Діана Кобернюк Загальний огляд поезії ХХІ століття у контексті біблійної інтертекстуальності.

Олеся Гощук — Tue, 18 Jun 2013 09:30:27 +0000

Початок ХХІ століття стає особливим періодом у розвитку української світоглядно-філософської творчості. Активізація суспільного життя в Україні тих років визначає пошуки нових творчих обріїв, широку амплітуду художнього експериментування. Українська культура, а відтак і література, виходить за рамки провінційної обмеженості й замкнутості і входить у світ європейських загальнолюдських інтересів. Це відбувається як своєрідний наслідок істотних зрушень в галузі суспільно-політичної і філософської думки.
Цей період означується поширенням у суспільній свідомості взаємопротилежних тенденцій тяжіння до «ще радянського» атеїзму і нового «боговідкриття», які були радше знаком пошуку шляхів радикального виходу з національної і соціальної неволі, аніж виявом ідеологічної нетерпимості і світоглядного монізму.
На зламі ХХ-ХХІ століть, ці ідеї етично приваблювали інтелектуальну еліту своєю екзистенційно-гуманістичною спрямованістю, активним життєвим цілепокладанням, яке, висуваючи Бога в центр буття, передовсім знаменувало собою утвердження в суспільно-політичній і філософській думці християнсько-світоглядних позицій. Це вже згодом на ґрунті постмодерної української ментальності ідеологія сприйняття витісняється текстотворчими новаціями, які однак апелюють швидше до форми, а не до змісту.
«Перехід» віків у Європі проходить під знаком техногенних революцій та соціальних потрясінь від нововведень та експериментів Голівуду, що, звісно, не могло не накласти свого відбитку на характер нової постмодерної світоглядно-філософської думки, та не позначитися на художньо-філософських пошуках.
В Україну проникають найбільш впливові західні політичні ідеології такі як анархізм та фемінізм. Картина світоглядно-філософських орієнтацій починає базуватися на плюралізмі та вседозволеності.
Таке розмаїття політичних течій та світоглядних орієнтацій детер-мінує багатоваріантність постановки філософських проблем. Багато митців ХХІ століття починає виступати зі спільними закликами щодо оновлення літератури. Пошуки ж нового в галузі художньої творчості розпочинають іти головним чином двома напрямами: а) працею над змістом віршованих текстів (посиленням естетизації та інтелектуалізації, зверненням до «вічних» тем, поглибленням філософічності і психологізму) і б) зацікавленням формою («модність» верлібрів, зорова поезія тощо). Щоправда, ці два напрями ніколи не функціонують відособлено один від одного, раз у раз перетинаючись чи навіть збігаючись.
У строкатості й неоднозначності поезії початку XXІ тепер уже незалежне від радянської ідеології українське літературознавство переважно вбачає боротьбу проти класичного традиційного мистецтва, а активні філософсько-мотивні шукання в літературі постмодерного періоду (не стилю) об’єктивно зумовлюються новітніми досягненнями в галузі філософії, психології, соціології, розвиток яких стимулював зростання суспільної свідомості, яка в свою чергу інтенсифікувала художньо-естетичну думку.
Необхідність остаточного виведення української літератури із радянських обіймів (говоримо про класиків старшого покоління, які розпочинали свою творчу ниву у ХХ столітті) спричиняє цікавість до раніше заборонених тем та мотивів. У центрі нової поезії відтепер – осміяна (не оспівана) радянська влада та Бог. Щодо детермінації світоглядно-християнської свідомості, то в літературі окреслюються дві течії: модерна та постмодерна. І самовизначення письменника в рамках тієї чи іншої художньої орієнтації незмінно набуває ідеологічного забарвлення, зачіпає цілий ряд питань національно-культурного, соціального плану, в тому ж числі і питання віри.
Загалом же християнська наративна традиція ХХІ століття глибоко інтерпретує роль Біблії, релігійних тем та мотивів в українській літературі, які у процесі модернізації зазнали певного повороту від величального тону попередніх століть до сумніву і скептицизму або й відвертого докору надземним силам за їх байдужість до людського горя, що принесло століття світових воєн та антигуманістична політика комунізму і фашизму.
У цьому випадку, кажучи про традицію, варто наголосити на основних пластах її багатошаровості, зокрема, означити репрезентацію сакральних мотивів у старій літературі, за словами Ярослава Поліщука, починаючи від симпатичних середньовічних апокрифів та закінчуючи відважними інтерпретаціями Біблії в філософських творах Г.Сковороди. Другий пласт умовно обіймає епоху романтичних культів, а третій – вказує на модерне та постмодерне переосмислення християнства [6, с. 53].
Досліджувана проблема, яка насамперед стосується біблійної інтертекстуальності початку ХХІ століття, якраз і припадає на третій, означуваний вище пласт постмодерного переосмислення, що полягає у представленні християнського елементу як вихідного пункту розгортання власної полемічної версії. У цей період головна увага скеровується не на наявність християнського мотиву чи образу як такого, а на спосіб їх представлення, переважно виразно конфліктний щодо звичайного, визнаного за норму трактування. При цьому в самому характері реінтерпретацій християнської теми добре відчутний неповторний дух часу, провідні філософсько-світоглядні аспірації доби та характерні суперечності людини на зламі модерністичних та постмодерні стичних концепцій переосмислення світової та власнедушевної дійсності.
Література кінця ХХІ століття стає об’єктом особливої уваги багатьох сучасних дослідників (І.Бетко, В.Сулими, Я.Поліщука, О.Пухонської та ін.), адже поезія цього періоду пропонує читачеві ґрунтовне переосмислення, нові інтерпретації християнських символів, і в цьому реалізує не тільки своє право на новаторство, але й свій обов’язок дати естетичну картину світу, співзвучну світорозумінню людини ХХ-ХХІ століття та її духовним пріоритетам. Це яскраво виражено і на рівні ідеології текстів, і у стилістиці, і у тропіці. Таке явище було пов’язане із тим, що уже епоха модернізму (не кажучи уже про постмодернізм) сколихнула підвалини християнського світогляду. І від, власне, категоричного богоборства українську поезію утримувала лише традиція.
Проте біблійно-християнські символи все ж стають повноправним наративом у поезії ХХІ століття. Спроби їх «реабілітації» спостерігаємо у О.Пухонської, Ю.Дишканта, Р.Романюка,С.Сітало, В.Литвак, О.Гундер, О.Барбак. У цьому випадку авторам не вдасться закинути поверховість і однозначність трактування образів. На формування світогляду поетів впливає літературно-християнська спадщина попередніх поколінь. Але стрімкий інформаційний розвиток суспільства, його глобалізація та урбанізація спричиняють переоцінку якості художніх текстів, викликають зацікавлення малодослідженими аспектами сучасної творчості, котра водночас апелює і до традиції, і до постмодерну.
Попри все зауважуємо, що модерновість поезії частково відходить на задній план і поступається постмодерним варіаціям текстотворення, а відтак численним паразитуванням та нео-категоріям. Ось тут особливо гостро постає проблема «перекрученої» біблійної тематики. Пошуки чогось нетипового у літературі сприяють новим переосмисленням традиційно-світоглядних (а відтак і християнсько-моралізаторських) канонів. Індивідуально-авторське письмо на зламі століть починає відкидати повністю тягу до традиційності. Все ж на основі критичного опрацювання наукового доробку дослідників новочасної літератури та власного аналізу творчості поетів цього періоду дозволимо собі зауважити, що у поетичних текстах авторів таки простежується еволюція світоглядно-християнських поглядів на тлі гострої і стрімкої постмодернізації суспільства.
Тому інтертекстуальне багатство біблійної тематики становить особливу цікавість сучасного літературознавства. А оскільки ґрунтовних досліджень біблійної інтертекстуальності поезії кінця ХХ-поч. ХХІ століття в сучасних наукових працях немає, то актуальність цієї проблеми досить гостра.
Література:
1. Габор В. Українські літературні школи та групи 60-х – 90-х pp. XX ст. / Василь Габор. – Львів : Піраміда, 2009. – 620 с.
2. Зборовська Н. Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури. [монографія] / Н.Зборовська. – К.: Академвидав, 2006. – 504 с.
3. Іванишин П.В. Постмодернізм і національно-духовна ідентифікація / П.В.Іванишин //Українські проблеми . – 1999. – № 1-2. –С.123-130.
4. Пухонська О.Я. Інтертекстуальність української поезії початку ХХІ століття: Автореферат дис. … канд., філол. наук: 10.01.01. / О. Пухонська – Київ, 2013 р. – 20 с.
5. Поліщук Я. Література як геокультурний проект: Монографія / Я. Поліщук. – К.:Академвидав, 2008. – 304 с.
6. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму / Я.Поліщук . – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 216 с.
7. Поліщук Я. Ревізії пам’яті. : Монографія / Я. Поліщук . – К.:Академвидав, 2008. – 210 с
8. Cулима В. Біблія і українська література. : Навч. посібник / В. Сулима . – К.: Освіта, 1998.-400 с.

світогляд. – Науковий блоґ

Діана Кобернюк Загальний огляд поезії ХХІ століття у контексті біблійної інтертекстуальності.