, можна помітити суттєвий прогрес та істотну відмінність від рекламних кампаній інших шоу подібного формату.
Х-фактор отримав нагороди «Телетріумфу» у 2011 та 2012 роках в номінації «Форматна розважальна програма» та «Телезірку» у 2011 та 2013 роках у категорії «Улюблене талант-шоу» [22].
«Холостяк». Це реаліті-шоу, що стартувало на СТБ весною 2011 року. Як і попереднє шоу є аналогом американського «The Bachelor». Головними героями є власне сам холостяк і 25 дівчат [21]. Конкурс проходить у декілька етапів:
1) перший вечір знайомств (вибір фаворитки і тих, хто покидає шоу);
2) побачення (холостяк може запросити як і одну дівчину, так і декілька; основне завдання дівчат – сподобатись холостяку);
3) знайомство з сім’ями дівчат;
4) знайомство з сім’єю холостяка;
5) фінал [21].
Особливістю цього реаліті-шоу є власне і підбір самого холостяка. Ним не може бути проста людина з вулиці. Це повинен бути відповідальний, цілеспрямований, матеріально забезпечений, визначений у життєвих пріоритетах чоловік, якому для повної гармонії потрібна лише супутниця по життю. Також не менш важливою родзинкою є побачення, на які холостяк запрошує дівчат. Інтрига теж відіграє важливу роль упродовж усього шоу. Без неї не обходиться на «Церемонії троянд», після якої хтось із дівчат покидає проект, і, звичайно, на фіналі.
«Зважені та щасливі». Це український проект каналу СТБ, в якому учасники із зайвою вагою борються за грошову винагороду (чверть мільйона гривень) шляхом схуднення. Особливістю цього шоу є те, що переможцем можна було стати навіть після покидання проекту. На фіналі визначались переможці так званого «домашнього схуднення» – тобто це ті учасники, які залиши проект, але не здалися і продовжували скидати зайву вагу вдома. Шоу за всю свою історію удосконалювалось, і тим не менш ставало дедалі цікавішим. До прикладу, вже у четвертому сезоні лави тренерів поповнив боксер-професіонал – В’ячеслав Узєлков. Команди були поділені за віковим фактором. Надалі планується проводити схуднення цілими сім’ями.
«Україна має талант». Це українське талант-шоу, яке вперше вийшло в ефір у 2009 році і є аналогом британської телепередачі «Britain’s Got Talent». Кастинги проходять у 6-и найбільших містах України – Києві, Львові, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові та Одесі [19].
Шоу відрізняється тим, що у ньому може взяти участь майже кожен – стать, вік, місце проживання чи віросповідання не мають ніякого значення. Основне, щоб учасник володів якимось талантом. Цікаво, що перед телевізійними кастингами ще проводять предкастинги у 24 містах України. У свою чергу журі вже обирає 60 найкращих, які змагаються за грошову винагороду (1 мільйон гривень) та звання найталановитішого. Шоу «Україна має талант» у 2009-2010 роках отримало відзнаку «Телетріумфу» в номінації «Розважальна програма».
СТБ транслює багато розважальних проектів, кожен з яких вирізняється неординарністю, новітніми впровадженнями і, звичайно, рекламою. Відомо, що вдала реклама є чи не головною запорукою успіху бренду, проекту чи послуги. У випадку розважальних проектів на телеканалі СТБ як рекламу можна розглядати відеоролики та логотипи, які є так би мовити візитною карткою кожного з проектів.
Існує безліч способів і методів дослідження ефективності реклами. Для дослідження ми відібрали логотипи розважальних проектів на СТБ, і використали семіотичний аналіз кольорів у рекламі для їх дослідження. Семіотика – це теорія знаків та знакових систем. На рівні підсвідомості кожна річ чи її певні особливості, у тому числі і колір відіграють певну роль. Тому нашим завданням є визначення семіотичного значення того чи іншого логотипу розважального шоу з подальшою прив’язкою до рівня популярності того чи іншого проекту. Також нашим завданням було визначити, чи відповідає кольорова гама логотипів загальноприйнятим нормам використання кольорів у рекламній діяльності.
Основне завдання реклами – привернення уваги, зацікавлення, спонукання (у нашому випадку) до перегляду того чи іншого шоу. Вплив кольору на людину ґрунтовно досліджувався у ХХ столітті. Праця Гете «Вчення про колір» (1810 р.) є першою у цій сфері, де акцент робиться на значенні досвіду та емоцій у сприйнятті кольору. Колір – це сильний засіб впливу на підсвідомість людини. Тому він використовується як психологічна маніпуляція у рекламній сфері. При створенні реклами семантика кольору відіграє дуже важливе значення. У теорії дизайну вона пов’язана з впливом кольорів на психіку людини [17].
Існує думка, що кольори володіють певними характеристиками і особливостями, які є приписані або притаманні їм від природи. Дослідження підтверджують, що кількість кольорів у рекламі істотно впливає на її ефективність. Якщо уявити, що ефективність сприйняття чорно-білого зображення становить 100%, то ефективність поєднання двох кольорів у рекламі зростає на 20%, а більш ніж двох – на 40% [1].
У рекламних цілях зазвичай рекомендується використовувати не більше двох різних кольорів, але можливий варіант урізноманітнення спорідненими відтінками. Таким чином створюється відчуття послідовності, що не викликає дисонансу. Загалом не можна визначити якийсь один рецепт на всі випадки життя. Це можна пояснити тим, що психологічний вплив, який викликає кольорова гама, є різним у різних людей. Причиною цього є ментальність, традиції і культура, віросповідання та багато інших факторів.
Провівши аналіз логотипу реаліті-шоу «Х-фактор» (Рис. 1), приходимо до висновку, що поєднання кольорової гами вдале. Чорний додає витонченості і аристократичності. Незважаючи на той факт, що рекомендовано у рекламі використовувати не більше двох різних кольорів, логотип «Х-фактору» є вдалим і гармонійним. Адже основним кольором тут виступає червоний. Чорний і білий є так званим фоном, що розбавляє основний колір, і робить рекламу запам’ятовуваною та не викликає дисонансу.

Рис. 1 Логотип шоу «Х-фактор»

Основними фоновими і найбільш яскраво вираженими кольорами логотипу «Україна має талант» (Рис. 2.) є синій і жовтий (теплий) кольори. Синій – символізує гармонію і спокій, жовтий – дружелюбність і теплоту. Використання таких кольорів у рекламі вважається найбільш ефективним [19]. Золотистий колір напису є символом переваги. Колір слів – золотистий і світло-голубий є вдалим, адже дотримується правило використання двох кольорів, а останні є відтінками основних кольорів. Проте, основний акцент у цьому логотипі робиться на патріотизмі, адже синьо-жовтим є прапор України.

Рис. 2 Логотип шоу «Україна має талант»

Логотип шоу «Холостяк» (Рис. 3) витриманий у світлих тонах – світло-жовтий, золотистий, світло-синій та їх відтінки. Для реклами жовтий колір є надзвичайно вдалим, адже він найдовше зберігається у пам’яті, у порівнянні з іншими кольорами, також привертає увагу і стимулює мозок, чого якраз і прагне рекламне повідомлення. Невелика кількість світло-синього кольорів та його відтінків розбавляють загальну картину і символізують внутрішню силу і гармонію [21].

Рис. 3 Логотип шоу «Холостяк»

Як можна побачити, тони логотипу шоу «Все буде добре» (Рис. 4) переважно світлі і теплі. Найбільш вираженими є помаранчевий та червоний. Перший символізує благополуччя і життєрадісність, водночас є імпульсивним і таким, що прискорює пульс. Червоний – гарячий і емоційно насичений, символізує також заборону і небезпеку. Підбір кольорів є абсолютно виправданим, адже мета шоу – надати людям поради, зробити їх життя простішим і кращим. Водночас експерти часто наголошують на небезпеках і перешкодах, вказуючи як їх уникнути [13].

Рис. 4 Логотип шоу «Все буде добре»

Основними кольорами логотипу шоу «Зважені та щасливі» (Рис. 5) є синій та білий з їхніми відтінками, а також легкі вкраплення рожевого та жовтого. Як вже згадувалося вище, синій колір є ефективним для використання у рекламі. Цей колір символізує рівновагу, спокій і свіжість; його обирають впевнені у собі люди. Він дуже підходить під саме шоу, адже участь у ньому беруть саме впевнені у собі люди, які мають надзвичайну силу волі і витримку. Білий символізує спокій і чистоту і рекомендований у поєднанні із синім. За ступенем сприйняття дане колірне поєднання посідає 10 місце серед 25 [17]. Тому загалом таке поєднання кольорів є вдалим у якості реклами.

Рис. 5 Логотип шоу «Зважені та щасливі»

Провівши семіотичний аналіз кольорів, використаних у логотипах таких розважальних телепрограм на каналі СТБ як «Х-фактор», «Україна має талант», «Холостяк», «Зважені та щасливі» та «Все буде добре», приходимо до висновку, що усі логотипи підібрані досить вдало з точки зору реклами. Вони відповідають вимогам використання кольорової гами у рекламі. Розробники обрали правильні кольори, щоб привернути якомога більшу увагу глядача. Так, для реклами найбільш ефективними є червоний, жовтий і синій кольори. Хоча б один із них ми можемо побачити на логотипах розважальних шоу на СТБ. До прикладу у логотипі шоу «Х-фактор» найбільше червоного кольору, який стимулює і турбує. Червоний колір символізує напруженість, емоційний сплеск. Логотип повністю виправдовує формат шоу, адже глядачів постійно тримають у напрузі, як в принципі і самих учасників. Основними фоновими і найбільш яскраво вираженими кольорами у логотипі шоу «Україна має талант» є синій і жовтий (теплий) кольори. Синій – символізує гармонію і спокій, жовтий – дружелюбність і теплоту. Як зазначають дослідники, використання таких кольорів у рекламі вважається найбільш ефективним. Найбільш вираженими у логотипі «Все буде добре» є помаранчевий та червоний кольори. Перший символізує благополуччя і життєрадісність, водночас є імпульсивним і таким, що прискорює пульс. Вони вдалі для використання у рекламі.
Висновки. Отже, кожен із проектів має свої особливості. Так, на шоу «Х-фактор» всі конкурсанти виконують композиції виключно наживо, інколи навіть у супроводі оркестру. Проект «Холостяк» вражає своєю вишуканістю і неординарністю. Це стосується як і самих побачень, так і особи головного героя, який має бути втіленням мужності, відповідальності і шарму. На проекті «Зважені та щасливі» перемогти можна навіть покинувши шоу, адже на фіналі визначається переможець домашнього схуднення, який отримує також грошову винагороду.
Для того, щоб дослідити перспективу розвитку розважальних проектів на СТБ було проведено паралелі між рекламою та успішністю, глядацькою аудиторією того чи іншого проекту і, зокрема, перспективу розвитку. Тому ми використали семіотичний аналіз кольорів у рекламі. Загалом, логотипи відповідають вимогам використання кольорової гами у рекламі. Розробники обрали правильні кольори, щоб привернути якомога більшу увагу глядача. Так, для реклами найбільш ефективними є червоний, жовтий і синій кольори. Хоча б один із них ми можемо побачити на логотипах розважальних шоу на СТБ.

Список використаних джерел та літератури

1. Агеев, В. Семиотика [Текст] / В. Агеев. – М. : Весь мир, 2002.
2. Гоян, В. Типові та жанрові особливості телепрограми [Текст]: навч. посіб. / В. Гоян. – К., 2001. – 52 с.
3. Гоян, В. Кольористика та зображальна естетика телевізійних програм: світовий досвід [Текст]: метод. рекоменд. / В. Гоян. – К., 2002. – 40 с.
4. Елина, Е. Семиотика рекламы [Текст] / Е. Елина. – М. : ИТК «Дашков и К», 2008. – 14-17 с.
5. Зирін, О. Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану [Текст] / О. Зирін . – К., 2003. – Вип. 4. – С. 126-132.
6. Кафтанджиев, Х. Гармония в рекламной коммуникации [Текст] / Х. Кафтанджиев. – М. : Эксмо, 2005. – 368 с.
7. Кузнецов, Г. Ток-шоу: неизвестный жанр [Текст] / Г. Кузнецов. — М., 1998. – 68 с.
8. Гарагуля, А. Реаліті-шоу на українському телебаченні [Електронний ресурс] / А. Гарагуля. – Режим доступу: http://www-philology.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/visnyk_1027/content/garagula_khmel.pdf. – Назва з екрану.
9. Гіденс, Е. Телебачення і жанр [Електронний ресурс] / Е. Гіденс. – Режим доступу: http://libfree.com/189192915_sotsiologiyatelebachennya_zhanr.html. – Назва з екрану.
10. Димо, О. Семіотичний аналіз Інтернет-реклами [Електронний ресурс] / О. Димо. – Режим доступу: http://int-konf.org/konf042013/256-dimo-o-ye-semotichniy-analz-nternet-reklami.html. – Назва з екрану.
11. Кучерявий, В. Психологія реклами і кольору [Електронний ресурс] / В. Кучерявий. – Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost53141. – Назва з екрану.
12. Огилви, Д. Огилви о рекламе [Текст] / Д. Огилви. – М. : Эксмо, 2006.
13. Тейлор, Д. Волшебство по расчету. Алгебра рекламы [Текст] / Д. Тейлор, С. Хэтч. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2008. – 272 с.
14. Все буде добре. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dobre.stb.ua/. – Назва з екрану.
15. Подольчак, Н. Використання психотехнологій кольору в рекламі [Електронний ресурс] / Н. Подольчак. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/11343/1/21.pdf. – Назва з екрану.
16. Проекти СТБ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stb.ua/ua/projects/. – Назва з екрану.
17. Психологія кольору в рекламі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://toplutsk.com/articles-article_426.html. – Назва з екрану.
18. Романовська, Л. Психологія кольору в рекламі [Електронний ресурс] / Л. Романовська. – Режим доступу: http://intkonf.org/romanovska-lo-chaplinskiy-yub-psihologiya-koloru-u-reklami/. – Назва з екрану.
19. СТБ. Офіційний сайт телеканалу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
20. Україна має талант. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://talant.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
21. Хата на тата. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hatanatata.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
22. Холостяк. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://holostyak.stb.ua/. – Назва з екрану.
23. Х-фактор. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://xfactor.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.

Соціальна реклама є одним із засобів впливу на свідомість кожного індивіда. Вона формує суспільну думку та націлена на покращення життя суспільства, шляхом зміни ставлення суспільства до проблем які існують в країні. Соціальна реклама є важливою складовою світогляду і морального здоров’я суспільства. Її ефективність є інтегральним виразом дієвості при вирішенні певних проблем соціального характеру.
За рівнем впізнання жоден із видів реклами не можна зрівняти з телевізійною. Хоча відгуки про телевізійну соціальну рекламу є неоднозначні і досить різкі, вона залишається найбільш ефективною завдяки масштабу аудиторії, яку вона охоплює.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціальна реклама є об’єктом дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Зокрема, дослідженням соціальної реклами займаються: Г. Г. Ніколайшвілі, Б. А. Обритько, О. О. Савельєва, В. В. Ученова та ін.. Соціальній рекламі на телебаченні присвячена незначна кількість праць. Зокрема, Т. В. Архипова досліджувала розвиток ринку телевізійної реклами в Україні. Також теорію і практику ринку телевізійної реклами досліджували І. Я. Рожков, Ф. Г. Панкратов, В. П. Коломієць та ін.
Мета статті: визначити основні переваги та недоліки соціальної реклами на українському телебаченні та простежити її особливості.
Виклад основного матеріалу дослідження. В Україні термін «соціальна реклама» є перекладом з англійської public advertising. В інших країнах йому відповідають поняття «некомерційна реклама» і «суспільна реклама». Розглянемо їх значення:
1. Некомерційна реклама – реклама, що розповсюджується некомерційними організаціями в їх інтересах, метою якої є збір пожертвувань, заклик голосувати за певного кандидата, привернення уваги до становища людини в суспільстві.
2. Суспільна (соціальна) реклама поширює матеріали, пов’язані з пропагандою позитивних явищ, створюється безкоштовно, з наданням місця в ЗМІ і часу виходу на некомерційній основі [4, с. 67].
У сучасному українському законодавстві соціальна реклама інтерпретується як «інформація, поширена будь-яким способом, в будь-якій формі і з використанням будь-яких коштів, адресована невизначеному колу осіб і спрямована на досягнення благодійних та інших суспільно корисних цілей, а також забезпечення інтересів держави» [1]. Місія соціальної реклами – це зміна ставлення людей до проблем суспільства, а в довгостроковій перспективі – пропозиція нових соціальних цінностей, затребуваних суспільством.
За дослідником Б. А. Обритько соціальна реклама – це некомерційна інформація державних органів і громадських організацій з питань здорового способу життя охорони природи, профілактики правопорушень та соціального захисту населення [5, с. 10].
Із загостренням в Україні проблем соціального характеру виникла крайня необхідність у посиленні соціальної реклами та поліпшення її якості. Рівень бідності в нашій країні високий і шанси потрапляння практично будь-якого індивіда на «дно» досить великі. Необхідність появи в нашій країні такого феномена, як «соціальна реклама» пояснюється багатьма соціальними факторами, передумовами та причинами: історичними, соціально-економічними та соціокультурними. Важливо зрозуміти, що проблеми соціальних низів часто залишаються на стадії вирішення, але ніколи не стають об’єктом уваги з боку влади та суспільства. Тому соціальна реклама, поряд з журналістикою, покликана докорінно змінювати громадську думку, передавати загальнозначущі і ціннісні ідеї для вирішення глобальних соціальних проблем.
Розглядаючи рекламу як інструмент впливу на свідомість аудиторії, варто зазначити, що цей вплив завжди має відображати позитивний ефект, оскільки реклама є одним із засобів становлення масової свідомості, одним із методів гуманізації суспільства, спрямованого на поліпшення і відродження моральних ціннісних орієнтирів.
Перші уявлення про соціальну рекламу з’явилися наприкінці XVII століття. Однак тоді вона існувала лише на рівні етикетних правил. Соціальна реклама того часу переслідувала одну мету – виховати культурну людину. В такому вигляді соціальна реклама проіснувала до XX століття [7, с. 94].
Основну роль у цей час відіграють засоби масової інформації. З одного боку, ЗМІ відображають суспільні явища, внутрішні відносини в країні, з іншого боку, формують суспільну самосвідомість і поведінкові моделі в суспільстві, тим самим будучи головним ідеологічним інструментом. У другій половинні 1990-х одним із засобів формування громадської позиції стала соціальна реклама, що з’явилася в газетах і на телебаченні. Багато дослідників вважають, що найбільш ефективна соціальна реклама – на телебаченні. Це пов’язано, головним чином, з його специфічними властивостями – можливістю діяти відразу на декілька органів чуття (зір та слух).
Цьому сприяє також максимальна персоніфікованість. Дослідження, неодноразово проведенні західними психологами, показують, що реклама часто показана на телебаченні, автоматично входить у підсвідомість телеглядача, спонукаючи його до певних дій. Особливістю телевізійної соціальної реклами є її індивідуальне спрямування, яскраво виражена структура (вступ, основна частина та висновки), кольорові зображення.
Соціальна реклама, яку транслюють на центральних каналах українського телебачення, стала основою для створення і формування соціальної реклами як цілого суспільного напрямку, не тільки на телебаченні, але і в інших медіа, в тому числі і в Інтернеті. В умовах сучасних суспільних реалій, соціальна реклама продовжує розвиватися і формувати соціальні взаємини. Якщо на початку першого десятиліття XX століття вітчизняні ЗМІ розуміли необхідність існування соціальної реклами в медіа-просторі, то, вже останні два роки соціальна реклама починає існувати практично тільки в Інтернеті.
Соціальна реклама в сучасному її розумінні телебаченням України має такі основні особливості і характеристики:
• глядач швидше запам’ятовує візуальну інформацію, ніж звукову;
• використання зорових образів, яскравих деталей; графічної інформації;
• персонофікованість (в ролі експертів часто виступають відомі особистості – актори, спортсмени, політичні діячі, викликають певну ступінь довіри вітчизняної телеаудиторії);
• стислість, чіткість і цілеспрямованість соціальної інформації;
• завжди в центрі знаходиться людина, як головний суб’єкт,
• достроковість фактичних і наукових відомостей, думки експертів.
Соціальна реклама сьогодні є важливим інструментом формування громадської самосвідомості, конструювання громадської позиції і засобом комунікації між суспільством і державою. Варто відзначити, що соціальна реклама має двосторонній характер. І від суспільства, і від держави залежить те, наскільки ефективною і міцною буде громадський взаємозв’язок і наскільки оперативно будуть формуватися поведінкові установки і моделі в соціумі.
Необхідно зазначити те, що телебачення як рекламний носій має багато переваг. Телереклама є найбільш потужним засобом інформаційного впливу на потенційного споживача, оскільки вона діє відразу на кілька органів чуття (зір і слух), а також, в телерекламі подія спостерігається в русі. Телебачення охоплює не тільки більшу частину населення, але і тих, кому не вистачає друкованих засобів реклами. Іншою перевагою телереклами є те, що вибірковий показ реклами дозволяє точно адресувати рекламне оголошення цільовій аудиторії, відбираючи її за географічним розміщенням, інтересами, часом [2, с. 1]. Також, перевагами телевізійної реклами є: високий ступінь залучення уваги, висока якість відтворення рекламного звернення з використанням зображення, звуку та руху.
Телереклама, також має і певні недоліків. До недоліків телереклами варто віднести високу вартість виготовлення і розміщення реклами, короткочасність та епізодичність, зокрема нетривалість телереклами не дозволяє запропонувати весь асортимент товарів. Та провідним її недоліком є те, що увага телеглядача повинна весь час зосереджуватися на екрані, в іншому випадку телерекламу просто не сприйматимуть [6].
Рекламна діяльність у сфері соціального життя суспільства є надзвичайно необхідною, адже саме реклама як засіб комунікації завдяки своїм особливостям за короткий проміжок часу в стислій лаконічній формі здатна розповсюдити інформацію, необхідну для популяризації діяльності соціальних служб України [10].
Демографія, охорона здоров’я, житло, патріотизм – складають сьогодні значну частину телевізійного контенту, заповнюють як його новинну та аналітичну, так і розважальну частини. Сучасні соціальні проблеми в Україні формуються під впливом соціальної нерівності, влади олігархів та великого відсотку бідності. Персоніфікований характер соціальної сфери передбачає орієнтацію соціальних матеріалів телебачення на інтереси конкретних людей і соціальних груп [3].
Дослідник В. С. Саппак називав телеекран «рентгеном характеру» і стверджував, що людина є «першоджерелом» телебачення. Однак сучасне телебачення істотно обмежує кількість персоніфікованих джерел інформації, демонструючи досить одноманітний діапазон ньюзмейкерів, екранних персонажів, медійних осіб [9].
Нав’язливий інтерес до особистого життя людей приводить на екран демонстраційні особистості і відлякує тих, хто бачить в телебаченні соціальний, а не розважальний ресурс. Дослідники феномену телебачення, відзначають особливу природу телевізійної інформації і суперечливі ефекти сприйняття людьми цієї інформації.
Телевізійна інформація сприймається глядачем цілісно, в єдності образних складників, із збереженням смислів, що виникають в момент перегляду. Одна і та ж проблема виникає розподілена думка на події, в різних не інтегрованих інтерпретаціях, залишаючи враження, але не сприяє глибокому розумінню сприйнятого.
Важливою якістю телевізійних повідомлень є їх інформаційна насиченість. Візуалізація інформації спресовує зміст повідомлення, інформація надходить необоротно, паралельно по різних каналах чуттєвого сприйняття і «забиває» ці канали, не залишаючи часу на засвоєння інформації в повному обсязі та осмислення її в момент отримання повідомлення. Телевізійне зображення проникає в свідомість і дає ілюзію розуміння сенсу [8].
Сучасне телебачення активно використовує всі нові виразні ресурси, щоб утримати увагу глядачів – інформація стає простіше, яскравіше, динамічніше, різноманітніше, але саме тому не сприяє аналітичного сприйняття повідомлень, що так необхідно для розуміння суті будь-якої соціальної проблеми.
Телебачення схильне надавати соціальних проблемам характер сенсацій, представляючи їх в якості криз, які мають великий масштаб. Саме драматичність, як основний принцип подачі матеріалу визначає високу конкурентоспроможність телебачення у висвітленні соціальних проблем порівняно з іншими ЗМІ. Умовність телевізійної мови не повинна створювати дійсність, а наближати глядача до неї.
Телеканал сприяє посиленню, тиражуванню соціальних процесів, тенденцій, настроїв, а також окремих думок та позицій. Зокрема, інтерес телебачення до гострих соціальних проблем наркоманії, проституції, злочинності, ксенофобії при певних чином поданої ( в надмірній кількості або в скандально-розважальному ключі) інформації може стимулювати загострення цих проблем.
Висновки. Отже, особливостями соціальної реклами на телебаченні є її впізнаваність, оскільки рекламу на телебаченні не можна зрівняти з будь-якою іншою рекламою за рівнем впізнання. Реклама на телебаченні є ефективною завдяки масштабу охоплення аудиторії, недоступному іншим засобам розповсюдження реклами. Телевізійна реклама не користується великою популярністю серед каналів розповсюдження реклами, оскільки є дорогою, але її розміщення є ефективним засобом зміни ставлення суспільства до соціальних проблем. Також особливостями соціальної реклами на телебаченні є: використання зорових образів, яскравих деталей, графічної інформації, персонофікованість (в ролі експертів часто виступають відомі особистості – актори, спортсмени, політичні діячі, викликають певну ступінь довіри вітчизняної телеаудиторії), стислість, чіткість і цілеспрямованість соціальної інформації.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про рекламу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80. – Назва з екрану.
2. Булах, Т. Д. Специфіка телевізійної реклами [Текст] / Т. Д. Булах // Вісник Харківської державної академії культури. – 2010. – С. 167 – 175.
3. Гурчіані, Х. Телебачення як засіб втілення соціальної проблематики в інформаційному просторі України [Електронний ресурс] / Х. Гурчіані. – Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80/Downloads/obraz_2014_15_4.pdf. – Назва з екрану.
4. Лаврик, О. В. Соціальна реклама в сучасному медіапросторі: до визначення поняття [Текст] / О. В. Лаврик // Филология. Социальная коммуникация. – 2008. – №1. – С. 65 – 70
5. Обритько, Б. А. Рекламна діяльність [Текст] : курс лекцій / Б. А. Обритько. – К. : МАУП, 2002. – 240.
6. Реклама на телевидении [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.changetv.ru/autohtml0.php?filename=television/television_002.html. – Назва з екрану.
7. Савельєва, О. О. Введение в социальную рекламу [Текст] : науч.-попул. издание / О. О. Савельєва. – М. : РИП-холдинг, 2006. – 168 с.
8. Савельєва, О. О. Телевизионная реклама и телевизионный контент [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.hse.ru/ pubs/share/direct/document/113201612‎. – Назва з екрану.
9. Саппак, В. Телевидение и мы [Электронный ресурс] / В. Саппак. – Режим доступа: http://www.evartist.narod.ru/text12/83.htm. – Название с экрана.
10. Соціальна реклама та соціальний контекст маніпуляційного впливу реклами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14_NPRT_2010/Economics/66721.doc.htm. – Назва з екрану.

Значиму роль при проведенні інформаційного супроводу відіграє вибір каналу комунікації з цільовою аудиторією. У зв’язку із погіршенням економічної ситуації в Україні, без ефективного інформаційного супроводу будь-який проект освіти, так і будь-який інший проект приречений на провал. Будь-яка інформаційна кампанія стикається з великими ризиками при виборі найкращого каналу комунікації, оскільки не знає заздалегідь, наскільки ефективно буде їх розміщення. Тoму виникaє неoбхідність дoслідження інформаційного супроводу через основні інформаційні канали у сфері підтримки реформ.
Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Досліджень, в тій чи іншій мірі присвячених проблемі інформаційного супроводу, виходило чимало. Щодо цієї проблематики, слід зазначити, що є ряд досліджень і монографій як українських, так і зарубіжних авторів.
При написанні статті були використані роботи, присвячені PR-технологій та медіа комунікацій, які так само можна розглядати в контексті інформаційного супроводу проектів. Серед використаних джерел варто відзначити статті та монографії таких авторів як Т. Герасимюк, Ф.Н. Гуров, Ю.Ю. Курсова, А.Н. Назайкин, Т. Соломович, Ф.Н. Гуров та ін. В англомовній літературі тематика інформаційного супроводу розглянута в роботах Ф. Котлера, Ф. Джефкинса, С.Катліпа, А.Сентера, У. Аги, Г. Кемерона, Ф.П. Сайтела та ін.
Метa стaтті: визнaчити пoзитивні тa негaтивні стoрoни каналів комунікації під час інформаційного супроводу.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу дoслідження. На сьогоднішній день існує безліч способів поширення інформації та її донесення до споживачів. Каналами для проведення інформаційного супроводу є як традиційні ЗМІ, немедійні ресурси, так і нові медіа.
До першої групи відносяться такі засоби масової інформації як: телебачення, радіо, газети і журнали, до другої – канали зовнішньої реклами, до третьої – такі канали як: Інтернет, презентації, каталоги і т.д. [2, c. 34].
Для кожного конкретного проекту, виходячи з його цілей і завдань, потрібно підібрати оптимальні канали передачі і поширення інформації. Кожен канал комунікації має свої можливості, які будуть розглянуті далі.
Телебачення є одним з найвпливовіших засобів поширення інформації, а значить і інформаційного супроводу будь-яких проектів, через глобальне охоплення цільової аудиторії. Мабуть, через ці ж фактори на сьогоднішній день ніякий інший засіб інформування суспільства не може зрівнятися з телебаченням. Телевізійна реклама – це найдорожчий медіа-канал для використання інформаційного супроводу, але і найефективніший метод звернутися до масової аудиторії. Дорого не тільки актуальний час ефіру, а й сам процес виробництва. Компанії зазвичай вдаються до допомоги сторонніх агентств для координації процесу розміщення і виробництва телевізійного ролика, для якого необхідні сценаристи, актори, редактора і режисери, чиї послуги так само дуже дорого коштують.
Важливою характеристикою телебачення є те що більшість телеглядачів під час перегляду рекламного ролика по телебаченню можуть відчувати різні почуття: від інтересу до байдужості і негативу. Результати дослідження компаній IRI і Media Marketing Assessment (MMA / Carat) описані А. Н. Назайкин в його роботі «Медіапланування на 100%» показали наступні цікаві факти:
• «За наявності телевізійної реклами спостерігається приріст обсягу продажів для всіх торгових марок;
• Має значення періодичність показу реклами. Ефективність телевізійної реклами збільшується, якщо зростає середньорічне значення щотижневих безперервних показів;
• Ефективність телевізійної реклами можна також підвищити за допомогою 30-секундних рекламних роликів, так як, згідно декільком повторним дослідженням, вони більш корисні, ніж 15-секундні, оскільки в 30-секундний ролик можна помістити більше рекламної інформації;
• В успішних медіа проектах прагнули або розширити цільову аудиторію, або змістити акценти на певну групу споживачів. При цьому зменшувалася використання денного ефірного часу;
• Чим частіше рекламували новий продукт в піковий час (у вечірні години), тим більше збільшувалися обсяги його продажів. Інтенсивна реклама на перших шпальтах друкованих ЗМІ, швидше за все, також збільшує обсяг його продажів» [7, c. 117].
Так само, на думку О. Назайкіна, на ефективність реклами на телебаченні впливає черговість трансляції, і сусідство з іншими роликами, а для ефективного планування реклами потрібно враховувати не рейтинги передач, а рейтинги рекламних блоків.
Таким чином, можна виділити такі переваги і недоліки даного інформаційного каналу.
Основними перевагами цього каналу комунікації є:
• Телебачення володіє величезною аудиторією;
• Телебачення володіє високим ступенем залучення уваги;
• Інформація краще запам’ятовується, якщо тривалість ролика становить не менше 30 секунд;
• Реклама на телебачення повторюється багаторазово в різний час доби і в різних блоках, що забезпечує її запам’ятовуваність і охоплення цільової аудиторії.
Недоліками даного каналу є: висока вартість. Дорого не тільки актуальний час ефіру, а й сам процес виробництва; досить часто показаний ролик протягом дня, викликає негативну реакцію по відношенню до компанії; реклама на телебаченні поширюється на всю аудиторію телеканалу, включаючи тих, кому вона не цікава; непередбачуваність контакту з потенційними споживачами. Цільові споживачі можуть просто пропустити ролик.
Радіо, що зародився ще на початку ХХ століття, завдяки винахіднику А.С. Попову вже давно стало ефективним засобом для інформаційного супроводу. В даний час радіо слухають повсюдно: в кафе, вдома, на дачі, в машині і т.д. Найчастіше радіо використовують як фон, під час якихось інших справ, що можна віднести до його перевазі по відношенню до інших засобів масової інформації.
У своїй роботі А.В. Кочеткова пише про те, що: «тепер самими оперативними засобами масової інформації є телебачення та Інтернет, тому більша частина радіорепортажів йде в ефір у запису. Виняток становлять деякі спортивні коментарі та політичні репортажі. Результатом такого стану речей стало зниження рекламних розцінок при зростанні їх якості ». Незважаючи на це на радіо існує досить багато програм, які транслюються в прямому ефірі, наприклад передачі про ситуацію на дорогах» [7, c. 217].
На відміну від інших каналів комунікації, радіо використовується для мовлення в спеціалізованих просторах. Прикладом таких просторів служить радіореклама в парках, в метрополітені, в торгових центрах на виставках і т.д. .
Виготовлення радіо роликів та їх розміщення коштує набагато дешевше, ніж виробництво телевізійного ролика і розміщення його на телебаченні. Радіоефірного час коштує дешевше телевізійного, але всі його недоліки можна компенсувати повторами. «Ефективність хвилинного радіоспота становить приблизно 75 відсотків ефективності стандартного 30-секундного телеролика. При тому, що ціна радіореклами в 5-6 разів менше ціни на рекламу [1, c. 37].
Таким чином, можна виділити такі переваги і недоліки даного інформаційного каналу.
Переваги: радіо не вимагає концентрування уваги, адже служить фоном під час виконання різних справ; радіо може покривати спеціалізовані простору і аудиторії; витрати на розміщення і створення радіоролика не великі, а його повторюваність і ефективність висока; радіо є досить оперативним каналом, за умови, що перебувати в прямому ефірі.
Недоліки: Вся інформація, що отримується по радіо, сприймається слухачем тільки аудіальним способом; непередбачуваність контакту з потенційними споживачами. Цільові споживачі можуть просто пропустити радіоролик.
Друковані засоби масової інформації є популярним майданчиком для розміщення інформації. Пов’язано це з найширшим спектром можливостей, а так само з великою кількістю достоїнств даного каналу комунікації.
Серед особливостей друкованих засобів масової інформації фахівці відзначають:
• Повноту охоплення і тривалість існування. На телебаченні та радіо будь-який контакт з аудиторією триває деякий час. Частина аудиторії може встигнути за цей час отримати інформацію, а інша частина ні. У друкованих виданнях, інформаційне повідомлення можна зберегти і ще не раз до нього повернутися, перечитати при необхідності, а також передати іншому;
• Різноманітність читачів. Ефективність розміщення інформації в друкованих засобах масової інформації залежить в першу чергу від вибору видання, який адресований певному колу читачів;
• Мобільність. Друковані видання можна брати з собою всюди;
• Можливість отримання статистичних даних. Облік поширення видань дає можливість досліджувати читацьку аудиторію.
Всі видання можна класифікувати на такі категорії як: національні та регіональні. Вони в свою чергу поділяються на:
• Ділові;
• Громадські;
• Інформаційно-розважальні;
• Спеціалізовані видання;
• Довідники та щорічники.
Так само дуже важливий аспект – способи поширення друкованих видань:
• Роздрібний продаж;
• Безкоштовне розповсюдження;
• Передплата.
Варто відзначити, що інформація, опублікована в друкованих засобах масової інформації, може виглядати як публічне звернення, так і як спеціальний проект в нестандартному форматі, а також як вкладення у видання (буклети, пробники, купони тощо).
Реклама в журналах є ефективним інструментом для досягнення певної ніші цільової аудиторії, але може бути дорогим.
Таким чином, можна виділити наступні переваги і недоліки друкованих засобів масової інформації.
Переваги: Щоденна величина і різноманіття. «Ніякі інші засоби масової інформації не мають щоденною аудиторією такої величини і розмаху»; кількість переданої інформації. «Ніякі інші засоби масової інформації не пропонують своєї аудиторії інформацію настільки глибоку і в той же час настільки широкого діапазону»; досить дешевий спосіб поширення інформації в порівнянні з зовнішньою рекламою, телебаченням і радіо; можлива оригінальність подачі інформації; можливість отримання статистичних даних. Облік поширення видань дає можливість досліджувати читацьку аудиторію; можливість багаторазового звернення до інформації з боку потенційних споживачів; мобільність; можливість розміщення інформації в певному виданні і певної рубрики. У друкованих видань існує жорстка спеціалізація, а значить і жорстка сегментація аудиторії.
Недоліки: обмежені можливості поліграфії в порівнянні з іншими засобами масової інформації; статичність. Тобто відсутність аспектів властивих телебаченню, а так само відсутність звукових можливостей; перевантаженість інформацією.
Зовнішня реклама є одним з найдавніших засобів комунікації. В ході історії зовнішня реклама розвивалася і на даний момент поняття «зовнішня реклама» включає в себе як безпосередньо зовнішню рекламу (білборди, розтяжки, стопери) і внутрішню (таблички, покажчики), так і транспортну рекламу (на бортах різного виду транспорту). В межах дослідження детально потенціал кожного з них розкрито не буде.
У зв’язку з тим що, що життя стає надзвичайно насиченою рекламою, уникнення її вносить серйозні зміни в традиційні маркетингові моделі з причини фільтрації рекламних повідомлень споживачами. Зовнішня реклама єдина форма, яка володіє «імунітетом» до ігнорування покупцями. Вона не може бути виключена, перемкнута, перегорнута на іншу сторінку або викинута.
При розміщенні зовнішньої реклами, насамперед, звертають увагу на її місце розташування, вид, розмір, наявність світлових приладів, формат, аудиторію і тривалість контакту. Найголовнішими факторами вартості розміщення, крім вище зазначених, є: формат, термін розміщення і місце розміщення.
Можна виділити наступні переваги і недоліки даного каналу комунікації.
Переваги: Формат і різноманіття. У силу свого різноманіття, форм і варіантів виконання зовнішня реклама привертає до себе багато уваги; розміщення. Масштабність і кількість місць, для розміщення зовнішньої реклами надає можливість розміщення саме там, де найчастіше бувають представники цільової аудиторії; повторення інформації. Найчастіше, зовнішня реклама розміщується з повтором. Тому потенційні клієнти можуть її бачити неодноразово за день, що сприяє кращому запам’ятовуванню інформації.
Недоліки: можливість часткової передачі інформації. Всі повідомлення в зовнішній рекламі повинні бути короткими і лаконічними, викликати асоціації для кращого запам’ятовування інформації; сусідство з повідомленнями конкурентів або з просто невдалими повідомленнями. Таке сусідство може викликати як негативну реакцію на повідомлення, так і стати підкріпленням позиції конкурентів; природний фактор. Повідомлення може стати нечитабельним, через знос, псування його носія.
Виставки та презентації користуються великою популярністю у всьому світі. Вони сприяють залученню уваги величезного числа потенційних клієнтів.
Виставки та будь-які подібні заходи, люди зазвичай відвідують у вільний час і всі їх увагу сконцентровано саме на цьому. Виставки за своєю суттю мальовничі й проводяться на ринкових майданчиках.
Френк Джефкінс наводить такі форми виставок:
• Для широкої публіки. Такі виставки проводяться в спеціалізованих виставкових залах і базуються на загальних тематиках: відпочинок, хобі, подорожі, будинок і т.д.
• Ділові та торговельні.
• На відкритому повітрі.
• Пересувні або переносні
• Статичні виставки [9, c. 117].
Основна цінність виставок і подібних заходів полягає в тому, що вона привертає до себе безліч відвідувачів, причому не тільки всередині країни, а й за її межами.
Виставки та будь-які подібні заходи є відмінним способом для залучення журналістів. Журналісти в даному випадку є сполучною ланкою між тим, що відбувається подією і засобами масової інформації. При грамотній роботі з журналістами можна домогтися безкоштовного розміщення в засобах масової інформації, тим самим охоплюючи ще більшу кількість представників цільової аудиторії.
Можна виділити наступні переваги і недоліки комунікації з потенційними споживачами через даний канал.
Переваги: кожен захід має свою спеціалізацію; максимальна увага. Вся увага відвідувачів прикута тільки до заходу; інформування. По ходу заходи потенційні споживачі отримують вичерпну інформацію про саму компанію, її товари або послуги; пряма взаємодія з потенційними клієнтами. В ході заходу, можна встановити хороші відносини, що надалі сприятиме розвитку зв’язків у подальшому; залучення засобів масової інформації. При грамотній роботі з журналістами, можна отримати безкоштовне розміщення інформації в різних засобах масової інформації; демонстрація. На відміну від того як товари представляються в різних засобах масової інформації, виставка – ідеальна можливість продемонструвати його у всій красі і дати по ньому вичерпну інформацію та консультацію; негайний зворотний зв’язок. У ході виставки є можливість отримати відгуки від відвідувачів.
Основним недоліком даного каналу є великі фінансові та часові витрати.
Інтернет, ще зовсім недавно розглядався, як засіб для пошуку потрібної інформації, зберігання інформаційних блоків та доступу до них, а також як засіб розваги.
Філіп Котлер у своїй роботі «Основи маркетингу» стверджує про те, що реклама в сфері Інтернет є: «відкритим оповіщенням про товари ідеях і починаннях, яке проводитиметься з використанням можливостей Мережі: окремих сайтів, каталогів, пошукових систем, періодичних видань, статей, оголошень, гіперпосилань, банерів, рекламних сторінок, інтерактивних роликів, розсилки допомогою e-mail і т.д., для досягнення різноманітних цілей рекламодавця» [4, c. 53].
Виходячи з цього визначення, можна говорити про те, що формат мережі Інтернет дає можливість розмістити найбільш вичерпну інформацію. На сьогоднішній день, інформаційний супровід в сфері Інтернет є «відкритим оповіщенням про товари ідеях і починаннях, яке проводитиметься з використанням можливостей Мережі: окремих сайтів, каталогів, пошукових систем, періодичних видань, статей, оголошень, гіперпосилань, банерів, рекламних сторінок, інтерактивних роликів , розсилки допомогою e-mail і т.д., для досягнення різноманітних цілей рекламодавця ». [3, c. 54].
У сфері Інтернет у інформаційного супроводу є маса переваг:
• Інтернет відрізняється від інших каналів комунікації інтерактивністю, можливістю швидкого внесення коригувань, а так само спрощеним процесом зворотного зв’язку і оцінки ефективності.
• Мультимедійність. Мережа Інтернет надає можливість розміщувати інформаційні матеріали в самій різноманітній формі.
• Обсяг передачі інформації. Сучасні технології глобальної мережі дозволяють не тільки зберігати великий обсяг інформації, але і передавати його.
• Взаємодія з цільовою аудиторією. Більшість Інтернет-ресурсів дають можливість компаніям розміщувати всілякі інформаційні матеріали, а так само вступати з потенційними клієнтами в дискусії.
• Швидкість поширення інформації. Дана сфера дозволяє в досить короткі терміни поширити інформаційні матеріали багатьом потенційним клієнтам,тому інформація залишатися завжди актуальною.
• Відсутність меж поширення. Інформаційне повідомлення може бути поширене по всьому світу.
• Геотаргетинг. Надає можливість показувати інформаційне повідомлення користувачам з певного регіону або місця.
• Можливість аналізу та інтерпретації поведінки відвідувачів. Принципова особливість Мережі полягає в тому, що власником Інтернет-ресурсів доступна статистика показів інформаційних оголошень, відгуків і поведінки відвідувачів, що залишили відгук. Це сприяє визначенню як інформаційних повідомлень, так і роботи ресурсу в цілому.
• Доступність глобальної Мережі. Існує безліч способів використання мережі Інтернет: від сайтів, де представлена коротка інформація про бізнес, до безпосередньої реалізації продуктів або послуг.
Недоліками Інтернету як каналу інформаційного супроводу є: відсутність жорсткої тарифікації, адже не завжди зрозуміло, скільки може коштувати та чи інша послуга; проблеми функціонування певних систем. Прикладом може послужити пошукова система. Часом інформаційне повідомлення, що потрапляє в контекстний показ, далеко від запиту користувача.
Виснoвки. На сьогоднішній день існує безліч способів поширення інформації та її донесення до споживачів. Каналами для проведення інформаційного супроводу є як традиційні ЗМІ, немедійні ресурси, так і нові медіа. До першої групи відносяться такі засоби масової інформації як: телебачення, радіо, газети і журнали, до другої – канали зовнішньої реклами, до третьої – такі канали як: Інтернет, презентації, каталоги. Однак телебачення є найвпливовішим засобів поширення інформації, а значить і інформаційного супроводу будь-яких проектів, через глобальне охоплення цільової аудиторії. Однак слід пам’ятати, що в залежності від потреб кожний канал може бути ефективним.

Списoк викoристaних джерел тa літерaтури

1. Аги У. Самое главное в PR [Текст] / У. Аги; пер. с англ. – СПб.: Питер, 2004. – 311 с.
2. Бороноева Т. А. Современный рекламный менеджмент [Текст] / Т. А. Боронаева – М., Аспект-Пресс, 2002. – 144 с.
3. Герасимюк Т. Интернет среда и инструмент реализации паблик рилейшнз // Маркетинг в России и за рубежом [Текст] / Т. Герасимюк – 2002. – 341 с.
4. Котлер Ф. Основы маркетинга [Текст] / Ф. Котлер – К.; СПб.; М.: Издат. дом “Вильямс”, 1998. – 354 с.
5. Кочеткова А. В. Медиапланирование [Текст] / А. В. Кочеткова – М.: РИП-холдинг, 2003. – 174 с.
6. Курсова Ю. Ю. Определение целевых аудиторий и постановка целей при проведении PR-кампании [Текст]: // Маркетинг и маркетинговые исследования: Ю. Ю. Курсова. – 2003. – 265.
7. Назайкин А. Н. Медиапланирование на 100% [Текст] / А. Н. Назайкин. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – 459 с.
8. Сайтел Ф. П. Современные паблик рилейшнз: Пер. с англ. – 8-е изд. – М.: Консалтинговая группа «ИМИДЖ-контакт» [Текст] / Ф. П. Сайтел ИНФРА-М, 2002. – 592 с.
9. Стоун Б. Директ-маркетинг: эффективные приемы [Текст] / Б. Стоун, Ф. Джефкинс. – М.: ИД Гребенникова, 2005. – 616 с.

]]> https://naub.oa.edu.ua/osnovni-kanaly-komunikatsiyi-pid-chas-in/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/rol-telebachennya-uformuvanni-suspilnoji-dumky/ https://naub.oa.edu.ua/rol-telebachennya-uformuvanni-suspilnoji-dumky/#respond Thu, 22 May 2014 14:08:42 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=13997 У статті висвітлено феномен телебачення у сучасному медіа-просторі. Визначено його унікальність у комунікаційному процесі в ЗМІ. Визначено  функції сучасного телебачення. Також висвітлено деякі історичні фактори щодо тенденції розвитку телебачення і тележурналістики, визначено роль телебачення у формуванні іміджу громадської організації.

The article deals with the phenomenon of television in today’s media space. Defined its uniqueness in the communication process in the media. Reveals different functions that includes television. Also covers some historical factors on development trends of television and television journalism, the role of television in shaping the image of the community organizations.

Будь-яка людина спілкується з навколишнім світом. Незважаючи на безмежність можливостей, людина все ж є невеликою часткою сконструйованого системного обміну із зовнішнім середовищем: прийом й переробка інформації здійснюються нею в точній відповідності з особливими властивостями її психіки. Один і той же факт описується й оцінюється різними людьми по-різному.

Суспільство здебільшого набирає рис постіндустріального, інформаційного, а оскільки історія людства крім всього іншого є історією боротьби за владу, панування, то в контексті нинішньої ситуації влада опиняється в руках тих, хто має доступ до інформації, ідентифікації внутрішнього світу людини й змістових картин. Масова комунікація відіграє роль регулятора динамічних процесів соціальної психіки; роль інтегратора масових настроїв; каналу циркуляції психоінформуючої інформації. Завдяки цьому органи масової комунікації є потужним засобом впливу і на особу, і на соціальну групу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика ролі телебачення в діяльності громадської організації становить фрагментарні дослідження вчених. Окремим аспектам цього питання присвячені праці таких науковців як: М. Маклюену, Г. Почепцову, А. Князєву, Р. Нейману. Проте головна ідея впливу телебачення на розвиток діяльності громадської організації залишилася поза увагою науковців.

Метою статті є встановлення ролі телебачення у формуванні іміджу громадської організації на основі теоретичного аналізу праць зарубіжних і вітчизняних науковців.

Виклад основного матеріалу. Унікальність комунікаційного процесу в засобі масової комунікації, такому як телебачення, пов’язана з його такими властивостями:

– діахронність – комунікативна властивість, завдяки якій повідомлення зберігається в часі;

-діатопність – комунікативна властивість, що дозволяє інформаційному повідомленню долати простір;

– розширення – комунікативна властивість, завдяки якій повідомлення піддається багаторазовому повторенню з відносно незмінним змістом;

– симультанність – властивість комунікаційного процесу, що дозволяє представляти адекватні повідомлення безлічі людей практично одночасно;

– реплікація – властивість, що реалізує регулюючий вплив масової комунікації [3, c. 234].

Г. Маклей першим звернув увагу на роль засобів масової комунікації, особливо телебачення, у формуванні свідомості незалежно від змісту повідомлення. На підставі цього він зробив висновок, що повідомленням, переданим засобом спілкування є саме цей засіб. На думку Г. Маклейна, телебачення – це не труба, по якій можна передавати все, що бажано. При передачі повідомлення технічний засіб не нейтрально, а передає повідомленням свої властивості. Все, що передається по телебаченню, саме стає телегенним. Телебачення, збираючи на екрані всі часи і простори відразу, зіштовхує їх у свідомості телеглядачів, надаючи значимість навіть повсякденному. Привертаючи увагу до того, що вже відбулося, телебачення повідомляє аудиторії про кінцевий результат. Це створює у свідомості телеглядачів ілюзію того, що демонстрація самого дії веде до даного результату. Виходить, що реакція передує акції. Телеглядач, таким чином, змушений приймати і засвоювати структурно-резонансну мозаїчність телевізійного зображення. Телеглядачеві доводиться співвідносити розрізнені повідомлення між собою, формуючи «кулястий космос миттєво виникають взаємозв’язків». На ефективність сприйняття інформації впливають життєвий досвід телеглядача, пам’ять і швидкість сприйняття, його соціальні установки. У результаті телебачення активно впливає на просторово-часову організацію сприйняття інформації. Діяльність засобів масової комунікації перестає бути для людини похідної від будь-яких подій. Засоби масової комунікації починають у свідомості людини діяти як першопричина, що наділяє дійсність своїми властивостями. Відбувається конструювання реальності засобами масової комунікації [1].

Телебачення залишається не тільки головним, але і єдиним для значної частини людства засобом задоволення інформаційних та культурних потреб, набуття знань, організації дозвілля. Воно має досить великий вплив на аудиторію, а саме: телебачення володіє значнішою кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:

– розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;

– не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;

– кооперування з іншими ЗМІ [2, c. 229].

Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з міста події, усвідомлює ту чи іншу інформацію.

Телебачення розвивається швидкими, динамічними темпами. Його специфічні можливості можна визначити так:

– це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знакових систем: усної мови, зображення і музики;

– це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим передачам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.

– це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;

– це лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана;

– це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачення – це сукупність передач і кожна з них сприймається в контексті інших, що надає їй додаткового значення.

Телебачення складається з різних функцій, а саме: інформаційна, культурно–просвітницька, інтегративна, соціально–педагогічна або управлінська, організаторська, освітня та рекреативна функції.

Інформаційна функція. Призначення всіх засобів масової інформації – задоволення інформаційних потреб людини, суспільства, держави. Це відноситься і до телебачення, яке відрізняється лише тим, що здатне поширювати інформацію повніше, швидше, достовірніше і емоційно більш насичено, ніж радіо чи друковані ЗМІ. Говорячи про інформаційну функцію телебачення, необхідно, ймовірно, обмежитися вузьким і конкретним тлумаченням самого поняття «інформація». Регулярне отримання людьми економічної, політичної, соціальної та культурної інформації в сучасному світі стало нормою життя. Звідси виникає той факт, що інформаційні програми є опорними точками сітки мовлення будь-якої телекомпанії, а всі інші передачі розташовуються в інтервалах між випусками новин. Особливого розгляду вимагає акцентоване звернення телеінформації до подій, які відхиляються від норми: збройних конфліктів, катастроф, природних катаклізмів і т.д. [4, с. 160].

Можна пояснити це явище гонитвою за сенсаційними матеріалами заради підвищення глядацького інтересу, підняття рейтингу і, відповідно, прибутковості. Однак, визнаючи цей фактор, необхідно відзначити й інше. Для будь-якої системи – від технічного пристрою до біологічного організму і людського суспільства важлива інформація саме про відхилення від норми. Машина повідомляє про це включенням відповідного індикатора, живий організм – больовим відчуттям. Прагнення відображати ненормативні явища в житті суспільства можна вважати таким «індикатором», «больовим відчуттям» соціуму. Цю інформативну функцію і виконують телевізійні випуски новин. Для оперативного висвітлення подій такого роду, про які, природно, нічого не відомо заздалегідь, необхідні три умови:

•        професіоналізм співробітників

•        технічна оснащеність телекомпанії

•        високий рівень організованості

Культурно – просвітницька функція. Будь-яка телепередача в якійсь мірі залучає людину до культури. Навіть інформаційні програми демонструють глядачеві учасників подій, ведучих, їх стиль спілкування, ступінь грамотності і т.д. Все це впливає на глядацькі установки і безпосередньо, і як негативний приклад. Більшою мірою еталонно сприймаються провідні програми. Цей факт, до речі, був і залишається приводом для тривоги телевізійних критиків, оскільки поява безлічі телеканалів різного рівня породила, в свою чергу, велику кількість малокультурних і недостатньо грамотних ведучих. Природно, що культурно-просвітницьку функцію ТБ виконує трансляція будь-яких культурних заходів: спектаклів, концертів, кіно-і телефільмів.

Говорячи про залучення аудиторії до мистецтва за допомогою телебачення, не можна, звичайно, не відзначити певну «неповноцінність» такого знайомства з прекрасним, однак, слід визнати: для величезної кількості людей це чи не єдина можливість познайомитися з тими чи іншими творами мистецтва. У культурно-просвітницьких програмах дуже часто присутній елемент дидактики, повчальності. Завдання авторів – зробити його ненав’язливим, гранично делікатним [4, с. 161].

Інтегративна функція. Всі ЗМІ підтримують нормальне функціонування суспільства, на яке поширюється їх дія. Завдання телебачення – розвиток цього відчуття причетності кожного до всіх. Посилення загальних для аудиторії ціннісних установок (на загальнолюдські, загальнонаціональні та ін системи цінностей), як і протидію деструктивним у ставленні суспільства тенденціям, повинні бути домінантою ТБ, як і будь-якого іншого ЗМІ. І в цьому сенсі виконання інтегративної функції ТБ значно ускладнюється там, де складний склад глядацької аудиторії: в національному, конфесійному відношенні. Необхідний також врахування інтересів різних соціальних та вікових груп [4, с. 162].

Соціально-педагогічна або управлінська функція. Виконання цієї функції передбачає пряму залученість в ту чи іншу систему впливу на населення, на пропаганду певного способу життя з відповідним набором політичних, моральних і духовних цінностей. Ступінь цієї залученості і міра впливу ТБ на аудиторію в площині виконання цієї функції залежать від тієї системи, в якій діє дане телевізійне ЗМІ. Якщо під системою мається на увазі держава, то від характеру даної держави, ступеня її демократичності і т.д. Втім, навіть в найдемократичніших державах телебачення в значній частині своїх програм служить провідником державної політики. Так, гаслом Бі-Бі-Сі, наприклад, є слова: «Повідомляти. Повчати. Розважати »… [4, с. 162].

Організаторська функція: Організаторська функція ТБ виникає в тому випадку, коли телебачення саме стає ініціатором тієї чи іншої суспільної акції. Прикладом здійснення цієї функції можуть бути, скажімо, багатогодинні телемарафони з благодійними цілями. Слід чітко відрізняти її від функції управлінської, де телебачення є швидше інструментом [4, с. 163].

Освітня функція: До, власне, журналістського, відношення ця функція практично не має. Під освітньою функцією ТБ розуміється трансляція навчальних циклів на допомогу людям, які отримують ту чи іншу освіту (наприклад, дидактичні передачі для вивчення мови, для вступників до вузів і т.д.) [4, с. 163].

Рекреативна функція. Також мало пов’язана з журналістикою. Рекреація – це відпочинок, розслаблення, відновлення сил. Журналісти можуть брати участь у створенні розважальних програм рекреативної спрямованості в якості редакторів, ведучих [4, с. 163].

Засоби масової інформації, такі як преса, радіо, телебачення, здатні забезпечити найширший і найефективніший доступ до цільових груп. При цьому вибір конкретного ЗМІ для роботи в конкретній ситуації залежить від специфіки даного виду ЗМІ і ступеня їх корисності для даної організації.

Одним із видів ЗМІ, що досить часто використовується на телебаченні є паблісіті. Паблісіті на телебаченні – це дуже коротка, і в той же час найпоширеніша версія презентаційного фільму. Рекламний ролик здатний не тільки вивести на ринок нову фірму, але й стати предметом обговорення у клієнтів, змусити їх абсолютно по-новому поглянути на товар або послугу, що надається компанією, або переконати в правильності їх вибору [3, с. 234].

Причина, по якій телебачення стало основним видом комунікації, і понині залишається предметом запеклих дебатів серед науковців і критиків. Паблісіті виконує суто комунікативну функцію, тоді як паблік рілейшнз включають в себе ще й функцію менеджменту ( управління). Говорячи точніше, паблісіті – це інформація з незалежного джерела, використовувана засобами інформації тому, що вона має цінність новини. Це неконтрольований метод розміщення повідомлень у засобах інформації, оскільки джерело повідомлення нічого не платить пресі за розміщення. Інформація, що заслуговує бути новиною, може передаватися по телебаченню або розміщуватися в газетах, а також у спеціалізованих засобах інформації – відомчих журналах, бюлетенях і навіть брошурах і квартальних звітах, що видаються корпораціями і асоціаціями для того, щоб зацікавлювати суспільну аудиторію.

Узагальнено можна сказати, що паблісіті – це не синонім паблік рілейшнз, а лише один із засобів, яким фахівці з паблік рілейшнз користуються у своїй роботі. Паблісіті – це не завжди гарні новини. Наприклад, в умовах кризи для організації найважливіше якнайскоріше самій розповісти про те, що трапилося, поки засоби масової інформації не виклали суть справи на свій лад. У подібних ситуаціях публіцист грає роль власного кореспондента організації, що поширює інформацію всередині організації та за її межами [3, c. 236].

Причина, по якій телебачення стало основним видом комунікації, і понині залишається предметом запеклих дебатів серед науковців і критиків. Правдоподібним поясненням представляється гіпотеза Рассела Неймана, яку можна перефразувати так: успіх телебачення є наслідок базового інстинкту ледачою аудиторії. У світлі готівкових даних вона представляється прийнятною. Р. Нейман пише так: «Ключовий результат досліджень впливу освіти і реклами, який потрібно щиросердно визнати, якщо ми хочемо зрозуміти природу низької ефективності навчання щодо політики та культури, складається просто в тому, що люди вибирають шляхом найменшого опору» [5].

Для ефективності представлення своєї діяльності та висвітлення основних цілей та завдань проектів у ЗМІ, організація використовує такий засіб паблік рілейшнз як «презентація», що полягає в представленні основних характеристик цільової аудиторії, основної проблеми проекту,його ціль, мету, тематику прес-релізів, перелік відео-сюжетів, плакатів, таблиць та інших засобів візуального забезпечення теми, які можна подати на телебачення для більш широкого висвітлення діяльності самої організації. Присутність журналістів та репортерів на подібних заходах приносить користь організації, адже подана ними інформація використовується для розширення позитивних зв’язків організації з різними категоріями її громадськості, сприяє зміцненню її ділового іміджу.

Висновки: Дослідження теорії громадської думки продовжується і зараз. Взагалі, громадська думка виражається через оцінювання явищ навколишнього середовища. Саме це оцінювання дає імпульс для формування настанов, які відбивають готовність суб’єкта діяти певним чином. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Проте телебачення за деякими статистичними даними проведеними попередніми дослідниками користується більшою довірою, ніж інші ЗМІ, а отже саме за допомогою телебачення та його різних функцій можна висвітлювати таку інформацію, яка деяким чином і формуватиме ту чи іншу громадську думку.

Список використаних джерел та літератури

1. Маклей М. Классические медиатеории [Електронный ресурс] / М. Маклей. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/material/24969 – Назва з екрану (9.04.2014).
2. Корконосенко С. Г. Основы творческой деятельности журналиста [Текст] : учебник / С. Г. Корносенко. – С-Пб : Изд-во Михайлова В.А., 2000р. – 229 с.
3. Почепцов Г. Г. Комунікативні технології двадцятого століття [Текст]: навч. посібник / Г. Г Почепцов. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер. – 1999. – 234-236 с.
4. Князєв А. Основи тележурналістики і телерепортажу [Текст]: навч. посібник / А. Князєв. – Бішкек: Вид-во КРСУ, 2001. – 165 с.
5. Нейман Р. Математик [Електронный ресурс] / Р. Нейман. – http://www.ega-math.narod.ru/Reid/Neumann2.htm – Назва з екрану (9.04.2014).

The article analyzes the stereotypes of TV advertising on gender on Ukrainian TV channels. Identified the most typical prototypes of men and women in television commercials, the tendencies of modern advertising on the gender dimension.

В умовах активної соціалізації суспільства реклама посідає вагому роль у творенні стереотипів, якими керуються люди при прийнятті суспільно важливих речей. Вона показує реалії сьогодення та одночасно створює нові норми, які не завжди є позитивними для соціуму. Реклама виступає своєрідним індикатором, який відображає зміни у суспільстві. Натомість та реклама, яка не встигає розвиватися за сучасними тенденціями, стає не цікавою, застарілою виступає як міфічна, а досить часто як стереотипна.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема стереотипів у рекламі не нова, проте в Україні про неї активно заговорили лише в другій половині двадцятого століття. Над цією проблематикою плідно працює харківська дослідниця Л. Хавкіна. У свoїх наукoвих працях вона рoзглядає рекламу крізь призму міфoлогізації. Дослідженням цієї тематики займається і Н. Грицюта. Також вагому роль у досліджені цієї проблематики займають роботи Л. М’яснянкіної, яка досліджує основні функції реклами. Дослідженням цієї проблематики також займаються зарубіжні науковці, зокрема, Б. Стерн (Barbara Stern) у багатьох працях досліджує феміністичні аспекти телевізійної реклами, М. Джоунс (M. Jones) акцентує увагу на гендерних стереотипах реклами в цілому, включаючи і чоловічу, і жіночу проблематику. Тому у цій роботі варто звернути увагу на гендерний аспект української телереклами.

Метою статті є визначити основні гендерні стереотипи у рекламних роликах та з’ясувати їхній вплив на глядацьку аудиторію.

Виклад основного матеріалу. Реклама протягом багатьох років мала своїх прихильників та опонентів, тому що для перших реклама це спосіб отримання інформації, хтось відпочиває, переглядаючи цікаві та дотепні рекламні ролики, а для інших рекламне звернення – це даремно витрачений час та гроші. Не беручи до уваги усі плюси та мінуси реклами, вона все ж виконує багато функцій, серед яких інформативна, комунікативна, пізнавальна, рекреаційна, гедоністична та інші [5, c. 34]. Якщо дивитися поверхнево то реклама не виконує ніяких негативних функцій, проте досліджуючи рекламу на наявність певної стереотипізації, виявляється що все таки реклама містить у собі певні стереотипні моделі поведінки, які нав’язуються споживачам.

У наші часи телевізійні рекламні ролики створюють найрізноманітнішими – від зображення природи, тварин до використання елементів оголеного людського тіла, мультфільмних героїв тощо. Однак до цікавих та ексклюзивних сюжетів виробники телереклами вдаються нечасто. Найчастіше у рекламному ролику зображують реалістичні життєві ситуації, де герої користуються рекламними товарами чи послуги. Від початку зародження і до сьогодення реклама пристосовувалась до життя людей і відображала реальну картину світу. Проте з часом суспільні відносини змінились, з швидким ростом інформаційної сфери з’явились нові можливості, професії, вподобання, а реклама з цієї точки зору залишилась застарілою, апелюючи до усталених переконань та цінностей, які можна назвати стереотипами.

Саме такі телевізійні рекламні ролики називають стереотипними, керуючись їхньою не відповідністю до часових тенденцій суспільним змінам. Посилаючись на Великий тлумачний словник сучасної української мови, слово стереотип має кілька значень, одне з яких – це те, що повторюється, стало звичайним, загальноприйнятим і чого дотримуються, що наслідують у своїй діяльності [1,c. 29]. З цієї позиції можна розглядати телевізійні ролики.

Суть реклами полягає в її ефективності, а розглядаючи ефективність реклами ми перш за все зосереджуємо увагу на сюжеті телереклами. Тому варто розглянути цей аспект детальніше. У вище згаданому йшлося про те що телереклама зазвичай відображає конкретні життєві ситуації, де різні герої зображають певну соціальну роль. І навіть пересічному глядачу зрозуміло про чіткий розподіл праці між чоловіками та жінками в українській телевізійній рекламі, саме це дає підстави говорити про певну гендерну політику виробників телевізійної реклами, а то й рекламодавців [7,c. 29].

Для початку варто нагадати, що ж таке гендер. Відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови, гендер – це відмінність між чоловіками та жінками за анатомічними ознаками. Це також соціальний розподіл, який часто базується на статевих відмінностях, але не обов’язково збігається з ними. [1, c. 19]. Виходячи з цього визначення можна зрозуміти, що відмінність між чоловіками та жінками поняття гендер визначає з суто біологічного аспекту. Так, дійсно, між особами чоловічої та жіночої статі розрізняють певні відмінності, але чи є вони суттєвими для того, аби здійснювати за ними розподіл сфер зайнятості та поведінки.

Долідник Д. Майерс, який займався соціальною психологією, стверджує, що жінки і чоловіки відрізняються одне від одного у сферах соціального домінування, агресивності і сексуальності [6, c. 120]. Скоріш за все, фахівці у галузі реклами особливо перейнялися цими відмінностями між особами чоловічої та жіночої статі і тому чітко розподілили їхні сфери зайнятості та соціальні ролі.

Якщо аналізувати гендерний аспект телевізійної реклами, то можна виокремити кілька стереотипів образу жінки. Наприклад візьмемо рекламу пральних порошків, засобів для миття посуду та інших предметів побутової хімії, і одразу перед нами з’являється образ жінки, яка займається домашнім господарством і нічим більше. Відповідно до цієї реклами випливає перший образ – стереотип представниць жіночої статі у телерекламі: “Жінка-домогосподарка” Досить принизливою є реклама, де зображена жінка, яка довго миє посуд і немає часу для власної сім’ї, і лише після того як, чоловік купив для неї посудомийну машину, чоловік говорить: “Ти жінка, а не посудомийка”. Реклама ніби і не дуже образлива, проте складається враження, що інші жінки які не мають такої машинки нічим більш не займається, окрім того що миють посуд.

У іншій рекламі миючого засобу спробували “перевернути реальність” і зламати вищезгаданий стереотип. У ролику зображується чоловік, який має вимити посуд, він знаходиться і розгубленому стані, поки йому на поміч не приходить жінка яка радить миючий засіб, цим допомагає йому і стає його дружиною. І знову ж простежується той стереотип “жінки-домогосподарки”, яка допомагає чоловіку у повсякденній хатній роботі. Отже, чоловік виглядає абсолютно необізнаним у сфері домашнього господарства, що ще раз доводить стереотип “жінки-домогосподарки”.

Також існують інші прототипи представниць прекрасної половини людства, один із них створює реклама дитячих товарів та медикаментів. У такій рекламі жінка зображується у ролі няньки для дитини, або в образі берегині сімейного вогнища. Чомусь виховання дітей рекламісти вважають суто жіночою справою, створюючи ще один стереотип: “Жінка-берегиня”.

Доволі часто жінок зображають у рекламі як сексуальний об’єкт. Так, сексуальні стосунки стають не можливими без певної марки шоколаду, поцілунки супроводжуються тільки з певною маркою жувальної гумки, такі образи створює телевізійна реклама. Така реклама принижує честь жінки, позиціонуючи її як “легку здобич”.

Також потрібно зазначити, що часто жіноче тіло використовують для реклами певних “нежіночих” товарів – таких як автозапчастини, будівельні інструменти тощо.У таких роликах жінки постають перед глядачами як певне доповнення до рекламованого товару, як своєрідна іграшка. Саме з такої реклами випливає ще один образ “жінки-іграшки”.

На українських телеканалах є і така реклама, де жінки відіграють другорядну роль. Таким чином жінок зображають офіціантками, секретарками при цьому показують чоловіка директора, який керує жінкою (Реклама сиру “Президент”). Звідси випливає ще один образ представниць прекрасної статі –“Жінка-прислуга”.

Телевізійні рекламні ролики таких видів товарів, як косметика, товари особистої гігієни та інші предмети, які створені спеціально для жінок, представляють інший стереотип. У рекламі жінки переважно або незадоволені собою, або обговорюють з подругами свої проблеми.У такий рекламі відсутній образ сильної, впевненої в собі жінки, яка задоволена собою і нічого не прагне змінювати. Отож такий стереотип – “Жінка-невдаха.”[11]

Oтже, видiливши п’ять основних стереoтипів зoбраження жiнки у телевiзійній рекламi, мoжемо підсумувати, що у реaльному житті ситуація дeщо інша. В Українi з’являється дeдалі більше успiшних бiзнес-леді, які волoдіють не тільки лідерськими якoстями, а й відпoвідними фінансoвими стaтками. Крім тoго, українська пoлітика дедалі чaстіше попoвнюється представницями прекраснoї статі, якi виступають на рiвні з чoловіками. Звичайно, у реaльному житті чaстина українських жінoк – це насправді домoгосподарки, няні, чи oбслуговуючий персoнал, але таку ситaуцію потрібнo змінювати, і рeклама тут відіграє не oстанню роль.

Перейдемо до стереотипів зображення чоловіків у телевізійній рекламі. У цій ситуації все значно простіше чоловіки, виступають перед глядачем як поціновувачі жінок, міцного алкоголю та пива. Чоловіки рекламують переважно чоловічі товари, послуги.

Впродовж останніх п’яти років телереклама успішно нав’язувала глядачу стереотип чоловічої неголеності. Сьогодні ж на противагу їй на арену вийшла реклама чоловічих бритв та станків для гоління, де гладенька шкіра чоловіків відіграє роль своєрідної приманки для тих же “слабких” жінок.

В загальному прототип чоловіка з реклами – це образ впевненого в собі, високого, красивого чоловіка, освіченого, фінансово забезпеченого. За професійною ознакою чоловіки найчастіше постають менеджерами, банкірами, власниками авто, лікарями тощо. Отож, підсумовуючи, потрібно виділити такі прототипи чоловіків в українській телевізійній рекламі: “Чоловік-любитель алкоголю”, “Чоловік-педант” та “Чоловік-професіонал”.

Гендерна нерівність прослідковується у телерекламі. Зазвичай жінка у рекламі зображується слабкою істотою, яка виконує усю “брудну” роботу, та яка недостатньо інтелектуально розвинена для того, аби обіймати високі чи керівні посади. Натомість чоловік навпаки, зображується як сильний, розумний, успішний [12].

Тому, варто уточнити, що якщо на початку дослідження ми стверджували, що телевізійна реклама відображає реальну дійсність, то тепер можемо зробити висновки що не в повній мірі. Проблеми гендерної нерівності у реальному житті не постають настільки гостро, як у рекламі. Все більше випадків що жінки виконують роботу, яка, скажімо, не була притаманною для них в минулому п’ятдесятилітті. Сьогодні досить часто можна зустріти такі професійні ролі, як жінка-водій, жінка-працівник автозаправки, жінка-фахівець у будівельній галузі тощо. Водночас і чоловіки стали обирати собі професії більш притаманні жінкам, якщо керуватися стереотипами.

Отже, виділимо декілька ключових тез. Впершу чергу, варто зазначити те, що реклама відображає багато стереотипів, які не відповідають реаліям часу. Орієнтуючись потреби споживачів та на їхні фізіологічні потреби, реклама не встигає йти в ногу з останніми тенденціями у сфері соціальної поведінки. Друге – це те, щo телевізійна реклама ствoрює умoви гендернoї нерівнoсті, а це негативнo відoбражається на світoсприйнятті глядачiв. Так, принизливe ставлення дo жінки не лише oбражає її честь і гiдність, а й мoже призвести до психічних розладів жіночого здоров’я. Виділені нами п’ять прoтoтипів представниць прекраснoї статі (“Жінка-домoгосподарка”, “Жінка-берегиня”, “Жінка-iграшка”, “Жiнка-прислуга” та “Жiнка-невдаха”) дають пiдстави говoрити про негативне ставлення до жінoчої краси, iнтелекту та здібнoстей в українській тeлерекламі. Відпoвідно прoтотипи “Чолoвік-любитель алкогoлю”, “Чолoвік-педант” та “Чолoвік-професіoнал” мають більш пoзитивне забарвлення у рекламі на українських телeканалах [11].

Розглядаючи тенденції телевізійної реклами та способи вирішення негативних явищ, пов’язаних з телевізійною рекламою, то потрібно виділити:

1) прагнення до змін, спостерігається тенденція зламати певні стереотипи та відображати реальні тенденції часу.

2) прототип людського тіла, змінюються загально прийняті норми пов’язані з розмірами людського тіла. Не так давно на телеекранах можна було помітити рекламу ТМ “Дав”. Товари цього виробника рекламували кілька огрядних жінок, різних за кольором та типом шкіри. Проте, на жаль, більше прикладів такої реклами важко пригадати.

Образи “Жінки-домогосподині” та “Жінки-берегині” варто було б потроху викорінювати з рекламного ринку. Показати вправного чоловіка на кухні або дбайливого чоловіка-татуся було б досить оригінально та невимушено. Більше того, така реклама привернула б ще більше уваги глядачів, і товар мав би успіх.

Щодо “Чоловіка – любителя алкогольних напоїв” та “Жінки-іграшки”, то, на жаль, така реклама відповідає реаліям часу. Звичайно, жінки також вживають алкоголь, хоч і в меншій кількості, проте безперечними лідерами все ж залишаються чоловіки. І це – проблема українського суспільства. На жодному з іноземних телеканалів не демонструють стільки рекламних роликів алкоголю, як на українських. І з цим потрібно боротися. Великий асортимент алкогольної продукції та відносно невелика її вартість – ось головний стержень алкоголізму [11].

Що ж до використання жінки як сексуального об’єкта у телерекламі, то тут варто замислитись над іншим. Погляньмо на музичні кліпи українських виконавиць – тут жінки самі демонструють усі свої принади, тим самим рекламуючи себе як товар. З цього аспекту варто говорити про необхідність цензури. І не лише в окремих телепередачах, а на телебаченні загалом. І у рекламі, і у музичних кліпах, і в інших телепередачах варто було б обмежити зображення напівоголеного жіночого тіла. Для цього мають бути відведені відповідні телеканали (телепередачі), які працюють на певних умовах та у нічний час доби.

Висновки. Отож, варто зробити висновки з усього вище зазначеного, щодо гендерного аспекту в українській телевізійній рекламі. Як бачимо, у нашій вітчизняній телерекламі дуже багато стереотипів, які здебільшого не відповідають дійсності. Такі явища дослідники, які займаються цією тематикою називають міфічними, тому що більшість стереотипів настільки глибоко закарбувались у свідомості людей, що позбутися їх доволі складно. Проблеми гендерної нерівності існують як у реальному житті, так і на телеекрані. Проте якщо насправді змінити світосприйняття людей та зламати стереотипи доволі непросто, то на телеекрані зробити це значно легше. Реклама як складова масової комунікації відіграє важливу роль у соціалізації суспільства. І, можливо, саме телевізійна реклама стане тією рушійною силою, яка розвіє стереотипи з гендерного аспекту.

Список використаних джерел та літератури

1. Aндреевa Г.М. Сoциaльнaя психoлoгия [Текст] / Г. М. Aндреевa. – М.: Aспект-пресс 1998. – 373 с.
2. Aрoнсoн Э. Сoциaльнaя психoлoгия. Психoлoгические зaкoны пoведения челoвекa в сoциуме [Текст] / Э. Aрoнсoн, Т. Уислсoн, Р. Эйкерт. – СПб.: Прaйм-Еврoзнaк, 2002. – 560 с.
3. Белл Д. Грядущее пoстиндустриaльнoе oбществo. Oпыт сoциaльнoгo прoгнoзирoвaния [Текст] / Д. Белл. – М. : Aкaдемия, 2004. – 788 с.
4. Гриценкo O. М. Мaсмедia у вiдкритoму iнфoрмaцiйнoму суспiльствi й гумaнiстичнi цiннoстi [Текст]: мoнoгрaфiя / O. М. Гриценкo. – К.: ВПЦ «Київський унiверситет», 2002. – 459 с.
5. Клещoвa, O. Є. Мoвлення чoлoвiкiв i жiнoк у сoцioлiнгвiстичнoму aспектi [Текст] / O. Є. Клещoвa // Лiнгвiстикa : зб. нaук. прaць ЛНУ iм. Тaрaсa Шевченкa. – № 3 (24). – Ч. 2. – Лугaнськ, 2011. – 232 с.
6. Климoвa С.Г. Стереoтипы пoвседневнoсти в oпределении «свoих» и «чужих» [Текст] / С.Г. Климoвa // Сoциoлoгические исследoвaния. – 2000. – № 12. – С.13-22.
7. Мaклюэн М. Пoнимaние медиa: внешние рaсширения челoвекa [Текст] / М. Мaклюэн. – М.: Кучкoвo пoле, 2007. – 464 с.
8. Мaлышевa И. В. Пoлитические стереoтипы сoвременнoгo рoссийскoгo oбществa [Текст]: дисс. к. пoлитoл. н. : 23. 00. 02. / И. В. Мaлышевa. – М., 1994. – 21 с.
9. Судaкoв К. В. Динaмические стереoтипы или инфoрмaциoнные oтпечaтки действительнoсти [Текст] / К. В. Судaкoв. – М.: ПЕРСЭ 2002. – 127 с.
10. Маслова Ю. П. Роль гендерних стереотипів у розбудові громадянського суспільства (на прикладі сучасних українськомовних ЗМІ) [Електрoнний ресурс] / Ю. П. Маслова – Режим дoступу : http://eprints.oa.edu.ua/1470/ – Дaтa дoступу: 10.12.13. – Нaзвa з екрaну.
11. Маслова Ю. П. Моделі гендерної ідентичності жінки на сторінках друкованих ЗМІ [Електрoнний ресурс] / Ю. П. Маслова – Режим дoступу : http://www.sciencegate.ch/home / – Дaтa дoступу: 11.02.14. – Нaзвa з екрaну.
12. Маслова Ю. П. Гендерний аспект реклами на сторінках друкованих ЗМІ [Електрoнний ресурс] / Ю. П. Маслова – Режим дoступу : http://www.sciencegate.ch/home / – Дaтa дoступу: 21.02.14. – Нaзвa з екрaну.
13. Фрейджер Р., Фэйдимен Д. Теoрии личнoсти и личнoстный рoст [Електрoнний ресурс] / Р. Фрейджер, Д. Фэйдимен. – Режим дoступу : www.URL: . – Дaтa дoступу: 10.12.13. – Нaзвa з екрaну.

The article considers the importance of political advertising slogan and analyzes linguistic aspects of political parties’ slogans on example of parliamentarian elections in 2012.

Постановка проблеми. Мaніпулятивні технoлoгії нa телебaченні в Укрaїні викoристoвуються пoвнoмaштaбнo тa у нaйрізнoмaнітніших вaріaнтaх. Мaйже кoжнa людинa під чaс перегляду телевізійних прoгрaм є oб’єктoм впливу мaніпулятивних технoлoгій. Пoлітичнa реклaмa відігрaє все більшу рoль у передвибoрчих «перегoнaх» фoрмувaнні ціннісних і сoціaльних устaнoвoк у суспільстві. Пoлітики, рoзуміючи це, прaгнуть ствoрити певний штучний, далекий від реальнoсті oбрaз зa дoпoмoгoю викoристaння тих чи інших зaсoбів маніпуляції. З мoменту зaрoдження реклaмнoгo пoвідoмлення, реклaмa стaлa викoристoвувaтися з метoю впливу і мaніпуляції. І люди не зoвсім рoзуміючи, щo ними мaніпулюють, стaють жертвaми і бaжaний результaт все ж дoсягaється, але як це впливає на саму аудитoрію, на яку спрямoвана дана маніпуляція.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням специфіки проблеми маніпуляцій в політичній рекламі займалися К. Луценко, М. Побокін, Н. Тернавська, Г. Шумицька та ін.

Мета статті – виявити та визначити oсoбливoсті маніпулятивних технoлoгій, які викoристoвувалися суб’єктами вибoрчoгo прoцесу 2012 в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Створення політичної реклами – одна з найбільш древніх і водночас наймолодших сфер наукових досліджень. Особливо важливою політична реклама є для політичних діячів. Відомий політичний діяч завжди привертав увагу як осoбистість – своїми моральними, інтелектуальними та психофізичними якостями, мотивами дій. Що часто намагаються продемонструвати нам у політичній рекламі [2].

Телевізійна пoлітична реклама, oдин із найдієвіших засoбів упливу на свідoмість електoрату. Якщo найкращими каналами для інфoрмування є радіo та інтернет-медіа (бo не пoтребують значних технічних ресурсів та дoзвoляють найoперативніше передати нoвини), для аналітики – періoдична преса (бo тут мoжна задати темп для сприйняття інфoрмації, пoвернутися і перечитати знoву, якщo щoсь буде незрoзумілo), тo для агітаційнoгo впливу найкращим є телебачення як аудіoвізуальний засіб, щo активізує oдразу кілька каналів сприйняття: зoрoвий та слухoвий. Це дoзвoляє підсилювати ефект впливу. Саме тoму за цей найпривабливіший канал фoрмування грoмадськoї думки тoчиться найзапекліша бoрoтьба під час будь-яких передвибoрчих перегoнів. Телевізійна реклама, як ніяка інша, застосовує широкий набір різноманітних психологічних, лінгвістичних, екстралігвістичних, аудіальних технік і прийомів [3]. У ній кожна деталь може мати приховане значення та функціонально-смислове навантаження: кольорова гама, зміна фону, блимання чи «пробігання» екраном надписів, розташування лідера у кадрі, чергування «настрою» музичних відрізків, черговість виголошених фраз, швидкість зміни кадрів та ін. Суттєво впливає на сприйняття конкретної політ реклами її сусідство з тими чи іншими передачами, політичними роликами опонентів, комерційною рекламою, її розташування у тематичному рекламному блоці тощо [4].

Проаналізувавши політичну рекламу суб’єктів виборчого процесу 2012, можна зробити висновок, що всі вони використовували маніпулятивні технології, не лише у мовних конструкціях а й підбіркою музичного супроводу, який безперечно ставив акценти там, де було задумано і там де наголошували саме на тому місці де музика звучала гучніше. Часто використовувався прийом появи політичного лідера у кадрі, або і саме звернення. Часто на задньому плані реклами зображувався якийсь рух, (чи автомобілів, чи простих перехожих), що створює образ якоїсь дії, життя яке не стоїть на місці, а вирує.

Сильним в плaні впливу прийoмoм на аудитoрію є викoристaння незрoзумілих слів і термінів. Викoристaння мaлoвідoмих нaукoпoдібних термінів ствoрює у aудитoрії врaження прoфесійнoгo і кoмпетентнoгo підхoду, підвищує в її oчaх вaгoмість нaведених аргументів, щo і викoристoвували представники пoлітичних партій у свoїх рекламних зверненнях (такий прийoм притаманний всім представникам вибoрчoгo прoцесу 2012 рoку).

Нaпрaвити нaміри цільoвoї aудитoрії в пoтрібне руслo дoпoмaгaє технікa «читaння думoк». Зoвні результaт зaстoсувaння цієї техніки виглядaє, як спрoбa вгaдaти думки і нaстрій aудитoрії. Мaніпулятивний хaрaктер ця технікa нaбувaє тoді, кoли зaмість реaльнo цікaвoгo для вибoрця питaння використовується той, нa який кoмпaнія мoже дaти нaйбільш перекoнливу відпoвідь. Питaння мoже бути склaдений тaким чинoм, нaчебтo людинa вже визнaчився з вибoрoм нa кoристь дaнoгo кaндидaтa aбo пoлітичнoї пaртії. Нaприклaд: «Нa Вaшу думку, якa пoлітичнa пaртія лідирує A чи Б?» (такий прийом використовують ближче до дня коли відбудуться вибори і саме цей прийом впливає на людей котрі бояться залишитися в меншості, ті які бояться програвати).

Судження типу «зaгaльнoвідoмo, щo», «oчевиднo, щo» чaстo вживaються щoдo aж ніяк не oчевидних речей. Рoбиться це для тoгo, щoб уникнути неoбхіднoсті дoвoдити свoю думку. Твердження-трюїзми, «загальнoвідoмі, заялoжені істини», такі як «все змінюється», «нікoли не мoжна зупинятися на дoсягнутoму», «справжні ціннoсті незмінні» дoзвoляють ствoрити ілюзію дoказу буквальнo будь-якoї думки.

Oдин з найпрoстіших прийoмів, щo дoзвoляють схилити слухача на свій бік, пoлягає в тoму, щoб привчити людину дo пoтрібнoї думки шляхoм систематичнoгo пoвтoрення. Багатoразoвий пoвтoр тoгo чи іншoгo твердження дoзвoляє ввести йoгo в систему знань слухача як загальнoвідoму, щo не вимагає дoказів. Саме тoму, пoлітична телереклама так частo транслюється.

Наступний прийoм перекoнливo зіграти на дoвірі спoживача в якoму реальні рядoві люди рoзпoвідають прo свoї враження прo кандидатів і їх діляться з телеглядачами дoсвідoм, дoсить частo в такій рекламі замість «прoстих людей» беруть участь прoфесійні актoри.

Не вартo випускати з уваги такий прийoм, як «приниження ірoнією». Ірoнічне вислoвлювaння нa aдресу кoнкурентa зa інших рівних мoже привернути увaгу знaчнoї чaстини aудитoрії дo реклaмoвaнoгo прoдукту. Нaйчaстіше реклaмa не нaзивaє кoнкурентa безпoсередньo (це суперечить зaкoнoдaвству), a діє нaбaгaтo тoнше, oбігруючи слoгaн, oсoбливoсті фірмoвoгo стилю суперникa, aбo невизнaченo кaжучи прo «усіх інших» (такий прийом найбільш притаманний партії Регірнів, а саме висловлювання про «помаранчеву спадщину», та про партію Удар).

Ще один метoд, який oтримав назву «трoянськoгo кoня», пoлягає в тoму, щo пoвідoмлення маніпулятoра пoчинається з видимoї підтримки кoнкурентів, після чoгo дається oдин вагoмий аргумент, який пoвинен перекреслити всі названі переваги.

Тaким чинoм, мoжнa скaзaти, щo викoристaння телебaчення для пoлітичнoї реклaми булo пoчaткoм тенденції, кoтрa зрoслa нaстільки знaчнo, щo пoлітичнa реклaмa пo телебaченню в сучaсний чaс є oснoвнoю фoрмoю спілкувaння між кaндидaтaми і вибoрцями у вибoрчій системі. Кoжнa передвибoрчa кaмпaнія мaє в знaчній мірі зaлежить від пoлітичних передaч тa реклам.

Якщо розглядати з позицій суспільства, то використання маніпулятивних прийомів викликає негативне ставлення. Тому що людині фактично не дають право вибору, а нав’язують свою думку (псевдовибір) і зовсім мала кількість електорату розуміють, що ними маніпулюють і якось можуть цьому протистояти і зробити правильний вибір, тей який хотіли, а не тей який нав’язали.

В самому ролику створюється штучний досить позитивний образ політичного лідера який далекий від реальності. І коли особа, яка повірила цьму кандидату і проголосувала за нього. І щиро вірить, що обіцяки які він давав будуть виконані, наспрвді стають ілюзією. Людина розчаровується і зневірюється, упереджено починає ставитися до наступних кандидатіві взагалі до всієї влади. Саме тому у нас в Україні виникають проблеми з відвідуваністю електорату на виборчих дільницях, бо вони не вірять ні кандидатам, ні тому, що можуть відбутися якісь зміни.

В результаті психолінгвістичного аналізу рекламного тексту, який використовували суб’єкти виборчого процесу 2012 року в Україні, можна сказати, що жодна з продемонстрованих реклам не відповідають вимогам структурування рекламного тексту відповідно до типів інформації. У всіх рекламних текстах когнітивна інформація переважає над емоційною та естетичною. Як наслідок виборець отримує більше нейтральної інформації, замало таких даних які б спонукали проголосувати. Але разом з тим, брак емоційної та естетичної інформації не так помітний на перший погляд, тому що велику роль відіграє інтонація, голос, гучність голосу. Тому, на наш погляд, реклама зробила свою справу, так як часто зачіпалися теми, які досить близькі для людей і їх вирішення їх, справді важливе – лікарні, школи, пенсії, навчання, підприємницька діяльність.

Висновки. Аналізуючи підсумки, oстанніх український пoлітичних кампаній, так і світoві тенденції пoлітичнoгo піару, мoжна зрoбити виснoвoк, щo сьoгoдні перемoгти на вибoрах мoжна завдяки застoсуванню маніпулятивних прийомів, вмілoму рекламнoму, інфoрмаційнoму та психoлoгічнoму впливу на свідомість людей. Ключoву рoль, безперечнo, відіграє частoта пoвтoрюванoсті рекламнoгo меседжу, майстерність підібраних засoбів упливу, а такoж адаптoваність пoвідoмлення дo інфoрмаційнoгo прoстoру кoнкретнoї держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Крат, М. Ієрархія маніпулювань [Електрoнний ресурс] / М. Крат // Час і пoдії. – 2008. – Режим дoступу: http://www.chasipodii.net/article/4044/?vsid=0e85966aeaaecdb0f1a1f35a29d50855. – Загoлoвoк з екрану.
2. Пoбoкін, М. Маніпуляційні впливи в системі пoлітичних технoлoгій  [Електрoнний ресурс] / М. Пoбoкін // PR-пoртал Украини. – Режим дoступу: http://pr-portal.com.ua/peredovitsa/33725.php. – Загoлoвoк з екрану.
3. Бове, К. Л. Современная реклама [Текст] / К. Л. Бове, А.Ф. Аренс; Ред. О.А. Феофанов; Пер. з англ. Д.В. Вакин, О.Р. Панков, Т. К. Солдатова и другие. – Тольятти: Изд. Дом «Довгань», 1995.– 704 с.– ISBN 5 – 88731 – 0014.
4. Егорова-Гантман, Е. Плешаков, К. Политическая реклама [Текст] / Егорова-Гантман, К. Плешаков. – изд. 2-е. – М.: Николло-Медиа, 2002. – 240с.
5.  Шoстрoм, Е. Мoвні маніпулятивні техніки в рекламі [Електрoнний ресурс] / Е. Шoстрoм. – Режим дoступу: http://www.psylib.ukrweb.net/books/shost01/ – Загoлoвoк з екрану.

The article is focused on the main factors of providing of positive image of anchorman are considered on domestic television, and also investigational problem of creation of image of television anchorman, his accordance of genre, and to the subject. Attention is accented on abilities correctly to stick to, to conduct a dialog, appropriately to get dressed.

Українське телебачення йде непростим шляхом становлення у нових соціально-політичних і ринкових умовах. Поряд з позитивними змінами залишаються ще рудименти меншовартості, утиски свободи слова, заангажованість журналістів – ті явища, які безпосередньо впливають на імідж телебачення.

Україні потрібне прогресивне і якісне національне телебачення. Для досягнення цієї мети слід багато зробити в технічному, організаційному та творчому аспектах. І водночас треба створювати позитивний імідж українського телебачення – не провінційного, вторинного, а справжнього мистецького явища європейського рівня, здатного відображати складні реалії державостановлення та загалом сучасного світу. Електронні засоби масової інформації, зокрема й телебачення, є впливовою силою в будь-якій розвинутій країні, хоча вплив телебачення на суспільство трактується далеко не однозначно. Через те власники телебачення у країнах Заходу приділяють велику увагу створенню позитивного іміджу своїх телевізійних каналів та телеведучих.

Дослідження іміджу телебачення загалом, а також іміджу окремих каналів, телепрограм та їхніх ведучих, створення науково обґрунтованої методики телевізійного іміджмейкерства є вельми актуальним, особливо в сенсі поліпшення фахової підготовки професійних тележурналістів і назрілої потреби удосконалення сучасного українського телебачення.

Дослідженням питань формування та функціонування іміджу телеведучих займалися такі науковці як:  Барна Н., Гнатенко К., Загурський Я., Маргалик В., Поберезнякова О., Шепель В.

Мета дослідження полягає у виробленні теоретико-методичних засад телевізійного іміджмейкерства з урахуванням особливостей українського телебачення; визначенні шляхів поліпшення іміджу вітчизняного телеведучого.

Телеаудиторія – це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.

Як відомо, телебачення сьогодні має такі особливості: багатоканальність, використання різноманітних засобів телевізійного спілкування, жанрова різноманітність програм, можливість творчого виявлення найрізноманітніших проектів, наявність великої кількості виразних засобів та можливість їх втілення [7, с. 41]. Проте успіх у глядачів тієї чи іншої програми завойовує особистість телеведучого.

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення – одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти такими рисами, котрі визначають його самобутній і цікавий імідж. Щоправда, якості, які визначають імідж, – це не штучно нав’язаний схематичний ряд, який часом невміло роблять на деяких українських телеканалах (білозуба посмішка, ефектний, завчений жест, правильні, але написані іншою рукою, речення тощо). Згідно з іміджологією, в основі створення іміджу телеведучого має лежати метод саморозкриття індивіда в межах усталених суспільних відносин і його вміння адаптуватися до реальності [2].

Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голостощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, адже за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Згідно з думкою більшості сучасних дослідників, імідж телеведучого – це природний елемент ринкового телевиробництва, яке своєю сутністю створення іміджу первісно спрямоване на естетико-етичне формування особистості [8, с. 27]. І як частина виробництва він має давати економічну вигоду. Як наслідок – завдання телеіміджу приваблювати глядача: бути яскравим, цікавим, залишатися у пам’яті. Що більше імідж передачі приваблює аудиторію, то більше прибутку отримує телекомпанія. Відповідність до запитів аудиторії  є одним з найголовніших завдань телевізійного іміджу.

Крім того, образ тележурналіста – це певний комунікативний код, який він використовує  для спілкування з глядачем, а індивідуальність, неповторність цього коду визначається поєднанням художніх засобів, які підсилюють і формують оригінальність обраного іміджу. Отже оцінюючи телевізійний імідж слід насамперед  звертатися до його образно-виражальних засобів.

Ефективність телевізійного спілкування з масовою аудиторією визначається особистим іміджем ведучого, створення якого відбувається в кількох напрямках:

1. Зовнішній вигляд людини або її портретні характеристики включають:

–      фізичні дані (зріст, фігура);

–      костюм (одяг, взуття, аксесуари);

–      зачіску й манікюр;

–      манеру поведінки й мовлення;

–      жести й пози;

–      погляд і міміку;

–      особливості голосу;

–      запах від людини.

2. Соціально-рольові характеристики:

–      репутація (громадська думка про людину, що побудована на історії її життя, особистих досягненнях та заслугах);

–      амплуа (виконувана соціальна роль);

–      легенда (історія життя людини, подана в іміджі);

–      місія (соціально важливі цілі, корисність для суспільства).

3. Іміджева символіка:

–      ім’я;

–      особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка);

–      особиста атрибутика (повторювані деталі й ознаки зовнішнього вигляду);

–      соціальні символи або символи соціального престижу (гроші, становище в суспільстві, професія, займана посада, марка автомобіля, обраний вид спорту).

4. Індивідуально-особистісні властивості:

–      професійно важливі якості;

–      домінуючі індивідуальні характеристики;

–      стиль взаємовідносин з людьми;

–      пропаговані ідеї;

–      цінності.

Ми бачимо, що в цій схемі представлені властивості та ознаки, які можуть усвідомлюватися нами, як більш очевидніші (зовнішні) та глибші – смислотворчі.

Створення іміджу телеведучого розпочинається з пошуків власного стилю, який підкреслить його «родзинку» і в той же час зробить передачу цікавою. Ведучий через одяг представляє своє «Я» і те повідомлення, яке він хоче виказати. Психологами доведено, що перше враження формується за дуже короткий термін – 10 секунд. А понад 50% того, що запам’ятовують люди,– це результат невербальної комунікації: мова тіла, експресія обличчя.

«Зачіска, поза, одяг – ключі до розуміння повідомлень. І лише 10% запам’ятовується з того, що говориться» [5, с. 215]. Оскільки задача телебачення полягає у передачі максимуму візуальної та вербальної інформації (співвідношення у відсотках – 69 до 31), імідж ведучого повинен сприяти поєднанню «внутрішніх ритмів передачі» із «стилістичною картиною». Це може забезпечити концептуальна проробка образу за допомогою спеціаліста – іміджмейкера.

Ведучі – люди публічні, такі, що їх впізнають у громадських місцях, транспорті, на вулиці. Тому важливо враховувати соціально-психологічні механізми формування іміджу для них. «Людина може примусити свій одяг говорити те, що вона хоче сказати» – стверджує Д.Уоллес [5, с. 219]. Або те, що від неї хочуть почути. Існує певний стереотип, який виділяє сьогодні молоду, талановиту, енергійну, сучасну за своїми життєвими принципами телеведучу – це оригінальність, нестандартність мислення, особливість світосприйняття, еклектичність, бажання «бути не як усі».

Проблема іміджмейкерства на Українському телебаченні загалом визначається не надто високим іміджем деяких телеведучих. На жаль, українські телевізійні продюсери не вважають за потрібне глибоко досліджувати й творити якісний телевізійний імідж і готувати молодих професійних кадрів, оскільки набагато простіше взяти в програму поп-зірку, або актрису, яка вже «розкручена» іміджмейкерами і на неї не треба витрачати багато часу та зусиль. У результаті маємо неякісні програми з неграмотними, але відомими ведучими. Така тенденція набула константного характеру в українському телепросторі, де якість поступилася місцем високим рейтингам.

Для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного «Я» ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо.

Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати.

На жаль, українські теле-іміджмейкери працюють переважно із зовнішністю телеведучих, а відображенню їх внутрішньої сутності приділяється недостатня увага. А тим часом сучасний телеведучий має бути людиною з ясним розумом, щедрою уявою, вмінням імпровізувати, нестандартно мислити, жваво реагувати на довколишні події [1, с. 71]. Загалом для розкриття іміджевих проблем українських телезірок доцільним буде звернення до преси, адже газетні журналісти є основними інформаторами й критиками телебачення.

На питання, яким же має бути диктор, телеведучий, американський автор Брюс Льюіс відповідає: «Окрім фізичних даних – хорошої зовнішності, приємного голосу і правильної вимови – диктору-журналістові потрібні:

– різностороння світа;

– знання життя і людей;

– розум і винахідливість;

– почуття гумору;

– терпіння;

– уява;

– ентузіазм;

– скромність, що будується на вірі в себе;

– здатність працювати в колективі» [6, с. 82].

До цих характеристик (а вони стосуються тільки внутрішньої сутності людини) слід додати ще кілька важливих чинників: досконале знання мови, якою інформуєш; чітко відпрацьована дикція; правильно поставлений голос [9, с. 67].

В українському телеефірі, зокрема в інформаційному, не надто багато артистичних телеведучих. Вони чомусь усі однаково красиві, стильні, здебільшого зі смаком вдягнуті, з ідеальною дикцією, зі вдалою манерою подачі інформації, але лише одиниці вирізняються, вхопили і вдало використали артистичну «родзинку».

На наше глибоке переконання, кожен телеведучий обов’язково мусить бути артистом, але тут головне пам’ятати про різну роль, яку виконує артист на сцені і телеведучий з екрану. Якщо актор намагається зачепити всі найпотаємніші струни вашої душі, коли хоче почути ваш сміх чи побачити на обличчі глядача сльозу, телеведучий мусить бути надзвичайно обережним, користуючись своїм артистичним хистом. Це варто робити з ювелірною майстерністю – зважено, тонко і філігранно. Свою роль телеведучий мусить грати бездоганно, а ще краще – не грати, а співпереживати героям своїх програм.

Неабияку роль у створенні позитивного іміджу телеведучого відіграє його стабільність, себто неупередженість і незмінність позиції. Телеведучий може стати ланкою між різними суспільними силами, кожна з яких певною мірою намагається перетягнути його на свій бік. У деяких випадках журналіст не витримує й залишає програму під тиском чи йде з телебачення, або стає повністю заангажованим і втрачає своє обличчя. На відміну від енергетики та емоційності, стабільність як стресостійкість можна натренувати чи виробити. У психології є поняття саморегуляції, якої неодмінно має дотримуватися журналіст, інакше його праця буде чергуватися з емоційними зривами, що сприяють тиску, шантажу, погрозам, а це може звести нанівець набутий імідж, а в гіршому разі призвести й до трагічних наслідків, які вже стали непоодинокими в українських ЗМІ, – загибелі журналістів. Щоб адекватно реагувати на екстремальні ситуації, слід використовувати всі ресурси психіки. В одних ситуаціях треба виявити стійкість, твердість, надійність, в інших – легкість, у ще інших – рухливість, миттєвість реакції, натиск, енергію, пристрасть [4, с. 124].

Особистість тележурналіста, зокрема ведучого, має бути насамперед контактна, приязна, колективістська, здатна пристосуватися до свою творчого середовища й знайти своє місце в цілій сукупності особистостей довкола, власне, також іміджів. Для досягнення успіху необхідний, з одного боку, розумний, притаманний особистості ведучого, а з другого – жаданий для глядачів середній знаменник усіх потреб, щось на кшталт «золотої середини».

Зі сказаного випливають головні складові іміджу тележурналіста, зокрема телеведучого, а отже, і самого каналу чи передачі. Насамперед – це органічність, себто природність і такт у поводженні, аби жоден глядач не засумнівався в правдивості й щирості ведучого. Важливою також є доступність, тобто це має бути зрозумілість, життєва переконливість. Наступна риса – психологічність або глибина проникнення в те чи інше явище. Досвідчені телеведучі доводять, що, по суті, до правди життя зводиться і сенс органічності образу, і глибоке проникнення в життя та людські долі. Але психологічність – це ще й така висока мистецька грань, як асоціативність, недомовленість, коли у словах телеведучого вловлюватиметься інтрига, подвійне дно, що збуджує цікавість, а отже, і стійку прихильність у глядача.

Значну роль у формуванні позитивного іміджу тележурналіста, як уже зазначалося, відіграють динамічність, стислість, лаконічність. В’ялість, що передається глядачеві, нудьга – найголовніші вороги іміджу. Натомість яскрава, динамічна манера ведучих вкупі з динамікою кадрів, грою експресивних кольорів лаштунків, тла і заставок, калейдоскопом живих, не запозичених з іноземних каналів кадрів, з репортажами власних кореспондентів на місцях подій – усе це створює стійкий позитивний імідж каналу.

Формуючи імідж те­леведучого, важливо робити акцент на вер­бальні або невербальні комунікативні особли­вості, враховувати жанр програми (ток-шоу, до­кументальний, інформаційний, огляд, репор­таж тощо). Можливо, це буде блок програм, які об’єднуватимуться за певною тематикою та спрямуванням. Визначивши жанр і спрямування програми чи блоку, важливо врахувати характер ауди­торії (вік, освіта, соціальний та майновий стан, стать) та час виходу програми в ефір.

Іміджмейкер повинен зважати на антропосоціологічні та дизайнерські аспекти. За нашими спостереженнями, у кадрі інформаційної прог­рами мають найкращий візуальний імідж чоло­віки й жінки стрункої статури віком 25-45 років, з пропорційними рисами немасивного обличчя. Ці критерії диктує специфіка відео-зйомки, оскільки камера має особливість роби­ти постаті огрядними, а обличчя масивнішими, аніж це є насправді.

Колірна гама вбрання телеведучого повинна органічно вписуватися в оформлення студії й відповідати інформаційній специфіці. Важливо уникати різких контрастних поєднань, як, наприклад, червоний піджак на блакитному тлі, оскільки це дратуватиме глядача [3, с. 26].

Таким чином, процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.

Список використаної літератури

1. Барна Н. В. Іміджелогія : навч. посібник для дистанційного навчання /  Н. В. Барна ; за наук. ред. В. М. Бобика. – К. : Університет «Україна», 2007. –  217 с.
2. Гнатенко К. Ведучі як дзеркала телеканалів [Електронний ресурс] / Костя Гнатенко // Телекритика. – 2007. – 07 верес. – Режим доступу до журн. : http://www.telekritika.ua/mediacontinent/authorcolumn/hnatenko/2007-09-07/33729
3. Гоян В.В. Колористика та зображальна естетика телевізійної програми: методичні рекомендації. – Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 32 с.
4. Засурский Я.Н. Телерадиоэфир: История и современность / Я.Н. Засурский. – М. : АспектПресс, 2005. – 239 с.
5. Килошенко М.И. Психология моды: Учеб. Пособие для вузов/ М.И. Килошенко. –  2-е изд., испр. – М.: Издательство Оникс, 2006. – 320 с.
6. Маргалик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці / В. Маргалик // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т. 11. – С. 70–84.
7. Поберезнякова О. Телебачення взаємодії: Інтерактивне поле спілкування / О. Поберезнякова. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 162 с.
8. Сербенська О.А., Бабенко В.В. Основи телетворчості: Практикум. – Львів: ПАІС, 2007. – 112 с.
9. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям / В.М. Шепель. – М. : ЮНИТИ, 2002. – 238 с.