Ключові слова: друкована реклама, комунікативна ефективність, споживач, лояльність споживачів.

В сучасному світі роль реклами займає одне з найважливіших місць в нашому житті. Вона є засобом впливу на споживачів та покупців. Як складова маркетингової діяльності реклама використовує різні шляхи доступу та є своєрідним виходом на споживачів, клієнтів та ділових партнерів. Одним із таких шляхів є друковані засоби масової інформації: газети, журнали, листівки, брошури та ін. За допомогою уміння поєднувати в одне ціле колір, звук, малюнок чи картинку реклама дає споживачам вражаючий ефект, саме тому вона й стала таким поширеним засобом надання інформації про продукцію чи товар. Реклама на сьогодні – це вміння створювати такі умови для майбутнього покупця, щоб він здійснив купівлю та став постійним споживачем товарів. Проблема комунікативної ефективності друкованої реклами та визначення рівня лояльності споживачів є досить актуальною, адже виробники рекламних звернень не завжди докладають потрібних зусиль для того аби створити якісне, точне та правдиве повідомлення, яке б відповідало характеристикам товару. Часто порушуються правила при складанні тексту рекламного повідомлення, його наповнення, кольорова гама та різновиди шрифтів не привертають увагу клієнтів, а навпаки, відлякують.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням комунікативної ефективності сприйняття друкованої реклами займалися як українські, так і зарубіжні науковці. Великий внесок в дослідження, що стосуються проблем визначення та аналізу ефективності реклами зробили науковці Л. Ємцева, В. Полторак, Ф. Котлер, Т. Примак, які досліджували місце реклами в системі маркетингових комунікацій та основні способи визначення ефективності реклами. Дослідники: О. Бакунов та Н. Штельман аналізували рекламу як елемент забезпечення ефективного стратегічного управління. Вивченням окремих аспектів впливу рекламної комунікації у друкованих виданнях на споживача відображено в працях Г. Владимирської, П. Владимирського, Б. Обритька, Є. Ромата, Ф. Джефкінса, Ю. Миронова тощо.

Мета статті: проаналізувати комунікативну ефективність в друкованій рекламі та визначити рівень лояльності споживачів.

Виклад основного матеріалу. Ефективність реклами – це рівень дії рекламних засобів на споживачів на користь виробника або посередника, яка визначається до і після передачі рекламного звернення. Комунікативна ефективність допомагає дізнатися наскільки ефективно рекламне звернення передає аудиторії необхідні відомості та визначає ставлення споживачів та потенційних клієнтів до рекламованого товару. Посилення конкуренції, втрата потенційних споживачів та зростання комунікаційних витрат зумовлюють розвиток взаємин маркетингової концепції з покупцями. Сьогодні, маркетингові стратегії зазнають змін, і якщо раніше їхня мета полягала в залученні нових споживачів, то тепер увага зосереджується на утриманні вже існуючих. Це пояснюється тим, що відносини зі споживачами, які склалися впродовж тисячоліть є більш стійкими та вигіднішими, адже потенційні споживачі вже мають сформоване ставлення до певного виду товару, певної марки чи бренду. Такі споживачі можуть поділитися інформацією зі своїми рідними та знайомими і це – підвищить попит на товар та сприятиме збільшенню клієнтів.

Існує два підходи до пояснення поняття лояльності: перший – базується на тому, що лояльність розглядається як певний тип поведінки споживача, він виражається в тривалій взаємодії з компанією або фірмою в багаторазовій купівлі продукту. Цей підхід є не зовсім правильним так як має недолік – він не пояснює причини, за якими споживач робить вибір на користь того чи іншого постачальника послуг, а тільки враховує результати поведінки, тобто повторні покупки [3, с. 115].

Інші вчені намагалися докласти максимум зусиль та розробили другий підхід. За цим підходом лояльність – це перевага споживача, що сформувалася за допомогою узагальнення емоцій, почуттів, думок щодо товару чи компанії яка займається його розробкою. Цей тип лояльності виділяється як більш значний, адже вважають що він не показує минулий досвід, а перш за все відображає його майбутню поведінку. Такий підхід віддає перевагу суб’єктивним думкам і не стверджує того, що покупці мають здійснити покупку. Відповідно постає проблема такого виміру типу лояльності [1, c. 150].

Лояльність споживачів – це їх передбачуване ставлення до послуг, продуктів, торгової марки, сервісу, логотипу, зовнішнього вигляду, персоналу, місця продажу певної компанії. Схвальне ставлення або тенденція обирати продукт чи послугу компанії виявляється в діях покупців [4, с. 224]. Лояльність споживачів є показником успішності та стабільності компанії. Простіше кажучи, під це визначення підлягають ті споживачі, які впродовж тривалого часу залишаються вірними компанії та роблять постійні покупки.

Вимоги яким має відповідати лояльний споживач:

• постійно здійснювати купівлю товарів;
• купувати великий обсяг продукції фірми;
• не сприймати пропозиції конкурентів;
• привертати увагу інших споживачів та цим самим зробити їх потенційними покупцями.

Лояльність споживачів поділять на: поведінкову та ту, що сприймається. Визначення поведінкової лояльності здійснюється за допомогою спостереження за фактичною поведінкою покупця та є методом реалізації ретроспективного транзакційного аналізу споживчої активності. Тоді як емоційна лояльність споживачів виявляється в рівні проінформованості про діяльність фірми, задоволення своїх потреб. Щоб досягти позитивної оцінки доцільно використовувати поєднання цих двох підходів, що допоможе правильно визначити лояльність споживачів.

Кожен із елементів комунікативної ефективності містить певні методики, які допомагають визначити їхню роль у вивченні торгових марок. Категорія «рівень лояльності споживача до товару» займає одне з найважливіших місць для досягнення комунікативної ефективності сприйняття. Потрібно зазначити, що ідея походження рівня лояльності споживачів ґрунтується на такій ідеї: наявність комунікації між фірмою та споживачем, якій властиві взаємовідносини як дружба, вірність, симпатія та любов [5, с. 139].

За винятком ідей ставлення та рівня споживчої лояльності, Г. Френцен запропонував таку класифікацію споживачів:

1. Лояльні – споживачі, які сильно прив’язані до торгової марки, фірми чи бренду. Вони мають своє власне ставлення, яке змінити дуже важко.
2. Фанати – споживачі з найвищим рівнем лояльності до торгової марки, і які за будь яких обставин її не змінять на іншу.
3. Прихильники сумніву – зазвичай їх рівень лояльності є нижчим середнього, у споживачів з’являються деякі сумніви щодо торгової марки і вони починають шукати альтернативу.
4. Потенційні – не є споживачами певної торгової марки, проте розглядають її як можливу альтернативу для заміни, які використовуються ними зараз.
5. Наближені до відмови – споживачі, які ще точно не визначилися з торговою маркою та не знають що будуть використовувати в майбутньому.
6. Скептики – не є споживачами, проте звертають увагу на торгову марку з поміж інших, мають сумнів та вибирають серед тих марок, які використовують.
7. Недосяжні – не є споживачами та мають високий рівень до марок, які використовують зараз.
8. Пасивні – не є споживачами та залишаються лояльними тільки до тих торгових марок товари та послуги яких використовують на даний момент не знаючи чи використовуватимуть їх в майбутньому [7, c. 209].

Лояльність споживачів також поділяють на: абсолютну, приховану, хибну та лояльність яка взагалі відсутня. Абсолютна лояльність – відбувається, коли високому рівню поведінкової лояльності споживача (покупця) відповідає високий рівень лояльності, що сприймається. Такий вид є найбільш бажаним для компанії чи фірми. Покупців які сюди відносяться найлегше втримати для цього вистачить підтримання стандартів якості товару чи послуги, що наявні.

Прихована лояльність – низькому рівню поведінкової лояльності споживача відповідає високий рівень лояльності, що сприймається. Пояснити це можна таким способом: покупець серед багатьох компаній конкурентів виділяє певну компанію, хоча купує її товари не завжди або не в такій великій кількості, як наприклад, покупці, що є абсолютно задоволеними. В таких випадках компанії варто удосконалювати поведінкову лояльність використовуючи різні акції, наприклад: при покупці одного товару інший – в подарунок або зі знижкою 50% чи знижувати ціни.

Хибна лояльність – простежується в тому випадку, коли високому рівню поведінкової лояльності споживача відповідає низький рівень лояльності, що сприймається. Досить часто таку ситуацію називають загрозливою, адже споживач ніяким чином не зв’язаний з компанією. Він здійснює покупки цієї торгової марки тому що звик і відразу якщо йому трапиться такий же продукт іншої фірми, яка зможе задовольнити його смаки, настрої та вподобання більшою мірою, ніж попередня, він скоріше за все відмовиться від обслуговування. Для того, щоб утримати потенційних покупців, які мають такий тип лояльності слід посилити лояльність, що сприймається.

Відсутність лояльності майже не дає ніяких гарантій та можливостей для того, щоб утримати споживачів. Якщо фірма чи компанія переживає такі часи, то їй варто відмовитися від утримання цієї частки споживачів або застосувати заходи в першу чергу для підвищення лояльності, що сприймається [6].

Лояльність може мати такі рівні:

• на рівні поведінки (використання різноманітних бонусних програм, знижок, розігрування призів тощо) – відбувається швидке отримання такої форми інформації, що є короткотривалою;
• на рівні переконань (віра в якість рекламованого товару чи послуги) часто можна побачити відомих зірок, артистів чи моделей, в таких ситуаціях оцінка товару стає ще вищою і базується на довірі цим людям;
• на рівні здатностей (ті послуги та товари, які краще за інші дають змогу втілити здатності) – роблять більш впевненими, бадьорими;
• на рівні ідентичності (споживач не може уявити своє життя без певного виду продукції чи товару) – такий рівень є найбільш небезпечним та найпотужнішим, адже спрацьовує механізм зомбування: «мені це потрібно», «я звик до цього»;
• на рівні цінностей (наприклад: McDonalds, реклама від «Київстар», де зображено сімейні цінності, родина на першому місці) – це одна з самих зручних форм лояльності, є достатньо стійкою, легко запам’ятовується споживачами [2, c. 232].

Отже, друкована реклама є засобом для забезпечення комунікації компаній та важливою умовою стимулювання збуту продукції, товарів та послуг. Тому плануючи та розробляючи рекламні заходи перш за все варто визначити їх ефективність і рентабельність витрат на рекламу. Дослідження проблем формування лояльності споживачів та впровадження технологій побудови програм лояльності в українську практику є досить перспективними.

Висновки. Продукти, товари та послуги високої якості, що створені з урахуванням потреб та смаків споживачів, будуть сприяти рівню задоволеності клієнтів та збільшувати кількість потенційних покупців, а також показником того, що варто зробити аби поліпшити вподобання для максимальної задоволеності. Тому досить важливим є розуміння того, що дійсно потребує споживач, а це буде головним чинником довгострокових фінансових успіхів фірми. Лояльність споживачів ґрунтується на почутті задоволеності певним товаром чи послугою. Важливим питанням, що виникає є зв’язок між лояльністю та ступенем задоволеності споживачів.

Список викoристaних джерел тa літерaтури

1. Бакунов О. О. Методологічні аспекти оцінки ефективності рекламної діяльності комерційних підприємств [Текст]/ О. О. Бакунов, Л. М Ємцева // Торгівля і ринок України. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. – Вип. 21. – Т. 2. – С. 148-154.

2. Джефкінс Ф. Реклама [Текст] : практ. посіб. / Ф. Джефкінс. – 2 вид., доповнене і виправлене. – К. : Знання, 2008. – 565 с.

3. Котлер Ф. Основы маркетинга [Текст] / Ф. Котлер. – М. : Прогресс, 1990. – 362 с.

4. Кутлалиев А. Эффективность рекламы [Текст] / А. Кутлалиев, А. Попов. – 2-е изд. – М. : Эксмо, 2006. – 416 с.

5. Охріменко Г. В. Основні методики визначення рівня лояльності споживача до бренду: комунікативний аспект [Текст] / Г. В. Охріменко // Сборник докладов Международной конференции «Наука в информациооном обществе». – Донецьк: Научно-информационный центр «Знание», 2013. – С. 139-142.

6. Примак Т. О. Маркетинг [Електронний ресурс] / Т. О. Примак. – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua. – Заголовок з екрану.

7. Franzen Giep. The Mental World of Brands: Mind, Memory and Brand Success [Text] / Giep Franzen, Margot Bauwman. – World Adventising Research Centre, 2001. – 488 p.

Ключові слова: споживач, виробник, продавець.

The article describes the range of persons obliged to reimburse the damages caused by the shortcomings of goods and services, and persons who have the right to claim such compensation.

Keywords: consumer, producer, seller

Постановка проблеми. Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів» регулюють відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, виконавцями, продавцями, надавачами послуг в умовах різних форм власності, а також визначають механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Однак наявна необхідність у чіткому з’ясуванні переліку осіб, що зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, а також осіб, що мають право на таке відшкодування. Крім того, важливо на категорійному рівні розрізняти тотожні на перший погляд поняття, а також було б доречно доповнити наявні положення законодавства новими поняття для усунення колізій та правових прогалин у регулюванні суспільних відносин, що виникають у зв’язку із заподіянням та відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Коло осіб, зобов’язаних відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, та суб’єкти права вимоги такого відшкодування досліджувалися такими науковцями як Бичкова С. С., Борисова В. І., Заіка Ю. О., Письменна О. П., Шишка Р. Б. та ін.

Завдання дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу осіб, зобов’язаних відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, та суб’єктів права вимоги такого відшкодування.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, органи місцевого самоврядування [1]. Тож у цивільному законодавстві застосовано термін «учасники цивільних правовідносин», що в доктрині права є синонімічним до «суб’єктів цивільних правовідносин». Проте, у подальшому, як зазначив Шишка Р. Б., ці учасники цивільних правовідносин персоналізуються у спеціальних семантико-юридичних термінах, які відображають та конкретизують їхнє правове становище. Такий підхід видається дуже розумним і винахідливим [2;118].

Принагідно зазначимо, що на підставі викладеного варто доповнити статтю 1 Закону України «Про захист прав споживачів» таким пропонованим визначенням: «особа, що виконує функції продавця (виготовлювача товару) – це організація, створена продавцем (товаровиробником) для виконання його функцій при зверненні споживачів, а також особа (організація або приватний підприємець), який виконує функції продавця (виготовлювача) на підставі укладеного з ним договору та несе відповідальність перед споживачами в межах переданих йому функцій». Крім того, слід виключити вживання терміну «громадянин» як споживач, як це відбувається у статті 25 Закону України «Про захист прав споживачів», адже використовування лише терміна «фізична особа» усуне підстави для застосування подвійних стандартів охорони прав споживачів в залежності від їхнього правового стандарту [3;47].

Також на категорійному рівні доцільно розрізняти категорії «потенційний споживач» – особа, яка оглядає товар чи контактує з ним іншим чином, і потерпає від його шкідливих властивостей; та «похідний споживач» – особа, до якої на правомірній підставі переходять права споживача [3;211].

Також наперед зазначимо, що доцільним є поширити категорію «продавець» та «виготовлювач товару» і на осіб, які реалізують, із дотриманням встановлених Законом правил, продукцію підсобного селянського господарства чи продукцію, вироблену власноруч: народні промисли, витвори прикладного чи декоративного мистецтва, вироблену в інший спосіб.

Розглядаючи осіб, які зобов’язані відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт та послуг, звертаємось до Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», стаття 7 якого присвячена розгляду осіб, які відповідають за шкоду. Відповідно до частини 1 цитованої статті за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції, відповідає її виробник. Частиною 2 та 3 передбачено, що будь-яка особа, яка ввезла на митну територію України продукцію з метою її продажу, передання в найм (оренду), лізинг або розповсюдження в будь-якій іншій формі в ході провадження господарської діяльності, відповідно до цього Закону несе відповідальність як виробник. У разі коли виробник продукції не може бути встановлений, кожний її постачальник (продавець) відповідно до вказаного Закону несе відповідальність як виробник, якщо він протягом 30 днів не повідомить потерпілому найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила йому цю продукцію.

Дія зазначеної норми поширюється також на продукцію, ввезену на митну територію України, якщо на ній не вказані найменування та місцезнаходження особи, що ввезла на митну територію України продукцію з метою її продажу, передання в найм (оренду), лізинг або розповсюдження в будь-якій іншій формі в ході провадження господарської діяльності, навіть якщо на цій продукції вказано найменування її виробника [4].

Відповідно до статті 1210 Цивільного кодексу України шкода, яка є завдана унаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару. Також шкода, що завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону. Відповідно особою, що зобов’язана відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок недоліків робіт та послуг, є їх виконавець.

Таким чином, Цивільний кодекс визначив суб’єктний склад осіб, на яких покладається обов’язок відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Якщо мова йдеться про завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, потерпілому надається право вибору суб’єкта звернення: продавець або виготовлювач товару. При цьому потерпілий має саме зробити вибір. Висунути вимогу одночасно до продавця та до виготовлювача він не вправі [5]. Продавцем у даній ситуації слід вважати особу, у якої було придбано товар, що став причиною завдання шкоди. Скоріше за все, в даному випадку мова йдеться про кінцевого продавця товару. Дилерів, оптовиків та інших посередників у торгівлі притягнути до відповідальності за даною статтею не можна.

У свою чергу новелою законодавства було те, що потерпілим може бути визнаний не тільки споживач (тобто покупець, що придбає товар (послугу) для особистого, сімейного використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю), але і користувач, тобто фізична особа, яка замовляє, купує, використовує продукцію для здійснення підприємницької діяльності або виконання обов’язків найманого працівника, або юридична особа, яка купує, замовляє, використовує продукцію, якою внаслідок дефекту заподіяно шкоду. Слід наголосити знову, що дане положення застосовується лише в тих випадках, коли шкода завдається потерпілому внаслідок дефекту продукції, введеної в обіг в Україні. Введення в обіг означає будь-яку першу платну або безкоштовну поставку продукції для її розповсюдження, споживання (використання) на ринку України. Окрім того, звичайно, що потерпілий – третя особа для того, щоб звернутися до продавця товару, має отримати від безпосереднього покупця докази того, що товар був придбаний саме у цього продавця. Такими доказами є квитанції, касові чеки, сервісні книжки, гарантійні талони та інші документи, в яких можна знайти підтвердження того, що товар, внаслідок недоліків якого завдана шкода, був придбаний у конкретного продавця [3;49].

У тому разі, якщо виготовлювач товару є іноземною особою, але має представництво чи філію на території України, потерпілий може звернутися із вимогою до такого відокремленого підрозділу виготовлювача. Подібні правила діють і у випадку, якщо шкода завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, відповідальність за яку передбачена частиною 3 статті 1210 Цивільного кодексу. Незалежно від того, хто винен у ненаданні такої інформації, відшкодовувати шкоду буде продавець або виготовлювач товару за вибором потерпілого.

Однак, у подальшому особа, яка відшкодувала потерпілому шкоду, вправі звернутися з позовом до особи, винної у ненаданні інформації, за правилами загального делікту, що передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу. Зокрема, статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачено, що виробник зобов’язаний відшкодувати всі збитки продавця (підприємства, що задовольняє вимоги споживача, передбачених вказаним Законом у разі виявлення ним протягом встановленого гарантійного строку недоліків та істотних недоліків), який розглядає претензію споживача до придбаного товару [6].

Продавець (виробник) товарів зобов’язаний у місячний строк відшкодувати підприємству, що виконує його функції, збитки, яких воно зазнало у зв’язку із задоволенням зазначених вимог споживача. Крім того, у статті 8 Закону «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» міститься положення, відповідно до якого у разі коли відповідальність перед потерпілим за одну і ту саму шкоду може нести кілька осіб, потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди як від усіх таких осіб, так і від будь-якої з них окремо. При цьому можуть бути застосовані положення цивільного законодавства про часткову відповідальність за шкоду та про право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Як зрозуміло, якщо шкода завдана внаслідок недоліків робіт або послуг, вона підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Однак Цивільний кодекс нічого не говорить про суб’єкта відповідальності за шкоду, завдану внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації про роботи або послуги. Але в даному випадку можна застосувати аналогію закону та покладати обов’язок відшкодування даної шкоди також на виконавця робіт (послуг).

Безсумнівно, уваги заслуговує положення статті 4 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», яким фактично передбачається презумпція вини виробника продукції: «відшкодування шкоди не залежить від вини виробника продукції, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах». Подібна норма міститься і в Цивільному кодексі України, де частина 1 статті 1209 передбачає, що відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Але, на відміну від Закону «Про захист прав споживачів», потерпілому внаслідок дефекту продукції надано право звернення за компенсацією збитків тільки до виробника, тоді як, згідно із законодавством про захист прав споживачів, споживач має право на власний розсуд звернутися з претензією як до виробника, так і до продавця неякісного товару. Правда, виробником в очах даного Закону стали і ті особи, які ввезли на митну територію України продукцію з метою її продажу, здачі в найм (оренду), лізинг або розповсюдження у будь-якій іншій формі в ході здійснення господарської діяльності.

Тобто фактично вище ми з’ясували сторін правовідносин, які виникають у зв’язку із шкодою, заподіяною внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг. Відповідно суб’єктами права вимоги, тобто кредиторами є потерпілі – будь-які фізичні та юридичні особи, яким завдано майнової та (або) моральної шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг. Кредиторами можуть виступати як безпосередні покупці товару, замовники робіт, послуг, так і особи, до яких товар чи результати виконання роботи, послуги перейшли на належних правових підставах, або сторонні особи, зокрема, члени сім’ї  потерпілого, сусіди тощо.

Принагідно зазначимо, що в разу смерті потерпілого його права та обов’язки передаються та покладаються на осіб, які відповідно до цивільного законодавства України мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого [7;147]. Другою стороною даних правовідносин є боржники, якими є: виготовлювач (виробник) товару у разі завдання шкоди внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном; виготовлювач товару або інша особа, визначена відповідно до закону, у разі завдання шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; виконавець робіт, послуг у разі завдання шкоди внаслідок їх недоліків.

Вбачається доцільним дослідити дефініції понять вказаних боржників. Виробник – це суб’єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та (або) на упаковці такого товару чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє ім’я (найменування), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб’єкта господарювання, або імпортує товар.

Тобто, таким чином, виробником товару, що є рухомим майном, може бути будь-який суб’єкт господарювання, зокрема, який виробляє одяг, консервовану продукцію, предмети домашнього вжитку, наприклад, праски, холодильники, телевізори тощо. У свою чергу яскравим прикладом виготовлювача товару, яке є нерухомим майном, є забудовник [8;98].

Так, Особа 1 звернувся до суду із позовом до будівельної компанії «Промбуд-5» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, що була завдана внаслідок неякісного будівництва житлового будинку. В процесі розгляду даної справи було встановлено, що Особа 1 уклав договір будівельного підряду із зазначеною будівельною компанією з метою будівництва для нього житлового будинку. Відповідач під час будівництва допустив порушення будівельних норм та правил, внаслідок чого даний житловий будинок виявився непридатним для проживання і потребував перебудови. Експертним висновком було підтверджено, що усунення дефектів, що були допущені під час будівництва, є технічно неможливим, відповідно тому будинок Особи 1 підлягає розібранню. Оцінивши надані докази, суд ухвалив рішення про задоволення позову у повному обсязі [9].

Виконавцем є суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Продавцем є суб’єкт господарювання, який відповідно до договору реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. У тому разі, коли відповідальність перед потерпілим за одну  і ту саму шкоду може нести кілька осіб, потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди від усіх таких осіб, так і від будь-якої з них окремо [10;59]. При цьому, я про це згадувалося вище, можуть бути застосовані положення цивільного законодавства про часткову відповідальність за шкоду та право зворотної вимоги, тобто регресу, до винної особи, як це конкретно передбачено статтею 8 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції».

Висновки. Таким чином, аналізуючи положення Закону України «Про захист прав споживачів», можна стверджувати, що особами, які зобов’язані відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг є виробники, виконавці, продавцями, надавачі послуг, а суб’єктами права вимоги такого відшкодування – споживачі товарів, робіт і послуг. Вважаємо, що доцільним є поширити категорію «продавець» та «виготовлювач товару» і на осіб, які реалізують, із дотриманням встановлених Законом правил, продукцію підсобного селянського господарства чи продукцію, вироблену власноруч: народні промисли, витвори прикладного чи декоративного мистецтва, вироблену в інший спосіб. Важливим є те, що потерпілим може бути визнаний не тільки споживач (тобто покупець, що придбає товар (послугу) для особистого, сімейного використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю), але і користувач, тобто фізична особа, яка замовляє, купує, використовує продукцію для здійснення підприємницької діяльності або виконання обов’язків найманого працівника, або юридична особа, яка купує, замовляє, використовує продукцію, яким внаслідок дефекту продукції заподіяно шкоду.

ЛІТЕРАТУРА

1.Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

2. Шишка Р. Б. Цивільне право в Україні : курс лекцій / Р. Б. Шишка – К., 2004. – 417 с.

3. Письменна О. П. Правовідносини, що виникають у зв’язку з порушенням прав споживачів внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) : дис. … на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.03 / О. П. Письменна. – Одеса, 2007. – 200 с.

4. Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції : Закон України від 19 травня 2011 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3390-17

5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / [І. О. Дзера, О. В. Дзера, Ю. В. Носік, Є. О. Рябоконь]; автор. колектив : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gk.html

6. Про захист прав споживачів : Закон України від 12 травня 1991 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12

7. Заіка Ю. О. Українське цивільне право / Ю. О. Заіка – К.: Істина, 2005. – 312 с.

8. Бичкова С. С. Цивільне право України (договірні та не договірні зобов’язання) / С. С. Бичкова – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 217 с.

9. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2012 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22372954

10. Борисова В. І. Цивільне право України / В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Л. Яроцький – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – 297 с.