Ключові слова: соціальна реальність, інформація, ЗМІ, інтернет – мережа, медіа спільнота, соціальна система.

В даной статье рассматривается понятие социальной реальности, особенности социальной реальности и конструирование социальной реальности под влиянием СМИ.
Ключевые слова: социальная реальность, информация, СМИ, сеть интернет , медиа общество, социальная система.
In this paper examined the concept of social reality, especially social reality and social construction of reality under the influence of the media.
Keywords: social reality, the information media, the Internet – a network media community social system.
Пoстaнoвкa прoблеми.
Сучасні комунікаційні процеси в суспільстві розвиваються швидко і багато в чому вони є результатом інформаційної взаємодії. Сьогодні людина має доступ до необмеженої кількості інформації, що дозволяє їй «бути в курсі», актуалізувати себе і зробити власний вибір, а володіння інформацією дозволяє їй вибудовувати власне комунікативну поведінку з навколишнім світом.
Майже одночасно із своєю появою Інтернет впевнено запанував не лише в інформаційно-комунікативному, а й у загальному соціальному просторі життєдіяльності людства. Перебування і діяльність людей у створеному за допомогою Інтернет-технологій віртуальному світі спричинили появу нових феноменів: «мережевого» мислення, «мережевої» культури, «мережевих» комунікацій, «мережевих» спільнот, а також «мережевих» людей Homo virtualis, життя і професійна діяльність яких відбуваються більше у цьому віртуальному світі, ніж у світі реальному. Створений засобами Інтернету, первинно штучний віртуальний світ став для багатьох з них «реальнішим за саму реальність». У зв’язку з цим розгляд Інтернету лише як сучасного, інноваційного медіа видається нам надто спрощеним і поверхневим. Інтернет – це не лише певний простір інформації. Це принципово інший, додатковий вимір соціального життя людей, соціальне середовище, яке має свої ресурси, культуру, норми і правила взаємодії тощо і становить серйозну альтернативу традиційним, давно і добре відомим, «справжнім» соціальним середовищам.
Нині дедалі очевиднішим стає те, що Інтернет – і як медіа, і як альтернативне соціальне середовище існування сучасного людства – має величезні технологічні, соціально-психологічні й інші ресурси. Дискурси «безмежної свободи» (відсутності будь-яких кордонів і обмежень), «демократичності», «ресурсоспроможності», «довіри» тощо, які неодмінно «розгортаються» навколо Інтернету, викликають повагу до нього і підтримують його авторитет. Це дає підстави розглядати Інтернет не лише як чинник впливу на громадську думку, а як сучасну і самодостатню технологію її формування й реформування, а отже, привертає увагу соціальних психологів (як дослідників соціального життя людей і суспільств) і соціальних технологів (як активних і зацікавлених його конструкторів). Особливо це важливим є в підлітковому віці, коли вплив Інтернету є досить динамічним.
Aнaлiз oстaннiх дoслiджень i публiкaцiй.
Дослідження інформаційної діяльності як засобу формування соціальної реальності передбачає звернення до значного пласту наукової літератури. Окремі аспекти інформаційної діяльності стали предметом активної зацікавленості мислителів, починаючи з епохи античності. Зокрема, цієї проблематики торкалися Платон, Аристотель, Епікур, Тома Аквінський, Ф. Бекон, Дж. Локк, Г. Лейбніц, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель. Утім, їх напрацювання у контексті аналізу інформаційної діяльності не виходили за межі гносеологічної й онтологічної проблематики.
Аналіз феномену інформації вийшов на якісно новий рівень у 40-ві роки ХХ століття у зв’язку зі становленням кібернетики (Л. Баженов, А. Кітов, О. Ляпунов, І. Новік, Л. Петрусенко, В. Пушкін, С. Соболев, А. Урсул та інші). У філософській парадигмі проблема інформаційної основи мислення стала предметом зацікавленості Р. Авдєєва, Л. Баженова, А. Берга, Д. Дубровського, В. Дружиніна, Д. Конторова, І. Юзвішина.
У роботах сучасних науковців Л. Анпілогової, І. Бакланова, М. Сінєльнікова, О. Сусської, В. Уханова, П. Біленчука, І. Гришанова інформаційна діяльність визначається як соціально-економічний і науково-технічний процес задоволення інформаційних потреб людини.
Пoстaнoвкa зaвдaння. Мета дослідження обумовлена актуальністю обраної теми й полягає у комплексному дослідженні сутності й специфіки інформаційних засобів (ЗМІ) формування образу соціальної реальності підлітків та інформаційної картини світу.
Виклaд oснoвнoгo мaтерiaлу.
Особливе занепокоєння викликає факт впливу сучасних засобів масової інформації (надалі ЗМІ) на молоде покоління. Те, що воно впливає сьогодні багато в чому негативно, вже не заперечує ніхто. Це підтверджується й існуючими дослідженнями і в цілому ситуацією в суспільстві. Хвиля насильства, зростання невмотивованої агресії, руйнування традиційних загальнолюдських цінностей, відсутність у молоді моральних орієнтирів, духовних лідерів, зниження порогу чутливості – все це не в останню чергу зумовлено сучасним станом засобів масової комунікації.
Далеко не все, що пропонують ЗМІ, позитивно впливає на підростаюче покоління. Комерціалізація засобів масової інформації витіснила молодіжну аудиторію з її інтересами на периферію медіаринку. ЗМІ значною мірою втратили свою виховну функцію, змінивши її на функції розваги і задоволення споживчих інтересів.
Психологи відзначають, що в деякі періоди історії і в деяких фазах свого життєвого циклу людина потребує нової ідеологічної орієнтації, інформаційного супроводу, так само, як в повітрі і їжі. «Молодь – якраз той період і цикл, який найбільш придатний для інформаційно-психологічних впливів». Один з найпотужніших механізмів впливу в нашому медіатизованому світі є засоби масової інформації. Не випадково сьогодні молодь називають медіапоколінням.
Парадоксальність сучасної ситуації полягає в тому, що при всій включеності молодої людини в медіасередовище, в її відносинах із ЗМІ спостерігається глибинний конфлікт. Відчуження ЗМІ від аудиторії, особливо молодіжної – факт, багаторазово доведений в різних дослідженнях. Результати соціального опитування, проведеного в 2005 році групою вчених (С. Цимбаленко, А. Шариков С. Щеглова) підтверджують, що засоби масової інформації в молодіжному середовищі втрачають свою значущість як джерело повної, достовірної та якісної інформації, в тому числі з найбільш гострих і складних соціальних проблем.
Характеризуючи сучасні ЗМІ з точки зору їх взаємовідносин з молодіжною аудиторією, коротко зупинимося на специфіці деяких видів засобів масової інформації, особливо інтернеті.
У будь-якому соціумі важко переоцінити значення підготовки молодого покоління до вступу в соціальне життя. Проблеми соціалізації молоді надзвичайно важливі як у періоди поступального розвитку суспільства, так і в епоху змін, зміни державно-політичного ладу, реформування соціально-економічних відносин. Але особливо актуальними для молоді стають питання пошуку сенсу життя, самоідентифікації в періоди, коли в суспільстві змінюються світоглядні установки, трансформуються ідеали і цінності.
Що стосується Інтернету як одного з видів ЗМІ, то варто вказати, що майже одночасно із своєю появою Інтернет впевнено запанував не лише в інформаційно-комунікативному, а й у загальному соціальному просторі життєдіяльності людства. Перебування і діяльність людей у створеному за допомогою Інтернет-технологій віртуальному світі спричинили появу нових феноменів: «мережевого» мислення, «мережевої» культури, «мережевих» комунікацій, «мережевих» спільнот, а також «мережевих» людей Homo virtualis, життя і професійна діяльність яких відбуваються більше у цьому віртуальному світі, ніж у світі реальному [5]. Створений засобами Інтернету, первинно штучний віртуальний світ став для багатьох з них «реальнішим за саму реальність» [2; 4]. У зв’язку з цим розгляд Інтернету лише як сучасного, інноваційного медіа видається нам надто спрощеним і поверхневим. Інтернет – це не лише певний простір інформації. Це принципово інший, додатковий вимір соціального життя людей, соціальне середовище, яке має свої ресурси, культуру, норми і правила взаємодії тощо і становить серйозну альтернативу традиційним, давно і добре відомим, «справжнім» соціальним середовищам.
Нині дедалі очевиднішим стає те, що Інтернет – і як медіа, і як альтернативне соціальне середовище існування сучасного людства – має величезні технологічні, соціально-психологічні й інші ресурси. Дискурси «безмежної свободи» (відсутності будь-яких кордонів і обмежень), «демократичності», «ресурсоспроможності», «довіри» тощо, які неодмінно «розгортаються» навколо Інтернету, викликають повагу до нього і підтримують його авторитет. Це дає підстави розглядати Інтернет не лише як чинник впливу на громадську думку, а як сучасну і самодостатню технологію її формування й реформування, а отже, привертає увагу соціальних психологів (як дослідників соціального життя людей і суспільств) і соціальних технологів (як активних і зацікавлених його конструкторів).
За формальним визначенням, що зафіксоване 24 жовтня 1995 р. Federal Networking Council USA, «Інтернет – це глобальна інформаційна система, частини якої логічно взаємопов’язані одна з одною за допомогою унікального адресного простору, заснованого на протоколі IP, здатного підтримувати зв’язок з іншими IP-сумісними протоколами, що забезпечує і робить доступним публічний і приватний комунікаційний сервіс високого рівня» [7]. На наш погляд, ключовим у даному визначенні є поняття «система», яке відображає глибинну і принципову сутність Інтернету. З погляду соціальної психології, Інтернет є не лише високотехнологічною технічною системою. Передусім це система соціальна, в якій першість має «людський чинник», а її функціонування і розвиток відбуваються за відомими соціально-психологічними закономірностями. Як належить соціальній системі, вона є, по-перше, відносно автономною, самодостатньою, здатною до самоорганізації, самоврядування й самовідтворення. По-друге, ця створена у віртуальний спосіб соціальна система виникла і функціонує в межах реальної соціальної системи (соціуму) і знаходиться у міцному системному зв’язку з нею (як окремий життєво важливий орган відносно автономно функціонує в тілі людини, але штучно перерваний зв’язок між ними означає кризу або й смерть організму).
Інтернет, як медіа, істотно і вигідно відрізняється від традиційних ЗМІ, по-перше, якісно новими способами збору, організації і збереження інформації, по-друге, невичерпними, ніким і нічим не обмеженими можливостями з оперативного інформування своїх користувачів практично з усіх питань, по-третє, безмежними можливостями для реалізації якісно нової, інтерактивної комунікації. Не випадково він посів важливе місце в національних інформаційних просторах практично усіх країн світу. Інтернет активно формує порядок денний, а разом з цим і свідомість людей, а його аудиторія стрімко зростає. У зв’язку з цим телебачення, яке досі практично не мало конкурентів на ринку мас-медій, опинилося в незвичній для себе ролі наздоганяючого[40; с. 47]. І хоч допоки йому все ще належить першість в інформаційному просторі, а його аудиторія поки що є більшою, ніж аудиторія Інтернету, проте часи його гегемонії назавжди минули. Нині телебачення змушене в умовах жорсткої конкурентної боротьби змагатися за свою аудиторію з більш сучасним суперником – Інтернетом. Воно запозичує в Інтернеті технології з налагодження діалогу і зворотнього зв’язку з аудиторією, але його можливості в цьому істотно обмежені об’єктивними (технічними) і суб’єктивними (психологічними) чинниками, і тому ці спроби часто виглядають досить штучними. Наприклад, коли телевізійний ведучий закликає телеглядачів: «Телефонуйте нам просто зараз, ми у прямому ефірі!», то це зовсім не означає, що зателефонують саме ті, кого порушене питання найбільше турбує, чия думка має соціальну цінність і могла б отримати резонанс у суспільстві. По-перше, телеглядач, який є «пасивним» за визначенням, не звик до такої форми взаємодії з телебаченням і не поспішає щось змінювати. По-друге, після кількох невдалих спроб зв’язатися з телеоператором він, як правило, облишає цю ідею. По-третє, як свідчать дані масових опитувань, більшість глядачів не довіряють ані телебаченню, ані «прямим ефірам», вважаючи їх черговою «виставою» (або й «підставою», як це буває в багатьох вікторинах і телешоу), а тому – через спричинену негативним досвідом недовіру і через сформовану телебаченням пасивність – вони не включаються в неї, як у подію, а просто за нею спостерігають. По-четверте, кількість дзвінків і тип реципієнтів, що телефонують, істотно залежать від авторитета телекомунікатора тощо. Отже, інтерактивна комунікація, яка становить головний принцип організації інформаційно-комунікативного простору в Інтернеті і є для нього природною й ефективною, на телебаченні впроваджується з ускладненнями і виконує там допоміжну роль [12; с. 92].
Принципово по-різному розв’язуються в Інтернеті і на телебаченні питання про створення сукупного тексту, формування порядку денного, авторські права, авторитети та деякі інші. У створенні сукупного Інтернет-тексту і формуванні порядку денного в Інтернеті ініціатива належить не окремим авторам, в чиїх руках знаходяться матеріальні й адміністративні ресурси (і ними «замовляється музика»), а величезній кількості рівноправних авторів (без вікових, соціальних, ресурсних та інших обмежень). При цьому більшість співавторів Інтернет-тексту можуть залишатися анонімними. Створений в такий спосіб Інтернет-текст і сформульований спільними зусиллями аудиторії порядок денний відзначаються: 1) оперативністю і динамічністю; 2) плюралізмом, незалежністю від «формату»; 3) узгодженням з інтересами і потребами аудиторії; 4) точнішою репрезентацією існуючих у суспільстві проблем; 5) споживанням і керованістю в режимі реального часу (Real-time management); 6) здатністю підтримувати безперервний множинний діалог усіх з усіма; 7) створенням відчуття причетності до особливої Інтернет-спільноти; 8) високим потенціалом довіри; 9) здатністю викликати відчуття самостійності і «неманіпульованості» тощо. Головним авторитетом в Інтернеті є сам Інтернет, і він істотно потіснив усі інші – авторитет держави, влади, інших медій, інститутів соціалізації, сім’ї, книги тощо. Ус е це створює високий потенціал залучення до Інтернету і дає підстави розглядати його як унікальне середовище, в якому можлива реалізація принципово нових соціальних зв’язків і моделей комунікації, які, на думку В. Бебика, сприяють відкритості і демократизації суспільства [1].
Інтернет-середовище має свою культуру, яка за рядом ознак нагадує культуру постмодерну, про яку говорили М. Фуко, Р. Барт, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьє і яку А. Моль називає «мозаїчною» [6]. «Мозаїчність» характерна і для телебачення, однак телебачення все ж більше тяжіє до традиційних, створених гуманітарною культурою форм. Продуковане телебаченням знання є відносно структурованим і цілісним, а пропонований ним порядок денний частіше намагається повернути глядачів у просоціальне, санкціоноване державою русло (через висвітлення соціально-політичних подій державного значення у випусках новин, культурно-просвітницькі програми тощо). Натомість культура Інтернету і розміщені там знання є значно більш множинними, фрагментарними, не узгодженими між собою і складаються не з понять, а з візуальних символів і метафор. Це спричинює перебудову пізнання і свідомості, появу нових (віртуальних, але не менш реальних) спільнот (Інтернет-комьюніті, за М. Кастельсом) [4]. Інтернет-спільноти, об’єднані спільними мережами і спільними інтересами, взаємодіють і цілком комфортно почуваються в штучно створеному віртуальному середовищі, яке задовольняє майже всі їх потреби. Можливість перебувати одночасно в двох середовищах – реальному і віртуальному, з одного боку, розширює перспективи для «свідомих» користувачів, а з другого боку, розширює можливості для маніпулювання свідомістю інших, менш свідомих користувачів, і це маніпулювання в Інтернет-середовищі є значно більш прихованим і витонченим [3].
Визначення Інтернету як соціального середовища дає підстави говорити про притаманний йому, як будь-якому середовищу, потенціал впливу на тих, хто в ньому перебуває. Визначення його як технології («know how») дає підстави говорити про високу ефективність цього впливу.
За світовою тенденцією, в усіх країнах світу розвиток Інтернету відбувався в напрямах: 1) від середовища спілкування вузького кола фахівців до засобу масової комунікації в світових масштабах; 2) від сховища і джерела інформації до потужної технології впливу на формування громадської думки не лише Інтернет-користувачів, а й населення в цілому. Так, в 1992 р. український Інтернет виокремився як самостійний сегмент інформаційного ринку. Згодом, коли вітчизняна Інтернет-аудиторія сягнула за півмільйона і почала становити комерційний і політичний інтерес (що збіглося з парламентськими виборами 2002 р.), Інтернет став апробуватися як чинник впливу на громадськість з метою формування політичних і електоральних її уподобань. Президентська кампанія 2004 р., на думку В. Зливкова, «увійшла в історію як перемога новітніх інформаційних технологій над адміністративним ресурсом» [3]. Впровадження Інтернет-технологій з метою управління громадською думкою активно здійснювалося й під час парламентських виборів 2006 р.: в Інтернеті з’явилися нові молодіжні сайти («Вільний молодіжний портал», «Молодь діє», «Обирай-2006» тощо) та Інтернет-проекти («Ідеальна країна», «Електронна демократія», «Знаю» та ін.), які не лише інформували, а й активно залучали користувачів до політичного життя. А нині практично кожна політична сила намагається підтримувати зв’язок з потенційним електоратом в режимі он-лайн. Могутній потенціал Інтернету як соціальної технології в Україні допоки залишається не реалізованим, проте темпи, якими він «включається» в національний інформаційно-комунікативний простір, і реальна віддача від цього включення дають підстави думати, що скоро країна стане свідком його сили і впливовості.
Як висновки зазначимо, що Інтернет являє собою створену у віртуальний спосіб відносно автономну соціальну систему, яка існує в межах реальної соціальної системи (соціуму) і знаходиться у системному зв’язку з нею. Системними ознаками Інтернету, як соціальної системи і соціального середовища є, з одного боку, безмежна свобода, абсолютна безконтрольність, фактична некерованість ззовні, а з іншого – висока ресурсоспроможність, самодостатність, здатність до самовпорядкування, самовідтворення і самовідновлення.
Також, Інтернет має ознаки соціального середовища, яке задовольняє більшість інтересів і потреб користувачів, в тому числі й потребу в соціальній активності, і тому становить серйозну (і часто більш прийнятну) альтернативу традиційному соціальному середовищу. Це спричинює високий потенціал залучення і впливу на користувачів і тих, хто знаходиться в спільних з ними соціальних мережах.
Виснoвки тa перспективи пoдaльшoгo рoзвитку.
Зростання обсягів і ускладнення структури інформаційних потоків, циркулюючих в інформаційному суспільстві, визначають зміст і вектори трансформацій структури людської діяльності по задоволенню перманентно зростаючого інформаційного попиту особистості та суспільства. Інформація набуває соціальних та економічних функції капіталу, а рівень знань стає вагомим фактором соціальної диференціації; інформаційна діяльність, що передбачає засвоєння зростаючих обсягів різноманітної інформації, трансформує свідомість людини, вимагаючи для застосування все нових інформаційно-комунікаційних технологій постійного підвищення її інтелектуального рівня. Рушійною силою ЗМІ є інформаційна потреба як важлива складова системи суспільних потреб і соціальної діяльності. Специфіка інформаційної діяльності виводиться з того, що вона, з одного боку, найефективнішим чином вгамовує інформаційні потреби особистості, а з другого, – продукує нові подібні потреби.
Новітні комунікаційні технології змінюють форми соціальної взаємодії, способи виробництва, збереження і трансляції знань, виявляють необхідність визначення людської діяльності як свідомого процесу духовно-творчого виробництва матеріальних і духовних благ для буття людини, її саморозвитку і самореалізації з врахуванням специфіки ЗМІ: сьогодні інформація стає ресурсом для людини з відповідним інтелектуальним рівнем.
Разом із тим, інформаційне суспільство змінює когнітивні аспекти людської свідомості. Понятійне сприйняття замінюється образно-сенсорним, фактично відбувається повернення до когнітивних структур архаїчного світогляду. Носієм знань в інформаційному суспільстві є не поняття, а образи – носії безпосереднього сприйняття. Поняття несе в собі досвід суспільства у знятому вигляді. Перцептивний образ як форма мислення обмежує знання досвідом індивіда. Індивід перетворюється у перцептивне створіння, абстрактно-логічне мислення якого не є в такому разі масово необхідним – відбувається деінтелектуалізація особистості.
Змінюються ціннісно-мотиваційні та етичні орієнтації індивідів. Виникає споживацьке ставлення до знань як до чогось, що споконвічно існує, що можна лише знайти, «законтрактувавши» з його носієм. При цьому позитивною рисою особистості стає здатність сприймати інформацію. Необмежений і неконтрольований вплив інформаційних процесів сприяє формуванню одномірних людей типу Homo informaticus, які відсутність духовної та суспільної активності підміняють їх віртуальною симуляцією.
Під впливом ЗМІ відбувається зміна картини світу: оскільки інформаційне суспільство має планетарний масштаб, воно передбачає глобалізацію та безпосередню перцептивну відкритість просторово-часового континууму. Відтак, минуле – сучасне – майбутнє перетворюються з хронотопу на атрибут просторового уявлення. Час як основа організації людської діяльності втрачає значення. Минуле для індивіда в кіберкомунікативному просторі існує десь поруч в соціальному континуумі. А те, що неможливо сприйняти чуттєво-образним шляхом, практично не існує. Таким чином, світ у свідомості «інформатизованої» людини стає нескінченним практично незмінним просторовим континуумом.

Списoк викoристaних джерел:
1. Herring S.C. Two variants of an electronic message schema / S.C. Herring // Computer-mediated communication: Linguistic, social and cross-cultural perspectives. – Amsterdam: J. Benjamins, 1996. – 106 р.
2. Агафонов А. Ю. Исследование Я-концепции учащихся подросткового возраста как средства качественной оценки образовательных систем.//Автореф. дис. канд. психологич. наук. Казань – 2000. – 24 с.
3. Баттерворт Дж. Харрис М. Принципы психологии развития. М.: Когито-Центр, 2000. – 350 с.
4. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік-рилейшинз: Монографія. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
5. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. – М.: Просвещение, 1995. – 352с.
6. Бухлова Н. Навчаємо вчитися: діагностика і формування самоосвітньої компетентності учнів. – К.: Вид.дім «Шкіл.світ»: Вид. Л. Галіцина, 2006. – 128 с.
7. Вакуленко О.В. Засоби масової інформації як особливий чинник впливу на формування способу життя особистості // Соціальний працівник – 2005. – вересень. – С. 14-18.
8. Войскунский А.Е. Актуальные проблемы психологической зависимости от Интернета // Психологический журнал. – 2004. – № 1. – С. 90-100.