The article deals with the phenomenon of television in today’s media space. Defined its uniqueness in the communication process in the media. Reveals different functions that includes television. Also covers some historical factors on development trends of television and television journalism, the role of television in shaping the image of the community organizations.

Будь-яка людина спілкується з навколишнім світом. Незважаючи на безмежність можливостей, людина все ж є невеликою часткою сконструйованого системного обміну із зовнішнім середовищем: прийом й переробка інформації здійснюються нею в точній відповідності з особливими властивостями її психіки. Один і той же факт описується й оцінюється різними людьми по-різному.

Суспільство здебільшого набирає рис постіндустріального, інформаційного, а оскільки історія людства крім всього іншого є історією боротьби за владу, панування, то в контексті нинішньої ситуації влада опиняється в руках тих, хто має доступ до інформації, ідентифікації внутрішнього світу людини й змістових картин. Масова комунікація відіграє роль регулятора динамічних процесів соціальної психіки; роль інтегратора масових настроїв; каналу циркуляції психоінформуючої інформації. Завдяки цьому органи масової комунікації є потужним засобом впливу і на особу, і на соціальну групу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика ролі телебачення в діяльності громадської організації становить фрагментарні дослідження вчених. Окремим аспектам цього питання присвячені праці таких науковців як: М. Маклюену, Г. Почепцову, А. Князєву, Р. Нейману. Проте головна ідея впливу телебачення на розвиток діяльності громадської організації залишилася поза увагою науковців.

Метою статті є встановлення ролі телебачення у формуванні іміджу громадської організації на основі теоретичного аналізу праць зарубіжних і вітчизняних науковців.

Виклад основного матеріалу. Унікальність комунікаційного процесу в засобі масової комунікації, такому як телебачення, пов’язана з його такими властивостями:

– діахронність – комунікативна властивість, завдяки якій повідомлення зберігається в часі;

-діатопність – комунікативна властивість, що дозволяє інформаційному повідомленню долати простір;

– розширення – комунікативна властивість, завдяки якій повідомлення піддається багаторазовому повторенню з відносно незмінним змістом;

– симультанність – властивість комунікаційного процесу, що дозволяє представляти адекватні повідомлення безлічі людей практично одночасно;

– реплікація – властивість, що реалізує регулюючий вплив масової комунікації [3, c. 234].

Г. Маклей першим звернув увагу на роль засобів масової комунікації, особливо телебачення, у формуванні свідомості незалежно від змісту повідомлення. На підставі цього він зробив висновок, що повідомленням, переданим засобом спілкування є саме цей засіб. На думку Г. Маклейна, телебачення – це не труба, по якій можна передавати все, що бажано. При передачі повідомлення технічний засіб не нейтрально, а передає повідомленням свої властивості. Все, що передається по телебаченню, саме стає телегенним. Телебачення, збираючи на екрані всі часи і простори відразу, зіштовхує їх у свідомості телеглядачів, надаючи значимість навіть повсякденному. Привертаючи увагу до того, що вже відбулося, телебачення повідомляє аудиторії про кінцевий результат. Це створює у свідомості телеглядачів ілюзію того, що демонстрація самого дії веде до даного результату. Виходить, що реакція передує акції. Телеглядач, таким чином, змушений приймати і засвоювати структурно-резонансну мозаїчність телевізійного зображення. Телеглядачеві доводиться співвідносити розрізнені повідомлення між собою, формуючи «кулястий космос миттєво виникають взаємозв’язків». На ефективність сприйняття інформації впливають життєвий досвід телеглядача, пам’ять і швидкість сприйняття, його соціальні установки. У результаті телебачення активно впливає на просторово-часову організацію сприйняття інформації. Діяльність засобів масової комунікації перестає бути для людини похідної від будь-яких подій. Засоби масової комунікації починають у свідомості людини діяти як першопричина, що наділяє дійсність своїми властивостями. Відбувається конструювання реальності засобами масової комунікації [1].

Телебачення залишається не тільки головним, але і єдиним для значної частини людства засобом задоволення інформаційних та культурних потреб, набуття знань, організації дозвілля. Воно має досить великий вплив на аудиторію, а саме: телебачення володіє значнішою кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:

– розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;

– не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;

– кооперування з іншими ЗМІ [2, c. 229].

Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з міста події, усвідомлює ту чи іншу інформацію.

Телебачення розвивається швидкими, динамічними темпами. Його специфічні можливості можна визначити так:

– це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знакових систем: усної мови, зображення і музики;

– це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим передачам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.

– це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;

– це лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана;

– це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачення – це сукупність передач і кожна з них сприймається в контексті інших, що надає їй додаткового значення.

Телебачення складається з різних функцій, а саме: інформаційна, культурно–просвітницька, інтегративна, соціально–педагогічна або управлінська, організаторська, освітня та рекреативна функції.

Інформаційна функція. Призначення всіх засобів масової інформації – задоволення інформаційних потреб людини, суспільства, держави. Це відноситься і до телебачення, яке відрізняється лише тим, що здатне поширювати інформацію повніше, швидше, достовірніше і емоційно більш насичено, ніж радіо чи друковані ЗМІ. Говорячи про інформаційну функцію телебачення, необхідно, ймовірно, обмежитися вузьким і конкретним тлумаченням самого поняття «інформація». Регулярне отримання людьми економічної, політичної, соціальної та культурної інформації в сучасному світі стало нормою життя. Звідси виникає той факт, що інформаційні програми є опорними точками сітки мовлення будь-якої телекомпанії, а всі інші передачі розташовуються в інтервалах між випусками новин. Особливого розгляду вимагає акцентоване звернення телеінформації до подій, які відхиляються від норми: збройних конфліктів, катастроф, природних катаклізмів і т.д. [4, с. 160].

Можна пояснити це явище гонитвою за сенсаційними матеріалами заради підвищення глядацького інтересу, підняття рейтингу і, відповідно, прибутковості. Однак, визнаючи цей фактор, необхідно відзначити й інше. Для будь-якої системи – від технічного пристрою до біологічного організму і людського суспільства важлива інформація саме про відхилення від норми. Машина повідомляє про це включенням відповідного індикатора, живий організм – больовим відчуттям. Прагнення відображати ненормативні явища в житті суспільства можна вважати таким «індикатором», «больовим відчуттям» соціуму. Цю інформативну функцію і виконують телевізійні випуски новин. Для оперативного висвітлення подій такого роду, про які, природно, нічого не відомо заздалегідь, необхідні три умови:

•        професіоналізм співробітників

•        технічна оснащеність телекомпанії

•        високий рівень організованості

Культурно – просвітницька функція. Будь-яка телепередача в якійсь мірі залучає людину до культури. Навіть інформаційні програми демонструють глядачеві учасників подій, ведучих, їх стиль спілкування, ступінь грамотності і т.д. Все це впливає на глядацькі установки і безпосередньо, і як негативний приклад. Більшою мірою еталонно сприймаються провідні програми. Цей факт, до речі, був і залишається приводом для тривоги телевізійних критиків, оскільки поява безлічі телеканалів різного рівня породила, в свою чергу, велику кількість малокультурних і недостатньо грамотних ведучих. Природно, що культурно-просвітницьку функцію ТБ виконує трансляція будь-яких культурних заходів: спектаклів, концертів, кіно-і телефільмів.

Говорячи про залучення аудиторії до мистецтва за допомогою телебачення, не можна, звичайно, не відзначити певну «неповноцінність» такого знайомства з прекрасним, однак, слід визнати: для величезної кількості людей це чи не єдина можливість познайомитися з тими чи іншими творами мистецтва. У культурно-просвітницьких програмах дуже часто присутній елемент дидактики, повчальності. Завдання авторів – зробити його ненав’язливим, гранично делікатним [4, с. 161].

Інтегративна функція. Всі ЗМІ підтримують нормальне функціонування суспільства, на яке поширюється їх дія. Завдання телебачення – розвиток цього відчуття причетності кожного до всіх. Посилення загальних для аудиторії ціннісних установок (на загальнолюдські, загальнонаціональні та ін системи цінностей), як і протидію деструктивним у ставленні суспільства тенденціям, повинні бути домінантою ТБ, як і будь-якого іншого ЗМІ. І в цьому сенсі виконання інтегративної функції ТБ значно ускладнюється там, де складний склад глядацької аудиторії: в національному, конфесійному відношенні. Необхідний також врахування інтересів різних соціальних та вікових груп [4, с. 162].

Соціально-педагогічна або управлінська функція. Виконання цієї функції передбачає пряму залученість в ту чи іншу систему впливу на населення, на пропаганду певного способу життя з відповідним набором політичних, моральних і духовних цінностей. Ступінь цієї залученості і міра впливу ТБ на аудиторію в площині виконання цієї функції залежать від тієї системи, в якій діє дане телевізійне ЗМІ. Якщо під системою мається на увазі держава, то від характеру даної держави, ступеня її демократичності і т.д. Втім, навіть в найдемократичніших державах телебачення в значній частині своїх програм служить провідником державної політики. Так, гаслом Бі-Бі-Сі, наприклад, є слова: «Повідомляти. Повчати. Розважати »… [4, с. 162].

Організаторська функція: Організаторська функція ТБ виникає в тому випадку, коли телебачення саме стає ініціатором тієї чи іншої суспільної акції. Прикладом здійснення цієї функції можуть бути, скажімо, багатогодинні телемарафони з благодійними цілями. Слід чітко відрізняти її від функції управлінської, де телебачення є швидше інструментом [4, с. 163].

Освітня функція: До, власне, журналістського, відношення ця функція практично не має. Під освітньою функцією ТБ розуміється трансляція навчальних циклів на допомогу людям, які отримують ту чи іншу освіту (наприклад, дидактичні передачі для вивчення мови, для вступників до вузів і т.д.) [4, с. 163].

Рекреативна функція. Також мало пов’язана з журналістикою. Рекреація – це відпочинок, розслаблення, відновлення сил. Журналісти можуть брати участь у створенні розважальних програм рекреативної спрямованості в якості редакторів, ведучих [4, с. 163].

Засоби масової інформації, такі як преса, радіо, телебачення, здатні забезпечити найширший і найефективніший доступ до цільових груп. При цьому вибір конкретного ЗМІ для роботи в конкретній ситуації залежить від специфіки даного виду ЗМІ і ступеня їх корисності для даної організації.

Одним із видів ЗМІ, що досить часто використовується на телебаченні є паблісіті. Паблісіті на телебаченні – це дуже коротка, і в той же час найпоширеніша версія презентаційного фільму. Рекламний ролик здатний не тільки вивести на ринок нову фірму, але й стати предметом обговорення у клієнтів, змусити їх абсолютно по-новому поглянути на товар або послугу, що надається компанією, або переконати в правильності їх вибору [3, с. 234].

Причина, по якій телебачення стало основним видом комунікації, і понині залишається предметом запеклих дебатів серед науковців і критиків. Паблісіті виконує суто комунікативну функцію, тоді як паблік рілейшнз включають в себе ще й функцію менеджменту ( управління). Говорячи точніше, паблісіті – це інформація з незалежного джерела, використовувана засобами інформації тому, що вона має цінність новини. Це неконтрольований метод розміщення повідомлень у засобах інформації, оскільки джерело повідомлення нічого не платить пресі за розміщення. Інформація, що заслуговує бути новиною, може передаватися по телебаченню або розміщуватися в газетах, а також у спеціалізованих засобах інформації – відомчих журналах, бюлетенях і навіть брошурах і квартальних звітах, що видаються корпораціями і асоціаціями для того, щоб зацікавлювати суспільну аудиторію.

Узагальнено можна сказати, що паблісіті – це не синонім паблік рілейшнз, а лише один із засобів, яким фахівці з паблік рілейшнз користуються у своїй роботі. Паблісіті – це не завжди гарні новини. Наприклад, в умовах кризи для організації найважливіше якнайскоріше самій розповісти про те, що трапилося, поки засоби масової інформації не виклали суть справи на свій лад. У подібних ситуаціях публіцист грає роль власного кореспондента організації, що поширює інформацію всередині організації та за її межами [3, c. 236].

Причина, по якій телебачення стало основним видом комунікації, і понині залишається предметом запеклих дебатів серед науковців і критиків. Правдоподібним поясненням представляється гіпотеза Рассела Неймана, яку можна перефразувати так: успіх телебачення є наслідок базового інстинкту ледачою аудиторії. У світлі готівкових даних вона представляється прийнятною. Р. Нейман пише так: «Ключовий результат досліджень впливу освіти і реклами, який потрібно щиросердно визнати, якщо ми хочемо зрозуміти природу низької ефективності навчання щодо політики та культури, складається просто в тому, що люди вибирають шляхом найменшого опору» [5].

Для ефективності представлення своєї діяльності та висвітлення основних цілей та завдань проектів у ЗМІ, організація використовує такий засіб паблік рілейшнз як «презентація», що полягає в представленні основних характеристик цільової аудиторії, основної проблеми проекту,його ціль, мету, тематику прес-релізів, перелік відео-сюжетів, плакатів, таблиць та інших засобів візуального забезпечення теми, які можна подати на телебачення для більш широкого висвітлення діяльності самої організації. Присутність журналістів та репортерів на подібних заходах приносить користь організації, адже подана ними інформація використовується для розширення позитивних зв’язків організації з різними категоріями її громадськості, сприяє зміцненню її ділового іміджу.

Висновки: Дослідження теорії громадської думки продовжується і зараз. Взагалі, громадська думка виражається через оцінювання явищ навколишнього середовища. Саме це оцінювання дає імпульс для формування настанов, які відбивають готовність суб’єкта діяти певним чином. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Проте телебачення за деякими статистичними даними проведеними попередніми дослідниками користується більшою довірою, ніж інші ЗМІ, а отже саме за допомогою телебачення та його різних функцій можна висвітлювати таку інформацію, яка деяким чином і формуватиме ту чи іншу громадську думку.

Список використаних джерел та літератури

1. Маклей М. Классические медиатеории [Електронный ресурс] / М. Маклей. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/material/24969 – Назва з екрану (9.04.2014).
2. Корконосенко С. Г. Основы творческой деятельности журналиста [Текст] : учебник / С. Г. Корносенко. – С-Пб : Изд-во Михайлова В.А., 2000р. – 229 с.
3. Почепцов Г. Г. Комунікативні технології двадцятого століття [Текст]: навч. посібник / Г. Г Почепцов. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер. – 1999. – 234-236 с.
4. Князєв А. Основи тележурналістики і телерепортажу [Текст]: навч. посібник / А. Князєв. – Бішкек: Вид-во КРСУ, 2001. – 165 с.
5. Нейман Р. Математик [Електронный ресурс] / Р. Нейман. – http://www.ega-math.narod.ru/Reid/Neumann2.htm – Назва з екрану (9.04.2014).

The article is about the important role of print media in the coverage of gender issues. Analysis of the materials in question are represented gender equality in Ukrainian society.

Сучасні друковані ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у тиражуванні, ствердженні або руйнації гендерних стереотипів, які є основоположними та пронизують усі сфери буття людини. Предметом інтересу, осмислення та ретрансляції вітчизняних ЗМІ стає все що входить до суспільного гендерного дискурсу – протилежні позиції, суперечливі думки, опозиція слова та дії. В такому контексті важливо розуміти, якою є картина відображуваних явищ у медійному просторі, чи сформовані у його представників стратегії та концепти представлення гендерної проблематики; як репрезентуються образи соціуму у пресі, чи запроваджуються принципи гендерної рівності. Важливо звернути увагу на роль медіа у відтворенні гендерних порядків і гендерної нерівності в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед українських учених гендерну проблематику в матеріалах ЗМІ досліджували О. Кісь, Ю.П. Маслова, В. Слінчук, А.М. Волобуєва та інші. В дослідженнях аналізується словесне відображення гендерних стереотипів у пресі.

Метою статті є оцінка репрезентації питань гендерної проблематики за посередництва українських друкованих медіа.

Виклад основного матеріалу дослідження. Роль медіа у висвітленні гендерної проблематики останнім часом є модною темою наукового і публіцистичного дискурсів. Медіа звинувачують у впровадженні та підтримці стереотипів: призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім’я, домашні побутові обов’язки, діти), чоловіку ж належить п’єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання [1, с. 67]. Звичайно, медіа мають приділяти значну увагу темам рівності у житті, насильства в сім’ї, уникати стандартних гендерних ролей. Сьогодні гендерні неурядові організації чекають рівності представлення різних «гендерів» у медіа, включно з ЛГБТ-товариствами, стверджуючи, що медіа мають об’єктивно ставитися до проблем queer-спільнот, уникати мови ворожнечі. З іншого боку, велика кількість різноманітних організацій, в основному, сімейного та релігійного спрямування, звинувачують медіа, що вони під виглядом відстоювання прав людини й демократії пропагують гомосексуальну ідеологію.

Необхідно зауважити, що медіа не в змозі примусити аудиторію думати запропонованим чином, але вони можуть задати теми, які стануть актуальними та обговорюваними. Звичайно, медіа повинні висвітлювати погляди всіх значимих груп суспільства, оскільки аудиторія має право знати про труднощі, інтереси, проблеми представників різних «гендерів». ЗМІ є також ефективним засобом легітимізації певних груп соціуму, їх поглядів та способу життя. Але не можливо погодитися з думкою деяких активістів та дослідників, що медіа мають бути інструментом для досягнення певних цілей гендерної пропаганди. ЗМІ – перш за все посередник між різними групами населення, між віртуальним та фізичним світом. Вони часто використовуються для досягнення певних агітаційних та пропагандистських цілей, але, швидше, це є наслідком перекручування місії медіа, а не їх природною роллю.

Не лише проблемою та обов’язком мас-медіа, але і завданням різних груп є представлення своїх поглядів. Якщо їх погляди не мають актуалізованого значення для аудиторії, якщо вони не проводять спрямовану, у тому числі на медіа, політику, тобто не створюють інформаційних приводів, вони не потраплять до фокусу уваги мас-медіа і не будуть презентовані належним чином в інформаційному полі. Безперечно, це стосується і різних груп гендерних активістів.

Проблеми, які вирують суспільством, в тому числі і проблеми гендеру, самі по собі не є предметом зацікавленості медіа. Вони набувають актуальності, тільки тоді, коли стають цікавими та мають значення для цільової аудиторії. Звичайно, це не означає, що медіа мають сліпо розповсюджувати гендерні стереотипи, які панують у певній частині соціуму. Але, одночасно, не справедливо покладати відповідальність за існування цих стереотипів на медіа. Численні дослідження свідчать, що медіа здатні транслювати моделі поведінки, але не вони відіграють головну роль у формуванні громадської думки щодо певних проблем суспільного існування. Тобто вплив засобів масової інформації, зокрема, на лідерів думок, не є ознакою їх пріоритетної ролі у формуванні позицій щодо співіснування різних, в тому числі гендерних, груп суспільства.

Гендерна рівноправність залежить від багатьох факторів. Одним із них, хоча й не головним, звичайно виступають друковані ЗМІ. Дотримання гендерної рівноваги є не тільки завданням та проблемою ЗМІ, за що найчастіше їм закидають різного роду докори. Завданням журналістів є висвітлення існуючого стану в суспільстві. Зміна свідомості щодо ролі різних «гендерів» відображається у друкованих медіа тою мірою, якою вона відбувається в соціумі. Для прикладу, перехід жінки з побутової сфери у політичну і економічну, що відбувається в реальності згодом має своє відображення у медіа, а не навпаки. Пасивність є проблемою як друкованих ЗМІ, так і громадської думки. Внаслідок цього нові тенденції не відразу адекватно відображуються в медіа-матеріалах. В такому випадку медійні дослідження повинні звернути увагу журналістів на такі невідповідності, допомагати їх усвідомлювати і долати.

Для формування структури гендерних публіцистичних образів мають важливе значення концепти – мовні одиниці, що належать до певних концептуальних класів і є мовними засобами інтелектуально-чуттєвого відображення картини світу, знання й досвіду людини в її свідомості. Функціонування концептів у текстах, починаючи від заголовних комплексів, формує певні уявлення про їх змістове наповнення [2, с. 10]. Тому одним з основних показників у медіа-дослідженні є кількісна представленість гендерної проблематики у заголовках медіа-текстів.

При порівнянні загальної кількості заголовків в яких висвітлено гендерну проблематику в чотирьох виданнях («Урядовий кур’єр, «Газета по українськи», «День», Український тиждень») маємо такий результат. За 2011 рік – найменша кількість заголовків 11, за 2012 – 38, 2013 – 36. Дані за 2011 рік помітно відрізняються від даних за наступні два роки. Це свідчить про те що гендерній проблематиці приділялося менше уваги. Кількість заголовків з гендерною складовою за 2012-2013 роки збільшилася трохи більше ніж в три рази. Це є показником підвищення уваги працівниками друкованих ЗМІ до проблеми гендерної рівності.

Частота появи матеріалів з гендерної тематикою у пресі, досягає найвищої точки у березні. З 85 заголовків 35 опубліковано саме в цьому місяці. Можливо, це пов’язано з святкуванням Міжнародного жіночого дня, що свідчить про зв’язок гендерної проблематики з правами жінок.

В аналізованих виданнях зафіксовано майже однакову інтенсивність висвітлення проблематики фізичного насильства. З усіх згадувань про насильство в двох виданнях з п’яти опубліковано по одній статті з відповідними орієнтуючими заголовками, лише в одному виданні опубліковано дві статті. У цілому, в трьох виданнях увага до теми насильства лише над жінками. Цікавим є факт, що статті з відповідними заголовками опубліковані у березні місяці кожного з аналізованих років. Це схоже на своєрідну тенденцію звернення уваги до фізичного насильства над жінками лише напередодні Міжнародного жіночого дня.

Складно визначити, наскільки акцент на певній сфері, виражений у кількісному представленні заголовків, пов’язаний зі стилем та специфікою та стилем, їх рубриками та спрямованістю матеріалів. Не можна сказати, що ті або інші події подаються в конкретних рубриках або постійно висвітлюються у більш-менш однакових об’ємах. Тим не менше, в аналізованих текстах медіа переважають (за кількістю та об’ємом) матеріали гендерної проблематики в політиці та міжнародних відносинах, економічний розвиток та фінанси.

Слідуючи своїм гендерним ролям, чоловік виступає носієм гендерної дискримінації стосовно жінки, активним соціальним персонажем багатьох сфер суспільного життя. Таке враження підсилює той факт, що у загальному масиві представлено 6 заголовків з некоректними висловлюваннями, які в першу чергу покликані висвітлювати події з політичної сфери.

Динаміка появи усіх інших публікацій вказує на те, що висвітлення гендерної проблематики є хаотичним або викликано зовнішніми факторами суспільними обговореннями, резонансними випадками, оголошенням офіційних даних або законодавчих пропозицій, публічними акціями.

Можна констатувати, що в пресі з гендерної проблематики здійснюється опис суспільної думки або залучення коментарів експертів, супроводжуючи їх статистичними даними; також широко представлені різноманітні приклади з закордонного життя – політичні рішення та їх підтримка або заперечення громадян та інформаційні приводи щодо актуалізації гендерної тематики у вигляді особливих випадків, резонансних подій та нестандартних ситуацій в українському повсякденні. Отримані дані свідчать про те, що звернення українських друкованих ЗМІ до гендерної проблематики протягом першого півріччя 2012-2013 років значною мірою спровоковано важливими суспільними та політичними подіями в Україні і у світі: прийняття закону про дозвіл одностатевих шлюбів у країнах ЄС, обговорення у Верховній Раді законопроекту про недискримінацію сексменшин (зареєстрований 19.02.13), гей-парад у Києві (25.05.13), різноманітні суспільні рухи, коментарі, акції «за» та «проти» тих чи інших аспектів гендерної політики (регулярні акції FEMEN по різних країнах світу під різними гаслами).

У матеріалах частіше звертаються до конкретних розповідей насичених термінами про випадки з життя представників ЛГБТ-груп, аніж до аналізу проблематики в цілому, хоча і послуговується загальноприйнятими концептами політико-правової риторики, такими як «гендер», «гендерна політика», «рівноправність чоловіків та жінок». Слід констатувати, що в медійній представленості гендерної проблематики, яка містить маркери «гендерної термінології», спостерігається значне зміщення в сторону окремих груп, ЛГБТ, разом з тим соціальні взаємини жінок і чоловіків, особливості їх статусів рідко потрапляють до кола «гендерного дискурсу», подаються з позицій природної установки, соціального порядку, що склався.

Друковані медіа апелюють до традиційної гендерної свідомості аудиторії, актуалізують гендерні стереотипи, здійснюють з ними «гру», намагаючись наголосити на вибуховому потенціалі гендерної проблематики, створити атмосферу інтриги, шоку, іронії. Розповсюдження матеріалів з закордонних видань надає локальним подіям глобального контексту, однак лише у тій частині гендерного дискурсу, яка пов’язана із проблемами ЛГБТ-груп.

Друковані ЗМІ торкаються й тем антифеміністського спрямування, осуду пропаганди гомосексуалізму як загрози традиційній родині й нав’язування чужих цінностей. Українська преса, якщо й піднімає гендерні питання, то, як правило, звертається при цьому до стійких гендерних стереотипів, які характерні для культури й громадської думки, орієнтуючись на більш консервативну аудиторію.

Часто зустрічається такий ракурс висвітлення гендерних питань, як приклади прояву громадянської позиції та події закордоном або відгуки журналістів на них; також присутні заголовки орієнтовані на резонансні події та їх наслідки в Україні. Разом з тим, висвітлення гендерної політики та суспільна думка щодо неї зустрічається значно рідше, а осуд феміністських проявів, нетрадиційних сексуальних орієнтацій фактично врівноважується толерантністю до них, апелюючи до прав людини.

Проаналізувавши такі дані, можна стверджувати, що матеріали з висвітлення гендерної проблематики подаються як «скандал», «вибух», «казус», «іронічний нарис», і т.п., тобто, в основному, мають привернути увагу аудиторії своїм стилістичним, змістовним та емоційним пафосом. Для надання яскравості заголовкам текстів журналісти часто підбирають якомога більш провокаційні словосполучення, які часом не відповідають змістовним параметрам тексту, але самі по собі підвищують увагу та шокують. Тобто, гендерна проблематика в пресі подається як привід здивувати, збентежити, шокувати аудиторію.

Варто зазначити, що засоби масової інформації завжди першими реагують на будь-які зміни у суспільних процесах. Відтворюючи тенденції, що спостерігаються в стосунках між статями, журналісти, разом з тим, створюють підґрунтя для подальшого їх розвитку на демократичних засадах [3].

Висновки. З аналізу заголовків друкованих ЗМІ за період 2011-2013 рр. випливає, що питання гендерної політики та гендерної рівності у кожному виданні обговорюються з різною частотою, але нерегулярно. Звернення до гендерної проблематики відбувається хаотично і є ініційованим зовнішніми факторами − суспільними обговореннями, резонансними випадками, публічними акціями, оголошенням законодавчих пропозицій або офіційних даних. Висвітлення гендерної проблематики в друкованих виданнях потребує від авторів неабиякої компетентності та об’єктивності, адже як би ми не намагалися ідеалізувати ЗМІ і надати їм функції посередника, вони все ж таки чинять неабиякий вплив на свідомість громадян. Журналісти повинні відображати реальну ситуацію в суспільстві, настрої, смаки, переконання, уникати вживання стереотипів.

 Список використаних джерел та літератури

1. Слінчук, В.В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Текст] / В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К. : 2004. – Т. 17. – С. 67–74.
2. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) [Текст] : автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.08 / В.В. Слінчук ; Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
3. Маслова, Ю.П. Роль гендерних стереотипів у розбудові громадянського суспільства (на прикладі сучасних українськомовних ЗМІ) [Електронний ресурс] / Ю.П. Маслова. – Режим доступу : http://eprints.oa.edu.ua/1470/1/Маслова.pdf. – Назва з екрану
4. Волобуєва, А.М. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет «День», «Дзеркало тижня», «Столиця», «Хрещатик») [Текст] / А.М. Волобуєва // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 66–69.
5. Кісь, О.Р. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні [Електронний ресурс] / О.Р. Кісь // Ї. – 2003. – № 27. – Режим доступу : www.ji.lviv.ua/n27texts/kis.htm. – Назва з екрану
6. Україна–2002. Моніторинг соціальних змін [Текст]. – К. : ІС НАНУ, 2002. – 668 с.