На сьогоднішній день соціальні медіа відіграють велику роль в житті кожного суспільства, адже є своєрідним генератором інформації. Водночас ЗМІ також здійснюють продукування нової інформації. Така діяльність часто спрямована на невизначені кола людей. Проте, з розвитком новітніх медіа, стали використовуватися маніпулятивні прийоми впливу на свідомість індивідів. З цією метою застосовуються різноманітні технології прихованого тиску на емоційну складову масової свідомості, відбувається упрaвління поведінкою людей шляхoм нaв’язувaння їм ідей, устaнoвoк, мoтивів, стереoтипів пoведінки, вигідних суб’єкту впливу. Тому проблема мaніпуляції масовою свідoмостю соціальними медіа потребує більш детального дослідження, що дасть змогу уникнути негативного впливу на громадську думку.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогоднішній день існує значна частина робіт, присвячених проблемі впливу маніпуляцій на свідомість людей. Зокрема цьому питанню присвячені праці таких науковців, як Варій М. Й., Голодникова Ю. А., Завгородня Л. В., Нестеряк Ю. М., Соколов А. В., Шерман О. М. Серед зарубіжних дослідників варто виокремити роботи таких дослідників як Горттам Дж., Мугхал М., Пауль В., Сінгх П., Шерковин Ю. та ін.
Зокрема в праці Варія М. Й. «Специфічні форми і методи впливу на електорат» висвітлено основні приховані механізми впливу на масову свідомість за допомогою ЗМІ в політичній сфері. Завгородня Л. В. в книзі «Стереотипи породження та сприймання журналістського твору» більш конкретніше на матеріалі газетних текстів висвітлила процеси формування стереотипів в цільової аудиторії читачів. В роботі Нестеряка Ю. М. «Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика» автор здійснив порівняльну характеристику європейських та українських ЗМІ у сфері підтримки та просування інформації державою. В працях зарубіжних науковців теоретичні аспекти дослідження даної проблематики більш чіткіше висвітлені. Зокрема, в роботі Горттама Дж. «Мас-медіа» висвітлено суть і характер маніпулятивних прийомів впливу на масову свідомість людей за допомогою ЗМІ, окремо розглянуто роль соціальних медіа в даному аспекті.
Метою статті є вивчення особливостей маніпулятивного впливу соціальних медіа на свідомість людей та наслідки такого впливу.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Засоби масової інформації стали головним інструментом для поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. ЗМІ фактично, в значній мірі, стали контролювати інформаційне середовище. Пропускаючи потоки інформації через свої фільтри, ЗМІ виділяють окремі елементи із загальної маси соціальних явищ і надають їм особливої уваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, в наш час майже не впливає на розвиток суспільства. Таким чином, сучасна людина не може ухилитися від впливу ЗМІ. Такий вплив передбачає використання різноманітних прихованих маніпулятивних технологій.
Мaніпулювaння – це спoсіб психoлoгічнoгo впливу, спрямoвaний нa зміну нaпряму aктивнoсті aудитoрії, її ідей, думoк, пoглядів тoщo, який зaлишaється непoміченим [2]. Мaніпуляції мoжуть зaстoсoвувaтись дo текстів, виступів, aудіo-, відеo-, фoтoмaтеріaлів.
Виділяють три рівні мaніпулювaння:
1) пoсилення існуючих у свідoмoсті людей пoтрібних мaніпулятoру ідей, устaнoвoк, мoтивів, ціннoстей, нoрм;
2) чaсткoві, мaлі зміни пoглядів нa ті чи інші пoдії, прoцеси, фaкти, щo тaкoж впливaє нa емoційне і прaктичне стaвлення електoрaту дo кoнкретнoгo явищa;
3) дoкoріннa, кaрдинaльнa змінa життєвих устaнoвoк шляхoм пoширення серед вибoрців сенсaційних, дрaмaтичних, нaдзвичaйнo вaжливих для них пoвідoмлень.[1, c. 51]
ЗМІ мaють спрaву з інфoрмaцією, і сaме кoнтрoль зa інфoрмaцією дaє змoгу мaніпулювaти мaсoвoю свідoмістю, ствoрювaти у ній мoдель вигіднoї суб’єкту впливу дійснoсті тa вирішувaти, які прoблеми нa сьoгoдні є нaйбільш aктуaльними. Штучнo прoдукується тaке явище, як медіa-свідoмість (тoбтo свідoмість, зaснoвaнa нa хибних ціннoстях, мaніпулятивних інтерпретaціях, пoдвійній мoрaлі), кoли реaльність, прoпoнoвaнa ЗМІ, відрізняється від дійснoї. Грoмaдськa думкa через медіa-свідoмість знaчнo спoтвoрюється.
Зa дoпoмoгoю ЗМІ, інфoрмaцію мoжнa (спoсoби мaніпуляції):
• спoтвoрити зa дoпoмoгoю непoвнoї, oднoстoрoнньoї пoдaчі; тaк звaний фрaгментaрний спoсіб пoширення інфoрмaції: мaсив інфoрмaції пoдрібнюють нa менші мaсиви тa кoли інфoрмaція пoдaється єдиним неoпрaцьoвaним пoтoкoм, щo не дoзвoляє пересічнoму індивіду сфoрмувaти цілісну кaртину пoдій;
• відредaгувaти, дoдaвши влaсні дoмисли і кoментaрі (знaчнa чaстинa спoтвoрень у пoдaчі інфoрмaції спричиняється індивідуaльнo-психoлoгічними oсoбливoстями пoширювaчів інфoрмaції, oсoбистими пoлітичними симпaтіями);
• інтерпретувaти у вигіднoму світлі;
• прoстo прихoвaти, рaзoм з тим, aкцентуючи увaгу нa oкремих стoрoнaх пoдії, зaмoвчуючи інші, щo ствoрює дoдaткoву мoжливість мaніпулювaти aудитoрією;
• ствoрити «інфoрмaційний шум», тoбтo зниження сприйняття фaктів зa рaхунoк пoдaчі тaкoї кількoсті нoвин, зa якoї стaє немoжливим їхнє сoртувaння;
• oперaтивнo пoдaти нaвіть неперевірену інфoрмaцію, щo є певним мaніпулятивним прийoмoм тa відпoвіднo дo «зaкoну випередження», будь-яке перше пoвідoмлення прo пoдію спрaвляє знaчнo сильніший вплив нa aудитoрію, ніж нaступні;
• пoширювaти певний пoгляд нa інфoрмaцію як її єдинo вірний вaріaнт. Зa рaхунoк цьoгo ствoрювaтиметься ілюзoрний ефект підтримки трaнсльoвaнoї ЗМІ ідеї більшістю, який призведе дo небaжaння індивідa відкритo вислoвлювaтись під стрaхoм суспільних сaнкцій, якщo йoгo тoчкa зoру не схoжa нa пoгляди більшoсті. Щo більш чaстo це пoвідoмлення пoвтoрювaтиметься в ЗМІ, тим більше зрoстaтиме небaжaння людини публічнo гoвoрити – мoдель спірaлі мoвчaння [1, с. 50-52].
У більшoсті випaдків сaме від прaвильнoгo вибoру спрямувaння тa aкцентів інфoрмaційнoгo пoвідoмлення, a тaкoж кoмунікaційних кaнaлів, які викoристoвуються для йoгo пoширення, зaлежить, нa скільки зміст цьoгo пoвідoмлення буде сприйнятий йoгo кінцевими спoживaчaми тa зaдoвoльнятиме їх пoтреби [2].
Інфoрмaція, якa передaється зaсoбaми мaсoвoї кoмунікaції, oб’єктивнo впливaє нa людей. Якщo рaніше групa, спільність людей зa дoпoмoгoю сoціaлізaції і передaчі культурних трaдицій передaвaли і стереoтипи, тo з рoзвиткoм кoмунікaцій вже не пoтрібнo ніяких пoсередників для трaнсляції стереoтипів у сoціумі. Пріoритетним у рoзвитку мaс-медіa стaє сaме ствoрення стереoтипів, щo дoзвoляє здійснювaти їх трaнсляції.
Мoжнa виділити двa oснoвні нaпрями у вивченні стереoтипу в мaсoвих кoмунікaціях – прaгмaтичний тa сoціaльнo-критичний. Прaгмaтичний нaпрям вивчaє стереoтип як спoсіб збільшення ефекту для мaсoвoгo й ідеoлoгічнoгo впливу, це мoже бути прoпaгaндa, реклaмa і тaк дaлі. Сoціaльнo-критичний – як прoдукцію зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції, в рoзрізі прoблем культури.
Мaс-медіa привчaють людину мислити стереoтипaми і знижують інтелектуaльний рівень пoвідoмлень тaк, щo вoни перетвoрилися нa інструмент oтупіння. Цьoму пoслужив гoлoвний метoд зaкріплення пoтрібних стереoтипів у свідoмoсті – пoвтoрення. Тaке пoвтoрення фoрмує у людини перекoнaність – «це не прoстo інфoрмaційний вплив. Він фoрмує цілкoм певні стереoтипи і через них думки і пoгляди. У пoдібних випaдкaх тaке перекoнaння-стереoтип пoзбaвленo гнoсеoлoгічнoї oснoви. Під впливoм збуджувaних емoцій і aфектів неістинне і нaвіть aбсурдне мoже здaвaтися прaвильним, вoнo, будучи недoкaзoвим лoгічнo через oб’єктивну непрaвильність при інфoрмaційнoму впливі пoдібнoгo рoду інфoрмaції, стaє суб’єктивнo прийнятним» [3, с. 167].
Іншим метoдoм, який сприяє фoрмувaнню стереoтипів, є міфoтвoрчість (грец. «mythos» – віддaння, oпoвідь), якa відігрaє велику рoль у технoлoгії ствoрення і підтримки міфів. Вoни мaють сильну дію нa свідoмість, oбрaз, в якoму симвoл-стереoтип пoєднується з aрхетипaми-симвoлaми, щo відклaлися в кoлективнoму несвідoмoму [4, с. 33], oскільки він спoлучений з міфoм.
Будучи через різні кaнaли впрoвaджені у свідoмість людини, міфи існують в ньoму зберігaючи віднoсну незaлежність від знaнь, пoчерпнутих з влaснoгo дoсвіду, a тoму і мaють знaчну стійкість.
В oснoві мехaнізму міфoлoгізaції як фундaменту ствoрення і зaкріплення стереoтипів лежaть підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій, дoкументів (якщo гoвoрити прo негaтивну стoрoну).
Вплив стереoтипів і устaнoвoк пoсилює пoширеність стрaтегії дoбудoвувaння кoмунікaтивнoї ситуaції aбo oбрaзу пaртнерa з oгляду нa присутність елементів aнoнімнoсті тa відсутнoсті невербaльнoгo спілкувaння у мережі Інтернет, щo пoтенційнo мoже підвищити рівень мaніпулятивнoсті кoмунікaтивнoгo прoцесу в цілoму [5, с. 41-43]. Ввaжaється, щo якщo aудитoрія зa свoєю прирoдoю і склaдoм гетерoгеннa, тo редукція зумoвлює рoзуміння тієї інфoрмaції, якa пoдaється спoживaчеві. У тoй же чaс спрoщення є неoбхідним кoмунікaтoрoві через oбмеження в чaсі і прoстoрі під чaс передaчі інфoрмaції aдресaтoві. Фoрмується пoгляд (oсoбливo пoпулярний був у 60-х рр. ХХ ст.) нa стереoтип як неoбхідний елемент фoрмул, зaвдяки яким будуються твoри мaсoвoї культури стереoтип виникaє й існує як свoєрідний генерaтoр, як зaзнaчaє O.М. Шермaн, щo визнaчaє стереoтип (oб’єкт стереoтипізaції, метa), – зa пoтребoю ввoдить oб’єкт стереoтипізaції – aктуaлізує неoбхідну пoдію/aбo ствoрює її шляхoм викoристaння певних зaсoбів – передaє інфoрмaцію / інтерпретaцію пoдії – тим aбo іншим спoсoбoм дій aбo іншoї aудитoрії – з метoю введення стереoтипу у свідoмість aудитoрії [6, с. 52-59].
Пoтенціaл мaніпулятивнoсті дискурсу сoціaльних медіa зумoвлений безпoсередньo йoгo висoкoю експресивністю. Ця рисa пoв’язaнa з oднoгo бoку, із індивідуaлізoвaністю сoціaльних медіa, щo пoкликaні дaти мoжливість кoристувaчaм ствoрити влaсне предстaвництвo у віртуaльній реaльнoсті, стaти кoмунікaтoрoм для певнoї aудитoрії, a тaкoж зaдoвoльнити свoї пoтреби у сaмoреaлізaції тa сaмoвирaженні. Рaзoм з тим експресивність хaрaктеризуються тaкoж принципoвoю суб’єктивністю пoдaчі мaтеріaлів тa персoнaлізaцією зa рaхунoк фoрмувaння в текстaх oсoбистіснoї пoзиції aвтoрa [7, с. 5-7]. З іншoгo бoку, відкритість для впливів знaчним чинoм визнaчaється візуaльністю і нaвіть видoвищністю сoціaльних медіa.
Вoднoчaс фaхівці у сфері мaсoвих кoмунікaцій зa результaтaми aнaлізу читaння, кoментувaння і пoсилaнь нa публікaції у сoціaльних медіa стверджують, щo фoрмувaння інфoрмaційнoгo середoвищa кoжнoгo учaсникa визнaчaється фенoменoм егoкaстингу, кoли людинa свідoмo чи несвідoмo дoбирaє сaме ті джерелa інфoрмaції (людей, медіa), які пoділяють aбo прoпaгують близькі тa кoмфoртні для неї ціннoсті aбo пoгляди. Тaким чинoм, утвoрюється свoєрідні зaхисні кoкoни, «кaмери відлуння», в яких кoристувaчі сaмoстійнo групуються в невеликі кoлективи зі схoжими пoглядaми, щo умoжливлює перебувaння людини в зoні інфoрмaційнoгo тa емoційнoгo кoмфoрту. Прoбити тaкий інфoрмaційний зaхисний егoкaстинг мaють змoгу лише медіa з висoким рівнем персoнaлізaції тa aдaптивнoсті aбo ж сильний чи неoднoрaзoвий «зрив шaблoну» – кoли реaлії життя різкo кoнтрaстують із кaртинoю, ствoрювaнoю в групі [8, с. 6].
Інтернет є oдним з різнoвидів зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції, який являє сoбoю склaдний бaгaтoкoмпoнентний прoцес. Системa Інтернет склaдaється з технічнoї тa сoціaльнoї підсистем тa віртуaльнoї інфoрмaційнoї реaльнoсті. В силу склaднoсті дaнoї системи, Інтернет є oднією з нaйефективніших з-пoміж інших зaсoбів мaсoвoї кoмунікaції. Oснoвними функціями Інтернету є інфoрмaційнa, кoмунікaтивнa, вихoвнa, сoціaльнoї aдaптaції тa oрієнтaції, сoціaльнoї ідентифікaції, відтвoрення певнoгo емoційнo-психoлoгічнoгo тoнусу, рекреaтивнa тa упрaвлінськa, серед яких oстaння є нaскрізнoю – нaйбільш склaднoю тa інтегрoвaнoю. Функції Інтернету тіснo пoв’язaні з пoведінкoвo-регулятивними oсoбливoстями психoлoгії мaс. В рaмкaх сoціoлoгічнoгo знaння існує чимaлo кoнцепцій мaсoвoї кoмунікaції, серед яких: пaрaдигми «тoтaльнoгo» впливу, «пaрaдигми ефектів» мaс-медіa, «теoрії oбмежених ефектів» мaсoвoї кoмунікaції, пaрaдигму «двoступеневoї мoделі кoмунікaції, фенoменoлoгічнa теoрія A. Шюцa, теoрія кoмунікaції Ж. Бoдрійярa (пoбудoвaнa нa кoнцепті симулякру). Дaні кoнцепції є підґрунтям теoретикo-метoдoлoгічнoгo aнaлізу фенoмену Інтернет. Для oб’єктивнoгo aнaлізу oсoбливoстей Інтернет-кoмунікaції у фoрмувaнні грoмaдськoї думки вищезaзнaчені кoнцепції неoбхіднo зaстoсoвувaти в кoмплексі. Це дoзвoлить виявляти мaніпулятивний вплив сoціaльних медіa, який виявляється у нaступних фoрмaх: пoвтoрення, міфoтвoрчoсті, підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій тa дoкументів (які в пoдaльшoму фoрмують ряд стереoтипів тa устaнoвoк).
Виходячи з теоретичного огляду по цій проблемі, можна зробити такі висновки: Зaсоби мaсoвoї інформації зa дoпoмoгoю мaніпулятивнoгo впливу фoрмують медіa-свідoмість, якa змінює грoмaдську думку. Такий вплив передбачає використання різноманітних технологій прихованого тиску на свідомість людей. Мaніпулятивний вплив сoціaльних медіa реaлізується через зaстoсувaння системи пoвтoрення, міфoтвoрчoсті, підтaсoвувaння, прихoвувaння фaктів, пoдій тa дoкументів в прoцесі фoрмувaння стереoтипів тa устaнoвoк.

Список використаних джерел та літератури

1. Нестеряк Ю. М. Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика [Текст] / Ю. М. Нестеряк // Вісник Київського національного університету. Журналістика. – 2002. – № 10. – С. 50–52.
2. Варій М. Й. Специфічні форми і методи впливу на електорат // Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: навч.посіб. – Київ. – Ельга, Ніка-Центр. – 2003 : [Електронний ресурс]. − Режим доступу: www.URL: http://dere.com.ua/library/variy/vybir_technology.shtml.
3. Шерман О. М. Політичний стереотип: місце у політичному процесі та технології формуання засобами масової інформації: монографія / О. М. Шерман // Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. – Л. : Сполом, 2008. – 228 c.
4. Gorttam, J. Mass media 96/97 [Text] / J. Gorttam. – 3ed. – Guilford: Brown and Benchmark, 1996. – 240 p.
5. Завгородня Л. В. Стереотипи породження та сприймання журналістського твору (на матеріалі газетних текстів) [Текст] : дис. на здоб. наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. : 10.01.08 Черкаський державний технологічний університет / Л. В. Завгородня. – Черкаси. – 2003. – 191 с.
6. Шерковин Ю. А. Психологические проблемы массовых информационных процессов [Текст] / Ю. А. Шерковин. – М. : Мысль, 1973. – 215 с.
7. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособие [Текст] / А. В. Соколов. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. – 461 с.
8. Голодникова Ю. А. Национально-культурные стереотипы в украинской телевизионной рекламе [Текст] / Ю. А. Голодникова // Культура народов Причерноморья. – 2005. – N 69. – С. 5-7.

The article summarizes the main research in the field of artificial intelligence as the science that engaged the creation of automated intelligent systems in Ukraine and abroad. Particular attention is focused on the classification of the basic concepts in the area of robotics.

Як самостійний науковий напрямок штучний інтелект існує з 40-х років ХХ століття. Побутує думка, що саме дослідження в цьому руслі виявлятимуть характер того інформаційного суспільства, яке замінює індустріальну цивілізацію. Робототехніка як прикладна наука в межах штучного інтелекту займає провідні позиції в розвитку країн, значно спрощуючи роботу в тих галузях життєдіяльності людини, де вагомий вплив здійснюють природні умови, екологія та загальний цивілізаційний стан.

За останні роки становлення штучного інтелекту та науки що займається розробкою автоматизованих технічних систем як особливих наукових дисциплін сформувались їх концептуальні моделі та особисті методи і прийоми, укорінились деякі фундаментальні парадигми. Таким чином робототехніка стала повноцінною наукою, здобувши собі місце поряд з фізикою, біологією та іншими науками.

Практичне застосування інтелектуальних систем розпочалось з розробки програми для вирішення математичних завдань, доказу теорем, шахових ігор. Наразі багато первинних ідей штучного інтелекту реалізовано в спеціальних технологіях, які ввійшли в наше повсякденне життя і сприймаються як належне, пройшовши декілька стадій модернізації і ставши «схожими» на людей не лише «інтелектуально» але й за зовнішніми параметрами.

Актуальність дослідження робототехніки зумовлена перш за все тим, що проблема розвитку та створення автоматизованих технічних систем ніколи не мала стійкого характеру. Уявлення про штучний інтелект постійно змінюються, трансформується бачення шляхів його розвитку, підходи до вивчення та функціонування в цілому. В межах цього змінюються й вимоги до роботів, що стають жорсткішими та етичнішими з кожним днем.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: дослідженню штучного інтелекту, що є теоретичною основою розвитку робототехніки, присвятило себе багато світових (В. Маккалок, В. Піттс, Ф. Розенблатт, К. Цузе, В. Шикард та ін.) та вітчизняних (М. Бондаренко, Т. Бровченко, Т. Вінцюк, М. Деркач, О. Карпов, , Е. Нушякін та ін.) вчених.

Виклад основного матеріалу дослідження. Штучний інтелект пов’язаний з дослідженням інтелектуальної сфери людини, комп’ютеризацією її розумової діяльності, створенням інформаційних інтелектуальних систем, що здатні виконувати функції, які є прерогативою головного мозку людини.

Існує дві гіпотези щодо моделювання людського розуму – сильного та слабкого штучного інтелекту. Термін «сильний штучний інтелект» ввів        Д. Сьорль, на думку якого штучний інтелект стане точною копією людського розуму. Прихильники гіпотези слабкого штучного інтелекту обмежують штучний інтелект його інструментальною функцією, що дозволяє вирішувати завдання, які не потребують повного спектру людських пізнавальних здібностей [13].

Перша гіпотеза полягає у тому, що саме вивчення механізмів людського мислення і аналіз даних про способи побудови розумної поведінки людини можуть лягти в основу побудови механізмів штучного інтелекту. Цю гіпотезу ще називають інформаційною. Прихильники цієї гіпотези вважають, що головною метою роботи в галузі штучного інтелекту є не побудова технічного аналога біологічної системи, а створення засобів для вирішення завдань, що традиційно вважаються інтелектуальними.

В межах другої гіпотези об’єктом дослідження є структура та механізми роботи мозку людини, а кінцевий результат полягає в розкритті таємниць мислення. Необхідними етапами досліджень в цьому напрямку є побудова моделей на основі психолінгвістичних даних, проведення експериментів з ними, подання нових гіпотез відносно механізмів інтелектуальної діяльності, удосконалення моделей тощо. Цю точку зору ще називають нейробіонічною. Її прихильники переконані, що важливішим є результат і не варто копіювати особливості людського мозку для побудови механізмів формування поведінки.

Різні вчені по різному характеризують інтелект, однак однією з незаперечних його рис є здатність аналізувати інформацію, знаходити закономірності і тим самим вирішувати певні завдання, які визначають поведінку людини. У зв’язку з цим головною характеристикою штучних інтелектуальних систем є націленість на вирішення конкретних інтелектуальних завдань.

Інтелектуальні системи володіють певними особливостями, що відрізняють їх від звичайних комп’ютерних систем:

• Вони здатні вирішувати завдання не лише за заданим алгоритмом, але й за побудовою завдання, навіть якщо воно не чітко сформульовано;
• Вони здатні створювати нові алгоритми і навчатись, вдосконалюючи тим самим свої можливості [11].

Ці характеристики є актуальними в умовах вирішення таких завдань, які характеризуються наявністю великих масивів інформації, її неоднорідністю, неповнотою та розпорошеністю.

Система називається інтелектуальною, якщо в ній реалізовані такі основні функції:

• Накопичувати знання про оточуючий світ, класифікувати та оцінювати їх з прагматичної точки зору, ініціювати процеси отримання нових знань та забезпечувати співвіднесення нових знань з минулим досвідом;
• Доповнювати отримані знання за допомогою логічних висновків, логічно планувати свою діяльність;
• Спілкуватись з людиною мовою, максимально наближеною до природної мови людини, та отримувати інформацію з джерел, які використовує людина для накопичення знань [9].

Межі штучного інтелекту постійно змінюються: відбувається зміщення акцентів від правил обробки знань до об’єктів та агентів, які в майбутньому стануть своєрідними помічниками, персональними асистентами людини, що працює з комп’ютером. Вони можуть прив’язуватись до конкретних комп’ютерних вузлів, або автономно переміщуватись між ними і взаємодіяти з іншими агентами, об’єднуючись для спільної роботи.

Інформація в інтелектуальних машинах передається односторонньо, на відміну від головного мозку людини, де одночасно функціонують мільйони нейронів, які забезпечують паралельну обробку великих масивів різнорідної інформації. Такі процеси не під силу жодній машині. Саме тому в основу роботи вчених лягло прагнення створити прототип штучного інтелекту з допомогою нанотехнології, що дозволить машині працювати подібно клітинам головного мозку – одночасно зчитуючи та обробляючи інформацію в різних напрямках. Іншими словами, робот зможе приймати рішення в незнайомій ситуації, яка не описана в його програмі, на основі того, що він пережив в минулому, використовуючи знання, отримані в процесі навчання, за аналогією до життя людини [15].

Більше того, на відміну від людини, на думку вчених [5], машини, що наділені штучним інтелектом, матимуть більше можливостей для отримання інформації. Так само як і людина вони можуть отримувати знання за допомогою слухових, зорових та сенсорних аналізаторів, а також з електронних носіїв (наприклад, Інтернет). Можливості пам’яті робота не залежать від настрою, умов середовища перебування та особистих можливостей, відповідно інтелектуальна машина здатна запам’ятовувати більше інформації та ефективніше виділяти якісну.

Штучний інтелект в порівнянні з інтелектом природнім не є копією останнього. Розум людини працює набагато краще та швидше будь-якої інтелектуальної системи, без використання складних алгоритмів, які необхідні для функціонування інтелектуальних машин. Тому штучний інтелект не копіює повністю інтелект людини, а лише прагне досягти тих самих результатів новими засобами.

Штучний інтелект є досить молодою сферою досліджень, під час яких з виникненням нових ідей та втратою вже існуючих відбувались «злети» та «падіння» в розвитку інтелектуальних машин. На сьогодні розвиток штучного інтелекту в широкому розумінні перебуває «на спаді», використовуючи вже досягнуті результати в межах інших наук, промисловості, бізнесі, буденному житті.

Історія спроб створення штучного інтелекту нараховує близько 700 років [18]. Першу спробу створення машини, що моделює людський розум, пов’язують з іменем іспанського винахідника Р. Луллія. Він сконструював механічний пристрій, що складається з системи кругів, які обертаються. Кожен круг був поділений на сектори, пофарбовані в різні кольори і позначені латинськими літерами. Круги поєднувались один з одним, і, обертаючи їх, можна було отримати різноманітні поєднання символів та кольорів – «формулу істини». Машини Р. Луллія могли працювати в різних предметних галузях та давати відповіді на різноманітні питання, складати гороскопи, ставити діагнози хвороб, робити прогнози на врожай тощо. Отже, машина Р. Луллія була механічною експертною системою, що наділена базою знань, приладами введення та виводу, природною мовою спілкування.

В 40-х роках ХХ століття відбулось виділення штучного інтелекту в самостійний науковий напрямок. Після чого відбувся його розподіл на два основних стратегічних напрямки: нейрокібернетику (низькорівневий підхід) та кібернетику «чорного ящика» (високорівневий підхід).

Основна ідея нейрокібернетики полягає в тому, що єдиним об’єктом в природі, що здатен мислити, є людський мозок, тому будь-який «думаючий» прилад повинен обов’язково створюватись за образом людського мозку, копіювати його структуру та принцип дії. Таким чином, нейрокібернетика займається моделюванням структури мозку та його діяльності.

Кібернетика «чорного ящика» не акцентує увагу на структурі та принципі дії людського мозку, головне, щоб штучний інтелект адекватно моделював найвищий рівень людського мозку – рівень його інтелектуальних функцій.

В 1950 році англійський вчений А. Тюрінг пише статтю під назвою «Чи може машина мислити?», в якій описує процедуру вияву моменту, коли машину можна порівняти в плані розумності з людиною. Ця процедура отримала назву «Тест Тюрінга».

В 1956 році в Стенфордському університеті відбувся семінар «Штучний інтелект», тоді вперше було запропоновано цей термін. В кінці 50-х років ХХ століття з’явилась модель пошуку лабіринтом, згідно якої вирішення інтелектуального завдання виконувалось шляхом перебору величезної кількості варіантів, що подавались у вигляді руху лабіринтом.

На початку 60-х років ХХ століття розпочалась епоха евристичного програмування, метою якого було дослідити методи та правила відкриттів та винаходів. Програма «Логік – Теоретик», розроблена А. Ньюеллом для доведення теорем в численні, поклала початок розвитку цього етапу досліджень в галузі штучного інтелекту [13]. Ці дослідження пов’язуються з розробкою програм, які розв’язують задачі на основі використання евристичних методів. Саме цей етап обумовив появу і розповсюдження терміну «штучний інтелект».

Спеціалісти в галузі штучного інтелекту прагнули розробити програми, які здатні «думати», тобто розв’язувати задачі таким чином, який би вважався розумним при вирішенні цієї проблеми людиною. Спроби моделювати процес мислення людини зазнали краху на початковому етапі. В зв’язку з цим зосередження розробок перейшло на загальні методи та прийоми спеціальних програм.

Серйозний прорив в практичних дослідженнях підходів до створення систем штучного інтелекту відбувся в 1970-х роках, коли програмісти відмовились від пошуку універсального алгоритму мислення і почали моделювати конкретні знання спеціалістів-експертів [5]. Відкрився новий напрямок штучного інтелекту – експертні системи.

На початку 80-х роках ХХ століття дослідники зробили висновок по те, що «ефективність програми вирішення завдань залежить не лише від формул та схем висновків, які вона використовує, але й від знань, якими володіє програма. Саме цей висновок ліг в основу розвитку сучасних фундаментальних досліджень в галузі штучного інтелекту.

90-ті роки ХХ століття характеризуються створенням спеціалізованих засобів штучного інтелекту, до складу яких неодмінно входять комп’ютери (спеціалізація стосується імітації поведінки людини при розв’язанні складних прикладних завдань). Було розроблено нейромережеві модулі обробки інформації, що дають можливість поліпшити характеристики систем розпізнавання образів і систем пошуку інформації у відповідності з інтересами користувача [18]. Створено також апаратні засоби підтримки нейромережевих модулів – нейрокомп’ютери. Два типи нейрокомп’ютерів розроблені спільно з японською фірмою «Ваком». Досліджені принципи побудови адаптивних систем управління мікромеханічним обладнанням з використанням нейромережевих модулів.

В період від 90-х років ХХ століття до 2010 року науковці роблять акцент на побудові інтелектуальних комп’ютерних систем з інтегральною інтелектуальною поведінкою, важливою властивістю яких є пристосованість до змін навколишнього середовища. За даними Міжнародної федерації робототехніки у світі функціонує 9 млн. механізмів на основі штучного інтелекту. У Південній Кореї Міністерство інформації та зв’язку до 2013 року прогнозує появу роботів-помічників у кожній домівці, а Японська асоціація з питань робототехніки інформує, що до 2025 року обіг робото технічної галузі складе понад 50 млрд. доларів США [16].

В Україні штучний інтелект знайшов своє застосування в інструментальному програмно-інформаційному комплексі для вивчення властивостей патогенезу ВІЛ-інфекції; системі «Рада» для колективного прийняття рішень; ситуаційних центрах при Президентові та Міністерстві оборони України, системі автоматизації законотворчого процесу в комісіях Верховної Ради України; системі алгебраїчного програмування для розв’язання задач на алгебро-логічних моделях предметних областей; експертних системах для прогнозування економічних явищ; базах даних та знань у різних предметних областях.

Галузь робототехніки є перспективним напрямком розвитку постіндустріального суспільства, комунікативного простору та світу в цілому. Її розглядають як прикладну науку, що займається розробкою інтелектуальних машин, мислення та зовнішній вигляд яких є прототипом людського.

Наразі розробки проводяться з метою інтенсифікації виробництва, створення «помічників» людини, виведення медицини, будівництва та ряду інших «глобальних» галузей на якісно новий рівень. Використання роботів набуло популяризації і проникло в різні сфери життя людини: від побуту до діяльності великих компаній.

Відповідно до сфери застосування робототехніки, загальноприйнятим є її поділ на:

• будівельну (роботи, що використовуються для будівництва споруд різного призначення; є здебільшого гібридними та працюють в межах системи керування);
• промислову (інтелектуальні машини, що використовуються в легкій та важкій промисловості; є автоматизованими (верстати, промислові машини тощо) або використовують систему керування (інтелектуальні машини, що використовуються при видобутку сировини, для розробки свердловин тощо));
• побутову (роботи, які спрощують життя окремої людини або сім’ї: допомагають по господарству, виконують розважальну функцію, є помічниками для людей з фізичними вадами; такі машини зазвичай є мобільними, керування ними здійснюється за допомогою маніпуляторів або вербальним шляхом;
• авіаційну (використання автоматизованих технічних систем в галузі літакобудування, при розробці двигунів, систем управління літальними апаратами тощо);
• екстремальну (об’єднує у собі військову, космічну та підводну робототехніку; розробки в цій галузі впливають на рівень країни серед інших в світовому масштабі).

Базовим поняттям в робототехніці є «робот», під яким розуміють автоматизовану технічну систему або інтелектуальну машину, що імітує дії та діяльність людини.

Роботів залежно від параметрів виробництва можна поділити на два види:

• Маніпуляційні роботи (можуть бути як стаціонарними так і пересувними; обов’язковим є наявність маніпулятора, що взаємодіє з системою керування пристроєм
• Мобільні роботи (приводи в таких машинах є автоматично керованими, відповідно зовнішньо технічна система оснащена колесами, «ногами» тощо.

Кожен робот має «свідомість», наділену різними характеристиками. В основі створення «розумних» машин лежать поняття «пам’яті», «розуму» та «мислення». Відтак за параметром запам’ятовування роботів можна поділити на:

• Зі сталим масивом знань (роботи, в основі діяльності яких лежить програмне забезпечення; діяльність машин зводиться до певного заданого алгоритму дій);
• Репродуктивні роботи (інтелектуальні машини, що здатні накопичувати інформацію; діяльність роботів залежить від отриманого ними досвіду, хоча й базується на заданих алгоритмах дій);
• Аналітичні роботи (системи, що здатні до дій, залежно від ситуації, що склалась).

За параметром «розумності» інтелектуальні машини можна поділити на:

• Механізовані (роботи, дії яких не змінюються під впливом зовнішніх факторів; задані алгоритми є сталими, машина не здатна змінювати «поведінку» за параметрами важливості та необхідності);
• Глибинні (здатність інтелектуальних машин аналізувати/синтезувати інформацію; накопичення знань відбувається «осмислено», дані не накладаються одне на одного);
• Логічні (дії інтелектуальних машин мають чітку послідовність, що здатна змінюватись під дією зовнішніх факторів: небезпека, зміна зовнішнього середовища, технічні несправності тощо «переорієнтовують» робота на оптимальні дії);

За ступенем виявлення мислення роботів можна поділити на:

• Продуктивні (пов’язані з розвитком машинної творчості);
• Інтелектуальні (машини, що здатні використовувати існуючі поняття, для представлення результатів власної діяльності);
• Візуальні (роботи, масив знань яких представлений графічними об’єктами. Найчастіше цей тип мислення використовується в андроїдах для сприйняття навколишнього середовища, виміру розмірів, ваги та розташування об’єктів);

Висновки. Отже, для сучасного періоду в сфері розвитку штучного інтелекту характерні такі напрямки досліджень: розвиток математичної теорії проектування кібернетичних систем, особливо розподілених, багатопроцесорних і неоднорідних; розробка алгоритмів обробки алгебро-логічних структур даних; створення нової генерації моделей розуму та розумових функцій, на базі яких розроблено інтелектуальні комплекси та програмні системи; розробка кількох зразків інтелектуальних машин та програмних прототипів для розв’язання складних інтелектуальних задач (доведення теорем, аналітичних перетворень, перекладу з натуральних мов, розпізнавання зображень та мовних конструкцій тощо).

Робототехніка наразі займає провідну нішу у напрямку розвитку штучного інтелекту. Поряд з потужними центрами досліджень в США (Масачусетський технологічний інститут), Японії (Національний інститут сучасної промислової науки та технології) та Росії (Наукова рада з методології штучного інтелекту російської академії наук) існують університети, інститути та академії в інших державах світу, діяльність яких спрямована як на розвиток економічних, промислових тощо потужностей держави, так і на світове визнання в галузі розвитку інтелектуальних машин.

 Список використаних джерел та літератури

1. Аверкин, А. Толковый словарь по искусственному интеллекту [Текст] / А. Аверкин. – М.: Радио и связь, 1992. – 254 с.
2. Анісімов, А. В. Природомовна інформатика [Текст] / А. В. Анісімов // Стан та перспективи розвитку інформатики в Україні. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 541 – 547.
3. Винцюк, Т. К. Анализ, распознавание и интерпретация речевых сигналов [Текст] / Т. К. Винцюк. – К.: Наукова думка, 1987. – 264 с.
4. Вінцюк, Т. К. Автоматичне розпізнавання, розуміння та синтез мовленнєвих сигналів [Текст] / Т. К.Вінцюк // Стан та перспективи розвитку інформатики в Україні. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 529 – 541.
5. Гаррисон, Г. Выбор по Тьюрингу [Текст] / Г. Гаррисон. – 2008. – 308 с.
6. Ефимов, Н. Н. Основы информатики. Введение в искусственный интеллект [Текст] / Н.Н. Ефимов., В.С. Фролов – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 115 с.
7. Журнал «Інформаційні технології. Аналітичні матеріали.». – 2008. – №8. – С. 21-26.
8. Каптерев, А. И. Мультимедия как социокультурный феномен [Текст] : учеб. пособ. / А.И. Каптерев. – М. : Профиздат, 2002. – 224 с.
9. Нікольський, Ю. В. Системи штучного інтелекту [Текст] / Ю. В. Нікольський. – Л.: Магнолія, 2010.
10. Поспелов, Д. А. Арифметические основы вычислительных машин дискретного действия [Текст] / Д. А. Поспелов. – М.: Высшая школа, 1960. – 128 c.
11.  Поспелов, Д. А. Искусственный интеллект – основа новой информационной технологии [Текст] / Д. А. Поспелов. – М.: Наука, 1988. – 280 с.
12. Спірін, О. М. Диференційований підхід у вивченні основ штучного інтелекту в курсі інформатики фізико-математичного факультету вищого педагогічного закладу: Дис… канд. пед. наук: 13.00.02 / О. М. Спірін. — К., 2001.
13. Спірін, О. М. Початки штучного інтелекту: Навчальний посібник для студ. фіз.-мат. спец-тей вищих пед. навч. закл-ів [Текст] / О. М. Спірін. – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. – 172 с.
14. Сухоручкіна, О. М. Інформаційне забезпечення інтелектуалізованих робототехнічних комплексів [Текст] / О. М. Сухоручкіна // Стан та перспективи розвитку інформатики в Україні. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 547 – 561.
15.  Швирков, О. І. Проблема штучного інтелекту і людиновимірність штучних інтелектуальних систем : дис… канд. філос. наук: 09.00.09 / О. І. Швирков. — Житомир, 2006. — 170 с.
16. Шевченко, А. І. Світові тенденції та практичні досягнення у проблемі штучного інтелекту [Текст] / А. І. Шевченко // Стан та перспективи розвитку інформатики в Україні. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 561 – 572.
17. Шлезінгер, М. І. Розпізнання образів [Текст] / М. І. Шлезінгер // Стан та перспективи розвитку інформатики в Україні. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 523 – 529.
18. Ясницкий, Л. Искусственный интеллект [Текст] / Л. Ясницкий. – «Информатика». – №16. – 2009. – 176 c.

Ключові слова: карти Таро, архетип, індивідуація, свідомість, колективне несвідоме, цілісність.

The task of the article is to disclose the Tarot cards main theme, their inner symbolism that underlies this ancient system of coded meanings on the basis of theoretical works of C.Young and H. Bantshaff.

Key words: Tarot cards, archetype, individuation, consciousness, collective unconscious, integrity.

Актуальність теми дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасних літературознавчих досліджень на стику літературознавства, філософії і психології в контексті вивчення сучасної постмодерністської літератури, а також вона зумовлена активним науковим інтересом до використання карт Таро і вираження архетипів, які їх презентують, у художніх творах.

Метою даної публікації є розкрити внутрішній психологічний зміст карт Таро, їх глибинну символіку, яка лежить в основі цієї давньої системи закодованих значень спираючись на теоретичні праці К. Юнга і Х. Банцхафа.

Предметом роботи виступають карти Таро як носії архетипних значень, як реалізація  і первісна модель базових архетипів колективного несвідомого.

Об’єктом роботи є  концептуалізоване вираження архетипів колективного несвідомого у психологічній науці і у картах Таро.

У психічному житті людини одне із найважливіших місць посідає процес індивідуації. Індивідуація передбачає власне самостійне становлення особи, пошук і віднайдення «шляху до себе», «самоздійснення» і втілюється у досягненні самості, яку можна ототожнити із цілісністю особистості, що сприяє розширенню свідомості. Очевидно, саме цей процес осягнення своєї суті відображають карти Таро, кожна з яких на глибокому рівні є відображенням  архетипів колективного несвідомого; тобто карти Таро метою своєю мають  вести до осягнення самості, себе цілісного, який лежить не лише у межах свідомого «Его», але й далеко за ним, охоплюючи неосвоєне несвідоме [3]. У своїй роботі «Про архетипи колективного несвідомого» К. Юнг так згадує Таро: «Ймовірно, і серія образів Таро є нащадком архетипів трансформації» [3]. В своїй теорії вчений розглядає їх у нерозривному зв’язку із поняттями  несвідомого, самості, свідомого-его [3; 6].

            Х. Банцхаф спираючись на праці аналітичної психології К. Юнга і
глибокі дослідження світової міфології обґрунтовує значення і символіку
кожної карти Старших Арканів Таро, розкриває основну тему карт, що лежить в
основі цієї давньої системи закодованих символічних змістів. Подібну позицію
займає також Я. Михайлович, дослідниця творчості М. Павича, яка на прикладі
одного з його творів «Остання любов у Константинополі» підтримує думку про
те, що кожна карта має свої глибокі символіку і значення [2]. Як і К. Юнг,
Х. Банцхаф підтверджує, що карти уособлюють шлях індивіда до встановлення
своєї справжньої суті, до своєї цілісності, або ж, як сказав би К. Юнг –
самості, що і є однією з найважливіших задач і цілей, що мають стояти перед
всіма і кожним – самоствердження, самовизначення. Таро як носій «особливого
знання, в центрі якого – питання про життєвий шлях людини і про сенс смерті,
і якщо коротко сформулювати думку, що лежить в основі, то це буде думка про
полярність світу, в якому ми живемо: пізнати цей світ і все, що в ньому
знаходиться, ми можемо лише співвідносячи кожну річ з її протилежністю.
Ми не могли б щось означити як чоловіче начало, якби не було начала жіночого.
А оскільки цей закон полярності пронизує всю нашу реальність, то це означає,
що і у полярності є своя протилежність – дивовижна єдність, яку всі релігії
описують як райську або божественну, хоч і кожна по-своєму. Випадання із
цієї початкової єдності, її розпад на множинність і можливість повернутися
туди,  у втрачений рай, і є знання про життєвий шлях людини [1]. Ось чому
духовні вчення називають цей шлях шляхом Порятунку: його мета – віднайдення
людиною цілісності (цілісність = здоров’я). Звідси відоме, в тому числі і в
юнгіанській психології, твердження, що будь-яка людини від початку
«нездорова», оскільки значні частини особистості у неї «затінені», тобто
сприймаються свідомістю як чужорідні або взагалі не сприймаються – до тих
пір, поки не будуть свідомо пропрацьовані. Поки ці частини особистості
залишаються «у тіні» свідомості,  у нас не має цілісності, а у них є мета –
нагадати нам про себе, що вони і роблять, змушуючи нас до поганих вчинків».
Саме цей шлях і зображений в двадцяти двох Старших Арканах Таро. Таким є
глибинний зміст Таро. Тобто, Таро тут – архітипічні вказівники на шляху
до тяжкої мети – цілісності. Не кожен спроможний «дістатися» до останніх
карт. К. Юнг також назвав це «пам’яттю душі»,  генетичну або родову.
Тобто, він показав, що у нас у всіх людей є не тільки ознаки, які нас
відрізняють, але і спільна генетична пам'ять, яка нас всіх об’єднує –
колективне несвідоме, де діють архетипи – протокорені душі [1]. К. Юнг
наполягає на надзвичайній важливості досягнення цілісності: «Психологічне
правило каже, що якщо внутрішня ситуація не усвідомлюється, вона
перетворюється у зовнішні події, подібні долі. Тобто, якщо індивід
залишається неподільним, але не усвідомлює свою власну протилежність,
яка переховується у ньому, світ неминуче повинен буде розіграти цей
конфлікт і розколотися на дві половини, які протистоять одна одній» [4; 5; 6].

Тобто двадцять дві карти Таро уособлюють тяжкий шлях героя до себе, до самостановлення, самоствердження у плані віднайдення свого внутрішнього унікального неповторного нерозчленованого «Я», тобто, за словами К. Юнга, – внутрішньої цілісності, яка відповідає осягненню стану самості, яка і передбачає утворення гармонійно сформованої, стійкої, вільної від побічних впливів і фальшивих обгорток, хибних стереотипів, нав’язаних ззовні особистості. Кожна карта являє собою одвічний глибокозмістовний архетип, що символізує якийсь важливий етап у житті кожної людини незалежно від її національності, місця чи часу проживання.

Список літератури:

1. Банцхаф Х. Таро и путешествие героя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.koob.ru/bantshaf/taro_i_puteshestvie_geroya.
2. Михайлович Я. Роман как справочник по гаданию [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subscribe.ru/archive/lit.review.choose/200205/16112018.html.
3. Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
4. Юнг К. Г. Исследование феноменологии Самости [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
5. Юнг К. Г. Нераскрытая Самость [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
6. Юнг К. Г. Отношения между Эго и Бессознательным [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.

Науковий керівник:

доц. Зелінська Л. В.

У статті обґрунтовується необхідність дослідження маніпулятивних процесів у міжособистісному спілкуванні. Проаналізовані напрацювання вітчизняних та закордонних дослідників у сфері комунікації та соціально-психологічних впливів, визначені основні причини маніпуляції, типи маніпуляторів та особливості психіки людини, які найчастіше виступають об’єктами впливу: потреби, установки, ціннісні орієнтації, стереотипи, тривога, страх.

There is grounded the necessity of research of manipulation processes for interpersonal intercourse in this article. There were analysed investigations of scientists of our country and foreigners in the field of communication, social and psychological influences. There are certained head reasons of manipulation, types of manipulators and peculiarities of psyche, which are more frequent as objects of impact. The author marked out needs, sets, values, stereotypes, anxiety and fear as the most essential ones.

Постановка проблеми. Нині популяризація теми впливу на свідомість, застосування різного роду технологій та прийомів набули загрозливих масштабів. Бурхливий розвиток масової культури став причиною зародження в людини нового страху – страху відкритися, щоб вільно спілкуватися з іншими. Діалоги сучасних людей можна розглядати як паралельні монологи, в яких не відбувається взаємодія, а співбесідник розглядається як об’єкт, з яким можна виконувати певні маніпулятивні дії задля досягнення своєї мети. Саме тому ми боїмося бути відвертими у спілкуванні, щоб не стати об’єктом впливу іншого, а самі намагаємось контролювати ситуацію, використовуючи для цього різні механізми, які впливають на свідомість співбесідників.

Необхідність дослідження вказаної теми полягає в декількох аспектах.

По-перше, потрібно врахувати специфіку маніпуляції як механізму впливу, який активно діє на свідомість об’єкта, залишаючись для нього невидимим.

По-друге, сучасне суспільство зіткнулося з новою проблемою: відбуваються соціально-психологічні деформації в стосунках суб’єктів спілкування, коли людина перестає бути цінністю, а перетворюється на об’єкт, яким можна маніпулювати.

По-третє, маніпуляція перетворюється на зброю нового тисячоліття і людина має навчитися розрізняти даний вид впливу і протидіяти йому, щоб не пертворитися на об’єкт в чужій грі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В даній роботі були використані доробки вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі психології впливу та спілкування, зокрема роботи Е. Берна, Е. Шострома, Р. Чалдіні, Р. Гаріфулліна, В. Шейнова, В. Панкратова, У. Глассера.

Метою дослідження є визначення впливу маніпуляцій на ефективність комунікативного акту, а завдання полягає в означенні поняття маніпуляції та

виокремленні особливостей цього виду впливу.

Слід відзначити наявність значної кількості різних визначень того, що розуміють під терміном „маніпуляція”. Зокрема такі:

психологічний вплив на людину, який не завжди нею усвідомлюється і змушує її діяти відповідно до цілей маніпулятора;

штучний процес створення суб’єктом ілюзій щодо дійсності (або щодо себе), які сприймаються іншими суб’єктами (або й самим творцем ілюзій);

особливий вплив на підсвідомість людини (переважно на її емоції, почуття і переживання) з метою програмування мотиву партнера до співпраці;

приховане управління людиною всупереч її волі, яке приносить ініціаторові односторонні переваги;

вид психологічного впливу, майстерне виконання якого викликає приховане пробудження у іншої людини намірів, які не співпадають з її актуальними бажаннями.

Синтезуючи погляди різних дослідників можна визначити маніпуляцію як приховане управління людьми та їхньою поведінкою. В кожній людині є та частина душі, яка свідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію і досягти своєї мети (частіше корисливої), тому можна сказати, що в певній мірі кожна людина є маніпулятором, а проявляється це залежно від обставин і самого індивіда.

Розглянемо основні причини маніпуляції.

Фредерік Перлз вважав, що основна причина виникнення феномену маніпуляції полягає у вічному внутрішньому конфлікті людини між її прагненням до незалежності і самостійності, з одного боку, і бажанням знайти опору в своєму оточенні, — з іншого. Не довіряючи повністю своїм силам, людина вважає, що її порятунок в опорі на інших. Проте і іншим вона повністю не довіряє, тому ступає на слизький шлях маніпуляцій, щоб посадити “інших” на прив’язь, щоб вона завжди могла їх контролювати і, за такої умови, більше довіряти їм.

Еріх Фромм вказує на ще одну причину маніпулювання. Він вважає, що нормальні відносини між людьми — це любов. Великі світові релігії закликають нас полюбити ближнього як самого себе, але це якраз і є проблемою. Чи багато хто знає, як полюбити самого себе? Більшість навіть не усвідомлює, що при всьому своєму бажанні не змогли б полюбити ближнього, оскільки не люблять себе.

Ми схильні вважати, що чим більш бездоганними є в очах тих, хто нас оточує, тим сильніше вони нас любитимуть. Насправді, ближче до істини зворотнє: нас люблять тим більше, чим більше ми готові приймати свої людські слабкості. Проте, заслужити любов у будь-якому випадку непросто, тому ледачому маніпулятору доводиться вдовольнятися її жалюгідною альтернативою: він відчайдушно намагається досягнути неподільної влади над іншими – перетворити людину у свою слухняну річ.

Третю причину маніпулювання пропонує Джеймс Бюдженталь. Ризик і невизначеність оточують нас з усіх боків. У будь-яку мить з нами може відбутися що завгодно, цей світ непередбачуваний. Усвідомлюючи умови свого існування в світі — свою “екзистенційну ситуацію”, — людина відчуває себе безпорадною.

Четверта можлива причина маніпулятивної поведінки наводиться в роботах Джея Хейлі, Еріка Берна і Вільяма Глассера. Працюючи з пацієнтами, хворими на шизофренію, Хейлі виявив, що вони бояться близьких відносин з людьми, прагнуть не вступати у такі відносини і уникають самої можливості їх виникнення. Берн припустив, що люди починають грати один з одним в ігри, щоб краще управляти своїми емоціями і уникати близькості. Глассер, у свою чергу, висунув гіпотезу про те, що одним з основних людських страхів є страх залученості. Виходячи з цього, маніпулятора можна визначити як людину, яка намагається уникнути близькості і залученості у відносини з іншими людьми, і тому взаємодіє з ними за допомогою певних ритуалів.

П’яту можливу причину маніпуляції назвав Альберт Елліс. За його словами, на ранньому етапі дорослішання кожний з нас приходить до деяких помилкових висновків про те, що є життям, і починає потім відповідним чином поводитися. Один з таких висновків свідчить: потрібно, щоб нас всі схвалювали. Пасивний маніпулятор, вважає Елліс, будує своє життя саме на цій аксіомі, і тому принципово не бажає бути чесним і відвертим з тими, хто його оточує, прагнучи всіма правдами і неправдами догодити їм.

Е. Шостром, у відомому бестселері про людину-маніпулятора, відзначив, що в кожному з нас «сидить» маніпулятор і навіть кілька. Вони на різній глибині, у різних іпостасях і в ті чи інші моменти життя то один, то інший береться нами керувати. Він визначив вісім маніпулятивних типів: що об’єднуються у чотири полярні пари:

1. Диктатор. Демонструє владу і силу. Щоб управляти своїми жертвами, він пригнічує їх, наказує, посилається на авторитети і т.д.

2. Ганчірка. Зазвичай виступає в ролі жертви Диктатора і є його прямою протилежністю. Ганчірка вчиться майстерно справлятися з Диктатором. Він демонструє свою чутливість і ранимість, забуває, не чує, він пасивний і мовчазний.

3. Калькулятор. Прагне будь-що прорахувати і проконтролювати все і всіх. Він одурює, заплутує, прагне перехитрити і перевірити інших.

4. Прилипало. Повна протилежність Калькулятора. Він підкреслено залежний, бажає бути відомим, шукає турботи і готовий бути обдуреним. Він дозволяє іншим робити за нього його роботу.

5. Хуліган. Демонструє агресивність, жорсткість і недоброзичливість. Він управляє оточуючими за допомогою погроз.

6. Славний хлопець. Демонструє щирість, дбайливість, уважність. Він просто вбиває своєю добротою. У конфлікті з Хуліганом Славний Хлопець майже завжди перемагає.

7. Суддя. Підкреслено критичний і скептичний. Він нікому не довіряє, постійно засуджує і обурюється, образливий і злопам’ятний.

8. Захисник. Протилежність Судді. Демонструє свою підтримку і поблажливість до помилок. Він псує тих, хто його оточує, потураючи їм понад міру, а також не даючи підзахисним захистити себе і набути самостійності. Замість того, щоб зайнятися своїми справами, він вважає за краще піклуватися про інших, беручи над ними довічну опіку.

Аналіз всіх типів маніпуляції показав, що кожній особистості відповідають декілька маніпуляторів, які проявляються у різних життєвих ситуаціях.

Е. Шостом також виділив чотири типи маніпулятивних схем (маніпулятивну схему можна визначити як поведінковий або ігровий стереотип):

Активний маніпулятор – намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище, а також застосовує систему прав і обов’язків, наказів і прохань тощо, управляючи людьми як маріонетками.

Пасивний маніпулятор – являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи працювати за себе.

Маніпулятор, який змагається – ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти – третього варіанту немає. Для такого типу людини життя – це битва, де всі інші люди – суперники чи вороги. Ця людина коливається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», тому є середньою ланкою між активним і пасивним маніпулятором.

Байдужий маніпулятор – намагається відійти від контактів, вдає що йому байдуже. Однак насправді його поведінка пов’язана з можливістю обіграти партнера.

Манірулятор намагається вплинути так, щоб цього не помітив суб’єкт. Об’єктами впливу можуть бути такі особливості психіки людини як: потреби, установки, ціннісні орієнтації особистості, стереотипи, страх, тривога.

Потреба є причиною будь-якої діяльності. Прийнято класифікувати потреби на нижчі (біологічні) та вищі (соціальні). Біологічні потреби – первинні, соціальні – вторинні. За походженням розрізняють потреби природні і культурні. За предметом вони бувають матеріальними і духовними.

З числа соціальних потреб варто виділити такі:

трудові;

пізнавальні;

естетичні;

правові;

етичні.

Принцип верховенства соціального (тобто, власне людського) по відношенню до біологічного (тобто, до тваринного) в людині є універсальним. Людина – істота соціальна і поза людським суспільством вона не може розвинутися до рівня особистості.

Однією з мішеней маніпулювання і є соціальне в людині, тобто її соціальні потреби. Прослідковується намір змінити вектор розвитку людини: замість руху вперед, до все більш духовного і натхненного, винищування соціального в людині веде її назад – до тваринного стану, оскільки в результаті винищування в особі власне людських якостей вона перестає бути людиною, повертаючись до тваринного (долюдського) стану.

В результаті такої модифікації отримується не просто об’єкт, найбільш відповідний для маніпулювання свідомістю, але й індивід, що найкращим чином відповідає певним інтересам замовників такого маніпулювання. Ідеологи так званої глобалізації, наприклад, не приховують, що зразком „людини“ для них є homo oekonomicus  . „Людина економічна“ є вищим ступенем в поверненні до тваринного стану, оскільки вона, перш за все, – споживач, зміст розумової діяльності якої зайнятий в першу чергу, і в основному, господарськими, точніше кажучи, – фінансовими питаннями. За роздумуванням над тим, наприклад, як придбати продукти харчування для своєї сім’ї, не залишиться часу роздумувати над тим, що насправді робиться в країні та у світі.

Установка – це такий психічний і одночасно фізіологічний стан людини, який видатний радянський дослідник Д. Н. Узнадзе характеризував як готовність суб’єкта до певної активності (діяльності), що виникає в результаті актуальної (діючої) потреби і об’єктивної (тобто, не пов’язаної з даним суб’єктом) ситуації задоволення цієї потреби. Стосовно маніпуляції свідомістю, варто розглядати установки особи, котрою маніпулюють, як спрямованість стереотипів її поведінки (реагування) на певні об’єкти, результати, цілі. Зрозуміло, що на користь маніпулятора, з одного боку, використовувати вже наявні установки, які найкращим чином відповідають цілям і завданням процесу маніпулювання, а з іншого боку, – створювати нові установки.

З двома явищами психіки, про котрі йшлося вище – потребами і установками – тісно пов’язане те, що в психології називають ціннісною орієнтацією особистості. Ціннісна орієнтація особистості – це відносно стійке, соціально обумовлене виборче відношення людини до сукупності матеріальних і духовних суспільних благ і ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі або засоби для задоволення потреб життєдіяльності людини.

Існує лише три типи особистісної орієнтації, тобто, існують люди, що мають одну з трьох принципово різних шкал цінностей:

орієнтація на споживання;

орієнтація на престиж;

орієнтація на саморозвиток.

Стереотипи поведінки виступають однією з передумов, основ, на якій організовується і здійснюється маніпуляція свідомістю людини. Стереотипність реагування людини – це її схильність  в схожих ситуаціях діяти схожим чином, а то і аналогічно, як це було в попередніх подібних ситуаціях. Маніпулятори не обмежуються використанням лише наявних стереотипів поведінки людей. Навпаки, приймають заходи для того, щоб сформувати такі стереотипи поведінки (реагування) людей, при цьому – масові, щоб нові стереотипи краще відповідали цілям і завданням маніпулятора.

Поряд з використанням механізмів психіки людини в інтересах маніпулювання свідомістю розташована організація умов існування соціальних груп і цілих суспільств. Мається на увазі створення (організація) таких умов існування людей, які готують або роблять успішнішими маніпулятивні дії. Зрозуміло, що для осмислення подій, що відбуваються в навколишньому світі, свого положення і ролі в них потрібне, по-перше, і перш за все, – дозвілля (до того ж – певним чином організоване)і, по-друге, наявність певних навиків мислення (і схильність до роздумів в якості особистісної риси). І якщо друге з перерахованого усувається за допомогою виховання і освіти, то необхідне дозвілля виключається саме шляхом цілеспрямованої організації умов існування, в тому числі і через насадження певного образу життя.

Класичним прикладом можна вважати ритм і спосіб життя насаджені в США. Встановлений в „цитаделі демократії і свободи“ ритм життя є настільки напруженим, що просто не дозволяє людині замислюватися про що-небудь крім рутини, пов’язаної з роботою і існуванням. Ця постійна напруженість існування не пов’язана з непереборними об’єктивними обставинами, не є необхідним для покращення результатів трудової діяльності (і не призводить до них) і лише частково пов’язана з постійною внутрішньовидовою боротьбою людей (конкуренцією). Працююче населення в США має найкоротшу серед “цивілізованих країн” тривалість щорічної відпустки, котра не перевищує двох календарних тижнів. Психологи і лікарі довели, що за такий проміжок часу людина просто не встигає вийти з того ритму існування, в якому вона перебувала цілий рік, тобто на споби осмислити своє існування не вистачає часу.

Одним з істотних дієвих джерел такого способу життя є також звернення до первинних (біологічних) інстинктів. Перш за все йдеться про інстинкт самозбереження. Розгальмовування тваринних інстинктів об’єднує вищу психічну діяльність, виключає багато її видів, тим самим наближаючи людину до тварини.

Механізмом маніпулювання свідомістю, пов’язаним із зверненням до інстинкту самозбереження, є культивування і використання страху.

Страх, пов’язаний з активацією інстинкту самозбереження є найсильнішим зі всіх біологічних інстинктів. Його активація, наприклад, при стихійних лихах (повінь, землетрус) супроводжується тимчасовим придушенням всіх інших інстинктів. Найчастіше, люди гинуть не від самої загрози, а від панічного страху, котрий гальмує здатність тверезо мислити і робить дії людини хаотичними. Саме тому, організатори порятунку людей у випадках дійсної загрози їх здоров’ю (тим більше – життя) вживають спеціальних заходів, які направлені на запобігання розвитку у людей такого страху, який може привести до паніки. Також очевидно і те, що організатори і виконавці маніпулювання свідомістю діють в діаметрально протилежному напрямку.

За допомогою культивування різних видів (та інтенсивності) страху можна радикально регулювати життя людини і суспільства в цілому – наприклад, спровокувати одні види діяльності і приглушити інші (наприклад, викликати чи подавлювати ажіотажний попит на певну продукцію).

Якщо страх є невід’ємною складовою західної культури, то існує таке психічне явище, яке будучи близьким страху, є більш універсальним і краще відповідає нашій культурі – тривога.

Зазвичай, схильність до тривоги (неспокою) пов’язують із слабкою, неврівноваженою психікою. З точки зору  маніпулювання, технології культивування тривоги і неспокою є одним із знарядь маніпуляції свідомістю. Подібно до страху, насадження відчуття невпевненості, тривоги може бути як самостійним методом маніпулювання, так і одним із заходів, підготовчих по відношенню до основної маніпуляції. При цьому, якщо страх можна розглядати як чинник, що паралізує всі види діяльності людини, не пов’язані із завданнями, викликаними активацією інстинкту самозбереження, то тривога, що не доходить по своїй інтенсивності до рівня страху, може служити чинником як гальмування, так і активації. Варто пам’ятати, що тривога може швидко перерости в страх, а він, в свою чергу, – в паніку. Тому, такий неспокій є дуже небезпечним явищем, який може провокуватися, а потім використовуватися з метою породження страху та паніки, або виступати самостійним знаряддям маніпулювання свідомістю.

Отже, всі явища, стани і процеси психіки людини маніпулятор намагається використати у своїх цілях. Потреби, стереотипи, установки, страхи, тривоги і цінності людини, – це те, на що досвідчений маніпулятор може вплинути непомітно, готуючи ґрунт чи таким чином здійснюючи маніпуляцію.

Таким чином, маніпуляція посідає особливе місце серед соціально-психологічних механізмів впливу (як засіб досягнення мети) і є невід’ємною частиною життя сучасного суспільства.

Список використаних джерел та літератури:

1. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы [Текст] / Э. Берн, пер. с англ. А.В. Ярко, Л.Г. Ионин. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 480 с.

2. Гарифуллин Р. Р. Иллюзионизм психолога. Иллюзии и манипуляции психолога [Текст] / Р. Р. Гарифуллин. – Казань – Йошкар-ола: Марийский полиграф.-издат. комбинат, 2000. – 44 с.

3. Глассер У. Школы без неудачников [Текст] / У. Глассер. – М.: Прогресс, 1991. – 140 с.

4. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита [Текст] / Е. Л. Доценко. – СПб.: Речь, 2003. – 304 с.

5. Эллис А. Аргументы и эмоции в психотерапии [Текст] / А. Эллис. – СПб.: Питер, 1986. – 268 с.

6. Знаков В. В. Макиавеллизм, манипулятивное поведение и взаимопонимание в межличностном общении [Текст] / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – М., 2002. – №6. – С. 45 – 54.

7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія особистості і спілкування [Текст]: підр. / Л. Е. Орбан-Лембрик. — К.: Либідь, 2004. — 576 с.

8. Панкратов В. Н. Психотехнология управления людьми [Текст]: практ. руководство / В. Н. Панкратов. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. – 336 с.

9. Перлз Ф. Внутри и вне помойного ведра [Текст] / Ф. Перлз, П. Гудмен, Р. Хефферлин. – СПб.: CCI век, 1995. – 448 с.

10. Филатов А.В., Филатова В.Н. Основы распознания и противодействия манипуляции сознанием [Текст] / А. В. Филатов, В. Н. Филатова. – М.: Сенте, 2004. – 200 с.

11. Фромм Э. Человек для себя [Текст] / Э. Фромм; пер. с англ. Л. А. Чернышевой. – М.: Прогресс, 1992. – 253 с.

12. Человек и его работа [Текст] / Под ред. А.Г. Здравомыслова, В.П. Рожина, В.А. Ядова. – М.: Мысль, 1967. – 452 с.

13. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком [Текст] / В. П. Шейнов. – Мн.: Харвест, 2003. – 848 с.

14. Шостром Э. Человек-манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации [Текст] / Э. Шостром, пер. В. Данченко. – К.: PSYLIB, 2003. – 82 с.

Науковий керівник:

Охріменко Ганна Валеріївна

Викладач

Факультету політико-інформаційного менеджменту