Тимошенко А.В.

ФЕНОМЕН ЯВИЩА ДИТЯЧОГО БІЛІНГВІЗМУ

Стаття присвячена огляду феномену явища дитячого білінгвізму. Основна увага приділяється походженню дитячої двомовності, процесам та проблемам її функціонування та впливу на інтелектуальний та психічний розвиток особистості.

Ключові слова: діти-білінгви, дитячий білінгвізм, двомовність, (іноземна) мова.

Статья посвящена осмотру феномена явления детского билингвизма. Основное внимание сосредоточено на происхождении детского двуязычия, процессах и проблемах его функционирования и влиянии на интеллектуальное и психическое развитие личности.

Ключевые слова: дети-билингвы, детский билингвизм, двуязычие, (иностранный) язык.

The article is devoted to the survey of peculiarities of children’s bilingualism. Main attention is focused on the origin of children’s bilingualism, its processes and problems of functioning, and its influence on intellectual and psychical personality development.

Key words: bilingual children, children’s bilingualism, (foreign) language.

     Постановка проблеми. Явище дитячої двомовності є активно досліджуваним у світлі різних наук. Стадії розвитку білінгвізму, їх особливості, проблеми розвитку інтелекту та психіки – дискусійна платформа для науковців та людей, що знайомі із цією темою з власного досвіду. Зважаючи на розбіжність поглядів щодо дитячого білінгвізму, виникає потреба дослідження усіх особливостей явища.

     Стан дослідження. Йдеться, зокрема, про наукові доробки вчених Бондаренка О. [2], Узунова С. С. [3], Скуратівської М.О., Клевцової Н.І., Пометун О.І. [3], Долгова К.М. [7],  Paradis J. [10], Genesee, F., [10], Щуркової Н.Е., Цукермана Г.А., Д. Джонсон та інших, які досліджують особливості явища дитячого білінгвізму.

     Білінгвізм та білінгви (люди, які володіють двома й більше мовами) є об’єктом зацікавлення декількох наукових дисциплін – психології, лінгвістики, соціолінгвістики. Коли ж зацікавленість цих наук темою двомовності знаходить вжиток у більш вузькому напрямку, а саме у дитячій психології та лінгвістиці, доводиться звертатися до спеціальних досліджень та проведених експериментів. [3]

     Світова статистика засвідчує, що 70% населення планети Земля є білінгвами. Щодо дітей, то майже половина з них може вільно спілкуватися двома мовами, і їхня кількість кожні п’ять років зростає на 5%. Чи є ця тенденція позитивною чи навпаки: думки вчених розходяться, але обидві мають вагомі аргументи на захист своїх теорій. Розглянуті науково-підтверджені доводи вносять ясність у білінгвальну ситуацію.

     Найактивнішими у проведенні досліджень щодо дитячого білінгвізму виявилися італійці. Допомогою та підтримкою їх забезпечив Майкл Сігал (Michael Siegal) з Університету Шеффілда та його колеги, що оцінювали здатність дітей розпізнавати порушення базових правил спілкування – так званих максим Грайса. Ці максими визначають правдивість, інформативність, адекватність ситуації, ясність та ввічливість як ключові принципи конструктивного діалогу. [6]

     В експерименті взяли участь 169 дошкільнят, віком від 3 до 7 років, з двомовних (італійська-німецька й англійська-японська) та одномовних (італійська та японська) сімей. Перед дітьми на екрані з’являлися ляльки; їх появу передував голос диктора, що з того чи іншого боку екрану вимовляв різні, ненаповнені змістом, набори звуків (наприклад, «ка-ла-та-ла», «бо-ро-му-та»   і т.д.). Діти, що з дитинства володіють двома мовами, реагували поглядом і знали наперед, у якому місці екрану з’явиться лялька (хід експерименту фіксували відеокамери), в той час як одномовні малюки не сприймали беззмістовні звукові сигнали: реакція була відсутня. [1]

     Вчені пишуть, що результати їхнього дослідження свідчать на користь гіпотези про те, що використання дитиною більше, ніж однієї мови в процесі виховання підсилює її металінгвістичні здібності, а білінгвізм надає дітям перевагу в спілкуванні, допомагаючи краще оцінювати комунікативні реакції. [1]

     Деякі дослідження показують, що мозок людини, яка володіє двома мовами, більше проявляє свою активність в областях, пов’язаних з виконавчими функціями, які забезпечують когнітивну гнучкість при появі нових, раніше незнайомих, стимулів: пошук вирішення проблеми, вибіркове перемикання уваги та інше. Згідно з новими результатами, отриманими працівниками Вашингтонського університету, основна відмінність між одно- і двомовними людьми проявляється досить рано, у віці до 11 місяців, до того як дитина починає вимовляти перші слова.

     Такі експерименти підтверджують думку про користь раннього білінгвізму, оскільки залучення більше, ніж однієї мови у спілкування із немовлям позитивно впливає на її інтелектуальний розвиток.

     Ранній білінгвізм – всесторонньо розглянуте та висвітлене питання праць вітчизняних та зарубіжних вчених-психологів. Проте, їх думка не є однозначною.  Всесвітньо відомий український мовознавець О. Потебня писав, наприклад, так: «Знання двох мов у дуже ранньому віці не є володінням двома системами зображення і сполучення одного і того ж кола думок; це роздвоєння цього кола і попереднє ускладнення досягнення цілісності світогляду, що заважає науковій абстракції.» [2, 36; 6, 907]

     Л. Виготський висловився у такий спосіб: «Питання багатомовності у дитячому віці зараз висувається як одне із найскладніших та найзаплутаніших з одного боку, а з іншого – як проблема виключно теоретичної та практичної важливості». [6; 329]

     Розбіжність поглядів науковців спонукала нас дослідити на проаналізувати проблематику дитячого білінгвізму. Виявилося, що зазвичай, найбільш поширеними у суспільстві є обговорення таких проблем раннього білінгвізму як:

• змішування мов;
• засмічення мов/-и (поява акценту/власного діалекту/суржика);
• помилкове трактування культур;
• психічні відхилення розвитку тощо.

      На підтвердження «народної» думки наводимо класифікацію Марії Хаксельберг. На думку вченої є такі особливості мовленнєвого розвитку двомовних дітей у ситуації раннього білінгвізму як:

• вони пізніше оволодівають мовленням;
• словниковий запас з кожної мови менший, ніж у ровесників-монолінгвів у одній мові;
• часто виникають труднощі під час засвоєння писемного мовлення другою мовою;
• спостерігаються труднощі в оволодінні граматикою однієї чи обох мов;
• у разі зменшення мовленнєвої практики спостерігається поступове згасання не домінуючої рідної мови;
• спостерігаються зміни настрою, плаксивість, підвищена вередливість у молодших дітей, у дітей старшого віку – нездатність завершити розпочате.

     З огляду на такі зауваження можна вдатися до сумнівів користі дитячого білінгвізму, але не варто забувати, що існує ряд наукових підтверджень протилежного, які ми також дослідили та проаналізували.

     По-перше, необхідно відкинути психічні розлади та негативний вплив на розвиток та здоров’я дитини. Журналіст Олена Жупанова, досліджуючи тему дитячої двомовності, пише, що ризик появи психічних розладів в старшому віці, таких, як наприклад, хвороба Альцгеймера є значно нижчим у людей, які володіють двома чи більше мовами. Також при вивченні білінгвізму психологи зіткнулися з цікавим фактом: виявляється люди, які з дитинства добре володіють двома мовами, в літньому віці краще зберігають свої розумові здібності. Це пояснюється тим, що білінгви при розмові постійно переходять з однієї мови на іншу, і тим самим дають поперемінно відпочити мозковим центрам, відповідальним за мислення і мовлення. [4]

     Крім того, було доведено, що двомовність позитивно позначається на розвитку кмітливості, пам’яті, швидкості реакції, вмінні розуміти, на математичних навичках та логіці. Повноцінно розвинені діти-білінгви добре вчаться і краще за інших засвоюють математику, фізику, іноземні мови та літературу. [4]

     По-друге, змішування мов виключено. До 5-6 років мозок дитини функціонує та розвивається по-особливому, не так як у дорослої людини. Засвоєння мови – не навчальний процес, що потребує додаткового пояснення, диференціації чи встановлення меж; це шлях пізнання оточуючого світу та пристосування до життя у ньому. Коли дитина вивчає дві мови одночасно, вона засвоює їх як рідні.

     По-третє, поява специфічного акценту в дитини – особливість кожної людини, що залежить від інтелектуальних здібностей. Проте дослідження проведені Террі Яо (Terry Yao) показують, що діти, які чули другу мову до дванадцяти місяців – згодом не мають акценту, а ті, хто вивчив у 3-5 років, мають зовсім незначний акцент. Це означає, що для уникнення акценту в дитини та наближення її мовлення у дорослому житті до мови оригіналу, варто раніше розпочинати знайомство з другою мовою. [4]

     По-четверте, навряд чи можна спостерігати труднощі оволодіння тією чи іншою галуззю мови (граматикою, наприклад), оскільки за результатами досліджень, проведених J. Paradis  та F. Genesee у 1996 році, а також                  J. S. Johnson і E. L. Newport у 1989 уже у віці 3-4 років діти-білінгви чітко розрізняють граматичні структури двох мов, якими вони володіють і до семи років такі діти можуть ідентифікувати граматично неправильні речення інтуїтивно та без особливих зусиль. [9; 10]

     Наступне, діти-носії двох мов належать одразу до двох культур, з якими з дитинства себе ідентифікують. Відповідно вони з легкістю відрізняють культуру батька і матері і можуть підсвідомо «перемикатися» на їх сприйняття. Якщо ж ці культури подібні (наприклад, російська та українська) ніяких проблем, природно, виникнути не повинно.

     Варто таки погодитися, що діти-білінгви починають говорити пізніше за своїх однолітків, які володіють лише однією мовою. На початку розмови у малюка словниковий запас невеликий, хоча він і знає набагато більше слів, які до певного часу зберігаються у пасивному блоці пам’яті. Він використовує слова з одного або іншої мови в залежності від ситуації. [4]

     Розширення словникового запасу – це прерогатива батьків, які повинні звернутися до певних методів і вправ, щоб допомогти своїй дитині оволодіти обома мовами на високому рівні. Порадою фахівців, у такому випадку, є повне розділення мов та заборона їхнього змішування.

     Також варто розглянути та проаналізувати джерело та особливості можливого білінгвізму у сім’ях.

     Розрізняють такі види білінгвізму як:

• рецептивний, за якого людина розуміє текст та висловлювання, але не володіє здатністю вимовляти слова і будувати мовленнєві конструкції;
• репродуктивний, який забезпечує вміння й навички озвучування іншої мови в різних видах мовленнєвої діяльності (говорінні, слуханні, читанні), а також користування завченими мовними конструкціями;
• продуктивний, що означає вільне користування іншою мовною системою. [2, 38]

     Крім вище зазначених, науці відомі інші типи двомовності. Серед них:

• природний, коли батько і мати є носіями різних мов;
• штучний, коли батько і мати є носіями однієї мови, але бажають зробити нащадка багатомовним і відповідно змалечку навчають свою дитину власне вивченої мови;
• стихійний, коли батько і мати є носіями однієї мови, але дитина опиняється в іншому мовленнєвому середовищі (наприклад, у садочку чи в дворі знайомиться та спілкується з дитиною-іноземцем) та наслідує його звички).

     Усі види білінгвізму мають свої етапи та особливості, що в процесі розвитку або подальшому житті справляють певний вплив на якість знань, їх об’єм та уміння ними користуватися.

     Отже, феномен явища дитячої двомовності є широко розповсюдженим у світі, а тому і активно досліджуваним. Стадії розвитку білінгвізму, їх особливості, проблеми розвитку інтелекту та психіки – дискусійна платформа для науковців та людей, що знайомі із цією темою з власного життєвого досвіду. Як і будь-яка інше наукове питання, дитячий білінгвізм має достатньо позитивних та негативних відгуків у суспільстві.

Список використаної літератури та джерел:

1. Діти-білінгви краще володіють важливими навиками спілкування [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://www.osvita.org.ua/news/49403.html.
2. О. Бондаренко «Психологічне обґрунтування раннього білінгвізму» // Іноземні мови в сучасній школі; 1, 2012; с. 36-38.
3. Стефан Узунов. МОВНА СИТУАЦIЯ В УКРАЇНІ: БІЛІНГВІЗМ ЧИ ДИГЛОСІЯ? – Українське мовознавство. №1(44)/2014 КНУ ім. Шевченка.
4. Чи відрізняються діти-білінгви від своїх однолітків? Вчимо дитину другої мови [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://i-medic.com.ua/index.php?newsid=663
5. Як ростити білінгва [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://oxytozen.com/olena-jupanova/62-yak-rostiti-bilingva.
6. Выготский Л. С. Собрание сочинений в 6 т.: Т. 3: Проблемы развития психики. — 1983; 369 C.
7. Долгов К.М. Реконструкция эстетического в западноевропейской и русской культуре. – М.: Прогресс-Традиция, 2004; 1074 C.
8. Bilingualism Accentuates Children’s Conversational Understanding [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0009004.
9. Critical Period Effects in Second Language Learning: The Influence of Maturational State on the Acquisition of English as a Second Language by Jacqueline Johnson and Elissa L. Newport [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://www.bcs.rochester.edu/people/newport/pdf/Johnson_NewportCogPsy89.pdf
10. Paradis, J., Genesee, F., & Crago, M. Dual language development and disorders: A handbook on bilingualism and second language learning (2nd Edition). Baltimore, MD: Brookes, 2001.

Національний університет «Острозька академія»

КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ В ІДЕНТИФІКАЦІЇ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОГО СТАТУСУ КОМУНІКАНТА

У статті здійснено ґрунтовний аналіз комунікативного аспекту в ідентифікації соціолінгвістичного статусу  комуніканта.

Ключові слова:  соціолінгвістика, соціолінгвістичний статус комуніканта, комунікація,  мовна комунікація.

В статье представлен глубокий анализ коммуникативного аспекта в индентификации социолингвистического статуса коммуниканта.

Ключевые слова: социолингвистика , социолингвистический статус коммуниканта,речевая коммуникация, коммуникация.

A thorough analysis of the communicative aspect in  person’s sociolinguistic status identification has been made in this article. Sociolinguistic status being either a self-goal or an expressive social characteristics, determines both a person’s possibility to self-improvement as well as a steady formation of its communicative competence. On whole it constitutes the system of the following three groups of  aspects: pragmatic, cognitive and communicative.

Key words: Sociolinguistics, sociolinguistic status,  communication,  language communication.

Людина ХХІ століття, яка перебуває у відкритому інфомаційному просторі, використовуючи усі можливі цифрові засоби комунікаціі сучасної цивілізації та перебуваючи у перманентному звязку у різних комунікаційних системах, повинна відповідати високим вимогам сьогодення.

Бажання стати успішним, бути матеріально незалежним, отримати бажаний статус, стали критеріями успіху для цілого покоління прагматичних людей ХХІ століття. Отже, потреба у самореалізації, задоволенні власних амбіцій, здобутті належного соціального статусу – виступають у порядку приорітетних завдань сучаної людини.

Соціальний статус постає водночас як самоціль і як виражена соціальна характеристика людини. Правильність розуміння соціолінгістичного статусу як цілісної та багатовимірної категорії відкриває простір до самовдосконалення особистості та стійкому формуванню її комунікативної компетенеції. Як відомо, ефективна мовна комунікація, націлена на кінцевий результат, забезпечує 95% успіху людини.

Об’єктом нашого дослідження є особливості соціолінгвістичного статусу  людини.

Предмет дослідження – комунікативний аспект соціолінгвістичного статусу  людини.

Проблематика  дослідження обумовлена динамічним аспектом функціонально-комунікативного  опису мови та  її антропоцентричними виявами.

Завдання цієї статтї полягає в аналізі комунікативного аспекту у формуванні соціолінгвістичного статусу  людини.

Дослідження поставлених у роботі завдань передбачає комплексний та багатоаспектний підхід до опису мовної комунікації та  особливостей соціолінгістичного статусу людини. Розгляд поняття соціолінгвістичного статусу знаходиться у площині соціолінгвістики.

Базовий постулат про мову як соціальне явище і як засіб спілкування -пов’язаний  із суспільним положенням людей та знаходить своє обгрунтування у різних соціологічних концепціях та школах. Свідченням цього є розробки соціолінгвістів Швейцарської школи ( Ф. де Соссюр, Ш. Баллі, А. Сеше), Франції ( М. Граммон, Ж. Вандрієс, М. Коен), Лондонської школи ( Дж. Ферс, У. Аллен, В. Хаас, Ф. Палмер, М. А. Халідей), Празької лінгвістичної школи ( В. Матезіус, Б. Трнка), США ( Едвард Сепір), Петербурзької лінгвістичної школи ( І. О. Бодуен де Куртене, Л. В. Щерба, Є. Д. Поліванов) та вітчизняної школи ( В. В. Акуленко, Ю. О. Жлуктенко, К. М. Тищенко, В. Радчук, О. Руда, О. О. Селіванова, Л. Савіцька, Г. М. Яворська).

Ще задовго до становлення соціолінгвістики як спеціальної дисципліни, французькі філософи  18 століття, Д. Дідро та Ж. Ж. Руссо, зробили спробу розглянути мову як соціальне явище. Пізніше у 20-30х роках ХХ століття, у вітчизняній науці з’являються  праці відомих мовознавців – В. В. Виноградова, Є. Д. Поліванова, Л. П. Якубинського та інших, в яких було розглянуто мову як засіб спілкування з точки зору аналізу суспільних відносин.

В рамках нашого дослідження, ми розглядаємо категорію соціолінгвістичного статусу. Зважаючи на неординарність визначення вказаної категорії, яка знаходиться у фокусі дослідження багатьох суміжних наук, зокрема соціології, антропології, соціолінгвістики, соціальної психології, звернемо увагу на її визначення німецьким соціологом та філософом М. Вебером.

Як стверджував М. Вебер, категорія соціального статусу є одним із вимірів соціальної стратифікації, тобто поділу суспільства на певні (страти) верстви, формуючи при цьому певну соціальну ієрархію. В свою чергу, на думку філософа, існує два параметри соціального статусу: субстанційний та реляційний [2].

Ознаки субстанційного параметру – є вікові, статеві, освітні, національні, професійні тощо. До реляційних характеристик відносять становище індивідуму у певних соціальних групах. Соціальний статус не можна вважати сталою величиною, оскільки вона є динамічною та історично мінливою. З позиції психолінгвістики, поняття соціального статусу складають такі характтеристики: соціальні ролі, соціальні норми поведінки та етикету, авторитет, престиж, популярність.

Вказані характеристики визначають мовну діяльність людини, що в свою чергу є предметом дослідження соціопсихолінгвістики. Для ідентифікації соціолінгвістичного статусу людини необхідно визначити спектр статусних ознак та їх можливу варіативність.

Як відзначає О. Холод, увесь спектр показників соціолінгвістичного статусу можливо розділити за трьома параметрами – лінгвістичним, прагматичним і семантичним.

Український дослідник Олександр Холод пропонує типологію визначальних ознак соціального статусу індивіда, яку формує три групи чинників: прагматичні, комунікаційні та когнітивні.

Групу прагматичних чинників формують: “вмотивованість комунікації, тобто її мета і задум, положення комунікантів у соціальній ієрархії суспільства, їхні соціальні ролі в конкретній комунікаційній ситуації, соціальна оцінка інформації й адресата”  [9,с. 44].

Зважаючи на вказані прагматичні чинники, звернемо увагу на тісний взаємозвязок базисних надбань психологічної науки. У психології існує поняття діяльнісного підходу до вивчення мовлення, започатковане Л. Виготським, доповнене школою О. Леонтьєва та його послідовників, апробоване у дослідженнях вітчизняних науковців – С. Л. Рубінштейна, С. Д. Максименка, І. Д. Пасічника, О. Зимня, О. С. Кубрякової. Відповідно до концепції діяльнісного підходу, мовленнєва діяльність є одним із видів соціальної активності людини, яка є, водночас, психологічно організованою. Діяльність, як процес, поєднує у собі низку цілеспрямованих і послідовних дій: предметний мотив, мету, дії та операції (планування, реалізація плану), установки та результати ( контроль) діяльності.

До когнітивних чинників слід віднести: “обсяг фонових знань комунікантів – усвідомлення реалій навколишнього світу і суспільства, соціальних цінностей, самооцінка свого положення в суспільстві, рівень володіння комунікативними засобами для адекватної передачі інформації, здатність правильно інтерпретувати взаємозвязок соціальних і комунікаційних характеристик комунікантів” [9,с. 44].

До комунікаційних чинників зараховують: “соціальні норми мовної поведінки, мовного етикету, типи комунікаційних ситуацій, повязаних із різними сферами діяльності, умови міжособистісної, внутрішньогрупової і масової комунікацій, диференціація комунікаційних засобів залежно від стратифікаційної і ситуативної варіативності комунікації [9, с. 44].

Ідентифікація соціального статусу, його успішність чи навпаки відбувається в комунікативній поведінці індивіда, його взаємодії з іншими учасниками комунікації. Взаємообумовлений позитивний результат комунікації досягається за умови визначених інтенцій, комунікативноі компетенції, правильної комунікативноі позиції адресанта, яка в свою чергу може бути посиленою з огляду на його соціальний статус.

Українська дослідниця Ольга Яшенкова визначає ступінь ефективності мовної комунікації “результатом актуалізації двох основних соціально значущих функцій – взаємодії та впливу” [10, с .134].

Мовленнєвий вплив буває ефективним та неефективним з огляду реалізації поставлених цілей. Якщо поставленої мети не було досягнуто, міжособистісні стосунки комунікантів були порушені, їх баланс не втриманий, така комунікація та мовленнєвий вплив виявилися неефективними, що відповідним чином негативно позначилося на соціолінгвістичному статусі адресанта.

Отже, ми зробили спробу розглянути багатовимірність поняття соціолінгвістичного статусу як наукової категорії. Підсумовуючи, можна стверджувати, що  соціолінгвістичний статус комуніканта є синтезом таких основних параметрів: його місця у соціальній їєрархії,  соціальної ролі в комунікативній ситуації та рівня сформованості комунікативної та мовної компетенції.

Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики/ Флорій Бацевич.– К.: Академія, 2004. – 344 с.
2. Вебер М. Избранние произведения/ Максимилиан Вебер; пер. с нем., сост., общ. ред Ю. Н. Давидова; предисл. П. П. Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – 237 с.
3. Дейк ван Т. А., Язык. Познание. Коммуникация / Т.А. ван Дейк; пер. с англ.: сб. работ/сост. В. В. Петров под ред. В. И. Герасимова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
4. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века ( опыт парадигмального анализа) Язык и наука конца ХХ века. / Е.С. Кубрякова. – М., 1995. – С. 206-230.
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 464 с.
6. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. / Виктория Владимировна Красных. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2001. – 270 с.
7. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Георгій Георгійойвич Почепцов. – 2-ге вид. доп. – К.: Видавничий центр «Київський університет», 1999. – 308 с.
8. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми:[ підручник ] / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава, 2008. – 712 с.
9. Холод О. Соціальні комуніації: соціо- і психолінгвістичний аналіз/ Олесандр Холод. – Навчальний посібник. – 2-ге вид., доп.і перероб. – Львів : ПАІС, 2011. – 288 с.
10. Яшенкова О.В. Основи теорії мовної комунікації:[ навчальний посібник ] / Ольга Володимирівна Яшенкова . – К.: Видавничий центр «Академія», 2010. – 312с.

• Craig R.T. Communication Theory as a Field / R.T. Craig // Communication Theory. – 1999. – Vol. 9. – P.119-161.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, міжкультурна компетенція, комунікація, культура, соціолінгвістика.

 The article deals with the concept of competence in the theory of intercultural communication, features of communication and adaptation in the linguistic, communicative, intercultural dialogue. Stages of acquisition of intercultural competence are determined in the context of communicative process of participants belonging to different cultures.

Keywords: intercultural communication, intercultural competence, communication, culture, sociolinguistics.

Кожна людина сприймає зовнішній світ через певну призму культурних цінностей, які їй притаманні. Проте, часто індивід не усвідомлює, що такі культурні норми існують. Як правило, вони є надзвичайно природньою та невід’ємною частиною особистісної поведінки. Усвідомлення таких норм власної культури є можливим лише у взаємодії з представниками іншої культурно-ціннісної системи. Люди помилково вважають, що набувають повної міжкультурної компетентності у процесі вивчення іноземної мови, читаючи твори зарубіжної літератури, у спілкуванні з іноземцями, подорожуючи в закордонними країнами.

Знання лише іноземної мови, якою розмовляє інша національна спільнота, є недостатнім для ведення успішної міжкультурної комунікації. Необхідним елементом для вивчення також є соціокультурний код суспільства, мовою якого здійснюється діалог, норми поведінки, які зберігаються у його «когнітивної базі» – сукупність знань та уявлень, що є притаманними усім представникам такої культури. Одним зі способів, до якого звертаються комуніканти є особиста інтерпретація вербальних та невербальних компонентів мовлення.

Згідно з результатами проведеного дослідження, ми можемо стверджувати, що явище міжкультурної компетентності є надзвичайно актуальним явищем в контексті сучасного глобалізованого світу. Ми виділяємо 6 типових послідовних стадій, що вказують на прогресивний розвиток сприйняття чужої культури у процесі міжкультурної комунікації. Проте, ми хочемо зазначити, що поведінка кожної окремо взятої людини залежить від ситуації, життєвого досвіду, міжкультурної освіченості, рівня володіння іноземною мовою тощо.

1. Заперечення відмінностей культур – тип сприйняття, який базується на стійкому переконанні в тому, що у світі люди живуть згідно однакових переконань, керуються такими ж нормами поведінки, цінностями. Це типова позиція індивіда, котрий переконаний у тому, що всі повинні думати і діяти так як і він.

Однак така реакція на іншу культуру поступово змінюється. Адже людина не може весь час бути замкнутою і опиратись новій інформації, уникати спілкування та зустрічей з представниками інших культур. У такому разі заперечення може перерости у захисну реакцію.

2. Захист власної культури – тип реакції, що базується на визнанні існування іншої культури, відмінної від рідною, проте у людини складається думка, що культурні цінності чужої культури загрожують звичному порядку речей, світогляду, сформованому способу життя. Така позиція є активною,  часто агресивною, що реалізується в утвердженні власної культурної переваги і неповазі у відношенні до інших культур.

Міжкультурні відмінності при захисній реакції не лише ігноруються, але й навпаки, домінує така думка, що це негативні стереотипи чужої культури. Людина розділяє все зовнішнє середовище за ознакою «ми» (культурні та правильні) і «вони» (невиховані, неправильні тощо). Досить часто людина помилково вважає, що такі негативні характеристики притаманні представникам іншої культури в загальному, та кожному окремо. Типовими ситуаціями, коли формування захисної реакції є неминучим є комунікація представників різних рас, взаємодія іммігрантів та корінного населення, адаптація окремих індивідів у середовищі нової культури – студентів і фахівців, які навчаються або працюють за кордоном і т.д.

Може складатись таке враження, що люди різних національностей або релігійних поглядів безсумнівно сподобаються та порозуміються один з одним при контакті та ближчому знайомстві. Проте, якщо у людини низький рівень міжкультурної компетентності, який визначає «захисне» сприйняття чужої культури, ми спостерігаємо абсолютно протилежне – негативне агресивне стереотипне мислення тільки прогресує. Формування захисної моделі поведінки та відбувається як при міжособистісному спілкуванні, так і в соціальних інститутах.

3. Мінімізація культурних відмінностей – ми вважаємо доволі прогресивним способом інтерпретації іншої культури. На цій стадії індивід уже припускає можливість існування відмінних його культурі цінностей, правил, норм поведінки і намагається знайти спільні зі своєю культурою риси.

4. Визнання та сприйняття існування міжкультурних відмінностей – тип міжкультурної поведінки, якій характерне знання іншої культури, загалом, позитивне, дружнє ставлення. Але індивід все ще не дозволяє активну взаємодію з міжкультурним середовищем.

5. Адаптація до нової культури – доброзичливе ставлення до іншої культури, сприйняття культурних цінностей і норм. Ця стадія характеризується вмінням успішно функціонувати в новому міжкультурному середовищі за її правилами, при цьому зберігаючи власні культурну ідентичність.

6. Міжкультурна інтеграція – тип поведінки полікультурної особистості, сприйняття та запозичення культурних цінностей іншої культури на такому рівні, що вони сприймаються, як рідні.

З метою вироблення позитивного ставлення до міжкультурних відмінностей потрібно подолати стан культурної замкнутості, яка є причиною негативної реакції. Адаптація та інтеграція в чужу культуру в повній мірі базується не стільки в знанні іноземної мови, норм, цінностей і звичаїв, скільки в особистому бажанні зрозуміти її цінності та побудувати стосунки з представниками культури. Це стає можливим, якщо людина живе в міжкультурному середовищі тривалий час і активно спілкується з друзями, бере  участь у суспільному житті. Проте випадки цілковитої інтеграції в міжкультурне середовище – рідкісне, оскільки це вимагає незвичайних особистих якостей, здатності сприймати спадщину своєї та іншої культур.

Отримані дані у ході дослідження підтверджують той факт, що еволюція сприйняття чужої культури людиною, що потрапила в міжкультурне середовище, проходить три основних етапи. Варто також зауважити, що такий досвід міжкультурного спілкування може призвести як до позитивних, так і негативних змін у поведінці.

Перший етап. «Медовий місяць», коли людина тільки потрапляє в міжкультурне середовище, вона сповнена оптимізму та впевнена в успішному спілкуванні та взаємодії; захоплюється культурними цінностями, цікавими звичаями тощо.

Другий етап. «Культурний шок». Цей  період характеризується коли депресивний настрій приходить на зміну позитивному, з’являється ворожість та невпевненість. Шок виникає на емоційному рівні, важливу роль відіграють також соціальні фактори: непристосованість і нерозуміння нових звичаїв, поведінки і стилю спілкування, ритму життя, матеріальних відмінностей.

Однак культурний шок має і позитивні наслідки. Адже, такий емоційний стан можна розглядати як нормальну реакцію, етап процесу звикання до нового. Більше того, в ході цього процесу людина не просто здобуває знання про нову культуру і нові норми поведінки, але й розвивається у культурному плані, хоча це і супроводжується стресом.

Третій етап характеризується виробленням різних поведінкових моделей: «адаптація» – формування реалістичної оцінки ситуації, виникнення адекватного розуміння дійсності, успішна реалізація особистих цілей; «втеча» – цілковите несприйняття та заперечення нової культури і неминуча втеча як у переносному сенсі («закритись у собі»), так і прямому, фізичному сенсі. Послідовна зміна етапів у значній мірі залежить від тривалості міжкультурного взаємодії. Перебування у такому середовищі впродовж трьох місяців і довше дозволяє інтегруватися в нову культуру.

Отже, ми можемо зробити висновок, що людина, опиняючись у міжкультурному середовищі проходить 6 стадій адаптації та інтеграції в іншу культуру у процесі міжкультурної комунікації, вагому частину якої становлять засоби невербального спілкування. Саме тому міжкультурна компетентність є необхідною складовою освітнього процесу.

Список використаної літератури

1. Hymes D.“On Communicative Competence»/ D. Hymes. – Harmondsworth, England: Penguin Books, 1972. – P.67–89. – (Sociolinguistics. – J. B. Pride and J. Holmes, eds.).
2. Scollon R. Intercultural communication: A discourse approach / Scollon R. & S.Scollon. Cambridge: Blackwell Publishers, 1995. – 347 p.
3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 342 c.
4. Махній М. М. Невербаліка і культура [Електронний ресурс] / Микола Миколайович Махній –  К.: Blox.ua, 2009
5. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г. Г. Почепцов. – «Рефл-бук», «Ваклер». – 2001. – 348 с.
6. Тер-МинасоваС. Г. Язык и межкультурная коммуникация / С. Г. Тер-Минасова. – М.: Русский язык, 2000. – 317 с.

Національний університет «Острозька академія»

Секція (Етно-, соціо- та психолінгвістика у навчанні професійної англійської)

ВПЛИВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ НА ФОРМУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ

У цій статті розглянуто влив іноземних мов, особливо англійської мови, на утворення молодіжного українського сленгу. Коротко викладено основні ідеї щодо впливу англійської мови на український сленг та важливої ролі саме цього методу утворення сленгу. Метою нашого дослідження було розглянути зв’язок англійської мови з українськими сленгізмами.

Ключові слова: сленг, жаргон, мова, англіцизм, соціолінгвістика.

 In this article we described the influence of foreign languages, particularly English, on formation of youth Ukrainian slang. Shortly, we explicated the main ideas about the influence of English language on Ukrainian slang and the important role of this method of formation slang words. The purpose of our research was to study the connection between English language and Ukrainian slang.

Key words: slang, jargon, language, Anglicism, sociolinguistic.

 В этой статье мы рассмотрели влияние иностранных языков, особенно английского, на создание украинского сленга. Кратко выложено главные идеи по поводу влияния английского языка на украинский сленг и важной роли именно этого метода создания сленга. Целью нашей работы было рассмотреть связь между английским языком и украинским сленгом.

Ключевые слова: сленг, жаргон, язык, англицизм, социолингвистика.

        Із розвитком людства, змінами в політичному та суспільному житті, демократизацією суспільства, свободою слова, поширенням інформаційних технологій спостерігаємо значне поширення соціальних діалектів у розмовну мову. Сьогодні сленг проник майже в усі сфери людського життя. Його використовують особи різних вікових категорій та професій. Тому мовознавці дедалі активніше цікавляться ненормативним мовлення як лінгвістичним явищем, воно стає об’єктом дослідження не тільки лінгвістів, але й психологів та соціологів.

        Проблемою вивчення сленгу як соціолінгвістичної одиниці займалися такі вчені як: Е. Партрідж, В. Фріман, М.М. Маковський, Т.А. Соловйова та багато інших. Існує дуже багато визначень терміну сленг. Всі вони схожі, хоча і мають певні відмінності. Отже, cленг ( від англ. slang- жаргон) – слова або вислови, які використовують люди деяких професій чи класових прошарків. Сленг традиційно протистоїть офіційній загальноприйнятій мові й до кінця зрозумілий лише представникам порівняно вузького кола осіб, які належать до певної соціальної або професіональної групи, яка впровадила в мову слово або вислів [4, c.200].

      Сленгова культура, ґрунтується на так званій «сміховій культурі». Вона притаманна групі мовців, які схильні до висміювання зовнішнього світу для зображення його вад.

Є декілька причин вживання сленгу:

1. Невдоволення традиційними словами і виразами.
2. Зіткненням з новими обставинами, для яких  наявна лексика виявляється бідною.
3. Прагнення вразити суспільство.
4. Бажання «правдивого, непідробного» спілкування.
5. Бажання досягти певного комічного ефекту.
6. Бажання створити певний стилістичний ефект за допомогою яскравості та експресивності сленгу [2, 3-5].

     Лексика сленгу поповнюється, змінюється, переосмислюється, але основні поняття та реалії, на позначення яких існують жаргонні відповідники, є відносно сталими.

      Загальновживаний молодіжний сленг, зазвичай називає найбільш загальновживані та популярні речі. Дуже часто сленгові лексику використовують у назвах нової електронної техніки, нових винаходів у галузі інформаційних технологій.

      Існує багато способів утворення сленгових слів: скорочення, складання додавання суфіксів та префіксів. Але також важливу роль в утворенні сленгу відіграють іноземні мови. Запозичення найпопулярніших слів із англійської мови постійно спостерігаються у нашій мові. Запозичені слова, тобто іншомовні слова, які прийшли до нас з інших країн відрізняються від запозичених слів, що почали використовуватися у сленгу. Навіть можна порівняти: не так давно слово «Інтернет» було іншомовним, хоч зараз і ввійшло до вжитку в літературній мові. А ось слово «Інет» є сленгом іншомовного походження. Такий вид утворення сленгу називається англіцизмом. Англіцизм – різновид запозичення; слово, його окреме значення, вислів тощо, які запозичені з англійської мови або перекладені з неї чи утворені за її зразком [3, с.25]

     Зазвичай іншомовні слова використовуються на позначення певних явищ, які не мають відповідників в українській мові, наприклад на позначення нової техніки та ін.. Подібні іншомовні слова швидко пристосовуються до літературної мови разом із предметом, який вони позначають.

    Також іншомовні слова можуть використовуватися певною групою людей однієї професії, але такі слова є швидше термінами, які притаманні тій чи іншій професії.

     Якщо ж взяти сленг іншомовного походження, то він має зовсім іншу природу. Сленг дуже часто називає поняття, які вже мають словесне оформлення в літературній мові Це свідчить про вторинний характер молодіжного сленгу, його субхарактер, орієнтацію на систему літературної мови [1, c. 140].

     Зазвичай він переходить до нашої мови випадково. Такими словами дуже часто є просто смішні на звучання(для українців) слова, або ж найвідоміші та найпопулярніші слова з тої чи іншої мови, або ж відбувається процес перетворення слів іншомовного походження в сленг, за традиціями словотворення тої чи іншої мови. Не останнє місце в процесі створення сленгу замають і масмедія, оскільки  масова культура нав’язує певну лексику нашій молоді.

      Наведемо декілька прикладів використання агліцизмів а також американізмів в українській мові:

1. Man – Мен (означає особу чоловічої статі, використовується як похвала) «Ти мен!» – «Ти крутий!»
2. Girl – Гірла (дівчнина, проте вживається зневажливо)
3. One second – Ван сєк (використання літоти, означає через хвилину і т.д.)
4. Baby – Бейбі (дівчина, вживається зневажливо)
5. Parents – Перенти (батьки, вживається зневажливо) і т.д.

     Усі ці та інші слова, мають експресивне забарвлення. Вони створюються для передання вищих ступенів емоцій та почуттів людей.

     Зважаючи на природу сленгу, можна з упевненістю сказати, що він ніколи не замінить літературної мови, проте як й інші форми мови, він відіграє важливу роль у розвитку мови.

Література:

1. Англійські слова в українській мові // Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 140.
2.    Бережницька Х.Б. Молодіжний сленг як своєрідний засіб вербалізації явищ буття / Х.Б Бережницька / Студентські наукові записки. Серія «філологічна». – Острог: видавництво Національного університету «Острозька академія». – Вип.4. – 2011. – 236 с.
3. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 25.
4. Голдованський Ярослав. [Електронний ресурс] : Словник англіцизмів. – Луцьк. – http://www.slovnyk.lutsk.ua/

Відомості про авторів:  Мельничук Юлія  Володимирівна — студентка факультету романо-германських мов Національного університету «Острозька академія».

 Ключові слова: лексика, соціолінгвістика, мовний варіант, канадизм, друковане видання, концепт, діалект, національно-територіальний варіант.

 In this scientific article the sociolinguistic position of the Canadian  national variant of the English language is investigated; the lexical and grammar peculiarities of Canadian words are presented on the basis of certain Canadian newspapers.

Key words: vocabulary, sociolinguistics, language variant, canadianism, printed publication, concept, dialect, national and territorial variant.

Постановка проблеми. Наукова стаття присвячена вивченню мови як матеріального засобу спілкування людей, дослідженню питання канадського національного варіанта в основному. Самобутність лінгвістичної ситуації в Канаді та зростання популярності Канади як країни та її мови мотивує нас проаналізувати вживання канадської лексики на основі канадських друкованих ЗМІ (International Express (Canadian edition), Times Colonist (Victoria, BC), The Province (Vancouver, BC), National Post (BC), Times Alberni Valley (Port Alberni, BC) і показати, таким чином, наскільки відрізняється канадський варіант англійської мови від американського та британського.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженню питання варіантології англійської мови і, канадського варіанта зокрема, присвячено чимало праць як закордонних науковців (R. Berndt, A. Markwardt, R. Quirk, К. Janicki), так і вітчизняних вчених (Ю. Зацний, Р. Кріцберг, Л.Г.Попова, О. Швейцер, Ю. Жлуктенко). Базовими джерелами для написання цієї праці були дисертаційні дослідження Ю. Зацного і Р. Кріцберга, а також статті Енциклопедії Британіка, К. Яніцкі, М. Блюмфільда, О. Швейцера і Ю. Жлуктенка, Л.Г.Попової та М.М.Маковського. Поряд з основними джерелами, для власного практичного дослідження використовувались газети International Express (Canadian edition), Times Colonist (Victoria, BC), The Province (Vancouver, BC), National Post (BC), Times Alberni Valley (Port Alberni, BC), академічні підручники з мовознавства.

Мета і завдання дослідження.  Метою праці було  не тільки детальне дослідження мовних варіантів сучасної англійської мови – британського, американського та канадського зокрема, а також вивчення особливостей канадського національного мовного варіанта на мовних рівнях фонетики, граматики та лексики, детальний аналіз вищевказаних канадських друкованих ЗМІ. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

1)  проаналізувати сучасні національні мовні варіанти англійської мови;

2) провести дослідження  становлення канадського варіанта англійської     мови крізь призму соціолінгвістики;

3) розкрити фонетичні особливості Canadian English;

4) визначити лексико-граматичні особливості Canadian English за допомогою вивчення друкованих ЗМІ.

Викладення основного матеріалу. В канадському варіанті граматики англійської мови не зустрічається особливих відмінностей з британським варіантом. Зате лексичний рівень значно поповнений власне канадськими еквівалентами англійських слів. Це цілком закономірно, оскільки цей аспект мовних систем є найбільш чутливим до будь-яких змін у соціумі [1: 28].

Автори “Словника канадизмів” визначають канадизм як будь-яку лінгвістичну характеристику, наприклад, у вимові, морфології, синтаксисі, лексиці, що є властивим для англійської мови Канади [4:7].Читачі канадських газет можуть помітити, що в канадському варіанті англійської мови, як в британському, літера “u” пишеться: сolour, flavour, humour і  neighbour. Канадці називають гумку a rubber band (AE – eraser), диван – a chesterfield (AE – sofa, couch), кросівки – runners (AE – sneakers), касу – a cash register (AE – a till) [2: 65].

Діалект англійської мови, яким розмовляють у провінції Квебек, перш за все відрізняється впливом французької мови, наприклад  caleche (назва однієї з видів бричок, запряжених кіньми), double window (рама з подвійним склом), whisky blanc (алкогольний напій), professor (в значенні “шкільний вчитель”) [2: 66].

Канадизми англійського походження, що з’явилися протягом XIX століття, склали основну масу лексичного поповнення мови – 2941 одиниця [88,8%]. З них біля 1200 представляли собою слова зі зміщенням значення: snow – сорт пізнього яблука, packer – носій, bag – шкіряний мішок, rye – вид віскі, dust – золотий пісок, leader – головна собака в упряжці.

Новими тематичними групами, які отримали поповнення канадизмами, виявились:

а) назви родів діяльності: bronco–busting – об’їзд дикого коня, fur–hunting – полювання капканами на хутрового звіра, portaging – перенесення вантажу з одної річки на іншу;

б) політичні терміни: Confederation – об’єднання семи провінцій у домініон Канада, Confederationist – прихильник конфедерації;

в) спорт: rugby – регбі, puck – пук, hockeyist – хокеїст, defenseman – захисник;

г) терміни з області освіти: collegiate – вид середньої школи, trustee – член шкільного комітету та ін. [2: 66].

Єдина значна відмінність канадської граматики від британської стосується повного виключення із вжитку граматичного часу Past Perfect Continuous, чиє місце посів Past Perfect Simple.

Висновки. В процесі виконання роботи було досліджено соціолінгвістичні аспекти канадського варіанту англійської мови та проаналізовано канадські друковані ЗМІ. Результати дослідження підтверджують висунуту в курсовій роботі думку про те, що не тільки кожна поширена мова, а й значною мірою її національно-територіальний варіант – це унікальна й неповторна система культурно значущих концептів, за допомогою яких його носії сприймають, структурують, передають та інтерпретують потік різноманітної інформації, що постійно надходить із навколишнього світу. Отже, канадський мовний варіант і сьогодні продовжує розвиватися окремо від американського та британського варіантів англійської мови, поповнюючись неологізмами та отримуючи статус національного мовного варіанту.

ЛІТЕРАТУРА

1.Жлуктенко Ю.А. Канадский вариант английского языка и определение канадизма. – В кн. Исследования по романской и германской философии. Киев. Изд-во при К. ун-те, 1995. – 98с.

2. Ощепкова В.В. Язык и культура Великобритании, США, Канады, Австралии, Новой Зеландии. – М./СПб: ГПОССА/КАРО, 2004. – 336с.

3. Попова Л.Г. Лексика английского язика в Канаде/Л.Г.Попова – М.:Высшая школа, 1994. – 246с.

4. The Canadian Dictionary 1962// Под ред. Ж.Винэя. Dictionary of Canadian English in 3 volumes. 1962 – 1967.