Перелік ключових слів: суд, суддя, судова влада, судова система, судова ланка, судова інстанція, правовий статус, реформування.

Annotation. In the article the specificity of legal status and formation order of courts of general jurisdiction of Ukraine are examined, an accent is done on the judicial reform, videlicet on the problems of courts of general jurisdiction as the main object of changes. Review of positive and negative sides of judicial reform is realized, connected with adoption of the Act of Ukraine about judicial system and status of judges July 7 2010.

Key words: court, judge, judicial power, judicial system, court link, court instance, legal status, reformation.

Постановка проблеми. Неодмінною умовою побудови в Україні правової держави і утвердження в практичній діяльності принципу верховенства права є становлення поряд із законодавчою та виконавчою гілками влади незалежної судової влади. З проголошенням незалежності України суди загальної юрисдикції почали набувати важливого значення у суспільстві та державі як органи державної влади, що здійснюють правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Ефективність їх діяльності залежить від чіткого розподілу і закріплення повноважень судів у законодавстві, незалежності судів і суддів при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому досягнення ідеалу судової діяльності – справедливого суду – дуже складно, бо це потребує чіткої організації всієї судової системи, обґрунтованого об’єктивною необхідністю законодавства, виконання багатьох передумов та умов, за яких тільки й можливий справедливий суд.

Короткий аналіз останній досліджень і публікацій. Наявний широкий ряд досліджень та публікацій, присвячених судовій реформі свідчить про вагомість проблеми реформування судової гілки влади. Зокрема це стало предметом аналізу публікацій Опришка В., Маляренка В., Сіренка В., Буряк О. та ін..

Викладення основного матеріалу. До судів загальної юрисдикції України Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року відносяться: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Місцевий суд – це перша судова інстанція, найбільш наближена до населення. Відповідно до Указу Президента України “Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів” № 591/2011 від 20 травня 2011 року (зі змінами від 5 липня 2012 року) станом на червень 2013 року в Україні діє 665 загальних місцевих судів, включаючи районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, окружні адміністративні суди. В той час, коли місцеві адміністративні суди діють в округах, і певну частину адміністративних справ розглядають місцеві суди на праві місцевих адміністративних, то організація господарських місцевих судів здійснена таким чином, що не забезпечує територіальної наближеності місцевих судів до населення, а це є вагомим аспектом, оскільки саме місцеві суди розглядають найбільший обсяг справ як суди першої інстанції. Тут варто говорити навіть про порушення принципу доступності правосуддя, оскільки далеко не кожен житель віддалених частин тієї чи іншої області дозволить собі багаторазово відвідувати місцевий господарський суд, як цього може вимагати розгляд справи.

Ще однією проблемою реформування стала ліквідація військових судів. Тепер справи, що мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами загальної юрисдикції першої інстанції, що збільшило обсяг навантаження на місцеві загальні суди. Якщо здійснити аналіз і порівняння на основі Указів Президента України «Про мережу та кількісний склад суддів місцевих судів» від 20 серпня 2001 р. та «Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» від 20 серпня 2001 р., то, наприклад, у Рівненському районному суді діє 7 суддів, а в Рівненському міському − 23, тоді коли у Рівненському апеляційному суді – 33 судді, що є диспропорцією по відношенню до завантаженості їх роботою, оскільки обсяг справ по першій інстанції значно більший, аніж при апеляції, адже розгляд переважної більшості справ закінчуються все-таки в першій інстанції. Окрім того постає питання про те, чи не з’явиться проблема порушення військової таємниці у зв’язку з тим, що справи про злочини військовослужбовців тепер розглядають місцеві суди.

І досі маємо в наявності проблему фінансування судів загальної юрисдикції. На актуальності цього питання наголошує доктор юридичних наук, професор В. Сіренко. Гостра проблема фінансування судів виникла в 90-х роках ХХ ст., коли реформатори почали фінансувати науку, культуру, освіту, охорону здоров’я, а суди і правоохоронні органи – за залишковим принципом. Саме уряд формує бюджет, а через фінансування є можливість впливати на суддів, поставити суди в залежність від чиновників, що може спричинити хиткість принципу незалежності судової гілки влади і незалежності діяльності суддів, що закріплюється в ст. 126 Основного закону та ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Професор В. Ф. Сіренко у своїй публікації зазначає, що економія на фінансуванні судів означає навмисне руйнування держави і правового порядку у суспільстві. Він пропонує спосіб формування бюджету судів таким чином, коли суди формують свої пропозиції стосовно бюджетного фінансування у дві інстанції: уряд і комітети парламенту, де уряд готує проект бюджету щодо судів, а парламентські комітети готують свої пропозиції стосовно фінансування судів [9, с. 6].

Щодо апеляційних судів, то у зв’язку з реформуванням судової гілки влади та ліквідацією військових судів, їх навантаження збільшилося за рахунок розгляду справ, які мали б розглядатися у апеляційних військових судах, що збільшило їх повноваження, а, отже, і правовий статус. Проте, тут знову ж постає проблема порушення військової таємниці.

Суть чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здебільшого зводиться до того, що пропонується зруйнувати існуючу судову систему загальної юрисдикції та створити тільки спеціалізовані суди у сфері кримінального, цивільного, адміністративного і господарського судочинства. Так, вищезгаданий закон вводить ще один вищий спеціалізований суд – Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Проте, запровадження тільки спеціалізованих судів суперечить Конституції України, оскільки в ст. 124 зазначається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. В свою чергу створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ставить у необхідність створення відповідної вертикалі судів, збільшення кількості існуючих місцевих і апеляційних судів відповідної спеціалізації. Очевидно, що при цьому треба буде вдвічі збільшити кількість адміністративних посад, кількість працівників апаратів судів, а подекуди і суддів, будувати нові приміщення судів тощо. Бурак О.В., що досліджувала проблематику спеціалізації судів, стверджує, що реалізація спеціалізації судів з кримінальних і цивільних справ забезпечить більш професійне здійснення правосуддя у кримінальних справах внаслідок поглиблення спеціалізації судів, а також позбавить апеляційні загальні суди невластивих таким судам функцій суду першої інстанції [6, с. 86]. Варто зауважити, що спеціалізовані суди мають багато переваг, оскільки уповноважені вирішувати справи тільки певної категорії, що передбачає забезпечення здійснення якісного і ефективного правосуддя.

Бурак О.В. вважає, що, згідно реформи судової гілки влади, створення чотирьохланкової судової системи потягне збільшення строків розгляду судових справ [6, с. 88]. Більшість дослідників проблеми судової реформи знаходять у цьому і причину «руйнування» Верховного Суду України (далі – ВСУ), оскільки він був значно обмежений у повноваженнях. З утворенням вищих спеціалізованих судів зникла потреба у функціонуванні палат ВСУ, які були ліквідовані. Обмеження повноважень ВСУ спричинило в свою чергу і скорочення чисельності суддів цього суду. Наразі це питання є дискусійним, адже, попри незначну кількість повноважень, ВСУ залишається найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а покладені на нього обов’язки вимагають якісної і кваліфікованої роботи та достатньої для цього кількості суддів.

Дискусію викликає одне з теперішніх повноважень ВСУ переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом. Порядок перегляду був визначений відповідним галузевим процесуальним законодавством, який у кожній категорії справ є різним.

Між тим сучасний стан невизначеності у питанні завершення судової реформи в Україні спричинено доктринальними недоліками окремих норм чинного Основного закону держави. А оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу і відповідно закони приймаються на її основі та повинні відповідати їй, законодавець, вдосконалюючи законодавство про судоустрій, обмежений положеннями Основного закону. Відтак, сьогодні стає усе більш очевидним, що судова реформа має бути складовою реформи конституційної [6, с. 85]. Цілком зрозуміло, що будь-яка зміна системи судів, вимагає внесення відповідних змін до самою Конституції України. Так, в Конституції України не закріплено повноваження Вищої ради юстиції призначати суддів на адміністративні посади, про що законодавець вказує в Законі України «Про судоустрій та статус суддів», а це, в свою чергу, порушує принцип верховенства Основного закону. Наведений приклад є лише одним із багатьох подібних. На цьому недоліку наголошує у своїй публікації доктор юридичних наук, професор В. М. Опришко, який стверджує, що судова реформа повинна здійснюватися у системному взаємозв’язку з парламентською, адміністративною та муніципальною реформами, що зумовлюється єдністю державної влади [8, с. 15].

Висновки.

Отже, попри необхідність проведення судової реформи, вона здійснена поспішно. Її здійснення вимагає комплексного поєднання з іншими реформами, зокрема з конституційною реформою. Недостатньо продумана організація спеціалізованих судів, що потребує подальших коректив. Ситуація з невизначеністю і обмеженістю в повноваженнях Верховного Суду України вимагає нагального вирішення.

Варто наголосити і на позитивних аспектах судової реформи, адже такі кроки як ліквідація військових судів, спеціалізація судів є просуванням до європейських стандартів.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст. 68) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 254к/96-вр.

2. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2010, № 41-42, № 43, № 44-45. – Ст. 529.

3. Питання мережі господарських судів України : Указ Президента України від 12 серпня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.zakon.rada.gov.ua

4. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів : Указ Президента України від 16 листопада 2004 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

5. Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів : Указ Президента України № 591/2011 від 20 травня 2011 року (зі змінами від 5 липня 2012 року) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/591/2011.

6. Про Вищий спеціалізований суд України : Указ Президента України від 12 серпня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www. vss.in.ua.

7. Бурак О. В. Організація системи спеціалізованих судів України в контексті конституційних приписів / О. В. Бурак // Вісник академії адвокатури України. – 2009. − № 16. – С. 150.

8. Маляренко В. Судова реформа та проблематика предмета змін ∕ В. Маляренко // Право України. – 2010. − №5. – С. 186.

9. Опришко В. Основні засади судової реформи / В. Опришко // Право України. – 2010. − № 5. – С. 186.

10. Сіренко В. Деякі проблеми реформування судової влади в Україні / В. Сіренко // Право України. – 2010. − №5. – С. 186.

Ключові слова: легітимність, суддя, Вища рада юстиції України, відповідальність, конституційна відповідальність, принцип незалежної та безсторонньої судової влади.

Шафарчук Е. Высший совет юстиции Украины в механизме привлечения судей к конституционной ответственности

Анотация. В статье анализируется законодательство, регламентирующее процедуру привлечения судей к конституционной ответственности. Рассматриваются проблематичные аспекты статуса Висшего совета юстиции Украины как органа, что берет участие в реализации ответственности судей. Предлагается авторское видение улучшения института конституционной ответственности судей в Украине.

Ключевые слова: легитимность, судья, Высший совет юстиции Украины, ответственность, конституционная ответственность, принцип независимой и безпристрастной судебной власти.
Shapharchuk O. The Supreme council of justice of Ukraine in a mechanism of bringing judges to a constitutional liability

Annotation. Іn the article it is analysed a legislation regulating a procedure of a constitutional responsibility of judges. It is observed the status of the Supreme council of justice of Ukraine bringing judges to a constitutional responsibility according to a law. Author vision is offered for improvement an institute of constitutional responsibility of judges in Ukraine.

Key words: legitimacy, judge, the Supreme council of justice of Ukraine, responsibility, constitutional responsibility, a principle of independent and impartial judge power.

Конституційно-правова відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб є одним із заходів, що забезпечує легітимність такої влади. Даний інститут є порівняно малодослідженим та ще недостатньо застосовується у вітчизняній практиці. Тому розширення напрямків дослідження та пошук шляхів удосконалення даного інституту має актуальне значення.
Метою роботи стало: з’ясування ролі Вищої ради юстиції у механізмі притягнення суддів до відповідальності; аналіз нормативних колізій, характерних для законодавства, яке регламентує утворення та функціонування Вищої ради юстиції України − конституційного органу, що ініціює процедуру притягнення суддів до відповідальності; пошук шляхів удосконалення інституту конституційно-правової відповідальності суддів у вітчизняній державно-правовій практиці.
Значний внесок у дослідження проблематики юридичної відповідальності суддів, зокрема конституційно-правової відповідальності, здійснили Гончаренко О., Штогун С., Пантелейчук Л., Виноградова Л., Подкопаєв С. та інші вітчизняні науковці.
Легітимність (від лат. legitimus – законний, правомірний) – обов’язкова ознака законної влади держави, що означає визнання її як всередині країни, так і на міжнародній арені [1, с. 421]. Важливим конституційним принципом легітимності державної влади є принцип взаємної відповідальності держави та особи, що сприяє зміцненню довіри людини до публічної влади, а зокрема до судової. У Конституції України найбільша увага приділяється регулюванню конституційної відповідальності Президента України, парламентаріїв, міністрів, суддів, а також громадян. В Указі Президента України «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 року № 361/2006, а зокрема в ч. 1 розілу І зазначається, що процес становлення незалежного судівництва в Україні характеризувався суперечливістю та непослідовністю, далися взнаки консерватизм у підходах до реформування та брак чіткого бачення того, якою має бути судова система в державі, що керується верховенством права. За таких обставин рівень довіри до судів з боку суспільства лишається вкрай низьким [2].
У Конституції України 1996 року терміну «конституційна відповідальність» немає. Проте, вона передбачена нормами конституційного права і може бути застосована за порушення обов’язків, закріплених нормами конституційного права.
Відповідно до ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 10) повноваження судді припиняються у разі його смерті [3, с. 52].
Остаточне встановлення усіх цих обставин покладено на спеціальний конституційний державний орган – Вищу раду юстиції. Погодимося із Гончаренком О. В. у тому, що звільнення суддів за обставин, зазначених у пунктах 1-3, 8-10 (частково 7 – у випадку добровільного виходу з громадянства) не має характеру відповідальності і є засобом реалізації суддею своїх прав або наступає у зв’язку з настанням певних юридичних фактів. Інші підстави звільнення судді з посади мають усі ознаки, характерні для конституційно-правової відповідальності. Вони не залежать від волі судді, мають негативний щодо нього характер і потребують встановлення їх спеціальним державним органом [4, с. 22].
Конституція України регламентує підстави притягнення судді до конституційно-правової відповідальності, проте не деталізує наслідків такого притягнення, окрім як звільнення судді з посади. Вважаємо таку міру відповідальності недостатньою. З метою запобігання порушенням суддею, зокрема, присяги (ст. 55 Закону України «Про судоустрій та статус суддів») слід передбачити в Основному Законі такі конституційно-правові санкції як звільнення із забороною надалі займати посаду судді та посаду в інших органах державної влади.
Конституційно-правова відповідальність суддів регламентується не лише нормами Основного Закону. Вона має закріплення і в інших нормативно-правових актах. У ст. 3 Закону України «Про Вищу Раду юстиції» від 15 січня 1998 року зазначається, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про звільнення суддів з посад; розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями вимог щодо несумісності [5].
У висновку експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (судді м. Турін, Італія) щодо покращення «Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів» визначається статус вищої ради юстиції як органу, що здійснює притягнення до відповідальності суддів, а зокрема відповідальності конституційно-правової. Згідно з західноєвропейськими стандартами, вона повинна бути автономним органом, який відповідає за незалежність судової гілки влади. До її складу входять виключно судді та прокурори, або принаймні більшість його членів мають бути суддями та прокурорами [6].
Викликає сумнів той факт, чи є повноважною Вища рада юстиції України брати участь у процедурі притягнення суддів до конституційно-правової відповідальності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Вищу раду юстиції» даний орган складається із 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури − двох членів. Згідно з ст. 8 вищезазначеного закону два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою України, повинні бути суддями. Два із трьох членів даного органу, що призначаються Президентом України, повинні бути суддями (ст. 9 Закону). З’їзд адвокатів України призначає трьох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів (ст. 11). Ст. 12 Закону регламентує те, що з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначає трьох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Вищу раду юстиції» всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. Окрім того, до її складу за посадою входить іще один суддя – Голова Верховного Суду України (ст. 131 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про вищу раду юстиції») [5]. Тобто, у складі Вищої ради юстиції є тільки 8 професійних суддів, які розуміють практично, що таке здійснення правосуддя. Європейською Хартією про статус суддів від 10 липня 1998 року зазначається, що принаймні половина членів цього органу мають бути суддями, обраними такими ж суддями, що означає прагнення не допустити, щоб судді були в меншості в цьому незалежному органі і водночас не вимагає, аби їх була більшість. Незважаючи на різноманітні філософські концепції та дебати в європейських державах вимога, щоб суддів було мінімум 50%, виявилася здатною забезпечити достатньо високий рівень гарантій, водночас поважаючи інші принципові міркування різних національних систем [7].
Вважаємо, що до Вищої ради юстиції України мають входити здебільшого судді, або принаймні особи, які мають певний стаж у цій сфері діяльності. Відповідно до європейських стандартів половина з 20 членів Вищої Ради юстиції України, а це 10 осіб, мають бути суддями. Слід деталізувати ст. 6 Закону України «Про Вищу раду юстиції», де необхідно вказати іще одну вимогу до членів Вищої ради юстиції і подати цю норму у наступній редакції: «На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти п’яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права на посаді судді не менше десяти років.
Окрім того, викликає здивування вимога вище зазначеної норми щодо встановлення вікового ліміту для членів Вищої ради юстиції «не старший шестидесяти п’яти років». У такому віці особа може мати практичний «багаж», що є достатнім для виконання функцій щодо процедури притягнення суддів до відповідальності, та повноцінно виконувати свою роботу. У даному ж випадку має місце своєрідний елемент вікової дискримінації кадрів. У силу таких обґрунтувань, вважаємо доцільним відмінити вимогу щодо зовнішнього вікового цензу для кандидатів у члени Вищої ради юстиції.
У вищезгаданому висновку експерт Ради Європи Джакомо Оберто зазначає, що, згідно з європейськими стандартами, Вища рада юстиції відповідає, зокрема, за заходи проти суддів та прокурорів. Вона повинна мати повноваження приймати рішення, а не тільки подавати пропозиції до адміністративних та виконавчих органів державної влади [6]. У вітчизняній практиці такий недолік має місце. Зокрема у ст. 31 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зазначається, що подання про звільнення за загальними обставинами Вища рада юстиції вносить подання за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав [5]. Отже, доцільно внести корективи у дану норму і надати право Вищій раді юстиції приймати рішення про звільнення суддів замість здійснення процедури подання про звільнення та, відповідно, внести зміни у інші нормативно-правові акти.
Вища рада юстиції згадується у Рекомендації No. R (94) 12 Ради Європи, яка проголошує наступне: «Орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантії незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою, і, зокрема, щоб орган самостійно приймав рішення про власні правила процедури» [6].
Про незалежність органу, який здійснює притягнення до відповідальності суддів зазначається і в положеннях Європейської Хартії про статус суддів, а саме у статтях 1.3 та 1.4, у яких йдеться, відповідно, про наступне: «Стосовно кожного рішення обрання, добір, призначення, просування по службі або припинення повноважень судді закон передбачає втручання уповноваженого органу, який не залежить від законодавчої та виконавчої гілок влади, мінімум половина членів якого є суддями, обраними у встановленому порядку іншими суддями на основі принципів, що гарантують максимальне представництво судової гілки влади» [7]. Отже, з метою наближення до європейських стандартів доцільно реформувати порядок утворення Вищої ради юстиції України, а саме, уповноважити орган суддівського самоврядування обирати членів даного органу.
У ст. 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначається статус Вищої ради юстиції України, де вказується, що вона є органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя [5]. Виникає сумнів щодо того, чи буде Вищий адміністративний суд України неупереджено здійснювати правосуддя, адже, відповідно до ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції [8, с. 13]. Це може мати наслідком порушення принципу незалежності правосуддя, закріпленому у ст. 126 Конституції України, принципу незалежності і безсторонності судової влади відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року. Проблема полягає у тому, чи можна говорити про безсторонність правосуддя, якщо воно здійснюється щодо органу, який має повноваження ініціювати процедуру відповідальності суддів, що здійснюють таке правосуддя. Вважаємо, що справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції України, тобто питання щодо відповідальності даного органу, має розглядати інший спеціальний орган.
Отже, роль Вищої ради юстиції України в механізмі притягнення суддів до конституційно-правової відповідальності є опосередкованою, зводиться лише до права подання Президенту України про відповідальність судді. Пропонується розширити повноваження даного органу шляхом надання йому права самостійно здійснювати притягнення суддів до відповідальності, зокрема конституційно-правової, з метою зменшення впливу законодавчої та виконавчої гілок влади на судову. Окрім того, слід забезпечити автономію Вищої ради юстиції України стосовно законодавчої та виконавчої гілок влади та надати повноваження органу суддівського самоврядування обирати всіх членів Вищої ради юстиції України. Необхідно забезпечити професіоналізм даного органу шляхом формування його складу за рахунок професійних суддів, або осіб, які мають стаж в цій сфері діяльності.
З метою забезпечення незалежного та безстороннього правосуддя пропонуємо надати іншому органу повноваження Вищого адміністративного суду України розглядати справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції. Зокрема, таку функцію може здійснювати орган суддівського самоврядування, який буде її обирати.
Вважаємо за необхідне регламентувати в Основному Законі поняття «конституційно-правова відповідальність», деталізувати, які підстави звільнення суддів є конституційними та визначити конституційно-правові санкції, зокрема, щодо порушення присяги та порушення вимог несумісності суддів.
Список використаних джерел

1. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник / Ю. С. Шемшученко. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 c.
2. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України від 10.05.2006 №361/2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/361/ 2006
3. Конституція України : Офіц. видання. – станом на 01.11.2010 р. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.
4. Гончаренко О. В. Актуальні питання притягнення суддів до відповідальності / О. В. Гончаренко / / Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. − № 2 (6). – С. 19-33.
5. Про Вищу Раду юстиції : Закон України від 15 січня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/22/98-%D0%B2%D1%80
6. Висновок експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (судді м. Турін, Італія) щодо покращення «Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. (Проект – 13 лютого 2006 р., схвалений Національною комісією на 5 пленарному засіданні 14 лютого 2006 р.)] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/file/2623
7. Пояснювальна записка до Європейської хартії з про статус суддів: Модельний кодекс від 10 липня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_a4
8. Кодекс адміністративного судочинства України [текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р. : (відповідає офіційному текстові) – К. : «Центр учбової літератури», 2012. – 128 с.
9. Конституція Італії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://italia-ru.com/page/konstitutsiya-italyanskoi-respubliki
10. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42, № 43, № 44-45. – Ст. 529.